Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року

Авторка ставить за мету дослідити зміни, які відбулися у ставленні до династії Романових у Києві після Лютневої революції, та прояви цих змін. Основний акцент зроблено на практиках відмежування від представників колишнього правлячого дому, які мешкали у березні 1917 року в місті: овдовілої імпера...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Скороход, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168853
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року / О. Скороход // Краєзнавство. — 2017. — № 1-2. — С. 50-61. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168853
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1688532020-05-20T01:26:01Z Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року Скороход, О. До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років Авторка ставить за мету дослідити зміни, які відбулися у ставленні до династії Романових у Києві після Лютневої революції, та прояви цих змін. Основний акцент зроблено на практиках відмежування від представників колишнього правлячого дому, які мешкали у березні 1917 року в місті: овдовілої імператриці Марії Фьодоровни, великої княгині Ольги Алєксандровни та великого князя Алєксандра Міхайловіча. Автор доходить висновку про те що, динаміка ставлення до Романових та практика його вияву зазнали розвитку після утвердження нової революційної влади. Ці зміни змусили Марію Фьодоровну виїхати з Києва. При цьому київська влада у своїй політиці щодо Романових керувалася рішеннями Тимчасового уряду. The paper aims to explore both the change of the attitude towards the House of Romanov in Kyiv after the February Revolution and displays of this change. The main emphasis is on distinguishing practices in the relation to the members of the former ruling dynasty who lived in March 1917 in the city: the Widowed Empress Maria Feodorovna, Grand Duchess Olga Alexandrovna and Grand Duke Alexander Mikhailovich. The policy of the government of Kyiv towards Romanovs was guided by the Provisional Government.The overall atmosphere for the staying of the Romanov in Kyiv can be assessed as favorable. There was the distinguish of the expression of Kyivans’attitude to Romanovs: as to thepersons of the former monarchyandas to the citizens, to which people can feel personal affection. It is concluded that development of the attitude to Romanovs and the practical realization of this developmenthave experienced after the adoption of the new revolutionary government. The distinguishing from the Dynasty was based on rumors and general taboo. This process has acquired the following forms: the elimination of the images of Romanovs, the discuss of their life in the public sphere, and the emergence of the obscene information. These changes have forced Maria Feodorovna to leave Kyiv. Автор ставит целью исследовать изменения, которые произошли в отношении к династии Романовых в Киеве после Февральской революции, и проявления этих изменений. Основной акцент сделан на практиках отстранения от представителей бывшего правящего дома, живших в марте 1917 года в городе: овдовевшей императрицы Марии Федоровны, великой княгини Ольги Александровны и великого князя Александра Михайловича. Автор приходит к выводу о том, что, динамика отношения к Романовым и практика проявления этого отношения получили развития после утверждения новой революционной власти. Эти изменения заставили Марию Федоровну выехать из Киева. При этом киевская власть в своей политике по поводу Романовых руководствовалась решениями Временного правительства. 2017 Article Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року / О. Скороход // Краєзнавство. — 2017. — № 1-2. — С. 50-61. — Бібліогр.: 28 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168853 94(477):316.653+342.25“1917” uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років
spellingShingle	До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років Скороход, О. Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року Краєзнавство
description	Авторка ставить за мету дослідити зміни, які відбулися у ставленні до династії Романових у Києві після Лютневої революції, та прояви цих змін. Основний акцент зроблено на практиках відмежування від представників колишнього правлячого дому, які мешкали у березні 1917 року в місті: овдовілої імператриці Марії Фьодоровни, великої княгині Ольги Алєксандровни та великого князя Алєксандра Міхайловіча. Автор доходить висновку про те що, динаміка ставлення до Романових та практика його вияву зазнали розвитку після утвердження нової революційної влади. Ці зміни змусили Марію Фьодоровну виїхати з Києва. При цьому київська влада у своїй політиці щодо Романових керувалася рішеннями Тимчасового уряду.
format	Article
author	Скороход, О.
author_facet	Скороход, О.
author_sort	Скороход, О.
title	Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року
title_short	Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року
title_full	Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року
title_fullStr	Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року
title_full_unstemmed	Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року
title_sort	динаміка ставлення мешканців києва до представників династії романових у києві в березні 1917 року
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168853
citation_txt	Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року / О. Скороход // Краєзнавство. — 2017. — № 1-2. — С. 50-61. — Бібліогр.: 28 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT skorohodo dinamíkastavlennâmeškancívkiêvadopredstavnikívdinastííromanovihukiêvívberezní1917roku
first_indexed	2025-07-15T03:35:47Z
last_indexed	2025-07-15T03:35:47Z
_version_	1837682444256411648
