Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

У статті проаналізовано специфіку функціонування органів самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Констатовано, що наслідком революційних подій 1848 р. стало скасування кріпосного права та виокремлення Буковини у коронний край. У середині ХІХ ст. у Чернівцях реалізовано з...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2019
1. Verfasser:	Добржанський, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут історії України НАН України 2019
Schriftenreihe:	Краєзнавство
Schlagworte:	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169697
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / С. Добржанський // Краєзнавство. — 2019. — № 2. — С. 29-36. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-169697
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1696972020-06-23T01:25:51Z Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Добржанський, С. Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення У статті проаналізовано специфіку функціонування органів самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Констатовано, що наслідком революційних подій 1848 р. стало скасування кріпосного права та виокремлення Буковини у коронний край. У середині ХІХ ст. у Чернівцях реалізовано значні економічні проекти: побудовано пивоварний завод, парову станцію, лікеро-горілчану фабрику та плиткову фабрику. У 1850 році була створена торгово-промислова палата. Невдовзі розпочав роботу телеграф (1855 р.), було побудовано Львівсько-Чернівецьку залізницю (1866 р.) та електростанцію (1895 р.), запрацював трамвай (1897 р.), а у 1895–1912 рр. – система водопостачання і водовідведення. Вже на початку ХХ ст. побудовано міський театр і залізничний вокзал. Завдячуючи міській владі, центр міста набув вигляду європейського міста, Чернівці стали називати «Малим Віднем». У 1895 році на підприємствах міста було зайнято понад 2500 працівників, у 1910 році тут працювало 2140 торговців і 1400 купців. Вказано, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття Чернівці були центром одночасно українського та румунського національних рухів. Проаналізовано особливості виборчого законодавства та етапи виборчого процесу. В його основі знаходився майновий і соціальний ценз. Вказано, що Статут 1864 р. значно розширив права міського самоврядування Чернівців. Окрему увагу зосереджено на функціональних обов'язках громадської ради і магістрату. Вони мали розпорядчо-наглядові та адміністративно-виконавчі функції відповідно. Натомість крайова влада наглядала за тим, щоб органи самоврядування не перевищували повноважень і не порушували законодавства. Негативною рисою розвитку Чернівців того часу була відсутність українського представництва у органах влади аж до початку ХХ ст. Проект 1912 р. відкривав гарні перспективи для розвитку самоврядування і поглиблення автономії. Однак, цей процес було перервано початком Першої світової війни. In the article it has been analyzed the specifics of the functioning of self-government bodies in the second half of XIX – early XX century. The revolutionary events of 1848 led to the abolition of serfdom, the establishment of Bukovyna as a crown land. In the middle of the 19th century Chernivtsi experienced an upsurge in economic development: a brewery steam mill, distillery, and tile factory were built. In 1850 a chamber of commerce was established. Development was stimulated by the introduction of telegraph communications in 1855, the construction of the Lviv-Chernivtsi railroad in 1866, the building of an electric power station in 1895, the establishment of an electric streetcar system in 1897, and the introduction of a water-supply and a sewage disposal system in 1895–1912. At the beginning of the 20th century the city theater and the railway station were built. The center of the city acquired the appearance of a European city and was often referred to as «Little Vienna». In 1895 over 2,500 workers were employed in the factories of Chernivtsi, іn 1910 there were 2,140 tradesmen and 1,400 merchants in the town. During the 19th and early 20th century, Chernivtsi became a center of both Ukrainian and Romanian national movements. The peculiarities of electoral legislation and the stages of the election process have been analyzed. It was based on property and social qualifications. It was indicated that the Statute in 1864 significantly expanded the rights of Chernivtsi urban self-government. Particular attention has been focused on functional responsibilities of public council and magistrate. They had the regulatory with supervisory and administrative executive functions respectively. In return the regional authorities has supervised that the bodies of self-government has not exceeded powers and has not violated the law. The negative feature of the development of Chernivtsi at that time was the lack of Ukrainian representation in the authorities until the beginning of the twentieth century. The project in 1912 opened good prospects for the development of self-government and deepening autonomy. However, this process was interrupted by the start of the First World War. 2019 Article Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / С. Добржанський // Краєзнавство. — 2019. — № 2. — С. 29-36. — Бібліогр.: 2 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169697 908(477).07:352.075 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
