Гайдамацький рух у Побужжі

Стаття розкриває деякі сторони гайдамацького руху на півдні Правобережної України, а саме – у Побужжі. Тут, на землях, що належали Бугогардівській паланці Коша Нової Запорозької Січі (1734–1775 рр.) групували та діяли окремі загони гайдамаків. Головні бази гайдамаків знаходилися на Мигійському остр...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2018
Автор:	Нікітін, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2018
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Південь України: історико-теоретичні проблеми вивчення
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169006
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Гайдамацький рух у Побужжі / В. Нікітін // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 186-196. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-169006
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1690062020-06-01T01:26:03Z Гайдамацький рух у Побужжі Нікітін, В. Південь України: історико-теоретичні проблеми вивчення Стаття розкриває деякі сторони гайдамацького руху на півдні Правобережної України, а саме – у Побужжі. Тут, на землях, що належали Бугогардівській паланці Коша Нової Запорозької Січі (1734–1775 рр.) групували та діяли окремі загони гайдамаків. Головні бази гайдамаків знаходилися на Мигійському острові, в Вербовій, Балацькій, Романовій балках, в урочищі Корабельному та інших місцях Побужжя. Наведені в публікації деякі архівні документи й уривки деяких з них свідчать про те, що гайдамацький рух на Побужжі становив неабияку загрозу для правлячих кіл Російської імперії, Польщі та Османської імперії, кордонами яких були оточені землі Коша Нової Запорозької Січі. Об'єднаними зусиллями військ Російської імперії та Польщі гайдамацький рух на Побужжі було ліквідовано. The article reveals some aspects of the Haidamak’s movement in the south of the Right-Bank Ukraine, namely, in Pobuzha. Here, on the lands belonging to the Bugogardivs’ka Palanka of Kosh of the Nova Zaporizhs’ka Sich (1734–1775), Separate detachments of Haidamaks were grouped and operated. The main bases of the Haidamaks were on the Island of Migeia, in the Verbova, Balatskaya, Romanova balkas, in the Korabelnyi tract and other places in Pobuzha. The archival documents and excerpts from some of them cited in the publication indicate that the Haidamak’s movement in Pobuzha constituted a serious threat to the ruling circles of the Russian Empire, Poland and the Ottoman Empire, whose borders surrounded the lands of Kosha Nova Zaporizhska Sich. By combined efforts of the troops of the Russian Empire and Poland, the Haydamak’s movement in Pobuzha was liquidated. Статья раскрывает некоторые стороны гайдамацкого движения на юге Правобережной Украины, а именно – в Побужье. Здесь, на землях, принадлежавших Бугогардовской паланке Коша Новой Запорожской Сечи (1734–1775 гг.) группировались и действовали отдельные отряды гайдамаков. Главные базы гайдамаков находились на Мигейском острове, в Вербовой, Балацкой, Романовой балках, в урочище Корабельном и других местах Побужья. Приведенные в публикации некоторые архивные документы и отрывки некоторых из них свидетельствуют о том, что гайдамацкое движение на Побужье составляло серьезную угрозу для правящих кругов Российской империи, Польши и Османской империи, границами которых были окружены земли Коша Новой Запорожской Сечи. Объединенными усилиями войск Российской империи и Польши гайдамацкое движение на Побужье было ликвидировано. 2018 Article Гайдамацький рух у Побужжі / В. Нікітін // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 186-196. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169006 94 (477.73)"17" uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Південь України: історико-теоретичні проблеми вивчення Південь України: історико-теоретичні проблеми вивчення
spellingShingle	Південь України: історико-теоретичні проблеми вивчення Південь України: історико-теоретичні проблеми вивчення Нікітін, В. Гайдамацький рух у Побужжі Краєзнавство
description	Стаття розкриває деякі сторони гайдамацького руху на півдні Правобережної України, а саме – у Побужжі. Тут, на землях, що належали Бугогардівській паланці Коша Нової Запорозької Січі (1734–1775 рр.) групували та діяли окремі загони гайдамаків. Головні бази гайдамаків знаходилися на Мигійському острові, в Вербовій, Балацькій, Романовій балках, в урочищі Корабельному та інших місцях Побужжя. Наведені в публікації деякі архівні документи й уривки деяких з них свідчать про те, що гайдамацький рух на Побужжі становив неабияку загрозу для правлячих кіл Російської імперії, Польщі та Османської імперії, кордонами яких були оточені землі Коша Нової Запорозької Січі. Об'єднаними зусиллями військ Російської імперії та Польщі гайдамацький рух на Побужжі було ліквідовано.
format	Article
author	Нікітін, В.
author_facet	Нікітін, В.
author_sort	Нікітін, В.
title	Гайдамацький рух у Побужжі
title_short	Гайдамацький рух у Побужжі
title_full	Гайдамацький рух у Побужжі
title_fullStr	Гайдамацький рух у Побужжі
title_full_unstemmed	Гайдамацький рух у Побужжі
title_sort	гайдамацький рух у побужжі
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	Південь України: історико-теоретичні проблеми вивчення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169006
citation_txt	Гайдамацький рух у Побужжі / В. Нікітін // Краєзнавство. — 2018. — № 1. — С. 186-196. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT níkítínv gajdamacʹkijruhupobužží
first_indexed	2025-07-15T03:45:42Z
last_indexed	2025-07-15T03:45:42Z
_version_	1837683066630307840
