Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту"

У статті розглянуті публікації газети «Киевлянин» квітня–червня 1917 р., присвячені «малоросійському руху», критиці українського руху та міжконфесійним відносинам на західноукраїнських землях. На підставі аналізу публікацій сформульований чинник слабкості «малоросійського проекту» – відсутності вимо...

Full description

Saved in:

Bibliographic Details
Date:	2017
Main Author:	Гаухман, М.
Format:	Article
Language:	Ukrainian
Published:	Інститут історії України НАН України 2017
Series:	Краєзнавство
Subjects:	До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років
Online Access:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168893
Tags:	Add Tag No Tags, Be the first to tag this record!
Journal Title:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Cite this:	Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту" / М. Гаухман // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 49-67. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168893
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1688932020-05-26T01:26:06Z Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту" Гаухман, М. До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років У статті розглянуті публікації газети «Киевлянин» квітня–червня 1917 р., присвячені «малоросійському руху», критиці українського руху та міжконфесійним відносинам на західноукраїнських землях. На підставі аналізу публікацій сформульований чинник слабкості «малоросійського проекту» – відсутності вимог національної та соціальної емансипації. The article deals with the journalism of newspaper «Kievlyanin» in first part of 1917 toward «Little Russian movement», Ukrainian question and confessional interrelations in the West Ukraine. The «Kievlyanin» was the influential agent of «Little Russian Project», which evidenced in the nation-making process in early XX century. The «Little Russian Project» was the activity of Russian nationalists from ethnic Ukrainians, who suggests Ukrainians as «Little Russians» – the branch of «Great Russian people». The «Kievlyanin» in April–June 1917 – from first regular anti-Ukrainian publications to the First Universal of the Ukrainian Central Rada – published some articles about activity of «Little Russian» (or «South Russian») organizations and a lot of articles toward Ukrainian question, which were against Ukrainian national movement, Ukrainian Central Rada, Ukrainization of education and army. Besides the «Kievlyanin» published open letters in defense of confession policy in Galicia under Russian occupation in 1914–1915 and about Austrian repressions against «Russophiles». The analyses of these materials demonstrate that the redaction of «Kievlyanin» continued prerevolution interpretation of Ukrainian national movement as anti-Russian power. The novelty of 1917 was recognition of Ukrainian movement, but as narrow party, not national movement. In general, the newspaper advocated positions of status quo in national and social questions. In publications by «Kievlyanin» Ukrainians looked like as «Little Russians», which weren’t required national and social emancipations. That’s why the «positive» publication about «Little Russian» (or «South Russian») organizations took less spaces that «informative» and «negative » materials about Ukrainian movement. Besides «Little Russian» organizations arose later and were less influential than similar Ukrainian organizations. In our view, the ideological stagnation of «Kievlyanin»’s position in national and social questions was the factor of crush of the «Little Russian Project». В статье рассмотрены публикации газеты «Киевлянин» апреля–июня 1917 г., посвящённые «малороссийскому движению», критике украинского движения и межконфессиональным отношениям на западноукраинских землях. На основании анализа публикаций сформулирован фактор слабости «малороссийского проэкта» – отсутствии требований национальной и социальной эмансипации. 2017 Article Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту" / М. Гаухман // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 49-67. — Бібліогр.: 41 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168893 94(477)«1917» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років
spellingShingle	До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років Гаухман, М. Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту" Краєзнавство
description	У статті розглянуті публікації газети «Киевлянин» квітня–червня 1917 р., присвячені «малоросійському руху», критиці українського руху та міжконфесійним відносинам на західноукраїнських землях. На підставі аналізу публікацій сформульований чинник слабкості «малоросійського проекту» – відсутності вимог національної та соціальної емансипації.
format	Article
author	Гаухман, М.
author_facet	Гаухман, М.
author_sort	Гаухман, М.
title	Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту"
title_short	Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту"
title_full	Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту"
title_fullStr	Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту"
title_full_unstemmed	Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту"
title_sort	формування "малоросійської позиції" газети "киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту"
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168893
citation_txt	Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту" / М. Гаухман // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 49-67. — Бібліогр.: 41 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT gauhmanm formuvannâmalorosíjsʹkoípozicíígazetikievlâninu1917rpričinkidokrahumalorosíjsʹkogoproektu
first_indexed	2025-07-15T03:41:05Z
last_indexed	2025-07-15T03:41:05Z
_version_	1837682776708481024
fulltext	УДК 94(477)«1917» Михайло Гаухман (м. Уфа) Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» У статті розглянуті публікації газети «Киевлянин» квітня–червня 1917 р., присвячені «малоро- сійському руху», критиці українського руху та міжконфесійним відносинам на західноукраїнських землях. На підставі аналізу публікацій сформульований чинник слабкості «малоросійського проекту» – відсутності вимог національної та соціальної емансипації. Ключові слова: газета «Киевлянин», російський націоналізм, український національний рух, Українська революція, Українська Центральна Рада. Mykhaylo Gaukhman The formation of «Little Russian position» of newspaper «Kievlyanin» in 1917: toward the factors of crash of «Little Russian project» The article deals with the journalism of newspaper «Kievlyanin» in first part of 1917 toward «Little Russian movement», Ukrainian question and confessional interrelations in the West Ukraine. The «Kievlyanin» was the influential agent of «Little Russian Project», which evidenced in the nation-making process in early XX cen- tury. The «Little Russian Project» was the activity of Russian nationalists from ethnic Ukrainians, who suggests Ukrainians as «Little Russians» – the branch of «Great Russian people». The «Kievlyanin» in April–June 1917 – from first regular anti-Ukrainian publications to the First Universal of the Ukrainian Central Rada – published some articles about activity of «Little Russian» (or «South Russian») organizations and a lot of articles toward Ukrainian question, which were against Ukrainian national move- ment, Ukrainian Central Rada, Ukrainization of education and army. Besides the «Kievlyanin» published open letters in defense of confession policy in Galicia under Russian occupation in 1914–1915 and about Austrian repressions against «Russophiles». The analyses of these materials demonstrate that the redaction of «Kievlyanin» continued prerevolution interpretation of Ukrainian national movement as anti-Russian power. The novelty of 1917 was recognition of Ukrainian movement, but as narrow party, not national movement. In general, the newspaper advocated posi- tions of status quo in national and social questions. In publications by «Kievlyanin» Ukrainians looked like as «Little Russians», which weren’t required national and social emancipations. That’s why the «positive» publi- cation about «Little Russian» (or «South Russian») organizations took less spaces that «informative» and «neg- ative» materials about Ukrainian movement. Besides «Little Russian» organizations arose later and were less influential than similar Ukrainian organizations. In our view, the ideological stagnation of «Kievlyanin»’s position in national and social questions was the factor of crush of the «Little Russian Project». Key words: the «Kievlyanin», Russian nationalism, Ukrainian national movement, Ukrainian revolution, Ukrainian Central Rada. Михаил Гаухман Формирование «малороссийской позиции» газеты «Киевлянин» в 1917 г.: факторы краха «малороссийского проэкта» В статье рассмотрены публикации газеты «Киевлянин» апреля–июня 1917 г., посвящённые «ма- лороссийскому движению», критике украинского движения и межконфессиональным отношениям на западноукраинских землях. На основании анализа публикаций сформулирован фактор слабости «мало- российского проэкта» – отсутствии требований национальной и социальной эмансипации. Ключевые слова: газета «Киевлянин», русский национализм, украинское национальное движение, Украинская революция, Украинская Центральная Рада. 49 Українське націєтворення в «пізній» Росій- ській імперії (1855–1917) пройшло низку етапів і тривало у суперництві з прибічниками «мало- російства». Певна частина впливових осіб – етнічних українців із Наддніпрянської України – не підтримувала «українські проекти» і висту- пала головними супротивниками українського націоналізму1. Такі громадські діячі були при- бічниками російського націоналізму в його «ма- лоросійському обличчі»2. Революційний 1917 р. позначився тріумфом українського руху на Над- дніпрянщині3. Однак перепис населення Києва 1919 р. показав, що більше 8 тисяч, або 1,5% містян називали себе «малоросами», хоча тих, хто назвав себе українцями, було набагато більше – понад 128 тисяч, або 23,6% населення4. Звідси постає питання: що являв собою «мало- російський рух» під час Української революції? Російський націоналізм в українських губер- ніях і його протидія українському руху за поперед- ньої доби – у 1905–1914 рр. доволі добре дослід- жені в історіографії. Розглянемо основні публікації в хронологічній послідовності їхньої появи. В українській науці одним із перших дослід- ників проблеми став Володимир Любченко. В йо - го статті розглянута діяльність російських «націо- налістів» (у вузькому значенні цього терміну) – помірковано правих організацій: Київського клубу російських націоналістів, Подільського союзу ро- сійських націоналістів і Всеросійського націо- нального союзу (ВНС), фактичними представни- ками якого на Правобережній Україні були дві попередньо названі організації (хоча існувала Ки- ївська філія ВНС). Автор наголосив на тому, що боротьба з українським рухом була одним із го- ловних напрямків діяльності російських націона- лістів Наддніпрянщини, а в їхніх очах українські націоналісти були «инородствующими» або «ма- зепинцями», які зріклися належності до «малоро- сів» – частини «великого російського народу»5. Російському праворадикальному руху – «чор - носотенству» – присвячені монографії україн- ського (згодом – російського) історика Ігоря Омельянчука. Він приділив основну увагу фор- муванню та практичній діяльності чорносотен- них організацій, особливо на Правобережній Україні6. Саме Правобережжя – через наявність впливових єврейської та польської спільнот – стало центром ксенофобського російського на- ціоналізму. Найбільший вплив у реґіоні мав По- чаївський відділ Союзу російського народу, ство- рений на базі Свято-Успенської Почаївської Лаври та орієнтований на українських селян7. Ця організація, як показано у статті Олексан- дра Федькова, поширила свій впли в не тільки на Волинь, а й на Поділля8. 3/4 ’2017Михайло Гаухман К Р А Є З Н А В С Т В О 50 1 Відображенням антиукраїнської позиції російських націоналістів з українських губерній на початку ХХ ст. можна вважати «викривальні» публікації з історії й тогочасного становища українського руху дер- жавного службовця й активіста Київського клубу російських націоналістів Сергія Щоголєва: Щёголев С. Украинское движение как современный этап южнорусского сепаратизма. – К., 1912; Его же. Современное украинство. Его происхождение, рост и задачи. – К., 1914. 2 Тут і далі термін «націоналізм» використано для загального позначення ідеологій і рухів, які мобілізу- ють соціальні групи, окреслені за етнонаціональним принципом, для обстоювання власних прав та інтересів, незалежно від «ступеню радикальності» конкретного націоналізму та його поєднання з іншими ідеологіями: консерватизмом, лібералізмом, соціалізмом тощо. 3 Принагідно вкажемо на найбільш відомого «політичного малороса», який «українізувався» в револю- ційний час, – це гетьман Павло Скоропадський. У 1914 р. активіст Київського клубу російських націоналістів Андрій Стороженко відправив йому лист про неприпустимість «для майбутнього великої, неділимої Росії» встановлення пам’ятника Тарасу Шевченку в Києві (Любченко В. Теоретична та практична діяльність росій- ських націоналістичних організацій в Україні (1908–1914 pp.) // Український історичний журнал. – 1996. – № 2. – С. 61–62). А на початку 1917 р. П. Скоропадський, як згодом згадував сам, неприхильно ставився до українського руху та довіряв антиукраїнським статтям газети «Киевлянин»: Скоропадський П. Спогади. Кінець 1917 – грудень 1918. – К.–Філадельфія, 1995. – С. 56–57. 4 Див.: Перепись г. Киева 16 марта 1919 г. – Ч. І. Население. – К., 1920. – Режим доступа: http://www.prlib.ru/item/357171 5 Любченко В. Вказ. праця. – С. 55–65. 6 Омельянчук И. В. Черносотенное движение на территории Украины (1904–1914 гг.). – К.: НІУРВ, 2000; Его же. Черносотенное движение в Российской империи (1901–1914). – К.: МАУП, 2007. 7 Омельянчук И. В. Черносотенное движение на территории Украины (1904–1914 гг.). – С. 37. 8 Федьков О. Чорносотенці та чутки на Поділлі (з історії суспільно-політичного життя та ментальності початку ХХ ст.) // Молода нація. – 2004. – № 3. – С. 5–21. Антиукраїнським публікаціям газети «Киев- лянин» кінця ХІХ – початку ХХ ст. присвячена кандидатська дисертація та монографія Юлії По- ловинчак, в яких проаналізовані публіцистичні виступи на шпальтах газети проти української лі- тературної мови та національної літератури, ук- раїнської науки та українських організацій9. Ідеології російських націоналістів з етнічних українців присвячені статті Климентія Федевича. В них показано, що «малоросійські монархісти» (за виразом Автора) плекали місцевий україн- ський патріотизм, уживали топонім «Україна» щодо української етнічної території та шанували творчість Тараса Шевченка, попри свої конфлік- тні відносини з українським рухом10. Російський поміркований націоналізм на Правобережній Україні окремо висвітлений у кандидатському дослідженні Ольги Мартинюк. У праці розглянуто формування помірковано- націоналістичних організацій, їхню ідеологію та участь у виборчих перегонах11. У завершаль- ній частині дисертації дослідниця приділила певну увагу становищу російського націона- лізму в революційному 1917 р. Вона вказала, що Київський клуб прогресивних російських націо- налістів (як із 1915 р. йменувався колишній Київський клуб російських націоналістів) про- водив боротьбу проти так званої «насильниць- кої українізації» та брав участь у виборчих кам- паніях12. Узагальнюючий характер має кандидатське дослідження Ольги Обершт, в якому розглянуті разом радикальні чорносотенці та помірковані «націоналісти». Обраний дослідницею підхід дозволив визначити ідейні витоки російського націоналізму, як продовження консервативної думки ХІХ ст., та спільні риси в ідеології росій- ських правих організацій, які були спрямовані на конструювання «великої російської нації» у складі «великоросів», «малоросів» і «білору- сів»13. Окрему увагу авторка приділила протидії українському руху з боку російських націоналіс- тів та їхньому намаганню включити західноукра- їнські землі в орбіту російського націєтворення14. У російській історіографії з’являються різ- номанітні праці з історії російських правих пар- тій початку ХХ ст. Відзначимо узагальнюючу працю Сєрґея Степанова з історії руху росій- ських монархістів15. Діяльність правих партій на- передодні та під час Першої світової війни роз- глянута в монографії Юрія Кірьянова16. Ідеології ВНС присвячена монографія Данила Коцюбин- ського, а формуванню цієї партії, її участі у ви- борах та активності в Державній Думі – праця Світлани Санькової17. Ідеологія та рух росій- ського «прогресивного націоналізму», зокрема – представленого Київським клубом прогресивних націоналістів, після 1905 р., особливо – під час Першої світової війни, розглянуті в кандидат- ській дисертації Олександра Глушкова18. Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» 51 9 Половинчак Ю. М. Боротьба газети «Киевлянин» з українством наприкінці ХІХ – початку ХХ століття: автореф. дис. ... канд. іст. наук. – К., 2007; Її ж. Газета «Киевлянин» і українство: досвід національної само- ідентифікації. – К.: Національна бібліотека України імені В. І. Вернадського, 2008. 10 Федевич К. Тарас Шевченко и малорусские монархисты в империи Романовых (13 квітня 2016 року). – Режим доступа: http://historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1868-klimentij-fedevich-taras-shevchenko-i- malorusskie-monarkhisty-v-imperii-romanovykh; Его же. Термин «Украина» и радикальные монархисты Рос- сийской империи (10 травня 2016 року) – Режим доступа: http://historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/ 1894-klimentij-fedevich-termin-ukraina-i-radikal-nye-monarkhisty-rossijskoj-imperii 11 Мартинюк О. В. Російський націоналізм як соціально-політичний феномен у виборчому процесі Правобережної України (1906–1912 рр.): дис. ... канд. іст. наук. – К., 2016. 12 Там само. – С. 167–168. 13 Обершт О. М. Російський націоналістичний рух на Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.: ідео- логія та практика: дис. ... канд. іст. наук. – Чернівці, 2017. 14 Там само. – С. 153–190. 15 Степанов С. А. Чёрная сотня в России (1905–1914 гг.). – М.: Изд-во ВЗПИ; АО «Росвузнаука», 1992; Его же. Чёрная сотня. – 2-е изд., доп. и перераб. – М.: Изд-во «Эксмо»; Изд-во «Яуза», 2005. 16 Кирьянов Ю. И. Правые партии в России. 1911–1917 гг. – М.: РОССПЭН, 2001. 17 Коцюбинский Д. А. Русский национализм в начале ХХ столетия: Рождение и гибель идеологии Все- российского национального союза. – М.: РОССПЭН, 2001; Санькова С. М. Русская партия в России: Обра- зование и деятельность Всероссийского национального союза (1908–1917). – Орёл: С. В. Зенина, 2006. 