fulltext	УДК 94(477):316.653+342.25“1917” Ольга Скороход (м. Київ) Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року Авторка ставить за мету дослідити зміни, які відбулися у ставленні до династії Романових у Києві після Лютневої революції, та прояви цих змін. Основний акцент зроблено на практиках відмежування від представників колишнього правлячого дому, які мешкали у березні 1917 року в місті: овдовілої імператриці Марії Фьодоровни, великої княгині Ольги Алєксандровни та великого князя Алєксандра Міхайловіча. Автор доходить висновку про те що, динаміка ставлення до Романових та практика його вияву зазнали розвитку після утвердження нової революційної влади. Ці зміни змусили Марію Фьодоровну виїхати з Києва. При цьому київська влада у своїй політиці щодо Романових керувалася рішеннями Тимчасового уряду. Ключові слова: революція, Лютнева революція, Романови, Київ, ставлення, 1917, Марія Фьодоровна, династія, монархія. Olha Skorokhod The Dynamics of the Attitudeto the Members of the House of Romanov in Kyev in March 1917 The paper aims to explore both the change of the attitude towards the House of Romanov in Kyiv after the February Revolution and displays of this change. The main emphasis is on distinguishing practices in the relation to the members of the former ruling dynasty who lived in March 1917 in the city: the Widowed Empress Maria Feodorovna, Grand Duchess Olga Alexandrovna and Grand Duke Alexander Mikhailovich. The policy of the government of Kyiv towards Romanovs was guided by the Provisional Government.The overall atmosphere for the staying of the Romanov in Kyiv can be assessed as favorable. There was the distinguish of the expression of Kyivans’attitude to Romanovs: as to thepersons of the former monarchyandas to the citizens, to which people can feel personal affection. It is concluded that development of the attitude to Romanovs and the practical realization of this developmenthave experienced after the adoption of the new revolutionary government. The distinguishing from the Dynasty was based on rumors and general taboo. This process has acquired the following forms: the elimination of the images of Romanovs, the discuss of their life in the public sphere, and the emergence of the obscene information. These changes have forced Maria Feodorovna to leave Kyiv. Key words: revolution, The February revolution, House of Romanov, Kyiv, attitude, 1917, Maria Feodorovna, dynasty, monarchy. Ольга Скороход Динамика отношения общественности к представителям династии Романовых в Киеве в марте 1917 года Автор ставит целью исследовать изменения, которые произошли в отношении к династии Романовых в Киеве после Февральской революции, и проявления этих изменений. Основной акцент сделан на практиках отстранения от представителей бывшего правящего дома, живших в марте 1917 года в городе: овдовевшей императрицы Марии Федоровны, великой княгини Ольги Александровны и великого князя Александра Михайловича. Автор приходит к выводу о том, что, динамика отношения к Романовым и практика проявления этого отношения получили развития после утверждения новой революционной власти. Эти изменения заставили Марию Федоровну выехать из Киева. При этом киевская власть в своей политике по поводу Романовых руководствовалась решениями Временного правительства. Ключевые слова: революция, Февральская революция, Романовы, Киев, отношение, 1917, Мария Федоровна, династия, монархия. 50 Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року 51 В історії будь-якої революції питання відме- жування від попереднього режиму постає на перших етапах творення революційної культури. Окрім ідеологічної площини – протиставлення нового революційного порядку старому режиму – цей процес виявляє себе також у поведінкових практиках населення, які не завжди корелю- ються з офіційною політикою або корелюються у нетиповий спосіб. Тому видаються перспек- тивними дослідження антропологічний прояв відмежування від «старого режиму» після Лют- невої революції – ставлення населення до пова- леної старої влади та її представників. На сьогодні найфундаментальнішими до- слідженнями соціокультурних та політико-ан- тропологічних процесів після Лютневої револю- ції є роботи Володимира Булдакова1, Бориса Колоницького2 та Орландо Файджеса3. Крім того, аспектам революційної культури та її взає- минам з владою у своїх наукових пошуках при- діляли увагу Владислав Верстюк4 та Річард Стайтс5. Попри те, що студії Української революції мають напрацювання в дослідженні самоусвідом- лення окремих верств суспільства та легітимації влади в очах окремих груп соціуму, проблема сприйняття змін влади під час революції в межах одного політичного та адміністративного центру перебуває на початкових етапах роз- робки. Українські міста в період Української революції 1917–1921 років революції стали ма- теріалом для дослідження Галини Басари-Тилі- щак6. Віталій Скальський присвятив свої студії проблемі суспільних очікувань в період Україн- ської Центральної Ради7. Якщо вести мову про вивчення власне київського зрізу революції, нині воно представлене переважно дослідженнями в рамках підходів соціальної, подієвої історії та історії повсякдення: у роботах Олени Бойко8, Оксани Вільшанської9, Яни Купчик10, Віталія Скальського11. Отже, ми вважаємо дослідження революції у Києві в рамках антропологічного підходу ак- туальним. Зокрема важливо з’ясувати ставлення населення міста до зміни влади та прояви цього ставлення. Порівняно з більшістю губернських міст колишньої Російської імперії Київ виріз- нявся тим, що тут зустріли революцію та про- жили перший місяць при новій владі троє пред- ставників династії Романових, а саме: овдовіла 1 Булдаков В. Красная смута: природа и последствия революционного насилия. – изд. 2-е, доп. – М. : РОССПЭН: фонд «Президентский центр Б. Н. Ельцина», 2010. – 967 с. 2 Колоницкий. Б. Символы власти и борьба за власть. К изучению политический культуры российской революции 1917 года. – СПб.: Лики России, 2012. – 336 с. 3 Figes O. A People’s Tragedy: Russian Revolution 1891–1924, London: Jonathan Cape, 1996. 4 Верстюк В. Революційна влада і суспільство: механізми взаємовпливу та взаємодії // Проблеми вивчення історії Української революції 1917–1921 рр. – 2012. –Вип. 8. – С. 5–43. 5 Стайтс Р. Революционная культура и ее место в истории культурних революций // Анатомия революции: 1917 год в России: Массы, партии, власть. – С.-Петербург, 1994. – С. 372–382. 6 Басара-Тиліщак Г.Б. Провінційні міста України як середовище соціальної та політичної мобілізації городян у період Центральної Ради // Проблеми вивчення історії української революції 1917–1921 рр. – К. : Ін-т історії України НАН України, 2007. – Вип. 2. – С. 43–56 7 Скальський В. Образ Центральної Ради у свідомості селян на початковому етапі Української революції // Український історичний журнал. – 2008. – № 1. – С. 46–59. 8 Бойко О. Нариси життя Києва. 1919 рік: політика і повсякденність. – К.: Інститут історії України НАН України, 2015. – 143 с. 9 Вільшанська О. Повсякденне життя населення України під час Першої світової війни // Український історичний журнал. – 2004. – № 4. – C. 56–70. 10 Купчик Я. Розвиток муніципальних підприємств в Києві (1917–1919) // Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Історія / Київський національний університет імені Тараса Шевченка. – К.: ВПЦ “Київський університет”. – Випуск 123. – 2014. – С. 25–28. 