Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.)

Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.)

According to the data of Archeology and written sources we can constant three migrations of the Nortern Caucasian origin Alans to the right bank of Middle Volga in the Medieval times: 1 ) in 5-6 centuries AD as a result of expansion of the Onogurs and Turkuts in the North Caucasus; 2) in the 8-th ce...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:
Bibliographische Detailangaben
Datum:2007
1. Verfasser: Бубенок, О.Б.
Format: Artikel
Sprache:Ukrainian
Veröffentlicht: Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України 2007
Schriftenreihe:Хазарский альманах
Online Zugang:http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/171555
Tags: Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.) / О.Б. Бубенок // Хазарский альманах. — 2007. — Т. 6. — С. 26-50. — Бібліогр.: 107 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
id irk-123456789-171555
record_format dspace
spelling irk-123456789-1715552023-10-21T17:20:01Z Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.) Бубенок, О.Б. According to the data of Archeology and written sources we can constant three migrations of the Nortern Caucasian origin Alans to the right bank of Middle Volga in the Medieval times: 1 ) in 5-6 centuries AD as a result of expansion of the Onogurs and Turkuts in the North Caucasus; 2) in the 8-th century AD as a result of policy of the Khazars. 3) in the second half of the 10-th century as a result of flight of the Alans from the Don region after the downfall of Khazar kaganate. The being of the Alans in the Volga region promoted to the spreading of Iranian origin ethnic name Mordva and Burtas there. 2007 Article Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.) / О.Б. Бубенок // Хазарский альманах. — 2007. — Т. 6. — С. 26-50. — Бібліогр.: 107 назв. — укр. XXXX-0128 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/171555 uk Хазарский альманах Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України
institution Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection DSpace DC
language Ukrainian
description According to the data of Archeology and written sources we can constant three migrations of the Nortern Caucasian origin Alans to the right bank of Middle Volga in the Medieval times: 1 ) in 5-6 centuries AD as a result of expansion of the Onogurs and Turkuts in the North Caucasus; 2) in the 8-th century AD as a result of policy of the Khazars. 3) in the second half of the 10-th century as a result of flight of the Alans from the Don region after the downfall of Khazar kaganate. The being of the Alans in the Volga region promoted to the spreading of Iranian origin ethnic name Mordva and Burtas there.
format Article
author Бубенок, О.Б.
spellingShingle Бубенок, О.Б.
Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.)
Хазарский альманах
author_facet Бубенок, О.Б.
author_sort Бубенок, О.Б.
title Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.)
title_short Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.)
title_full Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.)
title_fullStr Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.)
title_full_unstemmed Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.)
title_sort алани на правобережжі середньої волги у період раннього та розвинутого середньовічча (vi—xiii ст.)
publisher Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України
publishDate 2007
url http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/171555
citation_txt Алани на правобережжі Середньої Волги у період раннього та розвинутого середньовічча (VI—XIII ст.) / О.Б. Бубенок // Хазарский альманах. — 2007. — Т. 6. — С. 26-50. — Бібліогр.: 107 назв. — укр.
series Хазарский альманах
work_keys_str_mv AT bubenokob alaninapravoberežžíserednʹoívolgiuperíodrannʹogotarozvinutogoserednʹovíččavixiiist
first_indexed 2025-07-15T07:23:26Z
last_indexed 2025-07-15T07:23:26Z
_version_ 1837696766218076160
fulltext О Б- Бубенок (КиТв) А Л А Н И Н А П Р А В О Б Е Р Е Ж Ж 1 С Е Р Е Д Н Ь О ) В О Л Г И У П Е Р Ю Д Р А Н Н Ь О Г О Т А Р О З В И Н У Т О Г О С Е Р Е Д Н Ь О В Ш Ч Я (V I— X III С Т .) Правобережжя середньоволзького репону традищйно лов'язують з розселенням мордви — народу финно-угорського походження, формування якого в основному вщбувалося у середн1 ежи. Проте в icropiV uie'f етжчноТ групп е нимало б т и х плям Досить цжаво, що на це ще наприюнц! X IX ст. звернули свою увагу автори статт! „Мордва" в „Енциклопедичному словнику" Ф.А. Брокгауза та I.A. Ефрона: „Мордва — самое значительное из восточно-финских племен, насчитывающее до 1 милл. душ ■/ живущ ее в губерниях Нижегородской, Пензенской, Тамбовской, Симбирской. Казанской, Самарской, Уфимской, Оренбургской и Саратовской. Древнейшее упоминание о нем — страна Mordia у Константина Багрянородного и племя Moraens у Иордана. Позже М. играет роль в истории княжества рязанского и суздальско- нижегородского. По исследованиям финнологов, основанных на изучении языка, М испытала некогда культурное влияние живших по соседству с ней германцев, литовцев, славян и каких-то иранских племен....» [Мордва, 1896, с. 838— 839]. Дам археологи та письмових джерел дозволяють вважати, що за час!в середньов1ччя цими <фанськими племенами» могли бути алани твжчнокавказького походження Необхщно зазначити, що ця проблема була вже в центр! уваги археолопв, юториюа та Л!нгв1ст1в. Проте висновки дослщниюв щодо масштаб!в епливу n i3H ix [ранських племен на розвиток мордви вщзначалися р1зними пщходами в гнтерпретзц'! археолопчного м атер 1алу та даних письмових джерел. Так, B.I. В1хляев зазначив, щ о вже у VI ст. на мюцях розселення мордовсыда племен набули поширення однолезв!йж меч! п1вжчнокавказького типу, наконечника спиав, с т р т та инське спорядження у вигляд1 стремен та вудил. Дослщник вважэе що щ вироби були необхщж мордовським дружинникам, змуш еж були обороняти п1вденж рубеж! територЛ c b o ix племен вщ досить частих H a6iriB коч!вник1в [Вихляев. 1988, с. 17]. Необхщно зазначити, що B.I. В|хляев використав результат» археолопчних дослщжень М.Р. Полеських. М. Р. Полеських зум1в видтити серед )нвентарю Арм1йовського могильника, шс функцюнував у V — V I ст., мечи, як! знаходять аналоги серед озброення населенн? П1вн1чного Кавказу того ж часу. Мечи там були з двома i одним лезом та налущено^ перекладиною видовжено-овально! форми. На думку дослщника, „ п о ч а т к о в о ^ формою першого типу були мечи тзньосарматського часу” [Полесских, 1968, с. I98i KpiM меч1в, на територи розселення мокшанських племен були знайдене й озброення, а та кож поясш набори V I— VII ст.. що мал и под1бжсть до вироб1* niBHi4Horo Кавказу того ж часу. М.Р. Полеських також виявив на Борковському та Поломському могильникз- поясж набори, що складалися i3 nacKie з набором видовжених бляшок та пряж ок: квадратною об1ймицею. Досл(дник знайшов i'M аналоги на M a T e p ia n ^ - r f v i ----------- ------------------------------------------------------ ------------------------- оЗНньосередньоэ1чного катакомбного могильника у с. Гжигет, що експонузалися у Нальчикському краезнавчому музеТ [Полесских, 1968, с. 203— 204]. Швденне походженя також мають браслети, знайдеж у речових комплексах Армгёовського, С е р п о в с ь ко го та 1нших ранньосередньов1чних могильниюв Правобережья Середньот В о л ги . ЗнайдеЖ там бронзов!' кругл! роз1мкнут! браслети з обрубленими юнцями у б а га т ь о х деталях схож! з виробами i3 катакомб л1вжчнокавказьких могильников Ч Mi. П л я ч т о щ о [Вихляев, 1974, с. 57]. У VI— VII ст. на територи розселення мордовських племен набули поширення й реч( юнського спорядження у вигляд1 стремен та вудил. Досить показов! у цьому с тр е м е н а i3 Серповського могильника, що мали аркопод1бну форму i3 згнутою або п р я м о ю розширеною л'щжжкою та прямокутним вушком з отвором для паска. Все знаходить аналоги i серед речей Швжчмого Кавказу того ж часу. Окр(м стремен !з матер1ал)В Серповського могильника, становлять iHTepec й вудила, щ о вщносяться до т и х ж е ™ nie, що й вироби з П1вжчного Кавказу, yci вони двохскладов1 з прямими псал !ям и . Схож! вудила е в жвентар! Гал1атського склепу початку V III ст. [Крупнов. 1940, табл. V , 31]. yci ui зб'1Жно<гп у ранньосередньов1чних речових комплексах правобережжя СередньоС Волги дали пщстаей B.I. В^хляеау вважати, щ о за ч аав раннього середньов1ччя вщносини м1ж мордовськими племенами i жвжчнокавказькими аланами могли мати лише торпвельний характер, хоча при цьому вш припускав посш ню ть цих KOHTaxriB [Вихляев, 1974, с. 58; [Вихляев, 1988, с. 17]. На вщ мжу вщ нього, М.Р. Полесских дотримувався думки, що у середовище давньоТ пензенськоТ мокши могли есепятися твжчнокавказьк1 алани. Як доказ цього, BiH HaaiB поховання №№191 та 215 (чолов1че i ж то ч е ) Арммовського могильника, щ о були здж снеж за мюцевим ритуалом, але дуже вщр|'знялися жоземним походженням поховального жвентарю [Полесских, 1968, с. 207]. Припущення М.Р. Полеських виглядае б ты и переконливим, ж ж думка B.I. В1хляева через низку аргументе. По-перше. звертае на себе увагу присутжсть на ранньосередньов1чних могильниках в мюцях розселення мордовських племен переважно речей озброення та Юнського спорядження. Якби вщносини М1ж мордвою та твжчнокавказькими аланами мали характер торпвелних вщносин. то мусили б переважати знахщки господарчого характеру. По-друге, складна полгтична ситуац1я на П|вды СхщноТ Свропи у ранньосередньов1чний перюд аж ж як не дозволяла аланам П^вжчного Кавказу ^ктиено займатися торпвлею з мордовськими племенами Правобережжя Середньо! "ГЭК‘ ВЖе n0flil епохи Великого переселения народ!