Покликаний служити Україні (Микола Костомаров)
У статті висвітлюється образ українського вченого-патріота Миколи Костомарова (1817-1885), 200-літній ювілей якого відзначається у цьому році.
Збережено в:
| Дата: | 2017 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2017
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168908 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) / О. Гончар // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 211-217. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-168908 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1689082020-05-26T01:26:22Z Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) Гончар, О. До 200-річчя історика Миколи Костомарова У статті висвітлюється образ українського вченого-патріота Миколи Костомарова (1817-1885), 200-літній ювілей якого відзначається у цьому році. Appearance of the Ukrainian scientist-patriot Mykola Kostomarov (1817-1885) lights up in the article, 200-years-old the anniversary of which registers in this year. He was one of the most prominent intellectual luminaries of the epoch, as instrumental in becoming of many directions of Ukrainian sociogumanitarism. Considerable attention is spared to active to public-political positions of M. Kostomarov, in particular to participating in Kyrylo-Mefodiivskyj fraternity, Ukrainophile movement 60-80th ХІХ st. which lights up on a background public events and scientific creation of scientist. It is well-proven that Kostomarov considered calling to serve the Ukrainian people on the field of science. He fought for confession of his history a continuous process which follows from a remoteness and related to historical development of all slavdom. Ukraine as cradle of christianity must was become the center of revival of freedom, equality, fraternity of slavonic people. A historian prophesied the large future of Ukraine under the wire of intelligentsia. В статье освещается образ украинского ученого-патриота Николая Костомарова (1817-1885), 200-летний юбилей которого отмечается в этом году. 2017 Article Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) / О. Гончар // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 211-217. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168908 930.2(94) «Костомаров» uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
До 200-річчя історика Миколи Костомарова До 200-річчя історика Миколи Костомарова |
| spellingShingle |
До 200-річчя історика Миколи Костомарова До 200-річчя історика Миколи Костомарова Гончар, О. Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) Краєзнавство |
| description |
У статті висвітлюється образ українського вченого-патріота Миколи Костомарова (1817-1885),
200-літній ювілей якого відзначається у цьому році. |
| format |
Article |
| author |
Гончар, О. |
| author_facet |
Гончар, О. |
| author_sort |
Гончар, О. |
| title |
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) |
| title_short |
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) |
| title_full |
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) |
| title_fullStr |
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) |
| title_full_unstemmed |
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) |
| title_sort |
покликаний служити україні (микола костомаров) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2017 |
| topic_facet |
До 200-річчя історика Миколи Костомарова |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168908 |
| citation_txt |
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров) / О. Гончар // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 211-217. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT gončaro poklikanijslužitiukraínímikolakostomarov |
| first_indexed |
2025-07-15T03:41:49Z |
| last_indexed |
2025-07-15T03:41:49Z |
| _version_ |
1837682822385500160 |
| fulltext |
211
УДК 930.2(94) «Костомаров»
Ольга Гончар (м. Київ)
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров)
У статті висвітлюється образ українського вченого-патріота Миколи Костомарова (1817-1885),
200-літній ювілей якого відзначається у цьому році.
Ключові слова: україноцентризм, славістика, національна свідомість, романтизм, українська со-
ціогуманітаристика, українсько-російський діалог.
Olga Gonchar
Designed to serve Ukraine (Mykola Kostomarov)
Appearance of the Ukrainian scientist-patriot Mykola Kostomarov (1817-1885) lights up in the article,
200-years-old the anniversary of which registers in this year. He was one of the most prominent intellectual lu-
minaries of the epoch, as instrumental in becoming of many directions of Ukrainian sociogumanitarism. Con-
siderable attention is spared to active to public-political positions of M. Kostomarov, in particular to partici-
pating in Kyrylo-Mefodiivskyj fraternity, Ukrainophile movement 60-80th ХІХ st. which lights up on a
background public events and scientific creation of scientist. It is well-proven that Kostomarov considered cal-
ling to serve the Ukrainian people on the field of science. He fought for confession of his history a continuous
process which follows from a remoteness and related to historical development of all slavdom. Ukraine as
cradle of christianity must was become the center of revival of freedom, equality, fraternity of slavonic people.
