Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу

В одній з ям на Петухівському городищі був знайдений дуже зруйнований іржею залізний предмет, що нагадує формою рівнобедрений трикутник, ребра якого дорівнюють 0,23 м, а основа 0,16 м. Оскільки цей залізний предмет погано зберігся, важко визначити його функціональне призначення, але загальна форма й...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	1960
1. Verfasser:	Синицин, М.С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Одеський археологічний музей НАН України 1960
Schriftenreihe:	Материалы по археологии Северного Причерноморья
Schlagworte:	Статьи
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170869
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу / М.С. Синицин // Материалы по археологии Северного Причерноморья: Сб. научн. тр. — 1960. — Вип. 3. — С. 101-112. — Бібліогр.: 52 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-170869
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1708692020-09-04T01:26:29Z Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу Синицин, М.С. Статьи В одній з ям на Петухівському городищі був знайдений дуже зруйнований іржею залізний предмет, що нагадує формою рівнобедрений трикутник, ребра якого дорівнюють 0,23 м, а основа 0,16 м. Оскільки цей залізний предмет погано зберігся, важко визначити його функціональне призначення, але загальна форма його великою мірою нагадує леміш, ніс і один кут якого розсипались. Якщо цей залізний предмет вважати за леміш, то його форма підказує, що плуг цієї епохи був двополичний, близький за своєю будовою до сохи. 1960 Article Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу / М.С. Синицин // Материалы по археологии Северного Причерноморья: Сб. научн. тр. — 1960. — Вип. 3. — С. 101-112. — Бібліогр.: 52 назв. — укр. XXXX-0126 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170869 uk Материалы по археологии Северного Причерноморья Одеський археологічний музей НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статьи Статьи
spellingShingle	Статьи Статьи Синицин, М.С. Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу Материалы по археологии Северного Причерноморья
description	В одній з ям на Петухівському городищі був знайдений дуже зруйнований іржею залізний предмет, що нагадує формою рівнобедрений трикутник, ребра якого дорівнюють 0,23 м, а основа 0,16 м. Оскільки цей залізний предмет погано зберігся, важко визначити його функціональне призначення, але загальна форма його великою мірою нагадує леміш, ніс і один кут якого розсипались. Якщо цей залізний предмет вважати за леміш, то його форма підказує, що плуг цієї епохи був двополичний, близький за своєю будовою до сохи.
format	Article
author	Синицин, М.С.
author_facet	Синицин, М.С.
author_sort	Синицин, М.С.
title	Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу
title_short	Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу
title_full	Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу
title_fullStr	Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу
title_full_unstemmed	Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу
title_sort	про суспільний розвиток осілого населення дністро-бузького причорномор'я сарматського часу
publisher	Одеський археологічний музей НАН України
publishDate	1960
topic_facet	Статьи
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/170869
citation_txt	Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу / М.С. Синицин // Материалы по археологии Северного Причерноморья: Сб. научн. тр. — 1960. — Вип. 3. — С. 101-112. — Бібліогр.: 52 назв. — укр.
series	Материалы по археологии Северного Причерноморья
work_keys_str_mv	AT sinicinms prosuspílʹnijrozvitokosílogonaselennâdnístrobuzʹkogopričornomorâsarmatsʹkogočasu
first_indexed	2025-07-15T06:14:57Z
last_indexed	2025-07-15T06:14:57Z
_version_	1837692458579787776
fulltext	ОДЕСЬКИЙ Д Е Р Ж А В Н И Й АРХЕОЛОГІЧНИЙ МУЗЕЙ МАТЕРІАЛИ З АРХЕОЛОГІЇ ПІВНІЧНОГО ПРИЧОРНОМОР'Я ВИП. III 1959 М. С. Синйцин ПРО СУСПІЛЬНИЙ РОЗВИТОК ОСІЛОГО НАСЕЛЕННЯ ДНІСТРО-БУЗЬКОГО ПРИЧОРНОМОР'Я САРМАТСЬКОГО ЧАСУ В одній з ям на Петухівському городищі був знайдений дуже зруйно- ваний іржею залізний предмет, що нагадує формою рівнобедрений три- кутник, ребра якого дорівнюють 0,23 м, а основа 0,16 м. Оскільки цей за- лізний предмет погано зберігся, важко визначити його функціональне призначення, але загальна форма його великою мірою нагадує леміш, ніс і один кут якого р о з с и п а л и с ь Я к щ о цей залізний предмет вважати за леміш, то його форма підказує, що плуг цієї епохи був двополичний, близький за своєю будовою до сохи. На Петухівському городищі було виявлено жорно діаметром 0,40 м. Жорно лежало в горизонтальному положенні робочою частиною догори. В його центрі наскрізний круглий отвір. Робоча частина жорна до центра ледве помітно підвищується. Краї жорна спрацьовані набагато більше, ніж центр Тут слід відзначити, що нам не відомі жорна з поселень Дні- стро-Бузького Причорномор'я скіфського часу. З поселень скіфського ча- су нашого краю нам відомі лише зернотерки, а в поселеннях сарматсько- го часу зустрічаються й жорна. Ця зміна в техніці виготовлення бо- рошна вказує на збільшення запасів зерна і побічно — на розширення посівних площ у Дністро-Бузькому Причорномор'ї сарматського часу. Залізний леміш, описаний вище, жорно, велика кількість зернових ям у поселеннях, що відносяться до цього часу, вказують на першорядне зна- чення землеробства (рільництва) в економіці осілого