Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини
Стаття присвячена видатному українському поету, письменнику, актору, кінематографісту, лауреату Шевченківської премії, який народився у м. Первомайську. Основу публікації становлять спогади знайомих, друзів, родичів, що живуть у м. Первомайську, більшість із яких введено до наукового обігу вперше....
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Schriftenreihe: | Краєзнавство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169000 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини / О. Дорошенко // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 123-133. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-169000 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1690002020-06-01T01:25:59Z Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини Дорошенко, О. Джерела та біографічні студії Стаття присвячена видатному українському поету, письменнику, актору, кінематографісту, лауреату Шевченківської премії, який народився у м. Первомайську. Основу публікації становлять спогади знайомих, друзів, родичів, що живуть у м. Первомайську, більшість із яких введено до наукового обігу вперше. About MS Vingranovsky, a talented and invincible writer, actor, film director, public figure, speak, write, recall in the whole of Ukraine. Introductijn, the fact is that only small part of memories belongs to the inhabitants of the Pervomaisk town, in which he was born, grew and formed as a personality. This determines the introduction of the topic. Purpose of the study are to collect, systematize the memories of the Pervomaisk’s inhabitants about MS Vingranovsky and to demonstrate to the general public the Mykola Stepanovich’s letters to the countrymen. Results of the study are: Firstly, popularization friends memories of Mykola Vingranovsky living in Pervomaysk. His friends: Volodymyr Voitenko, Hryhoriy Sosnowski; poets: Hryhoriy Usatyuk, Lorina Lysogurska; relatives: sister – Hellaria and cousin – Lydia; journalists: Zhanna Russkyh, Danylo Kitr. And also the poet Oleksa Ryznichenko, who lives in Odessa, and the classmate Alla Ilnytska-Rozhkovska. Secondly, to publish the letters, written by MS Vyngranovsky to the Pervomaisk’s friends. Originality of the study is introduction into scientific circulation of unknown information about Mykola Vingranovsky’s relations with his fellow countrymen. The problem about the place of writer’s birth is stated, in particular, the versions of Bohopol, Golta and Kumary are covered. For the first time described relations of the artist with representatives of local authorities. Conclusion: Mykola Stepanovich Vingranovsky is a notable figure in Ukrainian culture. To create an artist's complete biographical portrait, needs to search for people who have been his friends, met, have a family and bonds. It is worth publishing his epistolary legacy. To reconstruct the events that took place in his life. A study of little-known facts from the Pervomaysk period of being of Mykola Vingranovsky will greatly expand his knowledge of him. Статья посвящена видному украинскому поэту, писателю, актеру, кинематографисту, лауреату Шевченковской премии, который родился в г. Первомайск. Основу публикации составляют воспоминания знакомых, друзей, родственников, которые живут в г. Первомайське, большинство из них введено в научный оборот впервые. 2018 Article Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини / О. Дорошенко // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 123-133. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169000 82-94(477.73) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Джерела та біографічні студії Джерела та біографічні студії |
| spellingShingle |
Джерела та біографічні студії Джерела та біографічні студії Дорошенко, О. Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини Краєзнавство |
| description |
Стаття присвячена видатному українському поету, письменнику, актору, кінематографісту, лауреату Шевченківської премії, який народився у м. Первомайську. Основу публікації становлять спогади
знайомих, друзів, родичів, що живуть у м. Первомайську, більшість із яких введено до наукового обігу вперше. |
| format |
Article |
| author |
Дорошенко, О. |
| author_facet |
Дорошенко, О. |
| author_sort |
Дорошенко, О. |
| title |
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини |
| title_short |
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини |
| title_full |
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини |
| title_fullStr |
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини |
| title_full_unstemmed |
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини |
| title_sort |
микола вінграновський у спогадах земляків із первомайщини |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Джерела та біографічні студії |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169000 |
| citation_txt |
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини / О. Дорошенко // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 123-133. — Бібліогр.: 15 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT dorošenkoo mikolavíngranovsʹkijuspogadahzemlâkívízpervomajŝini |
| first_indexed |
2025-07-15T03:45:26Z |
| last_indexed |
2025-07-15T03:45:26Z |
| _version_ |
1837683050589192192 |
| fulltext |
123
УДК 82-94(477.73)
Оксана Дорошенко (м. Первомайськ)
МИКОЛА ВІНГРАНОВСЬКИЙ У СПОГАДАХ ЗЕМЛЯКІВ
ІЗ ПЕРВОМАЙЩИНИ
Стаття присвячена видатному українському поету, письменнику, актору, кінематографісту, лау-
реату Шевченківської премії, який народився у м. Первомайську. Основу публікації становлять спогади
знайомих, друзів, родичів, що живуть у м. Первомайську, більшість із яких введено до наукового обігу
вперше.
Ключові слова: Микола Вінграновський, Первомайськ, Богополь, Голта, Кумари, Георгій Сосновський,
Володимир Войтенко.
Oksana Doroshenko
Mykola Vingranovsky in memoirs
of fellow countrymen from Pervomaisk region
About MS Vingranovsky, a talented and invincible writer, actor, film director, public figure, speak, write, recall
in the whole of Ukraine. Introductijn, the fact is that only small part of memories belongs to the inhabitants of the
Pervomaisk town, in which he was born, grew and formed as a personality. This determines the introduction of the
topic.
Purpose of the study are to collect, systematize the memories of the Pervomaisk’s inhabitants about MS Vin-
granovsky and to demonstrate to the general public the Mykola Stepanovich’s letters to the countrymen.
Results of the study are:
Firstly, popularization friends memories of Mykola Vingranovsky living in Pervomaysk. His friends: Volodymyr
Voitenko, Hryhoriy Sosnowski; poets: Hryhoriy Usatyuk, Lorina Lysogurska; relatives: sister – Hellaria and cousin –
Lydia; journalists: Zhanna Russkyh, Danylo Kitr. And also the poet Oleksa Ryznichenko, who lives in Odessa, and
the classmate Alla Ilnytska-Rozhkovska.
Secondly, to publish the letters, written by MS Vyngranovsky to the Pervomaisk’s friends.
Originality of the study is introduction into scientific circulation of unknown information about Mykola Vin-
granovsky’s relations with his fellow countrymen. The problem about the place of writer’s birth is stated, in par-
ticular, the versions of Bohopol, Golta and Kumary are covered. For the first time described relations of the artist
with representatives of local authorities.
