Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Білякович, Л.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України 2008
Теми:	Стильова панорама декоративного мистецтва
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16899
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях / Л. Білякович // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 191-199. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-16899
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-168992011-02-18T12:04:38Z Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях Білякович, Л. Стильова панорама декоративного мистецтва 2008 Article Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях / Л. Білякович // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 191-199. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0042 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16899 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Стильова панорама декоративного мистецтва Стильова панорама декоративного мистецтва
spellingShingle	Стильова панорама декоративного мистецтва Стильова панорама декоративного мистецтва Білякович, Л. Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях
format	Article
author	Білякович, Л.
author_facet	Білякович, Л.
author_sort	Білякович, Л.
title	Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях
title_short	Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях
title_full	Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях
title_fullStr	Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях
title_full_unstemmed	Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях
title_sort	вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в хvii–xviii століттях
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Стильова панорама декоративного мистецтва
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16899
citation_txt	Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях / Л. Білякович // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 191-199. — Бібліогр.: 20 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT bílâkovičl vplivzahídnoêvropejsʹkihbarokovihtendencíjnaformuvannâukraínsʹkoímodivhviixviiistolíttâh
first_indexed	2025-07-02T18:10:38Z
last_indexed	2025-07-02T18:10:38Z
_version_	1836559723347836928
fulltext	191191 Ліана Білякович вплив заХІдноЄвропейськиХ БароковиХ тенденцІй на формування української моди в ХVII–XVIII столІттяХ Епоха бароко (XVII–XVIII ст.) – один із найцікавіших періодів історії світової культури, який суттєво вплинув на розвиток України та всіх західноєвропейських країн. Цілісність образної системи видів мистецтва епохи бароко як виразних, кон- структивних і взаємопов’язаних структур, як узагальнення засобів художньої ви- разності та композиційних прийомів, як єдність ідейно-художнього змісту витворів мистецтва, що адекватно відображають самосвідомість і світовідчуття самої епохи, да- ють підстави виокремити стиль бароко як такий, який розповсюдився не лише на мистецтво, але й на всі форми діяльності людини, стиль життя та культури в цілому. Мистецький стиль бароко розвивався передусім у католицьких країнах Європи: в Італії, Іспанії, Португалії та їх колоніях, у фландрії, франції; потрапив у Польщу, Угорщини, балтійських країн, а в другій половині XVII ст. – до України та Росії, ви- разно був представлений у Австрії та Німеччині [1, 18]. Попри всю культурно-історичну нерівномірність розвитку європейських країн (що є особливістю національних мистецьких шкіл), особливе значення приділя- ється загальним положенням, таким, як світовідчуття та світорозуміння. вияв- ляючи національні особливості культури кожної країни, стиль бароко має риси, притаманні всьому європейському мистецтву та європейській культурі того часу. До них належать: посилення релігійної тематики (особливо пов’язаної з мучени- цтвом); збільшення ролі держави, світськості; підвищена емоційність, театраль- ність, надмірне перебільшення усього; мальовничість, декоративність, велике значення ірраціональних ефектів та елементів; переконлива контрастність та емо- ційність образів; динамізм та імпульсивність. «світ Бароко – це світ, у якому не- має спокою», – писав Іван Бунін. філософські праці класиків бароко просякнені ідеями пошуку єдності у протиріччях життя, в боротьбі двох початків [2, 30–31]. Різні види мистецтва об’єднує тяжіння до цілісних систем, узагальнюючих та по- єднуючих форм: у музиці – до створення циклічних форм (соната, концерт), до написання опер; у скульптурі – до підпорядкованості загальному декоративному оформленню; у живописі – до відмови від прямолінійної перспективи, підкрес- лення «нескінченності» простору; в архітектурі – до складності композиційних рі- шень, округлості ліній, наростання маси до центральної частини, до орнаменталь- ного декорування простору; у костюмі – до поступового відходу від чітких ліній, правильних форм та стриманої гармонійності доби Ренесансу; складних силуетних форм на основі контрасту об’ємів та пропорцій; до урочистості, до пишності, роз- кішності, помпезності, експресії, життєрадісності, яскравості; до вигадливої й різ- номанітної орнаментації костюма на основі рослинних та квіткових сюжетів (листя аканта, екзотичних квітів, часто у вигляді складних композицій, букетів, гірлянд, вишуканих фруктових плодів), морських раковин, перлин [3, 45]. Культурно-мистецька спадщина епохи бароко величезна. Архітектура вирізня- ється тяжінням до ансамблю й художньої організації простору, складними пла- нами, контрастами об’ємів, пишним пластичним і декоративним оздобленням (багатоколірна скульптура, барельєфи, горельєфи, ліплення, різьблення, позоло- та; живописні плафони, що створюють в інтер’єрі ілюзію розверзнутих склепінь). У барокових архітектурних спорудах і комплексах себе увіковічнили: Лоренцо Джованні Берніні, гваріно гваріні, франческо Борроміні, Жак Ламерсьє, фран- 192192 суа Мансар, Жюль Мансар, Луі Лево, Бартоломео Растреллі, Жан Батист Леблон, Андреас Шлютер. також позначені впливом бароко як художнього методу полотна видатних живописців своєї епохи: Рембранта ван Рейна, Мікеланджело да Кара- ваджо, Дієго веласкеса, Ель греко, франческо сурбарана, Петера Пауля Рубенса, Джованні Батісто тьєполо, Антоніо ван Дейка [4, 126–128]. У живописі вперше виникає складна композиційна поліфонія, затверджуєть- ся жанр психологічного портрета. Характерними ознаками творчості художників бароко є емоційне напруження сюжетів, динаміка та створення ілюзії руху, щіль- ність і багатство кольорів, гра світлотіні, часто граничні колористичні контрасти, матеріальність і пишність тілесних форм, поєднання реального з ідеалістичним. Породженням духовної атмосфери епохи бароко стала музика Антоніо вівальді, Клаудіо Монтеверді, Джироламо фрескобальді, Доменіко та Алесандро скарлатті, Йогана себастьяна Баха, георга фредеріка генделя. великий внесок у розвиток природничих наук зробили вчені-дослідники та філософи, серед яких френсіс Бе- кон, Бенедикт спіноза, Блез Паскаль, Рене Декарт, Джон Локк, готфрід Лейбніц. завдяки науковим відкриттям світового значення епоху бароко вважають Періодом Розуму та Просвітництва. Літературні здобутки бароко репрезентує когорта видат- них мислителів, поетів, письменників і драматургів, таких як: Мольєр, сірано де Бержерак, Андреас грифіус, Шарль Перро, ганс гріммельсгаузен, Жан де Лафон- тен, Педро Кальдерон, Джон Донн, Пауль флемінг [5, 209–212]. відмінною рисою епохи бароко є те, що «одні витвори мистецтва активно праг- нуть з’єднатися з іншими», а «майстер епохи Бароко мислить і як скульптор, і як ар- хітектор, і як декоратор одночасно», – писав А. в. Ліпатов про Джованні Лоренцо Берніні та його собор святого Петра (італ. Basilica di San Pietro) [2, 30]. Поява стилю бароко в мистецтві європейських країн була історично закономір- ним процесом, зумовленим усім попереднім розвитком. Наприкінці XVI – на початку XVII ст. західна Європа перейшла до нової фази економічних і політичних відносин, що принесло і нову культуру. Із соціально-політичного погляду цей період характеризується насамперед розвитком і боротьбою феодальних та капіталістичних відносин, зіткненням двох класових світоглядів. відбулася централізація державної влади й утворення національних державних об’єднань на основі абсолютистських ре- жимів. XVII ст. – знаковий період у світовій історії: усі європейські країни розвивалися в одному напрямку – від феодалізму до капіталізму. До того ж, цей рух мав драматичні форми, а характер його розвитку був нерівномірним і поривчастим. так, у голландії вже склалися буржуазні відносини, в Англії відбулася буржуазна революція, у франції тривав розквіт абсолютизму, в Італії – контрреформація [5, 118]. в Україні, незважаючи на васальну залежність від Москви, присутні були ознаки широкої внутрішньої автономії – Козацької української держави, що мала власні за- кони, військо, адміністративний та судовий устрій, Конституцію. головою держави був гетьман, обраний за вільним волевиявленням українського народу. «На розсуд