Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.)
У статті досліджується проблема більшовицької етатизації (одержавлення) Православної церкви у розрізі загальнодержавних процесів з їх віддзеркаленням на Миколаївщині упродовж завершального періоду німецько-радянської війни – 1944–1945 рр. За мету дослідження ставилось визначення основних механізмів...
Збережено в:
| Дата: | 2018 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Назва видання: | Краєзнавство |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168996 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) / М. Михайлуца // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 76-88. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-168996 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1689962020-06-01T01:26:03Z Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) Михайлуца, М. Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс У статті досліджується проблема більшовицької етатизації (одержавлення) Православної церкви у розрізі загальнодержавних процесів з їх віддзеркаленням на Миколаївщині упродовж завершального періоду німецько-радянської війни – 1944–1945 рр. За мету дослідження ставилось визначення основних механізмів процесу одержавлення, способів реалізації ідеологічної тези про боротьбу з релігією в радянському атеїзованому суспільстві. Через низку нормативно-законодавчих актів, часто відверто зневажливих і підступних дій з боку партійно-державної номенклатури, держава як у центрі, так і на периферії робила все задля контролю, впливу й обмеження діяльності православної конфесії, її духівництва та вірних. На основі широкого спектру джерел наводиться низка статистичних даних по Миколаївській області у тодішніх її адміністративно-територіальних межах, зокрема: чисельність зареєстрованих церков, кліру, зруйнованих та використаних поза релігійним призначенням храмів. Обґрунтовуються чинники, масштаби та наслідки збитків, нанесених православним громадам Миколаївщини. Доведено тезу про те, що держава через інститут уповноважених в областях та республіках, шляхом реєстрації православних громад, храмів, духовенства тощо зробила релігійне життя тотально підконтрольним собі, зводила нанівець слабкі потуги церкви до відновлення, знищила слабку надію на відверті стосунки у суспільстві, винищила церковне розмаїття й призвела до моноцерковності, що відповідало політичній монопартійності в СРСР. The paper have been investigated the problem of bolsheviksky nationalization of the Orthodox Church in the context of national processes with their reflection in Mykolaiv region during the end period of the German-Soviet war – 1944–1945. The purpose of the study was determined the main mechanisms of the process of nationalization, the methods of implementation the ideological thesis on the struggle against religion in the Soviet, atheistic society. The state was taken everything to control, the influence and restrict the activities of the Orthodox faith, its clergy and faithful through a series of legislative acts, often explicitly the scornful and crafty actions for the partystate nomenclature. It are given on the basis of a wide range of sources, the number of statistics in Mykolaiv region then administrative-territorial boundaries, in particular: the number of registered churches, clergy, destroyed and used outside the religious purpose of temples. The paper are substantiated the factors, the scales and the consequences of losses incurred by Orthodox communities of Mykolaiv region. It has been proved the thesis that the state through the institution of authorized representatives in the regions and republics, through the registration of Orthodox communities, temples, clergy, etc. to had made religious life totally controlled by itself. This diminished the weak attempts of the church to recover, destroyed the weak hope for the open relationships in the society, destroyed Church diversity and led to monocourse, that corresponded to the political mono-party system in the USSR. В статье исследуется проблема этатизации (огосударствления) Православной церкви в разрезе общегосударственных процессов с их отражением на Николаевщине в течение заключительного периода немецко-советской войны – 1944–1945 гг. Целью исследования избрано определение основных механизмов процесса огосударствления, способов реализации идеологического тезиса о борьбе с религией в советском атеизированном обществе. Посредством нормативно-законодательных актов, часто откровенно пренебрежительных и коварных действий со стороны партийно-государственной номенклатуры, государство, как в центре, так и на периферии делала все для контроля, влияния и ограничения деятельности православной конфессии, ее духовенства и прихожан. На основе широкого спектра источников подаются статистические данные по Николаевской области в прежних ее административно-территориальных границах, в частности, численность зарегистрированных церквей, клира, разрушенных и использованных не по религиозному назначению храмов. Приведены аргументы причин, масштабов и последствий ущерба, нанесенного православным общинам Николаевщины. Обоснован тезис о том, что государство, через институт уполномоченных в областях и республиках, посредством регистрации православных приходов, храмов, духовенства и т.д. сделало религиозную жизнь тотально подконтрольной себе, свело на нет и без того слабую надежду на откровенные отношения в обществе, уничтожило церковное разнообразие и привело к моноцерковности, что соответствовало политической монопартийности в СССР. 2018 Article Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) / М. Михайлуца // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 76-88. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168996 271.2(477.73)"1944–1945" uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| spellingShingle |
Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс Михайлуца, М. Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) Краєзнавство |
| description |
У статті досліджується проблема більшовицької етатизації (одержавлення) Православної церкви у
розрізі загальнодержавних процесів з їх віддзеркаленням на Миколаївщині упродовж завершального періоду німецько-радянської війни – 1944–1945 рр. За мету дослідження ставилось визначення основних механізмів процесу одержавлення, способів реалізації ідеологічної тези про боротьбу з релігією в радянському атеїзованому суспільстві. Через низку нормативно-законодавчих актів, часто відверто зневажливих
і підступних дій з боку партійно-державної номенклатури, держава як у центрі, так і на периферії робила все задля контролю, впливу й обмеження діяльності православної конфесії, її духівництва та вірних.
На основі широкого спектру джерел наводиться низка статистичних даних по Миколаївській області у
тодішніх її адміністративно-територіальних межах, зокрема: чисельність зареєстрованих церков, кліру,
зруйнованих та використаних поза релігійним призначенням храмів. Обґрунтовуються чинники, масштаби
та наслідки збитків, нанесених православним громадам Миколаївщини. Доведено тезу про те, що держава
через інститут уповноважених в областях та республіках, шляхом реєстрації православних громад, храмів, духовенства тощо зробила релігійне життя тотально підконтрольним собі, зводила нанівець слабкі потуги церкви до відновлення, знищила слабку надію на відверті стосунки у суспільстві, винищила церковне розмаїття й призвела до моноцерковності, що відповідало політичній монопартійності в СРСР. |
| format |
Article |
| author |
Михайлуца, М. |
| author_facet |
Михайлуца, М. |
| author_sort |
Михайлуца, М. |
| title |
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) |
| title_short |
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) |
| title_full |
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) |
| title_fullStr |
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) |
| title_full_unstemmed |
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) |
| title_sort |
процеси більшовицької етатизації православної церкви на миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Церковно-історичне краєзнавство: витоки та сучасний дискурс |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/168996 |
| citation_txt |
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині у завершальний період німецько-радянської війни (1944-1945 рр.) / М. Михайлуца // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 76-88. — Бібліогр.: 13 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT mihajlucam procesibílʹšovicʹkoíetatizacíípravoslavnoícerkvinamikolaívŝiníuzaveršalʹnijperíodnímecʹkoradânsʹkoívíjni19441945rr |
| first_indexed |
2025-07-15T03:45:16Z |
| last_indexed |
2025-07-15T03:45:16Z |
| _version_ |
1837683039930417152 |
| fulltext |
76
УДК 271.2(477.73)"1944–1945"
Микола Михайлуца (м. Одеса)
ПРОЦЕСИ БІЛЬШОВИЦЬКОЇ ЕТАТИЗАЦІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ
ЦЕРКВИ НА МИКОЛАЇВЩИНІ У ЗАВЕРШАЛЬНИЙ ПЕРІОД
НІМЕЦЬКО-РАДЯНСЬКОЇ ВІЙНИ (1943—1945 рр.)
У статті досліджується проблема більшовицької етатизації (одержавлення) Православної церкви у
розрізі загальнодержавних процесів з їх віддзеркаленням на Миколаївщині упродовж завершального пері-
оду німецько-радянської війни – 1944–1945 рр. За мету дослідження ставилось визначення основних ме-
ханізмів процесу одержавлення, способів реалізації ідеологічної тези про боротьбу з релігією в радянсько-
му атеїзованому суспільстві. Через низку нормативно-законодавчих актів, часто відверто зневажливих
і підступних дій з боку партійно-державної номенклатури, держава як у центрі, так і на периферії роби-
ла все задля контролю, впливу й обмеження діяльності православної конфесії, її духівництва та вірних.
