Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період

У статті досліджується широкий спектр ставлення комуністичного режиму до музеїв на західноукраїнських землях, які, після входження їх до УРСР, опинилися в жорстких лещатах партійних органів та НКВС. Висвітлюються наслідки ідеологічного тиску на діяльність музейних працівників, вилучення цілого пла...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2017
Автор:	Маньковська, Р.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2017
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168911
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період / Р. Маньковська // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 239-255. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168911
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1689112020-05-26T01:26:26Z Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період Маньковська, Р. Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку У статті досліджується широкий спектр ставлення комуністичного режиму до музеїв на західноукраїнських землях, які, після входження їх до УРСР, опинилися в жорстких лещатах партійних органів та НКВС. Висвітлюються наслідки ідеологічного тиску на діяльність музейних працівників, вилучення цілого пласта культурної національної спадщини через знищення унікальних пам'яток музейної скарбниці. The article presents different attitudes of the Communist regime to the museums of L’viv, Ternopil, Ivano- Frankivsk, Rivne territories and Volyn, Bukovyna and Trans Carpathians which on their inclusion into the Ukrainian Soviet Socialist Republic appeared within the hard grips of the Party bodies and under the sight of the NKVD. The fatal consequences of ideological pressure on the activities of museum workers, the seizure of the whole stratum of cultural national heritage through the destruction of unique monuments of the museum treasury are highlighted in the article. The tragic events in the western regions, the consequences of which have long been concealed from society, were manifested in the liquidation of private collections and the charitable support of museum institutions, the nationalization or destruction of museum collections and their contents integrity, the «redevelopment» of museum institutions or the elimination of many of them, the establishment of complete ideological control over museums. В статье исследуется отношение коммунистического режима к музеям на западноукраинских землях, которые, после вхождения их в УССР, находились в жестких тисках партийных органов и НКВД. Освещаются последствия идеологического давления на деятельность музейных работников, извлечение пласта национального наследия через уничтожение уникальных музейных предметов. 2017 Article Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період / Р. Маньковська // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 239-255. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168911 069-04(477.8):323.281 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
spellingShingle	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку Маньковська, Р. Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період Краєзнавство
description	У статті досліджується широкий спектр ставлення комуністичного режиму до музеїв на західноукраїнських землях, які, після входження їх до УРСР, опинилися в жорстких лещатах партійних органів та НКВС. Висвітлюються наслідки ідеологічного тиску на діяльність музейних працівників, вилучення цілого пласта культурної національної спадщини через знищення унікальних пам'яток музейної скарбниці.
format	Article
author	Маньковська, Р.
author_facet	Маньковська, Р.
author_sort	Маньковська, Р.
title	Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період
title_short	Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період
title_full	Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період
title_fullStr	Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період
title_full_unstemmed	Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період
title_sort	деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2017
topic_facet	Музейництво в Україні: історія та проблеми сучасного розвитку
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168911
citation_txt	Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період / Р. Маньковська // Краєзнавство. — 2017. — № 3-4. — С. 239-255. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT manʹkovsʹkar deformacíjníprocesivmuzejnictvízahídnoukraínsʹkíoblastívradânsʹkijperíod
first_indexed	2025-07-15T03:41:58Z
last_indexed	2025-07-15T03:41:58Z
_version_	1837682832119431168
fulltext	239 УДК 069-04(477.8):323.281 Руслана Маньковська (Київ) Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в 1939–1950-х рр. У статті досліджується широкий спектр ставлення комуністичного режиму до музеїв на західно- українських землях, які, після входження їх до УРСР, опинилися в жорстких лещатах партійних органів та НКВС. Висвітлюються наслідки ідеологічного тиску на діяльність музейних працівників, вилучення цілого пласта культурної національної спадщиничерез знищення унікальних пам’яток музейної скарбниці. Ключові слова: музейна справа, музеї, політичні репресії, національна спадщина, ідеологічний тиск. Ruslana Mankovska Deformation Process in Museum Activity: Western Ukrainian Regions in 1939-1950-ies The article presents different attitudes of the Communist regime to the museums of L’viv, Ternopil, Ivano- Frankivsk, Rivne territories and Volyn, Bukovyna and Trans Carpathians which on their inclusion into the Ukrainian Soviet Socialist Republic appeared within the hard grips of the Party bodies and under the sight of the NKVD. The fatal consequences of ideological pressure on the activities of museum workers, the seizure of the whole stratum of cultural national heritage through the destruction of unique monuments of the museum treasury are highlighted in the article. The tragic events in the western regions, the consequences of which have long been concealed from society, were manifested in the liquidation of private collections and the char- itable support of museum institutions, the nationalization or destruction of museum collections and their con- tents integrity, the «redevelopment» of museum institutions or the elimination of many of them, the establishment of complete ideological control over museums. Key words: museum activity, museums, political repressions, national heritage, ideological pressure. Руслана Маньковская Деформационные процессы в музейном деле: западноукраинские земли в 1939–1950-е гг. В статье исследуется отношение коммунистического режима к музеям на западноукраинских зем- лях, которые, после вхождения их в УССР, находились в жестких тисках партийных органов и НКВД. Освещаются последствия идеологического давления на деятельность музейных работников, извлече- ние пласта национального наследия через уничтожение уникальных музейных предметов. Ключевые слова: музейное дело, музеи, политические репрессии, национальное наследие, идеоло- гическое давление. Період встановлення радянської влади на за- хідноукраїнських землях характеризувався в му- зейній галузі процесом одержавлення музейних закладів, підпорядкування їх комуністичній ідеології та перетворення в політосвітні та про- пагандистські центри. Деформація соціальної значимості музею як суспільного інституту пе- решкоджала його розвитку, що стало передумо- вою розгортання репресій, переслідувань музей- ників, встановлення тотального політичного контролю над музеями. Зазначимо, що дошкуль- них ударів зазнали всі галузі суспільства, влада встановлювала тотальний контроль над акаде- мічною наукою, освітніми установами, куль- турно-мистецькими закладами. Жорстоким за- собом такого контролю стали масові репресії серед інтелектуальної частини суспільства. Не оминула ця злочинна практика і музейництво, де шкала політичних репресій збігається з хвилями арештів серед української інтелігенції. В українській історіографії проблема взаємо- дії влади та інтелектуальної еліти в умовах тоталі- тарної системи досліджена у працях українських істориків В. Даниленка, О. Рубльова, Ю. Чер- ченка, Ю. Шаповала, Г. Касьянова, В. Барана, Т. Марусик, М. Литвина, О. Луцького, П. Франка, І. Федущак, Б. Яроша, І. Біласа та ін. У зарубіжній літературі означеній проблемі присвячені, зок- рема, дослідження Ю. Аксьонова, Є. Добренка, О. Зубкової, Б. Кравченка, Дж. Бьорца, В. Гана, К. Фармера, в яких аналізується наступ «сталін- ського соціалізму» на інтелігенцію та його на- слідки в галузі культури. Тема репресій серед музейників та нищення музейних колекцій у радянську добу частково розглядаються в роботах О. Рубльова, Т. Мару- сик, С. Білоконя, С. Кота, М. Петровського, О. Долинського, Т. Себтита ін. Музеям Західної України присвячені також публікації І. Давид, Ф. Рябчикової, А. Крутоус, О. Перелигіної, В. Бойка, Л. Коваль у випусках «Наукових запи- сок Львівського історичного музею», М. Батога, О. Сидора, Д. Посацької у «Літописі Національ- ного музею імені Андрея Шептицького у Львові», низка окремих розвідок в інших науко- вих та періодичних виданнях. Репресивні заходи щодо так званих «кла- сово ворожих елементів» зводились насампе- ред до ліквідації або депортації значної частини представників національно свідомих верств громадськості. На західноукраїнських землях наприкінці ХІХ та в перші десятиліття ХХ ст. у непростих соціально-політичних та економіч- них умовах, але у традиціях європейського сус- пільства, сформувався значний інтелектуаль- ний потенціал, носієм якого була інтелігенція краю. Різкі зміни історичних реалій у вересні 1939 р., грубе впровадження ідеологічних догм тоталітарної системи викликали несприйняття «нових порядків» переважною більшістю насе- лення Галичини. Протягом вересня 1939 р. – травня 1941 р. органами НКВС у західних об- ластях УРСР було заарештовано 65 тис. осіб; лише за січень – травень 1941 р. із 5 064 засуд- жених кожен десятий отримав вищу міру пока- рання – розстріл1. Впродовж 1940–1941 рр. із західних областей України було вивезено близько 1% населення2. Прискіпливу увагу то- талітарної системи першою відчула на собі ін- телігенція. Сталінський режим для встановлення то- тального