Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст.

У статті з'ясовується чисельність київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. Аналізуються зміни у правовому становищі київських міщан в умовах панування Російської імперії....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Кохан, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2016
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168783
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. / О. Кохан // Краєзнавство. — 2016. — № 1-2. — С. 66-71. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168783
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1687832020-05-13T01:26:09Z Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. Кохан, О. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення У статті з'ясовується чисельність київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. Аналізуються зміни у правовому становищі київських міщан в умовах панування Російської імперії. В статье устанавливается численность киевского мещанства в конце XVIII – середине ХІХ вв. Анализируются изменения в правовом положении киевских мещан в условиях господства Российской империи. At the beginning of the 19th century the whole people who lived in Kyiv were divided into three categories: permanent, temporary and transition. Burghers were the largest strata among all of the population in Kyiv. Before 1795 there were 3593 burghers in the city, in 1795 – 4900, in 1835 – 17440, in 1845 – 21851. The legal status of the Kyiv burghers was determined by the legislation of those countries, which Kyiv entered in different historical time. From the end of the 18th century Kyiv gradually began to obey the Russian Empire. According to the legislation of the Russian Empire, all the burghers belonged to the tributary class. During the 19th century Kyiv burghers paid: state taxes, rural duties, taxes on food, paid for those who prescribed in bourgeoisie, arrearages. Also Kyiv burghers were prescribed in the city. It complicated the possibility of moving to another city. Except taxes burghers bear different duties. One of them was recruiting duty. Kyiv burghers were free from the duty till 1835. The first set of recruits was held in Kyiv July 1, 1836, when there were taken into military service 18 burghers. Another duty was billeting, which was the hardest one. It was the duty to take in their homes officers and soldiers from the military units. It meant not only to allocate rooms for them, but also to service them, especially when there were officers nobility. 2016 Article Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. / О. Кохан // Краєзнавство. — 2016. — № 1-2. — С. 66-71. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168783 908 (477–25) “18” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
spellingShingle	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Кохан, О. Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. Краєзнавство
description	У статті з'ясовується чисельність київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. Аналізуються зміни у правовому становищі київських міщан в умовах панування Російської імперії.
format	Article
author	Кохан, О.
author_facet	Кохан, О.
author_sort	Кохан, О.
title	Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст.
title_short	Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст.
title_full	Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст.
title_fullStr	Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст.
title_full_unstemmed	Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст.
title_sort	чисельність та правове становище київського міщанства в кінці xviii – середині хіх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168783
citation_txt	Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. / О. Кохан // Краєзнавство. — 2016. — № 1-2. — С. 66-71. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT kohano čiselʹnístʹtapravovestanoviŝekiívsʹkogomíŝanstvavkíncíxviiiserediníhíhst
