Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст.
Проаналізовано особливості розвитку Вінниці на початку ХХ ст. Простежено специфіку діяльності органів місцевого управління, зміни чисельності й складу населення. Розглянуто загальні питання здійснення повноважень органами самоврядування міста. З'ясовано вплив на розвиток міста низки об'є...
Gespeichert in:
| Datum: | 2018 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут історії України НАН України
2018
|
| Schriftenreihe: | Краєзнавство |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169338 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. / С. Добржанський // Краєзнавство. — 2018. — № 3. — С. 32-38. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-169338 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1693382020-06-11T01:26:43Z Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. Добржанський, С. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Проаналізовано особливості розвитку Вінниці на початку ХХ ст. Простежено специфіку діяльності органів місцевого управління, зміни чисельності й складу населення. Розглянуто загальні питання здійснення повноважень органами самоврядування міста. З'ясовано вплив на розвиток міста низки об'єктивних та суб'єктивних факторів: наявність залізничних шляхів, господарська та географічна специфіка, історичні особливості, політична кон'юнктура тощо.У якості позитивної тенденції вказано невпинне збільшення розмірів місцевого бюджету, що було наслідком прискореної урбанізації. Водночас обмеження повноважень органів влади у пошуку джерел прибутків і необхідність покриття низки обов'язкових статей (наприклад, утримання поліцейських відділень і квартирування військових) спричиняли поступове наростання заборгованості та нехтування «необов'язковими» потребами культурно-освітньої і соціальної сфер. The article analyzed the features of Development of Vinnytsia early XXth century. The activity of the Local government, the Changes of Abundance and Composition of the Population were observe. Considers Implementation of the Powers by Local Authorities of City. The Execution of the Assigned tasks was made with the Influence on the Development of City by the Number of Objective and Subjective Factors: the Presence of Railroad Holding, Economic and Geographical Specificity, Historical Features, the Political Situation, etc. It is shown that Positive Trend was the steady increase in the Size of Local Budget, which was the result of accelerated Urbanization. At the same time, Limiting the Powers of the City authorities to search for Sources of Income, and the need to cover a Number of Mandatory Items (for Example, Police Departments Maintenance and Military), the Gradual increase in Debt and Neglect of the «optional» Needs of the Cultural, Educational and Social Spheres. Проанализированы особенности развития Винницы в начале ХХ в. Прослежено специфику деятельности органов местного управления, изменения численности и состава населения. Рассмотрены общие вопросы осуществления полномочий органами самоуправления города. Выяснено влияние на развитие городов региона ряда объективных и субъективных факторов: наличие железнодорожных путей, хозяйственная и географическая специфика, исторические особенности, политическая конъюнктура и тому подобное. В качестве положительной тенденции указано на непрерывное увеличение размеров местного бюджета, что было следствием ускоренной урбанизации. В то же время ограничение полномочий органов власти в поиске источников доходов и необходимость покрытия ряда обязательных статей (например, содержание полицейских отделений и квартирование военных) вызывали постепенное нарастание задолженности и пренебрежение «необязательными» потребностями культурно-образовательной и социальной сфер. 2018 Article Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. / С. Добржанський // Краєзнавство. — 2018. — № 3. — С. 32-38. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169338 908(477).07:352.075 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| spellingShingle |
Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Добржанський, С. Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. Краєзнавство |
| description |
Проаналізовано особливості розвитку Вінниці на початку ХХ ст. Простежено специфіку діяльності
органів місцевого управління, зміни чисельності й складу населення. Розглянуто загальні питання здійснення
повноважень органами самоврядування міста. З'ясовано вплив на розвиток міста низки об'єктивних та
суб'єктивних факторів: наявність залізничних шляхів, господарська та географічна специфіка, історичні
особливості, політична кон'юнктура тощо.У якості позитивної тенденції вказано невпинне збільшення
розмірів місцевого бюджету, що було наслідком прискореної урбанізації. Водночас обмеження повноважень
органів влади у пошуку джерел прибутків і необхідність покриття низки обов'язкових статей (наприклад,
утримання поліцейських відділень і квартирування військових) спричиняли поступове наростання заборгованості та нехтування «необов'язковими» потребами культурно-освітньої і соціальної сфер. |
| format |
Article |
| author |
Добржанський, С. |
| author_facet |
Добржанський, С. |
| author_sort |
Добржанський, С. |
| title |
Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. |
| title_short |
Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. |
| title_full |
Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. |
| title_fullStr |
Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. |
| title_full_unstemmed |
Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. |
| title_sort |
від найбільшого повітового міста до губернського центру: вінниця в системі управління подільської губернії початку хх ст. |
| publisher |
Інститут історії України НАН України |
| publishDate |
2018 |
| topic_facet |
Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169338 |
| citation_txt |
Від найбільшого повітового міста до губернського центру: Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст. / С. Добржанський // Краєзнавство. — 2018. — № 3. — С. 32-38. — Бібліогр.: 4 назв. — укр. |
| series |
Краєзнавство |
| work_keys_str_mv |
AT dobržansʹkijs vídnajbílʹšogopovítovogomístadogubernsʹkogocentruvínnicâvsistemíupravlínnâpodílʹsʹkoíguberníípočatkuhhst |
| first_indexed |
2025-07-15T04:04:49Z |
| last_indexed |
2025-07-15T04:04:49Z |
| _version_ |
1837684270218346496 |
| fulltext |
УДК 908(477).07:352.075
Сергій Добржанський (м. Чернівці)
Від найбільшого повітового міста до губернського центру:
Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст.
