Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології

Лейпцизький диспут 1519 р., учасниками якого були видатні теологи Мартин Лютер, Андреас Карлштадт, Йоганн Екк, мав значний вплив на розвиток реформаційного руху в Німеччині та інших європейських країнах. Дослідники цієї великої історичної події зосереджують увагу головним чином на вивченні перебігу...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Дятлов, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2020
Schriftenreihe:	Сiверянський літопис
Schlagworte:	Всесвітня історія
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/173246
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології / В. Дятлов // Сіверянський літопис. — 2020. — № 4. — С. 148-161. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-173246
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1732462020-11-28T01:26:27Z Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології Дятлов, В. Всесвітня історія Лейпцизький диспут 1519 р., учасниками якого були видатні теологи Мартин Лютер, Андреас Карлштадт, Йоганн Екк, мав значний вплив на розвиток реформаційного руху в Німеччині та інших європейських країнах. Дослідники цієї великої історичної події зосереджують увагу головним чином на вивченні перебігу подій, з'ясуванні змісту дискусії. У статті досліджено «людський» вимір диспуту – спроби нюрнберзького гуманіста Христофа Шерля за допомогою дружби примирити учасників теологічного протистояння й спрямувати їхні зусилля в річище поміркованої реформи теології та церкви. У такий спосіб він намагався відвести загрозу масштабного релігійного й церковного розколу, гострого та тривалого громадянського протистояння. Стратегія дружби Шерля визначається його гуманістичними поглядами, на основі яких він намагався сформувати й підтримувати широке коло інтелектуалів, противників ортодоксальної схоластичної теології. Його зусилля зі створення гуманістичної спільноти (respublica literara) передбачало наявність однодумців і друзів у різних центрах та інституціях Німеччини, які мали вплив на формування суспільної та релігійної думки. Така спільнота з її потужним просвітницьким та інтелектуальним потенціалом, на переконання Шерля, мала провести оновлення теології та на її основі забезпечити проведення реформ. Важливу роль у цьому процесі він відводив нюрнберзькому гуманістичному товариству, теологам Віттенберзького університету на чолі з Лютером. За його участі склалися дружні стосунки між Лютером, Карлштадтом та професором Інгольштадтського університету Екком. У період підготовки та проведення диспуту гуманістична дружба, що склалася за посередництва Шерля між ними, стає заручником теології. Спроби гуманіста схилити Екка до союзу з «віттенберзькими друзями» виявилися невдалими. Гуманістична риторика, запевнення у дружбі та братерстві певний час виступали фасадом, який прикривав глибокі теологічні розбіжності. Диспут руйнує дружні відносини його учасників, які надалі декларують принцип верховенства віри над особистісними зв'язками та взаєминами. За умов подальшого релігійного й політичного розколу нюрнберзький гуманіст докладав зусиль до консолідації сил прихильників поміркованої реформи. The Leipzig Debate of 1519, which was attended by prominent theologians Martin Luther, Andreas Karlstadt, Johann Eck, had a significant influence on the development of the Reformation movement in Germany and other European countries. The researchers of this great historical event focus mainly on studying the course of events, clarifying the positions of its participants. The article examines the «human» dimension of the Debate – attempts by the Nuremberg humanist Christoph Scheurl to reconcile the participants in the theological confrontation through friendship and direct their efforts to a stream of moderate theology and church reform. In this way, he tried to address the threat of largescale religious and church divisions, a sharp and prolonged civil confrontation. The strategy of Scheurl’s friendship is determined by his humanistic views, on the basis of which he tried to form and support a wide range of intellectuals, opponents of orthodox scholastic theology. His efforts to create a humanitarian community (respublica literara) included the presence of like-minded people and friends in various centers and institutions of Germany that had an impact on the formation of social and religious thought. Such a community with its powerful educational and intellectual potential, according to Scheurl, was supposed to update theology and, on its basis, ensure the implementation of reforms. An important role in this process he assigned to the Nuremberg Humanist Society, the theologians of the Wittenberg University, headed by Luther. Through his participation, a friendly relationship has developed between Luther, Karlstadt and professor at Ingolstadt University Eck. During the preparation and conduct of the controversy, the humanist friendship formed by Scheurl’s mediation between them becomes a hostage to theology. Attempts by the humanist to persuade Eck to unite with the «Wittenberg friends» were unsuccessful. Humanist rhetoric, assurances of friendship and fraternity for some time served as a facade that covered deep theological disagreements. The Debate destroys the friendly relations of its participants, which in the future declare the principle of the supremacy of belief over personal relationships and other connections. Under the conditions of further religious and political split, the Nuremberg humanist made efforts to consolidate the forces of supporters of moderate reform. 2020 Article Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології / В. Дятлов // Сіверянський літопис. — 2020. — № 4. — С. 148-161. — Бібліогр.: 29 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.4018457 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/173246 94(430) uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Всесвітня історія Всесвітня історія
spellingShingle	Всесвітня історія Всесвітня історія Дятлов, В. Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології Сiверянський літопис
description	Лейпцизький диспут 1519 р., учасниками якого були видатні теологи Мартин Лютер, Андреас Карлштадт, Йоганн Екк, мав значний вплив на розвиток реформаційного руху в Німеччині та інших європейських країнах. Дослідники цієї великої історичної події зосереджують увагу головним чином на вивченні перебігу подій, з'ясуванні змісту дискусії. У статті досліджено «людський» вимір диспуту – спроби нюрнберзького гуманіста Христофа Шерля за допомогою дружби примирити учасників теологічного протистояння й спрямувати їхні зусилля в річище поміркованої реформи теології та церкви. У такий спосіб він намагався відвести загрозу масштабного релігійного й церковного розколу, гострого та тривалого громадянського протистояння. Стратегія дружби Шерля визначається його гуманістичними поглядами, на основі яких він намагався сформувати й підтримувати широке коло інтелектуалів, противників ортодоксальної схоластичної теології. Його зусилля зі створення гуманістичної спільноти (respublica literara) передбачало наявність однодумців і друзів у різних центрах та інституціях Німеччини, які мали вплив на формування суспільної та релігійної думки. Така спільнота з її потужним просвітницьким та інтелектуальним потенціалом, на переконання Шерля, мала провести оновлення теології та на її основі забезпечити проведення реформ. Важливу роль у цьому процесі він відводив нюрнберзькому гуманістичному товариству, теологам Віттенберзького університету на чолі з Лютером. За його участі склалися дружні стосунки між Лютером, Карлштадтом та професором Інгольштадтського університету Екком. У період підготовки та проведення диспуту гуманістична дружба, що склалася за посередництва Шерля між ними, стає заручником теології. Спроби гуманіста схилити Екка до союзу з «віттенберзькими друзями» виявилися невдалими. Гуманістична риторика, запевнення у дружбі та братерстві певний час виступали фасадом, який прикривав глибокі теологічні розбіжності. Диспут руйнує дружні відносини його учасників, які надалі декларують принцип верховенства віри над особистісними зв'язками та взаєминами. За умов подальшого релігійного й політичного розколу нюрнберзький гуманіст докладав зусиль до консолідації сил прихильників поміркованої реформи.
format	Article
author	Дятлов, В.
author_facet	Дятлов, В.
author_sort	Дятлов, В.