На основі широкого спектру джерел наводиться низка статистичних даних по Миколаївській області у
тодішніх її адміністративно-територіальних межах, зокрема: чисельність зареєстрованих церков, кліру,
зруйнованих та використаних поза релігійним призначенням храмів. Обґрунтовуються чинники, масштаби
та наслідки збитків, нанесених православним громадам Миколаївщини. Доведено тезу про те, що держава
через інститут уповноважених в областях та республіках, шляхом реєстрації православних громад, хра-
мів, духовенства тощо зробила релігійне життя тотально підконтрольним собі, зводила нанівець слабкі
потуги церкви до відновлення, знищила слабку надію на відверті стосунки у суспільстві, винищила церковне
розмаїття й призвела до моноцерковності, що відповідало політичній монопартійності в СРСР.
Ключові слова: Миколаївщина, Православна церква, одержавлення, реєстрація храмів і духівництва.
Mykola Mykhailutsa
The Processes of the Bolshevik's Impact on the Orthodox
Church in Mykolaiv Region in the Final Period
of the German-Soviet War (1944—1945)
The paper have been investigated the problem of bolsheviksky nationalization of the Orthodox Church in the
context of national processes with their reflection in Mykolaiv region during the end period of the German-Soviet
war – 1944–1945. The purpose of the study was determined the main mechanisms of the process of nationalization,
the methods of implementation the ideological thesis on the struggle against religion in the Soviet, atheistic society.
The state was taken everything to control, the influence and restrict the activities of the Orthodox faith, its
clergy and faithful through a series of legislative acts, often explicitly the scornful and crafty actions for the party-
state nomenclature. It are given on the basis of a wide range of sources, the number of statistics in Mykolaiv region
then administrative-territorial boundaries, in particular: the number of registered churches, clergy, destroyed and
used outside the religious purpose of temples. The paper are substantiated the factors, the scales and the conse-
quences of losses incurred by Orthodox communities of Mykolaiv region. It has been proved the thesis that the state
through the institution of authorized representatives in the regions and republics, through the registration of Or-
thodox communities, temples, clergy, etc. to had made religious life totally controlled by itself. This diminished the
weak attempts of the church to recover, destroyed the weak hope for the open relationships in the society, de-
stroyed Church diversity and led to monocourse, that corresponded to the political mono-party system in the USSR.
Key words: Mykolaiv region, Orthodox Church, nationalization, registration of temples, clergy.
Николай Михайлуца
Процесы большевицкой этатизации Православной
церкви на Николаевщине в завершающий период
немецко-советской войны (1943—1945 гг.)
В статье исследуется проблема этатизации (огосударствления) Православной церкви в разрезе
общегосударственных процессов с их отражением на Николаевщине в течение заключительного периода
немецко-советской войны – 1944–1945 гг. Целью исследования избрано определение основных механизмов
77
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині
у завершальний період німецько-радянської війни (1943—1945 рр.)
Вибудовування державно-церковних стосу-нків в сучасній Україні, з урахуванням подій по-чатку 2014 р., відбувається дуже складно й болі-сно, супроводжуючись розмаїттям бачень украї-нським соціумом методів формування Українсь-кої Помісної Церкви. Поряд з тим, розуміння минулої історії державно-релігійного життя є конче важливою умовою у процесі поступу до омріяної поколіннями релігійної свободи й то-леранції до різних віровчень, конфесій та духов-них інституцій. З іншого боку, таке завдання потребує від суспільства усебічних знань тота-літарної суті комуністичного режиму, його підс-тупної методи одержавлення всього суспільно-го життя, не виключаючи й церковного життя з його інституціями та організаціями. Проблемі одержавлення церкви останні роки присвячено значний доробок як в межах України загалом, так і в регіональному кон-тексті. Із того наукового потоку, зокрема по-силеного саме у 90-ті роки минулого століття, виділимо праці В. Пащенка, В. Войналовича, О. Лисенка, А. Киридон, О. Тригуба та багатьох інших. Саме вони наполягали на тому, що до-
мінантою державно-церковних відносин упродовж багатьох десятиліть залишалося проголошене більшовицькою партією ще у 1919 р. гасло про «повне зруйнування зв’язку між експлуататорськими класами і організаці-єю релігійної пропаганди», звільнення трудя-щих мас «від релігійних забобонів» тощо. В. Войналович, до прикладу, стверджував, що за таких обставин вище політичне керівницт-во СРСР розглядало релігію і церкву як ви-ключно чужорідні явища в суспільно-політичному і духовному житті, боротьба з яким не виключала можливості і застосуван-ня репресивних заходів1. Серед статей, в яких містяться цікаві й не-упереджені відомості про лібералізацію дер-жавно-релігійних стосунків в роки війни, про повоєнні стосунки РПЦ і сталінського режиму, слід виокремити тексти В. Перевезія2 та О. Вишиванюка3. Цінний інформаційно-аналітичний матеріал для вивчення релігій-ної ситуації на Півдні України в завершальний період Другої світової війни знаходимо в на-сичених джерелами статтях О. Бажана4. Особ-
процесса огосударствления, способов реализации идеологического тезиса о борьбе с религией в совет-
ском атеизированном обществе. Посредством нормативно-законодательных актов, часто откровенно
пренебрежительных и коварных действий со стороны партийно-государственной номенклатуры, госу-
дарство, как в центре, так и на периферии делала все для контроля, влияния и ограничения деятельно-
сти православной конфессии, ее духовенства и прихожан. На основе широкого спектра источников пода-
ются статистические данные по Николаевской области в прежних ее административно-территори-
альных границах, в частности, численность зарегистрированных церквей, клира, разрушенных и исполь-
зованных не по религиозному назначению храмов. Приведены аргументы причин, масштабов и последст-
вий ущерба, нанесенного православным общинам Николаевщины. Обоснован тезис о том, что государст-
во, через институт уполномоченных в областях и республиках, посредством регистрации православных
приходов, храмов, духовенства и т.д. сделало религиозную жизнь тотально подконтрольной себе, свело
на нет и без того слабую надежду на откровенные отношения в обществе, уничтожило церковное раз-
нообразие и привело к моноцерковности, что соответствовало политической монопартийности в СССР.
Ключевые слова: Николаевщина, Православная церковь, огосударствливание, регистрация храмов и
духовенства.