населення. На зна- чення рільництва, як основного виду господарської діяльності населення, виразно вказує і склад остеологічних знахідок. Серед кісткових матеріа- лів у кількісному відношенні переважне значення мають кістки великої рогатої худоби; їх більше, ніж кісток вівці та кози, і незрівнянно більше, ніж кісток коня Зазначене співвідношення кісток домашніх тварин свідчить про те, що перед тваринництвом осілого населення сарматського часу стояло завдання не стільки забезпечити населення м'ясом, скільки задовольнити потреби в тягловій силі. М'ясо великої рогатої худоби має гірші смакові якості, ніж баранина; до того ж вівці потребують меншого догляду, ніж велика рогата худоба, і вони менш вимогливі в їжі. Пере- важаюча кількість кісток великої рогатої худоби дає право думати, що • В . Д. Б л а в а т с к и й , Земледелие в античных государствах Северного При- черноморья, М., 1953, стор. 107; М. С. С и и и ц ы н. Городище у х. Петуховки, Оча- ковского р-на, по раскопкам 1940, 1949, 1950 гг., ВДИ, 1952, № 2, стор. 247. ^ М. С. С и и и ц ы н, вказ. твір, стор. 249. 3 Там же, стор. 243, 247. 101 велика рогата худоба в економіці осілих племен відігравала вирішальну роль, що вона використовувалась у широких масштабах як тяглова сила. Безперечно, використовувалось також її молоко та м'ясо. Стародавні письменники, як-то Помпоній і Юлій Солін, говорили про землеробство, як основне заняття осілого населення Північного Причорномор'я Дністро- Бузького межиріччя \ Можливо, значенням плужного землеробства в житті осілого населення можна пояснити й те, що великий посуд цього^ часу робили з широкою шийкою, а в посуді з вузькими шийками (амфо- рах) відбивали горловину, пристосовуючи його для збереження борошна і круп. Знаходження рибальських грузил, риболовних гачків, велика кіль- кість кісток риб свідчать про значну роль риболовецького промислу в економіці осілого населення нашого краю Слід відзначити знахідку на Петухівському городищі фігурки дель- фіна, зробленої з вапняку. Цікаво відзначити, що ця фігурка, завдовжкк 0,07 м, нагадує дельфінів, зображуваних часто на ольвійських монетах, та ольвійських «дельфінів». У хвостовій частині фігурки дельфіна — от- вір для прив'язування. Можливо її носили як талісман, а може, прикріп. ляли і до риболовних снастей. Для нас у даному разі не важливо, чи носили це зображення на шії, чи прив'язували до снастей, а важливо те, що риболовецький промисел у жителів стародавньої Петухівки був на- стільки старий і відігравав настільки відчутну роль в їх економіці, що дельфін увійшов в їх ідеологію, про що свідчить знайдене нами його зо- браження. Велике значення риболовецького промислу тут цілком природне. Ри- би в лиманах, які з'єднувались у той час з морем, у затоках та річках бу- ло багато Загальновідома велика кількість дельфінів у північних водах Чорного моря. Знаряддя праці і зброя робляться в основному з заліза (ножі, доло- та, сокири, лемеші, серпи, списи, мечі, стріли тощо). Лише прикраси і деякі інструменти робляться з міді та олова (браслети, застібки, ключі тощо)''. Різноманітність та значна кількість металевих виробів у поселен- нях нашого краю сарматського часу дозволяє думати, що на цей час об- робка металів уже стала ремеслом. Складність процесів видобутку і об- робки заліза та міді, різниця в них дозволяють припустити певний ступінь спеціалізації ремісників (ковалі, мідники). Процес виникнення гончарного ремесла ілюструється витісненням ліпного посуду посудом, зробленим на гончарному крузі. Ц е чітко можна простежити^на керамічному виробництві Петухівського городища. Якщо в шарі, який ми відносимо до П ст. до н. е., в кількісному відношенні пе- реважала ліпна кераміка, то в шарі, який ми віднесли до IV ст. н. е., па- нуюче становище в кількісному відношенні посідає кераміка місцевого виробництва, зроблена на гончарному крузі. Зазначене явище спостері- гається в усіх відомих нам поселеннях сарматського часу на виучуваній території Виділення гончарного ремесла в поселеннях Дністро-Бузько- го Причорномор'я відбувається в сарматський час. Численні прясла і намотки з поселень сарматського часу свідчать поо розвинуте ткацтво у осілих племен нашого краю. « SC, II, 122, 277. 5 М. С. С и н и ц Ы н, Городище у х. Петуховки, Очаковского р-па, по раскоп- кам 1<М0, 1949, 1950 гг , ВДИ, № 2. 1952 стор. 249. в Н е г., IV, 53. • М. С. С и н и ц Ы н, вказ. твір. стор. 249. ® М. С. С и н и ц я н, Карта поселень і городищ між гирлами Дністра і Півден- ного Бугу скіфо-сарматського часу, НЗОПІ, т. X, 1955, стор. 33—61. 102 Осіле населення Дністро-Бузького межиріччя, поселення якого роз- ташовані по узмор'ю і по берегах річок, будувало дерев'яні суденця, що побічно підтверджується написом, знайденим на острові Левки ^ В за- значеному написі йдеться не про населення Дністро-Бузького межиріччя, а про жителів Криму скіфів-сатархів, які чинили сміливі набіги на відда- лений від Криму острів Левки. Численні свідчення стародавніх авторів говорять про набіги племен, що заселяли в сарматський час Північно-Західне Причорномор'я, на ду- ж е далекі від нього місця, як-от: Мала Азія та острови Егейського архіпе- лагу. Про це докладно розповідає Зосім, який жив у I V — V ст. і написав загальний нарис стародавньої історії та детальний виклад історичних по- дій 270—410 рр.'