Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці)

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Ясновська, Л.В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут археології НАН України 2020
Schriftenreihe:	Археологія і давня історія України
Schlagworte:	Наш ювілей
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169466
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці) / Л.В. Ясновська // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2020. — Вип. 2 (35). — С. 17-25. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-169466
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1694662020-06-16T01:27:04Z Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці) Ясновська, Л.В. Наш ювілей 2020 Article Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці) / Л.В. Ясновська // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2020. — Вип. 2 (35). — С. 17-25. — Бібліогр.: 50 назв. — укр. 2227-4952 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169466 [929:904](477.51) uk Археологія і давня історія України Інститут археології НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Наш ювілей Наш ювілей
spellingShingle	Наш ювілей Наш ювілей Ясновська, Л.В. Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці) Археологія і давня історія України
format	Article
author	Ясновська, Л.В.
author_facet	Ясновська, Л.В.
author_sort	Ясновська, Л.В.
title	Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці)
title_short	Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці)
title_full	Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці)
title_fullStr	Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці)
title_full_unstemmed	Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці)
title_sort	дослідник давньоруських старожитностей подесення (до 70-річчя від дня народження о. п. моці)
publisher	Інститут археології НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Наш ювілей
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169466
citation_txt	Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці) / Л.В. Ясновська // Археологія і давня історія України: Зб. наук. пр. — К.: ІА НАН України, 2020. — Вип. 2 (35). — С. 17-25. — Бібліогр.: 50 назв. — укр.
series	Археологія і давня історія України
work_keys_str_mv	AT âsnovsʹkalv doslídnikdavnʹorusʹkihstarožitnostejpodesennâdo70ríččâvíddnânarodžennâopmocí
first_indexed	2025-07-15T04:17:06Z
last_indexed	2025-07-15T04:17:06Z
_version_	1837685042830114816
fulltext	17ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2020, вип. 2 (35) УДК [929:904](477.51) Л. В. Ясновська дослідник дАВньорУських стАрожитностеЙ подесеннЯ (до 70-річчя від дня народження о. п. Моці) чернігово-Сіверська земля відіграла визнач- ну роль в історії Давньоруської держави, що зумовило стійкий інтерес фахівців до археоло- гічних старожитностей краю. в історії археоло- гічних досліджень чернігівського Подесення виділяють п’ять етапів (Ясновська 1996, с. 115— 117). Початок систематичних досліджень старо- житностей чернігівського Подесення пов’язано з іменем Д. Я. Самоквасова (1870-ті рр.), а на- прикінці ХІХ — на початку ХХ ст. роботи про- довжили в. Б. Антонович, М. Ю. Бранденбург, С. А. Гатцук, П. М. Добровольський, М. О. Ма- каренко, П. І. Смолічев. Новий, етап охоплює другу половину 1940—50-ті рр., коли численні експедиції Інститутів археології АН СРСР та УРСР проводили суцільні археологічні обсте- ження і стаціонарні розкопки на теренах чер- нігівщини під керівництвом в. А. Богусевича, Д. І. Бліфельда, в. К. Гончарова, І. І. єдомахи, Ф. Б. Копилова, О. О. Попка, Б. О. Рибакова, М. в. Холостенка, С. С. Ширинського та інших. П’ятий, найбільш плідний, етап характери- зується виконанням наукових тем «Слов’яни, Русь та населення пізнього середньовіччя на території України» та програм по вивченню південноруського села Х—ХІІІ ст., шляхів фе- одалізації чернігівської округи в ІХ—Х ст., визначенням етнічного складу населення в окремих пунктах, особливо в дружинних та- борах (Шестовиця, Табаївка, Гущин, Клонів, виповзів), шляхів сполучень, ступеню соціаль- ного розшарування та специфіки ідеологічних уявлень на території чернігово-Сіверської зем- лі. І серед значної плеяди дослідників черні- гово-Сіверщини потрібно виділити постать людини, яка вже 40 років вивчає археологічну спадщину регіону і своєю працею безпосеред- ньо допомагає вирішувати поставленні завдан- ня — Олександр