"Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу)
Збережено в:
| Дата: | 2019 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2019
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170796 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) / Н.І. Гаврилюк // Слово і Час. — 2019. — № 3. — С. 120-121. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-170796 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1707962020-08-16T01:26:47Z "Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) Гаврилюк, Н.І. Літературна критика 2019 Article "Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) / Н.І. Гаврилюк // Слово і Час. — 2019. — № 3. — С. 120-121. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170796 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературна критика Літературна критика |
| spellingShingle |
Літературна критика Літературна критика Гаврилюк, Н.І. "Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Гаврилюк, Н.І. |
| author_facet |
Гаврилюк, Н.І. |
| author_sort |
Гаврилюк, Н.І. |
| title |
"Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) |
| title_short |
"Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) |
| title_full |
"Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) |
| title_fullStr |
"Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) |
| title_full_unstemmed |
"Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) |
| title_sort |
"те, що тримає укупі" (порода: антологія українських письменників донбасу) |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Літературна критика |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170796 |
| citation_txt |
"Те, що тримає укупі" (Порода: Антологія українських письменників Донбасу) / Н.І. Гаврилюк // Слово і Час. — 2019. — № 3. — С. 120-121. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT gavrilûkní teŝotrimaêukupíporodaantologíâukraínsʹkihpisʹmennikívdonbasu |
| first_indexed |
2025-07-15T06:05:55Z |
| last_indexed |
2025-07-15T06:05:55Z |
| _version_ |
1837691889321508864 |
| fulltext |
Слово і Час. 2019 • №3120
Минулий рік був прикметний плідною та цікавою співпрацею Національного музею літератури України,
Національної спілки письменників України та Інституту літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України. 14
листопада 2018 р. відбувся круглий стіл “Регіональна ментальність у літературі (Донеччина)”. Захід став
одним зі спільних проектів, реалізованих у рамках “Літературних меридіанів”. У роботі столу взяли участь
літературознавці, науковці, журналісти. Ведуча К. Девдера запропонувала до обговорення низку питань,
пов’язаних зі взаємовпливом художньої літератури та мови, якою вона твориться, а також із вагою духовного
стану, притаманного культурному простору Донеччини. Літературознавець Т. Михайлова поділилася роздумами
про регіональні особливості поезії В. Стуса, зв’язок поетики митця з донецькою ментальністю. Письменник
і журналіст П. Кущ окреслив багату літературну традицію Донеччини, нагадавши про “донецький голос” в
українській літературі — творчість В. Сосюри, Івана Ле, В. Стуса, І. Дзюби, Л. Талалая, сучасних донецьких
письменників, які є виразниками певного способу мислення. Літературознавець А. Диба репрезентувала
збірки гумору та пригодницькі повісті для дітей П. Куща. Журналіст, головний редактор газети “Донеччина”
І. Зоц згадав імена письменників, які залишилися в окупованому Донецьку (ішлося зокрема про С. Жуковського,
П. Бондарчука й І. Білого). В. Мельник, письменник, перекладач й журналіст, порушив питання про відмінності
між власне донецькою й луганською ментальністю. Письменниця С. Заготова згадала про вагоме значення для
сучасної літератури Донбаcу творчості О. Солов’я, В. Рафєєнка й Л. Якимчук, а також про видання антології
українських письменників цього регіону під назвою “Порода”. Р. Харитонова (Талалай), поетка і прозаїк,
прокоментувала засідання круглого столу словами: “Я з великим задоволенням прийшла на цей захід. Я вірю,
що Донбас повернеться в Україну”, а також додала, що молода донецька поезія має великий потенціал. Поетка
К. Годік здійснила огляд російськомовної поезії Донбасу. О. Гордон, поет, перекладач і науковець, зазначив, що
вплив регіональних особливостей на мистецтво доцільно розглядати з урахуванням історичних аспектів.
Захід завершив виступ поета В. Павловського, який 2014 р. переїхав із Донецька до Києва.
На сторінках “Слова і Часу” продовжуємо цю дискусію рецензіями на “Породу: Антологію українських
письменників Донбасу”, які підготували Н. Гаврилюк та М. Васьків. Насамкінець пропонуємо презентацію
“Кобзаря” урумською мовою, здійснену Р. Кисельовим, що про неї також мовилося під час круглого столу.
Надія Гаврилюк
“ТЕ, ЩО ТРИМАЄ УКУПІ”
[Порода: Антологія українських письменників Донбасу. Упорядкування
Веніаміна Білявського і Микити Григорова. Передмова Івана Дзюби. – Київ:
Легенда, 2017. – 384 с.]
Жанр антології передбачає збірність і вибірковість , а отже , чималу частку
суб’єктивності в доборі письменників. І в цій ситуації важливо знайти “те, що тримає
укупі” (В. Голобородько). Адже тільки поетів у цій антології налічується тридцять чотири.
Наймолодший – М. Григоров (1994 р. н.), найстарший – І. Савич (1914 р. н.).
