Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури
Збережено в:
| Дата: | 2008 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
2008
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16904 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури / І. Яковець // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 216-222. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-16904 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-169042011-02-18T12:04:05Z Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури Яковець, І. Стильова панорама декоративного мистецтва 2008 Article Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури / І. Яковець // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 216-222. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. XXXX-0042 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16904 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Стильова панорама декоративного мистецтва Стильова панорама декоративного мистецтва |
| spellingShingle |
Стильова панорама декоративного мистецтва Стильова панорама декоративного мистецтва Яковець, І. Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури |
| format |
Article |
| author |
Яковець, І. |
| author_facet |
Яковець, І. |
| author_sort |
Яковець, І. |
| title |
Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури |
| title_short |
Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури |
| title_full |
Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури |
| title_fullStr |
Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури |
| title_full_unstemmed |
Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури |
| title_sort |
художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури |
| publisher |
Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України |
| publishDate |
2008 |
| topic_facet |
Стильова панорама декоративного мистецтва |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16904 |
| citation_txt |
Художній текстиль ручного виготовлення: історичний контекст і значення у формуванні національної складової вітчизняної культури / І. Яковець // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 8. — С. 216-222. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. |
| work_keys_str_mv |
AT âkovecʹí hudožníjtekstilʹručnogovigotovlennâístoričnijkontekstíznačennâuformuvannínacíonalʹnoískladovoívítčiznânoíkulʹturi |
| first_indexed |
2025-07-02T18:10:50Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:10:50Z |
| _version_ |
1836559735783948288 |
| fulltext |
216216
1. Вербицький Л. взори промислу домашнього. – Л., 1889. – сер. X. – табл. 12.
2. Вовк Ф. Етнографічні особливості українського народу // студії з української етнографії та
антропології / Упоряд. Ю. Іванченко. – К., 1995.
3. Воропай О. звичаї нашого народу: Етнографічний нарис. Репр. вид. (Мюнхен, 1966) / відп. за
випуск с. І. Білокінь: У 2 т. – К., 1991.– т. 2.
4. Головацький Я. О народной одежде и убранстве Русинов или Русских в галичине и северо-
восточной венгрии. – с.Пб., 1877.
5. Єроніма Озаркевич (1865–1937) – наймолодша донька громадсько-культурного діяча і письмен-
ника, священика, засновника та організатора українського театру в галичині Івана Озаркевича.
6. ІфБ ІН, ЕП-10608–10655.
7. Кульчицька О. Народний одяг західних областей УРсР. – К., 1959.
8. МЕХП ІН НАНУ, ЕП-83462, ЕП-83621–83625
9. Свйонтек І. вишивки Карпат: Альбом: У 2 т. – Івано-франківськ, 2004–2005.
10. Сенів І. В. творчість Олени Львівни Кульчицької. – К., 1961.
11. Скворій Р. Озаркевичі // Бойки. –1995. – № 1–3.
12. Туркавський М. Етнографічна виставка Покуття в Коломиї / Пер. з польс. А. Б. Ємчука, вст.
ст. канд. філол. наук М. М. васильчука. – Коломия, 2004.
13. Украинцы XIX–XX вв.: Каталог-указатель этнографических коллекций. – Ленинград, 1983.
14. Україна та українці: історико-етнографічний мистецький альбом Івана гончара (галичина,
Буковина). – К., 2007.
15. Українське народне мистецтво. вбрання / Під заг. ред. гуслистого К. г. – К., 1961.
16. Франко І. Етнографічна виставка у тернополі // зібрання творів: У 50 т. – К., 1985.– т. 46.
17. Франко І. Етнографічна експедиція на Бойківщину // зібрання творів: У 50 т. – К., 1982.–
т. 36. – Кн. 1.
18. Шухевич В. гуцульщина (перша і друга частина). Репр. відтвор. вид. 1899 року. – Л., 1997.
