Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році
Метою дослідження є з'ясування ролі пролетаріату Одеси у процесі утвердження економічної диктатури у 1920 р., без якої була неможлива політична диктатура пролетаріату. На основі проблемно-тематичного методу досліджено фактори, які визначали цю роль пролетаріату одночасно як знаряддя, так і же...
Gespeichert in:
| Datum: | 2017 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Schriftenreihe: | Краєзнавство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168894 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році / О. Шишко // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 68-81. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-168894 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1688942020-05-26T01:26:11Z Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році Шишко, О. До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років Метою дослідження є з'ясування ролі пролетаріату Одеси у процесі утвердження економічної диктатури у 1920 р., без якої була неможлива політична диктатура пролетаріату. На основі проблемно-тематичного методу досліджено фактори, які визначали цю роль пролетаріату одночасно як знаряддя, так і жертви економічних та соціальних перетворень. Економічна диктатура пролетаріату передбачала, крім націоналізації об'єктів промисловості, зміну ролі профспілок, принципів оплати праці, механізму постачання та розподілу товарів тощо. В Одесі більшовикам вдалося з мінімальною перевагою встановити контроль за профспілками. Але пролетаріат Одеси протягом півроку не хотів миритися з новими принципами централізованого нормування праці. В Одесі повної невдачі зазнали плани більшовицької влади створити робітничу споживчу кооперацію, яка мала повністю забезпечувати робітників товарами першої необхідності, видавати пайковий хліб, створити мережу громадських їдалень. Ці заходи зазнали невдачі через відсутність товарного забезпечення та через неможливість виконати плани продрозкладки. Наслідком такої політики стало катастрофічне зубожіння робітників та їхніх сімей. Перспективи подальших досліджень мають стосуватися зміни економічної політики в умовах переходу до непу. Практичне значення досягнутих результатів полягає у з'ясуванні причин та наслідків переходу від відносно ринкової економіки до директивної для кращого усвідомлення труднощів нинішнього становлення ринкової економіки на прикладі Одеси. The objective of this research is to discover the role of Odessa proletariatine stablishing the economic dictatorshipin 1920, which was a key toe stablishing the political dictatorship of the proletariat. Basingon the problem-thematicmethod, the factors have been researched, that defined the role of the proletariat asboth the meansand the victim of economic and social transformation. The economic dictators hip provisioned not only the nationalization of industry, but also the change in the role of trade unions, principles of the work remuneration, and mechanism of the supply and distribution of goods, etc. In Odessa, the Bolsheviks were able to take trade unions under control with a minimum advantage. But Odessa proletariat did not want to agree with the new principles of the centralized labor rationing. In Odessa, the plans of Bolshevik authorities to establish the worker’s consumption cooperation failed entirely. The cooperation had to supply the workers with the essential goods, hand out their shares of bread, create a network of communal canteens. These plans failed due to the lack of goods supply and because of impossibility of completing the prodrozkladka plan. This policy resulted in catastrophic impoverishment of the workers and their families. The prospective future research needs to concentrate on the changes in economic policy during the transition to NEP (New Economic Policy). The practical importance of the present research is to be found in discovering the reasons and results of transition from a relatively market economy to the directive one, for a better understanding of the hurdles of the current state of market economy, on the example of Odessa. Целью исследования является выяснение роли пролетариата Одессы в процессе утверждения экономической диктатуры в 1920 г., без которой была немыслима политическая диктатура пролетариата. На основе проблемно-тематического метода исследованы факторы, которые определяли эту роль пролетариата одновременно как орудие, так и жертвы экономических и социальных преобразований. Экономическая диктатура пролетариата предусматривала, кроме национализации объектов промышленности, изменение роли профсоюзов, принципов оплаты труда, механизма снабжения и распределения товаров. В Одессе большевикам удалось с минимальным преимуществом установить контроль за профсоюзами. Но пролетариат Одессы в течение полугода не хотел мириться с новыми принципами централизованного нормирования зарплаты. В Одессе неудачу потерпели планы большевистской власти создать рабочую потребительскую кооперацию, которая должна была полностью обеспечивать рабочих товарами первой необходимости, выдавать пайковый хлеб, создать сеть общественных столовых. Эти мероприятия потерпели неудачу из-за отсутствия товарного обеспечения и в связи с невозможностью выполнить планы продразверстки. Следствием такой политики стало катастрофическое обнищание рабочих и их семей. Перспективы последующих исследований предполагают изучение изменений в экономической политике в условиях перехода к нэпу. Практическое значение достигнутых результатов заключается в выяснении причин и последствий перехода от относительно рыночной экономики к директивной для лучшего осознания проблем нынешнего становлення рыночной экономики на примере Одессы. 2017 Article Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році / О. Шишко // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 68-81. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168894 (477.74)-058.234 «1920» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років |
| spellingShingle |
До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років Шишко, О. Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році Краєзнавство |
| description |
Метою дослідження є з'ясування ролі пролетаріату Одеси у процесі утвердження економічної
диктатури у 1920 р., без якої була неможлива політична диктатура пролетаріату. На основі проблемно-тематичного методу досліджено фактори, які визначали цю роль пролетаріату одночасно як
знаряддя, так і жертви економічних та соціальних перетворень. Економічна диктатура пролетаріату
передбачала, крім націоналізації об'єктів промисловості, зміну ролі профспілок, принципів оплати праці,
механізму постачання та розподілу товарів тощо. В Одесі більшовикам вдалося з мінімальною перевагою встановити контроль за профспілками. Але пролетаріат Одеси протягом півроку не хотів миритися з новими принципами централізованого нормування праці. В Одесі повної невдачі зазнали плани більшовицької влади створити робітничу споживчу кооперацію, яка мала повністю забезпечувати
робітників товарами першої необхідності, видавати пайковий хліб, створити мережу громадських
їдалень. Ці заходи зазнали невдачі через відсутність товарного забезпечення та через неможливість
виконати плани продрозкладки. Наслідком такої політики стало катастрофічне зубожіння робітників
та їхніх сімей. Перспективи подальших досліджень мають стосуватися зміни економічної політики в
умовах переходу до непу. Практичне значення досягнутих результатів полягає у з'ясуванні причин та наслідків переходу від відносно ринкової економіки до директивної для кращого усвідомлення труднощів нинішнього становлення ринкової економіки на прикладі Одеси. |
| format |
Article |
| author |
Шишко, О. |
| author_facet |
Шишко, О. |
| author_sort |
Шишко, О. |
| title |
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році |
| title_short |
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році |
| title_full |
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році |
| title_fullStr |
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році |
| title_full_unstemmed |
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році |
| title_sort |
пролетаріат одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
До 100-річчя подій Української революції 1917–1921 років |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168894 |
| citation_txt |
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році / О. Шишко // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 68-81. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT šiškoo proletaríatodesitautverdžennâekonomíčnoídiktaturiu1920rocí |
| first_indexed |
2025-07-15T03:41:08Z |
| last_indexed |
2025-07-15T03:41:08Z |
| _version_ |
1837682780038758400 |
| fulltext |
УДК 94 (477.74)-058.234 «1920»
Олександр Шишко (м. Одеса)
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної
диктатури у 1920 р.
Метою дослідження є з’ясування ролі пролетаріату Одеси у процесі утвердження економічної
диктатури у 1920 р., без якої була неможлива політична диктатура пролетаріату. На основі про-
блемно-тематичного методу досліджено фактори, які визначали цю роль пролетаріату одночасно як
знаряддя, так і жертви економічних та соціальних перетворень. Економічна диктатура пролетаріату
передбачала, крім націоналізації об’єктів промисловості, зміну ролі профспілок, принципів оплати праці,
механізму постачання та розподілу товарів тощо. В Одесі більшовикам вдалося з мінімальною пере-
вагою встановити контроль за профспілками. Але пролетаріат Одеси протягом півроку не хотів ми-
ритися з новими принципами централізованого нормування праці. В Одесі повної невдачі зазнали плани
більшовицької влади створити робітничу споживчу кооперацію, яка мала повністю забезпечувати
робітників товарами першої необхідності, видавати пайковий хліб, створити мережу громадських
їдалень. Ці заходи зазнали невдачі через відсутність товарного забезпечення та через неможливість
виконати плани продрозкладки. Наслідком такої політики стало катастрофічне зубожіння робітників
та їхніх сімей. Перспективи подальших досліджень мають стосуватися зміни економічної політики в
умовах переходу до непу. Практичне значення досягнутих результатів полягає у з’ясуванні причин та
наслідків переходу від відносно ринкової економіки до директивної для кращого усвідомлення труднощів
нинішнього становлення ринкової економіки на прикладі Одеси.
Ключові слова: пролетаріат, диктатура, профспілки, тарифи, пайка, споживча комуна.
Oleksandr Shyshko
The Odesa proletariatand the establishment
of econimic dictatorshipin 1920
The objective of this research is to discover the role of Odessa proletariatine stablishing the economic dic-
tatorshipin 1920, which was a key toe stablishing the political dictatorship of the proletariat. Basingon the
problem-thematicmethod, the factors have been researched, that defined the role of the proletariat asboth the
meansand the victim of economic and social transformation. The economic dictators hip provisioned not only
the nationalization of industry, but also the change in the role of trade unions, principles of the work remuner-
ation, and mechanism of the supply and distribution of goods, etc.