гетьмана при публічній згоді обирали генерального скарбника, мужа видатного, заслуженого, багатого і прямодушного». У державному устрої України ХVII ст. вже відчувався значний уплив ідей західноєвропейського парламентаризму та було за- кладено головні принципи республіканської форми устрою. саме тому мистецький стиль бароко в Україні ХVII–ХVIIІ ст. називають Козацьким бароко, а етап його розквіту – Мазепинським бароко (на честь гетьмана Івана Мазепи) [6, 23]. з другої половини XVII ст. пануюче положення в європейській моді зайняв французький двір короля Людовика XIV. Це період розквіту абсолютної монархії у франції. Одним із її проявів стала мода дворянська й королівська, що продовжу- вала іспанську моду, й була пристосована до французьких смаків. Йдеться не лише 193193 про одяг, взуття, аксесуари, зачіски та парфуми, а власне про світські уподобання, розваги, манери, форму спілкування й соціальної поведінки, – про спосіб життя, який вимагав наслідування певних правил, норм і пріоритетів. взірцем слугував сам французький монарх, який любив і розвивав науки, театр, балет, музичне мис- тецтво, захоплювався світськими розвагами, прикрасами та вишуканим одягом. водночас його гардероб постійно оновлювався не лише в кількісному сенсі, але й у художньо-декоративному та композиційному [7, 268 ]. стилістика французького костюма бароко бере свій початок зі старої конструк- ції моди маньєризму, але сувору геометрію іспанського плаття замінили ясні тони й фарби, змістовна наповненість, складність крою. строгі форми іспанської моди стали фігурнішими, зник силуетний «трикутник». Костюм став дуже мальовни- чим. формоутворення базувалося на складному драпіруванні, що враховувало такі аспекти: світло, тінь, ступінь прозорості, блиск, рухи людини та її індивідуальні особливості. вбрання стає індивідуалізованим, відображає смаки й соціальний статус власника [8, 108]. Починаючи з ХVII ст. французький смак і мода в одязі стали превалюючими в усій Європі на декілька століть. Доба бароко увела в моду нові матеріали й прикраси, загальний вигляд костюма став зовсім іншим: підкреслювалися природні контури фігури, а пишні форми стали чітко стилізованими [9, 57]. У цей період стилю одягу відповідали й повільні плавні рухи, необхідні для складних церемоніалів. У драпіру- ванні одягу втілилася фантазія, а разом з нею і прагнення до ексцентричності й роз- коші. Європейський костюм став настільки складним і декоративним, що не одразу можна було розрізнити окремі його частини. Разом з мистецьким кроєм викорис- товували різноманітні прикраси – мережива, шнури, тасьму, стрічки, облямівку й вишивки. Цією фурнітурою розшивали все плаття, виготовлене з візерунчастої пар- чі. Надмірність художньо-декоративного оформлення підпорядкувала навіть кон- струкцію та технологію виготовлення костюма. зокрема стики рукавів і жилетів не зшивали, що давало можливість бачити розкішну мереживну нижню білизну, яка за красою могла конкурувати з вишитою золотом парчею [10, 209]. варто зазначити, що правління Людовіка XIV французького відзначилося не лише впровадженням нової моди в європейському костюмі. за наказом та за осо- бистого сприяння «Короля-сонця» було зведено версаль, який став найрозкіш- нішим двором Європи ХVII–ХVIIІ ст., започатковано Паризьку академію наук, Паризьку обсерваторію, Королівську музичну академію. Поступово, витиснувши латину, французька стала мовою міжнародної дипломатії, а згодом – і всієї євро- пейської аристократії [5, 205]. сучасник і ровесник короля Людовіка XIV, гетьман Іван Мазепа, був перш за все інтелектуалом, поціновувачем музики та літератури. І. Мазепа був гарним знавцем і шанувальником українського мистецтва, вів активну меценатську діяльність, знав польську, латинську, італійську, німецьку мови, «досить міцно» татарську. він був пристрасним бібліофілом і володів багатою бібліотекою, до якої належали дорогоцін- ні оправи з гетьманським гербом, найкращі київські видання, німецькі й латинські інкунабули, багато ілюстровані старовинні рукописи. тож верхівка козацької стар- шини дбала про високий рівень освіти своїх нащадків, а отже, мусила підтримувати навчальні заклади й видавничу справу. гетьман фінансував церковне будівництво, і цю моду наслідували його підлеглі: полковники фундували храми, сотники замов- ляли іконостаси, заможні козаки й міщани дарували церквам ікони й богослужбові книги. Книга стала найкращим приватним подарунком, бо серед еліти стало пре- стижним читати й мати вдома бібліотеку. гетьман Мазепа був