Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16894 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності / О. Коновалова // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 165-170. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16894 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-168942011-02-18T12:04:35Z Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності Коновалова, О. Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва 2008 Article Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності / О. Коновалова // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 165-170. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. XXXX-0042 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16894 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва |
| spellingShingle |
Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва Коновалова, О. Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності |
| format |
Article |
| author |
Коновалова, О. |
| author_facet |
Коновалова, О. |
| author_sort |
Коновалова, О. |
| title |
Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності |
| title_short |
Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності |
| title_full |
Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності |
| title_fullStr |
Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності |
| title_full_unstemmed |
Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності |
| title_sort |
антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві україни від давнини до сучасності |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16894 |
| citation_txt |
Антропоморфні мотиви в традиційному мистецтві України від давнини до сучасності / О. Коновалова // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 165-170. — Бібліогр.: 18 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT konovalovao antropomorfnímotivivtradicíjnomumistectvíukraínivíddavninidosučasností |
| first_indexed |
2025-07-02T18:10:25Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:10:25Z |
| _version_ |
1836559710331863040 |
| fulltext |
165165
тури майже не змінюючись. Однак їх, починаючи з епохи бронзи, завжди зображали на знаряддях
праці, начинні, посуді як обереги. Цей знак також був утіленням побажань щастя і добробуту.
14. Пригожин И., Стенгерс И. Порядок и хаос. – М., 1986.
15. Селівачов М. Лексикон української орнаментики... – с. 27.
16. Тресиддер Д. словарь символов. – М., 1999. – с. 20, 188, 275.
17. Рыбаков Б. Язычество древних славян. – с. 114, 154.
18. Пошивайло О. гончарські цехи Лівобережної України ХVІІІ – поч. ХХ ст. // НтЕ. – 1986. – № 6. –
с. 33–39.
19. символіка цих тварин пов’язана з культом сонця, сонячної енергії, сили, мужності, відро-
дження. Баран, як перший зодіакальний знак, символізує циклічну плодючість природи, сонячне
тепло, тобто символіка тісно пов’язана із землеробством. Лев – символ вогню, його двоїстої природи
(«...що гріє й пожирає...», І. франко), утілення природних сил, покровитель і захисник (Тресиддер Д.
словарь символов.). Барана, як символ багатства, а саме так трактували цей образ в українському
народному мистецтві, шанували багато народів, зокрема і стародавні греки (міф про золоте руно).
У весільному обряді слов’янських народів існує звичай садити молоду пару на чільне місце за столом
на овчинний кожух, щоб у сім’ї був добробут. Півень – давній символ ранкового пробудження, він
сповіщає людей про схід сонця; оберіг майна, відлякує нечисту силу, провісник, символ вогню (чер-
воний півень). У християнській символіці півень є символом зречення Петром Ісуса Христа.
20. Фриде М. гончарство на юге Черниговщины // Материалы по этнографии. – 1926. – т. ІІІ. –
вип. І. – с. 54.
21. Спаська Є. гончарські кахлі Чернігівщини ХVІІІ–ХІХ ст. – К., 1928. – C. 21.
22. Штанкіна І. Мотив «вазона» у декорі Чернігівських кахлів ХVІІ – поч. ХХ ст. // Народознавчі
зошити. – 2004. – № 1–2. – с. 98–109.
23. Селівачов М. Лексикон української орнаментики... – с. 132.
24. Спаська Є. гончарські кахлі Чернігівщини… – с. 11.
25. Орел Л. Ічнянські кахлі // Українське гончарство. Національний культурологічний щоріч-
ник. – 1993. – Кн. І. – с. 437–443.
26. Колупаєва А. Українські кахлі ХІV – початку ХХ століть. – Л., 2006; Колупаєва А. тератологічні
мотиви в українських кахлях // Народознавчі зошити. – 2000. – № 1. – с. 132.
27. Спаська Є. гончарські кахлі Чернігівщини… – с. 21.
