Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року

У статті досліджується складний процес державного самовизначення УНР, набуття статусу суб'єкта міжнародного права, становлення взаємин з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Висвітлено формування договірних засад економічного і військового співробітництва з Центральними державами, які згодом транс...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2018
1. Verfasser:	Пиріг, Р.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2018
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	До 100-річчя проголошення Української Держави Павла Скоропадського
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169047
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року / Р. Пиріг // Краєзнавство. — 2018. — № 2. — С. 40-45. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-169047
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1690472020-06-04T01:26:18Z Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року Пиріг, Р. До 100-річчя проголошення Української Держави Павла Скоропадського У статті досліджується складний процес державного самовизначення УНР, набуття статусу суб'єкта міжнародного права, становлення взаємин з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Висвітлено формування договірних засад економічного і військового співробітництва з Центральними державами, які згодом трансформувалися в економічну експлуатацію окупаційного типу. The article examines the complicated process of state self-determination of Ukraine, overcoming of federalist beliefs by the political leadership of the Central Rada, the impact of Russian Bolshevik expansion on the process of becoming Ukrainian People’s Republic independent, the struggle for gaining the status of a subject of international law, the inclusion in the Brest negotiation process. The article represents the establishment of relations with the Central States, the domination of pragmatic interests in their plans of obtaining food and raw materials from Ukraine as a condition for the provision of military assistance, encouraging the mutual impacts of the Brest Peace Treaty and the proclamation of State Independence of Ukraineby the Fourth Universal. There ishighlightedthe formation of the contracts for economic and military cooperation with Germany and Austria-Hungary, which subsequently transformed into economic exploitation of the invasion type. В статье исследуется сложный процесс государственного самоопределения УНР, приобретение статуса субъекта международного права, становления взаимоотношений с Германией и Австро-Венгрией. Освещены формирования договорных основ экономического и военного сотрудничества с Центральными державами, которые впоследствии трансформировались в экономическую эксплуатацию оккупационного типа. 2018 Article Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року / Р. Пиріг // Краєзнавство. — 2018. — № 2. — С. 40-45. — Бібліогр.: 12 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169047 342.5 : 94(477) uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	До 100-річчя проголошення Української Держави Павла Скоропадського До 100-річчя проголошення Української Держави Павла Скоропадського
spellingShingle	До 100-річчя проголошення Української Держави Павла Скоропадського До 100-річчя проголошення Української Держави Павла Скоропадського Пиріг, Р. Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року Краєзнавство
description	У статті досліджується складний процес державного самовизначення УНР, набуття статусу суб'єкта міжнародного права, становлення взаємин з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Висвітлено формування договірних засад економічного і військового співробітництва з Центральними державами, які згодом трансформувалися в економічну експлуатацію окупаційного типу.
format	Article
author	Пиріг, Р.
author_facet	Пиріг, Р.
author_sort	Пиріг, Р.
title	Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року
title_short	Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року
title_full	Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року
title_fullStr	Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року
title_full_unstemmed	Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року
title_sort	україна і центральні держави: прелюдія окупації 1918 року
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2018