незвичайним мож- новладцем свого часу: він провадив певну культурну політику, що ґрунтувалася на 194194 національних культурно-мистецьких пріоритетах і сприяла творенню української версії стилю бароко [11, 187–188]. Українській культурі початку ХVII ст. був характерний т. зв. синкретизм – по- єднання середньовічної культурної спадщини з елементами ренесансної культури й культури, типової для Реформації. На території України ще не закінчився процес утвердження ренесансних впливів, а суспільний розвиток почав набувати істотних рис бароко. Перші його вияви можна датувати кінцем XVI – початком ХVII ст., а із 30-х рр. ХVII ст. бароко стає провідним напрямом українського мистецтва, куль- тури й ментальності. Можна стверджувати, що в Україні існував синтез середньо- вічних і ренесансних чинників, на які вплинули барокові моделі західної Европи та водночас затвердилася власна «модернізована» модель бароко на основі власних суспільних відносин, соціальної реальності та національної культури [12, 168]. виникнення запорізької січі, специфічні політичні умови, у яких опинилася Україна в XVI–XVIII ст., зумовили поширення локальних рис української культу- ри цього періоду. Характерними особливостями вирізнявся одяг різних соціальних верств населення – козацтва, селянства, міщанства, духівництва та ін. Якщо ранні історичні періоди пов’язані з формуванням основ етнічного костю- ма українців, то в період гетьманщини виникає костюм національний – такий, що символізував спочатку лише козацтво, а потім і всю українську добу Козацького бароко [13, 33–35]. Аналіз специфіки й етнокультурної спорідненості українського одягу епохи бароко з тогочасною модою інших країн допомагає глибше осягнути культурно- етнічні процеси, що відбувалися на території України в XVII–XVIII ст. таким чи- ном, стає зрозумілою історична зумовленість регіональних і локальних особливос- тей українського костюма Козацького бароко в усьому розмаїтті його комплексів і складових: призначення, комплектність, силуетна форма та крій, кольорова гама та колористика, вид застосованих матеріалів і їхнє походження, орнаментація, де- корування, оздоблення, символізм художніх елементів тощо [1, 64]. важливим джерелом вивчення історії українського костюма є історичні образот- ворчі матеріали. Крім фресок соборів, іконопису, книжкової мініатюри, ґрунтовну інформацію також містить портретний живопис XVII–XVШ ст. і твори побутового жанру XVIII ст. Одним із джерел вивчення українського костюма доби бароко є ілюстрації до праці О. Шафонського «Описи Чернігівського намісництва», зробле- ні його сучасником – художником т. Калиновським. На цих вишуканих акварелях зображені представники різних сфер українського населення XVIII ст.: козаки та козацька старшина, селяни, міщани. сьогодні відомості про український костюм бароко також поповнюють за рахунок постійних етнографічних експедицій зі зби- рання польового матеріалу в різних регіонах України. Доцільно згадати й низку творів загально-історичного та загально-етнографічного характеру, надрукованих у більш ранній період, які побіжно описують народний одяг. До них передусім на- лежать пам’ятки давньоруської писемності та подорожні записи іноземців, серед яких особливе місце посідають свідчення мусульманських авторів і пізніші нотат- ки сирійця Павла Алеппського та описи, малюнки француза Левассера де Бопла- на. вони описують одяг козаків, шляхти, весільне вбрання тощо [12, 88]. У працях наших сучасників, – т. Кара-васильєвої, г. стельмащук, т. Ніколає- вої, К. Матейко, з. васіної, в. Бескорсої, М. Білан, т. Косміної, О. Косміної, с. Ні- куленко, Н. Камінської та ін., – до наукового обігу вводиться новий фактичний матеріал та на основі порівняльно-етнографічного аналізу робляться узагальнення щодо розвитку українського костюма епохи бароко. Неабияку цінність мають та- кож мистецтвознавчі праці, у яких розглядаються такі галузі народної художньої 195195 творчості, як ткацтво, вибійка, вишивка тощо, простежуються способи й техніка їх виконання, локальні риси орнаментальних мотивів, колористичних рішень. Як відомо, невід’ємною ознакою українського традиційного костюма є комп- лексність. Основними складниками комплексів убрання були натільний, поясний (стегновий), нагрудний і верхній одяг; особливу роль відігравали головні убори, пояси, прикраси та взуття. Деталі костюма варіювалися залежно від різних побу- тових ситуацій, характеру праці, звичаїв, обрядів, сезону. в особливо урочистих випадках (наприклад, на весіллі) одягали весь