До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького
У статті розглянуто “Похвалу о Премудрости троякой, въ вѣцѣ сем явленной”, опубліковану в збірці Кирила Транквіліона Ставровецького “Перло многоцѣнноє” (Чернігів, 1646). Назва й композиція, барокова поетика й риторика аналізованого твору відбивають певні аспекти середньовічного тринітарного вченн...
Gespeichert in:
| Datum: | 2019 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2019
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170853 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького / В.І. Сулима // Слово і Час. — 2019. — № 6. — С. 74-84. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-170853 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1708532020-09-02T01:25:45Z До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького Сулима, В.І. Ad fontes! У статті розглянуто “Похвалу о Премудрости троякой, въ вѣцѣ сем явленной”, опубліковану в збірці Кирила Транквіліона Ставровецького “Перло многоцѣнноє” (Чернігів, 1646). Назва й композиція, барокова поетика й риторика аналізованого твору відбивають певні аспекти середньовічного тринітарного вчення та елементи ренесансного гуманізму, притаманні поглядам автора. Окреслення історико-літературного й релігійно-філософського контексту відкриває шлях до глибшого розуміння стилістичних ходів і авторських смислових кодів. В аналізі тексту враховано окремі аспекти читацької рецепції твору наприкінці ХVIII ст. The paper deals with the work by Kyrylo Tranquilion Stavrovetskyi “Praise of Triple Wisdom Witnessed in This Age”, included in the collection “The Precious Pearl” (Chernihiv, 1646). The name and composition as well as baroque poetics and rhetoric of the analyzed work reflect certain aspects of medieval Trinitarian doctrine and elements of Renaissance humanism, inherent in the views of the author. Stavrovetskyi highly appreciates the weight of poetry and philosophy in the spiritual life of man, while giving preference to theology. The wisdom that comes from the Son of God is important for him, as well as the wisdom that comes from the gifts of the Holy Spirit, that is, the special knowledge given to the prophets, the apostles and the pious theologians. The third wisdom is an innate human faculty of thinking, creative work, directing others and philosophical reflection, associated with the first person of the Holy Trinity, with God the Creator. The philosophical context is realized from the standpoint of high theological mind. The outline of the historical-literary and religious-philosophical context opens the way for deeper understanding of stylistic tools and the author’s semantic codes. The rhetorical approach of the author of “Praise…” focuses on the monological (with the elements of dramatization) and emotionally intense appeal to the Wisdom of God. Stavrovetskyi shows some contrasting aspects of world perception. The reader may find here some mystical sentiments and profound theological knowledge realized in the poetic forms, as well as quite traditional ideas of the divine origin of man. At the same time the author focuses on some critical views on people and society. 2019 Article До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького / В.І. Сулима // Слово і Час. — 2019. — № 6. — С. 74-84. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. 0236-1477 DOI 10.33608/0236-1477.2019.06.74-84 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170853 821.161.2: 82-1: “164” Ставровецький uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Ad fontes! Ad fontes! |
| spellingShingle |
Ad fontes! Ad fontes! Сулима, В.І. До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького Слово і Час |
| description |
У статті розглянуто “Похвалу о Премудрости троякой, въ вѣцѣ сем явленной”, опубліковану
в збірці Кирила Транквіліона Ставровецького “Перло многоцѣнноє” (Чернігів, 1646). Назва
й композиція, барокова поетика й риторика аналізованого твору відбивають певні аспекти
середньовічного тринітарного вчення та елементи ренесансного гуманізму, притаманні поглядам
автора. Окреслення історико-літературного й релігійно-філософського контексту відкриває
шлях до глибшого розуміння стилістичних ходів і авторських смислових кодів. В аналізі тексту
враховано окремі аспекти читацької рецепції твору наприкінці ХVIII ст. |
| format |
Article |
| author |
Сулима, В.І. |
| author_facet |
Сулима, В.І. |
| author_sort |
Сулима, В.І. |
| title |
До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького |
| title_short |
До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького |
| title_full |
До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького |
| title_fullStr |
До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького |
| title_full_unstemmed |
До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького |
| title_sort |
до питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору кирила транквіліона ставровецького |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Ad fontes! |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170853 |
| citation_txt |
До питання про історико-літературний та релігійно-філософський контекст одного поетичного твору Кирила Транквіліона Ставровецького / В.І. Сулима // Слово і Час. — 2019. — № 6. — С. 74-84. — Бібліогр.: 19 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT sulimaví dopitannâproístorikolíteraturnijtarelígíjnofílosofsʹkijkontekstodnogopoetičnogotvorukirilatrankvílíonastavrovecʹkogo |
| first_indexed |
2025-07-15T06:13:29Z |
| last_indexed |
2025-07-15T06:13:29Z |
| _version_ |
1837692372558807040 |
| fulltext |
Слово і Час. 2019 • №674
Віра Сулима DOI 10.33608/0236-1477.2019.06.74-84
УДК 821.161.2: 82-1: “164” Ставровецький
ДО ПИТАННЯ ПРО ІСТОРИКО-ЛІТЕРАТУРНИЙ
ТА РЕЛІГІЙНО-ФІЛОСОФСЬКИЙ КОНТЕКСТ ОДНОГО ПОЕТИЧНОГО
ТВОРУ КИРИЛА ТРАНКВІЛІОНА СТАВРОВЕЦЬКОГО
У статті розглянуто “Похвалу о Премудрости троякой, въ вѣцѣ сем явленной”, опубліковану
в збірці Кирила Транквіліона Ставровецького “Перло многоцѣнноє” (Чернігів, 1646). Назва
й композиція, барокова поетика й риторика аналізованого твору відбивають певні аспекти
середньовічного тринітарного вчення та елементи ренесансного гуманізму, притаманні поглядам
автора. Окреслення історико-літературного й релігійно-філософського контексту відкриває
шлях до глибшого розуміння стилістичних ходів і авторських смислових кодів. В аналізі тексту
враховано окремі аспекти читацької рецепції твору наприкінці ХVIII ст.
Ключові слова: барокова поезія, поетика, риторика, тринітарна проблематика, релігійно-
філософський контекст.