In Odessa, the Bolsheviks were able to take trade unions under control with a minimum advantage. But
Odessa proletariat did not want to agree with the new principles of the centralized labor rationing. In Odessa,
the plans of Bolshevik authorities to establish the worker’s consumption cooperation failed entirely. The coop-
eration had to supply the workers with the essential goods, hand out their shares of bread, create a network of
communal canteens. These plans failed due to the lack of goods supply and because of impossibility of com-
pleting the prodrozkladka plan. This policy resulted in catastrophic impoverishment of the workers and their
families.
The prospective future research needs to concentrate on the changes in economic policy during the tran-
sition to NEP (New Economic Policy). The practical importance of the present research is to be found in dis-
covering the reasons and results of transition from a relatively market economy to the directive one, for a better
understanding of the hurdles of the current state of market economy, on the example of Odessa
Key words: proletariat, dictatorship, trade union, share, consumption cooperation.
68
69
Александр Шишко
Пролетариат Одессы и утверждения экономической
диктатуры в 1920 г.
Целью исследования является выяснение роли пролетариата Одессы в процессе утверждения эко-
номической диктатуры в 1920 г., без которой была немыслима политическая диктатура пролета-
риата. На основе проблемно-тематического метода исследованы факторы, которые определяли эту
роль пролетариата одновременно как орудие, так и жертвы экономических и социальных преобразо-
ваний. Экономическая диктатура пролетариата предусматривала, кроме национализации объектов
промышленности, изменение роли профсоюзов, принципов оплаты труда, механизма снабжения и
распределения товаров. В Одессе большевикам удалось с минимальным преимуществом установить
контроль за профсоюзами. Но пролетариат Одессы в течение полугода не хотел мириться с новыми
принципами централизованного нормирования зарплаты. В Одессе неудачу потерпели планы больше-
вистской власти создать рабочую потребительскую кооперацию, которая должна была полностью
обеспечивать рабочих товарами первой необходимости, выдавать пайковый хлеб, создать сеть об-
щественных столовых. Эти мероприятия потерпели неудачу из-за отсутствия товарного обеспечения
и в связи с невозможностью выполнить планы продразверстки. Следствием такой политики стало
катастрофическое обнищание рабочих и их семей. Перспективы последующих исследований предпола-
гают изучение изменений в экономической политике в условиях перехода к нэпу. Практическое значение
достигнутых результатов заключается в выяснении причин и последствий перехода от относительно
рыночной экономики к директивной для лучшего осознания проблем нынешнего становлення рыночной
экономики на примере Одессы.
Ключевые слова: пролетариат, диктатура, профсоюзы, тарифы, пайок, потребительская коммуна.
В Україні надзвичайно важко відбуваються
процеси утвердження ринкової економіки, но-
вітня історія якої ще не нараховує й 20-ти років.
Глибокого реформування потребують ще багато
сфер економічного життя суспільства, від модер-
нізації цілих галузей економіки до створення су-
часної системи оплати праці. Відновлення
справжньої суті профспілок у їх захисті соціаль-
них та економічних інтересів найманих праців-
ників посідає у цьому переліку чільне місце.
Статусу України як країни з ринковою економі-
кою передував перехідний період, який, у свою
чергу, став наслідком тривалого радянського пе-
ріоду в історії України з його плановою, адмініс-
тративною, директивною економікою. Робітни-
чому класу у цій економічній моделі відводилась
провідна роль гегемона, яка насправді такою не
була. Всі важелі управління народним господар-
ством знаходились у руках комуністичної партії,
для якої трудівники з такими, наприклад, фун-
кціями як робітничий контроль були лише шир-
мою для здійснення утопічних планів щодо по-
будови комуністичного суспільства. У країні, де
стверджувалось, що влада належить трудівни-
кам, а на початкових етапах це називалось дик-
татурою пролетаріату та найбіднішого селян-
ства, так і не було всебічно досліджено історію
робітничого класу, в тому числі українського ро-
бітництва з його регіональними особливостями.
У вітчизняній пострадянській історіографії
зменшення інтересу до історії робітничого
класу, на переконання О. Мовчан, не відповідало
актуалізації «індустріальної» проблематики,
адже робітники становили найчисельнішу вер-
ству індустріального суспільства1.
Тому дослідження ролі одеського пролета-
ріату у процесі утвердження економічної дикта-
тури, який здійснювала більшовицька партія,
має як наукове, так і практичне значення. Адже
українське суспільство до цього часу відчуває на
собі наслідки соціального експерименту, най-
більш активна фаза якого розпочалась саме у
1920 р. під час «воєнного комунізму» і тривала
протягом декількох десятиліть.
Дослідження різних аспектів історії робітни-
чого класу України в 20-х рр. ХХ ст. найбільш
повно представлено у працях О. Мовчан. Наго-
лосивши, що «історія радянських профспілкових
1 Мовчан О. М. Повсякденне життя робітників УСРР. 1920-ті рр. [Монографія] / О. М. Мовчан – К.:
Інститут історії України НАН України, 2011. – С. 4.
організацій – тема непопулярна в сучасній укра-
їнській історіографії»2, вона у своїх працях знач-
ною мірою заповнила цю прогалину та зробила
ґрунтовний висновок про те, що «важливою пе-
редумовою формування тоталітарного режиму в
Україні було повне політичне підкорення робіт-
ничого класу», у якому «комуністична партія
вбачала соціальну опору власної диктатури»3.
Аналізуючи міжпартійну політичну боротьбу у
профспілковому русі України у 1917–1922 рр.,
О. Мовчан та О. Реєнт зробили висновок про те,
що придушення меншовицької опозиції дозволи -
ло правлячій партії не тільки ліквідувати незалеж-
ність робітничого руху, а й тим самим створити
передумови для «приборкання дрібних влас ни -
ків»4. В той же час О. Мовчан наголошувала, що
«незважаючи на переслідування влади, російські
соціал-демократи продовжували боротьбу за не-
залежність профспілкового руху»5. Це в значній
мірі стосувалося й одеських меншовиків.
Розглядаючи повсякденне життя робітників
у 20-х рр. ХХ ст., О. Мовчан особливу увагу
звернула на їх тяжке життя, коли «загальна еко-
номічна криза й голод у країні, ліквідація вільної
торгівлі та закриття промислових підприємств
поставили трудящих на грань голодної смерті»6.
Як наслідок, погіршення продовольчого поста-
чання робітників стало головною причиною
страйків зими 1920–1921 рр., незважаючи на
жорсткі обмеження, а фактично заборону біль-
шовицькою владою страйкового руху на держав-
них підприємствах7.
У структурі населення Одеси пролетаріат
нараховував незначну частку, в середовищі якого
були значно поширенні приватновласницькі ін-
тереси. За таких умов політична диктатура про-
летаріату трималася у місті завдяки наявності
регулярних збройних формувань Червоної армії,
а утвердження економічної диктатури відбува-
лось з надзвичайним напруженням сил більшо-
вицької партії. У вказаних вище дослідженнях
лише профспілковий рух у місті знайшов своє
фрагментарне висвітлення. Тому метою цієї пуб-
лікації є комплексний аналіз процесу утвер-
дження економічної диктатури в Одесі, який
проявився у частковій націоналізації промисло-
вих підприємств, у підпорядкуванні діяльності
профспілкових організацій партійним інтересам
більшовиків, у спробах налагодження розподілу
товарів першої необхідності та продуктів харчу-
вання через робітничу кооперацію та Одеське
споживче товариство, у нав’язуванні нових ме-
ханізмів оплати праці через централізовану
тарифну політику, що супроводжувалося катас-
трофічним погіршенням продовольчого забезпе-
чення робітників та їх сімей у зв’язку з гострою
паливною кризою та відмовою селян виконувати
продрозкладку за твердими цінами.
Програма РСДРП, яка була прийнята на ІІ-му
з’їзді РСДРП, необхідною умовою соціальної
революції визначала диктатуру пролетаріату,
«тобто завоювання пролетаріатом такої політич-
ної влади, яка дозволить йому придушити будь-
який спротив експлуататорів»8. Заміною приват-
ної власності на засоби виробництва та обігу на
суспільну та запровадженням планомірної орга-
нізації суспільно-виробничого процесу мав бути
«забезпечений добробут та всебічний розвиток
всіх членів суспільства»9.
Ці положення програми РСДРП було вклю-
чено до вступної частини програми РКП(б), яка
була прийнята на VIII з’їзді цієї партії, яка до
1918 р. мала «неточну назву соціал-демократич-
ної»10. Включення положень попередньої партій-
3/4 ’2017Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О
70
2 Мовчан О. М. Українські профспілки і радянська держава в 20-ті роки [Монографія] / О. М. Мовчан. –
К.: Інститут історії України НАН України, 1999. – С. 3.
3 Мовчан О. М. Придушення меншовицької опозиції в профспілковому русі України (1920-1924 рр.) / О.
М. Мовчан // Український історичний журнал. – 1993. – № 2-3. – С. 37.