в привели до того, щ о етжчна ала ЭЦ1Я У CTenax бвразп змжилася кардинально - племена 1раномовних сарматш i ц Н1В опинилися в загальному потоц1 руху народ1в, викликаного м(грац1ею гужв до своеТРаЛЬ1^°Т ' Захщно) Свропи. Внаслщок цього, у степах C x if lH o i Свропи утворився в _•i Р’Аний вакуум. 1раномовне сармато-аланське населения збереглося переважно 5 q 0сТепУ- передпр’ях Криму i П1вжчного Кавказу та в стацюнарних поселениях на V c t ^ р'чок HiBHi4Horo Причорномор'я. Проте цей вакуум вже у Друпй половин! -^РУлв" У пеРш 1й половин! V I ст. був заповнений новими етн1чними трупами. Так, у половиж V ст. у степах П1вн1чного Кавказу зявилися h o b i тюркомовн1 ---- населения Приуралля попередньот сюфо-сарматсько'1' епохи [Трофимова, 1952, 5 6 - 65]. 3 огляду на qi особливосп деяю дослщники пов'язали юнуванн? С т е р л гга м а к с ь к о го могильника з перебуванням алажв, походження яких щ е й доо залишаеться предметом дискуем [Ищериков, 1952, с. 85; Ахмеров 1955, с. 164 Т р о ф и м о в а 1952, с. 65]. Так, Р.Б Ахмеров схилявся до T ie i думки, щ о населения, яке- залишило Стерл1тамакський могильник, могло мати i не твжчнокавказьке походження [Ахмеров 1955, с. 164]. Однак юнування Стерлп-амакського могильника можна пояснити Mirpauieto твжчнокавказьких алажв у V I ст. i т з ж ш е на П)вжчнн1? Схщ у середовище близьких до них в культурному та етномовному аспектах найш зжш их сармапв Процес утвердження аланських племен у середовищ! мордовського населения знайшов свое вщображення також у письмових джерелах. Дослщники вже давно одностайж в думщ', що етножм Мордва в форм! mordens зустр1чаеться вперше у V I ст. у твор! Йордана «Гетка» [Клима, 1989, с. 44]. Племена мордви Йордан згадуе при n e p e n i4 e H i тв ж чн их племен, як! неначе були покорен! готським короле-,; Германар1хом у догунський пер1од: «После того как король готов Геберих отошел от дел человеческих, через некоторое время наследовал королевство Германарич. благороднейший из Амалов, который покорил много весьма воинственных северных племен и заставил их повиноваться своим законам ... Покорил же он племена гольтескифов, тиудов, инаунксов. васинабронков, меренс, морденс, имнискаров. рогов тадзанс, атаул, навего, бубегенов, колдов»1 [Иордан, 1960, с. 89, 150]. 3 приводу Ц161 згадки швжчних народ!в перекладач на роайську та коментатор твору Йордана — 6 .4 . Скржинська зазначила: «Иордан явно стремился подчеркнуть могущество Германариха, которого он выделяет как "благороднейшего из Амалсе Однако, чтобы точно и убедительно сообщить о его завоеваниях, Иордану не хватало сведений. Слишком краток и поверхностен его рассказ о Германарихе который покорил ряд "северных племен” и этим якобы заставил сравнивать себя с Александром Македонским. Подозрительным кажется вклинивавшееся в латинский текст греческое слово "arctoi”... оно указывает, что данное место откуда-то списано но едва ли заимствованно у Кассиодора, отличавшегося своим отделанным стилем. .. Нагромождая этнические названия, автор, возможно пользовался каким- нибудь дорожником. . Механически приведенный перечень племенных названий свидетельствует о направлении пути и о том, что в VI в., когда могли пользоваться тем дорожником, который служил источником Иордану, упоминаемые им чудь, весь меря, мордва представляли собой определенные этнические группы» [Иордан 1960, с. 265— 266]. Лише у перцш половин! Х ст . Костянтин Багрянородний почав знову згадувати назву* кражи Mopflia (M ord'a), локал^зашя якоГ не ввдзначаеться детальнютю [Константин, 1591, с. 156— 157, 174— 175] Трохи т з ж ш е етнсыУ Мордва у р!зних формах набув поширення у джерелах XII— XIII ст. „Поекгя N am G othorum rege G eberich rebus hum anis excedente post tem poris aliquod H erm anoric^- nob iliss im us A m atorum in regno success il. qu i m u ltas e t be ll icos iss im as arc to i gen tes perdomu su isque pa re re leg ibus fe c it. ... habeba t s i qu id em q u o s dom uera t G olthescytha , Th iudos , Inaunxis V as inabroncas. M erens. M ordens, Imniscaris, Rogas. Tadzans. A thau l, N avego. Bubegena* Coldas. арем’яних л гг", у творах католицьких MicioHepiB Юл1ана, Бенедикта Полона, Плано Kapnini [Клима, 1989, с. 44— 45]. Виникнення етнон!му мордва O.I. Попов пояснюе наступим чином. «Несмотря на такое сравнительно позднее появление наименования мордва в письменных источниках, весьма вероятна значительная древность этого имени, которое, безусловно, принадлежит к тому же.кругу этнических названий, как и многие другие, относящиеся к финно-уграм вроде следующих: меря, мурома, мари, (уд)-мурт (мурт “человек"), (коми)-морт (морт также "человек") По-видимому, в какой-то период жизни степей южной России здесь получил широкое распространение термин мер- мар- и т А- 0 различных звуковых вариантах (благодаря огромной разноплеменности), означавший одно и то же: “смертный", "человек. муж". Помимо многих соответствующих иранских и кавказских слое, имеющих примерно то же звучание и смысл, как мы видим, аналогичные данные сохранились у тех финно- угорских народностей, кои как-то достаточно близко соприкасались с южнорусским, киммеро-скифским, иранско-кавказским разноплеменным миром. Очень далеко к северу этот термин мер- не проник и отложился только в языках народов и племен древнейших групп Кавказа и Предкавказья на юге и в языках древнейших народов среднего пояса Восточной Европы, главным образом финно-угров В степи благодаря историческим переменам этот термин впоследствии исчез. В самом мордовском языке мы находим соответствующее слово в форме мирьде ("муж"). Таким образом, термин мордва получает удовлетворительное объяснение» [Попов, 1973, с. 102— 103]. Проте якщо сп1вставити д аж археологи про появу пам’яток твжчнокавказького походження на правобережж! Середньо* Волги у VI ст. з першою згадкою Йорданом етнон1ма морденс саме у VI ст.. то можна побачити певний зв'язок Цей факт варто пояснити тим, що у VI ст. п ереселена з Швжчного Кавказу — ipa H O M O B H i алани — пости пажвне становище у середовищ1 мюцевих ф1нно-угорських племен, що сприяло поширенню на Середжй 8олз1 етнож ма 1ранського походження — морденс. С також тдстави вважати, що у б т ь ш п я ж й перюд, за ч аав домжування x o s a p ie У Сходню С в рот та на Швжчному Кавказу вщбулась нова M irp a q ia алажв з Швжчного Кавказу до правобережжя Середньот Волги. ДослЩниками вже давно доведено, що у першШ половиж V III ст люостепове Подоння заселили вихщш is захщнот частини Швжчнокавказько! Алан)! - Аси. Ц тко м можливо, що цих алаж в -аав хозари переселили i3 Захщнот Алани цшеспрямовано, намагаючись виршити два завдання: ')послабити сепаратизм anaHie-aciB на Швжчному Кавказ); 2) посилити за рахунок алаЖв-аав л1вжчно-захщж кордони Хозарського каганату. Однак д а ж археологи ^Щ чать про те, щ о окрем1 групи цього ж населения в хоэарський перюд з' я вились також на правобережж) Середньот Волги Так, на територи ПензенськоТ обл. у насипу кургану доби бронзи б т я с. Садовки Досл1джене впускне поховання в ям!, якому були притаманж наступи! риси: ^6 |ж чи к знаходився у витягнутому положенж на спин! головою на П1вжчний C x ifl. “ с°бливий iH T epec становить поховальний inee H T ap (поясний H a6 ip , наконечник |^ска, тощо), що, на думку М.Р. Полесських, знаходить аналоги 3 i знахщками ^•чнокавказьких та Верхньосалпвського катакомбного могильниюв VIII ст. [Полесских, 1956. с. 70—71]. Хоча сама конструкц1я поховальнот споруди не вказуе на прямий генетичний зв'язок з аланами П!вн!чного Кавказу! Д о цього ж часу дослщники вщносять поширення на територи мордви бронзових та ср1бних сер!жок салт!вського типу э тдвю ками оджеТ кульки i3 зернью або юлькох кульок. Сер!жки схожого типу були знайдеж в багатьох похованнях Крююаськс- Кунського, Пановського та Слизавет-Михайл1вського могильниюв [Вихляев, 1974 с. 60]. Аналопчж вироби були знайдеж в П одои т в катакомбах Верхньосалт!вськогс та flMHTpiacbKoro могильниюа [Бабенко, 1911, рис 157: Плетнева, 1967, рис. 38]. KpiM того, аналоги з виробами алажв V III— X ст. мають ш и р я т паски, яю часто знаходягь в похованнях на територи розселення мокшанських племен. Вони були прикрашен! металевими бляшками на наконечниках [Алихова, 1969, с. 12]. Прям! аналоги цим виробам знаходять в ивентар! катакомбних могильниюв Подоння [Плетнева, 1967 с. 161— 166]. У V III— Х с т . у межир1чч1 Сури i Цни набули широкого поширення i предмети озброення алажв До них, у першу чергу, сл 1Д вщнести шабл! !з зннутими клинками що зберегли свое колишне 6 рускопод1бне перекриття, котре розширюеться по- середиж i звужуеться по юнцях [Материалы по истории..., 1952, табл . X X IV . 5] 1дентичы вироби були знайдеж в катакомбах Верхньосалт1вського та Гал!'атськсгс могильниш [Мерперт, 1955, с. 23, рис. 1,1; 2, 1]. 1з п р е д м е т озброення на територи мордви слщ ви дтити сокири-молоти, що мапи видовжений обушок та круглу молоточкопод1бну гол!вку. Аналопчн! вироби набули широкого поширення у мюцях розселення алаж в у люостеповому Подоиж та П1вн1чному Кавказ!. На територ!. розселення мордовських племен у хозарський перюд набули поширення вудила : прямими та есопод1бними псал1ями та стремена, схож1 на стремена !з б 1льш раннього Серповського могильника. Схож! за формою вироби мали поширення як э Подоиж, так i на П!вжчному Кавказ!. Таким чином, можна констатувати, що у VIII— Х ст . матер|'альна культура мордовських племен правобережжя Середньот Волги зазнала значного впливу з боку алаж в твжчнокавказького походження Проте незрозумто, насюльки значною була присутжсть алажв у хозарський перюд у periOHi? У сем час А С . Ал1хова вщзначила, щ о в похованнях на територи розселення мордви-мокш! з V III ст. набув поширення поховальний обряд, вщповщно д о я кого ж 1нка була похована на правому боц1 з пщ 1гнутими ногами, у так званому „скрюченому положеннГ, з руками, роэташованими б т я обличчя [Алихова, 1949 с. 138: Алихова, 1959, с. 31-32]. Характерно, що такий звичай був широкс поширений у алан!