Vira Sulyma. On Issue of Literary, Religious and Philosophical Context of One Poetic Work by
Kyrylo Tranquilion Stavrovetskyi
The paper deals with the work by Kyrylo Tranquilion Stavrovetskyi “Praise of Triple Wisdom
Witnessed in This Age”, included in the collection “The Precious Pearl” (Chernihiv, 1646). The name
and composition as well as baroque poetics and rhetoric of the analyzed work refl ect certain aspects
of medieval Trinitarian doctrine and elements of Renaissance humanism, inherent in the views of the
author. Stavrovetskyi highly appreciates the weight of poetry and philosophy in the spiritual life of man,
while giving preference to theology. The wisdom that comes from the Son of God is important for him,
as well as the wisdom that comes from the gifts of the Holy Spirit, that is, the special knowledge given
to the prophets, the apostles and the pious theologians. The third wisdom is an innate human faculty
of thinking, creative work, directing others and philosophical refl ection, associated with the fi rst person
of the Holy Trinity, with God the Creator. The philosophical context is realized from the standpoint of
high theological mind. The outline of the historical-literary and religious-philosophical context opens
the way for deeper understanding of stylistic tools and the author’s semantic codes. The rhetorical
approach of the author of “Praise…” focuses on the monological (with the elements of dramatization)
and emotionally intense appeal to the Wisdom of God. Stavrovetskyi shows some contrasting aspects
of world perception. The reader may fi nd here some mystical sentiments and profound theological
knowledge realized in the poetic forms, as well as quite traditional ideas of the divine origin of man.
At the same time the author focuses on some critical views on people and society.
Keywords: baroque poetry, poetics, rhetoric, Trinitarian problems, religious and philosophical context.
Медієвісти відділу історії української літератури Інституту літератури ім.
Т. Г. Шевченка НАН України від 2017 р. працюють над плановою темою
“Прототекст/текст/контекст як інтерпретаційні стратегії дослідження давньої
і модерної української літератури Х – ХVІІІ ст.”. У межах теми передбачено
поглиблене вивчення давніх пам’яток у світлі сучасних інтерпретаційних
моделей комплексного аналізу, зокрема культурологічної інтертекстуальності.
Зберігається й увага до окреслення історичного дискурсу, релігійно-конфесійної
зацікавленості як наратора/автора, так і реципієнта/дослідника.
Кирило Транквіліон Ставровецький – відомий церковний і культурний
діяч другої половини ХVI – першої половини ХVII ст., автор таких важливих
fontes!
dA
75Слово і Час. 2019 • №6
книг, як “Зерцало богословіи” (1618), “Євангеліє учительноє” (1619), “Перло
многоцѣнноє” (1646). Окремі твори барокового письменника передруковувалися
в Україні у ХХ ст. 2014 р. в перекладі із церковнослов’янської мови на сучасну
українську побачило світ “Учительне Євангеліє”. Творчість Кирила Транквіліона
Ставровецького у ХХ – ХХІ ст. досліджували: І. Франко, Д. Чижевський,
С. Маслов, В. Крекотень, Б. Криса, Л. Ушкалов, архієп. Ігор Ісіченко,
Ю. Пелешенко, О. Матушек, Я. Мельник, Г. Павленко, Т. Трофименко,
Д. Сироїд та інші, надто якщо взяти до уваги учасників міжнародної наукової
конференції “Кирило Транквіліон Ставровецький – проповідник Слова Божого”
(Львів, 2015). Українське літературознавство, подолавши нігілізм і критику,
упередження й підозри, раніше висловлювані на адресу Кирила Транквіліона
Ставровецького, нині розглядає творчість письменника, зокрема й поетичну
книгу “Перло многоцѣнное” як феномен нашої культури; його можна осягнути,
виявивши й гармонізувавши в дослідженні історико-літературні, філософські
й богословські виміри давніх текстів.
У цій статті для розгляду з названої збірки обираємо своєрідний поетичний
триптих – “Похвалу о Премудрости троякой, въ вѣцѣ сем явленной”,
створений у добу раннього Бароко, коли українська поезія переходила
етап засвоєння певних елементів жанрово-стильової системи, притаманної
західноєвропейським літературам епохи Ренесансу. Унаслідок цих процесів
зазнавали змін “традиційні середньовічні жанри, вироблені в письменстві
візантійсько-слов’янського ареалу впродовж попередніх століть”, зокрема це
стосувалося, на думку В. Крекотня, “жанрів метафізичної, або духовної поезії,
закоріненої в християнській літургійній гімнографії” [15, 6–7].
Авторська нарація “Похвали о Премудрости троякой…” спонукає віднести
твір як до релігійно-філософського віршування, так і до панегіриків – до
похвальних вітань, у цьому випадку адресованих не високій особі царя чи
гетьмана, а триіпостасному Богові – Святій Трійці. Зауважимо, що в певних
моментах метафізичний панегірик набуває ознак жанру молитви:
Молю тя, Цару и Боже мóй, не прéзри слéз мои́х
И грѣшнои души моѝ ,
A вѣчнои невóлницы твоѝ .
Спомни на вѣру и труды моѝ .
Єгдà прійдеш въ слáвѣ царства твоє́го,
Тогдà помяни́ мя, грѣшного рабà своє́го,
Кири́лія смирéнного,
За крóв святую твою̀ куплéнного” [15, 293].
Певною спонукою до предметного розгляду “Похвали о Премудрости
троякой…” уважаю свій намір продовжити дослідження тринітарної проблеми в
українській літературі, яку було розглянуто раніше на матеріалі проповідницької
спадщини раннього й зрілого середньовіччя. Саме в княжих часах була
започаткована вітчизняна традиція трактування метафізичного вчення про
Святу Трійцю (див. про це: [10; 11; 12; 13]).
У добі Бароко християнська тринітарна герменевтика, на відміну від
напрацювань середньовічного богослов’я, перебувала в силовому полі
загальнокультурних здобутків західноєвропейського Відродження, отже,
і невпинного розвитку нових для України ренесансно-гуманістичних ідей.
Знайомство Кирила Транквіліона Ставровецького із сучасними богословсько-
філософськими тенденціями відбиває заголовок: його твір присвячено
прославленню “Премудрости троякой”, але премудрості саме “въ вѣцѣ сем
Слово і Час. 2019 • №676
явленной”; тобто у творі тринітарна проблема висвітлюється з позицій унії,
до якої Кирило Транквіліон Ставровецький перейшов 1626 р., тоді ж ставши
архімандритом Єлецького монастиря в Чернігові.
