Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик

У статті на основі історико-демографічних характеристик аналізується спільнота в'язнів секвестрів Гетьманщини середини ХVІІІ ст. Підраховано кількість ув'язнених, досліджено статеву та соціальну структури арештантів. Окрему увагу було приділено злочинам, скоєними жінками. Також охарактер...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Сапронов, А.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Регіональні аспекти історичної демографії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168905
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик / А. Сапронов // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 168-177. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168905
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1689052020-05-26T01:26:18Z Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик Сапронов, А. Регіональні аспекти історичної демографії У статті на основі історико-демографічних характеристик аналізується спільнота в'язнів секвестрів Гетьманщини середини ХVІІІ ст. Підраховано кількість ув'язнених, досліджено статеву та соціальну структури арештантів. Окрему увагу було приділено злочинам, скоєними жінками. Також охарактеризовано вікову структуру і стан здоров'я ув'язнених. In the article analyzes the community of prisoners in the middle of the 18th century in Hetmanschyna based on historical demographic characteristics. The number of prisoners has been calculated, the sexual and social structures of the prisoners have been investigated. Particular attention was paid to crimes committed by women. In this article also describes the age structure and state of health of prisoners. Analysis of the structure of the prisoners provides interesting material for further generalizations and formulating common trends of Hetmanschyna’s society in the middle of the 18th century. В статье на основе историко-демографических характеристик анализируется сообщество заключенных секвестров Гетманщины середины XVIII века. Подсчитано количество заключенных, исследованы половая и социальная структуры арестантов. Отдельное внимание было уделено преступлениям, совершенными женщинами. Также охарактеризованы возрастная структура и состояние здоровья заключенных. 2017 Article Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик / А. Сапронов // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 168-177. — Бібліогр.: 19 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168905 343.261-052:94(477)»1648/179» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Регіональні аспекти історичної демографії Регіональні аспекти історичної демографії
spellingShingle	Регіональні аспекти історичної демографії Регіональні аспекти історичної демографії Сапронов, А. Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик Краєзнавство
description	У статті на основі історико-демографічних характеристик аналізується спільнота в'язнів секвестрів Гетьманщини середини ХVІІІ ст. Підраховано кількість ув'язнених, досліджено статеву та соціальну структури арештантів. Окрему увагу було приділено злочинам, скоєними жінками. Також охарактеризовано вікову структуру і стан здоров'я ув'язнених.
format	Article
author	Сапронов, А.
author_facet	Сапронов, А.
author_sort	Сапронов, А.
title	Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик
title_short	Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик
title_full	Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик
title_fullStr	Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик
title_full_unstemmed	Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик
title_sort	спільнота "мешканців" секвестрів гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Регіональні аспекти історичної демографії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168905
citation_txt	Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик / А. Сапронов // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 168-177. — Бібліогр.: 19 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT sapronova spílʹnotameškancívsekvestrívgetʹmanŝiniusvítlíístorikodemografíčnihharakteristik
first_indexed	2025-07-15T03:41:39Z
last_indexed	2025-07-15T03:41:39Z
_version_	1837682812906373120
fulltext	УДК 343.261-052:94(477)»1648/179» Андрій Сапронов (м. Полтава) Спільнота «мешканців» секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик У статті на основі історико-демографічних характеристик аналізується спільнота в’язнів сек- вестрів Гетьманщини середини ХVІІІ ст. Підраховано кількість ув’язнених, досліджено статеву та соціальну структури арештантів. Окрему увагу було приділено злочинам, скоєними жінками. Також охарактеризовано вікову структуру і стан здоров’я ув’язнених. Ключові слова: секвестр, колодники, демографічні характеристики, Гетьманщина, населення, зло- чинність. Andrii Sapronov The community of «nhabitants» of the Hetmanate’s sequesters in the light of characteristics of the historical demography In the article analyzes the community of prisoners in the middle of the 18th century in Hetmanschyna based on historical demographic characteristics. The number of prisoners has been calculated, the sexual and social structures of the prisoners have been investigated. Particular attention was paid to crimes committed by women. In this article also describes the age structure and state of health of prisoners. Analysis of the structure of the prisoners provides interesting material for further generalizations and formulating common trends of Hetmanschyna’s society in the middle of the 18th century. Key words: prison, prisoners, demographic characteristics, Hetmanschyna, population, crime. Андрей Сапронов Сообщность «жителей» секвестров Гетманщины в свете историко-демографических характеристик В статье на основе историко-демографических характеристик анализируется сообщество заклю- ченных секвестров Гетманщины середины XVIII века. Подсчитано количество заключенных, исследо- ваны половая и социальная структуры арестантов. Отдельное внимание было уделено преступлениям, совершенными женщинами. Также охарактеризованы возрастная структура и состояние здоровья заключенных. Ключевые слова: секвестр, колодники, демографические характеристики, Гетманщина, население, преступность. 