Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки

У статті розглянуто комплекс заходів організаційного, пропагандистського та репресивного характеру вжитих більшовицькою владою задля перенесення класової боротьби на село з метою ліквідації куркульства, яке активно протидіяло політиці «воєнного комунізму»....

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
1. Verfasser:	Шишко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2016
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Історія України у світлі регіональних досліджень
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168791
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки / О. Шишко // Краєзнавство. — 2016. — № 1-2. — С. 123-133. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168791
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1687912020-05-13T01:26:20Z Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки Шишко, О. Історія України у світлі регіональних досліджень У статті розглянуто комплекс заходів організаційного, пропагандистського та репресивного характеру вжитих більшовицькою владою задля перенесення класової боротьби на село з метою ліквідації куркульства, яке активно протидіяло політиці «воєнного комунізму». В статье проанализировано комплекс мер организационного, пропагандистского и репресивного характера, которые были задействованы большевистской властью с тем, чтобы привнести классовую борьбу в село с целью ликвидации кулачества, которое активно противостояло политике «военного коммунизма». The article analyses the organisational, propagandist and repressive campaign “the Assault on Kurkul”.This campaign had to ensure the provision of food to 5-million strong army and the working population of the cities, that had to ensure the victory of proletarian revolution, not only within the borders of the Soviet republics, but also throughout Europe.In order to confiscate grain from kurkuls, the Bolshevik authorities represented by the Hubernski Revolutionary Committee and hubernski bureau of CP(b)U had sent to districts of the Odessa Hubernia workers’ food squads, who were helped by the squads of the Forces of the Internal Security that had been redeployed from Russia specifically for this purpose. Simultaneously, the press began a propagandist campaign, that aimed at inflaming civil war in the villages and assertion of the dictatorship of the most poor peasantry. At the same time ‘kurkuls’ were declared enemies and had to be exterminated in the same way city bourgeoisie was liquidated. For this purpose, the visiting sessions of the Revolutionary Military Tribunal, that had a right to decide on the capital punishment and imprisonment in a concentration camp. In response to the repressive policy an-anti-Bolshevik peasant insurgency movement started to unfold. 2016 Article Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки / О. Шишко // Краєзнавство. — 2016. — № 1-2. — С. 123-133. — Бібліогр.: 34 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168791 94(477.74)«1920» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень
spellingShingle	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Шишко, О. Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки Краєзнавство
description	У статті розглянуто комплекс заходів організаційного, пропагандистського та репресивного характеру вжитих більшовицькою владою задля перенесення класової боротьби на село з метою ліквідації куркульства, яке активно протидіяло політиці «воєнного комунізму».
format	Article
author	Шишко, О.
author_facet	Шишко, О.
author_sort	Шишко, О.
title	Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки
title_short	Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки
title_full	Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки
title_fullStr	Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки
title_full_unstemmed	Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки
title_sort	кампанія походу на куркуля в одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Історія України у світлі регіональних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168791
citation_txt	Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки / О. Шишко // Краєзнавство. — 2016. — № 1-2. — С. 123-133. — Бібліогр.: 34 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT šiškoo kampaníâpohodunakurkulâvodesʹkíjgubernííu1920rocíorganízacíjnípropagandistsʹkítarepresivnívitoki
first_indexed	2025-07-15T03:33:06Z
last_indexed	2025-07-15T03:33:06Z
_version_	1837682274224570368
fulltext	УДК 94(477.74)«1920» Олександр Шишко (м. Одеса) Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні аспекти У статті розглянуто комплекс заходів організаційного, пропагандистського та репресив- ного характеру вжитих більшовицькою владою задля перенесення класової боротьби на село з метою ліквідації куркульства, яке активно протидіяло політиці «воєнного комунізму». Ключові слова:«похід на куркуля», продрозкладка, губревком, губбюро. Александр Шишко Кампания похода на кулака в Одесской губернии в 1920 году: организационные, пропагандистские и репрессивные аспекты В статье проанализировано комплекс мер организационного, пропагандистского и репре- сивного характера, которые были задействованы большевистской властью с тем, чтобы привнести классовую борьбу в село с целью ликвидации кулачества, которое активно проти- востояло политике «военного коммунизма». Ключевые слова:«поход на кулака», продразверстка, губревком, губбюро. OleksandrShyshko The campaign against the kulaks in the Odessa province in 1920: organizational, propaganda and repressive prerequisites The article analyses the organisational, propagandist and repressive campaign “the Assault on Kurkul”.This campaign had to ensure the provision of food to 5-million strong army and the working population of the cities, that had to ensure the victory of proletarian revolution, not only within the borders of the Soviet republics, but also throughout Europe.In order to confiscate grain from kurkuls, the Bolshevik authorities represented by the Hubernski Revolutionary Committee and hubernski bureau of CP(b)U had sent to districts of the Odessa Hubernia workers’ food squads, who were helped by the squads of the Forces of the Internal Security that had been redeployed from Russia specifically for this purpose. Simultaneously, the press began a propagandist campaign, that aimed at inflaming civil war in the villages and assertion of the dictatorship of the most poor peasantry. At the same time ‘kurkuls’ were declared enemies and had to be exterminated in the same way city bourgeoisie was liquidated. For this purpose, the visiting sessions of the Revolutionary Military Tribunal, that had a right to decide on the capital punishment and imprisonment in a concentration camp. In response to the repressive policy an-anti-Bolshevik peasant insurgency movement started to unfold. Key words: "Assaulting Kulak", Prodrazverstka, Gubrevkom, Gubbureau. 