1 Войналович В. Партійно-державна політика щодо релігії та релігійних інституцій в Україні 1940–1960-х років: полі-тологічний дискурс / В. Войналович. Київ, Світогляд, 2005. – 741 с. Його ж. Репресивно-каральні заходи радянської влади як засіб утвердження політики державного атеїзму в Україні 20-30-х роках // Реабілітовані історією. Масові репресії на Миколаївщині в 1920–50-ті роки : збірник / [автор-упорядник – В. М. Вашкевич (голова редакційної колегії), В. А. Войналович, Ю. З. Данилюк та інші]. Київ-Миколаїв : Редакційна колегія «Реабілітовані історією», 2000. – С. 38–51. 2 Перевезій В. Етноконфесійні зміни структури українського суспільства у воєнні і перші повоєнні роки // Друга сві-това війна і доля народів України : матеріали всеукр. наук. конф., 23–24 черв. 2005 р. Київ, 2005. С. 34–43. 3 Вишиванюк О.Г. Етноконфесійні процеси в Україні у період 1944–1953 рр. // Друга світова війна і доля народів України: матер. всеукр. наук. конф., 23–24 черв. 2005 р. Київ, 2005. С. 55–57. 4 Бажан О. Особовий фонд українського письменника П. С. Ходченка як джерело у вивченні релігійного життя в Україні наприкінці Другої світової війни // Сторінки воєнної історії України: зб. наук. статей / [відп. ред. В. А. Смолій] / НАН України, Ін-т історії України. Київ, 2005. – Вип. 9. – Частина 1. – С. 8–20; Його ж. Державна політика у сфері релігійного життя в Українській РСР наприкінці радянсько-німецької війни // Наукові записки. Том 52. Історичні науки. С. 32–36 //Ekmer.ukma.edu.ua/bitstream/ handle/123456789/7561/ Bazhan_Derzhavna_ politika_ u_sferi.pdf?sequence=1
Микола Михайлуца К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
78
ливий інтерес становлять опубліковані ним «джерела особового походження» українсько-го письменника і громадського діяча, уповно-важеного Ради у справах РПЦ при РНК УРСР у 1944–1949 рр. П. Ходченка. Нормативно-правову базу державно-церковних відносин періоду 1943–1944 рр. об’єктом свого дослі-дження обрав Л. Щвець5. Окремі аспекти, зок-рема роль уповноважених у справах РПЦ на південних теренах республіки, вивчалися й нами6. Проте зазначеній проблематиці на ре-гіональному рівні в сучасній історіографії не приділялося серйозної уваги, що, власне, й спонукало нас до роботи у цьому напрямку, взявши за приклад Миколаївську область. Поновлення радянської влади на півдні УРСР надавало православним релігійними громадами сподівання (хоча й не без осторо-ги) на довгострокові й толерантні відносини з боку держави. У зверненнях від 7 та 16 квітня 1944 р. екзарха України смиренного Іоана, мит-рополита Київського і Галицького «Пастирям і всім вірним Православної української церкви» висловлювався заклик до «Божого благосло-вення на працю для відродження змученої Батьківщини». «Унаслідок героїчних зусиль і загальнонародного подвигу Радянської Украї-ни, – говорилося у цьому зверненні, – хай зно-ву розквітне і хай буде такою ж прекрасною, якою вона була...»7. Злам на фронті та перехід ініціативи у ве-денні бойових дій на радянсько-німецькому фронті, поставив перед сталінським керівниц-твом завдання не лише відбудови зруйнова-ного війною господарства, а й відновлення довоєнної ідеології, моралі, етичних та побу-
тових норм в суспільстві. Основою цього пово-єнного суспільства знову стали ідеї зразка 1930-х років: уніфікація, заідеологізований колективізм, сліпа віра в Сталіна, у ВКП(б), «войовнича безбожність» щодо Церков і релі-гій. Влада була занепокоєна морально-релігій-ним станом населення, яке тривалий час пере-бувало на захопленій території. Адже в роки окупації відродили свою діяльність різні пра-вославні інституції, собори, єпископські кафе-дри та монастирі, благочинія, релігійні грома-ди в містах та сільських парафіях. Усе більше людей, під впливом війни з її трагічними нас-лідками, приходили до віри в Бога. Плекаючи надію на відродження церковного життя з його «християнськими порядками», значна частка кліру та віруючих на півдні України співпрацювала з окупаційною церковною ад-міністрацією (як румунською, так і німець-кою) і не вбачала в її діях ніякої ворожості від-носно себе8. Повернення сталіністів супроводжувалося низкою заходів спрямованих на підкорення інституцій Православної церкви та контролем за їх життєдіяльністю. Це виявилося у ство-ренні спеціальних органів: Ради у справах Ро-сійської православної церкви (РПЦ) і Ради у справах культів при РНК СРСР. Вище парткері-вництво у такий спосіб, на думку багатьох на-уковців, намагалося закріпити за РПЦ місце одержавленої духовної інституції, з одного боку, обмежуючи її самостійність, а з іншого, пригнічувало інші конфесії. Так, 14 вересня 1943 р. РНК СРСР постановою за № 1392 було організовано Раду у справах РПЦ (далі – РСРПЦ, або рада)9, яка мала здійснювати зв’я-
5 Швець Л. Оформлення нової православної мережі в Україні в 1943–1944 роках // Історія релігій в Україні: науковий щорічник, 2006 р. – Львів, Логос, 2006. – Кн. 1. – С. 645–652. 6 Михайлуца М. Куратори церкви: місце уповноважених в одержавленні РПЦ на півдні України (1944–1945) // Пів-денний-Захід. Одесика. Вип. 19. – Одеса: Друкарський дім, 2015. – С. 213–237. 7 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви при СНК УССР об учете ущерба, при-чиненного немецко-фашистскими оккупантами церкви, изъятии общественных зданий у религиозных общин. 14.05.1944–2.01.1945 // Держархів Миколаївської області (ДАМО), ф. Р-992, оп. 3, спр. 12, арк. 2–3. 8 Про це більш просторо йдеться у працях автора: Михайлуца М. І. Окупаційний режим у губернаторстві «Трансністрія» / Т. Вінцковський, Г. Кязимова, М. Михайлуца, В. Щетніков // Україна у Другій світовій війні: погляд з ХХІ століття. Історичні нариси / НАН України. Інститут історії України. К. : НВП «Видавництво Наукова думка, НАН України. 2010. – Кн. І. – С. 413-446; Його ж. Організація релігійного життя в губернаторстві Трансністрія (1941–1944 рр.) // Україн-ський історичний журнал. – 2011. – №2 (497). – С. 80–90; Myhailutsa Mykola, Konopatska Tetyana Priest-missionery in Transnis-tria: the reconstruction of pastoral ministering (1941–1944) // Danubius, XXXІV, 2016 /Galaţi : Editura Muzeului de Istorie Galaţi, 2016. – P. 79–87 та інші. 9 Уполномоченный Совета по делам Русской православной церкви при Совете народных комиссаров СССР по Украи-нской ССР. Декабрь 1943 г. – март 1946 г. Оп. 1. 1944 г. // Центральний державний архів вищих органів влади та управлін-ня України (ЦДАВО України). Ф. 4648, Оп. 1, арк. 3.
79
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині
у завершальний період німецько-радянської війни (1943—1945 рр.) зок між урядом СРСР та патріархією, очолюва-ною патріаршим місцеблюстителем Сергієм (Страгородським) з питань Православної цер-кви та готувати їх для вирішення в уряді. Окрім того, на РСРПЦ було покладено й до-сить широкий перелік інших обов’язків10. Прикриваючись конституційною тезою про відокремлення церкви від держави, влада ро-била РПЦ вірною служницею, призначала сво-їх уповноважених при урядах союзних і авто-номних республік, крайових та обласних ви-конкомах. Новоутворений орган у справах РПЦ при РНК СРСР очолив Г. Карпов, колиш-ній працівник НКВС і «ревний гонитель пра-вослав’я»11, він же й формував відповідний штат в республіках і при облвиконкомах. В Українській РСР з 15 березня 1944 p. роботу уповноваженого Ради у справах РПЦ при РНК республіки виконував письменник і громадсь-кий діяч П. Ходченко*. 19 травня 1944 р. урядом СРСР було за по-становою № 572 «Про організацію Ради у справах релігійних культів» (далі – РСРК)13, було створено й ще один контролюючий релі-гійне життя орган. Вона забезпечувала зв’язок між урядом та керівництвом різноманітних релігійних об’єднань: вірмено-григоріанської, старообрядницької, католицької, греко-като-лицької та лютеранської церков і мусульман-ського, іудейського, буддійського віроспові-дань та із «сектантськими» організаціями. В республіці питання релігійних культів підпо-рядкувались П. Вільховому. На теренах Миколаївської області негайно організувати роботу уповноваженого Ради у справах РПЦ не вдалося, перш за все через гос-трий дефіцит кадрів і труднощі у їх підборі,
про що бідкався сам уповноважений по респу-бліці у червні 1944 р.14 Відтак, спершу нікому й було реалізовувати необхідні заходи. Специфіка роботи уповноваженого у спра-вах РПЦ при облвиконкомах потребувала во-лодіння тонкощами церковно-релігійного устрою конфесії, етно-релігійної ситуації у регіоні, організаційних здібностей у стосунках з такою своєрідною соціальною групою, як релігійні громади та духовенство, і не в остан-ню чергу, вміти використовувати увесь наяв-ний авторитет у випадках вирішення пробле-мних питань у стосунках між державними установами і церквою. Упродовж 1944–1945 рр. обов’язки упов-новажених при Миколаївському облвикон-комі виконували – Ф. Жванко, згодом Сазонов, уповноваженим у справах релігійних культів був І. Капорін. Обидві Ради були елементами централізо-ваного державного механізму і діяли запро-грамовано у визначених атеїстичною держа-вою межах. Інститут уповноважених при обл-виконкомах мав розглядати різноманітні пи-тання реєстрації церковних громад, вирішува-ти проблеми та конфліктні ситуації, відкрива-ти новоутворені церковні парафії тощо. Їхня діяльність регламентувалась постановами союзного та республіканських урядів, інструк-ціями, циркулярними листами та різноманіт-ними нормативними актами. Історик О. Ли-сенко, полемізуючи з російською дослідницею О. Васильєвою відносно тези, «що до 1943 р. не було жодної урядової постанови, яка стосу-валася б урегулювання церковної діяльності» справедливо вважає, що однією з перших се-ред урядових рішень про релігію та церкву
10 Більш розлого цей документ подано в монографії: Лисенко О. Церковне життя в Україні. 1943–1946 рр. – К.: НАН України, 1998. – С. 58–59. 11 Цыпин В. Патриотическое служение Русской Православной церкви в Великую Отечественную войну // Новая и новейшая история. 1995. № 2. С. 44; Гордун С. Русская Православная Церковь в период с 1943 по 1970 год // Журнал Мос-ковской патриархии. 1993. – № 1. – С. 39–40. * Існує також версія, яка опирається на заяву самого П. Ходченка, що він приступив до роботи уповноваженого Ради у справах РПЦ з 8 березня 1944 р. 12 Уполномоченный Совета по делам религиозных культов при Совете Народных Комиссаров СССР по Украинской ССР. Май 1944 г. – март 1946 г. // ЦДАВО України. Ф. 4648, оп. 2, арк. 4; Постановление СНК СССР об организации Совета по делам религиозных культов. Справка, переписка о реагировании населения и священников на обращение членов инициа-тивной группы по воссоединению греко-католической церкви с русско-православной церковью. 08.06–14.01.1944 // ЦДАГО України, ф. 1, оп. 23, спр. 887, арк. 2. 13 Павло Семенович Ходченко. Інформаційні доповіді і звіти за червень-грудень 1944 р. // Центральний державний архів-музей мистецтва і літератури України (ЦДАМЛіМ України, ф.127, оп. 1, спр. 297, арк. 1. Машинописні копії. 14 Лисенко О. Є. Церковне життя в Україні. 1943–1946 рр. – К.: НАН України, 1998. – С. 81.