Петрович Моця. Можливо це не випадково. О. П. Моця урод- женець села Літки, що розташовується на лі- вому берез Десни і відоме з часів давньорусь- кої держави. Ці придеснянські землі були у володінні то київських, то чернігівських князів між якими йшла міжусобна війна. А в ХІХ ст. загалом входили до складу чернігівської гу- бернії. Саме ця історична спадщина і надихала О. П. Моцю на вибір наукових інтересів. Саме на початку 1980-х рр. розпочалось пог- либлене вивчення мікрорегіонів давньоруської доби, що дозволяло простежити закономір- ності для всього механізму існування молодої східнослов’янської держави. Особливу увагу привертали території де відбувалися процеси формування і розвиток нових відносин в кла- совому суспільстві. На думку О. П. Моці, для розкриття цього процесу, найперспективніши- ми серед археологічних старожитностей були поховальні пам’ятки (Моця 1988c, с. 11—15). Продовжуючи працювати над докторською дисертацією «Південноруські землі в ІХ— XIII ст. (за даними поховальних пам’яток)» він з 1980 р. звернувся до вивчення давньорусь- ких старожитностей Північного Лівобережжя. Одночасно виконував функцію спостерігача та порадника для представників новонароджува- ної чернігівської археологічної школи на чолі з в. П. Коваленком та О. в. Шекуном. Як науковий співробітник сектору давнь- оруської та середньовічної археології Інсти- туту археології АН УРСР О. П. Моця очолив курганний загін, який працював у складі Новгород-Сіверської археологічної експедиції організованої Інститутами археології СРСР © Л. в. ЯСНОвСЬКА, 2020 18 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2020, вип. 2 (35) Наш ювілей та УРСР спільно з чернігівським історичним музеєм. Цим загоном були проведені розкопки чотирьох некрополів біля сс. Комань, Пуш- карі, Форостовичі та Ушивка. Також, зроблена спроба пошуку могильника на території самого Новгорода-Сіверського. Крім того, курганний загін провів розвідки на території Корюківсь- кого р-ну, де біля сс. жукля, Рибинськ, Кам- ка виявлено могильники ХІ—ХІІІ ст. на яких розкопано сім курганів за обрядом трупопок- ладення (Куза та ін. 1984). На всі обстежені та досліджені поховальні старожитності були під- готовлені охоронні паспорти, а отриману нову інформацію О. П. Моця ввів у зведені таблиці поховальних пам’яток ІХ—ХІІІ ст. на території Середнього Подніпров’я (Моця 1987, с. 140— 143, № 125, 128—130; Моця 1990c, с. 126—127, № 213, 215—217, 219, 221—223). Слід зауважити, що повернення традицій міжнародної співпраці археологів на теренах чернігівщини пов’язано з діяльністю Олексан- дра Петровича. Так, у 1982 р. він очолив ук- раїнсько-сербський археологічний загін, який був створений за ініціативи молодіжних органі- зацій Сербії та України, і працював у складі Новгород-Сіверської археологічної експедиції (Ясновська 2017, с. 181). Молоді дослідники взяли участь у розкопках на території дитинця та посаду Новгорода-Сіверського (Коваленко, Куза, Моця 1984) та ознайомились з археоло- гічними та природними пам’ятками Новгород- Сіверського Полісся. Упродовж 1981—1984 рр. курганний загін археологічної експедиції ІА АН УРСР та чер- нігівського історичного музею під керівництвом О. П. Моці звернувся до вивчення некрополя біля с. Липове Талалаївського району (Моця, Ильяшенко, Покас 1984). Могильник став відо- мим на початку ХХ ст. завдяки дослідженням М. О. Макаренка. Дослідник вважав даний курганний некрополь одним із найбільших збе- режених середньовічних могильників усієї єв- ропи. Експедицією з’ясовано, що з 5000 насипів збереглися 1238, з яких було розкопано 68 кур- ганів. встановлено, що могильник був кладо- вищем жителів своєрідного караван-сараю на сухопутному транзитному шляху Київ—волзь- ка Булгарія. його активне функціонування почалось на зламі Х—ХІ ст., а поступове зга- сання — в середині ХІІ ст. О. П. Моця зробив беззаперечний висновок, що курганний мо- гильник у с. Липове — унікальний для кінця ХХ ст. археологічний комплекс середньовічної доби, який потребував би постійної охорони та вивчення, і на його думку, створення на його основі археологічного заповідника (Моця 1988b, с. 22). Розглядаючи питання процесу феодаліза- ції чернігівської округи в перші століття існу- вання Давньоруської держави та визначення етнічного складу населення О. П. Моця зосе- редив свої дослідження на території міжріччя Десни та Дніпра, звернувшись до вивчення курганних могильників біля