Conclusion: Mykola Stepanovich Vingranovsky is a notable figure in Ukrainian culture. To create an artist's
complete biographical portrait, needs to search for people who have been his friends, met, have a family and
bonds. It is worth publishing his epistolary legacy. To reconstruct the events that took place in his life. A study of
little-known facts from the Pervomaysk period of being of Mykola Vingranovsky will greatly expand his knowledge
of him.
Key words: Mykola Vingranovsky, Pervomaisk, Bogopol, Golta, Kumary, , Heorhiy Sosnovsky, Volodymyr
Voitenko, memoirs, letters.
Оксана Дорошенко
Николай Винграновский в воспоминаниях
земляков с Первомайска
Статья посвящена видному украинскому поэту, писателю, актеру, кинематографисту, лауреату
Шевченковской премии, который родился в г. Первомайск. Основу публикации составляют воспоминания
знакомых, друзей, родственников, которые живут в г. Первомайське, большинство из них введено в науч-
ный оборот впервые.
Ключевые слова: Николай Винграновский, Первомайск, Богополь, Голта, Кумары, Георгий Сосновсь-
кий, Володимир Войтенко.
Оксана Дорошенко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
124
Про М. С. Вінграновського – талановитого і незламного письменника, актора, кінорежи-сера, громадського діяча говорять, пишуть, згадують на теренах всієї України. У світ вихо-дять спомини побратимів по літературі, бли-зьких і рідних, друзів, знайомих, яким доля дарувала споріднене життя із Миколою Степа-новичем. Однак, факт у тім, що лише поодино-кі спогади належать жителям м. Первомайсь-ка, у якому народився, зростав, формувався як особистість М. С. Вінграновський. У збірці спогадів «Маршал Вінграновсь-кий. Книга про поета (спогади, есеї, листи, ін-терв’ю)» український письменник П. І. Воль-вач написав: «Звичайно, ця книжка зібрала під свою обкладинку далеко не всіх, хто знав і лю-бив Миколу Вінграновського, хто хотів і міг сказати про нього чи його творчість… Звичай-но, хотілося б, аби згустилася родинна акусти-ка, аби зазвучали – хай не зараз, але, може, ко-лись – голоси сина Андрія, сестри Гелі (Гелярії Степанівни Мельник), племінниці Ольги, ін-ших родичів і первомайських земляків… Двері відчинені»1. Водночас, маємо пам’ятати, що час нев-пинно збігає і забирає у вічність тих людей, які були пов’язані родинно-свояцьким мере-живом із маестро слова і кіно. Залишається все менше і менше тих, хто знав Миколу Сте-пановича у його богопольсько-первомайський період життя і був поєднаним із ним найріз-номанітнішими взаєминами. Нині ж маємо шанс додати нові штрихи до життєвої, куль-турно-побутової, біографічної картини: «Микола Степанович Вінграновський: бого-польсько-первомайський портрет». Спомини первомайців про славетного зе-мляка розсіяні у листах, опублікованих спога-дах-фрагментах, газетних статтях, публіцис-тичних й художніх творах, рукописних заміт-ках, віршах. Спроба узагальнити, розширити, популяризувати міркування, згадки, жителів
міста про людину, яка репрезентує м. Перво-майськ в українському соціокультурному про-сторі, а Україну в масштабах світової культури набуває актуальності і практичного значення у зв’язку зі сплеском національної свідомості українського народу. Історіографія теми окреслена такими ро-ботами, як «Господні зерна», де у сьомій книзі Г. Д. Гусейнов описав спогади богопольських шкільних вчителів Л. А. Чабанової, Г. І. Усатюка та начальника залізничної станції Є. Гаврищука про юні роки майбутнього лауреата Шевчен-ківської премії2. Оригінальною є книга: «Микола Вінгра-новський: Степовий Сварог: Есе про незабутні мандри Україною з Миколою Вінграновсь-ким», автором якої є М. Я. Лазарук. Мирослав Ярославович немовби золотими літерами ви-тиснув пророчі слова: «Переконаний, багато хто має що сказати про цю прекрасної душі й немеркнучого таланту людину. Буде багато спогадів і книг… він не перечитиме нікому, хто забажає сказати про нього щире і правди-ве слово. Сам прожив цим Словом, у цьому слові розкошував і страждав, заради слова й віку звікував»3. Література із зазначеної теми доповнена невеликою кількість статей про М. С. Вінгра-новського у місцевій пресі, авторами яких були журналісти Д. П. Кіт, Т. Олексієва; діячі культури і поети Г. І. Усатюк, Л. В. Лисогурська, Ж. С. Руських4. До того ж, більшість передмов, вступних статей до нововиданих збірок місце-вих авторів вміщують матеріали про вплив Миколи Вінграновського на їхню поетичну творчість. Джерельний корпус дослідження предста-влений епістолярною спадщиною, здебільшо-го, листами, у яких описані різноманітні сю-жети, факти, історії із життя М. С. Вінгранов-ського, що були опубліковані Г. Д. Гусейно-вим5. Також окремими публікаціями мемуар-
1 Вольвач П. І. Містерія майстра / Вольвач П. І. // Маршал Вінграновський. Книга про поета (спогади, есеї, листи, ін-терв’ю) / передмова, упорядкування П. Вольвача. – К.: Ярославів Вал, 2011. – С. 9. 2 Гусейнов Г. Д. Господні зерна. Художньо-документальний життєпис / Гусейнов Г. Д. – Кривий Ріг: ПП «Видавничий дім», 2003. – Кн. 7. – С. 620. 3 Лазарук М. Я. Микола Вінграновський: Степовий Сварог: Есе про незабутні мандри Україною з Миколою Вінгранов-ським / Лазарук М. Я. – Харків: ТОВ «ПЕТ», 2013. – С. 6. 4 Руських Ж. «Отут я серце виняньчив до неба…» / Ж. Руських // Вісник Первомайська. – 2005. – 18 травня. 5 Гусейнов Г.Д. Господні зерна. Художньо-документальний життєпис. Post scriptum / Г. Д. Гусейнов. – Дніпропет-ровськ : Січ, 2005. – 712 с.