Микола Михайлуца К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
80
була постанова РНК СРСР № 1325 від 28 лис-топада 1943 р. «Про порядок відкриття цер-ков»15. Рік по тому, 19 листопада 1944 р., ви-йшла постанова РНК СРСР № 1603 «Про поря-док відкриття споруд релігійних культів», яка в основі своїй, стосовно процедури підготовки та затвердження документів необхідних для відкриття молитовних споруд різноманітних релігійних культів, нічим не відрізнялася від попередньо названої постанови. Одним з важливих напрямків роботи вла-дних структур, які контролювали релігійний стан в Миколаївській області було забезпе-чення процесу обліку та реєстрації релігійних громад. У цій справі спостерігалася низка зло-вживань, про що йшлося у листі республікан-ського уповноваженого П. Ходченка до упов-новаженого при Миколаївському облвикон-комі Ф. Жванка від 13 грудня 1944 р. Зокрема зверталась увага на «вчинки з боку місцевих органів щодо заняття приміщень діючих цер-ков під засипку зерна, чого припустити ніяк не можна» і пропонувалося надалі «вживати суворих заходів про безумовну заборону поді-бних вчинків»16. Цей документ дає можли-вість зрозуміти, наскільки відверто зневажли-вим було ставлення місцевих функціонерів до проблем церковних громад. Окрім того, упов-новажений був обмежений у своєму відверто-му спілкуванні з релігійними громадами, не мав права вести листування з єпархіальним управлінням та іншими церковними центра-ми, як, власне, й «надсилати церковникам ко-пії тих листів, що мають відомчий службовий характер»17.
У надскладних умовах відбувалась робота уповноваженого по Миколаївській області Ф. Жванка. Про це він повідомляв в одному з листів від 6 червня 1945 р. аж у дві інстанції**, пояснюючи причини невиконання доручено-го завдання: «Промтоварів ніяких не отри-мую. Обіцяють видати на 2-ге півріччя. Продо-вольство одержую за першою категорією. Приміщення, точніше кімната, надана у буди-нку облвиконкому розміром 7,5 м2. У кімнаті знаходиться невеликий стіл, два стільці і одна шафа… Відрядження, як і завжди, продовжу-ються. За 5 місяців 1945 р. був у відрядженнях 82 дні, з них у справах своєї служби був у від-рядженні 8 днів»18. Тобто безпосередньо сво-єю роботою уповноважений займався рідко. Оскільки Миколаївську область було звільнено з-під окупації в період березня-квітня 1944 р., то налагодження процесу облі-ку і реєстрації релігійних громад та духовенс-тва відбувся зі значним зсувом у часі. П. Ходченко зазначав 18 і 24 квітня 1944 р., що ним було дано директиви стосовно обліку це-рков та служителів культу по 7 областях: у тому числі й по Миколаївській і, щойно утво-реній, Херсонській19. Попри надані вказівки, ретельно виписаний в інструкції РСРПЦ для уповноважених при облвиконкомах порядок дій ще 5 лютого 1944 р., тільки на початок другого півріччя 1944 р. припадає зведення кількісних показників щодо зареєстрованих храмів, громад та духовенства півдня. Прик-лад Миколаївської області є показовим для розуміння зазначеної ситуації і характерним для південних областей республіки.
15 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви при СНК УССР об учете ущерба, при-чиненного немецко-фашистскими оккупантами церкви, изъятии общественных зданий у религиозных общин. 14.05.1944-2.01.1945 // Держархів Миколаївської області (ДАМО), ф. Р-992. оп. 3, спр. 12, арк. 63. 16 Там само, арк. 48. ** Заступнику голови РСРПЦ при РНК СРСР Бєлишеву до Москви та уповноваженому РСРПЦ при РНК УРСР Ходченку до Києва. 17 Отчет о регистрации религиозных общин и открытии молитвенных домов в Николаевской области во II и IV кв. 1945 г., переписка с Председателем Совета по делам РПЦ при СНК УССР о порядке регистрации религиозных общин, сведе-ния об изъятии у религиозных общин общественных зданий. 10.01.1945-31.12.1945 // Держархів Миколаївської області (ДАМО), ф. Р-992, оп. 3, спр. 43, арк. 20. 18 Павло Семенович Ходченко. Информационные доклады и отчеты за июнь-декабрь 1944 г. // ЦДАМЛіМ України, ф. 127, оп. 1, спр. 297, арк. 1. 19 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви при СНК УССР об учете ущерба, при-чиненного немецко-фашистскими оккупантами церкви, изъятии общественных зданий у религиозных общин. 14.05.1944-2.01.1945 // Держархів Миколаївської області (ДАМО), ф. Р-992. оп. 3, спр. 12, арк. 4-5.