Проаналізовано особливості розвитку Вінниці на початку ХХ ст. Простежено специфіку діяльності
органів місцевого управління, зміни чисельності й складу населення. Розглянуто загальні питання здійснення
повноважень органами самоврядування міста. З’ясовано вплив на розвиток міста низки об’єктивних та
суб’єктивних факторів: наявність залізничних шляхів, господарська та географічна специфіка, історичні
особливості, політична кон’юнктура тощо.У якості позитивної тенденції вказано невпинне збільшення
розмірів місцевого бюджету, що було наслідком прискореної урбанізації. Водночас обмеження повноважень
органів влади у пошуку джерел прибутків і необхідність покриття низки обов’язкових статей (наприклад,
утримання поліцейських відділень і квартирування військових) спричиняли поступове наростання забор-
гованості та нехтування «необов’язковими» потребами культурно-освітньої і соціальної сфер.
Ключові слова: Подільська губернія, місцеве самоврядування, бюджет, інфраструктура, адмініс-
тративний центр.
Serhii Dobrzhanskyi
From the largest city of the Uyezd to the Guberniya center:
Vinnytsia in the system of management of the Podolian
Governorate of the early twentieth century
The article analyzed the features of Development of Vinnytsia early XXth century. The activity of the Local
government, the Changes of Abundance and Composition of the Population were observe. Considers Imple-
mentation of the Powers by Local Authorities of City. The Execution of the Assigned tasks was made with the
Influence on the Development of City by the Number of Objective and Subjective Factors: the Presence of Rail-
road Holding, Economic and Geographical Specificity, Historical Features, the Political Situation, etc. It is
shown that Positive Trend was the steady increase in the Size of Local Budget, which was the result of accel-
erated Urbanization. At the same time, Limiting the Powers of the City authorities to search for Sources of In-
come, and the need to cover a Number of Mandatory Items (for Example, Police Departments Maintenance
and Military), the Gradual increase in Debt and Neglect of the «optional» Needs of the Cultural, Educational
and Social Spheres.
Key words: the Podolian Governorate, local government, budget, infrastructure, administrative centre.
Сергей Добржанский
От крупнейшего уездного города до губернского центра:
Винница в системе управления Подольской губернии
начала ХХ в.
Проанализированы особенности развития Винницы в начале ХХ в. Прослежено специфику деятель-
ности органов местного управления, изменения численности и состава населения. Рассмотрены общие
вопросы осуществления полномочий органами самоуправления города. Выяснено влияние на развитие
городов региона ряда объективных и субъективных факторов: наличие железнодорожных путей, хо-
зяйственная и географическая специфика, исторические особенности, политическая конъюнктура и
тому подобное. В качестве положительной тенденции указано на непрерывное увеличение размеров
местного бюджета, что было следствием ускоренной урбанизации. В то же время ограничение пол-
номочий органов власти в поиске источников доходов и необходимость покрытия ряда обязательных
статей (например, содержание полицейских отделений и квартирование военных) вызывали посте-
пенное нарастание задолженности и пренебрежение «необязательными» потребностями культурно-
образовательной и социальной сфер.
Ключевые слова: Подольская губерния, местное самоуправление, бюджет, инфраструктура, ад-
министративный центр.
32
Сучасний демографічний та економічний
роз виток найбільших міст України демонструє
розбалансування між господарським статусом та
адміністративно-політичною роллю окремих по-
лісів. Така специфіка особливо характерна для
розвинутих промислових та портових центрів
(Кривий Ріг, Маріуполь, Макіївка, Горлівка, Кре-
менчук, Краматорськ), які нерідко перевищують
за розміром та бюджетом деякі обласні центри.