контролю над інтелігенцією запровадив жорстку політику ліквідації непокірних, нама- гався перетворити на слухняний засіб у реаліза- ції своїх планів. Арешти, ув’язнення, депортації, фізичне знищення, цькування неблагонадійних, звільнення з роботи – це далеко не повний пере- лік засобів так званої радянізації західних облас- тей України. Під репресивні жорна потрапили всі професійні групи інтелігенції, серед них і музей- ники – високоосвічена, професійна, національно свідома частина суспільства. У планах керівних органів СРСР щодо фор- сованого насадження радянської влади на захід- ноукраїнських землях Львову, як суспільно- політичному і культурному центру, приділялась особлива увага. Уже з перших днів просування Червоної армії землями Західної України, як згадує тодішній директор бібліотеки Наукового това- риства ім. Шевченка (НТШ) у Львові В. Доро- шенко, були по-варварськи розграбовані, зни- щені, спалені (і не тільки через «буржуазну ідеологію», а й просто – щоб армійські онучі ви- сушити!) унікальні збірки пам’яток культури, книг, архівних документів. Зокрема, на Львів- щині пропали цінні матеріали відомих музейних колекцій у Підгірцях, Медиці, Хирові, Прилби- чах, Крехові, Перемишлі. У Львові понищено багато книгарень, художні галереї, бібліотеки і архіви відомих меценатів Потоцьких, Діду- шицьких, Голуховських, Наукового товариства ім. Шевченка, прискіпливо вилучалась україн- ська національна та релігійна література, навіть ноти українських композиторів на релігійні теми підлягали спаленню3. Під гаслом викорінення культурно-освітніх традицій припинено діяль- 3/4 ’2017Руслана Маньковська К Р А Є З Н А В С Т В О 240 1 Литвин М. Р., Луцький О. І., Науменко К. Є. 1939. Західні землі України / М. Р. Литвин, О. І. Луцький, К. Є. Науменко. – Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича Національної академії наук України, 1999. – С. 141. 2 Луцький О. Приборкання інтелігенції (1939–1953 рр.) // Реабілітовані історією. У двадцяти семи томах. Львівська область / (гол. ред. В. М. Литвин, заст. гол.: С. А. Кокін, О. П. Реєнт, В. А. Смолій, обл. ред.: заст. гол. В. М. Савчак). Кн. 1. – Львів: Видавництво «Астролябія» – Видавничий центр «Пам’ять», 2009. – С. 586. 3 Дорошенко В. Книжки на паливо… // Західня Україна під большевиками. ІХ.1939-VI. 1941. Збірник за редакцією М. Рудницької. Наукове товариство ім. Шевченка в Америці. – Нью-Йорк, 1958. – С. 235–242. ність більшості громадських організацій, зок- рема «Про світи» і «Союзу українок», молодіж- них спортивних товариств «Сокіл» і «Луг», ук- раїнських періодичних видань. Під виглядом «саморозпуску» ліквідовано Наукове товариство ім. Шевченка з «оригінальною» аргументацією: і без НТШ «для західних областей УРСР ство- рені винятково сприятливі умови для всебічного розвитку і розквіту радянської науки і куль- тури»4. Практично упродовж місяця були лікві- довані всі політичні партії та громадські об’єд- нання, закриті релігійні установи. Під пильним ідеологічним прицілом опинилися і музейні заклади. Музейна справа у Львові та на Львівщині у різні історичні періоди функціонувала в умовах держав, у складі яких перебувала Галичина: По- льщі (ХІV–ХVІІІ ст.), Австрії (1772–1918 рр.), Західноукраїнської Народної Республіки (листо- пад 1918 р. – липень 1919 р.), знову Польщі (до вересня 1939 р.), СРСР (вересень 1939 р. – чер- вень 1941 р.), нацистської Німеччини (червень 1941 р. – липень 1944 р.), СРСР (з липня 1944 р. і аж до розпаду комуністичної імперії у 1991 р). Видатний український музеолог Іларіон Свєн- ціцький у своїй книзі «Про музеї і музейництво» (перша україномовна наукова праця з питань му- зеології і українського музейництва) зазначив: «В Україні усе музейництво – витвір особових (тобто, особистих, приватних. – Авт.) старань та коштів, до яких у виключних випадках причиню- ється дечим держава. Галицька Україна довгі часи не користувалася ніякою – ні державною, ні національно-самоуправною незалежністю, тому в Галичині було стільки музеїв, скільки старин- них монастирів та церківок, де зберігались цінні пам’ятки: книги, ікони, золоті та дорогоцінні предмети церковного вжитку, тканини тощо»5. Важливо відзначити при цьому, що музей- ництво на західноукраїнських землях, попри їх колоніальну приналежність, розвивалось у контексті європейських культурно-мистецьких тенденцій. Практика меценатства та приватних збірок набула поширення в Європі ще з ХVІІІ ст., а на початку ХХ ст. відбувається формування му- зейних професійних структур. У Польщі засно- вуються Спілка музеїв, Краєзнавче товариство, згодом створено Музейну раду, збираються з’їзди, конференції представників музеїв6. Музейництво Галичини, яку колонізатори сприймали як не- від’ємну частину метрополії, певною мірою під- тримувалось державою та ініціативою заможних громадян, опираючись на організаційну, видав- ничу базу та ентузіазм знавців музейної справи. Так, у 1823 р. граф Ю. Оссолінський заснував у Львові Заклад ім. Оссолінських – «Оссолінеум», куди згодом увійшла бібліотека Павліковських, 1870 р. відкрився Музей ім. Любомирських7, ко- лекціонер В. Дзєдушицький у 1893 р. започатку- вав створення Природничого музею8. Постали музеї Баворовських, єврейської та вірменської на- ціональних громад, музей шкільництва тощо. Українськеж музейництво такої державної чи гуманітарної підтримки не мало. Однак укра- їнська інтелігенція наполегливо зберігала, колек- ціонувала, досліджувала свої історичні джерела. Серед перших українських збирачів у Галичині впродовж ХІХ ст. І. Свєнціцький у названому вище дослідженні визначає: українського істо- рика, архівіста, етнографа, члена-кореспондента Петербурзької академії наук Дениса Зубриць- кого (1774–1862), каноніка Перемишльської єпархії Української греко-католицької церкви, автора першої в Галичині «Граматики україн- ської мови» Івана Могильницького (1777–1831), історика і церковного діяча Михайла Гарасевича (1763–1836), першого кардинала-українця, Га- лицького митрополита Михайла Левицького (1774–1858), професора-українця Львівського університету, автора «Зведеного Галицько-русь - кого літопису 1500–1777 рр.» Антонія Петруше- вича (1821–1913)9. Сприяли появі нових музейних Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період 241 4 Протокол надзвичайних зборів Наукового товариства ім. Шевченка у Львові про саморозпуск // Куль- турне життя в Україні. Західні землі. Документи і матеріали. Т.1. – К., 1995. – С. 79–84. 5 Свєнціцький І. Про музеї і музейництво: Нариси і замітки. – Львів: Діло, 1920. – С. 21. 6 Лоренц С. Музеи и коллекции Польши. 1945–1955 гг. – Варшава, 1956. – С. 37–42. 7 Рябчикова Ф. Музейництво на західноукраїнських етнічних землях у 1939–1941 рр. / Ф. Рябчикова // Волинський музейний вісник: музеї, дослідження та збереження пам’яток культурної спадщини західноук- раїнських етнічних земель: наук. зб. – Луцьк, 2012. – Вип. 4. – С. 12–15. 8 Чорнобай Ю. Природничий музей як координатор регіональних досліджень // Музей ХХІ століття: ак- туальні проблеми сьогодення. – Львів, 2008. – С. 12 – 28. 9 Свєнціцький І. Про музеї і музейництво… – С. 22 – 23. осередків національно-культурницькі то ва рис - тва, і серед них – славнозвісна «Руська трійця»: Мар кіян Шашкевич, Яків Головацький, Іван Ва- гилевич, які, за визначенням Івана Франка, увійшли в українську історію як будителі націо- нального відродження. У 1872 р. зусиллями української інтелігенції у Львові було відкрито Народний дім, національно-просвітницьку ус- танову, і вже у 1870-х рр. тут почав формуватися історико-етнографічний музей, збірками якого заопікувався уже згадуваний історик А. Петру- шевич.1869 р. Українське культурно-освітнє то- вариство «Просвіта» також заснувало музей, який у 1913 р. увійшов до складу Національного музею у Львові. Фундатором Ставропігійського музею у 1888 р. після відкриття Ставропігій- ським інститутом виставки у Львові, де експо- нувалось 887 давньоруських пам’яток з навчаль - них закладів, церков і монастирів Галичини10, став професор Львівського університету І. Ша- раневич11. Видатний історик М. Грушевський у 1895 р. при НТШ створив музей з археологіч- ною та етнографічною колекціями, якими опікувались В. Антонович, Ф. Вовк, М. Грушев- ський, І. Франко, В. Гнатюк. У 1912 р. М. Гру- шевський особисто спроектував експозицію кожного залу музею, а її художнє оформлення здійснив талановитий художник Михайло Бой- чук (у 1937 р. разом з дружиною художницею Софією Налепинською-Бойчук був репресова- ний і страчений у Києві). 1914 р. за підтримки НТШ для музею виділено 12 кімнату будинку Товариства12. Музейництво поступово входить у наукову і духовну ауру Львова.Так виникли Історичний музей м. Львова (1892 р.), Львівська міська га- лерея мистецтв (1907 р.), Національний музей ім. короля Яна ІІІ Собєського (1908 р.). Львів- ська громада на чолі із професором Ю. Захаріє- вичем та громадським діячем Ф. Зем’ялков- ським заснували Міський промисловий музей (1874 р.). У дуже непростих і все ж відносно лі- беральних політичних умовах австро-угорського правління митрополит Української греко-като- лицької церкви Андрей Шептицький власними коштами та внесками українського громадянства у 1905 р. створив Церковний музей, який 1911 р. перейменований на Національний музей у Львові. Фундатор закладу відзначив: «Націо- нальним музеєм називаю кожне місце, де збері- гаються які-небудь свідоцтва національної куль- тури»13. Численні збірки пам’яток знаходились при церквах, у приватних колекціях, а в перші десяти- ліття ХХ ст. зусиллями меценатів та громадських товариств музейна мережа регіону значно розши- рилась. У 1927 р. з ініціативи членів «Кружка рідної школи» у Яворові розпочав діяльність історико-етнографічний музей «Яворівщина», за участю дослідника М. Фільця та художника О. Харкова у 1931 р. створено товариство «Яво- рівщина», у Сокалі за сприяння письменника Б. Чайковського та дослідника Гуцульщини В. Кобринського з 1930-х рр. діяв етнографіч- ний музей «Сокальщина». До створення цих музеїв долучився знаний музеєзнавець І. Свєн- ціцький. У Перемишлі в 1909 р. постав музей Товариства приятелів наук, цікаві і доступні для огляду та досліджень збірки пам’яток знаходи- лися у приватних колекціях графа Лянцкорон- ського та Хирівської єзуїтської школи. У 1932 р. учасники Товариства створили музейне об’єд- нання «Стри вігор», яке в 1936 р. відкрило для відвідувачів двері музею з археологічними, історико-етно графічними та мистецькими ко- лекціями та книгозбірнею із стародруками і ар- хівними документами14. Фундатором музею «Бойківщина» у Самборі став у 1927 р. лікар В. Кобільник, який, за його ж висловом, «любив музей, як найлюбішу дитину». На базі музею та за стараннями його засновника у 1928 р. було утворено культурно-просвітницьке товариство «Бойківщина». Помер благодійник і таланови- тий музейник у 1936 р. під час роботи над дев’ятим випуском часопису «Літопис Бойків- 3/4 ’2017Руслана Маньковська К Р А Є З Н А В С Т В О 242 10 Сидор О. Національний музей у Львові // Наш Львів. Альманах. Ч. І. – Львів, 2006. – С. 86 – 87. 