в люостепового Подоння [Плетнева, 1967, с. 91]. А.С. А л 1хова першою висловила думку, що обряд скорченосп у цинськм rpyni пам’яток можг свщчити про етжчн! контакти мордовських i аланських племен [Алихова 1959, с. 32' Алихова 1969, с. 5]. О .О . Т ортж а у сво!й д окгор сь ш дисертаци та монографи намагаеться и* пояснити наступним чином: .... археолопчним проявом цього руху народа '> псстхозарський перюд, протягом змж в етногеографи Схщнот Свропи в середин! *" друпй п оловит Х с т . стало вииикнення обряду скорчених жюочих поховань на мордовських могильниках у басейж р. Цни. До цього такий обряд тут Н* спостер!гався У свою чергу, до середини X ст. под1бний обряд або його елеменг|' були характер™ для аланського населения СМ К, и лгсостепового вар1анта lMoeipHO, июля походу Святослава 965 р., що зачепив Донсыа територи Хозарського каганату, Саркел, житла алаж в-яав (тобто л1состеповий вар1ант СМ К). частина алажв могла перейти до пошуюв нових мюць проживания Швидше за все. це могли бути найтв ж чж ап , прикордонт з Руссю п л ем ж т лщ роздти алан!в... Переселенц|, яю б!гли з рщних мюць, отримували низький соц1альний стан, у таких умовах ix культура не могла розвиватися i дуже швидко зникла. Показово, щ о аланський обряд на мордовських могильниках заф 1ксований саме на деяких жЫочих похованнях. У традифйних сусптьствах замкнутого типу, що збер^гають плем !нт форми оргажзаци, шлюби з жоплеммниками Оноплем^ницями) могли слугувати шдикатором вмськово- тмитичного статусу етносу. Достатньо часто у домтую чих етноав шлюби з ЫоплемЫницями не були добровтьними. Очевидно, з середини — другоТ половини Х ст. частина аланського населения почала втрачати власиу соц!альну структуру, руйнуються окрем1 племена i громади. У результат! алансью ж!нки виконують ту або Ышу роль (дружин, наложниць. рабинь) у мордовському племтному середовищ|. Це явище не було масовим. Воно фжсуетъся поодинокими похованнями на мордовських могильниках вщповщного часу Водночас типовий для алан! в ката комби и й обряд поховання в нових умовах не пом!чаеться. Усе це свщчить про досить швидку втрату традицм й зси м тяц !ю постсаллвського населения” [Тортика, 2007, с. 19— 20; Тортика, 2006, с. 343— 345]. Однак таким висновкам знайдуться певн! заперечення. По-перше вщсутнють катакомбних поховань на правобережж! Середньо! Волги у хозарський перюд не може означати там вщсутнють або пригжчене становище алажв. С сенс знову звернути увагу на особливосп мюцевого болотистого грунту, що не дозволяло будувати катакомби. Нам вщом! випадки зм!ни середньов!чними аланами конструкци поховальних споруд. Так, у eepxie'Rx Кубаж на П!вн1Чному Кавказ! в умовах високопр’я алани перейшли в!д грунтових катакомб до скельних склетв (Минаева. 4971, с. 172]. KpiM того, знов звертае на себе увагу присутнють на могильниках V III— X ст. у 4onosi4 Hx похованнях переважно речей озброення та юнського спорядження. Питания в тому, нав!що хозарам було озброюаати мордву зброею та щ е аланського походження? Необхщно враховувати складнють полгтичноТ' ситуац1и на околицах Хозарського каганату, д е проживали мордоесьи племена, яю т я ж т и до незалежностг На користь того, що деяк! sonoeiMi поховання правобережжя “2 ^ 1 ньо1 Волги могли бути залишеж аланами, а не мордвою, свщчить те, щ о в Середньот Цни у деяких чолов)чих похованнях V III— XI ст. були знайдеж коси [Алихова, 1969, с. 6 ] У нащадмв кавказьких алажв — осетижв щ е й floci 4tJfe звичай П'Д час поховального обряду вщр1зати косу у вдови i класти и у могилу эви°В-Ка"Неб’жчи,<а Б Калоев пояснював це намагзнням зам^нити стародавжй [КаЧаИ 'Раномовних племен приносити дружину (заручницю) у жертву померлому ^ ^ ® в , 1984, с. 6 ]. Досить цкаво, що в аланських катакомбах Ж1ноч1 коси не ^ Р в гл и с я , а на правобережж! Середньот Волги ми можемо зафжсувати цей звичай можна пояснити особливостями оточуючого навколишнього середовища н^ . н айбтьш 6 arari 4 onoei4 i поховання з к!нським спорядженням на могильниках ' ^ об®режжя Середньот Волги у V III— X ст. мали бути залишеж саме аланами ---------------------- ----------------------------------------------------------------------------------------- - По-друге, наявжсть „скорчених" ж1ночих поховань на 6 oui, як на катакомбних могильниках того ж часу, е свщченням того, що алансью чолов!ки продовжували ховати своТх ж т о к за традицшним апанським звичаем, не дивлячись на вщсутысть катакомбних склетв. При цьому дружинами мгсцевих алажв могли бути як власне аланки, так i жЫки i3 середовища мюцевого мордовського населения (якщо враховувати наявжсть тут вмськового аланського контингенту, де чоловюам на могло вистачити жЫок). В першу чергу, необхщно звернути увагу на те. що скорчен! ж 1ноч! поховання на мордовсьюй територП' з явились не в середиж Х с т ., як вважае 0 0 . Т о р т а , а ще у V III ст., якщо д зж А.6 . AnixoeoT е в1рними [Алихова 1949, с. 138 Алихова 1959, с. 31—32] I саме це за часом сгмвпадае з появою озброення «аланського» типу у чолов1чих похованнях, як! традицмно вщносили до мордовських Д аж етнологК свщчать за те, що у традицгёних сусптьствах чоловжи могли ховати своТх дружин Ыоплемшного походження за звичаями свого племеж лише за умови и високого coqianbHoro статусу. Якщо ж!нка мала низке соц1альне положения то Tf соплем!нники, як! знаходились поруч з нею, мали поховати ТТ за звичаями и племенг У св!й час С О. Плетньова, проанал1зувавши результати дослщжень на катакомбних склепах люостепового Подоння та Швн1чного Кавказу а також залучивши дан! нарського епосу осетижв, дмш ла висновку про високий статус ж!нки в аланському cycnmbCTBi [Плетнева, 1983]. Свщоцтва етнографмного характеру також пщтверджують достатньо р!вноправне положения жЫки i чоловюа э осетинському сусптьств1 при ви рш енж багатьох сптьних питань [Джавахадзе, 1989 с. 95— 106; Магометов, 1962, с 15— 51]. Отже, алани на правобережж1 Середньо: Волги могли ховати за аланським звичаем не лише своТх дружин аланського походження, а й жЫок з оточуючого мордовського середовища. Ц тко м можливо, що могильники 3i скорченими жЫочими похованнями та багатим Ывентарем твжчнокавказького походження у чолов1чих похованнях, серед якого було багато збро!, були залиш еж саме аланами, яких хозарський уряд переселив ще у VIII ст. (про щ о свщчать археолопчж дослщження А.С. AnixoBoi) з П 1вн1чного Кавказу до правобережжя Середньо! Волги для утвердження cboci зверхност1 над мордовськими племенами. Тобто твжчнокавказью алани на правобережж! Середньо) Волги виконували Ti ж функцн, що TxHi родич! у люостеповому Подонж Звичай ховати неб1жчниць у скорченому положенж на боц1 з часом набув ще б тьш ого поширения i у X II—X IV ст. став типовим для жЫочих поховань на територн яку традищйно стввщносять з розселенням мордви-мокии. [Алихова, 1959, с. 32 Алихова 1969, с 5 ]. Вое це дало пщстави А С. Anixoein вважати, що те л я паджня Хозарського каганату HOBi алансью переселенц! просунулась i3 л 1с о с т е п о в о г о Подоння на П!вЖчний Cxifl, в середовище мордви-мокин принесли з собою традиций ховати ж ^ о к на бощ у скорченому положенж i племЫну назву Буртас [Алихова. 1959, с. 32; Алихова, 1969, с. 5]. У зв'язку з цим особливий iH Tepec становить етжчний те р м т буртас, який деяк' дослщники вважають самоназвою схщноевропейських алаж в-аав , як1 проживали на Середжй Волз1 та у люостеповому Подонж. При цьому дослщники намагалисв пояснювати назву буртас за допомогою осетинськоТ мови. Насамперед, зверталась увага на р!зномажтж форми написания ц!ет етжчноТ назви в письмових джерелах. При цьому Б.М. Заходер, В.Ф. МЫорський та iHUii дослщники звернули увагу на те ця назва була вщома в роайських текстах XIII—X VII ст як буртас, у мусульманських aBTopiB IX -X Ic t .; ал-Кальб! як б.рджас, ал-Масуд!, loraxpi та 1бн Хаукаля як б.ртас, в 1бн Русте та Гapfli3 i як б.рдас, в „Худуд ал-'Алам" як б.радас, а в ал-Б аф - як ф.рдас. А це спонукае вважати. що орипнал цюТ назви мав виглядати 1накше ж ж роайське буртас [Гаркави, 1870, с. 15; Заходер, 1962, с 230; Minorsky. 1937, р. 462] На пщстав! цього В.Ф. МЫорський прийшов до висновку, щ о форма ф рдас, подана в ал-Бакр1, е н айбтьш близькою до орипналу [Minorsky, 1937 р. 462] Як наслщок цього, дослщниками були запропоноваж юлька вар!анпв перекладу назви ф рдЭс як самоназви схщноевропейських алаж в-аав , якщо виходити з того що у друг|й частиж ще! назви мае бути самоназва алажв - ас. При цьому дослщники припускались двох eapiaHTie цього етножма: ф.ртЭс та ф.рдЭс. Т. Левицький та Г б. Афанасьев схильж бачити в його першгё частиж осетинський термЫ fyrt / furt - син. нащадок' i вщповщно до цього Аереклали з осетинсько! ф.ртЭс як „нащадки аав" [Lewicki, 1965, s. 1-14; Афанасьев, 1984, с. 39]. В.А. Бушаков пропонуе розглядати цю етжчну назву як осетинський терм!н фардгег ас - „аси, яю вщокремились” [Бушаков, 1995, с. 38 -40 ]. О Прщак та 1.Г. Добродомов стввщносять першу частину терм 1на з осетииським furd / ford - “велика р1чка" i вщповщно до того перекладають ф.рдЭс як ,,pi4Koei аси" [PritsaK, 1978, р 264; Добродомов, 1980а, с. 40] Однак можна вважати, що етножм ф.рд§с M ir нести в соб! 1нформац1ю i про рщ д1яльност1 його нос!iв. Доречно нагадати, що в середовищ! !раномовних народ!в у минулому набули поширення етж чж назви, як! вказували на господарсью й культурн! особливост! населения Так, варто пригадати !нформац!ю Геродота про сюф!в- KOMiBHHKiB, ск!ф|в-орач!в, ск!ф1в-землероб!в тощ о CxiflHi автори повщомляли, що оуртаси активно займалися трансконтинентальною торпвлею Як випливае з 'нформац!! ал-Масуд!, i3 кра!ни буртас!