Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи
Комплексний аналіз лаконічних відомостей джерел дозволяє висловити припущення, ідо у межиріччі Серета, Дністра та Нижнього Дунаю у період розвинутого Середньовіччя мешкало значне за чисельністю осіле населення, яке перебувало у взаємодії як з державами Східної і Центральної Європи, так і кочівниками...
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України
2009
|
| Schriftenreihe: | Хазарский альманах |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/171591 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи / О.Б. Головко // Хазарский альманах. — 2009. — Т. 8. — С. 147-169. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-171591 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1715912020-09-28T01:25:16Z Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи Головко, О.Б. Статьи и публикации Комплексний аналіз лаконічних відомостей джерел дозволяє висловити припущення, ідо у межиріччі Серета, Дністра та Нижнього Дунаю у період розвинутого Середньовіччя мешкало значне за чисельністю осіле населення, яке перебувало у взаємодії як з державами Східної і Центральної Європи, так і кочівниками Північного Причорномор’я. У XII — першій половині XIII ст. представники цього населення згадуються за назвами “берладників”, "бродників", “подунайців", “галицьких вигінців”. У період правління галицьких князів Володимира Володаревича, Ярослава Володимировича та Романа Мстиславича згаданий регіон знаходився під контролем Галицького (Галицько-Волинського) князівства, а в першій половині XIII ст. на нього намагається поширити свій вплив Королівство Угорщина. Комплексный анализ лаконичных известий источников позволяет предположить, что в междуречье Серета, Днестра и Нижнего Дуная в период развитого средневековья проживало значительное по численности оседлое население, которое пребывало во взаимодействии как с государствами Восточной и Центральной Европы, так и кочевниками Северного Причерноморья. ВХИ - первой половине XIII вв. представители этого населения упоминаются под названиями «берладников», «бродников», «подунайцев», «галицких выгонцев». В период правления галицких князей Владимирка Володаоевича, Ярослава Владимировича и Романа Мстиславича рассматриваемый регион находился под контролем Галицкого (Галицко-Волынского) княжества, а в первой половине XIII в. на него пытается распространить влияние Королевство Венгрия. According to the complexus analisis of laconic evedences of sources We can believe that on territory between rivers Seret, Dnister and Low Danub the significant settled population lived at the Medival times which had the contacts with the states of Eastern and Central Europe and also the nomads of the Northern Black Sea region. In XII - first half of XIII century these people were known as the “Berladniks”, "Brodniks”, Podunaytsy”, "Galtski Vygoncy”. During the rulling of Galtsia princes Vladymir Volodarevich, Yaroslav Vladimirivich and Roman Mstislavich the jfnentioned region was under the influence of Galitsia principality but in the first half of XIII century AD the Hungarian Kingdom craved for the influence under it. 2009 Article Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи / О.Б. Головко // Хазарский альманах. — 2009. — Т. 8. — С. 147-169. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. XXXX-0128 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/171591 uk Хазарский альманах Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Статьи и публикации Статьи и публикации |
| spellingShingle |
Статьи и публикации Статьи и публикации Головко, О.Б. Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи Хазарский альманах |
| description |
Комплексний аналіз лаконічних відомостей джерел дозволяє висловити припущення, ідо у межиріччі Серета, Дністра та Нижнього Дунаю у період розвинутого Середньовіччя мешкало значне за чисельністю осіле населення, яке перебувало у взаємодії як з державами Східної і Центральної Європи, так і кочівниками Північного Причорномор’я. У XII — першій половині XIII ст. представники цього населення згадуються за назвами “берладників”, "бродників", “подунайців", “галицьких вигінців”. У період правління галицьких князів Володимира Володаревича, Ярослава Володимировича та Романа Мстиславича згаданий регіон знаходився під контролем Галицького (Галицько-Волинського) князівства, а в першій половині XIII ст. на нього намагається поширити свій вплив Королівство Угорщина. |
| format |
Article |
| author |
Головко, О.Б. |
| author_facet |
Головко, О.Б. |
| author_sort |
Головко, О.Б. |
| title |
Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи |
| title_short |
Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи |
| title_full |
Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи |
| title_fullStr |
Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи |
| title_full_unstemmed |
Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи |
| title_sort |
літописна берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій центрально-cxіднoї європи |
| publisher |
Інститут сходознавства ім. А. Ю. Кримського НАН України |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Статьи и публикации |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/171591 |
| citation_txt |
Літописна Берладь на кордоні землеробської та кочівницької цивілі3ацій Центрально-Cxіднoї Європи / О.Б. Головко // Хазарский альманах. — 2009. — Т. 8. — С. 147-169. — Бібліогр.: 59 назв. — укр. |
| series |
Хазарский альманах |
| work_keys_str_mv |
AT golovkoob lítopisnaberladʹnakordonízemlerobsʹkoítakočívnicʹkoícivílí3acíjcentralʹnocxídnoíêvropi |
| first_indexed |
2025-07-15T07:25:40Z |
| last_indexed |
2025-07-15T07:25:40Z |
| _version_ |
1837696906515447808 |
| fulltext |
*Хазарский альманах", том 8. Харьков 2009 147
О.Б. Головко
Л1Т0ПИСНА БЕРЛАДЬ НА К0РД0Н1
ЗЕМЛЕРОБСЬКО! ТА К0Ч1ВНИЦЬК01
ЦИВ1Л13АЦ1Й ЦЕНТРАЛЬН0-СХ1ДН01
СВРОПИ
Вщносно XII ст. КиТвський л1топис деюлька раз1в розповщае про
загадкових берладниме, яю пщ час конфл1кту галицьких княз1в
Володимира Володаревича та 1вана Ростиславича прийшли на
допомогу бстанньому [Полное....т. 2, с. 496-^98, 519]. Протягом
воке тривалого часу в науц! не црипиняеться дискуая з приводу як
самих берладник!в, так i земл!, де вони мешкали - Берлад1 [Котляр,
1966; Рабинович, 1999; Коновалова, Перхавко, 2000; Шушарин,
1972; Шушарин, 1978; та Ы.]. З’ясування цих питань науковцями
пов’язуеться з роэв'язанням загальноТ проблеми функцюнування
( в причорноморських степах остого (некоч1вницького) населення
в добу виникнення та юнування де ржави !мперського типу Русь,
«в згодом давньоруських княз1вств удтьноТ доби [Волынкин, 1949;
1Пр1цак, 1965; Котляр, 1969; Павлов, 1983; Козловский, 1985, с. 62-
171; Бубенок, 1997; Бубенок, 2004; Головко, 1991; та iH.). Розгляд qiei
проблеми б вкрай важливим як для вивчення тогочасних сустльно-
:пол(тичних процеав у Сх1дн1й Geponi, так i ретроспективного
[розгляду середньов1чноТ icTopii степового населення п1вдня
сх!дноевропейського регюну. В загальнотеоретичному плаж анал1з
t ц!еТ теми в ycix ft аспектах з врахуванням впливу географ1чного
\ середовища, господарського розвитку е необхщним для доел щження
(Проблеми Великого кордону, взаемин землеробськоТ та коч1вницькоТ
|ЦИвт1зац1й [Дашкевич, 1989; Дашкевич, 2000; Удальцова, Щапов,
('Гутнова, Новосельцев, 1980].
I , Гострота i тривал!сть науковоТ дискуси' багато в чому пов язана
э тим, що середньов1Чне минуле Карпато-Дунайського резону
.Ясно пов’язане з icTopieto П1вденно> Pyci, Корол1вства Угорщина,
Болгарського царства, В1занлйськоТ iMnepiY та коч1вниюв
[Причорноморських CTenie. Анал1з повщомлень XII ст. про Берладь
$ берладниюв евщчить, що Берладь - це територ1я межир1ччя
[середнього та нижнього Днестра, середнього та нижнього Пруту та
148 Международный центр хазароведения
нижнього Дунаю. IcTopiio Bepnafli та берладнимв не можна зводити
ш ьки до под|й середини XII ст., як вважають деяю науковц!.
Розгляд проблеми специфш розвитку ocinoro населения
причорноморських cTenia потребуе всеб1чного анал1зу широкого кола
юторичних фактор1в, у тому числ1 взаемодм природно-географ1чних
i сусптьно-пол1тичних умов розвитку людства, станово-класовоТ i
державноТ структур тодшнього сусгмльства, законом1рностей його
зовн(шньопол!тичноТ д(яльност1 i етжчноТ еволюцн, врахування
релтйного фактору та вивчення щеологи тогочасного св!ту.
