Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу

Вітчизняні і закордонні дослідники цікавились здавна різними сторонами життя населення Північного Причорномор’я (а в тому числі Дністро-Бузького) за скіфсько-сарматського часу. Особливо велику увагу приділяли цим питанням вчені, що займались В статті ми спинимось на наступних двох питаннях: 1) взаєм...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	1959
Автор:	Синицин, М.С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Одеський археологічний музей НАН України 1959
Назва видання:	Материалы по археологии Северного Причерноморья
Теми:	Статьи
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170560
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу / М.С. Синицин // Материалы по археологии Северного Причерноморья: Сб. научн. тр. — 1959. — Вип. 2. — С. 13-35. — Бібліогр.: 94 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-170560
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1705602020-07-19T01:27:44Z Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу Синицин, М.С. Статьи Вітчизняні і закордонні дослідники цікавились здавна різними сторонами життя населення Північного Причорномор’я (а в тому числі Дністро-Бузького) за скіфсько-сарматського часу. Особливо велику увагу приділяли цим питанням вчені, що займались В статті ми спинимось на наступних двох питаннях: 1) взаємовідношення між кочовиками і осілими племенами і 2) етнічний склад населення Дністро-Бузького Причорномор’я. 1959 Article Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу / М.С. Синицин // Материалы по археологии Северного Причерноморья: Сб. научн. тр. — 1959. — Вип. 2. — С. 13-35. — Бібліогр.: 94 назв. — укр. XXXX-0126 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170560 uk Материалы по археологии Северного Причерноморья Одеський археологічний музей НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статьи Статьи
spellingShingle	Статьи Статьи Синицин, М.С. Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу Материалы по археологии Северного Причерноморья
description	Вітчизняні і закордонні дослідники цікавились здавна різними сторонами життя населення Північного Причорномор’я (а в тому числі Дністро-Бузького) за скіфсько-сарматського часу. Особливо велику увагу приділяли цим питанням вчені, що займались В статті ми спинимось на наступних двох питаннях: 1) взаємовідношення між кочовиками і осілими племенами і 2) етнічний склад населення Дністро-Бузького Причорномор’я.
format	Article
author	Синицин, М.С.
author_facet	Синицин, М.С.
author_sort	Синицин, М.С.
title	Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу
title_short	Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу
title_full	Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу
title_fullStr	Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу
title_full_unstemmed	Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу
title_sort	населення дністро-бузького причорномор’я скіфсько-сарматського часу
publisher	Одеський археологічний музей НАН України
publishDate	1959
topic_facet	Статьи
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170560
citation_txt	Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу / М.С. Синицин // Материалы по археологии Северного Причерноморья: Сб. научн. тр. — 1959. — Вип. 2. — С. 13-35. — Бібліогр.: 94 назв. — укр.
series	Материалы по археологии Северного Причерноморья
work_keys_str_mv	AT sinicinms naselennâdnístrobuzʹkogopričornomorâskífsʹkosarmatsʹkogočasu
first_indexed	2025-07-15T05:49:14Z
last_indexed	2025-07-15T05:49:14Z
_version_	1837690840284135424
fulltext	ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ АРХЕОЛОГІЧНИЙ МУЗЕЙ МАТЕРІАЛИ З АРХЕОЛОГІЇ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР’Я ВИП. II. 1959. М. С. СИНИЦИН НАСЕЛЕННЯ ДНІСТРО-БУЗЬКОГО ПРИЧОРНОМОР’Я СКЇФСЬКО-САРМАТСЬКОГО ЧАСУ Вітчизняні і закордонні дослідники цікавились здавна різними сто ронами життя населення Північного Причорномор’я (а в тому числі Дністро-Бузького) за скіфсько-сарматського часу. Особливо велику увагу приділяли цим питанням вчені, що займались вивченням Скіфії, грецьких міст-колоній. Але вони свою увагу зосереджували на вияснен ні різних сторін життя кочового населення або греків-колоністів, зовсім не цікавлячись долею осілого населення, взаємовідносинами його з ко човиками, матеріальною культурою і рівнем суспільного розвитку. В не багато кращому становищі було питання етнічного складу населення Дністро-Бузького Причорномор’я часу, що є основним в цьому розділі. Визначні фахівці обмежувались в деяких з відмічених питань заува женнями, а в кращих випадках —■ екскурсами, не зважаючи на те, що> їм відомі були не лише висловлювання стародавніх авторів про осіле населення, але й основні риси матеріальної культури осілих і кочових аборигенів і кочовиків-чужинців, що жили в Північно-Західному При чорномор’ї в скіфсько-сарматський ч а с В цьому розділі з усіх намі чених питань ми спинимось лише на двох: 1) взаємовідношення між кочовиками і осілими племенами і 2) етнічний склад населення Дністро- Бузького Причорномор’я. Античні автори, як ми пам’ятаємо, говорили про експлуатацію ко човиками осілих землеробів, про політичну залежність осілого населен ня від кочовиків-скотарів і про змішування кочовиків з осілими хлібо робами. Вони згадують про те, що скіфи продавали мед в Месії, а Діон Хрісостом розповідає про прохання скіфів до ольвіополітів про віднов лення зруйнованого гетами ольвійського торжища, де б торгівля велась по-грецькому. Скоріш за все,, у взаємовідношеннях між осілими і кочо вими племенами були і інші риси, крім тільки що відзначених, хоч ста родавні автори їх і не відмічають. Археологічні матеріали за своїм ха рактером, навряд чи коли з достатньою повнотою зможуть висвітлити всі сторони взаємовідносин між осілими і кочовими племенами нашого краю. Тільки що сказане настирливо вимагає використання етнографіч ного матеріалу, який в певній мірі дав би змогу зрозуміти деякі сторо ни взаємовідносин між осілим і кочовим населенням Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу. Брперечно, етнографічні матеріали про існування на одній терито рії осілого і кочового населення можуть бути корисними лише в спів- ' А. А. С п и ц Ы н, Скифы н Гальштаггт; Сборник археологических статей, под несенных А. А. Бобринскому. СПб., 1911, crop. 160; М. И. Р о с т о в ц е в , Скифия и Боспор, Пгр., 1925, crop. 302 і слід. <ставленні їх з археологічними фактами та вказівками античних авторів. Проживання К9ЧОВИХ і осілих племен однієї і різних народностей на спільних територіях, при обов’язковіші відсутності приватної влас ності на землю, в певних природно-деографічних умовах загальновідо ме. П. К. Козлов ̂ про лхадосців говорить, що чотири п’ятих з них зай маються лише скотарством і ведуть кочовий спосіб ж и ття. Інша частина населення лхадо займається переважно землеробством і живе на ниж ній течії річки Ро-чю. Цей же автор в іншому місці ® описав економічні взаємовідносини між кочовим і осілим населенням. Він розповідає, що кочовики (дзячукавасці) збувають свої продукти скотарського госпо дарства осілим одноплемінникам, які живуть по долинах рік, а також китайцям і тібетцям, від яких одержують хліб і ремісничі вироби. М. А. Сергеев посилаючись на Ф, Н. Врангеля, пише, що в першій чверті XIX ст. 'Ч^астина чукчіів вела осілий спосіб життя (берегові), а частина кочовий (оленні). Відношення між осілими і кочовими чукча ми були дружніми і базувались на обміні між ними потрібними пред метами. Приведені етнографічні приклади дозволяють припустити, що взає мовідношення між осілими і кочовими племенами Дністро-Бузького При чорномор’я базувались не лише на примусі, але й, очевидно, на нату ральному обміні між цими економічно-різними групами населення на шого краю. Осілі племена, шо жили по берегах нижніх течій Дністра і Півден ного Бугу, по березі Чорного моря, безумовно, постачали номадам сіль і рибу і, можливо, частково хліб та ремісничі вироби. В основному ж, очевидно, кочовики одержували хліб від племен, що жили в лісосте повій смузі, а ремісничі вироби—з грецьких міст і факторій. Мабуть лише царські скіфи свої взаємовідносини з осілим населенням будува ли, головним чином,: на примусі. Основна ж маса кочовиків, що жила в степах Причорномор’я, н хомулислі й Дністро-Бузького, в своїх від носинах з осілим населенням викорнстовувала, головним чином, еко номічні зв’язки. Кочовики, напевно, осілим землеробам постачали об роблену шкіру, вироби з ременя і шерсть, шерстяні канати і інше. Від осілих землеробів кочовики одержували перш за все відсутні у них сіль, і рибу, а можливо, в певній мірі і хліб та вироби ремесел, що були від сутні у них. Останні припущення підтверджуються численними знахід ками в кочових скіфських курганах речей не лише грецького виробни цтва, але й ліпного посуду і інших предметів виробу місцевих племен. Зовсім очевидно, що світову славу скіфській металургії (обробіток заліза) принесли не кочовики, а осілі племена, що жили на території Геродотової Скіфії. Останнє чудово ілюструється розкопками Б. Н. Гра кова на Камінському городищі Безперечно, що кочовики свій посуд робили з шкіри,, дерева, але не з глиниг. Крихкий і важкий глиняний посуд не відповідав їхньому кочовому побуту®. Відомий в літературі * * 2 П. К. К о з л о в, Монголия и Кам, М., 1947, стор. 269. ® "Іам же, стор. 343. * М. А. С е р г е е в , Некапиталистический путь развития малых народов Севера, М., 1955, стор. 93,' і ® Б. Н. Г р а к о в, Каменское городище на Днепре, МИА, № 36. ® Б. X. К а р а м ы ш е в а. Этнографический очерк животноводства у лакайцев КСИЭ, вып. X V II, 1952, стор. 81—86; М. Т. Л е в и н , Н. Н. Ч е б о к с а р о в, Хозяй ственно-культурные типы и историко-этнографические области, СЭ, 1955, № 4, crop. 9. глиняний посуд, знайдений в скіфських курганах, в основному грецько- кого виробу. Правда, в археологічній літературі порівняно добре відо мий з кочівницьких курганів