19. Kolberg O. Pokucie. Obraz etnograficzny: W 4 cz. – Kraków, 1882.– Cz. 1.
20. Moszyński K. Kultura ludowa Słowian. – Kraków, 1929. – Cz.I.
Інна Яковець
ХудожнІй текстиль руЧного виготовлення: ІсториЧний
контекст І знаЧення у формуваннІ нацІональної складової
вІтЧизняної української культури
ткацтво – одне з найдавніших видів народної творчості. тканини ручного ви-
готовлення досить поширені в побуті. Декоративні рушники, скатерки, покрива-
ла, портьєрні тканини, килимові та інші ткані вироби – невід’ємна складова оздо-
блення сільського та міського інтер’єру, значення якої в останні роки, зокрема на
Черкащині, значно зросло. серед інших мистецьких виробів тканини ручного ви-
готовлення вирізняються виразністю малюнка, оригінальністю авторської техні-
ки, індивідуальністю підходу до їх кольоро-фактурного оздоблення.
ткацтво, за визначенням українських учених Я. запаска, Р. захарчук-Чугая,
М. станкевича, – це сукупність виробничих процесів виготовлення тканини на
ткацькому верстаті шляхом переплетення взаємно перпендикулярних текстильних
ниток [1]. в основі сучасних українських тканин ручного виготовлення лежать орна-
ментальні мотиви, традиційні для народних промислів різних регіонів України.
з давніх часів в українському народному ткацтві використовувалися різні техні-
ки. Найхарактерніші з них – човникова та перебірна, що мають багато різновидів.
У 50–60-ті рр. ХХ ст. в Україні найпоширенішою була човникова техніка ткання.
вона дуже продуктивна й побутує практично в усій Україні.
217217
Перебірне ткацтво набуло найбільшого поширення в центральних регіонах
України, на Київщині, Чернігівщині, сумщині, Полтавщині та Житомирщині, де
цією технікою споконвіку виготовляли плахти, рушники, скатерки та інші виро-
би. Окремі різновиди ручного перебору побутують і в західній Україні, де його ви-
користовують здебільшого в поєднанні з технікою човникового ткацтва.
Названі види ручного узорного ткацтва активно розвивалися і в 70–80-х роках
ХХ ст. з другого боку, поряд із ручним, яке збереглося в багатьох селах західних, пів-
нічних і центральних областей країни, значного розвитку набуло промислове вироб-
ництво ручних узорних тканин. воно розвивалося в таких відомих осередках худож-
ніх народних промислів, як Кролевець (сумська обл.), Дігтярі (Чернігівська обл.),
Решетилівка (Полтавська обл.), сунки (Черкаська обл.), Богуслав та Обуховичі
(Київська обл.), Опішня (Полтавська обл.), Косів (Івано-франківська обл.). відро-
джені на новій основі, ці традиційні осередки перетворилися на великі художньо-
промислові фабрики з виготовлення виробів, що мають високий рівень механізації
допоміжних процесів. спеціалізовані ткацькі цехи були також організовані у Львові,
Луцьку та Черкасах. Усім цим фабрикам і цехам притаманний спадкоємний зв’язок
із багатовіковим досвідом народного мистецтва, кращими місцевими традиціями.
Показовими для художнього ткацтва цього періоду є характерні організаційні
зміни, у результаті яких реформувалася творча та виробнича діяльність, що спри-
яло розширенню випуску та поліпшенню якості продукції.
Найбільшого розвитку виготовлення художніх тканин в Україні досягло у 80-
ті рр. ХХ ст., коли для його здійснення було залучено багато дизайнерів, майстрів і
художників, в окремих районах – організовано нові центри художнього ткацтва.
Період 90-х рр. ХХ ст. в українському мистецтві, і в ткацтві зокрема, був дуже
складним. відбулася переорієнтація художників, переоцінка ними попереднього
досвіду й естетичних ідеалів у зв’язку зі зміною соціально-економічного та полі-
тичного устрою в державі. Майстри опинилися в системі найрізноманітніших на-
прямів і концепцій мистецтва й дизайну.
Разом зі зміною політичної та економічної ситуації в Україні, у зв’язку з браком
ринків збуту, барвників і пряжі були розорені (а подекуди і ліквідовані) ткацькі
та килимові фабрики у відомих традиційних осередках таких, як Косів, глиня-
ни, Хотин, Решетилівка, Богуслав та ін. Це сприяло появі нових форм домашнього
ткацтва й килимарства. таким чином, організовані форми виробництва замінили
групи окремих майстрів, що призвело, з одного боку, до посилення індивідуальних
пошуків, глибшого вивчення народних традицій, а з другого, – до розквіту само-
діяльної творчості, позбавленої художніх традицій.