topic_facet	До 100-річчя проголошення Української Держави Павла Скоропадського
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169047
citation_txt	Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року / Р. Пиріг // Краєзнавство. — 2018. — № 2. — С. 40-45. — Бібліогр.: 12 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT pirígr ukraínaícentralʹníderžaviprelûdíâokupacíí1918roku
first_indexed	2025-07-15T03:47:30Z
last_indexed	2025-07-15T03:47:30Z
_version_	1837683180809748480
fulltext	УДК 342.5 : 94(477) Руслан Пиріг (м. Київ) Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року У статті досліджується складний процес державного самовизначення УНР, набуття статусу суб’єкта міжнародного права, становлення взаємин з Німеччиною і Австро-Угорщиною. Висвітлено формування договірних засад економічного і військового співробітництва з Центральними державами, які згодом трансформувалися в економічну експлуатацію окупаційного типу. Ключові слова: Україна, Німеччина, Австро-Угорщина, Брестський мирний договір, військова до- помога, окупація. Ruslan Pyrih Ukraine and Central States: Prelude to the Invasion of 1918 The article examines the complicated process of state self-determination of Ukraine, overcoming of feder- alist beliefs by the political leadership of the Central Rada, the impact of Russian Bolshevik expansion on the process of becoming Ukrainian People’s Republic independent, the struggle for gaining the status of a subject of international law, the inclusion in the Brest negotiation process. The article represents the establishment of relations with the Central States, the domination of pragmatic interests in their plans of obtaining food and raw materials from Ukraine as a condition for the provision of military assistance, encouraging the mutual impacts of the Brest Peace Treaty and the proclamation of State Independence of Ukraineby the Fourth Uni- versal. There ishighlightedthe formation of the contracts for economic and military cooperation with Germany and Austria-Hungary, which subsequently transformed into economic exploitation of the invasion type. Key words: Ukrainian Central Rada, Germany, Austro-Hungary, diplomatic mission of the Ukrainian Peo- ple’s Republic, Brest Peace of 1918. Руслан Пирог Украина и Центральные державы: прелюдия оккупации 1918 года В статье исследуется сложный процесс государственного самоопределения УНР, приобретение статуса субъекта международного права, становления взаимоотношений с Германией и Австро-Вен- грией. Освещены формирования договорных основ экономического и военного сотрудничества с Цент- ральными державами, которые впоследствии трансформировались в экономическую эксплуатацию оккупационного типа. Ключевые слова: Украина, Германия, Австро-Венгрия, Брестский мирный договор, военная помощь, оккупация. 40 Передумови німецько-австрійської окупації України 1918 р. формувалися у час важкого во- єнного протистояння Антанти і Четверного союзу. Йшов четвертий рік Світової війни. На- віть приєднання до неї США на боці держав Згоди навесні 1917 р. не дало військової пере- ваги жодній із сторін. Українці брали участь у цьому глобальному збройному конфлікті від 3,5 до 4,5 млн. у військах Росії і від 250 до 300 тис. на боці Австро-Угорщини1. Тривале ведення війни, значні матеріальні і люд - ські втрати, невизначеність «переможного кін ця» робили її продовження все більш непопулярним у суспільних настроях населення провідних воюю- чих держав. Падіння царизму породило у прав - лячих колах Німеччини сподівання на ослаблення спротиву російської армії і появу можливості пере- дислокації військ із Східного фронту на Західний. Жовтневий більшовицький переворот в Пет- рограді посилив надії на вихід з війни одного зі «стовпів» Антанти – Росії. Другий Всеросійський з’їзд рад ухвалив декрет про мир і звернувся до всіх воюючих народів і їх урядів з пропозицією про укладення спочатку перемир’я, а потім ви- роблення умов миру без анексій і контрибуцій. Країни Антанти відкинули цей заклик, а Четвер- ний союз якийсь час вичікував, сподіваючись на швидке падіння більшовицького уряду. 1 Реєнт О. Передмова. В кн.: Велика війна 1914–1918 рр. і Україна. – К., 2013. – С. 11. Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року 41 2 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2 т. – К., 1996. – Т. 1. – С. 363. 3 Там само. – С. 391. 4 Там само. – С. 400. 5 Там само. – Т. 2. – С. 18. 