Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Гладун, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України 2009
Теми:	Театрознавство та кінознавство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16958
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка / О. Гладун // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 255-258. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-16958
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-169582011-02-18T12:06:25Z Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка Гладун, О. Театрознавство та кінознавство 2009 Article Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка / О. Гладун // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 255-258. — Бібліогр.: 10 назв. — укр. XXXX-0042 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16958 uk Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Театрознавство та кінознавство Театрознавство та кінознавство
spellingShingle	Театрознавство та кінознавство Театрознавство та кінознавство Гладун, О. Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка
format	Article
author	Гладун, О.
author_facet	Гладун, О.
author_sort	Гладун, О.
title	Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка
title_short	Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка
title_full	Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка
title_fullStr	Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка
title_full_unstemmed	Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка
title_sort	театральний плакат харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка
publisher	Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2009
topic_facet	Театрознавство та кінознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/16958
citation_txt	Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка / О. Гладун // Українське мистецтвознавство: матеріали, дослідження, рецензії: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2009. — Вип. 9. — С. 255-258. — Бібліогр.: 10 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT gladuno teatralʹnijplakatharkova19701980hrokívregíonalʹnaspecifíka
first_indexed	2025-07-02T18:12:58Z
last_indexed	2025-07-02T18:12:58Z
_version_	1836559870475632640
fulltext	255 29 Нечес П. Відповідь на статтю «Більше уваги вихованню кадрів». 30 Там само. 31 Орелович С. Ближайшие задачи Киевской студии // Кино. − 1936. − 11 сентября. 32 Панкришев А. Акторську студію реорганізовано // За більшовицький фільм. − 1936. − 22 липня. 33 Дубенцов В. Творча доля // Там само. – 1937. – 4 вересня. 34 Галицький В., Довбищенко В. Два роки обіцянок... 35 Орелович С. Про режисерів-дебютантів // За більшовицький фільм. − 1937. – 27 червня. 36 Домбровський В. «Резерв» треба ліквідувати // Там само. − 1937. – 17 липня. 37 Ейдман Н. Хіба так підвищують творчу кваліфікацію? // Там само. − 1938. – 7 лютого. 38 Там само. Ольга Гладун (Черкаси) ТЕАТРАлЬНИй ПлАКАТ ХАРКОВА 1970–1980-х РОКІВ: РЕГІОНАлЬНА СПЕЦИФІКА Прийняття рішень у кризових ситуаціях завжди потребує узагальнення досвіду, тоді як у періоди спокійного еволюційного розвитку підвищується прагнення до диференціації, спеціа- лізації та поглиблення конкретних сфер. Історія мистецтва ХХ ст. – наочний приклад того, як у часи застою розвивалися «станково-оповідні» форми мистецтва та того, як під час радикальних змін, на соціально-політичну арену виходив плакат. Саме його мовою, максимально метафо- ричною, лаконічною й доступною загалу, можна найкраще і найшвидше донести соціальну ідею до широких мас. Аналізуючи харківський плакат 70–80-х рр. ХХ ст., варто згадати попередній мистецький пе- ріод, а саме – 1950-ті роки. Якщо в Київському художньому інституті від самого початку 1950-х рр. було організовано плакатну майстерню, яку очолив В. Касіян, то кафедра графіки Харківського художнього інституту в цей час функціонувала лише як станкова. У зв’язку з політичною ситуа- цією київський плакат цього періоду перебував під безпосереднім і негативним впливом