125
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини ного характеру, автори яких – однокласники поета6. Справжньою знахідкою для подальшо-го написання книг біографічного характеру про М. С. Вінграновського є збірка спогадів знайомих і друзів, упорядкована П. І. Вольва-чем, та альманах М. Я. Лазарука «Рось», прис-вячений 80-річчю Миколи Вінграновського. Окремою групою джерел є вірші, прозові твори, які писали для М. С. Вінграновського поети, члени літературного об’єднання «За-жинок»: Г. І. Усатюк, М. Рибіцький, Г. Д. Педчен-ко, Л. В. Лисогурська, Л. Ф. Пилипай, Є. Д. Дом-бровська, М. А. Воробйова, В. І. Монастирний7. У переважній більшості – це емоційні посвяти, вірші-некрологи про письменника, що вира-жені художніми засобами версифікації, і про-зові тексти, автори яких присвячували свої твори «світлій пам’яті М. С. Вінграновського», діалоги та аматорські відео-інтерв’ю, записані із Миколою Степановичем, що згодом набули літературної обробки. Збагачують відомості про митця й світлини, зроблені під час пере-бування М. С. Вінграновського у Первомайсь-ку, авторами яких є фотографи С. М. Касімов, В. Л. Войтенко та ін. Неординарним джерелом є картини, намальовані народним художни-ком України А. Д. Антонюком, у яких присутня художньо-образотворча інтерпретація взає-мин М. С. Вінграновського і А. Д. Антонюка. Спомини товариша Г. С. Сосновського, краєзнавця і близького друга В. Л. Войтенка, частково рідної сестри Гелі і двоюрідної Лідії про Миколу Степановича вводяться у науко-вий обіг вперше. Гортаючи сторінки книг зі спогадами про М. С. Вінграновського, шпальти газет із публі-каціями про митця, антології віршів перво-майських поетів, у яких є посвяти талановито-му землякові, обов’язково зустрінеш прізвище Г. І. Усатюка – поета, публіциста, голови місь-кого літературного об’єднання «Зажи-нок» (1998–2008 рр.). Спробую з повною від-
повідальністю стверджувати, шо саме Григо-рій Іванович у м. Первомайську був одним із головних сподвижників, які збирали матеріа-ли, писали спогади, листи, вірші, відшукували друзів та знайомих талановитого земляка для увіковічення пам’яті про М. С. Вінгранов-ського. Саме він був помічником (і деякою мі-рою асистентом) Г. Д. Гусейнова, коли Григо-рій Джамалович писав «Господні зерна» і у сьомій книзі опублікував чимало нових мате-ріалів про М. С. Вінграновського8. Згодом Г. Д. Гусейнов оприлюднив листи, що були присвячені історичним постатям, про яких він писав у «Господніх зернах». Серед епістолярії з усієї України знаходимо лист, у якому Г. І. Усатюк зазначив: житель Перво-майська П. Д. Коломієць розповідав йому, що народився Микола Вінграновський не на Бо-гополі, як прийнято вважати, а у Голті, у буди-нку по вулиці Луначарського 1, біля восьмої школи, поряд із залізничним насипом. Родина винаймала там житло, не маючи на той час власного будинку, а вже подружжя Коломій-ців порадило Вінграновським навесні 1937 р. купити хату на високому лівому березі Пів-денного Бугу, тобто на Богополі9. Розповідь про голтянське походження майбутнього талановитого діяча культури зустрічаємо і в книзі М. Я. Лазарука «Микола Вінграновський: Степовий Сварог: Есе про не-забутні мандри Україною з Миколою Вінгра-новським». Із посиланням на розповідь Г. І. Усатюка10. Таким чином, Григорій Івано-вич намагається вирішити питання щодо точ-ного місця народження Миколи Вінграновсь-кого, що є, безперечно, важливим для реконс-трукції біографії і відтворення життєвого шляху всебічно обдарованого уродженця м. Первомайська. Важливим у цьому питанні є «згущення родинної акустики». Із спогадів рідної сестри майстра слова і кіно Г. С. Мельник (Вінгра-
6 Ільницька-Рожковська А. Миколонько! Спогади про однокласника М. Вінграновського / А. Ільницька-Рожковська // Одеська хвиля-7. Документи, твори, спогади в’язнів сумління / Упорядники П. Отченашенко, В. Барсуківський, О. Різни-ків. – Одеса: Друкарський дім, Фаворит, 2013. – С. 241–259. 7 Монастирний В. Вінгранопіль / В. Монастирний // Відродження. – 2016. – 13 жовтня. 8 Гусейнов Г. Д. Господні зерна… – С. 616. 9 Усатюк Г. І. Лист про Миколу Вінграновського // Господні зерна. Художньо-документальний життєпис. Post scriptum / упорядкував Г. Д. Гусейнов. – Дніпропетровськ: Січ, 2005. – С. 473. 10 Лазарук М. Я. Микола Вінграновський: Степовий Сварог: Есе про незабутні мандри Україною з Миколою Вінгранов-ським… – С. 167.
Оксана Дорошенко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
126
новської) у родині було четверо дітей: Віктор (1927 – початок 2000-х рр.), Микола (1936–2004 рр.), Олексій (1939–1998 рр.) і вона – Ге-лярія (1940 р.). Батько, Вінграновський Сте-пан Миколайович (1898–1972 рр.) родом із с. Кумарі Первомайського району. Мати, Зінаї-да Олексіївна Садовниченко (1904–1981 рр.), народилася у с. Велика Корениха, неподалік м. Миколаєва. Вона приїхала до Кумарів як заробітчанка: пекла хліб, доглядала за дітьми, наймалася і як хатня робітниця. Згодом Сте-пан Миколайович і Зінаїда Олексіївна побра-лися і переселилися жити у Первомайськ у Голту, а потім на Богополь. Біля подружжя весь час знаходилася мати Зінаїди Олексіївни – Євдокія Андріївна Садовниченко, вона допо-магала по господарству, гляділа онуків. Г. Д. Гусейнову Геля Степанівна про родо-від Садовниченко-Вінграновських повідала так: «…її сім’я була незаможною, але великою: четверо дівчат і брат Тимоша. Ще малою слу-жила в панів. Дівчиною вибралася до Кумарів, жила на кутку, що звався Шляхтою. В більшос-ті мешкали там поляки: Платовські, Кулачин-ські, Крижанівські, Вінграновські… Степан Вінграновський, вправний столяр-самоук, по-мітив Зінаїду. От і стали вони жити разом. А потім поїхали на заробітки в Мурманськ. По-вернулись за кілька літ»11. Потім переїхали до м. Первомайськ. Спо-чатку жили у батькового товариша П. Коло-мійця у Голті, де за родинними переказами і народився Микола Вінграновський. Згодом, купили хату на Богополі. Навколо степ, який дуже любила бабця Євдокія Андріївна, внуків туди водила щодня, про все розповідала, по-казувала, вчила. Сестра розповіла, що родина мала свої сі-мейні традиції, взаємини з батьками. Тато був вимогливий, його всі поважали, він до дітей відносився справедливо. Більшість часу пра-цював будівельником, теслею, потім бригади-ром на Первомайському промкомбінаті – все для добробуту родини. Геля Степанівна згаду-вала: «Степан Миколайович був справжнім головою сім’ї, без нього ніколи не сідали вече-