spellingShingle	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення Добржанський, С. Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Краєзнавство
description	У статті проаналізовано специфіку функціонування органів самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Констатовано, що наслідком революційних подій 1848 р. стало скасування кріпосного права та виокремлення Буковини у коронний край. У середині ХІХ ст. у Чернівцях реалізовано значні економічні проекти: побудовано пивоварний завод, парову станцію, лікеро-горілчану фабрику та плиткову фабрику. У 1850 році була створена торгово-промислова палата. Невдовзі розпочав роботу телеграф (1855 р.), було побудовано Львівсько-Чернівецьку залізницю (1866 р.) та електростанцію (1895 р.), запрацював трамвай (1897 р.), а у 1895–1912 рр. – система водопостачання і водовідведення. Вже на початку ХХ ст. побудовано міський театр і залізничний вокзал. Завдячуючи міській владі, центр міста набув вигляду європейського міста, Чернівці стали називати «Малим Віднем». У 1895 році на підприємствах міста було зайнято понад 2500 працівників, у 1910 році тут працювало 2140 торговців і 1400 купців. Вказано, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття Чернівці були центром одночасно українського та румунського національних рухів. Проаналізовано особливості виборчого законодавства та етапи виборчого процесу. В його основі знаходився майновий і соціальний ценз. Вказано, що Статут 1864 р. значно розширив права міського самоврядування Чернівців. Окрему увагу зосереджено на функціональних обов'язках громадської ради і магістрату. Вони мали розпорядчо-наглядові та адміністративно-виконавчі функції відповідно. Натомість крайова влада наглядала за тим, щоб органи самоврядування не перевищували повноважень і не порушували законодавства. Негативною рисою розвитку Чернівців того часу була відсутність українського представництва у органах влади аж до початку ХХ ст. Проект 1912 р. відкривав гарні перспективи для розвитку самоврядування і поглиблення автономії. Однак, цей процес було перервано початком Першої світової війни.
format	Article
author	Добржанський, С.
author_facet	Добржанський, С.
author_sort	Добржанський, С.
title	Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_short	Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full	Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_fullStr	Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_full_unstemmed	Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.
title_sort	розвиток міського самоврядування чернівців у другій половині хіх – на початку хх ст.
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Історія міст і сіл України: історико-теоретичні проблеми вивчення
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169697
citation_txt	Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. / С. Добржанський // Краєзнавство. — 2019. — № 2. — С. 29-36. — Бібліогр.: 2 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT dobržansʹkijs rozvitokmísʹkogosamovrâduvannâčernívcívudrugíjpoloviníhíhnapočatkuhhst
first_indexed	2025-07-15T04:32:13Z
last_indexed	2025-07-15T04:32:13Z
_version_	1837685996585484288
fulltext	УДК 908(477).07:352.075 Сергій Добржанський (м. Чернівці) кандидат історичних наук, доцент кафедри історії України Чернівецького національного університету імені Юрія Федьковича E-mail: dobrserg2128@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2443-3591 Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. У статті проаналізовано специфіку функціонування органів самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. Констатовано, що наслідком революційних подій 1848 р. стало скасування кріпосного права та виокремлення Буковини у коронний край. У середині ХІХ ст. у Чернівцях реалізовано значні економічні проекти: побудовано пивоварний завод, парову станцію, лікеро-горілчану фабрику та плиткову фабрику. У 1850 році була створена торгово-промислова палата. Невдовзі розпочав роботу телеграф (1855 р.), було побудовано Львівсько-Чернівецьку залізницю (1866 р.) та електростанцію (1895 р.), запрацював трамвай (1897 р.), а у 1895–1912 рр. – система водопостачання і водовідведення. Вже на початку ХХ ст. побудовано міський театр і залізничний вокзал. Завдячуючи міській владі, центр міста набув вигляду європейського міста, Чернівці