анга- жованої станкової стилістики. За таких умов відсутність плакатної майстерні в Харкові, на нашу думку, була певною мірою позитивним фактом. З реорганізацією Харківського художнього інституту та зміною станкового напрямку на художньо-промисловий (1962 р.) плакатне мистецтво Харкова потрапляє у сприятливі умови про- мислової графіки, що звернена до конструктивності та знаковості мовлення. Нова спеціальність впливає на стилістику плаката й повертає його до традицій, закладених у 1920-х рр. А. Страховим, О. Маренковим, В. Єрміловим та почасти театральними художниками А. Петрицьким, Б. Косаре- вим, О. Хвостенком-Хвостовим, які у своїй творчості також зверталися до плакатного мистецтва. Утім, харківський плакат у 1960-і рр. зазнає і впливу станковизму через образотворчі традиції по- переднього періоду, що було пов’язано з особливостями мистецького мислення викладачів, схиль- них до станкових форм, та сильного ідеологічного тиску з боку партійних органів. У 1960-х – на початку 1970-х рр. харківські плакати ще перебувають під впливом по- переднього періоду. Майже повністю зберігається композиція як ілюстративне зображення з написом, який розміщується внизу або вгорі аркуша. Щоправда, зображення вже підлягає стилізації, а шрифтове поле збільшується. Зміни відбуваються в бік лаконізму та поступового знищення конкретики й перетворення ілюстративності на метафору. Яскрава площинна колір- ність, декоративність, притаманні школі в 1920-х рр., стають особливо помітними в плакатах на народну тематику. У навчальних завданнях постійно використовуються орнаментальні форми. Теми свят (9 травня, День перемоги, Жовтнева революція) вирішуються більш лаконічно. Саме в них набуває розвитку шрифтовий плакат. У політичних плакатах переважають мотиви боротьби за мир, уславлення історичних подій. На особливу увагу заслуговує тема плакатних серій «Міста- герої», де студенти мали створювати узагальнений образ міста, доводячи його до знакового виразу. Зазвичай це були площинні зображення з назвою міста, включеною в єдину композицію. Роботі передувало ґрунтовне вивчення історії та натурного матеріалу, їхнє узагальнення. Більш вільно з 256 плакатним простором учні розпоряджалися в кіноплакаті, вводячи станкові графічні зображення в ускладнену структуру кіноафіш. Досить швидко шрифтові написи набули єдності із зображен- ням, яке також стало більш символічним. Викладання композиції плаката в 1960-х рр. базувалося на вивченні специфіки й різновидів політичного та рекламного плакатів 1920-х – початку 1930-х рр. Слід зауважити, що зміни, які відбувалися у станковій графіці Харкова в 1960–1970-х рр., а саме – спрощення образотворчої мови, збільшення символічності, апеляція до площинності (1960-ті) та заміщення одноплощин- ності багаторівневістю, багатоплощинністю (1970-ті) – були цілком властивими й плакатному мистецтву цього періоду. У 1974 р. в Москві було створено видавництво «Плакат», покликане оптимізувати даний вид графічного мистецтва. Як зазначає В. Шевченко, розвиток плакатного мистецтва 1970–1980-х рр. був зумовлений зміною політичного клімату і здійснювався завдяки вільному доступу інформації з між- народних виставок та безпосередній участі у них вітчизняних авторів [10, 130]. Таким чином, конкурси та огляди, що регулярно проводили спілки художників та видавництва Москви, Києва, Харкова, ви- конуючи держзамовлення, вивели даний вид графічного мистецтва на пріоритетне місце. Хоча виставки й конкурси плаката, які проводила Спілка художників СРСР, заохочували до створення робіт на агітаційно-політичну тематику, особливого розвитку в графічному мистецтві Харкова досяг плакат театральний (відповідно цирковий та виставковий), що існували як своєрід- ний компроміс між соціальним замовленням і внутрішньою свободою художника. Подібне явище пояснюється специфікою мистецького осередку й менш політизованою ситуацією в порівнянні зі столицями, де політичний плакат залишався пріоритетним. Не проводячи прямих аналогій і зва- жаючи на особливості