ліпний посуд виробу осілих аборигенів. Безперечно, грецький посуд кочовики здобували у греків, що жили в містах-колоніях і факторіях, а ліпний посуд вони одержували від осі лих аборигенів. Таким чином, висловлювання древніх авторів і тільки що сказане дозволяє припустити, що взаємовіднощення між кочовим і осілим на селенням включали в себе не лище елементи експлуатації, що будува лась на примусі, але й натуральний обмін. Питання етнічного складу або етнічної приналежності окремих пле мен населення Геродотової Скіфії, в тому числі і Дністро-Бузького Причорномор’я, на протязі XIX ст. і перщої половини XX ст. було пред метом численних суперечок. Для розв’язання його використовувались праці античних авторів, археологічні пам’ятки і дані порівняльного мо вознавства. Російська передова буржуазна історична наука в значній мірі підготовила розв’язання цього складного питання, надзвичайно важливого для слов’янства і інших народів Східної Європи, однак вона виявилася безсилою остаточно розв’язати його в силу своєї буржуазної обмеженості. Спираючись на основоположні праці К- Маркса, Ф. Енгельса і В. І. Леніна, радянська наука досягла значних успіхів в розробці пи тань етнічного складу населення Скіфії. Безумовно, позитивно від бились на розробці цієї проблеми ряд дискусій, що були організовані різними установами ^ Керуючись вченням марксизму-ленінізму,^ радян ські археологи, використавши відомості стародавніх письменників, дані порівняльного мовознавства, великий археологічний матеріал, здобутий після Жовтневої революції, а також досягнення науки дожовтневого періоду, почали розробку стародавньої історії, в тому числі і історії скіфсько-сарматського часу на окремих територіях нашої Батьківщи ни®. Досвід вивчення етнічного складу населення Дністро-Бузького межиріччя скіфсько-сарматського періоду є незначною частиною цього великого починання радянських археологів. Тут слід зробити застереження, що вивчення питання етнічного складу населення нашого краю можливе тільки в певному зв язку з етнографією Геродотової Скіфії в цілому, про яку важливі відомості зберегли грецькі письменники V—IV ст. до н. е. Геродот, Гіппократ, Псевдо-Скілак одностайно розміщують Скіфію між Доном і Дунаєм. Найбільш детальні вказівки з питань Скіфії в цілому і про її границі дає Геродот. Скіфію він уявляє у вигляді рівностороннього чотирикут ника, визначаючи довжину кожної сторони 20 днями шляху або 4000 стадій. Скіфський чотирикутник Геродот заселяє різними племенами. ’’ Доклады VI научной конференции Института археологии, АН УССР, Киев, 1953; Вопросы скифо-сарматской археологии, АН СССР, М., 1954. * О. I. Т е р е н о ж к і и, Праця И. В. Сталіна з питань мовознавства і деякі питання вивчення Скіфії, «Археологія», т. VII, 1952, Київ, crop. 3—21; В. А. Іл л і н - с ь к а , Пам’ятки скіфського часу Иа Посуллі, «Археологія»,, т. IV, 1950, Київ,'сТор- 184—195; А. И Т е р е н о ж к и н , Поселения и городища в бассейне реки Тясмина, КСИИМК, вып. 43, 1952, Москва* * і'стор. 80—89,_99; П. Д. Л и б е р о в , К вопросу о связи культуры полей погребений с культурой скифского времени на Киевщине, КСИИМК, вып. XXXIV, 1950, М.—Л., стор. 75—85; К. Ф. С м и р н о в , Основные пути развития меото-сарматской культуры Среднего Прикубанья, КСИИМК, 1952, вып. XLVI. стор. 3—19. які, на основі його відомостей, в загальних рисах можна локалізувати на сучасній карті. В околицях Ольвії він поселяє скіфів-калліпідів, які являють собою елліно-скіфів, а вище від них він розташовує алазонів, причому, відзначає, що калліпіди і алазони ведуть такий самий спосіб життя, як і скіфи. Протиставляючи калліпідів і алазонів скіфам, він говорить, що алазони і калліпіди сііють і вживають для їжі хліб так само, як цибулю, часник, сочевицю і просо. На північ від алазонів про живають скіфи-орачі, які сіють хліб, використовуючи його не стільки для харчування, скільки, для продажу. Вище від скіфів-орачів живуть неври, «на північ від неврів, наскільки ми знаємо, лежить пустиня», І калліпідів, і алазонів Геродот розташовує вздовж П. Бугу, на захід від Дніпра На схід від Дніпра він вказує на Гілею, вище якої поселяє скіфів-землеробів, яких греки називають, борисфенітами (Дніпровця- ми). Територію скіфів-землеробів Геродот накреслює в таких розмірах: на північ вона тягнеться на 11 днів шляху по Дніпру, а на схід від Дніпра—всього на три дні шляху На схід від скіфів-землеробів Геро дот локалізує скіфів-кочовиків ", а ще далі на схід він вказує на скі фів царськихсхідним кордоном яких є Дон. На захід від калліпідів і алазонів він вказує на фракійців, не називаючи, однак, окремих пле мен. В зв’язку з цим виникає питання, чи вважав Геродот простір між Дунаєм, і Дністром заселеним калліпідами, або вважав ці племена настільки незначними, що не знайшов за потрібне їх згадувати. Мож ливо, що в цих місцях жили племена, які, як зазначає Геродот, були менш культурними,: ніж жителі якої-небудь іншої країни. При цьому Геродот відзначає високий розумовий розвиток скіфів порівняно з ін шими причорноморськими племенами'®. Він згадує тільки в гирлі Дні стра греків-тіритів. Цілком імовірно, що величина цього поселення бу ла незначною в Геродотів час, хоча з IV ст. до н. е. місто Тіра почало карбувати свою монету'^. Через століття після Геродота (в IV ст. до н. е.) Ефор, як це відомо нам із посилань на нього в «Периплі» Сйімна, що відноситься до І ст. до н. е., на північ від гирла Дунаю згадував карпідів, а північніше від них скіфів-орачів, за якими ще далі на північ жили неври'®. В Схолії до Аполонієвого «Походу аргонавтів» вказуєть ся, що в першій книзі творів «про скіфів» Тимонакт нараховує в Скіфії п’ятдесяті п’ять народів'®. Наведене підтверджує вказівку Геродота про різнорідність етнічного складу Скіфії. Геродот говорить, що при пе реїзді з міста борисфенитів до аргіпаїв (яких Ф. Г. Мищенко локалізує в південному Приураллі) доводилось користуватись сімома переклада чами Співставляючи вказівки Ефора про межі поширення карпів (карпі дів) з південною межею скіфів-орачів,. на яку вказує Геродот, можна вважати, що карпіди заселяли простір від гирла Дунаю на північ до Карпат і на схід до Дністра. В сучасній науці закріпилася думка, що карпіди грецьких письменників є не що інше, як народ карпи, засвід- Р Her.* IV, 17. >0 Her., IV, 18. ч Her,, IV, 19. '2 Her., IV, 20. аз Her., IV, 46. А. Н. З о гр а ф, Античные монеты, МИА, № 16, crop. HI. аз SC, I, 89. a« SC. I, 436. aa Her, IV, 24. чений римськими джерелами часів імперії, що ім’я стародавніх карпів збереглося в назві Карпатських гір Таким чином, племена, які мешкали на території між П. Бугом і Дністром, мали своїми східними сусідами скіфів-борисфентів, або скі- фів-землеробів, а західними сусідами—карпів. Розкопки останніх років в найближчих околицях Ольвії і в місцях, більш віддалених від неї, переважно розташованих на березі Чорного моря, по західному берегу нижньої течії П. Бугу, хоча дали ще порів няно невеликий археологічний матеріал, однак він може пролити деяке світло на етнічний склад населення Дністро-Бузького межиріччя. В 1938 році велися розкопки поселення скіфського__ періоду, яке розташо ване за 5 км на північ від Ольвії, біля Чортоватовцї балки. Робота на цьому поселенні велась А. П. Манцевич і нами, як учасниками Ольвій- ської Археологічної експедиції (щоденники зберігаютіМ в Інституті археології Академії наук УРСР). Розкопками знайдені рештки кам’я них будівель значних розмірів. Кам’яні стіни, які часто клали№ на субструкції, як і в Ольвії, складені були з порівняно добре обробленого каміння. Тут же знайдено велику кількість зернових ям, до яких булй прокладені під’їзні шляхи, вимощені плитами вапняку, Серед кераміч них знахідок почесне місце займали амфорні уламки і уламки чорно лакового посуду, але тут знайдено і значну кількість ліпного посуду, який формою і орнаментом дуже близький до посуду, що знаходять в Криму (в Киммериці, поблизу Керчі), на Азовському узбережжі (в Та- наїсі), під Одесою (в Лузанівці) і в Молдавській РСР. Розкопками останніх років біля «Дідової ХаУц», за 25 км на північ від Ольвії, і в інших місцях Ф. М. Штітельман виявила матеріали, близькі до мате ріалів, знайдених на поселенні скіфського часу, яке розташоване біля Чорговатової балки. На цьому ж західному боці П. Бугу, за 42 км на північ від Ольвії, у Варварівському поселенні скіфського періоду в 1938 р. нами і в 1939 р. П. М. Шульцем знайдені матеріали, значною мірою відмінні від матеріалів, знайдених Ф. М. Штітельман, А. П. Манцевич і нами в ближчих до Ольвії місцях. У Варварівському поселенні ні нами, ні П. Н. Шульцем не були виявлені рештки будівель (субструкції), що властиві для Ольвії та для поселень, розташованих поблизу від неї (Чортоватова балка. Дідова Хата, Закисова балка, поселення скіфсько го періоду біля X. Петухівки). На Варварівському поселенні, яке існу вало в IV—II ст. до н. е., знайдені мізерні залишки незначних за вели чиною надземних споруд з необробленого каменю, покладених на по верхню часів будівництва, хоча поза будівельними комплексами нами були виявлені окремі добре оброблені камені. ОснвЯвним типом мешкання Варварівського поселення були землян ки різної форми. Вплив Ольвії на населення стародавньої Варварівки був значно менший, ніж на мешканців поселень біля «Дідової Хати», біля Чорговатової Балки та інших населених пунктів, розташованих ближче до Ольвії. Вплив ольвіополітів на стародавніх варварівців під тверджується значною кількістю глиняного посуду (амфори, в меншій мірі червоноглиняний і чорнолаковий посуд), трьома монетами ольвій- ського карбування, статуеткою Деметри ольвійської роботи і написом «Артемес» на денці чорнолакової посудини, перетвореної на сільницю. Русско-скифские этюды, ИОРЯС, т. XXVI, 1921,А. И. С о б о л е в с к и й , стор. 33. 2. МАПП, вип. II. IT в будівельному мистецтві стародавніх. варварівців ніяких слідів впливу ольвіополітів ні П. Н. Шульцем, ні нами не виявлено, в гой час як в поселенні біля Чортоватової Балки, біля .