title	Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології
title_short	Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології
title_full	Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології
title_fullStr	Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології
title_full_unstemmed	Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології
title_sort	христоф шерль і лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Всесвітня історія
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/173246
citation_txt	Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології / В. Дятлов // Сіверянський літопис. — 2020. — № 4. — С. 148-161. — Бібліогр.: 29 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT dâtlovv hristofšerlʹílejpcizʹkijdisput1519rokugumanístičnadružbavlabírintahteologíí
first_indexed	2025-07-15T09:46:20Z
last_indexed	2025-07-15T09:46:20Z
_version_	1837705756789440512
fulltext	148 ВСЕСВІТНЯ ІСТОРІЯ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ УДК 94(430) Володимир Дятлов • ХРИСТОФ ШЕРЛЬ І ЛЕЙПЦИЗЬКИЙ ДИСПУТ 1519 РОКУ: ГУМАНІСТИЧНА ДРУЖБА В ЛАБІРИНТАХ ТЕОЛОГІЇ DOI: 10.5281/zenodo.4018457 © В. Дятлов, 2020. CC BY 4.0 Лейпцизький диспут 1519 р., учасниками якого були видатні теологи Мартин Лютер, Андреас Карлштадт, Йоганн Екк, мав значний вплив на розвиток рефор- маційного руху в Німеччині та інших європейських країнах. Дослідники цієї ве- ликої історичної події зосереджують увагу головним чином на вивченні перебігу подій, з’ясуванні змісту дискусії. У статті досліджено «людський» вимір дис- путу – спроби нюрнберзького гуманіста Христофа Шерля за допомогою друж- би примирити учасників теологічного протистояння й спрямувати їхні зусилля в річище поміркованої реформи теології та церкви. У такий спосіб він намагав- ся відвести загрозу масштабного релігійного й церковного розколу, гострого та тривалого громадянського протистояння. Стратегія дружби Шерля визнача- ється його гуманістичними поглядами, на основі яких він намагався сформувати й підтримувати широке коло інтелектуалів, противників ортодоксальної схолас- тичної теології. Його зусилля зі створення гуманістичної спільноти (respublica literara) передбачало наявність однодумців і друзів у різних центрах та інститу- ціях Німеччини, які мали вплив на формування суспільної та релігійної думки. Така спільнота з її потужним просвітницьким та інтелектуальним потенціалом, на переконання Шерля, мала провести оновлення теології та на її основі забезпечи- ти проведення реформ. Важливу роль у цьому процесі він відводив нюрнберзькому гуманістичному товариству, теологам Віттенберзького університету на чолі з Лютером. За його участі склалися дружні стосунки між Лютером, Карлштад- том та професором Інгольштадтського університету Екком. У період підготов- ки та проведення диспуту гуманістична дружба, що склалася за посередництва Шерля між ними, стає заручником теології. Спроби гуманіста схилити Екка до союзу з «віттенберзькими друзями» виявилися невдалими. Гуманістична рито- рика, запевнення у дружбі та братерстві певний час виступали фасадом, який прикривав глибокі теологічні розбіжності. Диспут руйнує дружні відносини його учасників, які надалі декларують принцип верховенства віри над особистісними зв’язками та взаєминами. За умов подальшого релігійного й політичного розколу нюрнберзький гуманіст докладав зусиль до консолідації сил прихильників помірко- ваної реформи. Ключові слова: Христоф Шерль, Лейпцизький диспут, гуманізм. Лейпцизький диспут 1519 р. мав значний вплив на розвиток реформаційного руху не лише в Німеччині, а й в інших європейських країнах1. Головними дійови- ми особами цієї великої історичної події були Мартин Лютер, Андреас Карлштадт та їхній опонент Йоганн Екк. Постать нюрнберзького гуманіста Христофа Шерля 1 За словами А. Шуберта, жоден епізод реформаційної епохи не набув такого розголосу й не став та- ким знаменитим як Лейпцизький диспут 1519 року між Лютером, Карлштадтом і Екком. Schubert А. Libertas Disputandi: Luther und die Leipziger Disputation als akademisches Streitgespräch Zeitschrift für Theologie und Kirche. 2008. Vol. 105, No. 4. S. 411. 149 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ (1481–1542) на тлі цих велетнів виглядає досить скромною, він відігравав заку- лісну роль, яка зводилась до того, щоб примирити опонентів і не допустити во- рожнечі між ними. Свої зусилля він мотивував тим, що диспут може призвести до масштабного релігійного та церковного розколу, гострого та тривалого грома- дянського протистояння. Він сподівався, що дружба видатних теологів допоможе консолідувати сили, орієнтовані на проведення реформи церкви й оновлення її те- ологічного арсеналу. Питання про здатність дружніх взаємин примирити ідеологічних противників виходить за межі події п’ятисотрічної давнини. Особистісний чинник, міжперсо- нальні стосунки, від дружніх до родинних, завжди проходять випробування в часи розколу суспільства на ворожі стани. Вивчення позиції Шерля в контексті лейп- цизької драми дає можливість з’ясувати особливості гуманістичної дружби, її ролі в суспільному та культурному житті того часу. В історичній літературі доволі докладно висвітлено перебіг і наслідки Лейп- цизького диспуту 1519 р., позиції кожного з його учасників2. Христоф Шерль зга- дується переважно в контексті його посередництва між ними. Досить складним виявилося завдання з’ясувати ставлення нюрнберзького гуманіста до Реформації та його позицію в релігійно-політичному розколі того часу. Переважна більшість істориків намагається визначити ступінь прихильності його до полярних сил, ка- толиків та лютеран. Ф. Ф. Штрайт у дослідженні, присвяченому гуманістичній та адміністративній діяльності Шерля в якості юрисконсульта міської ради Нюрн- берга, намагався всіляко показати його як прибічника вчення Лютера, незважаючи на те, що формально він залишався католиком3. В. Граф наголошував на тому, що нюрнберзький гуманіст часто змінював свою позицію в залежності від політичних обставин та особистої кар’єри адміністратора та дипломата4. Б. Хамм акцентував на тому, що серед нюрнберзької еліти він виступав послідовником відомого тео- лога Йоганна Штаупіца з його ідеями поміркованої реформи5. На думку У. Шток, Шерль під час Лейпцизького диспуту й в наступні роки опинився між двома по- люсами, «віттенберзькими друзями», з одного боку, і «другом Екком», з іншого, що викликало осуд з обох боків6. До 500-річчя від дня народження Шерля в нюрн- берзькому виданні побачила світ стаття про життя та діяльність відомого земляка, у якій також ця проблема постала в центрі уваги. Е. Менде, автор цієї розвідки, доводив, що Шерль залишався гуманістом і був прихильником поміркованих ре- форм у межах католицизму7. «Ідеальний гуманіст»8 – таке визначення Шерля німецької дослідниці А. Лан- 2 Der authentische Text der Leipziger Disputation (1519): Aus bisher unbenutzten Quellen. Hg. O. Seitz. Ber- lin, 1903. Selge K.-V. Leipziger Disputation zwischen Luther und Eck Zeitschrift für Theologie und Kirche Vol. 86. S. 26–40; Selge K.-V. Der Wege zur Leipziger Disputation. Bleibendes im Wandel der Kirchenge- schichte. Hg. B. Moeller. Tübingen, 1973. S. 168–210; Luther at Leipzig. Martin Luther the Leipzig Debate and Sixteenth Century Refomations. Ed. by Mickei L., Mattox Richard J., Leiden, Boston, 1983. Schubert А. Libertas Disputandi: Luther und die Leipziger Disputation als akademisches Streitgespräch Zeitschrift für Theologie und Kirche. 2008. Vol. 105, No. 4. S., pp. 41–442; Die Leipziger Disputation 1519 1. Leipziger Arbeitsgespräch zur Reformation. Hrsg. М. Hein, А. Kohnle. Leipzig, 2011. З 1509 р. громада міста Лейп- цига разом з університетом цього міста проводять щорічні диспути з актуальних проблем теолог і церкви сьогодення. У такий спосіб подія п’ятисотрічної давнини продовжує надихати на пошук від- повідей на актуальні питання сьогодення. 