123 Не дивлячись на те, що більшовики свою владу називали робітничо-селянською, до укра- їнського селянства вони ставилися з підозрою і недовірою. Їхні пропагандисти на середину літа 1920 р. змушені були констатувати, що «соці- альна боротьба ще не торкнулась убогих хатин селян-бідняків», а на селі панує «куркульське царство», яке продовжує «пригноблювати бідня- ків, безмилосердно експлуатуючи їхню працю». Така турбота про бідняків була продиктована не- обхідністю забезпечити продовольством «непе- реможну Червону армію, яка нині бореться з буржуазією всього світу і перемагає її на всіх фронтах» та робітничі маси міста. Для цього на селі необхідно було мати союзника, яким, за за- думом більшовиків, могло бути лише найбід- ніше селянство, яке разом з робітниками мало повести рішучу боротьбу з куркульством. Підсумком такої політики більшовицької влади став селянський опір «в аграрному й про- довольчому питаннях» [1], який став визначаль- ним у стосунках між українським селянством і цією владою. В той же час актуальною залиша- ється теза, яка була висловлена авторами моног- рафії «Повстансько-партизанський рух на Півдні України в 1917-1944 рр.» про те, що подальшого вирішення потребують «наукові проблеми, пов’язані з вивченням причин повстанського руху, його соціальної бази, дійсних масштабів, встановленням чіткої періодизації, характерних рис і ознак» [2]. Та найважливішим тут є те, що виконати це завдання буде складно «без враху- вання і докладного дослідження суті, форм і ме- тодів політичних репресій, що здійснювалися більшовиками заради утвердження і зміцнення їх влади в українському селі» [3]. Однією з малодосліджених сторінок історії українського селянства на Півдні України зали- шається період другої половини 1920 р., коли більшовицькою владою, саме більшовицькою, бо Одеська рада робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та її виконком про існували лише два місяці у 1920 р., було роз- горнуто кампанію «натиску на куркуля» або «походу на куркуля», яка розпочалася у серпні. Автори дослідження історії Одеської партійної (звичайно комуністичної) організації не оми- нули цієї сторінки своєї історії, стисло виклавши хід проведення цієї кампанії, зробивши наголос на її завданнях. Серед цих завдань було вказано на необхідність позбавлення «куркулів еконо- мічної сили, за допомогою якої вони гнобили бідноту», а тому потрібно було у них відібрати «хліб та інвентар, вилучити зброю, вигнати їх із сільських Рад, кооперативів, укріпити опору Радянської влади на селі в особі комітетів неза- можних селян». Не забули автори цього видання згадати й меншовиків, які виступили проти кам- панії «натиску на куркуля», тому що «не бачили класової боротьби на селі, заперечували керівну роль робітничого класу і стояли на позиціях збереження куркульського господарства» [4]. Єдине, що вони забули згадати, так це масовий терор, який став невід’ємною частиною полі- тики більшовиків щодо українського селянства. Отже, метою цієї статті є спроба розглянути заходи організаційного, пропагандистського та репресивного характеру більшовицької влади під час підготовки до проведення кампанії «по- ходу на куркуля». На сотнях сторінок чотирьохтомного доку- ментального видання «Советская деревня гла- зами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918-1939» міститься інформація губернських надзвичайних комісій (губНК) до Всеросійської надзвичайної комісії (ВНК) про чисельні селянські повстання. Якщо у першій половині 1920 р. ці повідомлення сто- сувалися переважно російських губерній, то у другій його половині різко зростає масив інфор- мації з України. Так, скажімо, у звіті Саратовської губНК центральному апарату ВНК на початку січня 1920 року наголошувалось, що селянин за своєю психологією є матеріалістом і як «дрібний власник дорожить кожним фунтом збіжжя», а продзагони безжально вимітають все до зернини і «навіть бувають випадки, коли вони беруть з заручники тих селян, які вже виконали роз- кладку» [5]. Такі дії продзагонів не були самочинними чи спонтанними, вони були освячені нормативними актами найвищого рівня. Ще у квітні 1918 р. ра- дянський уряд прийняв декілька декретів, які регламентували процедуру вилучення продо- вольства у селян. У цих декретах мова, зокрема, йшла про надання повноважень профспілкам, заводським комітетам, міським та повітовим радам організовувати продовольчі загони з числа «безумовно чесних та відданих справі революції робітників та найбідніших селян» для направ- лення їх до хліборобських губерній з тим, щоб «добути хліб за твердими цінами або за рахунок вилучення його у куркулів» [6]. 1/2 ’2016Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О 124 У лютому 1920 р. Одеська губернія була оку- пована Червоною армією, яка на своїх багнетах знову принесла політику «воєнного комунізму», а значить і продрозкладку, яка, в свою чергу, провокувала селян на виступи проти радянської влади. Відповідно до «Закону про хлібну роз- кладку», який був підписаний 26 лютого 1920 р. головою Раднаркому УСРР Х. Раковським та на- ркомпродом М. Владимировим, для України продрозкладку було затверджено в обсязі 160 млн пудів. Найбільший тягар припадав на хлібо- виробні південні губернії, зокрема Одеська губернія мала до початку липня зібрати 17 млн пудів. Але в Україні продрозкладка за першу по- ловину року була зірвана. Селяни не поспішали здавати державі свою продукцію, а у самої влади тільки розпочався процес формування власного апарату, який не міг впливати на село силовими методами [7]. Крім цього, навесні 1920 р. на селі здійсню- валась радикальна аграрна реформа на основі «Закону про землю», який був затверджений 5 лютого 1920 р. Всеукраїнським революційним комітетом, згідно якого вся