«Дідової Хати», біля X. Петухівки і в інших поселеннях скіфського періоду, розташованих поблизу Ольвії, вплив будівельних прийомів ольвіополітів виступає з усією очевидністю., Серед керамічних знахідок, виявлених в стародавньому Варварів- ському поселенні, панівне становище посідав ліпний глиняний посуд. Велика кількість кісткових залишків овець, великої рогатої худоби і мізерна .кількість кісткових залишків свиней, а також весь зовнішній вигляд поселення дозволяють в деякій мірі погодитись з припущенням П. М. Шульца, який говорить; «Знахідки кісток домашніх тварин свід чать про те, що жителі варварівського поселення займались скотар ством. Можливо, що житла служили тільки в зимовий період. Влітку жителі поселення мабуть ішли з своїми чередами в степи. Крім ско-<: тарства, мешканці поселення займались і землеробством. Де підтвер джується знаходженням зернотерок і ступ, а також ям характерної фор ми, скоріш за все призначених для зберігання зерна. Кістки риб і гру зила свідчать про знайомство мешканців Варварівського поселення з рибальством» ‘І Серед численних поселень скіфського часу в околицях Ольвії і в південній час(тині Дністро-Вузького межиріччя поки що неві домі близькі аналогії Варварівському поселенню. Найближчою анало гією є селище, розкопане біля с. Солончаки Резинського району Мол давської РСР і описане А. І. Мелюковою. Поселення біля с. Солончаки близьке з Варварівським не лише аналогіями глиняного посуду, але й наявністю ям з підбоями, які йдуть по всьому кругу ями, а також наяв ністю ям дзвоноподібної форми з східцями і з вогнищами Оглядаючи західний берег Дністровського лиману на північ від Білгород-Дністровського біля с. Мологи, в кручі над лиманом ми вия вили плями кількох ям, які добре видно і серед яких зустрічаються ями дзвоноподібної форми. Керамічні знахідки і дзвоноподібні ями збли жають це поселення з синхронним йому Варварівським. Це поселення розташоване на території садиби радгоспу і дуже зруйноване. Розкопками(В Німфеї, під шаром VI ст.іДО н. е. виявлено ями-жит- ла з .вогнищами і типовою ліпною керамікою ранньоскіфського часу Ольвійською археологічною експедицією проведені в 1948, 1949 ро ках розкопки поселення IV—II с;г. до: н. е. біля Закисойої Балки. В 1949 р. досліджений великий будівельний комплекс, який складався з невеликих вимощених подвір’їв, навколо яких групувались приміщення. Привертає увагу використання в значній кількості каменю для його побудови, своєрідність технічних прийомів, які проявились в особливо му плануванні, в типово не ольвійських прийомах використання грубо- обробленого каміння і т. ін. Незважаючи на відмінність прийомів використання грубооброблено- го каміння великих розмірів, у формі внутрішніх вимощених под- П. Н Ш V ji ь ц, Ямы-жилища в скифском поселении близ г. Николаева, КСИИМК, вып. V, 1940, стор. 75. А. И. М е л ю к о в а , Результаты раскопок на двух поселениях скифского вре мени в Молдавии, КСИИМК, вып. 56, стор. 59—65. 41 В.) М. С д у д н о в а , Скифские памятники Из Нимфея, СА, /XXI, дгЬр. 308, 309 310 312 Ё. И. Л е в и , Итоги Ольвийской экспедиции, КСИИМК, вцп, XXXVII, 1951, стор. 1)82. вір’ячок явно видно ольвійський вплив, в землеробських посе леннях, віддалених від Ольвії, ке зустрічаються вимощені внутрішні подвір’я. Наявність численних зернових ям, виявлених розкопками на цьому поселенні, дозволяє припустити, що землеробство в .економіці стародавніх мешканців цього поселення відігравало велику роль. Синхронним поселенням біля Закисової Балки є поселення скіф ського періоду біля X. Петухівки, де розкопки проводились в 1940 і 1949 рр. Розкопки показали, що «порівняно з упорядкованим будівель ним комплексом Закисової Балки кидається у вічі менша упорядкова ність .'окремих приміщень і недбаліша техніка будування. Поруч з цим відкрита фрагментарно збережена стіна, , складена з облицьованих плит, з забутовкою внутрішньої частини: дуже ймовірно, що це залиш ки споруди громадського призначення». «Слід відзначити, ,що керамічний, матеріал тут різноманітніший, ніж в поселенні біля Закисової Балки: поруч з переважною більшістю місцевого посуду знайдено досить значну кількість привізного. За свої ми властивостями матеріал обох поселень мало відрізняється від ма теріалу, який знайдений в Ольвії». «Особливо властива для Петухівки велика кількість планомірно розташованих зернових і господарських ям. .Відкрито 11 ям. Числен ність fix свідчить про інтенсивність сільського господарства, велика кількість рибних залишків—про широкорозвинений рибний промисел. Значна кількість кісток тварин, знайдених в Петухівці і біля Закисової Балки, вказує також і на значний розвиток скотарства» За півтора км на південь від Ольвії, в поселенні біля Широкої Балки проводились розкопки в 1948, 1949 і 1950 рр. загоном Ольвій- ської археологічної експедиції. Поселення біля Широкої Балки датоване Керівником розкопок VII—V ст.і до н. е. Залишки жител на поселенні біля Широкої Балки відрізняються від залишків у поселеннях послідуючого періоду біля З а кисової Балки і біля X. Петухівки. Житла на поселенні біля Широкої Балки опущені в материк на різну глибину (від 0,9 м до 0,3 м) і в пла ні мають форму як прямокутну, так і круглу. Всі вони незначних роз мірів (площа їх не досягає 10 м^). Уламки глиняного посуду, виявлені на поселенні біля Широкої Бал ки, представлені двома групами: місцевою—ліпною і привозною—гре цькою, зробленою на гончарному крузі. Ліпний посуд за своїми фор мами, масою і орнаментацією близький до глиняного посуду, знайдено го в нижчих шарах Ольвії і в поселеннях доскіфського і ранньоскіф- ського часу, що розташовані біля села Біляри на березі Григорівсцкого лиману біля хутора Черевичного на березі Хаджибейського ли ману і в інших місцях Дністро-Бузького Причорномор’я. Подібною до ліпної кераміки, виявленої на пофленні біля Широкої Балки, є І ліпна кераміка на Шарпівському і Пастирському городищах Названі поселення розташовані недалеко від Ольвії—великого еко номічного і культурного центра Північно-Західного Причорномор’я, в складі йаселення якого вирїішальну роль, принаймні, в політичному і культурному житті, відігравали грецькі або еллінізовані елементи. Для Е. И. Л е в и. Итоги Ольвийской зкспедицйи, KCHMMRj вып. XXXVII, 19Б1, стор. 182 • Б. М. Р а б и ч к и н , Поселение у Широкой Балки, КСИИМК, вьш. 40, 1951, 'Стор. 114—125; М. С. С и н и ц и н , Карта поселень і городищ між гирлами Дністра і Південного Бугу скіфо-сарматського часу, НЗОПІ, т. X, сггОр. 33—61. вияснення етнічного складу населення Південно-Західного Причорно- моір’я мають великий інтерес поселення скіфської епохи, віддалені від Ольвії, у Вікторівці (Вікторівка 1) і в Лузанівці. В с. Вікторівці Тілігуло-Березанського району Миколаївської обла сті на поселенні скіфського періоду «Вікторівка 1», де в 1949 році вели розкопки М. Ф, Болтенко і С, І. Капошина, розкопана Невелика площа. Однак на підставі матеріалів, виявлених розкопками, можна встано вити, що поселення Вікторівка Г хронологічно близьке до поселення біля Широкої Балки, і що будівельні прийоми мещканців Вікторівни 1 надзвичайно подіібні до будівельних прийомів мешканців поселення бі ля Широкої Балки. Поселення Вікторівка 1 М. Ф. Болтенко датував VI— IV ст. до н. е., тобто, на століття пізніше, ніж поселення біля Ши рокої Балки. Будівельні прийоми поселення; біля Широкої Балки VII— V сд. до н. е. продовжують ИснуваТи і у В(ікторівці 1 в iVI—IV ст. до н. е. Керамічні знахідки із стародавнього поселення Вікторівки 1, так як і знахідки з поселення біля Широкої Балки та з Лузанівського посе лення, поділяються на дві групи; 1) глиняний посуд з Вікторівки 1, зроб лений вїд руки, не тільки близький за формою і орнаментом до ліпного глиняного посуду з поселення біля Широкої Балки, але й відрізняється від нього (ліпний глиняний посуд з Вікторівки 1 також близький до глиняного поруду нижнього шару Лузанівського поселення); 2) грецька кераміка представлена амфорними уламками і чорнолаковим порудом VI—IV ст. до н. е. На стародавньому Лузанівському поселенні, яке відноситься до V—II ст. до н. е., будівельні прийоми близькі до будівельних прийомів Вікторівки 1 і поселення біля Широкої Балки. У формах S орнаментах ліпного глиняного посуду (трьох названих поселень) виразно виступа ють елементи, які беруть початок ще в епоху пізньої бронзи. Будівельні прийоми, й'иробничі і естетичні традиції в керамічному виробництві усіх трьох поселень дають можливість зробити припущен ня, що їх мешканці, продовжуючи традиції епохи пізньої бронзи, є на ступними поколіннями племен, які населяли Північно-Західне Причор номор’я принаймні з, епохи бронзи. Поселення біля Варварівки, наближаючись де поселення біля Ши рокої Балки, у Вікторівці 1 і в Лузанівці деякими естетичними і ви робничими традиціями, які проявляються в керамічному виробництві, відрізняється від них прийомами в будівництві. Це дозволяє висловити думку, що ці населені пункти відрізнялись один від одного в економіч ному відношенні, а, можливо, і в етнічному. Якщо про мешканців посе лень біля Широкої Балки, у Вікторівці 1 і в Лузанівці можна говорити як ;про осілих, то Варварівське поселення могло бут;и скотарською зи мівлею, в крайньому разі, поселенням з дуже нетріівкою осілістю Останнє припущення може стати більш обгрунтованим тільки після де тальних досліджень ще кількох поселень, аналогічних і синхронних Вар- варівському і розташованих недалеко від нього. Будівельні прийоми, подібгііі до варварівських, спостерігаються в лісостеповій смузі на П. Н Ш у л ь ц , Ямы-жилища в скифском поселении блиіз г. Николаева, КСИИМК, т. V. 1940, crop. 75. Е. Ф. П о к р о в с ь к а. Поселения VIII і VI ст. ст. до н. е. на Тясміні. «Архео логія», ;’т. IVITj 1952, стор. 45; М. Ю,. Б р а й ч е в с ь к и й , Пастирське городище. Вісник АН УРСР, № 10, 1952, стор. 68; А. И. М е л ю к о в а. Результаты раскопок на двух поселениях скифского времени в Молдавии, КСИИМК, 156, ;СТор. 59—68. Нижньому Дністрі, в Молдавії, можливо, на Ни,жньому Дніпрі і в Криму Поселення біля Чорговатової Балки, біля х. Петухівки, які відно сяться до IV—III ст. н. е., відрізняються своєю еллінізованістю, що ви разно проявляється в будівельних традиціях, а особливо в кладці стін на субструкції, в плануванні жилих приміщень з внутрішніми вимоще ними подвір’ями. Близька картина до описаної на Низовому Бузі спостерігається і на Низовому Д.