168 Тюремне ув’язнення злочинців було і зали- шається одним із способів урегулювання життя суспільства. Упродовж століть ця каральна прак- тика, суттєво змінилася. Місце відбування арешту, форма, частота його застосування, мета покарання неодноразово змінювалися. Вивчення змісту злочинів, їх частоти і системи покарань дають можливість поглянути на напрями роз- витку спільноти конкретної епохи, та деякі особ- ливості її соціальної системи. Відповідно, на ос- нові цього, є ймовірність зробити висновки про життя представників окремих соціальних груп. Саме тому автор поставив перед собою за мету проаналізувати статево-віковий склад і соціальну структуру злочинців, котрі перебували у в’язни- цях Гетьманщини на середину XVIII століття. З сучасних вітчизняних істориків проблемі зло- чинності найбільше уваги приділив Володимир Маслійчук. Його праці стосуються як окремих видів злочинів, так і правопорушень соціальних Спільнота «мешканців» секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик 169 груп Слобідської і Лівобережної України XVIII ст.1. Його робота «Дітозгубництво на Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині XVIII ст.» є фундаментальною для вивчення проблеми ін- фантициду на вітчизняних теренах2. Також варто відмітити його монографію «Неповнолітні зло- чинці в Харківському намісництві (1780– 1796 рр.)», в якій на фоні суспільно-політичних перетворень Російської імперії XVIII ст., автор до- сліджував проблему злочинності неповнолітніх3. Окрім публікацій Володимира Маслійчука, доречно відзначити роботу Ігоря Сердюка «По- лкових городов обивателі: історико-демогра- фічна характеристика міського населення Геть- манщини другої половини ХVІІІ ст.»4. В ній на основі даних Генерального опису Лівобережної України 1765–1769 рр., подано історико-демог- рафічні характеристики населення Ніжина, Пе- реяслава і Стародуба. Монографія Юрія Воло- шина «Козаки і посполиті: Міська спільнота Полтави другої половини XVIII ст.» є чудовим прикладом дослідження життя ранньомодерного міста5. Окрім історико-демографічної складової (статево-вікова, шлюбна та соціальна структури населення) автор приділив увагу природі міжо- собових конфліктів і рівню злочинності у По- лтаві другої половини XVIII ст. Вищеперераховані праці, до певної міри, є зразком для цієї розвідки. Адже об’єктом нашого дослідження є окрема група населення Гетьман- щини – колодники6, які перебували у в’язницях на середину XVIII ст. Арештанти були актив- ними учасниками життя громади7. Проте, на «вітчизняному матеріалі» не існує жодного окре- мого дослідження про в’язнів у Гетьманщині. У вищезгаданих монографіях і статтях В.Маслій- чука, Ю.Волошина, І.Сердюка колодники існу- ють у більшій мірі в якості побічних персонажів, тому ця проблема заслуговує на увагу. Для реалізації мети дослідження автор ста- вить наступні завдання: – підрахувати кількість ув’язнених у Геть- манщині на середину XVIII ст. та встановити статеву структуру арештантів; – простежити особливості злочинів, скоєних колодницями; – охарактеризувати вікову структуру і стан здоров’я ув’язнених; – дослідити соціальну структуру мешканців секвестрів та проаналізувати злочини, скоєні різ- ними категоріями населення Гетьманщини. На початку розвідки найбільш доцільно вка- зати загальну кількість в’язнів. Для цього автор використав дані із справи «Дело о колодниках. 1 Маслійчук В. Девіантна поведінка жінки на Слобожанщині в 80-90-х рр. ХVІІІ ст. (за матеріалами пові- тових судів Харківського намісництва) / Володимир Маслійчук. // Соціум. – 2005. – №5. – С. 197–215; Його ж. Палійство на Лівобережній і Слобідській Україні наприкінці XVIII ст. // Український історичний збірник. – 2011. – № 4. – С. 52–62; Його ж. До історії родинної конфліктності. Насильство у родині на Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині XVIII ст. // Соціум. – 2007. – №7. – С. 243–263; Його ж. Вияви рухли- вости та підліткова злочинність (конокрадство, крадіжки волів, утечі) у Харківському намісництві 80–90-х років XVIII століття // Україна модерна. – 2010. – №17. – С. 77 – 100; Його ж. Підлітковий злочин у Харкові (80-90-ті рр. XVIII cт.) // Краєзнавство. – 2011. – №1. – С. 72–79. 2 Маслійчук В. Дітозгубництво на Лівобережній та Слобідській України у другій половині XVIII ст. / Володимир Маслійчук. – Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2008. – 126 с. 3 Маслійчук В. Неповнолітні злочинці в Харківському намісництві (1780–1796 рр.) / Володимир Мас- лійчук. – Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2011. – 446 с. 4 Сердюк І. Полкових городов обивателі: історико-демографічна характеристика міського населення Геть- манщини другої половини ХVІІІ ст. / Ігор Сердюк. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2011. – 304 с. 5 Волошин Ю. Козаки і посполиті: Міська спільнота Полтави другої половини XVIII ст. / Юрій Волошин. – Київ : К.І.С., 2016. – 356 с. 4 Термін колодники використовувався в документах XVIII ст. для позначення заарештованих злочинців. 5 Для їхнього утримання раз у декілька років жителі сотні (для сотенного центру) або всього полку (для полкових міст) будували або ремонтували дерев’яні приміщення в’язниці. Арештантів охороняли набрані із місцевих обивателів сторожі на чолі з тюремним отаманом. Під їхнім наглядом злочинці ходили по вулицям міст і округи, просили милостиню і майже повністю залежали від громади. З іншого боку, містяни теж зале- жали від дій колодників. У випадках втечі арештантів із секвестрів, місцеві жителі розшукували біглих по околицях населених пунктів і найближчим селам. 6 Центральний держаний історичний архів України в м.Київ (далі – ЦДІАК України), ф. 51, оп. 3, спр. 10899. 7 Там само, арк. 2. 