4 Мовчан О. М., Реєнт О. П. Міжпартійна політична боротьба у профспілковому русі України (1917-1922
рр.) / О. М. Мовчан, О. П. Реєнт // Український історичний журнал. – 1995. – № 5. – С. 25.
5 Мовчан О. М. Українські профспілки… – С. 41.
6 Мовчан О. М. Повсякденне життя робітників…– С. 304.
7 Мовчан О. М. Робітничий страйковий рух в Україні (20-ті рр.) / О. М. Мовчан // Український історичний
журнал. – 1998. – № 6. – С. 13-14.
8 Второй съезд РСДРП. Июль-август 1903 года. Протоколы. – М.: Политиздат, 1959. – С. 420.
9 Там же. – С. 419.
10 Восьмой съезд РКП(б). Март 1919 года. Протоколы. – М.: Политиздат, 1959. – С. 390.
ної програми пояснювалось тим, що вони вірно
розкривали суть природи капіталізму та буржуаз-
ного суспільства. Програма РКП(б) констатувала,
що станом на березень 1919 року за активної
участі найбіднішого селянства «у Росії було здійс-
нено диктатуру пролетаріату», розпочався процес
створення основ комуністичного суспільства11.
М. Бухарін у своїй праці «Теорія пролетар-
ської диктатури» особливий наголос зробив на
тому, що «диктатура пролетаріату перевертає всі
відносини старого світу, – іншими словами, по-
літична диктатура робітничого класу повинна
неминуче бути і його економічною диктату-
рою»12. С. Кульчицький звернув увагу на це по-
ложення праці М. Бухаріна у контексті «могут-
ності радянської влади», яка «пояснювалася ще
не знаним в історії сполученням політичної і
економічної диктатури»13.
З такими програмними установками розпоча-
лось утвердження більшовицької влади в Оде-
ській губернії у 1920 р. Десятого лютого вся влада
у губернії перейшла до Одеського губернського
революційного комітету (губревкому), який було
призначено постановою Всеукраїнського ревкому.
Головою Одеського губревкому став П. Кін, до
його складу увійшли Ян (Я. Гамарник), «Павєл»
(В. Логінов), всі троє більшовики, боротьбист
І. Боголюб й борбист В. Арнаутов14.
Борбисти ще тривалий час залишались сате-
літами більшовиків, а от боротьбисти, у всякому
разі їх значна частина, стали на шлях ліквідації
своєї партії. В. Затонський, який прибув до Одеси
на початку березня, так пояснював логіку більшо-
виків у цьому процесі: «Дві партії при владі бути
не може, одна з них стає центром контрреволю-
ції». Контрреволюція полягала у тому, що «еко-
номічна і воєнна самостійність України, якої
домагалися боротьбисти, це є фактично петлю-
рівщиною, тому що має за мету відгородити сон-
ного українського обивателя від необхідності на-
пружити всі сили на боротьбу зі старим світом і
господарською розрухою, як це робить промис-
лова Північ»15. Ті з боротьбистів, хто почав поді-
ляти такі погляди, почали отримувати поважні
посади, як, скажімо, О. Шумський, який у липні-
серпні очолював Одеський губревком.
Наприкінці березня, у своєму звіті про полі-
тичну діяльність ЦК ІХ з’їзду РКП(б), В. Ленін
зробив ремарку про те, що чим більше ми пере-
магали, тим більше під нашим контролем опи-
нялось таких областей як Сибір, Україна та Ку-
бань, де переважали багаті селяни, а пролетарів
там немає, «а якщо пролетаріат і є, то він розбе-
щений дрібнобуржуазними звичками»16. Що
стосується кількісних показників пролетаріату,
то у липні 1920 р. Одеське губстатбюро після
обстеження зареєструвало 525 промислових під-
приємств, з яких 171 не працювало, відповідно
із середнього показника для одеської промисло-
вості у 30 тис. зайнятих робітників, працювало
лише 14 982 особи, тобто 50%17. Все населення
міста складало понад 450 тис. осіб.
А. Луначарський, який прибув до Одеси у
травні 1920 р., також наголошував на міщан-
ському дусі, який панував в Україні. Він щиро
співчував «товаришам з комуністичної партії та
тим, хто йшов під прапором праці» через те, що в
Одесі, у якій з давніх часів був великий, торговий,
комерційний порт, надзвичайно був розвиненим
комерційний інстинкт та супутній йому індивідуа-
лізм, яким був «заражений пролетаріат Одеси»18.
До всього, в самій КП(б)У в цей час відбу-
валися складні процеси. Обраний на IV конфе-
ренції КП(б)У склад її ЦК, який переважно скла-
дався з «децистів», було розпущено. У квітні ЦК
РКП(б) відкликав з України всіх лідерів групи
«демократичного централізму», а керівний склад
найголовніших партосередків було оновлено за
рахунок новоприбулих з Росії (понад 1 000 від-
повідальних партпрацівників)19. Тому у роботі
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році
71
11 Восьмой съезд РКП(б) ... – С. 390.
12 Бухарин Н. И. Избранные произведения / Н. И. Бухарин. – М.: Политиздат, 1988. – С. 20.
13 Кульчицький Станіслав. Комунізм в Україні: перше десятиріччя (1919-1928) [Монографія] / С. Куль-
чицький. – К.: Основи, 1996. – С. 90.
14 Державний архів Одеської області, ф. Р.-2106, оп. 1, спр. 9, арк. 3.
15 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету. – 1920. – 2 березня.
16 Девятый съезд РКП(б). Март-апрель 1920 года. Протоколы. – М.: Политиздат, 1960. – С. 26.
17 Советское строительство (Одесса). – 1921, февраль. – № 9. – С. 57.
18 Профессиональная жизнь (Одесса). – 1920. – 3 июня.
19 Мовчан О. М. Українські профспілки… – С. 61.
ІХ з’їзду РКП(б) взяло участь лише 26 делегатів
від України, 16 з яких були українцями, які пред-
ставляли інтереси 26 тис. членів партії20. За
таких обставин та за наявності такої кількості
українських більшовиків справа поширення
«ери світової пролетарської, комуністичної ре-
волюції» на Україну, з її «сонними обивате-
лями», «міщанським духом», «дрібнобуржуаз-
ними звичками» та «комерційним інстинктом»
пролетаріату потребувала надзвичайних зусиль
та залучення перевірених кадрів.
У зв’язку з цим радянська історіографія особ-
ливо наголошувала на тому, що «ЦК РКП(б) під
керівництвом Володимира Ілліча постійно зай-
мався розв’язанням кадрової проблеми для рес-
публіки»21. Так, зокрема, «у грудні 1919 р. ЦК
РКП(б) дав директиву мобілізувати від кожної
губернії та повіту РСФРР для роботи на Україні:
а) двох членів губкому або виконкому; б) трьох
членів колегії губвиконкому або роз’їзних робіт-
ників; в) по одному в кожному повіті члену коле-
гії повіт виконкому». Відповідно за перше пів-
річчя 1920 р. до України було направлено 1 232
працівника, в тому числі 144 губернського мас-
штабу, 229 – повітового, 296 – міського22. У ре-
зультаті такої кадрової політики станом на тра-
вень 1920 р. у Одеській організації КП(б)У, згідно
анкетних відомостей, було 562 росіян, 480 євреїв,
69 українців. Загальна кількість членів партії ста-
новила 1 478 осіб та 16 кандидатів23.
Отже, тільки перевірені більшовицькі кадри
мали ознайомити одеський пролетаріат, «який пів -
року був відірваний від Великоросії, з характером
і темпом радянського будівництва більш голодної,
але більш прогресивної Півночі». У самій Півночі
наслідком такого будівництва було те, що «у Мос-
кві немає білих булок, не вистачає й чорного хлі -
ба, на карточки видають 1 фунт хліба на день»24.
Знаючи про такі наслідки радянського будів-
ництва в Росії, і місцеві, й особливо «товариші з
центру» відразу розпочали в Одесі роботу з
впровадження у життя основних положень еко-
номічної диктатури. Для цього необхідно було у
першу чергу залучити на свій бік одеський про-
летаріат, встановивши контроль над профспіл-
ками, де значним був вплив меншовиків. Між
цими двома партіями вже 13 лютого розгорну-
лася запекла боротьба під час роботи пленуму
Центральної профспілки. Про баланс сил на
пленумі засвідчили вибори президії та обрання
нового керівництва. Й те, й інше більшовикам
вдалося вирішити на свою користь з перевагою
у мінімальній кількості голосів. Ці процеси на
пленумі дали підстави автору редакційної статті
газети «Вісти» стверджувати, що «боротьба за
профспілки тільки почалась»25.
Час вибору настав на початку березня, коли
було заарештовано правління профспілки оде-
ського залізничного вузла. Арешт відбувся після
засідання представників залізничного ревкому,
парткому, колегії комісарів залізничного вузла,
правління залізничного профкому й уповнова-
жених. Причиною скликання цього засідання
стала резолюція, яка була прийнята правлінням
профспілки залізничників, яка не визнала
одержавлення профспілок і проголосила себе
прихильником їх «незалежності». Крім цього,
голова залізничної профспілки С. Панов «вжи-
вав образливі вислови на адресу влади»26. Такі
контрреволюційні дії й дали підстави ревкому
для арешту правління залізничного профкому.