Близькють населения Карпато-Дунайського репону до краТн
Центрально! европи, певний зв’язок ocinoro населения стетв з
Руссю зумовлюе потребу розгляду його icTopii на фон1 i з урахуванням
процеав, ям вщбувалися у слов'ян СхщноТ бвропи, в Угорщиы,
Болгари, В1зант1йсьюй iMnepi'f, а також icTopii кочових племен
Причорномор’я. Ясна pi4, умови життя слов’ян та представнимв
1нших e T H o c iu що не були коч1вниками, в люов1й 3 o h i i в степах
були р1зними.
Однозначно, що на вказане населення ютотно впливав природно-
географ1чний фактор. Тому представники некоч!вницького населення
степу не ттьки пристосовувалися до життя в ньому, a i переймали у
коч1вниюв neBHi культурно-господарсью традици.
Отже, степова зона з и родючими чорноземами, багатими рибою
та дичиною р1чками i плавнями, рясними луками, яю протягом
стол1ть використовувалися для розвитку скотарств, пост!йно
привертала увагу землеробського населення Pyci. Проте, як
в1домо, появ1 тут сталого хл1боробського населення перешкоджала
слабка ландшафтна захищенють переважноТ частини репону
вщ можливих напад1в коч1вниюв. Причорноморськ1 степи були
складовою частиною величезного евразмського степу, що тягнувся
вщ niBHi4HOi КореТта Маньчжурп до Паннонмта Балкан. Тут пост!йно
мешкала величезна юльюсть коч1вницьких об'еднань, котр; час вщ
часу зм!нювали.традиц1йн1 райони свого перебування та кочування.
На специф1ку району межир1ччя Серету та Днютра впливало те,
що фактично BiH знаходився на цив^зацшнм межк На схщ aifl
цього perioHy володарювали коч1вники, на захщ та твденний зах1д
функцюнували державы оргамзми (перш за все Полыда, Угорщина,
Болгар1я, В1занля), яким перюдично приходилося вщбиватися BiA
HanafliB гунжв, aeapie, yrpie, печенИв, торюв, половив тощо.
В л1тератур! вже доведено, що в степу життя населення
эдшснювалося за певними законокфностями, юнувала система
opraHiaauii сусшльно-господарського життя. Перебування i
контроль певних територ1й коч1вниками призводило до потреби
у створенн1 спещальних управлтських структур, для населення
CTeniB важлиае значения мало формування власноТ державно-
пол1тичноУ оргажзацм- гаранту полкичноТ стабтьност1 в розвитку
сусптьства. Так наявжсть такоТ' стабтьност1 у геродотов1 часи
сприяла виникненню значних apeanie землеробства ск!ф1в у
степов^й 30Hi Поднтров’я [Народы..., 1982, с. 107,119].
CaMi коч!вники в умовах стаб1льного перебування у б1льш-
менш постмних зонах кочування не лльки прагнули до здйснення
вмйськових напад1в на землеробсью народи, a i були защкавлеж
(лритому, що захоплення вмськовоТ здобич1 було важливим
елементом Тх юнування!) у ticHin господарськш взаемодп з
землеробами, пщтриманн1 з ними торговельних зв’язюв. I, нареигп,
безпосередньовзон1мешканнякоч1вниювюнувалиареалимешкання
осшого населения, яке займалося ремеслами, мисливством,
риболовством, промислами, i щ спшьноти були в цшому складовою
коч1вницьких соцюпол1тичних формувань. Taxi поселения ч1тко
визначаються nifl час археолопчних дослщжень пам яток на piKax
Оверський Донець, Джпро, ГИвденний Буг, Днютер, та ih .
У перюд Великого переселения народ1в (IV-VI ст.) в
причорноморських степах з'явилися слов’янсью (анти) i менш! за
чисельнютю германсью землеробсью плем1нж об’еднання (готи).
Пор1Внюючи умови життя спов’ян-венед1в i кочових племен сармат1в,
римський юторик Корнел1й Тац1т зазначав, що nepuji «швидше
Ыдносяться до германце, бо споруджують будинки, носять щити
I пересуваються п!шки j при цьому досить швидко, вс!м цим вони
; вщр1зняються в!д сарма^в, котр| проводять життя в кибитках та на
конях» [Тацит Корнелий, 1968, с. 373]. Нв перебтыиуючи р1вень
розвитку слов’янського сусп1льства uieY доби, все ж необхщно
вказати, що у бшьшост1 тодшжх епютолярних пам’яток b ih
аанижуеться, осюльки автори цих джерел (римляни, в1зант1йц()
оцЫювали слов'ян з позицм власних &льш розвинутих цивт1зац1й
{Королюк, 1973, с. 197-199; Литаврин, 1986, с. 369-382].
f Сучасн1 дослщники ще не дмшли до одностайноТ думки щодо
|снування державност1 у слов’ян (ант!в). Згадка гЪтського icrapHKa
. Иордана про антського царя Божа та амдесят стар!йшин все ж таки
ЦДае можпивють робити висновок, що в антському союз1 слов'ян, який
"Хазарский альманах", том 8. Харьков 2009 149
150 Международный центр хазароведения
виник на територи Причорномор'я, вже зароджувалася княэ1всько-
дружинна система - майбутня основа мехажзму управляя держави
[Иордан, 1960, с. 115]. Визнання авторитетними науковцями
факту юнування елемент1в державносП у коч(вник1в гунн1в, KOTpi
знаходилися на значно нижчому р!вн! суспшьного розвитку, жж
германий та слов’яни, дае пщставу для висновку, що у ант1в була
протодержава на зразок «варварських» корол1вств ЗахщноУ €вропи
V -V II I ст. [Корсунский, Гюнтер, 1984, с. 105-116].
Виходячи з розробленоТ росмським юториком та археологом
€.О.Шинаковим квал1фжаци ранньополггичних, ранньодержавних
утворень, можна говорити про !снування тод1 у перерахованих
вище народ1в державницьких формувань двохр1вневого типу. ГИд
останн1ми розум1ються так1 формування, в яких вщбувалося р!зке
вщокремлення з основноТ маси населення етнопол1тичноТ сптьносп
пажвноТ веревки, проте переважна частина населення не зазнавала
ще сильного податкового тиску з боку першоТ [Шинаков, 2000, с. 21-
25].
Обставини перебування анлв у степах Причорномор’я були
складними внаслщок конфл1кт!в э готами та гуннами. Тод1 п!д час
складних м1фац1йних та демограф1чних процеав IV—VI ст. П1вн1чне
Причорномор'я було своерщною «чашею», де «зливалися»
та «змшувалися» pisHi за етжчним походженням та культурно-
господарським типом господарювання племена з р!зних pertoHie
евразм. Знаковим було те, що укра'шськ1 земл! вщ1грали в добу
Великого переселення народе» визначну роль в становленн! новоТ
ранньосередньов1чноТ Свропи. KpiM згаданих державних формувань
ант1в i ryHHie, саме на територи У краж i вщбувався важливий етап
пол!тично1 консолщацн голв, алан!в i протобулгар. Готи згсщом
створили деюлька власних державних формувань, у тому числ1 в V
ст. своТ держави на Апенжнському та Шренейському гнвостровах, а
алани разом з вандалами розбудували Вандало-Аланську державу
в П1вжчно-закщжй Африцг Шзнше в VII ст. в схщноукраТнських
землях виникла держава протобулгар - Велика Булгар1я на чол1 з
ханом Кубратом. Пюля розпаду останньо! значна частина булгар
вщкочувала на Бал кани, a iHLiia - в сере дню теч1ю Волги, де виникла
IX держава - Волзька Булгар1я.
BVII-V lllcT .n iflTH C K O M коч1вник1в (особливо aeapiB та протобулгар)
слов’яни-анти змушеж були покидати степову та л!состепову зону
та переселятися в люостепову та люову зони СхщноТ €вропи або
"Хазарский альманах", том 8. Харьков 2009 151
на Балкани. L|i перегшщення вщбувалися в 1сторичному 4aci досить
цовш ьно, осюльки i на Балканах, i в П1С0В1Й cMyai Схщно? Свропи
слов'янам доводилося долати onip мйсцевого населення. Зокрема,
словянам в люов!й смуз! прийшлося вступати у взаемод1ю з угро-
1ф|нським та балтським населениям. В Причорномор'Т певна частина
слов’ян залишилася, хоча на меж1 VI - VII ст. внаслщок утворення
р Паннонм агресивного Аварського каганату, а в межир1чч1 Днйпра
I Волги Велико)' Булгари, пол!тичне формування ант!в припинило
свое юнування [Avenarius, 1985, с. 1021-1032].
i В друпй половим VII ст. у ГИвденно-Сх1дн1й Geponi виникае
нова етноюторична ситуафя, зумовлена утворенням в низинах
|Ропги i П1вн1чного Кавказу Хозарському каганату. Питания про
роль ХозарськоТ держави в idopiT Сх!дноТ Свропи тривалий час
0уло предметом гострих суперечок i лерекручень, пов’язаних
часом з далеко ненауковими обставинами, проте теля виходу в
!останж десятил1ття низки вкрай важливих дослгджень е шдстави
'Нвзаперечно вважати, що Хозар1Я вщШрала важливу роль за доби
|<»редньов1ччя у лол'гтичному nocTyni Центрально-Схщног Свропи
(Артамонов, 1962; Новосельцев, 1988; Гадло, 1979; Ludvig, 1982;
[т а IH.].