в надходили „хутра чорних i рудих лисиць, що отримали назву буртас!" [Минорский, 1963, с 196; Заходер, 1962, с. 242]. 1бн Русте дадае, що н айбтьш у частину майна буртас1в становлять хутра куниц! й бобра 1 аходер, 1962, с. 242]. Як свщчить юторична традиц!я, у часи середньов!ччя рансконтинентальна торпвля була зосереджена по берегах р!чок на переправах i родах. Деяю з них ставали спочатку еп!зодичними, a noTiM пост!йними мюцями най^вЛ' ^ р'цак' 1 9 6 5 с 941 Виходячи !з цього можна припустити, що торпвлею в могп'111̂ сприятливих м кэд х могли займатися люди, первюною функц1ею яких ет 0 обслуговування переправ. У зв'язку i3 цим доречно припустити, що жм ф.рдЗс M ir нести в co6 i тф орм ацто саме про рщ занять його носив серел*^ 6 С8НС 3 BePHy™ Увагу на думку В I Абаева, згщно з якою у MOBi farc] днь°вмних алан 1в юнувало окреме слово для позначення броду, переправи - с 40 , ^ було похщним вщ давньо!ранского p.rtu, з тим же значениям [Абаев, 1958, с*!дн ̂ Звщси лолчно м!ркувати, що терм!н “аси броду” у середовищ! « е в р о п е й с к и х алан!в Mir мати вигляд fard-as, тобто буртаси арабо-перських Приг У . Ч0МУ ваРТ0 бачити посередництво тюркських мов. де вщсутн!й олосний [ф]. Отже, TepM iH fard-as м!г бути самоназвою схщноевропейських алашв i вказувати на те, що носи його займалися обслуговуванням переправ через р!чки. броди тощо. Питания в тому, д е Bin M ir виникнути? Отже, вщомо, що у хозарський перюд алани проживали не лише на Пюжчному Кавказ:, а й у степах Волго-Донського мeжиpiччя. у люостеповому Подонж та, як випливае з наведеного також на правобережж! Середньо! Волги На нашу думку, BiH M ir виникнути там, де проходили поспйж торпвельж комужкацн. До цих м1сць можна вщнести i Середню Волгу. Д ан 1 джерел X II— XIII ст дозволяють бачити в буртасах Середньо! Волги саме алажв i це при тому, що бюыи т з ж й близький за семантикою до запропоновано! етимологм етжчного термЫа буртас eTHOHiM бродники фжсуеться на територи не лише Овинного Причорномор'я, а й в мюцях. наближених до правобережжя Середньот Волги. Юлька десятилггь тому Г.С. Афанасьев висунув ппотезу, згщно з якою пщ буртасами IX— X ст. мусульманських автора слщ бачити н а с а м п е р е д алан.а люостепового Подоння При цьому BiH звернув увагу на етнограф|чн| особливост, б у р т а с ю , що. на його думку, мали зб !га ти с я з даними про алажв твжчно-захщнси частини Хозарського каганату. При цьому дослщник ввэжав, що слщ дов^яти лии-е тим джерелам, яю „локал!зують б у р т а с 1В на захщ вщ 1т!ля”. При цьому дослщник акцентував у в а гу на аланському походженж етнож ма б у р т а с , припускаючи при цьому можливють проживания алажв i поза межами люостепового Подоння. в Ыших районах Схщно! Свропи [Афанасьев, 1984, с. 28— 41]. Дмсно, аножмний автор „Худуд ал-Алам" [Mmorsky, 1937, р 1962], эл-Macyfli у деяких уривках cboi'x Tsopie [Минорский, 1963, с. 195— 196] та деяю iH iu i мусульмансью автори локал1зують б у р т а с ю безпосередньо не на Волз1, а на захщ вщ не! Проте ц1 дан! не мютять ч!тко! жформацп про локал!зац1ю буртаав с а м е у люостеповому Подонж, i свщоцтв та ко го характеру дуже мало. Проте О О TopTiKa, на o c h o b i анал1зу даних бты ио сп ранньосередньов1чних географ|чних текспв арабо-персько! писемноТ традицн, д тш о в досить цжавого висновку, що „приволзька локал!зац1Я 6ypT ac iB , як i ражш е, е найприйнятжшою найвщповщжшою 3MiCToei середньов1чних географ 1чних опиав" [Тортика, 2007 с 19]. I дмсно, н айбтьш детальж описи буртаав та 1'хньоТ кражи, що мютяться у творах !бн Русте [Хвольсон, 1969, с. 19— 24], ал-Масуд1 [Минорский, 1963, с. 195— 196], ал-Бакр| [Известия ал-Бекри , 1878, с. 1— 63] та багатьох Ыших мусульманських автор1в, дозволяють локал1зувати кра'Тну буртаав у периий половин' X ст. (якщо враховувати комптятивний характер цих TBopiB) по-сусщству 3 волзькими болгарами. Таку ж локал1зац1ю буртаав подае у своему лисп хозарський цар Йосип [Коковцов, 1932, с. 98— 99]. Обг'рунтовуючи свое припущення про локал1зац!ю буртаав .мусульманськими авторами саме на Середжй Bon3 i, а не У люостеповому Подонж, О.О. TopTiKa flOBiB, що мусульмансью Kynui на Д ож нюоли або майже жколи не бували, а тому спйких позитивних знань про його басейн не мали, i це вщобразила арабо-перська географ!чна n iT epaT ypa . У той же час басейн Середньот Волги поспйно вщвщувався мусульманськими купцями, щ о i знайшло вщображення у гювщомленнях арабо-перських географ 1в про знаходження буртас^ у Поволж1 [Тортика. 2006, с. 302— 333; 430— 498]. Проте I Г.С. Афанасьев, i О .О. TopTiKa, обг'рунтовуючи свот ппотези пр° локал1зац1ю буртаав вщповщно або у люостеповому Подонж, або на Середжй Волз!- практично ^норують дан| ал-Масуд! про маршрут походу pycie у 913/914 р. до К астю i ЗВЩТИ [Минорский, 1963, с. 200], „Худуд ал-А лам » [Туманский, 1914, с. 96]. 1бн Х а у к а л я [Бартольд, 1940, с. 35]. IcTaxpi. Йакута та шших мусульманських автора [Заходер, 1962. с 232], що, за спостереженнями А.С. Anixoeoi, дозволяють локал1зувати у X ст. буртаав також у степах Волзько-Донського межир(ччя [Алихова 1949, с. 51— 53]. Отже, за даними мусульманських джерел, у перилй половин! X ст буртаси були розсележ у трьох репонах Хозарського каганату: на правобережж! Середньо! Волги, на землях на захщ вщ Волги: у степах Волзько-Донського межир|ччя Проте н айбтьш вщомими мусульманським географам стали буртаси, як! проживали у басейн! Волги, бо м усульманам купц! дуже часто вщвщували Волзький репон. Таким чином, е пщстави вважати, що хозарський уряд переселив ш е у V III ст алан!в з Ш вннного Кавказу до правооережжя середньо! Вопги для утвердження свое! зверхност! над мордовськими племенами. Тобто твнмнокавказьк! алани на правобережж! Середньот Волги виконувэли Ti ж caM i функц||, що Тхж родич! у люостеповому Подонж. вони не лише обороняли niBHi4Hi кордони Хозарського каганату вщ Ha6 iriB мюцевих племен, а й займалися збиранням данини з мюцевоТ мордви, насамперед, у вигляд! хутра, великий попит на яке юнував у мусульманських краТнах. Вмськово-полггична зверхнють алан!в над мордовськими племенами сприяла тому, що у IX— X ст. самоназва схщноевропейських алан!в Буртас набула поширення на правобережж! Середньот Волги i покривала таким чином не лише мюцевих алажв. а й мордовсью племена, яю знаходились у полетичжй залежносп вщ них2 Тому ц тком можна погодитись з думкою Б.М. Заходера, щ о пщ буртасами схщж джерела розумти не одне плем'я, а народонаселения, розс!яне на достатньо велиюй територи [Заходер, 1962, с. 238] Проте поди те л я поразки хозарщ вщ в1йськ Святослава в 965 р. торкнулися не лише алажв правобережжя Середньот Волги, а й алажв люостепового Подоння Щодо часу та причин зникнення саллвських поселень у басейн! Дону юнують роз&жносп. Так, С.О . Плетньова та А.З ВЫжков вважають, що салт!вськ1 поселения в басейж Дону припинили свое юнування наприюнц! IX ст. унаслщок навали призвело anaHiB-acie до переселения на територио сусщжх 1 9 8 4 ЯНСЬКИХ Племен [П летнева. 1964, с. 2 4 -33 , Плетнева, 1989, с. 283. Винников, а ' с 72—128]. Про переселеня алажв, носив особливого дол 1хокранного догпОПОЛОГ'ЧНОГО тип^' д 0 теРит°Р" аверян можуть евщчити д аж антрополопчних л !со ^ ЖеНЬ ^ лексеев' 1969. с. 191, 194], М.I. Артамонов вважав, що алани д С1я Тепового Подоння були BiflOMi в Кембрщжському документ як жител! краТни Х03а'| ЯК1 вистУпили на злам! 1Х -Хст. проти xo3 apie i тому зазнали нападу з боку О.в г ТЭ' ЯК насл'док того' шУкали притулок у печежпв [Артамонов, 1962, с. 358] хозапаДЛ° П|ДТРимав 4 ю ппотезу. але вважав, що в 913 р ц1 аси, розгромлен! перв^аМИ’ були пеРесележ останн1ми знов до eepxiB'TB Кубаж. звщюля вони матеп?ЛИЛИСЯ У Vl11 СТ Г̂адпо' 1 9 9 4 с 22 1 Проте дослщження нум1зматичного занеп 3 ®еРХНЬ0Г0 Салтову дозволили О.В. 1ченсьюй зробити висновок, що ^ Салт 1вських поселень в люостеповому Подонж в'щбувся саме у друпй ситуац1ю можна cnocTepira™ з пош иренням етнон1ма Русь у середовищ1 схщ них половин! X ст. [Иченская, 1982, с. 145 -146 ]. Саме це дозволяе пристати до думки тих дослщниюв, яю вважають, що салт!всью поселения в л1состеповому Подонж зникли як наслщок подм 965 р., що призвели до занепаду Хозарского каганату. О.Б. Головко вважае. щ о поселения алажв зазнали нападу з боку торюв-уз1в, яю були союзниками Святослава у в!йж проти хозар1в [Головко, 1999]. На думку Г.С. Афанасьева поселения алажв в Подонж зникли в наслщок слов’янськоТ експанси. Дослщник на o c H o e i факту зникнення катакомб у Кисловодсьюй котловин! на початку VIII ст появи IX тут знову у друпй половин! X ст. зробив висновок про переселения алажв спочатку звщси до Середнього Подоння i наступив повернення ГхньоТ частини на батьювщину тел я розгрому Хозарського каганату [Афанасьев, Рунич, 2001, с. 236 - 239] Ц каво, що на можливють зворотнього переселения алажв з Дону на Швжчний Кавказ вказував ще А. Гакстенгаузен. який робив посилання на грузинсью летописи але не називав Тх [Кузнецов. 1969, с 300] Проте A C . Anixoea засвщчила фаигг вщселения частини носив лю остепового варианту салт1всько'( культури до правобережжя СередньоТ Волги те л я середини X ст. Про це може св!дчити наприклад, те, що звичай ховати неб1жчиць у скорченому положенж на боц| з часом набув ще бтьш ого поширення i у XII—XIV ст. став типовим для жЫочих поховань из територн. яку традицмно стввщносять з розселенням мордви-мокши та буртаав Це i дало дослщниц1 пщстави вважати, що частина алажв тел я пад!ння Хозарськогс каганату просунулась i3 Подоння на П1вжчний Cxifl до територн мордви-мокш' [Алихова 1959, с. 32, Алихова 1969, с. 5 ]. До того слщ додати, що етножм буртас i в п!сляхозарський перюд набув подальшого поширення, а не зник з часом. Таким чином, можна констатувати, що алани люостепового Подоння, яю до юнця збер1гали В1рнють хозарам, тел я 965 р. переселилися у трьох напрямках: на Швжчний Захщ з середовище слов'ян-аверян; на П1вдень, до своеТ батьювщину на Швжчному Кавказ! на П!