11 Скальський В. «Відчуття революції»: кияни на початку березня 1917 року // Вісімнадцята наукова сесія Осередку Наукового товариства ім. Шевченка у Черкасах: Матеріали доповідей на засіданнях секцій і комісій, 5–27 березня 2007 р. / За ред. В. Масненка. – Черкаси: Осередок НТШ у Черкасах, 2008. – С. 85–94. імператриця Марія Фьодоровна (мати Ніколая ІІ), її молодша донька велика княгиня Ольга Алєк- сандровна та зять, чоловік старшої доньки Ксє- нії Алєксандровни, великий князь Алєксандр Міхайловіч12. З огляду на це, нашою метою в даному до- слідженні є прослідкувати ставлення населення Києва до представників династії Романових як категорії маркерів «старого режиму» у березні 1917 року. Хронологічні межі даної студії обме- жуються першим місяцем революції – від пер- ших повідомлень про зміну влади до кінця бе- резня, коли троє представників царської династії залишили Київ. У науковому дискурсі ставлення суспільства до осіб імперського режиму після Лютневої ре- волюції 1917 року, дослідники говорять в першу чергу про табуйованість всього, що пов’язано з імператорською сім’єю, та прояви відмежування від старого режиму. Київ став місцем проживання трьох монар- хічних осіб з огляду на його близькість до фронту. Марія Фьодоровна очолювала Росій- ський Червоний Хрест й опікувалася багатьма шпиталями та благодійними закладами міста, що були покликані допомагати постраждалим внаслідок війни. У Києві Марія Фьодоровна мешкала постійно з 1915 року, оселившись в Маріїнському палаці. Ольга Алєксандровна була евакуйована до Києва разом з польовим воєнним шпиталем, в якому працювала сестрою мило- сердя. Алєксандр Міхайлович мешкав у Києві з огляду на свою військову карʼєру. У період кардинальних змін, що відбувалися у Петрограді на межі лютого-березня 1917 року представники династії Романових перебували в такій же ситуації, як і решта населення Києва – змушені були жити чутками та свідченнями не- багатьох очевидців, які прибували зі столиці. При цьому з огляду на невизначеність та відсут- ність офіційних повідомлень, зберігався статус- кво Романових у Києві13. Так, 1 березня у Софіївському соборі відбу - лась панахида за Олександром ІІ у присутності Марії Фьодорівни, про що повідомляли газети14. Після офіційного оголошення про пова- лення монархії перебування у Києві Марії Фьо- доровни надавало її відносинам з новою владою делікатних конотацій. Через двовладдя у Пет- рограді центральна влада не була одностайною щодо декларування і виявлення ставлення до Ро- манових. Виконком петроградської ради робіт- ничих депутатів 3 березня розглядав питання щодо арешту всіх членів династії Романових. При цьому арешт жінок династії пропонували здійснювати поступово15. За день до того, 2 бе- резня, у записі засідання Тимчасового уряду за- значено про необхідність рахуватися з думкою Ради робітничих депутатів16. Вірогідно, заслуги Марії Фьодоровни у благодійній діяльності були оцінені, тому надалі про обговорення санкцій щодо неї свідчень не маємо. На користь цього також свідчить політика нової влади щодо бла- годійних установ, які діяли під патронатом ов- довілої імператриці. Відомства імператриці Марії, якими опікувалася матір поваленого імператора, були передані в управління Мініс- терства народної освіти. Однак їхню назву було збережено (за іменем засновниці Марії Фьодо- рони, дружини Павла І)17. Першим актом, за яким ми можемо просте- жити публічні прояви зміни статусу овдовілої ім- ператриці став її відʼїзд з Києва до ставки колиш- нього імператора Ніколая ІІ, який щойно зрікся престолу, що розташовувалася в Могильові. Відʼїзд відбувся 3 березня – у день, коли у Києві було офіційно оприлюднено про падіння монар- хії. Тобто, до Могильова Марія Фьодоровна 1/2 ’2017Ольга Скороход К Р А Є З Н А В С Т В О 52 12 Династичні імена Романових подано в українській транслітерації. 13 Дневники императрицы Марии Федоровны (1914 – 19120, 1923 годы) / Пер. с датск. Ю. В. Кудриной, О. Н. Дудочкиной-Крог, А. Н. Чеканского; сост. Предисл.,коммент. Ю. В. Кудриной. – М.: Вагрус, 2006. – С. 174. 14 Киевская мысль. – К., 1917. – № 61. – С. 2. 15 Жук Ю. Вопросительные знаки в «Царском деле» – СПб.: BHV, 2013. – С. 32-33. 16 Архив новейшей истории России. Том VII. Журналы заседаний Временного правительства. Март – октябрь 1917 года. В 4 томах. Том 1. Март – апрель 1917 года / Ответственный редактор тома Б. Ф. Додонов. Сост. Е. Д. Гринько и О. В. Лавинская. – М.: «Российкая политическая энциклопедия», 2001. – С. 385. 17 Там само. – С. 70. відʼїжджала в час зміни влади у місті: коли ство- рювався Виконавчий комітет обʼєднаних громад- ських організацій Києва, а старі органи влади опинилися у підвішеному стані. За спогадами Ольги Алєксандровни, при відʼїзді її матері були подані всі складові пошани, передбачені офіційним протоколом. «Коли після зречення сина овдовіла Імператриця вирушила до Могильова, їй були віддані всі належні її по- ложенню почесті. Вона прибула на Імператор- ської платформу вокзалу в супроводі ескорту ко- заків»18, зазначає вона у першій редакції своїх спогадів19. Зокрема, матір Ніколая ІІ супроводжу- вав київський губернатор Олексій Ігнатьєв. Тобто в короткий перехідний період зберігався статус- кво овдовілої імператриці. До Києва Марія Фьодоровна повернулася увечері 9 березня, коли органи нової революцій- ної влади у Києві були сформовані. У своєму щоденнику вона змальовує картину, яка докорін- ним чином відрізняється від ситуації в час відʼїзду. «Як же все змінилося! На станції нікого, тільки на пероні цивільні з червоними бантами. Огидно! Над палацом жодного прапора. На по - двір’ї була зустрінута офіцерами й Ігнатьєвим в штатському, з якими ми трохи посиділи у мене»20, – зазначила вона21. Згадки про подібну зміну публічного вияву статусу овдовілої імператриці зафіксовані ще у щонайменше трьох свідченнях его-джерел. Фрей - ліна Зінаїда Менгден зазначала, що колишній ки- ївський губернатор Олексій Ігнатьєв і дворець- кий, зустріли Марію Фьодоровну у вестибюлі палацу (за уривком зі спогадів, опублікованим Ю. Кудріною)22. Тобто, особи, які бажали висло- вити овдовілій імператриці звичні для неї вияви пошани, робили це не публічно. Відсутність по- честей підкреслює і Марія Барятинська, дружина флігель-адьютанта Ніколая ІІ, яка на той час опі- кувалася шпиталем у Києві. «Возле дворца не было никакой почетной охраны, пост при воро- тах был в ужасном состоянии, а неопрятные сол- даты вели себя так, будто охраняли заключен- ного – они даже не брали на караул»23. Слід зазначити, що у мемуарах Барятинської є згадка про те, що Марію Фьодоровну на пероні зустрів комісар: «На станции ее не встрелило ни одно официальное лицо, кроме комиссара, кото- рый не проявил к імператрице должного уваже- ния»24. Логічно припустити, що мова могла йти про новопризначеного київського губернського комісара Тимчасового уряду Михайла Суковкіна або про комісара Виконкому Тимчасового уряду Анатолія Савенка (який супроводжуватиме Марію Фьодоровну при її виїзді з міста). Однак ми вважаємо за доцільне підважити дані свід- чення. По-перше, сама Марія Фьодоровна зано- тувала у щоденнику факт відсутності офіційних осіб на пероні київського вокзалу по її прибуттю. По-друге, Барятинська не була безпосереднім свідком повернення овдовілої імператриці. Третє: зустріч матері Ніколая ІІ зі Суковкіним або Савенком 9 березня не зафіксована в інших джерелах, які сьогодні доступні історикам. У першій редакції своїх спогадів Ольга Алєксандровна писала, що Марія Фьодоровна змушена була їхати з вокзалу до палацу, най- нявши звичайного візника25. Цей факт, на нашу думку, був проявом зміни не лише політичного, але й соціального статусу. Подорож не в цар- ській кареті, а у звичайному екіпажі урівнювало її в статусі зі звичайними громадянами. Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року 53 18 У статті подано авторський переклад з російської мови англомовнихспогадів Ольги Алєксандровни. 19 Воррес Й. Мемуары Великой Княгини Ольги Александровны, 1960. Перевод с английского В. В. Кузне - цова, 1996. / Режим доступу: http://www.rodon.org/vi/pvk.htm 20 У статті подано авторський переклад з російськогопереклад уданського тексту спогадів Марії Фьодоровни 21 Дневники императрицы Марии Федоровны… – С. 178. 22 Кудрина Ю. В. С высоты престола. Из архива императрицы Марии Фёдоровны (1847–1928) // НашеНаследие. – 2002, – № 62. – С. 42. 23 Барятинская М. Моя русская жизнь. Воспоминания великосветской дамы. – М., Центрполиграф, 2006. – 368 с. / Електронна версія книги. 24 Барятинская М. Моя русская жизнь… 25 Воррес Й. Мемуары Великой Княгини… 26 Последние новости. – К., 1917. – № 4586. – С. 1 Про вибір Марії Фьодоровни осісти у Києві повідомляла київська преса. Так, «Последние новости» у великому матеріалі про історію Ро- манових в останньому абзаці сказано: «В Киеве вокруг вдовствующей императрицы образовался особый двор. Вольно или невольно эмигриро- вавших из Петрограда»26. Якщо про повернення матері поваленого імператора преса згадувала у контексті історії династії Романових та чуток, повʼязаних з її представниками, то після 9 берез - ня окремі замітки, присвячені пересуванню Марію Фьодоровни особисто. Паралельно з приїздом та облаштуванням вдови Алєксандра ІІІ у Києві дозвіл на це надій- шов від центральної влади. Ад’ютант головного начальника постачання армії Південно-Захід- ного фронту доставив телеграму на адресу Ви- конавчого комітету Ради об’єднаних громад- ських організацій міста Києва, який був відправлений премʼєр-міністром Георгієм Льво- вим: «Временное правительство не встречает препятствий к выезду вдовствующей Императ- рицы Марии Федоровны в Киев и пребыванию в Киевском дворце»27. Отже, місцева київська влада у ставленні до факту перебування у місті високої особи з поваленої династії спиралася на розпорядження Тимчасового уряду, а також вій- ськової адміністрації, яка, з огляду на близькість до фронту, продовжувала зберігати у Києві вплив. Нам не вдалося знайти жодних розпоряд- жень щодо монарших персон у фондах Київ- ської міської управи, Ради обʼєднаних громад- ських організацій міста Києва та канцелярії Київського губернського комісара Тимчасового уряду (у Державному архіві міста Києва та Дер- жавному архіві Київської області). Таким чином, київська влада забезпечувала охорону овдовілої імператриці, разом з тим візуалізуючи зміну її статусу та дистанціюючись від Романових. Різка зміна церемоній стала шоком для Марії Фьодоровни та її оточення, однак була зрозумілим фактом для місцевої київської влади. Факт відсутності офіційного супроводу для ов- довілої імператриці періодичні видання всіляко підкреслювали. «На вокзале во время пребыва- ния великого князя и императрицы Марии никто изначальствующих лиц не присутствовал», – за- значено в публікації про відбуття Маріх Фьодо- ровни з Києва 16 березня на потязі Ніколая Ні- колаєвіча28. Надалі простежимо вияви ставлення до представників династії Романових у Києві серед ширших верств населення. Рефлексії щодо осіб династії Романових, які перебували у Києві, формувалися та змінювалося на тлі постійного потоку новин та чуток. За час Першої світової війни кількість крамоли на адресу імператор- ської родини значно зросла. Як простежив Б. Ко- лоницький, матеріали фонду Київської судової палати свідчать про те, що у ході війни образ- ливу інформацію на адресу Романових представ- ники міщанського стану висловлювали не рідше за селян29. Скасування цензури з одного боку і прагнення інформації з іншого створило базу для поширення нових чуток. Періодичні ви- дання у перші місяці революції чимало місця присвячували інформації про історію Романових та їхній поточний стан справ. Серед головних тем заміток про Романових можна виділити ос- новні: інформація про арешт Ніколая Романова та його сімʼї, чутки про звʼязок колишньої імпе- ратриці Алєксандри Фьодоровни та Распутіна, повідомлення про пересування інших родичів Ніколая ІІ, пошуки царських коштовностей. Слід підкреслити, що серед новин були й такі, які описували насилля проти представників ди- настії. Так, видання «Последние новости» пові- домляло про збройний напад на великого князя Кірілла Владіміровіча30. При тому, що це був перший представник династії, який публічно вітав революцію, а до того був активним діячем опозиції до Ніколая ІІ, намагаючись вплинути на імператора, зокрема і через Марію Фьодоровну31. Також повідомляли про арешти не лише сімей Ніколая ІІ та його брата Міхаіла Алєксандровіча, 1/2 ’2017Ольга Скороход К Р А Є З Н А В С Т В О 54 27 Киевлянин. – К., 1917. – № 70. – С. 1. 28 Последние новости. – К., 1917. – № 4390. – С. 4. 29 Колоницкий Б. «Трагическая эротика»: Образы императорской семьи в годы Первой мировой войны. – М.: НЛО, 2010. – С. 46. 30 Последние новости. – К., 1917. – № 4576. – С. 3. 31 Детальніше про опозиційну діяльність членів династії Романових див.: Битюков К., Петрова Е. Великокняжеская оппозиция в России 1915–1917 гг. – СПб.: Астерион, 2009. – 216 с. але й осіб, що не могли безпосередньо претен- дувати на престол. Наприклад, про арешт вели- кої княгині Марії Павловни та великого князя Бориса Владіміровіча32. Прикметно, що навіть самі видавці й жур- налісти усвідомлювали, що частина опублікова- ної інформації може бути перебільшеною або вигаданою33. За оцінками дослідників, чутки є дуже важливим чинником для формування сус- пільної думки та ставлення соціуму або певних суспільних груп до певних аспектів життя. У контексті досліджуваної проблеми більшість киян та категорій населення, які на той час меш- кали в Києві, не могли формувати свого став- лення до осіб з царської династії на основі влас- них життєвих практик. Натомість це ставлення вони викристалізовували з побічного досвіду: чуток, періодичних видань, настроїв, що сфор- мувалися за час Першої світової війни. Відмежування від попереднього режиму мало місце практично в усьому: від