Взаемовщносини Хозарського каганату з слов’янськими
племенами були досить складними. В VII - перилй половин} VIII
СТ. хозарсью володар1 поширили сферу свого впливу на схщну
мастину слов’янських племен CxiflHoi Свропи. Водночас в цей же
час ф1ксуеться лрисутнгсть значного слов'янського населення на
ДНюровському Правобережж!, особливоу межир1чч1 Прута та Днютра.
Ловить временних niT вщзначае не т1льки ареал Т'х розселення, a i
•гадуе, що гради цих племен улич1в та тиверц1в доходили до Чорного
Поря [Повесть..., 1950, с. 14]. В перилй половин! IX ст. так званий
|»аварський Географ зазначав, що у улич1в цих «град1в» (укртлених
поселень) нараховувалося 140 [Opis..., 1917, 4].
i Необхщно вщзначити, що захщна частина Швжчного
Причорномор'я, особливо ГИвденне Прикарпаття, басейн piK
|Йн1стер та Прут, нижне Подунав'я, були бшьш слриятливими для
^ешкання ocinoro населення, Н1ж центральна та схщна, осюльки
Нвльеф пагорбкуватоТ м1сцевосп дозволяв краще захищатися вщ
1>0Ч1вниюв. Слов'янське населення цього краю знаходилося тут
ГШжче до головного масиву слов'ян (причому не ттьки до схщноТ,
й твденноТ Тх гтки).
152 Международным центр хазароведения
В лггописних памятках фксуються два реГюни розселення
улич1в. Один з них - по ГНвденному Бугу i Днютру до Дунаю, Ыший
- район прописного мюта Переучена (с. Тясмин КиТвськоТ обласл).
У швычних (новгородських) л1тописах згадуеться Переачен як
столиця улич1в, розловщаеться про те, що внаслщок тривалог
боротьби з Руссю в 940 р. улич1 втратили свою столицю i вимушен!
були вдойти з ПотясмЫня вниз по Днтру, а эвщси - на Днютер
[Новгородская, 1950, с. 110.]. Це, однак, не означало повного
переселения уличав з одного ареалу мешкання в Ыший у середин!
X ст., бо, очевидно, залишалися в заэначених резонах, яю обидва
е степовими. Протягом X ст. пщ тиском печенИв, з якими у слов’ян
перше зижнення вщбулося в 915 р., одна частина улич1в була
вимушена вщмти на п1вычний захщ, imua - на Балкани, а решта i
стала складовою ni3Hiiuoro берладницько-бродницького населення
Нижнього Подунав’я та ДнютрОвсько-Серетського межир1ччя.
Пщ 915 р. давньоруський л1тописець повщомляе про появу у
причорноморських степах лечентв,як1 у клали мир зкиТвським князем
(горем [Повесть..., 1950, с. 31]. «Хозарська гребля» на початку X ст.
вже не могла стримувати хвил! коч1вниюв, KOTpi протягом стол(ття
поступово оволодши степами та люостепами по обох берегах
Днтра.
По Mipi формування держави Русь i3 центром у Kneei
спостер1гаеться прагнення 1Т володар1в не лльки приеднати до себе
слов'янське населення люостеп1в та nicie, а узяти пщ контроль
твденн1 ареали Швшчного Причорномор'я. Природно, що не останне
мюце тут мав зайняти репон м1ж Серетом i Днютром. 3 niTonncie
вщомо про такий Ытерес до Швн1чно-Захщного Причорноморя з
боку адмЫютрацГ! Олега, який воював з уличами та тиверцями
«... а с уличи и теверци имяше рать» [Повесть..., 1950, с. 21]. В
907 р. тиверц1 разом з хорватами та дул1бами були союзниками
Олега nifl час його вщомого походу на Константинополь [Повесть.. .,
1950, с. 20; Фроянов, 1980, с. 23-24; Сахаров, 1980, с. 99-100].
Район нижнього Дунаю був предметом пщвищеноТуваги киТвського
князя Святослава 1горевича. Бшьш того, саме цей князь прагнув
зробити цей регЧон центром своеТ величезноТ державичмперн. На
таке ркиення, BiporiflHo, вплинула та обставина, що саме сюди
в Друпй половит X ст. i перейшла на постмне мешкання значнэ
частина схщнослов'янських племен улич1в та тиверц1в. П1энйие
на початку XI ст. ця територ1я була захоплена разом з територ1ею
"Хазарский альманах", том 8. Харьков 2009 153
дунайськсн Волгари в1зантшцями.
Попри гегемон^ в Дунайсько-Днютровському perioHi печенюв,
Торк1в, а згодом половив присутнють некоч!вницького населення у
Дунайсько-Карпатському p e r io H i залишалася. На жаль, вщносно
XI ст. про нього не мае Ыформацм у джерелах, але наявнють таких
сещчень щодо XII ст. е аргументом про наступництво населення в
perioHi.
На ме>ю XI - XII ст. на межир1ччя нижнього Дунаю прагне поширити
вллив теребовельський князь Василько Володаревич. Повють
временних л!т у эв'язку з цим повщомляе: «И посем хотел (Василько.
- авт.) есмь переяти болгары дунайскые и посадити я у собе»
{Повесть..., 1950, с. 176]. Теребовельський князь, ймов]рно, прагнув
переселити до свого княз1вства частину слов’янського (колишнього
|улицько-тиверського) населення, що е лопчним, осюльки шша
частина цих племен вже була складовою населення прикарпатських
чкняз1вств Ростиславич1в, у тому числ1 i Теребовельського княз1вства
•Василька. Це було важливо, осюльки мало лщсилити економ1чну та
|м1ттарну силу Теребовельського княз1вства. Дещо ni3HiLue, в 1116
1122 pp. i3 в1занлйцями у межир!чч1 Серету та Пруту веде вмну
(ПиТвський князь Володимир Всеволодович Мономах. Зокрема, пщ
j1116 р. киУвський князь «посажа посадники по Дунаю» [Повесть...,
(195G, с. 201; Пашуто 1968, с. 187; Горский, 1987, с. 323-325],
иосилае скэди воеводу Фому Ратиборича. Центром подунайських
jwicr тод| був Доростол (Дерестер, Дерестра, Cinicrpifl).
} В 20-х роках XII ст. спостерггаеться певна актив1зац1я коч1вниюв
У Прутсько-Днютровському межир‘1чч1, що призвело до деякого
!зменшення тут ocinoro населення [Князький, 1997, с. 91], лроте вже
Р 30-х роках матер1али археолопчних дослщжень дають вченим
Вггави стверджувати про значне посилення м1грацГГ слов'ян
овж Днгстра на пгвдень [Моця, 2000].
^MOBipHo, саме тод! вщбуваеться esarani зростання чисельносл
,1«лов’янського населення стеловоТ зони Причорномор’я, особливо
}Це стосувалося Карпато-Дунайських земель, де у пагорбов1й та
pf горислй мюцевост1 можна було створити для себе умови для
^вхисту вщ коч'гвниюв, як! часто проходили через басейн Днютра
Пруту, прямуючи на Балкани. Осюльки в друлй чверл XII ст.
?Постер1гаеться процес Ытеграцп населення Прикарлаття, що
Раввршилося виникненням на початку 40-х роюв XII ст. об'еднаного
алицького княз1вства, е пщстави думати, що тод! значна частина
154 Международный центр хазароведения
земель в середньому та нижньому межир1чч1 Прута i Днютра аж до
нижнього Дунаю попала гпд контроль ГалицькоТ земл1-княз1вства.
Аргументом цього е те, що населення цього межир1ччя в цей час
стае активним учасником пол1тичних подш в прикарпатському
краТ.
