Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту)

Пропонований читачам комплекс документів та коментар до них висвітлюють боротьбу за церковні землі між унійним та православним духовенством в селі Парпурівці Вінницького повіту після переведення цієї парафії на православ'я в обставинах утвердження на Правобережній Україні Російської православ...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2016
Hauptverfasser:	Зінченко, А., Петренко, О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2016
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168819
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту) / А. Зінченко, О. Петренко // Краєзнавство. — 2016. — № 3-4. — С. 95-119. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168819
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1688192020-05-17T01:25:56Z Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту) Зінченко, А. Петренко, О. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Пропонований читачам комплекс документів та коментар до них висвітлюють боротьбу за церковні землі між унійним та православним духовенством в селі Парпурівці Вінницького повіту після переведення цієї парафії на православ'я в обставинах утвердження на Правобережній Україні Російської православної церкви та імперської адміністрації наприкінці XVIII ст. The set of documents proposed to the readers as well as the accompanying commentary show the struggle for the church-owned land around between Uniat and Orthodox clergy in Parpurivtsi village of Vinnytsya povit (county) after this parish turned orthodox during the entrenchment of Russina orthodox church and czarist administration at the end of XVII century at the right-bank part of Ukraine. Предлагаемый читателям комплекс документов и комментарий к ним освещают борьбу за церковные земли между униатским и православным духовенством в селе Парпуровцы Винницкого уезда после перевода этой парафии в православие в обстоятельствах утверждения на Право бережной Украине Русской православной церкви и имперской администрации в конце XVIII в. 2016 Article Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту) / А. Зінченко, О. Петренко // Краєзнавство. — 2016. — № 3-4. — С. 95-119. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168819 908 (477.44) Парпурівці “17/18” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс
spellingShingle	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Зінченко, А. Петренко, О. Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту) Краєзнавство
description	Пропонований читачам комплекс документів та коментар до них висвітлюють боротьбу за церковні землі між унійним та православним духовенством в селі Парпурівці Вінницького повіту після переведення цієї парафії на православ'я в обставинах утвердження на Правобережній Україні Російської православної церкви та імперської адміністрації наприкінці XVIII ст.
format	Article
author	Зінченко, А. Петренко, О.
author_facet	Зінченко, А. Петренко, О.
author_sort	Зінченко, А.
title	Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту)
title_short	Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту)
title_full	Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту)
title_fullStr	Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту)
title_full_unstemmed	Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту)
title_sort	документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на брацлавщині кінця xviii – першої чверті хіх століть (на матеріалах села парпурівці вінницького повіту)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2016
topic_facet	Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168819
citation_txt	Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверті ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту) / А. Зінченко, О. Петренко // Краєзнавство. — 2016. — № 3-4. — С. 95-119. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT zínčenkoa dokumentizístorííparafíâlʹnogocerkovnogozemlevolodínnânabraclavŝiníkíncâxviiiperšoíčvertíhíhstolítʹnamateríalahselaparpurívcívínnicʹkogopovítu AT petrenkoo dokumentizístorííparafíâlʹnogocerkovnogozemlevolodínnânabraclavŝiníkíncâxviiiperšoíčvertíhíhstolítʹnamateríalahselaparpurívcívínnicʹkogopovítu
first_indexed	2025-07-15T03:34:21Z
last_indexed	2025-07-15T03:34:21Z
_version_	1837682353356406784
fulltext	94 Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс УДК 908 (477.44) Парпурівці “17/18” Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть (на матеріалах села Парпурівці Вінницького повіту)* Пропонований читачам комплекс документів та коментар до них висвітлюють боротьбу за церковні землі між унійним та православним духовенством в селі Парпурівці Вінницького повіту після переведення цієї парафії на православ’я в обставинах утвердження на Право- бережній Україні Російської православної церкви та імперської адміністрації наприкінці XVIII ст. Ключові слова: церковні землі, парафія, фундуш, фундатор, Унійна Церква, Російська православна Церква, митрополит, декан, благочинний, актові книги. Documents on history of parish church-owned land in Bratslav region in the end of XVIII – first quoter of XIX (based on materials regarding Parpurivtsi village in Vinnytsya povit) The set of documents proposed to the readers as well as the accompanying commentary show the struggle for the church-owned land around between Uniat and Orthodox clergy in Parpurivtsi village of Vinnytsya povit (county) after this parish turned orthodox during the entrenchment of Russina or- thodox church and czarist administration at the end of XVII century at the right-bank part of Ukraine. Key words: church-owned land, parish, foundation, foundator, Uniat Church, Russian Orthodox Church, Mytropolitan, dean, blahochynnyi, transactions books. Документы по истории парафиального церковного землевладения на Брацлавщине конца XVIII – первой четверти ХІХ веков (по материалам села Парпуровцы Винницкого уезда) Предлагаемый читателям комплекс документов и комментарий к ним освещают борьбу за церковные земли между униатским и православным духовенством в селе Парпуровцы Винницкого уезда после перевода этой парафии в православие в обстоятельствах утверждения на Право бережной Украине Русской православной церкви и имперской администрации в конце XVIII в. Ключевые слова: церковные земли, парафия, фундуш, Униатская церковь, Русская право- славная церковь, митрополит, декан, благочинный, актовые книги. 95 * Укладачі висловлюють вдячність старшому науковому працівникові Науково-дослідного інституту украї- нознавства МОН України п. Тетяні Шевченко за дружню участь у підготуванні до друку перекладу документів. Пропоновані увазі читачів документи, дато- вані 1790–1828 рр., стосуються невеликого села Парпурівці, розташованого неподалік Вінниці. У них відображені особливості соціально-прав- них відносин в краї в умовах Речі Посполитої, а зокрема, практики наділення земельним фунду- шем кліру новопосталих церков власниками (по- сідачами) маєтків і особливості міжвизнаннєвих відносин після загарбання Правобережної Ук- раїни Російською імперією. Перший документ – акт візитації, пов’язаний з поширеною в тих умо- вах практикою інспектування кліру довіреними особами унійних та римо-католицьких єпископів. Подібні візитування здійснювалися з певною ре- гулярністю, а укладані внаслідок цього візита- ційні описи є масовими документами, що дають можливість досліджувати загальні соціокультурні та соціально-економічні явища, а разом з тим, ви- вчати історію окремих населених пунктів і ви- світлювати реалії повсякденного життя. У поданих нижче документах відбилися й сут- тєві інституційні зміни, пов’язані з інкорпора- цією Брацлавщини до складу Російської імперії після другого поділу Польщі (1793 р.), зокрема те, що на зміну поширеної тут унії запанувало офіційне російське православ’я, а місце уній- ного духовенства зайняло православне. Це були здебільшого ті священики, які полишили унію й перейшли на православ’я, підтримуване владою. Разом з тим у більшості парафій право посі- дання церковних фундушів переходить до пра- вославного кліру. Як бачимо з публікованих тут документів, обставини з фундушем парпурів- ської церкви Св. Покрови склалися по іншому: не тільки будівлі, але й земельні посілості зали- шилися за унійним духовенством. Таким чином практика суспільних відносин тривалий час ще зберігає свою тяглість з попередньою епохою. Вона виявляється і в тому, що в краї продовжує зберігатися правовий лад і правова культура по- передньої доби, а панівне становище в місцевій адміністрації займає польська і місцева сполоні- зована шляхта, що тримається польської мови у веденні документації. Перший документ – типовий акт візитації скромної церкви Св. Покрови, збудованої 1752 р. коштом фундаторки Маґдалени з Косаковських Лабенської, рогатинської старостини1. Фунда- торка надала церкві поля на 15 плугів (по 5 плу- гів у кожній руці), сіножаті на 10 косарів, сад, пасічисько й вільний вруб у тамтешні ліси на опалювання й будівництво та звільнення від усі- ляких данин, десятин, чиншів і складчин. В са- мому ерекційному акті вказується як на тодішні орієнтири межування церковних земель з сусід- німи володіннями парпуровецьких селян («pólmi roboczemi»). Примітно, що документ називає церкву “русько-католицькою”, вказуючи тим самим на її національні ознаки. Саме русинами на той час ідентифікували себе мешканці Пра- вобережної України, зокрема й парпурівчани. Акт візитації зазначає, що «Paroch przy cerkwi Parpurowieckiey w. x. Stefan Ianowicki zaszczycony prawem prezenty wraz z erekcyą od wn҃ey Magda- leny Labęckiey, starosciny rohatyńskiey, pod rokiem 1751». Його було висвячено й призначено на цю парафію холмським унійним єпископом Феліція- ном Володковичем у Райгородку 22 січня 1752 р. 18 вересня 1778 р. право презенти на помічника священика парафії одержав син панотця Стефана Теодор (Федір). Теодор Яновицький одержав свя- щеницькі сакри 7 вересня 1780 р. від єпископа Ґедеона Дашковича-Горбацького в Пінську й від того часу заступав свого батька на парафії2. 18 вересня 1779 р. парпуровецький парох Сте- фан Яновицький записав вікаріят при своїй церкві Покрови Богородиці шляхетному Теодорові Яновицькому з правом користуватися полови- ною церковних доходів і угідь3. 9 травня 1780 р. Теодор Яновицький вписав до актової книги Вінницького ґродського суду (під № 209) пре- зенту, видану йому на коад’юторію при церкві 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 96 1 Кам'янець-Подільський державний історичний музей-заповідник, книга СТП-234 ”Генеральна візитація Вінницького та Вороновицького деканатів 1790 р.”, арк. 75. Під час проведення слідства щодо належности спірних земель між селами Парпурівці й Лукою-Мелешків- ською 31.03.1786 свідки з боку с. Парпурівців Василь Лебчак, Григір Базалицький, Василь Похила, Павло Діденко, Микола Базалицький, Пилип, Стецько Кіндратів зять, Дем'ян Процюк, приймаючи присягу, назвалися русинами (Державний архів Вінницької области [3, 1416-1423 зв.] 2 Кам'янець-Подільський державний історичний музей-заповідник, книга СТП-234 ”Генеральна візитація Вінницького та Вороновицького деканатів 1790 р.”, арк. 76. 3 Материалы для истории унии в бывшем Брацлавском воеводстве во второй половине XVIII века // Труды Подольского епархиального историко-статистического комитета. – Вып. 5. – Каменец-Подольск, 1890–1891. – С. 82. Покрови Богородиці в с. Парпурівцях колятором тієї таки церкви прикордонним суддею і межо- вим комірником Брацлавського воєводства Рома- ном із Яксів-Гридзич Биковським. Колятор просив у презенті єпископа і адміністратора Ки- ївської митрополії Гедеона Георгія Дашковича Горбацького посвятити в священицький сан ре- комендованого ним кандидата на духовні посади Феодора Яновицького, який був проекзаменова- ний брацлавським офіціялом Георгієм Трохлин- ським, котрий визнав його у поданому при цьому документі підготовленим для пастир- ського служіння. Колятор просив призначити його коад’ютом при його старому й хворому батькові, парпуровецькому парохові Стефанові Яновицькому4. У нашому розпорядженні є відомість, укла- дена на родину настоятеля Парпуровецької цер- кви під час ревізії населення 1795 р., першого повного перепису населення, проведеного на Правобережній Україні. Як виявилося, на той час за парпуровецькою парафією, уже правос- лавною, наглядав не хто інший, як син того ж Стефана Яновицького Максим5. На відміну від батька і двох братів, він приєднався до москов- ського синодального православ’я і був призна- чений обслуговувати парпуровецьку парафію після усунення з місця попереднього настоятеля, тобто його батька. Переведення церкви з унії на православ’я відбулося 1794 р.6. Однак Максима Яновицького настоятелем церкви не було затвер- джено. У 1797 р. парпуровецьким попом зна- читься уже Матвій Лащевський, син священика церкви сусіднього села Луки-Мелешківської7 . За даними Камерального топографічного опису Вінницького повіту 1799 р. на той час у Парпу- рівцях був один двір православного духовенства (мешкав 1 чоловік) і один двір уніатського без- місного духовенства (мешкало 8 чоловіків і 3 жінки)8. Проаналізувавши сповідні списки цер- ков Вінницького повіту за 1802 р., ми встано- вили, що Максима Яновицького було призна- чено настоятелем на парафію соборної церкви Архистратига Христового Михаїла с. Василівки Вінницького повіту. Виявилося також, що у Сте- фана Яновицького був ще один син – Симеон, молодший від Максима на 2 роки, який також приєднався до московського синодального пра- вослав’я. У 1802 р. він значиться парафіяльним священиком церкви Святого Димитрія с. Стад- ниці Вінницького повіту9. Другий документ фіксує перебіг слідства, проведеного в Парпурівцях на початку 1819 р. членом Нижнього земського суду Вінницького повіту стосовно посілостей панотця Федора Яновицького, що складалися з будинку і ґрунтів. Були опитані як свідки селяни з Парпурівців та сусідніх сіл Хижинців і Сокиринців. В акті слід- ства засвідчено показання селян про те, що «ще за існування Польського володіння уніятського священика Федора Яницького батько Стефан, перебуваючи при церкві Покрови Пресвятої Богородиці на тому ґрунті, що нині Федір Яницький має у володінні, перебував до кінця життя, а по смерті його уже син Федір на тому- таки перебуває». Свідки вказали, що Федір Яно- вицький, «не побажавши прийняти благочестя (тобто, не бажаючи перейти на православ’я. – упор) залишився при унії і до цього часу живе на церковному ґрунті й належною землею з сі- ножатями до церкви в трьох руках володіє». Православний священик Стефан Гарасевич, призначений до парафії з 1805 р., «перебуваючи при парафії … донині при його часі з того цер- ковного ґрунту, яким володів Яновицький, ані найменшої частини не одержував»10. Священик Федір Яновицький на запит комісії показав, що з 1795 року після «встановлення благочестя церкви Покрови Пресвятої Богоро- диці і наданими до неї ґрунтами орними і сіно- Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 97 4 Там само. – С. 94. 