змін офіцій- них звертань до численних карикатур на царя просто на вулицях, «ідеологічних» дитячих ігор й вуличних вистав. Як згадував письменник Гри- горій Григорʼєв, карикатури на царя створювали ще й з тієї причини, що майже всі портрети по- валеного імператора були знищені або прибрані зі звичних місць34. Табуювання представників династії часто стосувалося і попередників Ніколая ІІ. Преса по- відомляла про усунення портретів інших царів вже у перші дні березня. Одне з повідомлень від 7 березня зазначало: «Вчера издания окружного суда удалены портреты Николая ІІ и Александра ІІІ»35. Цього ж дня царські портрети були при- брані з міської управи. Причому, не вказано, згідно з яким нормативним рішенням здійсню- валися такі акти. Вірогідно, подібні дії чиновни- ків носили спонтанний і фрагментований харак- тер, оскільки загальні розпорядження міської влади щодо прибирання зображень Романових не відомі. Відсторонення проявлялось і в осо- бистісній формі: через інтерес до невідомих сто- рін життя монаршої родини, а відтак спотво- рення інформації та вигадок. Прояви подібного інтересу помітні з середини березня 1917 року, коли ринок інформації та розваг зміг відреагу- вати на ситуацію. Окрім офіційних повідомлень київські газетярі пропонували широкий спектр літератури на відповідну тематику, на кшталт суду над Ніколаєм ІІ, любовних листів дочок ім- ператора. У театрах з успіхом йшли вистави «Распутін і цариця Олександра», «Царева ко- ханка» і т. п.36. Зміни торкнулися і загальноприйнятих форм офіційних звертань: у церквах при читанні молитви зупинялися, коли приходила черга зга- дати ім’я колишнього монарха, церковними іє- рархами у зв’язку з цим було внесено зміни до поминальників37. Аналогічна проблема постала і з формою ухвали судових рішень (іменем, від якого вони ухвалюються)38. Хоча такі дії також були стихійними і в цій сфері панувала невизна- ченість. Так, наприклад, київський університет певний час зберігав у своїй офіційній назві слово «Императорский»39. Крім того, у газетних повідомленнях в матеріалах про Романових часто вживано попередні титули, зокрема щодо Марії Фьодоровни. Російська націоналістична газета «Киевлянин» в перші дні березня зазна- чала повну титулатиру: «Ее Императорское Величество Государыня Императрица Мария Федоровна»40. Спробуємо простежити прояви ставлення до представників династії Романових у Києві з боку звичайних жителів Києва. Про поведінку насе- Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року 55 32 Киевлянин. – К., 1917. – № 77. 33 Последние новости. – К., 1917. – № 4386. – С. 1. 34 Григор’єв Г. У старому Києві. Спогади. — К.: Радянський письменник, 1961. – С. 294. 35 Последние новости. – К., 1917. – № 4372. – С. 3. 36 Григор’єв Г. У старому Києві… – С. 294-295; Киевская мысль. – К., 1917. – № 118; Последние новости. – К., 1917. – № 2256. 37 Киевская мысль. – К., 1917. – № 64. 38 Киевская мысль. – К., 1917. – № 66. 39 Киевская мысль. – К., 1917. – № 64. 40 Киевлянин. – К., 1917. – № 63. – С. 1. лення Києва після революції всі три представ- ники династії Романових відгукувалися як про приязну й таку, що відповідала дореволюційним нормам. У спогадах Ольги Алєксандровни дані па- сажі стосуються, в першу чергу, осіб, що знали її особисто до революції та були повʼязані з нею по роду діяльності. Своєму біографу Й. Ворресу вона розповідала про реакцію поранених солда- тів і сестер милосердя, з якими працювала у шпиталі, коли вони вперше зустріли Ольгу Алєксандровну після зречення Ніколая ІІ. За словами великої княгині, солдати її вітали, час- тина з них співчувала. Також вона згадує про одну з «сестер-більшовичок», яка вітала її у зв’язку зі зреченням Ніколаєм ІІ престолу41. Натомість Алєксандр Міхайловіч згадує не лише про реакцію військових чи колег, але й сто- ронніх осіб. «Первые две недели все шло благо- получно. Мы ходили по улицам, смешавшись с толпой, и наблюдали грандиозные демонстра- ции, которые устраивались по случаю получен- ной свободы! [...]В начале население относилось ко мне весьма дружелюбно. Меня останавли- вали на улице, пожимали руки и говорили, что мои либеральные взгляды хорошо известны. Офицеры и солдаты отдавали мне при встрече честь, хотя отдание чести и было отменено прес- ловутым приказом?»42. Бачимо, що великий князь підкреслив часткове дотримання формаль- ностей, які існували за старого порядку. Джерела не дають змоги зʼясувати, скільки у такій приязній поведінці населення було осо- бистої симпатії, а скільки вияву позитивного ставлення до монархії та старого режиму. Віро- гідно, мову слід вести про перевагу особистої поваги до колишніх монарших персон. На ко- ристь цієї думки говорять моменти, згадувані Ольгою Алєксандровною про те, що її вітали на- віть ідейні опоненти – запеклі противники мо- нархії. Таким чином, вони визнавали за нею право громадянина, однак не визнавали право монаршої особи. Інше свідчення – акцент, який Алєксандр Міхайлович зробив на підкресленні його ліберальних поглядів, що у даному разі робило його в очах населення прихильником революції. Цей ліберальний образ могло підважити ін- тервʼю Алєксандра Міхайловіча, надруковане в газеті «Киевлянин» 15 березня43. Великий князь вдався до риторики примирення. З одного боку, він привітав революцію і підтвердив висловлену пізніше думку про те, що зміна влади у Києві відбулася спокійно і піднесено: «Приятно, что население приняло известие о нем (перевороте – О. С.) сознательно и в полном порядке. Никаких эксцессов не было». Це загалом підтверджує думку про відсутність у місті конфронтацій щодо представників Романових. З іншого боку, вели- кий князь видав у собі монархіста, зазначивши, що найвдалішою формою влади в Росії є респуб- ліка з царем на чолі (очевидно, він мав на увазі форму правління конституційної монархії, адап- тованої до революційних реалій). «Ибо царь – это флаг народа перед миром», – сказав він. Ві- домо, що Тимчасовий уряд несхвально ставився до будь-яких виступів представників Романових у пресі. 8 квітня на засіданні уряду було при- йнято рекомендацію, адресовану усім членам царської династії, не виступати у пресі44. Приво- дом для такого рішення послужило чергове ін- терʼю Алєксандра Міхайловіча. Отже, вірогідно, що і його березнева розмова з київськими жур- налістами не вкладалася у плани Тимчасового уряду та місцевої влади. Про відносний спокій щодо її персони у Києві інформувала і Марія Фьодоровна. У листі до грецької королеви Ольги Константіновни 18 бе- резня писала45: «Тут, однак, відносно спокійно, незважаючи на «свято свободи», яке пройшло позавчора з 7 ранку до 6 години вечора: процесії з червоними прапорами, Марсельєзою і т.д. І хоча поліції не було, був відносний порядок. Зовсім не було п’яних»46. 