Подібна ситуація була характерною, або почала
проявлятися, в другій половині ХІХ – на початку
ХХ ст. і мала місце не лише у економічно розви-
нутих південних та східних регіонах України.
Зокрема, на Правобережжі спостерігалося «су-
перництво» між губернським центром Кам’ян-
цем-Подільським і Вінницею як найбільшим
повітовим містом. На нашу думку, фахове дослід-
ження цього процесу дозволить краще зрозуміти
особливості розвитку регіону і виявити чинники,
які сприяли зростанню ролі вказаного населеного
пункту. При цьому використання отриманої
інформації дозволяє покращити ефективність
сучасного управління міським господарством.
Основу джерельного забезпечення для роз-
криття заявленої теми сформували матеріали
Державного архіву Вінницької області, зокрема
протоколи засідань міської думи та рішення уп-
рави, діловодна документація місцевих органів
самоуправління. Такий вибір до певної міри ві-
дображає лише офіційну позицію, однак у по-
вній мірі репрезентує бачення тутешньої влади
тенденцій і напрямів розвитку міста в контексті
загальної специфіки функціонування системи
управління Подільської губернії та у порівнянні
з іншими населеними пунктами регіону1.
Чи не основним показником добробуту міста
та його соціально-економічного значення є чи-
сельність його жителів. Всеросійський перепис
населення 1897 р. засвідчив, що за цими парамет-
рами Вінниця (30,56 тис. осіб) посідала друге
місце у Подільській губернії (після Кам’янця-По-
дільського) та шосте – на Правобережній Україні2.
Таблиця 1
Динаміка чисельності населення Вінниці
у 1897–1904 рр.3
Наведені у таблиці дані Подільського губерн-
ського статистичного комітетузасвідчують, що за
сім років кінця ХІХ – початку ХХ ст. населення
Вінниці зросло лише на 3985 осіб або 12,3%. При
цьому подана за 1897 р. інформація відрізняється
від результатів перепису більше, ніж на 1,7 тис.
осіб. Натомість у 1910 р. відповідні показники
чисельності населення складали вже 44, 5 тис.
осіб, що було лише на 2,5 тис. менше, ніж у гу-
бернському Кам’янці-Подільському (на всьому
Правобережжі більше було лише у Києві та Жи-
томирі). Відтак, динаміка росту за шість років
склала 22,7%4. У 1913 р. у місті проживала51 тис.
осіб., тобто за 1904–1913 рр. приріст складав
≈40,5%. Таке прискорення відповідало загальній
динаміці економічного зростання в Російській ім-
перії напередодні Першої світової війни та було
результатом зміцнення статусу Вінниці як одного
із регіональних центрів.
Такому процесу сприяла низка факторів, у
тому числі й політика місцевих органів самоуп-
равління, спрямована на розвиток міської ін-
фраструктури. У 1902 р., наприкінці чотирьох-
річної каденції Вінницької думи (1898–1902 рр.)
гласні наступним чином оцінювали результати
своєї роботи: «Наша дума у намаганні виправ-
дати довір’я міста, яке її обрало, fecitquodpotuit5.
Від найбільшого повітового міста до губернського центру:
Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст.
33
1 Представлена розвідка є складовою частиною більш комплексного дослідження, присвяченого порів-
няльному аналізу системи управління міст різних українських регіонів. Зокрема, див: Добржанський С. Міста
Буковини другої половини ХІХ – початку ХХ ст.: управління, демографія, інфраструктура // Краєзнавство. –
2017. – № 3–4. – С. 108–114.
2 Первая всеобщая перепись населения Российской империи 1897 года / Изд. Центр. Стат. комитета
М-вавн. дел; под ред. Н.А. Тройницкого. –[Вып.] ХХІІ. Подольская губерния. – С. 1.
3 Державний архів Вінницької обл. ( далі – ДАВО), ф. 320, оп. 1, спр. 982, арк. 90.
4 Города России / Центр. стат. ком. МВД. – Т. 2: Города России в 1910 году. – СПб.: Типо-лит. Ныркина,
1914. – С. 529.
5 Перша частина відомого крилатого виразу часів Давнього Риму «Feci quodpotu, faciant meliora potentes»,
що означає «Я зробив все, що міг, хто може, нехай зробить краще».