Вже наступного дня у залізничних майстер-
нях відбулись багатолюдні збори робітників,
службовців та майстрів, напередодні яких ареш-
тованих було звільнено. Після виступу голови
одеського губревкому П. Кіна учасники зборів за-
судили дії правління та зміст його резолюції, на-
томість у новій резолюції було запропоновано
пункт про задоволення мінімальних поточних по-
треб залізничників27. Щоб закріпити перемогу у
цьому протистоянні губревком спрямував справу
правління профспілки залізничників до ревтрибу-
3/4 ’2017Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О
72
20 Девятый съезд РКП(б)... – С. 475, 480.
21 Гошуляк І. Л. До питання про роль В. І. Леніна у зміцненні Компартії України (1918-1920 рр.) / І. Л. Го-
шуляк // Український історичний журнал. – 1989. – № 4. – С. 38.
22 Там само. – С. 39.
23 Центральний державний архів громадських об’єднань України (далі – ЦДАГО України), ф. 1, оп. 20,
спр. 252, арк. 17-18.
24 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету. – 1920. – 24 березня.
25 Там само. – 14 лютого.
26 Там само. – 3 березня.
27 Там само. – 4 березня.
налу28. С. Панов був заарештований Одеською гу-
бернською надзвичайною комісією, яка вже влітку
передала його справу на розгляд ревтрибуналу, з
тим, щоб її розгляд набув широкого розголосу29.
Вже згодом, у резолюції безпартійної конфе-
ренції, ці «сумні події серед залізничників» було
витлумачено як «туман, який ще не розвіявся
після Денікіна, за яким ще робітники не можуть
розгледіти свою робітничу владу», а тому серед
них ще «орудують не тільки меншовики та праві
есери, але і кадети, та явні агенти Денікіна»30.
Отже, до повної перемоги було ще далеко.
Нова запекла боротьба між більшовиками та їх
сателітами з одного боку та їх опонентами-во-
рогами з колишнього спільного революційного
табору розгорілася під час роботи безпартійної
конференції, засідання якої тривали з 7 до 17 бе-
резня. Рівно через рік В. Ленін у своїй доповіді
на Х з’їзді РКП(б) піддав нищівній критиці подіб-
ного роду зібрання: «Коли у Москві були безпар-
тійні збори, було зрозуміло, що з демократії, сво-
боди вони роблять гасло, яке веде до повалення
Радянської влади». Але найцікавішим був його ви-
слів, який передував цьому висновку: «Поза сум-
нівом, останнім часом було виявлено бродіння й
незадоволення серед безпартійних робітників»31.
А у 1920 р. В. Ленін на ІХ з’їзді РКП(б) давав на-
станову профспілкам діяти «в дусі боротьби
проти залишків пресловутого демократизму»32.
Таке «бродіння» й «пресловутий демократизм» в
Одесі існували майже до кінця 1920 р., до часу
арешту значної кількості меншовиків.
Під час роботи безпартійної конференції
одеські більшовики впевнено почали заявляти,
що «комуністи взяли вірний курс», який полягав
у проведенні націоналізації та робітничому кон-
тролі, у створенні централізованого господар-
ства тощо. Натомість меншовики та праві есери
переконували аудиторію у тому, що «ставка на
світову революцію бита, а замість світла соціа-
лізму більшовики ведуть до ярма капіталізму»33.
На заяву П. Кіна про те, що «всі не чесні
елементи, вся спекулятивна маса, вся непра-
цююча буржуазія повинні бути кинуті до кон-
цтабору на роботу», меншовик Б. Богданов від-
повів, що «буржуазія не роздавлена, не вмерла,
що вона ще прийде і покаже свої зуби, а тому
для комуністів є два шлях: або крах, або йти до
лав “демократичної буржуазії”».
За підсумками цієї дискусії на голосування
було винесено три резолюції. Резолюція правих
есерів набрала 98 голосів, меншовиків 100, кому-
ністів 275 голосів. Отже, резолюція, яка назива-
лась «Про питання народного господарства та
задачі Одеської Губернської Ради Народного Гос-
подарства», всю вину за руйнування транспорту
та господарську розруху покладала на «світову
війну, внутрішню контрреволюцію та блокаду
радянської Росії об’єднаною світовою імперіа-
лістичною буржуазією». В той же час «в ім’я пе-
ремоги намічених світовою революцією еконо-
мічних задач пролетаріат повинен запровадити
залізну трудову дисципліну, напружити свої твор -
чі сили для здійснення господарських завдань ви-
значених радянською владою». Ці завдання поля-
гали у тому, що вслід за пролетаріатом радянської
Росії, який був «передовим бійцем за встанов-
лення нової економічної системи», мав бути за-
проваджений «планомірний та доцільний розпо-
діл та використання робочої сили, матеріалів та
всіх виробничих елементів на основі гармоній-
ного співробітництва всіх народів, на противагу
системі анархічної конкуренції приватнокапіта-
лістичного господарства, яка себе вичерпала»34.
Що стосується нагальних поточних завдань,
то у резолюції мова йшла про обережну й посту-
пову заміну капіталістичного господарства со-
ціалістичним у дрібній промисловості, при
цьому ставилося завдання неухильно проводити
таку заміну у крупній і середній промисловості.
Націоналізацію планувалось проводити відпо-
відно до планів ВРНГ та місцевих умов. На-
скільки обережним був цей процес в Одесі, за-
свідчує той факт, що станом на квітень було
націоналізовано 4 металообробних підприємств,
а 8 залишалось у приватній власності35. Навіть
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році
73
28 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету. – 1920. – 12 березня.
29 Галузевий державний архів Служби безпеки України , ф. 6, оп. 3, спр. 283, арк. 46 зв.
30 Там само.
31 Десятый съезд РКП(б). Март 1921 года. Стенографический отчет. – М.: Политиздат, 1963. – С. 39.
32 Девятый съезд РКП(б)… – С. 25.
33Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету. – 1920. – 16 березня.
34 Там само. – 17 березня.
35 Советское строительство (Одесса). – 1920, июнь. – № 1. – С. 20.
на кінець 1920 р. у металообробній промисло-
вості загалом по Україні було чимало ненаціо-
налізованих підприємств. А з 4 630 облікованих
підприємств харчової промисловості було націо-
налізовано лише 228. Так само в текстильній про -
мисловості було націоналізовано в основному
великі підприємства36. Але процес націоналіза-
ції все ж таки тривав, в тому числі «завдяки бра-
терській з боку РСФРР», де націоналізацію се-
редніх підприємств було в основному завершено
на початку 1920 р. Так, зокрема, у вересні поста-
новою Українського Обласного Бюро ВРНГ
«Про націоналізацію підприємств тютюнової,
махорочної та гільзової промисловості України»
було оголошено державною власністю та пере-
дано до відання Головного Правління Державної
Тютюнової Промисловості 8 тютюнових та 7
гільзових фабрик з Одеси. Всього цією постано-
вою було націоналізовано 116 фірм37.
Ю. Терещенко вже в часи перебудови кри-
тично оцінив здобутки дослідників економічної
політики радянської влади, які «обмежувалися
простою констатацією факту, що на кінець 1920 р.
в Україні було націоналізовано понад 11 тис. під-
приємств» та лишали поза увагою питання про
масштаби ненаціоналізованого виробництва38.
Лише Ф. Турченко підрахував, що кількість
таких підприємств перевищувала 10 тис.39.
Що стосується резолюції безпартійної кон-
ференції то вона означала, що віднині «одеські
робітники мали усвідомити свій обов’язок перед
світовою революцією та всі сили кинути на бо-
ротьбу з розрухою». Тому віднині основою ді-
яльності робітничих мас мало стати зростання
продуктивності праці, дотримання трудової дис-
ципліни тощо. Боротьба за покращення умов
праці, за підвищення її розмірів тощо, тим
більше страйкова боротьба була оголошена не-
прийнятною. Така нова реальність поставала
перед робітниками м. Одеси, такими мали бути
практичні наслідки діяльності профспілок, ке-
рованих більшовиками40.
Ця нова реальність повністю відповідала
резолюції ІХ з’їзду РКП(б) «З питання про про-
фесійні спілки та їх організації» у тій її частині,
у якій мова йшла про стосунки профспілок та
радянської держави. У цій резолюції на проф-
спілки покладалась функція виховувати та орга-
нізовувати культурно, політично, адміністра-
тивно, відсталі ще пролетарські маси до рівня
комунізму, готуючи їх до «ролі творців комуніс-
тичного ладу, який створюється Радянською
державою як історичною формою пролетарської
диктатури»41. Проте протягом 1920 р. одеські
профспілки так і не приступили до виконання
покладених на них функцій. Вся робота щодо
підвищення продуктивності праці, дотримання
трудової дисципліни зводилась нанівець невирі-
шеністю інших нагальних проблем.