18 Глушков А. В. Становление и эволюция прогрессивного национализма в позднеимперской России: дисс. … канд. ист. наук. – Пермь, 2016. Російські націоналісти на Правобережній Україні опинились у фокусі праць американської дослідниці Фейт Гілліс. В її докторській дисер- тації, зокрема, розглянута «міська політика» в Києві під час виборів до Першої та Другої Думи, в якій формувалися російські праві партії та їхні місцеві відділення19. В монографії Ф. Гілліс пред ставлена історія українського та «малоро- сійського» рухів на Правобережжі. Новаторство праці полягає в тому, що в ній показано, як в одних і тих самих середовищах «малоросій- ських патріотів» (за виразом Авторки) виникли український націоналізм і російський націона- лізм етнічних українців. Чинником кристалізації ідеологічних поділів зробилася «міська полі- тика» в Києві, в якій «малоросійське лобі» (знову за виразом Авторки) остаточно розділи- лося на два крила: українські націоналісти, які виступали за суспільні реформи та співпрацю- вали з російськими та єврейськими лібераль- ними колами, та «малоросійські активісти», які обіймали консервативні та ксенофобські позиції, презентуючи себе захисниками православного (себто українського й російського) населення від єврейських і польських політичних та економіч- них впливів20. Чимала увага в розвідці приділена місцю російських націоналістів Правобережжя у політичній боротьбі 1906–1914 рр., а також, меншою мірою, їхній діяльності під час Першої світової війни, Великої російської та Української революцій21. Як бачимо, в українській та зарубіжній істо- ріографії докладно висвітлений російський на- ціоналізм і «малоросійський рух» (за нашим ви- разом) на початку ХХ ст. Відтак пропонуємо говорити про наявність після 1905 р. «малоро- сійського проекту», який був конкурентом того- часного «українського проекту» на Наддніпрян- щині. «Малоросійський проект» являв собою сукупність політичних ідей і організованих дій політичних активістів та громадських діячів з етнічних українців, які вважали себе за «мало- росів». Виокремлення «малоросійського про- екту» із загального російського націєтворення в «пізній» Російській імперії зумовлене актив- ністю «малоросійських діячів». Однак «малоро- сійський проект» не проводив національної межі між «малоросами» та «великоросами», хоча етнічні відмінності не було відкинуто22. Не- зважаючи на політичну розмаїтість «малоросій- ського руху», «політичні малороси» були аґен- тами творення російської нації зі складу росіян, українців та білорусів, боролися проти «україн- ського проекту» та відзначалися ксенофобією – полонофобією й антисемітизмом23. У пропонованій статті зосередимося на спе- цифіці «малоросійської позиції» впливової га- зети російських націоналістів «Киевлянин», що відбилась у публікаціях весни і літа революцій- ного 1917 р. – до появи Першого універсалу Української Центральної Ради. На наш погляд, поява універсалу стала віхою консолідації та 3/4 ’2017Михайло Гаухман К Р А Є З Н А В С Т В О 52 19 Hillis F. Between Empire and Nation: Urban Politics, Community, and Violence in Kiev, 1863–1907 / Unpublished dissertation. – New Haven, 2009. – P. 418–502. 20 Hillis F. The Children of Rus’. Right-Bank Ukraine and the Invention of a Russian Nation. – Ithaca and London: Cornell University Press, 2013. 21 Ibid. – P. 211–279. 22 Редактор газети «Киевлянин» Василь Шульгін у своїх мемуарах про революційні часи, продиктованих ним після повернення з еміґрації вже у 1970-ті рр., так визначав своє ставлення до «малоросійства», «триє- диного» російського народу та українства: «Коли людина говорить про себе, що він малорос або малоросія- нин, то цим він сам себе визначає в такий спосіб: «Я росіянин із Малої Русі». Коли ж говорить: «Я українець», то він зрікається батьківщини, дідів і прадідів, змінює свою національність. <...> ...[М]и змогли би сказати: – Ми двічі росіяни, бо ми з Києва – матері міст російських, бо Москва і Петроград – колонії Києва, а не на- впаки» (Шульгин В. В. 1917–1919 // Его же. Тени, которые проходят / Сост. Р. Г. Красюков. – СПб.: Нестор- История, 2012. – С. 155). Див. загальні міркування про ставлення В. Шульгіна до українського питання, щоп- равда, викладені з апологетичної позиції: Бабков Д. И. Политическая деятельность и взгляды В. В. Шульгина в 1917–1939 гг.: автореф. дисс. ... канд. ист. наук. – Брянск, 2008. – С. 20–21. 23 Ксенофобія «малоросійських діячів» була різною за ідейними засадами та «ступенем радикальності». Так, газета «Киевлянин» відзначалася економічним антисемітизмом, а редактори газети Дмитро Піхно і Василь Шульгін виступили проти фабрикації «справи Бейліса» (1911–1913 рр.), ініційованої київськими чор- носотенцями. Про економічний антисемітизм Д. Піхна і його газети див.: Hillis F. The Children of Rus’. Right- Bank Ukraine and the Invention of a Russian Nation. – P. 135–136. виявом сили українського руху, провідники якого вдалися до протистояння з Тимчасовим урядом у питанні про автономізацію Наддніп- рянської України. Встановлення таких хроноло- гічних меж дозволить, по-перше, з’ясувати, якими були переконання та дії «малоросійських діячів» на початку Революції, по-друге, визна- чити ставлення «політичних малоросів» до їх- нього головного суперника – українського руху. Звідси спробуємо визначити чинники краху «ма- лоросійського проекту» за революційних часів. Впливовість газети «Киевлянин» у громад- ському житті засвідчують ті обставини, що на початку ХХ ст., за словами українського діяча Євгена Чикаленка, цю газету обов’язково перед- плачували чиновники на Правобережжі24, а ки- ївський губернатор називав газету «місцевим на- півофіціозом»25. Однак «Киевлянин» поступався за популярністю опозиційній пресі26, тим паче, продавався за високою ціною: втричі вищою, ніж в української газети «Рада»27. Революційний 1917 р. і розвиток українського руху надали новий імпульс «малоросійству» газети «Киевлянина». Слабкість позиції газети полягала в тому, що вона лише реагувала на кроки українських сил, із запізненням відповідала на них. Так, Українська Центральна Рада постала в березні 1917 року, а публікації з «української Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» 53 Вулиця Караваєвська (з поштової листівки початку ХХ ст.) – сучасна вулиця Льва Толстого. Редакція і друкарня газети «Киевлянин» були розміщені в будинку, що не зберігся до наших часів, на розі вулиць Караваєвської та Кузнечної. Дмитро Іванович Піхно (1853–1913) – політик і економіст, редактор газети «Киевлянин» у 1879–1911 рр. 24 Чикаленко Є. Щоденник (1907–1917): у 2 т. – К.: Темпора, 2004. – Т. І. – С. 102. 25 Центральний державний історичний архів України, м. Київ (далі – ЦДІАК України), ф. 442, оп. 861, спр. 259, арк. 28. 26 ЦДІАК України, ф. 442, оп. 1, спр. 2962, арк. 4 зв.–5. 27 Чикаленко Є. Спогади (1861–1907) / Передмова В. Шевчука. – К.: Темпора, 2003. – С. 323. теми» почали регулярно з’являтися на шпальтах «Киевлянина» тільки в квітні. Публікації «Киев- лянина», в яких відображене ставлення редакції й дописувачів газети до «малоросійського про- екту» та конкурентного «українського проекту» варто розділити на три групи: І. «Позитивні» публікації з обґрунтуванням «малоросійської» позиції та висвітленням роз- будови «малоросійських» організацій. Ці публі- кації варто розібрати докладно, позаяк вони по- казають, що являв собою «малоросійський рух» у першій половині 1917 р. Наприкінці квітня «Киевлянин» надрукував повідомлення про створення Товариства «пів- денноросів». До «південноросів» належали «громадяни, які замешкували Україну [sic!], ви- знавали за рідну мову російську та не ввійшли до жодної національної організації»28. Судячи з того, що товариство мало на меті захищати «культурні цінності російського елементу» та боротися «з вузьконаціоналістичними течіями», під тими, хто «не ввійшов до жодної національ- ної організації», розуміли тих російськомовних, які не підтримували національні організації не- російських народів. Товариство ставило перед собою завдання створити представницький орган для об’єднання «всіх демократичних еле- ментів російської частини населення України [sic!]»29. Відзначимо застосування «південноросами» топоніму Україна – не Південна Росія і не Ма- лоросія. На наш погляд, поширення топоніму Україна вказувало на певний вплив на тодішню громадськість, навіть на «політичних малоро- сів», ідей українського націоналізму, в якому українські етнічні землі називалися винятково Україною30. Ба більше, попередня програма то- вариства містила такий пункт: «Південнороси прагнуть укласти угоду з українськими демокра- тичними течіями для спільних виступів сто- совно потреб краю в школах, бібліотеках та інших просвітницьких установах»31. Отже, «пів- деннороси» прагнули не конфліктувати, а спів- працювати з українським рухом. Пізніше в одному номері «Киевлянина» було надруковано два повідомлення про діяльність «південноросійських» товариств – культурниць- кого гуртка «південноросів» і політичної Пів- денно-російської спілки молоді, які були ідейно близькими щодо згаданого Товариства «півден- норосів». Ці організації поєднували «малоро- сійство», гасла російського національного від- родження, підтримку Тимчасового уряду та несприйняття «сепаратних стремлінь»32, тобто справи автономізації України. Згодом на першій шпальті «Киевлянина», що свідчило про значу- щість матеріалу для редакції, було надруковане оголошення про створення Товариства «півден- норосів», про яке йшлося вище, з незмінною програмою33. На початку травня «Киевлянин» надрукував програму-декларацію організації, неофіційним рупором якої була газета, – Київського клубу прогресивних російських націоналістів. Нова програма клубу була обговорена на кількох квіт- невих засіданнях. Програма поєднувала під- тримку «свободи національного самовизна- чення» народів Росії, проголошену Революцією 1917 р., та заклик до охорони «культурно-націо- нальної єдності російського племені». Якщо до 1917 р., як ішлося в декларації, Росію можна було назвати «тюрмою народів», то від 1917 р. Росія не повинна була зробитися «тюрмою для російського народу»34. Тож укладачі програми закликали до національного відродження росій- ського народу. 3/4 ’2017Михайло Гаухман К Р А Є З Н А В С Т В О 54 28 Общество юго-россов // Киевлянин. – 1917. – № 97 (20 апреля). – С. 2. 29 Там же. 30 Використання «політичними малоросами» топоніму «Україна» у сучасному значенні не було новизною 1917 р., див.: Федевич К. Термин «Украина» и радикальные монархисты Российской империи (10 травня 2016 року). – Режим доступу: http://historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1894-klimentij-fedevich-termin- ukraina-i-radikal-nye-monarkhisty-rossijskoj-imperii 31 Общество юго-россов // Киевлянин. – 1917. – № 97 (20 апреля). – С. 2. 32 Кружок «Юго-руссов»; Южно-русский союз молодёжи // Киевлянин. – 1917. – № 101 (24 апреля). – С. 2. 33 «Юго-Россы» // Киевлянин. – 1917. – № 106 (29 апреля). – С. 1. 