3 Streit F. E. Christhoph Scheurl, der Ratskonsulent von Nürnberg, und seine Stellung zur Reformation. Plau- en i. V., 1908. S. 36, 42. 4 W. Graf W. Doktor Christoph Scheurl von Nürnberg (Beiträge zur Kulturgeschichte des Mittelalters und der Renaissance 43). Leipzig, Berlin, 1930. S. 61–65. 5 Hamm B. Lasarus Spengler (1479–1534). Tübingen, 2004. S. 60–63. 6 Stock U. Die Bedeutung der Sakramente in Luthers Sermon von 1519. Leiden, 1982. S. 65. 7 Mende E. Von Spannungsfeld Humanismus und Reformation. Zum 500. Geburtstag Nürnberger Ratskonsulenten Dr. Christoph Scheurl. Frankenland. 1981. Bd. 33. S. 199–202. 8 Landois A. Gelehrtentum und Patrizierstand. Wirkungskreise des Nürnberger Humanisten Sixtus Tucher (1459–1507). Tübingen, 2014. S. 300. 150 Сіверянський літопис. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ доїс, є цілком справедливим. Освіту він отримав в університетах Італії, де у 1506 р. став доктором права. Мандри цією країною, захоплення працями італійських гу- маністів, знайомство з їх образом і стилем життя сприяли формуванню його погля- дів. Шерль не лише пройшов італійську гуманістичну школу, а й усіляко намагався насадити нове вчення в інтелектуальних колах своєї країни. Після повернення у 1507 р. до Німеччини за рекомендацією нюрнберзького патриція Антона Тухе- ра він стає професором права Віттенберзького університету9. Подальша кар’єра вченого була досить стрімкою, молодий доктор стає ректором цього університету, проводить його реформу, сприяє створенню тут гуманістичного осередку. Після повернення у 1512 р. до свого рідного міста Нюрнберга він стає поважним чинов- ником, юристом міської ради, однак не полишає водночас гуманістичних студій, видає низку трактатів, написаних латиною, в яких щедро цитує античних авторів. Визначаючи місце Шерля в гуманістичному русі того часу, слід наголосити на тому, що він мав особливий дар – дар дружби. Приналежність до еліти імперського міста, відсутність будь-яких станових, релігійних упереджень давали можливість мати друзів і знайомих із різних інтелектуальних кіл і груп. Уявлення Шерля про дружбу вчених сформувалися головним чином під впливом італійських гуманіс- тів. Щоправда, ще раніше до нього німецький гуманіст Дітрих Райзах після по- вернення у 1498 р. з навчання в Італії до Інгольштадтського університету написав невелику книжку «Похвала дружбі», в якій, посилаючись на Цицерона, викорис- товує поняття amicitia для визначення дружби як вищої цінності та чесноти10. У листуванні Шерля з його друзями також фігурує це поняття. Гуманістична дружба, попри своє розмаїття, передбачала спільні літературні, освітні та ідеологічні уподобання, відчуття приналежності до окремої інтелекту- альної спільноти11. У всіх видах міжперсональної комунікації вона виконувала функцію підтримки й конституювання гуманістичного руху та статусу самих гу- маністів. У процесі цього формувалась комунікативна спільнота, яка здобула назву respublica literara12. Листування гуманістів як неодмінний елемент їхньої дружби мало на меті підтримку групової спільності, забезпечення потреби у спілкуванні13. Гуманістична дружба з її щедрими звеличуваннями переваг один одного, обмі- ном книгами, ідеями, думками була одним із важливих чинників самоутвердження особистості в суспільстві. Усі учасники майбутньої лейпцизької історії, у першу чергу Шерль, у своїх листах буквально змагаються у красивих зверненнях, заві- ряннях у дружбі, братерстві, вірності. Для характеристики такого стилю дореч- но скористатись іронічним висловлюванням Л. Баткіна: «гуманісти навперебій вправлялись у взаємних риторичних компліментах і впродовж півтора століття встигли у десятках тисяч листів нагородити один одного такою кількістю епіте- тів, що історику, який цінує скромність, краще було б зайнятися якоюсь іншою епохою»14. Риторичність епістолярій, краса й вишуканість стилю були розраховані на те, що тексти можуть претендувати на публічність. Отже, можна говорити про умовно літературну форму такого листування. Стратегія дружби Шерля визначається його гуманістичними поглядами, на основі яких він намагався сформувати та підтримувати широке коло інтелекту- алів, противників ортодоксальної схоластичної теології. У цьому випадку вона 9 Soden F. F. Christoph Scheurl II und sein Wohnhaus in Nürnberg. Nürnberg, 1837. S. 9–10. 10 Kipf J. K. Humanistische Freundschaft im Brief – zu Bedeutung von amicus, amicitia und verwandter Begriffe in Briefcorpora deutscher Humanisten. 1480–1520. Krieger, G. (Hrsg.): Verwandtschaft, Freund- schaft, Bruderschaft. Soziale Lebens - und Kommunikationsformen im Mittelalter. Berlin, 2009. S. 500. 11 Ibid. S. 494, 491, 509; Treml Ch. Humanistische Gemeinschaftsbildung. Sozio-kulturelle Untersuchung zur Entstehung eines neuen Gelehrtenstandes in der frühen Neuzeit. Hildesheim, 1989. S. 78–80. 12 Kipf J. K. Op. cit. S. 405. 13 Баткин Л. М. Итальянские гуманисты: стиль жизни, стиль мышления. Москва: Наука, 1978. С. 105. 14 Там же. С. 102. 151 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ ідентифікувала й зміцнювала розпорошену опозицію церковній і схоластичній ор- тодоксії. Створення respublica literara передбачало наявність однодумців і друзів у різних центрах та інституціях, які мали вплив на формування суспільної і релі- гійної думки. Така спільнота з її потужним просвітницьким та інтелектуальним потенціалом, на переконання Шерля, мала провести оновлення теології та на її основі забезпечити проведення реформ. У період пізнього Середньовіччя гуманіс- тична думка перебувала в тісному поєднанні з релігійністю, ніхто із гуманістів не ставив під сумнів зв‘язок релігії та науки15. Опозиційність гуманістичної дружби була спрямована не лише проти церковної ортодоксії, а й проти базових, «брат- ських» основ середньовічних взаємин, які культивувала церква. Братство було ха- рактерним для взаємин ченців, священиків, членів ремісничих цехів, його вважали вищим проявом християнської любові. У період пізнього Середньовіччя широкого розмаху набуває братський рух серед мирян. Культурно-ідеологічна дружба гуманістів не виключала також суто особис- тісних взаємин і симпатій. Серед «віттенберзьких друзів» Шерль на перше місце ставив гуманіста, професора граматики Отто Бекмана, якому він адресував най- більшу кількість листів із Нюрнберга16. Теплі дружні стосунки залишились між ними на все життя. У цому випадку особистісний чинник цілком співпадав з гума- ністично-ідеологічними інтересами та уподобаннями. «Вторгнення» гуманістів у сферу церковного життя було обумовлено тим, що без змін у цій царині не можна було провести перетворень в усіх інших сферах суспільства. Христоф Шерль був одним із тих гуманістів, які намагались поєднати дружбою світських та церковних інтелектуалів і в такий спосіб впливати на цер- ковну систему. Надію на таку можливість давало те, що серед теологів відбувалось захоплення гуманістичною «модою». Шерль не підозрював на той час, що гума- ністична дружба стане заручником теології. Тривалий час гуманістична риторика виступала фасадом, який прикривав серйозні розбіжності серед теологів, які праг- нули до новацій та подолання схоластики. Особливе місце у стратегії дружби Шерля посідав Віттенберзький універси- тет. Тут у нього склалися дружні стосунки з групою колег, серед яких був його зем- ляк із Франконії, майбутній учасник Лейпцизького диспуту Андреас Карлштадт. Шерль мав значний вплив на формування гуманістичних уподобань «суворого томіста», яким був Карлштадт. Зокрема, він першим дав приклад панегіриків як на адресу окремих осіб, так і на адресу певних інституцій. Похвали такого роду він складав на античний манер. Так, у 1508 р. він оприлюднив промову на поша- ну нюрнберзького гуманіста Сікста Тухера та його родини17. Його промова з про- славленням Віттенберзького університету з присвятою своєму другові художнику Лукасу Кранаху 1509 р. стала свого роду взірцем похвали в дусі гуманістичної риторики18. Не без його впливу Карлштадт також захопився гуманістичною риторикою й намагався демонструвати своє знання давніх мов, включати у теологічні тексти античні образи, писав присвяти в поетичній формі на зразок античних поетів. Під враженням промов свого колеги він складає й виголошує на адресу своїх друзів поетичний панегірик (Шерля та художника Лукаса Кранаха), який завершує ви- знанням у дружбі з двома «славетними мужами» – «пісня складена другом друзів» 15 Котляров П. Гуманіст і реформатор: освітні та соціальні практики Філіпа Меланхтона. Київ; Вінниця, 2017. С. 107. 