Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.)

В статті вперше в історіографії аналізуються причини, цілі, хід збройного виступу моряків проти диктатури більшовиків у місті Миколаєві в травні 1919 р., а також розглядається структура влади, яка сформувалася під час повстання, роль ідеологів повстання Я. Плешкевича та С. Юріцина, вперше аналізуют...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Савченко, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	До 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168994
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.) / В. Савченко // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 56-67. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-168994
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1689942020-06-01T01:25:56Z Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.) Савченко, В. До 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років В статті вперше в історіографії аналізуються причини, цілі, хід збройного виступу моряків проти диктатури більшовиків у місті Миколаєві в травні 1919 р., а також розглядається структура влади, яка сформувалася під час повстання, роль ідеологів повстання Я. Плешкевича та С. Юріцина, вперше аналізуються публікації газет повстанців «Свободное слово красного моряка». In the article, for the first time in historiography, the reasons, objectives and the course of the armed insurrection of sailors against the dictatorship of the bolsheviks in Nikolaev in May of 1919 are analyzed. The uprising of the sailors in Nikolaev was the first rebellion in the navy of the so-called «third force» (the «third revolution»), the design of which began with the insurrection of Ataman Grigor'ev and the Makhnovist movement in the spring and summer of 1919, the last splash of which was the Kronstadt Uprising of Sailors of 1921. There was a unique situation in Nikolaev when parts of sailors and soldiers of the Red Army were in favor of a broad political coalition, freedom of trade and were against the power of the one party and the repression of the Cheka. The structure of power that emerged during the uprising, the role of the ideologists of the Y. Pleshkevich and S. Yuritsin, sailors' leaders were considered in this article. For the first time, the publication of two issues of the newspaper «The Free Speech of the Red Sailor» published by the insurgents is being analyzed. The events in Mykolayiv are considered in the context of the events in the South of Ukraine in May of 1919: the situation that was on the fronts and rearward of the Red Army, uprisings in Kherson, Odessa and Ochakov, peasant demonstrations against the policy of «war communism ». An analysis of the events shows how the regime of the Bolsheviks was shaky and did not have a broad support among the masses, revealing the concealed sharpness of the political struggle within the «revolutionary camp» and the unique political mobility of those days. The insurrection became a manifestation of the general processes that shook Ukraine, in the era of revolutionary activity, when the people were looking for new forms of state and social organization. В статье впервые в историографии анализируются причины, цели, ход вооруженного восстания моряков против диктатуры большевиков в городе Николаев в мае 1919 г., рассматривается структура власти, которая сложилась в ходе восстания, роль идеологов восстания Я. Плешкевича и С. Юрицина, впервые анализируются публикации газеты восставших «Свободное слово красного моряка». 2018 Article Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.) / В. Савченко // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 56-67. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168994 94(477.74) "1919" uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років До 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років
spellingShingle	До 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років До 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років Савченко, В. Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.) Краєзнавство
description	В статті вперше в історіографії аналізуються причини, цілі, хід збройного виступу моряків проти диктатури більшовиків у місті Миколаєві в травні 1919 р., а також розглядається структура влади, яка сформувалася під час повстання, роль ідеологів повстання Я. Плешкевича та С. Юріцина, вперше аналізуються публікації газет повстанців «Свободное слово красного моряка».
format	Article
author	Савченко, В.
author_facet	Савченко, В.
author_sort	Савченко, В.
title	Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.)
title_short	Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.)
title_full	Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.)
title_fullStr	Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.)
title_full_unstemmed	Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.)
title_sort	літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.)
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	До 100-річчя подій Української революції 1917-1921 років
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168994
citation_txt	Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.) / В. Савченко // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 56-67. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT savčenkov líteratoritačervonímorâkiprotičervonihkomísarívdvatižnímikolaívsʹkoímatrosʹkoírespublíki1427travnâ1919r
first_indexed	2025-07-15T03:45:11Z
last_indexed	2025-07-15T03:45:11Z
_version_	1837683034431684608