вжчний Cxifl, до територГГ мордви на правобережжя СередньоУ Волги, де вже юнував массив аланського населения. ЛiHrsicTH встановили, що в перюд раннього середньов'мчя мордва являла собою единий етжчний масив, який з часом був розр1заний якимось прибулим >з твденноруських CTenie народом. Цим вони пояснюють утворення двох етномовних сптьностей мордви: e p 3 i i MOKLui [Серебреников, 1965, с. 255 -256 ]. Ц тко м можливо. що цими прибульцями були буртаси. Д аж топожмн' свщчать про те, що топожми типу Буртас, Буртаси набули поширення саме на правому 6 epe3 i СередньоТ Волги i на л1вому берез ‘1 Волги практично вщсутнг Як вважав O.I Попов, назви мюцевостей з !менем буртас зайвий раз можуть евщчити qpo видтення прибульщв-буртаав i3 загальноТ маси KopiHHoro населения [Попов, 1948, с. 200 -203 ; Попов, 1973, с. 119; Добродомов, 1989, с. 18" 19; Васильев, 1960, с. 206 -207 ]. Саме на ц|й гериторп археологи зафжсували ф а^ значного впливу традищй салт1вськоТ культури [Вихляев 1974, с. 60, Алихова 1969. с. 1 2 ] Дан: мусульманських aB T op ie юнця X - XII ст. про буртаав в основному повторюють BiflOMQCTi б 'тьш раннього мусульманського пер1оду. хоча у бтьшосг- випадюв мусульмансью автори прив'язують буртаав до булгар СередньоТ' Волг*' [Заходер, 1962, с. 230 -252 ]. Однак вщомост! „Худуд ал-‘Алам" вщзначаютьс? нестандартжстю. По-перше, аножмним автором трактату волзью булгари буя^ помилково назван! „буртасами", а власне буртаси - „барадасами". Так, було зазначено, що „буртаси" мусульмани i до Ухнього складу увш ли племена: "б!хдула [барсула. - О. Б.], шюль, булгар". По-друге, про власне буртаав, яких аноножмний автор назвав б.рдас, сказано, що „у них два царя, яю один з одним не мають стосунюв". При цьому частина „барадаав" була локал|'зована поблизу волзьких булгар [Худуд ал-Алем, 1930, табл. 76; Minorsky, 1937, р. 461]. Використання нового repM iH a щодо позначення буртаав можна пояснити тим, що автор трактату Mir його ззпозичити вже наприюнц! X ст. не з попереджх письмових джерел, а вщ мандр|вниюв, i цей TepMiH Mir б!льше вщповщати орипналу самоназви народу, ретроспективно farad-as. 3 Ышого боку, слщ вважати, що тел я значноТ м1грацИ алажв-буртаав на Середню Волгу, пов'язано! з паджням Хозарського каганату наприюнц1 X ст. буртаси мали тимчасово полп-ично домЫувати в periOHi. У той час мало мюце послабления ВолзькоТ Булгари, що було пов’язане з походом Володимира. Про це «Повють минулих лп-’’ повщомляе наступне: „В лето 6493 иде Володимер на болгары с Добрынею, с уем своим, в ладьях» [Повесть временных лет, 1950, с. 59]. Отже, тимчасовим зростанням полличноТ могутносп буртаав на Середжй Волз! наприюнц1 X ст. можна пояснити те, що аножмний автор „Худуд ал- Алам" помилково назвав волзьких булгар „буртасами". Проте давньорусью тексти при onnci подм X I—XII ст. зовам не згадують 6ypTaciB Вщомост! про 6ypTaciB як cyciflis волзьких булгар вперше з'являються у екпадежй в середиж XIII ст. пам'ятц! давньоруськоТ лтератури "Слово о погибели Русской земли". Там вщ значеж територп, залежж вщ княз1в СтародавньоТ Pyci напередодн! монгольського вторгнення, серед яких згадана область cyciflie волзьких булгар - буртаав: "От моря до Болгзръ, от Болгар до Буртас, от Буртас до Чермис. от Чермис до Моръдви - то вре покорено было богом крестияньскому языку поганьекыя страны, великому князю Всеволоду, отцю его Юрью, князю Кыевскому. деду его, Володимеру и Манимаху" [Бегунов, 1965, с. 183]. KpiM того, у цьому твор! зазначено: Буртаси, Черемиси, Веда и Мордъва бортъничаху на князя великого Володимера" [Бегунов, 1965, с. 184]. Тобто, у цьому першому згадуванж про буртаав у дэвньоруських джерелах мютиться вказ!вка на те, що у передмонгольский перюд Уртаси правобережжя СередньоТ Волги знаходилися в сфер1 впливу не тшьки олзько! Булгарии, але й Pyci i являли собою окрему етжчну трупу, вщмшну вщ nef*5BM Щодо рел1пйнот приналежносп середньоволзьких буртаав у Редмонгольский перюд "Слово о погибели Русской земли” жчого не повщомляе. Hj4 аким чином, не зрозумто, чому до середини X III ст. давньорусью джерела прип° Н6 n0Bifl0MJiat0Tb ПР° буртас1в, як1 були схщними сусщами Pyci. Тому лопчно перю СТИТИ Щ0 ^Радиьоволзьк. буртаси могли бути вщомими у тсляхозарський за'язки У давньоРУСьких та Ыших немусульманських джерелах пщ iншoю назвою. У Кемб 3 ЧИМ великий интерес становить ппотеза О. Прщака, згщно з якою у згадажй Аержа'ДЖСЬКИМ анон'мним Документом X ст. краТнi Asya ('SY') варто бачити “одну з ВважаВ СТЕОрених стародавжми аорсами в ПоволжжГ. "Вони позначаються, - назива Вчений'. - 8 'сламських джерелах як буртаси. Костянтин Багрянородний Десять*6 1х ^ ordia Вони були Жвжчними сусщами xo 3 a p ie . Вщповщно до Костянтина, с 1 60, дн,в шляху вщ дтяю ть Морд!Ю вщ держави печенепв" [Голб, Прицак, 1997, J- Пщставою для ототожнення поволзьких буртас!в i aciB стала запропонована самим О. Прщаком етимолопя етножму “буртас”. Вщомий сходознавець бачить у даному етжчному TepMiHi початкову форму furt-as, що е сх1дн.о1ранських мовах, у тому числ1 i в осетинсьюй, повинна оэначати “pi4 KOBi асип [Pritsak, 1978, р. 264]. Що ж стосуеться зв'язку середньов1чних aciB 3i стародавжми аорсами, то О. Прщак пщтримуе думку тих дослщниюв, яю вважають, що етжчне найменування as через пром!жну форму ars було пов'язане i3 сарматським етнонгмом аорси [Минорский 1963, с. 193-194; Pulleybiank, 1963, с. 220]. Пщставою же для ототожнення м ю ц е з н а х о д ж е н н я !раномовних племен i3 кражою Mordia, очевидно, стала поширена думка, що в етжчних терминах м о р д в а , Mapi та у д м у р т утримуеться давншранський термж mard - “людина, чоловж", який у стародавж часи предки фжно-угорських народ!В могли запозичити в 1ранц1В [Попов, 1973, с. 102— 103; Лыткин, 1975, с. 84-97 , Клима 1989, с. 47; Бушаков 1995-1996, с. 98]. Щодо запропоновано! О. Прщаком локал1зацГ| кражи Asya C S V ) Кембрццкського документа на Середжй Bon3 i знайдуться заперечення [Артамонов, 1962, с. 358] Необхщно вщзначити, що в даний час багато хто з дослщниюв дотримуеться твжчноказказькоТ локал1зац1( кражи Acif Кембрщжського документа [Гаглойти, 1966 с. 176 -1 77 ; Гаглойти, 1967, с 82 -83 ; Кузнецов^ 1962, с. 125; Плетнева, 1963]. Що ж стосуеться ототожнення середньов1чних aciB i3 стародавжми аорсами, то щодо походження етнонима as юнують й iHiui точки зору [Миллер, 1887, с. 38; Гаглойти 1967, с. 78; Kalman. 1977, old. 8 -10]. Н а можливе ототожнення яс!в. що мешкали в X II ст. у Ш вжчно-Схщжй Р уа . з буртасами Середньот Волги вказав 1.Г. Добродомов. Пщставою для цього, з одного боку, стала 1нформац1я давньоруських л'ггопиав про те, що в 1175 р. був убитий володимиро-суздальський князь Андр№ Боголюбський i серед його вбивць був Амбал (Анбал) Ясин. Амбал, на думку дослщника, M ir з'явитися при Володимиро- Суздальському flBopi тел я вдалого походу Андр(я Боголюбського на Волзьку Булгарию в 1164 р. 3 жшого боку, I. Г. Добродомов вид'тив серед напиав на надгробках волзько-камських булгар X IV ст. осетинське iM'fl Амбал (Анбал), причому в двох вар1антах, як це подано в р1зноман1Тних списках давньоруських лтопиав (проте тут йдеться не про правобережжя Волги, а про л1вобережжя). Т р е п м аргументом на користь перебування алаж в-яав на Середжй Волз1 I. Г. Добродомов вважае вказ1вку л'гтопису, що серед убивць Андр1я Боголюбського була його дружина-болгарка, а також зауваження В М. Татищева, що вона була також ясинею (аланкою). Це змусило 1.Г. Добродомова зробити висновок: “Б ты и лопчно вважати. що яси Володимиро-Суздальського княз1вства пов'язаж з Волзькою Булгар1ею 1 ототожнюються з аланомовними буртасами, яю жили на ц1й територп" [Добродомов, 1993, с. 130-136]. Жвав1 суперечки викликае походження другоТ дружини Андр1я Б о го л ю б сько го Багато дослщниюв дотепер безапеляцмно вважають ТТ яскою (аланкою ). посилаючись, у першу чергу, на примгтку В.М. Татищева: “Княгиня Андреева си* б ы л а вторая, я с ы н я , но когда первая умерла и когда с нею он женился, того историки не показали” [Татищев, 1964а, с. 250]. У генеалопчному списку давньоруських княз1в, також поданому В.М. Татищевым, про другу дружину Андр'я Боголюбського сказано: “ я с ы н я , кажнена 1177 г. " [Татищев, 19646, с. 105]. Ду#® характерно, що в жодному 3i cnncK ie д а в н ь о р у с ь к и х niTonncie, збережених д о наш и* дн!в, вщомостей про яське походження uie'i жжки немае. В.М. Татищев вщзначив, що 1Нформац1ю про другу дружину Андр'ж Боголюбського BiH “точно из манускрипта Еропкина взяв, яко обстоятельнеше, внес" [Татищев, 1964а, с. 250]. На жаль, даний niTonnc не збер1гся до наших дж в i nepeeipnTH достов1рн1сть наведених зведень уже неможливо. Незважаючи на це, щодо походження другоТ дружини Андр1я Боголюбського i наближеного до володимиро-суздальського двору Амбала (Анбала) Ясина робилися pi3HOM3HiTHi припущення. Так, П. Бутков вважав, що друга дружина Андр1я Боголюбського походила з кавказьких або донських яав. Пщставою для цього, на його думку, став той факт, що син Андр1я Боголюбського вщ другого шлюбу - Георпй (Юр|й) тел я CM epTi батьк1в "удалился к сродникам матери на Дон, или к Кавказу, и явился на р Сунже или Севенге, во владениях ханов Хазарии, подлежавшей к обширному Дашт-и-Кипчаку" [Бутков, 1825, с. 327]. Таких ж е погляд1в продовжуе дотримуватися Ю .О. Лимонов. KpiM того, з юнуванням «зв’язюв родинних, нэцюнальних. або яких-небудь жших" щодо другоТ дружини Андр1я Боголюбського- «яски» дослщник пов'язуе i появу Амбала Ясина при володимиро-суздальському двор1 [Лимонов, 1987, с. 95]. Такий же мотив звучить i у А.