ряти. Мати варила борщ, окремо подавала до столу м'ясо із перцем та часником і лише у присутності батька всі могли пригощатися домашніми стравами». Найбільшим святом у Вінграновських був Новий рік. У дім обов’язково приносили ялин-ку, прикрашали різнокольоровими іграшками і цукерками, дарували один одному невибаг-ливі подарунки. Також дещо непоказово, по-домашньому відзначали Різдво. Незважаючи на політичну й ідеологічну ситуацію в країні, у родині святкували Великдень. Бабця Євдо-кія йшла до церкви на службу і вела туди ону-ків, там знаходилися всю ніч і лише на ранок, втомлені і з посвяченими пасками, повертали-ся до господи. Необхідно констатувати той факт, що пи-тання про місце народження та дитячі роки Миколи Вінграновського залишається диску-сійним. Зокрема, Д. П. Кіт – публіцист, крає-знавець, голова правління Кумарівської орга-нізації Товариства книголюбів України, голов-ний редактор газети «Прибузький вісник», у своїх спогадах і газетних публікаціях намага-ється довести, що батьківщиною великого письменника, актора, кінодраматурга є село Кумарі Первомайського району. У споминах «Багатогранний талант» він пише: «…Коли розпочалася війна з фашистами, Степан і Зіна-їда вирішили повернутися в рідне село Кума-рі. Жили вони там, де зараз вулиця Степова…». Данило Павлович стверджує, що у Кумарях Микола Вінграновський пережив роки німе-цько-румунської окупації і розпочав своє на-вчання у Кумарівській початковій школі. Піс-ля закінчення війни, коли батько повернувся з фронту, сім’я знову переїхала до Первомай-ська. Жили на Богополі, де Микола Степано-вич успішно закінчив школу12. Таким чином, Д. П. Кіт фрагмент голтянсь-кого життя сім’ї Вінграновських відкидає зо-всім і місцем народження Миколи Вінгранов-ського вважає с. Кумарі. На будинку, де колись жила сім'я поета, 28 жовтня 2006 року встано-влено меморіальну дошку з написом: «У цьо-му будинку жив Микола Степанович Вінгра-
11 Гусейнов Г. Д. Господні зерна… – С. 623. 12 Кіт Д. Багатогранний талант / Д. Кіт // Маршал Вінграновський. Книга про поета (спогади, есеї, листи, інтерв’ю).- К.: Ярославів Вал, 2011. – С. 403.
127
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини новський (1936–2004 рр.), поет, актор, кіноре-жисер, лауреат премій імені Т. Г. Шевченка та Фундації Антоновичів (США)» і слова велико-го поета:
Народе мій, як добре те,
Що ти у мене є на світі. Наступний важливий етап, про який зга-дують люди, чиє життя було пов’язане із Пер-вомайськом і М. С. Вінграновським, стосується його школярства. Однокласниця Алла Ільни-цька-Рожковська писала: «Думаючи про шкі-льні роки, проведені разом із Миколою, пере-бираю у пам’яті чимало днів-епізодів, коли мала щастя бути поруч із ним, грати з ним в шкільному драматичному та танцювальному гуртках. Адже це був незабутній друг нашого дитинства та юності... У нас склався гарний колектив, жили однією сім'єю, дякуючи і Ми-колі. Особливо в старших класах ми школу вважали своєю домівкою. Окрім предметних гуртків, була гарна художня самодіяльність. Душею школи і її художньої самодіяльності був усюдисущий Микола…»13. У той час шкільним театральним гуртком керував незмінний Шокотко Кузьма Гераси-мович, а Микола часто був за режисера, сам підбирав артистів. Молоді театрали ставили п’єси «Молода гвардія» Фадєєва, «Ревізор» Гоголя, грали Чехова – кілька водевілів, а та-кож якусь п’єсу на колгоспну тематику. З українського класичного репертуару особли-во полюбляли «Лісову пісню». Рідна сестра про шкільні часи згадує так: «Миколи майже не було вдома, після школи ходив на репетиції, бо при школі був драмати-чний гурток, він мав майже професійну дик-цію, виразний, чіткий голос. Брав участь і у виставах міського рівня, неодноразово у Буди-нку культури читав так, що публіка «завми-рала» від захоплення». Надзвичайно любив читати, весь час ходив до міської бібліотеки. Це передалось йому від матері Зінаїди Олексії-вни. Вдома теж була невелика своя книгозбір-ня, і два «Кобзаря», із якими Микола Вінгра-новський не розставався. Ще у родині була
велика карта, яку придбала мати, вона висіла на стіні, і всі діти захоплювалися й добре зна-ли географію. Окрім театру, майбутній митець був учас-ником літературної студії, що сформувалася при редакції газети «Прибузький комунар». Про цю сторінку біографії М. С. Вінгранов-ського у своїх спогадах писав О. С. Різниченко: «А стрілися ми у літстудії, яку при районній газеті організував Василь Годований, санітар-ний лікар і поет, який, по суті, дав нам усім путівку у життя, бо вперше привів на радіо, і ми прозвучали на весь район, бо вперше на-друкував нас у «Прибузькому комунарі»... Оле-кса Сергійович зазначає, що до Миколи очіль-ник літературної студії ставився упереджено, думаючи, що той списує у когось вірші… Тому Микола якось над ним пожартував: «…каже, давай перевіримо, як він знає літературу; я прочитаю вірша Сосюри – чи узнає він, чий це вірш? Треба було бачити занепокоєння, якусь зосереджену відстороненість Василя Полір’я-новича, коли він прослухав того чудового лі-ричного вірша, застукав пальцями по столу… Потім сказав свою знамениту фразу: – «А тепер, товариші початківці, вийдемо на свіже повітря»14. А через тиждень на черго-вому засідання літстудії учасники дивились на сердитість і одночасно раділи (бо ж таки виявив!!), коли Василь Годований урочисто оголосив, що вірш, прочитаний Миколою, є у такій-то збірці Володимира Сосюри! Чимало труду доклали поети-початківці, щоб заспоко-їти наставника за цей жарт. Згодом талановитий первомаєць посту-пив до Києва здобувати освіту, а потім навча-вся у Москві в О. П. Довженка. Студентські ро-ки зробили Миколу Вінграновського ще більш відомим, адже його акторський талант помі-тив багато в чому неперевершений Олександр Петрович. Він обрав його із тисячі і покликав за собою… О. С. Різниченко пригадує: «Одного разу під час літніх канікул я їхав з Одеси додому в
13 Ільницька-Рожковська А. Миколонько! Спогади про однокласника М. Вінграновського / А. Ільницька-Рожковська // Одеська хвиля-7. Документи, твори, спогади в’язнів сумління. – С. 242. 14 Різників О. Наш Микола. Уривки зі спогадів / О. Різників // Маршал Вінграновський. Книга про поета (спогади, есеї, листи, інтерв’ю). – К.: Ярославів Вал, 2011. – С. 174.