комплекс, що виступав важливим покажчиком соціального статусу, підкреслював майновий і сімейний стан люди- ни, її вік, національну та регіональну належність [19, 14–15]. Означені комплекси складаються з понад тридцяти видів одягу та головних уборів, які за призначен- ням, матеріалом, конструктивними особливостями та декоруванням поділяються на підвиди. Найбільш дослідженими є: сорочка (чоловіча та жіноча); чоловічі вузь- кі штани гачі (або ногавиці); широкі шаровари; у жінок – дві запаски, обгортка (дерга), святкова плахта; зшиті спідниці: літник та андарак; залежно від місцевості, спідниці: димка, мальованка, друкованиця (які вже мали друкований малюнок, нанесений ручним способом); довгі плащі-пальто – чуги; плечовий одяг із тканин: жупан, кантуш, напівкантуш, сувой, кунтуш, каптан; із вичиненої овчини – ко- жух; обов’язково використовувався пояс. головні убори були такі: у дівчат – вінець, обруч, перев’язка, вінок із квітів; у жінок – намітка, твердий очіпок, серпанок, хустка. Із взуття носили: чоботи, черевики, постоли, або плетені постоли – лича- ки, на свято – двоколірні чоботи (чорнобривці) [12–19]. варто зауважити, що у 50-ті рр. XVII ст. помітнішою стала різниця між селян- ським і міським костюмом. Міський український одяг розвивався за загальноєв- ропейськими тенденціями та вимогами моди бароко. Однак справжнім модним взірцем вважався одяг найзаможніших верств населення, за допомогою якого еліта підкреслювала власний соціальний статус. До української еліти XVII–XVIIІ ст. на- лежали: шляхта, козацька старшина, міський патриціат і церковні ієрархи. Костюм вищих соціальних прошарків суспільства був зразком для наслідування й імітації нижчими. з часом деякі недорогі імпортні тканини, із яких виготовляли вбрання еліти XVII–XVIIІ ст., стали доступними і для селян, але були адаптовані в їхньому середовищі й у такий спосіб знівелювалася їхня соціально-знакова функція. транс- формовані за різноманітними імітаційними техніками, ці матеріали наприкінці XIX – на початку XX ст. почали сприйматися вже як «свої, традиційно українські». саме культура української еліти XVII–XVIIІ ст. була своєрідним символом укра- їнської культури в цілому. законодавцем моди для української еліти була шляхта Речі Посполитої [14, 121]. стилістично костюм, як і будь-який різновид тогочасного мистецтва, можна визначити як бароковий. Цей вишуканий стиль найбільше від- повідав духовним запитам козацької старшини та вищого духовенства, їхнім праг- ненням до рафінованої аристократичності та підкреслення індивідуальних ознак. Костюм української еліти став показником загального рівня барокової культури з властивими їй оптимістичними тенденціями, характерними також для періоду патріотичного піднесення. Основними візуальними ознаками матеріальних форм були розкіш, ошатність, живописність і декоративне оздоблення. Пишність вбрання української еліти була зумовлена перш за все надзвичайно різноманітним асортиментом тканин, які використовувалися для пошиття одягу. здебільшого це були імпортні матеріали: камка, тафта, сукно, китайка, фаландиш, адамашок, атлас, паволока, бязь, парча, прошва, алтабас, прокат, оксамит, міткаль, киндяк, кумач та інші. Шовкові й бавовняні тканини завозили зі сходу: Китаю, Ін- дії, Персії, Туреччини, Закавказзя, Середньої Азії, а також із Криму; вовняні – із країн 196196 Західної Європи: Англії, Франції, Італії, Фландрії, німецьких князівств. Одного лише імпортного сукна існувало понад двадцять видів. Водночас розвивалося й місцеве ви- робництво лляних, шовкових і вовняних тканин високої якості. Ткацтво стало окремим ремеслом. Серед українських міських ремісників XVII ст. були такі фахівці, як холщов- ники, суконники, шовковики [15, 106]. Колористичні уподобання української моди доби бароко відзначалися яскравими ко- льорами всіх видів тканин – від сукна до оксамиту. Чорні та інші темні кольори вживали лише для жалобних убрань. За тогочасними поданнями, яскраві кольори викликали по- вагу, і тому можновладці наказували керівним особам у тих випадках, які передбачали вплив на народ, з’являтися у квітчастому одязі. Служиві люди під час урочистих подій також одягали кольорові шати. Кольори були різноманітними, але переважав червоний у багатьох відтінках. Навіть духовні особи носили ряси червоних кольорів. Окрім червоного, серед найбільш уживаних в українській моді бароко були такі ко- льори: блакитний, зелений, вишневий, жовто-рудий, шафрановий, гвоздичний, лимон- ний, пісочний, цегляний, сливовий, маковий, сірий, димчастий