поміщицька земля надходила у зрівняльний розподіл між селянами [8]. Цей закон цілком влаштовував більшість селян, тому вони ще в цей час підтримували ра- дянську владу. Таким чином, навесні 1920 р. селянський по- встанський рух в Одеській губернії, на відміну від Київської та Катеринославської, не набув ще значних масштабів. Особливий відділ Південно- Західного фронту у своєму звіті за квітень мі- сяць навів лише один епізод пов’язаний із захопленням м. Вознесенська загоном (в оригі- налі бандою) у кількості 2500 багнетів та 700 шабель [9]. Керівником цього загону було на- звано Ю. Тютюнника, а значить мова йшла не про місцевий селянський рух, а про захоплення цього міста армією УНР під час Першого зимо- вого походу. У той же час на початку червня особливий відділ Південно-Західного фронту у своєму звіті до ВНК передбачав, що «наступна хвиля парти- занщини розпочнеться із середини липня, коли збір нового врожаю увійде в активну фазу». У зв’язку з цим цей відділ сам перед собою ста- вив завдання «активно підготуватися до цього періоду», тому що «тільки правильними воєн- ними діями можна придушити на Україні парти- занщину» [10]. Виконання цього завдання розпочалося вже 23 квітня, коли було прийнято положення про організацію Управління тилу Південно-Захід- ного фронту, відповідно до якого в губерніях створювалися управління начальників губерн- ських дільниць тилу, у повітах – комендатури, на які й покладалося завдання боротьби з по- встанцями. Начальником тилу цього фронту спо- чатку був керівник Центрального управління надзвичайних комісій України (за російським скороченням – Цупчрезкому) В. Манцев, а з травня 1920 р. цю посаду обіймав Ф. Дзержин- ський, відряджений до України ЦК РКП(б) для придушення антибільшовицьких заколотів [11]. Шостого червня війська барона П. Врангеля почали наступ й оволоділи Північною Таврією, вийшовши на лінію Херсон-Нікополь-Бер- дянськ. У зв’язку з цим в Одеській губернії з 13 червня було запроваджено облоговий стан, хоча телеграма Революційної Військової Ради (РВР) Південно-Західного фронті про це рішення була отримана в Одесі ще 6 червня. У цій телеграмі також йшла мова про створення Революційного комітету, головою якого було призначено пред- ставника РВР А. Борчанінова, а до його складу увійшли голова Губвиконкому П. Кін, голова губНК С. Реденс, начальник Одеського гарні- зону Фіалковський та член губпарткому без вка- зівки прізвища [12]. Вже 15 червня на засіданні Одеського губревкому було прийнято рішення про те, що «Виконком як вищий орган влади в Одеській губернії припиняє свою діяльність і передає всю повноту влади Ревкому згідно по- станови РВР Південно-Західного фронту, але продовжує своє існування як найбільш дієвий помічник Ревкому» [13]. Крім цього, розглянувши 23 червня на своєму засіданні стан справ у Ананьївському та Оде- ському повітах, губревком прийняв рішення про розпуск Ананьївського повітового викон- кому та призначення ревкому у складі його го- лови Грохотова, завідувача відділом управління Шавленка та заступника повітового продкомі- тету Аносова. В Одеському повіті виконком на чолі з Соколовим залишався, але він ставав відповідальним перед губревкомом. В обох по ві - тах «куркульські волосні виконкоми» розпуска- лися, через те, що не виконували розпоряджень радянської влади, а їхні голови мали бути пере- дані до суду Ревтрибуналу. На їх місце призна- чались ревкоми з представників «найбіднішого Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні аспекти 125 селянства». Та найголовнішим було те, що ці органи влади мали «встановити революційний порядок, забезпечити проведення продовольчої розкладки, зайнятися розшаруванням села, ство- рюючи Комітети незаможних селян (КНС), та повести боротьбу з бандитизмом та контррево- люцією» [14]. У цей час відбувався процес приєднання Пер- вомайського повіту до Одеської губернії. Відпо- відно Одеський губревком 30 червня прийняв рішення про призначення складу Первомай- ського ревкому, до якого увійшли Рубан (голова), Кельмансон та Громницький. Первомайському ревкому, а також Тираспольському ревкому, на цьому засіданні губревкому ставилися такі ж завдання, що й двом попереднім [15]. Таким чином, на кінець червня у 4-х повітах Одеської губернії були ліквідовані волосні виконкоми та призначені волосні ревкоми, так само ревкоми були призначені у 3-х повітах. Для вирішення завдань, які були поставлені перед цими органами влади, необхідна була вій- ськова підтримка. Саме для цього у червні до Одеської губернії додатково було направлено бригаду військ внутрішньої охорони (ВОХР). Першого липня в Одесі відбулась 1-а безпар- тійна широка бригадна конференція цих військ, на яку було направлено 115 делегатів. У своєму вітальному слові під час відкриття цієї конфе- ренції член губревкому І. Клименко, зокрема, за- явив, що «перед військами внутрішньої охорони лежить важливе завдання оздоровити тил», що саме вони «повинні явити ту озброєну й дисцип- ліновану силу, опираючись на яку губревком здійснить проведення розкладки, роззброєння куркулів й переобрання волосних і сільських виконкомів, замість яких будуть створені рев- коми». У свою чергу член президії Смирнов заявив, що «всі червоноармійці, які прибули з Півночі до Одеси з метою внутрішньої охорони, задоволені тим, як їх тут зустріли, а тому вони, як і на Півночі, зметуть в Одесі всю буржуазію». Бійці ВОХРу могли бути задоволені ще й тому, що їм згідно рішення Одеського губревкому було передано частину майна, яке перед цим було відібране у жителів міста під час кампанії з «вилучення надлишків у буржуазії» [16]. Інший член президії, Павлов, до цього додав, що «червоноармійці бригади прибули до Одеси для остаточного й безповоротного закріплення ра- дянської влади й розшарування села». До речі, війська ВОХР мали власну юрисдикцію, вироки їхнього Воєнно-Революційного трибуналу вино- сились «іменем Російської Соціалістичної Феде- ративної Радянської Республіки» [17]. Резолюція, яка була прийнята в перший день роботи конференції, закликала до рішучої бо- ротьби з «куркульським елементом села, який свідомо ховає свій хліб і не віддає його робіт- ничо-селянській владі». Під час обговорення земельного питання, на підступну роль куркуль- ства в Україні, яке, «маючи колосальні ресурси, прагне за будь-яку ціну нашкодити радянській владі», вказав у своєму виступі й завідувач губ- земвідділом