Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16903 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження / О. Федорчук // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 211-216. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16903 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-169032011-02-18T12:04:40Z Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження Федорчук, О. Стильова панорама декоративного мистецтва 2008 Article Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження / О. Федорчук // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 211-216. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. XXXX-0042 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16903 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Стильова панорама декоративного мистецтва Стильова панорама декоративного мистецтва |
| spellingShingle |
Стильова панорама декоративного мистецтва Стильова панорама декоративного мистецтва Федорчук, О. Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження |
| format |
Article |
| author |
Федорчук, О. |
| author_facet |
Федорчук, О. |
| author_sort |
Федорчук, О. |
| title |
Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження |
| title_short |
Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження |
| title_full |
Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження |
| title_fullStr |
Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження |
| title_full_unstemmed |
Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження |
| title_sort |
бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Стильова панорама декоративного мистецтва |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16903 |
| citation_txt |
Бісерний декор українського народного одягу: давні та сучасні джерела дослідження / О. Федорчук // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 211-216. — Бібліогр.: 20 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT fedorčuko bísernijdekorukraínsʹkogonarodnogoodâgudavnítasučasnídžereladoslídžennâ |
| first_indexed |
2025-07-02T18:10:47Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:10:47Z |
| _version_ |
1836559733011513344 |
| fulltext |
211211
зовні. У кінці 1950-х рр. стало модно реалістично розписувати статуетки. Почався
новий етап у розвитку українського мистецтва, а образ доярки зник назавжди. в
українському фарфорі зник взаємозв’язок між жінкою й фізичною працею. збере-
глися лише поодинокі статуетки працюючих жінок того часу, такі як «Дівчина, яка
вишиває прапор», «Регулювальниця», «Біля штурвалу» та ін.
Другий художній напрям продовжував оспівувати теми чоловічої, творчої й рат-
ної праці. Червоноармійці на тракторах, футболісти, василь тьоркін з гармошкою,
партизани на лижах, матроси-десантники, метробудівці регулярно малими пар-
тіями виходили зі стін заводів. Деякі роботи були особисто підписані майстрами.
Найцікавішою продукцією прославилися Київський, Баранівський, Коростен-
ський заводи, а також завод у м. Полонному.
Європейський вплив гіперреалізму проіснував в українському фарфоровому ви-
робництві до початку 1960-х рр. згодом дедалі чіткіше почали проявлятися народ-
ні мотиви. силуети статуеток стали м’якшими й круглішими. А різноманітність
кольорів обмежувалася червоним, синім кобальтом, золотом, зрідка з додаванням
ніжного персикового відтінку.
своєрідний спад виробництва Радянської порцеляни, як і багатьох інших галу-
зей промисловості сРсР, стався в 1970-х рр., коли добре поставлена база, численні
фарфорові заводи, перестали випускати нову художню продукцію в обсягах 1950–
1960-х рр. вони заробляли переважно на холостих обертах – на масових потоках
спрощених виробів. Художня фарфорова продукція повинна була відповідати вимо-
гам сучасної промисловості – виготовлятися в дуже великих масштабах. звичайно,
авторських робіт художнього фарфору і в цей час було достатньо, але на масовий по-
тік нового надходило мало.
Ось чому цей період – починаючи з кінця 1930-х і до середини 1970-х рр. – теж є
не менш важливим і цікавим в історії Радянської порцеляни, ніж період її форму-
вання у 1920–1930-х рр.
1. Селиванов А. фарфор и фаянс Российской империи. – владимир, 1914.
2. Императорский фарфоровый завод. 1774–1904. – с.Пб., 1907.
3. Тройницкий С. Русский фарфор. – Ленинград, 1928.
4. Тройницкий С. Русские фарфоровые фигуры. – Ленинград, 1928.
5. Гурвиц П. фарфор и фаянс. Указатель русской литературы о фарфоре. – Х., 1922.
6. Русский художественный фарфор / Под ред. Э. голлербаха и М. фармаковского. – Ленинград, 1924.
7. Кверфельдт Э. фарфор. – Ленинград, 1940.