Одним із розповсюджених видів художнього ткацтва є гобелен. за однією з най-
поширеніших версій, в Україні гобелен почали ткати з 1659 р. [2]. У другій поло-
вині ХХ ст. у мистецтві створення українського гобелена відбулися істотні зміни.
Якщо раніше гобелени виконували в ручній техніці народного гладкого килима й
за стилістикою імітували твори станкового живопису або кольорової графіки, то у
вказаний період тематичний діапазон гобелена розширився, збагатилися образні
засоби його створення. сьогодні широко відомі роботи художниці Л. Жоголь, що
започаткували розвиток національної школи гобеленів.
Для сучасного гобелена характерною є узагальненість форми малюнка, площинне
трактування поверхні; приділяють увагу питанням синтезу гобелена з предметно-
просторовим середовищем інтер’єрів. У технічному виконанні гобелена, разом із
ширшим використанням різноманітних засобів народного ткацтва, застосовують
вільнішу систему переплетень, долучають також ажур, аплікацію та колаж. тради-
218218
ційні текстильні матеріали доповнилися новими – штучними й синтетичними; у
структуру тканини додали металеві нитки, шнури та інші матеріали.
Розширення можливостей формоутворення – істотні зміни в способах передачі
образу, технічному виконанні гобелена. використання нових текстильних і нетек-
стильних матеріалів, розмаїття способів переплетення змінили певною мірою його
зовнішній вигляд і фактуру поверхні.
Одними з перших в Україні на шлях пошуку нових підходів до створення гобе-
лена стали випускники Львівського державного інституту прикладного і декора-
тивного мистецтва: М. Літовченко, Е. фащенко, М. токар, Н. Паук та ін. Останнім
часом в галузі гобелена активно працюють: Л. Жоголь, М. Літовченко, Н. Борисен-
ко, М. Базак, Н. Пікуш, г. грищенко, в. васильченко, О. Марино (м. Київ); с. Джус
(АР Крим); г. тищенко (м. Харків); г. Параско (м. Хмельницький); в. Чугін (м. Хер-
сон); І. суржиков, т. сосуліна, Л. Шилімова-ганзенко (м. Черкаси) та інші дизайне-
ри. серед майстрів Черкаського регіону переважну більшість складають випускники
Львівського державного інституту прикладного і декоративного мистецтва.
теми народного мистецтва (які є основою формування сучасного дизайну текстилю)
були представлені в критико-аналітичних дослідженнях багатьох мистецтвознавців,
викладачів спеціальних вищих навчальних закладів, майстрів народного мистецтва.
вагомий внесок у вивчення української народної тканини, популяризацію тисячоліт-
ньої історії ткацтва та килимарства українського народу зробив видатний художник
прикладного мистецтва другої половини ХХ ст., практик с. Нечипоренко.
Аналіз численних зразків текстилю свідчить про неабияке розмаїття народ-
них узорних тканин. Їх розрізняють за багатьма ознаками, зокрема характером
орнаментально-композиційного вирішення, особливостями колориту, а також
технікою виконання. звичайні технічні прийоми, завдяки їх відпрацьованості та
віртуозній майстерності ткачів, перетворилися на ефективні засоби художньої ви-
разності.
Іншою галуззю виробництва художніх тканин ручного виготовлення є килимар-
ство. Основними матеріалами тут є вовна, бавовна та льон. Останнім часом викорис-
товують ручний і машинний способи виготовлення. Ручне виробництво килимів
і творів художнього ткацтва, призначених для оздоблення чи утеплення житлових
і громадських приміщень, здійснюється на вертикальних і горизонтальних верста-
тах; машинне – на механізованих верстатах і жакардових машинах.
зазначимо, що, як і інші види художніх тканин, українські килими в різних
регіонах України відрізняються своєрідним орнаментом, колоритом і технікою тка-
цтва, що формує характерний для певного регіону дизайн тканини. Наприклад, ки-
ївські килими – це килими середнього Подніпров’я (нині – Київська та Черкась-
ка обл.). виробництво килимів тут має давні традиції, згадки про які беруть початок
ще до періоду Київської Русі. зразки цих килимів збереглися з ХVII ст. У цей час у
Києво-Печерській лаврі функціонувала килимова майстерня з виготовлення вор-
сових і квіткових килимів. Унікальний фрагмент такого килима зберігається в На-
ціональному музеї у Львові.