стали називати «Малим Віднем». У 1895 році на підприємствах міста було зайнято понад 2500 працівників, у 1910 році тут працювало 2140 торговців і 1400 купців. Вказано, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ століття Чернівці були центром одночасно україн- ського та румунського національних рухів. Проаналізовано особливості виборчого законодавства та етапи виборчого процесу. В його основі знаходився майновий і соціальний ценз. Вказано, що Статут 1864 р. значно розширив права міського самоврядування Чернівців. Окрему увагу зосереджено на функціональних обов’язках громадської ради і магістрату. Вони мали розпорядчо-наглядові та адміністративно-виконавчі функції відповідно. На- томість крайова влада наглядала за тим, щоб органи самоврядування не перевищували повноважень і не порушували законодавства. Негативною рисою розвитку Чернівців того часу була відсутність українського представництва у органах влади аж до початку ХХ ст. Проект 1912 р. відкривав гарні перспективи для розвитку самоврядування і поглиблення автономії. Однак, цей процес було перервано початком Першої світової війни. Ключові слова: міське самоврядування, виборче право, міський статут, бургомістр, магістрат. Serhii Dobrzhanskyi (Chernivtsi) Candidate of Historical (Ph. D. in History), Associate professor, Department of history of Ukraine, Yuriy Fedkovych Chernivtsi National University E-mail: dobrserg2128@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2443-3591 Еhe development of Сhernivtsi urban self-government in the second half of ХІХ – early ХХ century In the article it has been analyzed the specifics of the functioning of self-government bodies in the second half of XIX – early XX century. The revolutionary events of 1848 led to the abolition of serfdom, the establishment of Bukovyna as a crown land. In the middle of the 19th century Chernivtsi experienced an upsurge in economic development: a brewery, 29 Реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади в Україні, яке у відповідності із основними засадами Єв- ропейської хартії місцевого самоврядування відбувається впродовж останніх років, перед- бачає проведення низки структурних змін, спрямованих на реалізацію децентралізації, розвиток інфраструктури, залучення громад- ськості до розробки управлінських рішень, за- безпечення контролю за здійснення владних повноважень тощо. У відповідній концепції 2014 р. справедливо констатувалося, що іс- нуюча система не задовольняла потреб суспіль- ства, не забезпечувала створення та підтримку сприятливого життєвого середовища, необхід- ного для всебічного розвитку людини, її само- реалізації й захисту прав, надання населенню високоякісних і доступних послуг. Зважаючи на це, доцільно не лише враховувати зарубіжний досвід та здійснювати експертний аналіз, а й проводити історичні дослідження, спрямовані на врахування досягнень і помилок минулого. Відтак, пропонована розвідка має наукову та суспільно-політичну актуальність. В історії міста Чернівці вирішальним і пе- реломним стало приєднання Буковини до Ав- стрії. Австрійці зробили місто адміністратив- ним центром краю, розмістили тут органи військового, а потім окружного правління. Зви- чайно, це сприяло розбудові міста і поставило на порядок денний формування органів мі- ського управління. 1786 р. Чернівці отримали перший міський статут, укладений військовим очільником краю генералом К. Енценбергом. Згідно цього документу містом управляв гро- мадський (міський) суд, який складався з міського судді та 4 радних. Вони обиралися терміном на 3 роки. Після входження Буковини до складу Коро- лівства Галичини і Володимирії управляти Чер- нівцями продовжував громадський суд. Але роз- виток міста потребував удосконалення системи управління. В результаті активного наполягання тутешніх жителів 2 вересня 1832 р. Чернівцям було надано магдебурзьке право. Це стало важ- ливим кроком у розвитку міського самовряду- вання, щоправда міський магістрат та міщан- ський комітет мали досить обмежені права. Як писав Р. Кайндль: «…надто великий вплив ок- ружних та крайових властей та мале значення міщанського комітету залишалися й у подаль- шому гальмом у розвитку міста»1. Революція 1848–1849 рр. стала новою ру- біжною датою для Чернівців. У октройованій (дарованій) конституції 4 березня 1849 р., яку підписав імператор Франц-Йосиф під тиском ре- волюційних подій, Буковину було відділено від Галичини і проголошено окремим коронним steam mill, distillery, and tile factory were built. In 1850 a chamber of commerce was established. Development was stimulated by the introduction of telegraph communications in 1855, the construction of the Lviv-Chernivtsi railroad in 1866, the building of an electric power station in 1895, the establishment of an electric streetcar system in 1897, and the introduction of a water-supply and a sewage disposal system in 1895–1912. At the beginning