16 Honselmann K. Otto Beckmann und sein Sammelband von Reformationsschriften. Westfälische Zeitschrift. Bd. 114. 1964. S. 247. 17 Landois A. Op. cit. S. 6. 18 Ullmann E. Lucas Cranach der Ältere. Bürger und Hofmaler. Kunst und Reformation. Hrsg. E. Ullmann. Leipzig, 1982. S. 56–57. 152 Сіверянський літопис. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ (amicos amicissimos)19. Гуманістична форма мала на меті показати освіченість і ліберальне ставлення до античних авторів, що, безперечно, сприяло самоутвер- дженню автора. Текст панегірика було віддруковано в Лейпцизі, що зайвий раз засвідчувало публічність і риторичність цієї дружби. Шерль не забарився з від- повіддю і невдовзі, після появи теологічних трактатів свого земляка, називає його одним із видатних теологів свого часу, прикрасою Віттенберзького університету. У Віттенберзі Шерль ввів ще одну новацію – дружні застольні зустрічі зі свої- ми близькими колегами, які відбувались в дусі гуманістичного спілкування, з по- єднанням урочистості та вільного дозвілля. У розкутій атмосфері учасники зібран- ня висловлювали свої похвали один одному й особливо господарю. Наскільки ці зустрічі були серйозними, свідчить трапеза у зв’язку з від’їздом Шерля 23 березня 1512 р. із Віттенберга до Нюрнберга. Карлштадт, оскільки не зміг бути на цій зу- стрічі, у листі висловив свій жаль і свої вибачення з приводу своєї відсутності20. В імперському місті Нюрнберг гуманістичний осередок на чолі з видатними гуманістами того часу сформувався ще до Шерля. Тісні зв’язки з товариством під- тримували найбільш відомі та впливові представники патриціату та інші «поважні люди», переважно купці та підприємці цього міста. Шерль після повернення стає активним учасником гуманістичного гуртка й навіть застольного товариства, до якого в той час входили представники міської еліти. Практику такого товариства започаткував його попередник, гуманіст Сікст Тухер, автор статуту таких трапез. Зустрічі і застілля відбувались у різних місцях, зокрема й в августинському монас- тирі. Шерля було обрано маршалом цього товариства, в обов’язки якого входила організація зустрічей, ведення засідань і переговорів. Нюрнберзьке товариство, яке на гуманістичний манер називали sodalitas, функціонувало на зразок гуманістичних гуртків, які були поширені в Італії. Вони об’єднували людей, які займались гуманістичними студіями, або намагались ор- ганізувати дозвілля, що давало не лише задоволення від інтелектуального спілку- вання, а й було б корисним для ділових зв’язків. Можна без перебільшення ствер- джувати, що Шерль стає одним із ідеологів нюрнберзького патриціату, ядро якого становили представники великих торгових компаній, які, у свою чергу, мали пред- ставництво на рейхстагах і впливали на імперську політику21. Особливу роль в ідеологічному спрямуванні нюрнберзьких інтелектуалів та гу- маністично налаштованих теологів відіграла дружба Шерля з наставником Лютера, генеральним вікарієм августинського ордена Йоганном Штаупіцем, знайомство з яким розпочалося ще в Італії та продовжилось у Віттенберзі. Пізніше Шерль зізна- ється, що, завдяки Штаупіцу, він знайшов у августинців своїх «братів по духу»22. Напередодні Реформації одним із головних центрів духовного життя Нюрнберга стає тамтешній августинський монастир з його настоятелем, майбутнім реформа- тором Венцеславом Лінком. Гуманістів та представників нюрнберзького патриціа- ту теологія Штаупіца приваблювала своєю орієнтацією на утвердження провідної ролі внутрішньої віри у спасінні душі, укріплення моральності, поширення про- світницького проповідництва23. Шерль докладав чимало зусиль для популяриза- ції ідей августинця, які були близькі молодому гуманісту, далекому від намірів глибоко занурюватися у складні теологічні питання. Прихильність нюрнберзької верхівки до вчення Штаупіца, зближення його з августинцями свідчили про по- 19 Kritische Gesamtausgabe der Schriften und Briefe Andreas Bodenstein von Karlstadt, T. 1. (1507–1518). Hg. v. Th. Kaufmann. URL: http://dev2.hab.de/edoc/ed000216/texts/005A/005A_introduction.xml № 5. 20 Ibid. № 9, 10. 21 Stock U. Op. cit. S. 69. 22 Scheurl Сh. Briefbuch. Ein Beitr. zur Geschichte der Reformation und ihrer Zeit. Briefe von 1517–1540. Hrsg. von F. F. Soden und J. K. F. Knaake. Ein Beitr. zur Geschichte d. Reformation und ihrer Zeit. Briefe von 1517–1540. Potsdam, 1872. Bd. 2. S. 4–5; Streit F. E. Op. cit. S. 22. 23 Hamm B. Op. cit. S. 63; Stock U. Op. cit. S. 66. 153 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ силення реформаторських настроїв в імперському місті, а гурток насправді набув назви sodalitas Staupiziana24, У такому випадку постає питання, чому юрист, який за своєю посадою опі- кувався переважно світським справами та був далекий від теологічних тонкощів, взявся об’єднати теологів? За особистими симпатіями до ліберальних теологів простежується його власна ідея – об’єднати та спрямувати їхні зусилля в річи- ще гуманістичної реформи церкви. Гуманізм, який сповідував Шерль, передбачав поміркованість, без радикальної руйнації церковних інституцій. Для визначення позиції Шерля в теологічному і церковному питанні важливо врахувати тверджен- ня німецької дослідниці А. Ландоїс про переплетіння гуманістичної вченості з інтересами патриціату імперського міста25. Відтак, зусилля Шерля з консолідації прихильників поміркованої реформи виходять за межі особистісних прагнень та завдань. Об’єднати нюрнберзьких штаупіціанів і віттенберзьких теологів було не- складно – усі вони прагнули до оновлення церкви та віровчення26. Особливу роль у зусиллях Шерля з консолідації ліберальних теологів відігравав Інгольштадтський університет. Тут також не обійшлось без особистісного чин- ника – тривалий час професором тут був його покровитель, відомий гуманіст, рад- ник імператора і папи Сікст Тухер. Після його смерті у 1507 р. окрасою універси- тету стає молодий і амбіційний професор Йоганн Екк. Епістолярна дружба Шерля з маститим теологом розпочалась у жовтні 1514 р. Гуманіст по-справжньому пи- шався дружбою з європейською зіркою того часу. Вражала стрімка кар’єра Екка: у 14 років – магістр, у 19 –ліценціат теології, в 24 – доктор і професор теології. Його захоплення гуманізмом додавало вишуканості теологічним студіям. Шерль відвідав Інгольштадт для зустрічі з Екком, де висловив йому вдячність за допомогу в вирішенні деяких юридичних питань. Інгольштадський професор справив на нього сильне враження своїми знаннями, обізнаністю в церковних і теологічних справах, своїм критичним ставленням до стану справ у церкві. Його обурювала низька інтелектуальна підготовка священиків, зловживання ієрархів. Обох зближувала ідея проведення реформ, які б підвищили авторитет церкви. Е. Штрайт у дослідженні цієї зустрічі висловив думку про те, що Шерль у своєму захопленні постаттю яскравого теолога не помітив певних вад, поверховості су- джень, нездатності вийти за межі застарілих схоластичних догм27. Інтерес Шерля до оновлення теології та церковного життя спонукав його до пошуку дружби з Лютером, який ще до свого виступу з тезами проти індульгенцій набув високого авторитету серед теологів і гуманістів. Поштовхом для встанов- лення контактів стало чергове перебування у грудні 1516 р. Штаупіца в Нюрнбер- зі. Вікарію було влаштовано теплу зустріч, учасниками якої були члени застоль- ного товариства штаупіціанів, поважні люди імперського міста. Одразу після цих зустрічей 2 січня 1517 р. Шерль звертається до Лютера з листом, написаним у дусі гуманістичного пієтету перед видатною людиною. Він пише про те, що багато чув про нього, а його наставник Штаупіц не знаходив слів, щоб висловити свої вра- ження від його мудрості, здатності вільно мислити, критично ставитися до схо- ластики28. Якщо Екк і Карлштадт з легкістю відгукнулись на його гуманістичну рито- рику та завіряння у дружбі, то у випадку з Лютером він несподівано зустрівся з принципово іншим ставленням до дружби. Шерль отримав відповідь від Лютера, датовану 27 січня 1517 р., яка нагадувала лапідарний трактат на тему дружби. Ві- ттенберзький теолог попереджає його щодо небезпеки від дружби з ним: «Знову ж, 24 Ibid. S. 61. 