34 Программа декларация Клуба прогрессивных русских националистов // Киевлянин. – 1917. – № 112 (6 мая). – С. 1. Хто ж належав до такого «російського на- роду» та якою було місце українських губерній у цьому національному відродженні? «Прогре- сивні націоналісти» виступали за самоуправ- ління «Малоросії», відзначаючи її «етнографічні, побутові та економічні особливості», у вигляді «обласного земства із широкою компетенцією, з поділом Малоросії на кілька областей»35. Тож програма проголошувала «малоросійську вер- сію» автономії України. Для прогресивних націоналістів «малороси» очікувано були «гілкою єдиного російського на- роду». Ці політики прямо не заперечували укра- їнський націоналізм, а виступали за «свободу культурно-національного самовизначення» для тих «малоросів», які називали себе українцями, за умови недопущення «насильницької україні- зації тих малоросів, які вважають себе за ро- сіян»36. Позиція прогресивних націоналістів щодо українського питання була «м’якою»: вони вважали українців за партію, виокремлену з «ма- лоросів», але не закликали до прямої боротьби з нею. Напевно, це відповідало ліберальному духу перших місяців Революції. До того ж у 1917 р. український рух неможливо було іґнорувати або презентувати справою небагатьох інтеліґентів. Наступного дня «Киевлянин» надрукував замітку, присвячену російським національним почуттям. Дописувач скаржився, що «російська людина була затінена фігурою постового городо- вого», що «росіяни втратили здатність мислити свою належність до російської національності поза сповідуванням певного політичного переко- нання»37. Автор замітки, немовби продовжуючи програму-декларацію «прогресивних націона- лістів», закликав до посилення національних по- чуттів «росіян», під яким очевидно розумілися й українці-«малороси». У середині травня «Киевлянин» опублікував репортаж про установче зібрання Південно-ро- сійського демократичного союзу. Ця організація була сформована в Київському університеті, що свідчило про певну підтримку «малоросійства» серед академічних кіл, щоб об’єднати «російські елементи на території південної Росії». На засі- данні була зачитана доповідь про очікування «великої національної боротьби», викликаної намаганнями провідників українства здійснити мовну українізацію. Доповідач уважав за мож- ливе співпрацювати з українським рухом, якби він був терпимим до своїх опонентів – «політич- них малоросів», але український рух, за його оцінкою, став на шлях «якщо не дій, то неспра- ведливих побажань»38. Подібно до «прогресив- них націоналістів», «південно-російські демо- крати» теж визнавали українців за партію серед «малоросів» і виступали проти, так би мовити, «українізації малоросів». У двадцятих числах травня, коли українське питання вже зробилося однією з провідних тем газети, була опублікована відозва Південно-ро- сійського демократичного союзу, про який іш- лося вище. Аудиторією відозви названі місцеві мешканці українських земель, які вважали себе за «росіян» та не погоджувалися з відокремлен- ням українців. Слово «українці» (як і «росіяни») вжито без лапок, але з тексту випливає, що для укладачів відозви «українці» – не окремий народ, а партія серед «малоросів». Відозва закликала місцевих росіян до єднання у лавах організації та «боротьби з вузько-націоналістичними течіями», тобто з прямо не згаданим українським рухом39. Пізніше була надрукована відозва «Західно- російського товариства». Товариство закликало захистити від німецької експансії «білоросій- ські», «малоросійські», «червоноросійські» (га- лицькі) та «угроросійські» (закарпатські) землі. Передумову опору німцям товариство вбачало в єдності «російської нації». У відозві були згадані «законні обласні стремління білорусів і малоро- сів», які не повинні було перешкоджати «загаль- норосійським національно-культурним інтер- есам». Своїм завданням товариство визначало відвоювання білоруських та волинських теренів і Холмщини, а також повернення «корінного російського Прикарпаття», себто Галичини40. Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» 55 35 Программа декларации Клуба прогрессивных националистов... // Киевлянин. – 1917. – № 112. – (6 мая). – С. 1. 36 Там само. 37 К. Б. Чувство национальности // Киевлянин. – 1917. – № 113 (7 мая). – С. 1. 38 В южно-русском демократическом союзе // Киевлянин. – 1917. – № 118 (16 мая). – С. 2. 39 Южно-русский демократический союз // Киевлянин. – 1917. – № 124 (22 мая). – С. 1–2. 40 От Западно-русского общества // Киевлянин. – 1917. – № 126 (26 мая). – С. 2. Однак Закарпаття (як сказали би російські наці - оналісти, «Підкарпатська Русь») не було згадане. Західно-російське товариство, як випливає з відозви, прямо не заперечувало український і білоруський націоналізм, навіть вітало «законні обласні стремління» народів, але визначало «спіль ного ворога» – німців (але не угорців щодо Закарпаття), що давало змогу закликати до єдності «великоросів, малоросів і білорусів» у спільній боротьби. Згаданий вище «Південно-російський демо- кратичний союз» незабаром почав діяти. В но- мері від 27 травня з’явився репортаж про перше засідання союзу, яке відбувалось у Київському університеті. Провідник союзу доктор Тремпо- вич виступив проти Української Центральної Ради та мовної українізації. Причому україн- ський рух він критикував з позицій, як він сам висловився, «демократичних принципів і при- нципів соціалізму». Засідання ухвалило рішення звернутися до Тимчасового уряду, Петроград- ської ради робітничих і солдатських депутатів, державних і громадських інституцій та діячів із вимогою вирішити питання про автономію України винятково на засіданні Установчих збо- рів і на підставі плебісциту «всього населення південної Росії»41. Отже, «політичні малороси» не визнавали представництво українськими на- ціоналістами інтересів українського народу Над- дніпрянщини. Південно-російський демократичний союз був політичною організацією, альтернативною щодо українських партій. Зрозуміло, що росій- ським націоналістам із Наддніпрянської України потрібне було культурно-просвітницьке товарис- тво – альтернатива українським «просвітам». У тому ж номері газети – вслід за репортажем про засідання «Південно-російського демокра- тичного союзу» – було опубліковане оголошення про створення позапартійного товариства «Русь». Товариство було покликане виражати інтереси «тих громадян, які на питання про національ- ності відповідають: я – росіянин (русский), не спиняючись на своїй належності до одній з трьох гілок російського народу, великоросій- ської, малоросійської або білоруської»42. Загалом публікацій на шпальтах «Киевля- нина», присвячених організації «малоросійського руху», було небагато. Виходячи з них, бачимо, що існувало кілька різноманітних товариств, але не було ані повноцінних «малоросійських» (або «південноросійських») політичних партій, ані якоїсь «малоросійської» (або «південноросій- ської») обласної ради для координації дій «полі- тичних малоросів» і протистояння Українській Центральній Раді. Тим паче, «малоросійські» чи «південноросійські» товариства поставали піз- ніше, ніж аналогічні українські організації. Звідси доходимо висновку, що для редакції та дописувачів «Киевлянина» «малоросійство» було самозрозумілою річчю, «нормальним» яви- щем, а «українство» було відхиленням від норми, «партійним» – не «народним» рухом. Саме тому «малоросійські діячі» не вірили в успіх «українського проекту». Наслідком такого переконання було те, що на шпальтах «Киевля- нина» набагато більше місця посідали різнома- нітні матеріали, присвячені українського руху. ІІ. «Інформаційні» та «неґативні» публікації про український рух. Від початку трав ня чи не кожен номер «Киевлянина» ряснів різноманіт- ними матеріалами, що ви світлю вали україн- ські з’їзди та діяльність Цент раль ної Ради, її відносини з Тимчасо- вим урядом, ставлення загальноросійських по- літичних сил до укра- їнського руху, питання українізації школи й армії тощо. Через ве- лику кількість публіка- цій не будемо докладно на них зупинятися, і розділимо їх на тема- тичні підгрупи: а) Ззовні нейтральні репортажі та замітки про українські з’їзди. Ці репортажі були більш- менш докладними, але не завжди друкувалися на першій шпальті, зазвичай на другій–третій. Тож українські з’їзди не були головними по- діями для «політичних малоросів». Так, репортаж про Всеукраїнський націо- нальний конгрес був уміщений тільки на третій шпальті «Киевлянина». Тон репортажу був без- 3/4 ’2017Михайло Гаухман К Р А Є З Н А В С Т В О 56 41 В южно-русском демократическом союзе // Киевлянин. – 1917. – № 127 (27 мая). – С. 2. 42 От общества «Русь» // Киевлянин. – 1917. – № 127. – (27 мая). – С. 2. Василь Віталійович Шульгін (1878–1976) – політик і публіцист, редактор газети «Киевлянин» у 1911–1919 рр. стороннім, але був зроблений акцент на питанні про українізацію армії – на бурхливій реакції де- легатів, спричинену доповіддю підпоручика Миколи Міхновського про утворення україн- ських збройних частин – «українського війська», за мовою репортажу43. У позанаступному номері була надрукована редакційна замітка під заголовком «Київ – мати міст російських», яка мала наголосити на загаль- норосійській та антиукраїнській позиції «Киев- лянина». В замітці Всеукраїнський національний конгрес названий «найбільшою історичною під- тасовкою», а провідники українства – «купкою “української” інтеліґенції» (прикметник «укра- їнський» був узятий у лапки)44. Редакція запев- няла, що не вірить у перемогу українського руху та «сподівається на здоровий глузд і здорове по- чуття нашого селянина»45. Серія докладних репортажів «Киевлянина» висвітлювала засідання Першого Всеукраїн- ського військового з’їзду, який газета чомусь на- зивала «фронтовим»46. Самі репортажі були на- писані нейтральним тоном, але їхня оцінка, зроблена в авторській замітці дописувачем га- зети була ніяк не безсторонньою. Сам заголовок багато про що говорив – «Український більшо- визм». Дописувач убачав в українському русі «значний зсув у сторону націоналістичного шо- вінізму» та задавався питанням: «Проти яких спеціально українських ворогів має бути органі- зована українська національна армія?»47. Автор натякав на можливість використання україн- ських частин проти Росії. Нейтральність репортажів про засідання Всеукраїнського селянського з’їзду48 не була по- слідовною, позаяк іноді газета робила акцент на виступах, які сприяли «очорненню» україн- ського руху в очах читачів «Киевлянина». Так, у репортажі про перший день з’їзду непропор- ційно велика увага приділена виступу діяча, який не належав до українських провідників. Це був «самостійник» Михайло Павленко – представник Союзу української державності, пов’язаного із Миколою Міхновським49. Воче- видь, акцент на виступі Павленка був зроблений тому, що ідеально ілюстрував іще дореволю- ційну тезу російських шовіністів про «україн- ський сепаратизм». «Самостійники» перебували в меншості, але особлива увага на виступі Па- вленка могла створити відповідне враження у читачів газети: що в «автономіста» на умі – то у «самостійника» на язиці. Інші репортажі про Всеукраїнський селян- ський з’їзд виглядали нейтральними та відпові- дають викладу подій істориком Іваном Хме- лем50, хоча словосполучення «Центральна Рада» Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» 57 43 Украинский съезд // Киевлянин. – 1917. – № 91 (8 апреля). – С. 3. Історик Іван Хміль згадав заяву Ми- коли Міхновського про потребу створення українських військових частин, але без окреслення емоційного тла виступу провідного «самостійника»: Хміль І. В. На шляху відродження української державності (Україн- ський національний конгрес-з’їзд 6-8 квітня 1917 р.). – К.: Інститут історії України АН України, 1994. – С. 38 (Історичні зошити. – 1993. – № 14). 