fulltext	56 УДК 94(477.74) "1919" Віктор Савченко ( м. Одеса) ЛІТЕРАТОРИ ТА «ЧЕРВОНІ МОРЯКИ» ПРОТИ «ЧЕРВОНИХ КОМІСАРІВ»: два тижні миколаївської «матроської республіки» (14—27 травня 1919 р.) В статті вперше в історіографії аналізуються причини, цілі, хід збройного виступу моряків проти диктатури більшовиків у місті Миколаєві в травні 1919 р., а також розглядається структура влади, яка сформувалася під час повстання, роль ідеологів повстання Я. Плешкевича та С. Юріцина, вперше ана- лізуються публікації газет повстанців «Свободное слово красного моряка». Ключові слова: Миколаївська «матроська республіка», Миколаїв, Херсон. Victor Savchenko Literators and «red sailors» against the «red commissars»: two weeks of Nikolayev's «sailor republic» (may 14—27, 1919) In the article, for the first time in historiography, the reasons, objectives and the course of the armed insurrec- tion of sailors against the dictatorship of the bolsheviks in Nikolaev in May of 1919 are analyzed. The uprising of the sailors in Nikolaev was the first rebellion in the navy of the so-called «third force» (the «third revolution»), the design of which began with the insurrection of Ataman Grigor'ev and the Makhnovist movement in the spring and summer of 1919, the last splash of which was the Kronstadt Uprising of Sailors of 1921. There was a unique situa- tion in Nikolaev when parts of sailors and soldiers of the Red Army were in favor of a broad political coalition, free- dom of trade and were against the power of the one party and the repression of the Cheka. The structure of power that emerged during the uprising, the role of the ideologists of the Y. Pleshkevich and S. Yuritsin, sailors' leaders were considered in this article. For the first time, the publication of two issues of the newspaper «The Free Speech of the Red Sailor» published by the insurgents is being analyzed. The events in Mykolayiv are considered in the con- text of the events in the South of Ukraine in May of 1919: the situation that was on the fronts and rearward of the Red Army, uprisings in Kherson, Odessa and Ochakov, peasant demonstrations against the policy of «war commu- nism». An analysis of the events shows how the regime of the Bolsheviks was shaky and did not have a broad sup- port among the masses, revealing the concealed sharpness of the political struggle within the «revolutionary camp» and the unique political mobility of those days. The insurrection became a manifestation of the general processes that shook Ukraine, in the era of revolutionary activity, when the people were looking for new forms of state and social organization. Key words: sailors, rebels, Grigorievtsy, Red Army men, newspaper, propaganda, advice, insurrection, Ni- kolaev, Kherson Виктор Савченко Литераторы и «красные моряки» против «красных комиссаров»: две недели николаевской «матросской республики» (14—27 мая 1919) В статье впервые в историографии анализируются причины, цели, ход вооруженного вос- стания моряков против диктатуры большевиков в городе Николаев в мае 1919 г., рассматрива- ется структура власти, которая сложилась в ходе восстания, роль идеологов восстания Я. Плешкевича и С. Юрицина, впервые анализируются публикации газеты восставших «Свободное слово красного моряка». Ключевые слова: Николаевская «матросская республика», Николаев, Херсон. 57 Літератори та «червоні моряки» проти «червоних комісарів»: два тижні миколаївської «матроської республіки» (14—27 травня 1919 р.) У хроніці бурхливих і масштабних подій українських визвольних змагань замало уваги приділяється епізоду, пов’язаного з унікаль-ною спробою жителів міста Миколаєва ство-рити «нову соціалістичну Україну» без «комуністичних принад» – партійної диктату-ри, терору ЧК, продрозкладки... Миколаївські події травня 1919 р. згадуються в історіогра-фії тільки в зв'язку з повстанням Н. Гри-гор'єва, хоча вони мають самостійне значення та показують особливу тенденцію в розвитку революційних подій весни 1919 року. Єдина стаття Є. Вікторова, що була присвячена повс-танню в Миколаєві побачила світ 1930 р. та мала форму історичного есе, в якому особисті спогади більшовицького функціонера поєдну-валися з цитатами з газет та слідчої справи. Цікаво, що після оприлюднення першої части-ни матеріалу, в якому розглядається перед-історія повстання, публікація наступних час-тин статті штучно обривається. Більшовицькі цензори прогледівши «крамолу» у змісті пер-шої частини статті, заборонили її подальшу публікацію, незважаючи на анонс «далі бу-де»1. Згадується виступ у Миколаєві в спога-дах більшовика Я. Ряппо, що базувалися ви-ключно на особистих враженнях.2 Причини повстання аналізується в стат-тях Я. Ряппо та Є. Вікторова схематично. Ав-тори акцентують увагу перш за все на селян-ському факторі у формуванні робітництва Ми-колаєва, на критиці лівих есерів, анархістів та «матросів-кримінальників», які ніби то підго-тували соціальний вибух, та очолили повстан-ня. Проте, стихійні події травня 1919 р. у Ми-колаєві були частиною масштабного історич-ного процесу, без розуміння якого неможливо осягнути причини та цілі цього збройного ви-ступу. На події в причорноморському місті впливали глобальні зовнішньополітичні чин-ники весни 19-го – крах інтервенції на Півдні України, коли війська Антанти були витіснені з регіону Миколаїв–Одеса погано озброєними сільськими загонами отамана Н. Григор'єва. Перемога революції в Угорщині та підготовка Червоної Армії до «визвольного походу» до Румунії та Угорщини, звістки про революцію в Баварії, успіхи «червоних» на «петлюрів-ському» та Західному фронтах, все це створю-вало атмосферу загальної революційної ейфо-рії. Успіх «лівої ідеї» привів до активізації сил лівих есерів, борьбистів, боротьбистів, анархі-стів, махновців… Надії на омріяний комунізм породжували гострий конфлікт з реаліями більшовицької влади. Надочікування від приходу до влади комуністів розвіялися вже через місяць їх па-нування. Робітники голодували, селянство потерпало від експропріацій в добу «військо-вого комунізму» (з 1 квітня 1919 р. в УСРР введена продовольча розкладка, місцеві з'їзди рад вимагали її скасування). Село покладало надії на зрівняльний розподіл землі, який обі-цяв провести радянський уряд, однак на прак-тиці найкраща поміщицька земля передавала-ся колгоспам, радгоспам, державним цукро-вим заводам. Вже в березні 1919 р. з’являють-ся гасла: «Геть комуну, ЧК, комнезами, приз-наченців-комуністів, продзагони!», «Ради без комуністів!», «Свободу торгівлі!». Ватажки по-встанського руху (Н. Махно, Н. Григор'єв та ін.), які допомагали встановлювати владу рад, відтіснялися на периферію суспільно-полі-тичного життя очільниками нового правлячо-го режиму. З появою у квітні 1919 р. декрету про скасування принципу виборності команд-ного складу, повстанська армія повинна була стати регулярною. Згаданий правовий акт був спрямований проти «отаманщини» в РСЧА, яка на Київщині вже повернула «червоні» баг-нети проти більшовицької диктатури. В. За-тонський згадував про ті часи: «будь-який наш полк (у травні 1919 р.) міг підняти проти нас повстання, і часом не завжди було зрозу-міло, чому та чи інша частина бореться на на-шій стороні, а не проти нас».3 Події, що обумовили появу «Миколаїв-ської республіки» розгорталися 7–10 травня 1 Вікторов Є. Південний «Кронштадт» (до історії повстання миколаївських морців 1919 року) / Є. Вікторов // Літо-пис революції. – 1930. – №2(41). – С. 73–103. 