5 Державний архів Хмельницької області (ДАХмО), ф. 315 (Подільська православна духовна консисторія), оп. 1, спр. 6666, арк. 125–125 зв. 6 ДАХмО, ф. 115 (Подільська губернська креслярня), оп. 2, спр. 5 (Камеральний топографічний опис Він- ницького повіту 1799 р.), арк. 83. 7 Державний архів Вінницької области (ДАВіО), ф. 799, оп. 1, спр. 5-а (Метрична книга церков Вінницького повіту за 1797 р.), арк. 92. 8 ДАХмО, ф. 115, оп. 2, спр. 5 , арк. 83 зв. 9 Кам'янець-Подільський державний історичний музей-заповідник, книга СТП-234 "Генеральна візитація Вінницького та Вороновицького деканатів 1790 р.", арк. 569, 787. 10 ДАВіО. Ф. 480 (Вінницький повітовий земський суд), оп. 1, спр. 54, арк. 29 – 31. косами по п’яти днів у руку я до цього часу во- лодів з дозволу поміщика хорунжого Романа Би- ковського з умовою недільних і святкових днів бути в селі Зарванцях на Богослужінні, що мною до смерти його й виконувано». Панотець зазна- чає, що від нього вимагали віддати цю землю (імовірніше всього, православне духовенство), «але я, не вважаючи таку за церковну, а власною, за труди мої заслуженою, не віддав» і викорис- товував урожай з неї для своїх потреб. Документ фіксує, що 27 липня 1813 р. пра- вославний священик Стефан Герасевич і уній- ний Федір Яновицький уклали добровільну угоду про те, що «з церковного ґрунту в руку по- сіяного озимого хліба зобов’язуємося Яновиць- кий Гарасевичу після зняття дати в снопах жита п’ять кіп», і після чого не матимуть один до од- ного жодної претензії. Прикметно, що цю угоду боло укладено при свідках, їй було надано офі- ційного характеру записом до земських книг Він- ницького повіту11. Це вказує на боротьбу за має- ток, яку вели старий унійний священик Федір Яновицький і православний священик. Підтвер- дження цього знаходимо і в заповіті, укладеному панотцем Федором Яновицьким 29 жовтня 1824 р., де окремо називаються землі, виділені ко- лись Лабенською «в рахунок фундушу церкви Парпуровецької» і введені у господарський обіг о. Стефаном Яновицьким, який «власною працею і вкладеним від себе коштом, викорчувавши уп- равив». Імовірно добровільна угода від 27 липня 1813 р. постала після того, як саме цю частину «власним коштом управлену» було «на користь православного пароха відібрано», так само як ставок під городом і левади з боку сіл Луки і Май- дана відійшли до православного пароха12. Імо- вірно, що ця поступливість дала підставу Федо- рові Яновицькому закріпити свої претензії на церковні землі й трактувати їх як свою власність. Проте після смерті о. Стефана Герасевича його син о. Іван (Ян) Гарасевич (Герасевич) за підтримки повітового благочинного о. Ковер- динського відновив претензії на посілості Яно- вицьких у Парпурівцях. Перебіг конфлікту, пра- вові колізії й мотиваційні моделі позиціонування сторін у ньому та вплив нових політичних від- носин, передовсім у царині церковної політики, розкриває заява унійного панотця Теодора Яно- вицького від 24 січня 1824 р., вписана до зем- ських актів Вінницького повіту. Цією заявою скаржник створив правні підстави для судового позову проти православного пароха Соловіївської й Парпуровецької церков о. Івана Гарасевича, який претендував на будинок о. Т. Яновицького. Модель поведінки о. Гарасевича випливала з його позиції як представника панівної в Росій- ській імперії Православної церкви, до якої після загарбання Правобережної України перейшла більшість унійних парафій, у тому числі й Пар- пуровецька. Мешкаючи в сусідній Соловіївці й маючи там будинок і парафіяльні землі, він пре- тендував і на будинок та землі при Парпуровець- кій церкві, які віддавна належали будівничому цього храму о. Стефанові Яновицькому. Моти- вація претензії о. І. Герасевича та повітового благочинного о. Ковердинського, а слідом за цим і Кам’янецької православної губернської консис- торії будувалася на тому, що втративши парафію у зв’язку “преисточением” унійної Парпуро- вецької церкви на православну, о. Теодор Яно- вицький втрачав права і на будинок та майно, що становили церковний фундуш. Мотивація оборони о. Теодора Яновицького базувалася, по-перше, на тому, що його батько, о. Стефан Яновицький, ще 50–60-ті рр. ХVІІІ ст. власним коштом побудував будинок і господар- ські споруди, розорював землі у пустошах і впро- ваджував їх у господарський обіг з дозволу посі- дачів Парпуровецького староства, а також нібито придбав дві левади у приватну власність (хоча до- кументів про це й не було представлено). Ця апе- ляція посилюється наголошенням того, що й цер- ква в Парпурівцях була збудована й облаштована переважно коштом і стараннями о. Стефана Яно- вицького, його ж зусиллями була збільшена осада в с. Парпурівцях. Інший суттєвий момент аргу- ментації о. Теодора Яновицького пов’язаний з тим, що Яновицькі як шляхтичі користувалися привілеями, наданими шляхті урядом Катерини ІІ, а передовсім – недоторканністю шляхетської 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 98 Після позбавлення парафії в с. Парпурівцях о. Федір Яновицький періодично відправляв треби у Вінниць- кому парафіяльному костелі при домініканському монастирі як священик греко-унійного визнання (ritus graeco uniti). Там же правив службу його брат Никифор. Вони хрестили дітей католиків винятково з сіл південної частини Вінницького католицького деканату: Парпурівців, Майдана-Чапельського, Соловіївки, Цвіжина, Луки- Мелешківської, Яришівки. [8, 8, 14, 22, 23, 24 та ин.]. 11 ДАВіО, ф. 480, оп. 1, спр. 54, арк. 31. 12 ДАВіО, ф. 480, оп. 1, спр. 72, арк. 169–171. власности (хоча, насправді, за ревізією 1795 р. вони були записані представниками безмісного, тобто позбавленого парафій, уніятського духо- венства). У цій колізії правовідносин з урахуван- ням явної зацікавлености повітових чиновників та функціонерів консисторського апарату Правос- лавної церкви підтримати одну із сторін кон- флікту й відбувається подаль ше його розв’язання. 1824 року о. Т. Яновицький укладає заповіт про передачу цієї посілости своєму небожеві, братовому синові Петрові Яновицькому. Спробу такого закріплення підтверджує інтромісія про введення згаданого панотця Петра Яновицького у володіння заповіданих йому Теодором Яно- вицьким двором, будівлями, садом і левадами13. У 1825 р. під час проведення слідства у справі про спірні землі між селами Парпурівцями і Лукою-Мелешківською власник останнього села Калясанти Загурський доводив, що левада і ста- вок у верховині Гапонової долини, які посідає панотець Федір Яновицький, були надані йому Загурським у тимчасове володіння за те, що він відправляв службу в каплиці при його дворі. Однак Яновицький спростував таке твердження, доводячи, що зазначену леваду його батько купив ще 1752 р. у парпурівського мешканця Гаврила Москаля. Службу в каплиці при будинкові ма- тері К. Загурського він дійсно відправляв разом із братом (Никифором), але не за користування землею, а за гроші14. Зі сказаного можемо зро- бити висновок, що відстояти власний маєток у протистоянні з православним священиком Т. Яновицькому вдалося завдяки тому, що в акті візити 1790 р. була вказівка на облаштування цер- ковного маєтку власним коштом С. Яновицького, а також на придбання ним земель через купівлю. Не менш важливою була й підтримка державця Шкуринецького староства Романа Би- ковського, який мав поважне становище серед шляхти Вінницького повіту. Проте ця перемога була тимчасовою, бо у відомості докладного об- числення угідь скарбового села Парпуровець, складеної під час проведення люстрації цілого скарбового маєтку у 1847 р. вказано землі еконо- мії, селянські землі і церковні, а інші власники не вказуються, окрім, хіба що 0.23 дес. земель “у по- сторонніх”15. Обставини втрати Яновицькими зе- мель, оформлених за ними заповітом 1824 р. та актом інтромісії, які ми подаємо в нашій підбірці, будуть з’ясовані в наступних дослідженнях. Арсен Зінченко (м. Київ), Олесь Петренко (м. Вінниця) Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 99 13 ДАВіО, ф. 480, оп. 1, спр. 72, арк. 197–197 зв. 14 Петренко О.С. Лука-Мелешківська: нариси історії села. – Вінниця: «Універсум - Вінниця», 1999. – С. 61. 15 ДАВіО, Ф. 490 (Подільське губернське управління державних маєтностей Міністерства державних маєтностей), оп. 29, спр. 523, арк. 1–2 зв. 16 Помилка візитатора, очевидно, зроблена з огляду на титул фундаторки церкви Лабенцької, насправді село входило до складу Шкуринецького староства (Вінницький повіт). № 1 Акт генеральної візити Парпуровецької церкви Покрови Божої Матері Вінницького деканату Брацлавського крилосу Київської унійної митрополії 26 березня 1790 р. Wieś Parpurowce Wizyta generalna cerkwi Parpurowieckiey w tytule Protekcyi Matki Nayświętszey dziedzictwie w[ielmoż]nego Romana Bykowskiego, sędziego pogranicznego, w starostwie Ro[g]atyńskim16 zostaiącey, pod rokiem tysiąc siedmset dziewięćdziesiątym, dnia 26stego m[iesią]ca marca po mszy ś[wię]tey, kazaniu i sup- plikacyach, w przytomności mieszkańców parpurowieckich odprawiona. Cerkiew parochialna rusko katolicka Parpurowiecka z drzewa dębowego oprawnego, o trzech zwyczaynych podziałach, kopułach, i krzyżach żelaznych z akkomo- dowanem opasaniem, i kruchtą w czele drzwi od za- chodu będącą, gątą nową ukryta, tarcicami, gdzie po- trzeb wymaga, oszalowana. Z tego iednak ukrycia gątowego opasanie wyraźnie opadać zaczęło, reparacyi nagle potrzebuie. Pod rządy iaśniewielmożnego Flo- riana Hrebnickiego, metropolity praevia facultate roku 1751 m[iesią]ca października, iak świadczy napis, w odźwierkach zostawiony, na mieyscu przyzwoitym między dwoma dołami, w blizkości iednak pomieszkań życielów parpurowieckich, szczególniey x. parocha mieszkalnego domu na południe sytuowanego, gdzie żadney przed tym do ninieyszey cerkwi nie było, z zwykłemi ceremoniami założona; po ukączoney bu- dowle dosyć sporey 1752 roku dnia 1 m[iesią]ca paź- dziernika przez i. x. Andrzeia Rodzańskiego, dziekana wtedy winnickiego, poświęcona, czego dowodem za- świadczenie bywszego dziekana winnickiego i. x. Ba- zylego Zabłockiego, 1765 roku dnia 18 m[iesią]ca grudnia pisane, produkowane stanęło. U tey cerkwi drzwi od zachodu szczególne z deszczek dębowych, na trzech zawiasach żelaznych, zamkiem wewnętrznym umocowane, drugie drzwi przy kruchcie równie dę- bowe na dwóch zawisach niewielkich przy klamce ze- wnętrzney, na skobel do kłodki urządzoney. Podłoga z tarcic dębowych na wzdłuż prosto ułożona, szynalami żelaznemi przybita, taż podłoga in presbyterio zbyt na- chilona, w trzecim podziałe czyli babińcu przeż część większą strupieszała. Okien wszystkich cztery przy kratach żelaznych, wyższych okienek dwie. 1mo. Cyborium, ręką snycerską wystawione, fan- gultowo z obrazem koronacyi Matki Nayświętszey przy zasuwie konaiącego Zbawiciela Pana, (арк. 75) na płutnie malowaney wspaniałe; gdzie Sanctissimum przy drzwiczkach zamczystych w puszce szczupłey srebrno złoconey, na korporale przyzwoitym umiesz- czonę. Mensa kwadratowa drewniana, ręką stolarską wokoło deszkami obłożona, sine ullo antepedio tuwal- niami dwoma po wierzchu cięką trzecią ukryta, iakoż- kolwiek ochędożna. Żertownik sposobem pułki uro- biony. Obraz na tym Zbawiciela Pana ewcharystyczny, staro malowany, zwyż którego obraz Matki Nayświęt- szey dawnego malowania. Majestat o szczegółowych carskich drzwiach grubo wyrznięty, staro malowany, spełzły, zczernialy, połuszczony; w czele którego olta- rzyków przy scianach pobocznych Matki Nayświęt- szey Opieki pierwszy, drugi So Mikołaia Cudotworcy, uczciwie wyrzniętych i pomalowanych na których przy położeniu antemissów mszy ss odprawuią się. Naczynia święte, ubiór kaplański 2do. Antemiss z zakonserwowanemi SS. Pańskich relikwiami s. p. iaśniewielmożnego Floriana Hrebnic- kiego, metropolity, 1751 roku poświęcony, dotąd na mensie leży nieskazitelny. Kielich z patyną, gwiazdą i łyżeczką, puszka, iako wyżey, srebrne, marcypanowo złocone. Przy Ewangelii srebra sztuk 20. Naczynie pro oleis sacris cynowe. Trybularz srebrny proby nayniż- szey. Trybularz mosiężny drugi. Koralików przy obra- zie Matki Nayświętszey sznurków 8. Apparatów cztery. Pierwszy na dnie zielonym z kolumną poma- rańczową, adamaszkowy. Drugi na dnie grodetorowym z kolumną czerwoną, adamaszkowy. Trzeci żałobny adamaszkowy, galąnem szychu weneckiego wokoło kolumny obłożony, czwarty atłasowy żółty, wyraźnie przeszarzały, wysz napisane trzy оrnaty maią swoie rekwizyta. Firanek iedwabnych gatunku i koloru róż- nego siedm, przy obrazie Matki Nayświętzey kitay- czana spełzła. Choręgiew rużowa kitayczana spełzła, sznurkiem iedwabnym grubym obłożona. Alb sztuk sześć, z tych iedna iedwabiem dartym koloru różnego na płutnie trzyćwierciołokciowym aftowana, dołem obłożona, valoris rubli 6. Cerkiewna. Reszta bielą i zapołoczą wdole wyszywanę. Pasków, ied - wabny i z bieli urobiony, dwa. Krzyż processy onal ny na drzewie malowany. Bielizny różney sztuk sześć. Księgi ołtarzowe i chorowe 3tio. Ewangelia na mensie pod srebro oprawna, in folio. Mszal in folio. Czasłowiec, Psalterz in 4to, Treb- nik in quarto, troie Nabożeństwa. Słowo do narodu druku poczaiow[skiego]. Ewangelia druga. Oktoich in folio lwowskie. Tryfoligion. Tryodyony obydwa, Apostoł in folio zagranicznego druku. (арк. 75 зв.) Prawa i dokumenta, fundusz wspieraiące 4to. Cerkiew Parpurowiecka przy założeniu swoim początkowie opatrzona funduszem od należytych patronów w[ielmoż]ney Magdaleny z Kosakowskich Łabęskiey, Kiszyńskiey, Rohatyńskiey ettt. starosciny, którego to prawa, pod rokiem 1751 dnia 18 m[iesią]ca lipca cerkwi parpurowieckiey applikowanego, w Akcie gnl҃ney wizyty przez x. Teodora Ianowickiego, pomoc- nika, w oryginale swoim produkowanego, ten iest co do słowa wyraż: „Magdalena z Kosakowskich Łabęska, Kiszyńska, Rohatyńska ettt. starościna. Iaśnie wielmożnemu nayprzewielebnieyszemu immę xiedzu Leonowi Szeptyckiemu, lwówskiemu, halickiemu i Kamieńca Podolskiego biskupowi, mie- leckiemu opatowi wmm panu dobrodziejowi, uniża- jąc uniżoną oświadczając weneracyą, donoszę, iż, po- nieważ z dawien we wsi, Parpurowce nazwaney, w woiewództwie Bracławskim leżącey, cerkwi nie by- wało, więc pretęduiąc aby chwała Boska za dobro- dzieystwa Iego nieustaiąca była, umyśliłam w tey że wsi cerkiew wybudować kazać pod tytułem Nayś- więtszey Panny Łaskawey alias Pokrowy Ś[wię]tey, która to cerkiew ś[wię]ta, żeby tym