Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини

Мета статті – шляхом аналізу спеціальних досліджень у галузі історії, археології, мистецтвознавства та кампанології (дзвонознавства) розглянути процес становлення давньоруської дзвонарської культури; схарактеризувати особливості технології виготовлення дзвонів та проаналізувати їх знахідки на терит...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Дядечко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2020
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	У глиб віків
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/173231
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини / О. Дядечко // Сіверянський літопис. — 2020. — № 4. — С. 4-11. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-173231
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1732312020-11-28T01:26:40Z Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини Дядечко, О. У глиб віків Мета статті – шляхом аналізу спеціальних досліджень у галузі історії, археології, мистецтвознавства та кампанології (дзвонознавства) розглянути процес становлення давньоруської дзвонарської культури; схарактеризувати особливості технології виготовлення дзвонів та проаналізувати їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини. Методологія дослідження спирається на принцип історизму, який дозволяє розглядати історико-культурні явища в динамічному розвитку. Здійснення аналізу та систематизації джерел передбачає використання історико-порівняльного, описового та класифікаційного методів. Наукова новизна. На основі зібраних даних про знахідки дзвонів на території Чернігово-Сіверщини засвідчено їх поширення у регіоні за часів Давньої Русі принаймні з ХІІІ ст. Висновки. Після прийняття християнства дзвони стали одним із головних атрибутів церкви в Давній Русі. Їх появі передували інші ударно-сигнальні інструменти – била. З часом била у церковному вжитку сильно поступилися дзвонам. Спочатку дзвони завозилися з Німеччини, яка в Х ст. була найбільшим центром їх виробництва. Згодом з'являються перші зразки дзвонів, відлиті давньоруськими майстрами. Розвиток давньоруської дзвоноливарної справи відбувався в руслі загальноєвропейських тенденцій. Перші давньоруські дзвони були невеликими за розміром і вагою, однак з поступовим удосконаленням техніки ливарництва розміри дзвонів збільшувалися, змінювалася їх форма. В ХІІ–ХІIІ ст. популярними були так звані «вуликоподібні» дзвони та дзвони у формі «цукрова голова». Серед археологічних знахідок дзвони трапляються рідко. Це обумовлено крихкістю сплаву, з якого вони виготовлялись. На території Чернігово-Сіверщини на сьогодні зафіксовано шість знахідок давньоруських дзвонів у містах Чернігові, Любечі, Новгороді-Сіверському та Вщижі. The purpose of the article is to analyze the process of formation of the old Russian bell culture by analyzing special studies in the field of history, archeology, art history and campanology; to characterize the features of the manufacturing technology of bells and analyze their findings on the territory of Chernihiv-Siverian region. The research methodology is based on the principle of historicism, which allows to consider historical and cultural phenomena in dynamic development. The analysis and systematization of sources involves the use of historical, comparative, descriptive and classification methods. Scientific novelty. Based on the data collected on the findings of bells on the territory of the Chernihiv-Siverian region, attested their distribution in the region during the time of ancient Rus, at least from the 13th century. Conclusions. After the adoption of Christianity, bells became one of the main attributes of the church in ancient Rus. Other shock-signal instruments preceded their appearance – beat. Over time, bells began to prevail in church use. Initially, bells were brought from Germany, which was the largest center for their production in the 10th century. Over time, the first bells appeared, cast by ancient Russian masters. The development of ancient Russian bell production took place in line with pan-European trends. The first ancient Russian bells were small in size and weight, however, with the gradual improvement of the casting technique, the size of the bells increased and their shape changed. Among archaeological finds, bells are rare. This is due to the fragility of the alloy from which they were made. On the territory of the Chernihiv-Siverian region only six finds of ancient Russian bells are recorded today in Chernihiv, Liubech, Novhorod-Siversky and Vshchyzh. 2020 Article Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини / О. Дядечко // Сіверянський літопис. — 2020. — № 4. — С. 4-11. — Бібліогр.: 17 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.4018334 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/173231 904:2-526.9(477.51)«08/12» uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	У глиб віків У глиб віків
spellingShingle	У глиб віків У глиб віків Дядечко, О. Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини Сiверянський літопис
description	Мета статті – шляхом аналізу спеціальних досліджень у галузі історії, археології, мистецтвознавства та кампанології (дзвонознавства) розглянути процес становлення давньоруської дзвонарської культури; схарактеризувати особливості технології виготовлення дзвонів та проаналізувати їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини. Методологія дослідження спирається на принцип історизму, який дозволяє розглядати історико-культурні явища в динамічному розвитку. Здійснення аналізу та систематизації джерел передбачає використання історико-порівняльного, описового та класифікаційного методів. Наукова новизна. На основі зібраних даних про знахідки дзвонів на території Чернігово-Сіверщини засвідчено їх поширення у регіоні за часів Давньої Русі принаймні з ХІІІ ст. Висновки. Після прийняття християнства дзвони стали одним із головних атрибутів церкви в Давній Русі. Їх появі передували інші ударно-сигнальні інструменти – била. З часом била у церковному вжитку сильно поступилися дзвонам. Спочатку дзвони завозилися з Німеччини, яка в Х ст. була найбільшим центром їх виробництва. Згодом з'являються перші зразки дзвонів, відлиті давньоруськими майстрами. Розвиток давньоруської дзвоноливарної справи відбувався в руслі загальноєвропейських тенденцій. Перші давньоруські дзвони були невеликими за розміром і вагою, однак з поступовим удосконаленням техніки ливарництва розміри дзвонів збільшувалися, змінювалася їх форма. В ХІІ–ХІIІ ст. популярними були так звані «вуликоподібні» дзвони та дзвони у формі «цукрова голова». Серед археологічних знахідок дзвони трапляються рідко. Це обумовлено крихкістю сплаву, з якого вони виготовлялись. На території Чернігово-Сіверщини на сьогодні зафіксовано шість знахідок давньоруських дзвонів у містах Чернігові, Любечі, Новгороді-Сіверському та Вщижі.