чістрі, хоч і з деякими відмінностями. На .ретельно обслідуваному Дністровському лимані поселення скіфського часу, як і в інших частиках Дністро-Бузького Причорномор’я, розташовані група ми, в центрі яких знаходиться порівняно значне поселення. Поодинокі з них виникають в v l—V ст. ст. до н. е., але головна частина заснову ється біля І\ ст. до н. е. На деяких з поселень і городищ життя припи няється швидко, мабуть років через двісті після їх виникнен-ня, а окре мі з них існують аж до кінця сармаїТського часу. На значній частині поселень і городищ Дністровського лиману життя припиняється на ме жі III і II ст. ст. до н. е. в сарматський час інтенсивність життя змен шується. Ступінь еллінського впливу на поселення і городища цих місць не однакова. Максимальний вплив еллінської культури слід віднести до iV—III ст. ст. до н. е. Різниця в силі впливу помітна не тільки в залеж ності від часу, а й на окремих поселеннях і городищах. Своїми основними рисами матеріальна культура населення Дні стровського лиману скіфсько-сарматського часу близька матеріальній .культурі корінного населення Дністро-Бузького межиріччя взагалі. Де якими ж рисами вона зближається з населенням Фракії. Так, на Рок- солянському городищі розкопками в 1958 році знайшли типовий фра кійський кинджал. Серед глиняного посуду трапляються окремі пред мети, які відомі лише з території стародавньої Фракії. Для підтверджен ня цього слід пригадати, хоч би уламок ліпної миски, з Надлиманського городища. Реберчата зовнішня поверхня товстих стінок цієї миски ста ранно загладжена. Аналогії їй не відомі з більш східних територій. Зрештою слід відзначити, що поселення скіфської епохи в Дністро- Бузькому Причорномор’ї розташовані по берегах нижніх течій. П. Бугу і Дністра і по берегу Чорного моря між гирлами цйх рік. Археологічні обстеження щойно зазначених місць показали, що вони були густо за селені в скіфсько-сарматський період, причому поселення розміщува лись групами. Розвідки ж в місцевостях, розташованих у верхів’ях при- одеських лиманів і річок, які впадають в них з півночі, виявили, що в цих місцях поселення скіфської епохи відсутні, але тут зустрічаються поселення дсскіфського, сарматського і оанньослов’янського часів. Ана логічне становище спостерігається і на схід від П. Бугу, Роботами інгу- лецької археологічної експедиції в 1951 і 1952 рр. встановлено, що по Нижньому Інгульцю нема поселень скіфського періоду, але, в місцево стях, які прилягають до нього, зустрічається значна кількість пам’ятни ків досйіфського, сарматського і ранньоцлов’янського часів Поселення скіфського періоду починають зустрічатись тільки в піів- Г. А. С к а д о в с к и й , Бел'озерское городище, Тр. VHI, АС, т ПІ, 1890, стор, 75—107. С к у д н о в а , Скифские памятники из Нимфея, СА, XXI, стор. 308—312 и т й ' т Я П о с е л е н и я первых веков нашей! эры на среднем и нижнем Ингульце, КСИА, 1954, № 3, стор. 49. нічніих районах Одеської області: в Балтському, Первомайс\|ькому ̂ Троїцькому, В.-Врадіївському, Кодимському і інш., але там вони значно рідші, ніж на узбережжі Чорного моря Польові спостереження показують, що поселення епохи бронзи не великі за розміром і відрізняються від поселень скіфської епохи своїм незначним культурним шаром. Сказане дозволяє припустити, що пасе- лення Дністро-Бузького межиріччя до початку скіфської епохи перей шло до тривкої осілості тільки в тих місцях, де землеробство і осіле життя задовольняли потреби населення в більшій мірі, ніж скотарство, в степах же з недостат\|ньою кількістю вологи, де землеробська праця в зв’язку з частими посухами не завжди була рентабельною, де немож ливі були інші види господарської діяльності, як, наприклад, рибаль ство, добування солі, скотарсько-кочове господарство залишалось панів ним до сарматської епохи Греки, які жили в містах Ольвії і Тірі і факторіях, не являють для нас інтересу. Нас цікавить етнічна належність племен, які мешкали в численних поселеннях узбережжя Чорного моря і берегів нижніх течій П. Бугу і Дністра, а також степових просторів, замкнених в Дністро- Бузькому межиріччі південніше від Балтського, Первомайського і Лю- башовського районів, де відсутні поселення скіфського часу. Геродот локалізує в околицях Ольвії калліпідів і характерізує їх як елліно-скіфів,, які в декреті на честь Протогена, мабуть, згадають ся як мікселліни, тобто суміш греків з тубільцями. Питання про калліпідів (елліно-скіфів) породило досить численну літературу. В. В. Латишев цікавит/ься питанням етнічної належності калліпідів і говорить з приводу цього питіання слідуюче: «...ми бачимо, що калліпіди в V ст. живуть на іГипанісі, а карпіди в IV ст.—на Істрі, Якщо на Гіпанісі було більш раннє місце їх проживання І звідси вони поступово поширювались до Істра, то вони не могли бутц фракійськи ми племенами, як це вважав Томашек; якщо вважати, що вони дійсно були фракійці і від Істра поширились до Гіпаніса, то, не говорячи вже про те, що вони з ’явились на Гіпанісі раніше, ніж на Істрі, доведеться думати, що Геродот помилково назвав їх «елліно-скіфами». Як бачимо, В. В. Латишев заперечує можливість наявності в околицях Ольвії фра кійських або близьких до них елементів. В. В. Латіишев вважав, що калліпіди виникли внаслідок кровного і культурного змішування греків і скіфів, і про будь-який третій компонент він не вважає за потрібне говорити. П. Л. Люперсольський в своїй праці «Что такое эллино-скифы Геродота, IV, 17» розшифровуючи термін «елліно-скіфи», пов’язує його з племенами, які мешкали в околицях Ольвії, і вбачає з них, по дібно до В. В. Латишева, змішування греків із скіфами, а не будь- якою іншою етнічною групою, в етимології імені «калліпіди» він вбачає патрономічну форму від грецького власного імені роду Калліп або Калліпід. “ ‘И. (В, Ф а б р и ц и у с , Археологическая' карта Причерноморья Украинской ССР, Кие(в, 1951, стор. 11—103; М. С. С и н Д ц и н , Карта посеїлень і городищ між гирлами Дністра і П. Бугу скіфсько-сарматського часу, НЗОПІ, т. X, 1955, стор. 33—6 If Ф. Э н г е л ь с , Проиохождение семьи, частной собственности и государства, ОГИЗ, 1948, стор. 180; К- М а р к , с и Ф„ Э н г е л ь с , Соч,, т. XXI, стор. 488. В. Л а т ы ш е в. Исследования об истории и государственном строе г. Оль вии, ЖМНП, 1887, январь, стор. 16. ЖМНП, 1887, № 12, стор. 66 и след, ьезперечно, вплив греків на корінне осіле населення в околицях Ольвії був значніший, ніж в місцях, віддалених ,від неї. Поселення біля Чортоватої Балки, біля Закисової Балки, біля х. Петухівки, що визна чаються своєю значною еллінізованістю, на основі розкопок, датованих IV—II ст, до н. е., очевидно, почали своє (існування в кінці V ст. до н,е. Вони повністю ілюструють собою мікселлінів декрету на честь Прото- гена. Елліно-скіфів Геродота вони можуть представляти лише з деякою надяжкою, бо загальновизнаним є те, що Геродот помер близько 425 р, до н. е., близько того часу, коли ці поселення, можливо, тільки виникли. Тут варто підкреслити, що буд(івельні прийоми поселення біля Широкої Балки близькі до будівельних прийомів поселень, віддалених від Ольвії, як Вікторівна 1 і Лузанівка, незважаючи на те, що останні належать до далеко пізніших часів. Глиняний ліпний посуд, властивий поселенням з околиць Ольвії, генетично пов’язаний з посудом епохи бронзи і зустрічається не лише н'а Північно-Західному Причорномор’ї, а й в КГїіму і Приазов’ї, а також в Молдавській РСР та в інших міс цях. Ще дає право гадаТи, що осіліі племена, які населяли околиці Оль вії, були по своїй культурі, а можливо, і в етнічному відношенні близь кими до племен, територіально віддалених вІД них. Ступінь еллінізації цих племен був зумовлений віддаленістю їх поселень від великих гре цьких колоній і водних шляхів. Таким чином, виходячи із сказаного, можна вважати, що осілі пле мена Дністро-Бузького межиріччя, околиць Ольвії, були прямими потом ками племен епохи бронзи, які жили не лише в цих місцях, але й в місцях, де відсутні поселення скіфського періоду. На північ від калліпідів, західніше Дніпра, зокрема в Дністро-Бу- зькому межиріччі, за словами Геродота, знаходились землі алазонів північний кордон яких проходив біля струмка з гіркою водою який впадав в П, Буг на віддалі 4 днів шляху від моря. В іншому місці Геро дот вказує, що струмок цей і місцевість по якій він протікає (Ексам- пай—священні шляхи), знаходиться мііж Дніпром і П. Бугом. Ця вка зівка Геродота викликала серед вчених різні думки з питання ототож нення струмка з гіркою водою з будь-якою притокою П. Бугу. Перева жає ототожнення цього струмка з річкою Мертвоводом, яка впадає в П. Буг біля м. Вознесенська. Таким чином, Геродот поширює прожи вання алазонїв на землі, що зн(аходяТься між'Дніпром т Дніст/ром. Геродотова вказівка на струмок з гіркою водою цілком ясно намі чає північну межу алазонів, але про південну межу він нічого не гово рить, Виходячи з вказівок Геродота та із спостережень в полі можна сказати, що алазони мешкали на території південніше Первомайська, тобто в степових районах, характерних малогумусним чорноземом, де Вами виявлені поселення, що існували до VII ст. до н. е. ї поселення, що виникли в III ст. до н. е. Алазони жили в тій частині Дністро-Бузь кого Причорномор’я, ̂на якій в VI—IV ст. ст. до н. е. поселення були відсутні. Тут слід згадати, що північна межа малогумусних чорноземів на захід від Дніпра проходить по широті Первомайська, а потім вона по вертає на південний захід і прямує до верхів’я Дністровського лиману. Нам здається, що північна межа малогумусних чорноземів є природною 34 Her., IV, 17. 52. 