8. Безбородов М. Дмитрий Иванович виноградов – создатель русского фарфора. – М., Ленинград, 1950.
9. Русский художественный фарфор: Альбом / сост. Б. Эмме и М. Егорова-Котлубай. – М., Ле-
нинград, 1950.
10. западноевропейский фарфор XVIII–XIX вв.: путеводитель по выставке. – М., 1956.
11. Андреева Л. советский фарфор, 1920–1930 гг. – М., 1975.
Олена Федорчук
БІсерний декор українського народного одягу:
давнІ та суЧаснІ джерела дослІдження
Однією з прикмет сучасного українського народознавства є поява низки науко-
вих праць, присвячених певним явищам народного мистецтва. Поглиблене студі-
ювання універсальних та унікальних рис різних видів народної творчості, апроба-
212212
ція його результатів у монографічних виданнях становить неабияку цінність для
поступу сучасного мистецтва.
традиція бісерного декору українського народного одягу XIX – першої полови-
ни XX ст. багата на художні ідеї. саме тому знання художнього спадку українських
майстрів бісерних виробів є особливо корисним для сучасних дизайнерів одягу,
котрі все частіше звертаються до бісеру як до оригінального та багатообіцяльного
декоративного матеріалу.
високохудожні народні вироби з бісеру XIX – першої половини XX ст., переваж-
но із західних регіонів України, засвідчують існування розвиненої традиції, багатої
на локальні самобутні відзнаки. У XIX ст. українські народні майстри використо-
вували бісер для виготовлення накладних оздоб, а згодом, на межі XIX–XX ст., ним
почали також послуговуватися для вишивання компонентів одягу. У селах Північ-
ної Буковини, Покуття та гуцульщини традиція вишивання бісером побутувала
довше – до 1970–1980-х років; в окремих осередках цього ареалу вона збереглася й
дотепер (у законсервованому вигляді або значно збідненому варіанті).
використання бісеру для оздоблення українського народного одягу – мистець-
ке явище, відоме багатьом дослідникам. До вивчення великого кола наукових про-
блем, пов’язаних із бісерним декором народного вбрання, вже долучилося чимало
мистецтвознавців та етнографів. Попри це, ґрунтовно опрацьовані лише окремі
питання: ареалу, технології та типології накладних прикрас. водночас майже не-
відомою цариною народної творчості наразі залишається вишивка бісером ком-
понентів вбрання. Недостатньо вивчені й важливі для практики сучасних митців
особливості орнаментальної структури українських народних бісерних творів:
накладних прикрас і вишитих бісером компонентів одягу. Не простудійовані на-
ціональні, тим паче локальні, особливості засобів художньої виразності, які вико-
ристовували у своїй практиці українські майстри. з огляду на стан і завдання до-
слідження проблемних питань традиції бісерного декору українського народного
одягу, вагомими є три великі групи джерел: писемні, зображальні та речові.
відправна позиція наукової розвідки про традицію бісерного декору українсько-
го народного одягу – писемні джерела. До них відносяться літературні згадки про
бісерне оздоблення народного одягу, що вперше з’явилися в другій третині XIX ст.
у працях зачинателів народознавчої науки. Описовість і відсутність художнього
аналізу бісерних творів переконують, що ці публікації в мистецтвознавстві слід
розглядати саме як писемні джерела, а не історіографічні.
Перші письмові згадки про українські прикраси з бісеру містить публікація
Я. головацького «О народной одежде и убранстве русинов или русских в галичине
и северо-восточной венгрии» (1877). Дослідник занотував, що на західному По-
діллі, в с. гермаківці Чортківського повіту (нині – Борщівський р-н тернопіль-
ської обл.), дівчата й молодиці носили на шиї «силянки» з бісеру в поєднанні з кіль-
кома десятками разків скляних намистин і природних коралів [4]. такі ж дівочі
прикраси з бісеру для шиї та голови Я. головацький зафіксував на гуцульщині та
на Покутті [4]. згадки про прикраси з бісеру на Покутті та західному Поділлі поль-
ського дослідника О. Кольберга містить праця «Pokucie» (1882) [19].