Як зауважує с. Нечипоренко, «українські килими – це в основному гладкі без-
ворсові килими з двобічним рисунком» [3, 343]. У стародавніх зразках килимів
основа часто була вовняною, пізніше – льняною чи конопляною. Основа сучасних
килимів найчастіше бавовняна, іноді льняна. Колірний ефект малюнка досяга-
ється утоковими нитками; орнамент рослинний, рослинно-геометричний або
геометричний.
виразним акцентом килимів Лівобережної України є рослинний орнамент на
однотонному тлі. Іноді тло килима виконується двома різнокольоровими нитками,
219219
складеними або скрученими в одну. У центральних областях України раніше і тепер
килими виготовляють в основному з рослинним орнаментом. Для Правобережної
України типовими є геометричні орнаменти оздоблення килимів; для Прикарпаття,
закарпаття й Буковини – геометричний орнамент поперечно-смугастої композиції.
На слобожанщині та частково на Чернігівщині ткали довговорсові вузликові кили-
ми. Їхнє тло в більшості випадків чорне, рідше – червоне чи навіть жовте. На Ліво-
бережжі тло килимів чорне, темно-синє, коричневе та сіре. На Прикарпатті, закар-
патті, Буковині рослинний або квітковий орнамент іноді поєднується з мотивами
тваринного світу. тематичний килим розвивається як вид монументального мисте-
цтва. сучасний український килим «класичного» типу постає у вигляді гладкої без-
ворсової двобічної тканини, витканої полотняним переплетенням.
У 90-х рр. ХХ ст. у зв’язку з модернізацією суспільства спостерігався занепад у
виготовленні традиційних народних килимів. Однак завдяки праці окремих май-
стрів (в. Прядки, в. володимирової, с. ганжі, Н. саєнка та ін.) традиції кили-
марства були збережені та продовжені. У роботах майстрів органічно поєднують-
ся традиційна орнаментика та знання особливостей килимарства різних регіонів
України з сучасним світосприйняттям.
Останнім часом значних досягнень у килимарстві на рівні серійного виробни-
цтва в Україні не простежується, але з’явилися «замінники» килимів: вироблені
із сучасних штучних матеріалів килимові покриття, ковролін тощо. До переваг
останніх можна зарахувати невисоку ціну, широкий асортимент і серійність ви-
робництва. Порівняно з килимами ручної роботи, що завжди дорожчі й виготов-
лені переважно з природних матеріалів (вовни, бавовни тощо), килимові покриття
значно поступаються їм екологічними та гігієнічними показниками. Попри це,
зважаючи на вказані переваги та віяння моди, без килимових покриттів вже склад-
но уявити сучасний інтер’єр.
Після аналізу особливостей ручного ткацтва й килимарства доцільно розглянути
особливості одного з найпоширеніших видів ручного оздоблення тканин – вишивку.
На думку мистецтвознавця О. феоклістової, «українська народна вишивка за-
ймає почесне місце в сучасному мистецтві» [4, 27]. Мистецтво вишивки – один із
найдавніших видів народної творчості. Як зазначає Р. захарчук-Чугай, упродовж
багатьох століть в Україні вишивали обрядові, а також речі домашнього вжитку
й одяг. Цю роботу виконували в основному жінки (незалежно від віку чи соці-
ального стану). На жаль, до наших днів збереглася українська народна вишивка
лише кінця ХVIII – початку ХІХ ст. Як витвір мистецтва вишивка усталилася
лише в 80–90-х рр. ХІХ ст. «вишивка – не тільки художнє оздоблення речей, але
і мистецтво оригінального бачення світу, відтвореного специфічними художніми
засобами», – стверджує т. Кара-васильєва [5, 51]. Упродовж століть удосконалю-
валася художня система вишивки, у якій гармонійно поєднуються такі чинники:
матеріал, техніка, орнамент, композиційно-колористичне рішення.