81
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині
у завершальний період німецько-радянської війни (1943—1945 рр.) 24 квітня 1944 р. заступник голови РНК УРСР Л. Корнієць на ім’я голови Миколаївської облради Борисова таємним листом зобов’язав не пізніше 15 травня 1944 р. надіслати до упо-вноваженого по республіці відомості про дію-чі церкви. Водночас вимагалося подати й відо-мості про кількість недіючих церков, що не використовуються для культурно-господар-ських потреб і окремо про кількість недіючих церков, які використовуються для культурно-господарських потреб. У додатковій формі необхідно було зазначити: назву населеного пункту, назву церкви, з якого року відкрита, якої орієнтації (патріаршої чи обновленської) та прізвище служителя культу20. Вочевидь реалізація справи затягувалася безпосередньо обласними та районними ви-конавчими органами влади. Залишаючись на передвоєнних антирелігійних позиціях, вони не бажали реанімації церковного життя у ме-жах територій їхнього підпорядкування. Лише два місяці по тому, листом за № 138 від 23.06.1944 р. республіканський уповноваже-ний П. Ходченко запропонував виконкому Ми-колаївської облради та обласному уповнова-женому Ф. Жванку, на підставі інструкції РСРПЦ при РНК СРСР для уповноважених, «розпочати реєстрацію по області церков і молитовних будинків, а також і духівництва, згідно згаданої інструкції з тим, щоб уся ця робота була закінчена до 15 червня ц.р., до того ж, функціонування церков, що були відк-риті в період німецьких окупантів (фактично діючі на сьогодні) припиняти не слід»21. У межах кожної з областей на півдні рес-публіки таких вже «фактично діючих» релігій-них установ зі своїми релігійними громадами було по декілька десятків. З усього видно, вла-да на місцях, щоб не йти наперекір лицемірній генеральній лінії державного керівництва що-до церкви, змушена була визнати (хоч цього генетично не бажала робити!) вже фактично існуючі та діючі церковні установи, що де-юре були відбудовані, освячені і документально оформлені окупантами. Поряд із тим, підгри-фівське приховування інструктивних докуме-
нтів та рішень державних органів влади сто-совно питань обліку, реєстрації храмів, релі-гійних громад та духовенства від самого ж духовенства та вірян, лише підсилювало у лю-дей і без того існуючу недовіру до влади, підо-зру у підступності намірів, відсутності пер-спектив для щирих і відвертих державно-церковних стосунків. Механізм реєстрації передбачав оформ-лення цілої низки специфічних документів, учасниками якого були як члени релігійних громад та представники духовенства, так і різних державних установ. Тож процес, який за планами зверху намічалося провести у най-коротший термін, затягли на півріччя і завер-шили лише за рік по тому. Документальні джерела, передусім листи від Г. Карпова та П. Ходченка спрямовані до уповноважених при облвиконкомах, свідчать ніби про заціка-вленість і наполягання самої влади на приско-ренні процесу обліку та реєстрації. Проте, ре-зультати розтягнуті у часі вказують на явне слідування більшовицькому традиціоналізмо-ві, який, власне, був притаманним усім періо-дам радянської історії. Грандіозність планів і їхня нереальність виконання у короткий тер-мін, «шабельний наскок», «штурмівщина», пошук ворогів, що завадили виконанню пла-нів тощо – все це було екстрапольовано й на акцію обліку й реєстрації. Упродовж весни-літа 1944 р. досить було різних причин, через які процес обліку затягу-вався особливо у південних областях. Так, для Миколаївської була притаманна відсутність православного архієрея в єпархії, єпископа чи заступника, які б документально оформлюва-ли духовенство та клір. Республіканська влада, до того ж, своїми розпорядженнями створювала місцевим орга-нам влади юридичне поле для відмови в ре-єстрації і, як наслідок, призводила до затягу-вання кінцевого результату. Листом від 23 червня 1944 р. за № 139 П. Ходченко дово-див до відома облвиконкомів та уповноваже-них у справах РПЦ: «У випадку, коли діяль-ність церковних рад і служителів культу не
20 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви... арк. 6. 21 Там само, арк. 7.
Микола Михайлуца К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
82
відповідає вимогам – і інструкції й законодав-ству про церкву, і вони не зареєстровані, то Вам не слід проводити їхню реєстрацію; зро-бити їм відмову, запропонувавши громаді об-рати інший склад виконавчого органу і запро-сити іншого служителя культу»22. Отож, на практиці, будь-яка зачіпка в середовищі поля-ризованих релгромад могла стати причиною відмови в реєстрації священиків, а виходячи з позицій інтересів влади, приводила до відвер-того маніпулювання з боку чиновників інте-ресами церковних громад. Загалом по УРСР виявилося 4 656 діючих храмів, які було поставлено на облік. Однак, картина по Миколаївщині на кінець третього кварталу 1944 р. виглядала надто блідо: лише 64 церкви і молитовних будинки. Центр зреа-гував блискавично. 23 жовтня 1944 р. РСРПЦ при РНК СРСР листом за № 2661 висловила своє невдоволення по Миколаївській області, в якій «робота проходить дуже мляво, усі строки вже минули». На далі рада встановлю-вала майже нереальні терміни: облік церков закінчити до 1 грудня 1944 р., а реєстрацію – до 1 січня 1945 р. Лист від союзного органу не залишився поза увагою П. Ходченка, який вже в останній день жовтня 1944 р. спрямував свого листа за грифом «Таємно» до уповноваженого облви-конкому Ф. Жванка. Вважаючи терміни визна-чені Москвою остаточними, Ходченко катего-рично пропонує «вжити усіх заходів для того, аби робота Ваша дійсно була закінчена і вчас-но, і доброякісно до зазначених чисел. З ме-тою надання роботі та Вашим заходам, у цьо-му відношенні, певної системності, встанов-люю для усіх уповноважених Ради при облви-конкомах календар зведень інформацій для мене щодекадно, а саме, кожного 1-10-20 чис-ла листопада-грудня місяця 1944 р.»23. Інфор-мація мала надсилатися за встановленими формою і складовими. Проте, судячи з офіційного листування між Жванком і Ходченком, останній був неза-доволений проведеною роботою обласного
уповноваженого. З листа П. Ходченка від 9 ли-стопада 1944 р. простежуються причини того, що «Миколаївщина стоїть на останньому міс-ці». Перш за все виділяється слабка організа-ційна робота персонально уповноваженого Жванка,24 а саме, невчасне подання інформа-ційного звіту за ІІІ квартал, що не дало змоги відбити це у республіканському звіті перед РСРПЦ при РНК СРСР; звіт був надто стислий і не висвітлював усього стану справ РПЦ на Ми-колаївщині (у таблицях допускалися неточно-сті, розбіжності або часті вирази на зразок «відомостей нема»; також у звіті не знайшло відбиття ні ставлення священиків до процесу реєстрації, ані релігійних громад тощо; наре-шті, по області «ще й досі не закінчено обліку церков». На думку Ходченка, навіть «саму справу реєстрації» уповноважений не зовсім чітко уявляв, не дивлячись на те, що був до-кладно інструктований. На закінчення, звер-талася увага Ф. Жванка на необхідності подба-ти про те, щоб облік церков було закінчено до 1.ХІІ.1944 р., а реєстрація – до 1.І.1945 р., бо «це терміни остаточні і порушувати їх не мож-на». Відповідь уповноваженого по Миколаїв-щині була хоча й у дусі виправдовування за критику, проте короткою і доволі обґрунтова-ною. У листі П. Ходченку від 18 грудня 1944 р. повідомлялося, що в області нараховується 66 церков, з яких узято на облік 51, а зареєстро-вано лише 3725. Для того, щоб завершити об-лік та реєстрацію до 1 січня 1945 р. уповнова-женим Жванком було проведено ряд заходів: надіслано в райони десятки телеграм і листів, двічі проінформовано голову облвиконкому про те, що ряд районів не передали релігій-ним громадам церковні будинки, культмайно та матеріали на реєстрацію і облік. Такі факти можна розцінювати, як низький рівень вико-навчої дисципліни, безвідповідальність, а та-кож, і як певний спротив органів влади на міс-цях. Уповноважений свідчив, що це питання ставилося на нараді секретарів райвикон-комів, однак керівництво Очаківського, Снігу-
22 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви... арк. 30. 23 Там само, арк. 34-34 зв. 24 Там само, арк. 64. 25 Информационные отчеты и доклады за І–ІІІ кв. 1945 г. // ЦДАМЛіМ України, ф. 127, оп. 1, спр. 298, арк. 7.