of the 20th century the city theater and the railway station were built. The center of the city acquired the appearance of a European city and was often referred to as «Little Vienna». In 1895 over 2,500 workers were employed in the factories of Chernivtsi, іn 1910 there were 2,140 tradesmen and 1,400 merchants in the town. During the 19th and early 20th century, Chernivtsi became a center of both Ukrainian and Romanian national movements. The peculiarities of electoral legislation and the stages of the election process have been analyzed. It was based on property and social qualifications. It was indicated that the Statute in 1864 significantly expanded the rights of Chernivtsi urban self-government. Particular attention has been focused on functional responsi- bilities of public council and magistrate. They had the regulatory with supervisory and administrative executive functions respectively. In return the regional authorities has supervised that the bodies of self-government has not exceeded powers and has not violated the law. The negative feature of the development of Chernivtsi at that time was the lack of Ukrainian representation in the authorities until the beginning of the twentieth century. The project in 1912 opened good prospects for the development of self-government and deepening autonomy. However, this process was interrupted by the start of the First World War. Key words: Self-government, Election law, City Statute, Magistrate, Burgomaster. 2 ’2019Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О 30 1 Кайндль Р. Історія Чернівців. – Чернівці, 2003. – С. 148. Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. 31 2 Allgemeines Reichs-Gesetz- und Regierungsblatt für das Kaiserthum Österreich. Jahrgang 1849. – Wien, 1850. – S. 154. 3 Ibid. – S. 203. 4 Reichs-Gesetz-Blatt für das Kaiserthum Österreich. – Jahrgang 1862. – IX. Stück. – Wien, 1862. – S. 36–41. 5 Ibid. – С. 41. 6 Gesetz und Verordnungs Blatt für das Gerzogthum Bukowina Jahrgang 1863. VII Stück. 7 Дневник законов та распоряжений для герцогства Буковины. – Рочник 1864. – Ч. ІІ. 8 Werner O. Elemente europäischer Rechtskultur: rechtshistorische Aufsätze aus den Jahren 1961–2003. – Böh- lau Verlag, Wien, 2003. – S. 698. 9 Дневник законов та распоряжений для герцогства Буковины. – Рочник 1864. – Ч. ІІ. – С. 3. краєм Габсбурзької імперії зі статусом герцог- ства. Чернівці відповідно стали столицею однієї з 15 областей Цислейтанії, що значно підвищило статус міста. У цій же конституції було проголошено ряд нововведень щодо місцевого управління імперії. Зокрема, 33 параграф гарантував місцевим гро- мадам право обирати своїх представників в органи самоврядування, самостійно приймати нових членів громади і управляти своїми спра- вами, відкрито здійснювати фінансову діяль- ність, публічно проводити засідання своїх пред- ставників тощо2. Ці положення було поглиблено в окремому тимчасовому законі для громад (громадському законі) від 17 березня 1849 р. У вступній частині цього документу декларува- лося: «Основою вільної держави є вільні гро- мади»3. Відтак громадам передавалося широке коло повноважень, які поділялися на природні і делеговані. Однак цей закон не вступив у дію, оскільки 31 грудня 1851 р. конституцію 1849 р. було скасовано, а в імперії встановлено неоаб- солютистський порядок. Нові зміни в Австрії відбулися після публі- кації жовтневого 1860 р. диплому і лютневого патенту 1861 р., згідно з якими в державі від- новлювався конституційний лад. 5 березня 1862 р. було прийнято закон, який фіксував засадничі правила для управління місцевими громадами4. У ньому визначалася їх сфера по- вноважень. Зокрема громади відповідали за безпеку особи і власності, розвиток місцевих доріг, мостів, нагляд за дотриманням стандартів мір і ваги, охорону здоров’я, нагляд за службо- вим порядком, нагляд за моральністю, догляд за убогими, нагляд за будівництвом і пожежною безпекою, заснування і утримання народних шкіл, залагодження суперечок між членами громади за допомогою обраних мужів довір’я, публічні добровільні ліцитації рухомого майна тощо. У законі зазначалося, що будь-яка нерухо- мість повинна перебувати на обліку в громадах. У ХХІІ статті закону 1862 р. про місцеві громади вказувалося, що столичні міста коронних зе- мель, а також інші важливі міста та курорти отримують на основі крайових законів окремі статути, які затверджуються імператором5. На основі загальноімперського закону про місцеві громади і громадське самоврядування 14 листопада 1863 р. було затверджено «Громад- ський порядок для герцогства Буковина»6. Доку- мент фіксував, що кожна громада з власними ор- ганами управління в місті, містечку чи селі, вважається місцевою громадою. Вказувалося, що декілька громад можуть об’єднатися, але тільки на добровільних засадах. Імперський закон від 5 березня 1862 р. та крайовий закон від 14 листопада 1863 р. стали