На думку А. Чабана, унікальними для Черкащини є залишки трипільської культу-
ри [4]. саме тут знайдено близько тисячі важливих знахідок у тальнівському та Уман-
ському районах. Їхню унікальну орнаментацію сьогодні досить часто запозичують су-
часні майстри текстильного мистецтва. слід також зазначити, що саме на Черкащині
археологи знайшли унікальні зразки вишивки золотом, які й зараз надихають дизай-
нерів текстилю, які широко використовують старовинні мотиви у своїй творчості.
Багатовікова практика засвідчує неабияку різноманітність техніки вишив-
ки: в Україні використовували близько ста різних швів. серед найпоширеніших
технік: гладь, мережка, хрестикова техніка, узорна, виколювання та ін. Доціль-
но зауважити, що функціональне призначення речі визначає вид техніки ви-
220220
шивки. Наприклад, речі для оздоблення житла виконували найчастіше гладдю
чи рушниковим швом. техніки вишивки часто об’єднували, зокрема гладь із
ажурними швами.
традиційно важливим засобом художньої виразності вишивки є колір. так, в укра-
їнській вишивці завжди домінували один або два кольори. Існував і зв’язок кольору
та техніки. Наприклад, мережку, вирізування та виколювання найчастіше робили
білими, гладь – червоно-синьою, рушниковий шов – червоним. зауважмо, що вибір
техніки вишивки в певному колірному виконанні визначає характер поверхні, фор-
мує дизайн тканини. Цікаво, що колірне вирішення вишивок і нині досить часто зале-
жить від місцевості, в якій вони створюються. так, вишивки жіночих сорочок волині,
Чернігівщини, Полтавщини зазвичай одноколірні, монохромні; Київщини і значної
частини Поділля – двобарвні; Південно-західного Поділля, Прикарпаття та району
Карпат – поліхромні й багатоколірні.
Для української народної вишивки характерними є рослинно-геометричний і
геометричний орнаменти. вишивка завжди тісно пов’язана з побутом народу, ві-
дображає його художні смаки та національну своєрідність. використання різно-
манітних швів дає можливість створювати узори геометричного та рослинного ха-
рактеру, а також сюжетно-тематичні зображення в багатоколірній гамі – від легких
контурних та ажурно-сітчастих до рельєфних і повністю закритих площин.
У мистецтві завжди високо цінувалися речі ручної роботи. «Ручний» – синонім
добротності, високої якості, своєрідного артистизму виконання. На думку мисте-
цтвознавця Черкаського художнього музею т. Бондаренко, формуванню позитив-
ного іміджу тканини ручного виробництва сприяла діяльність майстрів провідних
центрів ткацтва України, серед яких: дизайнер т. Цуканова (м. Київ); заслужений
художник України О. теліженко (м. Черкаси); Ж. Майхровська (м. Кіровоград);
майстри нетрадиційної вишивки А. грабовська, П. запара, т. Багрій, Н. Харічкіна,
О. Мартинова (м. Черкаси) і багато інших. сьогодні вишивка плідно розвивається
завдяки творчості окремих фахівців. Одні з них, зокрема К. Каращук, продовжують
народні традиції, інші (О. теліженко та ін.) виконують вишивку на основі новатор-
ського переосмислення традиційних підходів.
таким чином, можна стверджувати, що нині зазначений вид ручного оздоблення
художнього текстилю знову набуває популярності. У першу чергу, органічно впи-
суючись у сучасний інтер’єр, який часто виконують у стилі т. зв. «євроремонту»,
він додає індивідуальності й теплоти народного колориту. Принагідно доречним
буде пригадати ім’я одного із зачинателів українського дизайну в. Єрмілова, який
в ексклюзивному проекті оформлення музею т. Шевченка в м. Харкові гармоній-
но ввів в інтер’єр вишивку. сучасну вишивку часто використовують у декоруванні
одягу – як елемент прикраси, наприклад, на джинсових куртках, кепках, брюках
тощо, що в попередні роки вважалося несумісним.
Окрім основного призначення – оздоблення одягу та інтер’єрно-обрядових тка-
нин, вишивка може бути й самостійним твором (панно, картина, портрет).