Оксана Дорошенко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
128
Первомайськ. Зі мною напросилося ще троє знайомих (Анатолій Качан, Євген Молчанов і одна студентка), аби провідати Миколу, бо знали, що він зараз удома відпочиває. Нічого дивного в цьому не було, бо слава нашого зем-ляка тоді саме виходила в зеніт. По всьому світу з тріумфом ішов кінофільм «Повість по-лум’яних літ», де він зіграв головну роль, сол-дата Орлюка. І щойно, 1962 року, вийшла його книжка «Атомні прелюди», яка блискавично розійшлася, нею зачитувалися студенти»15. Водночас, поет О. С. Різниченко написав, що в пам’яті залишився той день сумним, то-му що увесь поетичний світ чув про Миколу, люди здалеку їхали, щоб побачити його, пос-лухати, а от рідний Первомайськ дуже мало знав свого знаменитого земляка. Чи це підтве-рдження правдивості афоризму: «Нема проро-ка в своїй батьківщині»? Чи це відсталість на-шого читача, який поезією цікавиться менше, ніж прозою? Чи це невіра в себе – «невже у нас міг народитися такий поет»?16 Лише згодом кіно, поезія, а далі й проза – ці крила винесли нашого Миколу на вершину української куль-тури. У передмові до першої антології поетів Первомайщини, над якою працював Г. І. Уса-тюк разом із іншими поетами, у окреслена ва-жливість добірки віршів М. С. Вінграновського у «Літературній газеті» за 1961 р. та видання першої збірки «Атомні прелюди». Адже незва-жаючи на те, що ця книжка блокувалася сис-темою, збірка була однією із тих нових книг поетів-шістдесятників, які творили не лише літературне дисидентство, а й новий вільний культурний і політичний світогляд тогочас-ного суспільства. Однак, у черговий раз у не-великому провінційному Первомайську «Атомні прелюди» не оцінили і, як наслідок: «діти його сусідів, на чолі з його вчителями пройшли рідною вулицею поета з гаслом «Ганьба українському націоналістові» («Позор украинскому националисту»)»17. З цього приводу М. Я. Лазарук, цитуючи листа Ролана Сергієнка (близького друга Ми-
коли Степановича), зазначив: «Руками зацько-ваних учителів і дітей, які з брудними гаслами й вигуками проходили повз батьківську осе-лю. Це ж треба було вибрати таку міру кату-вання… для дуже ніжного і вразливого чолові-ка»18. Ці абсурдні і жорстокі вчинки, на думку Г. І. Усатюка, стали причиною того, що з 1962 по 1995 рр. М. С. Вінграновський фактичного жодного разу не відвідував м. Первомайськ з офіційним візитом. Він приїздив як син, брат, товариш, творець, який кохався у степових просторах і повноводних ріках, квітучих виш-нях, стиглих гарбузах, Козорізовому яру і Ясе-нушках. Він завжди приїздив додому, до бать-ків, родичів. Життєві обставини склалися так, що стар-ший син Вінграновських – Віктор – був приз-ваний до війська у 1946 р., прослужив в армії 7 років. Служив у Мурманську, там одружився і залишився на постійне місце проживання. Працював у сфері будівництва, від батька йо-му передалась любов до точних наук, особли-во математики. У Мурманську жили й інші ро-дичі по-материнській лінії, зокрема, Анастасія та Тимофій Садовніченки. З ними Микола Сте-панович бачився зрідка і родичання зводило-ся до листування та новорічних і ювілейних привітань. А от із меншим братом Олексієм, якого у родині називали «Алік, Алічок», Микола Сте-панович мав надзвичайно теплі, дружні, бра-терські взаємини. Брат жив на Богополі по вул. Ковпака № 33 і М. С. Вінграновський, вже відомий і прославлений поет, часто у нього гостював. Алік спочатку був трактористом, а потім перейшов працювати до Первомайської пластмасової фабрики «Іскра». На жаль, Олек-сій Вінграновський трагічно загинув у крини-ці з іншими чоловіками, які налагоджували постачання води з неї. По його смерті кожного разу, буваючи у Первомайську, Микола Степа-нович їздив до нього на кладовище. Сама ж Геля Степанівна більшу частину життя працювала у міському ательє, що у ра-
15 Різників О. Наш Микола. Уривки зі спогадів... – С. 178. 16 Там само. 17 Антологія поезії та прози з Буга і Синюхи… Степове многоріччя : [антологія / упоряд.: Г. Усатюк, О. Різниченко, Л. Куракін]. – Харків: Видавнича група «РА» – «Каравела», 2001. – С. 4.
129
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини дянський час знаходилось по вулиці Леніна, згодом в ательє у мікрорайоні «Скала», нині проживає у провулку Львівський. Після смерті брата Аліка Микола Степанович приїздив до сестри. З ним до м. Первомайська їхали відомі діячі літератури, кіно, образотворчого мисте-цтва і взагалі культури, які захоплювалися природою краю і близькими М. С. Вінгранов-ського. Любив їздити в Ясенушки – невелика місцина, балка чи то ярок за Богополем з над-звичайно красивими пейзажами. Ще з ранньої молодості там відпочивали з однокласника-ми, друзями, знайомими. Разом із тим, двоюрідна сестра Миколи Степановича по материнській лінії Лідія Івані-вна Пташинська (уроджена Кулачинська), 1939 р. народження, згадує, що кожної весни, коли цвіли вишні, до їхньої господи приїздив Микола Вінграновський. Спочатку вони жили в с. Комашівка, що розташовувалось поміж селами Кримкою і Кумарями. Згодом переїха-ли до Кримки і з 1966 по 2002 рік Микола Сте-панович гостював у них, купався в р. Кодимі, блукав лісом, гуляв степом, байраками і бал-ками. На початку 90-х рр. ХХ ст. дав Лідії Іванівні гроші і попросив, щоб вона купила йому ло-шицю. Невеличку конячину назвав Манюня, незабаром придбали і віз. Цілими днями Л. І. Пташинська возила Миколу Степановича (одягненого в куфайку і чоботи) мочарами і балками над р. Кодимою. Він надзвичайно по-любляв бувати у степу на скіфських могилах, на одній із яких закопав срібного хреста. Всі свої враження старанно занотовував вечора-ми у відведеній йому кімнаті, вікна якої вихо-дили на схід. У тій кімнаті народжувались епі-зоди і замальовки роману «Наливайко», повіс-ті «Манюня». Такими є спогади сестер про їх-нього талановитого брата М. С. Вінгранов-ського. Збережена епістолярна спадщина віддзер-калює дружні, товариські взаємини, що скла-лися із первомайцями, які допомагали і підт-римували Миколу Степановича у його твор-чих пошуках і починаннях.