A historian prophesied the large future of Ukraine under the wire of intelligentsia.
Key words: Ukrainocentrism, slavic studies, national consciousness, romanticism, Ukrainian socioguma-
nitarism, Ukrainian-Russian dialog.
Ольга Гончар
Призван служить Украине (Николай Костомаров)
В статье освещается образ украинского ученого-патриота Николая Костомарова (1817-1885),
200-летний юбилей которого отмечается в этом году.
Ключевые слова: украиноцентризм, славистика, национальное сознание, романтизм, украинская
социогуманитаристика, украинско-российский диалог.
У цьому році українська спільнота відзначає
200 років від дня народження визначного вченого
і громадського діяча Миколи Костомарова. Його
ім’я вписане у нашу історію великими літерами,
однак досі воно відоме радше у наукових колах,
а для широко громадського загалу залишається
майже незнайомим і здебільшого загадковим.
М. Костомарова знають як соратника Т. Шев-
ченка по Кирило-Мефодіївському братству, пись-
менника та українсько-російського історика,
однак його справжня роль у становленні україн-
ської національної ідеї залишається у тіні.
У шкільних підручниках з історії України
образ діяча подається досить розмито. Висвіт-
люється його участь у діяльності братства,
частково літературна і зовсім побіжно науково-
історична творчість, тому уявлення школярів
про Миколу Костомарова формуються під «соу-
сом» другорядності. У студентських курсах
лише окремі викладачі намагаються донести ін-
формацію, що спонукає слухачів до роздумів
про місце діяча в українському суспільно-полі-
тичному рухові ХІХ ст., який розвивався у єд-
нанні із загальноєвропейським. Занадто мало
уваги приділяється внеску М. Костомарова у ду-
ховну спадщину українського народу.
Ще слабше виглядає нині процес розпов-
сюдження науково-популярного контенту. Він
базується на неоднозначних оцінках, взятих із
недостовірних, а інколи спеціально перекруче-
них наукових джерел. Скажімо, вражає той факт,
що в Україні Костомаров подається як росій-
сько-український письменник і історик. І не
тому, що на чільне місце ставиться внесок у
російську історичну науку (бо він-таки багато
зробив у цій царині), більше кидається в вічі
ігнорування суті його проукраїнської позиції в
Російській імперії. Як правило, за репрезента-
цію цього факту береться далеко не кожне дже-
рело масової інформації. Ювілей великого укра-
їнця Миколи Костомарова, який відзначається
у переломний для нашої Вітчизни час, коли вона
постала перед викликами щодо соборності і не-
залежності, – слушний привід привернути увагу
української громадськості до його постаті.
Життєвий шлях нашого героя із самого на-
родження пов’язаний з Україною. Батьківщина
Костомарова, його походження і творчість пере-
пліталися з нашим славним минулим. Слобода
Юрасівка Острогозького повіту Воронезької
губернії була українсько-російським етнографіч-
ним порубіжжям, де одночасно можна було
почути мову простого селянина і російського
дворянства. Микола Іванович народився у поза-
шлюбних стосунках поміщика Івана Костома-
рова з власною кріпачкою-українкою Тетяною
Мильниковою. Батько майбутнього вченого мав
козацьке коріння, непростий характер і великий
потяг до знань. У його багатющій бібліотеці
можна було знайти унікальні літературні ше-
деври, серед яких чільне місце займали твори
передових французьких та німецьких філософів
періоду Просвітництва. Свого єдиного сина Іван
Костомаров з дитинства привчав до читання.
