Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Істоміна, Г.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України 2008
Теми:	Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16896
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття / Г. Істоміна // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 175-181. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-16896
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-168962011-02-18T12:04:36Z Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття Істоміна, Г. Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва 2008 Article Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття / Г. Істоміна // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 175-181. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0042 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16896 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва
spellingShingle	Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва Істоміна, Г. Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття
format	Article
author	Істоміна, Г.
author_facet	Істоміна, Г.
author_sort	Істоміна, Г.
title	Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття
title_short	Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття
title_full	Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття
title_fullStr	Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття
title_full_unstemmed	Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття
title_sort	особливості орнаментики народної кераміки волині в другій половині хіх − упродовж хх століття
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Символіка, образність, орнаментика народного мистецтва
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16896
citation_txt	Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття / Г. Істоміна // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 175-181. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT ístomínag osoblivostíornamentikinarodnoíkeramíkivolinívdrugíjpoloviníhíhuprodovžhhstolíttâ
first_indexed	2025-07-02T18:10:30Z
last_indexed	2025-07-02T18:10:30Z
_version_	1836559715480371200
fulltext	175175 локальные особенности: дисс. на соиск. уч. степени канд. истор. наук. – таллинн, 1985. 3. Гангур Н. Украинские традиции в орнаментации кубанского народного текстиля конца XIX – начала XX века (на материале рушника) // Донецький вісник наукового товариства ім. т. г. Шевчен- ка. – Історія. – т. 12. 4. Донченко-Хмара В. Деякі відомості про мотиви орнаменту вишивки Лівобережжя // Лівобереж- жя та його культура ХVІІІ–ХХ ст.: тези доповідей та повідомлень наукової конференції, присвяченої 100-річчю від дня народження історика мистецтва ф. Ернста. – суми, 1999. 5. Зайченко В. вишивки козацької старшини кінця ХVІІ–ХVІІІ ст. – К., 2001. 6. Иванов С. Орнамент народов сибири как исторический источник. – М.; Ленинград, 1963. 7. Кара-Васильєва Т. Українська вишивка. – К., 1993. 8. Кара-Васильєва Т. Шедеври церковного шитва України. – К., 2000. 9. Карпентьер А. Мы искали и нашли себя: Художественная публицистика. – М., 1984. 10. Каталог І виставки української старовини в Лебедині у 1918 р. 11. Миллер А. Лотос в малорусском орнаменте // труды XIV археологического сьезда в Чернигове, 1908. – М., 1911. – т. II. 12. Мотиви українського орнаменту Миколи самокиша: Альбом. – Лейпциг, 1912. 13. Новицька М. гаптування та вишивка шовком // Історія українського мистецтва: в 6 т. – К., 1968. – т. 3. 14. Пуцко В. Мария Новицкая. Украинская художественная вышивка XVII–XVIII веков. – Белград, 1984–1985. 15. Рындина О., Леонов В. Опыт структурного анализа орнаментов // Этнографическое обозрение. – 1992. – № 1. 16. Савицкий П. Об украинской вышивке XVIII века и современном ее возрождении // земская неделя. – Чернигов, 1914. 