format	Article
author	Дядечко, О.
author_facet	Дядечко, О.
author_sort	Дядечко, О.
title	Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини
title_short	Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини
title_full	Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини
title_fullStr	Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини
title_full_unstemmed	Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини
title_sort	дзвони давньої русі та їх знахідки на території чернігово-сіверщини
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2020
topic_facet	У глиб віків
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/173231
citation_txt	Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини / О. Дядечко // Сіверянський літопис. — 2020. — № 4. — С. 4-11. — Бібліогр.: 17 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT dâdečkoo dzvonidavnʹoírusítaíhznahídkinateritorííčernígovosíverŝini
first_indexed	2025-07-15T09:45:18Z
last_indexed	2025-07-15T09:45:18Z
_version_	1837705691440087040
fulltext	4 У ГЛИБ ВІКІВ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ УДК 904:2-526.9(477.51)«08/12» Оксана Дядечко • ДЗВОНИ ДАВНЬОЇ РУСІ ТА ЇХ ЗНАХІДКИ НА ТЕРИТОРІЇ ЧЕРНІГОВО-СІВЕРЩИНИ DOI: 10.5281/zenodo.4018334 © О. Дядечко, 2020. CC BY 4.0 Мета статті – шляхом аналізу спеціальних досліджень у галузі історії, архе- ології, мистецтвознавства та кампанології (дзвонознавства) розглянути процес становлення давньоруської дзвонарської культури; схарактеризувати особливос- ті технології виготовлення дзвонів та проаналізувати їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини. Методологія дослідження спирається на принцип істо- ризму, який дозволяє розглядати історико-культурні явища в динамічному роз- витку. Здійснення аналізу та систематизації джерел передбачає використання історико-порівняльного, описового та класифікаційного методів. Наукова но- визна. На основі зібраних даних про знахідки дзвонів на території Чернігово- Сіверщини засвідчено їх поширення у регіоні за часів Давньої Русі принаймні з ХІІІ ст. Висновки. Після прийняття християнства дзвони стали одним із голов- них атрибутів церкви в Давній Русі. Їх появі передували інші ударно-сигнальні інструменти – била. З часом била у церковному вжитку сильно поступилися дзвонам. Спочатку дзвони завозилися з Німеччини, яка в Х ст. була найбільшим центром їх виробництва. Згодом з’являються перші зразки дзвонів, відлиті дав- ньоруськими майстрами. Розвиток давньоруської дзвоноливарної справи відбу- вався в руслі загальноєвропейських тенденцій. Перші давньоруські дзвони були невеликими за розміром і вагою, однак з поступовим удосконаленням техніки ли- варництва розміри дзвонів збільшувалися, змінювалася їх форма. В ХІІ–ХІIІ ст. популярними були так звані «вуликоподібні» дзвони та дзвони у формі «цукрова голова». Серед археологічних знахідок дзвони трапляються рідко. Це обумовлено крихкістю сплаву, з якого вони виготовлялись. На території Чернігово-Сіверщи- ни на сьогодні зафіксовано шість знахідок давньоруських дзвонів у містах Черні- гові, Любечі, Новгороді-Сіверському та Вщижі. Ключові слова: дзвони, дзвонарство, Давня Русь, Чернігово-Сіверщина. Офіційне прийняття Давньою Руссю християнства сприяло поширенню дзво- нів і розвитку дзвонарської культури, яка поступово стала невід’ємною части- ною церковного життя. Дослідженням середньовічних дзвонів з точки зору іс- торії, археології, мистецтвознавства та кампанології (дзвонознавства) займалися М. Оловянішніков1, В. Даркевич2, В. Кавельмахер3, Т. Шашкіна4, А. Бондаренко5, 1 Оловянишников Н. История колоколов и колокололитейное искусство / Под ред. А. Ф. Бондаренко. Москва, 2010. 520 с. 2 Даркевич В. П. Произведения западного художественного ремесла в Восточной Европе (X–XIV вв.). Свод археологических источников. Москва, 1966. Вып. Е 1–57. 148 с. 3 Кавельмахер В. В. Способы колокольного звона и древнерусские колокольни. Колокола: История и современность. Москва, 1985. С. 39–78. 4 Шащкина Т. Б. Колокола домонгольской Руси по данным археологии. Памятники культуры. Новые открытия. Письменность. Искусство. Археология. Москва, 1995. С. 477–483. 