культурного регіону, варто згадати про таке художнє явище, як ленінград- ський театральний плакат, злет якого пояснюється не тільки стійкими культурними традиціями міста, а й певною відстороненістю від ідеологічного диктату Москви. Так, з 1970-х рр. в українській графіці складаються передумови для піднесення антивоєнно- го, екологічного та культурно-видовищного плаката. «У 1975 р., – як пише В. Шевченко, – інститут отримав дозвіл Міністерства вищої освіти України на відкриття спеціальності “Графіка” з метою підготовки фахівців політичного плаката. Так, при кафедрі промислової графіки під керівни- цтвом В. Віхтинського почала функціонувати секція політичного плаката» [9, 63]. Із заснуванням у Харківському художньо-промисловому інституті спеціалізації політичного плаката розвиток саме цього напрямку активізувався. Встановлюється тісний зв’язок з московським видавництвом «Плакат» і певною мірою монополія спеціалізації, що концентрує в собі саме цей напрям навчання студентів та творчості молодих викладачів. Як не дивно, але саме цей чинник розподілу на по- літичний та рекламний напрямки спричинив поділ кафедри та позитивно вплинув на розвиток рекламного плаката, зокрема театрального. У цей час у Харкові сформувався колектив гостро індивідуальних художників-плакатистів, здатних на створення символічних, знакових творів. У порівнянні із загальною плакатною про- дукцією СРСР харківський плакат посів окреме місце – виконуючи інформативну функцію, він не просто формував образ культурно-мистецької акції, презентував театральне дійство, а й вико- нував роль посередника між глядачем і сценою, спонукав до активного сприйняття образної мови плаката. Відносна свобода театрального світу, постійно присутній елемент гри дозволили худож- никам суб’єктивно ставитися до прочитання п’єс, створювати влучні, непередбачувані метафори. Символічність, що взагалі характерна для харківської графіки, своєрідно реалізувалася в плакат- них образах І. Яхіна, О. Удовенка, В. Шевченка, В.Куликова, О. Векленка, Н. Козлової та інших, як відчуття ідеї спектаклю завжди по-різному – то враховуючи концепцію режисури (І. Яхін, Н. Коз- лова, О. Удовенко, В. Шевченко), то пропонуючи власний варіант прочитання (В. Куликов), то як «діалектика творчої взаємодії художника і режисера» (О. Векленко). Політичний плакат не привернув їхньої уваги – надто прямолінійними та переконливи- ми мали бути створювані образи. Художників приваблював складний світ театрального дійства, світ витонченої інтелектуальної гри, сценічного буття з насиченим енергетичним простором, де фіксація головної ідеї театрального твору реалізується через сукупність символічних означень. «Люди – ляльки, маски. Гра – категорія людського існування» [1, 266]. Театральний плакат майже на двадцять років став тим полем дії, тією нішею, де художники могли вільно реалізувати свій творчий потенціал. Наприклад, плакати І. Яхіна сприймаються як 257 провокуюча інтрига-запрошення до театру, коли, проникаючи в глибини метафоричного світо- відчуття, художник примушує глядача до активного сприйняття створюваних ним образів. І. Яхін не ілюструє театральний твір, а виявляє його символічну сутність як головну формулу спектаклю («Млин щастя» В. Мережко, «Агент 00» Г. Боровика тощо). До політичного плаката інколи звертався В. Шевченко (диптих «Не допустити ядер- ної катастрофи», «Відстояти мир на землі»). Так, варто наголосити, що політичні плака- ти В. Шевченка – це майже завжди, за небагатьма винятками, звернення до гуманістич- них тем – збереження миру на планеті, питань національної історії, культурних традицій. У театральному плакаті, що кількісно переважає в доробку художника, спостерігається ілюстративно-метафоричний характер розкриття образу, тобто емоційне навантаження несе на собі поява цілком реалістичного графічного зображення («Іоланта» до балету П. Чайков- ського, «Жизель» до Л. Адана тощо). Вишукана й вивірена графічна мова, момент стилізації надають творам відтінку святкової репрезентативності. Певна