2 Ряппо Я. Революционная борьба в Николаеве / Я Ряппо // Летопись революции. – 1924. – №3(8). – С. 5–43. 3 Затонский В. П. Водоворот: Отступление южной группы /В. П. Затонский // Этапы большого пути: Воспоминания о гражданской войне. – М.: Воениздат, 1963. – С. 157–180. Віктор Савченко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 58 1919 р., коли влада намітила початок револю-ційного «походу в Європу» через Молдову-Румунію на допомогу «червоній» Угорщини. Командувач Українським фронтом В. Антонов-Овсієнко для реалізації цього завдання виок-ремив 6-ту дивізію 3-ї Української радянської армії, якою командував отаман Н. Григор'єв. Дивізія (16 тис. чол.) складалася переважно із селян, які «пішли від Петлюри» та в березні-квітні 1919 р. витіснили війська Антанти з Херсона, Миколаєва, Одеси. Н. Григор'єв поп-росив у командування три тижні на відпочи-нок для своєї дивізії, для переформування час-тин перед походом. В кінці квітня 1919 р. «григор'євці» повернулися на Єлисаветград-щину. Їх поява в селах, де вже господарювали продзагонівці, змінило обстановку – владні структури розбіглися під загрозою повстансь-ких погромів та знищення комуністів. 7 травня командувач 3-ї Української армії М. Худяков наказав Н. Григор'єву протягом 24 годин «припинити неподобства», які чинили повстанці його дивізії. У разі, якщо отаман не зможе втихомирити повстанців, він зобов'язу-вався скласти повноваження комдива. В той же день, В. Антонов-Овсієнко наказав зосере-дити дивізію Григор'єва (до 10 травня) уз-довж Дністра для «походу на Захід». Але Н. Григор'єв не виконав наказу та видав «Універсал», в якому закликав «народ України та бійців Червоної Української Армії» до зага-льного повстання: «Хай не буде диктатури ні окремої людини, ні партії... Геть насильство справа, геть насильство зліва!.. До ради мають право бути обраними представники всіх пар-тій, які стоять на радянській платформі, і ті, хто визнають себе безпартійними, але підтри-мують радянську владу... Хай живе свобода друку, сумління, зборів, союзів, страйків, праці і професій, недоторканість особи, думки, жит-ла, переконань і релігії! Народ Божий, любіть один одного, щоб не розлити братської крові! Забудьте партійну ворожнечу... Уряд авантю- риста Раковського та його ставлеників проси-мо піти і не ґвалтувати волю народну. Всеук-раїнський з'їзд Рад дасть нам уряд, якому ми підкоримося і свято виконаємо його волю...». «Універсал», підписаний «отаманом партизан Херсона і Таврії» Н. Григор'євим набув поши-рення в частинах РСЧА та серед населення. Після проголошення «Універсалу» 9 травня Н. Григор'єв, як не дивно, телеграфує коман-дуючому фронту і запевняє про свою неприче-тність до бунту й обіцяє виступити на «румунський фронт». Наступного дня він зая-вив В. Антонову-Овсієнку, що починає повс-тання: «Уряд авантюриста Раковського я вва-жаю поваленим… Дуже прошу Вас особисто дозволити мені без бою зайняти Миколаїв, Херсон». 10 травня «Н. Григор'єв та його спільники» були оголошені «поза законом».4 10–12 травня у містах УСРР (в тому числі в Миколаєві та Херсоні) пройшли загальні збо-ри місцевих рад, представників військових частин, профспілок на яких присутні засуджу-вали повстання Григор'єва та оголошували мобілізацію членів своїх організацій для боро-тьби з повсталими. У відозвах, прийнятих за результатами цих зборів, Григор'єв проголо-шувався «ворогом трудящих», «бандитом», «білогвардійцем», «погромником», «претен-дентом на гетьманський престол»5. Представ-ники соціалістичних партій та Конфедерації анархістських організацій України «Набат» виступили проти «авантюри Григор'єва». Од-нак потужна більшовицька пропаганда не змогла приборкати антирадянські виступи на Півдні України. 11 травня Білоруська радянсь-ка бригада та 1-й селянський полк Казакова підняли повстання проти більшовиків в пе-редмісті Одеси: «На Б. Фонтані вбито 14 комі-сарів та 30 простих євреїв. Розгромлено бага-то крамничок».6 Загони Казакова та Вендта захоплюють Ананьєв, до повсталих приєдну-ється радянський гарнізон Балти. 13 травня на профспілкових зборах в Херсоні представ- 4 Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской войне. Т. 4 / В. А. Антонов-Овсеенко. – М.-Л.: Госвоениздат, 1933. – С. 203–208. 5 В огне гражданской войны Из истории борьбы трудящихся Одесщины против объединенных сил внутренней и внешней контрреволюции в период гражданской войны и иностранной военной интервенции. 1918 - ноябрь 1920 гг. Сб. документов и материалов. – Одесса, Одес. кн. изд. 1962. – С. 197. 6 Бунин И. Окаянные дни. – Одесса, 1990. – С. 22. 59 Літератори та «червоні моряки» проти «червоних комісарів»: два тижні миколаївської «матроської республіки» (14—27 травня 1919 р.) ники спілки портових та річкових робітників звинуватили комуністів у «провокуванні пов-стання»7. Миколаїв з 10 травня опинився в облозі, шляхи сполучення контролювалися повстали-ми. У місті було проголошено воєнний стан, створено військову раду (начальник гарнізо-ну Я. Ряппо, голова ЧК Абашидзе, коменданта міста А. Рожанський, особливоуповноважено-го уряду Й. Скляр). 