5 Бондаренко А. Ф. История распространения колоколов и колокольного дела Руси в XI–XVII веках : 5 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ Б. Кіндратюк6, Р. Рилкова7, А. Симонова8 та ін. Початкова назва дзвонів в Європі – «кампана» («campanae») – похідна від на- зви італійської провінції Кампанії, де вони виготовлялись. Ця місцевість була відома багатими родовищами й покладами глини – необхідними матеріалами для відливання дзвонів9. Це слово також стало похідним до назви науки, що ви- вчає дзвони – кампанології. Пізніше щодо дзвонів почали використовувати на- зву «glocke», що у перекладі з німецької означає «дзвін». Це не випадково, адже саме в цей період Німеччина була центром виробництва дзвонів. У Давній Русі, паралельно із використанням перекладеної німецької назви, стосовно дзвонів ви- користовували термін «тяжкі», тобто ті, що мають сильний, густий звук10. Відповідно до класифікації музичних інструментів Е. Хорнбостеля та К. За- кса, дзвони належать до групи ідіофонів (самозвучних), підвиду № 111:242.122 – одиночні, язичкові дзвони, що підвішені за верхівку11. Звуковидобування відбу- вається шляхом розхитування дзвона при вільному положенні язичка, при цьому коливання звуку зменшується у бік верхівки дзвону. Існує три способи звуковидо- бування: струшування або розгойдування, удари молотом або колоталом, та удари язиком по краю дзвона. Після цього інструмент видає пульсуючий звук певної висоти, що триває недовго. Однак цю висоту достатньо важко зафіксувати через складний ряд обертонів. Незважаючи на те, що дзвони належать до сигнальних інструментів, вони мають найстійкіше темброве забарвлення серед інструментів цієї групи. Церковні дзвони розподілялися за призначенням на повсякденні, полієлейні, святкові. У залежності від призначення вони могли бути різної ваги та розмірів. Коли дзвони буле невеликі, їх підвішували на стіні або даху. Дзвонили тоді стоячи на землі, смикаючи за мотузку, прив’язану до важеля, що стирчав з валу, на який кріпився дзвін. Але з часом, в результаті збільшення їх розмірів, при церквах почали будувати прибудови – дзвіниці, спочатку окремо, потім у поєднанні з церквою12. Традицію бити в дзвони у церкві принесли з собою у Європу ірландські монахи13. Першою країною, яка познайомилася з особливостями їх використання й виготовлення, стала Німеччина у VIII ст. А починаючи з IX ст., ця традиція розповсюдилась по всій Європі. Саме в цей період Німеччина стає осередком дзвоноливарної справи14. Процес технології виготовлення дзвонів формувався протягом тривалого часу. Найдавніші дзвони були дуже малими та кувалися з жесті та листового заліза; у VIII ст. їх почали кувати з міді15. Наприкінці Х – у першій половині ХІ ст. технологія лиття дзвонів та виготов- лення форм була детально описана у 84-й главі манускрипту вестфальського мо- наха Теофіла Пресвітера «Записка про різні мистецтва»16. Секрет сплаву полягав дисс. ... д-ра ист. наук : 07.00.02. Москва, 2007. 499 с. 6 Кіндратюк Б. Дзвонарська культура України: монографія. Івано-Франківськ, 2015. 912 с. 7 Рылкова Л. П. Киевские колокола. Киев; Нежин, 2016. 288 с. 8 Симонова А. А. Древнерусское религиозное мировоззрение и ирландская христианская традиция: монография. Москва, 2017. 354 с. 9 Оловянишников Н. Указ. соч. С. 40. 10 Там же. 11 Хорнбостель Э., Закс К. Систематика музыкальных инструментов. Народные музыкальные инстру- менты и инструментальная музыка. Москва, 1987. Ч. 1. С. 240. 12 Оловянишников Н. Указ. соч. С. 42. 13 Симонова А. А. Указ. соч. С. 229. 14 Оловянишников Н. Указ. соч. С. 48. 15 Казанский П. С. О призыве к богослужению в восточной Церкви. Труды первого археологического съезда в Москве, 1869. Москва, 1871. Т. 1. С. 304. 16 Манускрипт Теофила «Записка о разных искусствах». Сообщения Центральной научно-исследо- вательской лаборатории по консервированию и реставрации музейных художественных ценностей 6 Сіверянський літопис. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ у поєднанні чотирьох частин міді з однією частиною олова17. Це, як стверджує А. Симонова, давало змогу досягти ідеального сплаву високоолов’янистої брон- зи; при цьому кількість домішок була мінімальною18. Такий сплав дуже цінувався в Середньовічній Європі. Уважалося, що він володів цілющою силою, тому ак- тивно використовувався в різних сферах виробництва, зокрема, у фармацевтич- ній справі. Як засвідчують джерела, появі дзвонів на території Давньої Русі передували била та клепала. Било – це металева або дерев’яна дошка, по якій ударяють колоталом. Розрізняли два види бил – велике й мале; мале носили у руках, велике вішали на вежах або стовпах. Також, окрім церковних, при деяких монастирях існували так звані «трапезні» била, за допомогою яких людей закликали до трапези19. Клепала також могли бути дерев’яними або металевими. Дерев’яне клепало сягало більш ніж двох метрів у довжину, в середині воно мало два отвори, в які втягувалася мотузка, і за неї клепало підвішувалося. На обох кінцях було по три отвори, що забезпечували краще звучання. Били по них дерев’яним молотом20. Металеве клепало було схожим за розмірами до била, дещо вигнутим, у середині робили вушко з отвором для ланцюга, на якому воно висіло21. Паралельно з билами, Давня Русь починає використовувати й дзвони. Перша згадка про існування дзвонів у Давній Русі міститься в ІІІ Новгородському літописі по Синодальному списку під 1066 р. (6574), де мова йде про захоплення Новгорода полоцьким князем Всеславом. Згадується, що у якості трофея князь забрав дзвони Софійського собору: «Въ лѣто 6574. Приде Всѣславъ и възя Новъгородъ, съ женами и съ дѣтми; и колоколы съима у святыя Софие. О, велика бяше бѣда въ час тыи; и понекадила съима»22. Як стверджує Р. Рилкова, після відокремлення у 1054 р. Західної Церкви католики повністю відмовилися від била і для скликання на богослужіння почали використовувати тільки дзвони23. Є підстави вважати, що саме тому у Давній Русі дзвони прийняли не одразу, пов’язуючи їх використання з католиками. Так, цю обставину відзначав Новгородський архієпископ Антоній, описуючи свої враження від відвідування Храму святої Софії у Новгороді Великому: «А колокола не держатъ во святѣй Софѣи; но билцо мало въ руцѣ держа, клеплютъ на заутрени; а на обѣдни и на вечерни не клеплютъ; а по инымъ церквамъ клеплютъ и на обѣдни и на вечерни; било же держатъ по Ангелову ученію; а въ колокола латыни звонятъ»24. Б. Кіндратюк стосовно переваги використання бил над дзвонами на початку існування давньоруської християнської держави висловлює й інші припущення. Він стверджує, що, на відміну від дзвона, било було більш універсальним інструментом: воно мало більшу темброву палітру та давало змогу виконувати більш складні ритмічні побудови. Водночас, щоб досягти такого ж рівня звучання під час використання дзвона, потребувався не один інструмент, а кілька25. Перші давньоруські дзвони були невеликими за розміром і вагою. З поступовим (ВЦНИЛКР) / Ред. В. В. Филатова. Москва, 1963. Вып. 7. С. 66–184. 17 Там же. С. 169–175. 18 Симонова А. А. Указ. соч. С. 229–230. 19 Оловянишников Н. Указ. соч. С. 27. 20 Казанский П. С. Указ. соч. С. 303. 21 Там же. 22 Новгородская первая летопись старшего и младшего изводов / Под ред. А. Н. Насонова. Москва, 1950. С. 17. 23 Рылкова Л. П. Указ. соч. С. 9. 24 Путешествие Новгородского архиепископа Антония в Царьград в конце 12 столетия / За ред. П. Сав- ваитова. Санкт-Петербург. 1872. С. 94. 25 Кіндратюк Б. Вказ. праця. С. 182. 7 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ удосконаленням техніки ливарництва та пошуку найбільш мелодичного їх звучання розміри дзвонів збільшувалися. Паралельно зі збільшенням розмірів дзвонів змінювалась і їх форма. Зокре- ма, майстри перебували у пошуку наймелодичніших тонів звучання. На це мали суттєвий вплив зміни профілю та товщини стінок дзвона26. У ХІІ–ХІІI ст. попу- лярними були так звані «вуликоподібні» дзвони: їх висота майже дорівнювала нижньому діаметру27. В. Даркевич характеризував цю форму наступним чином: «вуликоподібні» дзвони – широкі та кремезні, разом з тим вони невеликі за роз- міром і неначе повторюють мотив напівциркульної арки – конструктивного і де- коративного елементу романських церков»28. З часом, у ХІІІ ст., у процесі пошуку кращого складу сплаву та звучання ін- струмента з’являється нова форма дзвонів – «цукрова голова»29. Дзвони у формі «цукрової голови» також характеризуються невеликими розмірами, однак мають витягнуті пропорції і, як підкреслював В. Даркевич, відповідають динамічному вертикалізму ранньоготичних соборів. Звучання зазначених форм дзвонів було різ- ким, металевим, що з кінця ХІІІ ст. обумовило появу нових синтетичних форм30. Як зазначав В. Даркевич, спочатку на території Давньої Русі виготовлялися дзвони, що