fulltext	186 1 Від польського kolejny – черговий, чергова [варта]. У другій половині XVIII ст. на Правобережній Україні шляхта та її піддані відбували різні сторожові повинності по черзі, причому, були цілі розряди таких чергових сторожів, що припису-валися до якоїсь території та являли собою неначе синонім слова «козацтво». Крім цього, є й інші трактування цієї назви гайдамацького руху. Минуло 250 років з того часу, коли на Україні у 1768 р. вибухнуло селянсько-ко-зацьке повстання під проводом козаків Мак-сима Залізняка та Івана Гонти, яке увійшло в історію під назвою Коліївщина1. Місцевість, на теренах якої відбувалися деякі події гайдамацького руху, у тому числі і Коліївщини, була у XVIII ст. зайнята Бугогар-дівською паланкою Коша Нової Запорозької Січі (1734–1775 рр.), що займала північну час-тину сучасної Миколаївської області. Ці землі завжди являли собою ласий ку-сень для тих держав, що їх оточували. А це бу-ли Росія з півночі з так званою Новосербією, з УДК 94 (477.73)"17" Василь Нікітін (м. Миколаїв) ГАЙДАМАЦЬКИЙ РУХ У ПОБУЖЖІ Стаття розкриває деякі сторони гайдамацького руху на півдні Правобережної України, а саме – у Побужжі. Тут, на землях, що належали Бугогардівській паланці Коша Нової Запорозької Січі (1734– 1775 рр.) групували та діяли окремі загони гайдамаків. Головні бази гайдамаків знаходилися на Мигійсь- кому острові, в Вербовій, Балацькій, Романовій балках, в урочищі Корабельному та інших місцях Побужжя. Наведені в публікації деякі архівні документи й уривки деяких з них свідчать про те, що гайдамаць- кий рух на Побужжі становив неабияку загрозу для правлячих кіл Російської імперії, Польщі та Османсь- кої імперії, кордонами яких були оточені землі Коша Нової Запорозької Січі. Об’єднаними зусиллями військ Російської імперії та Польщі гайдамацький рух на Побужжі було ліквідовано. Ключові слова: гайдамацький рух, Побужжя, Бугогардівська паланка, Миколаївщина, козацтво. Vasiliy Nikitin Haydamak’s movement in Pobuzhiye The article reveals some aspects of the Haidamak’s movement in the south of the Right-Bank Ukraine, namely, in Pobuzha. Here, on the lands belonging to the Bugogardivs’ka Palanka of Kosh of the Nova Zaporizhs’ka Sich (1734–1775), Separate detachments of Haidamaks were grouped and operated. The main bases of the Haidamaks were on the Island of Migeia, in the Verbova, Balatskaya, Romanova balkas, in the Korabelnyi tract and other places in Pobuzha. The archival documents and excerpts from some of them cited in the publication indicate that the Haidamak’s movement in Pobuzha constituted a serious threat to the ruling circles of the Russian Empire, Poland and the Otto- man Empire, whose borders surrounded the lands of Kosha Nova Zaporizhska Sich. By combined efforts of the troops of the Russian Empire and Poland, the Haydamak’s movement in Pobuzha was liquidated. Key words: Haidamak’s movement, Pobuzha, Bugogardivska Palanka, Mykolayiv region, Cossacks. Василий Никитин Гайдамацкое движение в Побужье Статья раскрывает некоторые стороны гайдамацкого движения на юге Правобережной Украины, а именно – в Побужье. Здесь, на землях, принадлежавших Бугогардовской паланке Коша Новой Запорожской Сечи (1734–1775 гг.) группировались и действовали отдельные отряды гайдамаков. Главные базы гайда- маков находились на Мигейском острове, в Вербовой, Балацкой, Романовой балках, в урочище Корабель- ном и других местах Побужья. Приведенные в публикации некоторые архивные документы и отрывки некоторых из них свидетель- ствуют о том, что гайдамацкое движение на Побужье составляло серьезную угрозу для правящих кру- гов Российской империи, Польши и Османской империи, границами которых были окружены земли Коша Новой Запорожской Сечи. Объединенными усилиями войск Российской империи и Польши гайдамацкое движение на Побужье было ликвидировано. Ключевые слова: гайдамацкое движение, Побужье, Бугогардовская паланка, Николаевщина, казачество. 187 Гайдамацький рух у Побужжі заходу – Польща та Оттоманська імперія, з півдня – Кримське ханство та Єдісанська й Ечикульська ногайські орди, що кочували сте-пами Північного Причорномор’я. Лівобережна Україна тоді вже входила до складу Російської імперії, хоч і являла собою своєрідну автоно-мію. Ось чому за ці багатющі землі протягом століть, та особливо у XVIII ст., весь час точи-лася боротьба. І незважаючи на те, що ці землі входили до Запоріжжя і на них поступово ви-никали різні оселі (зимівники, курені, маєтки, городки, форпости, пасіки тощо), вищезгадані держави продовжували зазіхати на них. Се-лянство, що проживало на цих землях, дуже потерпало від різного роду утисків, експлуа-тації праці, всілякого приниження та глумлін-ня польськими панами, російською стороною, татарами-ногаями та турками, які іноді пода-валися збройними загонами до території Дніпровського Правобережжя і нищили не тільки оселі, а й селянство. Жорстокість пану-ючих і постійні знущання над біднішими верс-твами населення, насильницьке поширення уніатства супроти православ’я – все це разом спричиняло різного роду скарги та збройні виступи страждаючого населення Правобе-режжя2. Події, що відбувалися на землях Вольнос-тей Запорозьких, не обминали території Буго-гардівської паланки. Торкаючись цих подій, що являли собою селянсько-гайдамацькі ви-ступи на Дніпровському Правобережжі, В. Антонович поділяє їх на три етапи, або, як він зазначає, моменти. Перший етап пов’яза-ний з повстанням Верлана у 1734 р., другий етап пов’язаний з повстанням селян у 1750 р., які тікали від кріпацтва та приєдналися до гайдамаків, а третій – відомий під назвою Ко-ліївщини – 1768 р.3 Та ще напередодні зародження Нової січі у 1733 р., користуючись тим, що у Польщі по-чалася боротьба за владу між прихильниками князя саксонського Августа III та прихильни-ками колишнього польського короля Станіс-лава Лещинського, російські війська вступили на територію Правобережної України, маючи намір вигнати останнього з Польщі. Козаки та-кож взяли участь у цій справі. Та згодом селян-ство, побачивши, що об’єднані сили російських військ і козаків громлять польську шляхту, теж потягнулось до збройних виступів і, незаба-ром, почалося широкомасштабне повстання4. Це повстання очолив старшина двірських козаків князя Любомирського Верлан, який з часом прийняв титул полковника. До нього приєднався Сава Чалий (Чаленко), що став одним з ватажків селянсько-гайдамацького руху та діяв зі своїми загонами на кордонах Польщі, Туреччини та Росії і про якого дослід-никами висвітлено більш ніж достатньо5. За-гони Чалого чисельністю до ста, а то й більше гайдамаків складалися з волохів, циган, поля-ків і з десятка втікачів-запорожців, яких при-ховував бугогардівський полковник Василь Пхайко6, за що вдячні козаки нагороджували його хабарами7. Як стверджував гайдамака Василь Тумка, гайдамацькі загони напередодні формувалися у Запорозькому Гарді, а потім йшли до Савки Чалого й інших загонів, які діяли на польській території, розорюючи маєтки і села і переслі-дуючи шляхту. За наказом кошового отамана гардовий полковник Василь Пхайко шукав Савку Чалого, але не знайшов. У 1734 р. гайда- 2 Лола О. П. Гайдамацький рух на Україні 20-60 рр. XVIII ст. / О. П. Лола. – К., 1965. – С. 23-38; Ефименко А. Южная Русь / А. Ефименко. – СПб, 1905. – Т. 1. – С. 132; Скальковский А. История Новой Сечи или последняго Коша Запорожскаго / А. Скальковский. – Одесса, 1885. – Ч. 2. – С. 103-112; Кащенко А. Оповідання про славне військо Запорізьке / А. Кащенко. – К.: «Веселка», 1992. – С. 24-33, 183-184; Гайдамацький рух на Україні в XVIII столітті. – К., 1970. – С. 130-140. 