В одному із листів до Г. С. Сосновського є такі рядки: «Доброго дня, дорогий Георгій Се-менович! Вирішив не подзвонити Вам, а напи-сати листа, річ у тім, що 21 вересня в Грушівці, там, де ми з Вами і Володею були, відбудеться семінар художників з Миколаєва і, ще кількох міст України… Серед цих художників буде і дочка мого приятеля директора «Голосу Аме-рики» (український відділ) Володимира Іва-новича Біляїва. Звати її Алла, а прізвище по чоловіку (Роджерс). Вона сама художниця і має у Вашингтоні художню галерею. Я, Геор-гію Семеновичу, про Вас і про Володю їй роз-повідав. Я Вас прошу, Георгію, знайдіть її із Володею і привезіть їй кавуна. А заодно і по-кажете їй те місце над Бугом де позабивані у скелі залізні кілочки бузькими козаками. Це було би прекрасно»19 . Справа ця, за спомина-ми Георгія Сосновського, була зроблена на відмінно. В. Л. Войтенко, краєзнавець, гід, помічник, товариш М. С. Вінграновського, згадує, що йо-го познайомив із Миколою Степановичем О. С. Різниченко. Згодом Володимир Войтенко допомагав митцеві, коли той знімав фільм «Гетьман Сагайдачний». Володимир Леонідо-вич розповів: «Я супроводжував його та зніма-льну групу на бузьких порогах у Мигії, так як водні простори Південного Бугу із крутими берегами, гранітними брояками, водоворота-ми якнайкраще підходили для сюжету філь-му». І додає, що Микола Степанович був над-звичайно уважним до навколишньої природи, його завжди вражав степ, покритий різнотра-в’ям. Одного разу, повертаючись зі зйомок на Південному Бузі, він побачив звичайні (у на-шому розумінні) будяки. Режисер негайно на-казав зупинити машину і примусив операто-рів зафільмувати ці будяки, говорячи, що та-ких не знайти по всій Україні. І справді, якщо уважно переглядати документальні фільми режисера Миколи Вінграновського, то кожен із них небачено багатий на епізоди з приро-дою: повноводними ріками, буйними травами, полями, на яких дозріває пшениця, квітнуть соняшники і малинові будяки.
18 Лазарук М. Я. Микола Вінграновський: Степовий Сварог… – С. 170. 19 Лист М. С. Вінграновського до Г. С. Сосновського (від 13 вересня 1993 р.).
Оксана Дорошенко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
130
За листами надісланими до Г. С. Соснов-ського, стає зрозумілим, що відпустку літом 1994 року Микола Степанович провів на Пер-вомайщині. Спочатку був у братів у с. Кума-рях, потім у двоюрідної сестри Ліди у с. Крим-ці, а решту часу провів у рідного брата Аліка. Він писав: «…тиждень-півтора я хотів би по-жити в наметі (намет у брата) або в с. Поро-нівка навпроти млина біля греблі, або ж в Гру-шівці, де ми з Вами були і про неї говорили. Скоріше всього, що це буде Поронівка, бо там старий млин. (Я почав писати нову прозу і ме-ні потрібен саме старий млин). Оце наче і все. Деталі потім»20. Після цих відвідин Первомайщини М. Він-грановський написав до Георгія Семеновича так: «Я вже в Києві, і з приємністю згадую, ко-ли ви приїхали до мене на баштан. Одним сло-вом, я пробув на Миколаївщині одинадцять днів і вони, ці дні, були, мабуть, найкращими моїми днями у цьому році, бо тепер, сівши за папір, чую в собі новий подих до тієї роботи, яку я розпочав під назвою «Манюня». Я ще не знаю, чи це буде роман, чи повість, та, якби там що було, сподіваюсь на удачу…. Обнімаю Вас. Сердечні вітання Вашій сім’ї. Вітання Во-лоді. Вітання Михайлові Андрійовичу і Олексі Різниченкові»21. Умовне ж налагодження взаємин «М. С. Він-грановський-Первомайськ» відбулось у 1995 р. Зі спогадів Г. І. Усатюка, 23 грудня 1995 р. минуло сорок років, як закінчив Бого-польську школу клас, у якому навчався Мико-ла Степанович. І в адміністрації та організато-рів із виховної роботи закладу виникла ідея запросити М. С. Вінграновського та інших уч-нів на зустріч однокласників. Безпосередньо цією справою займались Т. В. Хруленко і Г. І. Усатюк. Григорій Іванович отримав у шко-лі декілька годин, на яких вивчав із дітьми твори талановитого письменника-земляка, а більшу частину часу шукав однокласників Миколи Степановича, налагоджував зв'язок із ним й вирішував організаційні питання зу-стрічі, яка і відбулася наприкінці жовтня. Впе-
рше за багато років М. С. Вінграновський – пи-сьменник, актор, кінорежисер, лауреат Шевче-нківської премії – приїхав до рідного міста як офіційна особа, що репрезентувала Україну в її культурному просторі. Зустріч була доброзичливою, радісною, забулися образи і недомовки, обговорювали подальші плани… Сама собою виникла ідея, що Микола Степанович повинен бути частим гостем у своєму місті і має отримувати більше уваги від його жителів. Тому Г. І. Усатюк із хвилюванням майже через двадцять років згадує про те, як звучав голос майстра худож-нього слова сьомого листопада, коли він від-повідав на телефонне вітання з п’ятдесят де-в’ятою річницею: «… я такий щасливий… у ме-не ціла купа телеграм від земляків: від учнів, моїх однокласників, вчителів і, навіть, від мі-ської влади… я обов’язково приїду…»22. У тому ж 1995 році відбулись ще одні від-відини поетом м. Первомайська. Як згадує Г. І. Усатюк, на посаді міського голови був В. І. Головчанський, який 23 грудня 1995 р. перебував у справах в м. Києві і заїхав за Ми-колою Степановичем, про що було домовлено заздалегідь. На цей приїзд чекали всі: молодь, знайомі, друзі, однокласники, освітяни, поети – уся творча інтелігенція міста. Адже талант нашого земляка вже нічим не гальмувавсь і не стримувався. Зимовий день виявився надзви-чайно холодним, була заметіль й неймовірна ожеледиця. Машина із митцем та міським го-ловою виїхала із Києва о 10.00 год. ранку, а до воріт загальноосвітньої школи № 17 під’їхала лише о 16.00 год. вечора. Незважаючи на таке тривале очікування, зустріч хоч і була корот-кою, проте культурно насиченою. Художник Д. Д. Єребакан презентував Миколі Степановичу його портрет, діти читали вірші, однокласники висловлювали радість щодо чергової зустрічі. Опісля, згадує Григорій Іванович, що він, М. С. Вінграновський, О. С. Різниченко, та П. Г. Усатюк поїхали гостювати до Аліка Він-грановського. Приїзд талановитого земляка планувався на декілька днів. Тому 24 грудня 1995 р. було
20 Лист М. С. Вінграновського до Г. С. Сосновського (від 4 серпня 1994 р.). 21 Лист М. С. Вінграновського до Г. С. Сосновського (від 26 серпня 1994 р.). 22 Усатюк Г. Десятиліття Вінграновського (Фрагменти спогадів) Г. Усатюк // Маршал Вінграновський. Книга про пое-та (спогади, есеї, листи, інтерв’ю)… – С. 416.