first_indexed	2025-07-15T03:32:46Z
last_indexed	2025-07-15T03:32:46Z
_version_	1837682253845495808
fulltext	УДК 908 (477–25) “18” Олена Кохан (м. Київ) Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. У статті з’ясовується чисельність київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. Аналізуються зміни у правовому становищі київських міщан в умовах панування Російської імперії. Ключові слова: Київ, міщани, Російська імперія, податки й повинності. Елена Кохан Численность и правовое положение киевского мещанства в конце XVIII – середине ХІХ вв. В статье устанавливается численность киевского мещанства в конце XVIII – середине ХІХ вв. Анализируются изменения в правовом положении киевских мещан в условиях господства Российской империи. Ключевые слова: Киев, мещане, Российская империя, налоги и повинности. Olena Kokhan The number and legal status of Kyiv burghers at the end of 18th – in the middle of 19th century At the beginning of the 19th century the whole people who lived in Kyiv were divided into three categories: permanent, temporary and transition. Burghers were the largest strata among all of the population in Kyiv. Before 1795 there were 3593 burghers in the city, in 1795 – 4900, in 1835 – 17440, in 1845 – 21851. The legal status of the Kyiv burghers was determined by the legislation of those countries, which Kyiv entered in different historical time. From the end of the 18th century Kyiv gradually began to obey the Russian Empire. According to the legislation of the Russian Empire, all the burghers belonged to the tributary class. During the 19th century Kyiv burghers paid: state taxes, rural duties, taxes on food, paid for those who prescribed in bourgeoisie, arrearages. Also Kyiv burghers were prescribed in the city. It complicated the possibility of moving to another city. Except taxes burghers bear different duties. One of them was recruiting duty. Kyiv burghers were free from the duty till 1835. The first set of recruits was held in Kyiv July 1, 1836, when there were taken into military service 18 burghers. Another duty was billeting, which was the hardest one. It was the duty to take in their homes officers and soldiers from the military units. It meant not only to allocate rooms for them, but also to service them, especially when there were officers nobility. Key words: Kyiv, burghers, Russian Empire, taxes and duties. 66 Довгий час міщанство не виділялося законо- давчо як окремий стан серед усього міського на- селення. «Уложением» 1649 р. міщан було зараховано до категорії посадських людей, до яких належали також купці, селяни та всі, хто проживав у містах. Згаданим «Уложением» по- садських було спадково прикріплено до міської громади, окреслено їхні державні повинності, монополізовано за ними торгово-промислову ді- яльність в межах міста, санкціоновано об’єд- нання посадських у самоврядні міські громади та зв’язано всіх їхніх членів круговою порукою [15, с. 110–114]. Вперше в законодавчих актах термін «мі- щани» з’явився в 1767 р., коли було видано «Наказ» Катерини ІІ, де «міщани» визначалися як «средний род людей»: «обитают мещане, которые упражняются в ремеслах, торговле, художествах и науках. Сей род людей… от кото- рого государство много добра ожидает… есть средний. Оный, пользуясь волностию, не при- числяется ни ко дворянству, ни к хлебопаш- цам… к сему роду людей причесть должно всех тех, кои… упражняются в художествах, науках, в мореплавании, в торговле и ремеслах. Сверх того всех тех, кои выходить будут, не быв дво- рянами изо всех… учрежденных училищ и воспитательных домов… духовные и светские» [14, с. 187–188]. Як бачимо, «міщанами» у XVIII ст. називали людей, які займалися ремеслами, торгівлею, наука - ми, мореплавством і мистецтвами. В 50-60-х рр. XVIII ст. в адміністрації міста Києва зарахову- вали до стану міщан чотири категорії городян: 1) купців; 2) заможних власників ремісничих майстерень, гуралень, солодовень та інших промислових підприємств; 3) дрібних цехових майстрів і торгівців; 4) позацехових робітних людей і