Про бісерні оздоби українців писав також Іван франко. зокрема, в описі Етно-
графічної виставки в тернополі 1887 року він пише про велику кількість представ-
лених на ній покутських ґерданів і подає їх короткий опис [16]. згодом І. франко в
літературно-науковому звіті «Етнографічна експедиція на Бойківщину» (1905) зафік-
сував побутування прикрас із бісеру у с. Лютовиськи на старосамбірщині, а також
подав короткий опис «драбинки» – оздоби одягу деяких районів Бойківщини [17].
213213
Інформація про прикраси зі скла та бісеру є в монографії в. Шухевича «гуцуль-
щина» (1899). Автор називає такі оздоби обов’язковим атрибутом святкового вбрання
молодих гуцулок [18].
Не обминув увагою народні вироби з бісеру й ф. вовк. У праці «Етнографічні
особливості українського народу» (1916) в переліку нашийних прикрас, пошире-
них в Україні, він назвав «силянку» («гирдан», «гирдяник», «ланка», «очко», «дро-
бинка», «лучка», «галочка», «згардочка», «пупчики» тощо), що, за його спостере-
женням, була найбільше знаною в галичині [2, 130].
серед стислих повідомлень – опис ґердана із с. вільховець Борщівського району на
тернопільщині, поданий польським етнографом Казимиром Мошинським у дослі-
дженні «Kultura ludowa słowian» (1929) [20].
згадку про «оригінальну і зовсім несподівану» дівочу нашийну оздобу західної
України – «дробинку» (місцеві назви – «лучка», «голочка», «ланка» і «силянка»)
містить етнографічний нарис О. воропая «звичаї нашого народу» (1966) [3, 315].
До групи писемних джерел XIX–XX ст. відносяться також каталоги виставок,
музейних колекцій, інвентарні книги музеїв та архівні матеріали, серед яких – зві-
ти мистецтвознавчих експедицій, зокрема ті, що здійснювалися дослідниками на-
родного одягу.
Перелічені писемні джерела фіксують ареали та окремі осередки побутування бісер-
них прикрас, автентичні назви окремих виробів, зрідка тлумачать призначення таких
прикрас, а також описують деякі з них. Однак для здійснення об’єктивного мисте-
цтвознавчого дослідження цього недостатньо: бракує візуальної інформації, яку можна
відтворити досліджуючи зображальні джерела чи власне твори (речові джерела).
зображальних джерел, як і літературних згадок, небагато. вони висвітлюють
явище бісерного оздоблення українського народного одягу лише конспективно.
водночас зображальні джерела в порівнянні з літературними є інформативно ва-
гомішими для мистецтвознавчого дослідження.
винятковою документальністю вирізняється підгрупа фотоджерел. Найдавні-
шою такою згадкою про бісерне оздоблення українського народного одягу є світ-
лини, зроблені П. Дуткевичем 1880 року для Коломийської етнографічної вистав-
ки. На замовлення організаційного комітету виставки він створив альбом (у двох
примірниках), до якого увійшли знімки з краєвидами та «гуцульські й покутські
типи» [12, 27].
Добре відомими українським дослідникам є світлини, що були представлені на
тернопільській виставці 1887 року. Ці фотоекспонати сьогодні можна опрацювати в
Ілюстративному фонді бібліотеки Інституту народознавства НАН України [6]. се-
ред світлин з «народними типами» переважають групові зображення селян, вбра-
них у святковий одяг, щедро доповнений різноманітними прикрасами, зокрема з
бісеру. зафіксовані типажі мають підписи з назвами сіл, з яких вони походять.
світлини вбраних у повсякденний та святковий одяг українських селян є також
у згаданих працях в. Шухевича [18], І. франка [17] та ф. вовка [2].
значна частина фотографій, часто дубльованих і розмножених, що відносяться
до різного часу та до різних добірок (нерідко без належних підписів), зберігається
в бібліотечних фондах, зокрема державних музеїв. Багато таких світлин (частина з
них має скляні негативи) успадкував від Музею художньої промисловості та НтШ
Інститут народознавства НАН України у Львові.