28. Спаська Є. гончарські кахлі Чернігівщини… – с. 22; Спаська Є. Кахлі Чернігівщини (ХVІІІ–
ХІХ ст.). – К., 1927. – с. 16, 23, 24.
29. Спаська Є. глечик з хрестиком (Етюд з циклу «Чернігівське гончарство») // Матеріяли до етно-
логії й антропології. видає етнографічна комісія НтШ у Львові. – 1929. – т. ХХІ–ХХІІ. – Ч. 1. збір-
ник праць пам’яті в. гнатюка – с. 35–41.
30. Спаська Є. Подорожі по Чернігівщині.
31. Артюх Л., Космина Т. Этнические символы в материальной культуре украинцев // советская
этнография. – 1989. – № 6. – с. 47.
32. Лотман Ю. внутри мыслящих миров. Человек. текст. семиосфера. История. – М., 1996. –
с. 148, 149.
Ольга Коновалова
антропоморфнІ мотиви в традицІйному мистецтвІ
україни вІд давнини до суЧасностІ
У теорії мистецтв терміном «антропоморфність» послуговуються часто, якщо
брати до уваги його загальновживане використання в образотворчому мистецтві.
Адже «образо-творчість» при формуванні візуального ряду припускає саме антро-
поморфну складову. На різних етапах розвитку мистецтва антропоморфність із
певних причин або домінувала (класичне мистецтво), або періодично зникала (аб-
166166
страктне мистецтво). загальне поняття антропоморфності (гр. anthropos – людина,
morphe – вигляд, форма) є сталим та незмінним. згідно з тлумачними словника-
ми, це наділення предметів і явищ природи, небесних тіл, тварин, міфічних істот
зовнішністю і фізичними властивостями людини [1].
У живопису, графіці та скульптурі створення образу залежить від наративної
складової (літературний контекст), а використання матеріалу (полотно, папір, мар-
мур тощо) в аналізі твору не домінує. У таких видах мистецтва антропоморфність
розглядають і досліджують як автономну зображальну одиницю в контексті світо-
глядних уявлень епохи.
Поняття антропоморфності в декоративно-ужитковому мистецтві, зокрема в
орнаментиці, аналізують і з інших принципів, унаслідок складної специфіки цьо-
го виду мистецтва, а саме: бінарності, що поєднує декоративну і функціональну
складову. Антропоморфність в орнаментиці неможливо розглядати винятково як
зображальний мотив, не врахувавши зв’язок із функцією речі, її матеріалом і тех-
нологією виконання. Характер зображення і питання інтерпретації залежать від
технологічних прийомів, використаних для створення зображення, та призна-
чення. Адже функціональність речі впливає на характер декору, що має складну
структуру – символічну і навіть ритуальну [2].
Є два основні способи нанесення зображення на поверхню матеріалу. Перший –
техніки, в яких для створення зображення використовують лінійний малюнок: роз-
пис ангобом в кераміці, резервом у писанкарстві, рушникові шви у вишивці тощо.
зображення людини, створені за допомогою подібних технік, під час малювання
«повторюють» усталені рухи майстра і «наближаються» до реалістичних (мова йде
про фігуративні, а не абстрактні зображення). Другий – створення зображень з
поглибленням у структуру матеріалу речі, як у ткацтві, різьбярстві та лічильних
техніках вишивки. У роботі з тканиною зображення підпорядковане перпендику-
лярному розміщенню ниток основи та піткання, у різьбленні – специфіці інстру-
ментів та спротиву матеріалу. Як результат, зображення виходить за межі фігура-
тивності і набуває абстрагованих геометричних ознак. такий тісний зв’язок між
орнаментальним мотивом і матеріалом позначається на формуванні його художніх
особливостей: композиції, колориті, силуеті, фактурі і стилістиці загалом. таким
чином, орнаментика зображення людини залежить від певних ремісничих проце-
сів та їм підпорядкована. У свою чергу, ремісничі процеси віддзеркалюють загаль-
ний соціально-економічний стан суспільства. тому дослідження антропоморфних
зображень не потрібно концентрувати лише навколо семантичної складової.