131
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини
вирішено демонструвати документальний фільм «Гетьман Сагайдачний» режисером якого був М. С. Вінграновський. Це було щось на кшталт прем’єри. Однак, парадокс в тім, що у всьому м. Первомайську «відповідальні чи-новники» не знайшли потрібний кіноапарат. І коли М. С. Вінграновський разом із братом Аліком принесли пішки із Богополя ящик із фільмом для показу у Будинок піонерів (таку назву мав тоді Дитячий юнацький центр наці-онального відродження), виявилося, що пере-гляду не буде через таку «дивну» причину. Микола Степанович вів себе нестримано. Пам’ятає цей епізод і письменниця, жур-налістка, громадська діячка, член літератур-ного об’єднання «Зажинок» Л. В. Лисогурська. У статті: «А душа його тут» вона написала: «…і наш знаменитий земляк, і організатори були незадоволені одне одним. Поет нервово стру-шував попіл сигарети у підставлене йому блюдце і вголос, а він у нього був гучний і мо-гутній, характеризував міську владу і взагалі усіх причетних до того, що у всьому місті не
знайшлося кіноапарата, щоб продемонструва-ти його фільм»23. Маючи досить складний і гоноровий характер, будучи вимогливим до себе і до інших, він, все ж таки, незважаючи на те, що кінематографічний доробок не був по-казаний, виявив повагу до публіки, яка завіта-ла на зустріч. Микола Степанович трохи роз-повів про себе, почитав свої твори – схвильо-вано, майстерно, нестримно. Зал то німував, то зривався оплесками. Потому поет із усіма попрощався і поїхав до свого брата на Богополь – провести час із родиною. Через рік, тобто у 1996 році, М. С. Вінгра-новському виповнювалося шістдесят років. Виконуюча обов’язки міського голови І. Є. Сичова ініціювала ідею відзначити день народження відомого письменника, режисера, актора, лауреата Шевченківської премії, уро-дженця Первомайська у місті його дитинства і юності. За М. С. Вінграновським поїхав депу-тат Первомайської міської ради, друг і поміч-ник митця В. Л. Войтенко. До Первомайська,
23 Лисогурська Л. А душа його тут / Л. Лисогурська // Прибузький вісник. – 2008. – 29 січня.
Офіційний візит М. Вінграновського до м. Первомайська (автор фотографії Сергій Касімов)
Оксана Дорошенко К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018
132
окрім ювіляра їхав письменник Л. Череватий. Із гордістю і захопленням В. Л. Войтенко роз-повідав, як під час поїздки Микола Степано-вич пояснював назви населених пунктів, повз які вони проїздили, говорячи, що українська топоніміка – одна із найдавніших. Коменту-вав, яка назва походить від прізвища колиш-нього власника, яка – від роду діяльності у селищі, яка – від географічного розташування і т.д. Зустрічали відомого земляка у Будинку культури (нині міський центр культури та дозвілля ім. Є. Зарницької). На балконі музич-ні композиції виконував військовий оркестр, всі місця у залі були заповнені людьми, місце-ві театрали читали різнопланові поетичні твори автора. Своє звернення до земляків Ми-кола Степанович розпочав із риторичного пи-тання: «Де взялися ті його шістдесят років?» і почав читати свої вірші… Про ювілей М. С. Вінграновського Л. В. Лисогурська зали-шила такі спогади: «…Щаслива, що долучила-ся до красивого дійства, яким став ювілейний вечір Миколи Вінграновського (разом із В. Ма-няком ми були ведучими). Щаслива, що виши-тий мною рушник радував його погляд і наві-ював спогади про рідний край»24. У той день митець зупинився в готелі «Еріх Шюлє», на вечірні гостини були запро-шені друзі-поети із літературного об’єднання «Зажинок», виконуюча обов’язки міського го-лови, деякі депутати, дехто із чиновників, зна-йомі та друзі Миколи Степановича. Відвідав Микола Степанович м. Перво-майськ і у 1997 р. Г. Усатюк описав, як славет-ний поет 18 квітня 1997 р. читав вірші для своїх земляків: «Його голос – сердечний, теп-лий і щирий – входив у душі, розігрівав їх, єд-нав земляків, що слухали тут його вперше… Голос линув тепло і переконливо.., повнив за-лу… І коли йому (голосу) стало тісно, розтопив склепіння і стіни, вийшов на вулицю й пло-щу…І линув, линув … у своєму рідному просто-рі. Торкався берегів і вод річок, здіймався у небесну голубінь.