33 Her., IV, 52; Her., IV, 54. межою між алазонами і скіфами-орачами, тому що коли будемо абстра гуватись від більшого чи меншого розвитку суспільного виробництва, то продуктивність праці буде зв’язана з природними умовами, які можуть бути зведені до,природи самої людини, до її раси,і т. інш, і до цр^ро- д̂ и, що оточує людину Сказане дозволяє намічати кордон м,іж алазо- н,ами і скіфами-орачами на підставі відмінності в природних умовах, в яких протікала господарська діяльність людей, а не на підставі якогось штучноцо кордону, який дочно проходив по якійсь із рік. з усією оче видністю і жителі “Ольвії, розповідаючи Геродоту про кордон між ала зонами і скіфами-орачами і показуючи його йому, вказували струмок з гіркою водою як на порівняно відомий і поміітйий орієнтир. Південний кордон мешкання алазонш намічається північніше численних поселень, розташованих На, узмор’ї та по берегах нижніх течій П. Бугу і Дністра. Територія стародавніх алазонів, затиснена в межиріччя П. Бугу та Дністра, обгрунтовано поширюється знавцем Геродота Ф. Г„ Міщен- ком в бік Дніпра, і в цьому питанні його погляди співпадають з погля дами В. Томашека, Ф, Г, Міщенко, зближує алазонів і калліпідів з фра кійцями, і ця думка нібі погоджується з Геродотом в його оповіданні про Скіла. Скіл, що був великим прихильником грецької культури, зра див скіфським звичаям, за що був вигнаний своїми співвітчизниками, і втік у Фракію. Між новообраним скіфським вождем і фракійцями по чалися ворожі дії,. Ситалк, вождь фракійців, відправив глашатая до нового скіфського вождя Октамасада з пропозіццією: «Для чого нам випробовувати один одного. Ти син оесцри моєї і п 'ід і своєю владою три маєш мого брата. Поверни мені його, а я тобі видам свого Скіла. Ні ти, ні я не станемо наражати свої війська на небезпеку» Наведене оповідання Геродота та збережене Афінеєм повідомлення Клеарха дають можливість думати, що скіфи-кочовкки, що мешкали в Фракії, а також між П. Бугом та Дністром, були етнічно близькими між собою і вороже ставились до проникнення іноплеменних, грецьких зви чаїв в своє середовище. Близькість між «фракійцями» і скіфами, які мешкали недалеко від Ольвії, була такою великою, що останніми міг "бути обраний вождь, який мав родинні зв’язки з вождем «фракійців». Етнічну спорідненість між племенами «фракійців» і скіфами Північного Причорномор’я в цілому можна допускати на підставі спільності персо нальних імен вождів фракійців^і володарів Боспора з династії Спарто- кідів. Спорідненість Ситалка з вЪждем скіфів дає право вважати, що скіфи, які мешкали на околицях Ольвії, були споріднені як з «фракійця ми», так і з скіфами більш східних місць Північного Причорномор’я. Мешкання в Північно-Західному Причорномор’ї іраномовного скіф ського населення, крім описаного випадку з Скілом, підтверджується похованнями, в яких були знайдені суто скіфські предмети з цієї тери торії. В даному випадку Геродот говорить про скіфів-кочовиків, а не про осіле населення, що мешкало по узмор’ї та в лісостеповій смузі. Відсутність слідів поселень скіфського періоду на південь від Перво- майська, виключаючи приморську смугу між гирлами П. Бугу і Дністра, північна межа алазонів, намічена Геродотом, оповідання Геродота про Скіла (про скіфів, а не алазонів) — все це дає можливість думати,, що в цих місцях мешкали не тільки алазони, які сіяли просо і в усьому іншо му жили як скіфи, а й власне скіфи Наявність в Дністро-Бузькому межиріччі, крім греків, що жили в містах, двох етнічних елементів: іранців і фракійців ні В. Ф. Міллером, ні Ф. Г. Міщенко, ні В. Томашеком не, заперечується. Однак ці видатні скіфологи пов’язують іранський елемент то з осілим населенням, то з ко новим. В. Ф. Міллер, іранців вбачає в кочовиках. В. Томашек в калліпі- дах і алазонах вбачав фракійців, вважаючи тих і других осілими земле робами. При цьому В. Томашек пояснює походження слова «алазони» з «арійського» ara-zana, що означає інородці Якщо вважати походжен ня слова «алазони» від «арійського» ara-zana (інородці), то слід припу стити, що в Дністро-Бузькому межиріччі на території, яку відводять алазонам, поруч з іраномовними скіфами жили і не скіфи (інородці), які можуть бути віднесені до автохтонного населення, що мешкає тут з епохи пізньої бронзи. При цьому кількісно, принаймні в часи Геродота, алазони (не іранці) в степовій частині Дністро-Бузького межиріччя становили основну масу населення, що й зумовило Геродота назвати жителів цієї території алазонами. Припущення Ф. Г. Міщенко, В. Томашека і інших вчених про наяв ність двох етнічних елементів, крім грецького, підтверджується польови ми спостереженнями, лінгвістичними даними і вказівками стародавніх авторів. Але виходячи з вказівок Геродота про межі поширення алазонів та з польових спостережень, важко погодитися з твердженням Ф. Г. Мі щенко і, В. Томашека про те, що алазони були хліборобами, хоча вони, як зазначає Геродот, сіють і вживають в їжу хліб поряд з цибулею, со чевицею і просом. Про вирішальну роль скотарства в економіці алазонів свідчить відсутність слідів міцної осілості в скіфський період на терито рії, яку Геродот відводить алазонам. Посіви проса, вживання в їжу хліба ні в якому разі не можуть бути доказом хліборобства як основи еконо мічного життя алазонів: інших польових культур в алазонів Геродот не згадує. До того ж слід відзначити, що багато кочових народів, як, на приклад, казахи, до періоду їхньої колективізації сіяли просо, але госпо дарство їх fl основному було кочовим-скотарським. Генетичний зв’язок у будівництві, в гончарному ремеслі, в обрядах поховань осілого , населення Дністро-Бузького межиріччя скіфської епо хи з населенням цієї території доскіфського часу дозволяє вважати це населення автохтонним. Таке розуміння питання дозволяє зрозуміти при чини близькості, а іноді й аналогічності керамічних знахідок виробу ко рінного осілого населення причорноморських поселень до знахідок із лі состепу (з Пастирського, Шарпівського городищ та з інших місць). Ще Д Ф. Міллер і В. В. Латишев відзначали, що серед персональ них ольвійських імен, зафіксованих в епіграфічному матеріалі, поруч .з грецькими іменами зустрічаються окремі іранські, але серед ольвійських імен зустрічаються такі, що не піддаються поясненню ні з грецької, ні з іранської мови. Ці персональні імена можуть бути пояснені тільки спів- 33 Her., IV. 17. “ W.T о m а S ch е к, Alazones, RE, т. I, 1894, crop. 1299. Ф. Г М и щ е н к о , Этнография России у Геродота, ЖМНП, 1896, май. К вопросу об этнографии и гео графии Геродотовой Скифии, «Универе. Известия», № И, 1882, Киев, сто’р. 168. ставленнями їх з іншими мовами Етимологія цих імен зможе допомог ти вияснити етнічну належність осілого населення Дністро-Бузького межиріччя, спорідненого, з землеробським населенням Молдавії, Криму, Приазов’я і землеробськими племенами скіфського часу північних місць, які Геродот відводить скіфам-орачам. Геродот, говорячи про сигіннів, які мешкали біля Дунаю, вказує, що вони одягаються по-мідійському Говорячи про алазонів, він підкрес лює, що вони сіють і вживають в їжу хліб,, так само як і цибулю, часник, сочевицю і просо, а «у всьому ведуть такий же спосіб життя, як і скі фи» Цим Геродот вказує, що алазони за способом життя,не тільки по дібні до скіфів, але і відрізняються від них. Описуючи алазонів, він жодним словом ні прямо, ні посередньо не обмовлюється про їх близь кість до іраномовних скіфів. Описуючи сигіннів, він підкреслює їх іран- ство по мові і в зовнішньому вигляді. Геродот, як пізніше і Стефан Ві зантійський, не вважав алазонів скіфами Спорідненість скіфів, які мешкали на околицях Ольвії, з фракійськими скіфами в Геродота яскра во виступає в оповіданні про Скіла і у інших авторів Але місця, від ведені Геродотом алазонам, які пов’язуються, нами з місцями відсутності міцної осілості, заселені були головним чино.м автохтонним населенням, яке займалося скотарством. Поступово іранський елемент, який називав автохтонне населення алазонами-інородцями, відтісняв автохтонів в лі состепову смугу і частково асимілюючи їх, асимілювався й сам. Макси мальна іранізація алазонської території може бути віднесена до сармат ського періоду. Таке тлумачення питання дозволяє зрозуміти причини забуття про існування алазонів до часу життя Страбона. Геродот описує алазонів і калліпідів разом і разо.м протиставляє їх скіфам, цим самим зближуючи їх між собою. Аналогічність археологіч них пам’яток доскіфської епохи Дністро-Бузького межиріччя до археоло гічних пам’яток місць,^де відсутні поселення скіфської епохи, поява по рівняно великих і довгочасних поселень скіфського періоду на узмор’ї, на нижніх течіях П.; іБугу і Дністра дозволяють думати, що алазони Д калліпіди були в передскіфський період племенами, надзвичайно близь кими між собою, і що деякі (калліпіди) перейшли в місцях, зручних для цього, до міцної осілості (на узмор’ї та нижніх течіях П. Бугу і Дністра), а інші (алазони) в місцях, незручних для землеробства та, міцної осі- -лості, стали кочовиками Д Грецькі письменники в один голос називали П. Буг Гіпанісом. Ця ж назва П. Бугу збереглася в римських письменників. Гіпанісом же «дехто», як зазначав Страбон Ц називав і Кубаць. Страбон, що розта шовує Гіпаніс—П. Буг на схід від Дніпра називав Кубань Антикей- том ‘І Неточність локалізації Гіпаніса—П. Бугу Страбоном дозволяє * Т. Н. к н и п о в и 'ч, Население Ольвии в VI—І вв. до н. е. по данным эпигра фических источников. МИА, № 50, стор. 12.5— 126; Л. И. Т а р а с ю к , Имена царей Малой Скифии на монетах из Добр\джи, КСИИМК, 63, стор 22—30. Her.,'V, i9. Her., IV, 17. SC., I, 253. SC., I, 423. Ф. Э н г е л ь с , Происхождение семьи, частной собственности и государства ОГИЗ, 1948, стор. 180—181. S t r a b o , XI, 2. 