Особливу вагу в українському мистецтвознавстві має вісімнадцятитомний аль-
бом «Україна й українці» з фондової збірки Українського центру народної культури
«Музей Івана гончара». Альбом, укомплектований І. гончарем у 1950–1980-х роках
за територіальним принципом, складається з понад 1300 аркушів формату А-3, на
214214
яких розміщені належно атрибутовані світлини та намальовані зображення тво-
рів декоративного мистецтва. завдяки історико-етнографічному альбому І. гонча-
ра вдалося виокремити кілька осередків побутування бісерних оздоб на околицях
Київського Полісся й середнього Подніпров’я, незафіксованих в жодному іншому
джерелі. Нині багаторічна праця І. гончара стала широковідомою українському за-
галові завдяки її опублікуванню [14].
На низку фотоджерел натрапляємо в альбомному виданні «Українське народ-
не мистецтво. вбрання». Публікація вміщує зроблені в середині XX ст. світлини
народного вбрання, доповненого прикрасами з бісеру, з тернопільської, Івано-
франківської та Львівської областей [15].
серед новітніх альбомних видань на окрему увагу заслуговує праця І. свйонтек
«вишивки Карпат» [9]. Ініціативна шанувальниця українських традицій, постійна
учасниця фестивалів народної культури, вона зібрала та опублікувала велику до-
бірку світлин, що фіксують збережені традиції та сучасні тенденції в моделюванні
та оздобленні етнічного одягу українців.
До зображальних джерел відносяться також твори образотворчого мистецтва.
Українських селян малювали Ю. глоговський, в. тропінін, К. Устиянович, т. Ко-
пистинський, І. труш, О. Курилас, О. Новаківський, М. сосенко, О. Кульчицька,
А. Манастирський, Ю. Панькевич та ряд інших художників.
Найбільший внесок у справу фіксації українських народних прикрас з бісеру зро-
била відома львівська мисткиня й етнограф О. Кульчицька, яка впродовж кількох
десятиліть вивчала й ретельно замальовувала народний одяг українських селян.
Працюючи на посаді наукового співробітника Українського державного музею етно-
графії та художнього промислу у Львові, художниця виконала багато акварелей до-
кументальної вартості, приділивши особливу увагу прикрасам народного вбрання
західної України. створену нею низку акварельних малюнків згодом опублікували
в альбомному виданні «Народний одяг західних областей УРсР» (1959) [7]. зокрема,
оздоби з бісеру О. Кульчицька зафіксувала в ансамблях строю с. Нижня Яблунька
турківського району та с. Команьче (біля сянока) [7, табл. 43, 70].
Пензлю О. Кульчицької належать також акварелі серії «весілля в селі Лолин», що
нині зберігаються у фонді плакату Музею етнографії та художнього промислу ІН
НАНУ [8; 10, 162]. У цих роботах вона закарбувала автентичну красу лолинського на-
родного вбрання та його прикрас, зокрема й розкішних бісерних криз.
Ще одну підгрупу зображальних джерел становлять графічні роботи. серед най-
давніших – кольорові рисунки ґерданів, розміщені у збірці української народної
орнаментики «взори промислу домашнього» (1889) [1, 5, 6]. Чотирнадцять бісерних
оздоб, зібраних Л. вербицьким, подані в зручних для відтворення графічних схе-
мах. Проте вміщені тут твори не атрибутовані – автор видання не вказує ані осе-
редку їх виготовлення, ані їх місцевих назв.
Опрацювання зображальних джерел дозволяє скласти певне уявлення про декора-
тивні особливості накладних бісерних прикрас. Попри це, неможливим є аналіз ком-
понентів народного одягу, оздоблених вишивкою бісером, оскільки ці твори майже не
відображені у вказаних джерелах.