наслідували німецькі – «вуликоподібні» та у формі «цукрової голови». Так, під час археологічних розкопок на території Десятинної церкви у Києві зна- йдений «вуликоподібний» дзвін, а в Новгороді – у формі «цукрової голови»31. Од- нак давньоруські майстри не копіювали ці форми дзвонів шаблонно. Як припус- кав В. Даркевич, давньоруські дзвони відрізнялися менш масивним та круглим у перетині петлеподібним вухом без жолобка, криволінійним профілем стінок та гострим нижнім краєм32. На думку В. Даркевича, серед археологічних знахідок найбільш ранньою зна- хідкою є кілька фрагментів дзвона з Гродно, що датуються XII–XIII ст33. Однак А. Бондаренко в своєму дисертаційному дослідженні вказує на більш ранню зна- хідку: фрагменти дзвона знайдені під час земляних робіт на території Михайлів- ського собору в Переяславі-Хмельницькому. Авторка датувала їх кінцем XI ст. – початком ХІІ ст., очевидно, орієнтуючись на літописну згадку будівництва со- бору34. Загалом серед археологічних знахідок дзвони трапляються рідко. Цілі дзвони домонгольського періоду збереглися в одиничних екземплярах. Частіше трапля- ються їх уламки, зазвичай – невеликого розміру. Це є наслідком того, що сплави, з яких виготовлялись дзвони ХІ–ХІІІ ст. як давньоруські, так і західноєвропейські дуже легко розколювались35. Причиною цього був високий склад олова у сплавах, з яких виготовлялись дзвони. Так, результати хімічних досліджень зразків дзво- нів, знайдених на території Західної Європи, показали, що майже всі вони місти- ли підвищений склад олова ~23,3%36. Характерними для дзвонів, виготовлених з такого сплаву, були сріблясто-білий колір та унікальне акустичне звучання37, однак бронза з таким високим складом олова була дуже крихкою38. 26 Даркевич В. П. Указ. соч. С. 52. 27 Симонова А. А. Указ. соч. С. 230. 28 Даркевич В. П. Указ. соч. С. 53. 29 Симонова А. А. Указ. соч. С. 231. 30 Даркевич В. П. Указ. соч. С. 53. 31 Там же. 32 Там же. 33 Там же. 34 Бондаренко А. Ф. Указ. соч. С. 75. 35 Шашкина Т. Б. Серебрянные колокола. Природа. 1983. № 6. С. 69–73. 36 Скиндер В. А. Бронза. Ее природа и история с древнейших времен. Санкт-Петербург, 1908. С. 80. 37 Шашкина Т. Б. Указ. соч. С. 69–73. 38 Скиндер В. А. Указ. соч. С. 82–83. 8 Сіверянський літопис. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ Результати хіміко-аналітичних досліджень зразків дзвонів та їх фрагментів, знайдених на території Давньої Русі, показали, що склад олова коливався в межах 20–24%. Тобто давньоруське дзвоноливарне ремесло розвивалося в руслі загаль- ноєвропейської ремісничої традиції39. На жаль, у науковий обіг, як правило, запроваджується лише загальна інфор- мація про знахідки уламків дзвонів під час археологічних розкопок. Найчастіше дослідники обмежуються згадками про їх знахідки в публікаціях матеріалів робіт. Часто це пояснюється тим, що датувати подібні уламки дуже складно. Інколи їх датують за супутніми матеріалами, але найчастіше пов’язують з часом заснуван- ня храму, що є найближчим до місця знахідки уламків. На сьогоднішній день є відомості про шість знахідок дзвонів або їх уламків на території Чернігово-Сіверщини. Так, у статті В. Коваленка міститься інформація, що у 1881 р. три бронзові дзвони були знайдені в Чернігові поблизу Воздвиженської церкви. На думку автора, за розмірами й зовнішнім виглядом вони нагадують зразки домонгольського періоду40. Однак не зрозуміло, на чому ґрунтується таке твердження, адже будь-які інші відомості або зображення цих знахідок у літературі відсутні. Відомо також про інші дві знахідки дзвонів, які можна більш упевнено пов’язати з давньоруським часом, однак вони не дають можливості визначити розміри та форму дзвонів. За повідомленням І. Євсєєва, під час його розкопок на місці літописного Вщижа в 1907 р. було знайдено три уламки дзвона, як він пише, – зі сплаву міді із залізом41. На жаль, цим інформація й обмежується, оскільки знахідки не збереглися. Можна лише припустити, що згадка про сплав міді з залізом обумовлена характерним білуватим кольором, який мали дзвони давньоруської доби через значний вміст олова. Варто згадати, що існує думка, згідно з якою уламки дзвонів були знайдені у Вщижі під час розкопок Б. Рибакова 1940-х рр42. Втім, імовірно, мова йде про знахідку 1907 р. Окрім цього, у 2003 р. під час розкопок О. Черненко