prętszy w wysta- wieniu wzięła skutek, maiąc sobie zaleconego po- bożnością cnot, trzeźwością i do stanu kapłańskiego zdolnością, uczciwego Stefana Ianowickiego, tego ż samego i[aśnie]w[iel]m[ożnego] m[iłościwego] Pana według prawa mego prezentuię, uniżenie upraszając aby go i[aśnie]w[ielmoż]ny Pan dobrodziey do pomie- nioney cerkwi ś[więtey] ordynować i poświęconego instytuować raczył. Żeby zaś przy tey cerkwi ś[więtey] kapłan miał sufficyencyą, takową zapisuię erekcyą. Pola we trzech rękach na dni alias na pługów piętna- ście, toiest żeby w każdey ręce na pługów pięć było. Sianożęć na kossarzów dziesięciu, a ta sianożęć leżąca od Sołowiiowki, iak maydan bywał, tudzież ogród i podpasiecze wydzielić, tak teraźnieyszemu prezento- wanemu, iako i po nim następuiącym duchownym na- 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 100 Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 101 łeżyć powinny. Tego ż samego Stefana Ianowickiego do tey cerkwi ś[więtey] od i[aśnie]w[ielmoż]nego Pana ordynowanego i instytuowanego przy specyfi- kowanym polu i sianożęci, tudzież wydzielonym ogrodzie i podpasieczu, oraz przy wszelkich wolno- ściach i prerogatywach, stanowi duchownemu służą- cych, konserwować z sukcesorami memi przyrzekam (i iak Bóg dopomoże, grunta od sąsiadów, które nie- słusznie od tey wsi moiey trzymają, poodbierać, de- klaruię więcey duchownemu do erekcyi przyczynić), uwalniając tak teraźnieyszego prezentowanego, iako i po niem następuiących duchownych od wszelkich danin, czynszów, dziesięcin wszelkich, pszczelney, tu- dzież od składek dworskich i gromadzkich i innych, iakim kolwiek imieniem nazwanych ciężarów, pozwa- laiąc onemu w lasach tamtecznych wolny wrąb tak na opał, (арк. 75-а) iako na budowlą, ile teraz nowo ze wszystkim budować się ma. Którą tą prezętę i w niey wyrażoną erekcyą dla lepszey wiary, wagi i pewności przy zwykłey pieczęci ręką moią podpisuię. Dnia 18 iulie 1751 anno w zamku Rohatyńskim. Magdalena Łabęcka, s. r. m.p.p. L. S. s[tarościna] r[ohatyńska] m[anu] p[ro]p[ria]. L[ocus] s[igilli]. U tego prawa pie- częć na laku czerwonym wyciśnioną”. Po zainduko- waniu produkowanego prawa, stanowszy osobiście pobożni cerkwi parpurowieckiey mieszkańce i paro- chianie, w wieku sędziwym będący, rzeczy dobrze wiadomi, pytani wyznali i sumiennie przyświadczyli. 1mo. Iż dla szczupłości gruntów, a blizkich prawie przeż górę wsiów więcey nie było, i bydź nie może gruntów poświętnych rozszerzenia. 2do. Iż grónta cer- kwi tuteyszey parpurowieckiey, iakie były w początku cerkwi incorporowane, te i dziś bez uszczuplenia i odmienności do kapłana należą. 3tio. A chociaż w prawie erekcyi ieść wymieniona deklaracya powięk- szenia gruntów tych wszelako i dzieńka nie przyczy- niono. 4to. Grónta owe cerkiewne leżą w tech iako niżey mieyscach i miedżach. W pierwszey ręce leży pole cerkiewne między drogami, zaczyna się od drogi, ze wsi w pole idącey, przypiera do Rudy, obok pól na- wzdłuż po prawey stronie roboczego Stecia Kondra- tenka, lewey Dorosza Bazaliczuka dni trzy, w drugim mieyscu między drogami a pólmi roboczemi Hryhora Bazalickiego i Iwana Boraczuka dni pięć. W drugiey ręce od drogi, ze wsi w pole idącey, przy polu robo- czego Iwana Braczuka dni dwa, w drugim mieyscu od tey że drogi do niwy Semena Boraczuka obok pól Olexy Ruszczęka i Pawła Didenka dni trzy. W trze- cziey ręce od lasu Maydańskiego wychodzi staiami na pole Atanasa Bazalickiego o miedżę tego ż Bazalic- kiego z iedney strony, drugiey lasem graniczy dni trzy, w drugim mieyscu od granicy Solowijowskiey do pola Pawła Didenka między polami Petra Guluka i Filipa Kindratenka dni dwa. Sianożęć cerkiewna leży przy rzeczce Czapla zwaney, przypiera do granicy Winnic- kiey i sianożęci Sołowijowskiey cerkwi, w lesie May- dańskim sytuowana, ogrodzona wokoło chrustem, wy- starczaiąca trawy na kosarzów dziesięć. Pasieczysko przy granicy Łuczańskiey, maiące drzewa różnego czereszniowego sztuk kilka, trawa na kopic pięć. No- tandum. Podług erekcyi opisów niema. Cerkiew par- purowiecka na kossarzów dziesięciu sianożęci i tyleż, ani więcey od początku swego oznaczoney miała. Plac plebalny ieden leży między cerkwią od pół- nocy, stawkiem cerkiewnym południa i wschodu obeyściami roboczych Matia Boraczuka i Dorosza Bazalickiego, a tego będzie długości łokci 260, sze- rokości łokci 140. Na tem placu stoią mieszkalne re- zydencye o dwóch izbach, sieniach, z drzewa opraw- nego w zamki budowane, po krokwiach i łatach snopkami uszyte. (арк. 75-а зв.) Szpichlerz w podwó- rzu naprzeciw budynku, drzewem czarnego lasu oprawnym aż do usklepienia, w zamki budowany, dzwi na biegunie, kuną przybite, snopkami uszyty. Staynia, mało co odstąpiłszy od szpichlerza, równie z drzewa budowana snopkami uszyta. Stodółka w po- śród ogrodu ku południowi prostego budowania, rów- nie chlewy, szopy, obory, przez część chrustem, przez drugą częstokołem ogrodzonę. Całe te pomieszkanie z wyż napisanym zabudowaniem groszem i staran- noścą w. x. Stefana Ianowickiego, ad praesens paro- cha parpurowieckiego, z sadkiem niżey rezydencyi okazałym zafundowany. Stawek cerkiewno kapłań- ski, patrząc od dzwonicy, ku zachodowi przy tym że kapłańskim obeyściu od założenia cerkwi w posag czyli używanie nadany. Paroch i ministrowie cerkiewni 5to. Paroch przy cerkwi Parpurowieckiey w. x. Ste- fan Ianowicki, zaszczycony prawem prezenty wraz z erekcyą od w[elmoż]ney Magdaleny Labęckiey, starościny rohatyńskiey, pod rokiem 1751 dnia 18 m[iesią]ca lipca w Rohatynie, ordynowany na stopnie kapłaństwa powagą sp. iaśnie w[elmoż]nego Feliciana Wołodkowicza, biskupa pód ów czas Chełmskiego, 1752 roku dnia 22 m[iesią]ca stycznia w Raygrodku wraz i instytuowany, przyioł w pomocnictwo natural- nego syna w. x. Teodor[a] Ianowicki[ego] praevia resignatione ubi de jure circa annu 1778 die 18 sep- tembre Winnicae subscripta, który to przyięty za po- mocnika odebrał prawo prezenty od w[elmoż]nego Romana Bykowskiego, sędziego pogranicznego, sobie w roku 1780 dnia 7 m[iesią]ca stycznia konfe- rowany. Wyświęcony na kapłana przez niegdy sp. iw[elmoż]nego Gedeona Daszkowicza Horbackiego in provicariatum do cerkwi i parochii parpurowiec- kiey 1780 roku dnia 7 września w Pińsku. Minister przy cerkwi parpurowieckiey Ian Zachorecki bierze solucyi rokowey po gr. 20 miedzianych. Pałamarza regularnego niema. Dzwonica od północy, z drzewa dębowego oprawnego w zamki nałeżycie po umiar- kowaniu na trzy kondygnacye albo załomy wybudo- wana, gątą ukryta, tarciami iednak nie obszalowana, strupieszeniu od zalewów dżdżystych podpadaiąca, na tey dzwonów sześć, pierwszy ok 122 przez gro- madę kupiony, drugi 44, trzeci 19, reszta mniey ważą. Cmentarz szerokości i długości mierney przy cer- kwi, dębowym i czarnego lasu drzewem rzniętym czyli forsztami z daszkiem z tarcic zrżądzonym, w słupy dębowe zarzucony, bez zaporów stoiący. Prowizorowie i summa cerkiewna 6to. Prowizorów przy cerkwi parpurowieckiey osób dzisięć, swic processyonalnych (арк. 76) iedynaście, stawniki zwanych sześć, na ołtarzu swieć dwie. Pasieki pni siedm. Pieniędzy w gotowiźnie zlt. poll. 56 gr. 15 na długach pieniędzy ci ż prowizorowie niemaią. Osiadłości parochian rusko katolickich chałup 32, to iest w Parpurowcach 24, na Maydanie 8. Dekret poprawy Pod akt wizyty generalney ninieyszey, kiedy z wy- znań świadków, a mieszkańców parpurowieckich, ob- licznie stawaiących, rzeczy dobrze wiadomych, ściśle na wszelkie okoliczności examinowanych, oczywi- ście pokazało, iż w. x. Teodor Ianowicki, w pomoc- nistwo oycu swemu, aktualnemu cerkwi parpurowiec- kiey parochowi Stefanowi Ianowickiemu, roku 1780 dnia 21 m[eiesią]ca czerwca w Pińsku ordynowany, przez lat 10 od czasu wyświęcenia zastępuiąc mieysce parocha, w zarządzaniu owczarnią Chrystusową czuły, odprawowaniu nabożeństwa pilny, nauczaniu Pacierza, katechizmu nie ospały, około świątnicy Pań- skiey staranny, przy ołtarzu y ubiorze kapłańskim ochędożny bydź się okazał pasterz. W takich przeto każdego pasterza zdobiących czynnościach do dni życia naydywać owszem w chwalebnieysze pomna- żaiąc się, słodko i bez narzekania iarzme Chrystu- sowe dzwigać, zostawioną w dozór od mieysca x. pa- rocha acz maleńką pastwę przez częste Bożych i cerkiewnych przykazań artykułów wiary ś., koniecz- nością do zbawienia potrzebnych, tłumaczenie gorące kochanie Boga i bliżniego pobudki, na drogę zbawie- nia sprowadzać i przepisanym Synodu Zamoyskiego zarządzeniem w każdey okoliczności w wydarzonych przypadkach powodować się, tego ż x. Teodora Iano- wickiego, rygor prawa, w swey mocy zachowałszy, naysilniey obowiązał. A że wymieniony pomocnik x. Teodor Ianowicki, chociaż niedawno wyordynowany, na pytanie z teologii moralney (więcey znać bawiąc się gospodarowaniem niżeli książką) odpowiedzić nie umiał, owóż na skutek ducha pilnosci nabycia, mszy ss. z panachidą, śpiewanych za dusze s.p. iwnych Fe- liciana, Leona i Iasona, metropolitów, iako też włas- nego konsecratora i. wnego Gedeona Horbackiego, biskupa pińskiego, metropolii Kijowskiey koadjutora, cztery w cerkwi parpurowieckiej odprawić, pilnie- yszym odtąd w czytaniu kazusów naydywać się, pod wyliczeniem grzywien trzydziestu, zawieszeniem sprawowania urzędu kapłańskiego przykazał. Po- bożni mieszkańce a razem prowizorowie parpuro- wieccy, iżby cerkiew bez uwleki wiosny zbliżaiącey się po odrzuceniu mniey potrzebnego opasanią, rów- nie dzwonnicę dosyć wspaniałą (арк. 76 зв.) tarcic oszalowaniem, zewnętrznie, iak przyzwoi oporządził- szy, forty u cmentarza z zaporami podawali, antepe- dium w czele mensy przy słodkim Imenia Iezus, iako też wkoło całey oszalowaniu baldachim zwyż cybo- ryi, lichtarzów cynowych parę okazałych, żertownik z trzema szufladami, do umieszczenia cerkiewnych sprzętów zdatnemi, pieczek w oltarzu końcem bez- pieczności ognia, magestat rozumnego magistra ręką wystawili, prawem Bożym i cerkiewnym powodo- wali się, zarządzali, w dnie uroczyste z żonami i dziećmi na nabożeństwa nie leniwie śpieszyli, w iar- marki bez wysłuchania liturgii świętey nie wyiaż- dżali, pod ścisłą w dzień ostateczny Sędziemu Bogu odpowiedzią nagroził, postanowił dekretu ninie- yszego mocą. (арк.77) Кам’янець-Подільський державний історичний музей-заповідник, книга СТП-234 “Генеральна візитація Вінницького та Вороновицького деканатів 1790 р.”, арк. 75-77. Оригінал. Переклад з польської Село Парпурівці [иншим почерком: № 23] Генеральна візита Парпуровецької церкви в ім’я Покрови Божої Матері дідицтва в[ельмож]ного Романа Биков- ського, межового судді, розташованої в Рогатин- ському старостві, в році 1790 дня 26 м[іся]ця бе- резня після відправи Святої літургії, проповіді і благальних молитов, в присутності парпурівських мешканців здійснена. Парпуровецька парохіяльна русько-католицька церква зі струганого дубового дерева, з трьох зви- чайних частин, куполами і залізними хрестами, з прилаштованим опасанням, притвором, спереду дверей розташованим із заходу, ґонтом новим по- крита, дошками, де є потреба, обшальована. З того, однак, ґонтового покриття опасання вочевидь по- чало опадати, потребує негайної поправи. За управління ясновельможного Флоріяна Гребниць- кого, митрополита, за попереднім дозволом року 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 102 Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 103 1751 м[іся]ця жовтня (як свідчить залишений на одвірку напис) на місці відповідному між двома схилами, де ніякої перед тим до нинішньої церкви не було, із звичними обрядами закладена поблизу, однак, помешкань парпуровецьких жителів, зо- крема о. пароха житлового будинку, на південь розташованого. Після закінчення досить швидкого будівництва 1752 року дня 18 м[іся]ця жовтня й[ого милістю] о. Андреєм Родзаньським, тоді він- ницьким деканом, освячена, доказом чого є зроб- лене колишнім вінницьким деканом й[ого] м[илістю] о. Василієм Заблоцьким засвідчення, на- писане 1765 року дня 18 м[іся]ця грудня. В тій церкві двері з заходу особливі, з дубових дощок на трьох залізних завісах, обладнані внутрішнім зам- ком, другі двері при притворі так само дубові на двох невеликих завісах, зовні з клямкою, прилаш- тованою на скобель до колодки. Підлога з дубових дощок, уздовж просто укладена, шиналями заліз- ними прибита. Та ж підлога у вівтарі занадто по- хила, в третій кліті або ж бабинці, у більшій ча- стині струпішала. Всіх вікон чотири з ґратами залізними, горішніх віконець двоє. 1-ше. Кивот, рукою сніцарською поставлений, зо- лота бляшка з образом коронації Матері Божої при заслінці вмираючого Спасителя (арк. 75) Господа, на полотні прекрасно змальованим, де Найсвятіші тай ни за дверцятами із замком у невеличкій срібно золоченій дарохранительниці на корпоралі17 при- стойному покладені. Престіл квадратний дерев’я - ний, рукою столярською дошками довкола оббитий, без антепендія18, тувальнями19 двома, зверху тонкою третьою вкритий, як-небудь прибраний. Жертвен- ник, зроблений у формі полиці. На ньому євхари- стійний образ Спасителя Господа старо мальований, над яким образ Пресвятої Богородиці давнього малювання. Майстат (іконо стас) з особливими Цар - ськими воротами, грубо вирізьблений, по-старому мальований облізлий, зчорнілий, полущений, перед яким вівтарчики при бічних стінах: перший Покро - ви Матері Божої, другий Св. Миколая Чудотворця, старанно вирізьблені й помальовані, на яких при по- кладенні антимінсів відправляються Святі Літургії. Начиння святі й священичий одяг 2-ге. Антимінс із збереженими мощами Господ- ніх Святих с[вітлої] п[ам’яті] ясновельможного Фло- ріяна Гребницького, митрополита, 1751 року освяче- ний досі na престолі лежить незаплямлений. Чаша з дискосом, звіздицею і ложечкою, дарохранитель- ниця, вище зазначена, срібні, марципаново20 позо- лочені. При Євангелії срібла штук 20. Посудина для Святого Мира олов’яна. Кадило срібне найнижчої проби. Друге – латунне. Намиста при образі Божої Матері 8 шнурків. Риз чотири. Перша на зеленій ос- нові з помаранчевою колоною, адамашкова. Друга на гродетуровій основі з червоною колоною, ада- машкова. Третя жалобна адамашкова, галуном вене- ційської канитілі21 довкола колони гаптована. Чет- верта атласна жовта, виразно потерта; вище описані три ризи мають свої реквізити. Фіранок шовкових* різних ґатунків і кольорів сім, при образі Божої Ма- тері – китайчана вицвіла. Хоругва рожева китайчана вицвіла, шнурком шовковим грубим обкидана. Стихарів штук шість, з них один шовком дер- тим кольору різного на полотні у три чверті ліктя гаптований, внизу обкиданий, ціною 6 рублів. Цер- ковний. Решта біллю й заполоччю внизу вишита. Пасків – єдвабний і з білого полотна виготовле- ний – два. Хрест процесійний дерев’яний мальова- ний. Білизни різної штук шість. Книги вівтарні й хорові 3-тє. Євангелія нa престолі під срібло оправ- лена in folio22. Служебник in folio, Часословець, Псалтир, in 4to23, Требник in quarto, три Молебні чини. “Слово до народу”, почаївського друку. Євангелія друга, Октоїх in folio львівський, Трифо- лой. Тріоді обидві. Апостол in folio закордонного друку. (арк. 75 зв.) 17 Корпорал – полотняна скатерка для розкладання на ній літургійного начиння. 