В середин! XII ст. джерела розповщають про активну участь у
боротьб1 м1ж галицькими князя ми Володарком Ростиславичем та
1ваном Ростиславичем так званих берладниюв на боц1 останнього.
Берладь, в1ропдно, - це i була територ1я межир1ччя середнього та
нижнього Днютра, середнього та нижнього Пруту та низин Дунаю.
Анал1з вщносно невелико! мформацП' дозволяв зробити висновок,
що ця територ1я в XII ст. перюдично знаходилась в р1зн!Й cTyneHi
эалежност1 вщ сусщжх держав - швденноруських княз1вств, BiaaHTiT
та Болгарп. В1ропдно, що icropiio Берлад1 не можна зводити, як
вважають деяю науковц1 [Котляр, 1966, с. 21-22; Князький, 1997, с.
201], ттьки доподт середини XII ст., коли в джерелах розповщаеться
про участь берладниюв у вмнах князйв !вана Ростиславича проти
Володимирка Володаревича, а згодом Ярослава Волсщимировича
[Коновалова, Перхавко, 2000, с. 71-74; Майоров, 2001, с. 211-240].
Взагал! е лщстава вважати, що дунайсью MicTa берладниюв
перюдично належали в XII ст. Вйзантм або руським князям,
можливо ж частина i'x знаходилась пщ впливом Pyci, а частина
перебувала пщ владою в1занлйц1в. Вщомо, налриклад, що в
1162 p. iMnepaTop МануТ'л Ko m h Ih дав синам суздальського i
киТвського князя Юр1я Довгорукого Васильку та йога братам
чотири MicTa по Дунаю: «...и дасть цесарь Василкови в Дунай 4
городы» [ПСРЛ..., Т.2, с. 519]. Через три роки до Галича прибув
двоюрщний брат МануТ’ла Комшна Андронк, якому вже князь
Ярослав Володимирович надав для пщтримки яюсь мюта. 6 eci
пщстави думати, що це були також подунайсью в район) Добрудж!
вол од Ын я берладниюв [Полное..., Т.2, с. 521].
У друпй» половив 1144 р. в Галич1 спалахнув бунт, учасники
якого виступили проти Володимирка на пщтримку звенигородського
князя 1вана Ростиславича. G eci пщстави думати, що цей виступ
був в значнш Mipi спровокований кигвським князем Всеволодом
Ольговичем. 1вану Ростиславичу у боротьб1 з Володимирком
надали допомогу берладники - слов’янсью мешканц1 Днютровсько-
Дунайського межир1ччя, земл1 яких знаходились пщ певною
залежнютю вщ Галичини. С свщчення, що сам 1ван Ростиславович
^Хазарский альманах", том 8. Харьков 2009 155
г'1.
Иезпосередньо вожэдв цими землями в 30-х роках XII ст. [Рапов,
Й977, с. 75; Рабинович, 1999]. Л.В.Войтович вважае, що л1тописна
агадка про князювання 1вана Ростиславича у Звенигород! на
Початку 40-х роюв XII ст. стосуеться не Звенигорода на р. Бтц|,
0 Звенигорода на р. Дн1стр!, який зна ходи вся м1ж гирлами Серета
да Збруча, тобто ареалу знов-таки Карпато-Дн!стровського репону
;(Войтович, 1996, с. 60].
У Боротьба з Володимирком заюнчилася для 1вана невдачею. «В
то же веремя послашася Галичане по Ивана по Ростиславича в
Звенигород и въведоша к собе в Галичь. Володимир же слышав,
свкупи дружину и лрииде на нь к Г аличю и ста около города...
. и побиша у Ивана дроужины много». Зазнавши н ев дач! 1ван
Ростиславич вимушений спочатку вщлравитися на твдень, де,
'вочевидь, xotIb знайти пщтримку у берладниюв, a полм знайшов
лритулок у кшвського князя Всеволода Олеговича, суперника
♦Володимирка галицького (« ...и пробеже сквозе полк к Дунаю и
оттуда полем прибеже ко Всеволоду Киеву») [ПСРЛ ..., Т.2, с. 319].
|Ц|кавою в плаж аналйзу цих подт е Ыформац!», яка збереглася у
В.Н.Татищева про те, що в 1144 р. Володимирко воював з болгарами
!та в1зант!йцями i «обладав всеми грады до Дуная» [Татищев, 1963,
[С. 158], тобто лщкорив берладницью землк Через деякий час 1ван
Берладник знову почне боротьбу за Галич, на цей раз вже з сином
/Володимирка Володаревича Ярославом. В друпй половин! 50-х
роюв 1ван Ростиславич, який тривалий час перебував у вигнанн!,
починае готуватися до в1йни проти нового галицького князя Ярослава
'Володимировича. В цьому йому допомагае новий киТвський князь
Ьяслав Давидович. В киТвському л1топису розповщаеться, що,
Довщавшись про небезпеку з боку 1вана Ростиславича, князь
Ярослав запрошуе на допомогу не лльки руських, a i польських
*няз1в, а такожугорського короля Гезу II.
В 1158 р. 1ван Берладник 3i6pae в Подунав’Т велике вмсько з
берладниюв та половив. Лтопис повщомляе, що перших в йога
ййську було 6 тисяч. Похщ було розпочато, вмсько князя 1вана
Д»йшло до галицького мюта Кучелмина, де йога прихильно зустрто
, Мсцеве населення. Таке ж ставлення до Берладника було i в Ушиц1,
®ле до cTiH MicTa ще до лрибуття берладницько-половецького
®1йська пщмшло вмсько Ярослава. Л1тописець повщомляе, що nifl
.Час облоги нимало мешканщв Ушиц! nepe6imo на 6iK 1вана. Але
непаразди м1ж 1ваном та йога степовими союзниками вимусили
Берладника вщступити.
1ван Ростиславич приТхав назапрошення 1зяслава Давидовича до
Киева, a noTiM князь 1зяслав почав вмну проти Ярослава, вимагаючи
волод1нь для Берладника. Важливо, що 1ван Ростиславич в цей час
отримав зв1стку вщ галичан: «Топико яви стягы, и мы отступим
от Ярослава» сквозе полк к Дунаю и оттуда полем прибеже ко
Всеволоду Киеву») [ПСРЛ ..., Т.2, с. 497]. Ця Ыформац1я е ще одним
доказом серйозних суперечностей, що юнували в галицькому
сусшльствк Щоб не повертатися до uiei теми, зазначимо, що в 1161 р.
1ван Ростиславич помер у в1зант1йському m icti Солуж (Фесалонках).
Л1топис передав TOfliLUHi чутки, що князя було отруено [ПСРЛ ..., Т.2,
с. 598].
MicTa в rnpni Дунаю були частиною Берлад1, але р1вень
С уС п1ЛЬНО -Л О Л|ТИЧ Н О ГО розвитку ЦИХ M iCT з округою був вищим, жж
Ыших берладських земель. Саме ця частина Берлад1 багато в чому
нагадувала за статусом Тмутараканське княз1вство X - XI ст. Тут
юнували достатньо розеину^ державницью 1нститути, в етжчному
плаж, кр1м слов'ян, в цьому apeani мешкало чимало !нших
угруповань, per'ioH був вщдалений, а часом вщ1рваний в!д o c h o b h o i
територм Pyci.
Саме поява тут 1вана Берладника, Ыших княз1в дае пщстави
думати, що по крайнш Mipi та частина оерладницькоТ земл1, яка
знаходилася в низинах Дунаю i де розм1щалися згадан1 вище
дунайсью MicTa, була довол1 розвинутим пол1тичним утворенням,
чимось по функцюнальному р1вню близьким доуд1льного княз1вства.
Ми можемо у певжй Mipi погодитися з Р.А.Рабиновичем, який саме
цю територ!ю вважае найбтыи розвинутою частиною Берлад1
[Рабинович, 1999].