44 У публікаціях газети «Киевлянин» застосована стратегія «називання», що відображала несприйняття редакцією газети української нації та українського руху, а тому слова «українець» і «Центральна Рада» у га- зетних статтях зазвичай наведені у лапках. Про стратегію «називання» (на прикладі сучасних українських засобів масової інформації) див.: Кулик В. Дискурс українських медій: ідентичності, ідеології, владні сто- сунки. – К.: Критика, 2010. – С. 68–69. 45 Киев – мать городов российских // Киевлянин. – 1917. – № 93 (11 апреля). – С. 1. 46 Див.: Фронтовой украинский съезд // Киевлянин. – 1917. – № 112 (6 мая). – С. 1; № 113 (7 мая). – С. 2; № 114 (9 мая). – С. 2; № 115 (10 мая). – С. 2. 47 Ольгин С. Украинский «большевизм» // Киевлянин. – 1917. – № 116 (13 мая). – С. 2. 48 У російськомовних заголовках репортажів селянський з’їзд неодноразово був названий не «крестьян- ским», а «сельским». 49 Всеукраинский сельский съезд // Киевлянин. – 1917. – № 129 (30 мая). – С. 2. У тексті помилково йшлося про Павелка із «союзу української держави». Припускаємо, що неназваний репортер переплутав Павленка з Віктором Павелком з Українського військового клубу імені Павла Полуботка, представники якого теж брали участь у з’їзді, див.: Хміль І. В. Перший Всеукраїнський селянський з’їзд (28 травня – 2 червня 1917 р.). – К.: Інститут історії України АН України, 1992. – С. 6 (Історичні зошити. – 1992. – № 4). 50 Див.: Всеукраинский крестьянский съезд // Киевлянин. – 1917. – № 130 (31 мая). – С. 2; Хміль І. В. Перший Всеукраїнський селянський з’їзд (28 травня – 2 червня 1917 р.). – С. 7–13. завжди написано у лапках, що свідчить про не- визнання газетою її повноважень51. Однак огляд засідання від 1 червня не був уміщений у газеті. «Киевлянин» обмежився наведенням резолюції щодо російської преси українських губерній. Се- лянський з’їзд виказав невдоволення їхніми пуб- лікаціями, окремо виділивши «чорносотенну» газету «Киевлянин»52. Газета не прокоментувала цю оцінку. Але цього було досить, щоби пока- зати своїх опонентів нетерпимими. б) Матеріали про відносини між українським рухом та Українською Центральною Радою і Тимчасовим урядом та його міністрами. Чималу увагу «Киевлянин» приділяв зусиллям Централь- ної Ради домогтися автономії України. На по- чатку діяльності Центральної Ради «Киевлянин», тоді ще схильний до нейтрального тону публіка- цій, надрукував замітку за розмовою з головою Тимчасового уряду князем Георґієм Львовом. Прем’єр-міністр висловив підтримку урядом «культурно-національного самовизначення різ- номанітних народностей», але питання про ство- рення «місцевих автономій», за його словами, було справою Установчих зборів53. Судячи зі за- уваження автора замітки (курсив автора. – М. Г.): «[я]кби її [точку зору Г. Львова. – М. Г.] щиро по- діляли вожді українського національного руху»54, «Киевлянин» уже на початку квітня – ще до вели - ких усеукраїнських з’їздів – звинувачував Цен- трального Раду в стремлінні до автономізації Ук- раїни, не чекаючи на рішення Установчих зборів. У газетних замітках про активність україн- ського руху йшлося про положення Декларації Української Центральної Ради до Тимчасового уряду та перемовини українських делегатів із російськими урядовцями55. Сама декларація була опублікована в газеті тільки пізніше (в ро- сійському перекладі) та в контексті її обгово- рення громадськими діячами Києва, про що йтиметься нижче56. Напевно, до того «Киевля- нин» не друкував декларацію, позаяк не вважав вимоги Центральної Ради вартими уваги своїх читачів57. Більшість газетних сповіщень про делега- цію Центральної Ради написані нейтральним тоном. Але в найпершій замітці на цю тему ви- мога автономії України названа «грандіозною підтасовкою громадської думки Малоросії»58, а замітка того ж дописувача про відмову Тим- часового уряду від надання автономії України написана задоволеним тоном під зловтішним заголовком: «Зірвалося»59. Звідси розуміємо, що газета виступала супротивником української автономії. Пізніше «Киевлянин» – щоправда, тільки на п’ятій шпальті – навів заяву газети українських есерів «Народна воля», в якій – за оцінкою «Ки- евлянина» – була висловлена недовіра Тимча- совому уряду та майбутнім Установчим зборам. Адже уряд не підтримав вимог декларації Цен- тральної Ради, передусім головну вимогу – надання автономії Україні. Після цієї заяви 3/4 ’2017Михайло Гаухман К Р А Є З Н А В С Т В О 58 51 Всеукраинский крестьянский съезд // Киевлянин. – 1917. – № 131 (1 июня). – С. 2–3; Всеукраинский крестьянский съезд // Киевлянин. – 1917. – № 133 (3 июня). – С. 3. 52 Всеукраинский сельский съезд // Киевлянин. – 1917. – № 132 (2 июня). – С. 3. 53 Ник. Я. К вопросу о местных автономиях // Киевлянин. – 1917. – № 91 (8 апреля). – С. 1. 54 Там же. 55 Делегация украинской центральной рады у кн. Львова // Киевлянин. – 1917. – № 120 (18 мая). – С. 2; Киев, 19-го мая 1917 г. // Киевлянин. – 1917. – № 122 (20 мая). – С. 1; Делегация Украинской центральной рады в Петрограде // Киевлянин. – 1917. – № 125 (23 мая). – С. 1; Местные известия. По поводу делегации украинской Рады // Киевлянин. – 1917. – № 130 (31 мая). – С. 2. 56 Требования, предъявленные Временному правительству Центральной украинской радой // Киевлянин. – 1917. – № 128 (28 мая). – С. 2. 57 Декларація вимагала від Тимчасового уряду, насамперед, дати згоду на автономізацію України, вирі- шити питання про участь українських представників на мирній конференції за підсумками світової війни, призначити комісара щодо українських справ з радою місцевих представників при ньому, сформувати на фронті окремі військові частини з українців та проводити українізацію освіти, не тільки початкової, див.: Декларація Української Центральної Ради до Тимчасового уряду про визнання автономії України. 1917 р. – Режим доступу: http://tsdavo.gov.ua/4/webpages/64021119.html 58 Ольгин С. Ходатайство Украинской Рады // Киевлянин. – 1917. – № 119 (17 мая). – С. 2. 59 Ольгин С. Сорвалось // Киевлянин. – 1917. – № 124 (22 мая). – С. 1. «Киевлянин» надав власну гостру оцінку діям українських провідників: «Тепер і для сліпців має бути зрозумілим, що домагання «українців» – це суцільне стремління до насильства та захоплення; це навіть не імперіалізм вищої марки, а імперіалізм, поєднаний з яскраво ви- раженими ознаками деспотії й узурпації прав, які «українцям» не належали та не належать»60. «Українська тема» дотично порушувалась у публікаціях «Киевлянина», присвячених візиту в Київ військового та морського міністра Алек- сандра Керенского. Промови міністра стосува- лися національного питання. Керенский побував на закритому засіданні депутатів військ Київ- ського воєнного округу, на якому, зокрема, наго- лосив на значенні Києва як «арени найбільш на- пруженої політичної боротьби» та заявив, що «[н]овий державний лад визнає повне самовря- дування обласне, право на автономію»61. В такий спосіб популярний урядовець, відповідаючи на очікування місцевої громадськості, висловив не- пряму підтримку вимогам федералізації Росії, хоч і не говорив саме про автономізацію України. А ввечері О. Керенский відвідав зібрання росій- ських соціалістів-революціонерів за участю ідеологічно близьких національних партій. На зібранні представник «української партії с[оціал]-р[еволюціонерів]» (у публікації – в лап- ках) виступив з промовою, в якій виказав споді- вання, що Керенський стане впливовим діячом федеративної Росії62. Інакше кажучи, опосеред- ковано висловив вимогу автономізації України у складі демократичної федеративної Росії. в) Газетні матеріали про відносини між українським рухом та Центральною Радою й міс- цевими організаціями загальноросійської орієн- тації. Українське питання та вимоги українського руху неодноразово обговорювалися на засіданнях громадських організацій Києва, які з пересторо- гою ставилися до українського націоналізму. Так, напередодні Всеукраїнського національного кон- ґресу, на спільному засіданні виконавчого комі- тету громадських організації Києва, президії київської Ради робітничих, солдатських та офі- церських депутатів і комітету Центральної Ради (за участю Михайла Грушевського) обговорюва- лося питання про автономію України. Громадські діячі загальноросійської орієнтації висловили за- непокоєння, що майбутній конґрес проголосить українську автономію, але український діяч Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» 59 60 Среди газет // Киевлянин. – 1917. – № 127 (27 мая). – С. 5. 61 А. Ф. Керенский в Киеве // Киевлянин. – 1917. – № 122 (20 мая). – С. 1–2. 