°. Кораблебудування у цих племен стояло на порівняно високому рівні розвитку. Зосім у «Новій історії» розповідає, що в епоху Галлієна (253—268) у Північно-Західному Причорномор'ї було збудовано в гирлі Дністра 6000 кораблів, які були спроможні перевезти 320.000 чоловік Кораблі ці були великих розмірів. Про набіги на володіння Римської ім- перії розповідає і Лібаній, вказуючи, що «скіфи» доходили до віддаленої Антіохії, яку й пограбували Вказівки Зосіма, Лібанія і Таціта які дають деяке уявлення про кораблебудування в Дністро-Бузькому межи- річчі, відносяться до кінця сарматського періоду. Напис ж е з Левки від- носиться до П ст. н. е. і ніяких реальних даних про кораблебудування він не дає. До П ст. н. е. ми відносимо збудування укріплень Петухівського го- родища; в основному до цього часу відноситься і виникнення укріплень- городищ Дністро-Бузького Причорномор'я. Стіна Петухівського городища складена з цегли-сирцю та плит вап- няку. Вона завтовщки 3,50 м, в частині, що збереглася, має З м висоти; з внутрішнього боку вона укріплена глинобитним контрфорсом. В перерізі контрфорс має форму прямокутного трикутника, нижній бік якого дорів- нює 10 м. Бік контрфорсу, що примикає до стіни, дорівнюється З м (висо- та частини стіни, що збереглася) . Слід гадати, що висота стіни була ви- ща за З м. Це припущення підтверджується наявністю біля стіни завалу з цегли-сирцю та вапнякових плит, таких самих, як плити кріпосної сті- ни. х^іожна гадати, що висота стіни доходила до 4 ж і що контрфорс у частині, яка примикає до стіни, дорівнював висоті стіни. Очевидно, роль контрфорсу була подвійна. Він був не тільки підпорою стіни, а й служив підходом до переднього краю оборони. Це був найпростіший і найзручні- ший шлях підкидання резервів у всякий пункт кріпості по внутрішніх ко- мунікаціях. Кріпосна стіна була покладена на фундамент з утрамбованої глини, чим вона, з одного боку, здіймалася над оточуючою місцевістю, а з другого — створювалась між стіною і ровом площадка, яка поступову підвищувалась і утруднювала рух головним чином облогових машин та до певної міри живої сили противника. Ширина площадки між стіною і ровом понад 7 м. Городище було оперезане ровом. Рів, розташований від стіни за 7—7,5 м в своєму перерізі, мав форму рівнобічного трикутника, перекинутого вершиною донизу. Кожен бік цього трикутника дорівнював З метрам. Рів утруднював не стільки рух живої сили противника, скільки просування його облогових машин на колесах, чим і була зумовлена форма рову. з IOSPE, Р, № 672. SC, І, 788 і далі. " SC, І, 794. 12 SC, І, 685, 686. " SC, II. 249. 103 Військову техніку і тактику «скіфів» сарматського часу, часу існу- вання Петухівського городища, можна цілком ясно уявити на підставі твору Дексіппа, автора, який жив у III ст. н. е. Дексіпп у «Скіфській істо- рії», описуючи облогу Філіппополя, докладно описав як «скіфську» вій- ськову техніку, так і тактику. Він розповідає, що «скіфи», тримаючи щи- ти над головами для захисту від снарядів, які кидали зверху, обходили навколо міста, відшукуючи найслабкіші місця оборони, де стіни нижчі й тонші. Обравши місце, де стіни нижчі, де на них можна забратися з допо- могою приставних драбин, «скіфи» йшли на штурм, засипаючи живу силу захисників стрілами і дротиками. Зазнавши ряд невдач при спробах взя- ти місто без достатньої техніки, вони пускали в діло не тільки драбини, але й облогове знаряддя. Приставні драбини «скіфів» були двох типів. Драбини, що їх, мабуть, носили, були прості. Драбини ж на колесах, які явно возили, згинались на обидва боки з допомогою канатів, прикріпле- них до їх вершин. Облогове знаряддя складалось з колод, міцно збитих у вигляді чотирикутників, з натягнутими на них шкірами, і нагадували своїм зовнішнім виглядом хатинки на колесах, що пересувались з допо- могою підойм. В той час, як одна частина обложників, прикривши себе щитами від дій обложених, присувала до кріпосних воріт обложеного мі- ста облогові машини, друга частина, піднімаючи довгі колоди, окуті залі- зом, намагалася проломити стіну, а третя — з допомогою приставних дра- бин намагалась піднятись на стіни обложеного міста. Інші присували до стін дерев'яні башти на колесах, щоб, наблизившись, перекинути з них на стіни містки і, таким чином, дати можливість, штурмуючим, забратись на стіни. Різноманітній облоговій техніці «скіфів» обложені фракійці проти- ставили потужні засоби оборони. Вони руйнували облогові машини «скі- фів», скидаючи на них великі брили каменів або спалюючи їх смолоски- пами, сірою і смолою. По приставлених до стін драбинах обложників обложені фракійці скочували каміння й колоди, які своєю вагою ла- мали драбини і щити обслужного персоналу і, очевидно, виводили його з ладу. Потерпівши ще одну невдачу, «скіфи» після наради почали будуватч вал, прагнучи підняти його на рівень кріпосних стін. В а л будували пара- лельно до кріпосних стін по лінії рову, що оперезував місто. Для будуван- ня валу використовувались колоди з будівель, розташованих поблизу. Колодами закидали кріпосний рів, а порожнини поміж колодами і борта- ми рову заповнювали землею і всяким сміттям. З колод, землі та різного сміття скіфи утворили високий вал. Фракійці — захисники міста всіля- ко перешкоджали будівельним роботам скіфів, змушуючи будівельників працювати під прикриттям своїх щитів. Захисники міста утворили з ко- лод та дошок надбудову на кріпосних стінах і таким чином зробили стіну ще вищою. Нарешті вночі обложені організували підпал дерев'яної ча- стини спорудженого скіфами валу. Природно, що після того, як згоріли колоди основи валу, вал завалився. Після цього скіфи, перебивши непо- трібну в'ючну худобу і непрацездатних полонених, закидали трупами кріпосний рів, а зверху насипали всякого сміття. На третій день трупч здулися, в результаті чого утворився вал значної висоти. Але обложені, зробивши в кріпосній стіні прохід, ночами виносили землю, насипану об- ложниками, в місто. Варвари, ще раз потерпівши невдачу, зняли облогу Філіппополя. В описаній облозі Філіппополя брали участь виключно піші воїни, озброєні дротиками і луками, використовуючи значну облогову техніку— " SC, І, 6 5 3 - 6 5 4 . 