В цшому Берладницьке утворення не було компактним по
територм. Вочевидь, що л^описна Берладь не охоллювала
всю територ1ю Карпато-Дунайських земель, де мешкали c x iflH i
слов’яни. Ця територ1я не була компактно заселена ними, а саме
заселения мало дисперсний, ареальний характер. В ц1лому за
своТм лол^ичним розвитком Прикарпатсько-Дунайсью земл1
були у nopiBHAHHi з головними («класичними» за р1внем розвитку)
землями Pyci у певнм Mipi своерщною слов’янською «вольницею»,
тобто TepnTopieio , куди переселялося схюнослов’янське населення
з niBH04i i яка в значим своТй частит не мала у достатки M ip i
розвинутоУ пол1тично1 оргажзацГг. Проте по M ip i сусптьного поступу
156 Международный центр хазароведения
^Сазарский альманах", том 8. Харьков 2009 157
I1' .... '
ф цих районах вщбувалася сощальна стратиф1кац1я, виникали
рргани пол1тичного управляя, тобто йшов процес становления
доасово-становоУ системы. Поряд з цим уявлення юториюв, що вся
1церитор1я Берлад1 з ТУ населениям була давньоруським княз1вством,
нее в достатжй Mipi точним [Тихомиров, 1953, с. 209; Мохов, 1966,
С. 49-52; Пашуто, 1968, с. 194; та iH.]. Другим районом Карпато-
Дунайських земель, де мешкали cxiAHi слов'яни, було Середнс
Поднютров'я, яке тягнулося до твденноУ частини Теребовельського
краю ГалицькоУ землк Вщносно XIII ст. саме до цього репону
/мтописець використовуе назву «Пониззя» [ПСРЛ .... Т.2, с.с750].
Анал1з джерел дае пщстави думати, що в часи найбтьшоТ
M0 ryTH0CTi Галицького князйвства пщ час правл1ння князя
Володимирка Ростиславича та особливо Ярослава Володимировича
Рсмомисла Берладь разом з Чншими Карпато-Дунайськими
землями леребувае в залежност1 вщ Галича. Автор «Слова о полку
(ropeBiM» писав, що Ярослав галицький поширював свою владу
на Карпато-Днютровський регион до Дунаю: «Гэличкы Осмомысле
Ррославе! Высоко седиши на своем златокованнем столе, подпер
воры Угорскыи своими железными плъки, заступив королеви путь,
затворив Дунаю ворота, меча бремены чрез облакы, суды рядя до
Дуная» [Слово..., 1950, с. 22].
Сии Ярослава Осмомисла Володимир (1189-1199 pp.) не був
на загальноруському piBHi лотужним князем. До влади у Галич1 BiH
прийшов завдяки тдтримц1 германського iMnepaiopa Opwpixa I
Барбароси за вшськовою допомогою польського князя Казимира
Н Справедливого. Bin був пщ оп1кою спочатку суздальського князя
Всеволода, а в середин) 90-х роюв киУвського князя Рюрика
Ростиславича. С пщстави думати, що в його правл1ння вплив Галича
в низинах Днютра та Дунаю послабився, що лозначилося на noniTnqi
■нязя Романа Мстиславича, який в 1201 та 1203 pp. здмснив два
Переможж походи лроти половщв. Пюля зайняття в 1199 р. Галича,
а в 1201 р. Киева Роман багато уваги придшяе степовм пол1тицк
Про похщ Романа Мстиславича проти номад1в взимку 1201-
1202 р. суздальський л1тописець повщомляе лакожчно, але досить
эмютовно: «Тое же зимы ходи Роман князь на Половци и взя
веже Половечьскые и приведе полона много и душь хрстьянскых
множство от полони от них» [ПСРЛ..., Т.1, с. 418]. «Вежами» в
Давньоруських лгописах називалися мюця слйбищ коч1вниюв, в
Даному випадку мюця fx постмного перебування, ceoepiflH i пол1тичж
центри степовиюв.
В той час половецью орди вже ч1тко роздшилися на два
угруповання: донських i днтровських половив. Протягом XII ст.
об’ектом поход1в руських княз1в часлше всього були зимовища
донських половив на р. С1верський Донець. Проте на меж1 XII - XIII
ст. пюля смерт1 хана Кончака боротьба з ними вже припинилася.
С eci пщстави гадати, що Роман в 1201-1202 pp. завдав удару по
днтровським «вежам», яю знаходилися в низинах Джпра, в так
званому Лукомор'Т. Саме звщси половц1 ходили в низини Дунаю
та на Балкани. Похщ Романа об’е1сгивно був дуже важливим для
нормал|’зацГ| ситуацП' на твденному нордош Pyci, створювалися
умови для припинення руйн!вних напад1в коч1вник1в.
В 1203 р. до Суздаля лрийшло посольство вщ Романа з
пропозищею до Всеволода слрияти вщновленню мирних вщносин
м1ж галицько-волинським i чернювськими князями. Через деякий
час тггз угода була укладена. Наслщком умтоУ дипломати
Р ом '-d стало створення велико! коалМТ руських княз1в проти
половц1в. Серед них, зокрема, л1толис згадуе, кр1м Романа, Рюрика
Ростиславича, переяславського князя Ярослава, сина Всеволода
суздальського, плем1ннигав Рюрика Мстиславич1в. Похщ взимку
1203-1204 р. завершився великою перемогаю. «И взяша Рускии
князи попону много, и стала и заяша и возвратиша во свояси с
полоном многим»[ ПСРЛ .... Т.1, с. 419].
Однозначно, що i цей похщ мав велике значення як для
В1зант1йськоУ iMnepii, так i для населення Балкан та Карпато-
Дунайського репону. В1йськов1 кампани князя Романа Мстиславича
не тшьки пщсилили вплив Галича в прикарпатсько-дунайському
perioHi, a i фактично врятували Константинополь вщ захоплення
його коч1вниками. Не випадково, що ц1 дГг' Романа Мстиславича
знайшли позитивну оцжку у прац1 в1занлйського хронюта H ikith
Хон!ата [Хониат, 1862, с. 245-246].
На початку XUI ст. низини Дунаю стають незалежними вщ Галича,
а л1вн1чна частина Карпато-Днютровського рег'юну (середина
течи' Дтстра) леретворилася в автономне в cwiafli Галичини
формування - Пониззя. Поступово значення останнього ареалу
в скпад1 Галичини зростае, а до його складу переходить частина
колишнього Теребовельського княз1вства. Зазначимо, що в XIII ст.
центром Пониззя було Micro Бакота.
Наприюнщ XII - на початку XIII ст. населення низин Прута та
158 Международный центр хазароведения
Дунаю eiflirpae значну роль i в жигп Волгари. В 1186 р. у виршальних
битвах з в1зант1йськими вмськами активну участь як союзники
болгар, кр1м половецьких загоне, брали яюсь «тавросюфи». Щд
останжми грецький юторик HiKiTa XoHiaT розум1в pycie [Успенский,
1879, с. 33-38]. G пщстави припускати, що цим фактом участь pycie-
подунайц1в у болгаро-в1зантмсьмй в1йн! повнютю не вичерпуеться,
лроте Ыформац1я Ыших в1зант!йських джерел не дае достатньо
чггкоТ картини про етн1чну характеристику союзниюв болгар в мших
егпзодах боротьби останн1х з В1занлйською iMnepieio.
I в наступи часи схщнослов'янське населення Подунав’я
продовжувало активно впливати на nepe6ir noflin у Болгарському
царстваТак,-1207р., за ловщомленням, ГеорляАкропол1та, «на Pyci»
энайшов притулок плем1нник болгарського царя Калояна - 1ван-
Дсень, звщси в1н на 4oni руського та половецького вмська вирушив
до Волгари, зайняв столицю краТни, ставши болгарським царем
1Стоматия... 1978,85-86]. Деяю науковц1 вважають, що 1ван-
нь перебував у Галицькому княз1вств1, однак у давньоруських
релах жяких даних про це немае [Цанкова-Петкова, 1986,
Ж. 71-81]. До того ж у той час в Галичин! в'щбувалася запекла
mciniTHMHa боротьба, i про надання мюцевими володарями допомоги
юолгарському царевичу не могло бути й мови. Тому бгльш в1ропдно,
||цо допомогу JBaHy-Асеию надали слов‘яни-подунайц1 [Котляр, 1966,
[в. 19-20; Павлов, 1983, с. 119].
Подунайське слов'янське населення мало й iHiui назви. 1190 р.
«чорн1 клобуки», звертаючись до князя Ростислава Рюриковича з
Пропозищею розпочати военм ди проти половив, пор1внювали свое
Становище з життям слов’ян на ДунаУ. «...се Поповци сее зимы
•ою ю ть ны часто, а не ведаемь, Подуйцили есм что ли» [Полное...
V Т.2, с. 342]. Натяк «чорних клобуюв» стосувався суверенного
Становища подунайц1в, ям були практично незалежними вщ княз!в
Pyci [Мавродин, 1949, с. 101]. Зазначимо, що iHKonn доля степових
Уфуповань Причорномор’я, що мешкали за coTHi юлометр!в одне
ншого, була тюно пов'язана м1ж собою. Так, у 1188 р. киТвсью
HHfl3i й «чорж клобуки» здмснили сптьний похщ проти зимовищ
«олов^в в Приджпров'У, осюльки основн1 сили K04iBHHKiB в цей час
Лули на ДунаТ [ Полное..., Т.2, с. 659]. Можливо, nonoBui брали у цей
участь у военних д!ях у Болгарн, про що йшлося вище.