давньоруської мурованої споруди на території Новгород-Сіверського Спасо-Преображенського монастиря у ямі, перекритій шаром пожежі середини XIII ст., був знайдений уламок стінки досить великого розколотого дзвона43. На жаль, визначити тип виробу за цим фрагментом неможливо. Найцікавішим є уламок дзвона, знайдений у 1960 р. в Любечі під час розкопок Б. Рибакова. Нині він зберігається в музеї Тульських старожитностей разом із частиною колекції знахідок з розкопок. У 2013 р. фотографія дзвона була опублікована Ю. Ситим, що дозволяє спробувати визначити тип виробу44. Поверхня дзвона рівна, без рельєфу (надписів, орнаментів), за винятком двох валиків, що відділяють нижню частину від тулуба. Враховуючи приблизні пропорції знахідки та використовуючи характеристику дзвонів В. Даркевича, можна визначити, що це, найімовірніше, уламок «вуликоподібного» типу, подібного до дзвона XI–XII ст., знайденого в руїнах Десятинної церкви в Києві45. 39 Шашкина Т. Б., Галибин В. А. Памятники древнерусского колокольного литья (результаты химико- аналитического исследования). Советская археология. Москва, 1986. № 4. С. 236–252. 40 Коваленко В. П. Древнерусские храмы Чернигова. Восточная Европа в древности и средневековье. Язычество, христианство, церковь. Москва, 1995. С. 23. 41 Евсеев И. Е. Исследование городищ и курганов в бассейне верхнего (орловского) течения р. Оки. Труды Предварительного Комитета по устройству XIV археологического съезда. Москва, 1908. Вып. 2. С. 49–50. 42 Поляков Г. П. Домонгольские летописные центры Брянской земли. Брянск, 2011. С. 42. 43 Черненко О. Є. Звіт про охоронні археологічні дослідження на території Спасо-Преображенського монастиря в 2003 р. в м. Новгороді-Сіверському. Науковий Архів ІА НАН України. Фонди експедицій. 2003/241. Чернігів, 2004. С. 36. 44 Ситий Ю. М. Християнський цвинтар на Замковій горі в Любечі (за матеріалами звітів Б. О. Риба- кова). Археологія і давня історія України. Київ, 2013. Вип. 11. С. 163. 45 Даркевич В. П. Указ. соч. С. 81. 9 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ Окрім дзвона з Любеча, привертає увагу ще одна знахідка. У 1983 р. під час розкопок В. Коваленком та Л. Большаковим залишків давньоруської церкви по вул. Сіверянській у Чернігові було знайдено п’ять фрагментів дзвона. Вони походять із заповнення ями, розташованої поруч із залишками храму46. Можна припустити, що це уламки одного дзвона. На жаль, знахідки не збереглися. Наявне лише їх зображення47, судячи з якого на поверхні дзвона були відсутні будь-які надписи чи орнаменти, однак чітко простежуються два рельєфні валики, які, ймовірно, містилися у нижній частині тулуба. Враховуючи витягнуті пропорції виробу, можна припустити, що дані уламки дзвона належать до типу «цукрова голова» і є подібними до дзвона першої половини XIII ст., знайденого в Новгороді48. У 2019 р. в Чернігові був знайдений ще один фрагмент дзвона (інв. номер 159). Його виявлено під час розкопок О. Черненко на території міської фортеці- дитинця неподалік від Борисоглібського собору49. Знайдений він у шарі першої половини ХІІІ ст. Судячи з усього, це – фрагмент верхньої частини дзвона з час- тиною вушка для підвішування. Поверхня фрагмента нерівна, вражена корозією, надписи відсутні. Через те, що виріб зберігся частково, визначити його тип та наявність валиків неможливо. У цілому, знахідки дзвонів на території Чернігово-Сіверщини дають усі підста- ви засвідчити їх побутування в регіоні принаймні в ХІІІ ст. Водночас повний аналіз їх конструктивних і звукових особливостей сьогодні є неможливим. На жаль, май- же всі вони є недоступними для вивчення резонансних властивостей їх сплавів, що має велике значення для визначення як часу, так і місця виробництва дзвонів. References Bolshakov, L., Kovalenko, V., and Rappoport, P. (1989). Novyye dannyye o pamyatnikakh drevnego zodchestva Chernigova i Novgoroda-Severskogo [New data on the monuments of ancient architecture of Chernihiv and Novhorod-Siversky]. Kratkiye soobshcheniya Instituta arkheologii - Brief reports from the Institute of Archeology, 195, 51–57. Bondarenko, A. (2007). Istoriya rasprostraneniya kolokolov i kolokolnogo dela Rusi v XI–XVII vekakh [The history of the distribution of bells and bell business of Rus in the XI–XVII centuries]. Doctor’s thesis. Moscow, Russia : MGU. Darkevich, V. (1966). Proizvedeniya zapadnogo khudozhestvennogo remesla v Vostochnoy Evrope (X–XIV vv.) [The works of Western art craft in Eastern Europe (X–XIV c.)]