104 облогові рухомі башти, тарани, драбини. Про кінних стрільців автор не згадує. Обложники мали, крім розвинутої облогової техніки, значний вій- ськовий досвід, про що говорить спорудження валу. Убивство не всіх по- головно, а тільки непрацездатних полонених, підказує думку, що облож- ники перетворювали полонених на рабів, отже обложникам добре був ві- домий інститут рабства. Непомітна роль кінноти в облозі Філіппополл свідчить про те, що армія обложників складалась з осілого населення, яке Дексіпп називає скіфським. Безперечно, не можна ставити знака рівності між осілими племена- ми, які населяли Дністро-Бузьке межиріччя, та племенами, що облягали Філіппополь, але, судячи по городищах, зафіксованих на нашій карті, судячи по оборонних спорудах Петухівського городища, можна говорити про близькість між цими племенами не тільки в способі ведення війни, але й у рівні соціально-економічного розвитку. Для нас являє великий інтерес як час спорудження кріпосних стін Петухівського городища, так і час його запустіння. Знахідки в стіні були надто невиразні, а в глиняному фундаменті їх зовсім не було. Єдиною датуючою річчю є уламок тонкостінного посуду, вкритого чорно-коричне- вим лаком. Судячи по цьому уламку, можна припустити, що кріпосна стіна була споруджена наприкінці II або на початку І ст. до н. е. Це та- кож підтверджується усіма знахідками, виявленими під час розкопок нижчого шару городища, хоча поодинокі, незначні знахідки, виявлені розкопками, "можна віднести до кінця I I I ст. до н. е. Ці знахід- ки, і яма, знайдена під фундаментом кріпосної стіни, вказують, що спочат- ку тут з'явилось незначне поселення, а потім були збудовані оборонні споруди. Археологічні знахідки дають право твердити, що це поселення ви- никло в час видання декрету на честь Протогена, а спорудження стін припадає на час Ольвійського декрету иа честь Нікерата, тобто на I I — І ст. до н. е., коли сусідні племена чинили постійні напади на Ольвію Більш легко визначити час, коли були закинуті оборонні споруди. Річ у тому, що на кріпосній стіні була виявлена виїмка, заповнена майже чистим попелом, в якому були характерні для IV ст. н. е. уламки глиня- ного посуду. Призначення попелу у виїмці стіни стане зрозумілим, якщо ми згадаємо загальновідомий факт, що в ст^рі часи ті, що оборонялися, використовували попіл, пускаючи його за вітром, який дме в бік ворога, і, отже, ускладнювали його становище під час атаки. Мабуть, і стародавні петухівці вдавались до цього засобу, захищаючи своє місто. Для зазначе- ної мети потрібний тільки свіжий, незлежаний попіл. Необхідність завж- ди мати в запасі свіжий попіл примушує стародавніх петухівців система- тично поповнювати і поновлювати цей засіб оборони. Виходячи з вище- зазначеного, можна думати, що останнє поповнення поглиблення на стіні попелом було зроблене напередодні того моменту, коли кріпость була за- кинута; тим самим окремі речі або уламки, що потрапили в попіл, дають змогу визначити час припинення життя на городищі ( IV ст. н. е.)'®. Осіле населення нашого краю за сарматського часу не тільки орало цілинні землі, але й будувало дерев'яні кораблі та укріплення-городища. Гончарна справа ставала ремеслом. В техніко-економічному відношенні населення Дністро-Вузького межиріччя зробило значний крок вперед по- рівняно з осілим населенням скіфського часу. Сказане дозволяє при- пустити і значні зміни в формі сім'ї. Писані джерела з цього питання, по суті, відсутні, а тому для висвітлення його скористаємося даними майже 'З С. А. Ж е б е л е в , Северное Причерноморье, М.—Л., 1953, стор. 285. М. С. С и н и ц Ы н. Городище у х. Петуховки, Очаковского р-на, по раскоп- •кам 1940, 1949 и 1950 гг. ВДИ, 1952, № 2, стор. 244—245. 105 винятково археології та етнографії. На археологічному матеріалі не мож- на скласти уяви про взаємовідносини поміж членами сім'ї, але можна скласти уяву про розмір сім'ї. Для з'ясування цікавого для нас питання скористаємось відомими нам житлами, череп'яним посудом і плануван- ням поселень. Однокамерні житла (надземні, напівземлянки та землянки) скіф- ського часу, як це видно з матеріалів Лузанівського, Варварівського та інших поселень, рідко своєю корисною площею перевищують 10 кв. м. Житла ж сарматського часу, як це видно з матеріалів розкопок Петухів- ського городища, вимірюються десятками квадратних м е т р і в З і с т а в - лення розмірів жител V — I I I ст. до н. е. (скіфського часу) з розміром жи- тел II ст. до н. е. — IV ст. н. е. (сарматського часу) дозволяють скласти уяву про різницю у розмірі сімейних колективів, що жили в них, а це певною мірою проливає світло і на суспільний розвиток як першого етапу, так і другого. Допоможе з'ясуванню розміру сімейного колективу осілого населення Дністро-Бузького межиріччя скіфського часу уявлення про розмір житлової площі, що припадає на одну людину у племен, які пере- бувають на останніх етапах первісно-общинного ладу. Ю. Ф. Лісянський описуючи житло населення острова Кадьяк, го- ворить, що напівпідземні житла з одним вікном і з