У передмові автор пояснює: “Книга то святая филозофіи бозской, має в
собѣ розум”, а ще вона “cъдержить въ собѣ похвалу Триперъсоналному
Бозству…” – Святій Трійці [15, 234]; тобто премудрість походить і від Бога
Отця, і від Сина Божого, Ісуса Христа, і від Духа Святого; цим ясно окреслено
авторське розуміння проблеми filioque (лат. “і Сина”). Цей додаток до Символу
віри, ухваленого на Нікейському соборі 325 р., як відомо, призвів до великих
церковних незгод – розколу 1054 р., не подоланого й досі, хіба поширеного
на нових етапах конфесійних поділів.
У тексті “Похвали о Премудрости троякой…” імена Бога найчастіше заховані
під такими поняттями, як Мудрість, Премудрість, Любов та ін.
Здѣ, любителѣ премудрости, єго познайте,
Вѣрою любов Божію и премудрость єго достызайте [15, 295].
Сучасні філософи звертають увагу на виявлене в барокового поета розуміння
особистої віри й власних зусиль людини у справі пізнання божественної
премудрості, що також пояснюється “впливом реформаційної ідеології на
світогляд Транквіліона” [7, 260].
Про елементи ренесансного гуманізму в поглядах Кирила Транквіліона
Ставровецького свідчать і рядки з прозової передмови до всієї збірки, де
письменник дає високу оцінку своїй праці й висловлює думку про її практичне
призначення: “изъ єдиного вѣршика двох або трох слов може добрый казнодѣя
казаня повѣсти, и кротко звязную реч роспространити, и душѣ людскіи утѣшити,
словом Божім. Так же въ школах будучіи студенти могуть собѣ с тои книги
святои выбирати вѣрші на свою потребу и творити з них ораціи розмаитіи часу
потребы свои, хоч і на комедіях духовных” [15, 232].
Кирило Транквіліон Ставровецький високо поціновував поезію й філософію,
зокрема їх вплив на духовне життя людини, проте перевагу незмінно віддавав
богослов’ю; рядками “Епіграми” з “Перла многоцѣнного” він висловив цю думку
так:
Прето поета, бы и намудрѣйшій,
И філіозоф, розумом острѣйшій,
Мусить гордои думы роги схилити
А небесной царици сам низко ся поклонити” [15, 233].
У передмові автор указав на дві причини, які спонукали його назвати книжку
“Перло многоцѣнноє”: “Первоє, для высокого богословского разума. Повторе,
для сладкоглаголивого риторского языка и noeтицкого художества. Разум въ
той книзе филioз[oфскiй] Бозк[ій]” [15, 231]. У цих рядках автор намагався
узгодити вимоги кількох наук: риторики (законів красномовства), поетики
(правил віршування), філософії (вимог логіки) і богослов’я (герменевтики).
Звідси походять і поради “разли́чіє имéн премудрости знáти”, а саме,
розум, що має людина від народження, – то вроджена мудрість (“прирожóна
мудрость”), а ті особливі знання, що їх Бог дарував пророкам, апостолам і
правовірним теологам – то премудрість: “А щò приложóно “премудрость” –
тогдà тóй предлóг значить над то зацнѣйшую премудрость, з дáру Бозкого,
даную пророком, и апостолом, и теоліокгом правовѣрным” [15, 289].
77Слово і Час. 2019 • №6
Такий поділ кореспондується з богословською традицією інтерпретації
сакрального тексту на кількох рівнях: тілесному (буквальному, історичному),
душевному (моральному) і духовному (алегоричному). “Отож, – писав
Л. Ушкалов, – згідно зі стародавньою екзегетичною методою, українські
барокові письменники говорять про б у к в а л ь н и й (“властный”,
“истинный”, “исторіческый”, “исторіалный”, “лѣтералный”, “писменный”,
“повѣствователный”, “простый”…) і т а є м н и й (“духовный”, “закрытый”,
“игралишный”, “містіческый”, “неясный”, “образительный”…, “параболичный”…,
“прикровенный”, “пророцкый”, “таинственный”, “фѣгуратный”…) “сенси”
(“розуми”) Святого Письма, – останній з яких, у свою чергу, має “алегоричну”,
“тропологічну” (“моральну”) та “анагогічну” форми” [17, 19 – 20]. У “Ключі
розумѣнія” Іоанникій Галятовський пояснював, що “сенс лѣтеральний” – це
розуміння Святого Письма буквально, сенси “моральный, аллегоричный и
анагогичный” є закриті, вони потребують тлумачення [17, 20].
“Похвала о Премудрости троякой, въ вѣцѣ сем явленной”, відповідно до
вчення про триєдиного Бога, складається з трьох розділів: перший містить
віршоване прославляння мудрості вродженої, одвічної, даної людям Богом
Отцем, Творцем і Вседержителем світу; у другому розділі оспівується мудрість
і наука Сина Божого, а також дари Його Духа Святого (знову зустрічаємо
тринітарну проблематику, тобто тезу про походження Духа Святого й від
Сина Божого); у третьому розділі автор виголошує хвалу дарам Премудрості
небесної й тим, хто її полюбив.
Прозова передмова містить важливі вмотивування щодо композиції твору
та його головних концептів. Автор указав на необхідність для кожної людини
“вѣдати <…>, яко троя́кая Премудрость купоименная, то єст под єдным
имéнем” пробуває, водночас він іще раз наголосив на важливості саме
Премудрості, тобто на вченні, яке йде від Сина Божого, за нею йде Премудрість,
що дістається з дарів Святого Духа, перебуває ж вона “въ душáх пророцких и
апостолских и богослóвских, и въ прóчих святых, угóдницєх Бозких” [15, 289];
до останніх автор, безперечно, числив і таких проповідників, як він.
Третя мудрість – “прирожóная, от Бога єст дáна, въ начáлѣ бытія
человѣческаго, зарóвно изъ самовлáстієм, тáкъ аггелом, яко и человѣком”
[15, 289]. Тут же зазначено, що саме цю вроджену здатність до мислення й
мовлення автор ставить попереду, дослівно: “Прето я напрод покладаю похвалу
о мудрости прирожоной, то єсть о филозофіи, котóрою царіє царствують и
си́лныи прáвду пи́шуть и закон полити́цкій полагáють, a мучи́телѣ землю
держáть” [15, 289; курсив мій. – В. С.].