11 Киричук О. Ставропігійський Інститут у збереженні і вивченні пам’яток матеріальної культури // Народознавчі зошити. – 1999. – № 6. 12 Сілецька Л.В. Роль діячів науки і культури в заснуванні й розбудові музею наукового товариства ім. Шев - ченка у Львові // Музеї України ХІХ – початку ХХ століть. Збірник наукових праць. – К., 2005. – С. 161–171. 13 Шептицький А. Вступне слово // Літопис Національного музею за 1934 р. – Львів, 2001. – С. 5. 14 Терський С. В. Реформування музеїв Галичини на початку Другої світової війни // Військово-науковий вісник. – 2013. – Вип. 19. – С. 146–148. щини»15, його справу продовжили музейник І. Филипчак та юрист В. Чуркевич. До 1939 р. включно вийшло десять випусків часопису, де вміщено краєзнавчі розвідки з історії, природи, ет- нографії краю. Предмети побуту та народного мистецтва лемків зберігались з 1930 р. у музеї «Лемківщина» в Ся ноку16, де в організації закладу брали участь художник Л. Гец, етнограф Ф. Ко- ковський та місцева вчителька І. Добрянська, в майбутньому – співробітник Українського дер- жавного музею етнографії та художнього про- мислу АН УРСР у Львові і подруга видатної ху- дожниці Олени Кульчицької17. З 1929 р. діяв Природничий музей у Трускавці, у1932 р. розпо- чав роботу Стрийський музей «Верховина», за- снований Р. Домбчевським при підтримці колек- ціонера О. Сілець кого, етнографа О. Бачинської, педагога Т. Залеського та юриста І. Максимчука18. Музейна мережа краю розвивалася здебільшого завдяки підтримці меценатів, ініціативі колекціо- нерів та національно-культурницьких товариств. Як бачимо, українське музейництво в Галичині навіть в умовах національної бездержавності було важливим фактором історичного пізнання, націо- нального самоусвідомлення, освітнього та есте- тичного розвитку. Музейники Галичини для вирішення профе- сійних питань та з метою обміну досвідом запо- чаткували музейні з’їзди: у 1931–1938 рр. шість форумів пройшли у Львові, Перемишлі та Коло- миї, зокрема на перше зібрання у Львові з’їхалися представники 25 музеїв України19. У 1935 р. при- хильники музейної справи створили «Комітет українських обласних музеїв», який видавав та поширював «Бюлетень» та іншу літературу з музейництва та краєзнавства20. Зрозуміло, що такі глибокі традиції увійшли в непримиренну конфронтацію з ідеологією кому- ністичного режиму. Музейна політика радянської влади зводилась до підпорядкування музейних і приватних колекцій державі та націоналізації їх, закриття багатьох з них чи перейменування, пе- рерозподілу та розпорошення збірок. Цікава де- таль для дослідників: якщо у 1938 р. на західно- українських етнічних землях діяв 71 музейний заклад, то в офіційних апеляціях радянської влади за 1940 р. фігурують уже 125 музеїв. В інших подібних звітах наводиться кількість но- востворених радянською владою музеїв – 26 за- кладів21. Комісари від культури не морочили собі голови, надсилаючи у вищі партійні інстанції все нові показники «про виконану роботу»: ділили музейні збірки на дві-три, вилучаючи при цьому «націоналістичні елементи», придумували нові назви для відомих музеїв – і таким чином, по суті, знищуючи музеї, у релятивній статистиці показу- вали зростання їх кількості ледве чи не втричі. До початку Другої світової війни у Львові діяли 25 музеїв (дослідник С. В. Терський вказує на літо 1939 р. цифру 26 музейних закладів22), 8 ар- хівів, понад 60 бібліотек (зустрічається цифра 8423), понад 70 приватних колекцій24. Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період 243 15 Свєнціцький І. Пам’яті доктора Володимира Кобільняка. Основника Музею «Бойківщина» в Самборі // Літопис Національного музею за 1936 р. – Львів, 2001. – С. 53. 16 Надопта А. Культурно-освітня та наукова діяльність музею НТШ наприкінці ХІХ – 30-х рр. ХХ ст. // Музеї Львова: події, колекції, люди. Матеріали науково-практичної конференції. – Львів, 27–28 жовтня 2011 р. – Львів, 2012. – С. 25. 17 Кость Л., Семчишин-Гузнер О. Олена Кульчицька про долю свого творчого доробку // Літопис Націо- нального музею у Львові імені Андрея Шептицького. – Львів, 2011. – № 8 (13). – С. 182–185. 18 Рябчикова Ф. Музейництво на західноукраїнських етнічних землях у 1939–1941 рр… – С. 12–20. 19 Іларіон Свєнціцький: бібліограф. покаж. / Уклад. Л. Панів; наук. ред. та авт. передм. Л. Коць-Григорчук; редкол.: В. Кметь (голова) та ін. – 2-е вид. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. – С. 561–562. 20 Петранівський, В. Л.Туристичне краєзнавство: навч. посіб. / В. Л. Петранівський, М. Й. Рутинський; Заставний Ф. Д., ред. 2-ге вид., випр. – К.: Знання, 2008. – С. 24–25. 21 Марусик Т. Західноукраїнська гуманітарна інтелігенція. Реалії життя та діяльності (40–50-ті рр. ХХ ст.). Монографія / Тамара Марусик. – Чернівці: Рута, 2002. – С. 40. 22 Терський С. В. Реформування музеїв Галичини на початку Другої світової війни // Військово-науковий вісник. – 2013. – Вип. 19. – С. 146. 23 Давид І. Більшовицька інквізиція в Галичині // Наукові записки Львівського історичного музею. Вип. ІІ – ІІІ. – Львів, 1994. – С. 224. 24 Крутоус А. До питання формування окремих музейних збірок України та м. Львова у ХІХ – першій третині ХХ ст. // Наукові записки Львівського історичного музею. Вип. VІІ. – Львів, 1998. – С. 7. Постанова Раднаркому УРСР від 8 травня 1940 р. «Про організацію державних музеїв і біб- ліотек» визначала музеї як складову державної політики, як інструмент ідеологічного впливу25. Запроваджуючи пропагандистський підхід до музеїв, влада водночас змінювала музейну мережу, переформатовуючи діючі установи у «нові» державні музеї: у Львові – Державний об- ласний історичний музей, Державний обласний етнографічний музей, Державна обласна кар- тинна галерея, Державний обласний музей мис- тецького промислу. При перейменуванні музеїв (поки що – перейменуванні, бо далі піде процес їх знищення) у Яворові, наприклад, музей отри- мав назву Державний міський етнографічний музей, у Сокалі – Державний міський краєзнавчий музей26, у Дрогобичі – Державний обласний кра- єзнавчий музей «Дрогобиччина», у Перемишлі – Історико-етнографічний музей, у Самборі – Дер- жавний міський історико-етнографічний музей, у Стрию – Державний міський краєзнавчо-етногра- фічний музей. Усі – державні і водночас позбав- лені своєї суті як акумулятиву національної історичної пам’яті. Внаслідок такого «одержавлення» відбува- лася руйнація цілісності музейних збірок, вони нерідко розкрадалися чи просто знищувалися. Цілком природно, що така радянізація музей- ництва, як важливої галузі суспільного життя, викликала протест громадянства, зокрема відо- мих вчених, музейників. Серед них – багаторіч- ний директор Національного музею професор І. Свєнціцький. Так, він звернувся до облвикон- кому з вимогою негайно передати до картинної галереї унікальну збірку художніх полотен з ко- лишнього палацу австрійських намісників у Га- личині Голуховських, де нова влада спішно ство- рила будинок піонерів27, залишивши колекцію напризволяще. Уже наприкінці вересня 1939 р., тобто уже через тиждень після «возз’єднання», у Львові діяли тільки п’ять музейних закладів, між якими нашвидкуруч розподілили наявні музейні та приватні колекції, при цьому новостворені музеї не були забезпечені відповідними приміщен- нями, охороною та іншими атрибутами життєді- яльності музейного закладу. Було закрито уні- кальний заклад – Музей історично-воєнних пам’яток Наукового товариства ім. Шевченка: зпричини, як стверджували екзекутори, «націо- налістичного змісту його збірки». Основною темою музею була історія українського війська, у формуванні колекції ще з кінця ХІХ ст. брали участь голова НТШ М. Грушевський, видатні його діячі І. Франко, О. Барвінський, бібліотекар Товариства О. Назарієв. Відділ воєнної історії у складі Культурно-історичного музею НТШ, який із 1927 р. очолював відомий вчений-археолог Я.Пастернак, був створений у 1936 р. Упорядку- ванням матеріалів займався доктор Б. Гнатевич при підтримці товариства «Молода громада», в якому об’єдналися ветерани Української Галиць- кої армії та армії УНР, а також видавництво «Червона калина», засноване провідними дія- чами Українського Січового стрілецтва. Відділ спершу розміщувався у двох кімнатах, його ма- теріали розповідали про історію Галичини ав- стрійської доби, національно-визвольні змаган - ня 1918–1920 рр., а з травня 1937 р. він діяв як окремий Музей історично-воєнних пам’яток НТШ. Для його розбудови було обрано музейну управу на чолі з професором І. Крип’якевичем та створено комісію для організації наукових до- сліджень, куратором у ній працював науковий секретар комісії з історії України НТШ О. Прі- цак, а управителем став історик І. Карпинець. Уже в травні 1938 р. експозиція музею займала шість кімнат у приміщенні Українського това- риства допомоги інвалідам Першої світової війни, фонди музею нараховували 3 524 оди- ниць. Тут знаходились особисті речі С. Петлюри Є. Коновальця, A. Мельника, Р. Дашкевича та інших провідників національно-визвольного руху, відзнаки і військові реліквії Українських Січових стрільців та Української Галицької ар - мії, художні полотна І. Труша, Ю. Перфецького, 3/4 ’2017Руслана Маньковська К Р А Є З Н А В С Т В О 244 25 Культурне будівництво в Українській РСР [Текст] : збірник документів в 2 т. – К.: Політвидав УРСР, 1959–1961. Т. 1: Найважливіші рішення комуністичної партії і радянського уряду 1917–1959 рр.: 1917 – чер- вень 1941 рр. / під ред. О. І. Євсєєва. 1959. – С. 813–815. 26 Культурне життя в Україні. Західні землі [Текст]: документи і матеріали. Т.1. 