83
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині
у завершальний період німецько-радянської війни (1943—1945 рр.) рівського, Привольнянського, Березнеговат-ського та інших районів «просто на церковні справи не звертають ніякої уваги». У квітні 1945 р. результати обліку церков-них споруд (діючих і недіючих) надають змогу відтворити наступну інформацію в Миколаїв-ській області – 55 (патріарших), 3 – автоке-фальних, 25 – недіючих26. Розгляд джерел щодо реєстрації храмів і церковних споруд, дає можливість закценту-вати увагу ще на одному моменті руйнівного обличчя війни – на збитках нанесених релігій-ним громадам. У поданих зведеннях на ім’я уповноваженого Ради у справах РПЦ при РНК УРСР П. Ходченка загальні збитки у масшта-бах Миколаївської області, як факт злочину здійсненого окупантами проти церковних громад, становили 3 133 тис. крб.27 З нашого погляду, ці дані далеко не є повними й не ос-таточними, оскільки базувалися лише на ос-нові актів зібраних з двох райвиконкомів – Жовтневого та Братського. По іншим районам збитків не було зафіксовано. Однак влада ви-магала результату, зокрема саме по тим райо-нам, які були під румунською окупацією. На початку жовтня голова облвиконкому Бори-сов та уповноважений Жванко спрямовують таємного листа до усіх голів райвиконкомів з вимогою: «Терміново зберіть і надішліть до виконкому обласної ради такі дані: які церкви і де було пограбовано, знищено під час окупа-ції румунами; що вивезено з церков і на яку суму. Оскільки ці відомості дуже важливі, Вам слід поставитись серйозно до їх виконання. Термін виконання – 8 жовтня 1944 р.»28. На виконання вказівки зверху, підрахунки здійс-нювали за актами, що надходили з місцевих комісій, до яких зазвичай залучали й священ-ників. Так, у матеріалах акту від 14 жовтня
1944 р., укладеного комісією у складі протоіє-рея Іваницького, настоятеля церкви Св. Миколая та членів церковної ради, зазна-чається: «Цим свідчимо, що під час відступу німців-окупантів здійснено ними такі збитки Свято-Миколаївській церкві у селі Братське на Миколаївщині. Бомбардуванням німців (оскільки йшли бойові дії, тут важко визначи-ти, хто саме спричинив цей акт вандалізму – нацистські безбожники чи радянські снаряди – М.М.) призвели до руйнування церкви, збудо-ваної з випаленої цегли». Окрім того окупанти пограбували у храмі іконостас із 4-х великих ікон вартістю 50 тис. крб., вивезли 25 старо-винних ікон різного розміру загальною варті-стю 50 тис. крб., 5 ритуальних килимів вартіс-тю 25 тис. крб. та 18 рушників на суму 3600 крб., різноманітних предметів церков-них меблів на 9 500 крб., дзвін вагою 48 кіло-грамів вартістю 5 тис. крб. тощо29. Один лише капітальний ремонт церковної споруди пот-ребував витрат на 600 тис. крб. А загалом зби-тки становили понад 743 тис. крб.30 Голова Жовтневого райвиконкому тов. Михайлов у інформації до облвиконкому від 26 жовтня 1944 р. повідомляв, що румунськи-ми військами (явна неточність, оскільки Жов-тневий район з центром у с. Вознесенське був у німецькій зоні окупації – М.М.) зруйновано і пограбовано церкви: у селі Мала Погорілівка Жовтневого району було підірвано церкву вартістю 285 тис. крб., знищено та пограбова-но майна на 41 тис. крб., із церкви с. Костянти-нівка того ж району було вивезено майна на 39 тис. крб. У районному центрі Воскресенсь-кому було зірвано церкву оцінену у 1 500 тис. крб., знищено культового майна на суму 505 тис. крб. та ще й вивезено 20 тис. крб. готівкою31.
26 Списки действующих православных церквей и духовенства на территории Украинской ССР по состоянию на 1 ноя-бря 1944 года. Том 2. // ЦДАВО України, ф. 4648, оп. 1, спр. 3, арк. 1. 27 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви при СНК УССР об учете ущерба, при-чиненного немецко-фашистскими оккупантами церкви, изъятии общественных зданий у религиозных общин. 14.05.1944-2.01.1945 // ДАМО, ф. р-992, оп. 3, спр. 12, арк. 13. 28 Списки действующих православных церквей и духовенства на территории Украинской ССР по состоянию на 1 ноя-бря 1944 года. Том 2. // ЦДАВО України, ф. 4648, оп. 1, спр. 3, арк. 1. 29 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви при СНК УССР об учете ущерба, при-чиненного немецко-фашистскими оккупантами церкви, изъятии общественных зданий у религиозных общин. 14.05.1944-2.01.1945 // ДАМО, ф. р-992, оп. 3, спр. 12, арк. 22. 30 Там само, арк. 28. 31 Там само, арк. 14.
Микола Михайлуца К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
84
Під час досконалого вивчення інформації, що надходила до обласних виконавчих комі-тетів (особливо Миколаївського) від підпо-рядкованих міст і сіл, напрошується логічний висновок про дещо толерантне ставлення ру-мунів до відроджуваного ними християнства у адміністрованих повітах, тобто «трансністрій-ських» землях. Підтвердженням висловленої тези є наступний і досить показовий за своєю суттю документ, що зберігається серед мате-ріалів листування уповноваженого Ради у справах РПЦ у Миколаївському обласному держархіві. Це коротке за текстом повідом-лення на ім’я голови Миколаївського облви-конкому від 10 жовтня 1944 р. засвідчувало: «Казанковський райвиконком повідомляє, що не румунськими, а німецькими солдатами у селі Миколаївка-ІІ у церкві був знищений іко-ностас вартістю 50 тис. крб., а також вибиті вікна, скло тощо, приблизно на 10 тис. крб., і разом нанесено збитків на 60 тис. крб.»32. До-кумент підписаний головою Казанковського райвиконкому Міщенком і секретарем М’яке-ньким. Повідомлення на зразок: «руйнувань, пограбувань церков, вивезення церковного майна окупантами по районах області немає», або «не спостерігається» надходили від голо-ви Вознесенського райвиконкому (датовано 11.Х.44 р.), від Миколаївського міськвиконко-му (датовано 12.Х.44 р.), зі словесної заяви се-кретаря Очаківського райвиконкому, з Єлане-цького району – 18.Х.44 р., з Привольнянсько-го району надіслано 19.Х.44 р., Благодатненсь-кого – від 25.Х.44 р. та з Ново-Бузького району від 1.ХІ.44 р.33 Між тим варто зазначити, що зараз вель-ми складно визначити збитки і оцінити те, що після себе залишили окупанти на півдні украї-нських земель. Одні – руйнували храми, інші – відновлювали. Проте, з упевненістю можемо визначити – винна в усьому війна з її жахли-вим смертоносним руйнівним обличчям. Адже церкви, собори, молитовні будинки – і ті, що вціліли під час антицерковних вакханалій 20–
30-х років ХХ ст., організованих правлячою бі-льшовицькою партією, й ті, що були відновлені православними за підтримки «місіонерів» із-за Дунаю, у період «румунського християнського ренесансу» 1941–1944 рр., однаково стражда-ли від безпосередніх бойових дій, бомбарду-вань авіації, артилерійських обстрілів тощо. Проте, матеріальні збитки, якщо й можна під-рахувати, хоча б у грошовому вираженні, то душевні страждання віруючих та втрати нарі-жних основ православної духовності кількох поколінь суспільства виміряти, на жаль, немо-жливо. Складно проходив і процес визначення кількості духовенства на момент завершення війни, оскільки влітку 1944 р. матеріали, що відносилися до реєстрації православного ду-ховенства та кліру, мали значні пробіли через епізодичність та відсутність системності про-ведення цієї процедури на місцях. До того ж, дані по республіці враховували лише 14 обла-стей, у межах яких значилося, за інформацією П. Ходченка, 2 084 священика, 298 дияконів і 771 псаломщик34. Водночас, і саме духовенст-во не поспішало реєструватися, вочевидь по-боюючись тотальних заходів контролю, підс-тупності з боку влади тощо. Недовіра до ре-єстрації проявлялася таким чином, що свяще-ники охоче служили у храмах, однак обережно ставились до самої реєстрації. Негативна практика спостерігалася в усіх областях України на зразок таких випадків як: закриття культових споруд, що призводило до скорочення загальної кількості храмів і ви-кликало невдоволення вірян; грубе і насиль-ницьке вилучення приміщень, які було зайня-то релігійними громадами для культового призначення; відхилення клопотань віруючих про відкриття церков без достатніх обґрунту-вань (на зразок: «недоцільно», «церковна спо-руда зайнята під засипний пункт», «най-ближча діюча церква знаходиться 15–20 км і може обслуговувати релігійні потреби заяв-ників», «споруда непридатна для моління че-
32 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви... арк. 15, 18, 23, 24, 27, 35. 33 Информационные доклады и отчеты за июнь-декабрь 1944 г. // ЦДАМЛіМ України, ф. 127 (Павло Семенович Ход-ченко), оп. 1, спр. 297, арк. 18. 34 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви при СНК УССР об учете ущерба, при-чиненного немецко-фашистскими оккупантами церкви, изъятии общественных зданий у религиозных общин. 14.05.1944-2.01.1945 // ДАМО, ф. Р-992, оп. 3, спр. 12, арк. 37.