Що об’єднує їх, розділених вісімдесятьма роками? На мою гадку, пошук нефальшивості,
справжності, щирості віршового вислову. Правдивої тональності в розмові про те, що
хвилює. Відвертості в розмові з рідними людьми й отчою землею. Тієї, що визнає не
тільки ідилію (“Рідні вогні”, “Мати” І. Савича). Тієї, що помічає трагізм, не заплющує очі
на драматизм життя (“розкладання”, “він каже, що все буде добре” Л. Якимчук):
тікайте
киньте все і тікайте
залиште хату, погріб з абрикосовими варенням
та рожеві хризантеми, що стоять на веранді
собак пристрельте, щоби не мучилися
кидайте цю землю, кидайте
він каже: не верзи дурниць, ми щодня кидаємо землю – на труни (С. 328).
Усеохопне почуття самотності “у серці, стертому до самих підошов” (О. Соловей) важко
пережити. Іще важче збагнути, що самотності немає, є егоїзм (за В. Калиниченком).
критика
ітературнаЛ
121Слово і Час. 2019 • №3
Егоїзм здатен зруйнувати все – і родину, і державу. Про це “Саркастична балада про
браму” Л. Талалая: “Є можливість битись з ворогами, / Невідомо, як складеться бій, / Але
входить ворог через браму, / Котру відчиняє свій. / Всі жінки молилися у храмі, / Обіцяв
підтримати святий, / Але входить ворог через браму, / Котру відчиняє свій” (С. 76–77).
Найсумніший у цій історії фінал: “Вже не пам’ятає давню драму / Тричі реставрований
святий / Але входить ворог через браму, / Котру відчиняє свій” (С. 77).
І наслідком такого вчинку стає “війни квасний трофей” (Н. Катаєва): “одне: чи син чи ти /
вирішую до болю / хто ближчий до грудей” (С. 281). Неприродній вибір між найдорожчими
– кого принести в офіру? Тоді триває нескінченне повернення додому, так драматично
схоплене С. Чирковим: “Син іде. / З війни. / Додому. / Битий градом. / Митий громом. /
Боже, як йому дійти / З тих світів / У ці світи?… / Протяг стіни розтина. / Син іде. / Іде
війна” (С. 124–125).
Іде війна з ворогом. Іде війна зі своїм, що відчиняє браму ворогові. І щоб виграти першу,
конче треба виграти другу. Мабуть, воїн на коні, що прикрашає обкладинку антології, має
символізувати переможця – “породу” нескорених. Але є ще й інша порода – “людоЮд”
(С. Сапеляк).
Порода – це те, що об’єднує (спільність поведінки, вдачі), і те, що відрізняє від іншої
породи. Порода – це щось глибинне (асоціація з гірськими породами, що формуються у
земній корі), причетне до людської суті.
Порода – щось, що можна “вивести”, “виплекати”, передати у спадок. І тому важить,
вичавити із себе “Юду” й виплекати людину. Людину, яка знає різницю між егоїзмом і
любов’ю. Бо лише тоді закінчиться війна…
Отримано 5 грудня 2018 р. м. Київ
Микола Васьків
ПРОЗА ДОНБАСУ: АБСУРДИЗМ ЯК ДОМІНАНТА СВІТОВІДЧУТТЯ
[Порода: Антологія українських письменників Донбасу. Упорядкування
Веніаміна Білявського і Микити Григорова. Передмова Івана Дзюби. – Київ:
Легенда, 2017. – 384 с.]
Текстам творів у антології передує ґрунтовна передмова Івана Дзюби, з абсолютною
більшістю положень якої важко сперечатися. Водночас не хочеться повністю стати
заручником високого авторитету знаного критика та вагомості його міркувань. Тому,
відштовхнувшись від передмови, намагатимусь не повторюватися, натомість дати власну,
суб’єктивну думку про прозову частину антології. Основною тезою Івана Михайловича
вважаю таку: “Проза Антології не бідніша за поезію, хоч яскравих зразків у ній, мабуть,
менше. Але вони є”. Цю тезу сприймаю майже як постулат.
Коли читав перші епічні твори чи їх фрагменти у виданні, авторами яких були
представники умовно “старшого” покоління – Л. Лиман, Е. Андієвська, С. Цетляк,
В. Білявський, – виникала думка, що творчість донбасівців дуже широко репрезентує
загальноукраїнську літературу, відтворює її своєрідність і багатогранність (так крапля
води відтворює в собі океан). Стосовно Станіслава Цетляка – його новели 1960-х
років справили потужне враження. З одного боку, продовження традицій новелістики
В. Стефаника, Г. Косинки, Григора Тютюнника (якщо можна говорити про традиції
цього сучасника презентованих) з орієнтацією на лаконічність, ємність фрази, позірну
відстороненість, об’єктивізм наративного кута зору, на короткий, сконденсований, але
цілісний і завершений текст. З другого – новаторство змісту, порушення тих проблем, які
ввійдуть повноправно в українську “материкову” літературу лише через 20 років, у 1980-х.
Наступні прозові твори справили враження масиву близькоспоріднених текстів. Це
попри те, що за стилістикою, напрямами, стилями, за міметичністю/символічністю
|