майстрів, які заробляли на життя випад- ковими видами робіт [2, с. 65-66]. «Посадських» було поділено на регулярних городян першої та другої гільдій, на цехових і на нерегулярних городян у 1721 р. Згодом, у другій половині 1770-х рр. усі міські жителі отримали загальну назву купців і поділилися на три гільдії [15, с. 113]. Лише після поширення на Київ імператор- ського маніфесту, виданого 17 березня 1775 р., серед усіх категорій городян було виділено ку- пецтво як окремий стан, що не пов’язувався з ін- шими категоріями городян. Його було поділено на три гільдії, відповідно до оголошеного ними власного капіталу. До першої гільдії були запи- сані ті, хто мав понад 10 000 руб., до другої – від 1000 до 10 000 руб., до третьої – від 500 до 1000 руб., а всі, хто мав капітал менший 500 руб., зараховувалися до міщанства [2, с. 67]. Належність до купецтва не була спадковою, а за- лежала від капіталу власника, натомість, звання міщанина й цехового передавалися у спадок [15, с. 114]. Протягом XVIII ст. було видано декілька указів, що регулювали життя міських жителів; серед них важливою стала Жалувана грамота містам, що закріпила за міськими жителями виняткове право на торгівлю та промисли в межах міста, посилила їхні корпоративні права, передавши у власність громад міські землі і до- зволивши окремим особам володіти торгово- промисловими закладами [18, с. 111–112]. Для з’ясування чисельності та правового становища київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. звернемося до архівних дже- рел, праці київського губернатора І. І. Фундук- лея, відомого історика ХІХ ст. І. Каманіна, українських істориків ХХІ ст. О. І. Гуржія, І. О. Гуржій та Н. О. Білоус. Для загальної характеристики чисельності та правового стано- вища міщанства Російської імперії та порів- няння їх із даними, що стосуються київського міщанства, звернемося до праць відомих росій- ських істориків ХХ й ХХІ ст.: П. Г. Риндзюн- ського, Б. М. Миронова та Л. В. Кошман. Протягом першої половини XVIII ст. чисель- ність міських жителів скорочувалася. Лише після губернської реформи 1775 р., внаслідок якої 212 найбільших сіл було перетворено на міста, а більшість селян, які там проживали – на міщан, чисельність городян почала рости. Якщо до 1775 р. міські жителі становили 2,8% від усього населення імперії, то вже в 1858 р. їхня чисельність зросла до 7,3% [15, с. 131]. Протягом ХІХ ст. продовжувалася практика примусового перетворення сіл і слобод на міста. З 1825 по 1856 рр. у європейській частині Росій- ської імперії таким чином утворилися міста: Ніколаєвськ, Новоузенськ, Царєв, Бердянськ, Мелітополь, Ялта, Ананьєв, Бобринець, П’яти- горськ, Гайворон та Єйськ [18, с. 528–553]. На початку і в середині ХІХ ст. все населення Києва поділялося на постійне, тимчасове й пе- рехідне. До тимчасового населення належали Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. 67 люди, які приходили в місто на промисли й за- робітки. До перехідного – богомольці, робіт- ники, що працювали на суднах і зупинялися на пристанях, та приїжджі на ярмарки [19, с. 348]. Постійне населення Києва на 1835 р. скла- дало не більш, ніж 29 000 жителів. Вже в 1845 р. воно досягло 50 137 жителів і було вдвічі біль- шим порівняно з 1817 р. та втричі – порівняно з 1797 р. [19, с. 348]. На 1856 р. в Києві проживало 62 500 осіб, що поставило його на шосте місце за кількістю населення серед усіх міст Росій- ської імперії [18, с. 294–295]. Міщани були найчисельнішою верствою серед усього населення Києва. Згідно з даними київ- ського губернатора І. І. Фундуклея [19, с. 349] та невідомого автора, який у часописі «Киевская старина» підписувався як «П. Л.» [16, с. 354], чи- сельність міщан у Києві в 1795, 1835 та 1845 рр. була наступною: Зростання чисельності київського міщанства протягом кінця XVIII – середини ХІХ ст. було пов’язано перш за все з тим, що до нього припи- сувалися вихідці з інших соціальних станів. На прикладі ревізької сказки цирюльницького цеху першої половини ХІХ ст. бачимо, що в міщан- ство записувалися збіднілі купці