17. Таранушенко С. Пам’ятки мистецтва старої слобожанщини. – Х., 1922. 18. труды XIV археологического сьезда в Чернигове в 1908 г. – М., 1911. – т. ІІ. 19. Церковные древности: Каталог выставки XIV археологического сьезда в Чернигове. – Черни- гов, 1908. Галина Істоміна осоБливостІ орнаментики народної керамІки волинІ в другІй половинІ ХІХ − упродовж ХХ столІття твори мистецтва народної кераміки волині впродовж століть зберігали прадавню стильову чистоту та високу пластичну культуру завдяки колективній творчості бага- тьох династій гончарів краю. Художня виразність гончарних виробів досягалася шляхом бездоганного зна- ння матеріалу (глини), відшліфованого віками володіння засобами формотворен- ня, інтуїтивного композиційного чуття гончарів. Із покоління в покоління пере- давалися народним гончарям відчуття ритму, композиційної цілісності, симетрії, статики й динаміки. важливу роль у досягненні композиційної рівноваги відіграє колір. серед засо- бів художньої виразності орнаментики народної кераміки волині потрібно відзна- чити графічність, характер і колір ліній, співвідношення їх із тлом виробів. серед числених публікацій із питань орнаментики гончарства не було зафіксовано роботи, яка б розкривала особливості декору волинської кераміки. Дана пуб лікація є актуальною, оскільки цей історико-етнографічний район представляє самобутню кера- міку, яка має свої особливості орнаментики. 176176 Кераміці волині притаманні схеми орнаменту, побудовані на поєднанні гео- метричних елементів, геометрично-фітоморфних, іноді – фітоморфних, зовсім рід- ко – зооморфних. Для порівняння, на Поліссі в орнаментиці використовувалися лише геометричні мотиви, тоді як майстри Поділля в декорі, крім геометричних, за- стосовували ще й фітоморфні, зооморфні та антропоморфні мотиви. Л. Данченко, вивчаючи кольорове вирішення гончарних виробів, зазначає, що розписи української народної кераміки, для яких не характерне «“веселковове плетиво великого числа фарб” та “підпорядкування всього колірного розв’язання речі одній складній гамі” зазвичай виконуються трьома, рідше – чотирма фарба- ми» [2, 177]. серед великої кількості орнаментів народної кераміки волині можна виокре- мити три основні типи: геометричний, рослинно-геометричний та рослинний. На основі композиційного аналізу останніх удається аналізувати елементи й мотиви. слід зазначити, що зображення тварин, риб та птахів найвиразніше виявилося у творчості гончарів карпатського краю (Косів, Пістинь, Коломия), гончарстві товстого (тернопільщина), сокаля (Львівщина), сунок (Черкащина), Ічні (Чер- нігівщина), Дибинців (Київщина), василькова (Київщина), Опішного (Полтав- щина), Майдана-Бобрика, Бара, Кіблича (вінниччина), смотрича, Адамівки (Хмельниччина) тощо, тобто здебільшого там, де домінуючим способом декору- вання був розпис [3]. Для волині характерний розвиток як розпису, так і рельєфу. Проте не можна стверджувати повну відсутність зооморфних мотивів в оздобленні народної ке- раміки волині. Мотиви «риби» можна знайти в декоруванні гончарних виробів ХІХ–ХХ ст. з Острога (Рівненщина), так само, як і з Косова, Кут, Пістиня, Коломиї (Івано-франківщина), Опішного (Полтавщина), товстого (тернопільщина), Ди- бинців (Київщина), Ічні, Коропа (Чернігівщина) та ін. вивчення декору волинського гончарства, на нашу думку, полегшить схема: елемент–мотив–орнамент. «Нехай і не завжди усвідомлено, втілені в орнаменті символи продовжують на- дихать сучасників, утверджуючи властивими народному мистецтву засобами віч ні гуманістичні цінності. Чим схематичніший знак, тим ширші його номінаційна та символічна парадигми» [8, 250]. Очевидно, значення символіки прадавніх візерунків втрачене назавжди, лише в народній пам’яті збереглися назви окремих орнаментів гончарного посуду. серед геометричних орнаментів першість в оздобленні гончарних виробів во- лині