18 Антепедій – передня стіна вівтарної стільниці. Sine ullo антепедія – без будь-якого антепедія. 19 Тувальня – жалобний рушник. 20 Марципановий належить до т. зв. «літургійних кольорів», тобто таких, що використовуються в церков- них шатах. Це колір марципану, білий із холодним, скляним відтінком, бежово-пісочний, золотавий. (Borejszo M. Nazwy kolorów w leksyce odzieżowej (na materiale Słownika ubiorów Ireny Turnau) // Poznańskie Studia Polonistyczne. Seria Językoznawcza. – 2010. – Т. XVI (XXXVI). – S. 39.) 21 Канитіль – тонка металева сплющена нитка для гаптування. * Шовкових. 22 In folio – розміром у повний аркуш (приблизно 34х21 см). 23 In quart – розміром у чверть повного аркуша. 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 104 Права і документи, якими підтверджується фундуш 4-те. Парпуровецька церква при своєму почат- ковому заснуванні наділена фундушем від її пат- ронів в[ельмож]ної Магдалени з Косаковських Лабенської, Кішинської, Рогатинської та ин. ста- ростини. І це право під роком 1751 дня 18 м[іся]ця липня церкві Парпуровецькій надане, в Акті гене- ральної візити о. Теодором Яновицьким, помічни- ком, в оригіналі представлене, такий має дослів- ний зміст: „Маґдалена з Косаковських Лабенська, Кі - шинська, Рогатинська та ин. старостина. Ясновельможному найпривелебнішому Його Милості отцеві Леонові Шептицькому, львівсь- кому, галицькому і Кам’янця-Подільського єписко- пові, мелецькому архимандритові, всемилостивому Панові добродієві, найукліннішу виражаючи по- вагу, повідомляю, що, оскільки віддавна в селі Пар- пурівці званому, у Брацлавському воєводстві роз- ташованому, церкви не існувало, а тому, дбаючи, щоби Хвала Господня за Милості Його безпе- рервна була, задумала наказати в тому-таки селі по- будувати церкву в ім’я Найсвятішої Діви Милости- вої, або ж Покрови С[вя]тої, і щоб та церква с[вят]а, тим швидшого у будівництві досягла ус- піху, маючи собі зарекомендованого побожністю цнот, тверезістю й до стану священичого придат- ного поважного Стефана Яновицького, його ж са- мого я[сно]в[ель]м[ожному] м[илостивому] Панові згідно з правом моїм презентую, смиренно прошу, щоб ясновельможний Пан добродій до згаданої церкви с[вятої] висвятити й посвяченого призна- чити зволив. А щоб при тій церкві с[вятій] свяще- ник мав достаток, такою ерекцією записую. Поля в трьох руках на днів або ж на плугів п’ятнадцять, тобто щоб у кожній руці на плугів п’ять було. Сі- ножать на косарів десять, а та сіножать лежить від Соловіївки, як майдан бував, також сад і підпасічи- сько виділити, [які] як нинішньому презентова- ному, так і після нього наступним духовним належати повинні. Того ж самого Стефана Яно- вицького, до тієї церкви с[вятої] ясновельможним Паном висвяченого і призначеного при детально визначеному полі і сіножаті, також виділеному саду й підпасічиську, а разом з тим при всіляких свобо- дах і прерогативах, що належать станові духов- ному, зберегти зі спадкоємцями моїми зобов’я - зуюся (і, як Бог допоможе, повідбирати ґрунти від сусідів, які несправедливо від того села мого [ві- дібрані] утримують, декларую більше духовному [станові. – прим. упоряд.] до ерекції додати), звіль- няючи, як нинішнього презентованого, так і після нього наступних духовних від усіляких данин, чин- шів, десятин всіляких, бджільної, так само, від складчин двірських і громадських, і инших, будь- якою назвою іменованих повинностей, дозволяючи йому в лісах тамтешніх вільний вируб, як (арк. 75- а) на опалювання, так і на будівництво, скільки зараз нового всього будуватися має. І цю презенту, і в ній записану ерекцію для кращої віри, ваги й певности при звичній печатці рукою своєю підпи- сую. Дня 18 липня 1751 року в замку Рогатинсь- кому. Маґдалена Лабенцька, старостина рогатин- ська, рукою власною. На тому праві печатка на червоному сургучеві витиснена”. Після вписання представленого права, з’явившись особисто по- божні церкви Парпуровецької мешканці і паро- хіяни, в поважному віці перебуваючі, у справі добре обізнані, запитувані визнали, i сумлінно за- свідчили: 1-ше. Що через обмаль ґрунтів, а від близьких, як вище зазначено, сіл більше відібрано не було і бути не може грунтів церковних для роз- ширення. 2-ге. Що ґрунти церкви тутешньої Пар- пуровецької, які були на початку до церкви виді- лені, ті й тепер без зменшення й змін священикові належать. 3-тє. І хоча в праві ерекції є зазначена обіцянка всілякого збільшення тих ґрунтів, але й денька не додано. 4-те. Ті церковні ґрунти лежать в тих, як нижче зазначено, місцях і межах. У пер- шій руці лежить поле церковне між дорогами, по- чинається від дороги з села, що йде в поле, приля- гає до струмка, збоку полів поздовж по правому боці селянина Стеця Кондратенка, зліва Дороша Базаличука, днів три, в другому місці між дорогами і полями селян Григора Базалицького і Івана Бора- чука днів п’ять. В другій руці від дороги, що йде з села в поле, біля поля селянина Івана Б[о]рачука днів два, в другому місці від тієї-таки дороги до ниви Семена Борачука, збоку від полів Олекси Ру- щенка і Павла Діденка, днів три. В третій руці від лісу Майданського виходить стаями24 на поле Ата- наса Базалицького з межею того ж Базалицького, з одного боку, [з] другого – [з] лісом межує днів три, в другому місці від границі Соловіївської до поля Павла Діденка, між полями Петра Гулюка і Філіпа Кіндратенка днів два. Сіножать церковна лежить при річці званій Чапля і прилягає до границі Він- ницької і сіножати Соловіївської церкви, в лісі Майданському розташована, обгороджена довкола хмизом, має трави на десять косарів. Пасічисько при границі Лучанській має дерева різного череш- невого штук кілька, трава на п’ять копиць. Но- татка. Згідно з ерекцією, описів немає. Церква 24 Стая геометрична у 18 ст. становила 125 кроків. Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 105 Парпуровецька на десять косарів сіножаті і стільки ж, не більше, від початку свого визначеної мала. Пляц плебанії один лежить між церквою з пів- ночі, ставком церковним з полудня і сходу, обій- стями селян Матія Борачука і Дороша Базалицького, а всього буде довжиною ліктів 260, шириною ліктів 140. На тому пляцу стоїть помешкання з двох покоїв, сіней, з тесаного дерева в замки будоване, по крок- вах і латах сніпками пошите. (арк. 75-а зв.) Шпихлір у подвір’ї навпроти будинку, з тесаного дерева чор- ного лісу аж до склепіння в замки будований, двері на бігуні, хомутом прибиті; сніпками пошитий. Стайня, мало що відступивши від шпихліра, так само з дерева збудована, сніпками пошита. Стодолка посеред городу на південь простої будови, так само й хліви, шопи, обори, частково хмизом, частково ча- стоколом обгороджені. Все те помешкання з вище описаною забудовою грішми й стараннями в[елеб- ного] о. Стефана Яновицького, теперішнього пароха парпуровецького, з садком, розташованим нижче резиденції, влаштоване. Ставок церковно- священи- чий, дивлячись від дзвіниці, на захід при тому ж свя- щеничому обійстю від закладення церкви в посаг, або використання наданий. Парох і служителі церковні 5-те. Парох при церкві Парпуровецькій в[елеб- ний] о. Стефан Яновицький, удостоєний правом презенти разом з ерекцією від в[ельмож]ної Маґда- лени Лабенської, Рогатинської старостини, року 1751 дня 18 м[іся]ця липня в Рогатині, висвячений в ієрейський чин світлої пам’яти яснов[ельмож]ним Феліціяном Володковичем, на той час холмським єпископом, 1752 року дня 22 м[іся]ця січня в Рай- городку, одночасно й поставлений, прийняв у по- мічництво рідного сина в[елебного] о. Теодор[а] Яновицьк[ого] за попередньою поступкою, про що згідно з законом у Вінниці вчинено запис 1778 року 18 вересня, котрий прийнятий за помічника відібрав собі право презенти від в[ельмож]ного Романа Би- ковського, межового судді, в році 1780 дня 4 м[іся]ця січня йому надане. Висвячений на священика по- кійним с[вітлої] п[ам’яті] я[сно]в[ельможним] Геде - оном Дашковичем-Горбацьким на вікарія до церкви і парохії Парпуровецької 1780 року дня 7 вересня в Пінську. Дяк при церкві Парпуровецькій Ян Заго- рецький бере платні річної по грошів 20 мідних. Паламаря постійного немає. Дзвіниця з півночі, з дерева дубового тесаного в замки належні за спів- мірністю на три яруси або заломи вибудована, ґон- том покрита. Дошками проте не обшальована, стру- пішанню через заливання дощами піддається. На ній дзвонів шість, перший ок25 122, громадою куп- лений, другий 44, третій 19, решта менше важать. Цвинтар при церкві ширини і довжини серед- ньої, дубовим і чорного лісу деревом пиляним чи обаполами з дашком, з шалівок влаштованим, в стовпи дубові укладений, стоїть без засувів26. Провізори27 і суми церковні 6-те. Провізорів при Парпуровецькій церкві де- сять осіб, свіч процесійних (арк. 76) одинадцять, ставники званих шість, на вівтарі свічок дві, пасіки пнів сім, грошей готівкою злотих польськ. 56 гр. 15, на позичках грошей ці ж провізори не мають. Осілості парафіян русько-католицьких халуп 32, тобто в Парпурівцях 24, на Майдані 8. Декрет поправи28 Під час теперішньої ґенеральної візитації, коли із зізнань свідків, і мешканців парпуровецьких, які особисто з’явилися, зі справою добре обізнаних, ретельно про різні подробиці розпитаних, явно до- ведено, що в[елебний] о. Теодор Яновицький на під- могу батькові своєму, чинному парохові Парпуро- вецької церкви Стефанові Яновицькому, року 1780 дня 21 м[іся]ця червня в Пінську висвячений, упро- довж 10 років від часу висвячення заступаючи місце пароха, в управлінні Христовою вівчарнею чуйним, у відправі Служби Божої пильним, навчанню Мо- литви Господньої, катехізму не лінивим, біля храму Господнього старанним, при вівтарі й одязі свяще- ничому охайним виявився пастирем В таких діян- нях, що кожного пастиря прикрашають, до кінця життя перебувати, похвальне примножуючи, со- лодко і без нарікання ярмо Христове нести, зали- шену у нагляд від місця о[тця] пароха, хоча й ма- леньку паству, через часте Божих і церковних повчань, догматів віри с[вятої], конче для спасіння потрібних, пояснення потреби палкої любови до Бога й ближнього, на шлях спасіння провадити й ви- значеному Замойським синодом порядком за будь- яких обставин у випадках, керуватися, того ж о[тця] Теодора Яновицького, вимоги права, в своїй силі 25 Око – міра ваги, що приблизно дорівнює 1,2 кг, також міра об’єму хмільних напоїв, що приблизно до- рівнює 1 л. 26 Можливо, тут йдеться про ворота. 27 Провізори – члени церковного братства. 28 Тобто настанови на усунення недоліків чи поліпшення стану справ. 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 106 зберігши, найміцніше зобов’язав. А що згаданий по- мічник о. Теодор Яновицький, хоча й недавно вис- вячений, на питання з теології моральної (біль ше, напевно, займаючись господарюванням, ніж книж- кою) відповісти не вмів, то з метою набуття пиль- ності духу, відправити в Парпуровецькій церкві чо- тири співані Святі літургії з панахидою, за душі с[вітлої] п[ам’яті] я[сно]в[ельможних] Феліціяна, Леона і Ясона, митрополитів, так само й власного посвятителя я[сно]в[ельможного] Гедеона Горбаць- кого, пінського єпископа, коад’ютора Київської мит- рополії, пильнішому відтепер в читанні казусів* бути, з накладенням [штрафу. – прим. укл.] тридцяти гривень й призупиненням виконання священичих обов’язків, наказав. Побожні мешканці, а разом про- візори парпуровецькі, аби церква29, не чекаючи весни, що наближається, скинувши непридатне опа- сання30, так само дзвіницю досить (арк. 76 зв.) гарну, дощаним обшалюванням зовні як належить влаш- тувавши, хвіртки біля цвинтаря з засувами поста- вили, антепедій спереду престолу при солодкому Імені Ісус31, а також навколо неї ошалювання балда- хіна вище дарохранительниці, ліхтарів олов’яних, яких [лише] пара виявилася, жертовник з трьома шухлядами, для складання церковного начиння при- датними, пічку у вівтарі обов’язково безпечну від вогню, іконостас рукою умілого майстра виставили, праву Божому і церковному підпорядковувалися і [ним] керувалися, у святкові дні з дружинами й дітьми на служби, не лінуючись, поспішали, на яр- марки без слухання Літургії святої не вирушали, під страхом суворої в день останній на Суді Божому від- повіді пригрозив, постановив силою цього декрету. (Арк. 77). № 2 Впис копії з копії слідства, вчиненого членом Вінницького повітового земського суду Яном Ґарліцьким щодо ґрунтів і будівель у селі Парпурівцях, які посідає панотець Яновицький 16 січня 1819 р. № 32. Oblata kopij z kopij sledstwa przez członka Sądu niżnego Winni[ckiego] y z duchowney strony od- komenderowanych, względem posiadanego przez x. Ja- nowickiego we wsi Parpurowcach domu y gróntow, na gróncie tey że wsi Parpurowiec wyprowadzonego Roku tysiąc ośmset dziewietnastego miesiąca stycznia szesnastego dnia. Przed aktami ziems[kiemi] p[owia]tu Winn[ic- kiego] y przede mną Janem Garlickim, regentem akt tych że, stawiąc się osobiście ur. Ananiasz Berkowski tę kopią z kopij sledstwa przez członka Sądu niżnego winnickiego y z duchownej strony odkomenderowa- nych względem posidanego przez xiędza Janowic- kiego we wsi Parpurowcach domu y gróntow, na grón- cie tey że wsi Parpurowiec wyprowadzonego, na papirze ordynaryjnym wypisanego, y na papier stem- plowany piędziesiąt kopijkowy przepisanego, dla zapisania w Akta niniejsze ziems[kie] p[owia]tu Winn[ickiego] podał w tej istocie: Kopija. Klatwennoie Obieszczanie – Ja, niże imenno- wannyy, obieszczaius i klenus pred wsemohuszczym Bohom Swiatym, Jego Ewanhiliem i żywotworiasz- czym krestom w tom, czeho menia spraszywat budut, imieiu pokazat samuiu suszczeju prawdu, nie utaiwaia istyny ny dla drużby, wrażdy, swoystwa, posułow i po- darków, w zakluczenije sey moiey klatwy ciełuju słowa i krest Spasitelia moieho. Amiń. Tysiacza wosimsot trynatciatoho hoda jiunia dwatciat szostoho dnia po sey prisiahi seła Parpurowec żyteli, niże podpisawszyieś, prisiahali, a imenno: perwy sta- rosta cerkownyi Iwan Procuk (+), wtory Awram Po- chuluk (+), treti Tichon Pochiluk (+), czetwerty Hri- horiy Diedenko (+), piaty Wasił Szewczuk (+), szosty Herasim Ciederczuk (+), siomy Jakow Pilipczuk (+), wosmy Afanasiy Buriaczok (+), dewiaty Dorofey Ba- zilickiy (+), desiaty Petr Monczenko (+), seła Sokire- nec: odynatciatyi Matwey Mayster (+), dwonatciaty Jesip Matiejuk (+), trynatciaty Michayło Kudenczuk (+), czotyrnatciaty Nikołay Bibinowskiy (+), seła Chi- żyniec: piatnatciaty Taras Martiniuk (+). K sey prisiahi priwodił winnickoy czasti deputat swiaszczennik Ioan Lewickiy. Pri sey prisiahi prisudstwowali zasiedatel Hutowskiy, błahoczynnyi i jerey Nikifor Kowerdyn- skiy, so storony unijatskoy swiaszczennik deputat i jerey Daniił Obertynskiy. Tysiacza wosimsot trynatciatoho hoda, jiunia dwatciat szostoho dnia w prisudstwij kommissij, sostawlennoy na hruncie sełenija Parpurowec, żyteli za prisiahoju spraszywany i pokazali. Perwy. Iwan Prokofijew syn Procuk, sorok piat let, żytel po predkam selenia (арк. 29) Parpurowec, hrekorossiyskaho ispowedania, w is- powedi y priczastiia Swiatych Tain ieżehodno bywaiet, * Казуси – розмовна форма називання казуїстики, або морального богослов’я. 29 Тут писар чи помилився, чи пропустив щось, напр.: "аби церква надалі не руйнувалася". 