Під час роботи безпартійної конференції за-
пеклі дискусії викликало обговорення продоволь-
чого питання. У своїй доповіді губернський про-
довольчий комісар Інденбаум, який прибув до
Одеси на чолі групи продовольчих працівників за
розпорядженням голови особливої воєнно-продо-
вольчої комісії Південно-Західного фронту М.
Владимирова, заявив, що «ми повинні на Україні
та в Одесі враховувати досвід Великоросії, де ро-
бітники, після того як переконались у недоціль-
ності вільної торгівлі, почали вимагати на всіх
з’їздах встановлення твердих цін». Тому за цим
прикладом було прийнято рішення про запровад-
ження твердої продовольчої політики й в Україні,
адже, на переконання комісара, «тільки таким
шляхом ми зможемо нагодувати робітників і Чер-
вону армію, яка звільнила трудящих України»42.
У своїх виступах меншовики Є. Шатан та
В. Коробков, правий есер Каплан попереджали
владу про неприпустимість втілення в життя
твердої продовольчої політики, яка, на їх думку,
3/4 ’2017Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О
74
36 Терещенко Ю. І. Політика «воєнного комунізму» / Ю. І. Терещенко // Український історичний журнал. –
1980. – № 10. – С. 81.
37 Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины. – 1920. – 31 ав-
густа-1 октября. – № 22. – С. 713-716.
38 Терещенко Ю. І. Дослідження економічної політики радянської влади на Україні (1918-1920 рр.) / Ю.
І. Терещенко // Український історичний журнал. – 1988. – № 3. – С. 36.
39 Турченко Ф. Г. Великий Октябрь и ликвидация эксплуататорских классов на Украине [Монография]
Ф. Г. Турченко. – Киев-Одесса: Головное издательство издательского объединения «Вища школа», 1987. – С. 165.
40 Профессиональная жизнь (Одесса). – 1920. – 22 марта.
41 Девятый съезд РКП(б)… – С. 418.
42 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету. – 1920. – 18 березня.
може знову призвести до постання селян та тор-
жества Денікіна. А поки що Інденбаум переко-
нував опонентів, що «радянська влада бере у
селян збіжжя і продукти не за допомогою багне-
тів, а направляє у село відповідальних працівни-
ків, які роз’яснюють селянству необхідність в ін-
тересах революції і трудових мас села віддати
надлишки робітникам, які голодують».
Але вже у травні довелось вносити суттєві ко-
рективи до такого бачення продовольчого пи-
тання, залучаючи до його вирішення власне ро-
бітників, а у серпні взагалі оголосити кампанію
походу на куркуля, під час якої використовувалися
робітничі продзагони за підтримки військової
сили. А поки що делегати робітничої конференції
281 голосом підтримали резолюцію з продоволь-
чого питання, яку запропонували більшовики.
Отже, резолюція засуджувала принцип віль-
ної торгівлі та стверджувала, що порятунок по-
лягає у державній монополії, тобто у встанов-
ленні твердих цін, як на продукти сільського
виробництва, так і на промислові товари. Про
розподіл промислових товарів у резолюції мова
не йшла, а от розподіл продовольства планува-
лось здійснювати після створення достатніх
його запасів «шляхом справедливого та посиль-
ного для села вилучення надлишків збіжжя».
Механізм розподілу передбачав натуралізацію
заробітної плати та облаштування громадського
безплатного та платного харчування. Знову таки
за приклад бралася Північ, де вже було «досяг-
нуто плідних результатів на основі вірного кла-
сового розподілу продовольства та фабричних
товарів». У цій економічній моделі мала зміни-
тися, зокрема, й роль кооперативів, вони мали не
заготовляти, а тільки розподіляти продукти. А
тому було оголошено війну «спекулятивним коо-
перативам», спекуляції як такій, аж до проголо-
шення її поза законом 43.
У цій резолюції був один пункт, який псував
загальну картину. Цей пункт стосувався вантаж-
ників, які не хотіли підкорятися тарифним став-
кам своїх профспілок, а навпаки вимагали під-
вищення своєї зарплати. Але загальний
результат роботи безпартійної робітничої конфе-
ренції дав можливість голові губревкому П. Кіну
заявити про те, що «робітнича конференція та
робітнича маса, яка її представляла, стоять за ра-
дянську владу».
Прийняті на цій конференції резолюції за-
свідчили ще одну особливість поведінки проле-
таріату Одеси. Голосуючи за більшовицькі резо-
люції, робітники не поспішали їх виконувати.
Меншовики з цього приводу називали радянську
владу паперово-декларативною, а саме більшо-
вицьке керівництво весь час наголошувало на
інертності робітничого класу міста й губернії.
Нарікаючи на низьку активність робітників,
більшовики все ж таки наполегливо йшли до
своєї мети. У цьому плані показовим стала наста-
нова Одеського губернського комітету КП(б)У до
тих комуністів, які мали бути обрані до «органу
самоуправління одеського пролетаріату і трудо-
вого селянства», тобто до Одеської ради робіт-
ничих та червоноармійських депутатів. Підго-
товка до виборів до якої розпочалась відразу
після завершення роботи безпартійної конфе-
ренції. Цей наказ повністю відображав про-
грамні установки РКП(б) та містив конкретний
план дій на найближчу перспективу 44.
Отже, Одеський губпартком ставив перед
пролетаріатом завдання створити таку радян-
ську владу, яка не буде роздиратися внутрішніми
суперечками, роз’їдатися внутрішніми воро-
гами, раду однорідну за своїм складом, яка «вміє
твердо брати на приціл, тримати кермо, воювати
та творити». У свою чергу перед такою радою
ставилося завдання за найближчі три місяці по-
вністю долучити Одеську губернію до «всіх за-
воювань Російської Соціалістичної Революції».
Причому у наказі основний акцент робився на
розподілі продуктів промислового та сільсько-
господарського виробництва. Так, зокрема, ста-
вилося завдання об’єднати всі одеські робітничі,
громадські та сільські кооперативи у єдине то-
вариство споживачів, яке у свою чергу об’єднає
всіх споживачів та замінить собою всі продо-
вольчі органи. Таке об’єднання міських та сіль-
ських товариств споживачів мало слугувати
встановленню безпосереднього товарообміну
продуктів міського та сільського виробництва та
споживання. Щоб отримати максимальну кіль-
кість сільськогосподарських продуктів передба-
чалось якомога більшу частку продуктів мі-
ського виробництва направляти на село.
Всі ці заходи мали слугувати передумовою
заборони приватної торгівлі та взагалі торгівлі
ненормованими продуктами. Наступним кроком
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році
75
43 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету. – 1920. – 20 березня.
44 Там само. – 21 березня.
мав стати розподіл продуктів за класовим при-
нципом, перехід до безоплатного громадського
харчування робітників та службовців у формі
безплатних обідів, до безоплатного харчування
дітей. Передбачаючи значні труднощі у реалізації
цих заходів наказ містив пункт репресивного ха-
рактеру, який передбачав «безпощадну розправу
зі всіма спекулянтами, аж до смертної кари».
Ці положення наказу повністю відповідали
тій частині програми РКП(б), у якій мова йшла
про сферу розподілу, у якій задача Радянської
влади полягала у тому, «щоб неухильно продов-
жувати заміну торгівлі планомірним, організо-
ваним у загальнодержавному масштабі розподі-
лом продуктів. Метою є організація всього
населення у єдину мережу споживчих комун, які
здатні з найбільшою швидкістю, планомірністю,
економією і з найменшими витратами праці роз-
поділити всі необхідні продукти, суворо центра-
лізуючи весь розподільчий апарат»45.
Друкуючи цей наказ, випадково чи не випад-
ково у цьому ж номері «Вістей» було поміщено
матеріали московських газет, у яких повідомля-
лось про систематичне зростання прогулів на за-
водах та фабриках столиці. Ці прогули по субо-
тах та понеділках були викликані тим, що
робітники їздили у село за продуктами, таким
чином вони займалися «самопостачанням». Це
явище, більш відоме як мішокництво, набувало
все більшого масштабу, що й спонукало делега-
тів ІХ з’їзду РКП(б) проголосувати за резолюцію
за назвою «Трудове дезертирство». У цій резо-
люції вказувалось на те, що значна частина ро-
бітників у пошуках кращих умов забезпечення
продовольством, а нерідко і з метою спекуляції,
самовільно залишала підприємства, переїздила
з місця на місце, чим погіршувала загальне ста-
новище робітничого класу. Відповідно делегати
з’їзду покладали на професійні організації ве-
дення планомірної, систематичної, наполегли-
вої, сурової боротьби з трудовим дезертирством,
зокрема «шляхом публікації штрафних дезер-
тирських списків, створення із дезертирів
штрафних робочих команд і, нарешті, заклю-
чення їх до концентраційних таборів»46.
Всі ці погрози не давали бажаного результату.
Вже на початку літа й робітники Одеси почали
займатися самопостачанням продуктів харчу-
вання. Голова президії губпрофради І. Перепечко
змушений був визнати, що «тарифні ставки, які
ледве дають можливість придбати фунт хліба,
змушують одних кидати фабрики, заводи й
майстерні та йти у спекуляцію до села, інших
прирікають на голодне існування»47.