3/4 ’2017Андрій Сапронов К Р А Є З Н А В С Т В О 170 Краткие экстракты со всех малороссийских по- лкових канцелярий в Генеральную войсковою канцелярию же о решенних и нерешенних об оних колодниках делах» 1751 року, що зберіга- ється у 51 фонді (Генеральна військова канцеля- рія) Центрального державного історичного архіву України, м. Київ8. Документ має 116 ар- кушів. Починається він з указу гетьмана Кирила Розумовського від 9 січня 1751 року про ство- рення реєстру арештантів, які утримувалися у тюрмах Гетьманщині. Мету його написання було означено так: 2 потребно нам ведать о колко в Малой России в Глухове и во всехь полкових и сотничих городах и в Магистратах где имеется и с каких годовь и по каких делахь содержатись колодников и сколько об них дель решенно и не решенних и для чего»9. Далі в документі запи- сані відповіді Генерального Військового суду, десяти полків і магістратів. Після звіту кожної канцелярії записані: загальна кількість в’язнів; їх обсяг і місце ув’язнення; число осіб, яке пе- ребувало в секвестрі з певного року; сума ареш- тантів за певний вид правопорушення; кількість вирішених справ і тих, котрі не мали вироку із зазначенням причини відсутності вердикту. На основі поданої інформації із полкових кан- целярій, магістратів і Генерального суду Генераль- ною військовою канцелярією було створено під- сумковий звіт. У ньому вказано, що станом на 1751 рік в острогах Гетьманщини перебувало 347 арештантів10. Цю ж кількість вказали у своїх до- слідженнях Ю. Волошин11 та І. Сердюк12. Проте це число не відповідало дійсності. Причиною цієї неточності була помилка у даних про в’язнів По- лтавського полку. Канцеляристи Генеральної вій- ськової канцелярії записали у підсумковому акті, що в полтавському секвестрі перебувало 26 колод- ників. Така кількість була на момент повторної відповіді полкової канцелярії у столицю у зв’язку з невідповідністю правильній формі написання першого варіанту списку13. У початковій версії звіту була подана інформація про 31 в’язня14. Автор використав дані першого реєстру арештан- тів, оскільки відповіді інших полкових канцелярій і магістратів були написані приблизно в той самий час (лютий-березень 1751). Окрім того, необхідно додати ще двох арештантів із Переяславського полку, які не вказані Генеральною канцелярією в загальному реєстрі. Відомості про них місцева по- лкова канцелярія надіслала у Глухів окремим лис- том15. Ця недбалість Переяславської канцелярії була зумовлена тим, що у Яготинській і Кропив- нянській сотні неквапливо відреагували на указ про створення реєстру колодників. Таким чином, усього в’язнів мало бути 354. Проте при створенні у Генеральній військо- вій канцелярії остаточного звіту не враховано 22 в’язнів, які перебували на балансі Глухівською сотні16. Те ж стосується і 85 арештантів, що були під наглядом Генерального військового суду, котрі також перебували у столиці Гетьманщини17. Проте при підрахунках варто взяти до уваги те, що в матеріалах Глухівської сотні та Гене- рального суду одна справа дублюється. Тому, щоб не рахувати одних і тих самих злочинців двічі, я вважаю за доречне віднести це провад- ження до звіту Глухівської сотенної канцелярії18. Також у реєстрах арештантів двох столичних ус- танов різниться кількість фігурантів цієї справи. Так, за даними сотенної канцелярії, у Глухів- 8 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10899, арк. 88-94. 9 Волошин Ю. Козаки і посполиті: Міська спільнота Полтави другої половини XVIII ст. / Юрій Волошин. – Київ: К.І.С., 2016. – с. 255. 10 Сердюк І. Полкові міста Гетьманщини в другій половині ХVІІІ ст.: економіка та демографія / Ігор Сердюк // Українська держава другої половини ХVІІ – ХVІІІ ст.: політика, суспільство, культура / Ігор Сердюк. – Київ: Інститут історії України, 2014. – С. 236. 11 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10899, арк. 37-39. 12 Там само, арк. 103-104, 108. 13 Там само, арк. 102. 14 Там само, арк. 20-23 і арк. 91. 15 Там само, арк. 19, 93. 16 Злочинців було заарештовано на початку 1751 р. і слідчі дії ще не проводилися. Тому, на нашу думку, навряд ця справа могла потрапити на розгляд Генерального суду. 17 Згадки про утримання в’язнів Засеймських сотень у Глухові подана у ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 7073, арк. 14 18 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10899, арк. 84. Спільнота «мешканців» секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик 171 ському острозі знаходиться 4 особи, а вища су- дова інстанція Гетьманщини повідомляла лише про двох. Тому при підрахункові в’язнів до Ге- нерального військового суду я відніс 83 зло- чинці, а до Глухівської сотенної канцелярії – 22 колодника (див. табл. 1). Таблиця 1 Кількість в’язнів у тюрмах Гетьманщини станом на 1751 рік Отже, за нашими підрахунками загальна кількість колодників станом на 1751 рік скла- дала 460 осіб. Найбільше арештантів перебувало у Глухові, Миргородському, Ніжинському і Ста- родубському полках. Лідерство столиці Гетьман- щини по цьому показнику було зумовлено пере- буванням у місті Генерального суду, який був вищою судовою установою для колишньої Мало- росії. Окрім того, у Глухівський острог надсилали своїх злочинців Засеймські сотні19. На нашу дум - ку, лідерство за показником ув’язнених Ніжин - ського і Стародубського полків було зумовлено тим, що у цих адміністративних одиницях прожи- вала найбільша кількість населення. Велика кіль- кість арештантів у Миргородському полку була зумовлена тим, що до полкової в’язниці у Соро- чинцях було поселено на період слідства 35 «гай- дамак», заарештованих на Правобережжі20. Статевий розподіл ув’язнених вказує на те, що в буцегарнях Гетьманщини сиділи зазвичай чоловіки. Частка жінок становила в середньому 11% (51 особа) від загального числа в’язнів. Біль- шість із них перебували у в’язницях за т.