12 травня на миколаївсь-кому вокзалі з’явився загін повстанців Григо-р'єва (63 чол.) з великою кількістю зброї та вибухівки. За короткий час співробітникам місцевої ЧК вдалося роззброїти повстанців а також заарештувати 14 матросів та червоно-армійців8. Тривогу очільників радянської влади в Миколаєві викликав матроський напівекіпаж 1300–1500 осіб, що у квітні 1919 р. отаборився у морських казармах у центрі міста (форму-вався з лютого 1919 р., спочатку у Харкові, з березня – у Катеринославі), який за короткий період часу набув «анархо-махновсько-карного обличчя». Ось яку характеристику миколаїв-ським матросам можна було зустріти на шпа-льтах компартійної преси середини 1920-х років: «Краса і гордість Жовтня», червоні мо-ряки… відірвалися від своєї виробничої бази, стали скоро розкладатися й перетворилися на тих «братиків кльош», якими їх добре знала вся країна; саме ті групи та загони моряків, які в період, німецької окупації і після неї за-лишилися на березі і збереглися, як організо-вана і збройна сила, до початку 1919 року на Півдні, перетворилися на своєрідні організації напівтерористичного, напів-бандитською штибу. В значній мірі вони живили махновсь-кі сили; в свою чергу, махновщина й махновсь-кий елемент, одягаючи безкозирку зі стрічка-ми, приставали для «зручності роботи» до ма-троських загонів. Так, в кінці кінців, вийшло, що матроси в Миколаєві у 1919 році, після від-новлення Радвлади та відходу німців, стали силою не радянською, а анархічною й навіть махновською. І, оскільки вони були силою і ще збройною, з ними доводилося рахуватися; во-ни наклали свій відбиток на характер та хід подій… Дрібнобуржуазні настрої певної части-ни робітничої маси знаходили свій вияв у та-ких гаслах, як радвлада за участю всіх соціалі-стичних партій, Ради без комуністів та чека. Ці гасла особливо популярні були в матроському середовищі, в тих загонах, які під ім'ям флот-ського екіпажу перебували в Миколаєві влітку 1919 року і становили там головну збройну силу»9. 13 травня 1919 року пройшли збори «червоних матросів» на яких лунали заяви, про те, що корабельники не підтримують все-владдя комуністів та вимагають «справжньої радянської влади». Тоді з’явилися лідери «червоних матросів» Проскуренко (помічник начальника напівекіпажу) та Євграфов. Вони закликали негайно переобрати ради та відпу-стити з ЧК арештованих матросів та солдат. В той же час Проскуренко виступив проти «авантюриста Григор'єва», за відправку заго-ну моряків на фронт проти повстанців. Матро-си вимагали звіту перед ними уповноважено-го уряду Й. Скляра, але той не приїхав до напі-векіпажу… В той же час воєнком підтягнув до центру міста з фронту «надійні частини», а влада намагалася арештувати лідерів матро-сів. Відчувши масовий супротив матросів, вла-да вимушена була відступити, але відправка матросів на «григор'євський фронт» була зір-вана10. На світанку 14 травня 1919 р. сили більшо-виків почали наступ на штаб «бунтівників» – будівлю на півекіпажу. У момент протистояння моряків з правлячим режимом більшість вій-ськових частин у місті оголосили про свій ней-тралітет. Наступ на напівекіпаж підтримали тільки партійні дружини більшовиків та укра-їнських соціал-демократів «незалежніків», батальйон ЧК, окремі підрозділи полку «спартаківців» (400 чол.). До того ж під час ліквідації «ворожого антирадянського гнізда» вийшов з ладу єдиний панцерник більшови-ків. Наступ захлинувся, матроські загони ото- 7 Нова зоря. – Херсон. – 1919. – 14 мая. 8 Вікторов Є. Південний «Кронштадт»… – С. 79, 81. 9 Деникинское подполье в Николаеве // Летопись революции. – 1926. – № 3–4(18–19). – С. 7–8. 10 Вікторов Є. Південний «Кронштадт»… – С. 82. Віктор Савченко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 60 чили наступаючих та обложили будівлю ЧК. Матроси штурмом взяли будинок ЧК та в’яз-ницю, звільнівши політичних (так званих «117 жертв ЧК») та водночас залишивши за ґратами «карні та буржуазні елементи». Голо-ву миколаївського ЧК Абашидзе (Соломон Гуткін, який взяв псевдо «Абашидзе», з 1918 р. працював у ЧК Орші та Смоленська, у квітні 1919 р. прибув до Миколаєва) та чекіста, що вбив одного з нападників (матроса М. Боровикова), було арештовано та страчено, а «ЧК розігнано»11. Голова виконкому Миколаївської ради Ф. Соколов (колишній анархіст-синдикаліст, ре-емігрант зі США, навесні 1918 р. перейшов на бік більшовиків), що б зберегти владу над час-тиною міста, почав домагатися перемир’я у переговорах з лідером матросів-бунтівників Проскуренком. На вимогу матросів партійна верхівка міста (Ф. Соколов, Я. Ряппо, військо-вий комісар Бєлов, Й. Скляр) прибула до напі-векіпажу, де їх підступно було заарештовано. Частина матросів вимагала розстрілу «верхівки», але Проскуренко наполягав на зві-льненні арештованих, для їх участі в загаль-номіському мітингу на Думській площі. На во-лелюбному зібранні, повсталі моряки дали висловитися більшовикам, проте їх промови не знайшли схвалення. Мітингарі підтримали гасла лідерів повстання Проскуренка та Єв-графова – «за ради без комуністів», «за розум-ні форми управління». Після мітингу відбуло-ся спільне засідання виконкому ради та ліде-рів повсталих. І хоча більшовики домінували у виконкомі проте були вимушені поступитися владою. Проскуренко отримав посаду началь-ника гарнізону та статус головуючого на засі-даннях виконкому та мітингах повсталих. бі-льшовик Ф. Соколов згадував, що в місті утве-рдилася «одноосібна диктатура» Євграфова, «якого ніхто не уповноважував», але він отри-мав (за згодою з виконкомом) ключову посаду коменданта міста. На початку повстання соці-алістичні партії міста відмовилися входити до нового виконкому « бо не хотіли бути іграш- кою в руках Євграфова»12. У той самий час в «миколаївський республіці» не було єдності серед її лідерів. Між Проскуренком та Євгра-фовим не було єдності у поглядах. Проскурен-ко шукав компромісів з виконкомом та біль-шовиками, а Євграфов – підтримував радика-льні гасла повстанців. Третій центр влади, бі-льшовицький виконком, в будь-яких умовах намагався «самозберегтися». В той же час в 75 км від Миколаєва – в місті Херсоні розгорталися схожі події. Ввечері 13 травня 1919 р. «григор'євці» наблизилися до Херсону й більшовики у паніці без бою за-лишило місто13. Наступного дня у міському театрі відбувся Херсонський повітовий з’їзд, на якому переважали ліві есери. То ж не див-но, що головуючий Іван Плис оголосив, що влада у місті перейшла до лівих есерів. З’їзд обрав новий ревком на чолі з Єфіменком (пізніше ревком очолив Балашов). Делегати підтримали повстання Григор'єва, заявивши, що вважають отамана «справжнім революціо-нером». 14 травня до влади у місті повернувся лівоесерівський виконком, на його бік перей-шов міський гарнізон (караульний полк 1200 чол., артбатарея). У такий спосіб Херсон та його околиці стали «незалежною радянською республікою». 