квадратними дверима в 1 м висотою мали чотирикутну форму. Вікно служило і для виходу ди- му. При будуванні такого житла спочатку викопувалась чотирикутна яма завглибшки 60 см, в кутках якої вкопувались стовпи висотою в 1,5 лг, п на них клались поперечини. Стіни обшивались тесаними дошками, постав- леними вертикально. Високий дах тримався на кроквах і вкривався тов- стим шаром трави. Потім усе житло обмащувалось землею, так що воно «було схоже на купу гною». Внутрішність житла являла досить широку кімнату, посеред якої була вирита яма для розпалювання вогню. Вздовж стін розташовувались відгороджені місця для збереження запасів. В цьому приміщенні готували їжу, сушили рибу і виготовляли свої знаряд- дя праці. До житла прибудовувались бічні будівлі-жупани. Двері, які вели з загальної кімнати в жупан, були настільки маленькі, що крізь них можна було лише проповзти. Ці прибудови служили вітальнями, спаль- нями, лазнями, а іноді й могилами. Вони освітлювались вікном, затягну- тим міхуром морської тварини', в жупанах вздовж стін, на відстані одно- го метра, клались бруси, які відокремлювали місця для спання. «Всяко- му здається дуже дивним, як можна дорослій людині влягтися на такій короткій довжині, яка буває між стіною жупана і вищезгаданими коло- дами, але для тутешніх острів'ян довшої постелі непотрібно, бо вони сплять скорчившись, так що коліна досягають майже до самої шиї, і зде- більшого лежать на спині»'". В . В . Юнкер, описуючи племена амалі, го- ворить: «Хатини, в яких ми знайшли притулок на наступну ніч, маленькі, там ледве вмістився багаж і ліжко, для стола не вистачило місця»^''. Жит- ла населення острова Нукагіва являли довгі вузькі будівлі різного розмі- ру (звичайно довжина їх не перевищувала 7,5 м, а ширина 2—2,5 Малі приміщення у африканської сім'ї племені амаді та у жителів остро- ва Нукагіва в умовах теплого клімату, тіснота приміщення для спання у жителів острова Кадьяк, біля берегів Аляски, в умовах холодного кліма- М. С. С и н и ц Ы н, Городище у х. Петуховки, Очаковского р-на, по раскопкам 1940, 1949 и 1950 гг. ВДИ, 1952, стор. 246. Ю. Ф. Л и с я н с к и й , Путешествие вокруг света в 1803, 1804, 1805 и 1806 гг. на корабле «Нева», 1818, СПб., ч. П, стор. 100. Там же, стор. 52. В. В. Ю н к е р , Путешествие по Африке, ОГИЗ, М., 1949, стор. 273. Т е л е з и у с , Известие о естественном и политическом состоянии жителей^ острова Нукагивы, «Технологический журнал», т. III, ч. IV, стор. 107. 106 ту, малі житла у германців епохи Таціта в умовах помірного клімату властиві племенам, що перебували на рівні того соціально-економічного розвитку, про який К. Маркс і Ф. Енгельс говорять як про ранній етал вищого ступеня варварства, коли ще існує парна сім'я Парна сім'я, судячи з даних етнографії, мабуть, не перевищувала 10 чоловік, а зви- чайно її склад обчислювався 5 чоловіками Наведений етнографічний матеріал про розмір житла у сім'ї відсталих народів, малі житла (біля 10 м^) I V — I I I ст. до н. е. в розкопаних у Варварівському та Лузанів- ському поселеннях дають можливість думати, що звичайна сім'я осілого населення скіфського часу в Дністро-Бузькому Причорномор'ї складалася з 5—10 чоловік. Але наявність у Варварівському поселенні житла з ко- рисною площею біля 36 м ,̂ яке складається з трьох приміщень ями № ЗО, 31, 38, дозволяє припустити, що на зміну парній сім'ї з 'являється порівняно більша патріархальна сім'я, яку характеризує головним чи- ном не багатоженство, а організація деякого числа вільних і невільних осіб у сім'ю, підкорену батьківській владі глави сім'ї ^̂ Невеликі за своїми розмірами житла, як це чітко спостерігалось при розкопках Варварівського поселення, розташовані групами-гніздами. Та- ке розташування жител дає право припустити наявність міцних родових зв 'язків між окремими парними сім'ями, хоча між ними, як це видно із порівняння знахідок у різних житлах цього поселення, вже ясно вимальо- • • • On вується економічна нерівність . Розкопками на Петухівському городищі, яке відноситься, в основно- му, до сарматського часу (II ст. до н. е. — IV ст. н. е.) , виявлені рештки фундаменту камінної будівлі шириною 7,70 м і довжиною 12—15 м. Ця будівля датувалась монетою часу Каракалли, знайденою в кладці фун- даменту. На цьому ж городищі були виявлені й інші рештки великих бу. дівель як розкопками 1949—1950 pp., так і розкопками 1940 p.". Площі жител Петухівського городища дають право припз'стити наявність вели- кої сім'ї на сарматському етапі розвитку осілого населення Дністро- Бузького межиріччя. Величина сімейних колективів визначається і вели- чиною череп'яного ліпного посуду з Петухівського городища. Посуд зі слідами значної закопченості, великих розмірів (висота 0,47—0,35 м, діа- метр — 0,35'—0,20 м- і діаметр дна 0,14—0,10 м) повністю підтверджує припущення про велику сім'ю, визначену нами на основі розміру житла. Величину сімейних колективів осілого населення сарматського часу Дністро-Бузького межиріччя можна уявити, виходячи з даних етнографії. Наприкінці X I X і початку X X ст. в Кабарді в значній кількості ще зберіг- ся найбільш старий тип житла, яке являє собою (в плані) витягнутий прямокутник, що складається з 3—4 і більше кімнат, розташованих по. ряд під одним дахом. Вікна виходять на один довгий бік (пізніше вікна роблять з усіх боків будинку) під навіс, куди виходять з кожної кімнати окремі двері. Між собою кімнати часто не сполучаються, щоб потрапити до сусідньої кімнати, треба спочатку вийти назовні, під навіс. Такий бу- К. М а р к с , Конспект кн. Льюиса Г. Моргана, «Древнее общество», Архив Маркса и Энгельса, т. IX, стер. 29; Ф. Э н г е л ь с , Происхождение с*емьи, ЧІІСТНОЙ собственности и государства, ОГИЗ, 1948, стор. 62, 63, 66. П. К. К о з л о в , Монголия и Кам, ОГИЗ, 1948, стор. 359. П. Н. Ш у л ь ц , Ямы-жилища в скифском поселении близ г. Николаева, КСИИМК, № 5, 1940, стор. 73; М. Ф. Ш т и т е л ь м а н, Городища, поселения н мо- гильники VII-II в. ;в. до н. е., КСИА,'3, стор. 102—103. ф. Э н г е л ь с , Происхождение семьи, частной собственности и государства, ОГИЗ. 1948, стор. 66. 