П. Новосельцева, який, у вщпов'щносп до традиц|йних понять, пов'язав походження Амбала Ясина з ГНвжчним Кавказом [Новосельцев, 1968, с. 216]. Проте, давньорусью прописи евщчать про середньоволзьке походження друго! дружини Андр!я Боголюбского. У Тверському л1топис1 сказано, що вона "бе бо Болгарка родом" [Тверская..., 1863, с. 250]. Тому можна ц тком погодитися з думкою G Г. ПчелжоУ, щ о шлюб i3 ц1ею ж1нкою Андр1й Боголюбський Mir укласти nienfl походу на Каму в 1164 р. [Пчелина, 1963, с. 160-161]. ДМсно, про цей похщ у 1164 (6672) р. повЩомляють давньору,ськ1 л1тописи: “Того ж лета иде князь великий Андрей на Болгары, а с ним брат его Ярослав, и сын Андреев Изяслав и князь Юрий Муромский ..одва в мале дружине князь Болгарский утече до Великого города. Князь же великий взя их городы, възратися с победою великою, видя поганыа избиты, а свою дружину целу...и възратися, и повоеви землю их, и пожже, и шед взяша город их славный Брахимов в Каме, и сътвори землю их пусту" [Тверская..., 1863, с. 2 3 5 - 6]. Виходячи з Ц1е¥ жформацм, 1.Г. Добродомов висловив припущення: “Болгаркою Дружина Андр|я Боголюбського !менувалася, осюльки вона походила з Волзько- амско! Булгарп у зв'язку з цим терм ж болгарка вказуе не на i'f етжчну с ^ ? лежн'с:ть' 3 на територ1альне i державне походження" [Добродомов, 1993, яск 0 т ж е ' ДУже сумн1вно, що друга дружина Андр1я Боголюбського могла бути - Проте не викликае заперечень припущення дослщника про аланське ц Э Д - н и я ключника князя - Амбала (Анбала) Ясина. Аргументы 1.Г. Добродомова Днд° Т0Е°' Що Амбал потрапив до Володимиро-Суздальского двору п1сля походу вигп боголюбського на Волзьку Булгар1ю в 1164 р. i походив з буртаав, переЯДаЮТЬ пеРеконливими [Добродомов, 1993, с. 136]. Щ е у X IX ст. В.Ф. М ш лер й1д_ ав Даний антропон1м з осетинською як «Товариш» При цьому форма Амбал ■ вщала нормам |ронського д1алекта, а Анбал - д^горського [Миллер, 1887, с. 6 8 ]. 4Руго'РОТе А М ' я к • Д в я ю дослщники, BipnTb у яське (аланське) походження в°лол Др^Жини А н д рт Боголюбського i вважае, що вона вийшла зам!ж за ^чИМиро-суздальського князя те л я його уетш ного походу до ВолзькоТ Bynrapii в 1164 р Ц е дозволило А.М. Карсаноеу зробити аналопчний ппотез! I. Г. Добродомова висновок, щ о „будучи за державною приналежностю з ВолзькоТ Болгарм, ця дружина князя Андр1я за етжчною приналежностю була ясинею (аланкою). як зазначили В.М. Татищев та П.Г. Бутков" [Карсанов, 1994, с 388 -391 ]. У зв’язку з цим було зроблене припущення, що "дружина-ясиня князя Андр1я й Ам(н)бал були родичГ тому що "цим пояснюеться його устш на кар’ера i високе положения при володимирському дворг’ [Карсанов 1994, с. 393] О станжй фактор може з одже! сторони пояснюватися не тть ки родинними зв'язками, а й земляцькими взаемовщносинами. KpiM того, давньоруськ1 лп-описи повщомляють про знаходження ясок при Володимиро-Суздальському двор1 i пщ 1182 р [Ипатьевкая летопись, 1843, с 125] Проте те л я того яси на Володимиро-Суздальсьюй земл1 б ть ш е не згадувались Тому е пщстави вважати, що u i яси були BiflOM i у давньоруських документах при onnci под1й б ть ш тзнього nepiofly пщ Ышою етжчною назвою. У зв'язку з цим великий Ытерес становить повщомлення лггопиав про те, що у 1216 р., пщ час битви м*ж володимиро-суздальським князем lOpieM та Ярославом Всеволодовичем новгородським князем Мстиславом Мстиславйчем Удатним, на допомогу першим двом прийшли "Муромьци, и Бродници, и Городчане, и вся сила Суздальской земли [Лаврентьевская, 1926— 1928, стб. 294; Воскресенская..., 1956, с. 122]. Звщси випливае, що згадаж тут бродники не були жителями Половецького степу, а являли собою частину населения Володимиро-СуздальськоТ земл1. Саме це може бути вагомим доказом того, що термЫ бродники являв собою слов'янський переклад етжчного термЫа схщно1ранського походження fard-as - "аси броду" i згадаж у даному уривку „бровники" були ясами Володимиро-СуздальськоТ земл!, як1 мали походити з краТни буртаав Середньот Волги У X I—XII ст. зросла могутнють ВолзькоТ Булгарм, в наслщок чого територ!? держави охоплювала не тть ки л 1вобережжя Середньот Волги, але й iHiui сусщш територГТ. На думку дослщниюв, у передмонгольський перюд до складу Волзькси Булгарм входили на cxofli - територи до nieoro берега р. БтоТ; на niBHOHi - земл! в басейж р. Казанки i територ1я м1ж Волгою та Вяткою на тв ж ч вщ р. Ками; на тв д ж - земл1 аж до Саратова та до р. Урал; на заход1 - володЫня до гирла р. Оки Основним ядром ВолзькоТ Булгарм було люостепове Закам’я [Греков, Калинин, 1948 с. 103-104; Мухамедьяров, 1953, с. 717]. Тому е пщстави вважати, що за чаав розкв1ту ВолзькоТ БулгарТГ до ТТ складу увмшли племена р1зномажтного походження На думку Б Д. Грекова та М Ф . КалЫ на, серед них були буртаси, ари, черемиси частина башкир1в та iHiui етж чж групи, як1 були предками сучасних ф 1нно- тз тюркомовних народ1в Середнього Поволжя [Греков, Калинин, 1948, с. 112-113]. У даному випадку доречно вести розмову про те, що ui eTHi4Hi групи знаходились У васальних вщносинах щодо болгарського царя, i Тхжми головними повинностям^ було виставляти за його вимогою вмсько та сплачувати данину. Очевидно, що c a tfe таю обов'язки були покладеж на буртаав. 3 перебуванням 6 ypT ac iB у передмонгольський перюд на територК Пензенсь*0' обл. та на сусщжх територ(ях М.Р, Полесських пов'язуе поширення поселень аналопчних Золотар1вському городищу i пов'язаних з ними речових комплекав. З3 його спостереженнями, мюцева червона або коричнева керам!ка та конструки1*5 j г0родищ типу Золотар1вського знаходять аналоги з керамжою алажв та з керамжою i з облаштуванням городищ ВолзькоТ Булгарм [Полесских 1956, с. 8 1 -99 ; Полесских i960 , с. 14—17; Полесских 1977, с. 6 7 -82 ] Отже, е пщстави вважати, що на правобережж! Середньот Волги в X I—XII ст. проживали буртаси, яю свотм походженням були пов'язаж з аланами - ноаями с ал тсь ко т культури, i ця територ1я входила до складу ВолзькоТ Булгарм Знаходження буртаав пщ владою волзьких булгар мало сприяти поширенню серед буртаав юламу. П ро 'це можуть, принаймж, свщчити д аж докум енте б ть ш шзньоТ монгольськоТ епохи Так, вщвщавший у середиж X III ст. Золоту Орду Г Рубрук. говорячи про сучасну йому ситуац1ю на правобережж; Середньот Волги особливо вщзначив представниюв народу "Мердас", як! були “Сарацини" [Рубрук, 1957, с. 110]. У зв'язку з цим варто звернути увагу на думку тих дослщниюв, яю вважають, що саме в народ| Мердас Г Рубрука варто бачити перекручену назву Буртас, а не позначення для мордви-epsi, бо в середовищ 1 останньо! юлам HiKonn не мае поширення [Васильев, 1960, с. 191]. Таким чином, Ыформа^я Г. Рубрука дозволяе вважати, що вже в середййг XIII ст., тобто за Юлька десятилпъ до офщгёного прийняття юламу в Золотм Opfli, середньоволзью буртаси вже були мусульманами, у чому варто бачити вплив сусщжх волзьких булгар-мусульман Приналежнють середньоволзьких буртаав до числа мусульман пщтверджуе також арабомовний автор X V ст. Х1мйар1 у своему TBOpi "Ютаб ар-рауд эл-MiTap" [Левицкий, 1960 с. 135]. Присутжсть ал аж в -аав на правобережж! Середньот Волги навпь на початку XIII ст. пщтверджують дан 1 t b o p i b перських юториюв, д е йдеться про похщ В1йськ Батия на Волзьку Bynrapiio та Русь у 1236— 1237 pp. Так, сучасник под№ перський юторик Джувейж (1226— 1283 pp.) у своТй "ICTopiT завоювання св!ту" в тих фрагментах тексту, д е йдеться про похщ на Волзьку Bonrapito помютив краТну аав м!ж Руссю i Волзькою Булгарюю [Тизенгаузен, 1941. с 22— 23, 24]. Б ть ш докладна розповЩь про поди 1 2 3 6 — 1 2 3 7 pp. м ю т и т ь с я у “Зб1рнику niTonnciB" Рашид ад-ДЫа. Однак анагиэ TeKC TiB Teopie Рашид ад-ДЫа i Джувейж показуе, що вони використовували практично одж джерела жформацн [Тизенгаузен ^941, с. 34; Рашид-ад-дин, 1 9 6 0 , с. 3 7 Раш ид ад-дин, 1 9 8 0 , с. 1 2 3 — 1 2 4 , Раш ид ад- Дин, 1379/1995, с. 4 7 4 ] За даними Рашид ад-ДЫа, похщ розпочався в мюяц1 джумад ®33р. х ( 1 1 лютого — 11 березня 1 2 3 6 p.). yci вмська з’едналися в райож Булгара £ е г а у3 ен 1 9 4 1 , с 3 4 — 3 5 Рашид ад-дин 1 9 6 0 , 3 7 ; Рашид ад-дин, 1 9 8 0 , с. 1 2 4 — о. Рашид ад-Дин, 1 3 7 9 /1 9 9 5 . с. 4 7 4 — 4 7 5 ] . Ц е пщтверджуе наступна ф раза Рашид с ти'На Про П0Х1Д В1ЙСЬК Субедая “у краТну acis i меж! Булгара' [Тизегаузен. 1 9 4 1 1379/10 Р а ш и д а А 'Д и н ' 1 9 6 ° . 3 7 - 3 8 ; Рашид ад-дин, 1 9 8 0 , с. 1 2 7 ; Рашид ад-Дин, монг 5 ' С -475^ ^ ал ' Рашид ад-Д 'н повщомляе, що 3i знаком noKipHocri до п. Г0Л1В прийшли Micueei вожд( Баян i Джику, a noTiM знову повстали. На иАушення повстання був посланий Субедай ° АЗЛЬШа частина Т0ОРУ вщр1зняеться невизначеЖстю локал1заци описуваних Т а к с В'ДП0В1ДН0 Д° Цього викликае д 1аметрально n p o т и л e ж н i B e p c ii i тлумачення. "Мен Д ад"^'н ПОВ'Д°мляе. що монголи почали каральну акц(ю i при цьому Ра НГу' к а а н з л!вого флангу йшов берегом великот p iK n" [Рашид ад-дин, 1980, с. 129; ид эд-Дин, 1379/1995, с. 475]. У даному випадку можна припустити, що o c h o b h i монгольсью сили тш л и на захщ, а через те. щ о Менгу-каан складав л 1вий флаи: вгёська. то природно припустити, що BiH рухався в твденно-захщному напрямк, уздовж берега Волги, а не Кастйського моря, як вважають деяю дослщики. я* бачать в TepMiHi дарйа позначення моря, а не велико! р1ки [Феннел, 1989, с. 116—- 117]. МОНГОЛИ не ЗМОГЛИ б За ДОСИТЬ КОРОТКИЙ npOMi«OK Часу ДОСЯГТИ ГПвНМНОГс Прикастю. Особливий iHTepec становить 1нформац1я Рашид ад-Д1на про результат рейд> Менгу-каана уздовж Волги, у результат! якого був захоплений у полон Бачман - один з eMipiB, "i3 племен! ольбурлж', i Качир-укуле, “i3 племен! aciB” [Тизенгаузеь 1941, с. 35, Рашид-ад-дин, 1960, с. 38; Рашид ад-дин, 1980, с. 129; Раш ид ад-Дин 1379/1995, с. 475]. У зв'язку з тим. що в даному фрагмент! згадуеться половецькс плем'я (народжсть) ольбурж (ольбурл!