третьої гільдії, євреї, які прийняли християнство, селяни та ду- ховенство [10]. Правове становище київського міщанства ви- значалося законодавством тих держав, до складу яких Київ входив у різний історичний час. З кінця XV ст., коли Київ перебував у складі Великого Князівства Литовського, йому було надано ли- товським князем Олександром магдебурзьке право, яке в подальшому неодноразово підтвер- джувалося польськими королями та москов- ськими царями й російськими імператорами. Магдебурзьке право звільнило міщан від судо- вого підпорядкування воєводським урядникам і передало їх під присуд війта; звільнило від по- винності надавати підводи послам та гінцям; надало право бути вільними від сплати мита в межах всієї держави; встановило щорічні ярмарки і щотижневі торги; надало право забу- дови незаселених земельних ділянок в межах і навколо міста; надало дозвіл на вільне користу- вання лісом в радіусі трьох миль за межами міста; дозволило будівництво в центрі міста ратуші та різних об’єктів господарського значення – міської лазні, крамниць, «комори постригаль- ної», «важниці» та інших [1, с. 128–129]. З кінця XVIII ст. Київ поступово почав під- порядковуватися законам Російської імперії, а міщани – втрачати свої права і привілеї, надані в попередні століття, особливо, після того, як у 1764–1783 рр. імператрицею Катериною ІІ було скасовано чинність магдебурзького права. Згідно із законодавством Російської імперії міщанство належало до податного стану. Протя- гом ХІХ ст. київські міщани сплачували державні податки, міські, податки на продовольство, а також платили за тих, хто прописувався в міщан- ський стан. Окрім цього, з усіх міщан збиралися недоїмки – податки, не виплачені попереднього разу. Наводимо дані виплати всіх податків київ- ськими міщанами за 1841 р. [3, арк. 38]: Не всі міщани платили податки повністю: деякі платили половинні податки та збори, деякі зовсім звільнялися від їхньої сплати. До тих, хто платив половинні податки, належали неповно- літні. Повністю звільнялися від сплати податків міщани, які знаходилися при Київській міській думі й несли там повинності [9, арк. 1–5], [12, арк. 1–2]. Також у розділі «О мещанах» ПСЗ РИ Т. 25 [17, с. 1] наводився перелік осіб, які мали зараховуватися в міщанську громаду без її згоди, відповідно, міщани мали сплачувати за них податки. Окрім того, якщо хтось із міщан ставав неспроможним виплачувати податки, або зникав безвісти – інші міщани мали продовжу- вати платити за них. Такий правовий стан нази- вався круговою порукою і був затверджений законодавством Російської імперії [18, с. 84]. 1/2 ’2016Олена Кохан К Р А Є З Н А В С Т В О 68 Роки Число міщан до ревізії 1795 р. 3 593 після ревізії 1795 р. 4 900 1835 р. 17 440 1845 р. 21 851 Назва податків Зібрано податків Недоїмки Державні податки 450 руб. 48,5 коп. 0 руб. 0 коп. Міські податки 87 руб. 12,5 коп. 39 руб. 99,5 коп. На продовольство 8 руб. 54,5 коп. 7 руб. 50 коп. За прописних 0 руб. 0 коп. 91 руб. 1,5 коп. В кінці XVIII – на початку ХІХ ст. подушний податок з кожного міщанина був удвічі вищим за той, який сплачували селяни, і зростав кожного року. В 1725 р. податок становив 1 руб. 20 коп., у 1769 р. – 2 руб., в 1797 р. – 2 руб. 50 коп., в 1810 р. – 5 руб., а в 1812 р. – 8 руб. [18, с. 42–43]. Київ не був винятком серед інших міст Росій- ської імперії, що бачимо на прикладі цирюль- ницького цеху [6]. В 1828 р. ним було сплачено податків на суму 727 руб. 40 коп., а в квітні 1839 – травні 1840 рр. – 1881 руб. 73 коп. Наве- дені дані вказують на те, що трохи більш ніж за 10 років податки зросли вдвічі. Згідно з іншими даними [14, с. 204], подуш- ний податок зростав лише протягом кінця XVIII ст. і до 1839 р., а далі, до 1850-х рр., зни- зився і залишився незмінним. В 1794 р. він ста- новив 2 руб. 50 коп., в 1812 р. – 12 руб., з 1839 до кінця 1850-х рр. – 2 руб. 38 коп. Кожен член міщанської громади сплачував податки за місцем прописки. У Державному ар- хіві міста Києва знаходимо справу [5], де опи- сано, як київські міщани Олександр Григор’єв