. Svod arkheologicheskikh istochnikov – Arch of archaeological sources, Е 1–57. Moscow, USSR : Nauka. Evseyev, I. (1908). Issledovaniye gorodishch i kurganov v basseyne verkhnego (orlovskogo) techeniya r. Oki [Research and mounds mounds in the upper basin (Orlowski) of the Oka river]. Trudy Predvaritelnogo Komiteta po ustroystvu XIV arkheologicheskogo syezda – Proceedings of the Preliminary Committee on the device of the XIV archaeological congress. 2, 29–52. Kavelmakher, V. (1985). Sposoby kolokolnogo zvona i drevnerusskiye kolokolni [Methods of bell ringing and Old Russian belfries]. Kolokola: Istoriya i sovremennost – Bells: History and Modernity, 39–78. 46 Большаков Л. Н., Коваленко В. П., Раппопорт П. А. Новые данные о памятниках древнего зодчества Чернигова и Новгорода-Северского. Краткие сообщения Института археологии. Москва, 1989. № 195. С. 55. 47 Дякую Ю. М. Ситому за можливість ознайомитись з матеріалами досліджень церкви по вул. Сіве- рянській у Чернігові. 48 Даркевич В. П. Указ. соч. С. 81. 49 Користуючись нагодою, дякую керівникам розкопок О. Є. Черненко та Р. М. Луценко за можливість ознайомитись з матеріалами їх археологічних розкопок на території Чернігова 2019 р. 10 Сіверянський літопис. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ Kazanskiy, P. (1971). O prizyve k bogosluzheniyu v vostochnoy tserkvi [About the call to worship in the Eastern Church]. Trudy pervogo arkheologicheskogo syezda v Moskve, 1869 – Proceedings of the fi rst archaeological congress in Moscow, 1869, Vol. 1, 300–310. Kindratyuk, B. (2015). Dzvonarska kultura Ukrainy [Culture of bells of Ukraine]. Ivano-Frankivsk, Ukraine : Vydavnytstvo Prykarpatskoho natsionalnoho universytetu im. Vasylia Stefanyka. Kovalenko, V. (1995). Drevnerusskiye khramy Chernigova [Old Russian temples of Chernihiv]. Vostochnaya Evropa v drevnosti i srednevekovye. Yazychestvo, khristianstvo, tserkov – Eastern Europe in ancient and medieval times. Paganism, Christianity, Church, 22–25. Nasonova, A. (Eds.). (1950). Novgorodskaya pervaya letopis starshego i mladshego izvodov [Novgorod fi rst annals of older and younger manuscripts]. Moscow, USSR : Izdatelstvo Akademii nauk SSSR. Olovyanishnikov, N. (2010). Istoriya kolokolov i kolokololiteynoye iskusstvo [The history of bells and bell art]. Moscow, Russia : Russkaya panorama. Polyakov, G. (2011). Domongolskiye letopisnyye tsentry Bryanskoy zemli [Pre- Mongolian annalistic centers of the Bryansk land]. Bryansk, Russia : Poligram-Plyus. Rylkova, L. (2016). Kiyevskiye kolokola [Kyiv bells]. Kyiv, Ukraine; Nizhyn, Ukraine : Natsionalnyi Kyievo-Pecherskyi istoryko-kulturnyi zapovidnyk. Savvaitov, P. (Eds.). (1872). Puteshestviye Novgorodskogo arkhiyepiskopa Antoniya v Tsargrad v kontse 12 stoletiya [The journey of Novgorod Archbishop Anthony to Constantinople at the end of the 12th century]. St. Petersburg, Russian em- pire : Tipografi ya Imperatorskoy Akademii nauk. Sytyi, Yu. (2013). Khrystyianskyi tsvyntar na Zamkovii hori v Liubechi (za materialamy zvitiv B. O. Rybakova) [Christian cemetery on the Castle Hill in Lyubech (based on reports by B. O Rybakov)]. Arkheolohiia i davnia istoriia Ukrainy – Archeology and ancient history of Ukraine, 11, 152–164. Simonova, A. (2017). Drevnerusskoye religioznoye mirovozzreniye i irlandskaya khristianskaya traditsiya [Old Russian religious worldview and Irish Christian tradition]. Moscow, Russia : Prometey. Skinder, V. (1908). Bronza. Yeyo priroda i istoriya s drevneyshikh vremen [Bronze. Its nature and history since ancient times]. St. Petersburg, Russian empire : Zarudnyy. Filatov, V. (Eds.). (1963). Manuskript Teofi la «Zapiska o raznykh iskusstvakh» [Theophilus’ manuscript “Note on various arts”]. Soobshcheniya Tsentralnoy nauchno-issledovatelskoy laboratorii po konservirovaniyu i restavratsii muzeynykh khudozhestvennykh tsennostey (VTSNILKR) – Messages from the Central Research Laboratory for the Preservation and Restoration of Museum Art Values (VTSNILKR), 66–184. Khornbostel, E., and Zaks, K. (1987). Sistematika muzykalnykh instrumentov [Systematics of musical instruments]. Narodnyye muzykalnyye instrumenty i instrumentalnaya muzyka – Folk musical instruments and instrumental music, Vol, 1, 229–261. Chernenko, O. (2004). Zvit pro okhoronni arkheolohichni doslidzhennia na terytorii Spaso-Preobrazhenskoho monastyria v 2003 r. v m. Novhorod-Siverskomu [Report on archaeological research on the territory of the Spaso-Preobrazhenskiy Monastery in 2003 in Novgorod-Siversky]. Naukovyi Arkhiv IA NAN Ukrayiny. Fond ekspedytsiy. 