4 Ще одна назва Дунайсько-Джстровського населення першоТ
роловини XIII ст. - «выгонцы Галичькыя» - е доказом не т!льки
■*Хазарский альманах", том Я. Харьков 2009 159
160 Международный центр хазароведения
незалежного вщ княэ1вського контролю його юнування, a i вказуе,
що значна частина цього населення переселилася сюди з ГалицькоТ
земл1 в перчлй половит XIII ст. пщ час громадянськоТ в!йни в
ГИвденно-Зах1дн1й Pyci. Це ем1грантське населения, в1ролдно,
мешкало в середшй та нижжй течн Днютра та середжй та нижжй
течА Пруту. 0 пщстави думати, що у цього населення було досить
розвинута станово-класова стратифкащя [Князький, 1990].
Увагу юториюв дуже давно привертае проблема бродниюв,
Ыформацю про яких мютять давньорусью та iH03eMHi джерела
другоТ половини XII - першоТ половини XIII ст. Нин! немае сумжву у
тому, що цей TepMiH охоплював населення переважно слов'янського
походження, що мешкало у своТй бтьшосп в степах Причорномор'я.
Очевидно, це поняття б1льш широке, жж берладники, подунайц!,
«выгонцы Галичькыя», \ мешканц1 фактор1й, розташованих на
берегах «Велиюго Дону» (Оверського Д1нця та нижнього Дону),
Днтра, Джстрн тощо. Майже eci означеж категорм остого населення
причорноморських CTenie у своТй переважжй бтьш осп входили до
складу бродниKiв, що свщчить про сусптьне розмаТття i'x конкретних
фуп у конкретних репонах.
Правда, в niTepaTypi зустр1чаеться думка про те, що бродники
- це лише населення Подунав'я та низин Карпат [ Котляр, 1966, с.
20; Князький, 1990, с. 13]. I жбито, для такого погляду е пщстави,
осюльки в бшьшост1 захщних джерел бродниками названо саме
мешканцгв цього резону. Але, на нашу думку, треба враховувати
те, що автори в1зант1йських, угорських та римських памяток мал и
уяалення лише про найближче до кордожв Тх держав населення
причорноморських CTeniB. Тим б1льше, що ц1 вщомост1 були
лов'язаж з конкретними пол1тичними под1ями. (Bifl0M0CTi папських
булл про бродниюв е вторинними, осюльки Тх автори базувалися
на тформацп з угорськоТ корол1вськоТ' канцеляри). Так, у 1211 р
угорський король Андр1й II надав земл1 в Транстьвани рицарям
Тевтонського ордену, володшя яких досягали земель «Продниюв»-
У 1227 та 1231 pp. римський папа Григорм IX доручив католицьким
MicioHepaM проводити MicioHepcbKy д1яльжсть «у землях половив
i бродниюв (in Cumania et Brodnia terra)», «в областях половив
та бродниюв (in Cumanorum et Brodnicorum provinciis)» [Цит. за:
Шушарин, 1978, с. 40*44].
Для з'ясування питания про район мешкання бродниюв важпиво,
на нашу думку, проанал1зувати нечисленж згадки про них у
давньоруських л1тописах. Так, пщ 1147 р. розповщаеться, що пщ час
щпжусобних чвар, ям призвели до военних дм у В’ятицьюй земл1,
до черн1пвського князя Святослава Ольговича прийшла допомога:
«Бродници и Половци придоша до нього много» [Полное..., Т.2, с.
342].ПщчасЛипицькоТбитви 1216р.м1жволодимиро-суздальськими
цнязями KDpieM i Ярославом Всеволодовичами та новгородським
князем Мстиславом Мстиславичем Удатним пщтримку двом
першим надали «Муромъци, и Бродници, и Гэродчане, и вся сила
Суздальськой земли» [Полное..., Т.25, с. 112-113]. I в першому,
{ в другому випадках бродники - це не мешканц1 якоТсь земл1 чи
мюта. Можна припускати, що вони мешкали поза територ1ями, що
складали державно-адммстративну структуру Pyci. Ясна pi4, що в
першому випадку бродники i половц1 лрийшли з п1вдня, хоча немае
ящстав робити висновок про появу Тх з Подунав’я. Ще в бтьшм Mipi
неможливють останнього стосуеться другого еШзоду. На користь
думки про мешкання бродниюв на дуже широкому ареал1 СхщноТ
£вропи свщчить опис в л1тописах подм, повязаних з першою
цЬоявою монголо-татарських вмськ у Схщнм Ceponi. Вторгнення Тх
до причорноморських CTenie сталося на меж1 1222-1223 pp. Воно,
[безумовно, налякало мюцеве некоч1вницьке населення, осюльки
(Несло катастроф!чн1 наслщки для етнопол(тичного розвитку
ГМвычного Причорноморя. Тому невипадково в давньоруських
Л)тописах з’явилося два дуже важливих свщчення про слов’ян-
степовиюв.
* Пор1вняння текст1в Суздальського та Галицько-Волинського
пггопиав дае пщставу припускати, що пщ час подм 1223 p. pi3Hi
частини слов’янського населення степу опинилися по р1зний б!к
Аротистояння. В posnoeifli Суздальського л1топису повщомляеться,
Що Tofli вщбувся перехщ на 6iK монгол1в бродниюв, воевода яких
Плоскиня люля замнчення битви flonoMir монголам захопити
побудовану на 6epe3i Днтра воТнами киТвського князя Мстислава
фортецю: «Туже и Бродници быша старые и воевода их Плоскыня.
И пгьи окаянный целовав крест ны князю Мстиславу и обема
князема (союзники Мстислава. - О.Г.), яко не избити и лустити
их на искупе, и сългав окаянный, предаст их» [Полное...,Т.1, с.
508]. Бродники, про яких згадуе Суздальський niTonnc, мешкали
■ pehoHi вщ Дону до Днтра. I’m першим загрожувала небезпека з
воку монгол1в, особливо п1сля розгрому десь наприюнф 1222 р.
СХЩного об’еднання половив на чолг з lOpieM Кончаковичем. Тому
"Хазарский альманах", том 8. Харьков 2009 161
162 Международный центр хазароведения
на початку весни 1223 р. вони були вимушеж перейти на 6 iK воропв.
Повщомлення лггопиав про перехщ схщних бродни KiB на б!к монгол1в
ста вся в силу складних обставин i, в1рогщно, носив вимушений
характер. Запоб1гаючи дещо наперед, необхщно зазначити, що
степове населення було вимушене i п!зн1ше, пщ час навали орд
Батия на Схщну Свропу в 1237-1241 pp., йти на пошук взаемоди з
нападниками, щоб уникнути знищення.
Населення ж Придшстров’я та низин Дунаю - «выгонцы
Галичьскыя» пщтримувало коалщю п1вденноруських княз1в.
В Галицько-Волинському л1топису збереглася досить ц1кава
1нформац1я про те, що пюля ршення з’Тзду п1вденноруських княз1в
у Kneei про надання допомоги половцям у боротьб1 з монголами по
flnicTpy назустр1ч з нападниками вирушили «выгонцы Галичьскыя»,
флотил1я яких спустилася у Чорне море, а звщси по flHinpy пщнялася
до noporie: «А выгонци Гавличьскыя придоша ко Днепру (помилка
nimonucy, cnpaedi м-- бути Дмстер. - авт.) и видоша .в море.
Бе бо лодеи тысяща и воидоша во Днепр и возведоша порогы
и сташа у рекы Хорьтице на броду у Протолчи» [Полное...,Т.2,
с. 741]. В текст! пам’ятки Asini згадуються галицью вмська, KOTpi
йшли у noxifl проти монгол1в, проте конкретизац1я «выгонци» дае
пщставу дума и, що тут мова йшла про представниюв населення,
що мешкало в межир1ччя Днютра i Серета, ймов1рно вщомих по
повщомленням XII ст. берладниюв [Мавродин, 1949, с. 105]. Згадка
цього населення, а також бродниюв, що перейшли на 6 iK нападниюв
ще до битви на Калц1, свщчить про значну чисельысть населення
слов'янського походження, що мешкало в степов1й зон1 сучасноТ
УкраТни. В Галицько-Волинському л1топису вщзначено, що у
«выгонцев» було «лодеи тысяча». Хоча це, без всякого сумыву,
переб1льшення, проте можна гадати, що цих берладниюв було
дуже багато. В.В.Маврод1н вважае, що Тх було 35-40 тисяч во'1'HiB,
В.Т.Пашуто - 40 тис. воТыв [Мавродин, 1949, с. 105; Пашуто, 1968,
с. 250]. Можливо, що на вказаних «лодьях» прийшла на твдень i
частина воТн1в-тшц1в i3 Волин1 та Галичини.