3 Антонович В. Про козацькі часи на Україні / В. Антонович. – К., 1991. – С. 184-187. 4 Грушевський М. Ілюстрована історія України / М. Грушевський. – К.-Львів, 1913. – С. 446; Дорошенко Д. Нарис історії України / Д. Дорошенко. – К.: «Дніпрова хвиля», Мюнхен, 1992. – Т. 2. – С. 254; Полонська-Василенко Н. Історія України / Н. Полонська-Василенко. – К., 1992. – Т. 2. – С. 148-149. 5 Скальковский А. Указ. соч. – Ч. 2. – С. 112-116, 308; Яворницький Д. І. Історія запорозьких козаків / Д. І. Яворницький. – К.: Наукова думка, 1990. – Т. 1. С. 160-162; Дорошенко Д. Вказ. твір. – С. 254; Кащенко А. Вказ. пр. – С. 195–198; К биографии Саввы Чалого // Киевская старина. – № 8. – К., 1892. – С. 259-262; Щербина В. Савва Чаленко и Игнат Голый / В. Щербина // Киевская старина. – № 10. – К., 1891. – С. 119-122. 6 Скальковский А. Указ. соч . – Ч. 2. – С. 113. 7 Гайдамацький рух на Україні в XVIII столітті. – К., 1970. – С. 76. Василь Нікітін К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 188 маки Чалого напали на грецьких купців і пог-рабували їх8. Та коли київський генерал-губернатор граф Вейсбах у 1735 р. наказав Кошу Нової Січі зібрати інформацію про дії гайдамаки Чалого, який більше двадцяти ро-ків наводив жах на території польської Украї-ни та називав себе не інакше як «дійсним представником війська Запорозького», то Кіш пояснив, що Савка Чалий став зрадником за-порозьких козаків і найманцем польської шляхти9. Він наприкінці 1736 р. прийшов до польського реґіментаря Маніковського і при-сягнув на вірність короні Речі Посполитої і був призначений полковником10. Починаючи з 1737 р., Чалий «почав ловити гайдамаків і чинити, ганяючись за ними по запорізьких землях, великі шкоди вже не тільки гайдама-кам, а навіть Війську Запорозькому… З полком найманого польського війська він стояв у Неми-рові і звідти без жалю вистежував і громив вата-ги своїх бувших товаришів11, а коли ті одного разу (у 1740 р.) почали тікати на Запоріжжя, то він… вскочив слідом за гайдамаками з полком поляків та волохів у запорізькі землі, розігнав команду Бугогардівської паланки, спалив цер-кву, зимівники і самий гард – дерев’яні спору-ди – греблі між порогами для ловлі риби»12. Однак, вже восени 1734 р. загони Верлана були розгромлені, і їх залишки та поодинокі запорожці ховалися понад Південним Бугом по байраках Запоріжжя. Але з 1736 р. відновлюються гайдамацькі походи на чолі з Савою Чалим, Матвієм Гри-вою, Іваном Медвідем, Харком і Гнатом Голим. Останньому належить честь покарання за зра-ду запорозької справи Савою Чалим. Як ствер-джують деякі дослідники13, у грудні 1741 р. Чалого було покарано Гнатом Голим з товари-шами, які «поранили його списами і, захопив- ши живого у бранці, привезли у Січ, а там вій-ськовий суд засудив його до смертної кари, і Саву Чалого козаки забили киями»14, хоча де-які документи свідчать про інше. «В 1741 году называемой Игнатко с другими козаками и гай- дамаками, приехав в дом полковника Савки, на- ходящегося в службе у великого коронного геть- мана, упомянутого полковника мучительски умертвили и весь дом ограбили ценою на во- семьдесят тысяч польских гульденов»15. Д. Мордовцев також говорить про долю бугогардівського полковника Василя Пхайка, якого запорозький суд звинуватив як посібни-ка Савки Чалого у його бугогардівських похо-дженнях і засудив на важкі роботи16. Коли було страчено Чалого, польські пани заради помсти почали переслідувати загін Гната Голого та, не здогнавши його вдруге, напали на Запорізький Гард у 1742 р. У цей час гардовий полковник був на Інгулі. І поля-ки стратили там трьох козаків, чотирьох по-ранили, інших полонили, а зимівник полков-ника порушили, а гардовських худобу і коней відігнали до себе17. Всі ці події відбувалися на тлі війни, що сталася між Росією та Туреччиною у 1735–40 рр. До складу російських військ входило та-кож і Військо Запорозьке, що наприкінці цієї війни стратило біля 6000 душ чи «біля поло-вини всього годящого до бою товариства»18. Після закінчення цієї війни Росія умовою 1739–1740 років передавала Туреччині запо-розькі землі на Дніпровському Правобережжі з гирлами річок Мертвоводу, Гнилого Єланця, Інгулу й Інгульця19, тобто ті землі, що належа-ли до цього території Бугогардівської палан-ки. І хоча офіційно вони почали належати Ту-реччині, турки не намагалися їх освоювати, побоюючись нападів запорозьких козаків. 8 Гайдамацький рух на Україні в XVIII столітті. – К., 1970. – С. 81–83. 9 Скальковский А. Указ. соч . – Ч. 2. – С. 308. 10 Щербина В. Указ. соч. – С. 119. 11 Кащенко А. Вказ. пр. – С. 195. 12 Там само. – С. 197. 13 Щербина В. Указ. соч. – С. 119-122: К биографии – С. 259-262. 14 Кащенко А. Вказ. пр. – С. 197. 15 Центральний державний історичний архів України у м. Києві, ф.59, оп.1, спр.1798, арк.10. 16 Мордовцев Д. Гайдамачина. – СПб., 1870. – С. 93. 17 Скальковский А. Указ. соч . – Ч. 2. – С. 112; Кащенко А. Вказ. пр. – С. 198. 18 Кащенко А. Вказ. пр. – С. 196. 19 Там само; Яворницький Д. І. Вказ. пр. – С. 32-33. 