Але навесні 1920 р. члени одеської органі-
зації КП(б)У розпочали наполегливо крок за
кроком перебудовувати життя відповідно до цих
положень. Те, що ці положення не відповідали
інтересам того ж таки пролетаріату їх зовсім не
бентежило. У цей час ця невідповідність най-
більш гостро проявилася у тарифній політиці.
У питанні заробітної плати робітники міста про-
тягом декількох місяців не погоджувались з ар-
гументами більшовиків, чинили спротив пере-
ходу на «всеукраїнський тариф», який насправді
був «всеросійським», а головне набагато мен-
шим, ніж той, який було встановлено в Одесі.
Відповідно до постанови «Про норми заро-
бітної платні для робітників і службовців УСРР»
мінімальна зарплата була встановлена у розмірі
1 600 карб., а максимальна – 6 400 карб. на місяць.
Причому це стосувалося 1-го поясу, куди входили
міста Луганськ та Харків. У містах 5-го поясу
тариф становив 65% від тарифу 1-го поясу48. Для
службовців профспілкових організацій було вста-
новлено свої тарифи. Для 1-го розряду, куди вхо-
дили працівники завкомів тариф складав 4 400
руб., для 6-го розряду, куди входили працівники
ЦК виробничих об’єднань 6 000 руб.49.
На пленумі ради профспілок, який відбувся
26 березня, в Одесі було затверджено свої та-
рифні ставки. Так, тарифна ставка 1-го розряду
складала 2 800 руб., а найвищого 35 розряду –
11 200 руб. Більше того, реакцією на ці тарифи
стали рішення загальних об’єднаних зборів
робітників водного транспорту й металістів та
3/4 ’2017Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О
76
45 Восьмой съезд РКП(б)…– С. 407.
46 Девятый съезд РКП(б)... – С. 415.
47 Профессиональная жизнь (Одесса). – 1920. – 14 июня.
48 Збірник Узаконень та Розпоряджень Всеукраїнського Революційного Комітету. – Ч. 3. (18-26 лютого
1920 року). – Харків, 1922. – С. 32.
49 Про тарифи для працівників професійних організацій (постанова Уповноваженого Наркомтрудсобеза
РСФРР) // Собрание Узаконений и Распоряжений Рабоче-Крестьянского Правительства Украины и Уполно-
моченных РСФСР. – 1920. – 3-10 марта. – № 2. – С. 29.
делегатських зборів будівельників, на яких було
заявлено про вимогу перших зборів виплачувати
додатково до жалування щотижня 1 тис. рублів
та 5 тис. напередодні свят, а других, – підняти зар -
плату на 100%. Звичайно, президія ради проф -
спілок, де більшість належала фракції комуніс-
тів, відмовила у задоволенні цих вимог. Не
зумівши запровадити всеукраїнський тариф в
Одесі, більшовики робили все можливе, щоб
«малочисельні групи не зривали здійснення еко-
номічної диктатури пролетаріату»50. Це стосува-
лося, у першу чергу, населених пунктів Одеської
губернії, для яких за основу було взято поло-
ження Всеукраїнської поясної розбивки. Пові-
тові міста губернії було віднесено до IV поясу
(75% жалування), де мінімальна зарплата стано-
вила 1 200 руб., а максимальна – 4 800 руб. Інші
населені пункти було віднесено до V поясу (65%
жалування), де мінімальна зарплата становила
1 040 руб., а максимальна – 4 160 руб.51.
Тарифне питання стало неприємним випро-
буванням для більшовицької влади в Одесі. Цен-
тральна влада в особі голови Південного бюро
ВЦРПС Гінсбурга вимагала покінчити із «само-
стійним тарифом». У відповідь президія ради
профспілок постановила, що у зв’язку зі зрос-
танням цін на предмети масового споживання
(за період з 1 лютого до 15 квітня вони виросли
на 278%52) , «підтвердити попереднє рішення
ради профспілок з цього питання і залишити це
рішення у силі, а також направити відповідаль-
ного працівника О. Сосіса для відстоювання та-
рифних постанов ради»53. Більше того, вже на
наступному засіданні президія ради профспілок
доручила І. Перепечку і Бров’якову запропону-
вати по прямому дроту голові Південного бюро
ВЦРПС затвердити встановлений губернською
радою профспілок тарифний мінімум для
Одеси, «попередивши, що у випадку відмови,
вони знімають із себе відповідальність за на-
слідки незатвердження цих тарифів»54.
На складність тарифного питання нарікав й
Я. Гамарник, який у своєму листі на адресу ЦК
КП(б)У, який став відповіддю на звинувачення
його у «партизанщині», пояснював причину не
переходу на всеукраїнський тариф тим, що тоді
«треба було б зарплату знизити на 50%, а це озна-
чало створити контрреволюцію, а нам було важко
навіть за цих тарифів»55. На одеських робітників
аргументи про те, що у Москві мінімальний тариф
становить 1 200 руб., а в Одесі, де умови набагато
кращі, він набагато вищий, не діяли56.
Погоджуючись на мінімальну зарплату у
2 800 руб., влада пояснювала це неналежним на-
лагодженням продовольчої справи та постачання
робітників м. Одеси та вказувала на те, що цей
захід є тимчасовим. Тому ця влада почала напо-
легливо пояснювати робітникам, що одеської та-
рифної політики не може бути, що основи цієї
політики закладаються на всеросійських профе-
сійних з’їздах, на яких організований пролета-
ріат сам намічає віхи і шляхи тарифної політики,
які, таким чином, стають плодом загальнопро-
летарської роботи. Відповідно рада профспілок
м. Одеси не могла «відірватися від всеросій-
ського руху робітників, поставити себе поза ла-
вами революційного пролетаріату»57.
Але більшовицькій владі в Одесі знадоби-
лось декілька місяців, щоб домогтись свого.
З 1 вересня Одеса все ж таки перейшла з «само-
стійницького» на всеукраїнський тариф, тобто
заробітна плата робітників була зменшена у два
рази58. Тепер всі свідомі трудящі повинні були
«від усієї душі радіти, тому що раніше був не-
нормальний стан з тарифом, коли особливо
місто потерпало від нестачі грошових знаків,
яку не могли задовольнити ніякі надходження з
центру, бо треба було багато грошової маси».
Але найважливішим фактором мав стати удар по
спекулянтах, адже «чим більше отримував ро-
бітник та службовець грошей, тим дорожче він
мав платити за предмети першої необхідності на
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році
77
50 Профессиональная жизнь (Одесса). – 1920. – 22 марта.
51 Там само. – 10 апреля.
52 Там само. – 10 мая.
53 Там само. – 26 апреля.
54 Там само. – 10 мая.
55 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 20, спр. 252, арк. 14.
56 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету. – 1920. – 9 квітня.
57 Там само.
58 Там само. – 1 вересня.
приватно-спекулятивному ринку». Але цим
справа не обмежилась, на перспективу стави-
лось завдання запровадити натуралізацію заро-
бітної плати, відповідно робітникам належало
зрозуміти, що «ніякі ставки їх не зможуть забез-
печити, а тому необхідно завершити перехід до
єдиної пайки та громадського харчування»59.
Запровадження в Одесі саме у вересні всеук-
раїнського тарифу не було випадковим. У цей
час набирала обертів кампанія походу на кур-
куля, яка відповідно до нового закону «Про
хлібну розкладку» від 24 серпня 1920 р. мала
значно покращити продовольче забезпечення ро-
бітників Одеси. Зв’язок цієї кампанії з новим та-
рифом полягав у тому, що «давав можливість
встановити твердий продовольчий курс, який
полягав у розширенні мережі громадських їда-
лень, покращення харчування у них, а також у
зниженні цін на обіди й пайковий хліб»60.
Це вже була друга спроба переходу на повне
державне забезпечення робітників пайковим хлі-
бом та харчуванням у громадських їдальнях.
Перша спроба відбулась 28 березня, коли в Одесі
почали видавати пайковий хліб61. Для цього було
відкрито 450 пунктів для трудящих 1-ї та 2-ї кате-
горій, де видавався 1 фунт хліба на одну особу по
12 руб. Як і в будь-якій новій справі почали вини-
кати труднощі, десь хліб почали випікати ще у ніч
на суботу і він був уже не свіжий, десь був не зов-
сім добре випечений, десь його не вистачило, десь
залишився зайвий, хтось загубив картки. Щоб
уникнути проблем з картками було вирішено за-
провадити продовольчий картковий паспорт.
Для забезпечення процесу видачі пайкового
хлібу у місті було проведено продовольчий пе-
репис населення за категоріями. Для визначення
приналежності до певної категорії мешканці
міста повинні були заповнити анкетні листки з
наступним їх підтвердженням профспілкою або
заводським комітетом для робітників, комітетом
службовців або профспілкою для співробітників
підприємств і установ, біржою праці для безро-
бітних, комісарами будинків для господинь, об-
слуги, ремісників-одинаків, начальниками на-
вчальних закладів для учнів тощо62.
Перші дні видачі пайкового хлібу засвідчили
про наявність проблем системного характеру.