1939–1953 / Упор. Т. Га- лайчак та ін. – К.: Наукова думка, 1995. – С. 94–97. 27 Горбань І. Багатокультурність музейного ландшафту Львова та музейне життя у тоталітарній державі // Сучасний музей: між скарбницею та підприємством. Матеріали міжнар. конф. 8–10 жовтня 2006 р. в м. Чер- нівці. – Львів, 2008. – С. 90–96. І. Іванця, П. Холодного28. На утримання музею власні кошти жертвували відомі науковці О. Ан- тонович, І. Крип’якевич, О. Пріцак, В. Левиць- кий, B. Трембіцький, а також низка укра їнських товариств та організацій29. Радянська влада, при- пинивши діяльність НТШ, ліквідувала і всі його музейні фонди. У доповідній записці члени спе- ціальної групи ЦК КП(б)У рекомендували: Музей українського війська закрити як націоналістич- ний. Тривалий час унікальна колекція вважалась знищеною, однак у 1995 р. співробітники Львів- ського історичного музею віднайшли у закритих за радянських часів фондах частину розтрощеної збірки: збережена 351 од.зб. становить лише де- сяту частину втраченого. Львівський державний історичний музей, один із «новостворених» на базі Історичного музею Львова, був підпорядкований Народному комісаріатові освіти УРСР. До нього були пере- дані процензуровані колекції музеїв НТШ, Націо- нального музею імені короля Яна ІІІ Собєського, музейні збірки Ставропігійського товариства, князів Любомирських та інші, просіяні крізь ідео- логічне решето, музейні фонди. Партійні фун- кціонери, знявши з експозиційних вітрин справді неоціненні скарби музею, для огляду відкрили лише частину експозиції. Як «націоналістичний та антирадянський», був закритий цілий експози- ційний поверх, де розміщувались матеріали Пер- шої світової війни та періоду українських націо- нально-визвольних змагань1918–1920 рр. Вирішуючи кадрові питання в музейній га- лузі, радянська влада на початках залучала до роботи представників місцевої інтелігенції, яких згодом піддавала репресіям. Серед них – видат- ний український історик, музейник, пам’яткоо- хоронець і меценат Олександр Чоловський без завзяття та ініціативності якого музейне життя Львова було б не таким насиченим. Отримавши ґрунтовну освіту в університетах Львова і Відня, він наполегливо розвивав архівну і музейну справу у Львові. У1915 р. під час окупації Гали- чини російськими військами О. Чоловський у числі 37 політичних заручників був депортова- ний у Росію, до Львова повернувся у 1917 р. зав- дяки Міжнародному Червоному Хресту, довгим шляхом через Фінляндію і Швецію. Продов- жуючи розбудовувати львівське музейництво, він очолив Товариство шанувальників Львова, а з 1926 р. став директором Національного музею імені короля Яна ІІІ Собєського, Історичного музею м. Львова, Львівської міської галереї мис- тецтв. Зі створенням «нового» Львівського дер- жавного історичного музею видатного подвиж- ника музейної справи перевели на посаду консультанта30. В лютому 1940 р. у Львівському історич- ному музеї, за свідченням тодішнього директора К. Бадецького, із колишніх працівників музею залишились лише один науковець та два техніч- них службовці. Штат музею, що нараховував 48 осіб, з них 26 наукових працівників, був онов- лений повністю31. До Львова були скеровані бригади наркомату освіти УРСР із числа музей- них працівників Києва, Харкова, Дніпропетров- ська з конкретним партійним завданням: запро- ваджувати у музейництві західних областей України принципи соціалістичного будівництва. Директором музею на перших порах призначили відомого львівського археолога Я. Пастернака, але незабаром цю посаду зайняв відряджений до Львова директор Дніпропетровського музею ре- волюції С. Ліньов, який, окрім запопадливого виконання ідеологічних завдань у «перебудові» музейної справи на радянський лад, вирізнявся грубим, нестерпним і нешанобливим ставлен- ням до співробітників та їхньої праці. У 1940 р. у складі такої ж бригади до Львова приїхав відо- мий у майбутньому історик Григорій Гербіль- ський, якого з посади заступника директора з на- укової роботи Дніпропетровського історичного музею призначили завідувачем відділу феода- лізму. На відміну від деяких ортодоксальних колег, дослідник активно включився в науково- дослідну, експозиційну роботу, щиро заціка- вився історією Львова, Галичини, а з початком Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період 245 28 Бойко В., Коваль Л. Становлення та основні віхи музею історично-воєнних пам’яток // Наукові записки Львівського історичного музею. – Вип. V, ч. І. – Львів, 1996. – С. 33–46. 29 Коваль Л. Історична довідка про фундаторів та жертвувателів музею історично-воєнних пам’яток НТШ у Львові // Наукові записки Львівського історичного музею. – Вип. VI. - Ч. І. – С. 39–42. 30 Крутоус А. Львівські музеї і Олександр Чоловський // Наукові записки Львівського історичного музею. Вип. VI. Ч. І. – Львів, 1997. – С. 6–13. 31 Крутоус А. Сторінки з минулого (1939 – 1990) Львівського історичного музею // Наукові записки Львів- ського історичного музею. Вип. ІХ. – Львів, 2000. – С. 4–5. Другої світової війни виїхав на схід. Повернувся до Львова у 1946 р., проте його професійний, на- уковий підхід до справи не сподобався партій- ним функціонерам, музейника перевели на ви- кладацьку роботу до Львівського університету ім. І. Франка32. Після реорганізації «по-радянськи» музей- них збірок один із найкращих музеїв Галичини, визнана у світі культурно-мистецька установа – Національний музей Львова був просто ліквідо- ваний і став відділом Львівської картинної гале- реї. У галерею були передані тільки твори живо- пису, графіки та скульптури, а значна частина музейних фондів, зокрема рукописні, архівні до- кументи та книгозбірня, була розпорошена між «профільними» архівами та бібліотеками33, без- апеляційному вилученню підлягали «ідеологічно шкідливі» матеріали, які або потрапляли до спе- ціальних фондів, або безслідно зникали, їх доля досі не відома. Таке «реформування» означало, по суті, тотальне знищення Національного музею. Створення музею тісно пов’язано з іменем видатної постаті в історії України – митрополита Андрея Шептицького, який розцінював україн- ську культуру як важливий засіб консолідації нації, можливість продемонструвати світові ви- соку життєву силу народу. Задля збереження пам’яток давньої спадщини, зокрема творів на- ціонального сакрального мистецтва, він зініцію- вав створення Церковного музею (1905 р.), заснованого на колекціях Церковно-археологіч- ного музею при митрополичій канцелярії34. 11 липня 1911 р. нотаріальним актом Шептиць- кий офіційно змінив назву фундації на «Націо- нальний музей у Львові», 29 серпня цю назву своїм рескриптом затвердило Галицьке наміс- ництво. Того ж року Кураторія музею (до її складу входили історики, мистецтвознавці, літе- ратори, юристи, економісти, церковні діячі) за надані митрополитом кошти (34 080 доларів) придбала для закладу окрему віллу з садибою у центрі Львова, вул. Мохнацького, 42 (тепер вул. Драгоманова). 13 грудня 1913 р. відбулося «свя- точне відкриття збірок Національного музею для публічного ужитку»35. На урочистій церемонії в промові «З історії і проблем нашої штуки» (тобто: мистецтва. – авт.). Андрей Шептицький говорив «про зна- чення національної культури у житті народу, про потребу музеїв у кожному цивілізованому сус- пільстві, про особливу функцію сакрального мистецтва і неповторність українського церков- ного малярства, будівництва, різьби тощо»36. Завдання музею митрополит не обмежував лише колекціонуванням антикваріату, а вбачав у ньому важливу роль у системі національного ви- ховання, у формуванні в суспільстві поваги до власної історії, до духовних надбань попередніх поколінь37. У вересні 1935 р. з нагоди 30-річчя музею на садибі було встановлено пам’ятник його фундаторові роботи українського скуль- птора Сергія Литвиненка. У повоєнні роки ра- дянська влада неодноразово намагалася знищити монумент, під час однієї з таких спроб І. Свєн- ціцький заступив пам’ятник собою. Однак у ніч з 9 на 10 серпня 1947 р. скульптуру підступно розбили, а уламки вивезли за місто38. Створення національного музейного зіб- рання у Львові активно підтримала українська громадськість міста і краю. Видатний художник Іван Труш у публікації «Потреба українського музейництва» від імені інтелігенції Львова вітав створення музею «як джерела духовних і твор- чих сил». До музею увійшли збірки рукописів, стародруків, серед яких – єдина в Європі збірка друків кирилицею, рідкісні переклади Ф. Скори - ни, колекції старовинної зброї, золотарства, тка- нин, ікон, портретів, нумізматичних предметів. 3/4 ’2017Руслана Маньковська К Р А Є З Н А В С Т В О 246 32 Макарчук С. З професором Гриторієм Гербільським серед істориків Львівського університету. Спогад. 1951–1956 і 1973–1977 роки // Наукові записки Львівського історичного музею. Вип. ХV. – Львів, 2012. – С. 284–309. 33 Посацька Д. З історії фондових збірок музею // Літопис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. – 2001. – № 1. – С. 47–48. 34 Парацій В. М. Музейницький зміст життя та діяльності митрополита Андрея Шептицького // Роль му- зеїв у культурному просторі України й світу. Зб. матеріалів Загальноукр. наук. конф. з проблем музеєзнавства. Вип. 11. – Дніпропетровськ, 2009. – С. 120–122. 35 Сидор О. Національний музей у Львові // Наш Львів. Альманах. Ч. І. – Львів, 2006. – С. 89. 36 Там само. – С. 90. 37 Шептицький А. Не хочемо чужої культури, хочемо жити своєю! – Львів, 2005. 