62 Там само. – С. 2. Після відвідання Києва Олександр Керенський відправився на фронт – через Кам’янець-Подільський Дмитро Антонович запевнив їх, що конґрес буде «національним, а не територіальним»63. Тож він мав на увазі, що йтиметься про національні ви- моги, але не про виокремлення українських гу- берній в автономне утворення. Позірну «безсторонність» газети «Киевля- нин» в оцінці українського руху мав посилити по- стскриптум до згаданої вище замітки «Зірвалося» про відмову Тимчасового уряду від поступок Центральній Раді. Дописувач вступив у полеміку з українським літератором Миколою Вороним. Останній заперечував тезу ранішої публікації С. Ольгіна, що ради робітничих і солдатських де- путатів українських губерній звинувачують укра- їнський рух у «шовінізмі», а місцеві комітети ка- детів і меншовиків виступають проти автономії України64. За словами Вороного, – переданими Ольгіним, – меншовики підтримували автономію, кадети були проти неї, а оцінки з боку рад не яв- ляли собою нічого цікавого. Натомість дописувач «Киевлянина» пояснював, що М. Вороний не пра- вий і насправді меншовики проти федералізації Росії взагалі65. На перший погляд, «Киевлянин» просто висвітлював позицію опонентів україн- ського руху з табору загальноросійських лівих сил, але полемічність публікації вказувала на по- зицію газети, якій важливо було наголосити, що жодна політична сила, крім власне українських сил, не підтримує автономізацію України66. Газета «Киевлянин» опублікувала виклад засідання міського виконавчого комітету Києва, присвяченого відносинам між Українською Цен- тральною Радою і Тимчасовим урядом. Члени ко- мітету, зокрема – відомий правник і єврейський діяч Олексій Гольденвейзер, обговорювали пи- тання про необхідність бути поінформованими про перемови між Центральною Радою і Тимча- совим урядом щодо управління українськими губерніями та про необхідність скликання спіль- ного засідання виконавчих комітетів Тимчасо- вого уряду, громадських і студентських органі- зацій, рад робітничих і селянських депутатів для розгляду згаданої вище Декларації Центральної Ради до Тимчасового уряду. Зрештою, київський виконком направив телеграму до товариша (заступника) міністра внутрішніх справ Дми - тра Щепкіна, який проводив перемовини з деле- гатами Центральною Ради, з вимогою повідо- мити результати перемов і взяти до уваги позицію виконкому ще до представлення цих ре- зультатів на розгляд Тимчасового уряду67. г) Публікації проти українізації освіти. На шпальтах «Киевлянина» з’являлися матеріали проти українізації освіти та поширення україн- ської літературної мови, що ми вважаємо за взає- мопов’язані теми. Ще в квітні 1917 р. із саркас- тичними замітками з цього приводу виступив редактор газети В. Шульгін. Він вказав на «не- зрозумілість» української літературної мови та її «штучність»: мовляв, якби вона була потріб- ною «малоросам», то газети би перейшли на українську після втрати чинності попередніх заборон на застосування мови в революційному 1917 р.68 3/4 ’2017Михайло Гаухман К Р А Є З Н А В С Т В О 60 63 Украинский вопрос // Киевлянин. – 1917. – № 89 (6 апреля). – С. 2. 64 Див.: Ходатайство Украинской Рады // Киевлянин. – 1917. – № 119 (17 мая). – С. 2. 65 Ольгин С. Сорвалось // Киевлянин. – 1917. – № 124 (22 мая). – С. 1. 66 Насправді «меншовики» виступали проти федералізації Росії, але за виокремлення автономних тери- торій з культурною та економічною специфікою. Однак не згадували про Україну. Говорячи сучасною мовою, меншовики виступали за унітарну Росію з автономними республіками в її складі. Суперечливість позиції меншовиків випливала з того, що вони намагалися поєднати тезу про «наддержавний» характер капіталіс- тичного ладу, що в їхніх очах робило безглуздим подрібнення великих держав на автономні утворення, з ви- знанням неоднорідності економічного та культурного простору Росії, див.: Резолюція з’їзду меншовицьких організацій України про автономію (24 квітня 1917 р.) // Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Док. і матеріали / Упоряд.: В. Верстюк (керівник) та ін. – К.: Вид-во Олени Теліги, 2003. – С. 240–241. 67 К украинскому вопросу // Киевлянин. – 1917. – № 128 (28 мая). – С. 2. Телеграму Миколи Страдом- ського Дмитру Щепкіну і телеграму у відповідь Дм. Щепкіна із запевненням про відсутність жодних урядових рішень щодо українського питання див.: Обмін інформацією між Головою виконавчого комітету Ради об’єд- наних громадських організацій Києва М. Страдомським та заступником міністра внутрішніх справ Д. Щеп- кіним (27-28 травня 1917 р.) // Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Док. і матеріали. – С. 346–347. 68 Шульгин В. «Украинский язык» // Киевлянин. – 1917. – № 95 (16 апреля). – С. 1; Его же. [Без заглавия] // Киевлянин. – 1917. – № 96 (18 апреля). – С. 1. Замітки та повідомлення проти українізації освіти виходили як від самої газети, так і від імені громадських організацій, про засідання яких писав «Киевлянин»69. У надрукованих тек- стах українізація часто поставала «насильниць- кою»: за такою логікою, нечисленні «мало- роси», які вважали себе за українців, збиралися силоміць українізувати величезну масу «мало- росів»70. д) Публікації про українізацію армії. На шпальтах «Киевлянина» від самої газети, від імені державних службовців і громадських організацій, ба навіть – солдат-українців, публі- кувалися матеріали із засудженням намагань створити українські збройні частини взагалі або стихійним шляхом71. Аргументація цих публіка- цій полягала в тому, що українізація війська при- зведе до дезорганізації російської армії, а солда- тів, які відмовлялися йти на фронт і бажали служити тільки в українізованих формуваннях, називали «дезертирами»72. Сповіщення про позицію військової влади були нейтральними, але їх доповнювали авто- рські замітки проти українізації війська. Так, в одній із публікацій, в якій ішлося про створення Першого українського полку імені Богдана Хмельницького73, було відверто висловлене (і для виразності набране короткими абзацами) ставлення газети до українізації армії та до ук- раїнського руху загалом із натяком на «зрад- ника» – гетьмана Івана Мазепу: «Ми щасливі, що ці люди [учасники руху за україні- зацію війська. – М. Г.] відмовилися від імені – росіян. І жалкуємо тільки про одне: Полк привласнив собі ім’я «гетьмана Богдана Хмель- ницького». За справедливістю йому лічило б ім’я іншого геть- мана, ім’я не менш гучне, але зі славою зовсім іншого роду»74. Нагадаємо, що на початку ХХ ст. «політичні малороси», зокрема й на шпальтах «Киевля- нина», називали українських націоналістів «мазепинцями». Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» 61 69 Украинизация школы // Киевлянин. – 1917. – № 117 (14 мая). – С. 2; К. Б. В порядке спешности // Киев- лянин. – 1917. – № 124 (22 мая). – С. 1. 70 Протест против насильственной украинизации школы // Киевлянин. – 1917. – № 105 (28 апреля). – С. 1; Локоть Т. Украинизация школы // Киевлянин. – 1917. – № 121 (19 мая). – С. 1–2. 71 Вопрос о сформировании украинского полка // Киевлянин. – 1917. – № 96 (18 апреля). – С. 1–2; А. Е. К организации «украинского полка» // Киевлянин. – 1917. – № 99 (22 апреля). – С. 1–2; К вопросу о фор- мировании новых украинских полков // Киевлянин. – 1917. – № 125 (25 мая). – С. 1 (Докладніше своє став- лення до українізації війська К. Оберучев виклав у своєму мемуарно-публіцистичному нарисі 1919 р., див.: Оберучев К. В дни революции. – Режим доступа: https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%92_%D0%B4%D0% BD%D0%B8_%D1%80%D0%B5%D0%B2%D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D0%B8%D0%B8_(%D0 %9E%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1%83%D1%87%D0%B5%D0%B2)#.D0.9A.D0.BE.D0.BC.D0.B0.D0.BD .D0.B4.D1.83.D1.8E.D1.89.D0.B8.D0.B9_.D0.B2.D0.BE.D0.B9.D1.81.D0.BA.D0.B0.D0.BC.D0.B8_.D0.BE.D0 .BA.D1.80.D1.83.D0.B3.D0.B0); Из действующей армии. (Письмо в редакцию) // Киевлянин. – 1917. – № 128 (28 мая). – С. 2; Часть неоффициальная. Киев, 29-го мая 1917 г.) // Киевлянин. – 1917. – № 129 (30 мая). – С. 1. 72 К. Б. История «Украинского полка» // Киевлянин. – 1917. – № 98 (21 апреля). – С. 2; Его же. Встречи и разговоры // Киевлянин. – 1917. – № 125 (25 мая). – С. 1. Відзначимо, що осудливі публікації «Киевлянина» не заперечували стихійний характер українського військового руху. Див.: Христюк П. Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917–1920 рр. – Нью-Йорк: Вид-во Чарторийських, 1969. – Т. І. – С. 23. 73 Перший український полк імені Богдана Хмельницького був сформований у квітні 1917 р. з 3 тис. до- бровольців, стремління яких підтримала Українська Центральна Рада. Див.: Христюк П. Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917–1920 рр. – Т. І. – С. 48–50; Верстюк В. Українська Центральна Рада й українізація військових частин російської армії // Український історичний журнал. – 2012. – № 3. – С. 9; став- лення Української Центральної Ради та її провідників до питання про створення полку відображене в опуб- лікованих і републікованих матеріалах: Резолюція Української Центральної Ради (15 квітня 1917 р.); Заява Української Центральної Ради (21 квітня 1917 р.) // Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2 т. / Упор.: В. Ф. Верстюк та ін.; Відп. ред.: В. А. Смолій та ін. – К.: Наукова думка, 1996. – Т. 1: 4 березня – 9 грудня 1917 р. – С. 68–69; стаття В. Винниченка «Три тисячі шукачів» // Український національно-визволь- ний рух. Березень – листопад 1917 року: Док. і матеріали. – С. 218–223. 74 А. Е. К организации «украинского полка» // Киевлянин. – 1917. – № 99 (22 апреля). – С. 2. є) Публікації проти федеративного устрою Росії та автономії України. Серед цих текстів від- значимо слушну політично нейтральну статтю, автор якої вказував на те, що федералізація Росії шляхом створення національно-територіальних автономій завадить переселенському руху. Адже, переселяючись з європейської в азіатську частину держави, переселенці змінюватимуть національ- ний склад, а тому автономні утворення можуть виступити проти аграрного переселення75. У газетних замітках із засудженням автоно- містських устремлінь, як і в публікаціях про від- носини між Центральною Радою і Тимчасовим урядом, не пояснювалося, чому «політичні ма- лороси» були проти автономії України76. На- певно, для редакції та дописувачів здавалося самозрозумілим: якщо «малороси» – частина «єдиного російського народу», то їм не потрібна національно-територіальна автономія77. ж) Інші ідеологічні антиукраїнські публікації. В деяких замітках «Киевлянина» український націоналізм позначався пронімецьким і проав- стрійським. Для цього наводилися відомості про виділення бійців-українців у німецьких таборах для російських військовополонених і діяльність пронімецької «Спілки визволення України»78. А в низці публікацій, зокрема – присвячених й іншим питанням, український рух був показаний антина- родним, неприйнятним для селян-«малоросів»79. Адже для «політичних малоросів» українці були не нацією, а ворожою партією серед «малоросів». з) Публікації про Перший універсал Україн- ської Центральної Ради. Ці замітки варто виді- лити в окремий підпункт, позаяк вони підсумо- вують «малоросійську позицію» газети та ніяк не є нейтральними. Поява універсалу викликала обурення в редакції «Киевлянина». Редакційна замітка, що з неї розпочався номер від 13 червня, 3/4 ’2017Михайло Гаухман К Р А Є З Н А В С Т В О 62 75 Ст-ин С. Мысли обывателя // Киевлянин. – 1917. – № 127 (27 мая). – С. 1–2. 