189 Гайдамацький рух у Побужжі 1740 роки відзначалися лише окремими епі-зодами, що пов’язані були сутичками з поляками та татарами, або нападами гайдамаків і запорож-ців на маєтки заможних поселян, або на деяких осіб, що зафіксовано у відповідних документах. Ось деякі витяги з них, де відображені по-дії, що точилися на території Правобережжя. «Генваря 20 числа 1743 года… сказывали уманские козаки, что уже де тому недель с три, как послана была из местечка Монасты- рищ одна польская хоронга на подъезд за гай- дамаками и, приехав в Гард и напав ночным временем на сонных, из обретающихся в Гарде для ловления рыбы, запорожских пять козаков закололи, а пять же человек под арест взяли, и будучи де тамо запорожских командиров ра- нили, которые де убоясь ночного времени, того ж часу ретировались к кошевому в Сечь; а ны- не де состоящие в польской Украине в команде региментаря Нитославского польския хоронги на винтер квартирах от запорожских козаков великую имеют предосторожность и для то- го около тех мест, где оныя хоронги находят- ся, делают рогатки…»20. На польській території України та за її ме-жами шляхтичі, поміщики та єзуїти нападали на церковні та похоронні процесії, викидали з трун небіжчиків, віднімали та трощили хрес-ти, здирали образа та Євангелія, грабували у церквах майно, віднімали у населення хліб, худобу, гроші, знущаючись над населенням, забивали під нігті та підпалювали сірники21. Та окремі ватаги гайдамаків, як уже згаду-валося, проникали на територію української Польщі та мстилися тим, хто знущався над знедоленим селянством. Російський уряд в особі київського гене-рал-губернатора М. Леонтьєва дуже обережно ставився до відносин з Польщею і тому видав 26 квітня 1743 р. Ордер Кошеві про нагляд за пересуванням загонів, посланих від польсько-го війська для затримання гайдамаків, в яко-му, між іншим, повідомляється: «…А понеже таковым их полским подездам і объявлениям доверивать весма не надлежит, дабы, усмот- ря какую-либо оплошъность, не могли учинить незапного нападения, того ради вам, гсдну ка- шевому атаману и всему Войску Запорожскому Низовому, чрез сие зело найкрепше предлагаю от таковых польских команд, как в Запорожс- кой Сечи и в куренях, лежащих в границах ея імператорскаго величества, і запорожском Гарду, иметь зело крепкую предосторожность и на их обороты недреманным оком смотреть і во всем поступат по силе прежних моих пред- ложеней неотменно…»22 Як свідчили офіційні документи «…В нынеш- нем 1743 г. Правительствующему Сенату доло- жением от войска Запорожского низового пред- ставлены жалобы… на поляков, что они степь их, лежащую от р. Мертвых вод себе присваи- вают и в прошлом де году козаков их невинных в Богогардовом уезде трех человек убили и че- тырех ранили и полковничий зимовник разори- ли; они же доносили, что на войсковыя их во- льности козацкия из городов польских люди приходят и оседлость чинить позволили…»23 У травні 1744 р. мешканець містечка Яр-лика Ананій Волошин, що примусово прохо-див службу ротмістром у польських військах, свідчив на допиті в Коші про намір польсько-го загону полковника Якова Білинського на-пасти на м. Торговицю і Гард під приводом розшуку викрадених у них коней. Білинський власноручно стратив двох козаків з Гарду, а потім, особисто перебуваючи у Гарді, нахабно вимагав у гардового полковника коней, але після того, як полковнику розповіли про стра-ту Білинським козаків, полковник затримав Білинського у Гарді, але той утік до річки Пів-денний Буг, переплив її, але був поранений, знову затриманий і через чотири дні помер24. Подані нижче витяги з документів доволі яскраво показують, як «…некоторая партия запорожских козаков из живущих на российс- кой Императорской степи, которых место 20 Андриевский А. А. Материалы по истории Запорожья и пограничных отношений (1743-1767) / А. А. Андриевский // Записки Одесского общества истории и древностей. – 1893. – № XVI. – С. 121. 21 Маркевич Н. История Малороссии / Н. Маркевич. – М., 1842. – Т. 2. – С. 658-660. 22 Архів Коша Нової Запорозької Січі. Корпус документів 1734-1775. – К., 1998. – Т. І. – С. 268. 23 Андриевский А. А. Дела, касающиеся запорожцев, с 1715-1774 / А. А. Андриевский // Записки Одесского общества истории и древностей. – 1886. – № ХIV. – С. 296. 24 Архів Коша. – Т. І. – С. 268-271. Василь Нікітін К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 190 гардом и Великим Ингулом называется, преде- рзостно осмелились 5 числа сентября …1745 года чрез границу в королевско-польскую Укра- ину нападение учинить и мою местность или хутор насильно разграбить…» – скаржиться перебуваючий на польській королівській слу-жбі німецький генерал-майор від кавалерії фон Вейсбах, звертаючись до російської імпе-ратриці, і називає себе першим німцем, що «тамо поселиться отважился» і вважає цю місцевість (хутір на річці Росі між Богуславом і Корсунем) небезпечною тому, що де «от за- порожских козаков, которые по выступлении своем гайдамаками называются, здесь частые нападения чинятся…»25. У 1746 р. Кош на ім’я київського генерал-губернатора М. Леонтьєва подає донесення та відомість про кількість страчених поляками козаків і майна, захопленого у них у 1733–1746 роках. І в відомості по роках «…сколко от прошедшого 733 году, даже по настоящій 746 годъ, козаков Войска Запорожского Низового ляхи повешали. І что в них поотбирали, и какъ оних козаков звали и прозивали, і каких оные били куреней, і с какими оные товарами ходи- ли, а другие за какими нуждами, и где оних по- вешанно…»26. Знущання над людською гідністю та тор-тури, якими поляки нівечили спійманих запо-розьких козаків або гайдамак і після цього страчували, було для таких катів звичайною справою. Особливо відзначалися ті козаки-запроданці, що пішли на службу до ляхів. Та-кою постаттю у 1740-ві роки був козак-запроданець Василь Тумка, що «…те обиды Войску Запорожскому прыключил, прыезжая с Полще, будучи уже тамо козаком»27. На такі знущання над населенням гайда-маки разом з запорожцями відповідали рейда-ми на територію польської України, щоб по-мститися ляхам, які порушували кордони па-ланки. Але, як відомо, уряд Російської імперії наказував Кошу та старшині переслідувати і карати гайдамаків і запорожців, що приєдну-валися до гайдамаків. Місцем, де могли переховуватися гайда-маки та запорожці, пов’язані з ними, вже дав-но на підозрі у російських урядовців був Бузь-кий Гард і тому найчастіше у наказах, надісла-них у Кош, фігурує ця назва. Серед запорізьких документів зустріча-ється багато доказів того, що однією з голов-них баз гайдамацького руху був Мігейський острів, або Мігея, що знаходиться при впадін-ні невеличкої річки Мігейського Ташлику у р. Південний Буг. На скелях острова й у неве-личких печерах, а також у тимчасових спору-дах групувалися гайдамаки. Ось чому й доказ – універсал гетьмана Розумовського, що наді-слано до Кошу в 1757 р.: «В бытность польс- ких комиссаров в пограничной комиссии пред- ставлено было гетьману, что необузданность гайдамак, собирающихся в Мигейском острове, во многих Польских местах разорения, смерт- ные убийства и отгон из-под Умани татарс- ких и польских 550 лошадей учинила…»28. Гайдамаки пильно охороняли свої табори. Коли в 1757 р. команда