сс. Шестовиці, Гу- щина, Рогощі та нововідкритого некрополя у с. Клонів. Так, у 1983 р. курганний загін під керів- ництвом О. П. Моці у складі експедиції ІА АН УРСР і чІМ, що проводила рятівні охоронні ро- боти з досліджень давньоруських пам’яток біля с. Шестовиця, провів розкопки в урочищі Ко- лодливо (закладені траншеї на місці зораних курганів), де було виявлено пограбоване ще в давнину багате жіноче поховання Х ст. в ногах небіжчиці збереглися залишки дерев’яних із залізним окуттям скриньки та цеберка, срібні підвіски, скляні та пастові буси. Крім того, у відомому за розкопками Д. Я. Са- моквасова Гущинському курганному некрополі було досліджено п’ять насипів. У двох курганах північної групи зафіксовано трупопокладення в підкурганних ямах із поховальним інвента- рем (наконечник стріли, бронзова підвіска та залізні цвяхи). Під трьома насипами виявились залишки трупоспалення на стороні з практич- но відсутнім інвентарем, крім фрагментів ке- раміки (Коваленко, Моця, Шекун 1983; 1985, с. 288). здобута інформація з цих двох некро- полів, дозволила О. П. Моці стверджувати, що адміністрація, яка направлялася в чернігівсь- ку округу великим київським князем, оселя- лася не на пустому місці, а вже існуючих насе- лених пунктах, які переходили в їх власність (Моця 1988c, с. 13). Подовжуючи дослідження на теренах По- десення О. П. Моця визнав, що процес одер- жавлення території західних сіверян можна пов’язати з появою на початку Х ст. на шляху від чернігова до Любеча літописного Оргоща (сучасне с. Рогоща), який разом із Любечем та Лиственом забезпечував контроль за важливою транспортною артерією по р. Білоус до черніго- ва. Це підтвердили археологічні дослідження відповідного синхронного некрополя, розташо- ваного на околиці с. Табаївка в 1 км від горо- дища. У 1985 р. курганний загін чернігово-Сі- верської археологічної експедиції під керівниц- твом уже старшого наукового співробітника ІА АН УРСР О. П. Моці на некрополі літописного Оргоща розкопав 12 насипів. Крім могил за об- рядом кремації, вперше були виявлені похован- ня за обрядом інгумації у підкурганних ямах, в тому числі і дружинні (серед інвентарю двох чоловічих поховань зафіксовані бойові сокири Х ст.), а також кенотафи. Досліднику вдалося з’ясувати певну закономірність у поховально- му обряді. Так, під насипами висотою 2—3 м містилися тільки трупоспалення на місці, що характерно для літописних сіверян. Під неве- ликими насипами були виявлені поховання за обрядом трупопокладення (4 насипи), що на думку О. П. Моці можуть належати вихідцям із Скандинавії. Про це свідчили знайдені речі в 19ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2020, вип. 2 (35) Ясновська, Л. В. Дослідник давньоруських старожитностей Подесення курганах: срібний браслет-наруч та фрагменти кераміки із зображенням хреста в крузі (Моця 1986, с. 55; Коваленко, Моця 1987, с. 341; 1993, с. 17). Наявність зброї в поховальних пам’ятках дозволило археологу віднести некрополь Орго- ща до дружинних центрів міжріччя Десни та Дніпра, а Табаївсько-Рогощинський комплекс трактувати як опорний пункт київської вла- ди. відкриті поховання, ще раз підтвердили, припущення А. М. Сахарова про використання скандинавів правлячою верхівкою давньорусь- кої держави, починаючи з ІХ ст. (Сахаров 1980, с. 44). У тому ж таки році курганним загоном під керівництвом О. П. Моці були проведені до- слідження на нововідкритому могильнику між черніговом та Любечем біля с. Клонів — 17 кур- ганів у двох групах некрополя, розташованого в урочищі Поруб на правому березі р. Лисиці (Коваленко, Моця 1987, с. 342). Дослідження носили охоронний характер, так як більшість насипів мали сліди грабіжницьких розкопок, тому потрібно було встановити ступінь збере- женості пам’ятки. На думку дослідника, Клонівський комплекс пам’яток хронологічно пізнішій ніж аналогіч- ний йому за соціальними функціями комплекс біля с. Шестовиця (рубіж ІХ—Х ст.). О. П. Моця визначив, що різночасність дружинних курган- них могильників відображає різні етапи одер- жавлення території міжріччя Десни та Дніпра, а в даному випадку це пов’язано з посиленням контролю за територією між черніговом та Лю- бечем (Моця 1988a, с. 118). Картографування археологічних матеріалів на території сучасної чернігівщини дозволи- ло визначити О. П. Моці не тільки напрямки феодалізації на території західних сіверян, а й окреслити перші етапи християнізації на цій території. На його думку, підтвердженням