Однією з таких проблем була гостра нестача па-
лива, відповідно робота націоналізованих круп-
них млинів весь час була під загрозою їх зу-
пинки, що періодично й траплялося протягом
1920 р. Невеликі ще не націоналізовані пекарні
за випікання однієї печі брали 500 руб., в той
час як міськпродвідділ встановив ціну у 200 руб.
Відповідно наступною проблемою був тихий са-
ботаж пекарів. А все разом призводило до поши-
рення чуток про те, що незабаром всі ці заходи
будуть відмінені, а якщо триватимуть й надалі,
то хліб буде випікатися не якісний, з домішками
соломи, вівса тощо. Ці передбачення підтверди-
лися, свідченням чого стали листи робітників
до редакцій газет із скаргами на неякісний хліб.
У відповідь на це влада обіцяла ліквідувати всі
недоліки, запровадивши посади контролерів при
кожному пункті видачі пайкового хлібу з пред-
ставників робітничого класу.
Зі схожими проблемами влада зіштовхну-
лася й при відкритті громадських їдалень. Спо-
чатку їх було відкрито 40, планувалося довести
їх кількість до 100. Передбачалось відкрити
їдальні при всіх фабриках і заводах, де робіт-
ники за доступними цінами отримували б якісну
їжу. Ці плани доводилось весь час відкладати.
Крім якості їжі, тут виникли суто технічні пи-
тання: наявність приміщень, посуду тощо63.
Не дивлячись на всі ці перепони, влада не
збиралася відмовлятися від планів втілення їх в
життя. Отже, процес розпочався і тепер необхідно
було демонструвати неухильне його дотримання.
Для цього у свою чергу необхідно було забезпе-
чити виконання селянами продрозкладки. І тут
для влади були найбільші перешкоди. Продроз-
кладка виконувалась селянами дуже повільно.
Видача пайкового хлібу була лише одним,
хоч і найважливішим, елементом у системі єди-
ного кооперативного розподільчого апарату.
У планах влади було створення об’єднаної робіт-
ничої кооперації, яка мала увібрати в себе всі інші
форми міських кооперативів і перетворитися на
«Товариство Споживачів» (споживчу комуну) і
3/4 ’2017Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О
78
59 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету і Губерніального Загальноміського Комітету
Комуністичної Партії (більшовиків) України. – 1920. – 9 вересня.
60 Там само.
61 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету. – 1920. – 31 березня.
62 Там само. – 24 березня.
63 Там само. – 23 березня.
до цього товариства мали бути передані всі фун-
кції міських продовольчих органів. У губерн-
ському масштабі таке товариство мало забезпе-
чувати обмін продуктів між містом і селом64.
Отже, мова йшла про те, що чи то центральна
робітнича кооперація, чи то споживча комуна
мали розподіляти за картковою системою про-
дукти та товари першої необхідності, які мали
бути заготовлені опродкомгубом.
Таким чином, основою продовольчої полі-
тики радянської влади в Одесі, відповідно до по-
ложень програми РКП(б), мала стати робітнича
кооперація, яка, у свою чергу, мала бути пере-
творена на розгалужений розподільчий апарат,
який би забезпечував обслуговування всього ро-
бітничого населення, який би був залучений до
проведення заготівлі продуктів й товарів та їх
розподілу. В ідеологічному плані робітнича коо-
перація, до складу якої мав увійти кожен член
профспілки, мала стати новим проявом револю-
ційного робітничого руху65.
Недієздатність цієї моделі соціальних відно-
син стала проявлятися від самого початку її
впровадження. Ціною її насадження став «голод,
справжній, у прямому значені цього слова, який
все більше почав наближатися до робітничих
кварталів»66. Голова президії губпрофради І. Пе-
репечко у червні змушений був визнати, що від-
сутність товарного фонду, майже абсолютне
припинення виготовлення товарів промислового
виробництва, зробило неможливим будь-яке ре-
гулювання продовольчого питання. Іншими сло-
вами, мова йшла про те, що селяни, не отри-
муючи нічого від міста, не виконували план
продрозкладки. Сподівання на те, що селянин
може дати державі позику збіжжям, яка неві-
домо коли і чим буде повернута, розвіювались
реаліями «продовольчої роботи в українському
селі з його бандитизмом і від політики, і від гра-
бунку». Крім цього, чимало робітників, яких за-
лучали до продовольчої роботи виявлялися
«шкурниками». Тому І. Перепечко робив гіркий
висновок: «Продовольчий стан важкий до не-
можливості, дорожнеча всіх продуктів харчу-
вання та широкого масового споживання росте
з кожним днем, а перспективи ще гірші»67.
У розпал кампанії походу на куркуля новий
голова президії губпрофради С. Рабінсон також
змушений був констатувати, що «перед робітни-
ками продовжує гостро стояти привид фізичного
голоду, до цього часу значна частина трудової
Оде си ще не отримує навіть своєї хлібної пайки»68.
У той час як мінімальна потреба населення скла-
дала 7 тис. пуд., пекарні могли випікати не більше
4 тис. пуд. у день. Це при тому, що щоденна по-
треба хліба в Одесі за радянськими нормами скла-
дала 8 125 пуд. Такою самою була ситуація з кру-
пами, з іншими продуктами та товарами.
Наводячи ці відомості, С. Рабінсон змуше-
ний був визнати незадовільну роботу «нашого
розподільчого апарату». Саме в цей час більшо-
вицька влада намагалась вдруге налагодити роз-
поділ товарів першої необхідності. Двадцять
шостого вересня губревком видав наказ про
обов’язкову приписку всього населення м. Одеси
до розподільчих пунктів (лавок) Одеського спо-
живчого товариства (ОСТ)69. Згідно цього на-
казу, кожний громадянин, який постійно мешкав
у межах м. Одеси, був зобов’язаний відповідно
до встановленого порядку та терміну приписа-
тися до одного з розподільчих пунктів ОСТ і
таким чином стати членом товариства. При-
писка проводилася поіменно, з вказівкою статі,
віку, заняття, точного місця проживання та кате-
горії продовольчої пайки. Мали бути приписані
й діти віком від 6 місяців. Приписка розпочалась
27 вересня і мала бути завершена 12 жовтня.
Наказ містив попередження про те що «особи,
які у встановлені терміни не будуть приписані,
будуть притягнуті до відповідальності за неви-
конання цієї обов’язкової постанови». Крім
цього, ці особи мали бути позбавлені права на
отримання продовольчої та хлібної пайки.
Отже, цей процес мав завершитися 12 жов-
тня, але його довелось продовжити до 28 жов-
тня, тому що за встановлений термін записалося
трохи більше 50 тис. осіб із загального числа 350
тис., які підлягали приписці та у яких на руках
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році
79
64 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету. – 1920. – 3 квітня.
65 Рабочее дело (Одесса). – 4 апреля.
66 Профессиональная жизнь (Одесса). – 1920. – 14 июня.
67 Там само.
68 Там само – 11 октября.
69 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету і Губерніального Загальноміського Комітету
Комуністичної Партії (більшовиків) України. – 1920. – 24 вересня.
були продовольчі документи. Причому найбільшу
активність проявили мешканці робітничих райо-
нів та декласовані елементи. Інші верстви насе-
лення не поспішали долучатися не те що «до ак-
тивної участі у справі управління суспільством»,
а й отримувати продукти з розподільників.
Більше того, вони були свідомі того, що «будуть
виключені із соціальних груп, які підлягали по-
стачанню із загальнодержавного казана»70. Після
28 жовтня будь-яка інформація про діяльність
споживчого товариства у джерелах відсутня.
Таким чином, найважливіша організаційна задача
щодо включення всього населення до складу спо-
живчого товариства не була виконана. Тому ви-
сновок про те, що на кінець громадянської війни
вдалось «охопити мережею споживчих товариств
майже все населення», як свідчить приклад
Одеси, не відповідає дійсності71.
Натомість було організовано забезпечення
харчами лише ударні групи робітників, які пере-
важно виконували замовлення військового ха-
рактеру. У концентрації виробничих потужнос-
тей, робочої сили, продовольчих, сировинних і
паливних ресурсів для виготовлення необхідної,
переважно військової, продукції в повній мірі
якраз і проявились наслідки утвердження еконо-
мічної диктатури72.
Тема комуністичного розподілу, який не вда-
лося створити ні Леніну під час першого штурму
1918-1920 рр., ні Сталіну у 1929-1933 рр., у ра-
дянській історіографії була суцільною «білою
плямою»73. В той же час такий розподіл також
відіграв важливу роль у становленні економічної
диктатури. С. Кульчицький наголошував на тому,
що хоча запровадити комуністичний розподіл
продуктів та товарів, який би охоплював все на-
селення міста, владі не вдалося, все ж таки мож-
ливість отримувати певну кількість нормованих
продуктів за символічними цінами або взагалі
безкоштовно, усвідомлення того, що всі одержу-
ють злиденно мало, але «по справедливості», –
все це згуртовувало мільйони працюючих на-
вколо рад і партії, яка стояла за ними, надаючи
радянській владі непереборної сили74.