30 Тобто непридатне скинути, а придатне залишити. 31 Мається на увазі, щоб поставили антепедій з написом "Ісус". Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 107 hramoty ne umieiet, pokazał, czto ieszcze za suszcze- stwowanija Polskaho władienija unijatskaho swiasz- czennika Fedora Janickaho otec Stefan nachodiaś pri cerkwi Pokrowy Preswiatyia Bohorodycy w selenij Parpurowcach nastojatelem na hruntie sem czto nynie Fedor Janickiy imiejet wo władienij, prebywał do okonczanija żyzni, a po smerti ieho uże syn Fedor na tom że nachodiłsia i po prisoiedinienij Polskaho kraja k Rossyiskoy derżawie, ne pożełaia priniat Błahoczis- tija, ostałsia pri Unije i do seho wremeni żytelstwuiet na cerkownom hruntie y sledyiemoiu zemlu s sieno- kosow (!) k cerkwi w trech rukach władiejet. Tysiacza wosimsot piatoho hoda swiaszczennik że błahoczisty- wyy, opredielenny ys tysiacza wosimsot piatoho hoda, Stefan Hansiewicz, nachodiaś na parafij Hansiewicz do nynie, pri jaho wremeni s toho władiejemoho Jano- wickim cerkownaho hrunta ni maleyszey czasti ne po- łuczał, czto uprawedliwo pokazał, w tom y podpisałsia krestem (+). Wtory Awram Pochiluk, trytciat piat let, treti Tichon Pochiluk, let sorok (+), czetwerty Hrihoryj Diejeńko, trytciat szesty let (+) pokazali protiwu Iwana Procenka wo wsem neotłahaja i moleysze. – Piaty Wasił Szewczuk, szesdesiat siem let, pokazał, czto i dawnych wremen nadany cerkwi Pokrowi Preswiatija Bohorodicy zemli starostinoiu Łabenskoju, kotorymi władieł otec Fedora Janickaho Stefan, a po nem on Fedor władiejet y po siie wremia, czto sprawiedliwo pokazał, w tom y podpisałsia krestom (+). Szosty Do- rofey Bazylickiy, piatdesiat siem let, pokazał także wo wsem protiw Iwana Procuka bez otmieny, w tom y podpisałsia krestom (+). Desiaty Herasim Sidoruk, trit- ciat let (+), siomy Jakow Poliszczuk, trytciat szyst (+), osmy Afanasiy Buriaczuk, trytciat szyst (+), dewiaty Petr Monczenko, sorok czetyry lat (+), pokazali iedin- stweno s Iwanom Procukom, ne otmeniaja ne maley- sze. Pri wziatij sich pokazaniy prisudstwowali zasie- datel Hutowskiy, błahoczynny jerey Kowerdynskiy, so storony unijatskich swiaszczenikow ijerey Daniił Obertynskiy. (Арк. 29 зв.). № Ocenka domu na cerkownom hruntie w selenij Parpurowcach y sadowomu ohrodu unijackaho swiaszczennika Fedora Janowickaho, prinadleżaszczaho cerkwi Pokrowy Priswiatija Bohorodicy, uczinenna junia 26 czisła 1813 hoda Czisło strojeniy Wo czto ocenino czerwony złoty 1. Dom w odnom zwiazi, pokoiew s sieńmi dwa, odin s wankie- rem, okoszek 4 w taflach, druchoy bez walkira, w dwoch okosz- kach taflannych y odnom prostom, s dwermi na zeliznych za- wiesach, w sieniach dwoie dwerey na derewianych biegunach z derewianymi zawiasami i kriszeju so[ło]miannoju 1 ocenien 13 – 2 Inbarow roznoho roda derewa 2 małych, odin nowoy s podwa- linami jaworowymi, do werchu zaskleplen, s odnimi dwermi na derewianom biehunu, druhoy takowoho ż derewa wetchoy s dwerima na derewianom biehunu, s kryszeiu so[ło]mianom i pri onom powietka 2 ocenieno 7 – 3 Stodoł dwie, 1-ia na 10-ty słupach, 10-ty krokwach, 6-ti pri- pustnicach, 6-ti swołokach, ostawłena sołomoiu i krysza soło- miana; 2-ia wetchaia na 10-ty słupach, krokwach 6-ti, okład- nych 9-ti, pripustniach 6-ty s kryszeiu sołomianoiu 2 ocenieno 5 – 4 Sarajew małych dla zahnanija skota 3, pletennych forostom, s prostimi dwermi, pod kryszeju sołomianoiu 3 ocenieno 2 – 5. Saż dla korma kabanow z drewa dubowoho pod kryszeiu soło- mianoiu 1 ocenieno 1 – 6. Pohreb dla chranienija wariwa s odnoy storony obłożen dubo- wym derewom na 6-ty słupach i stela dubowaia że [1] ocenieno 2 – 7. I temnik zemlanoy dla sochranenija pczeł na 4-ch stołpach, okładennych 2-ch y stela dubowaia 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 108 1813 hoda junia 27 d. iz kommissyi, uczreżdennoy na hruntie w selenij Parpurowcach unickomu swiaszczenniku Fedoru Janowickomu Zaprosйу Otwiet S tysiacza simsot dewianosto piatoho hoda władiejete wy prinadleżaszczeju k cerkwy Pokrowu Preswiatyia Bohorodycy pachotnoiu i sienokosnoiu zemlu i sobi- raiemoy s onoy chleb ozimaho, jarowaho i sieno skolko w hod sobiraiemo było i kuda onoy upotreblali po kakim doku- mentam onoiu władieli do seho wremeni i kohda trebowano ot was otdaczj onoy, no wy ni otdali i ukrywali onuju, ne priznawaia cerkownuiu, na sem objasni- aja wozwratite. Zasiedatel Hutowskiy, błaho czynnyi i jerey Nikifor Kowerdyn- skiy, deputat unijatskiy perszoiey czasti Winnickaho powieta y jerey Danijł Ober- tynski Kommisiia, siezżaia na hrunt w seleniie Parpurowcy, dała mnie zapros, na kotoroy pocztenieysze objasniaia, czto s 1795 hoda po ustanowlenii błahoczistiu cerkwi Pokrowy Priswiatia Bohorodicy i nadannym k niey hruntami pachatnimi i sienokosnimi po piaty dniey w ruku ja do seho wremeni władieł z pozwolenija pomiesz- czika chorunżaho Romana Bykowskaho, s usłowyem woskresnych i prazdnicznych dney byt w selenij Zarwancach na Bohosłużenij, czto mnoiu do smerti ieho i wypełniajemo było, y kohda poias- niennaja zemla trebowana ot menia otdaczeju, no ja nie poczytaia takowoy cerkownoiu, a sobstwennoju, za truda moi zasłużennoiu, nie otdał, sobiraiemoy że s sey zemli chleb y sieno no skolko ta- kowaho w raznych hodach postupiło, pripomnit ne mohu, kotoroy upotreblaiem s nedostatkow onaho, a priobritenijem ieszcze po- kupkoiu u piszczu semeystwa moieho, a sieno dla raznaho roda żywotnych. Podlinnoie podpisał unijackiy swiaszczennik Fedor Janowickiy. Tysiacza wosimsot trynatciatoho hoda junia dwadciat siomoho dnia. My, niżepodpisawszyieś, zdiełałi meżdu soboiu dobrowolnoie usłowije błahoczystiwyi swiasz- czenik Stefan Harasiewicz y unijackiy Fedor Janowic- kiy, w tom, czto s cerkownaho hrunta w ruku posieian- naho ozimaho chleba obowiazuiemsia ja, Janowickiy, Harasiewiczu po sniatiiu dat w snopach żyta piat kop y czto uże ja, Harasiewicz, k Janowickomu, a rawno i on w osinie nie dołżny (арк. 30 зв.) imiet odin k dru- homu ni maleysze pretenziji, w czem y podpisuiemsia swiaszczennik unijackiy Fedor Janowickiy, Stefan Ha- rasiewicz. Pri daczi seho usłowija swidetelami byli i po proźbie storon podpisaliś unijacki swiaszczennik Petr Janowickiy, cerkiewnyi starosta Iwan Procenko podpisałsia, a po proźby ieho y rukodannomu prosze- niu hubernskomu rehistratoru Łuki Kuleszy ruku pri- łożył. Pri sem usłowii prisudstwowali sztabs kapitan zasiadatel Hutowskiy, błahoczynnyy jerey Nikifor Ko- werdynski, unijackiy deputat Winnickaho powieta jerey Daniił Obertynskiy. Ktora to kopiia z kopii sled- stwa co do słowa w xięgi ninieysze ziemskie powiatu Winnickiego iest zapisana. (Арк. 31). Державний архів Вінницької області, ф. 480 (Вінницький повітовий земський суд), оп. 1, спр. 54 ( Записова актова книга за 1819 р.), арк. 29 – 31. Засвідчена копія. Fruktowych derew 8. Jabłok rodiaszczych 25-ti, hrusz rodiaszczych 31, ne rodiaszczych 11-ti, wseho 42. Meżdu tiem derewom czereszen 6-t, wiszen 11, a sliw małaho rostu dwuchsot derew urożaynaho y nieurożaynaho ocenieno 90 – 9. Wokruch hruntu ohoroża s dwora koljam, a proczaho ohoroża forostom. Krynica dla wody, obdiełannaja cibrinami raznaho йуderewa Itoho czerwońcow 120 Sijuocenku utwierdili y podpisali żyteli seleniia Parpurowec cerkowny starosta Iwan Procenko (+), Awram Pawluk (+), Tichon Pawluk (+) Hrihoriy Diedenko (+), Wasił Szewczuk (+), Harasim Sidorczuk (+), (арк. 30) Jakow Pochilczuk (+), Ofanasiy Buriaczok (+), Dorofey Bazilickiy (+), Petr Mon- czenko (+), seła Sokirinec Matwiey Mayster (+), Josif Matiejuk (+), Michayło Kudenczuk (+), Nikoła Robałowskiy (+), seła Chiżynec Taras Martiniuk (+). Pri pokazanij sey ocenkie swi- dietelami prisudstwowali sztabs kapitan zasiedatel Hutowskiy, błahoczynnyi i jerey Nikifor Kowerdynskiy, deputat unijatskiy winnickoy czasti i jerey Daniił Obertynskiy. �� Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 109 Переклад з польської та російської № 32. Облята копії з копії слідства, проведеного членом Вінницького нижнього суду і від духовного відомства відкомандированими, стосовно будинку і ґрунтів, які посідає в селі Парпурівцях ксьондз Яновицький, на ґрунті того ж села Парпурівців. Року 1819, місяця січня, 16 дня. Перед земськими актами Вінницького повіту і переді мною, Яном Ґарліцьким, регентом тих же актів, з’явившись особисто уроджений Ананіаш Берковський цю копію з копії слідства, проведе- ного членом Вінницького нижнього суду і від ду- ховного відомства відкомандированими, стосовно будинку і ґрунтів, які посідає в селі Парпурівцях ксьондз Яновицький, на ґрунті того ж села Парпу- рівців, написаного на простому папері, і на гербо- вий п’ятдесятикопійковий переписаного, для упи- сання в нинішні земські акти Вінницького повіту подав такого змісту: Копія. Клятвена обіцянка. Я, нижче зазначений, обіцяю і клянуся перед всемогутнім Святим Богом, Його Євангелієм і життєдайним хрестом в тому, про що мене запитувати будуть, маю розпо- вісти сущу правду, не приховуючи істини ні через дружбу, ворожнечу, свояцтво, хабарі і подарунки, на завершення цієї моєї клятви цілую слова і хрест Спасителя мого. Амінь. 1813 року червня 26 дня за цією присягою нижче підписані мешканці села Парпурівців присягали, а саме: 1) церковний староста Іван Процюк + 2) Аврам Похилюк + 3) Тихон Похилюк + 4) Григорій Діденко + 5) Василь Шевчук + 6) Герасим Сидорчук + 7) Яків Пилипчук + 8) Афанасій Бурячок + 9) Дорофій Базилицький + 10) Петро Монченко + Села Сокиринців: 11) Матвій Майстер 12) Йосип Матеюк 13) Михайло Куденчук 14) Микола Бабиновський Села Хижинців: 15) Танас Мартинюк. До цієї присяги приводив вінницької частини депу- тат священик Іоан Левицький. При цій присязі були присутніми засідатель Гутовський, благочинний ієрей Никифор Ковердинський, зі сторони уніат- ської священик депутат ієрей Даниїл Обертинський. 1813 року червня 26 дня в присутності комісії, створеної на ґрунті села Парпурівців, мешканці під присягою запитувані й показали: Перший, Іван Прокопів син Процюк, 45 років, мешканець з предків села (арк. 29) Парпурівців, грекоросійського сповідання, на сповіді і при- часті святих таїнств щорічно буває, грамоти не вміє, показав, що ще за існування Польського во- лодіння уніятського священика Федора Яниць- кого32 батько Стефан, перебуваючи при церкві Покрови Пресвятої Богородиці в селі Парпурів- цях настоятелем, на ґрунті тому, що нині Федір Яницький має у володінні, перебував до кінця життя, а по смерті його уже син Федір на тому ж перебуває і після приєднання Польського краю до Російської держави, не бажаючи прийняти благо- честя, залишився при унії і до цього часу мешкає на церковному ґрунті й володіє належною до цер- кви землею в трьох руках і сінокосом. 1805 року священик же благочестивий, призначений з 1805 року Стефан Гансевич, перебуваючи на парафії Гансевич донині, за його час з того церковного ґрунту, яким володіє Яновицький, ні найменшої частки не одержував, що справедливо показав, в тому й підписався хрестом (+). Другий, Аврам Похилюк, 35 років, третій, Тихон Похилюк, 40 років (+), четвертий, Григорій Ді- денко, 36 років (+), показали проти Івана Проценка в усьому, ні найменше не заперечуючи. П’ятий, Василь Шевчук, 67 років, показав, що дав- нього часу надані старостиною Лабеньською цер- кві Покрови Пресвятої Богородиці землі, якими володів батько Федора Яницького Стефан, а по ньому він, Федір, володіє і по нині, що справед- ливо показав, в тому і підписався хрестом (+). Шостий, Дорофій Базилицький, 57 років, показав також в усьому проти Івана Процюка без відміни, в тому і підписався хрестом (+). Десятий, Герасим Сидорук, 30 років (+), сьомий, Яків Поліщук, 36 (+), восьмий, Афанасій Бурячук, 36 (+), дев’ятий, Петро Монченко, 44 роки (+), по- казали одночасно з Іваном Процюком, не відмі- няючи ні найменше. При взятті цих показань були присутніми засіда- тель Гутовський, благочинний ієрей Ковердин- ський, від уніатських священиків ієрей Даниїл Обертинський. (Арк. 29 зв.). 32 Так у тексті. 