9. S t г а Ь о, II, 4, 6. « S I г а Ь о, XI, 12, 9. припустити помилковість розташування рік і іншими авторами в тому числі і Г. Плінієм Старшим. Пліній, подібно до Страбона і Птолемря, Гіпаніс—П. Буг розташовує на схід від Дніпра. Пліній, описуючи Каркі- нітську затоку, яка всіма сучасними вченими зв’язується з затоками За хідного Криму, говорить: «позаду озеро Буг з’єднано каналом з морем,- Сам Буг відділяється скелястим хребтом від Корета, затоки Меогійсько- го моря, в озеро впадають ріки Буг, Герр, Гіпакір, які стікаються сюди з різних місць. Адже Герр відділяє царських скіфів від кочовиків, а Гі пакір через області кочовиків і гілеїв тече по штучному руслу в Буг, а по природному—в Коретську затоку. Ця область зветься «Сендійською Скіфією» В латинському тексті, наведеному^В. В. Латишевим і російсько му перекладі тексту ріка, яка зливається з Дніпром, і ріка, яка впадає в Буг і Корет, названі Гіпанісом. В. сучасній науці Гіпакір стародавніх авторів пов’язується з рікою Молочною, а Гіпаніс ототожнюється з П. Бугом. Пліній прямо говорить про заплутаність) локалізації ріК в Північному Прцч'орномор’ї, де він локалізує і Гіпакір і Гіпаніс, і своїм описом цих останніх і Бугу^не дає підстави шукати їх в східному При чорномор’ї “ і ототожнювати будь-яку з них з Кубанню. Слабе знання географії Дністро-Бузького межиріччя стародавніми письменниками яскраво засвідчено середньовічним автором Стефаном Візантійським в посиланні на стародавнього письменника Олександра Полігістора, який твердив, що Гіпаніс, розділений на два рукави, впадає одним рукавом у Чорне море, а другим в Азовське Пліній, який слабо знав географію Дністро-Бузького межиріччя, чув про ріки Гіпакір і Гіпаніс,,про гори на р. Буг і. мимоволі розкриває існування в його час назви П. Бугу Гіпанісом в нижній його течії, а в більш горішній—Бугом, при цьому, та частина П. Бугу, яка відома була Г. Плінію як Буг, пов’язується ним з гориотою місцевістю. Дійсно, П. Буг від м. Первомайська до с. іОлександрівки на протязі більше 70 км має високі, стрімкі, скелясті береги. Місцями, як-ог у Мігеї, гра нітні скелі звисають над П. Бугом. Назва Гипаніса в більш північних місцях, в районі його порожистої частини Бугом, дає право припускати, що мешканці цих берегів принаймні перед часом Плінія. та під час його життя говорили мовою, в лексиконі якої було слово бук (бог)®Г Помпо вій Мела пказує, що на берегах ріки Букес (Буг) живуть сармати І агатирси, останні, як правило, локалізуються сучасними вченими в більш західних місцях. Агатирси і савромати, за Помпонієм Мела, бу ли кочовиками Російські філологи вважають слово «бог» іранським або фрігійським, і деякі імена ольвіополітів, що збереглися в написах на камені, теж пояснюють як іранські або фрігійські Назва р. П. Буг М. С. Б о н д а р с к и й, Античная география, М., 1953, стор. 248. SC., II, 173. 52 SC., II, ІІ73. 52 М. С. Б ОН д а р е н и й . Ангинная география, М., 1953, стор. 248; SC., I, 269. 5̂ Ф. Л о р е н ц, О померельском (древне-кашубском)! языке до ро)Ловины XV ст., ИОРЯС, 1905, т. X, кн. 3, стор. 102—103; Л. Б е л и ч. Заметки по чакавским го ворам, ИОРЯС, (г. XIV, (кн. 2, 1909, стор. 103—181—266; Г. А. И л ь и н с к и й , Звук ch в славянских языкдх, ИОРЯС, 1915, т. XX, кн., 3, сдор. 109. 55 SC., II, 120. 55 А. И. С о б о л е в с к и й , Русско-скифские этюды, ИОРЯС, 1921, т. XXVII, ейор. 296; Л. 3. М с!0 риан((Ц, Новые маїгериадьі по греческой эпиграфике, «Филоло гическое Обозрение», т. XIII, М.І, отд. I, стор. 36—40; В. Ф. М и , л л е р , Эпиграфиче- ски)е следы иранства на доге России, ЖМНП, т. X, 1886, стор. 251; В. Ф. М и л л е р , на українській мові прибузького населення часто звучить як. «бог». Ріка Буг згадується тільки пізніми античними авторами Однак це ні в яко му разі не заперечує,існування цієї назви в топоніміці наших степів у стародавні часи, а лише свідчить про територіальну обмеженість цієї назви в ті часи. До часів Плінія назва П. Бугу Бугом явно інтенсивно витісняє назву його Гіпанісом. Племена алазонів і калліпідів в Дністро-Бузькому межиріччі за свідчені тільки Геродотом. Інші ж ранні грецькі письменники цих пле мен не згадують, що й дало можливість Страбону, сказати, що їх виду мали Гелламік, Геродот і Евдокс В декреті на честь Протогена не згадуються ні калліпіди, ні алазони. Виходячи з тексту декрету на честь Протогена, варто сказати, що скііфи на цьому етапі не грають помітної ролі в Дністро-Бузькому межиріччі і не являють значної ВОЄН НО! сили. Скіфи, савдарати і фісамати під час навали галатів шукають порятунку за міцними стінами Ольвії. Цей факт дає можливість дума ти, що скіфи, савдарати і фісамати жили в степах. Якби вони жили на схід від П. Бугу, то їх прикрив, би від галатів, які рухались з заходу, міцний природний рубіж—П. Буг, і їм не погрібно було б шукати схо вища за міцними стінами Ольвії. Переходити ж на загрозливий захід ний берег ІП. Бугу, хоча б і під прикриття могутніх ольвїйських стін, було в військовому відношенні безглуздям. На захід же від П. Бугу жили племена скіфів, які уклали союз з галатами. Таким чином, на за хід від Ольвії під час видання декрету на честь Протогена (кінець III і початок II ст. до н. е.) жили скіфи, фісамати і савдарати. «Геродот®® згадує про «не скіфський» народ, відомий у греків його часу під грецькою назвою меланхлени (чорнохалатники або чорнокап- танники). В. Ф. Міллер дуже вдало пов’язав цю назву з назвою згада них в ольвійському написі скіфів-савдаратів як грецький переклад із скіфським оригіналом» Іранським словом «савдарати» називалися нескіфські і неіранські племена, які зафіксовані історичною наукою в багатьох місцях Північного Причорномор’я В декреті на честь Протогена на околицях Ольвії, де Геродот розташовує змішаних з греками туземців-калліпідів, вказані мікселлі- ни, )а про алазонів абсолютно не згадується. Очевидно, до того часу алазони змішалися з пришельцями-скіфами, в результаті чого утвори лися нові племена і слово «алазони» було забуте. Починаючи з кінця III ст. до н. е. воєнні сутички в Північно-Захід ному Причорномор’ї стали звичайним явищем. В результаті постійних воєнних зіткнень деякі племена пересувались з насаджених місць в ін ші. Воєнні сутички розривали родові,зв’язки, перемішували роди і пле мена. Безперечно, в результаті воєнних дій частина вільних людей по падала в рабство. Стала осілість, що виникла в нашому краї на почат ку скіфського часу, порушувалась рухом і зміною місця проживання. Осетинские этюды, 4, II, М., 1882, стер. 81; В. Ф. М и л л е р , К иранскому элементу в припонтийских греческих надписях, ИАК, 1913, вып. 47, стор. 80—95; А, П р е о б р а ж е н с к и й , Этимологический словарь русского язьрса, вып. 1, стЦр. 33, " S,t ра Ьо, XII, 3, 21. Пег., IV, 20. 5® А. И. С о б о л е в с к и й , Русско-скифские этюды, ИОРЯС, т. XXVI, 1921, стор. 27—28, ® SC., I, 85, 173, 194, 291, II, 123. що були обумовлені воєнними сутичками, торговою діяльністю, зміною- зайнять Всі ці явища тісно пов’язані з пересуванням в III—І ст. ст. до н. е. на захід кочовиків з приволзьких та придонських степів. Геродот вказує, що савромати (сармати) жили між Волгою і До ном. З другого ж століття до н. е. серед населення Північно-Західного Причорномор’я з’являються сармати, які ніби змінили стародавніх скі фів. Письменник І ст. до н. е. Страбон визначає територію, заселену сарматами, від Азовського моря до Дунаю і, на північ пощирює аж до Північного океану Стародавні письменники, починаючи з Геродота, говорять про іранство не лище скіфів, але й сарматів За словами Діодора, сармати були пришельцями з Мідії Г. Пліній Секунд пові домляє пощирену думку в стародавні часи про спорідненість сарматів з мідянами. Помпоній Мела вказує,, що сармати за зовнішнім виглядом і озброєнням найближчі до іранців-парфян Всі стародавні автори, які залишили вказівки про сапматів, в один голос говорять про їхнє іранство, і це дозволяє віднести сарматів до іранської групи. Поява на нашій території поруч із скіфами іраномовних сарматів та їх першорядне значення на цьому етапі ні в якому разі не є тверд женням зниження осілого населення на території Дністро-Бузького межиріччя. Наявність поселень сарматського періоду на,берегах Чорно го моря і в нижніх течіях П. Бугу і Дністра, поява поселень в місцях, незаселених в скіфський період, дозволяє думати, що частина кочовиків, в тому числі і скіфів, а можливо, і частина сарматів, які пересунулись із сходу, почали переходити на осілий спосіб життя. Діон Хрисостом в своїй «Борисфенітській промові, прочитаній на батьківщині (XXXVI) товорячи про поселення, яке оточує Ольвію, називає сарматів, скіфів і варварів. Описуючи Дніпро-Бузький лиман, він говорить: «Тут є також багато солі, і вїдси отримує її покупкою більшість варварів, а також елліни і скіфи, які живуть на Таврійському півострові. Ріки впадають в море біля укіріплення Алекгора, яке належить, як кажуть, дружині царя савроматів». В наведеній цитаті Діон Хрисостом розрізняє скіфів, сарматів і просто варварів. До варварів він відносить багато племен, в тому числі й гетів, які в свій час зруйнували Ольвію. Говорячи про Алектор, Діон Хрисостом обходить мовчанням питання про етнічний склад населення міста, його господарську діяльність, але вказує на на лежність цього міста цариці сарматів. Описуючи одяг ольвіополітів, ритор підкреслює, що ольвіополіти запозичили покрій і чорне забарв лення одягу у меланхленів (савдаратів), які Геродотом були локалізо вані в занадто загальних рисах. Сучасні ж дослідники шукають поселен ня меланхленів .на берегах ОкиіД Геродот не вказує точно території, яку займали меланхлени. В декреті на честь Протогена савдарати (меланхлени) згадуються в числі племен, які мешкали недалеко від Ольвії. Вказівка Діона Хрисостома про вплив меланхленів на ольвіопо- Ф. Э н г е л ь с , Происхождение семьи, частной собственности и государства, ОГИЗ, 1948, стор. 189. 62 S t r a b o , II, 4, 7, 21, 22; S t rab o , VII, 2, 4 63 Неї»,, IV, 102, 110-117. м SC, I, 459., 66 SC, II, 123. 66 SC, I, 171— 178. 62 Б. H. Г р а х о в , Скіфи, 1947, Київ, стор. 8, карта. літів свідчить, що після Геродота вони в значній кількості пересунули ся до Ольвіії. В цих місцях вони або частина.