Крім цього, постійно мобілізуючи робітників
на польський, врангелівський, паливний, куркуль-
ський тощо фронти, на виконання виробничих
завдань, запроваджуючи елементи мілітаризова-
ної праці, влада взамін їм пропонувала покра-
щення житлових умов за рахунок буржуазії та
роздачу вилучених речей у тієї ж буржуазії. Жит-
ловим відділом губревкому було поставлено
бойову задачу переселити робітників із підвалів
та антисанітарних приміщень до добре облашто-
ваних будинків буржуазії. В той же час, врахо-
вуючи досвід Півночі та специфічні місцеві
умови, влада закликала підійти до питання пере-
селення з обережністю та точно виробленим пла-
ном. У підсумку до комунальних будинків станом
на вересень було переселено 500 сімей, до інших
помешкань було переселено біля 8 тис. осіб75.
Хоча бажаючих переселитися було набагато
більше. Влітку двічі загони свідомих робітників
та червоноармійців, які очолювали комуністи,
провели «вилучення надлишків у буржуазії». Біля
70% вилученого чоловічого та жіночого одягу, бі-
лизни, взуття, речей домашнього вжитку тощо
було передано робітникам та робітницям. Почи-
наючи з середини лютого 1920 р. в Одесі щотижня
проходили суботники, у яких брали участь від
кількох десятків до кількох сотень осіб. Газетні
звіти демонстрували трудовий ентузіазм цих осіб,
їх щире бажання налагодити мирне трудове
життя. Радянська історіографія акцентувала увагу
саме на цих соціальних та економічних аспектах
перетворень, які здійснювала радянська влада.
О. Мовчан наголошувала, що радянські історики
концентрували свою увагу в основному на ви-
вченні трудової та політичної активності робіт-
ничого класу, його соціальної структури76. І лише
побіжно ця історіографія згадувала про кризу про-
летарської диктатури, яка «намітилась у зв’язку із
закінченням громадянської війни і переходом до
здійснення економічних завдань комуністичного
будівництва». Ця криза була викликана «впертим
спротивом мільйонів дрібних власників комуніс-
тичним перетворенням старих суспільних відно-
син та загрожувала вирвати селянство з-під
3/4 ’2017Олександр Шишко К Р А Є З Н А В С Т В О
80
70 Вісти Одеського Губерніального Революційного Комітету і Губерніального Загальноміського Комітету
Комуністичної партії (більшовиків) України. – 1920. – 19 жовтня.
71 Терещенко Ю. І. Політика «воєнного комунізму» … – С. 76-77.
72 Кульчицький Станіслав. Комунізм в Україні: перше десятиріччя… – С. 95.
73 Там само. – С. 116.
74 Там само. – С. 118-119.
75 Советское строительство (Одесса). – 1920, октябрь. – № 6. – С. 19.
76 Мовчан О. М. Повсякденне життя робітників УСРР… – С. 4.
впливу пролетаріату, підготувавши сприятливий
ґрунт для посилення і розвитку селянської контр-
революції»77. Наведені вище цитати належать до
резолюції першої Всеукраїнської наради КП(б)У,
яка відбулась у травні 1921 р. у Харкові. Мате-
ріали цієї наради засвідчили, що комуністи з
жалем змушені були визнати, що їм не вдалося
протягом 1920 р. підкорити своїй волі багатомі-
льйонне українське селянство. Отже, спроба ут-
вердження економічної диктатури на селі зазнала
поразки. Що стосується Одеси, то тут ситуація
була неоднозначною. З одного боку, більшовикам
вдалося встановити контроль над профспілками,
перетворивши їх на один з органів державної
влади, нав’язати централізовану тарифну полі-
тику, забезпечити продуктами харчування ос-
новне ядро робітничого класу, задовольнити міні-
мальні потреби у товарах першої необхідності та
головне отримувати більшість голосів під час ви-
борів та голосувань на різного роду конференціях.
З іншого боку, значна кількість підприємств зали-
шалася у приватній власності, профспілки не
змогли виконати свою основну нову функцію, яка
полягала у забезпеченні трудової дисципліни, під-
вищенні продуктивності праці тощо. Протягом
жовтня-листопада на деяких підприємствах Одеси
прогули складали 30-40% робочого часу, цим
самим «несвідомі робітники демонстрували без-
відповідальність перед с в о ї м виробництвом, с
в о є ю промисловістю, с в о є ю державою»78.
Крім тяжкого продовольчого стану, на таке став-
лення робітників до праці впливали низькі тарифи
заробітної плати, які позбавляли робітників
стимулів взагалі працювати, та заборона вільної
торгівлі, яка навпаки призвела до подорожчання
товарів та поширення спекуляції ними.
Таким чином, утвердження економічної дик-
татури в Одесі протягом 1920 р. дозволило зосере -
дити більшовикам у своїх руках політичну та еко-
номічну владу, що дало їм змогу мобілізувати люд-
ські та матеріальні ресурси для забезпечення пере -
моги на фронтах громадянської війни, а також для
війни на внутрішньому фронті, який включав у се -
бе «куркульський», продовольчий, паливний фрон -
ти. В той же час утвердження економічної дикта-
тури засвідчило, що основні її положення супере-
чать інтересам всіх верств населення, в тому числі
робітничого класу, який ставав беззахисний пе ред
начебто своєю пролетарською державою, та зу бо-
жіння якого досягало катастрофічного характеру.
Пролетаріат Одеси та утвердження економічної диктатури у 1920 році
81
77 Советское строительство. – 1921, июль. – № 2. – С. 40.
78 Профессиональная жизнь (Одесса). – 1921. – 4 января.
ANON(1963). Desyatyjs”ezdRKP(b). Mart 1921 go -
da. Stenograficheskij otchet. M.: Politizdat. [in Russian].
ANON(1960). Devyatyjs”ezd RKP(b).Mart-aprel’
1920 goda. Protokoly. M.: Politizdat. [inRussian].
ANON(1959). Vos’mojs”ezd RKP(b).Mart 1919 go -
da. Protokoly. M.: Politizdat. [in Russian].
ANON(1959). Vtorojs”ezd RSDRP.Iyul’-avgust
1903 goda. Protokoly. M.: Politizdat. [in Russian].
ANON(1920). Sobranie Uzakonenij i Rasporyazhe-
nij Raboche-Krest’yanskogo Pravitel’stva Ukrainy i
Upolnomochennyx RSFSR. 2, 28-32. [in Russian].
ANON(1922). Zbirnyk Uzakonen ta Rozporiadzhen
Vseukrainskoho Revoliutsiinoho Komitetu. 3 (18-26 liu-
toho 1920 roku). Kharkiv. [in Ukrainian].
Buxarin, N. I. (1988). Izbrannye proizvedeniya. M.:
Politizdat. [in Russian].
Hoshuliak, I. L. (1989). Dopytannia pro rol V. I. Le-
nina u zmitsnenni Kompartii Ukrainy (1918-1920 rr.).
Ukrayins’kyy istorychnyy zhurnal – Ukrainian Historical
Journal, 4, 29-4. [in Ukrainian].
Kul’chyts’kyyStanislav. (1996). Komunizm v Ukra-
yini: pershe desyatyrichchya (1919-1928). Kyiv: Os-
novy. [in Ukrainian].
Movchan, O. M. (2011). Povsiakdenne zhyttia ro-
bitnykiv USRR. 1920-ti rr. K.: InstytutistoriiUkrainy
NAN Ukrainy. [in Ukrainian].
Movchan, O. M. (1993). Prydushennia menshovyt-
skoi opozytsii v profspilkovomu rusi Ukrainy (1920-
1924 rr.). Ukrayins’kyy istorychnyy zhurnal – Ukrainian
Historical Journal, 2-3, 37-47. [in Ukrainian].
Movchan, O. M., Reient, O. P. (1995). Mizh partiina
politychna borotba u profspilkovomu rusi Ukrainy
(1917-1922 rr.).Ukrayins’kyyistorychnyyzhurnal – Uk-
rainian Historical Journal, 5, 8-27. [in Ukrainian].
Movchan, O. M. (1998). Robitnychyi straikovyi rukh
v Ukraini (20-ti rr.).Ukrayins’kyy istorychnyy zhurnal –
Ukrainian Historical Journal, 6, 12-21. [in Ukrainian].
Movchan, O. M. (1999). Ukrainski profspilky i ra-
dianska derzhava v 20-ti roky. K.: Instytutistorii Ukrainy
NAN Ukrainy. [in Ukrainian].
Tereshchenko, Yu. I. (1988). Doslidzhennya ekono-
michnoyi polityky radyans’koyi vlady na Ukrayini
(1918-1920 rr.).Ukrayins’kyy istorychnyy zhurnal – Uk-
rainian Historical Journal, 3, 28-41. [in Ukrainian].
Tereshchenko, Yu. I. (1980). Polityka «voyennoho
komunizmu».Ukrayins’kyy istorychnyy zhurnal – Ukrai-
nianHistoricalJournal, 10, 75-85. [in Ukrainian].
Turchenko, F. G. (1987). Velikij Oktjabr’ i likvida-
cijaj ekspluatatorskih klassov na Ukraine.Kiev-Odessa:
«Vishhashkola». [in Russian].
Rеferences
|