Проігноруємо на певний час визначення мудрості природженої як філософії,
а звернемо увагу на близькість закурсивлених рядків з аналізованого твору
до віршів старозавітної Книги Приповідок Соломона (за Острозькою Біблією
1581 р.), де Мудрість декларує такі цінності, як “совѣтъ, и разумъ и смыслъ”
(розважливість, знання й розуміння), а під страхом Господнім відкидає
неправедність, гордість, зарозумілість і всі звихнені дороги злих, а далі
дослівно – “Мои єстъ совѣтъ и утвєрждєнїє, моя жє (и) крѣпость. Мною царїє
царствуютъ, и силнїи пишутъ правду, мною вєлможи вєличаются, и мучитєлє
мною дръжатъ зємлю” (“Въ При́тчах. Главà 8: 12–16”) [2; курсив мій. – В. С.].
У ширшому сенсі Приповідки Соломона стали прототекстом слів Кирила
Транквіліона Ставровецького про мудрість природжену, потверджених мало
не дослівним повторенням окремих віршів, власне, цитуванням Святого
Письма. Таке опертя на старозавітну книгу кореспондує мудрість природжену
і з філософією, абстрактним мисленням, і з біблійним Творцем світу, з Богом
Отцем – першою Особою Святої Трійці. Саме тому цей розділ і йде першим, як
Слово і Час. 2019 • №678
відповідний тому, хто все створив і всім правує, отже, і мудрістю, хоч би кому
він її вділив від початку цілого світу чи від народження конкретної людини.
Зазначимо, що розмова в Кирила Транквіліона Ставровецького про мудрість
давню, споконвічну, природну, торкається таких реалій життя людей, як влада
царів, правителів, вельмож, тиранів, як діяльність законодавців, мореплавців,
ремісників і навіть алхіміків: “Тобóю царіє царствують // И си́лныи нáродами
справують, // Землéю и стрáнами владѣють”; “Тьíи пи́шуть прáва статути”, “И
пловци́ мóрскіи душà своя̀ вручають // Силѣ твоє́й смѣле и невонъпли́ве, // И
прехóдять мóрскую глубыну нестрашли́ве” [15, 290]. Автор показує, що всякий
люд має свій зиск і користь від мудрості: нею безсилі легко долають сильних,
нещасливі здобувають славу, упосліджені – довголіття й багатство, заблуканим
вона дає виправлення, боязким – мужність, старцям – укріплення, лінивим –
бадьорість, спраглим слави – швидке вдоволення нею, дітям – зростання
і красу, для злиденних мудрість – то великий скарб, для божевільних –
просвітлення. В укрупненому масштабі така картина давнього світу цілком
може репрезентувати добре відомі авторові старозавітні тексти Святого
Письма. Кирило Транквіліон Ставровецький згадує тих, котрі “пишуть права
[й] статути”, і тими законами творять “прáвду съвершéнную, // всему свѣту
нынѣ явлéнную”, проте він обминає такі поняття, як Закон, даний від Мойсея,
як Десять Заповідей тощо. На відчутну присутність мотивів Соломонових Книг
Мудрості (Приповістей Соломонових і Премудрості Соломонової) у “Похвалі
о Премудрости троякой…” указує й архієпископ Ігор Ісіченко [1].
Водночас згадка в передмові до “Похвали о Премудрости троякой, въ вѣцѣ
сем явленной” саме “о мудрости прирожоной, то єст о филозофіи”, безперечно,
указує на зв’язки християнського богомислення доби Бароко з традиціями
давньої грецької філософії, яке Л. Ушкалов називав явищем “особливої
літературно-філософської конвергентності” [16, 172]. Органічне поєднання
філософських та богословських інтенцій притаманне літературним творам
як Кирила Транквіліона Ставровецького, так і Лазаря Барановича, Іоанна
Максимовича, зокрема й при розробці ними “тринітарної проблематики у
віршованій формі” [16, 178].
Щодо розуміння головних структурних компонентів і смислових концептів
аналізованої пам’ятки цікаво зважити на один “філологічний гріх”, тобто на
помилкову публікацію анонімного списку “Похвали о Премудрости троякой
во вѣцѣ са[мо]явленой”, зробленого у XVIII ст. закарпатським філологом,
педагогом і церковним діячем Арсенієм Коцаком (1737 – 1800) [3, 250–263].
Цікаво, що за списком А. Коцака в публікації по-іншому зазначено заголовок,
де “Похвала о Премудрости троякой, въ вѣцѣ сем явленной” передана
як “Похвала о Премудрости троякой во вѣцѣ са[мо]явленой”, що відчутно
змінює смисловий акцент. До того ж першу частину твору А. Коцак переніс
у кінець триптиху (або ж такий йому дістався текст). Припускаємо, що до
цього переміщення могли призвести вловлені давніми переписувачами
філософські метафізичні інтенції тексту першої частини, адже в ній Кирило
Транквіліон Ставровецький охарактеризував ту мудрість, яка “во прáведных и
во грѣшницєх, и въ аггелах дóбрых и въ злых демонах <…> при натурѣ зостаєт
вѣчне, неизмѣнне”, що її “аггелове дóбріи мáють въ небѣ и прáведници на
земли”, отже, “тыи, дóбріи, обращáють ю на дóброє”, а “дѣмонони, и грѣшныци
свою̀ мудрость и самовлáстіє обращáють на злóє”, і цим “вѣчноє затрачéня
душѝ своє́й готують” [15, 289]. У такому переміщенні в кінець твору першої
частини, насиченої філософськими інтенціями, можемо бачити й певний
відгук на запеклу полеміку, що точилася в XVII – XVIII ст. між християнством
і філософським вільнодумством із різних богословських питань, результатом
79Слово і Час. 2019 • №6
чого, за спостереженням Л. Ушкалова, польські єзуїти, намагаючись поставити
міцний заслон поширенню лібертинських поглядів (одного з виявів нігілістичної
філософії, яка заперечувала усталені моральні норми), навіть видрукували цілу
бібліотеку книжок, спрямованих проти стародавніх та новочасних філософів-
вільнодумців [16, 179]. Утручання в композицію тексту переписувачів ХVIII ст.
створило хибне враження про твір, який публікатори ХХ ст. випадково
приписали А. Коцаку.