Рік Чоловіки Жінки Загалом
1897 17 984 14 308 32 292
1898 18 431 14 694 33 125
1899 18 394 14 150 32 544
1900 18 937 15 123 34 060
1901 19 284 15 782 35 066
1902 18 905 16 173 35 078
1903 19 011 16 635 35 646
1904 19 180 17 097 36 277
Міське управління, прийнявши від свого попе-
редника лише чималий дефіцит, встигло знайти
кошти на такі великі справи як створення жіно-
чої гімназії, на побудову будівлі для неї, на за-
снування Пушкінської народної школи і побу-
дову великої будівлі для неї, на великі субсидії
для всіх церковнопарафіяльних шкіл, на побу-
дову величезного приміщення богоугодних за-
кладів, на перебудову приміщення управи, що
дало місту велику глядацьку залу, велике примі-
щення для міського управління і цю прекрасну
залу для зборів; на влаштування на широких ву-
лицях алей-бульварів площею до 5000 кв. саж.;
на влаштування під’їзного шляху від міста до
вокзалу; на нове брукування і перебрукування
близько 12 тис. кв. саж. міських вулиць; на про-
кладання декількох нових вулиць, на збільшення
більше, ніж вдвічі міського освітлення та багато
інших непоказних справ, і в результаті міське
управління звело кінці з кінцями без дефіциту,
без боргів»6. При цьому у 1910 р. гласні думи за-
являли, що «місто відчуває нестачу в громад-
ських садах; єдиний бульвар у центрі міста
вкрай малий і зовсім не відповідає нинішній
кількості населення Вінниці; у святкові дні він
увесь зайнятий простолюддям, так що більш
чистій публіці неможливо вже ним користува-
тися»7. Тим не менш, через півмісяця після зга-
дуваного жовтневого засідання 1902 р. міська
дума визначила пріоритетність побудови пра-
вославного храму та кладовищенської церкви.
Орієнтовна вартість відповідних будівельних
робіт складала 20 тис. руб., джерелом надход-
ження яких мала стати позика від Св. Синоду8.
На той час ця сума дорівнювала майже 1/5 річ-
ного бюджету Вінниці.
Крім того, вже у перші роки ХХ ст. стала
очевидною необхідність у реалізації таких мас-
штабних проектів як електричний трамвай,
електричне освітлення, водопровід, під’їзні
шляхи, міський банк, дитячий притулок. Саме
вони визначили основні пріоритети у діяльності
органів міського управління на наступні десяти-
ліття, навіть вже після розпаду Російської імпе-
рії. Зокрема, із 1902 р. розпочалися роботи по
вивченню питання щодо проведення водопро-
воду. Протягом наступних років розглядалися
пропозиції від приватних осіб та юридичних
компаній. Вже у 1904 р. було прийняте рішення
про реалізацію цього проекту (об’єм подачі води
мав становити 5000 відер на добу) самостійно,
без залучення концесій9. Лише через шість років
проект почав втілюватися у життя, а наприкінці
1911 р. запрацювала перша лінія водогону10.
На той час (1911 р.) основними витратними
статтями міської казни (≈187 тис. руб.) були: ви-
плата боргів (24,6%), утримання міських буді-
вель та нерухомого майна (14,8%), утримання
міської поліції (12,9%), благоустрій (10,2%), на-
родна освіта (9,5%), утримання міського управ-
ління та сирітського суду (9%), військова квар-
тирна повинність (6,9%), утримання пожежної
команди (3,7%), медицина, ветеринарія та сані-
тарія (3,2%), утримання урядових установ
(1,2%), інше – 4%11. Як бачимо, заборгованість,
бюрократичний та поліцейський апарат погли-
нали більше половини річного бюджету.
Про недостатньо ефективне управління міс-
том свідчила й загальна сума та структура боргів
(див. табл. 2).
Таблиця 2
Структура заборгованості Вінниці у 1911 р.12
3 ’2018Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О
34
6 ДАВО, ф. 262, оп. 1, спр. 362, арк. 269–269-зв.
7 Там само, ф. 262, оп. 1, спр. 21, арк. 20.
8 Там само, ф. 320, оп. 1, спр. 982, арк. 296.
9 Там само, спр. 1017, арк. 1–4.
10 Єсюнін С. М. Міста Поділля у другій половині XIX – на початку XX ст.: монографія. – Хмельницький:
Мельник А.А., 2015. – С. 205.
11 ДАВО, ф. 262, оп. 1, спр. 21, арк. 121-зв.
12 Там само, спр. 23, арк. 241.
Назва статті заборгованості
Розмір
(руб.)
Побудова водопроводу 70 200
Побудова саперних казарм 50 000
Міське електричне освітлення 40 000
Побудова приміщення для вчительської
семінарії та церкви при ній
21 000
Побудова будівлі міського театру 15 404
Побудова будівель двох 4-х класних
училищ
10 686
Побудова будівлі окружного суду 8929
Побудова військових обозних сараїв 8412
Отже, абсолютна більшість витрат була
пов’язана із інфраструктурними проектами, в
тому числі з армійськими та конфесійними бу-
дівельними роботами (≈30% усіх боргів).