їх, очевидно, і осіли, змі шавшись з місцевими племенами. Інакше не можна пояснити їх знач ний вплив на ольвіополітів. Наше припущення про проживання мелан- хленів (савдаратів) недалеко від Ольвії грунтується не лише на вказів ці Діона Хрисостома, але й на вказівках середньовічних авторів (Ники фора Влеммида “ і Євстафія Характеризуючи Каллістрата Діон Хрисостом говорить, що він ба гатьох сарматів убив або взяв у полон. Нижче в цій же промові він го ворить про напад скіфів,на Ольвію. Близькість скіфів і сарматів мовою і культурою, очевидно, зумовила у Діона Хрисостома слабе розмежу вання між скіфами і сарматами Діон Хрисостом протиставляє скі фів і , сарматів варварам, а нижче він об’єднує всі племена Дністро- Бузького межиріччя терміном «варвари» і протиставляє їх грекам В російській, радянській і європейській науці з другої половини XIX ст. твердо встановилась думка про існування іраномовних племен у Геро- дотовій Скіфії в скіфський і сарматський період. Різні автори, як зга дувалось раніш, не завжди пов’язували одні і ті ж племена з іраномов- ними. Але всі вони вважали, що в лінгвістичних пам’ятках сарматсько го періоду іранські елементи, порівняно з скіфським часом, численні й виразні. Цей факт обумовив поширення думки про порівняно чисту іраномовність сарматів Російські і радянські археологи зібрали велику кількість предме тів, що безперечно відносяться до скіфського мистецтва (кінська збруя і зброя). Спостереження над предметами скіфського мистецтва дали змогу М. І. Ростовцеву зробити висновок,, що передньОазіатські риси (алардійсько-хетські, іранські і спеціально персидські) його зливають ся з місцевими і грецькими лише біля IV ст. до н. е. ПередньОазіат ські риси, що стали невід’ємною складовою частиною .скіфського ми стецтва, поступово губляться. Замість реалістично зображених хижа ків з роду котячих скіфського періоду зображення їх схематизується і стилізується. На зміну монохромносгі мистецтва скіфського періоду приходить поліхромність мистецтва сарматського часу. Б орнаменталь нім мистецтві сарматського періоду значне місце займають геометричні елементи: коло, точка, лінія. До них додають рослинні елементи^®. Іраномовні сйфи-номади в VII—VI сг. ст. до н. е. в Північно-Західне Причорномор’я принесли не лише предмети передньоазіатського стилю, але й тригранні стріли, швидше всього, запозичені у мідян і персів Скіфи прийшли на нашу густо заселену територію в той час, коли у нас закінчувався процес виділення з маси варварів осілих землеробів і ко чових скотарів. Проникнення скіфів не завжди, носило мирний характер, про що свідчить зруйнування поселення доскіфського періоду, що за- «з SC, І, 291, SC, 1, 194. '0 SC, І, 173—174. SC, І, 172. 72 SC, І, 174— 175. 73 В. И. А б а е в , Осетинский язык и фольклор, М., 1949, стор. 244; В. Ф. М и л л е р , К иранскому элементу в припонтийскиїх греяеских надписях, ИАК, вып. 47, 1913, /Стор. 80 Та сл. 7‘ М.; И. Р о с т о в ц е в , Скифия и Боспор, 1925, crop. 302. 7® Нариси стародавньої історії Української РСР, АН УРСР, Київ, 1957, стер. 238—242. 7̂ И. М. Д ь я к о н о в , История Мидии, М.—Л., 1956, стор. 251—254. фіксоване нами на берегах Хаджибейського лиману 1956—1957 рр. і раніше в інших місцях Дністро-Бузького Причорномор’я Д Цей край, заселений спорідненими між собою племенами, що тіль ки що перейшли до осілого землеробства і кочового скотарства, не міг дати організованого опору скіфам. В той час, очевидно, ще була від сутньою якась організація племен. До того ж скіфи мали багаторічний військовий досвід, здобутий під час їхнього перебування в Передній Азії і там же запозичену більш досконалу зброю. Автохтони, що тільки що перейшли до кочового скотарства, не маючи відповідного військового досвіду, будучи лише на початку його суспільного розвитку, в який скіфи вступили ще на батьківщині, не мог ли чужинцям-скіфам вчинити серйозного опору. Іраномовні скіфи зайня ли пануюче становище в Північному, в тому числі й ДніСтро-Бузькому Причорномор’ї. Внаслідок цього, в зв’язку з непорушним законом істо рії, варвари (скіфи), будучи на більш високому етапі розвитку, перемог ли, підкорили, а потім, в значній мірі асимілювали автохтонів Геродот, що особисто відвідав Нижнє Побужжя, описуючи алазо- нів, зближає їх з калліпідами і протиставляє їх власне скіфам. Геродо ту особисто добре відомі алазони, а послідуючі стародавні автори, коли вони не повторювали Геродота, то не тільки не знають алазонів, але й припускають, що алазони вигадка Геродота і інщих попередників. В елліністичний час алазони не існували, бо були асимільовані скіфами. ■Але прийнявщи скіфську культуру, алазони самі вплинули на скіфську мову і мистецтво. Безумовно, алазони, приймаючи іранську мову, прий няли в цілому скіфську онамастику, чим в значній мірі збільщйли кіль кість іранських імен в Дністро-Бузькому і Північному Причорномор’ї. Сказане дає можливість допустити, що поступове освоєння автохтонни ми кочовиками іранської мови було причиною поступового наростання кількості іранських імен серед греків-олЬвіополітів. Слід також мати на увазі і появу в нащій місцевості ііраномовних сарматів, з епохою появи яких в Дністро-Бузькому Причорномор’ї пов’язується помітне збільшення іранських імен в ольвійській ономастиці. Іраномовні скіфи прийшовши на нашу територію, застали, крім автохтонів-кочовиків, автохтонів-осілих землеробів. Ці племена, що недавно перейшли до міцної осілості, були настільки відсталими, що Геродот не вважає за потрібне говорити про них. У них ще зовсім нерозвинений обмін, порів няно з скіфами-кочовиками. Але для автохтонів-землеробів з міцною осілістю ця осілість—великий прогрес порівняно з кочівництвом Відповідно до історичного закону у взаємовіднощеннях між кочо виками і осілими землеробами варвари-завойовники (скіфи) самі посту пово стають завойованими вищою цівілізацією підкорених ними наро дів (автохтонів-землеробів). Внаслідок цього процесу, внаслідок розви тку одного землеробства, яке забезпечило значний природний приріст населення, в кінці V і на початку IV ст. ст. до н. е. збільшилась кіль)- кість осілого населення в Дністро-Бузькому Причорномор’ї. Сказане підтверджується. значним збільшенням поселень по узмор’ю і берегах М. С. С и н и ц н н, Карта поселень і городищ між гирлами Дністра й півден ного Бугу скіфсько-сарматського часу, НЗ ОПІ, т. X, 1955, стор. 33—61; М. С. С и н и- ц и н, Археоліогічні пам’ятки узбережжя Хаджибейського лимййу (в цьому томі)\ ™ К. М а р к с , Будущие результаты британского владычества в Индии; К. М а р к с и Ф. Э н г е л ь с , Избранные произведения в 2-х томах, М., 1948, т. I, стор. 311. I К- М а р к с , К критике политической экономии, Госполитиздат. 1949. стор. 220—221. нижніх тєнїй Дністра і Бугу Максимальна кількість поселень в тіль ки що вказаних місцях в скіфсько-сарматську пору існуваліа в IV—III ст. ст. до. н. е. В кінці III і на початку II ст. ст. до н. е. велика кількість поселень, що існували в скіфський період, зруйнована в результаті воєнних зіт кнень, обумовлених рівнем суспільного розвитку осілих племен і пере суванням іраномовних сарматів зі сходу на захід. Зруйновані поселен ня^ скіфського часу відбудовуються лише частково, інколи на старих місцях або поруч з зруйнованими поселеннями. Частина поселень не відбудовується і кількість їх в сарматський період, порівняно з скіф ським, зменшується по берегу Чорного моря і берегах нижніх течій Дністра і П. Бугу. Але зменшення кількості поселень у вказаних міс цях на початку сарматського періоду зовсім не означає зменшення осі лого населення взагалі. Осілість перемагає. Поселення осілих земле робів виникають в тих місцях, де вони не існували в скіфський період, як в верхівцях приодеських лиманів, так і по берегах степових річок, по схилах водоносних балок і т. д. Все тільки що сказане дає підставу гадати, що іраномовні скіфи в V—IV ст. ст. до н. е., асимілювавши автохтоних скогарів-кочовиків, в значній мірі були самі асимільовані осілими'землеробами, що вступили в своєму суспільному розвитку в епоху воєнної демократії. Поява на на шій території відсталих сарматів не могла сильно затормозити поширен ня культури осілих автохтонів, а лише в значній мірі могла збільшити численність населення®'. Частина сарматів-чужинців, гублячи свою куль туру і приймаючи вищу культуру осілих землеробів, сама переходила до міцної осілості. Значне збільшення в сарматський період землеробів, що володіють плугом з залізним лемешем і упряжкою волів, обумовило їхнє пересування в степ, загарбання і перетворення ними пасовищ в ріллю. Іраномовні сармати, залишки скіфів, залишки кочових автохто нів, що витіснялись осілими землеробами, які переживали свою героїч ну епоху, вимушені були міняти місця своїх кочувань. Сармати (язиги, алани, роксолани), що з’являлись в Дунайському басейні в І—ІІ .