полковника Мандро наблизилась до Мігейського острова, то «…не допуская его… выехало из острова четыре че- ловека… и сказали ему, дабы он в остров не въезжал и их не пересматривал». Мандро так і не наважився напасти на цей табір гайдамаків. Крім Мігейського острова найбільш відомі гайдамацькі табори розташовувалися у Бала-цькій, Романковій, Вербовій балках, в урочищі Корабельному й інших29. Козак Петро Варакута на допиті свідчив, що на початку 1757 року він вступив до гайда-мацького загону, який очолював козак Мак-сим Бурило. Загін Бурила почав збиратися в Балацькій балці, а потім пішов до Гарду, де поповнився, як відомо, за рахунок робітників рибних промислів. Після двотижневого пере-бування у Гарді, за словами Варакути, гайда-маки «пошли до острова Мигийского, в кото- 25 Андриевский А. А. Материалы по истории Запорожья и пограничных отношений (1743-1767) / А. А. Андриевский // Записки Одесского общества истории и древностей. – 1894. – № ХVІІ. – С. 134-136. 26 Архів Коша. – Т. І. – С. 272-274. 27 Архів Коша. – Т. І. – С. 319, 382. 28 Скальковский А. История Новой Сечи или последнего Коша Запорожского / А. Скальковский. – Одесса, 1885. – Ч. 2. – С. 309, 318, 319, 321. 29 Голобуцкий В. А. Запорожское казачество / В. А. Голобуцкий. – К., 1957. – С. 388-389. 191 Гайдамацький рух у Побужжі ром было их собрание до ста человек». Той же Варакута розказував про те, як до табору, що розташувався на Мігейському острові, було пригнано 150 баранів, відбитих у татар30. З інструкції Коша бугогардівському пол-ковнику Д. Стягайлі бачимо, що найбільш укріпленим гайдамацьким табором на Запорі-жжі, в якому навіть існували гармати, вважав-ся табір на Мігейському острові. Кош у зв’язку з неприступністю цієї гайдамацької цитаделі, наказував Стягайлі діяти з великою обережні-стю, для «проведывания, сколько в том собра- ния воров есть и с какой стороны пушки имею- щиеся поставлены». Лише після ґрунтовного про те повідомлення Стягайло потрібен був непомітно підступити до справи і «без разгла- шения, с какой пристойнейше стороны, воору- жаясь, не дав им (гайдамакам) приготовить- ся, напал и все что придется отбить и сами же воров стрелять и другие же меры в страх им употреблять»31. Серед багаточисленних документів архіву Коша Нової Запорозької Січі звертає на себе увагу та обставина, що ворогуючі на той час сторони крали коней і худобу одна в одної. І це було зрозуміло, тому що кордони Бугогар-дівської паланки якраз займали степові прос-тори, і кінь був чи не єдиним способом швид-кого пересування. А у часи воєнних сутичок, наступу, втечі й ін. кінь відігравав неабияку вирішальну роль. У 1748 р. татари повинні були повернути козакам відігнаний ними п’ятисоткінний та-бун з Гарду, але не повернули на вимоги коза-ків та ще й помстилися, знищивши гардівську церкву. І ця справа доволі довго мандрувала у листуванні сторін32. В 1747 р. до Кошу надійшов ордер київсь-кого генерал-губернатора М. Леонтьєва про розшук і повернення коней, грошей і майна, захоплених запорожцями у жителів с. Писа-рівна (Псярівка) Уманського повіту Брацлав-ського воєводства та про повернення козаків, польських підданих, які втекли на Запорожжя та приєдналися до гайдамаків, а також реєст-ри захопленого майна, коней і грошей та коза- ків-утікачів. У документі йде мова про умансь-кого полковника Костку Артинського, що він і тульчинський полковник Горжевський «от гардових казаков великую понесли обиду…». Ворогуючі сторони за будь-яку ціну нама-галися повернути коней (головним чином!) та інше викрадене майно. Тому Станіслав Кость-Артинський наполегливо домагався у Коша та російського уряду повернути коней, майно та гроші чи відшкодувати збитки, заподіяні за-порожцями-гайдамаками. При цьому до цих вимог обов’язково подавався реєстр збитків33. На такі вимоги зі сторони К. Артинського Кош направив йому, у свою чергу, листа про немож-ливість задовольнити його прохання, а також протест з приводу страти польською шляхтою у містах і селах Правобережної України російсь-ких підданих-запорожців з доданням реєстру козаків, страчених на Правобережжі. Щодо «претензій», що час від часу надхо-дили з боку запорожців до татар, чи з боку татар до запорожців, чи з боку поляків до ко-заків, або навпаки, то випадків пограбувань, вбивств, знущань та інших кримінальних справ було безліч, і кожна сторона старалася звинуватити у крамолі іншу. Але для звичай-ного насельця степів Північного Причорномо-р’я це було все однаково: його життя та госпо-дарська діяльність цілком залежали від стосу-нків ворогуючих сторін, від випадку. Нижче наведені випадки щонайхарактер-ніші та найчастіше зустрічалися у різні роки на теренах Польської України, і тому поданий автором документ тільки як зразок (див. до-даток 1). У степу на території Правобережжя заго-ни запорізьких козаків за наказами Російсько-го уряду виловлювали гайдамаків і нещадно їх карали. Так, наприклад, капітан Новосічен-ської фортеці Микита Карамишев від 26 серп-ня 1747 р. свідчить: «Войска запорожского ко- заками поймано в степи к реке Гарду воровс- ких людей четыре человека запорожцев же, кои допросами объявили, что они несколько разного звания купцов, проезжавших в Крым и из Крыму для купеческого промыслу, разбивали 30 Там само. – С. 389-390. 31 Там само. – С. 389. 32 Андриевский А. А. Материалы – № ХVІ. – С. 153-156. Василь Нікітін К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 192 и грабили товар, деньги и протчее; и за то се- го августа 20 числа из оных грабителей три человека кошевым атаманом с товариством повешено, а четвертый, по их запорожскому обычаю, под виселецею нещадно бит киями…»34. 