Цилюриченко, Федот Андріїв Гребенниченко та Михайло Голубенко, які в 1836 р. не проживали певний час у місті, змушені були приїхати в Київ для сплати податків. Будучи приписаними до свого міста і платячи податки лише за місцем прописки, міщани були суттєво обмежені у можливості виїхати за його межі. Ускладнювала це й процедура отримання паспортів для виїзду. Для того, щоб отримати па- спорт, необхідно було повністю сплатити дер- жавні та місцеві податки за весь термін від’їзду, що негативно впливало на незаможних міщан, які втрачали можливість поліпшити свій матері- альний стан працею в інших містах. Існувала також можливість заручитися підтримкою по- ручителя, який мав би сплачувати податки за від’їжджаючого міщанина до моменту його по- вернення додому, проте, не всі міщани погоджу- валися на це, що додатково ускладнювало можли- вість отримання тимчасового паспорта [18, с. 46]. Станом на 1826 р. жителі міста могли отри- мати паспорти трьох видів: річні, дворічні та трирічні з оплатою, відповідно, річних, дво- річних та трирічних податків. На довший період видавати паспорти купцям, міщанам та селя - нам було заборонено. Виняток складали ті, хто займався підприємницькою діяльністю: їм доз - волялося видавати паспорти до семи років, ви- даючи відразу два дворічні та один трирічний [11, арк. 2]. Зважаючи на те, що законодавство Російської імперії зобов’язувало міщан виплачувати по- датки не лише за себе, але й за тих, хто не міг цього зробити, багато хто з міщан відмовлявся сплачувати подвійні податки. Внаслідок цього виникали боржники, з яких у 1850 р. спеціаль- ним указом імператор Микола І наказав стягу- вати борги, накладаючи арешт на їхнє нерухоме майно. Якщо ж боржник був надто бідним, то його або тимчасово ув’язнювали, або відправ- ляли на громадські роботи [8, арк. 1]. Лише в 1860-х рр. для міщанства законодавчо було скасовано кругову поруку та сплату подуш- ного податку [15, с. 113]. Окрім сплати податків, міщани несли повин- ності й виконували різні роботи. Вони брали участь у будівництві й утриманні поштових трак- тів та постачали підводи для військ [14, с. 205]. Однією з повинностей, яку несли міщани Російської імперії, була рекрутська. Процедура набору рекрутів відбувалася наступним чином [11, с. 206]: міщанська громада купувала рекрут- ські квитанції на гроші, зібрані її членами, після чого ті, хто мав того року йти в рекрути, тягнули жереб і ставали в ряд згідно з витягнутими кви- танціями. На військову ж службу йшов лише той, хто витягнув жереб, але не заплатив за рек- рутську квитанцію, тобто в рекрути йшли лише найбідніші міщани. У Києві міщани були звільнені від рекрут- ської повинності до 1835 р. 23 грудня того року було видано указ імператора Миколи І, в одному з пунктів якого зазначалося: «Поширити рекрут- ську повинність на всіх міщан, приписаних до міста після ревізії 1782 р., а зі старожилів стягу- вати по 1 000 руб. за кожного рекрута, який мав іти від них» [13, с. 140–141]. Перший набір рек- рутів у Києві відбувся 1 липня 1836 р., коли було забрано на військову службу 18 міщан [4, арк. 6]. Протягом всього часу з початку набору в рек- рути київських міщан багато хто з них, намагаю- чись уникнути повинності, тікав з міста під час набору. Внаслідок цього, на 1850 р. у місті скла- лася така ситуація, коли ті з міщан, які залиша- лися в Києві під час рекрутського набору та були придатні до служби, хоча й відбули вже свою чергу, змушені були йти в рекрути вдруге і на- віть утретє замість утікачів, які, повернувшись додому після завершення набору, залишалися Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. 