зв. «жі- ночі злочини»: дітозгубництво, підпал і крадіжки. Ще 23 (45,1 %) від загальної кількості колодниць утримувалися у секвестрах за 15 групових злочи- нів, часто скоєних спільно з чоловіками. Основ- ним індивідуальним «жіночим» злочином було дітозгубництво (22 осіб або 43,1% від загальної кількості колодниць на 1751 р.)21. Найчастіше жінки порушували закон разом із членами власної сім’ї. Згідно з матеріалами «Дела о колодниках», у секвестрах Гетьман- щини станом на 1751 р. перебувало 8 шлюбних пар. У п’яти випадках пари звинувачувались у крадіжках. Ще дві пари перебували під наглядом тюремних установ за злочини, які не були дове- деними. Так, Пилип Фолченко із дружиною Мотрею та Федором Молохатченком перебували в ув’язненні у Полтавському секвестрі за те, що в них знайшли два срібні хрести і ланцюжок із пограбованої Каплуновської церкви22. Інша справа, учасниками якої теж була сімейна пара, знаходилася на розгляді Генерального військо- вого суду. Її фігурантами були троє циган, а також їхні сім’ї. Їх було піймано «с воровскими денгами»23. Жінок заарештували за те, що вони були (не-)свідомими співучасниками фальшиво- монетництва. Як і в даному випадку, це право- порушення часто мало сімейний характер24. Ще в одному випадку подружжя опинилося під арештом у Роменській сотенній канцелярії через 19 Випадки доносів і жіночої солідарності у справах про дітозгубництво наведено у праці Маслійчук В. Дітозгубництво на Лівобережній та Слобідській України у другій половині XVIII ст. / Володимир Маслійчук. – Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2008 . – С. 47–54. 20 ЦДІАК України, ф. 51, оп.3, спр. 10899, арк. 103 (до речі, в цій самій тюрмі знаходився також запорізький ко зак Лесько Оробець, справа якого велася окремо від вищеназваної. У нього також знайдено речі із тієї ж церкви). 21 Там само, арк. 13. 22 Іншим дуже популярним груповим варіантом фальшування грошей на туманному Альбіоні було залу- чення слуг. Gaskill M. Crime and Mentalities in Early Modern England / M. Gaskill // Cambridge University Press. 2003. – p. 123-202. 23 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10899, арк. 30. 24 Там само, арк. 61 зв. Підзвітна установа Чоловіки Жінки Всього Генеральний військовий суд 75 8 83 Глухівська сотня 21 1 22 Лубенський полк 24 6 30 Переяславський полк 23 4 27 Прилуцький полк 22 5 27 Гадяцький полк 23 7 30 Чернігівський полк 41 2 43 Стародубський полк 37 1 38 Київський полк 10 1 11 Полтавський полк 23 8 31 Ніжинський полк 48 1 49 Миргородський полк 57 7 64 Київський магістрат 3 – 3 Ніжинський магістрат 2 – 2 Всього 409 51 460 3/4 ’2017Андрій Сапронов К Р А Є З Н А В С Т В О 172 перелюб. Молодій парі закидали те, що вони жили статевим життям ще не будучи вінчаними25. Що ж до решти злочинів в яких фігурували жінки, то в здебільшого їх звинувачували у спі- вучасті в крадіжках (4 справи). У двох випадках об’єкти крадіжок не було зазначено. У інших ви- падках вдова Вівдя та Петро Хоменко із Черні- гівського полку вкрали скриню з грошима26, а ще дві колодниці звинувачувались полтавським судом у крадіжці коней та речей в Старосанжар- ських козаків Нікіти Деркача та Василя Соло- довниченка утримувалися ще дві колодниці27. У двох справах із Лубенського полку жінки утримувалися у секвестрі, тому що були замов- ницями вбивств власних чоловіків28. Євдокія Семенова «дочь нещасная» та Ігнат Супрунов утримувалися у в’язниці Ніжина за спалення хутора козака Демида Рожовця та за блуд29. Прикладом жіночої солідарності у ви- падку дітозгубництва є справа жительок села Де- ріївка Келебердянської сотні Полтавського полку. Настя Давидовна зачала дитину поза шлюбом. Після її народження вона закопала дитя заживо в землю, про що знала її матір Ганна30. Індивідуальні злочини, скоєні жінками сто- сувалися здебільшого дітовбивства. Так, зокрема у цьому злочини звинувачувалося 22 із 28 жінок які перебували в ув’язненні. Одна дітозгубниця була оскаржена у неодноразовому скоєнні цього злочину31. Ще одна жінка перебувала у Глухів- ському острозі за вбивство, а її справа знаходи- лася на розгляді в Сенаті. Так, Тетяна Чобота- рєва задушила свого чоловіка Никифора32. Як відомо ще одним «жіночим» злочином можна вважати підпал. На думку дослідника В.Маслій- чука причиною цього була нездатність «фізично покарати винуватців своїх бід»33. також дві особи самостійно вчинили крадіжку. Лише одна ув’язнена скоїла 2 типи злочинів самостійно: підпал і крадіжку. У Чернігівському й Козелецькому секвес- трах чекали на вирок дві вдови – «Вдова Вивдя»34 та «жителка местечка Остер удова Елена Іволгина»35. Перша перебувала в ув’яз- ненні за крадіжку «шкатулки» з грошима у знач- кового товариша Чернігівського полку Йосипа Гавриловича разом зі спільником, котрий втік з тюрми. А Олену Іволгіну заарештували через те, що її підозрювали у дітовбивстві. Справа розпо- чалась з того, що у місті Остер пес відкопав тіло мертвого немовляти. У ході слідства виявили, що в Олени було в грудях молоко, а отже вона могла бути потенційною матір’ю дитини. Підоз- рювана заперечувала те, що знайдене дитя було її. Проте заявила, що вона перед цим закопала двох дітей (першого вона «згубила», коли йшла по бабу-повитуху і перелазила через огорожу, а другу народила мертвою через побої місцевого маляра, у якого вона на той момент служила). Необхідно звернути увагу на деякі територі- альні закономірності жіночої злочинності. Якщо винести за дужки справи, які розглядав Гене- ральний Військовий суд (в його списку не вка- зана місце проживання восьми арештанток), то помітна дуже разюча різниця у кількості жіночої злочинності у південних полках Гетьманщини порівняно з іншими адміністративними одини- цями. Якщо підрахувати число колодниць По- лтавського, Миргородського, а також долучити статистику Гадяцького і Лубенського полків, то жінки-арештантки складуть більшість (28 із 43). Якщо ж поглянути на три північні полки (Чер- нігівський, Стародубський і Ніжинський), то в них чекали вирок у справі лише 4 із 43 заареш- тованих. Звісно, це може бути збігом, який пов’язаний з малою вибіркою (використано 25 ЦДІАК України, ф. 51, оп.3, спр. 10899, арк. 108. 26 Про ворожнечу в межах сімей див. Маслійчук В. До історії родинної конфліктності. Насильство у ро- дині на Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині XVIII ст./ Володимир Маслійчук // Соціум. – 2007. – 7. – C. 243-263. 27 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10899, арк. 72. 28 Там само, арк. 104 зв. 29 Там само, арк. 78. (Про цю справу більш детально піде мова далі). 30 Там само, арк. 13. 31 Маслійчук В. Палійство на Лівобережній і Слобідській Україні наприкінці XVIII ст. / Володимир Малійчук // Український історичний збірник – 2011. – № 14. – C. 61. 32 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10899, арк. 61 зв. 33 Там само, арк. 78. 