правовим фундаментом для розвитку місцевого самоврядування на Буковині. На підставі цих за- конів буковинським сеймом було прийнято закон, затверджений імператором Францом-Йо- сифом 8 березня 1864 р., який для Чернівців на- давав окремий громадський статут7. Із цього часу в статистичних та інших документах місто фігурувало саме у цьому статусі. На початку ХХ ст. в Австрії нараховувалося 33 міста з окре- мими статутами8. На Буковині це були тільки Чернівці, в Галичині – Львів та Краків. Статут Чернівців складався з трьох розділів і мав 109 статей. У першому розділі «Про тери- торію міської громади і про членів громади» за- значалося, що громаду міста Чернівці станов- лять безпосередньо середмістя і передмістя Роша, Клокучка, Каличанка та Гореча9. У гро- маді розрізнялися її члени і чужинці. Перші поділялися на тих, хто належить до громади (відносились корінні жителі Чернівців) і міщан (ті, хто склали присягу). Міщанином могли бути чоловіки, які володіли власним господарством, мали пасивне і активне виборче право і ті, хто впродовж трьох років сплачував прямого по- датку не менше 20 гульденів щорічно. Громада також мала право надавати ав- стрійським підданим почесне громадянство, незалежно від того в якій громаді вони перебу- вали. Обов’язковим було ведення запису її чле- нів, із яким могли вільно ознайомитися інші. Членам громади гарантувалися рівні права і обов’язки. Чужинцями вважалися всі, хто про- живав у місті, але до громади не належав. Їм не можна було забороняти проживати на території Чернівців. Другий розділ статуту стосувався управ- ління громадою10. Керівними органами були гро- мадська (міська) рада і магістрат. Громадська рада мала розпорядчі і наглядові функції влади, а магістрат – адміністративні та виконавчі. На чолі обох органів стояв бургомістр. Громадська рада обиралася членами черні- вецької громади чоловічої статі. Брати участь у виборах мали право міщани і почесні міщани, а також, всі, хто платили від будинку або земель- ної ділянки не менше 5 гульденів податку в се- редмісті і 3 гульдени у передмісті, ті хто пла- тили взагалі прямих податків у середмісті не менше 10 гульденів, а у передмісті – 6 гульде- нів, вище духовенство всіх конфесій, надвірні, державні, крайові урядники та урядники публіч- них фондів, адвокати, нотаріуси та лікарі, а також ті, хто здобули магістерський ступінь у навчальних закладах за межами краю, керів- ники та надучителі народних шкіл, а також ди- ректори, професори і вчителі середніх та вищих навчальних закладів та ін. Виборчого права були позбавлені офіцери, які перебували на військовій службі, жінки, най- мані працівники, помічники ремісників, ті, хто перебували під опікою, не мали сталого заро- бітку і не сплачували належного податку тощо. Також позбавлялися виборчого права притягнені до відповідальності за кримінальні злочини і бродяжництво. Активним виборчим правом користувалися всі члени громади чоловічої статі, яким випов- нилося 24 роки. Позбавлені нього (крім тих, хто не мав і пасивного виборчого права) були уряд- ники і слуги громади, особи визнані винними в аморальності, звільнені від служби за дисциплі- нарні порушення. Чернівецька громада поділялася на три ви- борчі округи. Перший становило середмістя Чер- нівців. Тут обиралося 45 депутатів громадської ради. До меж другого виборчого округу входило передмістя Роша, де обиралося 3 депутати. Тре- тій – становили передмістя Калічанка, Клокучка і Гореча. Тут обирали 2 депутатів. Таким чином громадська рада складалася з 50 депутатів. Право вибору можна було здійснювати тільки в одному виборчому окрузі. Належність до нього визначалася місцем сплати податку. Якщо виборець не потрапляв до жодного з ви- борчих округів за цим параметром, тоді він реа- лізовував своє виборче право за місцем прожи- вання. У першому окрузі виборці поділялися на три курії. У кожній з них вони забезпечували сплату третини прямих податків. Якщо виборці сплачували однакову кількість податків і були на межі входження в одну з курій, то перевага на- давалася міщанину, а серед двох міщан – стар- шому за віком. Від кожної з курій обиралося 15 депутатів. До першої виборчої курії першого вибор- чого округу належали (крім тих, хто потрап- ляли сюди за величиною сплаченого податку) почесні міщани, надвірні, державні, крайові та урядники публічних фондів, офіцери, які не пе- ребували на службі за умови, що сплати не менше 30 гульденів прибуткового податку. Якщо ж ці категорії платили менше, то зарахо- вувалися до другої курії. До неї також належали вищі священики, адвокати, нотаріуси, лікарі, директори і надучителі народних шкіл, дирек- тори, професори і вчителі вищих шкіл. Мі- щани, а також надвірні, державні, крайові та урядники публічних фондів, офіцери, які не пе- ребували на службі і взагалі не сплачували при- бутковий податок потрапляли до третьої курії. Другий і третій округи на виборчі курії не поділялися. 