38 Дяків С. Львів музейний // Наш Львів. Альманах. Ч. І. 2007. – С. 574. На базі музею було організовано Товариство на- укових викладів імені Петра Могили, яке отри- мало статус своєрідного національного універ- ситету, завданням якого було поширення освіти серед широкого загалу, зокрема діяла програма лекторіїв за участю відомих митців. Музей набув просвітницьких функцій, став впливовим центром громадського і культурно-мистецького життя, що й визначило його роль в утвердженні української національної ідеї. Висвітлюючи музейницьку діяльність Ан- дрея Шептицького, слід відзначити його глибоке розуміння суті і змісту музейництва, яке у бага- тьох позиціях співзвучне сучасному. Цьому сприяло тісне спілкування митрополита з мис- тецькою інтелігенцією, дослідниками старовини, музеєзнавцями, яких він всіляко підтримував. Музеолог Іларіон Свєнціцький під впливом му- зейницької концепції свого наставника розглядав музей як «скарбницю творчості людини у зв’язку зі всесвітом, коли людина, як його атом, одно- часно бачить силу розуму людини над цією види- мою безкінечністю»39, підкреслюючи тим самим суспільно-виховну функцію музеїв. Доля першого і довголітнього директора музею, видатного українського музеєзнавця, до- ктора філології, археолога, мистецтвознавця Іла- ріона Свєнціцького (1876–1956) нерозривно пов’язана з історією цієї унікальної музейної і наукової фундації. Закінчивши математично-фі- лософський факультет Львівського університету, він на запрошення доктора І. Шараневича впо- рядковував музей Ставропігійського інституту, захопився мистецтвознавством та культурною спадщиною, згодом слухав лекції у Петербурзь- кому університеті та в Археологічному інсти- туті, працював у Народному домі у Львові під керівництвом вченого А. Петрушевича, який, власне, і порекомендував талановитого дослід- ника митрополиту Андрею для формування ко- лекцій майбутнього музею. Відомий вчений, людина зі стійким характе- ром, І. Свєнціцький попри всі історичні катак- лізми залишався палким патріотом і громадяни- ном. З початком Першої світової війни російська армія уже 3 вересня 1914 р. зайняла Львів, оку- паційна влада встановила жорсткий режим щодо місцевого населення, були заборонені українські партії та громадські організації, преса. Як уже згадувалось, почалася депортація з Галичини відомих діячів освіти і культури, духовенства. 18 вересня був заарештований і вивезений спершу до Києва, а потім до Новгорода, Курська, Суз- даля митрополит Андрей Шептицький. Уночі 30 червня 1915 р. з групою представників україн- ської інтелігенції вивезли до Києва й І. Свєн- ціцького з сім’єю. Але, навіть перебуваючи під наглядом російських властей як заручник, він не перериває музейницької роботи. За сприянням відомого музеєзнавця Миколи Біляшівського, на той час директора Київського міського музею, І. Свєнціцький працює в нього помічником, вод- ночас невтомно збираючи колекцію і для попов- нення фондів Національного музею у Львові. До Львова І. Свєнціцький повертається 28 лютого 1918 р. Під час польської окупації Східної Галичини за відмову присягати на вірність Польщі його звільнили з посади доцента Львів- ського університету, де він викладав перед вій- ною. Вчений у1921–1925 рр. читає лекції у Львів- ському таємному українському університеті, офіційно не зареєстрованому польською владою, деякі заняття відбувалися в приміщеннях музею40. Музеолог постійно дбав про молоду зміну фахів- ців музейної справи і зокрема – про підготовку спеціалістів для заснованого ним в Національ- ному музеї реставраційного центру. Наприклад, у 1927 р. він у непростих політичних та фінансо- вих умовах знайшов можливість відправити та- лановиту художницю і реставратора Ярославу Музику на кілька місяців на вишкіл у реставра- ційні майстерні при музеях Києва та Москви. Знаковою подією у мистецькому житті Льво - ва стало започаткування І. Свєнціцьким у 1934 р. часопису «Літопис Національного музею», до ви- ходу якого з 1931 р. інформацію про діяльність установи систематично публікувала на своїх сторінках газета Українського католицького союзу «Мета»41. Музейницьке видання вміщу- вало не лише опис нових надходжень, подій, за- ходів та благодійної підтримки закладу, але й у кожному числі подавало глибоку фахову оцінку Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період 247 39 Свєнціцький І. Про музеї і музейництво: Нариси і замітки. – Львів: Діло, 1920. – С. 27. 40 Лазечко П. З історії створення та діяльності Українського таємного університету у Львові (1921– 1925 рр.) // Наукові записки Львівського історичного музею. Вип. ІІ – ІІІ. – Львів, 1994. – С. 209. 41 Різун І. Висвітлення діяльності Національного музею у Львові на сторінках газети «Мета» (1931–1939 рр.) // Літопис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. – 2010. – № 7 (12). – С. 112–113. виставок музею у Львові та закордоном з деталь- ними характеристиками експозиційної побудови, історичної і мистецької цінності представлених предметів, аналізувало спонуки, які приводять відвідувачів до музею, друкувало відгуки місце- вих та іноземних глядачів, листування з видат- ними діячами української культури тощо. У жов- тні 1939 р. Національний музей, як зазначалося, перестав існувати як самостійна установа, І. Свєнціцького перевели на посаду завідувача відділу Львівської картинної галереї. Учений і серед цих обставин робив усе, щоб зберегти ко- лектив і музейні колекції. З початком радянсько-німецької війни масо- вий терор НКВС наз ахідноукраїнських землях набув особливого розмаху. В останні дні червня і в перші дні липня 1941 р. у тюрмах було зни- щено понад 20 тис.осіб, із них близько 5 тис. на Львівщині42. Жертвами енкаведистів стали на- самперед представники інтелігенції, у тому числі немало музейників чи меценатів музейної справи. Так, у сумнозвісній львівській тюрмі по вулиці Лонцького був закатований Богдан Чай- ковський, син письменника і громадського діяча, близького товариша Івана Франка, одного із дія- чів ЗУНР Андрія Чайковського. За професією адвокат, Богдан Чайковський був відомим орга- нізатором національно-просвітницького руху, долучився, зокрема, до створення музею «Со- кальщина» на Львівщині. Із вересня 1939 р. пра- цював науковим співробітником Етнографічного музею АН УРСР. Його, серед інших жертв так званого «розвантаження тюрем», упізнали ро- дичі, про що повідомлялось у львівській газеті «Українськіщоденні вісті» від 8 липня 1941 р.43. Встановлення гітлерівського «нового по- рядку» теж розпочалось із розстрілів, знищення «расово неповноцінних елементів», наступу на українські патріотичні сили, зокрема на діячів і прихильників ОУН, примусового виселення на підневільні роботи до Німеччини. З приходом окупаційної влади музеї також опинилися під пильним контролем, а далі – зазнали явного і прихованого розграбування. За розпорядженням Генерал-губернаторства від 23 червня 1942 р. були закриті для відвідування всі музеї дис- трикту Галичина (так адміністративно були іме- новані галицькі терени окупованих західноукра- їнських земель), у тому числі 14 закладів у Львові (музей етнографії, картинна галерея, іс- торичний музей, музей художнього промислу, музей стародавньої та давньої історії, природни- чий музей, музей українського мистецтва та ін.), музейні установи у Дрогобичі, Самборі, Стрию, Сокалі44. Влада скрупульозно збирала інформа- цію про стан музеїв, провела огляд їх фондів, формуючи, зокрема, і списки про втрати музеїв у 1939–1941 рр., цікавилась збірками приватних колекцій, не гребуючи при цьому викраданням музейних цінностей для «потреб рейху». Іларіон Свєнціцький, усвідомлюючи необ- хідність збереження музейних колекцій, нара- жаючись на репресії і, по суті, ризикуючи жит- тям, ініціював проведення наради музейників, щоб обговорити проблему охорони збірок від знищення та пограбування. Саме його титаніч- ними зусиллями вдалось зберегти майже весь фонд Національного музею: навесні 1944 р., з наближенням лінії фронту до Львова та загрози вивезення унікальних музейних надбань до Ні- меччини, учений неймовірними зусиллями зумів перемістити основний фонд музею у підвали митрополичих палат та Домініканського кос- телу45. Інакше склалась ситуація у Львівському іс- торичному музеї. Під час нацистської окупації музей формально був відкритий для огляду, хоч документів про його діяльність не збереглось. З музею, де його директорами (читай – і захис- никами) у лихі часи окупації були Р. Менкицький (передчасно помер у серпні 1942 р.), до грудня 1942 р. – О. Тарнович, до вересня 1944 р. – про- фесор В. Подляха, а відділ стародавньої та дав- ньої історії Львова очолював з лютого 1942 р. Я. Пастернак (у квітні 1944 р. вчений, як і при- близно 30–50 тис. львів’ян, не чекаючи передба- чуваних енкаведистських репресій, виїхав на Захід46), високі сановники окупаційної влади 3/4 ’2017Руслана Маньковська К Р А Є З Н А В С Т В О 248 42 Федущак І. До 65-ї річниці комуністичного злочину (червень 1941 р.) // Український визвольний рух. Науковий збірник. – Львів, 2006. – № 7. – С. 137. 43 Романів О., Федущак І. Західноукраїнська трагедія 1941 р. – Львів – Нью-Йорк, 2002. – С. 164, 258. 44 Культурне життя в Україні. Західні землі [Текст]: документи і матеріали. Т.1. 1939–1953… – С. 161. 45 Посацька Д. Національний музей у Львові під час німецької окупації (1941–1944): хроніка подій // Лі- топис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. – 2008. – № 6. – С. 9–26. 46 Луцький О. Приборкання інтелігенції (1939–1953 рр.)… – С. 591. викрали значну кількість унікальних експонатів. Досі важливою проблемою Львівського історич- ного музею залишається розшук і повернення втрачених колекцій. У вересні 1944 р.комісія, яка оцінювала збитки музею під час нацистської окупації, визначила розмір втрат – у грошовому еквіваленті вони становили понад 9,3 млн крб, лише у філіалі-заповіднику «Підгорецький замок» збитки склали понад 2,2 млн. крб.47. У 1945 р. повторний перелік втрат музею, за підрахунками співробітників, становив 7 047 од. зб., не врахо- вуючи вивезених книг, у грошовому еквіваленті це склало 10 млн 154 тис. крб. Нацистські оку- панти пограбували і вивезли збірки книг, колек- ції археології, зброї, меблів, виробів із золота, живописні полотна та ін. За свідченнями колиш- нього директора музею професора В. Подляха, із музею було вивезено 24 скрині із музейними предметами48. Нових обертів репресивної машини зазнало населення західних областей України з повер- ненням радянської влади у 1944 р. За неповними даними, впродовж 1944–1953 рр. різних форм політичних репресій зазнали понад 500 тис. осіб49. Владні структури тоталітарної системи із ще більшою напористістю встановлювали жорсткий ідеологічний контроль за всіма сфе- рами суспільного життя, в тому числі і за музей- ною галуззю. Зокрема, постановою обласного комітету КП(б)У від 4 грудня 1944 р. «Про реор- ганізацію Львівського історичного музею» за- проваджувалась перевірка кадрів з тим, щоб звільнити працівників, які начебто «пролізли в музей, розбазарювали музейні фонди, дезорга- нізовують роботу». Під ідеологічним тиском пе- ребувала експозиція музею, відкрита для відві- дування у серпні 1944 р., яку розкритикували за «відсутність чіткості в ідейній направленості в експозиції історії України», вимагалось «відмо- витись від антинаукової теорії Грушевського», вказувалось на «засміченість фондів» та «засмі- ченість кадрів». Наукові консультанти музею ві- домі вчені І. Крип’якевич, І. Свєнціцький, Д. По- хилевич були піддані критиці та звинуваченню в українському буржуазному націоналізмі.