О. Триліський. Традиційно для того часу різного роду резо- люції закінчувалися гаслом «Хай живе світова революція!». Так само учасники цієї конферен- ції, голосуючи за резолюцію конференцію військ ВОХР, заявляли що «на нас, руський пролета- ріат, випала велика місія звільнення від рабства й експлуатації трудящих всього світу» [18]. Саме в цей час у розпалі була польсько-радянська війна, метою якої з радянського боку було захо- пити Польщу й поширити соціалістичну рево- люцію далі на Захід. Відповідно, щоб «гідно виконати цю місію» необхідно було нагодувати величезну армію, а український селянин, будучи «дрібним власником», не переймався цими гран- діозними планами й не хотів задарма віддавати на потреби армії вирощене тяжкою працею збіжжя. Щоб змусити селянина, в першу чергу замож - ного, віддати левову частку вирощеного врожаю та інших видів продовольства потрібно було зміцнити всю владну вертикаль. Відповідно 9 липня РВР Південно-Західного фронту за під- писом його командувача О. Єгорова та члена Реввоєнради Х. Раковського видав наказ про оновлення складу Одеського губревкому. Згідно цього наказу його очолив О. Шумський, членами стали Бляхін, Фіалковський, Патрикеєв та Реденс. Але вже наступного дня було внесено зміни до цього наказу, у зв’язку з тим, що Реденс пішов у відпустку, а тому замість нього до рев- кому було включено В. Яковлєва. Патрикеєв на той час очолював губернський продовольчий ко- мітет (Опродкомгуб). Новий губревком розпочав свою діяльність ввечері 10 липня та одним зі своїх перших рі- шень видав наказ про призупинення діяльності з 11 липня на весь час його існування Ради 1/2 ’2016Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О 126 робітничих, селянських і червоноармійських депутатів та губвиконкому. Відбулися зміни і у партійних органах, замість губкому було утво- рено Одеське бюро КП(б)У (губбюро), яке очо- лив С. Сирцов, секретарем став С. Інгулов [19]. Крім армії, необхідно було забезпечити про- дуктами харчування ще й жителів міст. Ще по- передній склад Одеського ревкому 5 липня провів нараду з продовольчого питання, на якому було заявлено, що видача хлібної пайки робітникам почнеться не пізніше 15 липня. Було розроблено план громадського харчування, який був розрахований на 9 місяців, до 1 квітня 1921 р., згідно якого кожного робітника мало бути прикріплено до конкретної їдальні, де він повинен був не тільки обідати, а й снідати та ве- черяти [20]. Питання, яким чином мали харчу- ватися інші категорії населення, залишилося поза увагою учасників наради. Наскільки складною була продовольча про- блема засвідчила телеграма, яка була розіслана за підписом голови Раднаркому України Х. Раков - ського, у якій мова йшла про те, що на початку липня хлібні запаси по всій Україні складали 2 млн пудів збіжжя, тоді як мінімальна потреба для робітників та Червоної армії складала міні- мум 5 млн пудів. У телеграмі ставилось завдання до кінця серпня заготувати 30 млн пудів збіжжя, у іншому випадку настане тяжка продовольча криза [21]. На початку липня до Одеси прибув О. Шум- ський, на той час член ЦК КП(б)У, член президії ВЦВК, в минулому один з лідерів боротьбистів, який мету свого приїзду пояснив тим, що в Україні відбувається перегрупування партійних сил й тому працівники з Одеси переводяться до інших міст, а замість них прибувають нові кадри. Одеса тим більше потребувала онов- лення, бо слабко сприймала імпульси з центру через свою віддаленість, й тому, як вже заявив новий голова Опродкомгуба й майбутній член ревкому Патрикеєв, Одеса стала центром спеку- ляції, тут був особливо роздутий управлінський апарат тощо. На відміну від ситуації, яка була змальована у телеграмі Х. Раковського, О. Шумський заявив, що мобілізація у більшості українських губерній «пройшла з великим успіхом, хлібна розкладка виконується акуратно, розісланих Петлюрою отаманів самі селяни виловлюють і передають радянській владі». Також О. Шумський заявив, що «Радянська влада йде вглиб села, а факт злиття з боротьбистами й посилення комуністич- ної партії українськими елементами вибив ґрунт з-під ніг петлюрівській агітації про «чужинців», «москалів», «окупацію» тощо [22]. Справді газета «Вісти/Известия» чи не кож- ного дня друкувала зведення щодо ходу заго- тівлі продовольства. Так, скажімо, 15 липня було повідомлено, що за перші 10 днів липня було заготовлено у два рази більше збіжжя, ніж за весь червень. Зокрема, у Одеській губернії було заготовлено 400 тис. пудів збіжжя, 3 тис. голів великої рогатої худоби (ВРХ), по 2 тис. голів свиней та овець. Скоріше за все заготівля йшла не такими райдужними темпами, як це подавав О. Шумський, тому що видачу хлібної пайки було перенесено на 17 липня і вона мала становити для робітників фізичної праці 1 фунт, для радянських службовців ¾ фунти та пів- фунта членам їх сімей. Про складність хлібоза- готівлі може свідчити й заява голови губбюро С. Сирцова про те, що «без посиленого підви- щення темпів заготівлі збіжжя невідворотно відбудуться ускладнення на ґрунті продоволь- чої кризи, що позначиться на боєздатності армії» [23]. Яким чином забезпечувалася заготівля збіж - жя свідчить звіт голови Реввоєнтрибуналу (РВТ) Н. Тимофеєва, який повернувся з Березівського району, де на чолі виїзної сесії РВТ разом з во- єнно-продовольчою комісією займався у цьому районі виявленням дезертирів та відправленням їх на фронт, роззброєнням селян навколишніх сіл та проведенням хлібної розкладки, яка після цього стала «успішною». У ході цих заходів РВТ було «виявлено та ліквідовано білогвардійсько- петлюрівську контрреволюційну організацію у с. Курисово-Покровське, яка нараховувала 50 осіб, проводила саме в цей у селі з’їзд і вже готувалась до активних дій». Активні дії поля- гали у підготовці повстання з метою повалення радянської влади та розробці планів наступу на тили Червоної армії. У цій справі РВТ виніс роз- стрільний вирок Г. Шеку, І. Ващенку, Ф. Лисенку. Наталю Ващенко та ще одну особу було позбав- лено волі до часу завершення громадянської війни. Також рішенням РВТ було розстріляно Н. Колеснюка за заклики до селян навколишніх сіл виступати проти Червоної армії. Загалом цю місію до Березівського району Н. Тимофеєв оцінив як успішну, тому що було «роззброєно Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні аспекти 127 навколишні села, дезертирство припинено, про- ведено