Розділ другий “Похвали о Премудрости троякой, въ вѣцѣ сем явленной” має
заголовок “О небесной премудрости похвала, то єст о науцѣ Сына Божего и
о дарєх Духа єго Святого” – тут, на подобу релігійного гімну, з відповідними
екстатичними конотаціями, автор висловлює своє захоплення Божественною
Премудрістю, власне Божою всесильністю й усемогутністю:
О Премудрости свѣтлѣйшая,
Пресвятѣйшая и пáче солнца пречестнѣшая!
Премудрости небесная непостижи́мая,
Всему міру въ сылѣ своєй невомѣсти́мая,
Свѣтлости въ тмѣ сущим неугаси́мая!
Ты свѣтом прáвды пáче солнца сіяєш
И рáзумы тéмныи нáшѣ просвѣщáєш,
Ты алчущи́х прáвды довóлно насыщáєш… [15, 290 – 291].
Або, як писав Еммануїл Сведеборг на межі ХVII – XVIII ст., “Усесвіт з усіма
й кожним із предметів, які йому належать, створений Божественною Любов’ю
зусиллям Божественної Мудрості” (див. книжку вченого-природознавця,
теософа й реформатора християнства “Мудрість Євангельська про
Божественне Провидіння” [9]). Транквіліон, звертаючись до Божої Премудрості,
формулює це рядком: “Ты всегò мíра сегò истенноє строє́ніє” [15, 291].
У третій частині твору (“Яко нѣкто так не єст любим Богу, яко сєй, который
любить премудрость небесную”) Кирило Транквіліон Ставровецький описує
благодатні наслідки для тих, хто стає добрим учнем церкви, Ісуса Христа й Духа
Святого, і найперше – старозавітні патріархи й пророки, які “съ премудростю
всѣгдѝ пребывáли, // Прéто в любвѝ Божей навѣки зостáли”, а також апостоли,
учні Ісуса Христа, “премудріи ловци” (алюзія до євангельської обіцянки вчителя
зробити своїх учнів із рибалок ловцями душ), ну, зрозуміло, і богослови,
професійні екзегети, герменевти, тлумачі простих і складних істин Господніх,
захованих у Святому Письмі:
Апостолове, премудріи ловци,
яснозри́телніи богослови
Съ премудростю любóвѣю съвокуплéни
И зá то Богом небесним възлюблéни
И слáвою вѣчною нынѣ прославлéни
A въ чину многоочи́тых херовімов постáвлени [15, 295].
Це й була найвища місія й користь від Премудрості, дарованої Сином Божим:
О небесная премудрости,
Неизречéнная блáгости!
На тоє́сь твою̀ трáпезу уготовáла,
Абысь нáм презъ ню живот вѣчный даровáла,
А в ти́м ди́внуюсь свою̀ дóброть показáла.
Ты въ тмѣ блудя́щим свѣт Євангелія послáла,
Абы твоѝ люби́телѣ въ нéм всѣгдѝ ходи́ли,
A въ тмѣ грѣхóв бóлей нынѣ не блудили [15, 291].
Слово і Час. 2019 • №680
Отже, богословський контекст твору з’ясовується через розкриття вчення
про Святу Трійцю, яке Кирило Транквіліон Ставровецький трактує у світлі
західної тринітарної доктрини. Філософський контекст (“Разум въ той книзі
филіозофскій”) реалізується з позицій “высокого богословского разума” [15,
231]. Окреслено у творі й прагнення людського розуму до пізнання Бога, і
водночас наголошено на неможливості такого пізнання:
Премудрости небесная непостижимая,
Всему міру въ сылѣ своєй невомѣстимая [15, 290-291].
Це був і певний відгук на давню суперечку богословів-агностиків, яка
проходила крізь усю середньовічну християнську теологію. Перегодом тема
Софії – Премудрості Божої концептуалізується в російській релігійній філософії
(софіології), зосібна, у працях В. Соловйова, М. Бердяєва, П. Флоренського,
С. Булгакова, О. Лосєва, В. Лоського, С. Аверінцева та інших.
Тематично “Перло многоцѣнноє” лежить у річищі розвитку ранньобарокового
віршового слова із широким опрацюванням біблійних тем, образів і мотивів.
“Вірші Кирила Транквіліона Ставровецького, – на слушну думку Б. Криси, –
більше, ніж вірші інших поетів, оприявнюють тісне співвідношення риторики
й герменевтики. Якщо герменевтика представляє ступінь і характер розуміння
Святого Письма, то риторика розширює коло тих, хто розуміє, відкриває
й “оприлюднює” шляхи до цього кола. Власне під пером Кирила поетична
риторика, себто укладена “под метри” наука розуміння Святого Письма, стає
суттєвою ознакою українського вірша” [5, 243].
Щодо своєї літературної праці Кирило Транквіліон Ставровецький традиційно
зізнавався: “Богословская реч и правда латвѣйша просто писат, але под
метрами бозкіи речи трудно, и барзо трудно. Тилко той тоє знаєт, кто того
ремесла заживає” [15, 231]. А покликало його до цієї важкої праці на схилі віку
бажання “абы чловѣк охотнѣйшій был до читання речій Бозских и таємниць
збавеных, которыи суть почасти описаны сладкою мовою под метри, а звлаща
для молодых, жебы ся заправляли горячею любовѣю до хвалы Божеи…” [15,
231].
Риторська майстерність в аналізованому творі зосереджена на монологічному
(з елементом драматизації) емоційно напруженому звертанні до Премудрості
Божої, а також на представленні деяких, часто контрастних аспектів
світосприйняття: тут і традиційні ідеї божественного походження людини, і
прагматичні, а то й критичні, нігілістичні погляди на людину, на суспільство,
тут і передача містичних настроїв, реалізація в поетичних формах глибоких
богословських знань, і водночас концентрація на особистому життєвому
досвіді, що стимулювало відтворення чуттєвих переживань автора, посилюючи
й ліричну інтенсивність тексту.
Окремі прикмети барокової стилістики (на прикладі творів Івана
Величковського, Григорія Сковороди та інших поетів ХVII – XVIII ст.) окреслював
іще Дмитро Чижевський; зокрема він звертав увагу “на велику антитезу
складного та простого, що проходить крізь все барокове духовне життя”
[19, 423].