8 листопада 1917 р. Українська Центральна Рада ухвалила резолюцію, у якій засудила по- встання у Петрограді і заявила про намір «за- взято боротися зі всякими спробами піддержки цього повстання на Україні»2. У відповідь на появу у суспільстві самостійницьких устремлінь Генеральний секретаріат 16 листопада видав спеціальну відозву до населення: «Всякі чутки і поголоски про сепаратизм, про відділення України від Росії – або контрреволюційна про- вокація, або обивательська неосвідомленість. Центральна Рада і Генеральний секретаріат твердо і виразно заявили, що Україна має бути в складі Федеративної Республіки Російської як рівноправне державне тіло. Сучасне політичне становище сеї постанови ні трішки не міняє»3. 20 листопада Мала рада ухвалила важливий державно-правовий акт – ІІІ Універсал, за яким Україна ставала Народною Республікою, у складі демократичної республіки Російської. З огляду на непопулярність продовження війни до Універ- салу включили положення про необхідність як- найшвидшого встановлення миру. Водночас гро- мадяни Республіки Україна закликалися разом з усіма народами Росії «стояти твердо на своїх по- зиціях як на фронті, так й у тилу»4. 22 листопада Генеральний секретаріат застерігав від дезорга- нізації фронту, яка відкриє «широкий доступ во- рогові в Росію». Як бачимо, Центральні держави розцінюються як вороги Росії, а відтак й України. Така «оборончеська» позиція обумовлювалася тісними контактами урядовців УНР з представни- ками держав Антанти у Києві: Франції – гене - ралом Жоржем Табуї та Британії – полковником Петером Багге, які обіцяли визнання УНР і великі кредити в обмін на утримання антинімецького фронту. Після зміщення більшовиками генерала Миколи Духоніна з посади Верховного головно- командувача Генеральний секретаріат погодився на переїзд його штабу до України з дислокацією у Чернігові або Ніжині. Розтерзаний «революцій- ними» солдатами генерал у грудні 1917 р. був по- хований на Лук’янівському кладовищі Києва. Виходячи з статусу УНР як частини демо- кратичної Росії, лідери Центральної Ради вва- жали, що ведення мирних переговорів є абсо- лютною прерогативою загальноросійського «центрального правительства», на той час неіс- нуючого. Не визнаючи ленінський Раднарком, Генеральний секретаріат намагався взяти у свої руки ініціативу створення однорідного соціаліс- тичного уряду, який би репрезентував інтереси усіх народів Росії на мирній конференції. При цьому не виключалося й входження до нього представників більшовицької партії. Перебу- ваючи у полоні соціалістичних і федераліст- ських уявлень про майбутнє України, її керів- ництво ще не допускало думки про сепаратну участь УНР у переговорному процесі. У кінці листопада 1917 р. Німеччина від імені Четверного союзу дала згоду на мирні переговори з делегацією РФСРР, які розпочалися 3 грудня у Бресті-Литовському. Не дивлячись на оголошення Раднаркомом війни УНР, Генеральний секрета- ріат продовжував наполягати на загальноросій- ському представництві за столом переговорів5. Однак повний провал української ініціативи з утворення об’єднаного російського уряду, посилення більшовицької агресії проти УНР і повідомлення про успішне просування перего- ворів у Бресті змусили Генеральний секретаріат 11 грудня відрядити туди спостережну місію у складі членів Центральної Ради Миколи Любин- ського, Миколи Левитського і капітана Юрія Гасенка – ад’ютанта С. Петлюри. По дорозі українські делегати дізналися про укладення 15 грудня 1917 р. перемир’я між дер- жавами Четверного союзу і Раднаркомом на мі- сяць з можливою пролонгацією. Вони прибули до Бреста, де провели низку неофіційних зу - стрічей, зокрема із заступником голови німець- кої делегації генералом Максиміліаном Гофма- ном – начальником штабу Східного фронту. М. Гофман – визначний німецький воєна- чальник, який в історію Першої світової війни увійшов не тільки як розробник планів успішних військових операцій, але й провідний дипломат на мирних переговорах у Бресті-Литовсь ко му. Генерал виступив одним з головних лобістів укла дання сепаратного миру держав Четверного союзу з УНР і надання їй військової допомоги у ліквідації більшовицької експансії. Безпе- речно, при цьому він керувався прагматичними інте ресами Центральних держав в отриманні українського хліба і сировини, вкрай необхідних для продовження війни проти країн Антанти. Пізніше М.