цьо- го є дослідженні трупопокладення в підкурган- них ямах на могильниках у комплексах Х ст. міжріччя Дніпра та Десни (Клонів, Табаївка, Гущино, Шестовиця), а також Х—ХІ ст. (Клонів, Товстоліс, Форостовичі) (Моця 1990a, с. 121). Наприкінці 1980-х рр. Інститут археології АН УРСР розпочав програму широкого вивчен- ня південноруського села Х—ХІІІ ст. Для отри- мання максимального обсягу інформації було обрано пам’ятку, що складалася з поселення й могильника — комплекс біля с. Автуничі Го- роднянського району чернігівської області. Од- ним із завдань Поліського загону Дніпровської Давньоруської археологічної експедиції ІА АН УРСР, який очолив з 1987 р. вже завідувач сек- тору давньоруської та середньовічної археоло- гії ІА АН УРСР О. П. Моця, стало відтворення аграрного потенціалу в даному регіоні. Для цього обов’язково потрібно було мати приблиз- ну уяву про залюднення селища та можливу кількість мешканців, що співіснували одно- часно. Потрібну інформацію міг лише надати могильник, розташований в урочищі Космовка поблизу с. Автуничі. Дослідження поселення Автуничі, 1990 р. 20 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2020, вип. 2 (35) Наш ювілей Протягом 1988—1989 рр. курганним заго- ном експедиції повністю були розкопані всі три групи некрополя. На думку О. П. Моці та А. П. Томашевського, на могильнику могло бути поховано 90 небіжчиків. Ними ж обчис- лено розмір колективу, що мешкав на поселен- ні — приблизно 30 осіб (Моця, Томашевський 1997, с. 35). О. П. Моцею зроблено висновок, що населення Автуницького поселення відмовило- ся від обряду кремації (його не було зафіксова- но в жодній групі некрополя), хоча елементи тризни, предметів ритуального та культового призначення, перепалене вугілля в переваж- ній більшості досліджених комплексів засвід- чувало стабільні пережитки старих традицій. Появу ранніх трупопокладень у підкурганних ямах археолог пов’язав з розповсюдженням християнської віри вже на рубежі І—ІІ тис. н. е. (Моця, 1990b). Крім того, багаторічні дослідження поселен- ня надали уявлення про спеціалізацію давнь- оруського села. в. П. Коваленко та О. П. Моця серед досліджених споруд виділили житло- майстерню ХІ ст. (будівля 48) та майстерню ХІІ ст. (будівля 74) автуницьких гончарів (Ко- валенко, Моця 1997, с. 135—138). Дослідник разом із колегами визначив різноманітний асортимент глиняних виробів, вирахував сере- дню вагу горщика та обрахував кількість кера- мічних виробів (Моця та ін. 1997, с. 49; Моця, Томашевський 1997, с. 37—38). Крім того, при- йшов до висновку, що один горн здатен вит- римати до 50 випалювальних циклів, то всі знайдені на селищі горщики (понад 2 тисяч), на думку О. П. Моці та А. П. Томашевського, могли бути випаленими під час 40 випалів-за- вантажень одного горна (Моця, Томашевський 1997, с. 35—36). О. П. Моця під час досліджень в Автуничах, 1990-ті рр. Під час одного із польових науково-методичних семінарів. О. П. Моця крайній праворуч. Лекція О. в. Пар- хоменко, 1988 р. 21ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2020, вип. 2 (35) Ясновська, Л. В. Дослідник давньоруських старожитностей Подесення О. П. Моця був одним із ініціаторів прове- дення на базі Поліського загону Дніпровської Давньоруської археологічної експедиції ІА НАН України у серпні 1992 р. польового архе- ологічного та історико-краєзнавчого семінару «Проблеми вивчення середньовічного села на Поліссі». Проголошені доповіді представили перші результати робіт на поселенні та мо- гильнику (Проблеми… 1992). Аналіз здобуто- го матеріалу за всі польові сезони досліджень пам’ятки дозволив О. П. Моці разом із коле- гами систематизувати результати розкопок у навчально-методичному посібнику «Півден- норуське село ІХ—ХІІІ ст.: Нові пам’ятки ма- теріальної культури» (ред. Моця, Коваленко, Петрашенко 1997, с. 34—68) та колективній монографії «Село Київської Русі» (ред. Моця 2003). загалом, можна вважати, що прове- дені розкопки сільського поселення Автуничі не тільки окреслили його спеціалізацію, а й надали можливість говорити про один із цен- трів гончарного виробництва на території чер- нігівського Полісся, який за своїми ознаками не відрізняється від аналогічних виробництв у вишгороді, Бєлгороді та інших містах Русі (Яс- новська 2007, с. 31). Протягом 1998—2012 рр., вже як завідувач відділу давньоруської та середньовічної архео- логії (1999 р.) та член-кореспондент НАН Украї- ни (2003 р.) О. П. Моця