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 110 33 Очевидно, мається на увазі, зашита дошками. № Оцінка будинку на церковному ґрунті в селі Парпурівцях і садового городу уніатського священика Федора Яновицького, що належать церкві Покрови Пресвятої Богородиці, зроблена червня 26 числа 1813 року Число будівель У що оцінено Червоний Злотий 1. Будинок з однієї частини, кімнат з сіньми дві, одна з вань- киром, вікон 4 з шибками, друга без ванькира, з двома ві- концями з шибками і одним простим, з дверима на залізних завісах, в сінях двоє дверей на дерев’яних бігунцях з дерев’яними завісами і солом’яним дахом 1 оцінений 13 – 2 Комор з різного дерева 2 малих, одна нова з яворовими підвалинами, до верху замкнена33, з одними дверима на дерев’яному бігуні, друга з такого ж дерева ветха з две- рима на дерев’яному бігуні, з солом’яним дахом і при ній повітка 2 оцінено 7 – 3 Стодоли дві, перша на 10 стовпах, 10-ти кроквах, 6-ти при- путинах, 6-ти сволоках, обкладена соломою і дах со- лом’яний; 2-га ветха на 10 стовпах, 6-ти кроквах, 9-ти ок- ладинах, 6-ти припутинах, з солом’яним дахом 2 оцінено 5 – 4 Повіток малих для загону худоби 3, плетених хмизом, з простими дверима, під солом’яним дахом 3 оцінено 2 – 5. Саж для годівлі кабанів з дубового дерева під солом’яним дахом 1 оцінено 1 – 6. Погріб для зберігання овочів з одного боку обкладений ду- бовим деревом, на 6-ти стовпах і стеля також дубова [1] оцінено 2 – 7. І земляний темник для зберігання бджіл на 4-х стовпах, 2-х окладинах і стеля дубовайу 1 Фруктових дерев 8. Яблунь плодючих 25-ть, груш родючих 31, не родючих 11, всього 42. Між тим деревом черешень 6-ть, вишень 11, а слив малого росту двісті дерев урожайних і неурожайних оцінено 90 – 9. Довкола ґрунту огорожа з двору частоколом, а іншого ого- рожа хмизом. Криниця для води, обкладена цибринами різного дерева Разом червінців 120 Цю оцінку підтвердили і підписали мешканці села Парпу- рівців: церковний староста Іван Проценко (+), Аврам Па- влюк (+), Григорій Діденко (+), Василь Шевчук (+), Гера- сим Сидорчук (+), (арк. 30) Яків Похильчук (+), Офанасій Бурячок (+), Дорофій Базалицький (+), Петро Монченко (+), села Сокиринців: Матвій Майстер (+), Йосип Матіюк (+), Михайло Куденчук (+), Микола Робаловський (+), села Хижинців: Тарас Мартинюк (+). При показанні цієї оцінки були присутніми штабс-капітан засідатель Гутовський, благочинний ієрей Никифор Ковердинський, вінницької частини ієрей Даниїл Обертинський Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 111 1813 року червня 27 дня. Ми, що нижче підписа- лися, уклали між собою добровільну умову, благо- честивий священик Стефан Гарасевич, і уніятський Федір Яновицький, про те, що з церковного ґрунту, в руку посіяного озимого хліба, зобов’язуємося я, Яновицький, Гарасевичу після зібрання дати в сно- пах жита 5 кіп і, що вже я, Гарасевич, до Яновиць- кого, а також і він восени не повинні мати один до іншого ні найменшої претензії (арк. 30 зв.), в чому і підписуємося уніатський священик Федір Яно- вицький, Стефан Гарасевич. При укладанні цієї умови свідками були і на прохання сторін підписа- лися уніятський священик Петро Яновицький, цер- ковний староста Іван Проценко підписався, а на його особисте прохання губернському реєстрато- рові Луці Кулеші [останній] приклав руку. При ук- ладанні цієї умови були присутніми штабс-капітан засідатель Гутовський, благочинний ієрей Никифор Ковердинський, уніятський депутат Вінницького повіту ієрей Данїл Обертинський. Котра копія з копії слідства слово в слово у нинішні земські книги Вінницького повіту записана. (арк. 31). № 3 Маніфестація уніатського священика Теодора Яновицького проти православного священика парпуровецької і соловіївської церков Герасевича (Гарасевича) за безпідставне претендування на його будинок з господарчими будівлями, садом, городом і полем у с. Парпурівцях, подана у Вінницький повітовий земський суд34 2 січня 1824 р. Ma[nifestacy]a w[ielebnego] j[egomość] xiędza Teodora Janowickiego, unita, pr[zeciw]ko w[ieleb- nemu] j[egomośc] xiędzu Hierasiewiczowi, parochowi cerkwi Sołowiowieckiey y Parpurowieckiey, z opowie- dzeniem prawney czynności o niesłuszne wpieranie w własny żalącego się dom z zabudowania[mi], sadem, ogrodem y polem, do niego należącemi, we wsi Par- purowcach będącemi, w pilności zaniesiona. Roku tysiąc ośmset dwudziestego czwartego miesąca stycznia drugiego dnia. Przed aktami ninieyszemi ziemskiemi powiatu Win- nickiego y przede mną tytularnym sowietni kiem Woyciechiem Miłkowskim, pisarzem tego ż p[owia]tu, stawiąc się osobiście w[ielebny] Teodor Janowicki, kapłan uniatski, w celu odwrócenia od sibie krzywdy, jakoby w czasie mógł ponieść z utraty domu włas- nego, do którego j[egomość] x[iądz] Hierasiewicz, paroch cerkwi Sołowijowieckiey y Parpurowieciey, wraz z obrońcom swoiem j[egomość] x[iędzom] Ko- werdyńskim, błahoczynnym p[owia]tu Winnickiego, nienależyte czynią pretensye, w pilności swoich włas- nościów, oraz wygod, pokoiu i swobody (ieszcze w roku tysiąc siedmset dziewiędziesiątym trzecim dnia dwudziestego siudmego marca manifestem Nayias- nieyszey Katarzyny Drugiey cesarowey zastrzeżo- nych) stoiąc w oczach prawa, następne czyni zastrze- żenie, a objasniaiąc okoliczności docisków przez wzmiankowanych x[iędzów] prawosławnych, żalą- cemu się czynionych, w następuiącey treści manifes- tuie się: X. Stefan Janowicki, oyciec żalącego się, będąc kapłanem unickim, ieszcze za czasów exystencyi Rzeczy Pospolitey Polskiey we wsi starościńskiey Parpurowcach na placu pustym, do zabudowania wolnym, za pozwoleniem iednak posiadaczki staro- stwa Parpurowieckiego, na ów czas w. Łabęckiey, 1813 року червня 27 дня з комісії, призначеної на ґрунті в селі Парпурівцях уніатському священику Федору Яновицькому Запитання Відповідь уЗ 1795 року володієте Ви належною до церкви Покрови Пресвятої Богородиці орною і сінокісною землею і скіл ь ууки в рік збиралося з неї озимого, ярого хліба і сіна й куди його використову- вали, за якими документами нею воло- діли до цього часу і коли від Вас вима- галося її повернення, але Ви не віддали і приховували її, не визнаючи церков- ною, на цьому пояснюючи поверніть. Засідатель Гутовський, благочинний ієрей Никифор Ковердинський, уніат- ський депутат першої частини Вінниць- кого повітуієрей Даниїл Обертинський Комісія, з’їжджаючи на ґрунт в село Парпурівці, дала мені запит, на який з пошаною пояснюючи, що з 1795 року по вста- новленні благочестя церкви Покрови Пресвятої Богородиці і наданими до неї ґрунтами і сінокісними по п’яти днів в руку я до цього часу володів з дозволу поміщика хорунжого Романа Биковського, з умовою по неділях і у святкові дні бути в селі Зарванцях на Богослужінні, що мною до його смерті й вико- нувалося, а коли зазначену землю від мене вимагалося повер- нути, але я не вважаючи її церковною, але власною, за труди мої заслуженою, не віддав, хліб і сіно, які збиралися з цієї землі, скільки його в різні роки поступило, пригадати не можу, котрий використовувався, а за недостачею його ще й докупо- вувався, на прохарчування моєї сім’ї, а сіно для різних тварин. Оригінал підписав уніатський священик Федір Яновицький 34 12 січня 1824 р. Т. Яновицький подав до Вінницького земського суду позов на священика Гарасевича, який майже повністю повторює зміст маніфестації, а тому тут не публікується. 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 112 własnym kosztem zbudował dom y inne gospodarskie budowle y wygody poczynił, oraz ogród y sad zapro- wadził, drzewami rodzaynemi wzbogacił, przy tem grónt roboczy do użycia od tey że posiadaczki Łabęc- kiey nie na skutek erekcyi jakiey równie w mieyscach pustych y zaroslach pozwolony mając, własnym kosztem wykorczował y uprawił. Późniey po za- mieszkaniu swojem w tem że mieyscu y domie, przez siebie zbudowanym, gdy ieszcze bardzo mała oney wsi była osada, bo ledwie kilka chałup, pięć lub sześć tylko, liczyć się mogło, umyśliłszy budować cerkiew, dziś exystuiącą, staraniem swoim, częścio zachęce- niem drugich do składki y żebraniną, a więcey iak przez połowę własnym kosztem oneż cerkiew zbudo- wał, lud do osiadania na tym że mieyscu, tak że dość znaczna tey że wsi dziś liczy się osiadłość, zachęcił y pociągnął. Potym w roku tysiąc siedmset piędziesiąt drugim lewadę, w stronie od wsi Łuki leżącą, jednę, a w roku tysiącznym siedmsetnym sześćdziesiątym czwartym w stronie od wsi Maydanu Czapelskiego leżącą lewadę drugą przykupił. Nadto troskliwy o ozdobę tego ż domu Bożego, przez siebie zbudowa- nego, połowę pracy w życiu swoim na ten przedmiot łożył y dzieci swoich do tego zachęcał. Jako ż y syn jego dziś żalący się, pamiętny na przykład oyca swego, wewnętrzny y zewnętrzny stan tey że cerkwi kosztem swoim ulepszał y wiele sprzętów, do służby Bożey zdatnych, pracą swoią y expensą przymnożył. W takim tedy zaciszu, bez niczyiey krzywdy pracą rąk własnych udziałanym, ucząc nauki Bożey wło- ścian tey osady, dla których dopełniali obowiązków kapłańskich y towarzyskich, oyciec y syn Janowiccy, kapłani unici, przeżyli lat kilkadziesiąt do czasu przy- łączenia Kraju Polskiego do Cesarstwa Rossyiskiego. W jakowey epoce chocia ż widok przyszły odmiany rządu próżną obawą zachmurzył na chwile ich twarze, sprawiedliwość jednak y dobro[ś]ć wszechwładney monarchini Katarzyny Drugiey oraz troskliwość jey o szczęście nowych poddanych w manifeście roku ty- siąc siedmset dziewiędziesiąt trzecim okazana, wolne wyznanie obrządków własney każdego religio, prawa, wolności y własności każdego zabezpiecza- iąca, rozpędziłszy mgłe ich bojaźni y trwogi dziecin- ney, wrociły im dawną wesołość y swobodę, iż z ra- dością mogli używać osobliwszych darów nowey swey Pani. Tak iest używali tey wolności, ale nigdy oney nie nadużywali. Przywykli od kolebki do ule- głości y nauczeni, że wola monarchów iest wolą Boga, acz cerkiew, przez nich zbudowana, przeisto- czona została na prawosławną, włościanie tey osady po przyięciu wyznania panuiącego wraz z cerkwią do kapłana x[iędza] Stefana Hierasiewicza w pobliskiey wsi Sołowijówce, o pół werstwy od rzeczoney osady Parpurowiec odległey, mieszkającego, przyłączeni zostali, oni jednak, Janowiccy, jako kapłani na mocy rzeczonego Manifestu przy wolności wyznania ob- rządów swoich, a jako szlachta na mocy Uczreżdenya (punktów dwudziestego pierwszego, dwudziestego drugiego y dwudziestego trzeciego o prerogatywach dla szlachty) przy własności domu swojego z sadem y lewadami, żadną erekcyą funduszową nie zajętemi, zostali, z tą tylko różnicą, że za wolne nadal użycie gruntu, przez Janowickich używanego, od posiadacza starostwa w[ielmożnego] Romana Bykowskiego, sę- dziego bracł[awskiego], włożony został obowiązek na żalącego się jezdzenia do Zarwaniec ze mszą Ś[więt]o co niedzieli i święta. Tak już w tym jednym zakoncie rzeczonego domu swego mieszcząc się oy- ciec z dwoma synami, żonami y dziećmi, wszyscy trzey kapłani Janowiccy mieli ukontentowanie ode- brać nową łaskę monarszą, toiest pensyą, dla unijatów naznaczoną, która im z powodu, iż mieli dom swóy, do rubli pięćdziesięciu assygnacyinych zmnieyszona została. Błogosławiąc więc sprawiedliwość macie- rzyńską nayiasnieyszey monarchini y oycowską czu- łość nayiasnieyszego monarchy Pawła Pierwszego z wdzięcznością y przywiązaniem do Tronu Rossyi- skiego oyciec Stefan z synem Niceforem Janowiccy w tym że domu swoiem życia dokończyli. A pozos- tały syn drugi Stefana, dziś żalący się Teodor Jano- wicki, przyjęty pragnieniem widzenia szczęsliwemi żonę y dzieci brata swojego, częścią pracą rąk swych, częścią z jałmużny utrzymywał y utrzymuie sieroty y stan rzeczonego domu aż do dziś dnia ulepsza. Do- piero w roku tysiąc ośmset trzynastym prawosławny kapłan x[iądz] Stefan Hierasiewicz z namowy y roz- kazu swego błahoczynnego x[iędza] Kowerdyń- skiego, osobliwszą jakąś niechęcią ku tym sierotom y samemu żalącemu się powodowanego, urościł pre- tensye pod pretextem, iakoby rzeczony dom Janowic- kich z ogrodem y sadem na gróncie cerkiewnym był zabudowany, y w tym celu przez podaną proźbę w greko-rosyiski Kamieniecki duchowny konsystorz y po przedstawieniu mylnym przez x[iędza] Kowerdyń- skiego, błahoczynnego, do konsystorza wspomnio- nego uczynionym, iakoby x[iądz] Stefan Hierasie- wicz, kapłan prawosławny, nie miał domu do pomieszkania, a dom, iemu przynależny, zaymuie ża- lący się x[iądz] Teodor Janowicki z sierotami brata swoiego, wzyskał ukaz wraz z opinią swego konsys- torza, nakazujący rzeczony dom z iego wygodami Ja- nowickich oszacować y takową summę szacunkową z dochodów cerkwi Parpurowieckiey żalącemu się opłacić. Stało się na skutek takiego ukazu wspom- niony błahoczynny x[iądz] Kowerdyński wraz z człe- nem sądu niżnego Winnickiego w[ielmożnym] asses- sorem Mikołajem Gutowskim, bez wiedzy Rządu gubernskiego w tey komissyi nieprawney zasiadaią- Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 113 35 Помилка писаря, треба – jednak. 36 Однина в оригіналі, мало би бути в множині, оскільки мова йде про дві церкви. cym, y deputatem ze strony żalącego się x[iędzom] Danielem Obertyńskim, acz po zniesieniu się dwóch konsystorzów, przez konsystorz unitski naznaczo- nym, zgodnie iednał35 ze stroną przeciwną na szkodę żalącego się działającym, na grónt rzeczonego domu Janowickich po razy kilka ziezdzając, wiele kosztu żalącemu się naniesli, bo y pieniądze sobie dawać ka- zali, gromad cztery do ocenki domu Janowickich zwoływali y tych że ludzi gromadzkich, rzeczony dom z jego wygodami dziesięć tysięcy złotych cenią- cych, gromili, przysięgi y inkwizycyi słuchali, a na- koniec, nie zważając na zdania poprzednicze gro- mady, samowolnie rzeczony dom Janowickich z sadem y budowlami za sto dwadzieścia czerwonych złotych oszacowawszy, aby przychod cerkwi Parpu- rowieckiey żalącemu się zapłacił, bez wyrażenia ter- minu aktualney upłaty postanowili. Grónt zaś robo- czy, do tego domu przynależny, wraz z lewadą, od wioski Maydanu-Czapelskiego położoną, własną Ja- nowickich, jak dokument kupczy poświadcza, od ża- lącego się odebrałszy, na rzecz x[iędza] Stefana Hie- rasiewicza, dom swóy z gróntem we wsi Sołowijowce maiącego, oddali. Potym ten że x[iądz] Stefan Hiera- siewicz, uczułszy w sumnieniu swoim niesłuszność pretensyi swojey do domu Janowickich, mocą kom- planacyi, w roku tysiąc ośmset trzynastym między nim a żalącym się zawartey, kontentuiąc się pięciu kopami żyta, od żalącego się jemu danemi, z oney że acz niesłuszney pretensyi zkwitował y że żadney na potem do żalącego się mieć nie będzie przyrzekł, co y do czasu życia swego y dotrzymał. Lecz po smierci jego x[iądz] Jan Hierasiewicz, syn Stefana, idąc za powodem swoiego błahoczynnego x[iędza] Kower- dyńskiego, rzeczoną komplanacyą, przez oyca swego zdziałaną, zerwał, do swego konsystorza nanowo pro- źbę podał, zkąd znowu podobny pozyskał ukaz roku tysiąc ośmset dziewietnastego, decydujący: „Ponie- waż x[iądz] Hierasiewicz prawosławny niema zkąd zapłacić sto dukatów (a o dwudziestu już nie zmian- kuiąc), to nałożyć na żalącego się czynsz od czasu przeistoczenia Parpurowieckiey cerkwi na prawo- sławną y potracić j[egomość] x[iędza] Janowickiemu, żalącemu się, a resztą niedostarczającą do sta duka- tów aby x[iądz] Jan Hierasiewicz żalącemu się zapła- cił, a żalący się aby z domu własnego ustąpił”. Kto ż tu nie widzi absolutney przemowy tak x[iędza] Ko- werdyńskiego z x[iądzem] Hierasiewiczem y dobra- nym jemu assessorem dawniey wielmożnym Gutow- skim, a dziś nanowo dobranym drugim assessorem wielmożnym Grodzińskim, jako też y konsysnorza greko-rossyiskiego Kamienieckiego, wydaiącego ukazy, decyduiące w materyi do niego nie należącey, bez zniesienia się z Rządem cywilnym do roztrząsa- nia spraw cywilnych o własność osobistą, między różnemi osobami toczonych, ustanowionym? Oraz któ ż nie widzi, że nie spełnienie zbawiennego zaufa- nia, jakie z mocy praw zwierzchność duchowna unitska w osobie x[iędza] Daniela Obertyńskiego, przeznaczając go na deputata do tey kommissyi, położyła, było samą płaszczącą się uległością, nie umiejącą zachować swey godności, która częstokroć w zawikłaney drodze Rządowego steru (sferu) wy- krywa bezdroże labiryntu intrygę, usuwa przeszkody, tamujące ustaleneie wewnętrznego pokoju, ugody y ogólnego bezpieczeństwa. Co wszystko przez aktami ninieyszemi wyjaśniłszy, przychylając się do praw y słuszności, oraz polegając na ukazie swego duchow- nego unitskiego konsystorza, ukazem swoim