розкладку». Єдине, що затьмарювало цю картину було те, що доводилося «вести боротьбу з куркульським елементом» [24]. Боротьба з куркульським елементом у цей час для більшовицької влади вийшла на перший план, свідченням чого, зокрема, стали дві пере- дові статті у газеті «Вісти/Известия» (заголовок друкувався двома мовами) члена губвиконкому від Балтського повіту Я. Нечиталюка. У першій з них автор метафорично писав, що «село ще й досі являє собою у більшості випадків отруйне болото куркульської атмосфери, у якій безпо- радно вовтузиться комашня сільської бідноти». У той час як робітники фабрик і заводів стали вже опорою радянської влади, соціальна бо- ротьба ще не проникла вглиб села, тому для «пишного розквіту пролетарської революції», на переконання Я. Нечиталюка, сільській бідноті необхідно було розпочати класову боротьбу і за- пеклу війну з куркулями, здійснити докорінне розшарування села [25]. Друга його стаття носила вже відверто войов- ничий характер. У ній було змальовано тернис- тий шлях пролетаріату, ознакою якого стала «смерть буржуазії через море крові та жахливі жертви». Врешті решт кривава боротьба проле- таріату увінчалася цілковитою перемогою, «він взяв владу до своїх рук, створив непереможну Червону армію, яка повела боротьбу з буржуа- зією всього світу і вже починає перемагати її на всіх фронтах». В той же час громадянська війна на селі зупинилася після того як селяни розгра- бували поміщицькі економії та повбивали панів, хоча було багато й таких, які потім жалкували про свої вчинки. Такий стан речей, на переко- нання Я. Нечиталюка, необхідно було ради- кально змінити, розпочавши криваву війну з куркулями під гаслом «Смерть куркулям!», яке повинно замайоріти на «смертельних барика- дах» по всіх селах. До такого розвитку подій на селі мала спонукати продрозкладка та новий розподіл землі, згідно якого у куркулів мали бути відібрані лишки землі та інвентаря. В той час як Я. Нечиталюк писав про те, що громадянська війна на селі тільки починає роз- гортатися і то завдяки присутності там свідомих робітників, які допомагають їм роздмухувати во- гонь ненависті до куркульства, про те, селяни тільки починають розуміти свої інтереси й по- троху починають об’єднуватись у КНС, завідувач відділу управління Одеського ревкому Бляхін на його засіданні 3 серпня доповідав, що вже в понад половині населених пунктів губернії ство- рено КНС і що вже незабаром робота з органі- зації цих комітетів буде завершена. Також він доповів, що майже всюди виконкоми замінено на ревкоми і висловив переконання, що на той час, коли буде вирішено знову перейти до управ- ління виконкомами, робота з розшарування села буде завершена і до майбутніх виконкомів увій- дуть виключно пролетарські елементи села. На- ступний аспект доповіді Бляхіна стосувався питання концентраційних таборів, які мали бути створені у повітах за зразком одеського концта- бору, облаштування якого на той час завершила ОГНК. Цей виступ Бляхіна засвідчив той факт, що більшовицька влада вирішила за будь яку ціну підпорядкувати собі українське село, а но- востворені концтабори мали прийняти тих, хто чинив опір цим намірам, але в таких формах, що не передбачали смертного вироку. Про те, що «пролетаріат має завоювати село назавжди» мова йшла ще в одній редакцій статті газети «Вісти/Известия», яка побачила світ вже тоді, коли губревкомта губбюро у перших чис- лах серпня прийняли спільну постанову про ого- лошення «походу на куркуля», який мав тривати протягом двох тижнів. Для цього походу було планувалось мобілізувати 200-300 комуністів, 30% членів профспілок (не менше 5 тис. робіт- ників) та від 20 до 60% радянських службовців. Під час походу мав розгорнути бурхливу діяль- ність літературний штаб, агітатори якого мали їздити селами та роздавати селянам листівки та плакати, які вже були випущені великим накла- дом. Для координації роботи було створено спе- ціальну комісію, яку очолив С. Сирцов. Перед учасниками цього заходу було постав- лено завдання «розкачати село і двинути його на куркуля», який після цього мав бути «ліквідова- ний так само швидко, як іде ліквідація паразитич- ного елементу у місті». Планом передбачалось руками сільської бідноти, згуртованої у КНС, позбавити куркулів надлишків землі, збіжжя та інвентаря, передавши все це до КНС для розпо- ділу між бідняками. Підсумком цієї акції мало бути «приведення куркулів до «християнського» виду», як це було «вже зроблено з одеською бур- жуазією». Звичайно, всі ці сили кинуті «на куркульський фронт» мали виконати надзвичайно важливе для 1/2 ’2016Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О 128 влади завдання, яке полягало в тому, щоб «зняти перепони, які заважали налагодити постачання міст продовольством». Вже на початку серпня губревком прийняв рішення змінити процедуру видачі пайкового хлібу, запровадивши карткову систему. Щоб забезпечити місто продуктами харчування потрібно було «роздавити куркуль- ське царство», ліквідувати «куркульське воло- дарювання» у волосних і сільських радах і таким чином «завершити пролетарську револю- цію на селі, утвердити радянську владу на міс- цях» [26]. Той факт, що утвердження радянської влади на селі супроводжувався ліквідацією рад ідеологів «походу на куркуля» не турбував. Для вирі- шення теоретичних тонкощів залучалися ка- ральні органи, війська ВОХР тощо, після чого потреба у дискусії відпадала сама собою. Тим більше, коли йде «класова війна», то основним аргументом стає зброя та терор. На тому ж засіданні губревкому для підси- лення повітової влади було вирішено створити спеціальні «трійки» у складі голови повітрев- кому, повітвоєнкому і повітпродкому для керів- ництва антикуркульською кампанією. Крім цього, до кожного повіту було вирішено напра- вити члена губбюро, якому доручався верховний контроль, нагляд і керівництво всією роботою. У кожному загоні, який мав забезпечувати про- дрозкладку, обов’язково мало бути комуністичне ядро з не менш, ніж трьох комуністів. Для коор- динації й посилення дій з військами на час про- ведення цієї кампанії до губревкому з дорадчим голосом було введено представника губвоєн- кому Богданова. Весь цей комплекс заходів мали підсилити виїзні сесії Реввоєнтрибуналу, голову якого губревком зобов’язав організувати такі сесії у кожному повіті, які мали «судити на міс- цях куркулів за приховування зброї» [27]. Шостого серпня у будинку