Найціннішими для об’єктивного мистецтвознавчого дослідження стали речові
пам’ятки: українські прикраси з бісеру та вишитий бісером одяг із фондових ко-
лекцій державних художніх та етнографічних музеїв Києва, Івано-франківська,
Львова, Рівного, санкт-Петербурга, тернополя, Ужгорода, Чернівців, Чернігова,
Борщева та Чорткова (тернопільська обл.), Коломиї (Івано-франківська обл.),
самбора (Львівська обл.), низки сільських музеїв, а також твори з приватних ко-
лекцій. серед останніх найвагомішими є зібрання О. Колодій (м. філадельфія,
215215
сША), І. снігура (м. Чернівці), І. гречка (м. Львів), О. тріски (м. Львів), в. Шура
(м. Чернігів).
Кожна державна та приватна колекція є унікальною з огляду на те, як і коли вона
була укомплектована, звідки вона та які твори до неї потрапили. так, найдавніші експо-
нати зберігаються у фондах Музею етнографії та художнього промислу ІН НАН Украї-
ни (м. Львів). Раритетом МЕХП є таблиці зі зразками покутських ґерданів XIX ст., що,
ймовірно, колись були частиною великої колекції Є. Озаркевич [5]. Ці твори наприкін-
ці XIX– на початку XX ст. неодноразово експонувалися на сільськогосподарських та
етнографічних виставках у відні, Празі, Кракові, Львові, Коломиї, Чернівцях, терно-
полі та інших містах [11]. відзначимо також, що з усіх державних колекцій найповніше
творчість народних майстрів західної України представляє саме збірка бісерних оздоб
МЕХП ІН НАНУ, хоча її суттєвим недоліком є відсутність належної паспортизації
більшості пам’яток.
великою та порівняно добре атрибутованою є колекція Державного музею на-
родної архітектури та побуту НАНУ (м. Київ), яку почали укомплектовувати до-
сить пізно – у середині XX ст. Це одне з небагатьох державних зібрань, що містять
унікальні бісерні прикраси з Полісся.
Неабияку цінність також має колекція українських бісерних прикрас, що збе-
рігається у фондах Російського етнографічного музею (м. санкт-Петербург). Її
основу складають пам’ятки початку XX ст., зібрані ф. вовком (1904, 1905, 1908) та
К. Широцьким (1909, 1912) [13]. Колекція українських прикрас з фондів Російсько-
го етнографічного музею є набагато меншою, ніж збірка, наприклад, МЕХП ІН
НАНУ, проте вона має паспортизовані пам’ятки. візуальне дослідження окремих
творів дозволяє, користуючись методом аналогії, здійснити атрибуцію безіменних
артефактів початку XX ст.
серед приватних колекцій на окрему увагу заслуговує збірка чернівчанина
І. снігура, що нараховує кількасот творів (усі з Північної Буковини). На жаль, екс-
понати не каталогізовані, а колекціонер не завжди може пригадати назву села, з яко-
го походить той чи інший виріб. водночас для дослідження декору буковинських
виробів з бісеру ця, без перебільшення, одна з найбільших збірок є неоціненною.
По-своєму унікальною є невелика колекція бісерних прикрас і вишитого бісером
одягу, яку зібрав львів’янин І. гречко. серед раритетів – західноподільські ґердани
XIX ст., а також буковинські сорочки, вишиті бісером. Приватна колекція О. Коло-
дій вирізняється широким розмаїттям типів бісерних оздоб XIX–XX ст. з усіх око-
лиць західноукраїнського регіону.
Окрім як у колекціях, прикраси з бісеру та вишитий бісером одяг ще можна роз-
шукати в колишніх осередках побутування цих виробів. такі пошуки здійснюють-
ся під час щорічних комплексних мистецтвознавчих експедицій відділу народного
мистецтва Інституту народознавства НАНУ. Результатом цілеспрямованої пошу-
кової роботи є створення бази даних з фото- й аудіоджерел. Ці матеріали форму-
ють належним чином атрибутовану джерельну базу дослідження бісерного декору
українського народного одягу.
завдяки польовим розвідкам вдається відшукати відповіді на низку запитань
з історії, технології, типології та художніх відзнак творчості народних майстрів.
саме польові матеріали дозволяють вибудувати цілісну картину традиції бісерного
декору українського народного одягу. Інформація, отримана шляхом опитування
респондентів, уможливлює реконструкцію мистецького явища, правдиве тлума-
чення відомостей (нерідко фрагментарних), що накопичилися при вивчені давніш-
ніх писемних, зображальних і речових джерел.