другої половини ХІХ – ХХ ст. зберігає лінійний, відомий ще з часів неоліту. слушною є думка, що давні візерунки виконували не орнаментальну функцію (у значенні прикраси чи естетичного світосприйняття), а онтологічну, яка пов’язана зі знаковістю та сакральністю [9]. Під лінійним орнаментом ми розуміємо, власне, орнамент, витоки якого сягають епохи неоліту, але такий, що вже до досліджувано- го періоду втратив онтологічну функцію та набув суто естетичного значення. Останнє твердження ґрунтується на дослідженні відомого мистецтвознавця с. таранушенка, який стверджував, що давні орнаментальні узори загубили своє значення як ритми візерунків і тепер осмислюються як наслідування того чи іншо- го предмета [10, арк. 18]. Оскільки семантичне навантаження лінійно-хвилястого орнаменту, очевидно, вже втрачене, то вважаємо за доцільне розглядати останній лише як засіб надання виробу художньої виразності. М. Новицька виокремлює три елементи, які організовуються в мотиви зазна- ченого орнаменту: крива, пряма та ламана лінії. Дослідниця поділяє на два типи організацію елементів у мотиви залежно від ролі, яку вони виконують у загальній 177177 композиції. До першого типу належать ті елементи (прямі та ламані лінії), які мож- на безкінечно продовжувати та «охопити весь посуд так, що один елемент буде хоч і бідною, але цілком закінченою оздобою» [6, арк. 30]. Перший тип композиції елементів в оздобленні традиційного посуду волині за- значеного періоду трапляється значно частіше, ніж другий. в орнаментиці гончар- них виробів вибраної нами групи лінії входять між собою в паралельні об’єднання або слугують контурами на вінцях. Дослідження виявили, що композицію першого типу найчастіше можна поба- чити на макітрах, ринках та горщиках, тобто виробах, які виконували насамперед ужиткову функцію, а вже потім – декоративну. До другого типу належать ті невеличкі елементи, які набувають орнаменталь- ного значення лише в ритмічному повторенні та масовому вживанні. «Кожний з елементів окремо не може бути оздобою, розмір його не може збільшуватися від ба- жання майстра» [6, арк. 30]. До цього типу, на думку науковця, належать усі фігури кривої лінії та короткі відрізки прямої [6, арк. 30]. У результаті дослідження вибраної групи народної кераміки волині зазначе- ного періоду з’ясувалося, що композиція другого типу притаманна насамперед мискам, які були оздобою оселі, але використовувалися також і для споживання їжі, особливо у святкові дні. Характерною рисою розписів гончарних виробів волині є застосування давніх мотивів декору, що походять від найпростіших геометричних елементів. Крапки, рисочки, кривульки, кола комбінувалися у візерунки, утворюючи безліч варіан- тів. Розквіт варіативності орнаментики гончарства на волині припадає на кінець XIX – першу половину XX ст. М. Біляшівський наголошував на перевазі поширення геометричного орнамен- ту над рослинним, зооморфним та антропоморфним в оздобленні гончарного по- суду початку ХХ ст. Учений вважав за необхідне збирати якнайбільше матеріалів, оскільки значення має «кожна риса, кожна відміна» [1, 43]. геометричний орнамент – це не тип візерунка, а лише спосіб його просторового вирішення, що застосовується при «орнаментальному відтворенні реалій фізично- го світу», графічному втіленні узагальнених уявлень, абстрактних понять [8, 260]. горизонтальні прямі й хвилясті паралельні лінії та смуги, крапки, овали, кри- вульки, гачки, косі лінії, похилі палички, кола, дужки, короткі вертикальні сму- ги – найпростіші елементи, з яких складалися мотиви й композиції оздоблених гончарних виробів на волині. Лінійно-хвилястий орнамент мав безліч варіацій, художня виразність яких за- лежала насамперед від ритму їх розташування, кількості рядів та способу компо- нування. волинські гончарі створювали величезну кількість лінійно-крапкових, та