Особливе місце у творчості дизайнерів, художників і народних майстрів займає
такий своєрідний вид оформлення текстильних виробів як батик – ручний розпис
тканин, що має багатовікову історію. за визначенням Я. запаска, ручний розпис
тканини – це холодний і гарячий батик, вільний розпис [1]. Кожен із них має свої
особливості. візерунки холодного батика мають графічно чіткий характер, кіль-
кість кольорів фарб практично необмежена. Малюнки ж гарячого батика менш
графічні, тому в них спостерігаються м’які переходи тонів.
Як показує практика, технікою батик декорують переважно натуральний шовк,
бавовну, капрон і віскозу. вільний розпис, холодний і гарячий батик використовують
221221
для виготовлення панно, хусток, декоративних тканин для одягу та інших ексклю-
зивних текстильних виробів, що формують предметно-просторове середовище.
У техніці батика також виготовляли сувенірні тканини. з 1960-х рр. в Україні її
використовували художники та дизайнери текстильних підприємств: М. грибань,
Л. Довженко, г. захариясевич, т. Мороз, Н. Паук та ін.
Ще 10–15 років тому для українських художників, які працювали в техніці ба-
тика, характерним був деякий консерватизм пластичного мислення і традиційність
композиційних схем (переважання квіткового розпису, натюрмортів, пейзажів).
У 90-х рр. ХХ ст. батик почав розвиватися в руслі неакадемічних образотворчих сис-
тем. стрімко трансформувалася образна структура батика – від ювелірно оздобле-
них квітково-рослинних композицій Л. Булижкиної (м. Харків), М. Кирницької
(м. Київ), т. Лещенко, Л. Мороз, М. токар (м. Львів) і орнаментальних рішень Н. По-
гребняк (м. Львів) до сучасної ритміки, динаміки, колірних контрастів. У цей час
привернули до себе увагу роботи Н. гронської. вона руйнує стереотипне уявлення
про батик як техніку, якій притаманні лише квіткові чи орнаментально-рослинні
композиції, однак її роботи зберігають декоративну функцію текстилю в інтер’єрі.
Останнім часом в Україні в техніці батика працюють дизайнери: Н. Борисенко
та Л. Борисенко (м. Київ); т. Мороз (Київський шовковий комбінат); г. грищен-
ко (Київський державний університет технологій і дизайну, факультет дизайну);
т. Кас’ян, т. сосуліна (м. Черкаси); т. Куліш (Черкаський державний технологіч-
ний університет, кафедра дизайну), І. суржиков, І. Хабарова, О. Шепеньков (Чер-
каський державний технологічний університет, кафедра дизайну); т. Лещенко,
в. Лещенко (Харківська академія дизайну і мистецтв); М. Окар (Львівська акаде-
мія мистецтв); в. Роєнко (Україна – сША).
Особливе місце в сучасному текстилі займає «мистецтво волокна» («Fiber Art»),
або «мистецтво тканини» («Аrt Fabric»), – напрям, що набув поширення в Європі
та сША в 50-ті рр. ХХ ст. У ньому домінантними є: сама тканина, якість волокна,
структура й фактура, тобто ті чинники, що визначають «морфологію» виробу тек-
стилю. Українські дизайнери текстилю освоїли цей напрям у 90-х рр., беручи участь
спочатку в Міжнародній трієнале текстилю в Лодзі (Польща), у Міжнародній бієна-
ле мистецтва льняної тканини в Кросно (Польща), а потім і Міжнародній бієнале
експериментального текстилю «текстильний шал», проведеній вже у Львові в 2006 р.,
у І-ій (2004 р.) та ІІ-ій (2007 р.) триінале художнього текстилю в Києві [6] та ін.
сучасні твори дизайну текстилю дедалі частіше стають експонатами традицій-
них і нетрадиційних експозицій виставок та елементами інсталяцій, перформан-
сів, проектів «Ленд-арту», без яких вже неможливо уявити культурну сферу життя
нашого суспільства.
суттєва зміна естетичних орієнтирів не могла не позначитися на мистецтві
текстилю. Якщо старша генерація художників з великим досвідом і сталими пе-
реконаннями продовжує свій шлях, не наважуючись на експериментальні кроки,
то сучасні художники та дизайнери шукають нові шляхи, форми й образи, нові
технічні та технологічні прийоми. «Є всі підстави вважати, що саме текстиль,
який ототожнюється у свідомості з гармонією візуальних і тактильних відчуттів,
здатний естетично одухотворити безликий інтер’єрний простір, стандартизова-
ний євроремонтом» [7, 240].