очолював Шестовицьку міжнародну археологічну експедицію ІА НАН України. Під його керівництвом за п’ятнадцять польових сезонів на городищі в урочищі Коро- вель було розкрито понад 3 тис. м2 в південно- східній частині пам’ятки, що дозволило виді- лити вісім будівельних горизонтів, визначити конструктивні особливості та перебудови обо- ронних укріплень (Коваленко, Моця, Ситий 1999; 2003, с. 51—67; 2004; 2005; 2006; 2008). Стільки ж було досліджено і на території по- саду, що дозволило виділити найінтенсивнішу забудову смуги вздовж східного краю тераси та виділити розташування «садиби коваля» (ве- ремейчик, Коваленко, Моця 2007, с. 107). На території Шестовицького подолу були виявлені сліди ювелірного, залізоробного, деревооброб- ного виробництва. Проте, на думку О. П. Моці, основною галуззю діяльності мешканців Шес- товицького подолу було обслуговування річ- кових суден, включаючи їх ремонт і будівниц- тво (Коваленко та ін. 2008, с. 183; Моця 2015, с. 78). Серед досліджених поховальних комплексів потрібно виділити розкопане у 2006 р. на краю тераси на північний схід від посаду городища поховання вікінга в камерній гробниці. Як вважає О. П. Моця, досліджений курган міс- тив поховання одного з ватажків шестовицької дружини, на що можуть вказувати спис із по- золоченою втулкою і повний набір зброї. Похо- вання вікінга, за типологією більшості речей, було датовано 70—80 рр. Х ст. (Моця, Кова- ленко 2006; 2007; Моця та ін. 2007; Коваленко, Моця 2008; Коваленко, Моця, Ситий 2008). На сьогодні артефакти з поховання реставровано та передано до чернігівського історичного му- зею імені в. в. Тарновського, де представлені в його експозиції. зазначимо, що на базі Міжнародної Шесто- вицької археологічної експедиції в 2003, 2006, 2009 та 2012 рр. успішно відбулися Міжна- родні польові археологічні семінари, які були присвячені дружинним старожитностям Цент- рально-Східної європи VIII—ХІ ст., міжнарод- ним впливам на формування Давньоруської держави, матеріальній та духовній культурі Південної Русі. Із 2003 р. О. П. Моця є консультантом чер- нігівського загону Державного підприємства «Науково-дослідний центр “Охоронна археоло- гічна служба України”» ІА НАН України. Спів- робітникам експедиції вдалося зробити важ- ливі спостереження щодо історичного розвитку стародавнього чернігова, характеру міської забудови та планіграфії у різні періоди життя міста. Крім того, вдалося зафіксувати північно- східну межу чернігова домонгольського часу та отримати матеріали, які характеризують його економічний та господарський розвиток у різні його періоди (Моця та ін. 2004; 2006a; 2006b). Із 2013 р. О. П. Моця очолив роботи Лівобереж- ної археологічної експедиції ІА НАН України у чернігові (Моця, Казаков 2018; 2019) та Сед- неві (Моця, Сита 2018; Моця, Капустін, Сита 2018). Наукові інтереси О. П. Моці з 2009 р. пов’язані не тільки з дослідженнями літопис- них міст чернігівського князівства, але і з про- довженням вивчення дружинних пунктів на «шляху Мономаха». Із початком систематичних археологічних досліджень на виповзівському комплексі він став співкерівником експедиції Національного університету «чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка та Інституту ар- хеології НАН України (Моця, Скороход, Шид- ловський 2010). за перше десятиліття робіт на пам’ятці було досліджено оборонні споруди на городищі, частково досліджено ділянку дороги та забудови посаду й виявлено синхронні куль- турні нашарування на подолі, портову зону (Скороход, Моця, Ситий 2012; Cкороход, Моця, жигола 2018; Cкороход та ін. 2019). О. П. Мо- цею було зроблено висновок, що виповзівський комплекс — воєнізований торгово-ремісничий табір, який використовувався для поступової експансії на землі Північного Лівобережжя (Моця 2015, с. 68). Отримані матеріали археологічними експе- диціями під керівництвом О. П. Моці протягом останніх чотирьох десятиліть досліджень на території Подесення, дозволяють розглядати та вирішувати цілий ряд актуальних проблем в історії Київської Русі. Як на думку О. П. Мо- ці, це допомогло у вирішенні питань про фео- 22 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2020, вип. 2 (35) Наш ювілей далізацію чернігівської округи в ІХ—Х ст., ет- нічного складу населення в окремих пунктах, особливо в дружинних таборах (Шестовиця, виповзів, Табаївка, Гущин, Клонів), визна- чення ступеню соціального розшарування та специфіку ідеологічних уявлень на території