25 Landois A. Op. cit. S. 273–274. 26 Heller L. Johann von Staupitz und die Anfünge der Reformation. Leipzig, 1888. S. 30–31. 27 Streit F. E. Op. cit. S. 23. 28 Ibid. S. 25. 154 Сіверянський літопис. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ чому ти пишеш з жалем, якщо ти шукаєш моєї дружби, і заради цього мене нагоро- джуєш марнославними титулами? Я не хочу, щоб ти став моїм другом: оскільки моя дружба не піде тобі на славу, а загрожує небезпеками, оскільки, правильно сказано у приказці: “У друзів все є спільним”. Відтак, те, що є моїм, через дружбу стає твоїм, тож ти не матимеш [від мене] нічого доброго, крім гріха, вбогості та ганьби. Оскільки це також є моїми речами, які ти удостоїв назвати (як написано) іншими словами. Однак, я знаю, що ти по-християнськи налаштований і скажеш: я захоплююсь не тобою, а християнським у тобі. У той самий час це є вищою безцеремонністю, представити так те, що має бути житлом Христа, і надати таку славу, якої не удостоїлись навіть апостоли. Я ціную тебе й щасливий, що ти у цьо- го чоловіка, нашого отця [Штаупіца], маєш дружбу й довіру. Однак пожалій свою честь, якщо ти не зневажаєш моєю дружбою, не зважаючи на те, що ні достойного отця, ні моїх плодів і небезпек не прославляєш і говориш: я ціную Христове в тобі, і мушу твердо вірити»29. Лютер доволі чітко заявляє про принципову відмінність гуманістичного й тео- логічного розуміння дружби. Для нього вона невіддільна від віри, від тяжких ви- пробувань, які не кожен може витримати: «Однак це сувора віра. Оскільки в цьому житті є тільки горе та нужденність, тож, чим більше таких хвалителів і друзів, тим більше вони завдають шкоди, як написано: “людина стане ворогом своїм товари- шам”, і ще до цього: “ті, що присягалися в похвалі, тепер проти мене”; і ще: “друзі та родичі мої повстануть проти мене”. Чим більше людської шани до нас, тим менше шани Бога. Тому Бог хоче бути лише самотнім і не бути другом нікому»30. Віттенберзький теолог доволі чітко визначає принцип – віра вище за дружбу – й тим самим прогнозує найчутливіші лінії майбутнього розвитку в суспільстві. Для Лютера завіряння нюрнберзького гуманіста у дружбі, повазі, панегірики на його адресу – не більше як риторика. Він не довіряє красивим словам, а ставить питання про те, наскільки гуманіст готовий слідувати за ним у боротьбі за Божу справу й розділити злигодні та небезпеки. Відповідь Лютера Шерлю – це відпо- відь релігійного проповідника ритору гуманісту. Індивідуалізм Лютера відмінний від індивідуалізму гуманіста, оскільки перший турбується про спасіння, про свою внутрішню віру й не приймає «людського», марнославства, гордині. Високі вчені звання, вченість для нього не мають значення у справі спасіння: «Я пишу тобі так, любий Христофе, що начебто хочу зневажити твоє добре та благородне серце, на- справді я перш за все турбуюсь про мою смиренність. Ти робиш так, як належить благочестивій християнській людині, яка нікого, крім себе самого, не зневажає, однак я мушу також прагнути, щоб я був християнином, як і ти (якщо матиму дружбу), це означає, що я маю бути тим, хто зневажає самого себе. Тому, то не християнин, який поважає людину за її вченість, чесноти, святість, її покликання (так роблять язичники та балакучі поети, як вони назвали себе у наш час), а той християнин, хто любить нужденного, бідного, вбогого і нещасного грішника; як сказано у Псалмі: «блажен, хто бачить» не вченого, освіченого, святого, благопо- лучного, а бідного, вбогого, нещасного»31. Шерль зрозумів, що на цей раз він має справу з релігійною безкомпромісніс- тю. У наступних листах до Лютера він пише лаконічно, без літературних прикрас та пафосної риторики. Очевидно, він сприйняв міркування Лютера про дружбу як риторику ченця, який має бути стриманим і проповідувати справу спасіння. Змінивши стиль і тактику спілкування, Шерль не полишає водночас головного – добитися дружби між Екком і Лютером. Зокрема, 1 квітня 1517 р. він знову звер- 29 Auserlesene geistvolle Briefe Der Reformatoren und sonstiger bedeutender Männer der evangelischen Kirche. Hgg. von C. E. Renner. Stuttgart, 1862. S. 38–40. 30 Ibid. S. 40. 31 Ibid. S. 40 155 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ тається до Лютера з листом, у якому закликає його до дружби з «видатним Екком» заради спільної справи – оновлення теології та церковного життя. Він переконує Лютера в тому, що Екк прагне дружби з ним, високо цінує його теологічні студії та передає йому примірник своїх тез. Шерль висловив надію на те, що Лютер «сер- дечним чином» напише Екку й той відповість йому своєю дружбою32. Для того, щоб переконати віттенберзького професора, він звертається з листом до свого давнього друга Георга Спалатіна, який на той час був не лише духівни- ком курфюрста, а й бібліотекарем. У притаманній йому риторичній манері Шерль прославляє Екка не лише як теолога, а як справжнього вченого, книголюба, із за- хопленням пише про ораторську майстерність свого інгольштадського друга, його гуманістичні студії, знання давніх мов. Звернення до Спалатіна було обумовлено тим, що у того склалися довірливі стосунки з Лютером. Така активність і залучення в якості посередника Спалатина виявилися плідни- ми – Лютер відповів на лист Шерля із вдячністю за його літературні твори, за під- тримку Штаупіца та його теології. Він надсилає Шерлю тези Карлштадта, просить сприяти їхньому розповсюдженню серед нюрнберзьких учених, а головне – по- відомляє, що виконав його прохання і «доклав усіх зусиль», щоб написати «нашо- му Екку» сердечного листа. Попри всю розбіжність поглядів, Екк і вітттенберзці на чолі з Лютером були опозиційно налаштовані до ортодоксів-схоластів і ретро- градів. Лютер вважав Екка найвидатнішим теологом, який в умовах догматично- го безладу того часу зумів вибудувати чітку стратегію її оновлення й тим самим здійснив свого роду революцію в цій сфері33. Такої платформи було достатньо для того, щоб склалися дружні стосунки. Успіх гуманіста в об’єднанні різних теологічних центрів багато в чому був за- безпечений завдяки його особистим якостям, вмінню щиро шанувати вченість, сміливість мислення, заслуги. Він добре відчував значимість своїх друзів і постій- но декларував свою повагу до них як до видатних особистостей. У свою чергу, амбітні теологи Карлштадт, Лютер, Екк прагнули до публічності, виходу за межі церковних кіл, шукали підтримки можновладців та посадовців, їм лестила також дружба з молодим юристом із впливової родини імперського міста, з його ділови- ми зв’язками, високою освіченістю, адміністративним досвідом. Диспути 1516–1517 рр. за участі Екка й Лютера свідчили про розбіжності в їхніх поглядах, однак вони не викликали загострення стосунків й не виходили за межі офіційної церковної доктрини. Екку з його ліберальним ставленням до протистояння теологічних «партій» вдавалося зберігати дружбу з теологами, які належали до різних «партій» і схоластичних течій. Гуманістична дружба сприя- ла об’єднанню новаторських сил серед теологів для оновлення церкви та освіти. Однак Шерль не підозрював, що завдяки його зусиллям він сам і його друзі опи- нились у вузьких лабіринтах теологічних доктрин, із яких вони вийдуть ворогами. Оприлюднення Мартином Лютером 31 жовтня 1517 р. «95 тез» викликало бурхливу реакцію Екка. Свої емоційні заперечення теолог виклав у невеличкій книжці під назвою «Обеліски», основу якої становили приватні листи до єпископа Айхштетського. Лютер відповів йому в тому ж стилі своїми нотатками, що поба- чили світ під назвою «Астериски». Так розпочалась полеміка, апогеєм якої стане диспут, що відбудеться у Лейп- цизі наприкінці червня–на початку липня 1519 р. Втручання Шерля у їхнє проти- стояння із закликами до примирення і збереження дружби виявилось на перших порах досить вдалим. Лютеру хотілося мати знаменитого теолога в якості свого 32 Scheurl Сh. Op. cit. S. 12. 