Гофман говорив про це з відвертістю, близькою до цинізму: «Вся Україна цікавить мене тільки до наступного врожаю. А там нехай з нею буде, що завгодно»6. Генерал у спогадах так описує ці події: «У Брест-Литовську з’явилася нова група учас- ників, а саме представники української народної республіки. Вони були послані Радою з тим, щоб, ґрунтуючись на декларації петербурзького радянського уряду про право народів на само- визначення, укласти сепаратний мир для Ук- раїни»7. Насправді, перша делегація УНР таких повноважень не мала, а була послана лише «для інформації і контролю, аби замирення було пе- реведено згідно з нашою платформою і не на шкоду Українській Народній Республіці»8. У приватних розмовах М. Гофман жваво ціка вився станом українського війська, його дисципліною та боєздатністю. Очевидно, гене- рал намагався отримати інформацію про щойно утворений на базі Південно-Західного і Румун- ського фронтів – Український фронт, який під- порядковувався Генеральному секретаріату військових справ. Коли українські делегати за- явили, що УНР не вважає Раднарком правомоч- ним укладати мирний договір від імені всієї Росії, М. Гофман звернув увагу на невизначе- ність державно-правового стану УНР, яка фак- тично залишалася частиною Росії. Він заявив про бажаність офіційної заяви УНР про невиз- нання Раднаркому урядом всієї Росії, що дасть можливість залучити українців до переговорів9. У зв’язку з оголошеною перервою у Брест- ських переговорах М. Левитський і Ю. Гасенко повернулися до Києва і на засіданнях Малої ради та Генерального секретаріату 20–21 грудня детально доповіли про результати поїздки. Особливий акцент був зроблений на викладі роз- мов з М. Гофманом, зокрема його зацікавле- ністю правовим статусом УНР. Генеральний секретаріат 24 грудня напра- вив ноту усім воюючим і нейтральним держа- вам, якою задекларував незалежність УНР від російського більшовицького уряду, а відтак й свої претензії на визнання УНР суб’єктом між- народного права. Містилося також звернення до воюючих держав негайно приступити до мир- них переговорів. Далі йшов виклад умов май- бутньої загальної мирної угоди: забезпечення права народів на самовизначення, виключення анексій і примусового приєднання чи виокрем- лення земель без плебісциту, рівноправність всіх учасників переговорів10. На ноту Генерального секретаріату опера- тивно відгукнулися делегати держав Четверного союзу на мирних переговорах, які під тиском М. Гофмана направили голові уряду УНР В. Вин - ниченку телеграму: «Німеччина, Австро-Угор- щина, Болгарія і Туреччина вважають необхід- ним відзначити, що вони готові привітати участь представників УНР в мирних переговорах у Бе- рестю-Литовському»11. Генеральний секретаріат змінив склад дип- ломатичної місії УНР. Крім попередньої трійки, до неї ввійшли активісти партії українських есерів Михайло Полоз та Олександр Севрюк. Очолив делегацію генеральний секретар про- мисловості і торгівлі Всеволод Голубович12. Перед від’їздом з делегатами мав тривалу роз- мову М. Грушевський. Він поставив завдання вимагати на переговорах включення до складу УНР Галичини, Буковини, Закарпаття, Холм - щини та Підляшшя, а у разі відмови Австро- Угорщини, домагатися утворення на україн- ських землях Дунайської монархії окремого коронного краю з широкою автономією13. На початку січня 1918 р. члени української місії, за винятком її глави В.Голубовича, прибули до Бреста і розпочали неофіційні, зондувальні зустрічі з учасниками переговорів. М. Гофман у мемуарах відверто писав про мотиви при- хильності німців до українських дипломатів: 2 ’2018Руслан Пиріг К Р А Є З Н А В С Т В О 42 6 Архив русской революции. – Т. 1. – Берлин, 1922. – С. 288. 7 Гофман М. Война упущенных возможностей. – М., 2016. – С. 177. 8 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2 т. – К., 1996. – Т. 1. – С. 482. 9 Там само. – С. 522–523. 10 Дацків І. Брест 1918: європейський прорив України. – Тернопіль, 2008. – С .91–92. 11 Гофман М. Записки и дневники. 1914–1918. – Ленинград, 1930. – С. 137. 12 Нариси історії Української революції 1917–1921 років. Книга І. – К., 2011. – С. 238. 13 Дорошенко Д. Історія України 1917–1923 рр. Т. І. – К., 2002. – С. 216. «Державний секретар (Р. Кюльман – Р.