29 вересня 1747 року кошовий отаман Війська Запорозького Павло Козелецький до-повідає київському генерал-губернатору М. Леонтьєву з приводу одержання указу Ко-легії Іноземних справ про заборону давати притулок гайдамакам: «…Не будучи мы, Запо- рожское Войско, об тех гайдамаках убежавших з Полщи в разние ведомства нашего места, известни, ответствовать вскорости немож- но, а чтоб мы, Войско, об тех гайдамаках под- ленно могли уведомится и чтоб отнине впредь приниманыи не были, но вовся іскореняеми без пощади, о том найкрепчайшій приказ к полков- нику гардовому послан. И что от него, полков- ника, в ответ якоби о убежавших с Полщи гай- дамак получим, то того ж часа к вашему вісо- копревосходительству ответствовать не применем с покорностию… доносим…»35. Російський уряд боявся гайдамацьких по-встань. Тому він надіслав ще 26 червня 1751 р. суворе розпорядження кошовому отаману війська Запорізького, також козацькій стар-шині не випускати жодного чоловіка з Січі, а «якщо кому куди треба їхати, то давати йому посвідчення або пашпорт з Коша за підписом кошового отамана і з військовою печаткою. А якщо такі знайдуться, що пристають до вій- ська без свідоцтва, їх негайно під караулом, куди належно відправляти»36. Виконуючи наказ російського самодер-жавства, запорізькі козаки на чолі із старши-ною (а вони залежні від імперії й імператриці) всюди вели боротьбу проти гайдамаків, пере-слідували їх, нищили та розсіювали їх загони. Так, наприклад, знаменитий останній ге-тьман Січі Петро Калнишевський, що був на той час військовим осавулом у 1754 році, пе-реслідуючи гайдамаків, знайшов їх поблизу р. Південний Буг на півострові (може там, де розташоване м. Миколаїв). Гайдамаки закрі-пилися засіками серед очерету та, незважаю-чи на те, що мали гармати і вчинили опір, бу-ли знищені у більшій частині, а інші – розігна-ні. Але роком пізніше гайдамаки знов зібрали-ся в загін у 100 чоловік і пограбували польські села та поховалися по балках р. Громоклеї. Всі пошуки кошового Грицька Федорова ні до чо-го не привели і він мусив був вдатися до мир-них засобів. Кілька запорожців-дідів розшука-ли попід р. Громоклеєю сховище гайдамаків і повели бесіди про те, що їх гетьманів провина була спростована, покарання відпущено, щоб вони повернулися до Війська Запорозького та спокійно жили по куренях. Прохання гайдама-ків повернутися до Кошу написав, перебуваю-чи у гардовій церкві, ієромонах Феодорій, який за всіх і розписався. При поверненні до Кошу, гайдамаки присягнули товариству та розійшлися по куренях37. На той час, коли у 1768 р. вибухнуло повс-тання, завдяки зусиллям польських панів та, особливо, конфедератів, польська частина України була втягнута у таку безодню лиха, про яке важко й подумати. «Тоді як череда без пастуха, як осиротіли діти без батька жили українці: хто хотів той і мучив їх». Одним з прикладів звірячого знущання по-ляків над селянами, яких підозрювали у гайда-мацькому русі, було те, що бідолахам руки об-в’язували клоччям, насиченим дьогтем, запа-лювали і так возили по селах і містечках. Бага-то старих жителів Західної України пам’ятало покалічених, які просили милостиню. Народ їм не відмовляв і на питання «що це за люди?» відповідали: «не питайте – то люди бувалі»38. До Коша з різних місць восени 1768 р. ста-ли надходити донесення про напади гайдама-ків на козацькі зимівники. 21 вересня 1768 р. бугогардівський полковник М. Головко пові-домляє про неодноразові напади гайдамаць-кого загону під керівництвом якогось Макара на місцеві зимівники. У тому ж рапорті він пові-домляв, що козаки його паланки, котрі одержа- 33 Архів Коша. – Т. І. – С. 285-295. 34 Андриевский А. А. Дела – С. 419-420. 35 Гайдамацький рух. – С. 118-119. 36 Лола О. П. Вказ. пр. – С. 86. 37 Скальковский А. Указ. соч . – Ч. 2. – С. 152-154. 38 Шульгин А. Очерк колиивщины по неизданным и изданным документам 1768 и ближайших годов / А. Шульгин // Киевская старина. – Т. XXX. – К., 1890. – С. 13. 193 Гайдамацький рух у Побужжі ли наказ про прибуття до військової команди «пренебрегши приказ ваш, отказались в намере- ваемой нами собратись объездки». Таким чином, козаки відмовлялися входити до складу караль-них загонів по боротьбі з гайдамаками39. Деякі гайдамацькі загони діяли дуже дов-го. Наприклад, протягом п’ятнадцяти років (1768–1783 рр.) діяв загін Семена Гаркуші, що не вбивав заможних власників майна, а лише забирав це майно і гроші та розподіляв їх між бідними40. Прогноївський полковник Федір Великий 21 серпня 1768 р. доповів Кошу про напад ко-заків на його паланку. Козаки, як стверджував полковник, «…гвалтом набежали на паланку з ножами и дручьем», розбили двері в’язнів, серед яких був відомий гайдамака Микита Голова- тий. Тієї ж ночі, оточивши паланкове правлін- ня, козаки кілька разів його обстрілювали. Во- ни «разом до пяти ночным временем, пришед против паланки и оседав в очерете, ружья за- рядивши пулями, повз паланку пальбу пулями через всю ночь»41. Під час Коліївщини Залізник і Гонта твер-дили, що вони «прийшли обновити козацтво і прогнати всіх панів в Україні». Та цього здійс-нити не вдалося, тому що гайдамацький рух під назвою Коліївщина був придушений об’єд-наними силами Польщі та Росії42. Залізняка, як підданого Росії разом з ін-шими 70 гайдамаками 12 вересня 1768 р. «с пристойным конвоем на подводах» відправили в Орловську слободу на берег річки Півден-ний Буг для покарання. Для того, щоб «быть тому позорищу очевидным свидетелем», були запрошені воєвода Балти та голтянський кай-макан. Після проголошення умовного смерт-ного вироку, Залізняку було нанесено 150 уда-рів батогом, вирвані ніздрі та проведено тав-рування, а потім заслано на вічну каторгу у Нерчинськ43. А Гонту, як підданого Польщі, разом із со-тнями інших гайдамаків, судили та катували польська шляхта зовсім по-іншому. Про остан-ні часи Гонти розповідає у своєму творі «Історія України-Русі» Микола Аркас44. Незважаючи на те, що рух Коліївщини бу-ло задушено, а у 1775 році зліквідовано Нову Запорозьку Січ, деякі загони гайдамаків про-довжували діяти. Документ (див. додаток 2), що нижче приводиться, підтверджує це. Авто-ром його є сумнозвісний генерал Текелій, той, хто за наказом Катерини II зруйнував Січ. Отже життя у ті часи, як свідчать докумен-ти, було дуже насичене різного роду подіями і кожній людині доводилось як-то виживати серед суворих і жорстких і часто-густо крива-вих обставин. Можливо, такі явища як гайда-мацький рух і справді був дуже жорстокий, але на сьогодні це явище може бути виправда-не знущаннями та тортурами над українсь-ким народом, який терпляче все це зносив. І тут доречно згадати держслужбовця Російсь-кої імперії історика А. А. Скальковського, який багато працював над документами Коша Но-вої Запорозької Січі і тому в своєму творі «Хронологическое обозрение истории Новорос- сийскаго края 1730–1823» пізніше вимушений був визнати, що український народ негативно ставився до російської імператорської влади: «…запорожцы 1) не признавали прав Империи не только на земли, последними победами при- обретенныя, но и на занятые давно селениями Новороссийской губернии; 2) противились и угрожали смертью офицерам, присланным для межевания земель Новороссийских и там заводили свои собственные зимовники и туда для поселения уводили жителей обоего пола из полков Гусарского и пикинерного (до 8000 чело- век), или переманивали крестьян и казаков Ма- лороссийских для заведения своих сел и земледе- лия, так что у них находилось до 50 тысяч посе- лян, им принадлежащих… 4) мешали заводить деревни на землях между Бугом и Днепром…»45. 