85
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині
у завершальний період німецько-радянської війни (1943—1945 рр.) рез технічний стан»); руйнування церковних споруд для використовування будівельного матеріалу тощо. На Миколаївщині такі недоліки також ма-ли місце. Так, у відомостях про вилучення спо-руд у релігійних общин по Привольнянському району Миколаївської області за період з тра-вня по листопад 1944 р. зазначається: «Усього громадських споруд зайнятих під молитовні будинки – 4, вилучено – 1, надано в замін ви-лучених – 0, скарг, які надійшли до райвикон-кому – 3»35. В Очаківському районі значилося 5 громадських споруд зайнятих релгромада-ми, з яких дві було вилучено, оскільки до оку-пації в цих церквах функціонували клуби, про-те натомість віруючим не було запропоновано владою нічого36. Поглиблення протиріч між державою і церковно-релігійним соціумом спостерігаєть-ся на прикладі щоквартальних інформаційних звітів обласного уповноваженого на адреси Г. Карпова і П. Ходченка. Так, лише у 2-му ква-рталі 1945 р. Ф. Жванком були зафіксовані знахабніло-наступальні дії властей: голова виконкому Вознесенської міськради Маслюче-нко видав розпорядження Вознесенській цер-ковній общині у 24 години звільнити орендо-ване у тієї ж міськради приміщення, яке вико-ристовувалось як молитовний дім, хоча тер-мін оренди ще не закінчився; голова Явкинсь-кої сільради Баштанського району тов. Зайцев запропонував церковній общині за дві доби звільнити клуб, зайнятий церковною общи-ною під молитовний дім; 14 травня 1945 р. заступник голови Тілігуло-Березанського рай-виконкому Мазурук заборонив віруючим про-водити на цвинтарі молебень; голова Тернов-ської сільради Жовтневого району тов. Волчо запропонував церковній общині негайно зві-льнити сторожку, яка була у її власності37. Серед порушень з боку влади, виділялися дії, спрямовані на вилучення «громадських
споруд», здебільшого культурно-освітніх за-кладів. Мотивуючи тим, що в районах і містах бракує приміщень для шкіл, клубів, бібліотек та інших соціальних потреб, місцева влада ставила на меті повернення усіх споруд, у яких до війни знаходилися і функціонували ці установи. Насправді ж, більшість вилучених споруд, або тих, в яких знаходилися молитов-ні будинки на момент закінчення війни, були одвічно збудованими як культові споруди, а в період безбожництва 1920–30-х рр. тією ж владою були відібрані у вірян і перебудовані для потреб далеко не релігійного призначен-ня. Ця теза підтверджується наступним: «У селі Нечаянне Варварівського району район-ний прокурор відібрав у общини ключі від мо-литовного будинку і запропонував за 24 годи-ни забрати усе церковне майно, мотивуючи вилучення тим, що ніби ця споруда колись була школою». А в с. Нова-Петрівка Ново-Одеського району голова сільради тов. Бла-китний повісив на двері церкви свій замок і заборонив богослужіння, пояснюючи, що до 1941 р. у цій будівлі була церква, потім її пере-обладнали під сільський клуб. На перебудову церкви під клуб, за словами голови, сільрадою було витрачено понад 100 тис. крб.38 Переконуючим аргументом на користь тези про те, що на півдні республіки влада бу-ла позбавлена правової основи для можливос-ті «душити» релігійні громади, вилучаючи із їхнього користування «громадські будів-лі» (читай «культові споруди»), є упорядкова-ні уповноваженим по Миколаївській області статистичні дані за 3-й квартал 1945 р.39 З усього видно, що в межах 19 районів області і м. Миколаєва на початку липня-місяця під мо-литовні будинки було зайнято 64 громадські споруди, з яких 58 закладалися одвічно як це-рковні споруди і використовувалися для релі-гійних потреб. І лише 2 споруди впродовж кварталу було вилучено місцевою владою з
35 Переписка с Уполномоченным Совета по делам Русской Православной Церкви... арк. 40. 36 Отчет о регистрации религиозных общин и открытии молитвенных домов в Николаевской области во II и IV кв. 1945 г., переписка с Председателем Совета по делам РПЦ при СНК УССР о порядке регистрации религиозных общин, сведе-ния об изъятии у религиозных общин общественных зданий. 10.01.1945-31.12.1945 г. // ДАМО, ф. р-992, оп. 3, спр. 43, арк. 37. 37 Там само, арк. 51. 38 Там само, арк. 35. 39 Там само, арк. 37.
Микола Михайлуца К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
86
релігійного вжитку віруючих, натомість їм було запропоновано інші приміщення. Причиною відмови в реєстрації могла бу-ти й відсутність душпастира чи церкви у роз-порядженні релігійної громади (за наявності священика), або її незадовільний технічний стан, і навпаки, якщо бракувало будь-якої із складових процесу реєстрації. Підтверджен-ням зазначеного можуть стати наведені ниж-че приклади по Миколаївській області за 1945 р.: через відсутність священнослужите-лів у тимчасово недіючих церквах впродовж року владою затягувалась реєстрація 7 релі-гійних громад40; через неправильно оформле-не клопотання про відкриття молитовного будинку було знято з розгляду заяву віруючих с. Коблеве Тілігуло-Березанського району41; договір з громадою с. Ново-Петрівка Ново-Одеського району було розірвано через відсу-тність у віруючих коштів на ремонт церкви42 та ін. Зареєстровано служителів культу при ді-ючих церквах на Миколаївщині у другому ква-рталі 1945 р. було – 62 священика, 5 дияконів, 29 псаломщиків, архієреїв не було. Незначне вкраплення до динаміки зрос-тання кліру в 1945 р. в межах Миколаївської області пояснюється прибуттям переселенців, переважно українців із Польщі. Хоч і з велики-ми труднощами, спочатку ці люди укорінюва-лися у міцних християнських громадах Варва-рівського району. За інформацією уповнова-женого Ф. Жванка, разом з переселенцями з Польщі до області у 1945 р. прибули 4 свяще-ники. Реєстрація цих громад відбувалася у то-му ж порядку та послідовності, як вже й існу-ючих місцевих релігійних громад. Задоволен-ня релігійних потреб цієї категорії віруючих повинно було здійснюватися таким чином, щоб майно церковних приходів, молитовних
будинків (іконостаси, кіоти, ікони, хоругви, богослужебні книги і т.п.) привезене з собою, зберігалося доти, доки вони самі його не пере-дадуть до молитовних будинків тих громад, куди прибули. За порадою заступника уповно-важеного РСРПЦ при РНК УРСР Катуніна, яку він висловив у листі від 29 березня 1945 р.: за умови, коли у населеному пункті не було жод-ної зареєстрованої релігійної громади, місце-ва влада мала потурбуватися про передачу колишніх недіючих молитовних споруд, якщо вони були і коли цього бажали віруючі пересе-ленці. У випадку відсутності такої споруди, уповноважений при облвиконкомі та місцеві виконавчі органи мали сприяти релгромаді у підборі та відведенні приміщень, придатних для релігійних служб43. Проте, не так райдужно все відбувалося на місцях, як того бажали високі чиновники. По-казовим прикладом напруженості у стосунках між різними суб’єктами реєстраційного про-цесу є випадок зі священиком-переселенцем Гольонком, який прибув разом з іншими до с. Шпеєр Веселинівського району. Ієрея було зареєстровано, а уповноваженим рекомендо-вано зареєструвати його громаду. Відповідно голові Веселинівського райвиконкому було дано вказівку про виділення приміщення під молитовний дім, однак громада відмовилася підписувати заяву про реєстрацію молитовно-го будинку, заявивши: «Якщо Вам потрібно, їдьте і самі реєструйте молитовний дім»44. Унаслідок цього священик відмовився служи-ти в приході і наполіг на переведенні до іншо-го села. Аналогічна ситуація змусила свяще-ника із с. Ландау Варварівського району переї-хати до Миколаєва. Таким чином, згадані пе-реселенські громади не мали зареєстрованих і діючих молитовних будинків. Лише двоє свя-щеників були зареєстровані у селах Парутіно
40 Отчет о регистрации религиозных общин... арк. 51. 41 Там само, арк. 52. 42 Там само, арк. 11. 43 Там само, арк. 38. 44 Там само, арк. 54. 45 Информационные доклады и отчеты за июнь-декабрь 1944 г. // ЦДАМЛіМ України, ф. 127, оп. 1, спр. 298, арк. 7; Отчет о регистрации религиозных общин и открытии молитвенных домов в Николаевской области во II и IV кв. 1945 г., переписка с Председателем Совета по делам РПЦ при СНК УССР о порядке регистрации религиозных общин, сведения об изъятии у религиозных общин общественных зданий. 10.01.1945-31.12.1945 г. // ДАМО, ф. р-992, оп. 3. Спр. 43, арк. 41.