1/2 ’2017Ольга Скороход К Р А Є З Н А В С Т В О 56 41 Воррес Й. Мемуары Великой Княгини… 42 Романов А. Воспоминания великого князя Александра Михайловича Романова. С предисловием Николая Старикова, – СПб.:Питер, 2015. – С. 272. 43 Киевлянин. – К., 1917. – № 74. – С. 1. 44 Архив новейшей истории России… – С. 260. 45 Авторський переклад з російської мови листа Марії Фьодоровни. 46 Кудрина Ю. В. С высоты престол… – С. 45. Вірогідно, Марія Фьодоровна виокремила серед усіх революційних подій у Києві «свято свободи» (більш поширена назва «день свята ре- волюції) не лише з тієї причини, що це була най- масовіша революційна демонстрація у місті. За даними видання «Последние новости» в самий розпал Дня свята революції Марія Фьодоровна відбула на потязі разом з колишнім головноко- мандувачем Ніколаєм Ніколаєвічєм та коміса- рами Калініним і Черносвітовим. Близько 14:30 окремий потяг Ніколаєм Ніколаєвічєм прибув зі ставки на київський вокзал. Марія Федорівна прибула до залізниці й пішла у приготований для неї салон-вагон, який причепили до потяга Ни- колая Николаевича. О 16:00 потяг відбув з Києва. Не зазначено у якому напрямку, з якому метою овдовіла імператриця залишала місто, так само як і немає інформації про час її повернення47. 16 березня головні вулиці Києва були пере- криті через рух демонстрацій з різних частин Києва до Думської площі. Тому Марія Федорівна дорогою на вокзал могла бачити революційний натовп, що вітав демонстрантів. Вірогідно, що де- монстрації вона могла бачити хіба що здаля. Тож відкритим лишається питання, чи міг революцій- ний натовп впізнати її та висловити своє став- лення. З іншого боку, вона зазначає, що на вули- цях не було пʼяних, при чому ці дані містяться в его-документі, написаним за фактом нещодавніх подій. Отже, цього дня Марія Фьодоровна все- таки безпосередньо могла бачити вулиці, а у свою чергу городяни могли її бачити та вітати. Крім того, її могли зустрічати й вітати мешканці міста під час прогулянок у Царському парку (нині – Маріїнський парк), де розташовувався палац і де вона, за свідченнями фрейлін, любила гуляти. У звʼязку зі свідченнями про відсутність від- критого неприйняття представників Романових у Києві постає питання про причини їхнього відʼїзду з міста до Криму 23 березня. Ольга Алєксандровна у своїх спогадах зазначає про прагнення виїхати з Києва ще у перші дні рево- люції48. За її словами, Романови не могли цього зробити через позицію Марії Фьодоровни, яка бажала лишитися у Києві. У вже цитованому листі до грецької королеви, написаному за 5 днів до відʼїзду, також не зазначено про жодні плани залишити Київ. Як зафіксують газетні хроніки вже після відʼїзду Романових, у Маріїнському палаці лишався запас продуктів, закуплений на державні кошти, оскільки імператриця плану- вала лишатися у Києві тривалий час49. З іншого боку, у протоколах засідання Тимчасового уряду від 21 березня зафіксоване рішення про відпуск продовольства поваленому імператору, його сімʼї, Марії Фьодоровні та їхнім свитам – тобто у той день, коли, як ми ще покажемо у статті, вже тривали переговори щодо процедури виїзду Романових з Києва50. Отже, можемо стверджу- вати, що рішення про відʼїзд виходило від самих Романових, а не від центральної влади. Думку про те, що овдовіла імператриця сама вирішила залишити Київ підтримував і голова ради офіцерських депутатів Леонід Карум, який називав себе монархістом (хоча демонстрував свою лояльність до революційної влади)51. У свідченнях про відʼїзд Романових твер- дження розходяться щодо ключових моментів: позиції овдовілої імператриці щодо відʼїзду та атмосфери, в якій він відбувався. Ольга Алєксандровна без подробиць пере- конує, що Марія Фьодоровна погодилася зали- шити Київ після того, коли хірург та працівники шпиталю, яким вона опікувалася, категорично повідомили їй, що не бажають більше її бачити. Цей епізод поданий непрямою мовою зі слів ве- ликої княгині52. Відповідно, ми не можемо оці- нити, чи такий випадок дійсно відбувся і на- скільки він вплинув на зміну рішення Марії Фьодоровни. Варто зазначити, що за спогадами Ольги Алєксандровни, сама вона у цей час про- довжувала працювати сестрою милосердя, про безпосередні ексцеси щодо її особи після рево- люції вона не згадує. Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року 57 47 Последние новости. – К., 1917. – № 4390. – С. 4. 48 25 Chapters of My Life: The Memoirs of Grand Duchess Olga Alexandrovnaby Paul Kulikovsky, Karen Roth- Nicholls, and Sue Woolmans. – Librario Publishing Ltd, 2010. – 216 pages. / Електронна версія книги. 49 Киевлянин. – К., 1917. – № 82. – С. 2. 50 Архив новейшей истории России… – С. 155. 51 Карум Л. Моя жизнь. Рассказ без вранья – Новосибирск: ЗАО ИПП Офсет, 2014. – С. 601. 52 Воррес Й. Мемуары Великой Княгини… Натомість великий князь у мемуарах без по- дробиць переконує, що Марія Фьодоровна так і не погодилася їхати до його маєтку в Ай-Тодорі навіть після численних умовлянь: «Нам при- шлось почти что нести Императрицу на вокзал. Она, боролась до последней минуты, желая ос- таваться и заявляя, что предпочитает, чтобы ее арестовали и бросили в тюрму»53. На нашу думку, остаточне рішення залишити Київ було викликане не одним конкретним подразником, а ланцюгом подій і активним виявом табуювання представників Романових. Якщо ситуація, коли Марію Фьодоровну не пустили до шпиталю, мала місце, вона могла стати остаточним каталі- затором цього рішення. Можемо відтворити атмосферу, в якій меш- кали представники поваленої династії у Києві. Вони описали власну візію процесу відмежу- вання від «старого режиму», про який ми зазна- чали вище. Як ми вже зазначили, Алєксандр Мі- хайловіч писав про символічні два тижні, коли Романови почувалися у Києві в безпеці. Хроно- логічно це відповідає найбільшій революційній маніфестації у Києві (16 березня) та повалення памʼятника Петру Столипіну (15–17 березня). Слід зазначити, що до того часу тактики відме- жування від «старого режиму» сформувалися і увійшли до життєвих практик киян. «Наступил момент, корда разрушение царських памятников уже более не удовлетворяло толпу. В одну ночь киевская печать коренным образом изменила свое отношение к нашей семье. – Всю династію надо утопить в грязи, – восклицал один извес- тный журналист на страницах распространен- ной Киевской газеты, и началось забрасывание нас грязью. […] Мы все вдруг превратились в «Романовых, врагов революции и руського на- рода». Вдовствующая Императрица Мария Фе- доровна, страшно удрученная погной неизвес- тностью о судьбе Государя, не могла переносить клички, прибавленной к нашим прежним титу- лам», – згадував він54. Ольга Алєксандровна також згадувала про анафемування династії: «На стенах мелом были написаны всякие гнусные фразы, направленные против Ники и Алики, совсех учреждений сор- ваны двуглавые