216216
1. Вербицький Л. взори промислу домашнього. – Л., 1889. – сер. X. – табл. 12.
2. Вовк Ф. Етнографічні особливості українського народу // студії з української етнографії та
антропології / Упоряд. Ю. Іванченко. – К., 1995.
3. Воропай О. звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Репр. вид. (Мюнхен, 1966) / відп. за
випуск с. І. Білокінь: У 2 т. – К., 1991.– т. 2.
4. Головацький Я. О народной одежде и убранстве Русинов или Русских в галичине и северо-
восточной венгрии. – с.Пб., 1877.
5. Єроніма Озаркевич (1865–1937) – наймолодша донька громадсько-культурного діяча і письмен-
ника, священика, засновника та організатора українського театру в галичині Івана Озаркевича.
6. ІфБ ІН, ЕП-10608–10655.
7. Кульчицька О. Народний одяг західних областей УРсР. – К., 1959.
8. МЕХП ІН НАНУ, ЕП-83462, ЕП-83621–83625
9. Свйонтек І. вишивки Карпат: Альбом: У 2 т. – Івано-франківськ, 2004–2005.
10. Сенів І. В. творчість Олени Львівни Кульчицької. – К., 1961.
11. Скворій Р. Озаркевичі // Бойки. –1995. – № 1–3.
12. Туркавський М. Етнографічна виставка Покуття в Коломиї / Пер. з польс. А. Б. Ємчука, вст.
ст. канд. філол. наук М. М. васильчука. – Коломия, 2004.
13. Украинцы XIX–XX вв.: Каталог-указатель этнографических коллекций. – Ленинград, 1983.
14. Україна та українці: історико-етнографічний мистецький альбом Івана гончара (галичина,
Буковина). – К., 2007.
15. Українське народне мистецтво. вбрання / Під заг. ред. гуслистого К. г. – К., 1961.
16. Франко І. Етнографічна виставка у тернополі // зібрання творів: У 50 т. – К., 1985.– т. 46.
17. Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківщину // зібрання творів: У 50 т. – К., 1982.–
т. 36. – Кн. 1.
18. Шухевич В. гуцульщина (перша і друга частина). Репр. відтвор. вид. 1899 року. – Л., 1997.
19. Kolberg O. Pokucie. Obraz etnograficzny: W 4 cz. – Kraków, 1882.– Cz. 1.
20. Moszyński K. Kultura ludowa Słowian. – Kraków, 1929. – Cz.I.
Інна Яковець
ХудожнІй текстиль руЧного виготовлення: ІсториЧний
контекст І знаЧення у формуваннІ нацІональної складової
вІтЧизняної української культури
ткацтво – одне з найдавніших видів народної творчості. тканини ручного ви-
готовлення досить поширені в побуті. Декоративні рушники, скатерки, покрива-
ла, портьєрні тканини, килимові та інші ткані вироби – невід’ємна складова оздо-
блення сільського та міського інтер’єру, значення якої в останні роки, зокрема на
Черкащині, значно зросло. серед інших мистецьких виробів тканини ручного ви-
готовлення вирізняються виразністю малюнка, оригінальністю авторської техні-
ки, індивідуальністю підходу до їх кольоро-фактурного оздоблення.
ткацтво, за визначенням українських учених Я. запаска, Р. захарчук-Чугая,
М. станкевича, – це сукупність виробничих процесів виготовлення тканини на
ткацькому верстаті шляхом переплетення взаємно перпендикулярних текстильних
ниток [1]. в основі сучасних українських тканин ручного виготовлення лежать орна-
ментальні мотиви, традиційні для народних промислів різних регіонів України.
з давніх часів в українському народному ткацтві використовувалися різні техні-
ки. Найхарактерніші з них – човникова та перебірна, що мають багато різновидів.
У 50–60-ті рр. ХХ ст. в Україні найпоширенішою була човникова техніка ткання.
вона дуже продуктивна й побутує практично в усій Україні.
|