та ін. [16, 56–57]. На шовкових матеріях, які, за винятком дешевих видів, ткалися разом із золотом і сріблом, було багато візерунків і фігур, зокрема геометричні смуги, великі й маленькі кола, хвилі, струмки, грона винограду, трава, листя, квіти, птахи, змійки, фігури людей і т. п. У Росії «золотне плаття» вважалося атрибутом достоїнства бояр і думних людей, які становили оточення царської особи. Коли приймали послів, посадовцям, які не мали такого одягу, його видавали тимчасово із царської скарбниці [18, 98]. Ошатна тканина із шовковим оздобленням і основою із золотої парчі має назву «златоглав», зі срібної – «сріблоглав». златоглав і сріблоглав використовували для пошиття жупанів, були як однотонними, так і орнаментованими, переважно чер- воного, рудого, гвоздикового, зеленого, жовтого та блакитного кольорів [16, 56]. Костюм вищих соціальних верств тогочасного українського суспільства містив різнокольорові сукна, шовки, хутра. використовувалися сукняні тканини вишне- вого, чорного, зеленого, пурпурового, синього та білого кольорів. вони, зазвичай, і були основою для виготовлення одягу. серед різновидів сукна своєрідним сим- волом саме української одягової культури був кармазин. У перекладі з арабської «кармазин» означає яскраво-червоний. Характерним для зазначеного періоду був великий вибір хутряного одягу, критого різноманітними тканинами – сукном, оксамитом, шовком – та оздобленого срібним чи золотим мереживом. Шуба – найпоширеніший термін на позначення зимового хутряного одягу [14, 124–126]. Багатошаровість українського костюма XVII–XVIIІ ст. у поєднанні з різноко- льоровим текстилем створювали ефект, що відповідав бароковій стилістиці. вели- ке значення надавалося аксесуарам і прикрасам. Особлива цінність чоловічого одягу виражалася в нашивках, зап’ястях, мереживі та ґудзиках. Нашивки й зап’ястя в костюмі знаті оздоблювали перлами, дорогоцінним камінням, золотими та срібними ґудзиками; у костюмі бідних – ґудзиками з шовку, лляної чи вовняної пряжі. Іноді ґудзики робили з перлин; у деяких франтів кожний ґудзик був окремою великою перлиною. Золоті та срібні ґудзики класифікували або за способом виконання, або за формою (грушоподібні, гострі, прорізні, клинчасті, половинчасті) [18, 199]. Найґрунтовніші відомості про костюм запорізьких козаків містяться в роботах відомих українських істориків Дмитра Яворницького, Володимира Голобуцького, Олени Апанович та ін. Спираючись на них, можна скласти чітке уявлення не лише про одяг козаків різних соціальних прошарків, але й про джерела та причини його виникнення. Згідно зі свідчен- нями сучасників, одяг запорожців не був одноманітним. Повсякденний, похідний одяг ви- різнявся простотою, що знайшло відображення в його назві – підлий одяг. На противагу 197197 до нього парадний одяг був розкішним та ошатним, до того ж нерідко він був трофейним, здобутим під час походів. за описами очевидців, одяг запорожців складався з жупа- на, зробленого із сукна різних кольорів, шовкового каптана (також різних кольорів), яскравої черкески, шароварів, шовкового кушака, шапки-кабардинки з видри та кошлатої вовняної бурки-вільчури. На ноги взувалися сап’янові чоботи. Парадний одяг запорізьких козаків виготовляли з шовку, польського та англійського сукна. Шовкова штофна тканина з візерунками називалася шальовою, одяг із польського та англійського сукна – састами, а вбрання з червоного східного сукна – кармазин- ним [15, 123]. У дорожніх нотатках німецького посла Epixa Лясоти (XVI ст.), який відвідав зaпopiжжя, знаходимо згадку про такі елементи одягу запорожців, як татар- ський кобеняк і мантій. Посол згадує про козаків як про людей дуже щедрих, які зробили йому коштовні подарунки: кунячу шубу й чорну лисячу шапку. Дані про костюм козаків XVII ст. є й у відомій праці г. Левассера де Боплана, де автор, зокрема, перелічує сорочки, шаровари, шапки та каптани з товстого сукна, що належали до повсякденного козацького одягу. Польські письменни- ки XVIII ст. зазначали, що запорізькі козаки носили широкі шаровари з золо- тим галуном замість опушки, суконні з відкидним рукавом напівкунтуші, білі шовкові жупани, шовкові з золотими китицями пояси й високі шапки зі смуш- ковими окільниками сірого кольору й червоним шовковим вершком, який за- кінчувався китицею. Наочне уявлення про запорізьке вбрання дають гравюри, ікони, прапори й портрети, які збереглися до сьогодні. серед них є три гравюри в додатку до твору О. Рігельмана «Летописное повествование о Малой России», де зображене