Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца

У статті відтворено біографію співробітника радянських органів державної безпеки Зіновія Лунєва з наголосом на його роботі в іноземному відділку контрозвідувального відділу ДПУ УСРР. За матеріалами особової справи З. Лунєва встановлено прізвища військовослужбовців та цивільних осіб, притягнутих д...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2019
Автори:	Бажан, О., Золотарьов, В.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут історії України НАН України 2019
Назва видання:	Краєзнавство
Теми:	Історія України у світлі регіональних досліджень
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169709
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2019. — № 2. — С. 161-174. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-169709
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1697092020-06-23T01:26:07Z Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца Бажан, О. Золотарьов, В. Історія України у світлі регіональних досліджень У статті відтворено біографію співробітника радянських органів державної безпеки Зіновія Лунєва з наголосом на його роботі в іноземному відділку контрозвідувального відділу ДПУ УСРР. За матеріалами особової справи З. Лунєва встановлено прізвища військовослужбовців та цивільних осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності в ході каральних заходів радянських органів державної безпеки під назвою «справа «Весна» та розкрито його участь у здійсненні антипольської акції НКВС в 1937 році в Житомирській окрузі. The purpose of the study is to investigate the life activity of Soviet security officer Zynoviy Lunуv emphasizing on his working as Chief of Unit 3 of the Office of the People’s Commissar of Internal Affairs of the Kyiv region during the Great Terror. The methodology of the study is based on the historic systematic, scientific and interdisciplinary principles. The following general-historical methods were used: biographical, problem-thematic, comparative-historical, historiographic analysis. Considering the analysis of the source base of the biography, the authors seek to reproduce the panorama of the development of the individual, his views in the context of the unfolding of the historical process, in relations with society. Scientific novelty: on the basis of archival sources, the activities of the operational units of the Internal Affairs Commissar Office are revealed and the personal participation of the senior lieutenant of the state security Zynoviy Lunеv in the organization of mass political terror on the territory of Ukraine is outlined. Conclusions. The archival documents give grounds to claim that officers of the Soviet security agencies, including Chekist Z. Lunеv were involved in the murder of the Bolshevik regime opponent, UNR Army General- Horunzhyi of the UNR, Vladimir Oskilko in the village Horodok near Rivne. According to the materials of Z. Luniov-Mintz’s personal case, the names of servicemen and civilians prosecuted in the course of punitive measures of the political special service under the name «Vesna (spring) case» were revealed, the mechanism of the NKVD anti-Polish action in 1937 was reconstructed. 2019 Article Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2019. — № 2. — С. 161-174. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 2222-5250 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169709 [94(477.73) «1937»]:908 uk Краєзнавство Інститут історії України НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень
spellingShingle	Історія України у світлі регіональних досліджень Історія України у світлі регіональних досліджень Бажан, О. Золотарьов, В. Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца Краєзнавство
description	У статті відтворено біографію співробітника радянських органів державної безпеки Зіновія Лунєва з наголосом на його роботі в іноземному відділку контрозвідувального відділу ДПУ УСРР. За матеріалами особової справи З. Лунєва встановлено прізвища військовослужбовців та цивільних осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності в ході каральних заходів радянських органів державної безпеки під назвою «справа «Весна» та розкрито його участь у здійсненні антипольської акції НКВС в 1937 році в Житомирській окрузі.
format	Article
author	Бажан, О. Золотарьов, В.
author_facet	Бажан, О. Золотарьов, В.
author_sort	Бажан, О.
title	Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца
title_short	Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца
title_full	Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца
title_fullStr	Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца
title_full_unstemmed	Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца
title_sort	організатор вбивства генерал-хорунжого армії унр в. оскілка або послужний список чекіста зіновія лунєва-мінца
publisher	Інститут історії України НАН України
publishDate	2019
topic_facet	Історія України у світлі регіональних досліджень
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169709
citation_txt	Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца / О. Бажан, В. Золотарьов // Краєзнавство. — 2019. — № 2. — С. 161-174. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Краєзнавство
work_keys_str_mv	AT bažano organízatorvbivstvageneralhorunžogoarmííunrvoskílkaaboposlužnijspisokčekístazínovíâlunêvamínca AT zolotarʹovv organízatorvbivstvageneralhorunžogoarmííunrvoskílkaaboposlužnijspisokčekístazínovíâlunêvamínca
first_indexed	2025-07-15T04:33:21Z
last_indexed	2025-07-15T04:33:21Z
_version_	1837686067105366016
fulltext	УДК [94(477.73) «1937»]:908 Олег Бажан (м. Київ) кандидат історичних наук, старший науковий співробітник відділу історії державного терору радянської доби Інституту історії України НАН України E-mail: bazhanclio@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2328-4512 Вадим Золотарьов (м. Харків) кандидат технічних наук, доцент Харківського національного університету радіоелектроніки E-mail: v.zolotaryov@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-6214-7557 Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца У статті відтворено біографію співробітника радянських органів державної безпеки Зіновія Лунєва з наголосом на його роботі в іноземному відділку контрозвідувального відділу ДПУ УСРР. За матеріалами особової справи З. Лунєва встановлено прізвища військовослужбовців та цивільних осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності в ході каральних заходів радянських органів державної безпеки під назвою «справа «Весна» та розкрито його участь у здійсненні антипольської акції НКВС в 1937 році в Житомирській окрузі. Ключові слова: Зіновій Лунєв, генерал-хорунжий В. Оскілко, справа «Весна», польська операція НКВС. Oleh Bazhan (Kyiv) candidate of Historical Sciences, Senior researcher Department of History of State Terror of the Soviet period of the Institute of History of the National Academy of Sciences of Ukraine E-mail: bazhanclio@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0003-2328-4512 Vadym Zolotaryov candidate of technical sciences professor of Kharkiv National University of Radioelectronics E-mail: v.zolotaryov@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0002-6214-7557 Organizer of the Assassination of the UNR Army General Horuny V. Oskilko or the Chekist Zinoviy Luniov-Mintz Track Record The purpose of the study is to investigate the life activity of Soviet security officer Zynoviy Lunуv empha- sizing on his working as Chief of Unit 3 of the Office of the People’s Commissar of Internal Affairs of the Kyiv region during the Great Terror. The methodology of the study is based on the historic systematic, scientific and interdisciplinary principles. The following general-historical methods were used: biographical, problem-thematic, comparative-historical, historiographic analysis. Considering the analysis of the source base of the biography, the authors seek to re- produce the panorama of the development of the individual, his views in the context of the unfolding of the his- torical process, in relations with society. Scientific novelty: on the basis of archival sources, the activities of the operational units of the Internal Affairs Commissar Office are revealed and the personal participation of 161 the senior lieutenant of the state security Zynoviy Lunеv in the organization of mass political terror on the ter- ritory of Ukraine is outlined. Conclusions. The archival documents give grounds to claim that officers of the Soviet security agencies, including Chekist Z. Lunеv were involved in the murder of the Bolshevik regime opponent, UNR Army Gen- eral-Horunzhyi of the UNR, Vladimir Oskilko in the village Horodok near Rivne. According to the materials of Z. Luniov-Mintz’s personal case, the names of servicemen and civilians pros- ecuted in the course of punitive measures of the political special service under the name «Vesna (spring) case» were revealed, the mechanism of the NKVD anti-Polish action in 1937 was reconstructed. Key words: Zynoviy Lunеv, General-Horunzhyi V. Oskilko, case «Vesna», Polish operation by NKVD. 2 ’2019Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О 162 Персоніфікація історії радянських органів державної безпеки через призму особових та кримінальних справ співробітників, інших ар- хівних документів спецслужб створює реальний фундамент для яскравого і рельєфного відтво- рення правдивої історії України ХХ століття. Для осмислення природи радянської карально- репресивної системи одним з важливих чинників є розкриття світогляду, висвітлення службової діяльності конкретних співробітників органів держбезпеки – безпосередніх виконавців дер- жавного терору в Україні в 1920–1930-ті роки. Послужний список старшого лейтенанта дер- жбезпеки Зіновія Григоровича Лунєва допомагав привідкрити певні нюанси таємних операцій ДПУ УСРР в 1920-ті роки, специфіку роботи різноманітних підрозділів радянської спец- служби. Походження 21 жовтня (3 листопада за новим стилем) 1900 р. у м. Кременчук Полтавської губернії в єврейській родині Герша Фроїмовича Мінца та його дружини Сари народився син, який увій- шов в історію радянських органів держбезпеки як Зіновій Григорович Лунєв-Мінц1. Зміну свого родового прізвища чекіст пояснював наступним чином: «У 1920 р. змінив прізвище Мінц на Лунєв так як працював на негласній роботі в ЧК. Пізніше оформив ЗАГС»2. Авторам дослідження вдалося з’ясувати, що офіційно прізвище «Лунєв» Зіновій Григорович оформив за собою лише 19 травня 1928 р. на підставі рішення Харків- ського окружного ЗАГСу3. Однак у документах особової справи співробітника радянських спец- служб Зіновій Григорович фігурує під різними прізвищами: Мінц, Мінц-Лунєв, Лунєв-Мінц, Лунєв (нижче вживатимемо прізвище Лунєв – авт.). З автобіографії чекіста довідуємося, що його батько працював прикажчиком залізнич- ного складу, а мати була хатньою господаркою та виховувала п’ятьох дітей4. У дошкільному віці Зіновій став жертвою єврейського погрому, який мав місце у Кременчуці у самий розпал Першої російської революції. Масова насиль- ницька акція над єврейською частиною насе- лення міста міцно закарбувалася у дитячих спогадах: «21-го жовтня 1905 року в день п’яти- річчя мого народження я був охрещений кину- тим в мене брукняком з натовпу погромників, голова моя виявилася розбитою і я без почуттів опинився між колодами лісової пристані на березі Дніпра». Упродовж 1905–1910 років мало- літній Зяма (так кликали в дитинстві З. Лунєва) набував знання у єврейській релігійній початко- вій школі. Продовжити навчання З. Лунєву не судилося. Через важкий матеріальний стан у родині тринадцятирічний юнак влаштувався кур’єром у галантерейний магазин Шмойса у Кременчуку. Після закриття лавки в 1914 році Зіновій часто змінював роботу: працював кур’є - ром технічної контори інженера Уманського, посильним галантерейної торгівлі Палірблеха. Звістку про Жовтневий переворот у Петрограді Зіновій зустрів у Кременчуці на посаді бухгал- тера Кременчуцького цинкувально–лудильного заводу. У часи становлення Української держави 1 Біографічні довідки про З.Г. Лунєва-Мінца див.: Шаповал Ю.І., Золотарьов В.А. Всеволод Балицький: особа, час, оточення. К. : Стилос, 2002. С. 407; Тумшис М.А., Золотарёв В.А. Евреи в НКВД СССР. 1936- 1938. Опыт биографического словаря. М. : Университет Дмитрия Пожарского, 2017 г. С. 416-417. 2 ГДА СБУ, ф. 12, оп.1, спр. 2280 , т. 1, арк. 2 3 Там само, арк. 80-81. 4 Там само, т. 3, арк. 5. Павла Скоропадського Лунєв продовжував зали- шатися поза політикою, зосередившись лише на виконанні функціональних обов’язків рахівника мануфактурно–галантерейної торгівлі братів Немченків. Вже згодом, у 1919 році, під впливом більшовицької пропаганди, Зіновій, вступає до Російської комуністичної спілки молоді. Буремні події, пов’язані з національно-визвольними зма- ганнями українського народу, денікінським режимом і утвердженням радянської влади на теренах Кременчуччини Зіновій Лунєв описував в автобіографії досить скупо: «Першого ж дня був денікінцями роздягнутий та побитий до втрати свідомості (10 серпня 1919 року до міста Кременчука увійшов корпус Збройних сил Пів- дня Росії під орудою Андрія Шкуро – авт.). Гвинтівкою мені було вибито два зуби. За два тижня я з великими митарствами пробрався спо- чатку в Полтаву, а звідти до Харкова, де став жити у родича – службовця. Зв’язатися з під- пільною організацією мені не вдавалося і мені доводилося найматися на різні дрібні, «чорні роботи», щоб існувати. Після вступу червоних назад в Україну, наприкінці 1919 року я приїхав до Кременчука, де захворів на тиф. У 1920 році після одужання я був направлений для роботи у шевську та утилізаційну майстерню районного утилю рахівником. Був там обраний секретарем осередку5 і членом фабрично-заводського комі- тету, а також пред- ставником від молоді до профспілки шкіри та щетини. У липні 1920 р. був обраний завідувачем еконо- мічно-правовим від- ділом Кременчуцької організації КСМ (ко- муністична спілка молоді – авт.). Потім був обраний секрета- рем організації і заві- дувачем оргвідділом»6. Варто зауважити, що З. Лунєв в часи грома- дянської війни в Україні в 1917–1921 роках не служив ні в червоних партизанських загонах, ні в лавах РСЧА, а у всіх відомчих анкетах відзна- чав, що «брав участь в комуністичних загонах у м. Кременчуку проти банд у 1920 р.»7. За завданням партії На початку вересня 1920 р. Кременчуцький повітовий відділ КП(б)У відрядив З. Лунєва у розпорядження Кременчуцької губчека8. На той час радянські органи держбезпеки переймалися проблемою розгортання потужної інформацій- ної мережі в містах та селах, на підприємствах, залізничному і водному транспорті, освітніх установах, громадських і розважальних закла- дах9. Саме з налагодження повідомної служби («таємного щупальця органів ЧК») у рідному краї розпочав свою кар’єру в органах ВУЧК- ДПУ-НКВС Зіновій Лунєв. На посаді завідувача інформаційного відділу Кременчуцького губчека З.Г. Лунєв пробув недовго. Обраний делегатом 3-го з’їзду Російської комуністичної спілки мо- лоді (проходив з 2-го по 10-те жовтня 1920 р.) Лунєв вирушає до Москви. Більшовицька сто- лиця справила на провінційного юнака неза- бутнє враження і породила бажання осісти в Москві. Для реалізації заповітної мрії він завітав у будинок № 11 на Великій Луб’янці, у якому містилася Всеросійська надзвичайна комісія по боротьбі з контрреволюцією і саботажем. Оче- видно у розмові з високопоставленими чекіс- тами Лунєв був переконливим і його тимчасово залишили у столиці, запропонувавши посаду співробітника резерву та молодшого діловода адміністративного відділку. Проте місяць по- тому Лунєв отримав наказ прибути до Харкова у розпорядження Цупнадкому10. «Самоволка» зійшла Лунєву з рук. Ба більше, спритного молодика залишили в Харкові і 16 листопада 1920 р. призначили секретарем адміністративно-організаційного відділу Цуп- надкому11. Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца 163 5 ГДА СБУ, ф. 12, оп. 1, спр. 2280, т. 3, арк. 5. 6 Там само , т. 3, арк. 6. 7 Там само, т. 1, арк. 3. 8 Там само, т. 3, арк. 7. 9 ВЧК. 1917–1922. Энциклопедия / Авт.-сост. А.М. Плеханов, А.А. Плеханов. М. : Вече, 2013. С. 188–189. 10 ГДА СБУ, ф. 12, оп. 1, спр. 2280 , т. 3, арк. 9. 11 Там само, арк. 3 зв. Зіновій Лунєв Після перейменування Цупнадкому у Всеук- раїнську надзвичайну комісію (ВУЧК) та реор- ганізації останньої Лунєв 19-го травня 1921 р. очолив інформаційно-статистичний відділ Адмі- ністративно-організаційного управління (АОУ) ВУЧК. Здавалося, що подальша кар’єра в централь- ному апараті Лунєва і надалі буде стрімко йти вгору, адже 1 серпня 1921 р. він став т.в.о. началь- ника столу особового складу ВУЧК, трішки зго- дом у листопаді 1921 р. – начальником відділку особового складу при Президії ВУЧК12. Однак у червні 1922 р. Лунєва відрядили до Волинського губвідділу ДПУ і призначили начальником за- гально-господарської частини та секретарем при- кордонного особливого відділку № 6 у м. Шепе- тівці. Після розформування у серпні 1922 р. особливого відділку він був відкомандирований в Ізяславське повітове прикордонне відділення ДПУ на ту саму посаду. На жаль, конкретних даних про оперативну роботу Лунєва на Волині в його осо- бовій справі обмаль. За власними зізнаннями Зі- новія Григоровича його робота в прикордонних підрозділах ДПУ Шепетівки та Ізяслава була на- цілена на ліквідацію так званої «Волинської по- встанської армії»13 – підпільної повстанської ор- ганізації, створеної учасниками Другого зимового походу Повстанської армії УНР для організації антибільшовицького повстання в Україні. У листопаді 1922 року через особистий кон- флікт з начальником Ізяславського повітового прикордонного відділення був переведений до Новоград-Волинського повітового прикордонного відділку ДПУ на посаду начальника загальної час- тини та секретаря. У зв’язку з розформуванням Новоград-Волинського повітового прикордон- ного відділку ДПУ та створенням в губерніях районів і округ у березні 1923 року З. Лунєва призначили начальником загальної частини та секретарем Коростенського окружного прикор- донного відділу ДПУ у Волинській губернії. Об- житися на новому місці Лунєв не встиг так як у квітні 1923 р. він отримав наказ прибути до Хар- кова у розпорядження центрального апарату ДПУ УСРР14. «Агентурист і слідчий» З вересня 1924 р. Лунєв став працювати по- мічником уповноваженого контррозвідувального відділу (КРВ) ДПУ УСРР. Після того як у складі КРВ ДПУ УСРР було створено спеціальний від- діл, який мав забезпечити глибинну розвідку на територіях Польщі та Румунії, у серпні 1926 року до штату 2-го іноземного відділку цього підроз- ділу (у відомстві його називали «іноземним від- ділком») потрапив й Зіновій Григорович Лунєв. Працюючи у підрозділі, націленому на збиранні інформації про військові приготування супротив- ника у прикордонній смузі, діяльність румун- ської та польської прикордонної охорони, наміри військових формувань, призначених для нападу на радянську територію, З. Лунєв досить швидко «набрав ваги» і за свідченням колег у 1927 році «виконував обов’язки заступника начальника групи ІНВ (іноземного відділку – авт.)»15. Опираючись на доку- менти особової справи че- кіста, можна стверджувати, що Лунєв вніс вагомий вне- сок у зусилля української радянської зовнішньої роз- відки, спрямовані на про- никнення в осередки укра- їнської політичної еміграції та білого руху, нейтраліза- ції ватажків і активних учасників антирадянських організацій за кордоном. Так, у червні 1926 року внаслідок успішно розробленої З.Г. Лунєвим че- кістської операції на території Польщі, у селищі Городок поблизу міста Рівного, агентом радян- ської розвідки було вбито українського військо- вого і громадського діяча часів УНР, отамана, генерал-хорунжого Армії УНР, командувача Пів- нічної групи військ Директорії Володимира Па- йтелеймоновича Оскілка (1892-1926), чим він піз- ніше гордився: «особисто успішно провів через агента ліквідацію провідного отамана Оскілка»16 Зіновій Григорович особисто розробляв агентурні справи «Лисы» і «Старик» в рамках оперативної гри, затіяної ДПУ УСРР з метою 2 ’2019Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О 164 12 ГДА СБУ, ф. 12, оп. 1, спр. 2280 , т. 3. арк. 9. 13 Там само, арк. 66. 14 Там само, арк. 6. 15 ГДА СБУ, ф. 6, оп. 1, спр. 45215-фп, т. 1. арк. 49. 16 Там само, т. 2, арк. 47. Зіновій Лунєв виманити з-за кордону російського політичного діяча, одного з лідерів Конституційно-демокра- тичної партії, члена Другої Державної думи Павла Дмировича Долгорукова (1866–1927). Після арешту в липні 1926 року на заліз- ничній станції Серпухів (ділянка Курської заліз- ниці) П. Долгорукова з до- кументами на ім’я Івана Сидорова саме Лунєву було доручено вести слідство по його справі17. Керівник КРВ ДПУ УСРР Микола Іванович Добродицький (1899– 1939) високо цінував прак тичні навички опера- тивної роботи та досвід проведення складних роз відувальних операцій свого підлеглого, про що вказав в атестації за 1927 рік: «Хороший оператив- ний працівник (агенту- рист і слідчий). Цілком розбирається в найскладніших моментах опера- тивної роботи. Завжди виявляє здорову ініціативу. Безпосередньо брав участь у розробці найкрупні- ших справ по лінії ІНВ. Вміло керує серйозною агентурою. Під час відряджень на периферію по оперативним справам роздає вірні ділові вказівки. Політично розвинутий добре. Загальний розвиток задовільний. Гарний товариш. Відносини з керів- ництвом нормальні. Дуже самолюбивий. Через що впертий у своїй думці, але при потрібному тиску помилки свої визнає. Може бути висунутий на самостійну роботу»18. Оперативно-службова діяльність З.Г. Лу- нєва була схвалена і з боку республіканського керівництва. У грудні 1927 р. в день Х-річчя радянських органів держбезпеки Лунєв Коле- гією ДПУ УСРР був нагороджений бойовою зброєю – пістолетом «маузер»19. Начальник контррозвідки Дніпропетровського окрвідділу ДПУ Наприкінці травня 1928 р. Лунєв був відряд- жений до Дніпропетровська керувати контрроз- відувальним відділом місцевого окружного від- ділу. Під його орудою була заведена агентурна справа «Підозрілі» - розробка та ліквідація «по- встансько-петлюрівської організації, яка мала розгалужену мережу на об’єктах Дніпробуду, в містах Запоріжжя та Дніпропетровськ20. Досьє під кодовою назвою «Підозрілі» в подальшому переросла в так звану справу «Запорізького об- ласного повстанського комітету», члени якого на переконання контрозвідників з Дніпропетров- ського окружного відділу ДПУ начебто підтри- мували зв’язок із закордонним петлюрівським центром. Про вражаючі масштаби, викритої під патронатом З.Г. Лунєва шпигунської мережі на Запоріжжі, йшлося в одному із звітів начальника Запорізького окружного відділку ДПУ Михайла Костянтиновича Александровського (1898-1937): «Недавно нами закінчено слідчу справу «Запо- різького обласного повстанського комітету», про- ведене у нас під назвою «Підозрілі». Справа ця стисло зводиться до наступного. Група колишніх активних петлюрівців, влаштувавшись на Дніп- робуд, створила там українську шовіністичну контрреволюційну організацію та через деякий час широко розгорнула роботу на теренах на- шого, Дніпропетровського, Криворізького, Він- ницького та Тульчинського округів, де були ство- рені осередки та розгалуження. Організація обласного повстанського комітету неодноразово намагалася зв’язатися з диверсійною бандою отамана Бойчука, яка оперувала на теренах Він- ницького та Тульчинського округів, проводила антирадянську агітацію серед селян і робітників, планувала пограбування Дніпробуду, намагалася заручитися агентурою на заводі військової про- мисловості (ДАЗ № 29), районах нашого округу (Гуляй-Поле та Кам’янка). Всього по справі арештовано 27 осіб з усіх округів (з них 9 осіб згідно рішення Колегії ОДПУ СРСР були роз- стріляні), із загальної кількістю фігурантів роз- робки – 94 осіб»21. Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца 165 17 ГДА СБУ, у м. Харкові, спр. 037787, арк. 45. 18 Там само, ф. 12, оп. 1, спр. 2280, т. 1, арк. 63. 19 Там само, арк. 73. 20 Там само, арк. 66. 21 Золотарьов В.А. Секретно-оперативний відділ ДПУ УСРР: справи та люди. – Харків : Фоліо, 2007. С. 195. П.Д. Долгоруков М.І. Добродицький Результативна боротьба Лунєва з «прихова- ними ворогами» радянської влади на Дніпропет- ровщині була відзначена черговим нагороджен- ням бойовою зброєю від Колегії ОДПУ і була приурочена ХІ-річниці ЧК-ГПУ22. «Упокорюючи селянство» У розпал політики суцільної колективізації українського села Лунєв опиняється в Херсоні. У середині січня 1930 року, посівши крісло начальника Секретно-оперативного відділу Херсонського окружного відділу ДПУ, йому довелося керувати кампанією розкуркулення в межах Херсонської округи. Станом на 12 берез - ня 1930 р. з Херсонської округи стараннями пар- тійного активу та співробітників ОДПУ було ви- слано 1134 родини розкуркулених (5683 особи)23. 31 березня 1930 р. у своєму наказі № 74 Всево- лод Аполлонович Балицький (1892–1937) від- значив Херсонській окружний відділ ДПУ серед окрвідділів, які «найбільш успішно і чітко ви- конали роботу по виселенню куркульства»24. Політика «ліквідації куркульства як класу» суп- роводжувалося масовими селянськими завору- шеннями. Лише за період з 20 лютого по 2 квіт - ня 1930 р. Херсонським окрвідділом ДПУ було зафіксовано 19 проявів селянського опору25. Для упередження подальших протестів з боку селян Секретно-оперативного відділом Херсонського окружного відділу ДПУ було здійснено розробку і ліквідацію «масової петлюрівсько-повстанської організації» (так звана справа «Вояки»), яка охоплювала Великоолександрівський, Снігурів- ський, Березнегуватський та Качкарівський райони Херсонської округи26. За задумом чекіс- тів виявлене антирадянське угруповання (понад 40 осіб) мало стати херсонською філією всеук- раїнської контрреволюційної організації «Спілки визволення України» і «у випадку війни з Радян- ським Союзом іноземних держав або стихійного виступу селян проти хлібозаготівель і кампанії за колективізацію влитися в ці виступи і керу- вати ними, залучаючи на свій бік членів партії, які підтримують українську ідею, які пов’язані з українською інтелігенцією»27. Одночасно з нанесенням превентивного удару по «прихованим куркульським гніздам», Лунєв упродовж червня-липні 1930 р. на чолі оперативного загону брав участь у придушенні реальних збройних виступів селян в Голо-При- станському, Цюрюпинському і Скадовському ра - йонах Херсонської округи28. Начальник Херсон - ського окрвідділу ДПУ Василь Якович Левоцький (1894–1940) був задоволений діями свого підлеглого в умовах селянського опору колекти- візації і склав на нього чудову атестацію: «Успішно розробив і виконав заходи по 1-й ка- тегорії. Під його керівництвом і безпосередній участі ліквідований ряд великих контрреволю- ційних організацій (справи «Жовті», «Вояки» та інші). Особисто цікавиться станом і працездат- ністю агентури. В діях послідовний і доцільний. Політично грамотний і доцільний. Тактичний. Дисциплінований, авторитетний»29. Помічник начальника ОВ Вінницького оперсектора ДПУ Ліквідація восени 1930 року в УРСР адмі- ністративно-територіальних одиниць – округів спричинила масштабну реорганізацію органів ДПУ. В регіональних відділах ДПУ були ство- рені оперативні сектори. У той самий час у си- ловому відомстві відбулася ліквідація контр - розвідувальних відділів, а їхні функції були передані до особливих відділів. У ході перебу- дови оперативних підрозділів ДПУ УСРР Лунєв отримує посаду помічника начальника особли- вого відділу Вінницького оперсектора ДПУ та, за сумісництвом, помічника начальника Особли- вого відділу 17-го корпусу РСЧА. Восени 1930 року підрозділ військової контррозвідки ДПУ на Поділлі «опікувався»: Вінницьким гарнізоном (штаб 17-го стрілецького корпусу, артилерій- ський полк 17-го корпусу; штабом 24-ї Самаро- Ульяновської залізної дивізії; 70-м і 74-м стрі- лецькими полками; 24-м артилерійським полком 2 ’2019Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О 166 22 ГДА СБУ, ф. 12, оп.1, спр. 2280 , т. 1, арк. 76. 23 Винниченко І.І. Україна 1920-1980-х: депортації, заслання, вислання. Київ : Рада, 1994. С. 20. 24 Шаповал Ю.І., Золотарьов В.А. Всеволод Балицький: особа, час, оточення. К. : Стилос, 2002. С. 125–126. 25 Реабілітовані історією. Черкаська область. Книга перша. Сміла : Тясмин, 2006. С. 162 -163. 26 ГДА СБУ, ф. 12, оп. 1, спр. 2280, т. 1, арк. 66. 27 Шитюк М. Політичні репресії серед інтелігенції півдня України // Історія України. Маловідомі імена, події, факти (Збірник статей). Випуск 11. К. : Рідний край, 2000. С. 400-401. 28 ГДА СБУ, Там само, спр. 2280, т. 3, арк. 27. 24-ї дивізії; окремим кавалерійським дивізіоном 24-ї дивізії; штабом 96-ї територіальної дивізії імені Яна Фабріціуса і кавалерійським дивізіо- ном 96-ї дивізії); Жмеринським гарнізоном (72-й стрілецький полк 24-ї дивізії, 287-й полк 96-ї дивізії і 96-й артилерійський полк); Літинський гарнізон (286-й полк 96-ї дивізії); Немировським гарнізоном (287-й полк 96-ї дивізії); Проскурів- ським гарнізоном (штаб 1-го кавалерійського корпусу; штаб 1-ї кавалерійської дивізії; 1-й, 2-й, 3-й і 4-й кавалерійські полкам 1-ї кавалерійської дивізії, окремий ескадрон зв’язку 1-ї кавалерій- ської дивізії); Гайсинським гарнізоном (штаб 9-ї кавалерійської дивізії, 51-й і 52-й кавалерійські полки); Тульчинським гарнізоном (49-й і 50-й кавалерійські полки, 30-й кінно-артилерійський дивізіон 9-ї кавалерійської дивізії)30. «Переймаючись» бо- ротьбою з контрреволю- ційними злочинами, шпи- гунством, диверсійною, терористичною та підрив- ною діяльністю у військо- вих частинах, Лунєв уп- родовж жовтня – грудня 1930 р. провів розробку і ліквідацію «масової пет- люрівсько-повстанської організації» на Поділлі (агентурна справа «Осінь», фігурантами якої було понад 100 осіб, 24 з яких після арешту та слідства було розстрі- ляно31), яка нібито була пов’язана із еміграцією і охоплювала Копайгородський, Лучинецький і Мурованокуриловецький райони. У рамках всесоюзного слідства у справі «військово-офіцерської контрреволюційної ор- ганізації», яка увійшла в історію радянських ор- ганів держбезпеки під назвою «Весна», Лунєв активно провадив «чистку» військових частин від колишніх воєнспеців царської армії, про що докладно описував в одному зі службових до- кументів: «особисто вів розробку, ліквідацію і слідство «Військово-офіцерської організації у 1-му кавкорпусі, по якій були арештовані кілька осіб командного складу, з них: Нач. Штабу 1-ї кавдивізії Павлов – колишній дворянин, колишній штабс-ротмістр, зізнався, засуджений до ВМП з заміною 10 роками. Нач. Штабу 1-го кавполку Гординський, колишній штабс-ротмістр, зізнався. Засуджений до ВМП з заміню 10 роками. Нач. Школи 2-го кавполку Красков, колиш- ній князь, засуджений до ВМП з заміною 10 ро- ками, і цілий ряд інших. Все слідство по справі «В.О. (військово-офі- церській – авт.) Організації» у 1-му кавкорпусі велося мною одним. Успішне проведення справи було відзначено головою ДПУ УСРР тов. Ба- лицьким під час слуханні справи на Колегії»32. Успішне ведення оперативно-агентурної та процесуальної діяльності (дізнання, слідство) у частинах та установах збройних сил дало підста - ви керівництву ДПУ УСРР призначити у середині грудня 1931 року Лунєва начальником особливих відділів Вінницького оперсектора ДПУ та особ- ливого відділу 17 стрілецького корпусу. Проте подальшому кар’єрному зростанню Зіновію Гри- горовичу завадила чергова адміністративно-тери- торіальна реформа в УСРР. У лютому 1932 р. по- чали утворюватися адміністративні одиниці – області і, відповідно формуватися обласні відділи ДПУ. Місця в новій керівній регіональній ієрархії радянських спецслужб Лунєву не знайшлося. В особливому відділі ДПУ УСРР На початку березня 1932 р. Лунєв потрапив у крісло помічника начальника 3-го відділку Особ- ливого відділу ДПУ УСРР і Українського військо- вого округу. Структуру цього підрозділу було сут- тєво реформовано у липні 1931 р. згідно з наказом № 186 ДПУ УСРР, згідно з яким: 1-й відділок об’єднав функції колишнього 1-го відділку (по- льське та румунське шпигунство) та колишнього 4-го відділку (різне шпигунство) і отримав назву «шпигунське»; 2-й відділок став називатися «ук- раїнська контрреволюція, біла контрреволюція та бандитизм» та об’єднав два колишніх відділки – 3-й (українська контрреволюція і бандитизм) і від- ділок білої контрреволюції; 3-й відділок (інфор- маційний) перебрав на себе функції колишнього 6-го відділку, а 4-й відділок (техніка постачання) – функції колишнього 7–го відділку. 5-й відділок – спецбюро лишилося незмінним. За спогадами колишньо го оперуповноваже- ного ОВ ДПУ УСРР і УВО Захарія Бенедикто- вича Зінька-Флей шмана (1903–1986) в підрозділі Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца 167 30 З архівів ВУЧК-ГПУ-НКВД-КГБ. 2002. № 2. С. 253-254. 31 ГДА СБУ, ф. 12, спр. 2280, т. 3, арк. 67. 32 Там само, т. 1, арк. 67. З.Г. Лунєв в той час панувала «обста- новка родинності, кругової поруки, підла бузництва і по - бу тового розкладання. Комп - лектування апарату та вису - ван ня відбувалося за принци- пом земляцтва, взаємної під- тримки один одного, прихо- вування злочинів і підпоряд - кування оперативної роботи своїм груповим інтересам»33. Ймовірно, що саме завдяки патрон-клієнт- ським зв’язкам Лунєв отримав посаду начальника 3-го відділку Особливого відділу ДПУ УСРР та продовжив займатися звичною для себе справою – розробкою «законспірованих повстанських ор- ганізацій» на теренах України. Наприкінці 1932 р. голова ДПУ УСРР Станіслав Реденс порушив клопотання перед Луб’янкою про нагородження З.Г. Лунєва знаком почесного працівника ВЧК- ДПУ з нагоди XV-річчя існування органів ЧК- ДПУ, однак в Москві вирішили заслуги Лунєва у «розробці ряду повстанських організацій, лікві- дованих на Україні»34 оцінили у вигляді нагород- ження бойовою зброєю від Колегії ОДПУ СРСР. На сторожі радянсько-румунського кордону Наприкінці січня 1933 р. з посади начальника Одеського облвідділу ДПУ було усунуто Юрія Мойсейовича Перцова (1894 - ?), звинуваченого у привласненні державних коштів та сприянні контрабанді. Новим керівником облвідділу ДПУ політбюро ЦК КП(б)У 21 лютого 1933 р. затвер- дило Ф.А. Леонюка, звільнивши його від обов’язків 2-го заступника голови ДПУ УСРР35. До Одеси Леонюк прибув зі своєю командою. До роботи пліч-о-пліч в прикордонному регіоні Ф. Леонюк запросив й З. Лунєва, якому запропону- вав посаду заступника начальника особливого відділу Одеського обласного відділу ДПУ і, за су- місництвом, заступника начальника 6-го стрі- лецького корпусу. Вже наприкінці 1933 року Лунєв рапортував про успішні агентурні роз- робки («Специ», «Плуги», «Резиденти») серед ні- мецької меншини Півдня України, нейтралізацію 22 ворожих агентів, які в незаконний спосіб пе- ретнули радянсько-румунський кордон36. Високі показники в оперативно-слідчій ро- боті сприяли переведенню у середині січня 1934 року Лунєва на посаду начальника особливого відділу Молдавського обласного відділу ДПУ та висуненню у березні 1934 р. його кандидатури на отримання вищої відомчої нагороди – «По- чесний знак ВЧК-ДПУ»37. На Луб’янці вкотре клопотання про нагород- ження Лунєва не задовольнили, ба більше – в травні 1934 р. було ініційовано проведення спеціальної перевірки «соціального минулого Лу- нєва та його діяльності під час перебування на окупованій білогвардійцями території»38. У від- ділі кадрів НКВС УРСР ретельну спецперевірку проводити не стали, а у доповідній записці в Мос- кву від 21 вересня 1934 р. лише переписали ма- теріали з його особової справи та наголосили, що «жодних сумнівів у його біографічних даних, а також його діяльності в минулому не має»39. Почесний працівник ВЧК-ДПУ Результати спецперевірки не завадили Лунєву у березні 1935 року стати начальником Особливого відділу Управління державної безпеки (УДБ) УНКВС по Дніпропетровській об- ласті та Особливого відділу НКВС 7-го стрілець- кого корпусу РСЧА. Про напрямки і специфіку роботи чекіста Лунєва в центрально-східному регіоні України можна судити зі змісту його атес- тацій в даний період. Начальник УНКВС по Дніпропетровській області Сергій Наумович Ми- ронов (1894–1940) у травні 1935 року, оцінюючи ділові якості підлеглого, зазначав: «Серйозно і глибоко орієнтується в агентурній роботі. Чут- 2 ’2019Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О 168 33 Золотарёв В. Страницы биографии «нарушителя социалистической законности». Давид Аронович Перцов // Чекисты на скамье подсудимых. Сборник статей / Составители Марк Юнге, Линн Виола, Джеффри Россман. – М. : Пробел-2000, 2017. С. 212. 34 ГДА СБУ, ф. 12, спр. 2280, т. 1, арк. 72-73. 35 ЦДАГО України, ф. 1, оп. 6, спр. 281, арк. 135. 36 ГДА СБУ, ф. 12, спр. 2280 , т. 1, арк. 55, 57. 37 Там само, арк. 66-67. 38 ГДА СБУ, ф. 12, спр. 2280, т. 1, арк. 65. 39 Там само, арк. 64. З.Б. Флейшман Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца 169 40 ГДА СБУ, ф. 12, спр. 2280, т. 1, арк. 51-52. 41 Там само, арк. 47. ливо і уважно ставиться до підлеглих, надаючи їм можли- вість виявляти власну ініціативу, завдяки чому апарат особ- ливого відділу переключився на можливість проводити сис- тематичну та повсякденну роботу з агентурою. Весь керівний склад прикріплений до найціннішої та перспек- тивної агентури та безпосередньо проводить найбільш се- рйозні розробки у місті та на периферії. Тов. Лунєв осо- бисто бере участь в роботі з агентурою… «Буйвол», «Смирнов», «Фінке», «Дорісс» та інші. Останнім часом за його безпосередньої участі заведені агентурні справи: «Схід», «Шань-Дунь», «Молоді», «Літератори» та інші. Лік- відовані справи: «Ув’язка», «Молоді штурмовики», «Молоді літератори», «Радисти», «Східна спілка», «Злобні»»40. У довідці про оперативну роботу старшого лейтенанта державної без- пеки Лунєва за перше півріччя 1936 р. заступник начальника УНКВС капітан державної безпеки Володимир Івано- вич Окруй (1894–1940) відзначав, що особливим відділом було заарешто- вано та засуджено 179 осіб, а його на- чальник безпосередньо брав участь у слідстві по цілому ряду агентурних справ «Рейхстаг», «Симфонія» та інші. Докладно В.І. Окруй описав роботу З.Г. Лунєва з аген- тами: «За даними агента «Палія» була заведена агентурна справа «Молодики». По справі викрита та ліквідована «ук- раїнська терористична група молоді», яка здійснила 1 теро- ристичний акт і готувала ще кілька. Заарештовано 6 осіб, з яких 1 розстріляний, інші отримали 10 і 8 років таборів. Той самий «Палій» надав інформацію, за якою було заведено агентурну справу «Конгломерат» по лінії шпигунства. Агент «Шахтар» був представлений до основного фігу- ранта справи «Східні театрали» по лінії японського шпигунства та успішно провів розробку справи. Агент «Искренний» ініціював справу «Евріка» і був успішно впроваджений до німецького консуль- ства. Агент «Скромний» розробляв ряд військовослужбовців і військових керівників ВУЗів»41. В.І. Окруй Особова картка Сергія Миронова Сергій Миронов з дружиною Найвагоміші досягнення Лунєва в боротьбі з ворогами радянської влади на Дніпропетров- щині були викладені у поданні, складеному стар- шим майором державної безпеки С.М. Мироно- вим у 1936 році: «Лунєв ліквідував низку великих справ з німецького шпигунства, контрреволюції, диверсії, терору та троцькістам в армії: справа «Рейхстаг» – по німецькій контрреволюції та те- рору, заарештовані та засуджені 44 особи, з них 3 німецьких підданих; справа «Симфонія» – «ні- мецько-український блок», заарештовано і засуд- жено 9 осіб; справа «Розвідники» – шпигунська мережа з колишніх німецьких військовополоне- них, заарештовано і засуджено 9 осіб; справа «Аншлюс» – велика шпигунсько-диверсійна та терористична організація в промисловості Запо- ріжжя та Дніпрогеса, заарештовано 21 ос., один з яких німецький підданий; справа «Вибух» – ні- мецька диверсійна організація в промисловості Запоріжжя; справи «Слухачі», «Колоністи», «Ранні», «Фатерланд» та інші, всього ліквідо- вано по німецькій контрреволюції та диверсії 260 осіб; справа «Східні театрали», на підставі якої викрита і ліквідована японсько-шпигунська 2 ’2019Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О 170 сітка, прибулих з Харбіна Павленка та інших; справа «Маскування» і «Обрив» по троцькістам; справи «Хамелеони», «Молодики» та інші по білій контрреволюції та терору. Всього по лінії особливого відділу у 1936 р. в Дніпропетров- ській області було заарештовано 430 осіб». Подання закінчувалося словами: «за ак- тивну боротьбу з контрреволюцією, шпигун- ством і за чітке конкретне оперативне керівниц- тво роботою тричі представлявся мною до нагородження знаком почесного чекіста. Прове- дення тов. Лунєвим роботи за час, що минув з моменту останнього подання, змушує мене в четвертий раз клопотати про нагородження його знаком почесного чекіста»42. Звернення С.Н. Миронова про відзначення Лунєва таки знайшло схвальний відгук у цен- тральному апараті відомства. Наприкінці січня 1937 р. наказом НКВС СРСР старший лейте- нант державної безпеки Зіновій Григорович Лунєв отримав омріяний знак почесного праців- ника ВЧК-ДПУ (XV)43. «У пошуках агентури польської розвідки» У січні 1937 р. Лунєв очолив 3-й (контрроз- відувальний) відділ УДБ УНКВС Київської об- ласті44, який складався з 9 відділків та групи опе- ративного відділку і налічував 46 штатних одиниць45. Певним заохоченням для Лунєва ак- тивніше боротися з «контрреволюційним еле- ментом» на Київщині мало слугувати подання відділу кадрів на дострокове присвоєння йому навесні 1937 року (напередодні Великого те- рору) звання капітана державної безпеки46. Під час масових політичних репресій, що роз- почалися влітку 1937 року, на 3-й відділ УДБ УНКВС Київської області було покладено завдан - ня по реалізації «національних операцій» – пере- слідування представників «ворожих націй» (поля- ків, німців, греків, румунів, латишів, іранців та ін.) та нейтралізації контрреволюційного елементу. У першій декаді серпня 1937 р. начальник УНКВС по Київській області М. Шаров та керів- ник 3-го відділу УДБ З.Г. Лунєв доповідали на- ркому внутрішніх справ УРСР І. Леплевському, що в результаті проведення першої операції по розгрому польського диверсійного підпілля по м. Києву та Київській області арештовано 868 осіб47. У який спосіб підлеглі Лунєва домагались в ув’яз- нених щиросердних зізнань розповів у своєму виступі на партійних зборах у грудні 1938 р. то- дішній начальник УНКВС по Київській області Олексій Долгушев: «візьмемо 1937 рік, коли особ- ливо почало припадати на смак викривлення слід- ства і 3-й відділ будь-які допити замість об’єктив- ного слідства розпочинав з палки, весь апарат про це знав. Ракита48 був у відділку, він розпочинав допит з палки, отримував свідчення – один про- токол і слідство закінчено. Ніякого об’єктивного слідства і, природно, що дехто на цій справі нагрів руки та наробив масу ляпсусів і викривлень»49. «Прошу… не викреслювати мене з лав борців за Революцію» 8 серпня 1937 р. вийшов наказ НКВС УРСР по особовому складу про відкликання началь- ника 3-го відділу УНКВС по Київській області старшого лейтента державної безпеки З.Г. Лу- нєва у розпорядження відділу кадрів республі- канського наркомату50. У зв’язку з «завантажен- 42 ГДА СБУ, ф. 12, спр. 2280, т. 1, арк.55-56. 43 Архів Головного управління внутрішніх справ України в Харківській області (А ГУ ВСУ ХО), колекція документів. – Наказ НКВС СРСР № 23 від 26 січня 1937 р. 44 ГДА СБУ, ф. 12, оп. 1, спр. 2280 , т. 2, арк. 7. 45 Окіпнюк В.Т. Органи державної безпеки УРСР (1922 – 1943 рр.): історико-правове дослідження: мо- нографія. – Херсон: ФОП Грінь Д.С., 2017. С. 267. 46 ГДА СБУ, ф. 12, спр. 2280 , т. 1, арк. 44. 47 Польща та Україна у тридцятих – сорокових роках ХХ століття. Невідомі документи з архівів спеці- альних служб. Т.8 Великий терор: польська операція 1937 – 1938. Ч. 1. Варшава – Київ, 2010. С. 180. 48 Ракита Григорій Лазарович (1906 - ?). У 1937 – 03.1938 – начальник 1-го відділку 3-го відділу УДБ УНКВС Київської області. З 21.03.1938 – начальник 2-го відділку 3-го відділу УДБ УНКВС Омської області, молодший лейтенант державної безпеки (09.02.1936). 49 ГДА СБУ, ф. 16, оп. 31, спр. 95, арк. 205. 50 Архів Головного управління внутрішніх справ України в Харківській області (А ГУ ВСУ ХО), колекція документів. – Наказ НКВС УРСР по особовому складу № 308 від 8 серпня 1937 р. ням по роботі» Зіновій Григорович здав справи і прибув у розпорядження відділу кадрів НКВС УРСР лише 22 серпня 1937 року51. 5 днів потому заступник наркома внутрішніх справ УРСР стар- ший майор державної безпеки Михайло Архипо- вич Степанов (1900–1940) провів очну ставку між Лунєвим і заарештованим колишнім началь- ником 22-го Волочиського прикордонного загону НКВС Юхимом Григоровичем Шостаком (1903– 1937)52. Останній ще 20 липня 1937 р. зізнався в тому, що у 1927 р. був членом контрреволюцій- ної троцькістської групи, до якої входили тодішні співробітники інозем- ного відділку КРВ ДПУ УСРР – він (Ю.Г. Шос- так); Лев Гри горо вич Зорін (1896-?) З.Г. Лунєв, а також студент Харків- ського технологічного інституту Зи новій Мой- сейович Синельников (1903 - ?)53. З. Лунєв цих свідчень не підтвердив і наступ- ного дня звернувся до наркома внутрішніх справ УРСР І. Леплевського у вигляді листа, в якому за- значав: «Мені зараз 36 років. З них маю 24 роки трудового стажу. 18 років тому я вступив в ком- сомол. 16 років як вступив в партію. Нині пішов 18-й рік моєї безперервної роботи в органах ЧК- ГПУ… Працював усі роки не покладаючи рук віддаючи себе служінню Революції і активній бо- ротьбі з ворогами народу. З троцькістами я вів бо- ротьбу протягом усіх років як член партії, як че- кіст… Я дуже прошу вас перевірити все, що стосується мене і не викреслювати мене з лав борців за Революцію. Я не ворог партії і народу я син її, виріс з Революцією, яка мені довірила се- рйозну ділянку боротьби з ворогом і зробила мене людиною»54. Нарком листу не повірив і 2 вересня 1937 року, Зіновія Григоровича заарештували у влас- ному помешканні по вулиці Рози Люксембург № 15/1755. Постанову та ордер на арешт Лунєва як учасника підпільної контрреволюційної групи у лавах НКВС старший лейтенант держав- ної безпеки Юрій Толкачов56 (слідчий, який спе- ціалізувався по справах заарештованих співро- бітників НКВС), підписав заднім числом – 4 вересня 1937 року57. Вже на першому допиті Лунєв «зізнався» слідчому оперуповноваженому особливої слідчої групи у справах заарештованих співробітників НКВС Василю Корнійовичу УДБ НКВС УРСР Козаченку (1905-?), що під час внутрішньопартій- ної дискусії 1927 р. він входив до троцькістської контрреволюційної групи Зоріна-Шостака-Сиро- мятникова58. Згодом коли Зіновій Григорович став Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца 171 51 ГДА СБУ, ф. 12, оп.1, спр. 2280, т. 3, арк. 13. 52 Там само, ф. 6, оп. 1, спр. 45215, т. 1, арк. 36-38. 53 Там само, спр. 48281- фп, арк. 28. 54 Там само, арк. 29-31. 55 ГДА СБУ, ф. 6, оп. 1, спр. 45215, т. 1, арк. 4. 56 Про Ю. Толкачова докладно Бажан О., Золотарьов В. «Забійник» та «літератор» або «Рутинна робота» слідчого НКВС Юрія Толкачова // Краєзнавство. 2018. №3. С. 196-209. 57 ГДА СБУ, ф.6, оп.1, спр. 45215, т.1, арк. 2, 3. 58 Студент Харківського технологічного інституту Зіновій Мойсейович Синельников (1903 р.н.) дійсно був членом троцькістської опозиції за що двічі підлягав арешту, спершу у березні 1927 р., вдруге наприкінці січня 1929 року. У липні 1929 р. особлива нарада при Колегії ОДПУ СРСР засудила його до адміністративного заслання до В’ятки. 28 травня В’ятський губвідділ ДПУ порушив проти нього кримінальну справу за статтею 58-10 Карного кодексу РРФСР. По завершенню слідства наприкінці липня особлива нарада при Колегії ОДПУ СРСР запроторила його за грати терміном на 3 роки. Під час допитів жодним словом про приналежність до троцькістської організації З.Лунєва-Мінца, Л. Зоріна і Ю.Шостака він не обмовив (ГДА СБУ, ф.6, оп.1, спр. 45215, т. 1, арк. 106–107). Л. Г. Зорін М.А. Степанов відмовлятися від своїх показів і кримінальна справа почала потихеньку розвалюватися, слідчий Козаченко до теки компроматів на колишнього на- чальника 3 відділу Київського Управління НКВС долучив витяг із заяви члена спецколегії Дніпро- петровської області Рудольфа Наумовича Кази- мирського: «Лунєв був у найближчих відносинах зі шпигуном Рудоміно. Посвя- чував його у всі розробки по польсь кому та іншому шпигунству для отримання порад від Рудоміно як у «фахівця» … Лунєва я також попереджав з при- воду Рудоміно59 у 1935 р. Але це не допомогло»60. Складається враження, що тодішнє керів- ництво НКВС УРСР не хотіли підводити З.Г. Лунєва під «розстрільну статтю». «Учасника антирадянської змови, яка існувала в НКВС УРСР» майора Ю.Г. Шостака не допитували про участь в цій «злочинній організації» Зіновія Григоровича (у кримінальній справі прикордон- ника такі свідчення не зафіксовані). «Польский шпигун» Г.Г. Рудоміно, хоча і визнав свою дружбу з тодішнім начальником ОВ УДБ УНКВС Дніпропетровської області, але факт його вербування у члени «ПОВ» заперечував і з «компромату» згадав лише, що останній був об- ражений на те, що йому присвоїли звання «лише» старшого лейтенанта державної без- пеки, а не капітана61. У кримінальній справі Лунєва не знаходимо протоколів допитів ще одного «члена підпільної троцькістської групи в ІНВ КРВ ДПУ УСРР», завідувача кар’єру одеського заводу «Червоний профінтерн» Л.Г. Зоріна ( заарештований на підставі свідчень Ю.Г. Шостака 21 листопада 1937 р. і засуджений 28 березня 1938 р. до 5-ти років позбавлення волі «як троцькіст»62). Досить дивною, і навіть, унікальною для тих часів є довідка на арештованого З. Лунєва до- відка за підписом начальника УНКВС по Київ- ській області Миколи Шарова про те, що «Лунєв як чекіст кваліфікований, агентурно-слідчу ро- боту знає…В червні-липні 1937 р. безпосередньо приймав участь у розвороті польської операції по м. Житомиру та Житомирській окрузі…В період роботи Лунєва в КРВ велося ряд справ по троць- кістам і правим / справа Лідермана, Синякова та ін./ Лунєв в розробці і веденні справ приймав особисту участь і керував слідством по цим спра- вам…»63 не вплинули на подальший хід слідства. У першій декаді жовтня 1937 року заступник вій- ськового прокурора прикордонних і внутрішніх військ НКВС УРСР Петро Сергійович Коляда (1905–1938) кримінальну справу на Лунєва на- правив на розгляд Особливої наради при НКВС СРСР. Лише 16 грудня 1937 року позасудовий орган в системі НКВС «за приховування в мину- лому троцькістської діяльності» Лунєва засудив до 5 років виправно-трудових таборів64. У таборах ГУЛАГУ Лунєв, у зв’язку з ні- мецько-радянською війною, пробув значно біль - ше визначеного терміну – майже до кінця 1946 ро - ку. Після звільнення проживав у м. Таштагал Новосибірської області. З 13 січня 1947 р. по 8 лю- того 1951 р. працював завідувачем конторою, нормувальником і старшим нормувальником у Гур’євському рудоуправлінні Кемеровської об- ласті; з 10 лютого 1951 р. по 25 травня 1951 р. 2 ’2019Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О 172 59 Рудоміно Генріх Генріхович (1899 – 07.09.1937) був досвідченим чекістом, якого у 1930 р за боротьбу з контрреволюцією та польським шпигунством в Білорусії було нагороджено знаком почесного працівника ВЧК-ДПУ(V). З жовтня 1930 р. по березень 1932 р. працював начальником Проскурівського райвідділу Він- ницького оперативного сектору ДПУ та за сумісництвом начальником Особливих відділів 1-го кавалерій- ського корпусу Червоного Козацтва імені ВУЦВК і ЛКСМУ та 1-ї кавалерійської дивізії та 1-ї кавалерійської дивізії. З березня 1932 р. Рудоміно очолював Коростенській райвідділ ДПУ в Київській області і за суміс- ництвом особливі відділи Коростенського укріпленого району та 46-ї стрілецької дивізії. З 7 жовтня 1934 р. працював головою спецколегією Дніпропетровського обласного суду. Незважаючи на великі заслуги, Рудо- міно в очах пильних товаришів по партії сприймався «поляком і шляхтичем». Російський державний архів сучасної політичної історії (РДАСПІ), ф.17, оп. 99, реєстраційний бланк члена ВКП(б) № 1670319) 60 ГДА СБУ, ф. 6, спр. 45215-фп, т. 1, арк. 59. 61 Там само, арк. 62. 62 Там само, арк. 84-85. 63 Там само, арк. 74. 64 Там само, арк. 72. Г. Г. Рудоміно Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца 173 65 Там само, т. 2, арк. 5. 66 Вронська Т. «Сталінські повторники» (на прикладі репресування письменниці Зінаїди Тулуб) // Укр. іст. журн. 2016. №4. С. 75. 67 ГДА СБУ, ф. 6, спр. 45215-фп, т. 2, арк. 24. 68 Там само, арк. 46 зв. інже нером-економістом Бочатського будівельно- монтажного управління гідромеханізації; з 18 чер- вня по 13 жовтня 1951 р. – десятником міського комунального господарства у Гур’євску; з 25 жов- тня по 24 грудня 1951 р. – плановиком-нормуваль- ником фабрики інертного пилу Кемеровугілля. «…Двічі за одну провину не карають» На Католицьке Різдво, 25 грудня 1951 року, Зіновій Григорович Лунєв несподівано для себе та колег по роботі в черговий раз опинився за ґратами внутрішньої тюрми МДБ у місті Кеме- рово. Старший слідчий слідввіділу Управління МДБ по Кемеровській області старший лейте- нант Перієв на першому допиті, який тривав упродовж пізнього вечора 25 грудня 1951 року, ознайомив З. Лунєва зі змістом постанови на арешт, датованою 1 грудня 1951 року: «Я, стар- ший оперуповноважений 1 відділення 5 відділу УМДБ по Кемеровській області, ст.. лейтенант БОЧКАРЬОВ, розглянув матеріали, які на- дійшли в УМДБ про злочинну діяльність ЛУНЄВА-МІНЦА Зіновія Григоровича… ЗНАЙШОВ: ЛУНЄВ-МІНЦ Зіновій Григорович, здійснив злочин, передбачуваний ст. 58-10 ч. 1 КК РРФСР. ПОСТАНОВИВ: Запобіжним заходом у спробі ухилення від слідства та суду ЛУНЄВУ-МІНЦ Зіновію Григо- ровичу обрати утримання під вартою...»65 Безпосереднім приводом до порушення 24 грудня 1951 року нової кримінальної справи проти З. Лунєва були його «старі гріхи» ( мате- ріали справи 1937 року), за які він вже відбув тривалий термін покарання у виправно-трудо- вих таборах – це приналежність до контррево- люційної підпільної троцькістської групи, яка нібито діяла з 1927 року у лавах ДПУ СРСР. Чергове ув’язнення Лунєва слід пов’язувати з виконанням співробітниками 5-го управління МДБ СРСР директиви міністра державної без- пеки В. Абакумова № 147 від 26 червня 1947 року про відновлення обліків троцькістів і ко- лишніх учасників антирадянських партій з метою «вивчення їх поведінки та практичної ан- тирадянської діяльності»66. Ймовірно Лунєв опинився у списках, складених для «оперативної розробки» та повторного репресування осіб, за- суджених раніше за «політичні злочини». Усі звинувачення 15-річної давнини, а саме у «проведенні контрреволюційної троцькіст- ської діяльності», в «опрацьовуванні нелегаль- ної троцькістської літератури» зі своїми спіль- никами по антирадянському угрупованні – співробітниками ДПУ СРСР Ю. Шостаком та Л. Зоріним, студентом Харківського технічного інституту З. Синельниковим – Лунєв у розмові зі слідчим рішуче відкидав, аргументуючи тим, що на допитах у 1937 році він був змушений під- твердити свою причетність до троцькістської групи внаслідок «неправильних методів слід- ства»67. У заяві, датованій 3 січня 1952 року, на адресу начальника слідчого відділу МДБ по Ке- меровській області Шкуркіна З.Г. Лунєв-Мінц зауважував: «Я нині ні в чому не винен, крім того, що я перебував в ув’язненні з 1937 по 1946 рік, і незважаючи на це перебуваю за ґратами та замком як важливий державний злочинець, хоча відомо, що двічі за одну провину не карають»68. За відсутності доказів та небажання підоз- рюваного «щиросердно» визнати себе «прихо- ваним троцькістом» досудове слідство у справі Лунєва-Мінца тривало до кінця квітня 1952 року. Лише наприкінці травня 1952 року Особ- лива нарада МДБ СРСР винесла остаточний вирок: З.Г. Лунєва як учасника троцькістської групи покарати у вигляді примусового заслання в Красноярський край. У липні 1952 року Лунєв опинився у місті Красноярську, де став працю- вати заступником бухгалтера місцевого лікер- ного заводу. Згодом до нього приєдналася дру- жина з прийомною донькою. На околиці старовинного міста Сибіру сім’я Лунєва при- дбала квартиру. Однак поневіряння З. Лунєва не закінчилися навіть після смерті Йосипа Сталіна. Напередодні оприлюднення Указу президії Вер- ховної Ради СРСР «Про амністію» від 27 бе- резня 1953 року за наказом коменданта Монас- тиршина Лунєв змушений змінити місце поселення та переїхати до селища Апано-Ключі 2 ’2019Олег Бажан, Вадим Золотарьов К Р А Є З Н А В С Т В О 174 Абанського району, яке знаходилося більш ніж за 300 км від Красноярська. Письмове скарга З. Лунєва від 19 липня 1953 року на адресу го- лови Ради міністрів СРСР Г. Маленкова про пе- ребування на засланні внаслідок помилкового засудження сприяла перегляду кримінальної справи у лютому 1954 року. Тавро «троцькіста» нав’язане спецслужбами З.Лунєву в далекому 1937 році не дозволило домогтися позитивного вердикту радянської Феміди. Слідчий відділ Четвертого управління МВС УРСР залишив без задоволення клопотання Лунєва69. Перебуваючи на посадах старшого бухгалтера Єнісейської машинно-тракторної станції, майстра та нор- мувальника Кисловодської спеціальної ділянки треста № 12 Міністерства будівництва підпри- ємств нафтової промисловості СРСР, техніка будівельно-монтажного управління № 12 зва- рювально-монтажного тресту Головгазу СРСР у Ростов-на-Дону, З. Лунєв постійного дома- гався своєї реабілітації. Лише у липні 1957 року військовим трибуналом Київського вій- ськового округу постанова Особливої наради при НКВС СРСР від 16 грудня 1937 р. та рі- шення Особливої наради при МДБ СРСР від 25 травня 1952 року стосовно З.Г. Лунєва були відмінені. Після реабілітації Лунєв працював майстром ділянки будівельно-монтажного уп- равління звармонтажтресту Головгаз СРСР по будівництву нитки газопроводу Дніпропет- ровськ-Новомосковськ. У часи «горбачовської перебудови» на хвилі чергової політичної реа- білітації жертв сталінських репресій напри- кінці 1989 року Зіновій Григорович домігся по- новлення в лавах Компартії України. Наявні в особовій та кримінальній справі чекіста Зіновія Лунєва документи є цінним істо- ричним джерелом так як дозволяють розкрити специфіку діяльності оперативних підрозділів ра- дянських спецслужб (зокрема інформаційного, секретно-політичного, контррозвідувального, осо- бового відділів) в 1920-1930-х роках, висвітлити окремі аспекти таємних операцій (заходів) Дер- жавного політичного управління СРСР з метою заманювання до країни Рад російської білої еміг- рації та фізичного усунення військових діячів часів УНР в організації масового політичного терору на теренах України (розкуркулення, справа «Весна», «польська операція НКВС» у часи Великого терору). 69 ГДА СБУ, ф. 6, спр. 45215-фп, т. 2, арк. 85. References Bazhan, O., Zolotarov, V. (2018). «Zabiinyk» ta «li- terator» abo «Rutynna robota» slidchoho NKVS Yuriia Tolkachova // Kraieznavstvo, №3. [in Ukrainian] Okipniuk, V.T. (2017). Orhany derzhavnoi bez- peky URSR (1922–1943 rr.): istoryko-pravove doslid- zhennia: monohrafiia. – Kherson: FOP Hrin D.S. [in Ukrainian] Polshcha ta Ukraina u trydtsiatykh – sorokovykh rokakh KhKh stolittia. Nevidomi dokumenty z arkhiviv spetsialnykh sluzhb. (2010). T.8 Velykyi teror: polska operatsiia 1937–1938. Ch. 1. Varshava – Kyiv. [in Ukrainian] Reabilitovani istoriieiu. Cherkaska oblast. Knyha persha (2006). Smila : Tiasmyn. [in Ukrainian] Shapoval Yu.I., Zolotarov V.A. (2002) Vsevolod Balytskyi: osoba, chas, otochennia. K. : Stylos. [in Ukrainian] Tumshys, M.A., Zolotarоv, V.A. (2017) Evrey v NKVD SSSR. 1936–1938. Opыt byohrafycheskoho slo- varia. M. : Unyversytet Dmytryia Pozharskoho. [in Russian] VChK. 1917–1922. (2013). Эntsyklopedyia / Avt.- sost. A.M. Plekhanov, A.A. Plekhanov. M. : Veche. [in Russian] Vronska, T. (2016) «Stalinski povtornyky» (na pry- kladi represuvannia pysmennytsi Zinaidy Tulub) // Ukr. ist. Zhurn, №4. [in Ukrainian] Vynnychenko, I.I. (1994). Ukraina 1920-1980-kh: deportatsii, zaslannia, vyslannia. Kyiv : Rada. [in Ukrainian] Zolotarov, V.A. (2007). Sekretno-operatyvnyi vi- ddil DPU USRR: spravy ta liudy. – Kharkiv : Folio. [in Ukrainian] Zolotarоv, V. (2017). Stranytsы byohrafyy «narus- hytelia sotsyalystycheskoi zakonnosty». Davyd Arono- vych Pertsov // Chekystы na skame podsudymыkh. Sbornyk statei/ Sostavytely Mark Yunhe, Lynn Vyola, Dzheffry Rossman. – M. : Probel-2000. [in Russian]

Організатор вбивства генерал-хорунжого армії УНР В. Оскілка або послужний список чекіста Зіновія Лунєва-Мінца

Репозитарії

Схожі ресурси