76 Украинцы и автономия Малороссия // Киевлянин. – 1917. – № 107 (30 апреля). – С. 3. Ця замітка була написана з приводу селянських з’їздів у губернських центрах. 77 Загалом мала увага газети «Киевлянин» до питання про державний устрій революційної Росії, попри згадану вище підтримку Київським клубом прогресивних російських націоналістів ідеї широкого обласного самоуправління «Малоросії», контрастувала із значною увагою українського руху до питання про автономію Наддніпрянської України. Див. напр. про «автономістсько-федералістську» тематику на Всеукраїнському на- ціональному конґресі та публіцистику М. Грушевського 1917 р.: Хміль І. В. На шляху відродження української державності (Український національний конгрес-з’їзд 6-8 квітня 1917 р.). – С. 24–26; Грушевський М. Звідки пішло Українство і до чого воно йде. – К., 1917. – С. 11–15. 78 С-ко Н. Странные единомышленники // Киевлянин. – 1917. – № 120 (18 мая). – С. 1; К. Б. Встречи и разговоры // Киевлянин. – 1917. – № 125 (25 мая). – С. 1. 79 Протест против насильственной украинизации школы // Киевлянин. – 1917. – № 105 (28 апреля). – С. 1; Ольгин С. Ходатайство Украинской Рады // Киевлянин. – 1917. – № 119 (17 мая). – С. 2; К. По провинции // Киевлянин. – 1917. – № 123 (21 мая). – С. 2. 80 Киев, 12-го июня 1917 г. // Киевлянин. – 1917. – № 141 (13 июня). – С. 1. Прапор Першого українського полку імені Богдана Хмельницького (лицевий бік) Прапор Першого українського полку імені Богдана Хмельницького (зворотній бік) доволі емоційна: в ній ідеться, що «маніфест» (себто універсал) має «розкрити очі» тим, хто недооцінював загрозу від українського руху80. В наступній не менш промовистій замітці від редактора В. Шульгіна йшлося про те, що до появи універсалу можна було повірити, що ук- раїнський рух обстоював благо народу, а відте- пер стало зрозуміло, що він спрямований проти «трьохсотлітньої спілки між великоросами та малоросами»81. Слідом за цими замітками був надрукований російський переклад універсалу – без слова «універсал»82. У наступному номері на перше місце була поставлена загроза від більшовиків83, яких редакція порівняла з українцями84, себто україн- ськими націоналістами. Однак у позанаступ- ному номері «Киевлянин» повернувся до україн- ського питання. В одній замітці політичні укра- їнці були названі «загарбниками»: мовляв, українські діячі (мовою автора – «сепаратисти») не сподівалися на масову підтримку населення, а тому вимагали втілення українських вимог тут і зараз85. Слідом газета надрукувала заяву Ради робітничих і солдатських депутатів Києва від 8 червня з протестом проти постанов Другого Всеукраїнського військового з’їзду86. На той час ситуація розвинулася далі: на цьому з’їзді вже був оголошений Перший універсал. Але публі- кація протесту ради робітничих і солдатських депутатів мала показати загальне невдоволення Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» 63 81 Шульгин В. [Без заглавия] // Там же. 82 Выступление Украинской Рады // Там же. – С. 2. 83 Шульгин В. [Без заглавия] // Киевлянин. – 1917. – № 142 (14 июня). – С. 1. 84 Киев, 13-го июня 1917 г. // Там же. 85 Нилов И. Завоеватели // Киевлянин. – 1917. – № 143 (15 июня). – С. 1–2. 86 Официальное сообщение об украинском движении // Там само. – С. 2. Верхня частина першої шпальти номера «Киевлянина» від 13 червня 1917 р. з антиукраїнськими статтями, викликаними появою Першого універсалу Української Центральної Ради автономістськими стремліннями з боку «росій- ської демократії»87. ІІІ. Публікації про відносини між православ- ною і греко-католицькою церквами і ситуацію в Західній Україні. Російська окупація Галичини у 1914–1915 рр., втручання російських державних і церковних діячів у міжконфесійні відносини та австрійські репресії проти греко-католицьких свя- щеників-русофілів загострили питання про «ро- сійську справу» на західноукраїнських землях. Іще до 1914 р. російські націоналісти, особ- ливо – «малоросійські монархісти», прагнули представити Галичину та Буковину відторгнутими російськими землями88. Це переконання дозволяло їм заперечувати тезу про Галичину як «україн- ський П’ємонт» і спробувати перенести протидію «українським проектам» у цей перший українізо- ваний регіон України. Вище йшлося про публіка- цію газетою відозви «Західно-російського това- риства», що виходила з «російськості» Галичини. Особливість «західноукраїнської» групи публікацій полягає в тому, що вони зроблені не дописувачами газети, а є відкритими листами священиків або вчителів. Так «Киевлянин» вика- зував себе на позір об’єктивним і нейтральним, та й нібито сам обходив небезпечні релігійні пи- тання, які напряму не стосувалися українських губерній, в яких мешкали читачі газети. Загальний зміст більшості відкритих листів полягає в захисті репутації архієпископа Волин- ського і Житомирського Євлогія (Ґєорґієвского), а також тих учителів-галичан, які перейшли з греко-католицтва у православ’я. Архієпископ Євлогій очолював православну церкву в окупо- ваній російською армією Галичині у 1914– 1915 рр. Він підтримував перехід греко-като- лицьких (мовою російської влади та російської православної церкви – «уніатських») парохів і мирян у православ’я, а також направляв у реґіон православних священиків89. Архієпископ Євло- гій і його прибічники намагалися спростувати звинувачення у примусі до переходів у правос- лав’я. За словами авторів відкритих листів, зміни конфесії були добровільними кроками90. Так само власним вибором пояснював перехід у православ’я вчителів-галичан голова зібрання 3/4 ’2017Михайло Гаухман К Р А Є З Н А В С Т В О 64 87 Вірогідно, у заяві Ради робітничих і солдатських депутатів Києва йшлося про резолюцію Другого Всеукраїнського військового з’їзду «Про відношення до сучасного моменту», ухвалену того ж дня, 8 червня. Резолюція закликала Українську центральну раду «негайно приступити до твердої організації краю в згоді з національними меншостями, цебто до фактичного переведення в життя підстав автономного ладу»: Щусь О. Й. Всеукраїнські військові з’їзди. – К.: Інститут історії України АН України, 1992. – С. 37 (Історичні зошити. – 1992. – № 7). Усі постанови Другого Всеукраїнського військового з’їзду див.: Постанови ІІ Все - у країнського військового з’їзду // Український національно-визвольний рух. Березень – листопад 1917 року: Док. і матеріали. – С. 386–391. 88 Про Галицько-російське благодійне товариство, засноване у 1902 р. у Санкт-Петербурзі, залученість Київського клубу російського націоналістів до західноукраїнських справ і сприйняття російськими націона- лістами Галичини як «корінної російської області» під час Першої світової війни див.: Бахтурина А. Ю. По- литика Российской Империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. – М.: «АИРО-ХХ», 2000. – С. 41–46; Обершт О. М. Російський націоналістичний рух на Наддніпрянській Україні на початку ХХ ст.: ідеологія та практика. – С. 180; Hillis F. The Children of Rus’. Right-Bank Ukraine and the Invention of a Russian Nation. – P. 225; Савино Дж. «Самая коренная русская область»: образ Галиции в русской националистиче- ской периодике в 1914–1915 гг. // Политика и поэтика: русская литература в историко-культурном контексте Первой мировой войны. Публикации, исследования и материалы. – М.: Институт мировой литературы имени А. М. Горького РАН, 2014. – С. 857–862. 89 У монографії російської дослідниці Алєксандри Бахтуріної виснувано, що первинною метою конфе- сійної політики Російської імперії в окупованій Галичині було скасування Берестейської унії та «возз’єд- нання» греко-католицької церкви з православною церквою. Однак у перші місяці окупації дії російської ад- міністрації та церковної влади були обережними. Пізніше, у першій половині 1915 р., під впливом російських націоналістів, адміністрація розпочала впроваджувати лінію на перехід греко-католицьких парафій у пра- вослав’я. Громадська думка несправедливо, за оцінкою А. Бахтуріної, покладала провину за відхід від при- нципу віротерпимості винятково на архієпископа Євлогія, що мало наслідком видалення його з Галичини незадовго до відступу російських військ із реґіону в 1915 р., див.: Бахтурина А. Ю. Указ. соч. – С. 142–178. 