У тому ж 1911 р. на Поділлі минало десяти-
річчя губернаторського управління О. Ейлера,
відомого своєю рішучою (з точки зору захисту
самодержавства та збереження політичної ста-
більності) та, разом із тим, досить професіональ-
ною політикою13. Обговорення цього питання
стало одним із пунктів порядку денного засі-
дання міської думи Вінниці 25 січня 1911 р., де
лунали лише позитивні оцінки діяльності чинов-
ника. «Чи потрібно пояснювати гласним думи,
що сталося з нашою Вінницею за це десяти-
ліття, серед яких багато хто носить це звання не
одне чотириріччя, адже місто абсолютно не впіз-
нати, так як воно оживилося, розрослося, при-
красилося, збагатилося; досить лише сказати,
що річний бюджет міського управління виріс із
яких-небудь 60 000 руб. майже до 200 000» –
вказувалося у протоколі. Без зайвої скромності
чиновники записали, що «Вінниця стала свого
роду центром – освітнім (із огляду на відкриття
низки навчальних закладів), центром фінансо-
вим (відкриття банків: державного, міського та
інших), центром судовим (відкриття окружного
суду) і т.д.; це становище тягне за собою по-
дальше прогресування міста»14. Розвиток внут-
рішнього життя, торгівлі, культури і благоус-
трою (повсюдна бруківка, тополеві бульвари,
наявність електричного вуличного освітлення,
театр, початок побудови водопроводу тощо),
збільшення кількості заводів, зростання ванта-
жоперевезень на залізниці – все це стало мож-
ливим завдяки підтримці губернатора О. Ейлера,
констатували гласні Вінницької думи. Ці заслуги
обумовили доцільність присвоєння йому звання
почесного громадянина міста.
Абстрагуючись від значення діяльності
О. Ейлера для розвитку українського національ-
ного руху, доцільно констатувати наявність ра-
ціональної складової у такій оцінці. Однією із її
ознак був той факт, що на початку ХХ ст. серед
усіх очільників інших українських губерній не
було того, хто б затримався так довго в своєму
кріслі. Це досить таки вагомий показник, особ-
ливо зважаючи на тогочасні перманентні кадрові
ротації, у першу чергу в умовах революційних
подій 1905–1907 рр. та під час подальшої столи-
пінської реакції.
У 1912 р. міська дума характеризувала
темпи росту Вінниці як «американські», що по-
яснювалося наближенням чисельності насе-
лення до 50 тис. осіб, підготовкою запуску елек-
тричного трамваю, прокладанням бруківки
тощо. Для прикладу, у 1911 р. використовува-
лася робота двох «агрегатів» центральної елек-
тричної станції (загальна потужність 80 кВт),
хоча планувалося, що один із них буде постійно
залишатися в резерві. Вже тоді актуалізувалася
проблема нерівномірного споживання енергії у
різні години доби та постала потреба, для її по-
долання, у придбанні акумуляторної батареї15.
Витрати на цю статтю склали 17 тис. руб.
Повільна реалізація таких масштабних про-
ектів як водогін, електричне освітлення та трам-
вай була пов’язана із прагненням влади уникнути
концесій і забезпечити місто додатковими при-
бутками. «Ще 17 жовтня 1903 р. … вінницькому
міському управлінню було дозволено влашту-
вання електричних трамваїв та освітлення. По
цьому дозволу до цього часу [1911 р.] влашто-
вано лише електричне освітлення, здійснене
Від найбільшого повітового міста до губернського центру:
Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст.
35
13 Скрипник А. Подільський цивільний губернатор О. О. Ейлер (1901–1911) // Спеціальні історичні дис-
ципліни:питання теорії та методики. – 2005. –Число 12. – С. 90–104.
14 ДАВО, ф. 262, оп. 1, спр. 23, арк. 23.
15 Там само, арк. 47; спр. 24, арк. 154–155.
Назва статті заборгованості
Розмір
(руб.)