34 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3 спр. 9684 арк. 1. 35 Там само, спр. 10899, арк. 91. Спільнота «мешканців» секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик 173 лише один реєстр в’язнів), проте, на мою думку, питання жіночої злочинності за територіальним принципом потребує подальшої уваги. Перебування у в’язниці було тяжким випро- буванням для здоров’я заарештованих. Холод та голод були постійними супутниками колодників. Наприклад, у чолобитній до імператриці Єлиза- вети Петрівни два колодники столичної в’язниці так описували свої страждання: «Мы же бедніе со- держимось зде в Глуховском остроге под караулом чрез четири уже года претерпевая тяжкую нужду такъ въ одеяніи в зимнее лютое время яко и паче в препитании за маліе свои погрешеніи…»36. Цей зразок колодницького життя є не поодиноким ви- падком, а радше типовим становищем ув’язнених для всієї Гетьманщини того часу. Стан здоров’я арештантів був значною мірою обумовлений особливістю проведення до- питу. Для отримання більш точної інформації та примусу злочинця зізнатися, використовували фізич не насильство. Але для того щоб запобігти смерті підозрюваного тортури намагалися ро- бити співмірними зі станом здоров’я і тілесними кондиціями правопорушника. Злочинців заареш- тованих за кримінал очікувало мінімум три до- пити. Якщо вони змінювали показання, то їх очі- кувала нова порція тортур. У «Дело о колодниках…» згадано 2 види мук – батогами і розпаленою шиною. Піс ля проходження їх, зло- чинці часто були на грані життя і смерті. Проте цей стан зазвичай підміняли евфемізмом «бо- лезнь». Один такий випадок мож на зустріти у звіті Переяславського полку. Справа не була ви- рішеною «за болезнию колодници»37. Аналогічні формулювання були і в інших установах Росій- ської імперії38. Тому щоб не поставити слідство у глухий кут і знайти винуватця злочину, слідчі зберігали життя підозрюваного принаймні до по- карання. Хоча іноді траплялися винятки. Колиш- ній Глинський городовий отаман Антона Дем- бровського, перебував у в’язниці в Лубнах за вбивство на допиті підозрюваного у крадіжці39. Окремою проблемою було харчування ув’яз- нених, від чого напряму залежав стан здоров’я злочинців. У голодні роки, зумовлені посухами та нападом шкідників, арештанти не могли забез- печити себе милостинею. Наприклад, у 1749 р. на Слобідській Україні та Гетьманщині був голод через нашестя сарани40. У зв’язку з цим насе- лення зубожіло і не мало можливостей утриму- вати злочинців своїми пожертвами. Так, у червні 1749 р. Полтавська полкова канцелярія повідом- ляла Генеральну, що один з колодників місцевого секвестру 9 квітня помер, а решта арештантів (їх на момент складання звіту було понад 30) також через брак харчів могли сконати «за нынешнею де в хлебе скудостью для пропитанія себе испро- сить милостыни не когут»41. Голод стимулював ув’язнених до втечі. Так. 17 серпня 1749 р. з Полтавського секвестру од- ночасно втекли «випершись ґвалтом» 12 чоло- вік42. Для розшуку біглих колодників Полтавська полкова канцелярія надала до Генеральної кан- целярії їхні прикмети. Про кожного із втікачів було зазначено їхні антропометричні дані (зріст, розмір плечей), рубці на тілі43, зачіску, вік і колір обличчя. 8 із 12 осіб, яким вдалося покинути по- лтавський полковий секвестр, описано як «лицом белий» або «лицом белий блідий»44. Не дивлячись на свій тяжкий стан здоров’я, втікачі знайшли в собі сили вибратися на волю. Загалом, матеріали про втечі арештантів є важливим джерелом для фізичних кондицій ко- лодників. 14 червня 1749 р. із полкового секвес- тру в Стародубі одночасно втекли семеро осіб45. Стародубська полкова канцелярія, якщо порів- нювати із Полтавською, подала до столиці більш детальний опис антропометричних даних ко- 36 Анисимов Е. Дыба и кнут. Политический сыск и русское общество в XVIII веке / Е. Анисимов. – М.: Новое литературное обозрение, 1999. – 720 с. 37 ЦДІАК України, ф. 51, оп.3., спр. 10899, арк. 2. 38 Маслійчук В. Дитина та голодні роки (стратегії дорослої та дитячої поведінки на Північному Лівобе- режжі у 80-х рр. XVIII ст.) / Володимир Маслійчук // Сiверянський лiтопис. – 2008. – № 5. – С. 94. 39 ПСЗ, Т.ХІІІ № 9647, с. 107. 40 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3 спр. 10046, арк. 1. 41 Кіріл Радченко мав «…на шии и ззаду с обоихь сторонь шрами долгіе…». Це свідчить про те, що зло- чинця били батогами ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10046, арк. 2. 42 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10046, арк. 2. 43 Там само, спр. 9482, арк. 3 зв. 44 Наприклад, зазначено зріст трьох арештантів: 2 аршини 3 вершки (155 см), 2 аршини 5 вершків (164 см), 2 аршини 7 вершків (173 см). 45 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 9482, арк. 3 зв. 3/4 ’2017Андрій Сапронов К Р А Є З Н А В С Т В О 174 лишніх арештантів в’язниці46. Найбільш жахли- вим стан здоров’я серед втікачів мав Грігорій Іванов. Він був «росту среднего, плечист, лицем сухощав на ногах обоихь пальцев нет на левой же ноги у половину отгнило и рани не позажи- вали»47. Проте Григорій із рештою колодників переліз через острог і покинув Стародуб. Іноді в секвестрах Гетьманщини знаходи- лися вагітні жінки. Наприклад, під час утри- мання в полтавському секвестрі Катерина Куш- нерівна народила від іншого колодника двох близнюків48. Подібний випадок трапився у Лу- бенському секвестрі. Арештантка Лариса Мари- ніченко, яка була засуджена до смертної кари за за співучасть у вбивстві чоловіка своєї при- ятельки Тетяни Чурновни.49 Проте цей вирок було замінено на заслання до Рогервіку. Однак Лубенська полкова канцелярія не виконала й цього присуду через те, що поки Лариса була «… удержана в томь секвестре полковомъ за- темъ что будучи въ побеге … вишла замуж за … Грицка Гайдученко и ставши от него мужа своего обремененна имеет родить в сих числахь дитя непременно какъ о томъ освидетельствова- нію сотенного Лубенского уряду пристойними людми показана и во опасение того даби з рож- денія в пути сама безвременнаю смертію по- страдать не могла и темъ другимъ колодникамъ же возни ихъ неучинила останется зде под онимъ секвестромъ оставлена»50. Вік