к). великий iHTepec становить верск С. О. Плетньовот, згщно з якою в асах i в половцях i3 племен! ольбур!к слщ бачит, вихщ цв з! crenie Днтровсько-Донецького межир1ччя, тому що, на И думку , Приджпров'Т проживало половецьке плем'я “ель-БурГ [Плетнева, 1990, с. 178— 179’ Однак слщ зазначити, що в окремих вар!антах твору Рашид ад-Дж а "ДжамГ ат. Taeapix'1 наводиться й Ыший BapiaHT етнон!му'— o n ip n iK [Рашид ад-Дин, 1379/1995 с 475— 476]. У даному випадку дуже проблематично бачити в етноним! o n ip rn eapiaHT назви племен* ель-Bypi. KpiM того. малоймов!рно, щоб у район! Волги в 1237 р. з’явилися приднтровсью половц! i придонецью алани. До стешв Днтровсько-Донецького межир!ччя, судячи з даних юторичних xpoHiK, монгол/ повинн! були прийти трохи тз ж ш е . лише те л я походу на П!вжчно-Схщну Рус» Подальший анал!з тексту Рашид ад-Д!на не дозволяе погодитись з припущенням С. О Плетньово! Так, у розповсюдженому у Схщжй С в р о т вар!ант! твору Рашид а д -Д н а сказано що п!сля розгрому acie i половив на одному з ocrrpoBiB Волги Менгу-каан npoeiB там л то , i лише теля цього, "у таю ку-т, у piK куриц!, що вщповщае 634 р. х. [4 вересня 1236 — 23 серпня 1237 р, н е )" монголи зайнялися “вмною з мокшею [вар.: букил. юкил] буртасами й арджанами" i пщкорипи Тх^Восени 1237 р. монгольсью вмська "Ыш* 1 в!йною на руських' flani Рашид ад-Д|н повщомляе: “Бату, Орда, Гуюк-хан, Менгу-каан Кулкан, Кадан i Bypi разом обложили Micro Арпан [Рязань. — О Б.] i за три захопили [його]. Пюля цього вони заволодши також MiCTOM 1ке [Коломною О Й [Тизенгаузен, 1941, с. 36: Рашид-ад-дин, 1960, с. 38; Рашид ад-дин, 1980, с. 133— 134 У вщомому в IpaHi списку Чстори монгол1в"3 Рашид ад-Дш а поди подан! в 6 i стиснутому вигляд! i там в'щсутж вщомост! про похщ монгол!в на мокшу, буртаав $ арджажв, що мали в^буватись напередодж вторгнення до П 1вжчно-Схщно! РУС восени 1237 р. [Рашид ад-Дин, 1379/1995, с. 486]. Ще б т ь ш стисла Ыформац|Я ^ Ц| поди мютиться в “Icropii завоювання свлу" Джувейн!. Оповщання Джувейн! б ть ш о сп деталей зб!гаеться з текстом твору Рашид ад-ДЫа [Тизенгаузен. 194 С 24] Ви.дання зд1йснене пщ редагуванням доктора Бахшама K ep iM i у 1995 р в Тегеран' зазначив у передмов! до тегеранського видання Бахшам K ep iM i, бюграф1я хана Джучи та № сина Бату була взята i3 ea p ia w T y твору Рашид ад-Джа. опублюованого у 1901 р. директор Нацюнально! б|блютеки Францн Едгаром Блоше [Рашид ад-Дин, 1379/1995, с. 3— 5, ^ j 476]. ^ 4 4 = = = = . . . . ___________ ________________ Таким чином, або Рашид ад-fliH запозичив сюжет про половецького ватажка Бачмана у Джувейн!, або Джувейн! та Раш ид ад -fliH користувалися одним джерелом !нформац1!. А л е у TBOpi Джувейн! в розповщ! про половецького eMipa Бачмана BjflcyTHi вщомост! про те, що разом з ним монголам у район! Волги чинив onip також ватажок aciB Качир-Укуле. Тому можна висловити припущення, що наведена у TBopi джувейн! розповщь про половецького eMipa Бачмана являс собою перв!сну верою Рашид ад-fliH, який жив n i3H iu je, додав до цього ще зведення про ватажка aciB Качир-Укуле. При цьому спочатку могла з'явитися верая, де не мютяться д аж про noxifl монгол1в проти мокш!, буртаав i арджан у 1237 р. (634 р.х). Отже, б т ь ш повний eapiaHT розповщ! е н айбтьш тзж м . Це припущення пщтверджуе також правильна трансл1терац!я назви MiCTa Рязань — Riazan. замють Аграп у поширежй редакци твору Рашид ад -Д ж а Отже, згадування половц!в i ас!в на Волз1 п!сля захоплення монголами ВолзькоТ Булгари. ландш аф т мюцевосп, д е завжди присутн!й лю, змушують погодитися з думкою тих юториюв, яю вважають, що-описан! под!Т вщбувалися саме в район! Середньо! Волги [Греков, Якубовский, 1950, с. 58-59; Джиоев, 1982, с, 13; Толочко, 1987, с. 168; Толочко, 1999, с 167]. У зв'язку з цим необхщно згадати припущення тих дослщниюв, яю вважають, що буртаси правобережжя Середньо! Волги в епоху середньов!ччя були аланами [Pritsak, 1978, р 264: Добродомов, 1980, с. 403] Отже. виникае думка, щ о поволзью аси, очолюваж ем 1ром Качир-Укуле, i буртаси правобережжя Середньо! Волги — це той самий народ Ц тко м можливо, що карал ьж заходи монгол!в не змогли б знищити ecix представниюв цього досить численного народу — буртаси згадуються аж д о XVII ст як сусщи булгар i мордви У даному випадку мова може йти про одне з племен буртаав, щ о взяло участь в антимонгольському повстанж, очолюваному кипчакским eM ipoM Бачманом. Таким чином, можна константувати, щ о у V I— X ст. алани твжчнокавказького походження зд 1йснили до правобережжя Середньо! Волги принайми! три значних м!граци 1 ) наприюнц! V — VI ст, пщ тиском O H orypiB та тюркюлв з П1вжчного Кавказу алани м1грували на земл! мордви; 2 ) у V III ст. хозари цтеспрямовано переселили »пажв-аав з Ш вжчного Кавказу для утвердження свое! влади серед мордовських племен; 3 )у друпй половин! Х ст ., тел я занепаду Хозарського каганату, частина л а н * люостепового Подоння змушена була переселитися до правобережжя ®Редньо1 Волги, збтьш ивш и таким чином чисельжсть аланського населения лищ°НУ ПеребУвання anaHiB на правобережж! СередньоТ Волги вщобразилось не поши НЭ етнокУльтУРномУ розвитку мюцевих мордовських племен, а й сприяло ренню в perioHi етжчних назв Мордва та Буртас, що мали !ранське походження 46 Ш тература Абаев В. И. Историко-этимологический словарь осетинского языка. Л , 1958. Т ! Алексеев В. П. Происхождение народов Восточной Европы М.. 1969 Алихова А. Е. К вопросу о буртасах / / СЭ. 1949. № 1 Алихова А. Е. Из истории мордвы конца I-го - начала ll-го тыс. н. э. I I И; древней и средневековой истории мордовского народа. Саранск, 1959. Алихова А. Е. Средне-цнинская мордва I I Материальная культура средне, цнинской мордвы V III—XI вв. Саранск, 1969. Артамонов М. И История хазар. Л., 1962. Афанасьев Г Е. Этническая территория буртасов во второй половине VIII начале X вв. // СЭ. 1984. № 4 Афанасьев Г. Е., Рунич А. П. Мокрая Балка. Дневник раскопок. М., 2001. Вып 1 Ахмеров Р. Б. Могильник близ г. Стерлитамака I I СА. Т. XXII. М., 1955. Бабенко В. А. Памятники хазарской культуры на юге России // Труды X V АС. М 1914 Т. I Бартольд В В. Арабские известия о русах I I Бартольд В В. Сочинения М. 1962 Т, II. Ч I. Бегуноз Ю К Памятник русской литературы XIII в. "Слово о погибели Русской земли" М .-Л . 1965 Бутков П О браках князей Русских с Грузинками и Ясынями в X II веке Северный архив. 1825. № 4 Бушаков В А. Етножми "бодрак” i “буртас”. До питания про юторичну дож буртаав // Схщний св!т 1995 (№ 2)-1 99 6 (№ 1). Васильев Б А. Проблема буртасов и мордва I I Вопросы этнической историк мордовского народа М., 1960. Васюткин С М К вопросу об исторических судьбах сарматского населен** Нижнего Поволжья I I Вопросы этнической истории Волго-Донья (Материалы научно/ конференции), Пенза, 1992. Винников А. 3. Славянские курганы лесостепного Дона. Воронеж, 1984. Вихляев В И Культурные связи сурско-цнинской мордвы с а л а н с к и м / племенами Северного Кавказа и Дона во второй половине I тыс. н. э. / / М а т е р и а л » по археологии и этнографии Мордовии. Саранск, 1974 Вихляев В. И. Мордовские племена эпохи разложения первобытно-общинной строя и их соседи I I Этнокультурные связи мордвы (Дооктябрьский период) Саранск, 1988 Воскресенская лет.опись// ПСРЛ. Санкт-Петербург, 1856. Т. VII Гаглойти Ю. С. Аланы и вопросы этногенеза осетин. Тбилиси, 1966 Гаглойти Ю. С. Этногенез осетин по данным письменных источников Происхождение осетинского народа. Орджоникидзе, 1 9 6 7 . Гадло А В Этническая история Северного Кавказа X—XIII вв. Санкт-ПетербуР' 1994 Гаркави А. Я. Сказания мусульманских писателей о славянах и русских половины VII века до конца X века по P. X.). Санкт-Петербург. 1870. Генинг В. Ф., Халиков А. X. Ранние болгары на Волге. М . 1964. 19 9 Т 1 Головко О. Б. Торки в iCTOpff причорноморських CTeniB I I Схщний ceiT. 1999. № 1 - 2 (Etymon. Д о 80-р1ччя академжа О Прщака). Г р е ко в Б Д.. Калинин Н. Ф. Булгарское государство до монгольского завоевания //Материалы по истории Татарии. Казань, 1948. Вып. I. Греков Б. Д , Якубовский А. Ю. Золотая Орда и ее падение М .-Л ., 1950. Джавахадзе Н В. Система родства осетин. Тбилиси. 1989. Джиоев М. К. Алания в X III—X IV вв. Автореф. д и с с .... канд. ист. наук. М., 1982. Д и м и т р о в Д . И. ПрабълГарите по Северното и Западното Черноморие. Варна, 1987 Добродомов И Г. О некоторых гиппологизмах и созвучных словах (Из аланского пласта иранских заимствований чувашского языка) I I Труды НИИ языка, истории и экономики при Совмине Чувашской АС С Р Чебоксары, 1980а Вып. 97. Добродомов И Г. Из аланских следов в топонимии европейской части С С С Р II И м я - етнос - история. М., 1989 Добродомов И. Г. Об одном алано-буртасском имени в эпитафиях волжских булгар X IV века // Ономастика и эпиграфика средневековой Восточной Европы и Византии М., 1993 Заходер Б. Н. Каспийский свод сведений о Восточной Европе. Горган и Поволжье в IX—X вв. М., 1962 Т. I Известия ал-Бекри и других авторов о руси и славянах Ч. 1 I I Статьи и разыскания А Куника и барона В. Розена. Санкт-Петербург, 1878. Иордан О происхождении и деяних гетов / Пер. с лат Е. Ч. Скржинской. М., I960 Ипатьевская летопись// ПСРЛ Санкт-Петербург, 1843 Т. II. Иченская О. В. Особенности погребального обряда и датировка некоторых участков Салтовского могильника I I Материалы по хронологии археологических памятников Украины К , 1982 Ищериков П. А. Аланский могильник близ г. Стерлитамака // КСИИМ К. М., 1952 Т XLVII Калоев Б. А. Похоронные обычаи и обряды осетин в XVIII - начале X IX вв // КЭС. М , 1984 Т . VIII. Карсанов А. Н. Ясыня из Волжской Болгарии / / Герменевтика древнерусской литературы, м .. 1994. Сб. 6 . Ч. II. Клима Л. Поволжские финно-угры в письменных источниках I- I I тыс. н. э оветское финно-угроведение. 