рад відбулась кон- ференція правління профспілок та фабрично- заводських комітетів (ФЗК), на яку з’явилось 175 членів ФЗК та понад 200 членів правління одеських профспілок. Головною подією конфе- ренції став виступ члена губревкому та голови опродкомгуба Патрикеєва, який повідомив зіб- рання про те, що за ініціативи губпрофради губ- ревком вирішив мобілізувати 5 тис. робітників, які будуть «направлені на заготівлю». Далі до- повідач наголосив, що завданням продовольчих агентів буде не тільки «вибивання» збіжжя, а в умовах української дійсності вони повинні бу- дуть «здійснити в українському селі жовтневий переворот». Адже тут ще «слабкі спалахи кла- сової боротьби, тут ще занадто сильна влада куркуля, організація КНС запізнюється і вони ще дуже слабкі». Отже, вирішення продоволь- чого питання Патрикеєв пов’язав з питанням про розшарування села, про боротьбу з куркуль- ством. Про можливу реакцію власне «куркулів» у доповіді не згадувалось, але з іншої частини до- повіді, у якій мова йшла про матеріальне забез- печення мобілізованих, можна зрозуміти, що добровольців було небагато. Про те, що план мо- білізації не було виконано опосередковано під- твердила праця радянських істориків, у якій вони, оминаючи дані про план мобілізації, пові- домляли, що до продзагонів було залучено 3 тис. робітників, 200 з яких були комуністами [28]. На труднощі з мобілізацією вказували й заходи щодо матеріального заохочення робітників. Отже, влада обіцяла сім’ям мобілізованих робіт- ників виплачувати середню зарплату із розра- хунку не тільки жалування, а й преміальних, та різного роду додаткових заробітків. Крім фрон- тової червоноармійської пайки робітники мали отримувати 50 рублів добових, кожний з них отримував право на 1 пуд борошна в місяць, а у зв’язку з тим, що робота на селі була розрахо- вана на півтори місяці, то кожний мобілізований мав отримати півтори пуди борошна, з них пів- пуда передбачалось видати до відправки, а пуд після повернення додому. При цьому особливо наголошувалось на тому, що сім’я мобілізова- ного повинна бути більш краще забезпечена в продовольчому плані, ніж сім’я робітника, який залишився на місці. Щоб заохотити «бідних селян» та використати розкладку для забезпе- чення розшарування села передбачалось 25% зібраного збіжжя залишати на місці для бідняків. Врешті решт в ході кампанії походу на кур- куля передбачалось вибити з-під ніг останній аргумент «куркульської агітації», який стосу- вався політики «твердих цін». Примушуючи селян віддавати хліб за твердими цінами і не маючи можливості надати їм в достатній кіль- кості за тими ж цінами продукти фабрично-за- водської промисловості, більшовицька влада, відповідно до своїх теоретичних і програмних установок вжила заходів щодо «знищення при- ватної торгівлі». Причому наголошувалось, що Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні аспекти 129 це зроблено було із запізненням, а збереження в українських містах до цього часу приватної торгівлі було вимушеною необхідністю. Перед оголошенням походу на куркуля у місті було за- крито майже всі магазини, а перед цим звідти було вивезено товари до складів. Під час дебатів на конференції її учасники більшовики підтримували всі починання Губ- ревкому, який в свою чергу начебто відгукнувся на ініціативу керівництва профспілок. Єдине, що вони хотіли додати, щоб мобілізували не тільки «металістів», «водників» тощо, «як мину- лого разу», а робітників всіх спеціальностей. Крім більшовиків у роботі конференції взяли участь представники й інших партій, зокрема меншовик Астров заявив, що у 1919 р. радян- ська влада не проникла на село, тому що тоді місто розпочало війну з селом, та висловив за- непокоєння, щоб ці заходи не стали причиною кровопролиття й порушення того миру, який є нині між містом і селом. На це йому у відповідь голова губбюро С. Сирцов відповів, що Астрова та йому подібних треба мобілізувати і тоді не буде кровопролиття. При цьому С. Сирцов з особливим акцентом наголосив, що він завжди уважно слухає виступи «наших ворогів». Вже наступного року сам С. Сирцов, перейшовши на троцькістські позиції у питанні про профспілки, потрапив у немилість до ленінського крила пар- тії, що стало причиною відсторонення його та всієї губернської верхівки від влади [29]. Та найважливішою у виступі С. Сирцова була його друга частина, де він повідомив, що Укра - їна, відповідно до вказівок центральної влади, мала сформувати революційний фонд у розмірі 60 млн пудів. Цей фонд мав призначення допо- могти іншим країнам у той момент, коли вони виступлять проти своєї буржуазії і будуть тер- піти продовольчі труднощі. Як приклад, він навів бесіду з представниками італійського про- летаріату, які прибули до Одеси на транспортах, які привезли військовополонених. Ці представ- ники заявили, що італійський пролетаріат вже давно б виступив, але вони бояться, що Ан- танта поки що ще дуже сильна, почне їх блоку- вати, а допомоги чекати їм немає звідки. Звичайно, С. Сирцов на це відповів, що «русь - кий пролетаріат» не може не надати підтримки «своїм західноєвропейським братам» і вже по- чинає її надавати, завантаживши авансом італій- ському пролетаріату на транспорти 200 тис. пудів збіж жя. Те, що італійці дотримають свого слова мала підтвердити газетна публікація про запеклі бої на вулицях Риму між соціалістами та їх противниками [30]. Справді, 9 червня 1920 р. в Італії було від- правлено у відставку уряд Нітті, який допустив зростання ціни на хліб та як наслідок хвилю ро- бітничих страйків. Збройний виступ організу- вали військові у місті Анконі, які відмовлялися виконувати рішення нового уряду Джолітті щодо завоювання Албанії. Одеські ж газети пи- сали, що збройні сутички відбуваються у Римі на вулиці Анконі, свідомо чи несвідомо вводячи в оману своїх читачів [31]. Але цей приклад ще раз засвідчив той факт, що комуністична влада видавала бажане за дійсне у своїх сподіваннях на розгортання пролетарської революції у світо- вих масштабах від самого початку свого пану- вання. Що стосується власне конференції то її ро- бота завершилась прийняттям резолюції, пер- ший пункт якої пропонував вважати ухилення від мобілізації тяжким порушенням професійної робітничої дисципліни, а інші пункти стосува- лися матеріального заохочення мобілізованих. Цю резолюцію підтримали 330 осіб, 10 голосу- вали проти, 35 – утримались. Такі результати