Розгалужена стилістика зображень людини створює велику проблему в цьому на-
прямі. На даний час у наукових і паранаукових колах існує тенденція тотальної інтер-
претації орнаменту, коли кожному мотиву надають глибинного значення, створюючи
нову міфологію і формуючи поверхневу уяву про легкість аналізу зображень. Насам-
перед це стосується орнаментики вишивки, яка має дуже давні витоки. так, с. Китова
інтерпретує квіткові вазони як фігури жінок-рослин, що несуть «гімн теплу з трипіль-
ським сонячним знаком на верхівках кущів» [3]. У цьому випадку, як і в багатьох ін-
ших, відбувається пошук та позначення антропоморфності в орнаментиці без відпо-
відного ґрунтовного дослідження, що дає можливість вільної інтерпретації.
таким чином, виникає питання визначення терміна «антропоморфність» щодо орна-
менту і необхідність вирішення таких завдань: позначення наукових напрямів і методів
аналізу, що дозволить відповідно використовувати цей термін; з’ясування часу і причин
появи перших антропоморфних зображень в орнаментиці на території України.
У словниках поняття «антропоморфність» має досить чітке трактування як за-
гальновживаний науковий термін. Проте в спеціальній літературі мистецького
167167
спрямування є більш розширені тлумачення. с. Китова антропоморфні образи
рушникової вишивки поділяє на антропоморфні і антропоїдні. Щоб зрозуміти
думку автора, необхідно процитувати фрагмент тексту. «...Для останніх (тобто ан-
тропоїдних) можна запропонувати й інші терміни, наприклад, антропні, антро-
посні і т. ін. Для антропоморфних образів запропонуємо певну класифікацію: ан-
тропоморфні образи геометричного характеру, людино-рослини (тварини, птахи,
риби, комахи). Антропоїдними вважаємо натуралістичні зображення людини. згео-
метризовані антропоморфні образи це, найперше, хрест та відомі ще з палеоліту,
добре вивчені вітчизняною і світовою наукою “жіночі” знаки у вигляді “рогатих”
овалів, кутів та високих рівнобедрених трикутників» [4].
зазначене висловлювання вимагає критичного аналізу як інтерпретації самої
термінології, так і використання терміна «антропоморфний» стосовно певних зо-
бражень. Дослідниця пропонує вживати конкретні терміни у вільній формі, ви-
користовуючи словосполучення «і т. ін.», що дозволяє маніпулювати складовою
«антропо-» в різних варіантах. Але якщо звернутися до тлумачних словників, то
запропоновані терміни не будуть відповідати контексту даного дослідження. По-
няття «антропоїд» – загальна назва людиноподібних мавп ряду приматів [5]. тому
використовувати похідний прикметник як термін для позначення зображень лю-
дини недоцільно. термін «антропний» у науковій практиці насамперед асоціюєть-
ся з фізикою і космологією, де його використовують у словосполученні «антропний
принцип». Це oдин із принципів сучасної космології, що встановлює залежність
існування людини як складної системи і космічної істоти від фізичних параме-
трів Усесвіту [6]. Якщо розглядати прикметник «антропосний», то в словниках він
відсутній, можливо тому, що похідний (з гр. аnthropos) і позначає все, що взагалі
стосується людини. тому його використання загальновживане і сумнівів не ви-
кликає, але як конкретний науковий термін у контексті певної класифікації також
недоцільний. У філософії іменник «антропос» – «...в представлениях христианско-
го гностицизма – духовный первочеловек как божественное существо, прототип
и эманирующий исток для духовного и материального мира» [7]. Отже, жодний із
запропонованих термінів не має прямого стосунку до аналізу орнаменту.