лінійно-хвилястих орнаментальних композицій, комбінуючи в різноманітних сполученнях найпростіші елементи, змінюючи їх розміри та ритмічну структуру. Лаконічність орнаментики, порівняно з подільською керамікою, сприяла акцен- туванню виразності форм. важливе місце в системі культурних надбань українського гончарства посідають пам’ятки неполив’яної кераміки ХІХ–ХХ ст., декоровані геометричними мотивами. тлом для орнаментів слугує колір поверхні, підкреслюючи форму посудини, її плас- тичну виразність. Неполив’яну кераміку волині другої половини ХІХ – ХХ ст. при- крашали опискою або гравіюванням, іноді – лощенням. Мотив «зиґзаґ» досить рідко трапляється в орнаментиці народної кераміки воли- ні. зображення зиґзаґа чи рядів зиґзаґів, обов’язково в поєднанні з іншими елемен- 178178 тами (крапками, хвильками, лініями), простежується на кераміці м. Кременця. Цей мотив був поширеним у пам’ятках різних археологічних культур від часів неоліту. серед населення ранніх землеробських культур ритм безперервної зиґзаґоподібної лінії (не тільки трикутно-ламаної, а й прямокутно-ламаної) викликав, очевидно, пев- ні асоціації, а самі ці предмети належали до групи святкового посуду. з плином віків смислове навантаження зиґзаґів було втрачене. Щодо побутування даного мотиву в до- сліджуваний період зазначимо, що нам відомий лише один зразок, який датується по- чатком ХХ ст. зиґзаґоподібні лінії прикрашають шийку та найширше місце глечика. Поширеним мотивом на гончарних виробах була «сітка». Цей елемент, очевид- но, почали використовувати ще з епохи неоліту [7, 51]. «сітку» могли наносити на всю поверхню гончарного виробу або лише акцентувати окремі виділені майстром елементи. На дзбанках м. Кременця «сітка» була невід’ємною частиною орнаментів. Цим мотивом (способом розпису) майстри оздоблювали нижню частину посудини від денця до найширшої частини (вичеревця), а іноді й трохи вище. саме така «сіт- ка», що складається з вузьких горизонтальних білих або білих і синьо-зелених ліній та вертикальних широких білих та зелених смуг, що чергуються між собою, є визна- чальною рисою вишуканих дзбанків Кременця від початку – до середини ХХ ст. вертикальні смуги, розширюючись доверху, завершуються плавними пелюстко- подібними краями на найширшому місці тулуба посудин. Широкі вертикальні смуги перетинають тонкі та витончені горизонтальні лінії. Іноді вертикалі про- ходять від денця до вінець дзбанків, членуючи всю поверхню посуду. Із трьох різновидів сіткоподібного мотиву, поширених у декоруванні української народної кераміки, гончарні вироби м. Кременця оздоблює пряма сітка, яка утво- рюється за допомогою перехресних ліній у формі квадратів чи прямокутників. Че- рез різну товщину горизонтальних і вертикальних ліній композиційна структура цього мотиву нагадує структуру лозоплетіння. Активно використовував цей мотив у своїх роботах яскравий представник гон- чарного мистецтва м. Кременця Микола Марченко. вироби майстра зберігають- ся в центральних музеях України, а також у Кременецькому краєзнавчому музеї. «скісну сітку» (перехресні лінії утворюють ромби) використовували лише в ло- щеному декорі димленої кераміки, що споріднювало її з гончарними виробами По- лісся, галичини, Поділля, Придніпров’я. Дуже рідко в декорі народної кераміки волині можна побачити «хвилясту сітку» у вигляді перехресних кривульок. Мотив «спіраль» використовували в лощеному оздобленні димленої кераміки на волині на глечиках та глибоких мисках (полумисках). У дослідженні г. Івашків зафіксовано, що найстійкішою і варіативнішою ця графема є на пам’ятках трипільської культури: від раннього («заглиблена спіраль») до пізнього її періоду (здебільшого «мальована спіраль») [4]. У гончарних виробах волині ХІХ – першої половини ХХ ст. поширений мотив «спіралі» з одним центром (лабіринтоподібний), яким оздоблювали миски