Кирило Транквіліон Ставровецький також послуговувався цим прийомом і
складну картину Божественного Провидіння часто вибудовував із коротких
простих речень. Характеристику мудрості, що від віків людям притаманна, поет
передав властивими бароковій поетиці виразними антитетичними концептами:
81Слово і Час. 2019 • №6
Ты заблуждшим исправлéніє,
Ты стáрцем укрѣплéніє,
Ты бодрость лѣни́вим,
Ты мужество боязли́вым,
Ты младéнцєм вóзраст и красота,
Ты паніє́нства съкрóвище и высотà,
Ты ни́щих съкрóвище и богáтество
вéліє,
Ты сущим въ тмѣ безумія просвѣщéніє.
Ты прáгнучих слáвы скóроє насыщеніє.
Ты хи́тріи ремéсла покáзуєш свѣту
и по твоє́му съвѣту вынáйдуєш” [15,
290].
Як ми бачили вище, бароковий поет кооптував біблійні образи, спираючись
у трактуванні на середньовічну патристику й гімнографію. Найчастіше це були
персони Святої Трійці, особливе місце належало Ісусові Христу, Матері Божій,
апостолам. Поет вправно вплітав у поетичну тканину твору біблійні алюзії, як-
от натяк на євангельську прощальну трапезу Ісуса Христа з учнями, поєднану
з християнською пізнішою традицією святкування Воскресіння Христа, а також
церковно-літургійними обрядами:
И хлѣбом небесним от твоѝ трáпезы насыщени,
И от чáшѣ твоѝ вѣчним весéлієм упоє́ни” [15, 291].
І тут-таки пряма вказівка на спасенну роль біблійних книг: “Ты въ
тмѣ блудя́щим свѣт Євангелія послала” [15, 291].
У творі Кирила Транквіліона Ставровецького натрапляємо на алегоричні
порівняння, де божественна премудрість співвіднесена із церквою (“Ты на
позóрѣ міра сего дóм слáвы своѝ создáла” [15, 291]), з євхаристією (“И трáпезу
своѝ слáдости всѣм уготовила” [15, 291]), з першими вчителями науки Христа
(“Ты рабóв свои́х, апостолов, послала // Въ всѣ стрáны и мнóгих нáродов
събрáла // В дóм церкви твоѝ ” [15, 291]).
Стиль і поетика українських віршів першої половини XVII ст., зокрема й
аналізованого твору, набуваючи окремих ренесансних і барокових прикмет,
усе ще тяжіли до арсеналу середньовічних засобів художнього мислення.
Тому у творі барокового поета відчутні стилеформувальні особливості,
притаманні добі Середньовіччя й Передвідродження – підвищена емоційність,
експресивність, динамізм, широке застосуванням окличних речень, внутрішніх
монологів тощо [8, 35]. До прикладу: “О мудрости преслáвная, // От вѣков
въ человѣцєх дáвная!” [15, 290]; “О мудрости преславнѣйшая, // Надъ злáто
и кáменіє драгóє честнѣйшая” [15, 290]; “О мудрости, всé то тобóю дѣють”
[15, 290]; “О премудрости свѣтлѣйшая, // Пресвятѣйшая и пáче солнца
пречестнѣшая!” [15, 290]. Посилюють художньо-емоційну виразність твору й
такі риторичні повтори:
Ты заблуждшим исправлéніє,
Ты стáрцем укрѣплéніє;
Ты бодрость лѣни́вим,
Ты мужество боязли́вым [15, 290].
У цьому фрагменті анафору створює особовий займенник “Ты”, який
ужито на початку рядка тринадцять разів. Захоплювався автор “Похвали о
Премудрости…” й повторенням однокореневих слів, що не лише надавало
мові емоційності й експресії, а й поглиблювало смислові концепти: “Ты пáче
вся́кого свѣта свѣтлѣйша // И над все честноє вѣка сегò честнѣйша” [15, 291].
Зауважимо й превалювання концепту “свѣтло” в різних словоформах: “свѣтло”,
“свѣт”, “просвѣщеніє”, “свѣтлѣйшая”, “свѣт правды”, “свѣт Євангелія” та інші.
“Похвала о Премудрости…” жанрово дотична до галузі барокового риторства
і, так чи так, відбиває відповідні вміння й навики її автора з теорії й практики
Слово і Час. 2019 • №682
поетичного красномовства; інколи її рядки нагадують тогочасні вітання – їх
можна порівняти, наприклад, зі зразками іменинних вітань, що збереглися в
курсі риторики Іларіона Ярошевицького, нещодавно опубліковані в перекладі
з латинської мови Р. Кисельовим [4, 281]. І там, і там легко спостерегти такі
елементи барокового стилю, як “несподівані метафори, складне плетиво
алюзій (що створює неабиякі ребуси для сучасного перекладача й читача),
рясні вибагливі епітети, оксиморони, карколомна інверсивність фрази… і все
це без жодної міри”, – пише дослідник [4, 287]. Наприклад, варто вказати
на захоплення Ставровецького заперечувальними епітетами: “премудрость
непостижимая… невомѣстимая”, “свѣтлости… неугасимая”, “неизреченная
благости”, “неувядаємый цвѣте” та ін. Привертає увагу й несподівана
метафора, що посилює прагнення до пізнання вищих істин християнства: “О
мати святых, подáй сéсца устóм мои́м, // Насытѝ гладную душу мою̀ сладким
млéком твоїм” [15, 292].
Поруч із біблійними цитатами й алюзіями спостерігаємо в тексті “Похвали
о Премудрости…” ясні знаки модернізації (секуляризації) релігійного тексту,
зокрема долучення до твору суто світської тематики, що відповідало загальним
тенденціям доби:
Ты хи́тріи ремéсла покáзуєш свѣту
и по твоє́му съвѣту вынáйдуєш,
Ты з неподóбного подóбноє твóриш
презъ альхѣмѣстов, нóвоє дѣло удиви́телноє
И за чуд свѣту и человѣком яви́телноє
А тимъ многих удивляєш, утѣшаєш,
Понеже тоє чудотвореніє у своєй моці маєш [15, 290].