чернігово-Сіверської землі, більш конкретно уявляти історичну картину розвитку регіону, який являвся важливою складовою «Руської землі» у вузькому значенні цього терміну у до- монгольські часи. Подальші дослідження ста- рожитностей давньоруського часу на території чернігівщини дозволить повніше і детальніше висвітлювати історію Північного Лівобережжя доби Київської Русі. післЯМоВА чи можливі були б всі ті досягнення у вив- ченні Подесення, якщо б у дослідника не було харизми? відповідь однозначна — ні. Тому можна визнати що О. П. Моця має дар від Бога об’єднувати навколо себе однодумців, надиха- ти їх на виконання поставлених завдань, бути рішучим при прийнятті рішень. вміння стри- мати свої емоції після страшної звістки (смерть батька) і продовжувати розпочаті роботи ще з більшою енергією, бо це стосувалося виконання планів сектору давньоруської та середньовічної археології. його ораторські здібності яскраво проявля- ються під час проголошення доповідей на круг- лих столах, семінарах, конференціях будь якого рівня, і особливо читання лекцій в студентській аудиторії. Не одне покоління випускників На- ціонального університету «чернігівський коле- гіум» імені Т. Г. Шевченка із захопленням слу- хали його лекції з історії чернігово-Сіверщини та її ролі в середньовічній історії Центрально- Східної європи. Із гордістю вони згадують свої відповіді на питання поважного професора, який дозволяв під час захисту кваліфікацій- них робіт та держаних іспитів виказувати свої думки, свою точку зору на історичні процеси на теренах чернігово-Сіверщини та України. А перша їх зустріч відбувалася в експедиціях, де під його керівництвом проходили археологічну практику, роблячи перші кроки до наукового пізнання свого краю. Особливо їм згадуються моменти спілкування з О. П. Моцею біля вог- нища. він завжди знаходить тему для розмови з ким би то не було. Крім того, його улюблені пісні — «в небі канареєчка літає» та «Бангла- деш» — завжди виконувалися біля вогнища і передавалися новим практикантам, щоб знову лунати на Подесенських просторах. Із 2015 р. О. П. Моця Почесний професор Національного університету «чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка. У нього можна повчитися самовіддачі до обраної професії, що дозволила стати йому відомим науковцем не тільки на теренах України, але і за її межами. Для представників чернігівського археоло- гічного осередку було завжди важливо мати підтримку в усіх починаннях. Тому підтримка О. П. Моці була дуже важливою для понов- лення розкопок у Шестовиці, Любечі, Седневі, чернігові та започаткування систематичних археологічних досліджень Батурина. він виді- ляється внутрішнім спокоєм, а одночасно може бути емоційним, особливо у спілкуванні з моло- дим поколінням археологів, залюбки відає свої знання, відкриваючи для них цікаві сторінки археологічної спадщини. О. П. Моця (в центрі) з ко- легами під час експедиції по вивченню середньовіч- ного шляху Булгар—Київ, 1990 р. 23ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2020, вип. 2 (35) Ясновська, Л. В. Дослідник давньоруських старожитностей Подесення На його думку, дуже важливо правильно обрати наукові уподобання. Тому, згадуєть- ся і особиста розмова з О. П. Моцею з вибору тематики дослідження, і та допомога яку ми (в. Я. Руденок, Ю. М. Ситий та авторка) мали на засіданні вченої Ради ІА АН УРСР (1990 р.), коли затверджувалися наші наукові теми. Се- ред його учнів, які захистили кандидатські ди- сертації, є і представники чернігівської архео- логічної спільноти. Це відомі на сьогодні своїми професійними досягненнями А. Л. Казаков (рік захисту 1993 р.), О. М. веремейчик (1994 р.), в. М. Скороход (2012), І. С. Кедун (2012). загалом О. П. Моці притаманні дар пере- конання, вміння мотивувати та правильно робити вибір в усьому. Можна погодитися зі словами О. Кабейн, що «харизма — це не дар, успадкований генетично, а мистецтво, яким можна оволодіти», які підтверджують життєве кредо ювіляра. Із роси і води вам, шановний Олександре Петровичу, на добру сотню літ! О. П. Моця (другий ліворуч) — голова державної комісії. чернігів, червень 1987 р. виступ на конференції «чернігівська земля у давнину і середньовіччя». чорнобильська атомна станція (поруч Р. С. Орлов), жовтень1994 р. 24 ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2020, вип. 2 (35) Наш ювілей літерАтУрА веремейчик, О., Коваленко, в., Моця, О., Си- тий, Ю. 2007. Дослідження в