15 травня до Херсону прибув І народний полк на чолі з «григор'євцями» Ру-сановим (Русіним) та Зайцевим. Події у Херсо-ні та Миколоєві спонукали до рішучих дій ма-тросів Очакова та військовослужбовців 3-го Кримського полку в Бериславі. Очаківські ма-троси зайняли села навколо Очакова (Анчекрак та ін.)14. 14 травня РВС 3-ї Української армії оголо-сив військовий стан на теренах Херсонської губернії, а себе «вищим органом радянської влади»15. 16 травня в Миколаєві пленум ради домігся звільнення усіх затриманих більшо-виків та відновлення повноважень виконком у старому складі (проголосив «довіру викон-кому»). Ф. Соколов затвердив входження до виконкому трьох представників від гарнізону та представників моряків до всіх відділів ви- 11 Вікторов Є. Південний «Кронштадт»… – С. 84. 12 Там само. – С. 85. 13 Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской… – С. 222. 14 Новая заря. – Херсон, –1919. –17 мая; Свободное слово красного моряка. – Николаев. – 1919. - №2. – 26 мая. 61 Літератори та «червоні моряки» проти «червоних комісарів»: два тижні миколаївської «матроської республіки» (14—27 травня 1919 р.) конкому. Тоді ж Проскуренко та Євграфов увійшли до військової ради Миколаєва16. В. Антонов-Овсієнко згадував, що зв'язок на той час з Миколаєвим обірвався. У раді з'явився представник Григор'єва, який запро-понував виконкому підтримати «Універсал» та впустити частини отамана до міста (повстанці зосередилися на ст. Водопій). Після такої пропозиції Ф.Соколов закликав робітни-ків міста «до зброї», Проскуренко назвав ота-мана «ворогом революції», а Євграфов дав слово, що не буде агітувати проти радянської влади. Командир комуністичної дивізії у Кахов-ці Сиволап наказав лівим есерам та «гри-гор'євцям» залишити Херсон, інакше він «перетворить місто на цвинтар»18. В ніч на 16 травня до Херсону з Миколаєва прибув збройний загін матросів (з гарматами та кава-лерією) для звільнення від загонів Григор'єва, але наступного дня цей загін повернувся до-дому. До Херсону увійшли військові підрозді-ли на чолі з Веселовським, який спробував роззброїти місцевий ударний батальйон та народний полк Це коштувало Веселовському посади начальника гарнізону. Комендантом Херсона було оголошено командира 1-го на-родного полку «григор'євца» Русанова19. 17 травня 1919 р. ревком Херсону оголосив про початок виборів до міської ради від соціа-лістичних партій та профспілок. З середини травня в суспільно-політично-му житті Миколаєва помітну роль почали віді-гравати два відомих літератори – Я. Пляшке-вич та С. Юріцин, які ні до повстання матро-сів, ні до більшовицького виконкому не мали жодного відношення. Можливо їх появу підго-тував матрос Євграфов, що мав есерівські пе-реконання. Відтворити події того часу допо-магає перше число газети «Свободное слово красного моряка»20 за 20 травня 1919 р. (ця уніка-льна газета нещодавно була виявлена автором у одному екземплярі). Ян (Іван) Іванович Пляшкевич (псевдо – І. Новгород-Северський) народився у листопаді 1893 р. в дворянський родині в с. Кам'янка під Вязьмою, хоча місцем свого народження він називав або Одесу або неіснуюче місто Олексі-ївська-на-Амурі. Дитинство він провів в Марі-їнську (Томська губ.), навчався в механіко-технічному училищі в Омську, закінчив війсь-кове училище в Іркутську. Деякий час він пра-цював землеміром, брав участь у Першій сві-товій війні, отримав звання штабс-капітана21. В газетній публікації він відкриває окремі фа-кти своєї біографії: «Я видавав «Свободное слово»... я був на обліку у вашій надзвичайці», вказуючи, що цю газету «травили» більшови-ки, денікінці, «щирі українці», «холопи старо-го режиму гетьманщини, петлюрівщини і му-равйовщини»22. Газета «Свободное слово» ви-давалася в Херсоні в 1917 – на початку 1918 р., отже, можна зробити припущення, що автор мешкав тоді саме в цьому місті. В планах Я. Пляшкевича було видання в Миколаєві худо-жньо-літературного журналу «Южный ого-нек», який, за його словами, він намагався ви-давати в Одесі у 1918 р., але там він був «закритий гетьманцями та австрійцями за російську орієнтацію». «Южный огонек» нама-галися видавати у Вознесенську та Харкові, але в цих містах він «був закритий чиновника-ми-комуністами»23. Дійсно в Одесі з 8 квітня Я. Пляшкевич 15 В огне гражданской войны… – С. 203. 16 Ряппо Я. Революционная борьба в Николаеве… – С. 23. 17 Вікторов Є. Південний «Кронштадт»… – С. 85; Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской… – С. 222. 18 Новая заря. – Херсон. – 1919. – 16, 18, 20 мая. 19 Там само. – 16, 17, 20 мая. 20 Газета видавалася в Миколаєві за адресою вул. Адміралтейська 19, літератором Я. Пляшкевичем (автор більшості статей в газеті). До редколегії газети входили моряки Євграфов та Гейтус, художник Семен Отто, в виданні брали участь місцеві «вільні художники Мурзанов, Томілов. 21 Доля Я. Поэт ледяной пустыни. Загадка И. Новгород-Северского / Я. Доля // Честное слово. – Новосибирск. – 2009. – 8 июля. 22 Свободное слово красного моряка. – Николаев. – 1919 (№1). – 20 мая. 23 Там само. Віктор Савченко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 62 Перша шпальта газети «Свободное слово красного моряка». 1919. № 2, 26 травня. Миколаїв 63 Літератори та «червоні моряки» проти «червоних комісарів»: два тижні миколаївської «матроської республіки» (14—27 травня 1919 р.) по кінець серпня 1918 р. видавався літератур-ний журнал «Южный огонек», видавцем й ре-дактором якого був літератор Петро Черський (можливо це було чергове псевдо Я. Пляшкеви-ча, який мешкав в Одесі весною-влітку 1918 р.). Політичні уподобання Я. Пляшкевича бу-ли близькими до програми російських есерів (в газеті «Свободное слово красного моряка» вміщені велика стаття есера В. Бурцева, кри-тичні висловлювання миколаївських меншо-виків), він негативно ставився до більшови-ків, влади гетьмана П. Скоропадського, часто вживав словосполучення – «банди петлюрів-ців». В статті «Что делать?» він (під псевдо «Новгород-Сєвєрський») «робить реверанс» в бік Червоної Армії, що «героїчно бореться на всіх фронтах», викриває погромників-чорно-сотенців, що «нацьковують селян на робітни-ків» та намагаються «затопити в єврейський крови й радянську владу»24. В статті «Хозяева вчорашнего дня» він звертається до більшовиків: «ви обслуговуєте інтереси самих себе… не будуйте великий храм комунізму в порожнечі, не мрійте з гурт-ком однодумців зачарувати народну стихію... як ми обійдемося без представників інших соціалістичних партій, без фахівців, що оголо-сили себе позапартійними, без вільного слова, без громадського контролю та сил»25. В програмній статті «От редакции» він конкретизує свою позицію: «Ми вороги пар-тійної вузькості, партійної замкнутості, край-ніх політичних течій… безпартійні та незале-жні від будь якої партії соціалісти». Він звер-тається до повсталих моряків як до патріотів, які «...