Втративши батька у одинадцятирічному віці,
Микола не втратив свої пізнавальні інтереси і
лише розвивав їх протягом всього життя. Надій-
ною підтримкою у розвитку таланту Миколи
Костомарова була його матір, яка присвятила
себе синові, намагаючись створити умови спо-
чатку для отримання належної освіти, а згодом
для творчих занять. Воронезька гімназія не задо -
вольнила його змістом навчання і рівнем викла-
дання, а Харківський університет навпаки пере-
вернув усе його майбутнє. Саме тут Костомаров
серйозно захопився Україною, потрапивши у
лоно романтично налаштованої студентської мо-
лоді і відповідно зацікавлених викладачів. Крок
за кроком він намагався пізнати внутрішній світ
українського народу, його душу, мрії, самореф-
лексію, культуру, побут, але без досконалого
знання мови це було неможливо. Тому назустріч
своїм пізнавальним інтересам Микола Костома-
ров йшов крізь вивчення української мови. З од-
ного боку, вона була знайома йому з дитинства,
коли він перебував у кріпацькому оточенні, чув
побутове спілкування та народний фольклор.
З іншого, для літературних студій замало було
знань побутової лексики. От тоді молодий до-
слідник і задумався над проблемою: чому така
прекрасна мова залишається без належної науко-
вої обробки? Взявшись за вивчення усіх доступ-
них творів, він брав приватні уроки української
мови у І. Срезневського, які той надавав прак-
тично, редагуючи перші літературні спроби
М. Костомарова. Поступово, у наполегливій
праці над собою, вчений таки здобув необхідні
навички, однак все життя вважав свою україн-
ську недосконалою. Коли сучасні критики нега-
тивно оцінюють мовний аспект літературної
творчості Костомарова, вони здебільшого не
враховують тодішній загальний стан розвитку
української літературної мови.
Набагато ціннішим є внесок Миколи Косто-
марова у розробку концепції мови як найважливі-
шого фактору репрезентації українського народу
як самостійної, неповторної і здатної еволюціо-
нувати історичної спільності. Все життя вчений
боровся за право українців йти власним шляхом
у майбутнє, спілкуватися і навчатися рідною
мовою, мати розвинену літературу і взагалі
розкрити весь свій духовний потенціал нарівні
зі всіма слов’янськими та світовими мовами.
Найбільш яскраво романтичні уподобання
молодого Костомарова розвиваються у стінах
Імператорського університету Св. Володимира в
Києві, куди він потрапив після захисту магістер-
ської дисертації, яка була пов’язана з аналізом
історичного значення руської народної пісенної
творчості. Уже тоді новоспеченого ад’юнкт-про-
фесора турбувала цілком нова наукова проблема.
Він вважав, що у традиційній науці розглядають
історичний процес крізь призму воєн, діяльності
правителів та еліти, а простого народу начебто
не існує. Одним із перших в Російській імперії
вчений вивів на історичну арену народ з його
втаємниченим внутрішнім світом, в котрому
шукав чинники, що впливають на поведінку
зовні у вигляді соціальних і політичних вибухів.
Микола Костомаров вивчав українську історію
3/4 ’2017Ольга Гончар К Р А Є З Н А В С Т В О
212
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров)
213
як неперервний процес, нерозривно пов’язаний
з органічно-неповторним «духом народу» або
внутрішнім складом душі, який безпосередньо
впливає на зовнішні явища. Історичне минуле
для вченого – це прояв духовної глибини на-
роду, його усвідомлення необхідне для пошуку
джерела духовної енергії, що змінює зовнішнє
буття.
Пізнаючи нашу історію, Микола Костома-
ров одним з перших намагався виокремити ук-
раїнський народ серед інших етнічних спільнос-
тей Російської імперії. Долучивши українство
до великої сім’ї слов’янських народів в якості
рівноправного члена, він першим надав йому
сакрального значення, пророкуючи особливу
месіанську місію. Ця ідея проходить червоною
ниткою у програмному документі Кирило-
Мефодіївського братства «Книга буття україн-
ського народу». Ніхто раніше так зворушливо не
писав про українців: «І встане Україна з своєї
могили, і знову озоветься до братів своїх слов’ян,
і почують крик її, і встане Слов’янщина, і не по-
зостанеться ні царя, ні царевича, ні царівни, ні
князя, ні графа, ні герцога, ні сіятельства, ні пре-
восходительства, ні пана, ні боярина, ні крепака,
ні холопа – ні в Московщині, ні в Польщі, ні в
Україні, ні в Чехії, ні у хорутан, ні у сербів, ні у
болгар»1.