Додаткову 1нформац1ю, що розкривае цю тему, дае хронша 1бн-
эль-Acipa, де розповщаеться, що по завершению КалкськоТ битви
яюсь русью купц1 вийшлина кораблях у Чорне море. Скорше за все,
це були корабл1 тих же «галицьких вигонц1в», як! за функц1ею були
купецькими [Сборник..., 1884, с. 27].
Непоодиною згадки в джерелах про бродниюв та берладниюв,
^ виключна активнють у подях 1223 р. свщчить, що пояаа
|0войовниюв у причорноморських степах зачтала, KpiM кочових
цоркських орд, i осте, переважно слов'янське, населення стегив,
руйнувало звичний уклад життя i систему взаемин м1ж слов’янами
та Ышими лредставниками ocinoro населення (до яких слщ вщнести
щлан1в-яс1в). Вщомо, що мешканц1 Болох!вського краю, щоб
уникнути напад1в коч1вниюв, добровшьно погодилися визнати владу
монгольських темниюв, що викликало в 1254-55 pp. похщ сюди paTi
галицького князя Данила Романовича [Полное ..., Т.2, с. 838; пор.
^рушевський, 1905, с. 158-159].
Серед xepiBHHKiB походу «галицьких вигонц1в» (берладниюв)
галицький книжник називае Юр1я Домамерича та Держикрая
Воподиславича. В.В. Мавродин, який недооцжюе р!вень сусптьно-
гкиитичнот стратифшацЬ' та бргажзацм бродниюв, вважае, що тут
мова йде про якихось ватажюв берладницьких загон1в [Мавродин,
1949, с. 105]. 1ншу думку висловлюе О.В.Майоров, який пише,
що згадаш бояри, це власм кер1вники «галицьких вигонц1в» -
Яредставники боярських родин, що втекли з Галича на твдень ще
при Роман1 Мстиспавич1 [Майоров, 2001, с. 447]. На нашу думку, це
cxopiuje за все були галицью воевод и, котрих послав до берладниюв
Мстислав Удатний. Вщомо, що Юр1й Домамерич ni3Hiuie стане
перемишльськмм воеводою, а пюля захоплення Галича угорськими
•йськами в 1227 р. перейде на службу до Данила Романовича.
В лтэпиенш стагп пщ 6762 р. Галицько-Волинського лпт>пису в1н
згадуеться як учасник походу волинськоТ paTi на Польщу.
На початку 40-х роюв деяю говденж володмня Pyci попадають в ту
чи мшу систему залежносл вщ монголie. Особливо тут слщ сказати
про розглянул вище прикордонн! зони, а саме Переяславльський
*1рай, Поросся, Пониззя, земл1 берладниюв та iH. Монгольська ставка
■ СараТ, а також монгольсью военачальники (темники) прагнуть
•зяти ц\ земл1 nifl евм безпосереджй контроль.
Так, в XII ст. населення Дунайсько-Днютровського межир1ччя
энаходилося пщ контролем Галичини. У пору громадянськоТ вмни в
П1вденно-Захщн1й Pyci першоТ половини XIII ст. на частину земель
Карпато-Дунайського регюну посилюе вплив Корол1вство Угорщина
(Шушарин 1980]. Зокрема, з метою посилення контролю на цей
[вреал угорська адм1нгстрац1я, як вже згадувалось, запрошуе сюди з
Палестини рицар1в Тевтонського ордену, яю д1яли тут з 1211 p. i до
середини20-х роювXIII ст. [Codex..., Т.З, v.1, р. 106-108,370]. Рицар1
уХазарский альманах”, том 8. Харьков 2009 163
164 Международный центр хазароведения
поселилися в гнвденно-захщкнй частинн Транстьвани, заснували
тут низку фортець, головним з яких став Крейцбург. Останн1 тут
прагнули створити власну державу, на зразок ti'cT, яку створили в той
час в Прибалтиц1 рицарнмечоносцк Б1льш того, часом вони активно
вмшувалися в пол1тичн1 справи самоТ Угорщини. Така поведЫка
тевтонов викликала велике незадоволення угорського короля
Андр1я II (Ендре, Андраша) i призвела до вигнання хрестоносц1в
з Прикарпатських земель. Вщомо, що в 1228 р. угорський король
здмснив виправу проти половив [Князький, 1997, с. 149-155]. В
той час орда половецького хана Беговарса (Бортца за угорськими
джерелами), яка мешкала десьнаПравобережж1Дн1пра, встановлюе
контакти з угорським двором. Приблизно б тя 1229 р. католицью
мюонери здмснили хрешення хана разом з ycieK) його ордою. На не)'
поширювався вплив католицького епископства, яке в цей час було
створено угорською церквою в Захщному Причорномор’Т [Пашуто,
1966, с. 37-38]. В 1230 р. орда Беговарса допомагала угорському
королю Андр1ю пщ час його вмни з волинським князем Данилом та
йншим половецьким ханом Котяном {«Данил же приведе к собе Ляхы
и Половце Котяневы, а у короля беаху Половци Беговаръсови»
[Полное...,Т.2, с. 761].
У друпй половин! 20-х poKiB XIII ст. в половецью степи проникають
домМкансью монахи, яю заснували в цьому perioHi католицьку
епископ!ю, яка провадила м1сюнерську д1яльн1сть у коч!вниюв
[Codex..., T.3,v.2, р. 398.]. Католицьке епископство, центр якого
знаходився на р. Серет, за повщомленням угорського хронюта
Porepifl, було знищено монголами 1241 р., коли темник «Бохедур
з iHUJHMH вождями переправились через piKy, що мае назву Серет,
вдерлися до волод1нь епископа половецького, у битв1 розбили
його людей та захопили його землю» [Epistola..., 1936, р. 564].
Монгольська експана'я призвела до страшного розорення цього
краю, який попадае nifl впаду степовиюв [Егоров, 1975, с. 33-34;
Коновалова. Пёрхавко, 2000, с. 91]. В 60-х роках XIII ст. ui земл1
опинилися пщ владою хана Ногая. Обезлюднення Прутсько-
Днютровського краю сприяло у подальш1й час колон1зац1У його
волоським (молдавським) етносом в XV ст. [Мохов 1964,49-52].
Ш тература
Иордан. О происхождении и деяниях готов. Москва, 1960.
Новгородская первая летопись старшего и младшего извода.
"Хазарский альманах", том 8. Харьков 2009 165
- Москва, 1950.
Повесть временнных лет. 4.1. Москва, 1950.
Полное собрание русских летописей. Т.1:/1аврентьевская
летопись. Москва, 1926-1928.
Полное собрание русских летописей. Т.2: Ипатьевская летопись.
Издание второе. Санкт-Петербург, 1908.
Полное собрание русских летописей. Т.25: Московский
летописный свод конца XV века. Москва-Ленинград, 1949.
Сборник материалов, относящихся к истории Золотой Орды
/ Подг. В.Г.Тизенгаузен. Т.1: Извлечения из сочинений арабских.
Санкт-Петербург., 1884.
Слово о полку Игореве. Москва, 1950.
Тацит Корнелий. Сочинения. Т.1. Ленинград, 1968.
Хониат Никита. История. Т.2 (1186-1206). Санкт-Петербург, 1862.
Христоматия по история на България. Съст. Петров П., Гюзелев
В. Т.2. София, 1978.
Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ас civilis. T.3, v.1. Bu-
dae, 1829.
Codex diplomaticus Hungariae ecclesiasticus ac civilis. T.3, v.2. Bu-
dae, 1829.
Epistola magistri Rogerii im Miserabile Carmen // Scriptores Rerum
Hungaricarum. V.1. Budapestini, 1936.
Opis grodow i terytory6w z polnocznej strony Dunaju czyli tzw. Ge-
ograf Bawarski. Lw6w, 1917.
Артамонов М.И. История хазар. Ленинград, 1962.
Бубенок О.Б. Ясы и бродники в степях Восточной Европы (VI
-начало XIII вв. ). Киев, 1997.