На- слідком пильного партійного контролю стало звільнення 9 науковихпрацівників як таких, що «не заслуговують на політичну довіру», «очи- щення музейних фондів від ідеологічно ворожих видань», вилучення та знищення предметів, які «не мають музейної цінності». Із 40 тис. од. зб. фондів музею вилучено картини (1140 од. зб.), речі побуту (140 од. зб.), предмети релігійного вжитку (72 од. зб.), гобелени (63 од. зб.)50 тощо. Замість них за великі кошти закуплялись твори про будови комунізму, історію робітничого класу, індустріалізацію краю і т. п. За період з 1946 по 1951 рр. було прийнято 12 найбільш одіозних за своїм характером по- станов з ідеологічних питань, де основне вістря атаки спрямовувалось на всі групи інтелігенції. Зокрема, після постанови ЦК ВКП(б) від 14 сер- пня 1946 р. про журнали «Звезда» і «Ленинград» розпочалась кампанія проти «буржуазної куль- тури». Реалізація зазначеного «курсу партії» увійшла в історію як «ждановщина», яка в Ук- раїні розгорнулась з другої пол. 1946 р. В атмос- фері нищівної критики так званого «українського буржуазного націоналізму», пропагандистська преса рясніла звинуваченнями за «спроби літе- ратурних покидьків отруїти свідомість нашої мо- лоді, завдати шкоди справі ідейного виховання радянського народу»51, закликала «працівників ідеологічного фронту України бути особливо пильними до проявів буржуазно-націоналістич- ної ідеології». Публічному остракізму були піддані письменники, художники, композитори, режисери, історики, мовознавці, працівники му- зеїв, архівів та бібліотек. У серпні 1946 р., в черговий раз перевіривши львівські музеї, влада розкритикувала експози- цію Історичного музею за її невідповідність мар- ксистсько-ленінській періодизації історії Ук- раїни, в Етнографічному музеї не сподобалось «перенасичення старовиною», а унікальний про- ект про створення парку-музею відхилено ціл- ком, оскільки він, мовляв, популяризує «старо- давню хатку, церкву з Бойківщини, а не сучасне Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період 249 47 Крутоус А. Сторінки з минулого (1939–1990) Львівського історичного музею…– С. 7–8. 48 Перелигіна О. Утрати фондових колекцій Львівського історичного музею у період німецько-фашист- ської окупації. Частина ІІ // Наукові записки Львівського історичного музею. Вип. ХІ. – Львів, 2006. – С. 177–180. 49 Луцький О. Приборкання інтелігенції (1939–1953 рр.)… - С. 591. 50 Крутоус А. Сторінки з минулого (1939–1990) Львівського історичного музею... – С. 9–15. 51 Культурне життя в Україні. Західні землі [Текст]: документи і матеріали. Т.1. 1939–1953… – С. 321. життя»52. Ще одним ганебним методом нищення історичних цінностей був їх грабунок, про що свідчить, зокрема, лист письменника Я. Галана до уряду від 31 травня 1946 р., у якому він пові- домляє про напад озброєних енкаведистів на один із львівських архівів і викрадення «неоці- ненної вартості фоліантів». Згодом працівник Львівського історичного музею знайшов серед сміття рештки спаленого пергаменту з хроні- ками ХІV ст.53. За наказом Комітету у справах мистецтв УРСР від 17 серпня 1947 р. у музеях та бібліотеках посилено контроль за фондами: не задля їх збереження, а для виявлення «політично шкідливої та контрреволюційної літератури». Українське музейництво, затиснуте у жор- сткі рамки комуністичного агітпропу та відвертої фальсифікації історії, наприкінці сорокових – на початку п’ятдесятих років постійно перебувало під пресом ідеологічних утисків та політичних репресій. В музеях України систематично відбу- вались кадрові чистки, вилучення з колекцій «ідеологічно шкідливих матеріалів, що не мають музейного значення», очищення фондів від «істо- ричного мотлоху». Особливо жорсткими дії вла - ди щодо музеїв проявились у західних областях України. У 1951 р. в статті «Що пропагують львів- ські музеї», опублікованій у газеті «Правда»54, вказувалося, зокрема, що Львівський історичний музей забагато возвеличує князів, вельмож, сул- танів, козацьких полковників і єпископів, недос- татньо висвітлює класову боротьбу та прагнення українського народу возз’єднатися з народом ро- сійським. Львівський державний музей україн- ського мистецтва (колишній Національний) було звинувачено в тому, що він «не підносить досяг- нення радянського періоду», а у Львівській кар- тинній галереї «відображені польські буржуазні історичні концепції і принижується історична роль Росії»55. Музей українського мистецтва влада на- звала осередком націоналістів і навіть ставилось питання про недоцільність нести витрати на його утримання. У закладі постійно проводи- лись перевірки фондів та експозицій, вилуча- лись твори «політично неблагодійних» авторів, детально вивчалися особові справи працівників музеїв, розпочалися арешти. У 1948 р. були за- арештовані і відправлені у концтабори ГУЛАГу відома художниця, реставратор Ярослава Му- зика, науковий співробітник Віра Свєнціцька (дочка директора музею І. Свєнціцького)56. По- казово, що влада пропонувала авторитетному вченому за звільнення доньки підписати підго- товлене органами КДБ так зване звернення ук- раїнської інтелігенції до воїнів УПА про їх капі- туляцію. На що Іларіон Семенович мужньо відреагував: «Завинила, то хай спокутує», не піддавшись на цинічну провокацію57. Репресій зазнали також дослідники історії українського мистецтва Микола Батіг та Євген Кравчук, завідувач відділу народного мистецтва Олена Бордун, завідувач музейної бібліотеки Степан Сампара58. Багатьох працівників музею було звільнено з роботи. Після листа управління у справах літератури та видавництв при виконкомі Львівської облас- ної ради № 191/с від 12 грудня 1949 р. постій- ними стали чистки надзвичайно багатої музейної збірки книг, а контрольно-вибіркові перевірки щораз призводили до «необхідності повторних докладних звірок», які знову закінчувались ви- лученням цінних історичних видань. Директор І. Свєнціцький кілька разів звертався до Комітету у справах мистецтв при Раді міністрів УРСР з 3/4 ’2017Руслана Маньковська К Р А Є З Н А В С Т В О 250 52 Лобай Д. Непереможна Україна. Факти про боротьбу Москви з українським націоналізмом на куль- турному фронті по Другій світовій війні / Д. Лобай. – Вінніпег: Видання Комітету українців Канади, 1950. – С. 48. 53 Культурне життя в Україні. Західні землі [Текст]: документи і матеріали. Т.1. 1939–1953… С. 334–342. 54 Одинець М. Що пропагують львівські музеї // Правда. – 1951. – 13 вересня. 55 Культурне будівництво в Українській РСР [Текст] : збірник документів в 2 т. – К.: Політвидав УРСР, 1959–1961. Т. 2: Найважливіші рішення комуністичної партії і радянського уряду: червень 1941–1960 рр. / під ред. О. В. Килимника. 1961. – С. 213–230. 56 Ріпко О. У пошуках страченого минулого. Ретроспектива мистецької культури Львова ХХ століття. – Львів: Каменяр, 1996. – С. 167–169. 57 Кость-Григорчук Л. Передмова // Іларіон Свєнціцький: бібліограф. покаж. / Уклад. Л. Панів; наук. ред. та авт. передм. Л. Коць-Григорчук; редкол.: В. Кметь (голова) та ін. – 2-е вид. – Львів: Вид. центр ЛНУ ім. Івана Франка, 2008. – С. 6. 58 Франко П. Репресоване духовенство УГКЦ. – Львів, 2008. – С. 236. проханням зберегти унікальний книжковий на- уково-дослідний фонд музею, але «очищення книжкового фонду від ідеологічно-шкідливої лі- тератури» продовжувалось. За підрахунками співробітників музею, впродовж 1941, 1947– 1953 рр. із музейного фонду вилучено 3 630 книг, 7 502 тиражних видань, 138 томів архівних матеріалів, а також 193 од. зб. інших збережень (в т. ч. три військові шаблі, жовто-блакитний прапор, світлини Українських Січових стрільців, листівки)59. Навесні 1949 р. спеціальна комісія ЦК КП(б)У перевіряла роботу львівських музеїв і дійшла висновку, що «внаслідок недбалості в підборі кадрів наукових співробітників до дея- ких музеїв м. Львова проникли ворожі елементи, зокрема, колектив Музею українського мистец- тва цілковито складається з місцевого насе- лення, вихованців середніх і вищих навчальних закладів довоєнної Польщі й, природно, не опа- нувавши уповні принципів науково-дослідної роботи радянських музеїв». Партійної критики зазнали путівник музейних фондів, «просякну- тий націоналізмом і низькопоклонством перед культурою і мистецтвом буржуазного Заходу», науково-експозиційна робота, яка «не відповідає вимогам боротьби з безродним космополітиз- мом». Іларіона Свєнціцького звинувачували, крім інших «гріхів», у тому, що він із 2436 творів радянських художників, переданих до музею Ко- мітетом у справах мистецтв при Раді Міністрів України, помістив до експозиції лише 124, тобто 5%, мотивуючи свої дії тим, що подібне «збага- чення» було «лише кількісне, а не якісне»60. Ко- місія порушила питання про заміну керівництва музею: директора і його заступника, досвідче- ного музейника М. Драгана. У грудні 1949 р. М. Драгана звільнили з посади, у вересні 1951 р. на ІХ пленумі Спілки радянських художників України його звинуватили в тому, що він «чи- мало потрудився, щоб відірвати західноукраїн- ське мистецтво від українського радянського мистецтва і віддати його під цілковитий вплив реакційного формалістичного мистецтва буржу- азного Заходу». 