однорівневість сприйняття твору компенсується естетичністю й переконливістю створюваних образів. У порівнянні з іншими харківськими плакатистами роботи В. Шевченка менш символічні, але вони більше відповідають формальним вимогам, що ставляться до афіші, – швидке сприйняття інфор- маційного повідомлення та емоційний відгук. Інколи художнику вдається досягти високого узагальнення (наприклад, в афіші «Князь Ігор»). Якщо творчій практиці І. Яхіна притаманна витончена гра зі смислами, а В. Шевченку – естетично вивірена образність, то плакати О. Векленка надто різні, щоб поєднати їх спільними ознаками. Можливо, найхарактернішою рисою є їхня стильова несхожість, вільна імпровізація, коли запропонована тема підпорядковує творчі інтенції, а не художник своїм стилем чи манерою впливає на вирішення теми. Широке коло інтересів – від театральних і виставкових плакатів- афіш до вирішення соціальних та екологічних тем – визначає творчий діапазон митця. Подібна широта збагачує образну виразність, надає роботам відчуття інтелектуальної напруги. Саме через інтелектуальне сприйняття теми, відпрацювання концепції на конкретному матеріалі, узагальне- ний підхід і водночас чуттєвість конкретики, художник вирішує різноманітні задачі. Варто вка- зати, що при відносній кон’юнктурності тем, художник уникає змертвілих штампів, відшукуючи нетрадиційні підходи. Утім, однією із перших і найцікавіших постатей серед плакатистів Харкова цього пе- ріоду залишається В. Куликов. Саме його творчим доробком і розпочинається харківський театральний плакат. Гостра метафорична мова цього майстра не тільки напружена й ори- гінальна залежно від вимог театральної вистави, а й надзвичайно влучна, образна, жива, емоційна. Використовуючи широкі узагальнення, з одного боку, та ігровий потенціал візуальних символів-стереотипів, з другого, художник пропонує глядачеві нове ставлення до театрального твору, пов’язане зі сприйняттям звичних символів під новим кутом зору. Провокуюча гра, власний підхід до прочитання п’єси інтригують глядача та перетворюють сприйняття театрального пла- ката в самодостатній художній акт. Виражальні засоби майстра завжди різні, їх поєднує знакова виразність, широке площинне тло, інтенсивний колір, невимушений «живий» рисунок. Так, на- приклад, у плакаті до «Виставки робіт художників театру» зображення мольберта й макета сцени сприймається єдиним знаком на площині. Прикметно вирішуються й силуетні зображення Ромео і Джульєтти до однойменної п’єси В. Шекспіра. Вони трактуються як нероздільна, злита постать, що уже сама по собі розкриває ідею спектаклю. Власне, В. Куликов ніколи не ілюструє театральний твір, а прагне до розв’язання кон- цепції постановки. Залучаючи публіку до інтелектуальної гри, художник провокує на вза- ємини, активізує діалогічність. З приводу цього він розмірковує: «Я уявляю собі плакат як згорнуту в пластичний знак-символ інформацію про виставу, кінострічку, політичну подію тощо. Адже хороший плакат демонструє глядачеві пластичну метафору, що підлягає розко- дуванню, однак розкодуванню не обов’язково однозначному, хоча і визначено направлено- му» [5, 108]. Завдяки символічності мови харківський театральний плакат набуває характеру самодостатнього художнього явища, коли глибина авторської думки художника не підпо- рядковується режисурі чи твору повністю, не стає підлеглою, ужитковою, а рухається своїм шляхом. 258 Описуючи першу республіканську виставку «Український політичний плакат» (Київ, 1979), Л. Владич зазначає, що «в українському плакаті розвивалися тоді стилістичні лінії, пов’язані з засвоєнням і розвитком призабутих традицій радянського мистецтва 20-х рр. та образних і фор- мальних прийомів українського народного декоративного мистецтва» [2, 175]. Цей факт знаходить підтвердження у творчості В. Лесняка (створює афіші до художніх виставок). На наш погляд, його плакатні твори найбільше наближені до стилістики конструктивізму 1920-х рр., але відзначаються витонченою інтелігентною напруженістю, що не властива