Шестовиці у 2006 р. Археологічні дослідження в Україні 2005—2007 рр., с. 105-108. Коваленко, в. П., Куза, А. в., Моця, А. П. 1984. Исследования Новгород-Северска. Археологические открытия 1982, с. 272-273. Коваленко, в. П., Моця, А. П. 1987. Работы чер- нигово-Северской экспедиции. Археологические от- крытия 1985, с. 341-342. Коваленко, в. П., Моця, О. П. 1993. Літописний Оргощ. в: Роль ранніх міських центрів в станов- ленні Київської Русі. Матеріали польового істори- ко-археологічного семінару (серпень 1993, с. Зелений Гай). Суми: ІА НАН України, СКМ, с. 16-18. Коваленко, в., Моця, О. 1997. жилища гончаров ХІ—ХІІ вв. на селище Автуничи на черниговщи- не. Гістарычна-археалагічны зборнік, 12, с. 135- 138. Коваленко, в., Моця, О. 2008. Нові дослідження в Шестовиці. в: Российско-Белорусско-Украинс- кое пограничье: проблемы формирования единого социокультурного пространства — история и перспективы. Материалы международной науч- но-практической конференции. Брянск: Ладомир, с. 111-118. Коваленко, в., Моця, О., Ситий, Ю. 1999. Роботи Шестовицької експедиції 1998 року. Археологічні відкриття в Україні 1998—1999 рр., с. 13-14. Коваленко, в. Моця, А., Сытый, Ю. 2003. Архео- логические исследования Шестовицкого комплекса в 1998—2002 гг. в: Дружинні старожитності Цен- трально-Східної Європи VIII—XI ст.: матеріали Міжнародного польового археологічного семінару (Чернігів—Шестовиця, 17—20 липня 2003 р.). чер- нігів: Сіверянська думка, с. 51-83. Коваленко, в., Моця, О., Ситий, Ю. 2004. Дослід- ження в Шестовиці в 2001—2002 рр. Археологічні відкриття в Україні 2002—2003 рр., с. 18-20. Коваленко, в., Моця, О., Ситий, Ю. 2005. До- слідження в Шестовиці в 2003—2004 рр. Археоло- гічні дослідження в Україні 2003—2004 рр., с. 233- 234. Коваленко, в., Моця, О., Ситий, Ю. 2006. Дослід- ження в Шестовиці в 2005 р. Археологічні дослід- ження в Україні 2004—2005 рр., с. 197-198. Коваленко, в., Моця, О., Ситий, Ю. 2008. Дослід- ження в Шестовиці у 2007 р. Археологічні дослід- ження в Україні 2006—2007 рр., с. 163-164. Коваленко, в., Моця, О., Ситий, Ю., Скороход, в. 2008. Дослідження Шестовицького подолу. в: Івакін, Г. Ю. (ред.). Стародавній Іскоростень і слов’янські гради. Коростень: Тріада С, 1, с. 178-191. Коваленко, в. П., Моця, А. П., Шекун, А. в. 1983. Отчёт об охранных работах у с. Шесто- вица в 1983—1984 гг. НА ІА НАН України, ф. 64, 1983/37. Коваленко, в. П., Моця, А. П., Шекун, А. в. 1985. Работы Шестовицкой экспедиции. Археологические открытия 1983, с. 287-288. Куза, А. в., Коваленко, в. П., Моця, А. П., Гри- горьев, А. в. 1984. Отчёт о работах Новгород- Северской экспедиции Институтов АН СССР и АН УССР, а также Черниговского исторического музея в 1981—1984 гг. НА ІА НАН України, ф. 64, 1984/114. Моця, А. П. 1986. Табаевские курганы (по дан- ным археологических исследований и материалам музейных фондов). в: Тезисы Черниговской област- ной научно-методической конференции, посвящён- ной 90-летию Черниговского исторического музея (декабрь, 1986 г.). чернигов, с. 55-56. Моця, А. П. 1987. Население Среднего Поднепро- вья ІХ—ХІІІ вв. (по данным погребальных памятни- ков). Киев: Наукова думка. Моця, А. П. 1988a. Курганный могильник Х в. у с. Клонов. в: Толочко, П. П. (ред.). Чернигов и его округа в ІХ—ХІІІ вв. Киев: Наукова думка, с. 110- 118. Моця, О. П. 1988b. Курганний могильник в с. Ли- пове. Друга Чернігівська обласна наукова конферен- ція з історичного краєзнавства (грудень 1988 р.). Тези доповідей, 2, с. 22. Моця, О. П. 1988c. Феодалізація чернігівської ок- руги в Х ст. (за даними поховальних пам’яток). Архе- ологія, 61, с. 9—18. Моця, А. П. 1990a. Некоторые сведения о распро- странении христианства на юге Руси по данным пог- ребального обряда. в: зубарь, в. М. (ред.). Обряды и верования древнего населения Украины. Киев: Нау- кова думка, с. 116-121. Моця, А. П. 1990b. Отчёт об исследованиях Древнерусской Днепровской экспедиции 1990 г. Ис- следования могильника. НА ІА НАН України, ф. 64, 1990/28а. Моця, А. П. 1990c. Погребальные памятники Южнорусских земель ІХ—ХІІІ вв. Киев: Наукова думка. Моця, О. П. (ред.). 