орлы. Ходить по таким улицам, чтобы добраться до дома, где жила Мама, было делом рискованным»55. З іншого боку, таке табуювання царської ро- дини переважно не переростало у відкрите про- тистояння. Так, власне від’їзд Романових не ви- кликав особливого ажіотажу і проявів агресії: на залізничній станції у Святошино біля потяга зіб- рався натовп зацікавлених, але публічної уваги цій події, окрім заміток у газетах не надали56. Такий вияв ставлення був неспівмірний з захо- дами безпеки, вжитих при виїзді Романових. «Ми відправлялися пізно однієї ночі, але не зі станції, де це могло б викликати хвилювання і де сотні безпомічних людей очікували можли- вості виїхати, а від маленького лісу недалеко від Києва»57, – писала Ольга Алєксандровна58. Постає питання, якою була позиція київської влади щодо відʼїзду Романових: наскільки вони цьому сприяли і наскільки були зацікавлені. Ми зʼясували, що Київська міська управа та Викон- ком обʼєднаних громадських організацій були змушені рахуватися з позицією Тимчасового уряду та військової адміністрації. Алєксандр Міхайловіч переконує, що наказ на виїзд з Києва вдалося отримати від Тимчасо- вого уряду: «По всей вероятности, некоторым из наших добрих друзей, тронутых нашим положе- нием, удалось повлиять на Временное Правитель- ство, и в один прекрасный день к нам явился ко- миссар и передал приказ отправиться немедленно в Крым. Местный сонет всецело одо брил этот план, так как считал, что «пребывание врагов на- рода так близко от фронта представляет собою большую опасность для революционной Рос- сии»59. Отже, з його слів випливає, що Романови не просто отримали дозвіл на проживання у Києві, але без рішення Тимчасового уряду на- 1/2 ’2017Ольга Скороход К Р А Є З Н А В С Т В О 58 53 Романов А. Воспоминания великого князя… – С. 276. 54 Там само. – С. 274. 55 Воррес Й. Мемуары Великой Княгини… 56 Киевская мысль. – К., 1917. – № 85. 57 Авторський переклад з англомовного оригіналу спогадів. 58 25 Chapters of My Life… 59 Романов А. Воспоминания великого князя… – С. 276. віть не мали права покинути Київ. Ольга Алєк- сандровна також висловлює таку думку, зазна- чаючи, що їм вдалося виїхати лише завдяки ста- ранням великого князя60. Натомість у збережених документах не ви- явлено жодних розпоряджень Тимчасовго уряду, Київської міської управи чи Виконкому обʼєдна- них громадських організацій Києва щодо відʼїзду Романових. Заборона на виїзд з Києва могла сто- суватися напряму Алєксандра Міхайловіча, а не жінок Романових, оскільки він числився вій- ськовослужбовцем кадрової імперської армії. Рі- шення про звільнення великого князя Тимчасо- вий уряд прийняв лише 22 березня, тобто за день до відʼїзду61. Дискусійним є і спогади, які стосуються охорони спеціального потягу, на якому відбули Романович. У першій редакції своїх спогадів Ольга Алєксандровна пише, що охорону вдалося забезпечити діями Алєксандра Міхайловіча. За її словами, йому вдалося знайти вірних династії саперів, які будували міст через Дніпро. Хоча описуючи власне процес переїзду до Криму за- значає, що охорона складалася з солдатів62. У другій редакції своїх спогадів вона вже згадує лише про солдатів 63. Тоді як сам великий князь писав про охорону з матросів64. Газетні хроніки зафіксували такий розвиток подій. 21 березня депутат Державної Думи ро- сійський націоналіст Анатолій Савенко отримав телеграму від її тимчасового комітету про те, що він як комісар має супроводжувати овдовілу ім- ператрицю. Зазначено, що це рішення прийнято згідно з особистим клопотанням Марії Фьодо- ровни. У свою чергу київський Виконоком Ради обʼєднаних громадських організацій постано- вив, щоб охорона потягу імператриці здійсню- валася із залученням ресурсів Ради офіцерських і солдатських депутатів. 23 березня Марія Фьо- доровна, Алєксандр Міхайловіч, Ольга Алєксан- дровна разом зі своїм морганістичним чоловіком полковником Миколою Куликовським виїхали у супроводі Савенка65. Отже, вірогідно слід говорити про охорону, яку забезпечила київська Рада офіцерських і сол- датських депутатів. Є всі підстави вважати, що це були солдати, які супроводжували імперат- рицю в силу обовʼязків, а не лояльності до ди- настії Романових. Виїзд Романових з Києва був вигідним київ- ській владі не лише з огляду на убезпечення Києва від можливого соціального напруження через перебування у місті представників пова- леної династії, але і з точки зору інфраструктур- ного забезпечення розвитку революції. На засіданні Виконкому Ради обʼєднаних громадських організацій 28 березня було вирі- шено, що Купецький дім, де проходили її засі- дання, а також засідання інших рад та студент- ських організацій, має зайняти губернський продовольчий комітет. Тоді як вказані органі- зації переїдуть до Маріїнського палацу. Від- разу по відʼїзді Романових начальник київської міліції А. Лепарський провів інспекцію палацу. На засіданні Виконкому 24 березня заслухано його звіт та розглянули опис майна. Крім того, Виконком постановив реквізувати для потреб населення продовольство, виявлене у палаці66. Окрім того, що таке заміщення мало прак- тичний смисл, воно несло в собі сакральний зміст заміни органів старої влади на револю- ційні організації. Окрім палацу нове призна- чення отримали інші установи. У колишньому жандармському управлінні знаходились бюро гур- тожитку амністованих, штаб партії соціалістів- революціонерів, кілька видавництв67. У будинку Дворянського зібрання – Рада професійних союзів тощо68. Подібний символічний перехід відбувався Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року 59 60 25 Chapters of My Life… 61 Архив новейшей истории России… – С. 163. 62 Воррес Й. Мемуары Великой Княгини… 63 25 Chapters of My Life… 64 Романов А. Воспоминания великого князя… – С. 276. 65 Киевлянин. – К., 1917. – №79. – С. 2.; № 80 – С. 2. 66 Киевлянин. – К., 1917. – № 82. – С. 2; №84. – С. 2. 67 Киевская мысль. – К., 1917. – № 93. 68 Гольденвейзер. А. Из киевских воспоминаний // Революция на Украине по мемуарам белых. – К., 1990. – С. 5. 1. Arkhiv novejshej istorii Rossii. TomVII. Zhurnal yzas’edanij Vremmenogo pravitel’stva.Mart-oktiabr’ 1917 goda.V 4 tomakh.Tom 1. Mart-aprel’ 1917 goda. (2001). Otv. redactortoma B. Dodonov. Sost. E. Grin’ko IV. Lavinskaya. – Moskva: Rossijskay apoliticheskaya entsyklopedija. [In Russian]. 2. Baryatinskaya, M. 2006). 3. Moja russkaja zhizn’. Vospominanija velikosvet- skoj damy. – Moskva: Tsentrpoligraf / Electronic book. [In Russian]. 4. Basara-Tylischak, H. (2007). Provintsijnimista yak seredovyschesotsial’noji ta politychnoji mobilizatsiji horodian u period Tsentral’noji Rady.Problemy vyvchen- niaistoriji Ukrajins’koji Revoliutsiji of 1917–1921 rr. – The Issues of the History of the Ukrainian Revolution 1917–1921, 2, 43–56.[In Ukrainian]. 