…Згодом ми стояли, повернуті обличчям до міста, на вулиці біля будинку, де зростав Миколка. Перед нами велично розгорталася панорама: місто, Буг, Забужжя, небесне без-межжя…»25. Один із останніх офіційних візитів майст-ра відбувся у 2002 р., коли відзначали 325-річчя заснування першого населеного пункту на теренах сучасного м. Первомайська. Пред-ставники міської влади запросили на зустріч М. С. Вінграновського. Д. П. Кіт – публіцист, краєзнавець голова правління Кумарівської організації Товариства книголюбів України, розповів, що спочатку Микола Степанович побував у родича Б. І. Кулачинського в Кума-рях, потім у Первомайську в районі «Скали», де мешкає сестра Геля. Побували на могилі батьків, брата Аліка. Наступного ж дня, 15 ве-ресня 2002 року, поет мав зустріч із земляка-ми в стінах рідної школи № 17 і подарував школі бібліотечку власних творів. Данило Па-влович у статті «Почесний громадянин Перво-майська» зазначає: «А потім на центральній площі під дружні оплески земляків мер міста І. Є. Сичова вручила М. С. Вінграновському по-свідчення Почесного громадянина міста Пер-вомайська. Тепер наше місто має трьох почес-них громадян. Це директор дитячої спортив-ної школи В. Тофан; ветеран педагогічної пра-ці, викладач дитячої музичної школи № 1, ла-уреат премії ім. Миколи Аркаса Володимир Коцуба та письменник-земляк Микола Вінгра-новський. Усе це завдяки його невтомній пра-ці. У час відродження України його творчість виявляється дуже своєчасною»26. Дещо під іншим кутом зору згадує ці події В. Л. Войтенко. У своїх спогадах він зазначав, що під час візиту у 2002 р. митцеві присвоїли звання «Почесний громадянин міста Перво-майська». Це відбувалося на сцені палацу Жо-втень із відомих поетів був також Олекса Різ-ниченко. Зі сцени Микола Вінграновський усім подякував, як завше, почитав свої вірші, а решту дня провів із родичами, близькими йо-му письменниками та друзями. Також Воло-
24 Лисогурська Л. А душа його тут / Л. Лисогурська // Прибузький вісник. – 2008. – 29 січня. 25 Усатюк Г. Десятиліття Вінграновського (Фрагменти спогадів) Г. Усатюк // Маршал Вінграновський. Книга про поета (спогади, есеї, листи, інтерв’ю)… – С.418. 26 Кіт Д. Майстер поетичного слова. Почесний громадянин Первомайська / Д. Кіт // Обрій. – 2002. – 27 лютого.
133
Микола Вінграновський у спогадах земляків із Первомайщини димир Леонідович згадує, що у спілкуванні Микола Степанович віддавав перевагу зви-чайним людям, які відрізнялися простотою, полюбляв бесіди про цікаві життєві ситуації. Міг годинами слухати, як йому родичі із на-вколишніх сіл чи знайомі розповідали про урожаї на городах і у садках, про підсобне гос-подарство, і з радістю слухав анекдоти та смі-шні оповідки із життя. У М. С. Вінграновського не було вираженого поділу людей на «простих» і «високопоставлених», йому не до вподоби був офіціоз і надмірна холодна ввіч-ливість. Водночас, Микола Степанович мав надзвичайну ерудицію, не дозволяв бути собі дилетантом у питаннях, які стосувалися істо-рії, культури, політики.
Останні роки під час перебування у місті свого дитинства та юності він гостював у сес-три Гелі Степанівни. До них весь час хтось приїздив, приходив, забігав привітатися і по-чаркувати із Миколою Степановичем. Родина усім була рада. Первомайці згадують про Миколу Вінгра-новського як про людину, що мала багатог-ранний талант, різнобічні погляди і непрос-тий характер. Він міг бути різким, вимогли-вим, безкомпромісним, але разом із тим, мав почуття гумору і був доброзичливим. Вшано-вуючи пам'ять свого земляка, первомайці на-звали в його честь загальноосвітню школу на Богополі, а також перейменували вулицю Ра-дянську на вулицю Миколи Вінграновського.
References 1. Guseinov G.D. (2003). Lord's grains. Artistic and documentary biographies. Kryvy Rih: PE «Publishing House» (Ukr.). 2. Guseinov G.D. (2005). Lord's grains. Artistic and documentary biography. Post scriptum. Dnipropetrovsk: Sich (Ukr.). 3. Ilnitskaya-Rozhkovskaya A. (2013). Mykolenko! Memoirs about M. Vingranovsky's classmate. Wave-7. Documents, works, memories of prisoners of conscience. Odessa: Favorite (Ukr.). 4. Kit D. (2002). The Master of the Poetic Word. Honorary citizen of Pervomaysk. Obriy. February. (Ukr.). 5. Kit D. Multifaceted Talent. (2011). Marshal Vingranovsky. The book about the poet (memoirs, essays, letters, interviews). Kyiv: Yaroslavov Val (Ukr.). 6. Lazaruk M.Ya. (2013). Mykola Vingranovsky: Steppe Svarog: Essays about unforgettable wanderings in Ukraine with Mykola Vyngranovsky. Kharkiv: TOV «PET» (Ukr.). 7. Lisogurskaya L. (2008). And his soul is here. Prybuzky Visnyk. January 29. (Ukr.). 8. Monastyrny V. (2016), Vingranopil. Vidrodjenya. October 13. (Ukr.).
9. Riznykiv O. (2011). Nash Nikolay. Excerpts from memoirs. Marshal Vingranovsky. The book about the poet (memoirs, essays, letters, interviews). Kyiv: Yaroslavov Val (Ukr.). 10. Ruskyh Zh. (2005). «Here I am a heart to the sky...». Bulletin of Pervomaysk. May 18 (Ukr.). 11. Usatyuk G. (2011). The Decade of Vyngranovsky (Fragments of Memoirs). Marshal Vingranovsky. The book about the poet (memoirs, essays, letters, interviews). Kyiv: Yaroslavov Val (Ukr.). 12. Volvach P.I. (2011). Master's Mystery. Marshal Vingranovsky. The book about the poet (memoirs, essays, letters, interviews). Kyiv: Yaroslavov Val (Ukr.). 13. Usatyuk G., Riznichenko O., Kurakin L. (2001). Anthology of poetry and prose from Bug and Sinyukh …Stepove mnogoricha. Kharkov: Caravel (Ukr.). 14. Usatyuk G.I. (2005). Letter about Mykola Vingranovsky. The Lord's Grain. Artistic and documentary biography. Post scriptum. Dnipropetrovsk: Sich (Ukr.). 15. Usatyuk G. (2011). The Decade of Vyngranovsky (Fragments of Memoirs). Marshal Vingranovsky. The book about the poet (memoirs, essays, letters, interviews). Kyiv: Yaroslavov Val (Ukr.).
|