мріють про правду та свободу для всіх громадян нашої Батьківщини, які виступають в якості партизанів для боротьби за правду, свободу та революцію... Ті порядки, які існу-ють у нас під назвою Радянської влади, дійсно не дуже гарні... влади Радянської власне кажу-чи немає, немає влади робітників і селян... Ра-ді і нашому депутатові в ній ніякої влада не положено. Зібрали цих самих депутатів на перше засідання Ради і сказали: «Вибираємо виконком, та дивіться вибирайте тільки кому-ністів». Вибрали. А зараз мусіти йти по домів-ках... виконком діє сам по собі, як йому зама-неться... настряпав сам безліч канцелярій та комісаріатів та відділів та підвідділів. Тут увійшли вже люди не з виборів до ради а за призначенням, справжні чиновники. І всякий комісаріат, відділ і підвідділ орудує справами кожен сам по собі не питаючи Раду. І всі ці установи і Виконком і Надзвичайка і Комісарі-ати і відділи і підвідділи, всі вони що роблять, все це роблять від вашого імені... Рада збира-ється раз на місяць і ніяких справ не розбирає, а тільки вислуховує, що Виконкому і Коміса-рам буде завгодно розповісти про свою діяль-ність, візьме до уваги і мовчки розійдеться. А якщо хто заїкнеться про що-небудь, його ого-лошують контрреволюціонером і лякають надзвичайкою... селян зовсім не питають ні про що, з ними не рахуються, їх майже немає в Раді… постанови Рад різко суперечать інте-ресам селянства»26. В статті «Братское слово» анонімний «червоний моряк» проголошує – «Геть тилову братовбивчу війну!.. Товариші робітники та селяни йдіть за червоним моряком! Він несе вам справжню свободу!» та конкретизує зви-нувачення повсталих: «Комуністичне коміса-родержавство в жадібній боротьбі за владу» «лякає громадян надзвичайками», більшови-ки у всі установи «посаджати осіб криміналь-них або своїх приятелів, родичів…»27 В статті «Где выход?» Я. Пляшкевич про-понує: «Потрібно домогтися, щоб ваші депута-ти в Раді дійсно виражали ваші погляди і на-строї та мали можливість проводити їх в жит-тя... що б ви могли замінити одного депутата іншим, якщо ви незадоволені вашим депута-том або якщо він був обраний неправильно, під тиском влади, або якщо в обранні його брали участь тільки мало хто з вас. Потрібно домогтися: 1) дійсної влади Рад, знищення комісародержавства; 2) організації спільних перевиборів Ради, причому вибори повинні бути організовані так, що б в них могли при- 24 Свободное слово красного моряка. – Николаев. – 1919 (№1). – 20 мая. 25 Там само. 26 Там само. 27 Там само. Віктор Савченко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 64 йняти рівну участь всі трудящі, що б не було з боку керівництва ніякого тиску...; 3) пропор-ційного представництва; 4) повної свободи предвиборчої агітації й взагалі відновлення політичних свобод і прав людини та громадя-нина; 5) знищення на всій Україні кровожер-ливого комуністичного надзвичайного стану та катівень, де гнилі без суду та слідства; 6) скорочення числа радянських канцелярій та чиновників й обрання відповідальних пра-цівників Радою; 7) докорінної зміни продо-вольчої політики...; 9) визнання всіх політич-них партій, що стоять на платформі Радянсь-кої влади»28. Це була вже конкретна програма «миколаївської республіки», а Я. Пляшкевич виступив, як головний ідеолог цього політич-ного утворення. Подібну програму поділяв і політичний есерівський лідер, корінний миколаївець Сер-гій Петрович Юріцин. Сорокап’ятирічний С. Юрі-цин був знаним та поважним місцевим діячем з поважною біографією. За спеціальністю вче-ний-лісівник (навчався в Парижі), потомстве-ний почесний громадянин, був редактором-видавцем популярної газети «Южная Рос-сия» (Миколаїв; видавалася з 1901 р.), газети «Сын Отчизны» (С.-Петербург; видавалася як орган партії есерів з 1904 р.), сатиричного жу-рналу «Жупел» (С.-Петербург; 1905–1906 рр.). У 1904 р. він був обраний гласним Миколаїв-ської думи, був членом Миколаївського відді-лення Російського Технічного товариства, яхт-клубу, чемпіоном Миколаєва з шахів. 1907 р. він був засуджений, як опозиційний редактор, на рік в'язниці, але сховатися за кордоном. У 1908–1913 рр. він мешкав в Єгипті мав конта-кти з Закордонним комітетом «Союзу чорно-морських моряків». Після арешту у 1912 р. ке-рівника цього «Союзу» М. Адамовича у С. Юрі-цина пройшов обшук. В Україну він повернув-ся після амністії 1913 р. У 1917 р. він стає Херсонським губернським комісаром від Тим-часового уряду, гласним Миколаївської думи, членом виконкому Миколаївської Ради, чле-ном Всеросійських Установчих зборів. 20 гру-дня 1918 р. Миколаївська дума обрала С. Юрі- цина комісаром міста, але коли у березні 1919 р. владу в Миколаєві захопили більшови-ки, С. Юріцин «зникає».29 На пленумі об’єднаного виконкому ради 16 травня він постає в якості головуючого за-сіданням. С. Юріцин виступав за «замирення» сторін, пошук компромісу та політичну боро-тьбу без використання зброї. Його політична вага у місті безперечно впливала на владні рішення того часу, на поведінку Євграфова. 22 травня, коли у виконкомі ради обгово-рювалося питання наступу частин Григор'єва на місто, Євграфов заявив про готовність мо-ряків йти на фронт «проти отамана». Загін матросів (500 багнетів, 4 гармати) виступив на ст. Водопой, але там приєднався до повста-нців та спонукав загін «спартаківців» до втечі з займаних позицій. Зрозуміло, що цей перехід був підготовлений, в тому числі й пропаган-дистами «вільних рад». Фронт був прорваний і повсталі селяни та матроси увійшли до Ми-колаєва. З інформації «События дня» в газеті «Свободное слово красного моряка» стає зро-зуміло, що 23 травня біля ст. Гарєлове стався перехід матросів на бік Григор'єва, після чого панцерні потяги з військами «Григор'єва та Махна» вдень 24 травня з’явилися на микола-ївському вокзалі: «…моряки з музикою виру-шили зустрічати довгоочікуваних визволите-лів та ввечері того ж дня з'єдналися з ними… Комуністи, комендант, адміністрація, міліція, збігли». Моряки з панцерних автомобілів та з панцерного потягу стріляли по відступаючих з міста більшовиках, які відійшли за Півден-ний Буг – «вороги свободи засіли в Варварів-ці»; «25 травня влада налагоджується… Кінні загони Григор'єва та Махна разом із червоними моряками підтримують лад у місті... (вже після розгрому повстання влада «звітувала» про єв-рейський погром скоєний «григор’євцями» в Миколаєві – «загинуло бл. 100 людей, вул. Чернігівська вигоріла дотла»). Газета спові-щала, що з 24 травня владу в місті перебрав на себе Міжпартійний ревком (голова С. Юрі-цин). В іншому випуску газети йшолся проте. 