революційному періодові. Запозичив- ши у свого вчителя В. Ненадо символічність пластичної мови, В. Лесняк доводить власну образот- ворчу мову до максимальної виразності знака. Подібна «стриманість» виражальних засобів спо- нукає ідею твору сприймати коротко, влучно й переконливо. Плакатне мистецтво Харкова 1970–1980-х рр., існуючи як цілком самостійна складова гра- фічної школи, з одного боку, зазнало впливу графічного дизайну, від якого перейняло конструк- тивну логіку, знаковість, лаконізм виразу, з другого, – потрапило під вплив станкових форм через «живописність», емоційність, ускладненість і толерантність графічної мови. Безсумнівно, такі взаємини з системними різновидами ведуть до збагачення. Так, факт появи чуттєвої конкретики, трансформованої крізь власний емоційний відгук, у творах І. Яхіна, О. Векленка та інших пояс- нюється органічною близькістю харківського плаката до станкової графіки. Можливо, саме тому плакат Харкова, перебуваючи між станковою графікою та дизайном, звер- таючись до незаангажованих тем театральної гри, набув притаманної йому специфічності, що виявля- ється в особливій символічності виразу. Підтвердження цих думок знаходимо в М. Кагана: «Подальше нарощування узагальненого змісту образу призводить до того, що він починає так перевищувати чут- тєву конкретику, що в цю останню ідея взагалі не може поміститися, хоча й відірватися від одиничного вона не може. Структура такого типу може бути названа символічною, і їй притаманна чудова характе- ристика тієї історичної форми мистецтва, котру Гегель називає символічною» [4, 421]. Отже, за умов, що склалися в 1970–1980-х рр., у мистецькому середовищі Харкова було створено колектив гостро індивідуальних майстрів-плакатистів, які своєю творчістю сформували таке художнє явище, як харківський театральний плакат. Його особливість полягає в тому, що останній не ілюструє п’єсу, а вирішує складні символічні завдання на рівні змісту. На відміну від столичних творів, він не демонструє ідеологічного пафосу чи програмної соціальної критики; інтереси майстрів буо зосеред- жено на суто мистецьких проблемах. Спираючись на традиції 1920-х рр. і зазнаючи впливу станко- визму, даний вид графіки органічно переплівся із символічною специфікою школи. Через метафору як фіксацію головної ідеї театрального твору сукупність символічних означень, естетичності й тонкої іронії харківський плакат 1970–1980-х рр. досяг надзвичайно високого художнього рівня. Корінні зміни, що відбулися у вітчизняному мистецтві в 1990-х рр., переорієнтували плакат на виконання нових завдань. Він зазнав нової видової трансформації, а саме – розділився на соці- альний та рекламний і повністю підпорядкував графічному дизайну. Ідеологічні функції, на яких було зосереджене плакатне мистецтво 1970–1980-х рр., нівелювали: політичний плакат став час- тиною рекламного комплексу, театральний зник – із зубожінням театрів (від середини 1990-х рр.) замовлення на театральні плакати практично зникли. 1. Апинян Т. Философия игры // Бахтин М. Эстетическое наследие и современность: В 2 ч. – Саранск. – 1992. – Ч. 2. – С. 263–272. 2. Владич Л. Майстри плаката: Альбом. – К., 1989. 3. Гладун О. Харківський плакат 1970–1990-х рр. // Вісник ХДАДМ. – Х., 2004. – № 3. – С. 23–27. 4. Каган М. Морфология искусства. – Л., 1972. 5. Пивненко А. Виталий Куликов – мастер плаката // Советская графика. – М., 1983. – Вып. 7. – С. 191–198. 6. Свирида И. Начиная с афиши: [И. Яхин] // Творчество. – М., 1981. – № 7. – С. 10–14. 7. Свиридова И. Советский политический плакат. – М., 1975. 8. Цыганков В. Какой сегодня спектакль?: [Художники Харькова: О. Векленко, А. Удовенко, В. Куликов, И. Яхин] // Реклама. – 1988. – № 3. – С. 9–11. 9. Шевченко В. Традиції та розвиток графічної школи // 75 років вищої художньої школи Хар- кова. – Х., 1996. – C. 63–64. 10. Шевченко В. Український плакат: [Історія розвитку] // M.A.D.E. – 2001. – № 1. – С. 130–139.

Театральний плакат Харкова 1970–1980-х років: регіональна специфіка

Репозитарії

Схожі ресурси