33 Iserloh E. Johannes Eck (1486–1543). Scholastiker, Humanist, Kontroversetheologe. Münster, 1981. S. 80. Про вплив теології Екка на формування поглядів на молодого Лютера див.: Leppin V. Der Einfl uss Jo- hannes Ecks auf den jungen Luther. Luther. 2015. 86. S. 135–147. 156 Сіверянський літопис. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ союзника. Тим більше, на той час ішлося лише про позбавлення церкви від зло- вживань і застарілої догматики, а не про руйнацію її підвалин. Лютер і Екк ще раз заявили про свою дружбу та примирення. Крихкий мир порушив Карлштадт. Його позиція полягала у формулі: Екк мій друг, натомість істина дорожча, і він, аби залишитись «нашим другом», має при- йняти нову теологію. Ще задовго до зустрічі в Лейпцигу впродовж 1518–1519 рр. усі її головні учасники – Лютер, Карлштадт і Екк – публічно оприлюднили свої погляди в тезах та трактатах. У листах ніхто із них докладно не писав про сутність предмета дискусії, не викладав аргументів на користь тієї чи іншої позиції. Для всіх трьох листування було свого роду розминкою перед битвою. У ньому йшлося головним чином про організацію диспуту, адресати звинувачували один одного у боягузстві, ставили різні умови проведення дебатів і залякували поразкою свого візаві34. Шерль неодноразово звертається до всіх учасників дискусії та пропонує в дружньому та тривалому діалозі шукати прийнятний варіант перетворень на кра- ще. Він не приховував, що в цій полеміці він на боці своїх «віттенберзьких дру- зів», і переконував «свого Екка» підтримати їхні ідеї. У листі від 5 квітня 1518 р. він відверто пише Екку: «заради нашої дружби хочу схилити Тебе до того, щоб Ти не тільки не закривався від тісної дружби із віттенберзцями, а й сам докладав зусиль для її [зміцнення]. Я багато їм у чому зобов’язаний і турбуюсь про те, щоб вони відчули Твою дружбу. Тобі здасться дивним, але Тебе люблять, усі твори Екка сприймаються серйозно, і, оскільки Тобі ніколи не бракувало моєї доброї волі, я не сумніваюсь, що за наявності добрих намірів усі окремі питання можна буде зала- годити достойним чином, до того ж князь і всі вчені [Віттенберга] є однодумцями Мартина й, очевидно, Рейхліна»35. Через місяць Шерль знову завіряє Екка у своїй вірності та дружбі й пропонує стати ще ближчими та відмовитися від традиційних реверансів у зверненнях один до одного: «Я дуже прошу Тебе, давай відмовимося від титулів і не будемо більше користуватися ними. Можливо, інші через захоплення словами моляться на них, а серед нас, якщо я належу весь Тобі, панує інше – істинна любов, взаємна приязнь, справжнє братерство, які не можна розірвати й відкинути. Ти можеш у всьому покладатися на мене і мою службу»36. На початку цієї полеміки дружба між ними здавалась непохитною й такою, що сприятиме примиренню обох сторін. Однак у наступних листах Екка гуманістичний флер зникає, і на перший план виступає теолог, який, подібно до своїх опонентів, готовий переступити поріг дружби за- ради істини. Екк відверто висловив невдоволення з приводу того, що Шерль пристав до ві- ттенберзців, і дав знати, що він не має наміру відступати від істини. Тому він до- рікає свого друга за небажання вникати в сутність суперечки. Відповідь Шерля від 18 лютого 1519 р. можна вважати досить типовою для гуманіста, який не прагнув занурюватися в теологічні тонкощі: «Якщо я ваші дискусійні твори не читав або не розумію того, що відбувається, так це – не “моя сцена”, що мені з цим вдіяти? Коли ж я вас прошу використати ваші наміри на благо обох, то мої зусилля виявляють- ся марними»37. Він хоче допомогти своєму другові уникнути публічної поразки та накликати на себе критику з боку суспільства: «Ти виходиш з того, якщо я не помиляюся, що готовий викликати на себе всю ненависть і заздрість еразміанців, рейхлініанців, вільних студентів, а також “модерних” теологів»38. 34 Eck Johannes. (1486–1543) Internet-Edition in vorläufi gem Bearbeitungsstand Briefwechsel.. Hg. von V. Pfnür, bearbeitet von P. Fabisch und H. Jörg. № 61, 63, 64, 66, 74, 76, 82, 84. URL: ivv7srv15.uni- muenster.de/mnkg/pfnuer/Eck-Briefe.html. 35 Ibid. № 54. 36 Ibid. № 57. 37 Ibid. № 75. 38 Ibid. № 75. 157 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ З наближенням диспуту, якого вже не можна було уникнути, Шерль прояснює свою позицію й заявляє про свою «середню» лінію: не допустити розколу суспіль- ства і небезпечного протистояння теологічних «партій». Тривожні очікування були притаманні не лише Шерлю. Професори теологічного факультету Лейпцизького університету, до яких звернувся Екк з пропозицію бути арбітрами в дискусії, попе- реджали свого патрона, герцога Георга Саксонського про те, що цей диспут може призвести до «смути й повстання»39. Лейпцизькі теологи особливо були стурбова- ні тим, що в диспуті може постати питання про священство папи40. У листі до «ве- ликого теолога» Екка від 10 квітня 1519 р. Шерль відповідає на його докір в упе- редженому ставленні до нього: «Ти думаєш, я схиляюсь до партії Лютера? Якби це було так, то я був би одним серед більшості. Ти думаєш, що я переважно стою на Твоєму боці? Усвідом же ось що! Домініканцями я був вихований, в августинців я потім зростав, з ними я подався до Віттенберга й жив серед них у великій довірі з ними». Він заявляє, що пишається дружбою з Лютером: «Мартин сам не зневажав дружбою зі мною»41. Водночас він завіряє інгольштадця: «З Екком я знову ж таки поєднаний не тіль- ки дружбою, а й братерством. Ти завжди бажаний у моєму домі. Щодо попередніх Твоїх відвідин, ніколи Ти не знав невиконаної послуги Тобі, тим самим я засвід- чую повагу, гостинність, на яку може розраховувати видатний муж, якого високо цінують наші патриції». Звернення до минулої ідилії в дружбі свідчило про те, що лінія фронту в релігійно-політичній боротьби починає поширюватися на сфе- ру особистісних стосунків. За таких драматичних обставин Шерль хапається за дружбу і сподівається, що вона врятує від ворожнечі та небезпечного розколу: «Я вирішив сподіватися на Вас обох, на Вашу дружбу і зміцнювати її, аби не сказали: їх тримався і нікому нічого не заподіяв, що в очах інших може означати основну цінність. До вас обох я відчуваю дружність, обом вам бажаю добра, аплодую й хочу, щоб усе це було й від інших. Я буду сподіватися, що ви візьмете із цієї ва- шої суперечки більше користі, ніж того, що ваша ненависть лише примножиться! Ваші суперечки, дебати, розбіжності в думках мені не до вподоби. Я був провіс- ником ваших переваг, зігрітий вашою дружбою. Я нічого більше так не бажаю, як зміцнення вашої колишньої дружби. Якщо це не вдасться, мені буде боляче42. Інші можуть слідувати вашим помилкам, інші будуть ставитися з глузуванням до моєї приязності. Важко ставитися схвально до таких гучних голосів суперечки. Я сам живу за принципом – не шкодити вірності. Тому, поважний батьку, я прошу від- кинути свої погані думки про мене, оскільки вони будуть несправедливими, я буду виступати й надалі, з вашого погляду, посередником у вашій справі. Однак будь переконаний, що я Твій постійний, лояльний і вірний друг»43. Посередницька позиція гуманіста не була почута «друзями». Надалі Шерль з гіркотою пише Екку про втрату колишнього дружнього ставлення до нього з-за не- прийняття його позиції. Натомість завіряє інгольштадтського професора: «Я буду перш за все дотримуватися цього [дружби], навіть, якщо Ти діятимеш проти моєї позиції. Зі свого боку я завжди стану Тобі в нагоді, оскільки я перед Тобою в боргу, якщо я Тобі буду корисним у якійсь справі – то я до Твоїх послуг як Твій друг і брат»44. 