69 1. Білоус Н. О. До питання запровадження магде- бурзького права в Києві // Український історичний журнал. – К. «Дієз-продукт», 2008. – № 1. – 134 с. 2. Гуржій І. О., Гуржій О. І. Купецтво Києва та Київщини XVII–ХІХ ст. – К.: Інститут історії України НАН України, 2013. – 284 с. 3. ДАК, ф. 319, оп. 1, спр. 8. Выписка из податной тетради киевского мещанского общества, выданная от старосты Фомы Карачука поморнику его Евста- фию Демиденку для производства по оной в 1841 году сборов с мещан и цехових участках. – 38 арк. 4. ДАК, ф. 17, оп. 1 т. 1, спр. 7 (1836). Дело о до- ставлении сведений во что обошлась сдача рекрут по городу Киеву. – 10 арк. 5. ДАК, ф. 17, оп. 1 т. 1, спр. 54 (1836). Дело по рапортам управы о высилке в оную жительствующих в разных местах мещан для уплаты следуемых с них казенных податей. – 16 арк. 6. ДАК, ф. 319, оп. 1, спр. 7. Книга цеха цирюль- ницкого на записку расхода денежной сметы на 1839 год. – 6 арк. 7. ДАК, ф. 17, оп. 1 т. 1, спр. 21 (1850). О лицах, скрывающихся от рекрутства для предания суду. – 2 арк. 8. ДАК, ф. 17, оп. 1 т. 1, спр. 31 (1850). О сыске должников и их имуществ и о сложении со счетов ка- зенных взысканий по безнадежности. – 2 арк. 9. ДАК, ф. 260, оп. 1, спр. 14. О числе следовав- ших, принятых и отосланных в Киевское Казначейс- тво государственных податей и других повинностей с Киевских мещан за бытность старосты Свечникова 1843-го года. – 102 арк. 10. ДАК, ф. 319, оп. 1, спр. 22. Ревизская сказка губернского города Киева мещан состоящих в ци- рюльницком цеху. – 27 арк. 11. ДАК, ф. 1, оп. 2А, спр. 197. Указы Киевского губернского правления за 1826 г. – 27 арк. 12. ДАК, ф. 260, оп. 1, спр. 5. Указы Киевской Градской Думы и действия по оным. По должности старосты Карачука. 1841 года по октябрь месяц. – 261 арк. непокараними й не зазнавали жодних пересліду- вань з боку місцевого керівництва. Щоб змінити цю ситуацію, генерал-губернатор наказав зібрати найточніші дані про всіх утікачів, відшукати їх і притягнути до відповідальності [10, арк. 1]. Рекрутську повинність в усій Російській ім- перії було скасовано лише в 1874 р. [14, с. 206]. Іншою повинністю була постоєва – одна з найважчих повинностей для міщан. Вона поля- гала в обов’язку приймати у свій будинок на проживання офіцерів та солдатів з військових частин. Прийом постояльця означав не лише від- ведення для нього приміщення, але й обслуго- вування, особливо коли доводилося приймати офіцерів-дворян [18, с. 43–44]. В різних містах Російської імперії офіцери та солдати оселялися на постій майже у всіх будин- ках, де жили міщани. Переважно постій був взимку, що ускладнювало життя міщанства, бо в цей час вони не могли навіть піти з дому на сезонні роботи в інші міста [18, с. 394–395]. Наприклад, в Угличі щорічно для постою зай- малося по 600 будинків, тому кожен житель міста був змушений приймати військових по три місяці в рік. В Данилові кожен житель приймав їх приблизно через рік, а в Рибинську, хоча й були казарми, але їх не вистачало, тому зайня- тими для постою були приблизно третина будин- ків [18, с. 394]. Київські міщани до 1835 р. не несли постоє- вої повинності. Починаючи з 1836 р., в місті кожного року зупинялися військові з’єднання. З 1836 по 1845 рр. через Київ пройшло приблизно 241 227 осіб, які служили у війську, а також зу- пинилося більш ніж 24 000 осіб, які йшли вій- ськовим походом повз Київ [19, с. 171–172]. Важливою для Києва стала реконструкція фортеці на Печерську протягом першої половини ХІХ ст. Хоча розширення й розбудова фортеці спричинили знесення багатьох будинків киян, які розміщувалися до того на її території, проте, сут- тєво вплинули на звільнення значної частини міщан від постоєвої повинності. На початок 60-х рр. ХІХ ст. київська фортеця мала оборонні казарми, де розміщувалися військові з’єднання, що прибували у місто на постій [20, с. 504]. Підсумовуючи, варто зазначити, що в кінці XVIII – першій половині ХІХ ст. київське міщан- ство було найчисельнішою верствою серед усьо - го населення міста. Правове становище київських міщан в зазначений період регулювалося законо- давством Російської імперії. Будучи податним станом, міщанство платило податки, несло рек- рутську та постоєву повинності. Через це, знач- ним полегшенням для міщан стала реконструкція київської фортеці, де розмістилися казарми для військ, які проходили через Київ. Рекрутську ж повинність було скасовано лише в 1874 р. 1/2 ’2016Олена Кохан К Р А Є З Н А В С Т В О 70 Джерела та література Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст. 71 13. Каманин И. Последние годы самоуправления Киева по магдебургскому праву // Киевская старина, 1888. Кн. 5. – С. 140–168. 