dwu- dziestego trzeciego kwietnia tysiąc ośmset dwudzies- tego pierwszego roku za № trzechsetnym, dającego stawającemu znać (że w sprawach osobistych, tyczą- cych się własności, należy się rozprawić w sądownic- twie, prawem do tego upoważnionym), że czynić prawnie będzie y wszystkie czynności przeszłe y te- raźnieysze rzeczoney kommissyi za nieważne uznaię oswiadcza x[iądz] Teodor Janowicki. Державний архів Вінницької області, ф. 480, оп. 1, спр. 66, арк. 1-3 зв. Переклад з польської Маніфестація в[елебного] є[го]м[ос]ти уній- ного отця Теодора Яновицького, супроти в[елеб- ного] є[го]м[ос]ти отця Герасевича, пароха Соло- віївської й Парпуровецької церкви36, з оповіданням вимог дотримання права щодо незаконного зазі- хання на власний скаржника будинок, із забудо- вами, садом, городом і полем до нього належними, розташованих у селі Парпурівцях, із застережен- ням своїх прав та інтересів вписана. Року тисяча вісімсот двадцять четвертого мі- сяця січня другого дня. Перед актами чинними земськими Вінницького повіту і передо мною, титулярним радником Вой- цехом Мілковським, писарем того-таки повіту, особисто з’явившись в[елебний] Теодор Яновиць- кий, уніятський каплан, з метою відвернення від себе кривди, якої з часом міг би зазнати через втрату власного будинку, до якого є[го]м[ос]ть отець Герасевич, парох церкви Соловіївської і Парпуровецької, разом із захисником своїм є[го]м[ос]те[ю] о[тцем] Ковердинським, благочин- ним Вінницького п[ові]т[у] безпідставні чинять претензії, пильнуючи свою власність, як і стано- вище, спокій і свободи (ще в році тисяча сімсот дев’яносто третьому дня двадцять сьомого березня Маніфестом найяснішої Імператриці Єкатерини Другої запевнених), стоячи на ґрунті права, робить наступне застереження, а пояснюючи обставини чинених скаржникові утисків з боку згаданих отців православних, заявляє такі обставини. О. Стефан Яновицький, батько скаржника, бу- дучи унітським капланом, ще за часів існування Речі Посполитої Польської в старостинському селі Парпурівцях на пустому плацу, вільному для забу- дови, за дозволом, проте, посідачки староства Пар- пуровецького, на той час в[ельможної] Лабенцької, власними коштом збудував будинок та инші госпо- дарські будівлі і вигоди облаштував, а також город і сад завів, плодовими деревами збагатив, притому орний ґрунт не на підставі якоїсь ерекції від тієї- таки посідачки Лабеньської, але ж у місцях пустих, у заростях, маючи дозвіл, власним коштом викор- човував і обробив. Згодом, після оселення свого в тому-таки місці і домі, ним збудованому, коли ще дуже малою в тому селі була осада, і хіба що кілька халуп налічувалося, п’ять чи шість, замис- лив будувати церкву, яка й тепер існує. Старанням своїм, почасти заохоченням инших до складки, же- бранням, а більше половини – власним коштом ту церкву збудував, люд до осідання на тому-таки місці заохотив і привабив, так що досить значна натепер у тому-таки селі існує осілість. Потім, у році тисяча сімсот п’ятдесят другому, леваду, що лежить зі сторони від села Луки – одну, а року ти- сяча сімсот шістдесят четвертого – прикупив другу леваду, що лежить зі сторони від села Майдану- Чапельського. Дуже турботливий щодо облашту- вання згаданого Дому Божого, ним збудованого, поклав на ту справу половину праці в своєму житті, і дітей своїх до того заохочував. Також і син його, що скаржиться тепер, пам’ятаючи приклад батька свого, внутрішній і зовнішній стан тієї-таки церкви, коштом своїм поліпшував, і багато на- чиння, до служби Божої придатного, працею своєю й витратами примножив. В такому тоді затишку, без нічиєї кривди працею своїх рук облаштова- ному, навчаючи Науки Божої селян того посе- лення, для яких виконували обов’язки свяще- ницькі й товариські, батько і син унійні панотці Яновицькі прожили кількадесят років, до часу приєднання краю Польського до Російського Царства. У ту епоху, хоча із зміною уряду вид на майбутнє марним острахом спохмурив на хвилю їхні обличчя, проте справедливість, так само й тур- ботливість Всемогутньої Монархині Єкатерини другої про щастя нових свої підданих, виявлена Маніфестом тисяча сімсот дев’яносто третього року, вільне визнання обрядів, властивої кожному релігії, забезпечення прав, свободи і власности кожного, розігнали імлу їхніх страхів і дитячої тривоги, повернули їм давню веселість і свободу, так що з радістю могли користати з надзвичайних дарів нової своєї Володарки. Так і користали з тієї свободи, але ніколи нею не надуживали. Звиклі з колиски до покірности і навчені, що воля Монархів є волею Божою, хоч збудована ними церква була обернена на православну, а селяни того поселення після прийняття панівного визнання були при- лучені разом з церквою до священика панотця Сте- пана Герасевича, що мешкав у ближньому селі Со- ловіївці, розташованому від названого поселення Парпурівців за пів верстви, однак Яновицькі як священики, в силу згаданого Маніфесту при сво- боді визнання обряду свого, а як шляхта, в силу Установлення (пунктів двадцять першого, двад- цять другого і двадцять третього про привілеї для шляхти) при власності дому свого з садом і лева- дами, жадною ерекцією фундушовою [за церквою не закріпленими], залишилися не зачепленими, з тією хіба особливістю, що за вільне надалі вико- ристання ґрунту, Яновицькими використовува- ного, від посідача староства в[ельможного] Романа Биковського, брацлавського судді, покладено було обов’язок на cкаржника їздити до Зарванців для Служби Святої в неділі і свята. Ось так, тулячись у тому єдиному закутку згаданого дому свого, батько з двома синами, жінками й дітьми, усі три панотці Яновицькі, мали втіху отримати нову ласку Монаршу, тобто пенсію, призначену для уніятів, яку їм, через те, що мали власний будинок, було зменшено до п’ятдесяти асигнаційних рублів. Благословляючи, отже, материнську справедли- вість Найяснішої Монархині і батьківську чуй- ність Найяснішого Монарха Павла Першого, з удячністю й прихильністю до Російського трону, отець Стефан з сином Никифором Яновицькі в тому-таки домі своїм життя скінчили. А другий син Стефана Теодор Яновицький, що зостався і тепер скаржиться, перейнятий прагненням бачити щасливими дружину й дітей брата, частково пра- цею рук своїх, частково з милостини утримував і утримує сиріт і стан згаданого будинку аж до ни- нішнього дня поліпшує. Аж року тисяча вісімсот тринадцятого право- славний священик о. Стефан Герасевич з намови 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 114 Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 115 37 Тобто викликали на слідство селян з чотирьох громад. Насправді в матеріалах слідства 1813 р. зга- дуються люди з трьох громад: парпуровецької, сокиринецької і хижинецької (див. вище). 38 В оригіналі подано від третьої особи, хоча мало б бути від першої. й наказу свого благочинного о. Ковердинського, якого спонукає якась особлива незичливість до тих сиріт і самого скаржника, заявив претензії під приводом, начебто згаданий будинок Яновицьких з городом і садом був збудований на церковному ґрунті, і з тією метою поданим проханням до Кам’янецької греко-російської духовної консисто- рії, і за хибним поданням, вчиненим благочинним о. Ковердинським до згаданої Консисторії, начебто православний священик о. Стефан Гера- севич не мав будинку для помешкання, а будинок, йому належний, займає скаржник о. Теодор Яновицький з сиротами брата свого, домігся указу разом з резолюцією своєї Консисторії, яким нака- зано зазначений будинок Яновицьких з його вигодами оцінити і цю оцінкову суму сплатити скаржникові з доходів парпуровецької церкви. Внаслідок такого указу було вчинено: згаданий благочинний о. Ковердинський разом з членом Вінницького нижнього суду вельможним асесо- ром Миколаєм Гутовським, який без відання гу- бернського правління засідав у тій неправній ко- місії, і представником зі сторони скаржника о. Даніелем Обертинським, [який] хоча й після ли- стування двох Консисторій, і був призначений Унітською консисторією, пішов на згоду зі сторо- ною супротивною й діяв на шкоду скаржника, на ґрунт згаданого дому Яновицьких кілька разів за- їжджаючи, значними коштами скаржникові обійшлися, бо й гроші собі давати вимагали, чотири [сільських] громади для оцінки дому Яно- вицьких скликали37, і тих-таки громадських людей, які зазначений будинок з його вигодами оцінили на десять тисяч злотих, громили, присяги й допити слухали, а врешті, не зважаючи на по- передню думку громади, названий будинок Яно- вицьких з садами, будівлями самовільно за сто двадцять червоних злотих оцінивши, постановили, щоб парафія церкви парпуровецької сплатила скаржникові без визначення кінцевого терміну ви- плати. Ґрунти ж орні, приналежні до того дому разом з левадою, розташованою біля сільця Май- данка-Чапельського, власною Яновицьких, як до- кумент купчий засвідчує, від скаржника відіб- равши, віддали на користь о. Стефана Герасевича, який має будинок свій з ґрунтом у селі Соловіївці. Але потім той-таки о. Стефан Герасевич, відчувши в сумлінні своїм неслушність претензій своїх до дому Яновицьких, в силу домовлености між ним і скаржником, укладеної тисяча вісімсот тринадця- того року, задовольнившись п’ятьма копами жита, даними йому від скаржника, відмовився від тієї зовсім безпідставної претензії й обіцяв, що жодної не матиме до скаржника претензії, чого до часу свого життя й дотримав. Проте по смерті його о. Ян Герасевич, син Стефана, ідучи за поводом свого благочинного о. Ковердинського, названу до- мовленість, його батьком вчинену, зірвав і до своєї Консисторії наново подав прохання, звідки тисяча вісімсот дев’ятнадцятого року надіслано знову по- дібного указу, який ухвалював: “Оскільки о. Гера- севич, православний, немає звідки заплатити ста дукатів (а про двадцять вже й не згадуючи), то на- класти на скаржника чинш від часу переходу пар- пуровецької церкви на православну й виплатити є[гомости] о. Яновицькому, скаржникові, а решту, якої не стає до ста дукатів, щоб о. Ян Герасевич скаржникові заплатив, а скаржник щоб уступився зі свого дому”. Хто ж тут не побачить повного кру- тійства, як о. Ковердинського з о. Герасевичем і ра- ніше дібраним йому асесором в. Гутовським, а нині наново обраним асесором в. Ґродзіньським, так і Кам’янецької греко-російської консисторії, яка видає укази, ухвалюючи рішення, що не нале- жать до її компетенції, без знесення з цивільною владою, призначеною до розв’язання цивільних справ про особисту власність, що ведуться між різ- ними особами? Так само хто ж не бачить, що не- виконання спасительної довіри, яку в силу права влада духовна унітська покладала на особу о. Да- ниїла, призначаючи його на представника до тієї комісії, було насправді запобігливим плазуванням, що не вміє зберегти своєї гідности, яке часто в за- плутаній дорозі владного керування викриває без- доріжжя лабіринту інтриги, усуває перешкоди, що забезпечують устійнення внутрішнього миру, згоди й загальної безпеки. Що все перед актами те- перішніми з’ясувавши, схиляючись до права й справедливости, а також покладаючись на указ своєї Духовної унітської консисторії, яка указом своїм двадцять третього квітня тисяча вісімсот двадцять першого року за № трьохсотим, яким скаржникові повідомлено (що справи особисті, які стосуються власности, належить вирішувати у су- дівництві, визначеному для того правом), заявляє що буде діяти відповідно до права і всі дії по- передні і теперішні згаданої комісії визнає за не- чинні (нікчемні) о. Теодор Яновицький38. № 4 Заповіт панотця Федора Яновицького 29 жовтня 1824 р. № 82. Oblata testamentu jmci xiędza Teodora (арк. 169) Janowickiego z zapisem maiątku synowcowi swemu jmę xiędzu Piotrowi Janowickiemu uczynionego Roku tysiąc ośmset dwudziestego siódmego, mie- siąca września, dwudziestego trzeciego dnia. Przed aktami ninieyszemi ziemskiemi powiatu Win- nickiego y przede mną kollegii regestratorem Mikoła- jem Sulatyckim, vice-regentem akt tych że, stawiąc się osobiście w. Jan Siemaszko, kollegii registrator, tę ko- piją rozporządzenia ostatniey woli przez jmę҃ xdza҃ Teo- dora Janowickiego z zapisaniem majątku swoiego, z domu y sprzętów gospodarskich składającego się, sy- nowcowi swojemu jmę xdzu҃ Piotrowi Janowickiemu na papierze prostym przy swiadkach uczynionego, podpi- sami tak testatora, iako też swiadków wzmocnionego, z oryginału na papier herbowy trzyrublowy przenie- sioną, po opłaceniu od zapiski do Skarbu Monarszego rubli assygnacyinych dziesięciu dla zapisania w też ziemskie powiatu Winnickiego akta podał w tey istocie: Kopija. Ja, niżey podpisany, znaydując siebie w wieku iuż latami obciążonym y co moment do kresu smiertelnego zbliżającym się, a godziny którey powo- łanym zostanę z doczesnego tego życia do wieczności będąc niewiadomy, wprzód iednak nim wyroki Nieba nastąpią, móy ubogi majątek, jaki mi Opatrzność mieć y posiadać dozwoliła, będąc przy zdrowym umyśle y zmysłach, rosporządzić potrzebną reczą widzę y ta- kową ostatnią moią wolę, jakobym ją przed aktami ziemskiemi powiatu Winnickiego zeznał, za ważną y w niczem (арк. 169 зв.) nie poruszoną mieć chcę, w następującey osnowie: Niegdy s.p. jm҃ę xd҃z Stefan Janowicki, móy oyciec, ieszcze za czasów exystencyi Rzeczy Pospolitey Pol- skiey we wsi starościńskiey Parpurowcach na placu pu- stym, do zabudowania wolnym, za pozwoleniem po- siadaczki starostwa Szkurzynieckiego, zaymującego y wieś Parpurowce, na ów czas w. Łabęckiey, własnym kosztem zbudowałszy dom y inne gospodarskie bu- dowle y wygody poczyniłszy, oraz ogród y sad w drzewa rodzayne wzbogaciłszy, przy tem grónt roboczy do użycia od tey że posiadaczki Łabęckiey w mie- yscach pustych y zaroślach, nie na skutek iakowego funduszu cerkwi Parpurowieckiey, pod ów czas ieszcze nie exystującey, mając sobie pozwolony, własną pracą y łożonym od siebie nakładem wykorczowałszy, upra- wił. Który w roku tysiąc ośmset trzynastym na rzecz prawosławnego parocha parpurowieckiego odebrano. Potem w roku tysiącznym siedmsetnym pięćdziesiątym drugim stawek obok ogrodu, tudzież lewade w stronie od Łuki leżącą iedne przy używaniu moim do dziś dnia będącą, a w roku tysiąc siedmset sześćdziesiąt czwar- tym w stronie od wsi Maydanu Czapelskiego leżącą, w tym że roku tysiąc ośmset trzynastym przez parocha prawosławnego odiętą y nieprawnie na swóy użytek przywłaszczoną lewadę drugą przykupiłszy, przez kil- kadziesiąt lat za mieszkania swoiego w Parpurowcach, spokoynie y bez żadnego (арк. 170) od nikogo zakwe- styowania używał. Który to majątek w schiłku swoiego wieku, iednak w lat kilka przed swoją smiercią, jako prawy właściciel nadaney sobie y nabytey gruntowey używalności, mnie, swoiemu synowi, dzielącemu wszeklkie jego gospodarskie trudy, prawem sukcessyi