19 квітня 1519 р. Шерль пише своєму віттенберзькому другові Отто Бекману про те, що зі страхом чекає на диспут. За його зізнанням, він боїться втратити 39 Akten und Briefe zur Kirchenpolitik Herzog Georgs von Sachsen. Hrsg. F. Geß. Leipzig, 1905. Bd. 1. S. 50. 40 Ibid. S. 61. 41 Eck Johannes. Op. cit. № 83. 42 Ibid. № 83. 43 Ibid. № 83. 44 Ibid. № 83. 158 Сіверянський літопис. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ дружбу з Екком з-за того, що того дратує «моя прихильність до віттенберзьких друзів». На завершення він із сумом констатує: «дружба з Екком завершена. Усім вам, моїм [віттенберзьким друзям] я бажаю всього найкращого»45. Таким чином, втрата дружби викликала в гуманіста не менше переживань, ніж громадський ре- зонанс і наслідки великої історичної події. Після диспуту політика посередництва знайшла своє продовження в одружен- ні Шерля з донькою нюрнберзького патриція Фютрера. За регламентом весілля, складеним 6 серпня 1519 р. на 18 сторінках, було розписано всі деталі цієї події, від запрошення до завершення всіх обрядових речей, які мали тривати кілька днів. У регламенті значилося, що «24 серпня маємо честь приймати Йоганна Екка, док- тора та професора із Інгольштадта, пана Ульріха Дінштетдта, доктора й духівника із Віттенберга»46. Тим самим Шерль намагався задовольнити нюрнберзьку еліту як прихильників Лютера, так і тих, хто залишався на позиціях старого віровчення. На основі аналізу переплетінь гуманістичної дружби й теологічних позицій, які спостерігаємо напередодні та під час Лейпцизького диспуту, можна зробити такі висновки. У Лейпцигу Екк проявив себе як видатний теолог та полеміст – він розгледів у тезах Лютера ту точку опори, з якої можна перевернути всю будів- лю церкви. У боротьбі за її збереження він готовий був жертвувати дружбою й особистісними стосунками. Не менш радикальну позицію зайняли Лютер і Кар- лштадт, дороги яких розійдуться, і вони стануть ворогами. Невдовзі після диспуту Карлштадт у трактатах звертається до матері, родичів і друзів, де, посилаючись на слова із Євангелія, заявляє, що віра та істина вище будь-яких родинних та дружніх стосунків. Друзями можуть бути лише побратими по боротьбі47. Заслуга Шерля полягала в тому, що він передбачив катастрофічні наслід- ки дискусії, яка переведе друзів у стан ворогів. Свої прогнози щодо розгортан- ня подій після диспуту він висловив у листі вірному другові Отто Бекману: «Все буде прекрасно, Отто, щоправда до цього нам треба буде пройти через кривавий морок»48. Нюрнберзький гуманіст докладав зусилля до того, щоб запобігти роз- колу і великого заколоту, спрямувати енергію у річище не Реформації, а Реформи, яка б призвела до оновлення та збереження церкви. На цьому мирному полі він виглядає скромною постаттю, яка не мала сил, щоб зупинити катастрофу. Однак це не вдалося зробити головному ідеологу християнського гуманізму великому Ераз- му Роттердамському. Дружба інтелектуалів, які демонстрували свою зверхність над ортодоксами-схоластами та церковниками, виявилась слабким механізмом для утримання єдності. В умовах загострення церковного питання й появи ради- кальних проєктів його вирішення, дружба не знайде виходу із лабіринтів теології. Після Лейпцигу всі учасники дискусії опинилися в різних таборах, а їхня дружба залишиться в минулому. Епілог лейпцизької історії. На початку 1540 р. Екк звернеться до нюрнберзько- го гуманіста з проханням написати про візит до Нюрнберга штатгальтера Німеччи- ни, брата імператора Фердинанда. У відповіді від 13 лютого 1540 р. Шерль пише йому, «брату і другу», так, начебто не було до цього довгих років відчуження між ними. Лист нагадує невеликий трактат з детальним описом очікуваного візиту. До- кладність і ретельність відповіді можна розцінити як бажання найкраще виконати прохання колишнього друга. У ньому вже немає мажорної гуманістичної рито- рики: давався взнаки досвід минулих літ, утома від чвар спонукала до спокійної тональності. На завершення Шерль делікатно відповів на колишнє звинувачення 45 Scheurl Сh. Briefbuch… S. 87–88. 46 Kuhn Ch. Generation als Grundbegriff einer historischen Geschichtskultur. Die Nürnberger Tucher im langen 16. Jahrhundert. Göttingen, 2010. S. 16–17. 47 Karlstadt A. Missive von der aller hochste tugend gelassenheіt. Wittenberg, 1520. AIIJ. 48 Scheurl Сh. Briefbuch. S. 117. 159 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ Екка в тому, що він пристав до ворожого, лютерівського, стану, словами: «із като- лицького та імперського міста Нюрнберг»49. Лейпциг став для них апогеєм оптимізму, пафосу перебудови, тривог і творен- ня майбутнього. Тепер прийшов час підбивати підсумки та готуватись до вічнос- ті. Шерль та інші учасники диспуту належали до одного покоління. Карлштадт розпочне мартиролог – 1541 року він піде із життя на чужині. Через рік не стане нюрнберзького гуманіста, а ще через рік – його друга Екка. Замикає цей сумний список у 1546 р. головна дійова особа того часу – Мартин Лютер. Дятлов Володимир Олександрович – доктор історичних наук, професор, перший проректор, проректор з науково-педагогічної роботи Національного уні- верситету «Чернігівський колегіум» імені Т. Г. Шевченкa. (вул. Гетьмана Полубот- ка, 53, м. Чернігів, 14013, Україна). Diatlov Volodymyr O. – Doctor of Historical Sciences, Professor, First Vice-Rector, Vice-Rector for Scientifi c and Pedagogical work, T. H. Shevchenko National University «Chernihiv Colehium». (53 Hetmana Polubotka Str., Chernihiv, 14013, Ukraine) E-mail: fi rst.prorector@chnpu.edu.ua References Akten und Briefe zur Kirchenpolitik Herzog Georgs von Sachsen [Files and letters on the church policy of Duke George of Saxony]. (1905). F. Geß (Ed.). Bd. 1. Leipzig, Germany. Auserlesene geistvolle Briefe Der Reformatoren und sonstiger bedeutender Männer der evangelischen Kirche [Selected spiritual letters from the reformers and other important men of the Evangelical church]. (1862). von C. E. Renner (Ed.). Stuttgart, Germany. Batkin, L. M. (1978). Italyanskiye gumanisty: stil zhyzni, stil myshleniya [Italian humanists: lifestyle, style of thinking]. Moscow, USSR: Nauka. Der authentische Text der Leipziger Disputation [The authentic text of the Leipzig Debate]. (1519): Aus bisher unbenutzten Quellen. (1903). O. Seitz (Ed.). Berlin, Germany. Die Leipziger Disputation 1519. Leipziger Arbeitsgespräch zur Reformation [Leipzig Debate. 1519. Leipzig working meeting on the Reformation]. (2011). М. Hein, А. Kohnle (Eds.). Leipzig, Germany. Eck Johannes. (1486–1543) Internet-Edition in vorläufi gem Bearbeitungsstand Briefwechsel [Eck Johannes. (1486–1543) Internet edition, preliminary version of correspondence] (n.d.). von V. Pfnür, bearbeitet von P. Fabisch und H. Jörg (Eds.). № 61, 63, 64, 66, 74, 76, 82, 84. Retrieved from: ivv7srv15.uni-muenster.de/mnkg/pfnuer/ Eck-Briefe.html. Hamm, B. (2004). Lasarus Spengler (1479–1534). Tübingen, Germany. Heller, L. (1888). Johann von Staupitz und die Anfünge der Reformation [Johann von Staupitz and the beginnings of the Reformation]. Leipzig, Germany. Honselmann, K. (1964). Otto Beckmann und sein Sammelband von Reformationsschriften. Westfälische Zeitschrift. Bd. 114. Iserloh, E. (1981). Johannes Eck (1486–1543). Scholastiker, Humanist, Kontroversetheologe [Johannes Eck (1486–1543). Scholastic, humanist, controversial theologian]. Münster, Germany. Karlstadt, A. (1520). Missive von der aller hochste tugend gelassenheіt [Missive serene from the very highest virtue]. Wittenberg, Germany. Kipf, J. K. (2009). Humanistische Freundschaft im Brief – zu Bedeutung von amicus, amicitia und verwandter Begriffe in Briefcorpora deutscher Humanisten. 