го- лосування вказують на те, що на той час ще існувала хоч і не чисельна опозиція до більшо- вицької влади. Врешті решт 19 серпня було відправлено пер- ший продзагін до Северинівської волості, яка найгірше виконала розкладку за 1919 р. Наступ- ного дня вирушили ще декілька десятків загонів, які в середньому складалися з 25 осіб, з яких 15 осіб були «більш стійкими із делегованих профспілками». До цих загонів було призначено 40 комісарів та 56 їх замісників. Тим, хто не з’явився на мобілізацію губревком своїм нака- зом погрожував судом Ревтрибуналу [32]. Та найбільші погрози пролунали на адресу селян у відозві за підписом голови Одеського повітового ревкому Синякова і голови повіт- продкому Смурського. Нагадавши селянам, що радянська влада остаточно віддала їм землю і знаряддя сільськогосподарського виробництва, що вона єдина дала селянину можливість віль- ної праці на вільній землі, автори відозви дали зрозуміти селянам, що це покладає на них «зо- бов’язання і повинності надзвичайної державної ваги». Іншими словами продрозкладку за 1919 р. 1/2 ’2016Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О 130 необхідно виконати й готуватися до виконання продрозкладки за 1920 р. У зв’язку з тим, що се- лянство «розкладку виконує дуже повільно», тому «робітничо-селянська влада надалі буде го- ворити з ворогами іншою мовою, вона не збира- ється і не буде зупинятися на півдорозі і буде своїх ворогів знищувати безжально». Каральні заходи для тих, хто не бажав виконувати роз- кладку передбачали конфіскацію майна і ув’яз- нення до концентраційного табору до 15 років. Тих, хто буде чинити спротив, «будуть розстрі- лювати самим безжальним чином». Під цією ка- тегорією малися на увазі куркулі, які мали нести весь тягар розкладки, незаможні селяни від неї звільнялися. Але всі разом вони позбавлялися отримувати товари промислового виробництва, у зв’язку з тим, що до завершення повного ви- конання розкладки всі сільські кооперативи було опечатано [33]. Такі суворі заходи комуністичної влади спровокували нову хвилю антибільшовицького селян ського повстанського руху. Вже у липні у німецьких колоніях Петросталь, Фесторівка, Єреміївка вибухнуло нове повстання, яке підтри- мали селяни Біляївської, Троїцької та Роксола- нівської волості. Кількість повстанців досягала 2 тис. осіб, на озброєнні вони чимало гвинтівок, кулеметів та навіть були гармати. Керівництво повстанськими загонами здійснювали офіцери ще царської армії Еберле та Концевич. Повстанці захопили Біляївку, на ст. Мардарівка зупинили просування карального загону, але більшість ні- мецьких колоній повстання не підтримали, тому на кінець липня повстання було придушене. Га- зетний звіт повідомляв, що повстанські загони були оточені у придністровських плавнях, їм було запропоновано видати ватажків живими або мертвими. Вони виконали цю вимогу, вбивши 16-х своїх керівників, в т. ч. Еберле та Концевича, після чого більшість порозбігалася, а хто не встиг, того було заарештовано. Зви- чайно, ця інформація не є об’єктивною, її слід розглядати як приклад більшовицької пропа- ганди, як метод залякування, як пересторога від нових повстань, які не мали шансів на успіх [34]. Починаючи з вересня і до кінця 1920 р. у га- зеті «Вісти/Известия» значно збільшилась кіль- кість публікацій зі звітами діяльності ОГНК, які переважно містили списки розстріляних осіб та осіб ув’язнених до Одеського концентраційного табору примусових робіт, серед яких значний відсоток складали учасники різного роду анти- більшовицьких виступів, в тому числі в повітах Одеської губернії. Ці газетні публікації стали свого роду літописом кривавого терору, який розв’язала комуністична влада під час прове- дення кампанії «походу на куркуля». Матеріали періодичних видань та архівні справи складають ту джерельну базу, яка дозволить продовжити дослідження аграрної та селянської політики більшовицької влади, яка стала основною при- чиною потужного повстанського селянського руху в Україні загалом та в Одеській губернії зокрема у 1920-1921 роках. Таким чином, проголосивши курс на ліквіда- цію куркульства, позбавивши при цьому селя- нина вільно розпоряджатися результатами своєї праці, розпаливши вогнище класової боротьби на селі, цим самим більшовицька влада спрово- кувала антибільшовицькі повстання, для приду- шення яких вона застосовувала жорстокі методи червоного терору. Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні аспекти 131 Джерела та література 1. Архієрейський Д., Ченцов В. Влада і селянство в Україні у 20-ті рр. / Д. Архієрейський, В. Ченцов // З архівів ВУЧК-ДПУ-НКВД-КГБ. – 1999. – № 1-2. – С. 87. 2. Горбуров Є. Г., Котляр Ю. В., Шитюк М. М. Повстансько-партизанський рух на Півдні України в 1917-1944 рр. / Є. Г. Горбуров, Ю. В. Котляр, М. М. Ши тюк. – Херсон: ОЛДІ-плюс, 2003. – С. 61. 3. Архієрейський Дмитро, Ченцов Віктор. Влада і селянство в Україні у 20-ті рр. / Д. Архієрейський, В. Ченцов // З архівів ВУЧК-ДПУ-НКВД-КГБ. – 1999. – № 1-2. – С. 87. 4. Из истории Одесской партийной организации. – Одесса: Маяк, 1964. – С. 242. 5. Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918-1939. Документы иматериалы. В 4-х т. / Т. 1. 1918-1922 гг. / Под ред. А. Береловича, В. Дани- лова. – М.: «Российская политическая энциклопе- дия» (РОССПЭН), 2000. – С. 225. 6. Карр Эдвард. История Советской России. Кн. 1. / Эдвард Карр. – М.: Прогресс, 1990. – С. 522. 7. Кульчицький С. Комунізм в Україні: перше де- сятиріччя (1919-1928) / С. Кульчицький. – К.: Основи, 1996. – С. 111-112, 113. 8. Там само. – С. 78. 9. Советская деревня глазами ВЧК-ОГПУ-НКВД. 1918-1939. Документы иматериалы. В 4-х т. / Т. 1. 1918-1922 гг. / Под ред. А. Береловича, В. Дани- лова. – М.: «Российская политическая энциклопе- дия» (РОССПЭН), 2000. – С. 259. 10. Там само. – С. 261. 11. Архієрейський Д., Ченцов В. Влада і селянство в Україні у 20-ті рр. / Д. Архієрейський, В. Ченцов // З архівів ВУЧК-ДПУ-НКВД-КГБ. – 1999. – № 1-2. – С. 89. 12. Вісти Одеського Губерніального Виконавчого Комітету Ради Робітничих, Селянських та Червоно- армійських Депутатів і Одеської Ради Робітничих та Червоноармійських Депутатів. – 1920. – 13 червня. 13. Державний архів Одеської області (далі – ДАОО), ф. р. 2106, оп. 1, спр. 9, арк. 175. 14. Там само, арк. 182-183. 15. Там само, арк. 185. 16. Там само, арк. 194. 17. Там само, ф. р. 73, оп. 1, спр. 56, арк. 137. 