Дослідник української орнаментики М. селівачов запропонував таке пояснен-
ня терміна «антропоморфний»: «...уподібнений до образів людського тіла чи його
складових частин» [8]. У публікації в співавторстві з М. Келлі вчений радить увес-
ти термін «гінекоморфні» для позначення зображень з явними жіночими ознака-
ми [9]. з грецької мови gynaikos – жінка [10], тому це нововведення доречне і має
зайняти місце в науковому глосарії. Учений розробив типологію антропоморф-
них зображень, проаналізувавши яку, можна окреслити характерні ознаки антро-
поморфності. Це узагальнені за силуетом і формою фігури (чи фрагменти фігур)
пластичного або геометризованого контуру, в яких додаткові декоративні елементи
не руйнують антропоморфну основу. Ідеться про зображення, які є домінантою
центричної або симетричної (осьової) композиції і не створюють розгорнуті сю-
жетні оповіді. витоки більшості таких зображень пов’язані з дохристиянською іко-
нографією і мають сакральну спрямованість.
Дослідниця кераміки т. Романець у контексті вивчення цього виду народної
творчості термін «антропоморфність» окреслила так: «...подібність до людської по-
статі, її відтворення повне (скульптурне, стилізоване) або часткове (із збереженням
утилітарної форми речі, до якої додаються голова, руки, іноді лише обличчя або
очі, що надають усій речі певної людської подоби)» [11]. зауважимо, що дослідниця
подала розширене тлумачення терміна. за цих обставин виявлені не тільки озна-
168168
ки антропоморфності, а й зазначені засоби її створення, тобто не тільки «що», але
і «як» зображено.
Археолог М. гімбутас у термінологічному словнику подала досить мінімалістич-
не пояснення терміна «антропоморфний» – «имеющий сходство с человеческими
формами» [12]. У цьому разі узагальненість не є недоліком, адже впродовж бага-
тьох років археолог досліджувала функції і символи різних божеств європейського
неоліту-енеоліту, онтологічно поглиблюючи і розширюючи даний термін [13].
Ми взяли до уваги тлумачення терміна «антропоморфність» обмеженим колом
дослідників. У галузі орнаментики це зробив лише М. селівачов, що не знімає
проблеми, а дає напрямок для обговорення.
таким чином, питання дослідження терміна має дві площини: філологічну й об-
разотворчу, тобто наукове використання терміна й аналіз власне зображення, по-
значене цим терміном (означуване і означальне, як сказали б лінгвісти). стосовно
першої площини, філологічної, то пропозиції в послуговуванні словами «антроп-
ний» або «антропосний» скоріше виняток, ніж правило. Однак зазначимо, що таке
вільне поводження з термінами може спонукати молодих дослідників до пошуку
оманливих шляхів. Більшість науковців термін «антропоморфний» використовує
відповідно до загальнонаукового значення, що не потребує інновацій.
Дослідивши особливості його використання в декоративно-прикладному мис-
тецтві та суміжних науках, пропонуємо в орнаментиці таке тлумачення терміна:
антропоморфність – подібність до людської постаті, її відтворення повне або част-
кове з домінуванням елементів людської фігури над рослинними або тваринними.
стосовно фітоморфних різновидів та їх інтерпретацій, то в разі використання термі-
на необхідно надати докази у вигляді ґрунтовного наукового дослідження.
Розглядаючи проблематику нашого питання в другій площині, образотворчій,
то питання «які саме зображення можна називати антропоморфними?» на сьогод-
ні є дискусійним. Часто дослідники-аматори в орнаменті намагаються відшукати
і пояснити символіку майже кожного елемента. відтак формується інша, сучасна
міфологія, як результат історичних і соціальних змін. важливо зазначити, що ця
проблема має не тільки онтологічний, а передовсім методологічний характер. Перш
ніж називати зображення вазона чи квітки антропоморфним, необхідно здійснити
певні етапи наукового аналізу.