вбрання військового старшини та двох козаків. запорожці вдяг- нені в широкі шаровари, довгі каптани, низькі шапки й кошлаті бурки. На од- ній із ікон – група запорожців, які моляться Богоматері, одягнених у червоні нижні каптани й верхні темно-зелені з відкритими рукавами жупани, широкі, низько опущені червоні шаровари, підперезані різнокольоровими з наборами й без поясами, а також червоні гостроносі чоботи [15, 143]. На прапорі, який збері- гається в Ермітажі в санкт-Петербурзі, запорожці зображені без верхніх жупа- нів, у шовкових поясах, шапках різних видів – низьких придавлених та високих гострокутих, із баранячим окільником і суконним або шовковим вершком, у широких шароварах і в довгих хустках, що звисають із талії вздовж шароварів. Д. Яворницький описав запорожців, змальованих олією на повний зріст із на- тури: з непокритими головами, з шапками або в руці, або під пахвою. На них червоні жупани, шовкові штофні з візерунками каптани, широкі червоні пояси й сап’янові червоні та жовті чоботи. Цей одяг був характерним перед ліквідаці- єю січі. Існує й докладніший опис костюма запорізьких козаків, складений за колекцією Д. Яворницького: «їхні каптани були нижче колін, кожний мав по два вуси ззаду, як черкеска кубанських козаків, на кінцях рукавів красувалися невеликі відлоги з жовтого оксамиту, прикріплені металевими гачками; у пле- чах каптани досить широкі, а в перехваті – досить вузькі, підбиті клітчастою китайчатою матерією». такий крій забезпечував свободу рухів. До цих каптанів одягали кілька поясів: «один шовкового перського сирцю, ширини дві з полови- ною чверті, довжини в одинадцять аршин, буракового кольору (для підперізу- вання вони складаються втроє навиворіт усередину), з позолоченими кінцями, довжини у три чверті; кожний кінець – із шовковими плетеними шнурками, довжини з аршин, прикріпленими до кожного з кінців пояса; другий – також із шовку, такої ж ширини, сім аршин, бузкового кольору, з посрібленими кінцями і шовковими шнурками на кінцях; третій – такої ж ширини і такої ж довжини, 198198 але без позолоти на кінцях, з ошатної шовкової матерії із квітами і візерунка- ми». У такі пояси запорізькі козаки вкладали гроші, листи, огниво, нюхальні ріжки та інші дрібні речі. Д. Яворницький вважав, що звичай зберігати предме- ти у поясі запорожці позичили у татар. Широкі пояси з матерії були невід’ємною деталлю костюма козацької старшини України, як і польського панства у XVII– XVIII ст. Найпоширенішими в одязі запорожців були турецькі й перські пояси, які привозили вірменські купці. Щодо шкіряних поясів, то їхня довжина до- зволяла лише обгорнути стан. зовнішнє оздоблення з різноманітних металевих накладок нагадувало черкеські пояси [18, 189–190]. Як бачимо, запорізький козацький костюм не був позбавлений багатьох інозем- них запозичень, проте мав сталу етнічну основу, що й зробило його одним із най- яскравіших виявів національної самобутності. У декоративно-ужитковому мистецтві України стиль бароко трансформувався в яскраво виражений національний стиль. Це виявилося в особливій ошатності й урочистості виробів, пишноті та розкоші їх декоративного оздоблення. Неаби- якого розквіту набула рослинна орнаментація, сповнена динаміки внутрішнього руху, посиленням об’ємно-пластичного та живописного рішення. Перехід на нові образно-стилістичні засади барокового світобачення виявився в новому ставленні до орнаментальних форм, їхньому трактуванні, насиченні символікою. Як цілісна стильова система, художньо-образна модель українського бароко мала глибинний зв’язок із традиціями народного мистецтва, тенденцією до підви- щеної декоративності та образності. зміни, що відбувалися в декоративному мисте- цтві, вплинули на розвиток української народної творчості. У царині декоративно- го мистецтва українське бароко мало фольклорну основу, що зумовило послідовне й органічне формування художньої системи з чітким розподілом майстрів на тих, які створювали малюнок і тих, які виконували його у матеріалі. саме в цей період почали вирізняти професійне декоративне мистецтво й народну творчість. Бага- тою орнаментикою, гербами, написами, барельєфами прикрашали речі світського культового призначення, акцентували урочистість і ошатність виробів, пишність їх оздоблення [17, 157–159]. Для періоду українського бароко був властивий буйний розвиток монастир- ського шитва – гаптування. У чому сприяло зростання попиту з боку козацької старшини на яскраво оздоблені речі побуту та вбрання, які характеризували їх як багатих