Сміливий і зухвалий молодий професор-
романтик Костомаров разом зі своїми нечислен-
ними однодумцями дуже турбував імперську
владу. Ідеї вченого порушували класичну тріаду
«самодержавство – православ’я – народність»,
викриваючи її антинародну сутність. З цього
приводу Р. Шпорлюк пише: «Головною ідеєю
братчиків – і найбільш руйнівною з погляду
імперської ідеології – було те, що серед слов’ян-
ської спільності народів, куди також входили за-
хідні та південні слов’яни у межах Російської
імперії, існувала й українська нація, яку слід
було визнавати рівною з польською та росій-
ською»2. М. Костомаров, як один з ідеологів то-
вариства, запропонував нову парадигму мис-
лення, яка передбачає відмову від застарілих
псевдоавторитетів, сліпого поклоніння владі і
пошук духовних орієнтирів у сутності простого
народу. Тому невдовзі він був кваліфікований
як особливо небезпечний політичний злочинець.
У розпал професорського тріумфу, наукової
кар’єри і напередодні шлюбної церемонії його
заарештували і заточили у фортеці. Миколі Кос-
томарову загрожувала шибениця, яка, на щастя,
була замінена довготривалим засланням та ізо-
ляцією від наукового і громадського життя.
Таким був перший крутий поворот у біографії
вченого. Він підірвав його психічне і фізичне
здоров’я, але з обраного шляху не збив. Все
життя Микола Костомаров намагався пізнати
сокровенні глибини народної душі, щоб від-
найти у них джерело енергії, яке б підняло
українство з колін і піднесло до вершин культур-
ного розвитку.
З Україною в серці жив учений і в період за-
слання. Він невтомно збирав джерела для від-
творення образу найвидатнішої постаті нашої
історії – гетьмана Богдана Хмельницького, а по-
вернувшись до Петербурга, опублікував знакову
працю і свого творчого доробку, і української
історіографії загалом. У часи олександрівських
реформ Микола Костомаров стає поводирем
українофільського руху не тільки в межах Росій-
ської імперії, але усього українства.
Палка душа борця знайшла своє відобра -
жен ня у науково-історичній та публіцистичній
творчості. Неможливо не відзначити, що
М. Косто маров неначе забув тоді про своє хитке
становище і з усім завзяттям взявся піднімати з
колін український народ, насамперед дбаючи
про його культурно-освітній рівень. Десятки
статей про мову, рідномовну освіту і літературу
заповнюють найвизначніші видання Російської
імперії. І не важливо, що вони написані росій-
ською мовою, головне, якого змісту ці пости і
на яку аудиторію вони розраховані. Чомусь
лише зрідка дослідники звертають увагу на
громадянську сміливість Костомарова, який
тільки-но повернувся до світського життя після
звинувачення у антиімперській діяльності.
Його україноцентричні переконання були значно
сильнішими за інстинкт самозбереження, який,
1 [Костомаров М.І.] Закон Божий // Кирило-Мефодіївське товариство: У 3 т. – К.: Наукова думка,
1990. – Т. 1. – С. 169.
2 Шпорлюк Р. Формування модерних націй: Україна – Росія – Польща. Переклад з англійської Георгія
Касьянова, Миколи Климчука, Миколи Рябчука, Ярослави Стріхи, Дзвенислави Матіяш та Христини Чушаак. –
Вид. друге. –К.: ДУХ І ЛІТЕРА, 2016. – С. 355.
до речі, найчастіше «носять в зубах» його кри-
тики. Однак, як свідчить науково-історичний та
публіцистичний доробок другої половини життя
Костомарова, то цей фактор найменше розвину-
тий і перекритий палким бажанням відверто го-
ворити правду. Це, безумовно, гідний приклад
для наслідування теперішньому українству.