2® К. М а р к с , Конспект кн. Льюиса Г. Моргана, «Древнее общество», Архив Маркса и Энгельса, т. IX, стор. 29. М. С. С и н и ц ы н, Городище у X. Петуховки, Очаковского р-на по раскоп- кам 1940, 1949 и ідао гг., ВДИ, № 2, 1952, стор. 246. 107 ДИНОК носить назву уна-кинхьа — «довгий будинок». Одна кімната носить назву уна шхуа, тобто «великий будинок», це кімната, де містяться бать- ки і молодші діти. Інші кімнати — приміщення для окремих подружніх пар — лагъуне. Лагъуне можуть бути прибудовані й пізніше, в міру одру- ження синів. Такий будинок був у минулому типовим житлом НЄП0ДІЛ(>- ної великої сім'ї — уваг уд захас і цілком відповідав ізоляції подружніх пар. В більшості випадків була ще окрема кухня, де невістки готували їжу, яку приносили потім в уна шхуа для стариків, в кунацьку для хазяї- на будинку та його гостей. В лaгъyнi ніколи не їли, вогнищ там або зов- сім не було, або вони служили тільки для тепла. Пізніше в лагьуні поча- ли будувати печі російського типу»^®. Розмір великої сім'ї можна уявити на підставі фактів, зареєстрова- них наприкінці X I X і на початку X X ст. у гірських євреїв. В основі еконо- міки великої сім'ї (ЗО—70 чоловік) гірських євреїв лежало спільне веден- ня господарства і колективне споживання Велика сім'я виникає, як го- ворить, Ф. Енгельс, ще на вищому ступені варварства, як домашня общи- на, з якої розвивається сільська община Деяке світло проливає на рівень соціально-економічного розвитку осілого населення Дністро-Бузького межиріччя скіфського Та сармат- ського часу планування поселень. В поселеннях скіфського, часу, як це видно з прикладів Лузанівського і особливо Варварівського поселень, житла розташовані групами. Слід гадати, що в такій групі жител, відпо- відно до їх кількості, проживали малі, кровно споріднені між собою сім'ї, які, подібно хакасам X I X ст., вели спільне господарство Висловлене припущення підтверджується Кв. Горацієм Флакком, який говорить, що гети.'які жили на північ від Дунаю, спільно володіють землею В поселеннях ж е сарматського часу, як на Петухівському городищі, житла великих розмірів не зв'язані між собою в групи. Велика сім'я осі- лого населення сарматського часу нашого краю була сімейною общи- ною мабуть, близькою по формі до сімей гірських євреїв. Сімейна об- щина осілого населення сарматського часу, до якої, напевно, могли вхо- дити і кровно не зв'язані з нею елементи, була перехідним ступенем до сільської общини наступної епохи Помпоній Мела, Г. Юлій Солін і другі автори дають характеристику економічного розвитку Північного Причорномор'я, як території з порівняно низьким рівнем культурного та економічного розвитку населення. Вони говорять, що землероби займаються обробкою полів, не охороняють свого майна, ведуть натуральний обмін і не користуються золотими та срібними грішми Існування міняйл в поселеннях Дністро-Бузького Причорномор'я не зафіксовано ні в епіграфічних пам'ятниках, ні в античних авторів, але значна кількість монет, що їх знаходять в Північному Причорномор'ї, а особливо у лісостеповій смузі, дає можливість гадати, що грошовий обіг уже досить глибоко проник в економічне життя населення Дністро-Бузько- Н. С т р у д е н е ц к а я , Современное кабардинское жилище, СЭ, 1948, Л» 4, стер. 108—109. М. И. И X е л о в, Большая семья и патрономия у горских евреев, СЭ, 1950, № 1, стор. 188. Ф. Э н г е л ь с , Происхождение семьи, частной собственности и государства, ОГИЗ, 1948, стор. 154. С. А. Т о к а р е в , Пережитки родовых отношений у хакасов XIX в., «Сибир- ский этнографический сборник», т. I. 1952, М.-Л., стор. 125. SC., И, 30, Ф. Э н г е л ь с , Происхождение семьи, частной собственности и государства, ОГИЗ, 1948, сюр. 66, 67; 68. Ф. Э н г е л ь с , там же, стор. 70. SC, И, 122, 277. J 08 го межиріччя Побічно на значення грошового обігу в економічному жит- ті осілого населення нашого краю вказує карбування монети «скіфськими» царками. При цьому слід відзначити, що найбільш ранні монети «скіф- ських» царків відносяться до I I ст. до н. е. і карбовані Скілуром, воло- діння якого,'ГОЛОВНИМ чином, були в Криму. Монети ж , карбовані в ОЛУЗ- вії царками, володіння яких були не в Криму, а найішвидше десь недалеко від Ольвії, карбовані в більш пізній час. Монет, карбованих «скіфськими» царками, в сучасній науці відомо небагато, а це примушує думати, що їх карбували у невеликій кількості і від випадку до випадку В Криму «скіфські» царки почали карбувати монети раніше, ніж в околицях Оль- вії. В Криму ж раніше, ніж у Дністро-Бузькому межиріччі, виникають ук- ріплення-городища. Як уже відзначалось, поселення сарматської епохи займають площу меншу, ніж поселення скіфського часу. Культурний шар поселень сар- матського часу тонше культурного шару поселень скіфського часу. Прії цьому поселення сарматської епохи розташовані не тільки по узмор'ю і берегах нижніх течій П. Бугу і Дністра, але й по берегах лиманів, по