ув’язнених, як і стан здоров’я, у реєс- трах ув’язнених полків Гетьманщини для Гене- ральної військової канцелярії не фіксувався. Ймовірно, що причина цього крилася у меті створення звітів. Як вже зазначалося вище, вона полягала у моніторингу загальної ситуації у по- лкових секвестрах. Тобто кількість колодників, тривалість ув’язнення, злочин і причина присут- ності арештантів у в’язницях. У справі «Дело о колодниках. Краткие экс- тракты со всех малороссийских полкових канце- лярий в Генеральную войсковою канцелярию же о решенних и нерешенних об оних колодниках делах» є лише дві згадки, що стосувалися віку арештантів. Так, Клим Рашко, який перебував у Чернігівському острозі, був звинувачений іншими колодниками в участі у розбійному нападі на жи- телів польських населених пунктів. Коло його імені було записано, що він «малой хлопе»51. Ін - шою особою, про яку подано відомості про вік та стан здоров’я був «Евтухь Степановь син Старецъ слепий». Він перебував у Стародубській в’язниці за зґвалтування 12-літньої дівчини Параски. Імо- вірніше за все, відомості про арештантів було вказано чернігівським і стародубським канцеля- ристами для того, щоб позначити, що злочинці підпадали під іншу шкалу покарань. Я припус- каю, що Клим був неповнолітнім52, а Євтуху було понад 60 років53. Також вік ув’язнених було зафік- совано відносно втікачів із Полтавської і Стародуб- ської в’язниць. Із 12 колодників, які самовіль но по- кинули полтавський секвестр у серпні 1749 р., половина входили до вікової групи 20-29 років (6 осіб). По двоє злочинців входили до категорій 15–19 та 30–39. Найстаршим втікачем був сорока- річний Іван Шерстюк. Ще про одного злочинця ві- 46 Коваленко О. Полтава ХVІІІ ст.: розвиток міської території, просторова структура та міська забудова: Дис. … канд. іст. наук. – К., 2009. – С. 123-124. 47 Саме ці дві колодниці фігурують у справі про вбивство від Лубенського полку у ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10899. 48 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3 спр. 11041, арк. 27 зв. 49 Там само, спр. 10899, арк. 59. 50 Володимир Маслійчук відзначав, що вікова межа кримінальної відповідальності для юнаків складала 16 років як за Литовським статутом, так і за «Правами, по которым судится малороссийский народ». Пізніше імператриця Катерина II указом від 26 червня 1765 р. встановила, що населення Російської імперії починало нести відповідальність у повній мірі із 17 років: Маслійчук В.Л. Вік дорослішання: початок повної кримі- нальної відповідальності в Лівобережній та Слобідській Україні у другій половині XVIII ст. // Український історичний журнал. – 2010. – № 2. – C. 41. 51 Цей вік зазначали як початок старості на теренах Гетьманщини Юрій Волошин та Ігор Сердюк. Воло- шин Ю. Розкольницькі слободи на території Північної Гетьманщини у ХVІІІ ст. (історико-демографічний аспект). – Полтава: АСМІ, 2005. – С. 112; Сердюк І. Полкових городов обивателі: історико-демографічна ха- рактеристика міського населення Гетьманщини другої половини ХVІІІ ст. / Ігор Сердюк. – Полтава: ТОВ «АСМІ», 2011. – С. 168. Поважний вік був аргументом для пом’якшення покарань: Дядиченко В. А. Нариси суспільно-політичного устрою Лівобережної України кінця XVII – початку XVIII ст. / В. А. Дядиченко. – Київ: Вид-во АН УРСР, 1959. – С. 373. 52 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10046, арк. 2. 53 Ширші за ім’я злочинця. Спільнота «мешканців» секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик 175 домості не подано54. Що ж до втікачів із Стародуб- ського секвестру, то інформацію про літа біглих ко- лодників зазначено лише про трьох осіб (усі троє входили до активної вікової групи 20-30 років). Для розгляду соціальної приналежності ув’яз нених я використав «Дело о колодниках…». На жаль, цю інформацію зазначено далеко не про всіх арештантів. Проте, не дивлячись на свободу від деталей, у справі подано відомості55 про 138 арештантів із 46056 (30%). Найбільш повні відомості про арештантів надійшли до Глухова з Чернігова, По- лтави57, Стародуба та Козельця. Найменше ін- формації про ув’язнених подали Миргородський, Переяславський58 та Ніжинський полки. Проте лише відносно 87 осіб вказано соціальний стан. Найбільш численною групою були піддані й слуги (в обох групах було по 12). Більшість з них працювала на представників козацької старшини (11 осіб). П’ятеро чоловіків були у віданні росій- ських арстократів, двоє – монастирів, один під- даний належав Чернігівському попу Андрію Си- бірському. 11 з 24 осіб цієї суспільної категорії знаходилися в тюрмах північних полків (Ніжин- ського і Стародубського). Варто звернути увагу на те, що саме в цьому регіоні позиції шляхти і козацької старшини були найбільш сильними. Стосовно злочинів скоєних підданими і слугами можна помітити, що до трьох з них безпосеред- ньо чи опосередковано були причетні господарі. Так, Микита Костирченко знав про вбивство, скоєне його слугами і не повідомив про це ор- гани влади. Через це він теж певний час утриму- вався у ув’язненні59. Слуги Григорія Плешка теж навряд діяли без відома свого патрона виру- буючи ліс бунчкового товариша Іллі Журмана. Цей випадок більше нагадує момент зі “шляхет- ських воєн”, в якій старшини намагалися при- власнити/знищити майно одне одного60. Також у згоді з Дмитром Танським (сином обозного Ки- ївського полку Михайла Танського) діяв слуга його батька, Семен Андрущенко61. У двох спра- вах постраждалою стороною були господарі арештантів. Так, старостиха с. Розсошенці Марія Грузиниха і Яков Іваненко перебували у полтав- ській в’язниці за крадіжку речей з монастиря, слугою якого був Яков62. У іншому випадку, Петро Комнин обікрав свого господаря Саву Зін- ченка, російського купця Петра, та взяв участь у двох вбивствах63. Загалом, практика скоєння май- нових злочинів по відношенню до свого хазяїна була досить частою у другій половині ХVIII ст.64 54 Див. табл. 1. 