5 березня 1952 р. після кількох операцій в лікарні М. Драган помер61. Постать подвижника українського мистецтва ще потребує окремого ґрунтовного дослідження: масштаб - ність і новаторство його наукового доробку скла- дає вагому частку українсько гомузеєзнавства. У травні 1950 р. заступником директора На- ціонального музею був призначений далекий від музейної роботи художник і чиновник В. Люб- чик, який запопадливо виконував завдання із ви- явлення «націоналістичних» та «формалістич- них» творів мистецтва і подальшого їх знищення. Злочинні дії проти музейних пам’яток набрали свого апогею у 1951–1952 рр. Спершу в музеї створили так званий «спецфонд», до якого за- несли «націоналістичні» твори: портрети Січо- вих стрільців, діячів церкви, роботи митців, засуджених як «буржуазних націоналістів». Ма- теріали комісії управління культури Львівського облвиконкому, яка в 1988 р. займалась справою знищення у 1952 р. мистецьких творів Музею українського мистецтва, засвідчують: у списках спецфонду, датованих 19 березня 1952 р., значи- лось 804 експонати, в тому числі твори живо- пису – 317, скульптури – 29, графіки – 406. Всього у травні 1952 р. ці списки включали 2115 музейних предметів62. Серед них – полотна роботи видатних українських художників О. Но- ваківського, М. Сосенка,Ф. Красицького, П. Хо- лодного, М. Бойчука, І. Труша, С. Гординсько го, О. Кульчицької, М. Глущенка, Г. Нарбута та ін. Спочатку їх планували вивезти до Києва, але на заваді стояв І. Свєнціцький, однак, за свідченням заступника директора музею В. Любчика, мате- ріали спецфонду, куди увійшли твори живопису (317 од. зб.), скульптури (29 од. зб.), графіки (400 од. зб.), все-таки були відправлені до Києва в липні 1951 р.63. До експозиційних залів вони не потрапили: більшість з них було розграбовано або знищено. Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період 251 59 Посацька Д. Втрачене: 1941, 1947–1953 роки // Літопис Національного музею у Львові імені Андрея Шептицького. – 2010. – № 7 (12). – С. 95–97. 60 Рубльов О. С., Черченко Ю. А. Сталінщина й доля західноукраїнської інтелігенції (20–50-ті роки XX ст.) / О. С. Рубльов, Ю. А . Черченко. – К.: Наукова думка, 1994. – С. 232–234. 61 Бадяк В. В опалі режиму // Літопис Національного музею у Львові. – 2000. № 2 (7). – С. 37. 62 Культурне життя в Україні. Західні землі [Текст]: документи і матеріали. Т. 2. 1953–1966 / упоряд. Т. Га- лайчак та ін. / НАН України, Ін-т українознав. ім. І. Крип’якевича. – К.: Наукова думка, 1996. – С. 297–302. 63 Культурне життя в Україні. Західні землі [Текст]: документи і матеріали. Т.1. 1939–1953… – С. 674, 867–868. Іларіона Свєнціцького звільнили з посади директора музею і перевели на роботу до Інсти- туту суспільних наук АН УРСР. У характерис- тиці керівництва Львівського філіалу АН УРСР на професора І. Свєнціцького від лютого 1952 р. зазначалось, що він, як директор Музею україн- ського мистецтва, «допустив засмічення фондів музейної бібліотеки націоналістичною літерату- рою», з якої в серпні 1951 р. було вилучено близько 2500 книг, а І. Свєнціцький «виявляв явну протидію такому вилученню»64. Однак і після свого звільнення вчений продовжував сте- жити за музейним життям Львова та інших куль- турно-мистецьких центрів західних областей Ук- раїни. У грудні 1954 р., виступаючи на засіданні вченої ради інституту, науковець з болем і обу- ренням говорив про долю музеїв в Україні: музей в Острозі було «знищено і пропито», у Львів- ському державному музеї українського мистецтва стан збереження цінностей залишався жалюгід- ним, і таке ставлення до національної спадщини було характерним для усіх музейних закладів65. Постійні цькування влади, переживання за долю музеїв і зокрема – колекцій Національного музею трагічно відбились на стані здоров’я І. Свєнціць- кого. 18 вересня 1956 р. видатний подвижник українського музейництва пішов із життя. На початку серпня 1952 р. за розпоряджен- ням Львівського обкому партії культурні цін- ності Національного музею двома вантажівками за три рейси перевезли до приміщень Львівської бібліотеки АН УРСР «для знищення націоналіс- тичних антирадянських експонатів». Раніше сюди ж звезли 4,5 тис. історичних книг та дві скрині музейної зброї. Свідки тих подій підкрес- лювали, що «крематорій для мистецтва» димівся у центрі міста кілька днів і ночей. За словами то- дішнього виконуючого обов’язки заступника директора бібліотеки О. Куща, все, що могло го- ріти, було спалено (для цього виділили дві кім- нати з печами), а скульптуру потовчено моло- тами та вивезено за межі міста, частина творів мистецтва була розкрадена, розпродана, розій - шлася по спекулятивних приватних збірках66. Викриттю ганебного злочину проти україн- ської культури сприяв інцидент, коли у грудні 1955 р. з Лондона до музею звернувся україн- ський художник В. Перебийніс з проханням про повернення свого творчого доробку (перед по- чатком Другої світової війни він проводив пер- сональну виставку своїх творів, які були застра- ховані французькою фірмою на 34 770 франків золотом). Пошуки колекції художника (а вона на той час уже була знищена) привели до судових справ щодо винуватців злочину. При перевірці у 1956 р. із майже двох тисяч вилучених музейних експонатів виявлено вцілілими лише 99 пам’я - ток, але більшість художніх творів та цінних матеріалів бібліотечного та архівного фондів пропали, мабуть, назавжди67. Упродовж 1950-х рр. планомірна політика щодо розформування та люстрації музейних фон дів не припинялась. У 1955 р. за вказівкою Міністерства внутрішніх справ УРСР до дер- жавних архівів із Львівського музею україн- ського мистецтва та Рівненського обласного краєзнавчого музею підлягали передачі мате- ріали, які, за визначенням чиновників, не мали стосунку до наукової роботи музеїв. Так, із львів ського музею передано до філіалу Цен- трального державного історичного архіву УРСР у м. Львові 500 кіло грамів, як зазначалося в на- кладних квитанціях, історичних документів, зго- дом до Інституту ім. Т. Г. Шевченка АН УРСР надійшло 904 автографи. У травні 1955 р. з му- зеїв вилучено 630 книг за формулюванням «із дублетного фонду непрофільного характеру» для Львівського державного університету ім. І. Франка, у 1956 р. до музею І. Франка передано ще 219 примірників книг68. У листі Міністерства культури УРСР до Львівського обкому КПУ від 3 лютого 1956 р. під грифом «секретно» пові- домлялось про виявлення у фондах Львівського історичного музею матеріалів, які не мають му- зейного значення і підлягають вилученню, а також про створення при музеї спецфонду, що «дало б можливість не тільки ізолювати цю час- тину матеріалів від загальних відкритих фондів, 3/4 ’2017Руслана Маньковська К Р А Є З Н А В С Т В О 252 64 Культурне життя в Україні. Західні землі [Текст]: документи і матеріали. Т. 2. 1953–1966… – С. 111. 65 Вандали в музеї // Жовтень. – 1989. – № 4. – С. 83. 66 Батіг М. Білі сторінки в історії Національного музею у Львові // Літопис Національного музею у Львові. – 2000. – № 2 (7). – С. 25. 67 Посацька Д. Втрачене: 1953–1956 роки // Літопис Національного музею у Львові. 2011. № 8(13). С. 66–67. 68 Посацька Д. Втрачене: 1953–1956 роки… С. 68–69. але і ввести певний режим щодо їх користування у відповідності з встановленими МВС СРСР законоположеннями»69. Після широкого громадського резонансу щодо знищення музейних цінностей у червні 1957 р. заарештували головного виконавця зло- чинних рішень В. Любчика. При обшуку у його помешканні були знайдені художні твори та рід- кісні друковані видання в кількості 195 найме- нувань. На суді він визнав себе винним лише у халатності, тому що вчасно не повернув речі до музею. Військовий трибунал виніс вирок: за статтею 54 Кримінального кодексу УРСР злочи- нець отримав 10 років виправних таборів із позбавленням прав та конфіскацією майна. Але покарання він не відбув, його перевели на ви- кладацьку роботу в Інститут прикладного та де- коративного мистецтва. Верховний суд УРСР 27 вересня 1957 р., розглядаючи повторно цю кри- мінальну справу, визнав «не встановленим намір т. Любчика присвоїти взяті ним літера- туру і експонати музею», тому він повинен нести відповідальність не за привласнення, а лише за несвоєчасне їх повернення до музею70. Про знищення сотень унікальних музейних цін- ностей мова не йшла взагалі. Так влада вивела від покарання слухняного виконавця її злочин- них наказів. Без наслідків завершилося і звер- нення у 1956 р. львівського художника Р. Ту- рина, який просив повернути до фондів музею близько 200 творів самобутнього народного митця Никифора Дровняка з Криниці на Лем- ківщині, які у 1954 р. були передані в спецфонд Львівської бібліотеки разом із 1 469 творами мистецтва та 3 083 примірниками книг71. Акти вандалізму, нищення збірок Національного музею та фальшиві судові процеси свідчили про ставлення комуністичного режиму до україн- ської історії та культури. Ще одним нищівним заходом влади стало рішення, прийняте в лютому 1953 року: переміс- тити з Львівського музею українського мистец- тва десять тисяч ікон, скульптур та інших творів сакрального мистецтва до непристосованого для зберігання музейних предметів недіючого Вір- менського собору. Йшлося про створення ще одного «спецфонду», щоб згодом унікальну колекцію знищити72. Запобігаючи повторенню трагічних подій 1952 р., наукові співробітники Я. Нановський, І. Катрушенко, М. Батіг, М. Пи- гель по суті врятували колекцію. Вона була належним чином облікована, пронумерована і згодом за топографічною картотекою розташо- вана на стелажах. Їм вдалося, зокрема, зберегти пам’ятку новітнього релігійного малярства – іконостас каплиці Греко-католицької духовної академії у Львові роботи «ворога народу» П. Холодного. Всі інші твори видатного май - стра – пейзажі, портрети, жанрові композиції, графіку – було спалено ще в 1952 р.73. А храни- телькою цього унікального фонду стала Віра Іларіонівна Свєнціцька: після повернення із си- бірської каторги вона до кінця своїх днів дослід- жувала, берегла від злих намірів влади ці ду- ховні скарби народу. Тільки в незалежній Україні, з весни 1994 р., у музеї розпочалась копітка праця з перемі- щення збірки давньоукраїнського мистецтва із сирих мурів до нового музейного фондосховища відновленого Національного музею. На сьогодні Національний музей імені Андрея Шептиць- кого – один з найбільших музеїв України, в ньому зберігається понад сто тис. пам’яток. Однак і досі відчутні злочинний вандалізм та не- поправні руйнування 1940–50-х рр., які суттєво змінили структуру унікальної музейної колекції. Позначились на музейній збірці перерозподіл музейних предметів між суміжними закладами, неповернення експонатів з численних виставок у радянські часи, постійні «ідеологічні чистки», перелік втрат яких сягає 1 729 предметів обра- зотворчого мистецтва, понад 4 000 книг бібліо- течного фонду, 138 томів і тек рукописного та на правах рукопису матеріалів74. Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період 253 69 Культурне життя в Україні. Західні землі [Текст]: документи і матеріали. Т. 2. 1953–1966… – С. 157–158. 70 Там само. – С. 503–506. 71 Посацька Д. Втрачене: 1953–1956 роки // Літопис Національного музею у Львові. – 2011. – № 8(13). – С. 72–73. 