1989. № 1 . Ковалевская В. Б. Археологические следы пребывания древних болгар на еверном Кавказе I I Плиска-Преслав. Прабългаската култура (М атериали от ■ьлгаро-съветската среща, Шумен, 1976). София, 1981. Т. II. Коковцов П. К. Еврейско-хазарская переписка в X в. Л., 1932. и А п СТантин Багрянородный. Об управлении империей / Под ред Г. Г. Литаврина П. Новосельцева. М.. 1991. 0 «РУПн°в Е. И. И з итогов археологических работ I I Известия С О НИИ РДЖоникидзе, 1940. Вып. IX. Узнецов В. А. Аланские племена Северного Кавказа // МИА. 1962. № 106 1 9 б а ? *-ЦОВ в А Рецензия на работу С. А. Плетневой "От кочевий к городам" / / СА. Голб Н , Прицак О Хазарско-еврейские документы X века М -И ерусал и м P Cha ie а л ь м а н а х ” , там г> \ , / / Л а в р е н т ь е в с к а я л е т о п и с ь I I ПСРЛ. Л., 1926-1928 . Т. I. Левицкий Т. "Китаб ар-раут аль-Митар" ибн абу ал-Мунсина ал-Химйари" как сточник сведений о Восточной. Центральной и Северной Европе / / Проблемы остоковедения 1960. № 3. Лимонов Ю. А. Владимиро-Суздальская Русь. Очерки социально-политической стории. Л.. 1987 Лыткин В И. Пермско-иранские языковые контакты // Вопросы языкознания 975. № 3. Магометов А. X. Семья и семейный быт осетин в прошлом и настоящем )рджоникидзе, 1962. Максимов Е К. Позднейшие сармато-аланские погребения V—VIII вв. на ерритории Нижнего Поволжья I I Труды Саратовского областного музея раеведения (Археологический сборник). Саратов. 1956 Вып 1. Материалы по истории мордвы V III— IX вв (Дневник райкопок П П. Иванова) Лоршанск, 1952 М ерлерт Н Я И з истории оружия племен Восточной Европы в раннем ;редневековье I I СА. 1955 Т. XXIII М иллер В Ф. Осетинские этюды. М., 1887. Т. III. Минаева Т М. К истории алан Верхнего Прикубанья по археологическим данным. Ставрополь, 1971. Минорский В Ф. История Ширвана и Дербента X -X I вв М., 1963. Мордва I I Энциклопедический словарь / Изд. Ф. А. Брокгауз, И А. Эфрон. Санкт- Петербург, 1896 Т X IX А Мухамедьяров Ш. Ф Народы Среднего Поволжя и Приуралля в IX - первой четверти XIII вв // Очерки истории С С С Р IX -X V вв. М., 1953 Ч. 1. Нечаева Л. Г. Об этнической принадлежности подбойных и катакомбных погребений сарматского времени в Нижнем Поволжье и на Северном Кавказе ' Исследования по археологии СССР. Сборник в честь М. И. Артамонова. Л., 1961 Новосельцев А. П Русь и государства Кавказа I I Пашуто В. Т . Внешняя политика Древней Руси М.. 1968 Плетнева С. А О юго-восточной окраине русских земель в домонгольское время / / КСИА. 1964. Вып. 99. Плетнева С А. О т кочевий к городам. Салтово-маяцкая культура / / МИА. 1967 № 142 Плетнева С. А. Средневековые "амазонки" в европейских степях 111 Археологические памятники лесостепного Подонья и Поднепровья I тыс.н. э Воронеж, 1983 Плетнева С. А На славяно-хазарском пограничье Дмитриевский археологический комплекс М., 1989 Плетнева С. А. Половцы. М., 1990. Повесть временных лет / Под ред. Д. С Лихачева М .-Л . 1950 Ч I Полесских М Р В недрах времен. Пенза. 1956 Полесских М. Р. Боевое оружие и снаряжение из могильников Армиевского тип5 / /С А . 1968. № 1. Полесских М. Р. Древнее население Верхнего Посурья и Примокшанья. Пенза, 1977. Попов А. И. Буртасы и мордва I I Ученые записки ЛГУ (Серия востоковедческих наук Советское финно-угроведение). 1948. Вып. 2 Попов А. И Названия народов С С С Р Л., 1973. Прщак О. Деремела=Бродники // International Journal of Slavic Linguistic and Poetics 1965 IX Пчелина E Г. Упоминания о ясах в русских летописях / / МИА. 1963. № 114 Рашев Р. Прабългарите през V -V II век. Велико Търново, 2000 Рашид-ад-дин. Сборник летописей М .-Л , 1952. Т. I. Кн. I Рашид-ад-дин. Сборник летописей. М -Л ., 1952 Т . I. Ч. 2. Рашид-ад-Дин. Сборник летописей М .-Л ., 1960 Т. II Рашид ад-Дин. Джами' ат-Таварих. Критический текст. М., 1980. Т. II. Ч. I. Рашид ад-Дин. Джами' ат-Таварих. Тарих-И мугул Тегран, 1379/1995. Рубрук Г. Путешествие в восточные страны // Карпини П. История монгалов Рубрук Г. Путешествие в восточные страны М -Л ., 1957 Саханев В Б. Раскопки на Северном Кавказе в 191 1 -19 1 2 гг. I I Известия Археологической комиссии. М , 1914. Т 56. Серебренников В А История мордовского народа по данным языка // Этногенез мордовского народа Саранск, 1965. Синицын И. В Древние памятники в низовьях Еруслана (по раскопкам 1954— 1955 гг.) / / М атериалы и исследования по археологии СССР. № 78. М.. 1960. Степи европейской части СС С Р в скифо-сарматское время (Археология С С С Р) М ,1989 Татищев В Н. История Российская. М .-Л ., 1964а. Т. III. Татищев В Н. История Российская. М .-Л ., 19646 Т. IV. Тверская летопись I I ПСРЛ Санкт-Петербург, 1863 Т . XV Тизенгаузен В. Г. Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды М -Л ., 1941. Т. II. Толочко П. П. Древняя Русь. К , 1987 Толочко П Кочевые народы степей и Киевская Русь К , 1999. Тортика А. А. Северо-Западная Хазария в контексте истории Восточной Европы Харьков, 2006 етцТ° РТ'Ка 0 0 Ал^о-болгэрське населения ГОвжчно-ЗахщноТ Хозари в тносоц1альному та геопол1тичному npocTopi П1вдня СхщноТ Свропи Автореф д и с ... Доктора. icT. наук. Харюв, 2007 с т Р°Фимова Т. А. Антропологические материалы из аланского могильника возле ерлитамака в Башкирии I I Краткие сообщения Института этнографии АН СССР • 1р52 Вып XVII. W TyMaHCK™ А Буртас и Бердас I I Известия Высших Тифлисских женских курсов. "Флис, 1914 Кн. 1 . Вып. 1. Феннел Дж. Кризис средневековой Руси. 120 0 -13 0 4 М.. 1989. А ° ЛЬС0Н ^ А Известия 0 хазарах, болгарах, мадьярах славянах и русах Абу- Ахмеда Бен О мар ибн-Даста. Санкт-Петербург. 1869. М - и,-ш-гЬ нароаный центр хазароне«ен“* | ^'кин а.п.мааих". Худуд ал-Апем, 1930 Худуд ал-'Алем (рукопись Туманского) с введением и указателем В. Бартольда. Л.. 1930. Kalman R A jaszok eredete 6 s nyelve Kecskemet, 1977 Lewicki T Z e studiow nad irodfam i arabskimi C zeSt Siedriby i pochedzenie Burtasbw // Slawia Antiqua, Poznan, 1965. № 12. Minorsky V . Hudud al-Alam The regions o f the world lonaon-O xford, 1937. Pritsak O. The Khazar Kingdom conversion to Judaism I I Harvard Ukrainian studies 1978 Vol II No 3 Pulleyblank E. G. The Consonantal System of Old Chinese. Part II I I Asia Major 1963 Vol 9. No 2 O. Bubenok The Alans on the right bank of Middle Volga in the 6 -1 3-th centuries AD According to the data of Archeology and written sources we can constant three migrations of the Nortern Caucasian origin Alans to the right bank of Middle Volga in the Medieval times: 1 ) in 5-6 centuries AD as a result of expansion of the Onogurs and Turkuts in the North Caucasus; 2) in the 8 -th century AD as a result of policy of the Khazars. 3 ) in the second half of the 10-th century as a result of flight o f the Alans frorr the Don region after the downfall of Khazar kaganate. The being of the Alans in the Volga region promoted to the spreading of Iranian origin ethnic nam e Mordva and Burtas there A .3. Винников, B.H. Ковалевский (В оронежский государственны й университет) М О Г И Л Ь Н И К С А Л Т О В О -М А Я Ц К О Й К У Л Ь Т У Р Ы у с . Т И Х И Й Д О Н в В О Р О Н Е Ж С К О Й О Б Л А С Т И В процессе исследования поселения срубной культуры эпохи бронзы у с.Тихий Дон Богучарского района Воронежской области был выявлен ряд комплексов саптово-маяцкой культуры эпохи раннего средневековья Среди них три погребения одно из которых с захороненной рядом лошадью, жертвенник, состоящий из костей туши теленка 1 Поселение (а следовательно и интересующий нас могильник) расположены на первой надпойменной террасе правого берега р Дон, в 1,5 км к северо-востоку от современного села Тихий Дон, площадь которого ещ е несколько десятилетий назад занимала и значительную часть срубного поселения, культурный слой которого, за исключением юго-восточной части, практически не сохранился (рис 1). Именно на сохранившейся части поселения эпохи бронзы и выявлены раннесредневековые погребения (рис 2 ) Погребение 1 (рис.2-5). На уровне материка (светлая материковая глина) довольно четко обозначилось светло-серое пятно (чернозем, насыщенный мелкой меловой крошкой и глиной) Разборка пятна показала, что оно является заполнением ямы, ориентированной длинной осью по линии северо-восток - юго- запад Длина ямы 1,86 м, ширина 0,5 м у северо-восточной стенки и 0 ,56 м у юго- западной. Углы ямы скруглены Глубина материкового основания ямы 0,8 м, а от современной дневной поверхности, т е. с учетом почвенного слоя, в котором находится яма - 1,18 м. Стенки ровные, почти отвесные Верхнее светло-серое заполнение своеобразной линзой в центральной части ямы вклинивалось на 0 ,1 2 - 0.16 м, а далее шло более гумусированное заполнение На глубине 0 ,57-0 .6 м от уровня материка выявились деревянные конструкции, подвергшиеся воздействию огня Конструкция представляла собой раму (ящик), перекрытый сверху крышкой Высота рамы 0 ,18-0,2 м, ширина ее 0 ,4 -0 ,44 м, толщина сохранившихся плах 0,04- 0.05 м, Крышк т е стенки рамы практически вплотную примыкали к материковым стенкам сохранилась значительно хуже. О т нее остался лишь угольный слой т°лщиной 0,04-0 ,05 м, да и то не по всей поверхности. В заполнении, между •Фишкой и материковым полом, на котором лежал погребенный, встречено рачительное количество угольков. На самом полу, под погребенным, встречены вДы какой-то подстилки, так ж е вперемешку с угольками (рис.З). , Деревянном перекрытии рамы стоял маленький лепной глиняный сосудик 3,1; рис.8,3) Он довольно грубой и небрежной работы, коричневого обжига, с иаслСепение было открыто сотрудником Государственной инспекции охраны историко-культурного уНи_е*ия Воронежской области К Ю.Ефимовым. Раскопки проводились экспедицией Воронежского еерситета (рук. И.Е.Сафонов, В Н Ковалевский) м . - тя Л\ народный центр хачапоне()с

Ähnliche Einträge