Насамкінець звернемося ще раз до початкових сторінок книги “Перло
многоцѣнноє”, що містять Епіграму з рядками традиційних вибачень давнього
автора: “Єсли́ ту що нестройного поéта мудрыи обáчить, // Прóше, нехáй ми
пребáчить”. Загалом Епіграма не така вже й сумирна. У її рядках заховано
важливі для автора книги поняття (концепти) – теологія, філософія, поезія,
душа, дар Божий, мудрість, слава, правда… Та ми не про них, бо вже було
ці сенси не раз згадано. Ми про інше в Епіграмі – про те, що поет Кирило
Транквіліон Ставровецький згадує “Ямбѣкус, трохéус, спондéус” – двоскладові
віршовані метри – ямб, трохей, спондей. І згадує з негативом як такі, що
причетні до поганської віри, тобто до античності.
А що оглядáли разумныи очи нашѣ,
Тогда тóє хотѣли слуги вáшѣ,
Ямбѣкус, трохéус, спондéус,
провадити межи поганскіи богѝ ,
Але прудко поломáли свои нóги,
Предъ свѣтлостю богослóвіи утѣкáючи
И жадного до нéи при́ступу нѣ мáючи.
На час Кирила Транквіліона Ставровецького вже завойовував позиції в
українському віршуванні силабічний тринадцятискладник (починаючи від
публікації віршів в Острозькій Біблії 1581 р.). Проте наш автор цієї системи не
визнавав – він управлявся у віршуванні ізосилабічному або нерівноскладовому.
У підсумку зазначимо: розглянута “Похвала о Премудрости троякой, въ вѣцѣ
сем явленной” тематично близька до барокового релігійно-філософського
віршування, якому притаманні також образи й мотиви виразно секулярного
характеру. Твір має прикмети кількох жанрів: релігійно-філософської поезії,
духовної оди (або панегірика, привітання), молитви. На мові та стилі пам’ятки
83Слово і Час. 2019 • №6
яскраво відбилася індивідуальність автора, його літературні вподобання
й конфесійна приналежність. Головний адресат і персонаж – Божественна
Премудрість (власне Свята Трійця) – визначили тенденцію до відтворення
універсальної всеосяжної картини світу, яка була, на думку Д. Чижевського,
загальною рисою духовного життя бароко [19, 412]. “Український духовний
барок, – зазначав учений, – був з певних історичних причин трохи “однобічним”
<…>. Його представники були в більшості духовними або пройшли через
духовну школу <…>. Тому знайдемо в українській бароковій літературі
релятивну перевагу релігійної тематики. Але ця перевага не є безроздільним
пануванням. Навіть у творах духовних авторів знайдемо також спробу синтезів
або по меншій мірі одночасне існування у того самого або різних авторів
найрізноманітних, навіть антитетичних устремлінь, тенденцій, настроїв, форм,
стилів” [19, 415–416]. Ці думки вповні відбивають і головні риси розглянутого
твору Кирила Транквіліона Ставровецького – твору ніби загубленого в
пороху архівних сховищ і бібліотек, випадково приписаного своєму давньому
прихильникові й популяризатору (Арсенієві Коцаку), опублікованому під цим
ім’ям. Можливо, сталася ця оказія лише для того, аби твору не загубитися,
привернути нашу увагу й нагадати читачам/науковцям ХХІ ст., що проблемі
filioque виповняється одна тисяча шістсот дев’яносто четвертий рік від часу її
появи в цьому світі. Та вона не вирішена й досі. Тож чи не кожен давній твір
має право сподіватися на нашу увагу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Архиєпископ Ігор Ісіченко. “Перло многоцінне” Кирила Транквіліона ставровецького як феномен
української барокової релігійної культури // Духовні виміри барокового тексту. Літературознавчі
дослідження. – Харків: Акта, 2016. – С. 306–321.
2. Библіа, сиріч книги Ветхаго и Новаго Завіта по языку словенску. Острог, 1581 / Підгот. до др., пер. укр.
м. ієром. архим. д-ра Рафаїла (Романа Турконяка). – Львів: Благодійний фонд “Книга”, 2006. – 1958 с. URL:
http: www.volart.com.ua/art/fedoriv/1.pdf
3. Дзендзелівський Й. Новознайдений художній твір Арсенія Коцака “Похвала о Премудрости троякой
во вѣцѣ са[мо]явленой” // Літературна спадщина Київської Русі і українська література XVI–XVIII ст. –
Київ: Наук. думка, 1981. – С. 250–263.
4. Кисельов Р. 12 іменинних вітань викладачам Києво-могилянської академії. // IЗБОРНИК 2012 – 2016.
Дослідження. Критика. Публікації / Упор., ред.: В. І. Сулима. – Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго,
2018. – 452 с.
5. Криса Б. Книжна поезія / Література національного відродження і раннього Бароко. Оригінальна
література. // Історія української літератури: у 12 тт. Т. 2. Давня література (друга пол. XVI – XVIII ст.).
Київ: Наук. думка. – 838 с. – С. 212–249.
6. Маслов С. И. Кирилл Транквиллион-Ставровецкий и его литературная деятельность. – Київ: Наук.
думка, 1984. – 243 с.
7. Огородник І. В., Огородник В. В. Історія філософської думки в Україні. Курс лекцій. – Київ: Вища
школа, 1999. – 543 с.
8. Пелешенко Ю. Українське передвідродження: основні риси. // Літературознавство: Матеріали ІV
конгресу МАУ (Одеса, 1999 р.). Кн. 1 / Відпов. ред. О.Мишанич. – Київ: Обереги, 2000. – C. 5–11.
9. Сведеборг Э. Мудрость Ангельская о Божественном Провидении. – Київ, Львів, 1997. – 416 с.
10. Сулима В. Деякі аспекти рецепції образу біблійної Святої Трійці в книжній словесності ХІ – ХII ст. //
Варшавські українознавчі записки. 11-12. За ред. С. Козака. – Варшава, 2001. – С. 45–61.
11. Сулима В. Свята Трійця в українській літературі ХІ-ХV ст.: аспекти інтерпретації та художнього втілення //
Матеріали V конгресу МАУ – Чернівці, 2003. – С. 180–185.
12. Сулима В. Свята Тройця у творах Кирила Турівського // Біблія і культура. Зб. наук. ст. Вип. 4. – Чернівці,
2002. – C. 73–84.
13. Сулима В. Свята Трійця і троїста символіка: до питання про літературну генезу української народної
поезії // Слово і Час. – 2005. – №6. – C. 3–12.