Іконостас семінарської церкви та цер-
ковне начиння
6532
Спорудження будівлі вчительського ін-
ституту
5000
Побудова будівлі електричної станції 4502
Побудова будівлі 2-ї жіночої гімназії 4000
Купівля присадибної ділянки для будівлі
думи
3191
Купівля землі під театр 2836
Брукування навколо учительського ін-
ституту
2057
Меблі для 2-ї жіночої гімназії 1804
Побудова сараю при міському театрі 1714
Закінчення таблиці 2
самим міським управлінням без усіляких кон-
цесій і [воно] дає йому безкоштовне вуличне
освітлення і ще гарний прибуток; він зумовле-
ний значним попитом на електричну енергію
з боку приватних осіб…; із зниженням тари -
фів на енергію насилу встигає задовольнити
потреби у ній; не кажучи вже про житлові при-
міщення заможних людей і великі магазини,
електрику провели до себе навіть люди із най-
скромнішим достатком, навіть маленькі крам-
нички; ще більший прибуток очікується від
продажу енергії для двигунів різних промисло-
вих об’єктів…» – констатувала дума 6 вересня
1911 р.16
Такий успіх наштовхував владу на думку
про прибутковість електричного трамваю, який
«не потрібно здавати у концесію та обійтися
без усіляких бельгійців», щоб самостійно бути
власником і розпорядником цього підприєм-
ства. За первинною оцінкою на цю справу пла-
нувалося витратити 80 тис. руб., з яких поло-
вину оплатити по завершенню робіт, а іншу –
по 20 тис. руб. щорічно протягом виконання
усіх робіт. Серед інших причин затримок було
навано відсутність досвіду щодо реалізації по-
дібних проектів та тривале вирішення питання
про організацію руху земськими мостами через
р. Буг.
Однак коли дійшла справа безпосередньо до
розрахунків, то «Загальна компанія електрики»
розробила кошторис аж на 261 200 руб. Влада
спробувала спочатку домовитися про зниження
вартості прокладання колій. Після невдачі дума
дійшла висновку, що «місту вигідніше зробити
шлях самому» і купити метал для колій у син-
дикату «Продамет». Невтішний результат мали
й переговори щодо зменшення вартості інших
робіт, яка за кошторисом складала 159 460 руб.
Триденне обговорення пропозиції міста знизити
цю суму до 120 тис. руб. завершилося згодою
компанії зменшити свої вимоги до 145 тис. На-
томість Вінницька дума підвищила пропозицію
до 125 тис. руб., однак згоди не вдалося дійти.
У остаточній постанові такі дії визнавалися пра-
вильними, а питання про колії планувалося ви-
рішити «підрядним або господарським спосо-
бом окремо». На інші потреби управа мала
отримати протягом 3-х років 135 тис. руб.17
У результаті трамвайний рух у Вінниці було
відкрито у 1913 р., а другу лінію запущено в
наступному 1914 р.18
Незважаючи на частково окреслені нега-
тивні тенденції, пов’язані із зростанням забор-
гованості міста, у цей період також спостеріга-
лося подальше збільшення бюджету. Зокрема,
у 1915 р. його розмір вперше перевищив півмі-
льйона рублів, із яких на утримання міських бу-
дівель та нерухомого майна планувалося витра-
тити 34%, виплату боргів – 21,9%, утримання
міської поліції – 8%, благоустрій міста – 7,3%,
медицину, санітарію та ветеринарію – 6,9%, на
народну освіту – 6,7%, утримання управління та
сирітського суду – 5,2%, військова квартирна
повинність – 2,4%, утримання пожежної коман -
ди – 1,7%, інше – 5,9%19. Таким чином, у порів-
нянні із наведеними даними 1911 р., спостеріга-
лася тенденція зростання витрат на утримання
нерухомості та чиновницького апарату і, разом
із тим, на благоустрій, а також скорочення – на
освіту і медицину.
Як відомо фактичному перетворенню Він-
ниці як найбільшого повітового міста Поділля у
адміністративний центр регіону сприяла Перша
світова війна. Із початком бойових дій сюди
почали поступово переміщуватися губернські
установи. Доцільність такого кроку обумовлю-
валася не лише соціально-економічними факто-
рами, а й військовою доцільністю. Близькість
Кам’янця-Подільського до кордону із Австро-
Угорщиною несла прямі загрози для функціону-
вання владних інституцій.
Варто констатувати, що цей крок було пози-
тивно сприйнято владою Вінниці та її населен-
ням. У постанові міської думи від 27 травня
1916 р. зазначалося, що «для губернії розташу-
вання у Вінниці губернських установ є настільки
зручним, що не може бути ніякого порівняння з
резиденцією цих установ у Кам’янці-Подільсько -
му. Населенню величезної губернії тепер непот-
рібно їздити у той віддалений куток, де знахо-
дяться кордони Румунії та Австрії, де якісь
18 верств відділяють Кам’янець-Подільський від
Галичини та Буковини». В умовах війни, йшлося
у документі, «сполучення з Кам’янець-Поділь-
3 ’2018Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О
36
16 Там само, спр. 23, арк. 149.