П.) і я радісно прийняли українців, бо їх виступ давав нам можливість використати цю нову делегацію проти делегації петербурзької»14. Але був ще один потужний спонукальний мотив керівництва Центральних держав до укла - дення сепаратного миру з УНР. Це реальна загро - за продовольчої кризи в обох імперіях і пошук до- ступу до хлібних ресурсів. Особливо у скрутному становищі була Австро-Угорщина, де вже ви- никли голодні бунти населення. Німеччина також була близькою до вичерпання харчових запасів. Ще до початку загальних переговорів у Бресті українська делегація поставили умовою підпи- сання договору приєднання до УНР Холмщини і Підляшшя, а також проведення плебісциту в Схід- ній Галичині, Буковині й Закарпатті щодо статусу цих територій. Як і слід було очікувати, граф От- такар Чернін висловив обурення з приводу цих вимог і заявив, що Австро-Угорщина погодиться на самостійність УНР лише при збереженні ста- рих кордонів, як було за Росії. Досвідчений дип- ломат розумів всю небезпеку постановки питання про особливий статус західноукраїнських земель як прецеденту для автономістських домагань інших слов’янських народів імперії Габсбургів. Саме примара голоду, що тяжіла над Австро- Угорщиною, примусила графа О. Черніна на пле- нарному засіданні мирної конференції заявити від імені Четверного союзу: «Ми признаємо українську делегацію самостійною делегацією і правомочним представництвом самостійної Ук- раїнської Народної Республіки. Формальне виз - нан ня чотирма союзними державами УНР само- стійною державою буде висловлено в мирному договорі»15. Останнє застереження не було випад- ковим. Усі посилання Генерального секретаріату на положення Третього Універсалу про проголо- шення УНР, фактично нівелювалися тезою «не відділяючись від Республіки Російської і збері- гаючи єдність її»16. Така двозначна ситуація розглядалося педантичними німецькими та ав- стрійськими дипломатами як істотна правова перепона при підписанні договорів з УНР. Діставши повну легітимацію офіційного учасника переговорного процесу, українська де- легація продовжувала настійно домагатися при- йняття своїх вимог щодо передачі Холмщини і Східної Галичини. Не дивлячись на відсутність дипломатичного досвіду, їм вдалося використати кризову продовольчу ситуацію в Австро-Угор- щині і деякі німецько-австрійські протиріччя, зокрема щодо долі Холмщини, для відстоювання своїх вимог. Станом на 18 січня були досягнуті попередні домовленості про передачу УНР Холм - щини, а також створення на західноукраїнських землях окремої імперської області під скіпет- ром Габсбургів. Остання угода мала бути офор- млена двостороннім таємним протоколом. Очолювана Левом Троцьким російська делегація продовжувала займати непоступливу позицію і М. Гофман схилявся до підписання сепаратного мирного договору з УНР. Він від- крито заявив українським делегатам, що мир може бути укладений лише за умови визначення УНР як самостійної держави17. Очевидно, гене- рал хотів убезпечити майбутні угоди з УНР від претензій щодо їх легітимності з боку як Росії, так й Антанти. Цього разу вимоги М. Гофмана були сприйняті як імперативні. У ході Брест- ських переговорів була оголошена перерва. 20 січня В. Голубович повернувся до Києва і проінформував керівництво республіки про станперемовин і умови їх завершення. Розпоча- лася активна підготовка Четвертого Універсалу Центральної Ради – правого акта, який би задек- ларував повну державну незалежність УНР і зняв будь-які сумніви щодо її міжнародної пра- восуб’єктності. 22–24 січня 1918 р. у фракціях Малої ради йшли тривалі обговорення положень проекту Універсалу. Спішити з його прийняттям спо- нукали не тільки вимоги генерала М. Гофмана, а й відсутність боєздатних військ для спротиву більшовицькій експансії. У ніч на 25 січня Мала рада переважною більшістю проголосила УНР самостійною, вільною, ні від кого незалежною державою українського народу18. Відбулася Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року 43 14 Гофман М. Записки и дневники. 1914–1918. – С. 137. 15 Чернин О. В дни мировой войны. Воспоминания бывшего австрийского министра иностранных дел. Пер. с нем. – Москва-Петроград, 1923. – С. 192. 16 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали.: у 2 т. – К., 1996. – Т. 1 – С. 398. 17 Кураєв О. Політика Німеччини й Австро-Угорщини в Першій світовій війні: український напрямок. – К., 2009. – С. 235. 18 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2 т. – К., 1997.