ст. ст. н; е,, в IV в. н. е. зникають в цих місцях. Найпізніше сарматські похо вання, знайдені в Панонії, відносяться до IV ст. н. е., а в східній Європі (Салтово на Дінці, Крим, Північний Кавказ) вони (алани) зу стрічаються і в IX ст. н. е. Сармати в основному зберегли свою культу ру, не беручи до уваги тих груп, які під час переселення народів пішли на захід, поступово пересунулись на схід, а місцями, можливо, залиши лись на місці. В сучасній археологічній і історичній літературі встано вилась думка про значне поширення іранської мови в Днісгро-Бузько- му і Північному Причорномор’ї взагалі в сарматський період. Багато вчених другої половини XIX і першої половини XX ст. ст., відводячи якесь місце іраномовним племенам в різноетнічній Геродотові Скіфії, бачили в сарматах чистих іранців. Основою цих поглядів є вивчення імен гро мадян, що зафіксовані в написах з грецьких міст-колоній Північного Причорномор’я. Дослідники, що займались вивченням персональних імен ольвіопо- М. С. С и н и ц и н. Карта поселень і городищ між гирлами Дністра й Півден ного Бугу скіфсько-сарматського часу, НЗ ОПІ, т. X, 1955, стор. 33—61; Ф. М. Шт и- ті е л! ь м а н. Поселения античного периода на побережье Бугского лимана, МИА, № 50, сТор. 255—273. А. И. С о б о л е в с к и й , Русско-скифские этюды, ИОРЯС, 1921, т. XXVI, стор. 8-—11. літів і жителів Боспора^ твердять, що серед персональних імен цих грецьких центрів зустрічаються не грецькі, а іранські досить-таки пізно. Так, Т. М. Кніпович®^ переконливо довела, що серед персональних імен олУвіополітів VI—І ст. ст. до н. е. зустрічались окремі іранські імена. Зібрані автором факти дають змогу твердити, що в ольвійську онома стику іранські імена почали проникати з V ст., тобто, через два сто ліття після появи іраномовних скіфів в Східній Європі. В містах. Боспо- ру в персональних іменах процент негрецьких імен вищий ніж в Ольвії, хоч на думку Д. П. Каллістова, який сперечається з Т. М. Кніпович, вони починають тут з’являтись з II ст. до н. е. Загальновідомо, що в ольвійських написах і з інщих грецьких міст відомі випадки, коли батько носив грецьке ім’я, а син—негрецьке, або навпаки. При цьому слід мати на увазі, що імена, які збереглись, в значній мірі є імена громадян міста, головним чином, знатних, які в своє середовище навряд чи пропускали кого завгодно, тим більще скі фів. В грецьких містах-державах, навіть в таких демократичних, як Афіни, аристократичні роди, що звичайно держали владу в своїх ру ках, намагались не пускати в своє середовище вихідців з низів, а -Тим більше—іноземців. Все тільки що сказане, дає право допускати, що в Ольвію проника ли, головним чином, в окремих випадках, іранські імена і, як рідкий виняток, самі носії. Загальновідомий історичний епізод, коли ольвіопо- лііти, під тиском складного положення, вимушені були давати .рабам волю за те, що вони приймали участь в обороні міста, не міняє поло ження, хоч серед звільнених рабів могли бути і іраномовні скіфи. Греки, жителі міст, по своєму економічному й культурному розвит ку стояли незрівняно вище іраномовних кочовиків. Це й обумовило до сить відчутний культурний вплив греків на скіфську культуру і мізер ний вплив скіфської на грецьку. Проникнення в Ольвію іранських пле мен і ілюструє останнє твердження. Збілцшення в Ольвії після гетсько- го розгрому іранських і інших імен може бути пояснено не лише пере селенням до неї іраномовних і інших варварів. Тут перш за все слід маги на увазі перехід до міцної осілості іраномовних кочовиків, що приймали культуру землеробів, але зберігали свої персональні іранські імена, які і поширювались серед землеробських племен, що вступили в свою героїчну епоху, тобто, на грань класового суспільства. Ольвія ж переживала епоху свого економічного і культурного занепаду. Куль турний рівень осілих племен, серед яких в І—III ст. ст. н. е. поширились іранські імена, наблизився до культурного рівня ольвіополітів. Близь кий рівень культурного розвитку в значній мірі ізольованих від грецько го світу ольвіополітів і маси оточуючих, їх землеробів обумовив взаємо проникнення цих культур. Інтенсивне проникнення місцевої культури в культуру ольвіополітів, очевидно, і було причиною збільшення серед ольвійських персональних імен, імен іранського походження. Вище ми розглянули питання про іраномовних скіфів. Однак слід зауважити, що у XVIII і першій половині XIX ст. ст. в російській і євро пейській науці виникла і міцно закріпилася думка про належність скі фів до тюркської народності. В. М. Татищев заперечує належність скі фів і сарматів до слов’янства, ототожнюючи їх з тюрками, твердить при Т, Н. К н и п о в и ч, Население в Ольвии в VI—І вв. до н. э. по данным этно графических источников, МИА, 50, стор. 125, 126 Д. П. К а л л и с т о в , Очерки по истории Северного Причерноморья антич ной эпохи, Ленинград, 1949, стор. 73—74. 3. МАПП, вип. II. 33 цьому, що всі народності , які мешкали до переселення в, Північне При чорномор’я в Азії, в місцях, заселених в його час тюрками, належали до тюркської народності. Точка зору В. М. Татищева, яка панувала в скіфології до другої половини XIX століття, погоджувалася з описом зовнішнього вигляду скіфів, залишеним Гіппократом®^. Н а , присутність тюркських елементів в Східній Європі, в тому числі і в Північно-Захід ному Причорномор’ї, вказує наявність в старослов’янській мові тюркіз мів Важко сказати коли ці слова проникли в слов’янські мови, але у всякому разі до монгольського завоювання'®®, В домонгольський період слов’янські мови схрешувалися не лише з іранськими мовами, але й тюркськими Але «при схрещуванні одна з мов звичайно виходить переможцем, зберігає свою граматичну будо ву, зберігає свій основний словниковий фонд і продовжує розвиватись за внутрішніми законами свого розвитку, а друга мова втрачає посту пово свою якість і поступово відмирає. Звичайно... склад.... мови попов нюється при цьому за рахунок словникового складу інших мов, але це не тільки не ослабило, а навпаки, збагатило і посилило... мову» Іра- нізми і тюркізми в старослов’янській мові свідчать про зіткнення сло в’янського світу з іранцями і тюрками в стародавню пору. .Іранці, як вже зазначалось, прямо засвідчені в Дністро-Бузькому межиріччі ста родавніми авторами спочатку в особі скіфів,, а потім в особі сарматів. Про тюрків на території скіфів можна говорити тільки на основі опису зовнішнього вигляду скіфів, даного Гіппократом. Ф, Г. Міщенко вбачає тюрків у царських скіфах, які локалізувались на схід від Дніпра Від сутність прямих вказівок стародавніх авторів на тюркізм скіфів вказує на незначну кількість тюрків на території Геродотової Скіфії і на цілко виту відсутність їх в місцях, найбільш відомих грекам, як, наприклад, на ОКО.ЧИЦЯХ Ольвії. Зіткнення ж слов’янського світу з тюрками в старо давні часи, очевидно, відбулося на більш. північних і більш східних те риторіях Відсутність тюркських племен в Дністро-Бузькому межиріч чі підтверджується сучасною антропологією. Однак це питання на сьо годнішній день розроблене недостатньо, і можна припустити, що в май бутньому будуть зроблені деякі уточнення. Г. Ф. Дебец, констатуючи для передскіфської (кіммерійської) епохи велике поширення слабоди- ференційного протоєврспейського типу від Північного Причорномор’я до Єнісею, твердить, що в расовому відношенні склад населення Північ ного Причорномор’я передскіфського (кіммерійського) і скіфського пе ріоду принципово не змінився. Співставляючи краніологічні матеріали скіфського періоду, що знайдені у лісостеповій смузі, з матеріалами, виявленими, в степовій і приморській частині Північно-Західного При- SC, І, 61, 62. А. М. С е л и щ е в, Старославянский язык, ч. 1, М , 1951, crop. 27. jS6 щ g С т а л і н. Марксизм і питання мовозна/вотва, ДержпоЛітвидав, УРСР, 1953, tTop. 8, 9. П. М е л и о р а н с к и и , Вторая статья о турецких элементах в языке «Слова о полку Игореве», ИОРЯС. 1905, т. X, кЬ. II, стср. 66—92; В. Н. Б е л и ц е р , К во просу о происхождении удмуртов, СЭ, 1947, № 4, стор. 104—105; Происхождение ка занских татар. Сборник], Ка(зань, 1948, стоір. 51, 52, 92, 140. ® И. В. С т а л і н , Марксизм і питання мовознавства, Держпоілітвидав, УРСР. crop. 27г-28. ® Ф. Г. М и щ е н к о. К вопросу о царских скифах, «Киевская старика», 1884, № 5, стор. 55 та слід. Происхождение казанских татар. Сборник, Казань, 1948, істор. 6, 8, 39, 42, 58, 92, 140; В. Н. Б е л и ц е р , К вопросу о происхождении удмуртов, СЭ, 1947, № 4, стор. 104—105. Чорномор’я, дослідник відзначає велику різноманітність антропологіч них типів європеоїдів в степовій і приморській частині Дністро-Бузько- го межиріччя. Розглядаючи краніологічний матеріал сарматського пе ріоду з території, яка нас цікавить, Г. Ф. Дебец пояснює різницю в кра ніологічних показниках не значним пересуванням, а внутрішнім розвит ком автохтонів Таким чином, як в скіфський період, так і в сарматський в Дністро- Бузькому межиріччі цілком яскраво вимальовуються такі етнічні гру пи: кочовики-чужинці, північні іранці (скіфи і сармати) і корінне на селення—частково кочовики, а в масі—^осілі автохтони. Третьої етнічної групи в населенні межиріччя, греків, які жили в містах, як Ольвія, в цій праці ми не торкаємось. Осіле населення і частина кочового (ала- зони) генетично зв’язані з населенням епохи, яка передувала появі іранців (скіфів і сарматів), і їхні виробничі та естетичні традиції, не зважаючи на деяку відмінність, близькі, а іноді і тотожні традиціям на селення стародавнього Приазов’я, Криму, Молдавії, Румунії, Угорщи ни В керамічному виробництві деякі спільні риси у виробничих і естетичних традиціях прослідковуються не тільки із заходу на схід, але й на північ від берегів Чорного моря до Мсти і Цни Г. Ф. Д е б е ц , Палеантропология СССР, М.—Л., 1948, стор. 158— 167. В. Ф. М и л л е р , Осетинские этюды, I—III, M., 1881— 1887; B. Ф. М и л л е р , Черты старины в сказаниях о быте осетин, ЖМНП, 749 8, 1882; В. Ф. М и л л е р , Этнографические черты иранства на юге России, ЖМНП, № 10, 1886; L. Z g u s t а. Die Personennamen griechischer Stadte der nordlichen Swarzmerkuste, Praha, 1955; M. Vasmer, Die Iranier im Sfidrussland, Lpz. 1923; J. Harmatta, ,Acta Orichtalia Acad. Hungardcae*, t . 1, вип. 2—3, стор. 286, 310 і слід. А. П. И в а н о в а , Черты местного стиля в деревянной резьбе Боспора рим ского времени. Труды отдела античного мира. Гос. Эрмитаж, т. I, 1945, Л., стор. 192; А. П. И в а н о в - а, Боспорские антропоморфные надгробия, СА, XIII, 1950, стор. 239 и след.; Н. Н. Б р и т о в а , Образ всадника на рельефах Фракии и Боспора, КСИИМК, вып. XXII, 1948, стор. 53—56; Т. Н. К н и п о в и ч , Танаис, М.—Л., 1949, стор. 78, 135, 137 и др.; Очерки истории СССР, Первобытно-общинный строй и древнейшие государ ства на территории СССР, ред. П. Н. Третьякова и А. А. Монгвйт, АН СССР, Москва, 1956 г., стор. 157. Н. Н. Г у р и н а , Результаты археологического обследования среднего течения реки Меты, СА, XIII, 1950, стор. 292—310; Н. В. Т р у б н и к о в , Городецкие пліемена и связь их со скифами и сарматами, КСИИМК, XXXIV, стор. 122—128.

Населення Дністро-Бузького Причорномор’я скіфсько-сарматського часу

Репозитарії

Схожі ресурси