фундаментальну основу такого дослідження чітко окреслила т. Романець:
«Перш ніж починати пошук ідеологічних коренів тих чи інших мотивів, тре-
ба з’ясувати час їх появи в тій чи іншій галузі мистецтва та безпосереднє джере-
ло наслідування» [14]. І якщо йдеться про антропоморфні зображення у вишивці
ХІХ – першої половини ХХ ст., то помилковими будуть аналогії з палеолітичним
наскальним живописом без послідовного і поетапного дослідження від сучасності
до минулого. спочатку потрібно знайти і дослідити джерело наслідування саме у
вишивці, а потім з’ясовувати необхідність заглиблення в більш віддалений мате-
ріал. т. Романець позначила принципово важливий метод дослідження у вивченні
витоків української народної кераміки, але цей метод не менш актуальний у до-
слідженні й інших видів народного мистецтва, зокрема й орнаменту. Для дослід-
ниці є важливим «...застосування порівняльного методу в обох його різновидах: як
виявлення етнокультурного споріднення творців глиняного посуду в різні часи,
так і показ взаємовпливів різних етнічних груп у даній галузі народної творчості,
в основному в межах єдиної історико-етнографічної області. Результатами мають
стати, по-перше, виявлення спільного у діахронічному аспекті, тобто спільного у
величезній за часовою глибиною історії кераміки на землях України; по-друге, ви-
значення особливого у синхроністичному аспекті, тобто самобутніх національних
169169
рис цього мистецтва у новітній час, якими воно відрізняється від сучасного народ-
ного гончарства інших націй» [15].
саме вивчення в діахронічному аспекті, коли важливе з’ясування зв’язку декору з
певними ремісничими процесами, дозволяє ставити питання аналізу композиції, в
якій гіпотетично виявлено антропоморфні зображення. такий аналіз уможливлює
конкретизування орнаментального мотиву і доводить його антропоморфність. зви-
чайно, цей аспект не єдиний, дослідження повинно бути комплексним. Проте не за-
вжди аналіз семантики зображень супроводжується аналізом розвитку композиції.
важливо простежити її формування і знайти безпосереднє джерело наслідування.
Проведення аналогій, побудова типологічних рядів дозволять говорити про антро-
поморфність того чи іншого орнаменту і вивчати його семантику. з’ясування антро-
поморфності народної орнаментики, її зображальної складової тісно пов’язане через
аналіз функції, матеріалу, композиції з питанням першоджерел.
Нині поширеним і популярним є пошук витоків українського мистецтва в
пам’ятках трипільсько-кукутенської спільноти. Як було зазначено, деякі дослідни-
ки вважають антропоморфними стилізовані зображення рослин із трипільськими
«сонячними знаками» замість голови на українських рушниках першої половини
ХХ ст. такі фігури розміщені в ряд як облямівка рушника за принципом лінійної
композиції. справді, подібні зображення нагадують силует жінки в довгому вбран-
ні: голова – квітка, або солярний знак, верхні листя або пагони – руки. фантазія
спроможна додати ще багато елементів.
Неможна вважати антропоморфні зображення трипільської культури джере-
лом народної орнаментики ХІХ – початку ХХ ст. Перші зображення людини в
орнаментиці вжиткових речей зафіксовані саме в культурі трипілля – Кукутені.
за дослідженням т. Мовші, «...давніший архетип антропоморфних фігур відо-
мий в поселеннях румунської Молдови (близько 3 300 року до н. е.). Ці нововве-
дення в орнаментації посуду набули поширення близько 2 700 років до н. е.» [16].
Цим роком датовані перші подібні знахідки на Україні. спільноти пізнішого часу,
які існували в інших соціальних умовах і в іншому матеріальному й духовно-
му середовищі, створювали відмінні від трипільських орнаментальні композиції.
І якщо художні особливості трипільського орнаменту не знайшли свого прямого
продовження в наступних культурах, то образ людини, зокрема жінки, поширю-
вався в прикладному мистецтві. Але це відбулося не за прямим наслідуванням, а
завдяки конвергенції. Неможливо вбачати в трипільських зображеннях людини
витоки народної орнаментики ХІХ – початку ХХ ст. Окремо необхідно говорити
про майстрів нового часу, які досліджують давні узори і за їх мотивами створюють
сучасні орнаменти, як наприклад, г. Кульчицька [17].