2003. Село Київської Русі (за матеріалами південноруських земель). Київ: Шлях. Моця, О. П. 2015. Середньовічні порти Східної європи: деякі відмінності на річках і морях. Архео- логія, 2, с. 66-78. Моця, А. П., Ильяшенко, Э. М., Покас, П. М. 1984. Отчёт о работе в с. Липовое Черниговской обл. НА ІА НАН України, ф. 64, 1984/106. Моця, О. П., Казаков, А. Л. 2018. Досліджен- ня чернігова. Археологічні дослідження в Україні 2016 р., с. 318-319. Моця О., Казаков, А. 2019. Роботи Лівобережної експедиції. Археологічні дослідження в Україні 2017 р., с. 333-334. Моця, О. П., Капустін, К. М., Сита, Л. Ф. 2018. Ар- хеологічні дослідження в Україні 2016 р., с. 319-321. Моця, А., Коваленко, в. 2006. викинг из Шестови- цы. Родина, 10, с. 40-43. Моця О., Коваленко, в. 2007. «Етнічний казан» на Десні (до інтерпретації Шестовицького археоло- гічного комплексу). Матеріали VI Міжнародного конгресу україністів, 3: Історія. Політологія, с. 170- 180. Моця, О. П., Коваленко, в. П., Петрашенко, в. О. (ред. кол.). 1997. Південноруське село IX—XIII ст. (нові пам’ятки матеріальної культури). Київ: ІзМН. Моця, О., Коваленко, в., Осадчий, є, Ситий, Ю. 2007. Нова камерна гробниця з Шестовиці. Археоло- гічні дослідження в Україні 2005—2007 рр., с. 295- 297. Моця, О. П., Орлов, Р. С., Коваленко, в. П., Пар- хоменко, О. в., Потапов, О. в., Покас, П. М. 1997. По- селення Х—ХІІ ст. біля с. Автуничі. в: Моця, О. П., Коваленко, в. П., Петрашенко, в. О. (ред. кол.). Пів- денноруське село IX—XIII ст. (нові пам’ятки ма- теріальної культури). Київ: ІзМН, с. 34-68. Моця, О. П., Томашевський, А. П. 1997. Просто- рові та еколого-господарські аспекти досліджень 25ISSN 2227-4952. Археологія і давня історія України, 2020, вип. 2 (35) Ясновська, Л. В. Дослідник давньоруських старожитностей Подесення давньоруського селища Автуничі. Археометрія та охорона історико-культурної спадщини, 1, с. 28- 42. Моця, О. П., Сита, Л. Ф. 2018. Дослідження в смт Седнів у 2015 р. Археологічні дослідження в Україні 2016 р., с. 321-322. Моця, О. П., Скороход, в. М., Шидловський, П. С. 2011. Розвідка по «Шляху Мономаха» територією Нижнього Подесення. Археологічні дослідження в Україні 2010 р., с. 246-247. Моця, О. П., черненко, О. є., Казаков, А. Л., Со- рокін, С. О. 2004. Охоронні археологічні досліджен- ня в чернігові в 2003 р. Археологічні відкриття в Україні 2002—2003 рр., с. 233. Моця, О. П., черненко, О. є., Казаков, А. Л., Со- рокін, С. О. 2006a. Охоронні археологічні досліджен- ня в м. чернігові у 2004 р. Археологічні дослідження в Україні 2004—2005 рр., с. 32-33. Моця, О. П., черненко, О. є., Казаков, А. Л., Со- рокін, С. О. 2006b. Охоронні археологічні досліджен- ня в м. чернігові у 2005 р. Археологічні дослідження в Україні 2004—2005 рр., с. 293-295. Проблеми… 1992. Проблеми вивчення серед- ньовічного села на Поліссі. Тези першого польового історико-краєзнавчого семінару. чернігів: Сіве- рянська думка. Сахаров, А. Н. 1980. Дипломатия древней Руси: ІХ — первая половина Х в. Москва: Мысль. Скороход, в. М., Моця, О. П., Ситий, Ю. М. 2012. Дослідження оборонних споруд виповзівського горо- дища. Археологічні дослідження в Україні 2011 р., с. 514-515. Cкороход, в. М., Моця, О. П., жигола, в. М. 2018. Роботи на виповзівському городищі. Археологічні дослідження в Україні 2016 р., с. 327-329. Cкороход, в., Моця, О., Сита, Л., жигола, в. 2019. Дослідження городища та посаду виповзівського ар- хеологічного комплексу. Археологічні дослідження в Україні 2017 р., с. 345-347. Ясновська, Л. в. 1996. Основні етапи археологіч- ного вивчення давньоруських старожитностей чер- нігівського Подесення. в: Тези доповідей української делегації на VІ Міжнародному конгресі слов’янської археології (Новгород, Росія, 1996 р.). Київ, с. 115-117. Ясновська, Л. в. 2007. До історії дослідження ке- рамічного виробництва чернігівщини в давньорусь- ку епоху. Сіверянський літопис, 2, с. 23-33. Ясновська, Л. в. 2017. Міжнародні археологічні експедиції на чернігівщині як фактор інтеграції в європейський науковий та освітній простір. Вісник Чернігівського національного педагогічного універ- ситету, 145: Серія: Історичні науки, 12, с. 180-184. ЯсноВськА людмила Василівна, кандидат іс- торичних наук, доцент, Національний університет «чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка, вул. Гетьмана Полуботка, 53, чернігів, 14013, Україна. YASNOVSKA Liudmyla V., Candidate of His- torical Sciences, Associate Professor, the National University «Collegium of Chernihiv» named after T. G. Shevchenko, 53, Het’mana Polubotka Street, Chernihiv, 14013, Ukraine. ORCID: 0000-0001-9590-8254; e-mail: Lusiajasnovskaja@ukr.net.

Дослідник давньоруських старожитностей Подесення (до 70-річчя від дня народження О. П. Моці)

Institution

Ähnliche Einträge