przysądził y nadał, podobnie ż ja widząc siebie bydź obciążonym starości wiekiem y coraz na siłach słabie- jąc, jako wdowiec y bespotomny, wszystkie moią włas- ność, a mianowicie ubogie moie w rzeczach y sprzętach gospodarskich zbiory, iako też dom z wszelkiemi za- budowaniami, tudzież sad y ogród, teraźnieyszym oko- pem z jedney y obwodem płotu z drugiey strony od- znaczony, oraz stawek obok ogrodu będący, lewady y grunt posiadaniu moiemu uległe, niegdy rodzonego brata moiego j.x. Nicefora synowi a memu synowcowi p.j.x. Piotrowi Janowickiemu, dziekanowi powiatu Winnickiego, dobrowolnie zapisuię, daię, daruię y na- zawsze ustępuię, z tym iednak warunkiem y obowiąz- kiem, aby wspomniony x. Piotr póki żyć Opatrzność mu dozwoli pamiątał o duszy moiey w Nayświętszych ołtarza ofiarach. Po smierci zaś jego, ów jemu zapisany mająteczek, tak w rzeczach, iako też y w ich szacunku niema do nikogo inszego należeć, procz do jego braci y sióstr rodzonych po ndy x-u Niceforze pozostałych, od których dla siebie życzliwości wszelkiey y przychil- ności w mem życiu z ukontentowaniem doznawałem. Zreszto nikt z moich krewnych, ani powinowatych (арк. 170 зв.) do nadania tego moiego, ani interesować się, ani pretetnsyi rościć, ni też czynić powodu do nie- spokoyności mocy niema y nie powinien będzie. Takową ostatnię wolą moią y ten zapis przy uproszo- nych swiadkach y ich obecności dla lepszey wiary, pewności y dokumentu własną ręką podpisuię. Działo się w Parpurowcach dnia dwudziestego dziewiątego miesiąca października roku Pańskiego tysiąc ośmset dwudziestego czwartego. X. Teodor Janowicki (m.p.). Przytomny y uproszony świadek tey ostatniey woli y rosporządzenia j.x. Teodora Janowickiego, jako nie- umieiący pisma znakiem krzyża podpisuię Józef Bo- rowski (+). Przytomny y uproszony świadek tey ostat- niey woli y rosporządzenia j.x. Teodora Janowickiego podpisuię się Karol Rudzki. Która to kopija testamentu z swoim oryginałem zgodna, co do słowa w xięgi ninie- ysze ziemę҃ ptt҃u Winnickiego iest zapisana. (арк. 171). Державний архів Вінницької області, ф. 480 (Вінницький повітовий земський суд), оп. 1, спр. 72 (актова вічиста книга за 1827 р.), арк. 169 – 171. Засвідчена копія. 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 116 Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 117 Переклад з польської № 82. Облята заповіту його милості ксьондза Теодора Яновицького із записом маєтку небожеві своєму й[ого] м[илості] ксьондзові Петрові Яно- вицькому вчиненого. Року тисяча вісімсот двадцять сьомого місяця вересня двадцять третього дня. Перед актами нинішніми земськими Вінниць- кого повіту і переді мною колезьким реєстратором Миколаєм Сулятицьким, віце регентом тих самих актів, з’явившись особисто в[ельможний] Ян Се- машко, колезький реєстратор, цю копію розпоряд- ження останньої волі й[ого] милістю] к[сьондзом] Теодором Яновицьким з записом маєтку свого, який складається з дому і господарських знарядь, небо- жеві своєму й[ого] м[илості] ксьондзові Петрові Яновицькому на папері простому при свідках вчи- неного, підписами як Теодора, так і свідків скріпле- ного, з оригіналу на папір гербовий трирубльовий перенесеного, після оплати від записки до казни ім- ператорської десяти асигнаційних рублів для запису в ті ж земські акти Вінницького повіту подав такого змісту: “КОПІЯ: Я, нижчепідписаний, перебуваючи у віці уже багатьма літами обтяженому, який щомиті до межі смертельної наближається, а години, якої буду покликаним з минущого цього життя до віч- ности, не відаю, наперед коли присуд Неба настане, мій убогий маєток, який мені Провидіння мати у розпорядженні дозволило, будучи при здоровому ґлузді і розумі, розпорядитися потрібною справою вбачаю й таку мою останню волю, наче б я її перед земськими актами Вінницького повіту засвідчив за достовірну і ні в чому (арк. 169 зв.) не порушену мати хочу, в такій основі: Покійний с[вітлої] п[ам’яті] й[ого] м[илість] ксьондз Стефан Яновицький, мій батько, ще за часів існування Речі Посполитої Польської в старостин- ському селі Парпурівцях на вільному до будівництва пустому плацу за дозволом посідачки Шкуринець- кого староства, що включало й село Парпурівці, на той час в[ельможної] Лабенської, власним коштом збудувавши будинок та інші господарські будівлі і вигоди влаштувавши, а також город і сад деревами різними збагативши; при тому ґрунт орний для ви- користання від тієї ж посідачки Лабеньської в міс- цях пустих і чагарниках, не в рахунок фундушу цер- кви Парпуровецької, тоді ще не існуючої, маючи собі наданий, власною працею і вкладеним від себе коштом викорчувавши, розробив. Який року тисяча вісімсот тринадцятого на користь православного па- роха прапуровецького відібрано. Потім у році тисяча сімсот п’ятдесят другому ставок збоку від городу, і також леваду, яка лежить з боку від села Луки, одну, яка в користуванні моєму до нинішнього дня пере- буває, а року тисяча сімсот шістдесят четвертого з боку від села Майдану-Чапельського розташовану, того таки року тисяча вісімсот тринадцятого право- славним парохом відібрану і не за правом на свій ужиток привласнену другу леваду, прикупивши, уп- родовж кількадесят років проживання мого в Пар- пурівцях, спокійно й без ніякого (арк. 170) від нікого оспорювання використовував. І цей таки маєток на схилі свого віку, однак, за кілька років перед своєю смертю як законний власник одержаного собі і на- бутого ґрунтового ужитку, мені, своєму синові, що спільно поділяє його господарські труди, правом спадщини присудив і надав. Так само я, бачачи себе обтяженим старості віком і щораз силами слабнучи, як удівець і безпотомний, усю мою власність, а зок- рема убогі мої в речах і знаряддях господарських на- бутку, а так само й дім з усіляким забудуванням, також й сад і город, сучасним окопом з одного й об- водом плоту з иншого боку позначений, а так само ставок, що біля городу лежить, левади й ґрунт котрі перебувають у моїй власності, покійного рідного брата мого його милості ксьондза Никифора синові, а моєму небожеві превелебному його милості ксьон- дзові Петрові Яновицькому, деканові Вінницького повіту, добровільно записую, даю, дарую і назавжди поступаюся, з тією, однак, умовою, і обов’язком, щоб згаданий кс. Петро поки жити Провидіння йому дозволить, пам’ятав про душу мою у найсвятіших пожертвах на вівтар. Після смерті ж його той запи- саний йому маєточок як в речах, так і в їх [грошовій] оцінці не має нікому иншому належати, окрім його рідних братів і сестер, які по покійному кс[ьонд- зові] Никифорові залишилися, від яких до себе зи- чливости всілякої і прихильности в моєму житті із задоволенням зазнавав. З рештою ніхто з моїх крев- них, ані свояків (арк. 170 зв.) до надання того мого, ані цікавитися, ані претензій висувати, ані приводу для неспокою не має підстави і не повинен буде. Таку останню волю мою і цей запис при запрошених свідках і в їх присутності, для ліпшої віри, певності і документу власною рукою підписую. – Діялося в Парпурівцях дня двадцять дев’ятого місяця жовтня року Божого тисяча вісімсот двадцять четвертого. – Кс. Теодор Яновицький /місце печатки/. – Присутній і запрошений свідок цієї останньої волі і розпоряд- ження його милості ксьондза Теодора Яновицького як письма невмілий знаком Хреста підписує Юзеф Боровський (+). – Присутній і запрошений свідок цієї останньої волі і розпорядження його милості ксьондза Теодора Яновицького підписуюся Кароль Рудзький. – І ця ж таки копія заповіту зі своїм ори- гіналом згідна, слово-в-слово до книг земських Він- ницького повіту записана. (арк. 171). 3/4 ’2016Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть К Р А Є З Н А В С Т В О 118 № 5 Інтромісія39 до двору, ґрунту і левад в с. Парпурівцях, вчинена на особу ксьондза Петра Яновицького, вінницького унійного декана 12 грудня 1827 р. № 107. Intromissya do dworku, gruntu i lewad we wsi starościńskiey Parpurowcach na rzecz w.j.x. Piotra Janowickiego, dziekana unit. pttu Win҃nę wzięta Roku tysiąc ośmset dwudziestego siódmego, mie- siąca grudnia, dwunastego dnia. Przed aktami ninieyszemi ziemskiemi pttu Winnic- kiego i przede mną, Norbertem Materańskim, kol. reg., regentem akt tych że, stawiąc się osobiście ur. Michał Nosalski, woźny ziem҃ę pttu Winnickiego, mocą przysięgi dobrowolnie zeznał, iż on roku, na akcie wyrażonego, dnia trzydziestego listopada z prawnego wezwania w. jmę xiędza Piotra Janowic- kiego, dziekana unitskiego pttu Winnickiego, zjeżdżał na grónt wsi kazienney Parpurowiec, gdzie będąc y mając przy sobie szlachtę ludzi wiary godnych uur. Franciszka Borowskiego i Antoniego Gębskiego, dla swiadectwa użytych, na mocy testamentu przez w. jmę xiędza Teodora Janowickiego sporządzonego, a w ak- tach ziemskich Winnę roku biegącego, dnia dwudzies- tego trzeciego września zapisanego, po smierci tego ż w.j.x. Teodora Janowickiego dworek z całym obey- ściem, ogrodem, sadem, gróntem i lewadami zgoła z tem wszystkim, co do wspomnionego j.x. Teodora Ja- nowickiego należało y powyższym testamentem na osobę rekwirenta zapisane zostało, temu ż rekwiren- towi w. xiędzu Piotrowi Janowickiemu w posiadanie wieczne bez żadney od nikogo przeszkody podał y urzędownie onego prawem dziedzictwa uwiązał, obec- nych osób y mieszkańców tey że wsi o nowym właści- cielu y dziedzicu dworku z zabudowaniem, gróntem, sadem y lewadami obwieścił, wczem wszystkim po- wyższą szlachtą (арк. 197) zaświadczywszy się, z tam- tąd odiechał y do akt przybywszy, obwołaney bez na- ymnieyszey przeszkody intromissyi wierne czyni zeznanie. Michał Nosalski, w.z.p.w. (Арк. 197 зв.). Державний архів Вінницької області, ф. 480 (Вінницький повітовий земський суд), оп. 1, спр. 72 (Актова вічиста книга за 1827 р.), арк. 197 – 197 зв. Засвідчена копія. Переклад з польської № 107. Інтромісія до двору, ґрунту і левад у старостинському селі Парпурівцях, взята на особу велебного його милості ксьондза Петра Яновиць - кого, унітського декана Вінницького повіту Року 1827, місяця грудня, 12 дня. Перед актами нинішніми земськими Вінниць- кого повіту і переді мною, Норбертом Матеран- ським, колезьким реєстратором, реґентом тих же актів, з’явившись особисто уроджений Міхал Но- сальський, земський возний Вінницького повіту, під присягою добровільно оголосив, що він року, зазначеного в акті, дня 30 листопада на законну ви- могу велебного його милості ксьондза Петра Яно- вицького, унітського декана Вінницького повіту, їздив на ґрунт казенного села Парпурівців, де пе- ребуваючи і маючи із собою шляхтичів, гідних до- віри людей, уроджених Францишека Боровського і Антонія Ґембського, як свідків залучених, правом заповіту, складеного велебним його милістю ксьондзом Теодором Яновицьким, а у Вінницьких земських актах поточного року, дня 23 вересня за- писаного, по смерті того ж велебного його милості ксьондза Теодора Яновицького двір з усім обійс- тям, городом, садом, ґрунтом і левадами, загалом з усім, що згаданому його милості ксьондзові Яно- вицькому належало і вищезгаданим заповітом на особу спадкоємця було записане, тому ж спадко- ємцеві велебному ксьондзові Петрові Яновиць- кому в посідання вічне без жодної від будь-кого пе- решкоди подав і урядово його правом дідицтва пов’язав, присутніх осіб і мешканців того ж села про нового володаря і дідича двору з забудуван- ням, ґрунтом, садом і левадами повідомив, словом усе з вищезгаданою шляхтою (арк. 197) засвід- чивши, звідти поїхав, і до актів прибувши, оголо- шеної без найменшої перешкоди інтромісії вірне робить зізнання. Міхал Носальський, земський возний Вінницького повіту. (арк. 197 зв.). № 6 Маніфест шляхтича Шимона Маськевича про те, що після введення панотця Петра Яновицького у володіння будівлями і ґрунтами в селі Парпурівцях Вінницького повіту він за дорученням зазначеного Яновицького понад чотири тижні без будь-яких заперечень з чийогось боку перебував у спокійному володінні цією власністю Січень 1828 р. N 1. Mc҃ia Ur[odzonego] Szymona Maśkiewicza o wysiedziałey 4ro niedzielney possesyi w dworku z za- budowaniami y łewadami, we wsi Parpurowcach sy- tuowanemi, zaniesiona. 39 Інтромісія – акт введення у володіння. Документи з історії парафіяльного церковного землеволодіння на Брацлавщині кінця XVIII – першої чверти ХІХ століть 119 Przed Aktami ninieyszemi ziemskiemi powiatu Winnickiego y przede mną Piotrem Miłkowskim, regentem akt tych że, stawiąc się osobiście ur[uro- dzony]. Szymon Maśkiewicz takowe w aktach ninie- yszych czyni oświadczenie, iż on w imieniu w[eleb- nego] imci xiędza Piotra Janowickiego dziekana unickiego powiatu Winnickiego w dworku y zabu- dowaniach z lewadami, sadem y gruntem, we wsi ka- zionney Parpurowcach sytuowanemi, własnością dziedziczną z mocy testamentu tegoż w[elebnego] jmc. xiędza Piotra Janowickiego będącemi, po obwołaney urzędownie (арк. 200 зв.) bez żadney od nikogo przeszkody, na rzecz tego ż xiędza Janowic- kiego intromissyi, więcey iak cztero niedzielną w pomienionych dworku, zabudowaniach, lewadach, sadach y innych przynależnościach na rzecz wspom- nionego w[elebnego] imci xiędza Piotra Janowiec- kiego, dziekana, bez niczyiey z czyiey kolwiek bądź strony przeszkody wysiedział spokoyną possesyą, o czem akta y publiczność zawiadamia. Y takowe swe zeznanie jako nieumiejętny pisma znakiem Krzyża So podpisuię Szymon Maśkiewicz (+). (Арк. 200 зв.). Державний архів Вінницької області, ф. 480 (Вінницький повітовий земський суд), оп. 1, спр. 76, арк. 200 – 200 зв. Засвідчена копія. Переклад з польської № 1. Маніфестація ур[одженого] Шимона Мась- кевича про перебуте 4-тижневе посідання в дворі з забудовами і левадами, в селі Парпурівцях розта- шованими, подана. Перед актами нинішніми земськими повіту Він- ницького і передо мною, Петром Мілковським, ре- гентом тих-таки актів, ставши особисто ур[одже- ний] Шимон Маськевич таке вчинив свідчення в актах нинішніх, що він ім’ям в[елебного] його милости ксьондза Петра Яновицького, декана уній- ного Вінницького повіту, в дворі й будівлях з лева- дами, садом і ґрунтом, в селі казенному Парпурів- цях розташованих, що є власністю дідичною силою заповіту того-таки в[елебного] його милости ксьон - дза Петра Яновицького, по оголошеній офіційно (арк. 200) без жодної від нікого перешкоди з при- воду того ж ксьондза Петра Яновецького інтромісії, більше, ніж чотири тижні в згаданих дворі, будівлях, левадах, садах та инших приналежностях з приводу згаданого в[елебного] його милости ксьон дза Петра Яновецького, декана, без нічиєї з будь-якої сторони перешкоди висидів спокійно посідання, про що акти і публічність сповіщаю. І таке своє свідчення як неписьменний знаком Хреста С[вятого] підпи- сую Шимон Маськевич (+).(арк. 200 зв.).

Institution

Ähnliche Einträge