– Т. 2. – С. 103. ре організація уряду, який очолив В. Голубович, а головою делегації УНР на переговорах у Бресті був призначений О. Севрюк. Пленарні засідання мирної конференції від- новилися 30 січня. Українська делегація опини- лася в складному становищі. Червоні війська вели наступ на Київ. Регулярного зв’язку з урядом не було. У Бресті з’явилася посланці харківського ЦВК, яких Лев Троцький намагався протиставити делегації УНР. О. Севрюк згадував: «Жодної на- ради з урядом не можна було добитися, жодної ін- струкції. Заключайте якнайшвидше мир – був єди- ний наказ»19. Становище Центральної Ради було настільки хитким, що українські делегати отри- мали право ратифікувати майбутній договір, якщо Рада не зможе це зробити. М. Гофман і О. Чернін вирішили скористати - ся важким становищем української делегації і за- пропонували невідкладно підписати договір з Німеччиною і Австро-Угорщиною, який би кон- статував: 1. Припинення стану війни; 2. Встанов- лення двосторонніх дипломатичних та консуль- ських відносин; 3.Зобов’язання УНР поставити Центральним державам один мільйон тонн збіж - жя та інших продовольчих товарів. Поза сумні- вом, для німців і австрійців останній пункт був принципово важливим і життєво необхідним. Як бачимо, ще до офіційного підписання мирного договору в кулуарах переговорів фігурувала конк- ретна цифра продовольчих поставок – 1 млн тонн. Дипломати УНР не сприйняли спрощений про ект договору, який накладав зобов’язання ли - ше на українську сторону. Вони підготували свій варіант, який з певними корективами був підписа- ний 9 лютого 1918 р. делегаціями УНР, Німеч- чини, Австро-Угорщини, Болгарського царства і Османської імперії. Слід відзначити, що у статті VІІ договору про економічні відносини та товаро- обмінні операції ніякі конкретні цифри поставок продовольства та сировини до Центральних дер- жав, як і їхніх товарів до УНР, не зафіксовані. Кількість, види, ціни повинні були встановити по- вноважні комісії держав-підписантів і закріпити відповідними тристоронніми економічними і ва- лютними угодами20. Однак цифра один мільйон тонн міцно закарбувалася у прагматичні пам’яті нових союзників і за їх вимогою, трансформована у еквівалент 60 млн пудів, увійшла до тристорон- ньої українсько-німецько-австрійської торго- вельно-економічної угоди 23 квітня 1918 р. Невдовзі після підписання мирного договору з УНР на державній нараді за участю імпера- тора Вільгельма ІІ було ухвалено рішення про початок «східної» військової кампанії, складо- вою частиною якої було просування німецьких військ на територію України з метою звільнення від більшовиків21. Саме генерал М. Гофман у зв’язку з планованим початком наступу німець- ких військ порадив українській делегації зверну- тися до німецького народу з проханням про на- дання УНР військової допомоги. У мемуарній літературі містяться твердження, що підготовле- ний М. Гофманом текст звернення того ж дня підписав М. Любинський. У ньому наголошува- лося, що більшовики розпочали варварську агресію проти УНР, молода українська револю- ція опинилася в небезпеці, а Центральна Рада збирає сили для відсічі. Висловлювалася впев- неність, що миролюбний і організований ні- мецький народ не залишиться байдужим до страждань українців і прийде на допомогу. Ана- логічне звернення було складене й до народів Австро-Угорщини22. Формально виглядало так, що у відповідь на офіційне прохання представників УНР німецький імператор Вільгельм ІІ дав згоду на проведення обмежених операцій на Східному фронті, плану - ючи початок наступу на 18 лютого. Австрійський цісар Карл певний час вагався, але розпочатий похід німецьких військ і критичне продовольче становище Дунайської імперії змусили його долу - читися до наступальної акції на теренах України. У кінці лютого 1918 р. вже вели наступ у схід- ному напрямку армійська група генерала Алек- сандера Лінзінгена у складі 23 німецьких дивізій, а в південно-східному – 10 австро-угорських ди- візій під командуванням фельдмаршала Едуарда Бем-Ермолі. Генерал М. Гоф ман у щоденнику від- верто писав про справжні цілі військової допо- моги у звільненні України від більшовиків: «Коли 2 ’2018Руслан Пиріг К Р А Є З Н А В С Т В О 44 19 Притуляк П. Україна і Брестський мир: від підписання до виконання (1917–1918 рр.). – К., 2004. – С. 66. 20 Українська Центральна Рада. Документи і матеріали: у 2 т. – К., 1997. – Т. 2. – С. 138, 139. 21 Федюшин О. Украинская революция 1917–1918. – М., 2007. – С. 106. 