Актуальність образу Миколи Костомарова як
українського інтелігента, наукового та громад-
ського світоча сьогодні настільки виразна, на-
скільки ми відчуваємо, як сучасне суспільство
стрімко втрачає свої духовні орієнтири. Інтелі-
гент ХІХ ст. – це людина не тільки широко еру-
дована, високоосвічена та суспільно активна, але
й морально чиста і глибоко духовна. Вона здатна
вести за собою свідому частину громадянського
суспільства, відкрито розбивати усталені норми
і творити нову історичну міфологію. Усі перера-
ховані риси ми бачимо в образі Миколи Косто-
марова, який нині не менше, ніж у ХІХ ст., ви-
кликає інтерес наукової спільноти, однак для
широкого загалу він залишається недооціненим.
Сьогодні в українській історіографії точаться
дискусії з приводу різночитань його спадщини
та розбіжності в оцінці громадянської позиції.
Однією з найочевидніших причин є живучість
стереотипів, напрацьованих радянською ідеоло-
гічною машиною. Саме через україноцентричну
та антиімперську орієнтацію Миколи Костома-
рова він був штучно викреслений із наративного
поля і заборонений жорст кими обмежувальними
заходами. Причепивши вченому ярлик «буржу-
азного націоналіста», послідовники комуністич-
ного світогляду поставили його у ряд своїх ідей-
них ворогів. Одна лише згадка спадщини чи
ім’я М. Костомарова переслідувалася цензурою
нарівні з М. Грушевським, В. Антоновичем,
М. Драгомановим і т.п. До речі, ця проблема по-
требує додаткових студій, адже нам побіжно ві-
домо про те, як відбувався цей процес, скільки
вчених було покарано і чим влада аргументувала
свою радикальність у цьому питанні.
Повернімося до другої половини ХІХ ст.,
точніше до кінця 50-х рр., коли М. Костомаров
повернувся із заслання до Санкт-Петербурга.
Певний час він перебував у ейфорії: йшла підго-
товка до селянської реформи, яку він так довго
чекав, починалися зрушення в усіх сферах
життя, адже новий імператор Олександр ІІ хотів
увійти в історію як «новий Костянтин великого
Риму». Костомаров-романтик повірив, що «за-
сяяло сонце свободи». Він опублікував свого
«Богдана Хмельницького», поринув у громадів-
ське лоно, підняв у пресі ряд актуальних освіт-
ніх проблем, що залишилися невирішеними
через розгром братства. Словом, він став речни-
ком українофільського руху і виносив на суд гро-
мадськості найгостріші для тієї епохи питання.
Одна з проблем була пов’язана з рідномовною
освітою для українців. М. Костомаров не прихо-
вував, що є беззаперечним прихильником права
простого народу навчатися зрозумілою мо вою. На
хвилі лінгвістичної революції, що охопила Єв-
ропу, вчений вважав мову відправним пунктом
тих націй, які виборюють свою незалежність. Смі-
ливі та аргументовані заяви Костомарова, душа
якого була закохана в українську історію, про-
росли рясними плодами на ґрунті захоплення мо-
лоді передовими революційними європейськими
ідеями, тому як педагог і публічний лектор він
був надзвичайно популярним. Про його диспут з
Михайлом Погодіним ми вже писали неоднора-
зово, тому зазначимо лише те, що він став непе-
ревершеним науковим шоу, про яке писали усі
столичні газети, його відобразили у афішах і са-
тиричних плакатах, однак для самого Костома-
рова перемога була швидше покаранням, бо від-
волікала від напруженої наукової творчості3.
Більшість творів вченого ставали яскравими
подіями в інтелектуальному житті Російської ім-
перії. Чого тільки варті біографічні монографії
українських гетьманів, починаючи з Б. Хмель-
ницького і завершуючи І. Мазепою. Стосовно
першої, то вона пережила чотири видання (1857,
1859, 1870, 1884) і стала ключовим досліджен-
ням в українській історіографії ХІХ ст., до якого
вчені звертаються і сьогодні. Історія цієї праці
відображає становлення історичної науки впро-
довж другої половини ХІХ ст., у ній прослід -
ковуються особливості романтичного стилю
3/4 ’2017Ольга Гончар К Р А Є З Н А В С Т В О
214
3Гончар О. М.І. Костомаров і М.П. Погодін: науковий диспут в епістолярному розділі / О. Гончар // Істо-
ріографічні дослідження в Україні. – 2007. – Вип. 17. – С. 68-77.