72 Вандали в музеї // Жовтень. – 1989. – № 4. – С. 85. 73 Откович В. Про збереження унікальної збірки давньоукраїнського мистецтва // Літопис Національного музею у Львові. – 2000. – № 1 (6). – С. 57–58. 74 Батіг М. Білі сторінки в історії Національного музею у Львові // Літопис Національного музею у Львові. – 2000. – № 2 (7). – С. 10. Badiak V. V opalirezhymu // Litopys Natsional’no - ho muzeiu u L’vovi. 2000. № 2 (7). S. 35–38. Batih M. Bilistorinky v istorii Natsional’noho mu- zeiu u L’vovi // Litopys Natsional’noho muzeiu u L’vovi. 2000. № 2 (7). S. 5–28. Bojko V., Koval’ L. Stanovlennia ta osnovni vikhy muzeiu istorychno-voiennykh pam’iatok // Naukovi zapysky L’vivs’koho istorychnoho muzeiu. Vyp. V, ch. I. L’viv, 1996. S. 33–46. Vandaly v muzei //Zhovten’. – 1989. – №4. Davyd I. Bil’shovyts’ka inkvizytsiia v Halychyni // Naukovi zapysky L’vivs’koho istorychnoho muzeiu. Vyp. II – III. – L’viv, 1994. – S. 224 Doroshenko V. Knyzhky. napalyvo… // Zakhidnia Ukraina pid bol’shevykamy. IKh. 1939-VI. 1941. Zbir- nyk za redaktsiieiu M. Rudnyts’koi. Naukove tovarys- tvo im. Shevchenka v Amerytsi. – N’iu-Jork, 1958 – S. 235–242. Diakiv S. L’viv muzejnyj // Nash L’viv. Al’manakh. Ch. I. 2007. S. 569–581. Ilarion Svientsits’kyj: bibliohraf. pokazh. / Uklad. L. Paniv; nauk. red. taavt. peredm. L. Kots’-Hryhorchuk; redkol.: V. Kmet’ (holova) tain. – 2-e vyd. – L’viv: Vyd. tsentr LNU im. Ivana Franka, 2008. – 678 s. Kyrychuk O. Stavropihijs’kyj Instytut u zberez- henni i vyvchenni pam’iatok material’noi kul’tury // Narodoznavchi zoshyty. – 1999. – № 6. Koval’ L. Istorychna dovidka pro fundatoriv ta zher- tvuvateliv muzeiu istorychno-voiennykh pam’iatok NTSh u L’vovi // Naukovi zapysky L’vivs’koho istoryc- hnoho muzeiu. Vyp. VI. Ch. I. – S. 36–47. Kost’-Hryhorchuk L. Peredmova // Ilarion Svient- sits’kyj: bibliohraf. pokazh. / Uklad. L. Paniv; nauk. red. taavt. peredm. L. Kots’-Hryhorchuk; redkol.: V. Kmet’ (holova) tain. – 2-e vyd. – L’viv: Vyd. tsentr LNU im. Ivana Franka, 2008. – 678 s. Krutous A. Do pytannia formuvannia okremykh muzejnykh zbirok Ukrainyta m. L’vova u XIX – pershij tretyni XX st. // Naukovi zapysky L’vivs’koho istoryc- hnoho muzeiu. Vyp. UII. – L’viv, 1998. – S.7. Krutous A. L’vivs’ki muzei i Oleksandr Cho- lovs’kyj // Naukovi zapysky L’vivs’koho istorychnoho muzeiu. Vyp. VI. Ch. I. L’viv, 1997. S. 6–13. Krutous A. Storinky z mynuloho (1939–1990) L’vi- vs’koho istorychnoho muzeiu // Naukovi zapysky L’vivs’koh oistorychnoho muzeiu. Vyp. IKh. – L’viv, 2000. – S. 4–5. Kul’turne budivnytstvo v Ukrains’kij RSR [Tekst] : zbirnyk dokumentiv v 2 t. K.: Politvydav URSR, 1959– 1961. T. 1: Najvazhlyvishi rishennia komunistychnoi partii i radians’koho uriadu 1917–1959 rr.: 1917 – cher- ven’ 1941 rr. / pid red. O. I. Yevsieieva. 1959. 884 s. Kul’turne budivnytstvo v Ukrains’kij RSR [Tekst]: zbirnyk dokumentiv v 2 t. K.: Politvydav URSR, 1959– 1961. T. 2: Najvazhlyvishi rishennia komunistychnoi partii i radians’koho uriadu: cherven’ 1941–1960 rr. / pid red. O. V. Kylymnyka. 1961. 664 s. Kul’turne zhyttia v Ukraini. Zakhidni zemli [Tekst]: dokumenty i materialy. T.1. 1939–1953 / Upor. T. Halajc- haktain. / NAN Ukrainy, In-t ukrainoznav. im. I. Kryp’ia- kevycha. K.: Naukova dumka, 1995. 747 s. Kul’turne zhyttia v Ukraini. Zakhidnizemli [Tekst]: dokumenty i materialy. T. 2. 1953–1966 / upo- riad. T. Halajchaktain. / NAN Ukrainy, In-t ukrainoz- nav. im. I. Kryp’ia kevycha. K.: Naukova dumka, 1996. 919 s. Lazechko P. Z istorii stvorennia ta diial’nosti Ukrains’koho taiemnoho universytetu u L’vovi (1921– 1925 rr.) // Naukovi zapyskyL’vivs’koho istorychnoho muzeiu. Vyp. II – III. – L’viv, 1994. – S. 205–217. Lytvyn M. R., Luts’kyj O. I., Naumenko K. Ye. 1939. Zakhidni zemli Ukrainy / M. R. Lytvyn, O. I. Luts’kyj, K. Ye. Naumenko. – L’viv: Instytut ukrainoznavstvaim. I. Kryp’iakevycha Natsional’noi akademii nauk Ukrainy, 1999. – S. 141. Lobaj D. Neperemozhna Ukraina. Fakty pro bo- rot’bu Moskvy z ukrains’kym natsionalizmom na kul’tur - nomu fronti po Druhij svitovij vijni / D. Lobaj. Vinnipeh: Vydannia Komitetu ukraintsiv Kanady, 1950. 239 s. Lorents S. Muzey y kollektsy y Pol’shy. 1945–1955 hh. Varshava, 1956. S. 37–42. Усвідомлюючи глибокий вплив національ- ного надбання на світогляд і свідомість суспіль- ства, радянський політичний режим на Західній Україні всілякими засобами намагався викорі- нити історичну пам’ять українців. Із музейних фондів вилучались цілі пласти самобутньої укра- їнської спадщини, ліквідації підлягали не лише унікальні пам’ятки національної культури, але й нівелювався професіоналізм у музейній галузі. Політичні репресії знищили велику когорту фа- хових працівників, науковців. Частина з них, люди відомі і ті, чиї імена ще відкриє нам історія, наперекір тоталітарній, репресивній, командно- адміністративній системі, нерідко ризикуючи життям, докладали чимало зусиль, таланту і муж- ності, щоб розвивати музейну галузь, зберегти іс- торико-культурне надбання українського народу і передати його поколінням грядущим. 3/4 ’2017Руслана Маньковська К Р А Є З Н А В С Т В О 254 References (Закінчення в наступному номері). Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період 255 Luts’kyj O. Pryborkannia intelihentsii (1939–1953 rr.) // Reabilitovani istoriieiu. U dvadtsiaty semy tomakh. L’vivs’ka oblast’ / (hol. red. V. M. Lytvyn, zast. hol.: S. A. Kokin, O. P. Reient, V. A. Smolij, obl. red.: zast. hol. V. M. Savchak). Kn. 1. – L’viv: Vydavnytstvo «Astrolia- biia» – Vydavnychyj tsentr «Pam’iat’», 2009. – S. 581–596. Makarchuk S. Z profesorom Hrytoriiem Her- bil’s’kym sered istorykiv L’vivs’koho universytetu. Spo- had. 1951 – 1956 i 1973–1977 roky // Naukovizapysky L’vivs’koho istorychnoho muzeiu. Vyp. KhV. – L’viv, 2012. – S. 284 – 309. Marusyk T. Zakhidnoukrains’ka humanitarna inte- lihentsiia. Realii zhyttia ta diial’nosti (40–50-ti rr. XX st.). Monohrafiia / Tamara Marusyk. Chernivtsi: Ruta, 2002. 464 s. Nadopta A. Kul’turno-osvitnia ta naukova diial’nist’ muzeiu NTShnaprykintsi XIX – 30-kh rr. XX st. // Muzei L’vova: podii, kolektsii, liudy. Materialy na- ukovo-praktychnoi konferentsii. L’viv, 27–28 zhovtnia 2011 r. L’viv, 2012. S. 21–29. Odynets’ M. Scho propahuiut’ l’vivs’ki muzei // Pravda. 1951. 13 veresnia. Paratsij V. M. Muzejnyts’kyj zmist zhyttia ta di- ial’nosti mytropolyta Andreia Sheptyts’koho // Rol’mu- zeiv u kul’turnomu prostori Ukrainy j svitu. Zbirnyk ma- terialiv Zahal’noukrains’koi naukovoi konferentsii z problem muzeieznavstva, prysviachenoi 160-richchiu za- snuvannia Dnipropetrovs’koho istorychnoho muzeiuim. D. I. Yavornyts’koho. Vyp. 11. Dnipropetrovs’k, 2009. S. 118–127. Perelyhina O. Utraty fondov y khkolektsij L’vi- vs’koho istorychnoho muzeiu u period nimets’ko-fas- hysts’koi okupatsii. Chastyna II // Naukovi zapysky L’vi- vs’koho istorychnoho muzeiu. Vyp. KhI. L’viv, 2006. S. 177–180. Petranivs’kyj, V. L. Turystychne kraieznavstvo: navch. posib. / V. L. Petranivs’kyj, M. J. Rutyns’kyj; Zastavnyj F. D., red. 2-he vyd., vypr. – K.: Znannia, 2008. – 575 s. Posats’ka D. Vtrachene: 1941, 1947–1953 roky // Litopys Natsional’noho muzeiu u L’vovi imeni Andreia Sheptyts’koho. 2010. № 7 (12). S. 90–102. Posats’ka D. Vtrachene: 1953–1956 roky // Litopys Natsional’noho muzeiu u L’vovi. 2011. № 8(13). S. 64–76. Posats’ka D. Z istorii fondovykh zbirok muzeiu // Litopys Natsional’noho muzeiu u L’vovi imeni Andreia Sheptyts’koho. – 2001. – № 1. – S. 47–54. Posats’ka D. Natsional’nyj muzej u L’vovi pid chasn imets’koi okupatsii (1941–1944): khronika podij // Litopys Natsional’noho muzeiu u L’vovi imeni Andreia Sheptyts’koho. 2008. № 6. S. 9–26. Protokol nadzvychajnykh zboriv Naukovoho tova- rystva im. Shevchenka u L’vovi pro samorozpusk // Kul’turne zhyttia v Ukraini. Zakhidni zemli. Dokumenty i materialy. T.1. – K., 1995. – S. 79 – 84. Rizun I. Vysvitlennia diial’nosti Natsional’noho muzeiu u L’vovi na storinkakh hazety «Meta» (1931– 1939 rr.) // Litopys Natsional’noho muzeiu u L’vovi imeni Andreia Sheptyts’koho. – 2010. – № 7 (12). – S. 112–113. Ripko O. U poshukakh strachenoho mynuloho. Ret- rospektyvamystets’koi kul’tury L’vova XX stolittia. L’viv: Kameniar, 1996. S. 141–215. Romaniv O., Feduschak I. Zakhidnoukrains’ka tra- hediia 1941 r. / Naukove tovarystvo im. Shevchenka; Fundatsiia Ukrains’koho Vil’noho Universytetu v SShA. – L’viv – N’iu-Jork, 2002. – 429 s. Rubl’ov O. S., CherchenkoYu. A. Stalinschyna j dolia zakhidnoukrains’koi intelihentsii (20–50-ti roky XX st.) / O. S. Rubl’ov, Yu. A . Cherchenko. K.: Nauko- vadumka, 1994. 350 s. Riabchykova F. Muzejnytstvo na zakhidnoukra- ins’kykh etnichnykh zemliakh u 1939–1941 rr. / F. Riabchykova // Volyns’kyj muzejnyj visnyk: muzei, doslidzhennia ta zberezhennia pam’iatok kul’turnoi spad schy ny zakhidnoukrains’kykh etnichnykh zemel’: nauk. zb. Luts’k, 2012. Vyp. 4. S. 12–20. Svientsits’kyj I. Pam’iati doktora Volodymyra Ko- bil’niaka. Osnovnyka Muzeiu «Bojkivschyna» v Sam- bori // Litopys Natsional’noho muzeiu za 1936 r. – L’viv, 2001. – S. 53. Svientsits’kyj I. Promuzei i muzejnytstvo: Narysy i zamitky. L’viv: Dilo, 1920. 80 s. Sydor O. Natsional’nyjmuzej u L’vovi // Nash L’viv. Al’manakh. Ch. I. – L’viv, 2006. – S. 83–96. Silets’ka L.V. Rol’diiachiv nauky i kul’tury v zasnu- vanni j rozbudovi muzeiu naukovoho tovarystva im. Shevchenka u L’vovi // Muzei Ukrainy XIX – pochatku XX stolit’. Zbirnyk naukovykh prats’. – K., 2005. – S. 161–171. Ters’kyj S. V. Reformuvannia muzeiv Halychyny na pochatku Druhoi svitovoi vijny // Vijs’kovo-naukovyj visnyk. – 2013. – Vyp. 19. – S. 144–155. Feduschak I. Do 65-i richnytsi komunistychnoho zlochynu (cherven’ 1941 r.) // Ukrains’kyj vyzvol’nyj rukh. Naukovyj zbirnyk. – L’viv, 2006. – № 7. – S. 137. Franko P. Represovane dukhovenstvo UHKTs. – L’viv, 2008. – S. 236. Chornobaj Yu. Pryrodnychyj muzej iak koordynator rehional’nykh doslidzhen’ // Muzej XIX stolittia: ak- tual’ni problemy s’ohodennia. – L’viv, 2008. – S. 12–28. Sheptyts’kyj A. Vstupne slovo // Litopys Natsio- nal’noho muzeiuza 1934 r. – L’viv, 2001. – S. 3–6. Sheptyts’kyj A. Nekhochemo chuzhoi kul’tury, khochemo zhyty svoieiu! L’viv, 2005.

Деформаційні процеси в музейництві: західноукраїнські області в радянський період

Репозитарії

Схожі ресурси