22 Кураєв О. Політика Німеччини й Австро-Угорщини в Першій світовій війні: український напрямок. С. 268; Несук М. Драма вибору. Відносини України з Центральними державами у 1917–1918 рр. – К., 1999. – С.131. центральні держави хочуть мати хліб з Хлібного миру, то мусять самі його взяти. Ми сказали «а» і мусимо сказати «б»23. Тільки наприкінці першого місяця проведен - ня «східної» кампанії, коли німецькі і австро-угор- ські війська вже зайняли майже половину території України, представники обох верховних команду- вань 25 березня 1918 р. у Бадені підписали вій- ськову угоду про розділ сфер впливу в Україні, уникаючи подразливого терміну «зони окупації». Певне зволікання з прийняттям цієї принципово важливої конвенції пояснюється намаганнями Ні- меччини домогтися від австро-угорського керів- ництва згоди на створення об’єднаного команду- вання, зрозуміло з німецьким воєначальником на чолі. Цісар Карл на це не погодився, і кожна з сто- рін мала в Україні окремі штаби, німецький – у Києві, австро-угорський – в Одесі. При територіальному розмежуванні до зони австро-угорських військ відійшли південно-за- хідна частина Волині, Подільська, Херсонська і Катеринославська губернії. До німецьких – Київ- ська, Чернігівська, Полтавська, Харківська, Тав- рійська губернії і Крим. Двоїста імперія пізніше долучилася до надання військової допомоги УНР і, не маючи такої мілітарної потуги, як Німеччина, опинилася у ролі молодшого партнера. За берез- невою угодою про розподіл сфер впливу в Україні до австро-угорської окупаційної зони відійшли південні регіони з розвиненим зерновиробниц- твом. Однак німці залишали за собою важливі транспортні комунікації і порти або ж обумовили перебування там змішаних військових частин. Промислові райони Донбасу за розподілом формально також відходили до австро-угорців. Все ж німецька сторона наполягла на спільному управлінні і використанні вугільних і гірничоруд- них районів у співвідношенні 1:1. Визволений німецькими військами від більшовиків привабли- вий Крим Берлін залишив за собою як стратегіч- ний плацдарм подальшого просування на Схід24. На початку травня 1918 р. після оволодіння Кри- мом військами генерала Роберта Коша і зайняття корпусом генерала Карла Кнерцера Ростова ви- значився територіальний ареал дислокації німець- ких і австрійських військ, командування яких сформували свої окупаційні зони. Вийшовши із загальноросійського «дому», УНР дістала статус незалежної держави, здійс- нила прорив на міжнародну арену, уклала пер- ший у Великій війні багатосторонній договір, от- римала допомогу у звільнені від більшовицького нашестя. Однак втручання вищого німецького і австрійського командування, військових адмі- ністрацій на місцях у внутрішні справи країни пе- ребування, введення військово-польових судів, страти, екзекуції, арешти та вислання україн- ських громадян, широкі реквізиції продовольства та промислової сировини, захоплення держав- ного майна і матеріалів трансформувалися в еко- номічну експлуатацію окупаційного типу. Укладення УНР сепаратного Брестського мир ного договору з державами Четверного союзу, фактичне перебування у їх таборі на завершаль- ному етапі Світової війни драматично відобра - зилася на подальшій долі українців. Перемож- ниця Антанта розглядала Україну як сателіта Німеччини і відмовила їй у національно-держав- ному визначенні, віддавши українські землі до складу інших країн. Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року 45 References Arkhyv russkoi revoliutsyy. – T. 1. – Berlyn, 1922. – S. 288. Chernyn O. V dny myrovoi voinы. Vospomy- nanyia bыvsheho avstryiskoho mynystra ynostrannыkh del. Per. s nem. – Moskva-Petrohrad, 1923. – S. 192. Datskiv I. Brest 1918: yevropeiskyi proryv Ukra - iny. Ternopil, 2008. – S.91–92. Doroshenko D. Istoriia Ukrainy 1917–1923 rr. T. I. – K., 2002. – S. 216. Hofman M. Voina upushchennыkh vozmozhnos- tei. – M., 2016. – S. 177. Fediushyn O. Ukraynskaia revoliutsyia 1917– 1918. – M., 2007. – S. 106. Krakh hermanskoi okkupatsyb na Ukrayne. – Moskva, 1936. – S. 31–33. Kuraiev O. Polityka Nimechchyny y Avstro- Uhorshchyny v Pershii svitovii viini: ukrainskyi napri- amok. – K., 2009. – S. 235. Narysy istorii Ukrainskoi revoliutsii 1917–1921 rokiv. Knyha I. – K., 2011. – S. 238. Prytuliak P. Ukraina i Brestskyi myr: vid pidpysan- nia do vykonannia (1917–1918 rr.). – K., 2004. – S. 66. Reient O. Peredmova. V kn.: Velyka viina 1914– 1918 rr. i Ukraina. – K., 2013. – S.11. Ukrainska Tsentralna Rada. Dokumenty i materi- aly: u 2 t. – K., 1996–1997. 23 Гофман М. Записки и дневники. 1914–1918… – С. 137. 24 Крах германской оккупации на Украине. – Москва, 1936. – С. 31–33.

Україна і Центральні держави: прелюдія окупації 1918 року

Institution

Ähnliche Einträge