18. Вісти Одеського Губерніального Революцій- ного Комітету, Губерніального Виконавчого Комітету Ради Робітничих, Селянських і Червоноармійських Депутатів і Одеської Ради Робітничих і Червоноар- мійських Депутатів. – 1920. – 3 липня. 19. Вісти Одеського Губерніального Революцій- ного Комітету. – 1920. – 14 липня. 20. Вісти Одеського Губерніального Революцій- ного Комітету, Губерніального Виконавчого Комітету Ради Робітничих, Селянських і Червоноармійських Депутатів і Одеської Ради Робітничих і Червоноар- мійських Депутатів. – 1920. – 6 липня. 21. Там само, 9 липня. 22. Там само, 10 липня. 23. Вісти Одеського Губерніального Революцій- ного Комітету. – 1920. – 16 липня. 24. Там само, 30 липня. 25. Там само, 28 липня. 26. Там само, 4 серпня. 27. Там само, 5 серпня. 28. Из истории Одесской партийной организации. – Одесса: Маяк, 1964. – С. 242. 29. Історія Одеси / Колектив авторів. Голов. ред. В. Н. Станко. – Одеса: Друк, 2002. – С. 321. 30. Вісти Одеського Губерніального Революцій- ного Комітету. – 1920. – 7 серпня. 31. Ruggero Giacomini, La rivoltadeibersaglieri e le giornaterosse. I moti di Anconadell'estate 1920 e l'indipendenzadell'Albania, Ancona, Assemblealegislati- vadelle Marche/ Centro culturale "La Cittàfutura", 2010, 378 p. 32. Вісти Одеського Губерніального Революцій- ного Комітету. – 1920. – 18 серпня. 33. Там само, 21 серпня. 34. Там само, 31 липня. 1/2 ’2016Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О 132 1. Arhiereisky Dmytro, Chentsov Viktor (1999). Vlada i selianstvo v Ukrajini u 20-ti roky – Powerand- PeasentryinUkrainein 1920 s. // FromthearchivesofAll- Ukrainian Extraordinary Commission-State Political Administration-NKVD-KGB. – № 1-2. – P. 87. 2. Horburov Y. H., Kotliar Y. V., Shytiuk M. M. (2003). Povstansko-partyzanskyiruhnaPivdniUkrajiny u 1917-1941 – Insurgent and Partisan movement in Ukra - ine’s South. Y. H. Horburov, Y. V. Kotliar, M. M. Shytiuk. – Kherson: OLDI – plus, 2003. – P. 61. 3. Arhiereisky Dmytro, Chentsov Viktor (1999). Vlada i selianstvo v Ukrajini u 20-ti roky – Power and Peasentryin Ukrainein 1920 s. // From the archives of All-Ukrainian Extraordinary Commission-State Political Administration-NKVD-KGB. – № 1-2. – P. 87. 4. IzistorijiOdeskoypartiynoyorganizatsii (1964) – From the History of Odessa Party Organisation. – Odessa: Mayak, 1964. – P. 242. 5. Sovetskaya derevnia glazami VCHK-OGPU-NKVD. 1918-1939 Dokumenty i materialy v 4 tomah–Soviet Vil- lage from the point of view of VCHK-OGPU-NKVD. Documents and materials in 4 volumes / V. 1. 1918-1922 / Ed. by A. Berlovich, V. Danilov. – M.: ‘Rossiyskaya politicheskaya entsyklopedia’ (ROSSPEN), 2000. – P. 225. 6. Carr E. Istorija Sovetskoy Rossii. Kn. 1 –Carr E. A history of Soviet Russia. Volume one / Edward Carr. – M.: Progress, 1990. – P. 522. 7. Kul'chyc'kyj Stanislav. (1996) Komunizm v Uk- rai'ni: pershedesjatyrichchja (1919-1928) – Communism in Ukraine: first decade (1919-1928).K., Osnovy, 1996. – p. 111-112, 113 (inUkrainian). 8. Ibid. – P. 78. 9. Sovetskaya derevnia glazami VCHK-OGPU-NKVD. 1918-1939 Dokumenty i materialy v 4 tomah–Soviet Vil- lage from the point of view of VCHK-OGPU-NKVD. Documents and materials in 4 volumes / V. 1. 1918-1922 / Ed. by A. Berlovich, V. Danilov. – M.: ‘Rossiyskaya politicheskaya entsyklopedia’ (ROSSPEN), 2000. – P. 259. 10. Ibid. – P. 261. 11. Arhiereisky Dmytro, Chentsov Viktor (1999). Vlada i selianstvo v Ukrajini u 20-ti roky – Power and Peasentry in Ukrainein 1920s.// From the archives of References: Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні аспекти 133 All-Ukrainian Extraordinary Commission-State Political Administration-NKVD-KGB. – № 1-2. – P. 89. 12. Visty Odeskoho HubernialnohoVykonavchoho Komitetu Rady Robitnychyh, Selianskyh ta Chervono- armiyskyh Deputativ i Odeskoyi Rady Robitnycyh ta Chervonoarmiyskyh Deputativ. (1920). – 13 June. – The Herald of the Odessa Hubern Executive Committee of the Council of the Workers’, Peasents’and Red Army De- puties and Odessa Council of the Workers’and Red Army Deputies. 13. Derzhavniy Arhiv Odeskoyi oblasti (dali – DAOO) – State Archive of the Odessa Oblast (furtheron – DAOO), f. r. 2106, Catalogue 1, Case 9, Sheet 175. 14. Ibid, Sheet 182-183. 15. Ibid, Sheet 185. 16. Ibid, Sheet 194. 17. Ibid, f. r. 73, Catalogue 1, Case 56, Sheet 137. 18. Visty Odeskoho Hubernialnoho Vykonavchoho Komitetu Rady Robitnychyh, Selianskyh ta Chervono- armiyskyh Deputativ i Odeskoyi Rady Robitnycyh ta Chervonoarmiyskyh Deputativ. (1920). – 3 July – The Herald of the Odessa Hubern Executive Committee of the Council of the Workers’, Peasents’and Red Army De- puties and Odessa Council of the Workers’and Red Army Deputies. 19. Visty Odeskoho Hubernialnoho Vykonavchoho Komitetu– The Herald of the Odessa Hubern Executive Committee. – 1920. – 14 July. 20. Visty Odeskoho Hubernialnoho Vykonavchoho Komitetu Rady Robitnychyh, Selianskyh ta Chervono- armiyskyh Deputativ i Odeskoyi Rady Robitnycyh ta Chervonoarmiyskyh Deputativ. (1920). – 6 July – The Herald of the Odessa Hubern Executive Committee of the Council of the Workers’, Peasents’and Red Army De- puties and Odessa Council of the Workers’and Red Army Deputies. 21. Ibid, 9 July. 22. Ibid, 10 July. 23. Visty Odeskoho Hubernialnoho Vykonavchoho Komitetu– The Herald of the Odessa Hubern Executive Committee. – 1920. – 16 July. 24. Ibid, 30 July. 25. Ibid, 28 July. 26. Ibid, 4 August. 27. Ibid, 5 August. 28. Iz istorii Odeskoy partiynoy organizatsiyi– From the History of the Odessa Party Organisation. – Odessa: Mayak, 1964. – p. 242. 29. Istoriya Odesy– History of Odessa/Groupofaut- hors. Ed. By. V. N. Stanko. – Odessa: Druk, 2002. – P. 321. 30. Visty Odeskoho HubernialnohoVykonavchoho Komitetu– The Herald of the Odessa Hubern Executive Committee.– 1920. – 7 August. 31. Ruggero Giacomini, La rivoltadeibersaglieri e le giornaterosse. I moti di Anconadell'estate 1920 e l'indipendenzadell'Albania, Ancona, Assemblealegislati- vadelle Marche/ Centro culturale "La Cittàfutura", 2010, 378 p. 32. Visty Odeskoho Hubernialnoho Vykonavchoho Komitetu– The Herald of the Odessa Hubern Executive Committee.– 1920. – 18 August. 33. Ibid, 21 August. 34. Ibid, 31 July.

Кампанія походу на куркуля в Одеській губернії у 1920 році: організаційні, пропагандистські та репресивні витоки

Institution

Ähnliche Einträge