бе- регах степових річок, тобто в місцях, де були відсутні поселення скіфської епохи. Ф. Енгельс, присвятивши спеціальне дослідження старогерман. ській общині (марці), вказує, що кожне плем'я осідало на новому місці не з примхи і не в силу випадкових обставин, а у відповідності з родин- ною близькістю одноплемінників^®. Ця вказівка Ф. Енгельса відноси- ться до початку вищого ступеня варварства, до етапу історичного роз- витку, в ж е пройденого населенням південної частини Дністро-Бузького межиріччя. Мабуть, поселення сарматського часу виникли таким ж е чи- ном і в міру збільшення населення виділили з раніш виниклих поселень нові дочерні поселення Розселення землеробів на більш широких про- сторах обумовлено приростом населення, воно стало можливим завдяки впровадженню в землеробство плуга з залізним лемешем в запряжці во- лів, здатних підняти цілинний степ. Мабуть, стародавні петухівці володіли землею спільно, а користува- лись нею посімейно і, подібно до гетів, щороку провадили переділ її за жеребкуванням Л Площа Петухівського городища була густо заселена, і немає ніяких підстав припускати наявність присадибних ділянок. Житла ж поза городищем розташовані були на значній відстані одне від одного. Сказане дає право припустити, що під захистом стін в цей бурхливий час могли оселятись лише сім'ї-общини, що мали право на забудівну площу в місті, а частина населення змушена була жити поза містом. Власність домашньої общини на рухоме майно засвідчена знаходженням клю- ча від замка. Забудівна площа в місті, яка належала не всім сім'яхм, дає право припустити появу власності домашньої общини на землю в городищі. в поселеннях скіфського часу на підставі археологічних даних тільк;і намічаються розриви родових зв'язків, в землеробських ж е поселеннях сарматського часу розриви виступають з усією очевидністю хоч би в фактах виселення з городища частини населення, виділення нових селищ на порівняно віддалені місця. Поселення сарматської епохи нашого краю В. в . К р о п о т к и н , Клады римских монет в Восточной Европе, ВДИ, 1951, № 4, стор. 144; М. Ю. Б р а й ч е в с ь к и й, Знахідки римських монет на терито- рії УРСР, «Архео-чогія», т. ІП, Київ, I960, стор. 93. А. Н. З о г р а ф. Античные монеты, МИА, № 16, стор. 137 і далі. Ф. Э н г е л ь с , Крестьянская война в Германии, 1952, стор. 114; М. К о в а - л е в с к и й , Очерк проицхожденця и развития семьи и собственности, ОГИЗ, 1939, стор. 64—69. Ф. Э н г е л ь с , Крестьянская война в Германии, М.., 1952, стор. 115. 11, 30. 109 порівняно з поселеннями скіфського часу часто зазнають руйнування, але після руйнування вони виникають на нових місцях, чим, очевидно, і пояс- нюється незначність культурного шару в цих поселеннях. Як справедливо відмічає С. А. Жебелєв, до середини I I I ст. до н. е. ми нічого не чуємо про ворожі зіткнення поміж греками-колоністами та тубільцями^'. Грабіжницькі набіги, описані в декреті на честь Протоге- на, який відноситься до кінця I I I і початку II ст. до н. е., вимога вождів місцевих племенних об'єднань від багатої Ольвії «подарунків», постійні напади сусідніх племен на Ольвію, відзначені в декреті на честь Нікера- та, поява монет ольвійського карбування з зображенням місцевих вож- дів поява укріплених городищ,— все це свідчить про перехід осілого населення Північно-Західного Причорномор'я до останнього етапу пер- вісно общинного ладу П. Овідій Назон не дає прямих вказівок про життя племен Дністро- Бузького Причорномор'я, але він вказує, що племена, які живуть на пів- ніч від Дунаю, перебувають в постійному стані війни, що вони вважають для себе ганебним жити не грабежем Як каже Таціт, роксолани з При- чориоморських степів компактними масами вторгаються в Придунайські римські провінці ї " Загони жителів Північного і Північно-Західного При- чорномор'я, під іменем скіфів, вторгаються, проводять руйнування у Ві- фінії та Каппадокії, що відзначено у Юлія Капітоліна Човни хоробрих дружинників, яких стародавні автори називають скіфами, борознять во- ди Егейського та Середземного морів і досягають берегів островів Кріту і Кіпру, на що вказує Требелій Полліо"н". Виникнення міст з могутніми укріпленнями, вказівки стародавніх ав- торів і, нарешті, рівень суспільного виробництва свідчать, що осіле насе- лення нашого краю в сарматський час було на останньому етапі первісно- общинного ладу, який Ф. Енгельс називає епохою військової демократії. Ф. Енгельс, описуючи цей етап соціально-економічного розвитку гре- ків епохи «Одіссеї» говорить, що вони жили вже в містах, укріплених стіна- ми; чисельність населення зростала разом зі зростанням стад, розширен- ням землеробства і початками ремесла; разом з тим росли майнові від- мінності, а з ними і аристократичний елемент всередині демократії, яка природно виросла Плуг з залізним лемешем, запряжений волами, дав можливість поча- ти розорювання цілинних чорноземів степів і цим значною мірою збіль- шив кількість продуктів їжі для людей та кормів для худоби. Збільшені запаси продуктів їжі (хліб, м'ясо, молоко) обумовили значний приріст населення, яке не могло в ж е більше існувати тільки в Примор'ї та по берегах нижніх течій П. Бугу і Дністра, а повинно було розселятися в місцях, де були відсутні поселення скіфського часу. В сарматський час існують поселення не тільки в Примор'ї, але й по верхів'ях лиманів та по впадаючих в них степових річках. Приватна власність та економічна не- рівність досягли в ж е значного розвитку, як це видно з матеріалів Пету. С. А. Ж е б е л е в , Северное Причерноморье, АН СССР, М.