55 Як вже зазначалося вище, Полтавський полк подав на розгляд Генеральної Військової канцелярії два варіанти звіту, у зв’язку з тим, що перший звіт не відповідав формі. Однак початкова версія документа є більш інформативною, тому я послуговуюся саме нею. 56 Причиною малоінформативності звіту з Переяславу могла бути пожежа 1748 року, яка знищила біль- шість документів полкової канцелярії 57 Згодом його і слуг було взято на поруки. ЦДІАК України, ф. 51, оп.3., спр. 10899, арк. 27 зв. 58 Приклад подібної форми боротьби подано у праці. Горобець В. Конфліктне повсякдення місцевої влади Гетьманату середини ХVIII ст.: полковник миргородський versus сотник цибулевський /Віктор Горобець // Повсякдення ранньомодерної України : Історичні студії в 2-х т. / Відп. ред. В. Горобець. – К.: Ін-т історії України НАН України, 2012. – Т. 1: Практики, казуси та девіації повсякдення. – С. 253–286. Суперечкам і конфліктам серед шляхетства Волині для більш раннього періоду присвячена ґрунтовна монографія Стар- ченко Н. Честь, кров і риторика: Конфлікт у шляхетському Середовищі Волині (друга половина XVI – початок XVII століття) / Наталя Старченко. – К.: Laurus, 2014. – С. 289-315. 59 ЦДІАК України, ф. 51, оп.3, спр. 10899, арк. 81 зв. 60 Там само, арк. 104. 61 Там само, арк. 87 зв. 62 Про випадки пограбувань слугами у Харкові див. Маслійчук В. Підлітковий злочин у Харкові (80– 90-ті рр. XVIII ст.) / Володимир Маслійчук // Краєзнавство. – 2011. – 1. – С. 74-77. Юрій Волошин зазначав, що крадіжки у господарів, на яких працювали, були однією з характеристик професійних злочинців (Воло- шин Ю. Козаки і посполиті: Міська спільнота Полтави другої половини XVIII ст. / Юрій Волошин. – Київ: К.І.С., 2016. – С. 258-259). Можна припустити, що Петро Комнин належав до цієї групи. У його послужному списку було як мінімум три злочини. 63 ЦДІАК України, ф. 51, оп. 3, спр. 10899, арк.17 зв. 64 Там само, арк. 64 зв. Повстання жителів села Фоєвичі було не єдиним на Стародуб щині на середину XVIIІ ст. Окрім них боролися за свою свободу мешканці сіл Кулаги і Суботовичі Україна крізь віки. У 13-ти тт. – К.: Альтернативи, 1998–1999. – Т. 8: Гуржій О. І., Чухліб Т. В. Гетьманська Україна / НАН України. Інститут історії України. – К.: Альтернативи, 1999. – С. 182.; Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України / Наталя Яковенко – 4-те вид., перероб. та розшир. – Київ: Критика, 2009 . – С. 502. 3/4 ’2017Андрій Сапронов К Р А Є З Н А В С Т В О 176 Другою найчисленнішою групою серед в’яз- нів секвестрів Гетьманщини були козаки. Серед 20 осіб, які перебували у тюрмах, 16 були вихід- цями Малоросійських полків, а четверо походили – із Запорозької Січі. Більшість січовиків (3 із 4) перебували у полтавському секвестрі, ще один – у Лубенському. Що ж до Лівобережних козаків, то майже половина (7 із 16 осіб) утримувались у Стародубській в’язниці. Стосовно характеру зло- чинів, скоєних козаками-колодниками, то 18,8% (3 із 16) потрапили у тюрму у зв’язку з виконан- ням службових обов’язків (вбивство підозрюва- ного на допиті, перевищення повноважень, від- пуск з-під варти підозрюваного). Варто відмітити, що троє в’язнів на момент арешту займали со- тенні уряди (Глинський городовий отаман, писар Стародубської полкової сотні, сотник Білоуський Чернігівського полку). Шестеро злочинців, утри- муваних у секвестрах Гетьманщини, були дітьми значкових товаришів. Всі вони були учасниками тяжких злодіянь (неодноразове конокрадство, гру- пове вбивство та фальшивомонетництво), за які їм погрожувала смертна кара. Примітно, що по- ловина «козацьких злочинів» (8 із 16) були скоєні із застосуванням фізичного насильства (7 вбивств і один розбійний напад). Станом на початок 1749 р. у Глухівському секвестрі утримували 31 особу з села Фоєвичі Топальської сотні Стародубського полку через боротьбу за козацькі права. Жителі цього населе- ного пункту, з точки зору органів влади Гетьман- щини, не були козаками, хоча зараховували себе до даної соціальної категорії. Саме через це жи- телі села Фоєвичі були виділені мною в окрему мікрогрупу (як представники невизначеної соці- альної категорії). Вони виявили непокору своєму власнику – бунчуковому товаришу Петру Чороно- лузькому. Для придушення цього вибуху були на- діслані козаки під проводом осавула Погарської сотні. Борці за свої вольності чинили збройний опір військам, відправленим на придушення по- встання. У результаті спротиву декілька чоловік із карального загону було поранено, а один помер65. Станом на 1751 р. кількість заарештова- них за цей виступ складала 16 осіб (по 8 колодни- ків у Глухівській та Стародубській в’язницях)66. Дана справа певний час перебувала на розгляді Сенату. Вирок для колодників столичного секвес- тру був таким: п’ятеро повстанців мали бути стра- чені, одному мали відрубати руку, а двох бити ба- тогом67. Доля їхніх побратимів зі Стародубської в’язниці на початок 1751 р. не була вирішеною. Питання щодо зменшення числа фігурантів цієї справи із 31 до 16 за 2 роки залишається відкри- тим. Достеменно відомо, що частину з них із Ста- родубського секвестру відпустив на волю Іван Казак, за що перебував під вартою68. Лише про чотирьох осіб в «Екстракті» зазна- чено, що вони були посполитими. Такі відомості було подано про двох дітозгубниць та про двох вбивць із Гадяцького полку69. У решті випадків кан целярії Гетьманщини по відношенню до колод- ників цей термін не використовували. Проте до цієї ж категорії я зарахував ще двох осіб. Це Марія Грузиниха7, яка була Розсошинською старо стихою, та Павло «бившій городничий»70 із глухів ської в’язниці, заарештований за крадіжку коней. Досить значною групою арештантів були іноземці. Принаймні 21 особу можна віднести до даної категорії (7 циган, 6 розкольників, 4 по- ляки, 3 солдат і 1 житель зі Слобідських полків). Вихідцями не з Гетьманщини були вищезгадані двоє слуг князя Сергія Голіцина, які були родом з Брянського повіту та четверо запорожців. Таким чином 27 осіб (5,9 % від загальної кіль- кості колодників), які скоїли злочини на терито- рії Гетьманщини, були зайшлими. Неозброєним оком можна помітити їхнє переваження у північ- них полках (навіть якщо не враховувати осіб, що перебували у столичній в’язниці). Таким чином, якщо проблемою південних полків були запо- рожці, то у північній частині колишньої Мало- росії – поляки, росіяни та розкольники70. Звісно, на основі свідчень про 86 арештантів (18,7% від загальної кількості) соціальну струк- туру мешканців секвестрів у повній мірі не мож- ливо відобразити. Проте, подана інформація дає можливість припустити існування певних тенден- 65 ЦДІАК України, ф. 51, оп.3 спр. 10899, арк.17 зв. 66 Там само, арк.66 зв. 67 Там само, арк. 51, 52. 