4 Гончар О. Осягнення Миколою Костомаровим історичного образу Богдана Хмельницького у світлі епіс-
толярної спадщини / О. Гончар // Історіографічні дослідження в Україні: Зб. наук. пр. – 2013. – Вип. 23. –
С. 65-92.
автора, його джерельні уподобання, оціночні
упередження і вплив доби4. Монографія одно-
часно стала об’єктом захоплення й критики, вона
відкрила нову епоху в історіописанні, коли увага
дослідників фокусувалася на образах народних
героїв, які вийшли з низів і змінили хід історії.
Ще голосніше заговорили про М. Костома-
рова після виходу праці «Дві руські народності»
(1861)5. Нині вона є чи не найвідомішою його
роботою за кількістю посилань, оскільки думки
вченого виходили за межі можливого. За жанром
стаття є публіцистичною, однак історична до-
стовірність, послідовність та виваженість ви-
сновків автора ставить «Дві руські народності»
у ранг науково-політичних студій, які сприйма-
лися як відкритий антиімперський виступ, однак
завдяки своїй переконливості не залишили шан-
сів на знищення М. Костомарова як вченого. Не
втрачають своєї актуальності думки автора про
самобутність української народності у порів-
нянні з російським етносом, насамперед, на
ґрунті духовних, культурних, мовних та історич-
них розбіжностей. Автор наголошує: «Варто по-
ставити зображення великоросіянина і півден-
норуса поруч у їх костюмах, з їх ходою, з їх
зовнішнім виглядом; потім описати спосіб до-
машнього життя того й іншого, їх побутові зви-
чаї, обряди, способи господарювання, нарешті
викласти сутність їх діалекту. Але все це буде
виразом того, що приховується в глибині душі;
останнє є джерелом того, що явлене зовнішнім
виглядом. Ось цю саме духовну сутність по-
трібно нам пояснити і визначити, бо тільки вона
може показати, чого слід нам надіятися від літе-
ратурного розвитку тої руської народності, котра
вступає тепер у свої права»6.
Особливої уваги заслуговує думка М. Кос-
томарова про незаконне присвоєння росіянами
етноніма «русский», коли він історично сто-
сується східнослов’янських племен, що прожи-
вали на території Київської Русі, і дали початок
українському народові. І хоч автор вживає тер-
мін «південноруський» замість «український»,
однак прив’язує його до окремого, несхожого на
російський, народу. Завуальовуючи свої пере-
конання, історик говорить про випадкове при-
своєння етноніму «русский» північнорусами,
маючи на увазі абсолютно спланований процес
об’єднан ня всіх руських племен у єдиний
народ, цементуючим фактором якого стає Мос-
ковське князівство. Однак штучність цього
союзу підтверджується подальшими аргумен-
тами М. Костомарова про різний характер дер-
жавотворчих процесів та їх витоків у обох гілок
руського народу. В українців – це козацьке на-
чало, яке було проявом збереження історичної
пам’яті про києво-руську велич і склалося на тлі
поневолення народу у литовсько-польську добу.
У росіян таким началом була монголо-татарська
навала, коли північноруси намагалися захистити
себе централізуючи владу і підкорюючи їй різні
землі. Згодом до них застосовують термін «ру-
ські» і прив’язують поняття «руський народ» як
інструмент насильного приєднання7.
Заслуговують на увагу і висновки М. Косто-
марова щодо різної ролі православної церкви
для українців і росіян. Для перших – це спосіб
знайти духовний прихисток від поневолення, а
для других – державотворчий фактор, коли доля
народів підкорялася мудрості духовенства, а те
в свою чергу служило інтересам влади. Так за-
панувала зверхність Бога і царя в усьому і, як на-
слідок «панування спільноти над особистістю»8.
Як це нині актуально годі й заперечувати!!!