Отже, враховуючи нове сучасне ставлення до мистецтва текстилю (новаторське
формоутворення, взаємодію властивостей текстильного виробу з простором, вико-
ристання новітніх технологій і матеріалів, розширення арсеналу зображальних за-
собів, нетрадиційний підхід до матеріалу та нове світосприйняття), зазначені види
декоративно-ужиткового мистецтва (ручний розпис тканин, вишивку, килимар-
222222
ство, ткацтво), а також мистецтво експериментального текстилю можна віднести до
сфери дизайну текстилю. Про це свідчать публікації в таких сучасних журналах з
дизайну, як: «салон», «Интерьер+дизайн», «табурет», «Мезонин», «Дом и интерьер»,
«International textile» тощо.
1. Декоративно-ужиткове мистецтво: словник / Упор.: Я. запаско, І. голод, в. Білик, Я. Крав-
ченко, с. Лупій, в. Любченко, І. Мельник, О. Чарновський, Р. Шмагало. – Л., 2000. – т. 2.
2. Кусько Г. Біля джерел українського гобелена // Жовтень. – 1985. – № 11.
3. Нечипоренко С. Декоративні тканини та килими України. – К., 2005.
4. Українська вишивка: сучасний стан, проблеми, перспективи розвитку // Матеріали всеукра-
їнського семінару-практикуму 19–20 квітня 2002 р. – Черкаси, 2002.
5. Захарчук-чугай Р. Українська народна вишивка. – К., 1988.
6. Яковец И. II триеннале художественного текстиля в контексте современного профессиональ-
ного искусства // вісник ХДАДМ. – Х., 2008. – № 4.
7. Кара-Васильєва Т., чегусова З. Декоративне мистецтво України ХХ століття. У пошуках «ве-
ликого стилю». – К., 2005.
Ольга Ямборко
«асоцІативний напрям» як етап модернІзацІї українського
гоБелена 1980–1990-х рокІв
У другій половині 1980-х рр. у вітчизняному художньому текстилі набуває по-
ширення т. зв. асоціативний гобелен. Його поява намітилася ще в середині 70-х рр.
XX ст. і була пов’язана зі зміною поколінь, приходом нової генерації митців. вітчиз-
няна дослідниця А. Бєляєва виокремлює в українському гобелені 1970-1980-х рр.
два основні напрями: сюжетний та асоціативний, які ідентифікує з двома школа-
ми: київською та львівською [1].
Асоціативний гобелен як стала тенденція сформувався у другій половині
1980-х рр. та утвердився як провідна форма мистецької практики у 1990-х рр. Цей
напрям зумовив зміну художньої моделі гобелена. відбулася типологічна перео-
рієнтація – монументально-декоративне панно поступилося декоративному, ка-
мерним формам. У зображальному плані художники дедалі частіше звертаються
до знака, символу, прагнучи творити семантично-наповнений текст, певний візу-
альний код. Названі чинники – характеризують процес станковізації в мистецтві
гобелена. Аналогічні процеси можна спостерігати практично в усіх видах декора-
тивного мистецтва, що свідчить про посилення в ньому станково-декоративного
напряму [2].
Асоціативна течія бере початок у текстильній пластиці та функціонує як зобра-
жувальна структура. саме тому можна виокремити два основні типи утворення
образу, їх формули: «матеріал – образ» та «іконографія – образ». Пластичний ма-
теріал (у текстилі – нитка, волокно, фактура) діє на тактильному рівні, тобто сен-
сорно, і на його основі будує образ і зв’язок з реципієнтом. Цей спосіб сприйняття
умовно можна назвати «імпресіоністичним». Іконографічний образ оперує т. зв.
«знаками-символами», що утворюють візуальний текст зображення – концеп-
цію, що часто передбачає багатовекторність трактувань. Це і є реалізацією того, що
з. Чегусова називає «поглибленням інтелектуального чинника» [2, 24] як показника
станково-декоративного напряму в декоративному мистецтві.
|