5. Bitiukov, K., Petrova, E. (2009). Velikokniazhes- kaya oppozitsija v Rossii 1915–1917 gg. – Sankt-Peter- burg: Asterion.[In Russion]. 6. Bojko, O. (2015). Narysyzhyttia Kyjeva. 1919 rik: polity kaipovsiakdennist’. – Kyiv: Instytut istoriji Uk- rajiny NAN Ukrajiny. [In Ukrainian]. 7. Buldakov, V. (2010). Krasnaya smuta: priroda i posliedstvija revoliutsionnogo nasilija. – Moskva: ROSSPEN. [In Russian]. 8. Dnevniki imperatritsy Marii F’odorovny (1914– 1920, 1923 gody).(2006). / Per. s datskogo Y. Kudrina, на території усієї колишньої імперії. Зокрема рішення про передачу Зимового палацу в Петро - граді революційній владі Тимчасовий уряд при- йняв ще 4 березня69. Особи, що мали сентименти до поперед- нього режиму, у спогадах висловлювали негатив з приводу того, що колишні царські будівлі були передані революційній владі. «Жалко было смот- реть на изящный дворец, на его полы, потолки, мебель, которые мы там увидели. Вскоре все было запачкано, загажено», – зазначав Карум70. У свою черга Барятинська висловлює жаль від того, що царський павільйон на київському вокзалі став доступним для всіх, зокрема і для солдатів71. Отже, проведений аналіз дає підстави ствер- джувати про етапність зміни ставлення населення Києва до представників поваленої імператорської династії у березні 1917 року. У короткий пере- хідний період перших днів березня зберігався статус-кво овдовілої імператриці Марії Фьодо- ровни. Це проявлялася у збереженні церемоній та символів влади Романових. При чому з боку влади передбачені протоколом вияви пошани де- монстрував імперський губернатор Ігнатьєв, тоді як нові органи влади виявляли свою відстороне- ність від Романових. Після утвердження нової влади зміна політичного і соціального статусу Романових була підкреслена скасуванням усіх церемоній. Представники міської та центральної влади підкреслювали своє відмежування від Романових. При цьому київська міська влада у своєму ставленні щодо перебування Марії Фьо- доровни в місті була змушена рахуватися з рі- шенням Тимчасового уряду та військової влади. Однак при від’їзд з Києва Романовим було виді- лено офіційний супровід та охорону. Головним чином це було зроблено не задля вияву пошани, а в контексті забезпечення порядку в місті. Від’їзд Романових з Києва був вигідний мі- ській владі не лише з точки зору благонадій- ності, але й з точки зору розвитку інфраструк- тури. Будівлі, які раніше перебували у віданні Марії Фьодоровни, були віддані для потреб міста і революційної влади. З боку пересічного міського населення про- стежується різниця у вияві ставлення до імпе- ратриці, її дочки та зятя з огляду на різні пло- щини особистого сприйняття – як монарших осіб чи як звичайних громадян. У перші два тижні революції формувалися й реалізовува- лися принципи табуювання символів старого режиму та династії загалом. Умовним вододі- лом у цьому процесі, як зазначали самі пред- ставники династії Романових, можна вважати повалення пам’ятника Столипіну. Відкритих конфліктів щодо представників царської ро- дини не зафіксовано, однак вірогідно, що ат- мосфера кінця березня не сприяла їхній безпеці у місті. Загальне відмежування від Романових обумовили рішення Марії Фьодоровни виїхати до Криму. 1/2 ’2017Ольга Скороход К Р А Є З Н А В С Т В О 60 69 Архив новейшей истории России… – С. 22. 70 Карум Л. Моя жизнь… – С. 602. 71 Барятинская М. Моя русская жизнь… References Динаміка ставлення громадськості до представників династії Романових у Києві у березні 1917 року 61 O. Dudochkina-Krog, A, Chekansky. – Moskva: Vagrus. [In Russian]. 9. Figes, O. (1996). A People’s Tragedy: Russian Revolution 1891–1924. – London: Jonathan Cape. 10. Gol’denveizer, A. (1990). Iz Kievskikh vospo- minanij. Revoliutsijana Ukraine pomemurambelykh. – The Revolution in Ukraine in the momoirs of the white. Kyiv, 1–63.[In Russian]. 11. Hryhorjev,H. (1961). U staromu Kyjevi. Spo- hady. – Kyiv: Radians’kypys’mennyk.[In Ukrainian]. 12. Karum, L. (2014). Mojazhyzn’.Rasskaz bez vra- nja. – Novosibirsk: Ofset. 13 Kievlianan (1917). – Kyiv. [In Russian]. 14. Kievskajamysl’ (1917). – Kyiv. [In Russian]. 15. Kolonitskii,B. (2012). Simvoly vlasti i bor’ba- zavlast’.K izuchenijupoliticheskoj kul’tury rossijskoj re- volutsii 1917 goda. – Sankt-Peterburg.[In Russian]. 16. Kolonitskii, B. (2010). ‘Tragicheskaja erotika’: Obrazy imperatorskojsem’i v gody Pervoj mirovoj vojny. – Moskva: NLO. [In Russian]. 17. Kudrina,Y. (2002). S vysoty prestola.Izarkhiva imperatritsy Marii Feodorovny (1847-1928).Nashe na- sledije. – Our Heritage, 62, 27-67. [In Russian]. 18. Kupchyk, Y. (2014). Rozvytok munitsypal’nykh pidpryjemstv v Kyjevi (1917-1919).Visnyk Kyivs’koho natsional’noho universytetu imena Tarasa Shevchenka.– The Bulletin of the Kiev National University. Shev- chenko, 123, 25-28. [In Ukrainian]. 19. Posliednile novosti (1917).– Kyiv. [In Russian]. 20. Romanov, Alexandr. (2015). Vospominanija velikogo kniazia Alexandra Mikhailovicha Romanova.S predislovijem Nikolaja Starikova. – Sankt-Peterburg: Piter. [In Russian]. 21 Skal’s’ky, V. (2008). ‘Vidchuttia revoliutsii’: kyjanynapochatkubereznia 1917 roku. Visimnadciata na- ukova siesija Oseredku Naukovoho tovarystvaim. Shev- chenka u Cherkasakh: Materialy dopovidej nazasidanni- akhsektsij I komissij, 5–27 bereznia 2007 r. – Cherkasy: Oseredok NTS u Cherkasakh, 85–94. 22. Skal’s’ky, V. (2008). Obraz Tsentral’noji Rady u svidomosti selian napochat kovomuetapi Ukrajins’koji revoliutcii. Ukrajins’kyistorychny zhurnal. –The Ukrai- nian Historical Journal, 1, 46–59. 23. Stites, R. (1994). Revoliutsyonnaja kul’tura i jejo mesto v istorijikul’turnykh revoliytsyj. Anatomija revoliutsii: 1917 god v Rossii: Massy, partii, vlast’.– The Anatomy of the Revolution: Masses, Parties, Power. – Sankt-Peterburg, 372–382. 24. Verstiuk, V. (2012).Revoliutsij navladai sus- pil’stvo: mekhanizmyvzajemovplyvu. Problemy vyvchen - niaistoriji Ukrajins’koji Revoliutsiji 1917–1921 rr. – The issues of the history of the Ukrainian Revolution of 1917–1921, 8, 5–43. 25. Vil’shans’ka, O. (2004). Povsiakdennezhyttia naselennia Ukrajiny pidchas Pershoji svitivij ivijny. Uk- rajins’kyistorychny zhurnal – The Ukrainian Historical Journal, 4, 56–70. 26. Vorres, Y. (1996). Memuary Velikoj Kniagini Olgi Aleksandrovny. 1960 / Per. S angl. V. Kuznetsova. Retrieved from http://www.rodon.org/vi/pvk.htm 27. Zhuk, Y. (2013). Voprositel’nyjeznaki v ‘Tsar- skom dele’. – Sankt-Peterburg: BHV. 28. 25 Chapters of My Life: The Memoirs of Grand Duchess Olga Alexandrovna by Paul Kulikovsky, Karen Roth-Nicholls, and Sue Woolmans. (2010). – East Kil- bride: Librario Publishing Ltd / Electronicbook.

Динаміка ставлення мешканців Києва до представників династії Романових у Києві в березні 1917 року

Репозитарії

Схожі ресурси