можновладців. У злотному шитві використовували нитки у вигляді вузь- кої металевої стрічечки з металу. Ці нитки за технологією виготовлення називали волочним золотом або сріблом, а в Україні – сухозліткою. від волоченої золотої нитки різнилася золотна нитка, або прядене золото. Це була шовкова або лляна нитка, щільно обвита золотою або срібною стрічечкою. Іноді чисте золото замі- нювали золоченим сріблом. вишивку кольоровим шовком, золотою та срібною су- хозліткою щедро використовували в окрасі як чоловічого, так і жіночого костюма. Нові тенденції до українського гаптарства XVII ст. вніс Київський осередок шит- ва, а з 20-х рр. XVIII ст. – Чернігівський. вважається, що саме на Чернігівщині було започатковано в гаптарстві стиль бароко. також у цей час козацька старшина звернулася до історії свого родоводу, тому поширення набули літописи й родинні хроніки. Через це найпопулярнішим був орнамент у вигляді розлогого рослинного мотиву дерева, із гілок якого неначе виростають погрудні зображення [20, 9–12]. таким чином, можна стверджувати, що в XVII–XVIIIст. в Україні панував стиль бароко, що прийшов із західної Європи та, поєднавшись із тяжінням народно- го мистецтва до підвищеної декоративності й образної наснаженості, сформував яскраво виражений самостійний національний стиль – Українське бароко. Укра- 199199 їнську моду часів Козацького бароко можна назвати справжньою скарбницею ду- ховної культури народу з притаманними їй специфічними способами відображен- ня національного характеру. 1. Бескорса В. трансформація бароко в художній культурі України XVII–XVIII ст.: дис. ...канд. мистецтвознавства. – Х., 2005. 2. Кияниця М. Українське бароко як явище світової культури // Образотворче мистецтво. – 1990. – № 4. – с. 30–31. 3. Шейко В. Історія художньої культури. західна Європа XVII–XVIII ст. / Шейко В., Гаврюшенко О., Кравченко О. – Х., 2001. 4. Шейко В. Історія світової культури / Шейко В., Гаврюшенко О., Кравченко О. – К., 2006. 5. Янсон Х. Основы истории искусств / Янсон Х., Янсон Э. – сПб., 1996. 6. Крупницький Б. гетьман Мазепа та його доба. – К., 2001. 7. Орленко Л. История текстиля и моды. – М., 1998. 8. Киреева Е. История костюма. Европейский костюм от античности до ХХ века. – М., 1976. 9. Кибалова Л. Иллюстрированная энциклопедия моды / Кибалова Л., Гербенова О., Ламарова М.; перевод с чешск. – Прага, 1987. 10. Мерцалова М. Костюм разных времен и народов. – М.; сПб., 2001. – т. 2. 11. Яковенко Н. Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України. – К., 2005. 12. Тищенко О. Історія декоративно-прикладного мистецтва України (ХІІІ–ХVIII ст.). – К., 1992. 13. Енгель Й. Історія України і українських козаків / Енгель Й. // Наук. записки кафедри українознавства Харк. ун-ту. – Х., 1994. – вип.1. – с. 33–35. 14. Історія декоративного мистецтва України. Мистецтво XVII–XVIII ст. [наук. ред. / упоряд. Кара- васильєва т.]. – К., 2007. – т. 2. 15. Ніколаєва Т. Український костюм. Надія на ренесанс. – К., 2005. 16. Горобець В. Назви тканин та одягу в українських джерелах / горобець в. // Народна творчість та етнографія. – 1972. – № 4. – с. 55–57. 17. Матейко К. Український народний одяг. – К., 1977. 18. Ефимова Л. Костюм в России ХV – начала XX века: Из собр. гос. Исторического музея / Ефимова Л., Алешина Т., Самонин С. – М., 2000. 19. Косміна О. соціальна символіка українського традиційного вбрання // Етнічна історія народів Європи. збірник наукових праць. – К., 2007. – вип. 22. – C. 14–15. 20. Кара-Васильєва Т. Українське літургійне шитво / Кара-Васильєва Т. // Людина і світ. – 1996. – № 11. – с. 9–12. Наталя Дядюх-Богатько народний стиль у зБроярствІ гуцульЩини ХVIII–ХІХ столІть У народному декоративно-вжитковому мистецтві особливо важливо окреслити стиль певного виду художніх виробів того чи іншого етнографічного регіону. На сьогодні залишається чимало музейних експонатів неатрибутованих науковцями через невиразно окреслені стильові особливості. Це, зокрема, стосується україн- ської художньої зброї: у каталогах зазначено лише загальну назву виробу (меч, ніж, карабін) та в кращому разі можливий регіон походження. Це насамперед можна пояснити малодослідженістю тематики художньої зброї в Україні загалом та на гу- цульщині зокрема. гуцульщина – етнографічний регіон, цілісність якого забезпечується геопросто- ровими й етнічними чинниками, історією розвитку та культурним надбанням [3].

Вплив західноєвропейських барокових тенденцій на формування української моди в ХVII–XVIII століттях

Репозитарії

Схожі ресурси