28 Свободное слово красного моряка. – Николаев. – 1919 (№1). – 20 мая. 29 Беляков В. В. Публицист Сергей Юрицын, дважды эмигрант / В. В. Беляков // Тезисы и доклады 7-й науч. межинст. конференции «Российская диаспора в странах Востока». – М.: 2016. – С. 8–11. 65 Літератори та «червоні моряки» проти «червоних комісарів»: два тижні миколаївської «матроської республіки» (14—27 травня 1919 р.) що 26 травня 1919 р. «в кінотеатрі» готували-ся загальні збори делегатів від соціалістичних партій, профспілок, ФЗК, частин повстанців та матросів, для організації влади у місті30. 26 травня газета «Свободное слово крас-ного моряка» виходить під гаслом – «Честь та хвала визволителям червоним чудо-богати-рям. Махновцям, григор'євцям та морякам!». Стаття «К спасителям!» закликала скинути «ярмо комісародержавної влади… Геть крово-жерлих володарів, мерзенних тиранів та вбивць катівень надзвичайного стану!» та прославляла «славних селянських борців за свободу і безсмертних червоних моряків». Лист до редакції «від моряків» вимагає від нової влади: «звернути увагу на ті елементи, які були нашими ворогами, сиділи в надзви-чайці, а тепер так само займають майже ті ж відповідальні посади, для прикладу взяти Со-колов, Боєв...», матроси пропонують «видали-ти їх» - арештувати. Виходячи з цього можна зробити висновок, що більшовицькі лідери, що залишилися у місті 25 травня не були за-арештовані. Хоча більшовицька пропаганда підняла ліміт про розстріл комуністів в Мико-лаєві.31 Комуністичний функціонер Я. Ряппо згадував, що Ф. Соколов та колишній комен-дант А. Рожанський вирушили з Миколаєва до Одеси, але їх заарештували на Варварівському мосту та арештували. «Спартаківці», дізнав-шись про цей арешт, двома ротами підійшли до напівекіпажу та звільнили арештованих32. Газету відкриває відозва отамана Григо-р'єва до товаришів червоноармійців із закли-ком виборювати «щиру радянську владу» то розганяти «надзвичайки». Серед своїх ворогів Григор'єв називає не тільки більшовиків, але й «Петлюру, гетьмана, німців, французів». Ще одна відозва до «товарищів селян та робітни-ків» закликала: «…підтримайте селянську ар-мію григор'євців та махновців! Розширте, роз-дмухайте пожежу повстання чесних, сміливих людей. Не дайте пролитися братській крові, не змушуйте повстанців-селян вступити з боєм в Миколаїв, йти і далі по братнім тру-пам... Хай живуть робітничо-селянські ради обрані чесно з представників всіх соціальних партій... Хай живе свобода слова друку для со-ціалістів». Ця відозва йшла, ніби то «від шта-бів Григор'єва та Махна», хоча прізвище Мах-на тут було явно недоречно.33 В статті «Унтер-офицерская вдова сама себе высекла» (Я. Пляшкевича – І. Новгород-Сіверського) пропагується Н. Махно та Зеле-ний: «Всю Київську губернію охопив рух Зеле-ного (прихильника радянської влади) що під-няв прапор повстання проти партійної дикта-тури... проголошене гасло «Хай живе радянсь-ка влада без комуністів!» є резолюцією, що була висунута з'їздом 72 волостей, підписана Махном... Рух Махна носить той же характер невдоволення селян короткозорою та невмі-лою політикою нацьковування міста на село»34. Більшовицьки «історики» вхопилися за цю під-робку та, згодом, твердили, що Проскуренко та Євграфов – «анархісти», а Миколаєвом «опанувала частина махновських банд, фронт яким відкрили матроси.... явно виявився най-тісніший ідейний і організаційний зв'язок ма-хновщини з «радянськими» матросами».35 В той час коли місто опинилося в руках нового повстанського ревкому, більшовиць-кий загін на чолі з Я.Ряппо (партійна та робіт-нича дружини, частина спартаківців, разом до 500 осіб, 12 кулеметів), що відступив з міста, отаборився біля Варварівського мосту, але вже 25 травня більшовики були вибиті з око-лиць Миколаєва та відійшли на 15 км від міс-та, очікуючи червоні війська, що йшли з Оде-си36. Ще 22 травня на Миколаїв з Одеси були направлені частини «в складі двох батальйо-нів 1-ї робітничо-селянської бригади т. Голу-бенка», але вони не наважувалися підійти до міста й самі очікували підсилення37. 30 Свободное слово красного моряка. – Николаев. – 1919 (№2). – 26 мая. 31 Там само. 32 Ряппо Я. Революционная борьба в Николаеве… – С. 22. 33 Свободное слово красного моряка. – Николаев. – 1919 (№2). – 26 мая. 34 Там само. 35 Деникинское подполье в Николаеве… – С. 7. 36 Ряппо Я. Революционная борьба в Николаеве… – С. 25. 37 Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской… – С. 222. Віктор Савченко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 66 26 травня 1919 р. до Херсону «прибули вій-ська відступаючого отамана Григор’єва» (16 ешелонів військ з панцирниками та гармата-ми), «частина військ відправилась на Таврій-ський берег» (Олешки, Гола Пристань)38. В той самий час червоні частини оточили Миколаїв, про що свідчить наказ штабу повсталих про запровадження стану облоги в місті39. Вночі з 26 на 27 травня на околицях міста точилися бої, «частини одеського напрямку» (49-й стрі-лецький полк) штурмували Миколаїв. Вдень 27 травня місто вже контролювалося «черво-ними»40, але нова-стара влада виявилась бру-тальнішою за «владу матросів». Командир 49-го полку Бражніков дивився на Миколаїв «як на підкорене місто», його незабаром аре-штували та розстріли за зловживання.41 27 травня «червоними» був захоплений Очаків, а 29 травня до Херсону без бою увійш-ли радянські загони під командуванням Мар-кошвілі (з Кримської армії П. Дибенка). Їх зу-стріли з двома оркестрами... херсонський полк повсталих здався, частина «григор'євців» роз-біглася по домівках, частина відступила до Снігурівки… газета проінформувала, що тим-часовий ревком оголосив про припинення своїх повноважень та передачу влади новому губвиконкому. В Херсоні червоноармійці пол-ку під командою Маркозашвілі вели себе так само, як «визволителі Миколаєва» – «дискре-дитували своїми діями Червону армію». Неза-баром командира полку було розстріляно. Доля організаторів повстання склалася по різному: Проскуренко втік, змінивши прізви-ще на В. Карпов. Переховувався до 1925 р,. по-ки його не викрили та судили За вироком Оде-ського губернського суду він отримав 3 роки в’язниці. Євграфов зник 27 травня 1919 році. У цей час в армії Денікіна з’являється «матрос Євграфов» («перейшов від червоних в Мико-лаєві»). Можливе саме він – солдат армії Вран- геля Євграфов Андрій Васильович (1893 р.