90 Письмо архиепископа Евлогия // Киевлянин. – 1917. – № 115 (10 мая). – С. 2; Терещенко И. К деятель- ности арх. Евлогия. (Письмо в редакцию) // Киевлянин. – 1917. – № 128 (28 мая). – С. 1. випускників курсів для вчителів із Галичини, які діяли у Петрограді при жіночій гімназії М. А. Лохвицької-Скалон91. Опріч цього, «Киевлянин» надрукував від- критий лист греко-католицького священика, бі- женця з Галичини Йосифа Яворського до Мит- рополита Андрея Шептицького. Парох закликав ієрарха, який тоді повертався з російського заслання в австрійську Галичину, заступитися за «малоросів-галичан» – священиків, безпід- ставно ув’язнених австрійською владою за зви- нуваченням у шпигунстві на користь Росії92. Отже, газета «Киевлянин» опосередковано продовжувала дореволюційну «традицію» залу- ченості у справи Західної України, яка для ро- сійських націоналістів являла собою «відтор- гнуті» російські землі. «Політичних малоросів» непокоїли звинувачення православних ієрархів у насильницькому наверненні галицьких укра- їнців на православ’я, а також репресивна полі- тика австрійської влади проти священиків, зви- нувачених у русофільстві. Таким чином, газета «Киевлянин» у 1917 р., як і в дореволюційний час, залишалася речником «малоросійського проекту». Публікації квітня– червня 1917 р. виказують позицію редакції та до- писувачів газети і містять матеріали до історії «малоросійських» організацій Києва і Правобе- режжя. «Малоросійський рух» поступався укра- їнському за масштабом і темпами розгортання. Звідси випливає, що для «політичних малоросів» належність етнічних українців до «великого ро- сійського народу» була самозрозумілою річчю, що призводило до недооцінки українського руху. Так само, як і до 1917 р., український націона- лізм здавався «політичним малоросам» штуч- ним, інтеліґентським, антинародним і вигідним хіба Австро-Угорщині та Німеччині. З антиукраїнських публікацій «Киевлянина» видно, що газета принципово не змінила пози- цію щодо українського питання, порівняно з по- чатком ХХ ст. «Українська тема» на шпальтах газети висвітлена або нейтрально, або неґа- тивно, але ніяк не позитивно. Однак дописувачі газети, як і провідники новостворених «мало- російських» організацій, висловлювали фор- мально демократичні погляди: мовляв, україн- ський рух має право на існування, але не повинен займатися «насильницькою україніза- цією» більшості «малоросів» і не може само- стійно вирішувати питання державного статусу українських губерній. Для посилення позицій російського націоналізму газета надавала свої шпальти для виправдання церковної політики на Галичині під час її окупації російськими вій- ськами. Насамкінець відзначимо важливий чинник слабкості «малоросійського проекту»: він не був спрямований на емансипацію бодай якихось соціальних груп українського населення. За- гальноросійські ліві партії виступали від імені робітників і селян усіх народів Росії. Україн- ський рух, який поєднував націоналізм і соціа- лізм, закликав до підвищення соціальних пози- цій саме українських робітників і селян. Натомість «Киевлянин» фактично обстоював со- ціальне й національне status quo, обмежуючись загальнодемократичними гаслами та закликами до посилення російської національної свідо- мості. На нашу думку, консервативність «Киев- лянина» відбивала застійність «малоросійського проекту», який у 1917 р. мало що міг протиста- вити ані українським, ані загальноросійським лівим силам. Політична боротьба тривала про- тягом усього 1917 р., але ідеологічні позиції вже були визначені. Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» 65 References Babkov, D. I. (2008). Politychnaia deiatel’nost’ i vzgli ady V. V. Shul’gina v 1917–1939 gg. [The political acti vity and views of Vasilij Shul’gin in 1917–1939] (Extended abstract of Candidate’s thesis). Briansk. [in Rus sian]. Bakhturina, A. Yu. (2000). Politika Rossiyskoj Im- perii v gody Pervoj mirovoj voyny. Moskva: AIRO-XX. [in Russian]. Chykalenko, Ye. (2003). Spohady (1961–1907), peredmova V. Shevchuka. Kyiv: Tempora. [in Ukrainian]. Chykalenko, Ye. (2004). Schodennyk (1907–1917). (Vol. I). Kyiv: Tempora. [in Ukrainian]. 91 Копыстянский А. К защите истины // Киевлянин. – 1917. – № 125 (25 мая). – С. 1. Про курси М. А. Лох- вицької-Скалон див.: Карин А. Политика Российской империи в Восточной Галиции в годы Первой мировой войны. Национальный аспект // Схід. – 2016. – № 2. – С. 42–43. 92 Яворский И. Открытое письмо его высокопреосвященству униатскому митрополиту графу А. Шеп- тицкому // Киевлянин. – 1917. – № 123 (21 мая). – С. 3. Fedevych, K. (2016) Taras Shevchenko i malorus - skie monarkhisty v imperii Romanovykh. Retrieved from: http://www.historians.in.ua/index.php/en/ doslidzhennya/ 1868-klimentij-fedevich-taras-shevchenko-i-malorusskie- monarkhisty-v-imperii-romanovykh. [in Russian]. Fedevych, K. (2016) Termin «Ukraina’’ i radikal’nyie monarkhisty Rossiyskoj imperii. Retrieved from: http://www.historians.in.ua/index.php/en/doslidzhennya/1 894-klimentij-fedevich-termin-ukraina-i-radikal-nye- monarkhisty-rossijskoj-imperii. [in Russian]. Fed’kov, O. (2004). Chornosotentsi ta chutky na Podilli (z istorii suspil’no-politychnoho zhyttya ta men- tal’nosti pochatku XX st.). Moloda natsiya – Young Na- tion, 3, 5–21. [in Ukrainian]. Glushkov, A. V. (2016). Stanovlenie i evoliutsiya progressivnogo natsionalizma v pozdneimperskoj Rossii [Becoming and doom the progressive nationalism in the late imperial Russia] (Candidate’s thesis). Perm’. [in Russian]. Hillis, F. (2009). Between Empire and Nation: Urban Politics, Community, and Violence in Kiev, 1863– 1907 (Unpublished dissertation). New Haven. [in Eng- lish]. Hillis, F. (2013). The Children of Rus’. Right-Bank Ukraine and the Invention of a Russian Nation. Ithaca and London: Cornell University Press. [in English]. Hrushevs’kyj, M. (1917). Zvidky pishlo Ukrayin- stvo i do choho vono yde. Kyiv. [in Ukrainian]. Karin, A. (2016). Politika Rossiyskoj imperii v Vos- tochnoj Galitsyi v gody Pervoj mirovoj voyny. Natsyon- al’nyj aspekt, Schid – East, 2, 39–47. [in Russian]. Khmil’, I. V. (1992). Pershyj Vseukrayins’kyj selians’kyj zyizd (28 trvnia – 2 chervnia 1917 r.). Kyiv: Instytut istorii Ukrayiny AN Ukrayiny. (Historical note- books, 4, 1992). [in Ukrainian]. Khmil’, I. V. (1994). Na shliakhu vidnovlennia ukrayins’koyi derzhavnosti (Ukrayins’kyj natsional’nyj konhres-zyizd 6-8 kvitnia 1917 r.). Kyiv: Instytut istorii Ukrayiny AN Ukrayiny. (Historical notebooks, 3, 1994). [in Ukrainian]. Khrystiuk, P. (1969). Zamitky i materiyaly do is- toriyi ukrayins’koyi revoliutsiyi. 1917–1920 rr. (Vol. I). Vydavnytstvo Chartoryis’kykh. [in Ukrainian]. Kiryanov, Yu. (2001). Pravyie partii v Rossii. 1911– 1917 gg. Moskva: ROSSPEN. [in Russian]. Kotsiubinskij, D. A. (2001). Russkij natsionalizm v nachale XX stoletia: Rozhdenie i gibel’ ideologii Vserossiyskogo natsional’nogo soyuza. Moskva: ROSSPEN. [in Russian]. Kulyk, V. (2010). Dyskurs ukrayins’kykh medij: identychnos’ti, ideolohii, vladni stosunky. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. Liubchenko, V. (1996). Teoretychna ta praktychna diyal’nist’ rosiys’kykh natsionalistychnykh orhanizatsiy v Ukrayini (1908–1914 rr.). Ukrains’kyi istorycnyj zhur- nal – Ukrainian Historical Journal, 2, 55–65. [in Ukrai - nian]. Martyniuk, O. V. (2016). Rosiys’kyj natsionalizm yak sotsial’no-politychnyj fenomen u vyborchomu prot- sesi Pravoberezhnoyi Ukrayiny (1906–1912 rr.) [The Russian nationalism as a social-political phenomenon in the electing process in Right-Bank Ukraine (1906– 1912)] (Candidate’s thesis). Kiev. [in Ukrainian]. Obersht, O. M. (2017). Rosiys’kyj natsionalistych- nyj rukh na Naddnipryans’kij Ukrayini na pochatku XX st.: ideolohiya i praktyka [The Russian nationalism in Dnieper Ukraine in the early XX th: theory and prac- tice] (Candidate’s thesis). Chernivtsi. [in Ukrainian]. Oberuchev, K. [1919]. V dni revoliutsii. Retrieved from: https://ru.wikisource.org/wiki/%D0%92_%D0% B4%D0%BD%D0%B8_%D1%80%D0%B5%D0%B2 %D0%BE%D0%BB%D1%8E%D1%86%D0%B8%D 0%B8_(%D0%9E%D0%B1%D0%B5%D1%80%D1% 83%D1%87%D0%B5%D0%B2)#.D0.9A.D0.BE.D0.B C.D0.B0.D0.BD.D0.B4.D1.83.D1.8E.D1.89.D0.B8.D0. B9_.D0.B2.D0.BE.D0.B9.D1.81.D0.BA.D0.B0.D0.BC. D0.B8_.D0.BE.D0.BA.D1.80.D1.83.D0.B3.D0.B0). [in Russian]. Omel’yanchuk, I. V. (2000). Chernosotennoie dvize- nie na territorii Ukrainy (1904–1914 gg.). Kiev: NIURV. [in Russian]. Omel’yanchuk, I. V. (2007). Chernosotennoie dvize- nie v Rossiyskoj imperii (1901–1914). Kiev: MAUP. [in Russian]. Perepys g. Kieva 16 marta 1919 g. (1920). Ch. I. Naselenie. Kiev. Retrieved from: http://www.prlib.ru/ item/357171. [in Russian]. Polovynchak, Yu. M. (2007). Borot’ba hazety «Kievlyanin’’ z ukrayinstvom naprykintsi XIX – pochatku XX stolittia. [The struggle of «Kievlyanin’’ newspaper against Ukrainian national movement in the end of XIX – early XX th century] (Extended abstract of Candidate’s thesis). Kyiv. [in Ukrainian]. Polovynchak, Yu. M. (2008). Hazeta «Kievlyanin’’ i ukrayinstvo: dosvid natsional’noyi samoidentyfikatsii. Kyiv: Natsional’na biblioteka Ukrayiny imeni V. I. Ver- nads’koho. [in Ukrainian]. San’kova, S. M. (2006). Russkaya partiya v Rossii: Obrazovanie i deyatel’nost’ Vserossiyskogo natsion- al’nogo soyuza (1908–1917). Oryol: S. V. Zenina. [in Russian]. Schiogolev, S. (1912). Ukrainskoye dvizheniye kak sovremennyj etap yuzhnorusskogo separatizma. Kiev. [in Russian]. 3/4 ’2017Михайло Гаухман К Р А Є З Н А В С Т В О 66 Формування «малоросійської позиції» газети «Киевлянин» у 1917 р.: причинки до краху «малоросійського проекту» 67 Schiogolev, S. (1914). Sovremennoie ukrainstvo. Iego proiskhozhdeniye, rost i zadachi. Kiev. [in Rus sian]. Schus’, O. Y. (1992). Vseukrayins’ki viys’kovi zy- izdy. Kyiv: Instytut istorii Ukrayiny AN Ukrayiny. (His- torical notebooks, 7, 1992). [in Ukrainian]. Shul’gin, V. V. (2012). 1917–1919. In V. V. Shul’gin (Author), R. G. Krasykov (Comp.), Teni, kotoryie prokhodiat (pp. 125–266). Sankt-Peterburg: Nestor-Is- toriya. [in Russian]. Skoropads’kyi, P. (1995). Spohady. Kinets’ 1917 – hruden’ 1918. Kiev–Filadel’fiya: Instytut ukrayins’koyi archeografiyi ta dzhereloznavstva imeni M. S. Hru- shevs’koho NAN Ukrayiny; Instytut skhid- noievropeis’kykh doslidzhen’ NAN Ukrayiny; Skhid- noievropeis’kyj doslidnyj instytut imeni V. Lypyns’koho. [in Russian]. Sovino, Dzh. (2014). ‘’Samaia korennaia russkaia oblast’’’: obraz Galitsyi v russkoy natsyonalisticheskoj periodike v 1914–1915 gg., Politika i poetika: russkaia literatura v istoriko-kul’turnom kontekste Pervoj mirovoj voyny. Publikatsyi, issledovania i materialy (pp. 857– 862). Moskva: Institut mirovoj literatury imeni A. M. Gor’kogo RAN. [in Russian]. Stepanov, S. A. (1992). Chiornaya sotnia v Rossii (1905–1914 gg.). Moskva: VZPI; Rozvuznauka. [in Russian]. Stepanov, S. A. (2005). Chiornaya sotnia. 2-e izd., dop. i pererab (2th ed.). Moskva: Eksmo; Iauza. [in Rus - sian]. Verstiuk, V. (2012). Ukrayins’ka Tsentral’na Rada y ukrayinizatsiya viys’kovykh chastyn rosiys’koyi armiyi, Ukrains’kyi istorycnyj zhurnal – Ukrainian His- torical Journal, 3, 4–27. [in Ukrainian]. Verstiuk, V. (Main comp.). (2003). Ukrains’kyj nat- sional’no-vyzvol’nyj rukh. Berezen’ – lystopad 1917 roku: Dokumenty i materialy. Kiev: Vydavnytstvo Oleny Telihy. [in Ukrainian]. Verstiuk, V. F. (Main comp.), Smoliy, V. A. (Main red.). (1996). Ukrayins’ka Tsentral’na Rada. Dokumenty i materialy (Vol. 2). Kiev: Naukova dumka. [in Ukrai - nian].

Формування "малоросійської позиції" газети "Киевлянин" у 1917 р.: причинки до краху "малоросійського проекту"

Institution

Similar Items