на ден- цях. Іноді спіралеподібний мотив розміщували по всій внутрішній поверхні миски. Мотив «S-подібної спіралі» використовували в оздобленні лощеної волинської ке- раміки. Ним прикрашали полумиски на боках, а глечики – на шийках та плічках. Мотивом «спіралі» оздоблені лощені вироби, які зберігаються у фондах Радиви- лівського історичного музею. Мешканці містечка Радивилова Рівненської області та навколишніх сіл купували гончарні вироби переважно в гончарів або перекуп- ників, які приїжджали з Антонівців, залісців, суража, вілії, чи на ярмарках у По- чаєві, Бродах, Козині, Кременці. Очевидно, у цих осередках, чи в одному з них, виготовляли посуд, оздоблений мотивом спіралі. Дослідниця народної кераміки 179179 г. Івашків віднайшла миску, оздоблену таким мотивом у с. студянка Дубнівського району Рівненської області [4, 372]. за даними вченої, спіральний мотив розміщу- ється на дні окремих мисок із Кременця та інших західноукраїнських осередків. Цей мотив розміщений на дні та боках миски з волині, що міститься у фондах Му- зею етнографії та художнього промислу у Львові. Одним із найпоширеніших способів декорування теракотової кераміки дослід- ники слушно називають розпис червоною (вохрою), рідше білою та чорною глиною. Інколи бачимо поєднання двох чи трьох кольорів та доповнення гравіюванням. геометричні орнаменти в оздобленні народної кераміки другої половини ХІХ – ХХ ст. свою семантику втратили ще за часів давньої Русі, тому проблематично вес- ти мову про солярні знаки в орнаментах кераміки волині. На відміну від поліського села Рокити, хрестоподібних мотивів на денцях мисок із волині не зафіксовано. Іноді вони використовувалися волинськими гончарями як допоміжні елементи для побудови складних симетричних схем декору дзбанків, зокрема кременецьких. На посуді закритих форм орнаментальні структури, розміщені на шийці та пле- чиках посудин, підкреслюють архітектонічність форми. Найпоширенішою композиційною схемою орнаментів гончарних виробів во- лині є центрально-концетрична, характерна для закритого та відкритого посуду. Композиційну структуру орнаментів волинські гончарі творили шляхом зміни ритму, кольору, форми геометричних елементів, а також повторів мотивів відносно центральної частини декору. Для народної кераміки волині другої половини ХІХ – ХХ ст. характерні орна- ментальні мотиви, які можна назвати геометрично-рослинними. в орнаментальному оздобленні народної кераміки нерідко фіксують мотив «листо- чок». Без виражених ботанічних ознак «листочок» виконувався майстрами гончарної справи стилізовано й узагальнено. Мотив «листочка» в оздобленні народної кераміки волині не включали в різ- номанітні розгалуження: «гілочки», «галузки», «вазони», «деревця», які загалом не були характерними для кераміки досліджуваного регіону. завжди «листочок» в орнаментах народної кераміки волині подається як компози- ційний елемент (модуль), який повторюється через певний інтервал. Орнаментальне вирішення «листочка» варіює від ізоморфного до плавно вигнутого мигдалеподібного. Назва «листочки» характерна саме для волині, а також для району Карпат, тоді як на Поділлі – «листки», а на Лівобережжі – «лист», «листи», «листя» [8, 302]. Мотиви «листочків» були досить поширеними в оздобленні баклаг. Рельєфно ви- конані ізоморфні «листочки» зкомпоновано в концентричні кола на лицьовому боці баклаг. варто зазначити, що кожний композиційний елемент – «листочок» – тотож- ний іншому. вони подані окремими плямами, лінійно не поєднаними між собою, проте такими, що компонуються за допомогою ритму. Неполив’яні баньки зі світлої глини в південних районах волині нерідко орнамен- тували фітоморфними елементами – «листочками» – у поєднанні з лініями, які могли повторюватися багато разів. Для виконання такого розпису використовували червоно-коричневу рідку глину (ангоб), яку пензликом чи пір’їною наносили на щойно виготовлений гончарний виріб. геометризований мотив «сосна» зафіксовано на волинських виробах, розписа- них або лощених. варто зазначити, що цей мотив був поширеним також серед ло- щеного поліського посуду, зокрема в с. Рокити волинської області. Дотримуючись визначення К. І. Матейко, вважаємо мотив «сосонки» («ялинки», «смерічки») перехідною формою від геометричного до рослинного орнаменту [5, 85]. 