н.) був розстріляний більшовиками 19 грудня 1920 р. в Сімферополі43. С. Юріцин втік з міста, що б повернутися до Миколаєва разом з денікінськими війська-ми в червні 1919 р. та стати міським коміса-ром (йому передавалася вся повнота цивіль-ної влади в місті, але фактично влада була в руках військового командування ЗСПР). Не-сподівано отримати таку високу посаду він зміг завдяки давнім контактам з лідерами бі-логвардійців та підтримці програми «білої справи» (нова влада заплющила очі на те, що С. Юріцин кілько днів очолював ревком в Ми-колаєві). На початку 1920 р. С. Юріцин, разом із денікінськими військами, залишив Микола-їв, прямуючи до Одеси. У 1920 р. він емігрував до Єгипту. У 1920–1929 рр. мешкав біля Каїру працюючи садівником, займаючись прокатом кінофільмів, літературною діяльністю, шаха-ми… Художник І. Білібін писав про С. Юріцина: «...він уявив себе запізнілим письменником і все пише, і пише, і романи, і повісті, і драми, і навіть водевілі. Я знаю, що все це буде дуже слабо. Адже хто він? Партійний фразер і автор передовиць в зараз вже зовсім нікому не пот-рібних старих партійних газетах»44. Відомо, що С. Юріцин видав збірку оповідань «В тума-не» (Берлін, 1922), драму «Заповедь жизни». подальша доля (після 1928) невідома… Я. Пляшкевич (І. Новгород-Сіверський) був засуджений більшовиками до розстрілу, проте покарання уникнув. Воював в арміях Де-нікіна і Врангеля у званні штабс-капітан. У жовт-ні–листопаді 1919 р. був прикомандирований до штабу військ Новоросійської області ЗСПР. У 1920 р. евакуювався до Константинополя. В еміграції працював на соляних шахтах в Бол-гарії, різноробом у Франції, у 1926–1927 рр. – студент Богословського інституту при Свято-Сергіївському подвір'ї в Парижі. Працював ре- 38 Новая заря. – Херсон. – 1919. – 7, 28, 29 мая 39 Свободное слово красного моряка. – Николаев. – 1919 (№2). – 26 мая 40 Антонов-Овсеенко В. А. Записки о гражданской… – С. 222. 41 Ряппо Я. Революционная борьба в Николаеве… – С. 27. 42 Новая заря. – Херсон, – 1919. – 31 мая. 43 Участники Белого движения в России - Генеалогический форум. – Режим доступу: forum.vgd.ru/post/395/70313/p2003424.ht 44 Беляков В. В. Дружба, скрепленая Египтом / В. В. Беляков // Восточный архив. – 2016. – №1(33). – С. 51–53. 67 Літератори та «червоні моряки» проти «червоних комісарів»: два тижні миколаївської «матроської республіки» (14—27 травня 1919 р.) дактором та видавцем дитячих та юнацьких емігрантських видань. Опублікував 13 збірок віршів та прози. У 1969 р. він помер і похова-ний на кладовищі в Сент-Женев'єв – де-Буа. Весною 1919 р. в Україні точилася сувора політична боротьба всередині «революцій-ного табору», яка була спровокована почат-ком встановленням однопартійної диктатури більшовиків. У боротьбі за ради, профспілки зіткнулися представники соціалістичних пар-тій від есерів до анархістів. У це протистояння поступово залучалися лідери революційних повстанців Н. Григор'єв, Н. Махно та лідери миколаївських соціалістів та матросів – С. Юріцин, Я. Пляшкевич, Євграфов, Проскуре- нко. Повстання у Миколаєві в травні 1919 р. стало проявом загальних революційних про-цесів в Україні і стало хіба не єдиним міським повстанням того часу, ватажки якого, попри «народу стихію», змогли сконструювати ори-гінальні форми місцевої влади та певний час знаходити компроміс між різними політични-ми силами. Повстання в Миколаєві отримало назву «Південний Кронштадт» не тільки за те, що рушійною силою повстань Миколаєва та Кронштадта були «червоні моряки», а й за те, що в місті корабелів за півтора роки до крон-штадтських подій пролунали гасла необхідно-сті докорінних змін радянської системи, що згодом запалили серця балтійських моряків. References 1. Antonov-Ovseenko, V. A. (1933) Zapiski o grazhdanskoy voyne. T. 4. Moskva, Gosvoenizdat. [in Russian]. 2. Belyakov, V. V. (2016) Publitsist Sergey Yurit- syin, dvazhdyi emigrant // Tezisyi i dokladyi 7-y nauchnoy mezhinstitutskoy konferentsii «Rossiyskaya diaspora v stranah Vostoka». – M. 8-11[in Russian]. 3. Belyakov, V. V. (2016) Druzhba, skreplenaya Egiptom // Vostochnyiy arhiv. – M., 2016. - #1(33). – s. 51-53 [in Russian]. 4. Bunin, I. (1990). Okoyannyie dni. – Odessa. [in Russian]. 5. Denikinskoe podpole v Nikolaeve (1926)// Letopis revolyutsii. #3-4(18-19). 2-9 [in Russian]. 6. Dolya Ya. (2009) Poet ledyanoy pustyini. Za-gadka I. Novgorod-Severskogo // Chestnoe slovo. – Novosibirsk. - 8 iyulya. [in Russian]. 7. Ryappo, Ya. (1924) Revolyutsionnaya borba v Nikolaeve // Letopis revolyutsii, #3(8), 5-43. [in Russian]. 8. VIktorov E. (1930) Pіvdenniy «Kronshtpdt» (do іstorінi povstannya mikolaнivskih mortsIv 1919 roku) // Lіtopis revolyutsіi, #2(41), 73-103. [in Ukrain-ian]. 9. Vorobey P. I., Klintuh Yu. F., Osadchuk O. I., Rakovskiy M. E., Skudnova L. P., Hioni I. A., Chuhray P. G. (1962) V ogne grazhdanskoy voynyi Iz istorii borbyi trudyaschihsya Odesschinyi protiv ob'edinennyih sil vnutrenney i vneshney kontrrevolyutsii v period grazhdanskoy voynyi i inostrannoy voennoy interventsii. 1918 - noyabr 1920 gg. Sb. dokumentov i materialov. - Odesa, Odesizd. [in Russian]. 10. Zatonskiy, V. P. (1963) Vodovorot: Otstuplenie yuzhnoy gruppyi // Etapyi bolshogo puti: Vospo- minaniya o grazhdanskoy voyne. Moskva, Voenizdat, 154 - 182. [in Russian].

Літератори та "червоні моряки" проти "червоних комісарів": два тижні миколаївської "матроської республіки" (14-27 травня 1919 р.)

Institution

Ähnliche Einträge