250 років Коліївщини вкотре актуалізує кардинально різні підходи до цієї історичної події. 39 Голобуцкий В. А. Вказ. пр. – С. 404-405. 40 Протокол допиту гайдамаки Семена Гаркуші // УІЖ. – 1990. – № 2, № 10-11. – С. 144, 119-127. 41 Голобуцкий В. А. Вказ. пр. – С. 400-401. 42 Голобуцький В. А. Запорізька Січ в останні часи свого існування. – К., 1961. – С. 387. 43 Кулаковський В. М. Полум’я гніву народного / В. М. Кулаковський. – К., 1968. – С. 38-44. 44 Аркас М. Історія України-Русі / Микола Аркас. – К.: Вища шк., 1990. – С. 346. 45 Скальковский А. Хронологическое обозрение истории Новороссийского края 1730-1823 / А. Скальковский. – Одесса, 1836. – С. 118. Василь Нікітін К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 194 46 Архів Коша. – Т. ІІІ. – С. 730-731. Додаток 1 Рапорт старшини Федора Іванова кошовому отаманові Якиму Ігнатовичу Малому про затримання його командою гайдамаків, допит Марка Горкуші та про напади гайдамаків на команду46 Ея імператорскаго величества славного Низового Запорожскаго Войска велможному гпдну і висо- кородному и високопочтеннешему гпдну кошово- му Якиму Игнатовичу, нашему многомилостино- му добродееви П О К О Р Н И Й Р Е П О Р Т Ъ Прошлого августа 27 д. в показанном нам месте при усте Великого Ингула, прибивши того же 29 д. следуючи партиею понад рекою Богом на косе, прозивамой Руской, переездили на тую сторо- ну Бога, на косе Волоской с нагайской партией четирма человеки і свиданя імели, кои нагайцы, о благополучії намъ донося, отехали, а я с партиею своею, понад Богом в Станіслав доехавши і обрат- но в Ингул прибивши, того ж времени отехали вгору реки Бога, где при усте Куцого Яланця сискали вора куреня Поповического Марка Горкушу, болного, при пластунах куренних левушкевских Проко- пу Червоноштану, Грицку Башмаченку да рибалках куреня Кисляковского Трохиму Сиволапу, Семе- ну Кию і Федору Шепелю, в коих всех пашпортов не имеется. Оной же болен воръ в боевом допросе показал так: что я-де на воровство сей осени пошол і билъ при реки Бога в острове, кой против усте Великого Яланця, з ворами, кої прозваниями і куре- ней Івоневского – Товмач, Шия, Таранъ і Шульга, Дядковского – Кислиця, Незамаївского – Шия і Савка, Васюринского – Таранецъ, Чабанъ і Волошинъ да Висшестеблевского і Минского – прозваний запомнелъ. Будучи жъ с оними ворами, своровали по той стороне Бога в нагайского чабана пару волов, а болшъ нигде ни в каком воровстве не билъ, і какъ заболелъ, то вскорости от них сюда, в Яланецъ, пришолъ. Где по допросе его тамо болного покинули, а болше ничего не показалъ. Оних же воровъ, яко очень в скритном месте находячихся, да особливо что при той стороне імеется в оних воровъ каюковъ семъ, коїхъ взятъ всячески невозможна, оттудова поехали понад Великимъ Яланцемъ. І, будучи при реки Громоклії нижше Мечета, наехали сумнительних людей человека больше десяти конних, кої куреней: Іраклеевского – Опанасъ Чернявский, Левушкевского – Олекса Ковбаса, Кисляковского – Пехота, а других не усмотрели, і яко в малолюдству, оних перело- вить всячески било нельзя. Прошлого ж сентября среднихъ чиселъ, следуючи вгору Богу, панъ асаулъ войсковий Петро Кал- нишъ приказалъ і мне с командою при немъ ехать в Гардъ, где нас тамо прибарилъ поболше неде- ле. А в перевоза при возах толко осталось с команди три человека, на которихъ напавъ по злобе гайдамакъ коннихъ Висшестеблеевского – Іванко да Василь Чорненкий і Сергеевского – Василь Ку- ций, і мало оставленних в перевоза козаков не вирезали, ежели бъ оние бегомъ не спаслись. Сего ж времени, по получениї мною от вашей панской велможности приказовъ, за реку Богъ переездитъ оставилъ, но толко в российской границе поіскъ за ворами і немалое смотрение імею. А без пашпортнихъ какъ на рибной, такъ і на звериной добичах очень много, что і бумаги для пере- писки оних не станетъ. Також прикази і копию вичитавъ, і приказалъ, даби оние в самоскорейшемъ времени в российскую границю переходили безотговорочно, на что уже переходити всщинаютъ і упователно вскорости перейтит могутъ. Да і в Громоклию сходитъ по силе приказовъ наряженъ, точию козакам і лошадям в зимномъ времени корму взять нигде, да особливо и в такомъ малолюдству стоятъ очень опасно, почему от вашей панской велможности, просячи, ожидаю наставления, в покорности моей репортую. 195 Гайдамацький рух у Побужжі Вашей панской велможности милостивого моего добродея покорний слуга старшина карауль- ной Федор Іванов с командою. 1754 году, октября 18 д. Кислякова Балка. Додаток 2 Лист генерал-поручика П. Текелія до катеринославського намісника про арешт на російсько-турецькому кордоні гайдамацького загону і про переховування гайдамаків жителями прикордонної смуги (1784 p., жовтня 19)47 Высокородный и высокопочтенный господин бри- гадир Екатеринославского наместничества, пра- витель и кавалер, милостивый государь мой! Занимающей по р. Бугу донскими полками кордоны господин походной атаман Янов, представя ко мне из числа впадающих з сопротивной стороны населения, вблизу той реки лежащія, гайдамак 14 человек: Федора Головка, Василья Бурмагу, Антона Кишинского, Афанасья Белого, Остапа Лету- чего, Якова Лысого, Тимофея Тимошевского, Назара Сандура, Демьяна Коваленка, он же и Криворо- той, Тимофея Шепеля, Осипа Заставу, Илью Доманиченка, Федора Манданника и Ивана Тарана, ра- портом представляет, что из числа показанных гайдамак первые сем по переходе их на сю сторону р. Буга в партии до нескольких человек обращались 22 числа минувшего сентября в разных поселе- ниях арнаутских грабительствах, а притом и в поворовании на посту Витовского кордона 15 козачь- их лошадей и убивстве одного раскольника. Из последовавших для поимки их, и когда посланная от него, Янова, для поимки с есаулом Красновым и хорунжим Шашловым команда, уведав от освобо- дившагося из рук гайдаматских арнаутскаго прапорщика Гремякова о следах сказанных разбойни- ков, их преследовала