2 ’2019Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О 32 10 Дневник законов та распоряжений для герцогства Буковины. – Рочник 1864. – Ч. ІІ. – С. 6–20. Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. 33 За чотири тижні до виборів списки вибор- ців по округах і куріях подавалися в ратушу і виставлялися там для публічного розгляду. Списки можна було оскаржити не пізніше, ніж за 8 днів до виборів. Комісія у складі бургоміс- тра і чотирьох обраних членів громадської ради розглядала відповідні звернення. За 6 днів до ви- борів будь-які зміни у списках заборонялися. Процедура виборів проводилася виборчими комісіями. Для кожного округу і курії створюва- лася окрема комісія з 5 осіб, яку призначав бур- гомістр. Як правило, її очолював член громад- ської ради. Спочатку обирали виборці третього виборчого округу, потім другого, потім перша курія, за нею друга і в кінці третя курія першого виборчого округу. Вибори в кожному окрузі і в кожній курії першого округу проводилися в окремі дні. Кожен мав голосувати особисто. Для цього він повинен був прибути в призначений час у відповідне місце до комісії, де його записували у протокол. Кожен виборець записував у картку стільки прізвищ, скільки обиралося до громад- ської ради в його курії або окрузі. Після завер- шення терміну подачі карток комісія підрахову- вала подані голоси. Обраним вважався той, хто отримав абсолютну більшість голосів. У разі, коли декілька претендентів набрали однакову кількість голосів передбачався другий тур голо- сування. Обраний до громадської ради не мав права відмовитися від вибору без поважної причини. У разі відмови, міська рада мала право оштра- фувати цю особу на суму до 100 гульденів. Ви- няток становили священики, учителі, урядники різних рівнів, військові дійсної служби, особи старші 60 років, особи, які вже двічі обиралися до міської ради, за станом здоров’я і ті, хто впро- довж року часто відлучався з громади. До гро- мадської ради обирали на чотири роки. Кожних два роки половина членів громадської ради пе- реобиралася. Перший раз, цю половину пере- обирали за жеребкуванням. Громадська рада обирала зі свого складу бургомістра. У виборах повинно було брати участь не менше ¾ членів міської ради. Обра- ним, вважався той, хто набрав абсолютну кіль- кість голосів. У разі однакової кількості голосів передбачався другий тур. Якщо ж і у другому турі претенденти набирали однакову кількість голосів, бургомістра визначали за жеребкуван- ням. Цю посадову особу також обирали на 4 роки, а віце-бургомістра – на 2 роки. Обрання бурго- містра затверджував імператор. Члени громад- ської ради працювали на громадських засадах, бургомістр і віце-бургомістр отримували заро- бітну плату. Як уже зазначалося, адміністративним і ви- конуючим органом громади був магістрат. Він складався з бургомістра, віце-бургомістра, чоти- рьох міських радників, а також необхідного пер- соналу урядників і слуг. Міські радники обира- лися з членів громадської ради і переобиралися кожні два роки. Громадська рада встановлювала міським радникам жалування. Третій розділ статуту стосувався сфери компетенції міської громади та її органів само- врядування11. Як і в законах про місцеве само- врядування 1862 і 1863 рр. коло дій міської громади поділялося на самостійне і перенесене. До першого входило управління міським господарством, нагляд за безпекою особи і власності, утримання доріг, площ, мостів, без- пека пересування на дорогах і по воді, нагляд за торгівлею, стандартами мір і ваги, охорона здоров’я, нагляд за слугами і робітниками, на- гляд за будівництвом, протипожежна охорона, розвиток початкових (народних) та середніх шкіл, розв’язання суперечок обраними з членів громади мужами довір’я, утримання поліції, доброчинних закладів, міщанського шпиталю та ін. Повноваження громади включали нагляд за дотриманням загальноімперських та крайових законів, за справами політичного управління тощо. На громадську (міську) раду покладався обов’язок захищати інтереси громади. Вона по- винна була дбати про рухоме і нерухоме майно громади, формувати прибуткову і видаткову час- тини бюджету міста, дбати про покриття дефі- циту, публікувати бюджет. Громадська рада мала право запроваджувати додаткові (до прямих і прибуткових) податки. До повноважень громади належав також вибір бургомістра, його заступника і міських 11 Дневник законов та распоряжений для герцогства Буковины. – Рочник 1864. – Ч. ІІ. – С. 20–36. радників, надання права власності, права мі- щанства і звання почесного міщанина, визна- чення кількості урядників і громадських слуг, встановлення розміру їхнього жалування, по- дання петицій від імені громади. Громадська рада мала право встановлювати свої приписи до виконання, а за їх порушення – карати штра- фом розміром до 25 гульденів або арештом до 5 днів. Засідання громадської ради проводив бур- гомістр або його заступник. Вони повинні були