14. Трофименко Т. М. Збірка “Перло многоценноє” Кирила Транквіліона Ставровецького в контексті
барокової культури: Автореф. дис… канд. філол. наук: 10.01.01 / Т.М. Трофименко ; Харк. нац. ун-т ім.
В. Н. Каразіна. – Харків, 2003. – 19 с.
15. Українська поезія. Кінець XVI – початок XVII ст. / Упорядники В. П .Колосова, В.І.Крекотень. – Київ:
Наук. думка, 1978. – 430 с.
16. Ушкалов Л. Література і філософія: доба українського бароко. – Харків: “Майдан”, 2014. – 414 с.
Слово і Час. 2019 • №684
17. Ушкалов Л. Світ українського барокко. – Харків: “Око”, 1994. – 108 с.
18. Франко І. Духовна й церковна поезія на Сході й на Заході. Вступ до студії над “Богогласником”. //
Франко І. Зібр. творів: У 50 т. – Т. 39. – Київ: Наук. думка, 1983. – С. 126–143.
19. Чижевський Д. Український літературний барок: нариси / Підготовка тексту та мовна редакція
Л. Ушкалова; вст. стаття О. Мишанича. – Харків: АКТА, 2003. – 466 с.
REFERENCES
1. Arkhyiepyskop Ihor Isichenko (2016). “Perlo mnohotsinne” Kyryla Trankviliona stavrovetskoho yak fenomen
ukrainskoi barokovoi relihiinoi kultury In: Arkhyiepyskop Ihor Isichenko. Dukhovni vymiry barokovoho tekstu.
Literaturoznavchi doslidzhennia. (pp. 306–321) Kharkiv: Akta. [in Ukrainian]
2. Byblia, syrich knyhy Vetkhaho y Novaho Zavita po yazyku slovensku. Ostroh, 1581 // Pidhot. do dr., per. ukr.
m. iierom. arkhym. d-ra Rafaila (Romana Turkoniaka). – Lviv: Blahodiinyi fond “Knyha”, 2006. Retrieved from:
.pdf”www.volart.com.ua/art/fedoriv/1.pdf [in Ukrainian]
3. Dzendzelivskyi, Y. (1981) Novoznaidenyi khudozhnii tvir Arseniia Kotsaka “Pokhvala o Premudrosty troiakoi
vo větsě sa[mo]iavlenoi” Literaturna spadshchyna Kyivskoi Rusi i ukrainska literatura XVI –XVIII st.
(pp. 250–263) Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]
4. Kyselov, R. Ye. (2018) 12 imenynnykh vitan vykladacham Kyievo-mohylianskoi akademii. Sulyma, V. I. (Ed.)
IZBORNYK 2012-2016. Doslidzhennia. Krytyka. Publikatsii (pp. 280–287) Kyiv: Vydavnychyi dim Dmytra
Buraho. [in Ukrainian]
5. Krysa, B. (2014) Knyzhna poeziia In Istoriia ukrainskoi literatury (Vol. 1-12; Vol. 2) Davnia literatura
(d. p. XVI – XVIII st.). (pp. 212-249). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]
6. Maslov, S. Y. (1984) Kyryll Trankvyllyon-Stavrovetskyi y eho lyteraturnaia deiatelnost. Kiev: Naukova dumka
[in Russian]
7. Ohorodnyk, I. V. & Ohorodnyk, V. V. (1999) Istoriia filosofskoi dumky v Ukraini. Kurs lektsii. Kyiv: Vyshcha
shkola. [in Ukrainian]
8. Peleshenko, Yu. (2000) Ukrainske peredvidrodzhennia: osnovni rysy. Proceeding from: Myshanych O. (Ed.)
Literaturoznavstvo: Materialy IV konhresu MAU (Odesa, 1999 r.). Kn. 1, (pp. 5–11) Kyiv: Oberehy.
[in Ukrainian]
9. Svedeborg, E. (1997) Mudrost Anhelskaia o Bozhestvennom Providenii. – Kyiv; Lviv [in Russian]
10. Sulyma, V. (2001). Deiaki aspekty recepcii obrazu bibliinoi Sviatoi Triici v knyzhnii slovesnosti XI – XII
st. Kozak S. (Ed.) Varshavski ukrainoznavchi zapysky. 11–12. Varshava, 45–61 [in Ukrainian]
11. Sulyma, V. (2003). Sviata Triicia v ukrainskii literaturi XI – XV st.: aspecty interpretacii ta khudozhnoho
vtilennia. Proceeding from: Materialy V konhresu MAU, pp. 180–185. – Chernivtsi, [in Ukrainian]
12. Sulyma, V. (2002). Sviata Troicia u tvorakh Kyryla Turivskoho. Bibliia i kultura. Zb. nauk. st., 4, 73–84.
Chernivtsi [in Ukrainian]
13. Sulyma, V. (2005) Sviata Triicia i troista symvolika: do pytannia pro literaturnu henezu ukrainskoi narodnoi
poezii Slovo i Chas, 6, 3–12 [in Ukrainian]
14. Trofymenko, T. M. (2003) Zbirka “Perlo mnohotsennoie” Kyryla Trankviliona Stavrovetskoho v konteksti
barokovoi kultury: Extended abstract of Candidate’s thesis / Karazin Kharkiv national university. Kharkiv.
[in Ukrainian]
15. Kolosova, V. P., Krekoten V.I. (Ed.) (1978) Ukrainska poeziia. Kinets XVI – pochatok XVII st. Kyiv: Naukova
dumka. [in Ukrainian]
16. Ushkalov, L. (2014) Literatura i filosofiia: doba ukrainskoho baroko. Kharkiv: Maidan [in Ukrainian]
17. Ushkalov, L. (1994) Svit ukrainskoho barokko. Kharkiv: Oko [in Ukrainian]
18. Franko, I. (1983) Dukhovna i cerkovna poeziia na Skhodi i na Zakhodi. Vstup do studiii nad “Bohohlasnykom”
In: I. Franko Zibrannia tvoriv (Vol. 1–50; Vol. 39) (pp. 126–143). Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian]
19. Chyzhevskyi, D. (2003) Ukrainskyi literaturnyi barok: narysy / Pidhotovka tekstu ta movna redakciia
L. Ushkalova; vst. stattia O. Myshanycha.– Kharkiv: AKTA [in Ukrainian]
Отримано 19 травня 2019 р. м. Київ
|