17 Там само, арк. 150–151.
18 Єсюнін С. М. Вказ. праця. – С. 201–202.
19 ДАВО, ф. 262, оп. 1, спр. 26, арк. 110–110-зв.
ським було вкрай важким і тепер воно суттєво
полегшилося»20. Дійсно, специфіка інфраструк-
тури губернії була такою, що її центр не мав за-
лізничного сполучення, а можливі шляхи від
Вінниці до Кам’янця вели через Проскурів, де
«потрібно було їхати 100 верств паралельно ав-
стрійському кордону» або «через Бессарабію до
Дністра», де потрібно було «з небезпекою для
життя переїжджати на поромі цю велику і кап-
ризну річку, що не завжди навіть можливо» для
простих жителів регіону. У протоколах того часу
зустрічаємо констатацію того, що Вінниця зна-
ходиться ближче до Києва (207 верст), ніж до
Кам’янця-Подільського (255 верст)21.
Звісно, умови світової війни деформували
процес набуття містом статусу губернського
центру у зв’язку із розміщенням у ньому не
лише адміністративних установ, а й військових,
лазаретів і госпіталів. Тим не менш, позитивні
наслідки були більш суттєвими, адже до пере-
їзду «незручностей зазнавала і сама губернська
адміністрація, якій нелегко було відвідувати по-
віти своєї губернії. Розпорядження із Петрог-
раду та Києва – крайові і центру, які стосувалися
повітів і міст, йшли до Кам’янця-Подільського
через Вінницю-Могилів або через Вінницю-
Проскурів повз низку повітів і міст, щоб [потім]
повернутися із віддаленого Кам’янця назад до
тих міст, яких ці розпорядження стосувалися22.
Всі перераховані недоліки зникають за
умови розташування губернського центру у Він-
ниці, адже безпосередньо через місто проходив
залізничний шлях Київ-Одеса та судноплавна
річка Південний Буг. Ще до здійснення такого
вимушеного кроку, вигоди від зростання соці-
ально-економічного потенціалу міста стали оче-
видні й для центральної влади. Зокрема, протя-
гом декількох попередніх років Міністерство
юстиції відкрило у місті другий в губернії ок-
ружний суд, Міністерство фінансів – друге від-
ділення Державного банку, Св. Синод – прийняв
рішення про розподіл на дві частини Поділь-
ськоїєпархії та створення Вінницької єпископ-
ської кафедри тощо. Міська дума обґрунтову-
вала доцільність збереження «столичного»
статусу в регіоні навіть історичними чинниками,
які передували утворенню Подільської губернії
у складі Російської імперії наприкінці XVІІІ сто-
ліття. Стосовно ж початку ХХ ст. висновок був
наступним: «Зараз ці два міста [Вінниця та
Кам’янець-Подільський] однакові за кількістю
населення. У Вінниці формально 55 тисяч, а
тепер під час війни рази у півтора більше; різ-
ниця між ними лише та, що Вінниця не будучи
адміністративним центром, розвивалася само-
бутньо і встигла обзавестися всіма благами куль-
тури та благоустрою – електричним освітлен-
ням, трамваями, водопроводом, а після війни
розпочнеться побудова каналізації, проект якої
нещодавно затверджений Міністерством внут-
рішніх справ»23.
Додатковими сприятливими чинниками на-
зивалися нижчий рівень смертності, ніж в інших
містах регіону (боротьбі із черевним тифом та
епідемією холери сприяло проведення водогону
з якісною водою), віддаленість від кордону
(«евакуаціягубернських міст незрівнянно склад-
ніша, ніж невеликих повітових»), наявність у
вінницького міського управління досвіду «слу-
жити інтересам не стільки місцевим, скільки
державним». Саме на основі цих висновків
27 травня 1916 р. місцева дума постановила кло-
потати про залишення губернських установ у
Вінниці24.
Прагнення тутешньої влади зберегти для
міста статус адміністративно-територіальної
столиці регіону підкріплювалося конкретними
діями, спрямованими не лише на соціально-еко-
номічний розвиток Вінниці, а й на підтримку на-
вколишніх повітових центрів. Зокрема, позитив-
ною була відповідь на звернення директора
чоловічої гімназії м. Летичів про переведення та
фінансування цього навчального закладу. Аргу-
ментація такого прохання була пов’язана з тим,
що «Летичівська гімназія розміщується у на-
дзвичайно незручних будівлях, у яких успішні
заняття неможливі. Крім того, дякуючи глухому
розташуванню м. Летичева далеко від залізниці,
цілковитої невлаштованості міста, відсутності
мостових, тротуарів, найпримітивнішого освіт-
лення, відсутності належної кількості квартир
для учнів та вчителів, нестачі книг і навчальних
Від найбільшого повітового міста до губернського центру:
Вінниця в системі управління Подільської губернії початку ХХ ст.