Щоб дослідити антропоморфність в орнаментиці вишивки, необхідно зосере дити
увагу на пошуках найдавніших зображень у цьому виді народного мистецтва. таким
зображенням є вишивка на комірі з курганного поховання поблизу с. головурів на
Київщині [18]. Рисунок, реконструйований по проколах, становить фризову компо-
зицію у вигляді ритмічних повторів напівкруглих арочок. Під арочками – два типи
зображень: птах і схематизоване відтворення анфас жіночої півфігури. змалювання
людини на срібних браслетах, які датовані тим самим часом і мають майже ідентич-
ну композицію, дозволяє стверджувати, що схематизоване зображення є антропо-
морфним. У цьому прикладі свідомо не подано детальний аналіз, а лише кінцевий
результат – важливо акцентувати увагу на аналізі композиції як важливій складовій
дослідження антропоморфних образів.
стилізовані рослинні елементи рушникових орнаментів нового часу, які іноді
інтерпретують як ланцюжок жіночих постатей, створені за принципом лінійної
170170
(рапортної) композиції. такий тип композиції в орнаментиці архаїчних суспільств
не зафіксовано. Найдавніші типи композиції – центричний і симетричний (осьо-
вий). вони відображають особливості сприйняття часу в архаїчних культурах. До-
ведено, що неолітичні символи та образи пов’язані з головними функціями жіночо-
го божества, джерелом плодючості. така символічна система виражає циклічний,
нелінійний, міфологічний час. І якщо у творчості народного майстра нового часу
присутня центрична композиція або симетрична з Древом життя, то можливим
є припущення щодо її архаїчних витоків. Орнамент, побудований за принципом
лінійної композиції, немає давніх коренів. Адже така композиція відображає інше
сприйняття часу – лінійне, яке має чітку послідовність, – від народження до смерті
і співвідноситься з більш пізнім часом. тому не потрібно поспішати з висновками
і безпідставно називати подібні зображення антропоморфними, а ретельно дослі-
джувати джерела наслідування в інших історичних періодах.
таким чином, дослідження композиції в діахронічному аспекті може суттєво
вплинути на правомірність використання терміна «антропоморфний» у народній
орнаментиці.
1. Українська радянська енциклопедія: у 12 т. – К., 1977. – т. 1. – с. 219.
2. Земпер Г. Практическая эстетика. – М., 1970. – с. 22.
3. Китова С. Полотняний літопис України. – Черкаси, 2003. – с. 96.
4. там само. – с. 93.
5. современный словарь иностранных слов. – М., 1992. – с. 55.
6. Иванов В. Наука о человеке. введение в современную антропологию. – М., 2004. – с. 104.
7. www.c-cafe.ru/words/MainDic/
8. Селівачов М. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типоло-
гія). – К., 2005. – с. 341.
9. Селівачов М., Келлі М. Антропоморфні сакральні зображення в українській народній орнамен-
тиці // Богородиця і українська культура. – Л., 1995. – с. 52.
10. современный словарь иностранных слов. – с. 157.
11. Романець Т. стародавні витоки мистецтва української народної кераміки. – К., 1996. – с. 201.
12. Гимбутас М. Цивилизация великой Богини: Мир Древней Європы. – М., 2006. – с. 483.
13. Gimbutas M. The language of the goddess. – San Francisco, 1991.
14. Романець Т. стародавні витоки мистецтва... – с. 82.
15. там само.
16. Мовша Т. Антропоморфные сюжеты на керамике культур трипольско-кукутенской общности //
Духовная культура древних обществ на территории Украины: сб. науч. трудов. – К., 1994. – с. 44.
17. Кульчицька А. Орнаменти трипільської культури і українська вишивка ХХ століття. – Л., 1995.
18. Тищенко О. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов’ян і давньоруської народності. –
К., 1983. – с. 82. – Рис. 63.
Ірина Яніна
вплив сХІдної та заХІдноЄвропейської орнаментики
на українське гаптування
й вишивку XVII–XVIII столІть
Мистецтвознавці під час атрибуції художніх творів проводять аналіз іконогра-
фії за тематикою, сюжетом і складають «генеалогічне древо» споріднених зобра-
жень. Як зазначив Н. гангур, застосування такої методики до творів народного
|