68 Вона разом із Яковом Іваненко перебувала у полтавській в’язниці за крадіжку речей з Полтавського монастиря 69 Там само, арк.76. 70 З іншого боку, понад 50 осіб знаходилися у секвестрах Гетьманщини за пограбування, розбійні напади і вбивства скоєні на теренах Польської держави. Загалом, тема прикордонної злочинності заслуговує окремого дослідження. Спільнота «мешканців» секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик 177 цій. По-перше, у тюрмах станом на 1751 р. пере- бували представники майже всіх великих груп населення середини XVIIІ ст., окрім священнос- лужителів (котрі мали власні суди) та підсусідків (про яких не зазначено відомостей, імовірно, за малою вибіркою). По-друге, можна побачити взає- модію різних соціальних груп. Наприклад, слу ги і піддані іноді скоювали злочини як у згоді зі своїми господарями, так і проти них. Іноземці ж, частіше за все, переступали закон з членами своєї спіль- ноти (цигани, розкольники). По-третє, представ- ники «еліти» сотні (сотенна старшина) та полку (діти значкових товаришів) утримувалися у в’яз- ниці на загальних засадах з рештою арештантів. Таким чином, кількість ув’язнених у Гетьман- щині у 1751 р. складала 460 осіб. Чоловіки скла- дали більшість як і в кожному секвестрі окремо, так і загалом (409 проти 51). Максимальна кіль- кість жінок перебувала у в’язницях Полтави, Глу- хова, Гадяча, Лубен. Більшість серед скоєних ко- лодницями злодіянь складали дітозгуб, крадіжки і підпали. У групових злочинах, в котрих брали участь жінки, найчастішими колегами були їхні ж благовірні. З іншого боку, основною жертвою вбивств, здійснених арештантками, теж ставали чоловіки. Точно окреслити вікову структуру меш- канців секвестрів, на жаль не вдалося. Однак, є причини вважати, що абсолютна більшість зло- чинців була у віці від 16 до 59 років. Стан здоров’я ув’язнених був далеким від ідеального. Ареш- танти страждали від холоду і голоду. Багато в чому, раціон колодників залежав від добробуту жителів міст, в яких вони утримувалися. Окрім того, на здоров’я колодників мали значний вплив тортури, яких вони зазнавали на допитах. Нажаль, соціальну структуру мешканців секвестрів у по- вній мірі не вдалося відобразити. Що ж до право- порушень, скоєних окремими групами, то козаки найчастіше брали участь у злочинах із застосуван- ням насильства. Значну частку у секвестрах Геть- манщини складали вихідці із інших регіонів. Ос- новною проблемною групою для південних полків були запорожці, а у північній частині колишньої Малоросії – поляки, росіяни та розкольники. References Anysymov, E. (1999). Polytycheskyj sysk y russkoe obschestvo v XVIII veke. Moskva: Novoe lyteraturnoe obozrenye. [in Russian]. Voloshyn, Yu. (2016). Kozaky i pospolyti: Mis’ka spil’nota Poltavy druhoi polovyny XVIII st. Kyiv : K.I.S. [in Ukrainian]. Voloshyn, Yu. (2005). Rozkol’nyts’ki slobody na terytorii Pivnichnoi Het’manschyny u XVIII st. (istoryko- demohrafichnyj aspekt). Poltava: ASMI. [in Ukrainian]. Horobets’, V. (2012). Konfliktne povsiakdennia mist- sevoi vlady Het’manatu seredyny KhVIII st.: polkovnyk myrhorods’kyj versus sotnyk tsybulevs’kyj. In V. Horo- bets’ (Ed.), Povsiakdennia rann’omodernoi Ukrainy : Is- torychni studii (Vol. 1, pp. 253–286). Kyiv: In-t istorii Ukrainy. [in Ukrainian]. Diadychenko, V. A. (1959). Narysy suspil’no-polity- chnoho ustroiu Livoberezhnoi Ukrainy kintsia XVII – po - chatku XVIII st. Kyiv: Vyd-vo AN URSR. [in Ukrainian]. Kovalenko, O. V. (2009). Poltava XVIII st.: rozvytok mis’koi terytorii, prostorova struktura ta mis’ka zabu- dova. [Poltava XVIII century: urban development, spatial structure and urban development] (Candidate`s thesis). Kyiv. [in Ukrainian]. Kryvosheia, V. V., Kryvosheia I. I., Kryvosheia O. V. (2009). Neuriadova starshyna Het’manschyny. Kyiv: Stylos. [in Ukrainian]. Maslijchuk, V. (2010). Vyiavy rukhlyvosty ta pidl- itkova zlochynnist’ (konokradstvo, kradizhky voliv, utechi) u Kharkivs’komu namisnytstvi 80-90kh rokiv XVIII stolit- tia. Ukraina moderna, (17), 77–100. [in Ukrainian]. Maslijchuk, V. (2005). Deviantna povedinka zhinky na Slobozhanschyni v 80-90-kh rr. KhVIII st. (za materi- alamy povitovykh sudiv Kharkivs’koho namisnytstva). Sotsium, (5), 197–215. [in Ukrainian]. Maslijchuk, V. (2008). Ditozghubnytstvo na Livobe - rezhnij ta Slobids’kij Ukrainy u druhij polovyni XVIII st. Kharkiv: Kharkivs’kyj pryvatnyj muzej mis’koi sadyby. [in Ukrainian]. Maslijchuk, V. (2007). Do istorii rodynnoi konflikt- nosti. Nasyl’stvo u rodyni na Livoberezhnij ta Slobids’kij Ukraini u druhij polovyni XVIII st. Sotsium, (7), 243– 263. [in Ukrainian]. Maslijchuk, V. (2011). Nepovnolitni zlochyntsi v Khar - kivs’komu namisnytstvi (1780-1796 rr.). Kharkiv: Khar- kivs’kyj pryvatnyj muzej mis’koi sadyby. [in Ukrainian]. Maslijchuk V. (2011). Palijstvo na Livoberezhnij i Slobids’kij Ukraini naprykintsi XVIII st. Ukrains’kyj is- torychnyj zbirnyk, (4), 52–62. [in Ukrainian]. Maslijchuk, V. (2011). Pidlitkovyj zlochyn u Khar - kovi (80-90-ti rr. XVIII st.). Kraieznavstvo, (1), 72–79. [in Ukrainian]. Serdiuk I. (2011). Polkovykh horodov obyvateli: is- toryko-demohrafichna kharakterystyka mis’koho nase- lennia Het’manschyny druhoi polovyny XVIII st. Poltava: TOV «ASMI «. [in Ukrainian]. Starchenko, N. (2014). Chest’, krov i rytoryka: Konflikt u shliakhets’komu Seredovyschi Volyni (druha polovyna XVI – pochatok XVII stolittia). Kyiv: Laurus. [in Ukrainian]. Smolii, V. A. (Ed.). (1999). Ukraina kriz’ viky. (Vol. 8). Kyiv: Al’ternatyvy. [in Ukrainian]. Yakovenko, N. (2009). Narys istorii seredn’ovichnoi ta rann’omodernoi Ukrainy (4th ed.). Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian]. Gaskill, M. (2003). Crime and Mentalities in Early Modern England. New York: Cambridge University Press. [in English].

Спільнота "мешканців" секвестрів Гетьманщини у світлі історико-демографічних характеристик

Репозитарії

Схожі ресурси