37
20 Там само, спр. 22, арк. 95.
21 Там само, спр. 24, арк. 154.
22 Там само, спр. 22, арк. 95-зв.
23 Там само, арк. 96.
24 Там само, арк. 96-зв.
посібників… подальше перебування гімназії в
означеному місті загрожує для неї такими обста-
винами, які можуть привести до поступового
або навіть раптового закриття гімназії»25.
Позитивне рішення Вінницької міської думи
про переміщення до міста гімназії Летичева не
було винятковим та обумовленим лише умовами
воєнного часу, адже у попередні роки мали місце
подібні прецеденти. Зокрема, у 1888 р., саме на
прохання тутешньої влади, до Вінниці було пе-
реведено реальне училище із Могилева-Поділь-
ського, а у 1909 р. – вчительська семінарія із
с. Потоки Вінницького повіту, відкрита всього за
два роки до того26. У кожному випадку міська
дума знаходила/будувала приміщення для за-
кладу освіти та виділяла фінансові дотації з
казни27. Ці рішення віддзеркалювали процес
росту населення міста та його потреб у кваліфі-
кованих кадрах.
Революційні події 1917–1921 рр., які вия-
вилися несприятливими для новоствореної
української влади, з одного боку, загальмували
соціально-економічний розвиток Вінниці (як і
загалом регіону), а з іншого – зумовили нетри-
вале набуття містом статусу столиці УНР (лютий-
березень 1919 р., травень-червень 1920 р.). У по-
дальшому місто незмінно зберігало значення
центру тієї чи іншої адміністративно-територі-
альної одиниці (Подільської губернії, Вінниць-
кого округу, Вінницької області).
Таким чином, діловодна документація міс-
цевих органів управління Вінниці засвідчує пе-
реважно позитивні здобутки влади на початку
ХХ ст. Варто погодитися з тим, що реальна кар-
тина дійсно демонструвала демографічний та
економічний ріст міста, намагання думи реалізу-
вати низку інфраструктурних проектів, спрямо-
ваних на покращення благоустрою та розвиток
комунального господарства. Втім, обмеженість
бюджету, необхідність асигнування значних сум
на утримання військових гарнізонів, бюрокра-
тичного і поліцейського апарату, а також нераціо-
нальні витрати на побудову церков стримували
цей процес. Вдале географічне розташування,
наявність залізничного сполучення та початок
Першої світової війни зумовили поступове
(і фактичне) перетворення Вінниці із найбіль-
шого повітового міста Подільської губернії на її
адміністративно-територіальний та економічний
центр.
3 ’2018Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О
38
Dobrzhanskyi, S. (2017). Mista Bukovyny druhoi
polovyny ХІХ – pochatku ХХ st.: upravlinnia, demo -
hrafiia, infrastruktura. Local history. (3–4). [in Ukrai -
nian].
Skrypnyk, A. (2005). Podilskyi tsyvilnyi huber-
nator O. O. Eiler (1901–1911). Special Historical Dis-
ciplines: Theory and Methodology. (12). [inUkrai -
nian].
Yesiunin, S.M. (2015). Mista Podillia u druhii po-
lovyni XIX – na pochatku XX st.: monohrafiia. Khmel-
nytskyi: Melnyk A.A. [in Ukrainian].
Zuziak, T. (2017). Osoblyvosti formuvannia pro-
fesiinykh umin i navychok u Vinnytskii uchytelskii
seminarii. The Scientific Issues of Ternopil Volodymyr
Hnatiuk National Pedagogical University. Series: pe-
dagogy. (12). [in Ukrainian].
25 ДАВО, ф. 262, оп. 1, спр. 26, арк. 137.
26 Циркуляр по управлению Киевским учебным округом. – 1908. – № 6. – С. 232–233.
27 Щоправда, проблеми із належним забезпеченням житлово-побутових умов педагогів та учнів залиша-
лися досить актуальними, про що пише Т. Зузякна прикладі Вінницької вчительської семінарії (див.: Зузяк Т.
Особливості формування професійних умінь і навичок у Вінницькій учительській семінарії // Наукові записки
Тернопільського національного педагогічного університету імені Володимира Гнатюка. Серія: Педагогіка. –
2017. – № 3. – С. 13–20).
References
|