180180 Меншою мірою геометризований мотив «сосна» бачимо в оздобленні полив’яних виробів. Прикладом може бути виготовлений у 1939 році в с. вілія глечик, тулуб яко- го декорований в чотирьох місцях фітоморфним мотивом «сосонка». виконане бі- лою підполивною фарбою на теракотовому тлі орнаментальне оздоблення проходить від денця виробу вертикальними смугами до верхньої частини плічок. Аналогічний мотив простежується й на глечику з м. володимира-волинського. відмінною рисою оздоблення даного виробу є те, що вертикальні смуги «сосонок», виконані зеленою поливою, розташовані по всій поверхні виробу – від вінець до денця. Іншу структуру має галузкова хвиляста схема, що переважно декорує най- опуклішу частину дзбана у вигляді рослинної гірлянди. стрічкові рослинні ком- позиції дуже рідко трапляються на волині у схемах декору дзбанів, глечиків. Мотив «квітка» охоче застосовували волинські майстри гончарної справи для розпи- су мисок. візерунки, виконані за цим мотивом, не мають виражених ботанічних ознак. Розпис мисок ріжкуванням надає квітковим мотивам узагальненості та експресії. Багатопелюсткові «квіти» складаються з простих елементів: крапок різної вели- чини, хвилястих, зиґзаґоподібних та прямих замкнених ліній, коротких рисочок (із потовщенням і без нього), спіралей. за всієї різноманітності вирішення моти- ву «квітка» у гончарних осередках волині, спільною рисою є лаконічна кольорова гама, яка передбачає використання не більше двох кольорів – білого й зеленого – на теракотовому тлі. Характерним для волині було лінійне вирішення цього моти- ву, без використання плями. У всій досліджуваній групі волинських мисок, розписаних за квітковими мо- тивами, чітко виражена центральна частина – «серединка» – та «пелюстки», які утворюються з «хвильок», крапок, рисок, згрупованих між собою. На волині існує значна варіативність вирішення композиційного центру «квіт- ки». Іноді центральна частина миски утворюється замкненою зиґзаґоподібною лі- нією, яка надає динаміки композиції. та зазвичай центр «квітки» виражений за до- помогою кола, яке збігається з денцем миски. Нерідко «кружальця» вписані одне в одне, а навколо них – крапки по колу. Одним із варіантів розміщення цяток навколо центру-«кружальця» є об’єднання крапкового ряду за допомогою хвилястої лінії. Різноманіття візерунків не заважало окремим волинським гончарним осередкам зберігати стилістичну єдність оздоблення мисок. самобутнє композиційне вирішен- ня мотиву «квітка» притаманне мискам з відомого гончарного осередку – с. велика Іловиця Шумського району тернопільської області. визначальною рисою композицій мисок цього осередку є «пелюстки-промені», які розходяться від центру «квітки». Для гончарних осередків Кременця та Острога притаманне орнаментальне вирішен- ня «пелюсток» та «квіток» за допомогою хвилястої замкненої лінії. Квіткові мотиви на мисках із м. Острога вирішені лаконічно: декількома лініями, іноді – рядом крапок. Хвилясті «пелюстки» квіткових розписів на мисках із Кременця збагачені додат- ковими елементами: крапками, бризками зеленої поливи, рисочками. Рідкісним на волині був мотив «квітки-сонечка». Була віднайдена лише одна тарілка, оздоблена таким мотивом (автор – М. Марченко). Динаміки композиції тарілки надають «пелюстки», нахилені за годинниковою стрілкою. Порівняно з геометричним, рослинний орнамент на волині був менш пошире- ним в оздобленні гончарних виробів. Притаманний він, певною мірою, лише пів- денним районам волині. Анімалістичні мотиви були тут вкрай рідкісними. варто зазначити, що в даному дослідженні ми не зараховуємо до анімалістичних ті тра- диційні мотиви розписів – «качечки», «змійки» та інші, – які набули тератологіч- них ознак завдяки візуальним асоціативним обрисам та номінаціям. 