М. Костомаров як справжній християнин вже
тоді розумів, що православне духовенство у
Росії давно відійшло від свого покликання, зай-
нявши позицію впливового фактору шовініс-
тичної централізації. Тоді, як сам вчений спри -
ймав релігію, заглиблюючись у її внутрішні
тенденції, імперське православ’я відігравало
лише зовнішню функцію, втративши християн-
ську духовну складову. Натомість в україн-
ського народу було «сильне відчуття Божої
всеприсутності, благості, внутрішнього єд-
нання з Богом, таємні розмисли про Божий
Промисел, про себе, сердечне прагнення осяг-
нути таїну духовного»9.
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров)
215
5 Костомаров Н. Две русские народности [Письмо к редактору] / Н. Костомаров // Основа. – 1861. –
Кн. 1. – С. 33-61.
6 Там само. – С. 34.
7 Там само. – С. 44-46.
8 Там само. – С. 58.
9 Там само. – С. 60.
Стаття М. Костомарова «Дві руські народ-
ності», побудована на бінарності вимірів укра-
їнців і росіян, майстерно і прогресивно для
свого часу розкривала характери обох народів,
їх сильні і слабкі сторони, особливості самоус-
відомлення та історичну складову усіх цих па-
ралелей. Найбільше хвилювало вченого, що на-
силля у вигляді кріпосництва, породжене
азійським деспотизмом, досі принижує простих
українців, що є протиприродним для їх слов’ян-
сько-козацької волелюбності. Ніхто так, як це
зробив М. Костомаров, не зміг тоді висловити
свою синівську любов до України, ніхто не вірив
так щиро у її Божественне покликання нести
ідею свободи і рівності усіх слов’янських наро-
дів у майбутнє, і ніхто так не вплинув на форму-
вання національності свідомості українців у
другій половині ХІХ ст. і тим більше згодом.
Більшість дослідників сучасності схиляються до
високої оцінки цього твору з точки зору актуаль-
ності та прогресивності. Наприклад. Я. Пелен-
ський вважає, що М. Костомаров своїми ідеями
вже тоді намагався започаткувати продуктивний
українсько-російський політичний діалог, але зі
своєї україноцентричної позиції10. І хоч не всі
висновки автора можна, як завжди, сприймати
однозначно, проте вони є свідченням змін у на-
уковому світогляді, коли від глибоко духовного
сприйняття історії М. Костомаров переходить
до більш реалістичних оцінок і суджень. Цей
твір – продукт зрілого вченого, який давно ві-
дійшов від романтичних захоплень, а зосере-
дився на науковості своїх тверджень, при цьому
не зраджуючи своїм ідеалам.
У 1863 р. нова українська освітня проблема
у вигляді Валуєвського циркуляру сколихнула
вразливу душу нашого героя. Він боровся до ос-
таннього, особисто писав і зустрічався з самим
П. Валуєвим, однак не зміг протистояти загаль-
ній істерії держави у боротьбі з сепаратизмом,
пов’язаній з початком другого польського на-
ціонально-визвольного повстання. Бурхлива
громадська діяльність, постійні дискусії з опо-
нентами у пресі та листуванні забирали у
М. Косто марова багато сил і відволікали від на-
укових студій. Засилля соціалістичних ідей,
зміни пріоритетів у науково-історичних підходах
на позитивістські, звинувачення вченого у кон-
серватизмі і близькозорості – все це посипалось
рясним дощем на тонку творчу душу. Тому у
другій половині 60-х рр. ХІХ ст. він намагався
зачинитися у власній науковій лабораторії, однак
марно. Маючи на меті довершити свої наукові
плани, розпочаті ще у молодості, він натомість
відповідав на відверті провокації, спростовував,
уточнював, пояснював свої меседжі у пресі, на-
віть змушений був публічно заявляти про свою
лояльність, аби тільки його залишили у спокої.
Проте вся його спадщина 60-80-х рр. ХІХ ст. –
це розвінчування антинаукових та псевдоісто-
ричних міфів. У 1929 р. М. Грушевський, пере-
буваючи під тиском радянської ідеології, сказав:
«Припертий до стіни антагоністами, котрі пра-
вильно відгадували його недоговорені тези і
звертали на них увагу недремлющого началь-
ственного ока, він звичайно ховався за захисні
фрази про необхідність сього державного про-
цесу, пережитість тих народніх змагань, що по-
вставали проти нього»11.