между Кременчуцкого и Черталского кардонов в самую мрачную и глубокую ночь, причем хотя они и были разбиты, однак кроме раненного из числа их Романа Лысого, вскоре потом умершего. Да уворованных ими в кардоне Витовском казачьих 15 лошадей отнюдь перело- вить их возможности не имели. Протчих же гайдамаки по крайней… темноте обратились в бег внутрь границы от тамошних селений скрылись в тростниках и других местах, служивших убежи- щем; а на другой день, изыскав следы о их укрывательстве и достиг их, переловили. И в показаниях о своих злодеяниях оговорили в сотовариществе с ними и последующих пяти человек, которыя, переезжая по бытности их на турецкой стороне на здешнюю, в разных местах, как в Польше, чини- ли многия грабежи и смертоубийства да в прошлом 1783 р. При устье Мертвых Вод кардонных ко- зацких лошадей поворовали, почему вновь за сим отряженная команда, нашед с них Назара Санду- ра, Демьяна Коваленка, он же и Криворотой, в слободе арнаутской Скаржинке Трофима Шепеля, в слободе ж секунд-майора Михалорота, да в Гарду Осипа Заставу и Илью Доманиченко, и забрав их под караул, к нему, господину Янову, представила. Сверх того, прикосновенны в злодеяниях и по- следние два, вышедшие собою сего года в августе месяце из-за турецкой стороны якобы по жела- нию остаться здесь на жительстве: Федор Майданник и Иван Таран, которые и сами о бытности прежде в их шайке на грабительстве, так как и первые, о содействии разных грабительств и напа- дении воровским образом сознано. Показанныя же перешедшия, как оказалось, один убит, сем пойманы, а три с ватагом их Тягуном бежали. И думать, яко они перешли р. Буг по-прежнему, где как показанной походной атаман мене рапортует, что сего месяца 3 числа турецкия две партии, обращаясь по той стороне в искоренении их, нескольких поймав, девяти казнили смертию. Я о всем вышеописанном его светлости высокоповелительному господину генерал-фельдмаршалу и разных 47 Селянський рух на Україні: середина XVIII – перша чверть XIX ст. Збірник документів і матеріалів. – К.: Наукова думка, 1978. – С. 216-218. Василь Нікітін К Р А Є З Н А В С Т В О 1’2018 196 орденов кавалеру князю Григорью Александровичу Потемкину донести, и как со оных гайдамак Василей Бурмага, будучи скован руками вместе с оговоренным в грабительстве с Демяном Кова- ленком, он же и Криворотой, чрез оплошность караульного офицера и по слабости часовых сего месяца против 11 числа бежали, за что виновники тому подвергнуты суждению. Последния 12 чело- век к вашему высокородию при сем за караулом для надлежащего поступления по законам пре- провождаю со взятыми порознь показаниями, с коих усмотреть изволите, что жители тамошние о таковых бродягах, переходящих тайно границу, их только страже, но и никому не извещают, но принимая их, дают убежище, каковое скопище сих злодеев всегда есть в Гарду, который совместно и от стороны турецкой содержится, а по той связи от здешних жителей, обращающихся тамо в рыбной ловле, предузнав о всем, переходють иногда и под видом нашей стороны жителей, что страже пресеч по сим обстоятельствам нет возможности. А потому и прошу вашего высокородія о неприятии переходящих з сопротивной стороны тайно, без сведения состоящих на страже команд, лежащих над р. Бугом селений начальникам учинить предписание. Есмь в протчем и буду всегда с истинным и совершенным моим к вам почтением вашего восо- кородия милостиваго государя моего покорнейшим слугою Петр Текелій. Новомиргород, октября 19 дня 1784 г. Его высокородію Ивану Максимовичу Синельникову. References 1. Andriyevskiy, A.A. (1886). Dela, kasayushchi-yesya zaporozhtsev, s 1715-1774. Zapiski Odesskogo obshchestva istorii i drevnostey, 14. [in Russian] 2. Andriyevskiy, A.A. (1893). Materialy po istorii Zaporozh’ya i pogranichnykh otnosheniy (1743-1767). Zapiski Odesskogo obshchestva istorii i drev- nostey, XVI. [in Russian] 3. Andriyevskiy, A.A. (1894). Materialy po istorii Zaporozh’ya i pogranichnykh otnosheniy (1743-1767). Zapiski Odesskogo obshchestva istorii i drev- nostey, XVIІ. [in Russian] 4. Antonovych, V. (1991). Pro kozats’ki chasy na Ukrayini. Kyiv. [in Ukrainian]. 5. Arkas, M. (1990). Istoriya Ukrayiny-Rusi. Kyiv: Vyshcha shkola. [in Ukrainian]. 6. Arkhiv Kosha Novoyi Zaporoz’koyi Sichi. Korpus dokumentiv 1734-1775. (1998). Kyiv. [in Ukrainian]. 7. Doroshenko, D. (1992). Narys istoriyi Ukrayiny. Kyiv: Dniprova khvylya. [in Ukrainian]. 8. Golobutskiy, V.A. (1957). Zaporozhskoye ka- zachestvo. Kyiv. [in Russian]. 9. Haydamats’kyy rukh na Ukrayini v XVIII stolitti. (1970). Kyiv. [in Ukrainian]. 10. Holobuts’kyy, V.A. (1961). Zaporiz’ka Sich v ostanni chasy svoho isnuvannya. Kyiv. [in Ukrainian]. 11. Hrushevs’kyy, M. (1913). Ilyustrovana istoriya Ukrayiny. Kyiv; Lviv. [in Ukrainian]. 12. Efimenko, A. (1905). Yuzhnaya Rus’. SPb. [in Russian] 13. K biografii Savvy Chalogo (1892). Kiyevskaya starina, 8, 259-262. [in Russian] 14. Kashchenko, A. (1992). Opovidannya pro slavne viys’ko Zaporiz’ke. Kyiv: Veselka. [in Ukrainian]. 15. Kulakovs’kyy, V.M. (1968). Polum’ya hnivu narodnoho. Kyiv. [in Ukrainian]. 16. Lola, O.P. (1965). Haydamats’kyy rukh na Ukrayini, 20-60 rr. XVIII st. Kyiv. [in Ukrainian]. 17. Markevich, N. (1842). Istoriya Malorossii. Moskva. [in Russian] 18. Mordovtsev, D. (1870). Gaydamachina. SPb. [in Russian] 19. Polons’ka-Vasylenko, N. (1992). Istoriya Ukrayiny. Kyiv. [in Ukrainian]. 20. Protokol dopytu haydamaky Semena Harkushi (1990). Ukrayins’kyy istorychnyy zhurnal, 2&10-11. [in Ukrainian]. 21. Selyans’kyy rukh na Ukrayini: seredyna XVIII – persha chvert’ XIX st. (1978). In Zbirnyk dokumentiv i materialiv. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]. 22. Shul’gin, A. (1890). Ocherk koliivshchiny po neiz-dannym i izdannym dokumentam 1768 i blizhayshikh godov. Kiyevskaya starina, XXX. Kyiv. [in Ukrainian]. 23. Shcherbina, V. (1891). Savva Chalenko i Ignat Golyy. Kiyevskaya starina, 10, 119-122. [in Russian]. 24. Skal’kovskiy, A. (1885). Istoriya Novoy Sechi ili poslednego Kosha Zaporozhskogo. Odessa. [in Russian]. 25. Skal’kovskiy, A. (1836). Khronologicheskoye obozreniye istorii Novorossiyskogo kraya 1730-1823. Odessa. [in Russian]. 26. Yavornyts’kyy, D.I. (1990). Istoriya zaporoz’kykh kozakiv. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian].

Гайдамацький рух у Побужжі

Репозитарії

Схожі ресурси