87
Процеси більшовицької етатизації Православної церкви на Миколаївщині
у завершальний період німецько-радянської війни (1943—1945 рр.) Очаківського та Висунь Березнегуватського районів45.
Висновки. Узагальнюючи результати дер-жавної реєстрації церков, релігійних громад та священнослужителів виділимо декілька, на наш погляд, характерних моментів цього про-цесу на Миколаївщині: за створених радянсь-кою владою суперечливих законодавчих та ідеологічних умов, відновила свою роботу ли-ше незначна кількість церков. Тобто, церкви та релігійні будинки були на той момент вже фактично діючими, радянські ж органи лише взяли їх на облік і зареєстрували. Собори та сільські церкви були погано забезпечені кад-рами духівництва, настоятелями церков та іншими служителями культу. Війна з її руйні-вним обличчям, відсутність богословських навчальних закладів, а також, безперервні ре-пресії щодо духовенства, попередні та в ході неї, відбилися на чисельності православного кліру. Нарешті, реєстрація виявила і те, що на Миколаївщині, як і по всій території республі-ки, влада сприяла встановленню та укорінен-ню лише одній, підконтрольній державі церк-ві – РПЦ. Усі діючі православні храми у межах області були патріаршої орієнтації. Щоправда, в Миколаївській області на 1 квітня 1945 р. нараховуємо три зареєстровані парафії авто-кефалістів46, хоча ще у жовтні 1944 р. таких було 1047. Не стало ані пароха-обновленця, ані тієї однієї «обновленської» церкви, про яку, посилаючись на звіт уповноваженого при обл-виконкомі за жовтень 1944 р., згадує О. Лисенко48. Ідеї автокефалії української цер-кви, як і її «обновленства», затухали, а місцева влада, та й самі уповноважені, побоюючись звинувачень у сприянні релігійній опозиції та «українському церковному націоналізмові», часто приховували, або подавали до верхів
неточні й далеко необ’єктивні матеріали, зві-тували про самоліквідацію осередків УАПЦ та регенерацію «обновленців» у лоно патріаршої РПЦ. Шляхом відречення архієреїв від духов-них блукань в «обновленстві» автокефалістів та їхній клір перетягували до московського патріархату. Функціонування близько 600 православ-них храмів у містах і селах Півдня України, па-стирське служіння в них 355 священиків та 228 інших представників кліру (переважно дияконів та псаломщиків), навіть в умовах жорсткого державного контролю, сприяло поширенню популярності християнського віровчення, православного церковного обря-ду, наверненню десятків тисяч людей до спо-конвічних духовних традицій. Зростання релі-гійних настроїв населення, попри тотальний комуно-атеїстичний ідеологічний вплив вла-ди, ставали характерною ознакою поствоєн-ного часу у порівнянні з довоєнним минулим. «Якщо навіть деякі дані перебільшено попа-ми, то все одно становище залишається явно загрозливим» – узагальнюючи такого роду інформацію зауважував заступник начальни-ка управління пропаганди і агітації ЦК КП(б)У І. Назаренко. На півдні республіки ситуація не відрізнялася від інших регіонів. Упродовж 1945 р. в межах Миколаївської області значно збільшилося відвідування віруючими церков та молитовних будинків. Серед відвідувачів храмів майже третину становили діти шкіль-ного віку49. Відповідно до «явно загрозливої» релігійної ситуації влада й випрацьовувала контрзаходи щодо Православної церкви як найбільшої конфесії, до того ж розробляла основні напрямки удару не тільки сама, але залучала також і органи НКВС і НКДБ.
46 Лисенко О.Є. Церковне життя в Україні… – С. 136. 47 Там само. – С. 135. 48 Докладные записки, справки о состоянии агитационно-пропагандистской и культурно-просветительской работы в Николаевской области. 27.09.1945-10.02.1947 // ЦДАГО України, ф. 1, оп. 70, спр. 338, арк. 65.
References 1. Voinalovych, V. (2005). Partiino-derzhavna
polityka shchodo relihii ta relihiinykh instytutsii v
Ukraini 1940-1960-kh rokiv: politolohichnyi dyskurs. Kyiv: Svitohliad. [in Ukrainian].
2. Voinalovych, V. (2000). Represyvno-karalni zakhody radianskoi vlady yak zasib utverdzhennia polityky derzhavnohoateizmu v Ukraini 20-30-kh rokakh // Reabilitovani istoriieiu. Masovi represii na
Микола Михайлуца К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
88
Mykolaivshchyni v 1920-50-ti roky: zbirnyk / [avtor-uporiadnyk – V.M. Vashkevych (holova redaktsiinoi kolehii), V.A. Voinalovych, Yu.Z. Danyliuk ta inshi]. Kyiv-Mykolaiv: Redaktsiina kolehiia «Reabilitovani istoriieiu», рр. 38-51 [in Ukrainian]. 3. Perevezii, V. (2005). Etnokonfesiini zminy struktury ukrainskoho suspilstva u voienni i pershi povoienni roky // Druha svitova viina i dolia narodiv
Ukrainy. 2005. (рр. 34-43). Kyiv. [in Ukrainian]. 4. Vyshyvaniuk, O. (2005). Etnokonfesiini protsesy v Ukraini u period 1944-1953 rr. // Druha
svitova viina i dolia narodiv Ukrainy. 2005. (рр. 55-57). Kyiv. [in Ukrainian]. 5. Bazhan, O. (2005). Osobovyi fondu krainskoho pysmennyka P.S. Khodchenka yak dzherelo u vyvchenni relihiinoho zhyttia v Ukraini naprykintsi Druhoi svitovoi viiny // Storinky voiennoi istorii
Ukrainy. [vidp. red. V.A. Smolii] (9). 8-20. [in Ukrainian]. 6. Bazhan, O. (2006). Derzhavna polityka u sferi relihiinoho zhyttia v Ukrainskii RSR naprykintsi radiansko-nimetskoi viiny. Naukovi zapysky. 52. Istorychni nauky, 32-36. Retrivieved from http: Ekmer.ukma.edu.ua/bitstream/ handle/123456789/ 7561/ Bazhan_Derzhavna_ politika_ u_sferi. pdf?sequence=1 [in Ukrainian]. 7. Shvets, L. (2006). Oformlennia novoi pravoslavnoi merezhi v Ukraini v 1943-1944 rokakh.
Istoriia relihii v Ukraini. 2006. Lviv. Kn. 1, 645-652 [in Ukrainian].
8. Mykhailutsa, M. (2015). Kuratory tserkvy: mistse upovnovazhenykh v oderzhavlenni RPTs napivdni Ukrainy (1944-1945). Pivdennyi-Zakhid.
Odesyka. (19), 213-237. [in Ukrainian]. 9. Vintskovskyi, T., Kiazymova, H., Mykhailutsa, M., Shchetnikov, V. (2010). Okupatsiinyi rezhym u
hubernatorstvi «Transnistriia». Ukraina u Druhii
svitovii viini: pohliad z ХХІ stolittia. Istorychni narysy. NAN Ukrainy. Instytut istorii Ukrainy. Kyiv: NVP «Vydavnytstvo Naukova dumka, NAN Ukrainy. (Vol. 1, pp. 413-446). [in Ukrainian]. 10. Mykhailutsa, M.I. (2011). Orhanizatsiia relihiinoho zhyttia v hubernatorstvi Transnistriia (1941-1944 rr.). Ukrains’kyj istorychnyj zhurnal –
Ukranian Historical Journal, 2 (497). 80-90. [in Ukrain-ian]. 11. Myhailutsa, Mykola, Konopatska,Tetyana (2016). Priest-missionery in Transnistria: the reconstruction of pastoralministering (1941-1944).
Danubius, XXXIV, Galaţi: 79-87. [in English]. 12. Lysenko, O. (1998). Tserkovne zhyttia v
Ukraini. 1943-1946 rr. Kyiv: NAN Ukrainy. [in Ukrain-ian]. 13. Tsыpyn, V. (1995). Patryotycheskoe sluzhenye Russkoi Pravoslavnoi tserkvy v Velykuiu Otechestven-nuiu voinu. Novaia y noveishaia ystoryia, 2, 41-47. [in Russian].
|