Бубенок О.Б. Аланы-асы в Золотой Орде (XIII - XV вв.) Киев,
2004.
Войтович Л.В. Уд1льн1 княз1вства Рюрикович1в i Гедеминович1в у
X II-X V I ст. Льв1в, 1996.
Волынкин Н.М. Предшественники казачества - бродники //
Вестник Ленинградского университета. 1949. №8.
Гадло А.В. Этническая история Северного Кавказа IV-X вв.
Ленинград, 1979;
Головко О.Б. Слов’яни П1вн1чного Причорномор’я доби КиТвськоТ
Pyci та проблеми витомв украТнського козацтва // УкраТнський
!сторичний журнал. 1991. №11.
\ Горский А.А. Русско-византийские отношения при Владимире
Мономахе II Исторические записки. Т. 115. Москва, 1987.
Грушевський М.С. 1стор1я УкраТни-Руси. Т.З. У Львову 1905.
Дашкевич Я.Р. Большая граница Украины (Этнический барьер или
этноконтакгная зона) // Этноконтактные зоны в европейской части
СССР (География, динамика, методы изучения). Москва,1989.
Дашкевич Я.Р. УкраТна на великому кордон1//Давня i середньов1чна
УкраТна (i стори ко-археолопчний зб1рник). Кам‘янець-Под1льський,
2000.
Егоров В.Л. Историческая география Золотой Орды в XIII—XIV вв.
Москва, 1985.
Князький И. О. Славяне, волохи и кочевники Днестровско-
Карпатских земель с середины XII в. до нашествия монголо-татар.
Автореф. канд. диссертации. Москва, 1990.
Князький И.О. Славяне, волохи и кочевники Днестровско-
Карпатских земель (конец IX - середина XIII вв.) Коломна, 1997.
Козловский А.А. Этнический состав оседлого населения Южного
Поднепровья в IX - XIV вв. Киев, 1985.
Королюк В.Д. “Вместо городов у них болота и леса": К вопросу об
уровне славянской культуры в V - VI вв. // Вопросы истории. 1973.
№12
Корсунский А.Р, Гюнтер Р. Упадок и гибель Западной Римской
империи и возникновение германских королевств. Москва,1984.
Котляр М.Ф. Хтотаю бродники: До проблеми виникнення украТнського
козацтва II УкраТнський юторичний журнал. 1969. №5,
Котляр М.Ф. Русь на ДунаТ // УкраТнський еторичний журнал. 1966.
№9.
Коновалова И.Г., Перхавко В.Б. Древняя Русь и Нижнее
Подунавье. Москва, 2000.
Литаврин Г. Г. Византийцы и славяне - взаимные представления
II The 17-th International Byzantine Congress. Major Papers. Washing
ton, 1986.
Майоров A.B. Галицко-Волынская Русь. Очерки социально-
политических отношений в домонгольский период. Князь, бояре и
городская община. Санкт-Петербург, 2001.
Мохов Н.А. Молдавия эпохи феодализма. Кишинев, 1966.
Моця О.П. Середне Поднютров’я в давньоруський час // Давня i
середньов1чна УкраТна (юторико-археолопчний зб1рник). Кам ’янець-
Подшьський, 2000.
Народы нашей страны в «Истории» Геродота. Москва,1982.
166 Международный центр хазароведения
|уСазарский альманах", том 8. Харьков 2009 167
Новосельцев А.П. Хазарское государство и его роль в истории
Восточной Европы и Кавказа. Москва,1988.
i Павлов П. Древнеруските броднице в българската история II
(Сборник българо-украински връзки през вековете. София,1983.
1 Пашуто В.Т. Внешняя политика Древней Руси. Москва,1968.
I Пашуто В.Т. Половецкое епископство // Ost und West in der Ges-
phichte des Denkens und kulturellen Beziechungen. Berlin,1966.
Пр1цак О. Деремела - бродники // International journal of Slavic lin-
jpjistic and poetics. 1965. №IX.
„ Рабинович P.A. Призрачная Берладь// Stratum plus. 1999. №5.
: Рапов О.М. Княжеские владения на Руси в X - первой половине
XIII в. Москва, 1977.
, Сахаров А.Н. Дипломатия Древней Руси. Москва, 1980.
, Татищев В.Н. История Российская. Т.2. Москва, 1963.
Тихомиров М.Н. Древнерусские города. Москва, 1953.
' Удальцова З.В., Щапов Я.Н., Гутнова Е.В., Новосельцев А.П.
Древняя Русь - зона встречи цивилизаций // Вопросы истории.
1980. № .6 .
Успенский Ф.И.Образование Болгарского царства. Одесса,1879.
Цанкова-Петкова Г. Културни и политически връзки и отношения
България, Киевска Русия и Византия през ранното средновековие II
Руско-български връзки през векове. София,1986.
Фроянов И.Я. Киевская Русь. Очерки социально-политической
Истории. Ленинград, 1980.
Шинаков Е.А. Генезис древнерусской государственности (опыт
Сравнительно-исторического анализа). Автореф. докт. диссер.
Брянск, 2000.
Шушарин В.Л. Этническая история Восточного Прикарпатья в IX —
XIII вв. // Становление раннефеодальных славянских государств.
Киев, 1972.
Шушарин В.П. Свидетельства письменных источников
Королевства Венгрии об этническом составе населения Восточного
Прикарпатья первой половины XIII в. // История СССР. 1978. №2.
Avenarius A. Die Konsolidierung des Awarenhaganates und Byzans
ton 7.Jahrhundert I IДОРНМА. Byzantina. T.13. 0E^aAoviKr),1985.
Ludvig D. Structur und Gesellscaft des Chazaren-Reiches im Licht
der scriftlichen Quellen. Munster,1982,
168 Международный центр хазароведения
А.Б. Головко
Летописная Берладь на границе земледельческой и кочевой
цивилизаций Центрально>Восточной Европы
Резюме
Комплексный анализ лаконичных известий источников позволяет
предположить, что в междуречье Серета, Днестра и Нижнего
Дуная в период развитого средневековья проживало значительное
по численности оседлое население, которое пребывало во
взаимодействии как с государствами Восточной и Центральной
Европы, так и кочевниками Северного Причерноморья. ВХИ - первой
половине XIII вв. представители этого населения упоминаются под
названиями «берладников», «бродников», «подунайцев», «галицких
выгонцев». В период правления галицких князей Владимирка
Володаоевича, Ярослава Владимировича и Романа Мстиславича
рассматриваемый регион находился под контролем Галицкого
(Галицко-Волынского) княжества, а в первой половине XIII в. на
него пытается распространить влияние Королевство Венгрия.
О.Б. Головко
Лггописна Берладь на кордош
землеробськоТ i кочовоУ цивш1зацш
Центрально-СхщноТ Свропи
Резюме
Комплексний анап!з лакон1чних вщомостей джерел дозволяе
висловити припущення, що у межир1чч1 Серета, Дмстра та Нижнього
Дунаю у nepiofl розвинутого Середньов1ччя мешкало значне за
чисельнютю осте населення, яке перебувало у взаемодн як з
державами СхщноУ i Центрально'!' Свропи, так i коч1вниками Пвы чного
Причорномор'я. У XII — перций половим XIII ст. представники
цього населення згадуються за назвами “берладниюв”, "бродниюв".
1'подунайц1в’’, “галицьких випнц1в”. У nepiofl правл1ння галицьких княз1в
Володимира Валодаревича, Ярослава Володимировича та Романа
Мстиславича згаданий репон знаходився пщ контролем Галицького
(Галицько-Волинськопо) княз1вства, а а перш1й половин! XIII ст. на нього
намагаеться поширити св1й вплив Корол1вство Угорщина.
А.В. Golovko
The Annalistic “Berlad” on the Border of
Agricultural and Nomadic Civilizations of
the CentraUEastern Europe
Summary
According to the complexus analisis of laconic evedences of sources
We can believe that on territory between rivers Seret, Dnister and Low
Danub the significant settled population lived at the Medival times which
had the contacts with the states of Eastern and Central Europe and also
the nomads of the Northern Black Sea region. In XII - first half of XIII
century these people were known as the “Berladniks”, "Brodniks”, Po-
dunaytsy” , "Galtski Vygoncy”. During the rulling of Galtsia princes Vla-
dymir Volodarevich, Yaroslav Vladimirivich and Roman Mstislavich the
jfnentioned region was under the influence of Galitsia principality but in
the first half of XIII century AD the Hungarian Kingdom craved for the
influence under it.
*Хазарский альманах", том 8. Харьков 2009 169
|