-Л., 1952, стор. 265—266. А. Н. 3 о г р а ф, Античные монеты, МИА, № 16, стор. 137—138. Ф. Э н г е л ь с , Происхождение семьи, частной собственности и государства, ОГИЗ, 1948, стор. 185. " SC. II, 89. « SC, II, 247, 248. « SC, II, 298, 299. " SC, II, 309. Э н г е л ь с , Происхождение семьи, частной собственности и государства, ОГИЗ, 1948, стор. 118; К. М а р к с , Конспект кн. Льюиса Г. Моргана, «Древнее об- щество», Архив .Маркса и Энгельса, т. IX, стор. 145. ПО хівського городища. Родова знать, виділяючись, починає підкреслювати свою перевагу і в творах мистецтва, що чітко виступає на надгробних зо- браженнях, які зберігаються в фондах Одеського археологічного музею. На жаль, з усіх надгробних зображень паспортними є тільки три (№№ 50021, 50418, 50514) , та й ті ольвійського походження, а з поселень немає жодного надгробного зображення. Великий інтерес являє ольвій- ський надгробок, на якому зображення з усією очевидністю характеризу- ють явища, що нас цікавлять. На надгробку № 50021 зображений Стра- тон в оточенні домочадців. Фігура Стратона і його дружини в кілька ра- зів більща за фігури слуги, і навіть фігурка немовляти переважає розмі- ром слугу. Майстер розмірами фігур показав різницю в суспільному ста- новищі зображених ним персонажів. Густота населення, що зросла в сарматський час, обумовила не тіль- ки розселення землеробів на більш щироких територіях, але й спричини- ла більш тісне згуртування споріднених між собою племен по культурі і мові. Союз споріднених племен стає повсюди необхідністю, а незабаром стає необхідним навіть і злиття їх і тим самим злиття окремих територій племен в одну спільну територію всього народу. Воєначальник народу стає необхідною, постійною урядовою особою. З'являються народні збори там, де їх ще не було. Воєначальник, ра- да та народні збори утворюють органи військової демократії, що розви- ваються з родового ладу. Військової тому, що війна і організація для вій- ни стають тепер регулярними функціями народного життя. Багатства сусідів збуджують пожадливість народів, у яких надбан- ня багатства виявляється в ж е однією з важливих життєвих цілей. Вони варвари: грабіж їм здається більш легким і навіть більш почесним, ніж творча праця. Війна, яку раніше вели лише для того, щоб помститися за напад, або для того, щоб розширити територію, яка стала недостатньою, ведеться тепер тільки заради грабежу, стає постійним промислом. Не- дарма височать грізні стіни навколо нових укріплених міст: в їх ровах зіяє могила родового ладу, а башти впираються в ж е в цивілізацію. Теж саме відбувається і всередині суспільства. Грабіжницькі війни посилю- ють владу верховного воєначальника, так само як і підлеглих начальни- ків; обрання їх наступників з одних і тих ж е сімейств, яке відповідає зви- чаєві, а особливо з часу встановлення батьківського права переходить у спадкову владу, яку спершу терплять, потім вимагають, нарешті, узурпу- ють; закладаються основи спадкової королівської влади і спадкової знаті. Так органи родового ладу поступово відриваються від своїх коренів у народі, в роді, у фратрії, в племені, а весь родовий лад перетворюється в свою протилежність — з організації племен для вільного регулювання своїх власних справ він перетворюється в організацію для грабежу і гноблення сусідів, а відповідно до цього, його органи — із знаряддя на- родної волі перетворюються в самостійні органи панування та гноблення, спрямовані проти власного народу. Але цього ніколи не могло б статися, якби пожадливе прагнення до багатства не розкололо б членів роду на багатих і бідних, якби «майнові відмінності всередині одного й того ж ро- ду не перетворили спільність інтересів в антагонізм між членами роду» (Маркс) і якби рабство, яке поширилось, не повело в ж е до того, що до- бування засобів до існування власною працею стало визнаватись діяль- ністю, гідною лише раба, більш ганебною, ніж грабіж® Осіле населення нашого краю за своїм соціально-економічним розвитком на кінець IV ст. н. е. стояло на межі первісно-общинного ладу і класового суспільства. Ф. Э н г е л ь с , происхождение семьи, частной собственности и государства, ОГИЗ, 1948, стор. 185—186. 111 Нормальний процес історичного розвитку в цей час був перерваний гріз- ними подіями — пересуванням гунських племен зі сходу на захід Час- тина осілого населення разом з ордами гунів рушила на захід, більша ж частина його пішла в більш північні місця і понесла з собою не тільки пам'ять про південь, але й римські монети, що зустрічаються в скарбах не лише лісостепової смуги, але й у більш північних місцях Таке розу- міння подій у Дністро-Бузькому межиріччі в IV ст. н. е. пояснює причину кількісного зменшення в Причорномор'ї і в нижніх течіях Дністра та П. Бугу слов'янського часу поселень порівняно з кількістю поселень скіф- ського та сарматського часу, зафіксованих на нашій карті ® К. М а р к с и Ф. Э н г е л ь с , Соч. т. 21, 1929, Письмо К. іМаркса от 2 июня і 858 г. В. В. К р о п о т к и н , Клады римских монет в Восточной Европе, ВДИ, 1Р5І, Л"» 4, стор. 244; Д. Я. С а м о к в а с о в , Происхождение русских и польских славян и о причине появления кладов в земле Руссов и Ляхов, 1884, стор. 10—13. М. С. С и к и ц ы н. Карта поселень х городищ між гирлами Дністра й П. Бугу скіфсько-сарматського часу, Н 3 0 П І , т. X, 1955, стер. 33—61.

Про суспільний розвиток осілого населення Дністро-Бузького Причорномор'я сарматського часу

Institution

Ähnliche Einträge