181181 Нам відома лише одна тарілка з м. Кременця із зображенням «риби». зобра- ження стилізоване, виконане в традиційній для Кременця манері: лінійне вирі- шення з використанням білого та зеленого кольорів на теракотовому тлі. Незва- жаючи на узагальненість композиції, чітко простежується деталізована голова «риби». Дослідженням не зафіксовано антропоморфних мотивів в орнаментиці гончар- ного посуду волині. сюжетні розписи, фігуративні зображення на гончарних ви- робах волині поширеними не були. Отже, на конкретних прикладах, із залученням архівних джерел, було здійснено спробу визначити художні особливості форм народної кераміки волині. У підсумку експедиційних досліджень виявлено, що оздоблення виробів залежало від їх функціонального призначення, оскільки складніші композиції були притаманні виробам, естетична функція яких переважала над ужитковою, та лаконічніші, побутове призначення яких було яскраво вираженим. Майже на всій території волині були поширені глечики зі світлої глини, оздоблені у верхній частині червоно-коричневими концентричними колами. в орнаментиці гончарі дотримувалися збереження чіткої ритмічної побудови. Для народної кераміки волині другої половини ХІХ–ХХ ст. характерний стриманий лаконічний декор. Проте, за результатами експедиційних дослі- джень, чим південніше були розміщені гончарні осередки волинського регіону, тим більше збагачувалася композиція орнаменту кольоровими та графічними елементами. Композиційною основою орнаментики переважної більшості гончарного посуду волині є ритмічні повторення лінійних або поєднання прямолінійних і хвилястих поясів-кіл, розміщених єдиною смугою на плечиках чи на найширшій частині ту- луба виробу, на вінцях. такі композиції зафіксовані й у лощеному та гравійованому (продряпаному) декорі димленої кераміки. гармонійні співвідношення пропорцій орнаментів та форм творів народного мистецтва кераміки волині творилися майстрами впродовж багатьох століть. ви- вірені поколіннями естетичні норми гончарного посуду на сьогоднішній день за- лишаються взірцями для подальшого їх відтворення сучасними майстрами. 1. Біляшівський М. Про український орнамент // записки Українського Наукового товариства в Києві. – К., 1908. – Кн. ІІІ. – с. 40–53. 2. Данченко Л. Народна кераміка середнього Придніпров’я. – К., 1974. 3. Івашків Г. Декор традиційної української кераміки XVIII – першої половини XX століття (іко- нографія, домінантні мотиви, художні особливості): Автореф. дис. ...канд. мист. – Л., 2004. 4. Івашків Г. Експедиція на волинь (спостереження, розповіді гончарів, знахідки) // Народознавчі зошити. – 1995. – № 6. – с. 371–377. 5. Матейко К. Народна кераміка західних областей Української РсР XIX–XX ст. – К., 1959. 6. Новицька М. Орнамент неолітичної кераміки огонних стацій. Наукові розвідки. – 1925 // Централь- ний державний архів-музей літератури і мистецтва України, ф. 1164-1/2. 7. Охріменко Г. Культура лінійно-стрічкової кераміки на волині. – Луцьк, 2001. 8. Селівачов М. Лексикон української орнаментики (іконографія, номінація, стилістика, типоло- гія). – К.; Ніжин, 2005. 9. Станкевич М. візерунок чи орнамент? // Мистецтвознавство: Науковий збірник. – Л., 2004. – с. 15–24. 10. Таранушенко С. Нотатки про українську кераміку // Інститут рукопису Національної бібліоте- ки України ім. в. І. вернадського. – ф. 278–1/129.

Особливості орнаментики народної кераміки Волині в другій половині ХІХ − упродовж ХХ століття

Репозитарії

Схожі ресурси