2003/241 – Scientifi c Archive of IA NAS of Ukraine. Expedition Fund. Shashkina, T. (1983). Serebryannyye kolokola [Silver bells]. Priroda – Nature, 6, 69–73. Shashkina, T., and Galibin, V. (1986). Pamyatniki drevnerusskogo kolokolnogo litya (rezultaty khimiko-analiticheskogo issledovaniya) [Monuments of ancient Russian 11 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ bell casting (results of chemical analytical research)]. Sovetskaya arkheologiya – Soviet archeology, 4, 236–252. Shashchkina, T. (1995). Kolokola domongolskoy Rusi po dannym arkheologii [Bells of pre-Mongol Rus according to archeology]. Pamyatniki kultury. Novyye otkrytiya. Pismennost. Iskusstvo. Arkheologiya – Monuments of culture. New discoveries. Writing. Art. Archeology. 477–483. Дядечко Оксана Олексіївна – аспірантка Чернігівського національного уні- верситету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченка (вул. Гетьмана Полу- ботка, 53, м. Чернігів, 14013, Україна). Diadechko Oksana O. – Ph.D. Student of the T. H. Shevchenko National University «Chernihiv Colehium» (53 Hetmana Polubotka Str., Chernihiv, 14013, Ukraine). E-mail: o.diadechko@gmail.com BELLS OF THE ANCIENT RUS AND THEIR FINDS ON THE TERRITORY OF CHERNIHIV-SIVERIAN REGION The purpose of the article is to analyze the process of formation of the old Russian bell culture by analyzing special studies in the fi eld of history, archeology, art history and campanology; to characterize the features of the manufacturing technology of bells and analyze their fi ndings on the territory of Chernihiv-Siverian region. The research methodology is based on the principle of historicism, which allows to consider historical and cultural phenomena in dynamic development. The analysis and systematization of sources involves the use of historical, comparative, descriptive and classifi cation methods. Scientifi c novelty. Based on the data collected on the fi ndings of bells on the territory of the Chernihiv-Siverian region, attested their distribution in the region during the time of ancient Rus, at least from the 13th century. Conclusions. After the adoption of Christianity, bells became one of the main attributes of the church in ancient Rus. Other shock-signal instruments preceded their appearance – beat. Over time, bells began to prevail in church use. Initially, bells were brought from Germany, which was the largest center for their production in the 10th century. Over time, the fi rst bells appeared, cast by ancient Russian masters. The development of ancient Russian bell production took place in line with pan-European trends. The fi rst ancient Russian bells were small in size and weight, however, with the gradual improvement of the casting technique, the size of the bells increased and their shape changed. Among archaeological fi nds, bells are rare. This is due to the fragility of the alloy from which they were made. On the territory of the Chernihiv-Siverian region only six fi nds of ancient Russian bells are recorded today in Chernihiv, Liubech, Novhorod-Siversky and Vshchyzh. Key words: bells, bell science, ancient Rus, Chernihiv-Siverian region. Дата подання: 31 травня 2020 р. Дата затвердження до друку: 3 серпня 2020 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Дядечко О. Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщи- ни. Сіверянський літопис. 2020. № 4. C. 4–11. DOI: 10.5281/zenodo.4018334. Цитування за стандартом APA Diadechko, O. (2020). Dzvony Davnoi Rusi ta yikh znakhidky na terytorii Cherni- hovo-Sivershchyny [Bells of the ancient Rus and their fi nds on the territory of Cherni- hiv-Siverian region]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, 4–11. DOI: 10.5281/ zenodo.4018334.

Дзвони Давньої Русі та їх знахідки на території Чернігово-Сіверщини

Репозитарії

Схожі ресурси