відбуватися публічно, але в окремих випадках за рішенням бургомістра або за пропозицією 5 членів ради могли проходити в закритому ре- жимі. Стосовно магістрату зазначалося, що він ви- конував всі ухвали громадської ради. На нього покладався обов’язок готувати проект бюджету міста і подавати його на розгляд громадської ради за три місяці до початку адміністративного року. Магістрат наглядав за громадськими ка- сами і доброчинними закладами, контролював торгівлю та виконання приписів щодо її ведення, стежив за отриманням громадських прибутків, утримував поліцію. Органи міського самоврядування перебу- вали під контролем вищих інстанцій. Зокрема крайовий сейм через виділ наглядав, щоб мі- ський маєток і добро громади перебували в на- лежному стані. Виділ сейму мав право вимагати звіт від органів самоврядування про стан справ і надсилати своїх комісарів для вивчення цих пи- тань. Окремі питання, зокрема щодо продажу нерухомості вартістю понад 10 тис. гульденів, отримання позики, якщо вона перевищувала міські доходи, можна було вирішувати тільки з дозволу буковинського сейму. Крайова влада повинна наглядала за тим, щоб органи міського самоврядування не переви- щували повноважень і не порушували існуючі закони. Уряд мав право розпустити міську раду. У такому випадку впродовж 6 тижнів мали при- значатися нові вибори. На цей час працював тимчасовий магістрат у складі п’яти міських радників на чолі з головою. Зміни до статуту мав право вносити крайовий уряд. Таким чином, Статут 1864 р. значно розши- рював права міського самоврядування Чернівців. Воно здійснювалося на відносно демократич- них засадах, однак в основу виборчої системи було покладено величину сплати податків (май- новий ценз), а також належність до певних при- вілейованих соціальних груп (соціальний ценз). Це обмежувало доступ до самоврядування ши- роких верств біднішого населення Чернівців. Міська рада і міський магістрат на чолі з бурго- містром мали широкі повноваження, але в ок- ремих питаннях перебували під контролем Буковинського сейму, крайового президента і крайового правління, а також уряду. Тим не менше, статут відкривав широкі можливості для реалізації міського самоврядування і вирішення питань економічного та соціального розвитку міста. До кінця ХІХ ст. до статуту двічі вносилися зміни. Перший раз у 1868 р. у зв’язку з ухвале- ним законом від 20 вересня 1868 р., згідно якого чужинців (не членів громади) почали називати співучасниками громади (Gemeindegenossen). Їм надавалося активне і пасивне виборче право при виборах до громадської ради на тих самих заса- дах, що і членам громади. В залежності від сплати податку або наявних привілеїв вони включалися до однієї з трьох виборчих курій се- редмістя Чернівців12. Друга зміна відбулася від- повідно до закону від 1 березня 1874 р., за яким вводилася посада другого віце-бургомістра13. Він ставав членом магістрату тільки тоді, коли заміщав бургомістра. Загалом, Статут Чернівців загалом давав можливість ефективно управляти містом. Під- твердженням цьому може бути те, що в другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. населений пункт швидко зростав, розвивалася інфраструк- тура, велося інтенсивне будівництво адміністра- тивних та житлових споруд. За період з 1869 по 1910 р. населення місто зросло з 33 884 до 85 458, тобто більш ніж у 2,5 рази14. 2 ’2019Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О 34 12 Дневник законов та распоряжений для герцогства Буковины. – Рочник 1868. – Ч. ХІІ. – С. 12–13. 13 Там же. – Рочник 1874. – Ч. V. – С. 9–12. 14 Orts-Repertorium des Herzogtums Bukowina. Auf Grundlage der Volkszählung vom 31 Dezember 1869 be- arbeitet. – Czernowitz, 1869. – S. 3; Mitteilungen des statistischen Landesamtes des Herzogtums Bukowina. – Czer- nowitz, 1913. – Heft XVII. – S. 56–57. Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. 35 15 Mitteilungen des statistischen Landesamtes des Herzogtums Bukowina. – Czernowitz, 1913. – Heft XVII. – S. 56–57. 16 Віче чернівецьких русинів // Народний голос (Чернівці). – 1910. – 25 травня. 17 З Чернівецької міської ради // Народний голос (Чернівці). – 1910. – 27 січня. 18 Stenographische Protokolle des Bukowiner Landtages der zweiten Session der elften Wahlperiode, 1912. – Czernowitz, 1912. – Beilage 266. – S. 2–37. 19 Там само. – С. 38–56. 20 Чернівецька виборча реформа // Нова Буковина (Чернівці). – 1912. – 27 жовтня. Однак, на початку ХХ ст. ситуація зміни- лася. На Буковині було проведено цілу низку ре- форм, зокрема змінено виборчий закон щодо ви- борів до Буковинського сейму, ухвалено новий громадський статут для сільських громад та новий виборчий закон для для органів громад- ського самоврядування. Все це стимулювало об- говорення необхідності змін статуту Чернівців. Особливо активно за це виступали українці та румуни. Більшість жителів Чернівців цих етніч- них груп належали до бідніших верств насе- лення і тому мали невелике представництво в громадській раді Чернівців. Між тим, чисель- ність українців і румунів серед жителів Чернів- ців поступово зростала. У 1910 р. в Чернівцях проживало 41 360 німців і євреїв, 15 254 україн- ців, 13 440 румунів, 14 893 поляків15. Отже, німці і євреї становили 48,4%, українці – 17,9%, румуни – 15,7%, поляки – 17,4%. У міській раді українці довгий час взагалі не мали представництва, потім мали двох де- путатів і тільки у 1910 р. вибороли 4 місця для своїх представників. Це не давало можливості впливати на ухвалення рішень і викликало не- задоволення, про що неодноразово заявляли українські представники. Зокрема, 22 травня 1910 р. українське політичне товариство «Ру- ська рада» скликало віче в Українському на- родному домі, на якому обговорили недоліки управління Чернівцями. З великою промовою виступив секретар товариства Остап Луцький. Він звинуватив міську раду в тому, що вона ви- трачає великі суми грошей на непотрібні речі, вказав на неефективне ведення обліку нерухо- мого майна та земель, несвоєчасне оприлюд- нення бюджету на наступний рік і виділення занадто великих коштів на утримання адмініс- тративного апарату тощо16. Зважаючи на це, українці, а разом із ними і румуни та деякі представники інших етнічних груп, вимагали змінити статут Чернівців, за- провадивши при виборах міської ради націо- нальні курії, на зразок виборчого закону до Бу- ковинського сейму. Тутешня адміністрація за- галом погоджувалася на такі зміни. Вже в січні 1910 р. було запропоновано перший варіант зміненого статуту. Передбачалося збільшити кількість членів міської ради до 70. Місто в кожній національній курії створювало один ви- борчий округ, а виборці поділялися на 4 групи (кола) за майновим станом. У результаті німцям і євреям припадало 42 місця (25 євреїв і 17 нім- ців), українцям 10, румунам і полякам по 917. Пізніше було вирішено збільшити кількість членів міської ради до 72, установивши пред- ставництво румунів і поляків також по 10. Цього ж року Буковинський сейм затвер- див новий статут, однак він був повернутий на доопрацювання. Слід віддати належне депута- там сейму, які оперативно внесли поправки в проект і вже 21 жовтня 1912 р. Буковинський сейм повторно ухвалив новий статут для Чер- нівців18 і окремо новий виборчий закон для ор- ганів міського самоврядування міста19. У цих актах зазначалося, що виборче право поширю- валося на всі верстви міського населення, однак зберігалися майнові курії (виборчі кола). У середмісті їх було 4, у передмісті – 2. Гро- мадська рада мала створити виконавчий комі- тет (магістрат), до якого входили бургомістр, 4 віце-бургомістра і 9 радних. Кожна з основ- них національностей повинна була мати од- ного віце-бургомістра. Щодо радних, то 6 з них обиралися від німецько-єврейської курії і по одному від решти національних курій. В націо- нальних куріях і виборчих колах запроваджува- лося пропорційне виборче право20. За вимогою тодішнього віце-бургомістра С. Вайсельберга збільшувалася кількість мандатів до міської ради від середмістя і зменшувалася від перед- мість. Характерно, що значна частина депутатів міської ради виступила проти таких змін. На за- сіданні 22 жовтня 1912 р. навколо питання онов- лення статуту розгорілися гострі дебати, після яких 23 депутати ухвалили протест проти дій Буковинського сейму21. Можливо це вплинуло на центральні органи влади, бо до початку Пер- шої світової війни новий статут м. Чернівців так і не був санкціонований імператором. Таким чином, у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст. місто Чернівці управлялося ок- ремим статутом, затвердженим імператором. Статут відкрив широкі можливості для розвитку управління містом, хоча й зберігалася правова перевага заможних верств та окремих приві- лейованих груп жителів міста над менш замож- ними. Розвиток міста як багатонаціонального центру поставив на порядок дня нові завдання щодо задоволення потреб окремих національних груп. Проект 1912 р., ухвалений Буковинським сеймом, відкривав непогані перспективи для розвитку міського самоврядування і поглиб- лення автономії міста. Однак, цей процес було перервано початком Першої світової війни. 2 ’2019Сергій Добржанський К Р А Є З Н А В С Т В О 36 21 Чернівецька виборча реформа // Нова Буковина (Чернівці). – 1912. – 27 жовтня. S. 56–57. 1. Kaindl, R.F. (2005). Istoriia Chernivtsiv vid naidavnishykh chasiv do sohodennia, prysviachena 60-litnomu yuvileiu pravlinnia Yoho Velychnosti Tsi- saria Frantsa Yosyfa I, v pam’iat pro pershu dokumen- talnu zghadku pro misto Chernivtsi 500 rokiv tomu. Chernivtsi: [b. v.]. [in Ukrainian]. 2. Werner, O. (2003). Elemente europäischer Rechtskultur: rechtshistorische Aufsätze aus den Jahren 1961–2003. – Böhlau Verlag, Wien. [in Eng- lish]. References

Розвиток міського самоврядування Чернівців у другій половині ХІХ – на початку ХХ ст.

Institution

Ähnliche Einträge