14. Кошман Л. В. Город и городская жизнь в России ХІХ столетия: Социальные и культурные аспекты / Л. В. Кошман. – М.: Российская поли - тическая энциклопедия (РОССПЭН), 2008. – 448 с.: ил. 15. Миронов Б. Н. Социальная история России пе- риода империи (XVIII – начало ХХ века): В 2 т. – 3-е изд., испр., доп. – СПб.: «Дмитрий Буланин». – ХL., 548 + 583 с., 87 + 55 ил. Т. 1. 16. П. Л. Население Киева в прошлом столетии // «Киевская старина», 1884. – Кн. 2. – С. 352–354. 17. ПСЗ РИ Т. 25. Отд 2: 1850 № 24660. 18. Рындзюнский П. Г. Городское гражданство до- реформенной России. – М.: Изд-во Академии наук СРСР, 1958. – 558 с. 19. Фудкуклей И. И. Статистическое описание Ки- евской губернии. – Спб.: Типография министерства внутренних дел, 1852. – Ч. 1. – 549 с. 20. Чалый М. К. Воспоминания М. К. Чалого // «Киевская старина», 1889. – Кн. 12. – С. 495–545. References: 1. Bilous N. O. Do pytannya zaprovadzhennya mahdeburzkoho prava v Kyevi // Ukrainsky istorychny zhurnal. – K. «Diez-produkt», 2008. – № 1. – 134 s. 2. Gurzhiy I. O. Kupetstvo Kyeva I Kyivshchyny XVII–ХІХ st. – K.: Instytut istoriy Ukrainy NAN Ukrainy, 2013. – 284 s. 3. DAK, f. 319, op. 1, spr. 8. Vypiska iz podatnoi tetradi kievskoho meshchanskoho obshchestva, vydan- naya ot starosty Fomy Karachuka pomoshchniku eho Evstafiu Demidenku dlya proizvodstva po onoi v 1841 hodu sborov s meshchan I tsehovykh uchastkakh. – 38 ark. 4. DAK, f. 17, op. 1 t. 1, spr. 7 (1836). Delo o dostavlenii svedeniy vo chto oboshlas sdacha rekrut po horodu Kievu. – 10 ark. 5. DAK, f. 17, op. 1 t. 1, spr. 54 (1836). Delo po ra- portam upravy o vysilke v onuu zhytelstvuushchikh v raznykh mestakh meshchan dlya uplaty sleduemykh s nikh kazennykh podatei. – 16 ark. 6. DAK, f. 319, op. 1, spr. 7. Kniha tsekha tsyrulnit- skoho na zapisku raskhoda denezhnoi smety na 1839 hod. – 6 ark. 7. DAK, f. 17, op. 1 t. 1, spr. 21 (1850). O litsakh, skryvaushchikhsya ot rekrutstva dlya predaniya sudu. – 2 ark. 8. DAK, f. 17, op. 1 t. 1, spr. 31 (1850). O syske dolzhnikov i ikh imushchestv i o slozhenii so schetov kazennukh vzyskanii po beznadezhnosti. – 2 ark. 9. DAK, f. 260, op. 1, spr. 14. O chisle sle- dovavshykh, prinyatykh i otoslannykh v Kievskoe Kaz- nacheistvo hosudarstvennych podatei i druhikh povinnostei s Kievskikh meshchan za bytnost starosty Svechnikova 1843-ho hoda. – 102 ark. 10. DAK, f. 319, op. 1, spr. 22. Revizskaya skazka hubernskoho horoda Kieva meshchan sostoyashchikh v tsyrulnitskom tsekhu. – 27 ark. 11. DAK, f. 1, op. 2A, spr. 197. Ukazy Kievskoho hu- bernskoho pravleniya za 1826 h. – 27 ark. 12. DAK, f. 260, op. 1, spr. 5. Ukazy Kievskoi Hrad- skoi Dumy i deistviya po onym. Po dolzhnosti starosty Karachuka. 1841 hoda po oktyabr mesyats. – 261 ark. 13. Kamanin I. Poslednie hody samoupravleniya Kieva po mahdeburzkomu pravu // Kievskaya starina, 1888. Kn. 5. – S. 140–168. 14. Koshman L. V. Horod i horodskaya zhyzn v Rossii ХІХ stoletiya: Sotsyalnye i kulturnye aspekty / M.: Rossiiskaya politicheskaya entsyklopedia (ROSSPEN). 2008. – 448 с.: il. 15. Mironov B. N. Sotsyalnaya istoria Rossii perioda imperii (XVIII – nachalo ХХ veka): V 2 t. – 3-е izd., ispr., dop. – SPb.: «Dmitiy Bulanin». – ХL., 548 + 583 s., 87 + 55 il. T. 1. 16. P. L. Naselenie Kieva v proshlom stoletii // «Kievskaya starina», 1884. – Kn. 2. – S. 352–354. 17. PSZ PI T. 25. Otd 2: 1850 № 24660. 18. Ryndzunsky P. H. Horodskoe hrazhdanstvo dore- formennoi Rossii. – M.: Izd-vo Akademii nauk SRSR, 1958. – 558 s. 19. Fundukley I. I. Statisticheskoe opisanie Kievskoi hubernii. – Spb.: Tipohrafia ministerstva vnutrennikh del, 1852. – Ch. 1. – 549 s. 20. Chalyi M. K. Vospominania M. K. Chaloho // «Kievskaya starina», 1889. – Kn. 12. – S. 495–545.

Чисельність та правове становище київського міщанства в кінці XVIII – середині ХІХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge