Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії)

У статті розглянуто питання внормування та кодифікації нової української літературної мови, становлення орфографічної системи української мови у ХХ — на початку ХХІ ст., стисло окреслено правописні реформи української мови. Констатовано, що мовні реформи змінюють поведінку колективу в тих галузях,...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Скопненко, О.І.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2020
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Статті та огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169913
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії) / О.І. Скопненко // Вісник Національної академії наук України. — 2020. — № 3. — С. 78-87. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-169913
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1699132020-07-03T01:27:58Z Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії) Скопненко, О.І. Статті та огляди У статті розглянуто питання внормування та кодифікації нової української літературної мови, становлення орфографічної системи української мови у ХХ — на початку ХХІ ст., стисло окреслено правописні реформи української мови. Констатовано, що мовні реформи змінюють поведінку колективу в тих галузях, які найбільше репрезентують символічну функцію мови — її здатність бути головним виразником цивілізаційної унікальності народу в умовах культурних та економічно-політичних викликів на різних етапах розвитку. The article deals with the normalization and codification of the new Ukrainian literary language, the formation of the spelling system of the Ukrainian language in the XX - beginning of the XXI century, spelling out the spelling reforms of the Ukrainian language. It is stated that language reforms change the behavior of the collective in those areas that most represent the symbolic function of language — its ability to be the main expression of the civilizational uniqueness of the people in the context of cultural and economic and political challenges at different stages of development. 2020 Article Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії) / О.І. Скопненко // Вісник Національної академії наук України. — 2020. — № 3. — С. 78-87. — Бібліогр.: 11 назв. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2020.03.078 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169913 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та огляди Статті та огляди
spellingShingle	Статті та огляди Статті та огляди Скопненко, О.І. Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії) Вісник НАН України
description	У статті розглянуто питання внормування та кодифікації нової української літературної мови, становлення орфографічної системи української мови у ХХ — на початку ХХІ ст., стисло окреслено правописні реформи української мови. Констатовано, що мовні реформи змінюють поведінку колективу в тих галузях, які найбільше репрезентують символічну функцію мови — її здатність бути головним виразником цивілізаційної унікальності народу в умовах культурних та економічно-політичних викликів на різних етапах розвитку.
format	Article
author	Скопненко, О.І.
author_facet	Скопненко, О.І.
author_sort	Скопненко, О.І.
title	Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії)
title_short	Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії)
title_full	Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії)
title_fullStr	Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії)
title_full_unstemmed	Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії)
title_sort	український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Статті та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/169913
citation_txt	Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії) / О.І. Скопненко // Вісник Національної академії наук України. — 2020. — № 3. — С. 78-87. — Бібліогр.: 11 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT skopnenkooí ukraínsʹkijpravopistradicííísučasnístʹmalíštrihidovelikoíístoríí
first_indexed	2025-07-15T04:51:51Z
last_indexed	2025-07-15T04:51:51Z
_version_	1837687238509461504
fulltext	78 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3) УКРАЇНСЬКИЙ ПРАВОПИС: ТРАДИЦІЇ І СУЧАСНІСТЬ (МАЛІ ШТРИХИ ДО ВЕЛИКОЇ ІСТОРІЇ) У статті розглянуто питання внормування та кодифікації нової україн- ської літературної мови, становлення орфографічної системи української мови у ХХ — на початку ХХІ ст., стисло окреслено правописні реформи української мови. Констатовано, що мовні реформи змінюють поведінку колективу в тих галузях, які найбільше репрезентують символічну функ- цію мови — її здатність бути головним виразником цивілізаційної унікаль- ності народу в умовах культурних та економічно-політичних викликів на різних етапах розвитку. Ключові слова: нова українська літературна мова, правопис, кодифіка- ція, унормування, літературна мова, мовні реформи, редакція Українсько- го правопису 2019 р. Образ будь-якої літературної мови амбівалентний — залежить і від внутрішнього потенціалу, закладеного історією розвитку ідіому, специфікою глотогонії в широкому розумінні терміна, і від цілого комплексу сучасних соціальних процесів, що охоп- люють суспільство, у якому ця мова функціонує: демографіч- них, політичних, економічних, ідеологічних, технологічних, культурних, релігійних, освітніх і глобалізаційних. Аксіоло- гічний підхід до літературної мови залежить від місця й ролі літературної мови в загальній шкалі цінностей колективу, де- термінований його традиціями, що, як відомо, несуть на собі відбиток і давно минулих етапів розвитку, і розбурханого су- часного життя. Ставлення до мови, зокрема до літературної, — це «семіотично маркований» знак у культурному просторі на- роду, відповідь суспільства на взаємодію багатьох індивідів у межах живої системи та показник національного розвитку, оскільки «будь-який етнічний процес, етнічне явище має свій соціальний бік, а на більшості соціальних явищ лежить відби- ток етнічності» [1, с. 4], тобто зміни в суспільстві (як і зміни в статусі мови) завжди супроводжувані модифікацією етнічного організму (усього чи його окремої страти). Сталість і здатність до модифікації, статика й динаміка літературної мови залежать від природи цього ідіому, яка, своєю чергою, відбиває історію СКОПНЕНКО Олександр Іванович — кандидат філологічних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту мовознавства ім. О.О. Потебні НАН України doi: https://doi.org/10.15407/visn2020.03.078 ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 79 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ народу в усій її суперечності та неоднознач- ності. Читач, звернувши увагу на назву статті, може подумати, що нерозсудливо, ба навіть легкодумно замахуватися на так широко за- кроєну тему в журнальній публікації, надто коли зважити на потужний інформаційний вир, викликаний новою редакцією Україн- ського правопису. У таких міркуваннях є пев- на рація, адже не лише українському правопи- сові як системі, а й історії його становлення, окремим правописним проблемам присвячено багато праць різного характеру, від невеликих статей до ґрунтовних монографій. Автор ціл- ком свідомий, що ввібгати в статтю внутріш- ню й зовнішню історію нової української літе- ратурної мови не зможе ніхто, а саме історія правопису найбільше показує, як взаємодія цих різновидів буття зливається в єдиному натискові, що зрештою й формує образ ідіому. Проте завданням цього допису, що аж ніяк не претендує на всеохопну повноту та вивірену хронологічність, буде донесення думки, що правописні зміни такі ж неминучі, як неминучі зміни соціальні. Нова українська літературна мова вже пере- сягнула двохсотлітній кордон, приєднавшись до клубу поважних однолітків — розвинених ідіомів Європи. І хоч останнім часом дослід- ники дедалі частіше обґрунтовують думку, що між староукраїнською книжною мовою та но- вою українською літературною мовою не було неперейде́нного муру, та мовні виражальні засоби, застосовувані до кінця ХVІІІ ст., для більшості носіїв потребують спеціального ко- ментаря й відповідного супроводу, а тогочасні тексти — добре вибудуваної едиції. Наприклад, українські діячі ХVІІІ ст. пи- сали різними літературними мовами, але від цього вони не стали поза межі національного історичного й культурного наративу. Скажі- мо, універсали гетьмана І. Мазепи, писання митрополита Д. Туптала, твори Г. Сковороди, створені майже в один історичний період (на- віть із сучасного погляду хронологічна різниця між ними незначна, а раніше відчуття часової відстані мало бути ще менше), відбивають різ- ні літературно-мовні коди (староукраїнський, церковнослов’янський української редакції, російсько-церковнослов’янсько-український), а проте створені в межах української культури. Іншими словами, хоч ці діячі й писали різними літературними мовами, однаково всі вони на- лежать до української мовної й культурної тра- диції (питання їхньої природи нерелевантне в нашому контексті). Для того щоб прочитати названі тексти, потрібен не лише переклад, а й тлумачення для сучасних читачів. Така мовна ситуація властива не всім сучас- ним народам. У країнах з давньою й неперерв- ТЕРМІНОЛОГІЧНИЙ СЛОВНИК  Ідіом — загальний термін для позначення різно- манітних мовних утворень: мови, наріччя, діа- лекту, говірки, літературної мови, її варіанта та інших форм існування мови. Термін «ідіом» вико- ристовують тоді, коли визначення достемен- ного лінгвістичного статусу мовного утворення ускладнене або нерелевантне.  Глотогонія — 1) походження й розвиток мови; 2) учення про походження й розвиток мови. Най- частіше термін використовують для опису за- родження й розвитку мови в працях з етногенезу. Тут термін використано в широкому розумінні: для означення процесів зародження й розвитку літературної мови.  Едиція — наукове видання тексту (перев. творів класиків, історичних та лінгвістичних джерел, документів).  Прескрипція — припис, норма, правило, що зобо- в’я зує, дозволяє або забороняє що-небудь робити. Прескрипцію розглядають поза координатами істинності або хибності.  Прескриптивний — який установлює норму, правило; розпорядчий.  Кодифікація — зведення в єдине ціле приписів літературної мови.  Кодекс — лінгвістична праця, у якій зафіксовано прескрипції літературної мови (лексикографіч- ний кодекс — словник літературної мови, стиліс- тичний кодекс — стилістика літературної мови, граматичний кодекс — граматика літературної мови тощо).  Узус — загальноприйняте вживання мовних оди- ниць у певний період розвитку суспільства (охо- плює всі різновиди національної мови в синхронії, від діалектних і жаргонних до літературних). 80 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ ною державотвірною традицією, великим по- тенціалом мовної стійкості, там, де превалює місцева мова й культура, можлива інша рецеп- ція національної спадщини. Скажімо, у Грузії школярі без великих зусиль читають мінімаль- но адаптовані до теперішньої норми грузин- ські середньовічні тексти ХІІст. Незважаючи на давність нашої нової літе- ратурної мови (даруйте за оксиморон), баталії довкола правописних прескрипцій бувають настільки гострі, неначе ми переживаємо пер- вісний період кодифікації. Це ламання списів і досі збурює не тільки вітчизняних лінгвістів, а й усіх, хто користується сучасною українською літературною мовою, від якої за визначенням більшість нефахівців вимагає маєстатичної не- порушності, заледве досяжної. Статика й дина- міка в літературній мові перебувають у хиткій рівновазі, яка через екстралінгвальні причини може бути порушена. Отже, треба застосувати всі можливі в цих обставинах засоби для потвердження ідеї, що мовні реформи такі ж неминучі, як неминуча модифікація самого суспільства, яке вбирає в себе всі внутрішні й зовнішні онтологічні су- перечності. «Покоління минають, а мова залишається, кожне з поколінь застає мову вже такою, що була перед ним, і до того ж сильнішою та по- тужнішою, ніж саме це покоління; жодне з по- колінь ніколи не збагне до кінця її суті й такою залишає її нащадкам; характер мови, її своє- рідність пізнають тільки впродовж цілої низки поколінь, але вона зв’язує всі покоління, і всі вони виявляють себе в ній; можна бачити, чим зобов’язана мова певному періодові часу, окре- мим людям, але залишається невизначеним, що винні їй вони», — був переконаний Віль- гельм фон Гумбольдт [2, с. 325]. Що люди вин- ні мові? Передусім — увагу до неї та розумін- ня того, що не можна ставити знаків рівності між правописом і орфографією, правописом і слововжитком, правописом і літературною мо- вою, правописом та орфоепією, правописом та узусом. Здавалося б, це нескладні речі, а втім з подивом дізнаємося, що навіть філологи не завжди можуть правильно провести межі між цими поняттями. Під час численних виступів з приводу правописних змін, які впроваджує нова редакція Українського правопису, що набула чинності 3 червня 2019 р. (затвердже- на постановою Уряду 22 травня цього само- го року), не раз доводилося чути питання на кшталт: «Тепер відповідно до нового правопи- су ми маємо говорити так і так…». Ототожнен- ня писаного й мовленого як єдиного комплек- су настільки закорінене в масовій свідомості, що всім лінгвістам потрібно докласти коло- сальних зусиль, щоб заспокоїти суспільство. Мовні реформи — це реалізація національ- ної культурної стратегії за допомогою лінгвіс- Фрагмент тексту з книги «Українські народні думи» (1834), видрукуваної максимовичівкою — український правопис, що його запропоновав у 1827 р. перший рек- тор Київського університету Михайло Максимович (1804–1873) Фрагмент тексту з «Граматки» (1857) Пантелеймона Куліша (1819–1897) ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 81 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ тичних засобів. Такі заходи майже завжди пе- реходять край власне мовознавчого простору, оскільки змінюють мовну поведінку колекти- ву в тих галузях, що найбільше репрезентують символічну функцію мови — її здатність бути головним виразником цивілізаційної унікаль- ності народу в умовах культурних та еконо- мічно-політичних викликів на різних етапах розвитку. Причому, якщо інші головні функції мови (комунікативна, когнітивна, емотивна (експресивна), естетична, магічна та ін.) мо- жуть і не зазнавати змін унаслідок розгляда- них реформ, то символічна через реформуван- ня ідіому завжди зазнає перебудови. Від струк- тури (потужності) цієї функції великою мірою залежить і загальний рівень культури народу, зокрема вміння використовувати внутрішні та зовнішні ресурси рідного ідіому. За О. Мельничуком, «реальна система мови, на відміну від більш звичайних систем, <...> не має самостійного, самодостатнього існування і становить лише одну з властивостей людсько- го суспільства, одну зі сторін його діяльності. У цьому розумінні вона позбавлена об’єктної цілісності і лише умовно може розглядатися в абстракції від свого безпосереднього суб’єк- та — людського суспільства» [4, с. 25]. Лінгвіст чітко протиставляє абстрактну та реальну сис- теми мови: «Закріплюючись у свідомості до- слідників, викладачів, а далі і всіх письменних носіїв мови, абстрактна система мови замінює конкретне уявлення про дійсну природу мови, відтісняючи саму думку про необхідність її розгляду» [4, с. 24]. Звідси випливає, що роз- гляд системних змін, викликаних мовними реформами, без урахування культурно-істо- ричних реалій, у яких існував народ під час цих реформ, належить до певного різновиду абстракції. З другого боку, «абстрактна мова», закрі- плена в масовій свідомості, стає сама по собі не тільки мірилом культурного життя наро- ду, а й набуває окремої символічної вартості. Тому сутність мовних реформ (а зміни в пра- вописі — це елемент мовної реформи), тобто сутність реалізації свідомих змін ідіому, перед- бачає їхній розгляд у тісному взаємозв’язку із життям суспільства. Кожна зміна породжує / стверджує не тільки нову кодифікацію, що сама собою має два аспекти реалізації — влас- не мовний і загальносуспільний, а й закладає нову версію ментальної практики в конкрет- них культурно-історичних умовах, оскільки «семантична система, <...> реальна система мови тісно пов’язана з системою суспільної свідомості і з загальною системою об’єктивної дійсності» [4, с. 27]. Іншими словами, реформи літературних мов — це модифікації суспільної свідомості відповідно до запитів, породжених різними причинами. Мовні реформи в сучасному розумінні — на- буток ХХ ст., оскільки саме тоді й з’явилася Фрагмент тексту з праці М. Возняка «Памяти Івана Франка» (1916), написаний желехівкою Меморіальна таблиця в м. Самбір Львівської області, написана желехівкою 82 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ практика одномоментної зміни образу ідіому через урядову санкцію, проте ознаки таких ре- форм можемо знайти й у ХІХ ст., коли мовне планування не було суворо регламентоване й тільки зароджувалося. Наприклад, на україн- ському ґрунті закріплення желехівки 1 після десятиліть боротьби з «етимологією» 2 — це також приклад мовної реформи, з висоти су- часності не такої гостро-каральної, як реформа 1933 р. 3, а проте не менш напруженої та ви- снажливої для суспільства, ніж мовознавчі по- 1 Орфографічна система, базована на фонетико-мор- фологічному принципі. Послідовно відбивала живу народнорозмовну традицію Галичини й Буковини ХІХ ст., утвердилася після виходу «Малорусько-ні- мецького словаря» Є. Желехівського та С. Неділь- ського (1886). Практику застосування желехівки на наддніпрянських землях приніс М. Грушевський по поверненні з Австро-Угорської імперії на Наддні- прянщину після 1905 р. У 1920-х роках желехівка вигасла, на зміну їй прийшов загальноукраїнський правопис. Відіграла важливу роль в утвердженні но- вих принципів орфографії в межах усієї української етномовної території, була важливим кроком у пере- ході від старого до модерного типу літературної мови. 2 Етимологічний, або традиційний, правопис, що ґрун тувався на практиці церковнослов’янського та староукраїнського книжного письма. Найпомітні- шою орфографічною системою цього типу, спеціаль- но створеною для передавання особливостей україн- ської мови, була максимовичівка — правопис, що його свого часу розробив М. Максимович. Відносно недовго максимовичівкою друкували деякі галицькі й закарпатські видання. На початку ХХ ст. майже вийшла з ужитку. На основі максимовичівки І. Пань- кевич розробив фонетико-етимологічний правопис, яким послуговувалися на Закарпатті в першій поло- вині ХХ ст. Після 1945 р. панькевичівка стала набут- ком історії. 3 Реформа української літературної мови 1933 р. від- кидала деякі важливі прескрипції попереднього пе- ріоду, зокрема скасовувала багато правил Україн- ського правопису 1929 р. (так званого харківського), що не відповідали російським традиціям мовного розвитку. Український правопис 1929 р. найбільше міфологізований у сучасному гуманітарному дис- курсі, напевно, через те, що це була перша спроба в кодексі високого рівня поєднати наддніпрянську та наддністрянську правописну практику. Не буде пе- ребільшенням узагальнення, що для української лі- тературної мови у ХХ ст. вирішального значення на- шуки кінця 20-х — початку 30-х років ХХ ст. Перемога желехівки вкрай важлива й з погля- ду становлення літературної мови нового типу, і зі становища символічної функції літератур- ної мови. У третій частині спогадів Б. Леп- кого «Казка мойого життя» — «Бережанах» (1941) — цей процес останньої третини ХІХ ст. крізь бачення гімназиста подано надзвичайно яскраво: «А все ж таки фонетику 4 вважали ми своїм і то більшим поступовим правописом і радо читали «Правду» 5 й ті нечисленні тоді книжки, що були друковані фонетично. І ось у четвертій клясі каже раз до мене Яричевський: «Пощо нам тих «йорів» 6 та «ятів» 7, напишім завдання фонетикою». І ми написали. Минуло яких два тижні, приносить отець катехит справлені зшитки до кляси й каже: «Такі добрі ученики, все мають з руської мови8 були правописні кодекси 1921, 1929, 1933 та 1993 рр., що зрештою й створили її сучасний образ. 4 Тут: желехівку, фонетичний правопис. 5 «Правда» — український народовецький літератур- но-науковий часопис, виходив у Львові впродовж 1867–1898 рр. 6 Українська назва кириличної літери ъ, у староукра- їнському етимологічному письмі не позначала жод- ного звука, уживана за традицією в певних позиціях (наприклад, наприкінці слова). У старослов’янському письмі графемою ъ позначали надкороткий голо- сний переднього ряду [ъ]. У давньоукраїнській (киє- воруській) мові після так званого занепаду зредуко- ваних в ХІ–ХІІ ст. цей звук за певних умов перей- шов у голосний повного творення [ъ] > [о] (у силь- ній позиції): сънъ > сон, а в слабкій позиції занепав: съто > сто. Літера ъ використовувана в церковно- слов’янській мові й у наш час, проте не має жодного звукового навантаження. 7 Назва кириличної літери ѣ. У старослов’янському письмі позначала голосний звук [ě]. В українській мові вже у ХІІ ст. відбувся перехід [ě] > [і]. Здебіль- шого в староукраїнському етимологічному письмі літеру ѣ використовували, щоб передати звук [і] або [jі] (наприклад, після голосних). У церковно сло- в’ян ській мові української редакції графему ѣ чита- ють як [і] або [jі] (скажімо, після голосних). 8 Тут: української мови. Тривалий час українці свою мову називали руською, а себе русинами, а власною назвою Русь передусім позначали територію, заселе- ну українцями. Про історію конкуренції назв україн- ці — русини, український — руський див. [5]. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 83 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ відзначаючу ноту 9, і ось їм до голови стрілила фонетика». Ми, себто я і Яричевський, схилили голови якомога низько, бо боялися, що отець катехит стане гніватися на нас. Але він говорив дальше спокійно: «Усі культурні народи: німці, фран- цузи й англійці — пишуть етимологічно і на- віть їм на гадку не прийде фонетизувати свій правопис, тільки лінивий русин не хоче вивчи- тися тих декілька знаків, без яких ніяк не мож- на граматично 10 писати... Візьміть же, — звер- нувся до нас, — і перепишіть свої завдання так, як Бог приказав, і на другий раз не робіть мені таких дурниць». Ясно, що ми не противились, бо й не думали починати боротьбу за фонетику, тільки з хло- п’я чої цікавості затіяли таку штуку. Кажуть, що в декілька літ пізніше, коли запровадили в школах фонетичний правопис, то двох «твер- дих» написали завдання етимологією. Отець катехит викричався на них, бо казав, що то не такі дурні, як вони, лише мудрі люди у Львові та Відні зреформували правопис, і тим новим, фонетичним правописом, а не перестарілою етимологією слід писати...» [3, с. 519]. Наведена розлога цитата показує, як через невеликий проміжок часу змінилося аксіо- логічне сприйняття кодексу серед галицької інтелігенції (полеміку між народовцями та москвофілами можна винести за межі теми че- рез її нерелевантність у цьому контексті). При цьому запровадження желехівки цілковито не усунуло конкурента — етимологічний право- пис, проте створило нову аксіологічну ситуа- цію на офіційному рівні. Чи можемо ми побачити в публічному про- сторі сучасної України тексти, написані желе- хівкою? Певна річ, не йдеться про збережені друковані тексти минулого й позаминулого століть або про репринти, електронні копії тощо. Можемо. Яскравий приклад викорис- тання желехівки — меморіальна таблиця в м. Самборі Львівської області, присвячена сто- річчю від дня народження Т. Шевченка. 9 Тут: добру, позитивну оцінку. 10 Тут: орфографічно правильно. Фрагмент титульної сторінки роману Панаса Мир- ного та Івана Білика, надрукованого драгоманівкою в Женеві (1880) Драгоманівка на банкноті 20 гривень, на якій наведено фрагмент вірша Івана Франка «Земле, моя всеплодю- щая мати» Був у нашій історії послідовно фонетичний правопис, що взяв собі за основу принципи мовної реформи В. Караджича 11, так звана драгоманівка12. Чи безслідно вона зникла з 11 Вук Караджич (1787–1864) — видатний сербський лінгвіст, письменник, мислитель, культурний діяч, реформатор сербської літературної мови. Обстою- вав принцип: «Пиши, як говориш, а читай, як напи- сано». Незважаючи на те, що ці слова міцно закріпи- лися за В. Караджичем, уперше їх до європейського наукового й дидактичного простору запровадив ні- мецький учений Й.-К. Аделунг (1732–1806). 12 Орфографічна система української мови, яка найпо- слідовніше використовувала фонетичний принцип. Розроблена групою київських інтелектуалів під ке- 84 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ нашого життя? Ні. Українці щодня користу- ються банкнотою 20 гривень, на якій надру- ковано вірш І. Франка «Земле, моя всепло- дющая мати» саме цією орфографічною сис- темою. Данина нашій історії, у якій художня література й літературна мова посідають одне з чолових місць. Огієнкова думка про те, що «з часу проголо- шення державної самостійності України року 1918-го <...> трапилося <...> найбільше чудо над чудами: <...> народилася соборна всеукра- їнська літературна мова!» [6, с. 191] не втрати- ла своєї правосильності навіть після згаданої мовної реформи 1933 р. й може бути сконцен- трованою характеристикою процесу розвитку нової української літературної мови, коли до- реформена доба (1918–1932) дає більше під- став розглядати варіанти в ідіомі, ніж поре- формений період. У категоріях «дива» нову українську літе- ратурну мову також розглядає Ю. Шевельов: «Усупереч звичним теоріям, що розглядають розповсюдження котроїсь мови як наслідок політичного руху, українська літературна рівництвом П. Житецького, пізніше названа на честь М. Драгоманова, що входив до її складу. Була віднос- но мало поширена свого часу, до початку ХХ ст. ви- йшла з ужитку. Драгоманівкою вперше надруковано роман Панаса Мирного та Івана Білика «Хіба ревуть воли як ясла повні?». Мала іншу назву — герцеговин- ка (від власної назви Герцеговина, алюзія на ім’я В. Караджича). мова дає приклад «дива», коли сáме її розпо- всюдження й поклало початок політичному рухові. Мовний витвір Шевченка й Куліша вторував шлях, що привів до створення полі- тичних партій, до заснування держав, до фор- мування армій, до воєн, до борні та конфліктів. …Аматори парадоксів можуть сказати, що поет створив мову, а мова створила націю. Звичай- но, нація мала за собою власну довгу традицію, проте ця традиція вже була явно наблизилася до межі розпаду та загину» [11]. «Дивом» у цій ситуації треба визнати й те, що конфронтація двох традицій — наддні- прянської та наддністрянської (галицько-бу- ковинської) — нині не сприймана як шлях до самостійних варіантів української літератур- ної мови, і в цьому велика заслуга наших на- уковців і культурних діячів попередніх епох. Можна тільки уявити, скільки зусиль треба було докласти, щоб в умовах тривалої бездер- жавності виробити єдиний літературний стан- дарт. Гостра дискусія 1906–1913 рр. щодо засад добору елементів до української літературної мови між наддніпрянцями та галицькими й буковинськими культурними діячами, на щас- тя, в кінцевому підсумку допомогла в реаліза- ції загальнонаціонального мовного проєкту, а не спричинила руйнівні наслідки. Її учасни- ки (В. Гнатюк, Б. Грінченко, М. Грушевський, Д. Дорошенко, А. Кримський, М. Левицький, І. Нечуй-Левицький, І. Стешенко, М. Сумцов та інші відомі особистості) уперше наголосили на потребі вироблення норм публіцистичного й наукового стилів української мови (доклад- ніше див. [9]). Отож, до модерного часу, що почався, як ві- домо, у десятих роках ХХ ст., український пра- вопис пройшов складний і не раз покручений шлях. За підрахунками науковців, від 1798 до 1905 р. українські тексти створювали за до- помогою близько 50 правописних систем, що мали різний ступінь поширення. І тільки під- несення соціального статусу української мови спонукало до її послідовного внормування та кодифікації. «Розширення й ускладнення функцій мови, — зауважив уже згадуваний О. Мельни- Фрагмент титульної сторінки «Словаря української мови» за ред. Б. Грінченка (1907–1909). Правописна система, використана в цьому виданні, істотно впли- нула на становлення сучасної правописної системи української мови ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 85 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ чук, — і пов’язане з цим посилення взаємодії і взаємозв’язку її системних компонентів, тоб- то підвищення рівня її системної організації, означає прогрес у розвитку мови. Звуження і скорочення функцій конкретної мови, супро- воджуване ослабленням її внутрішньосистем- них зв’язків, означає регрес певної мови як окремий момент у загальному процесі розви- тку і взаємодії мов світу» [4, с. 27]. Іншими словами, що більше колектив буде викорис- товувати правопис, то більше будуть усталені наші писемні практики. У чинній редакції Українського правопису (2019) загалом небагато змін, коли порівняти з попередньою редакцією. Проте в деяких сег- ментах правописної системи вони істотні. На- приклад, це стосується змін у правописі таких елементів: • (диференціації) префіксів архі-, архи- (архіважливий, архімільйонер, архіскладний. Варіанти: У назвах церковних звань, титулів і чинів уживаємо префікси архи- та архі-: ар- химандрит і архімандрит, архиєрей і архієрей, архистратиг і архістратиг); • уживання и на початку слова (и пишемо на початку окремих вигуків (ич!), часток (ич який хитрий), дієслова икати («вимовляти и замість і») та похідного від нього іменника икання. И вживаємо на початку слова в дея- ких загальних і власних назвах, що походять із тюркських та інших мов: ир, Ич-оба, Кім Чен Ин. Кілька слів мають варіантне написання з голосним и та і: ірій і ирій, ірод і ирод («дуже жорстока людина»), але: цар Ірод); • написання слів з першим іншомовним компонентом топ- (слова з першим іншомов- ним компонентом топ- пишемо разом: топме- неджер, топмодель. Увага! Компонент топ- із числівниками не поєднуваний); • унормування вживання великої літери в назвах сайтів, соціальних мереж та ін. (на- зви сайтів без родового слова пишемо з малої букви (твітер, ґуґл). Назви сайтів з родовим словом пишемо з великої букви та в лапках: мережа «Фейсбук», енциклопедія «Вікіпедія». Назви сайтів, ужиті як назви юридичних осіб, пишемо з великої букви та без лапок); • уживання слів з першим іншомовним компонентом анти-, віце-, екс-, контр-, лейб-, обер-, штабс-, унтер- та ін.; • уживання числівника пів (невідмінюва- ний числівник пів зі значенням «половина» з наступним іменником — загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини пи- шемо окремо: пів аркуша, пів відра, пів години, пів ящика; пів Європи, пів Києва, пів України. Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття й не виражає значення половини, то їх пишемо разом: піваркуш, південь, півзахист, півколо, півкуля та ін.) тощо (докладніше див. [8, 10]). Життя іноді підкидає справжні детективні сюжети. Скажімо, напис в Одесі на Потьом- кінських сходах («Споруджено 1837–1841 рр. за проєктом арх. Ф. Боффо») від 1933 р. до 2 червня 2019 р. був фактом історії мови, що суперечив чинній нормі, а нині він уже відпо- відає чинній редакції Українського правопису, яка встановлює правопис слова проєкт і похід- них саме через літеру є. На думку О.О. Потебні, «мова — це не тіль- ки певна система прийомів пізнання… Мова є і шляхом усвідомлення естетичних і моральних ідеалів, і з цього погляду відмінність мов не «Найголовніші правила українського правопису» 1921 р. — перший правописний кодекс нової україн- ської літературної мови модерного часу 86 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (3) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ менш важлива, ніж з боку пізнання» [7, с. 163]. Історія українського правопису демонструє нам цю відмінність, як і показує, що кожен народ має пройти свій шлях вироблення літературної мови, і те, що в кожного ідіому свої параметри варіативності норми. Це історія про те, що кри- тикувати стандарт можна й треба, але тоді, коли за висловленою думкою стоїть маса опрацьова- ного матеріалу. Кожне покоління вдається до модернізації (що може бути й реновацією в пев- них сегментах) правописних кодексів. Чинна редакція Українського правопису (2019) — це кодекс перехідного типу, що вві- брав у себе багато варіантних орфограм, засто- сування яких буде великою мірою залежати від стилістичної стратифікації словоформ з варіантним написанням. Скажімо, як закорі- няться в різних стилях написання ефір — етер, аудиторія — авдиторія, кафедра — катедра, радості — радости та ін. покаже слововжиток. Можемо обґрунтовано припустити, що перші елементи опозицій будуть міжстильовими, а другі — закріпляться тільки в художньому, пу- бліцистичному й релігійному стилях, зрідка будуть уживані в розмовній стихії. Крім того, життєздатність нових прескрипцій перевірить практика, що може виявитися не такою одно- значною, як передбачають кодифікатори. Чи унікальний і найважчий український до- свід мовних реформ? Ні. Реформи літератур- них мов — живий процес, що особливо активі- зувався на зламі двох останніх століть. Мовні реформи зачепили німецьку мову (від 1996 р., фактично триває й досі), португальську (за- початкована 1990 р.), білоруську (закон Рес- публіки Білорусь «Про Правила білоруської орфографії та пунктуації» ухвалено 2008 р.), у 1992 р. розпочалася мовна реформа в Азербай- джані, 1995 — у Туркменістані, 2017 — у Казах- стані (триватиме до 2025 р.) та ін. У сучасних умовах великого інформаційно- го навантаження перед усіма членами мовно- го колективу, не тільки перед гуманітаріями, постає вкрай важливе завдання без зайвих емоцій адаптуватися до чинної редакції Укра- їнського правопису, щоб не перетворювати на бойовище той простір, у якому всі мають по- чуватися впевнено. REFERENCES [СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ] 1. Gerd A.S. Sociolinguistics. Saint Petersburg, 2013. (in Russian). [Герд А.С. Социолингвистика. Санкт-Петербург, 2013.] 2. Humboldt V. Selected Works on Linguistics. Moscow: Progress, 1984. (in Russian). [Гумбольдт В. Избранные труды по языкознанию. Пер. с нем. под ред. Г.В. Рамишвили. Москва: Прогресс, 1984.] 3. Lepkyy B. Works in two volumes. Vol. 2: Tale, memories, speeches. Kyiv: Dnipro, 1991. (in Ukrainian). [Лепкий Б. Твори в двох томах. Т. 2: Повість, спогади, виступи. Київ: Дніпро, 1991.] 4. Melnychuk O.S. Development of language as a real system. Movoznavstvo. 1981. (2): 22–34. (in Ukrainian). [Мельничук О.С. Розвиток мови як реальної системи. Мовознавство. 1981. № 2. С. 22–34.] 5. Nakonechnyy Ye.P. Stolen Name: Why Ruthenians Become Ukrainian. Kamianets-Podilskyi: Medobory 2006. (in Ukrainian). [Наконечний Є.П. Украдене ім’я: Чому русини стали українцями. 4-те, допов. і випр. вид. Кам’янець-По діль- ський: Медобори, 2006.] 6. Ohienko I.I. (Metropolitan Ilarion). History of Ukrainian Literary Language. Kyiv: Lybid, 1995. (in Ukrainian). [Огієнко І.І. (Митрополит Іларіон). Історія української літературної мови. Упоряд., авт. іст.-біогр. нарису та приміт. М.С. Тимошик. Київ: Либідь, 1995.] 7. Potebnya A.A. Language and nationality. In: Potebnya A.A. Thought and language. Kyiv: SINTO, 1993. P. 158–185. (in Russian). [Потебня А.А. Язык и народность. В кн.: Потебня А.А. Мысль и язык. Киев: СИНТО, 1993. С. 158–185.] 8. Practical Questions of the New Edition of Ukrainian Spelling. Interview with O.I. Skopnenko. Visn. Nac. Akad. Nauk Ukr. 2020. (2): 68–75. (in Ukrainian). [Практичні питання нової редакції Українського правопису. Інтерв’ю з О.I. Скопненком. Вісник НАН України. 2020. № 2. С. 68–75.] ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 3 87 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ 9. Trifonov R.A. The role of language discussion in the early twentieth century in the process of forming literary norms of the Ukrainian language. Kharkiv, 2000. (in Ukrainian). [Трифонов Р.А. Роль мовної дискусії початку ХХ ст. у процесі формування літературних норм української мови. Автореф. дис… канд. філол. наук. Харків, 2000.] 10. Ukrainian Spelling. Kyiv: Naukova Dumka, 2019. (in Ukrainian). [Український правопис. Київ: Наукова думка, 2019.] 11. Shevelov G.Y. L’ukrainien littéraire (Shevelov G.Y. Teasers and Appeasers. Essays and Studies on Themes of Slavic Philology). Munchen: W. Fink Verlag, 1971. Р. 245–260. [Шевельов Ю. Українська літературна мова. Переклад з франц. С. Вакуленка. http://www.historians.in.ua/ index.php/en/ukrayinska-mova/302-yurii-shevelov-ukrayinska-literaturna-mova ] O.I. Skopnenko Potebnia Institute of Linguistics of the NAS of Ukraine (Kyiv) UKRAINIAN SPELLING: TRADITIONS AND MODERNITY (SMALL DETAILS TO A GREAT HISTORY) The article deals with the normalization and codification of the new Ukrainian literary language, the formation of the spelling system of the Ukrainian language in the XX - beginning of the XXI century, spelling out the spelling reforms of the Ukrainian language. It is stated that language reforms change the behavior of the collective in those areas that most represent the symbolic function of language — its ability to be the main expression of the civilizational uniqueness of the people in the context of cultural and economic and political challenges at different stages of development. Keywords: new Ukrainian literary language, spelling, codification, standardization, literary language, language reforms, 2019 edition of Ukrainian spelling.

Український правопис: традиції і сучасність (малі штрихи до великої історії)

Репозитарії

Схожі ресурси