Доречно зауважити ще один важливий мо-
мент стосовно М. Костомарова. Зважившись на
захист інтересів українців в Російській імперії,
він потрапляв під удар і росіян і поляків, котрим
українська національна ідея у трактуванні вче-
ного була кісткою у горлі. М. Костомаров чудово
це розумів, тому застерігав соратників і свідому
інтелігенцію від загострення суперечок, щоб
часом не опинитися у замкнутому колі через
спекуляцію навколо українського питання
(цього прагнула влада, тому і «закривала очі» на
публіцистичні війни). Однак заклики вченого до
пониження градусу протистояння здебільшого
сприймалися як відступництво, тоді як на-
справді він намагався захистити хиткі завою-
вання українофільства від повного розгрому. Як
людина з християнськими цінностями, М. Кос-
томаров всіляко прагнув звести нанівець націо-
нальне протистояння, припинити міжнаціо-
нальний конфлікт шляхом науково виважених
аргументів, однак його слова часто виривали з
контексту і наводили у зовсім іншій інтерпре-
тації. Так, наприклад, сталося зі статтями
3/4 ’2017Ольга Гончар К Р А Є З Н А В С Т В О
216
10 Jaroslav Pelenski. The Ukrainian-Russian Debate over the Legacy of Kievan Rus’, 1840s–1860s / / Jaroslav
Pelenski. The Contest for the Legacy of Kievan Rus’, – Boulder, CO: East European Monographs, 1998. – C. 222.
11 Грушевський М.С. Науково-публіцистичні та полемічні писання Миколи Костомарова / М.С. Грушев-
ський // Костомаров М.І. З публіцистичних писань / М.І. Костомаров. – К.; Х., 1928. – С. IV.
«Український сепаратизм», «Тисячоліття Русі»,
«Правда москвичам про Русь», «Правда поля-
кам про Русь» і т.д. Не завжди вчений міг
встояти під ударами долі, він емоційно відпові-
дав на випади, потім каявся, однак в душі жили
ті ж любов, толерантність, прагнення свободи
творчості, відданість коханій Україні.
У рік ювілею Миколи Костомарова ми
мусимо по-новому, спокійно і неупереджено по-
вернути його нашій Батьківщині, його багатона-
ціональному народу, що з великими перешко-
дами, однак крокує до кращого майбутнього. Ми
достойні слави своїх патріотів, хоч жили вони
ще у позаминулому столітті!
Покликаний служити Україні (Микола Костомаров)
217
Gonchar Olga. M.I. Kostomarov i M.P. Pohodin: na-
ukovyi dysput v epistoliarnomu rozdili / O. Gonchar //
Istoriohrafichni doslidzhennia v Ukraini. – 2007. –
Vyp. 17. – S. 68-77. [in Ukrainian]
Yii zh. Osiahnennia Mykoloiu Kostomarovym isto-
rychnoho obrazu Bohdana Khmelnytskoho u svitli epis-
toliarnoi spadshchyny / O. Gonchar // Istoriohrafichni
doslidzhennia v Ukraini: Zb. nauk. pr. – 2013. – Vyp. 23.
– S. 65-92. [in Ukrainian]
Shporliuk Roman. Formuvannia modernykh natsii:
Ukraina – Rosiia – Polshcha. Pereklad z anhliiskoi Heor-
hiia Kasianova, Mykoly Klymchuka, Mykoly Riab-
chuka, Yaroslavy Strikhy, Dzvenyslavy Matiiash ta
Khrystyny Chushaak. – Vyd. druhe. – K.: DUKh I LI-
TERA, 2016. – S. 355. [in Ukrainian]
Jaroslav Pelenski. The Ukrainian-Russian Debate
over the Legacy of Kievan Rus’, 1840s–1860s / / Jaros-
lav Pelenski. The Contest for the Legacy of Kievan
Rus’, – Boulder, CO: East European Monographs,
1998. – C. 222. [in English]
References
|