1480–1520 49 Ibid. S. 238 160 Сіверянський літопис. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ [Humanistic friendship in letters – on the meaning of amicus, amicitia and related terms in letter corpora of German humanists. 1480–1520]. Krieger, G. (Ed.): Verwandtschaft, Freundschaft, Bruderschaft. Soziale Lebens - und Kommunikationsformen im Mittelalter. Berlin, Germany. P. 500. Kotliarov, P. (2017). Humanist I reformator: osvitni ta sotsialni praktyky Filipa Melankhtona [Humanist and reformer: educational and social practices of Philip Melanchthon]. Kyiv; Vinnytsia, Ukraine. Kritische Gesamtausgabe der Schriften und Briefe Andreas Bodenstein von Karlstadt, T. 1. (1507–1518) [Critical complete edition of the writings and letters of Andreas Bodenstein von Karlstadt, Vol. 1. (1507–1518)]. (n.d.). Th. Kaufmann (Ed.). Retrieved from: http://dev2.hab.de/edoc/ed000216/texts/005A/005A_ introduction.xml. Kuhn, Ch. (2010). Generation als Grundbegriff einer historischen Geschichtskultur. Die Nürnberger Tucher im langen 16. Jahrhundert [Generation as a basic concept of a historical historical culture. The Nürnberger Tucher in the long 16th century]. Göttingen, 2010. S. 16–17. Landois, A. (2014). Gelehrtentum und Patrizierstand. Wirkungskreise des Nürnberger Humanisten Sixtus Tucher (1459–1507) [Scholarship and patrician class. Areas of activity of the Nuremberg humanist Sixtus Tucher (1459–1507)]. Tübingen, Germany. Leppin, V. (2015). Der Einfl uss Johannes Ecks auf den jungen Luther [The infl uence of Johannes Eck on the young Luther]. Luther, 86, 135–147. Luther at Leipzig. Martin Luther the Leipzig Debate and 16th century Refomations. (1983). L. Mickei, Richard J. Mattox (Eds.). Leiden, Boston. Mende, E. (1981). Von Spannungsfeld Humanismus und Reformation. Zum 500. Geburtstag Nürnberger Ratskonsulenten Dr. Christoph Scheurl [On the tension between humanism and the Reformation. On the 500th birthday of Nuremberg Council Consul Dr. Christoph Scheurl]. Frankenland. Bd. 33. Scheurl, Сh. (1872). Briefbuch. Ein Beitr. zur Geschichte der Reformation und ihrer Zeit. Briefe von 1517–1540 [Letter book. A contribution to the history of the Reformation and its time. Letters from 1517–1540]. von F. F. Soden und J. K. F. Knaake (Eds.). Ein Beitr. zur Geschichte d. Reformation und ihrer Zeit. Briefe von 1517–1540. Potsdam, Germany. Bd. 2. Schubert, А. (2008). Libertas Disputandi: Luther und die Leipziger Disputation als akademisches Streitgespräch [Libertas Disputandi: Luther and the Leipzig disputation as an academic debate]. Zeitschrift für Theologie und Kirche, Vol. 105, 4, 41–442. Selge, K.-V. (1973). Der Wege zur Leipziger Disputation [The way to the Leipzig Debate]. Bleibendes im Wandel der Kirchengeschichte. B. Moeller (Ed.). Tübingen, Germany. Selge, K.-V. (1975). Leipziger Disputation zwischen Luther und Eck [Leipzig disputation between Luther and Eck]. Zeitschrift für Theologie und Kirche, 86, 26–40; Soden, F. F. (1837). Christoph Scheurl II und sein Wohnhaus in Nürnberg [Christoph Scheurl II and his house in Nuremberg]. Nürnberg, Germany. Stock, U. (1982). Die Bedeutung der Sakramente in Luthers Sermon von 1519 [The meaning of the sacraments in Luther’s sermon from 1519]. Leiden, Germany. Streit, F. E. (1908). Christhoph Scheurl, der Ratskonsulent von Nürnberg, und seine Stellung zur Reformation. Plauen i. V. Treml, Ch. (1989). Humanistische Gemeinschaftsbildung. Sozio-kulturelle Untersuchung zur Entstehung eines neuen Gelehrtenstandes in der frühen Neuzeit [Humanistic community building. Socio-cultural investigation into the emergence of a new scholarly class in the early modern period]. Hildesheim, Germany. Pp. 78–80. Ullmann, E. (1982). Lucas Cranach der Ältere. Bürger und Hofmaler [Lucas Cranach the Elder. Citizen and painter]. Kunst und Reformation. Leipzig, Germany. W. Graf W. Doktor Christoph Scheurl von Nürnberg (Beiträge zur Kulturgeschichte 161 Siverian chronicle. 2020. № 4______________________________________________________________________________________________________________________ des Mittelalters und der Renaissance 43) [Doctor Christoph Scheurl von Nürnberg (contributions to the cultural history of the Middle Ages and the Renaissance 43)]. (1930). Leipzig; Berlin, Germany. CHRISTOPH SCHEURL AND THE LEIPZIG DEBATE IN 1519. HUMANISTIC FRIENDSHIP IN A MAZE OF THEOLOGY The Leipzig Debate of 1519, which was attended by prominent theologians Martin Luther, Andreas Karlstadt, Johann Eck, had a signifi cant infl uence on the development of the Reformation movement in Germany and other European countries. The researchers of this great historical event focus mainly on studying the course of events, clarifying the positions of its participants. The article examines the «human» dimension of the Debate – attempts by the Nuremberg humanist Christoph Scheurl to reconcile the participants in the theological confrontation through friendship and direct their efforts to a stream of moderate theology and church reform. In this way, he tried to address the threat of large- scale religious and church divisions, a sharp and prolonged civil confrontation. The strategy of Scheurl’s friendship is determined by his humanistic views, on the basis of which he tried to form and support a wide range of intellectuals, opponents of orthodox scholastic theology. His efforts to create a humanitarian community (respublica literara) included the presence of like-minded people and friends in various centers and institutions of Germany that had an impact on the formation of social and religious thought. Such a community with its powerful educational and intellectual potential, according to Scheurl, was supposed to update theology and, on its basis, ensure the implementation of reforms. An important role in this process he assigned to the Nuremberg Humanist Society, the theologians of the Wittenberg University, headed by Luther. Through his participation, a friendly relationship has developed between Luther, Karlstadt and professor at Ingolstadt University Eck. During the preparation and conduct of the controversy, the humanist friendship formed by Scheurl’s mediation between them becomes a hostage to theology. Attempts by the humanist to persuade Eck to unite with the «Wittenberg friends» were unsuccessful. Humanist rhetoric, assurances of friendship and fraternity for some time served as a facade that covered deep theological disagreements. The Debate destroys the friendly relations of its participants, which in the future declare the principle of the supremacy of belief over personal relationships and other connections. Under the conditions of further religious and political split, the Nuremberg humanist made efforts to consolidate the forces of supporters of moderate reform. Key words: Christoph Scheurl, Leipzig Debate, humanism Дата подання: 1 червня 2020 р. Дата затвердження до друку: 3 серпня 2020 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Дятлов В. Христоф Шерль та Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології. Сіверянський літопис. 2020. № 4. C. 148–161. DOI: 10.5281/zenodo.4018457. Цитування за стандартом APA Diatlov, V. (2020). Khrystof Sherl ta Leiptsyzkyi dysput 1519 roku: humanistychna druzhba v labiryntakh teolohii [Christoph Scheurl and the Leipzig Debate in 1519. Humanistic Friendship in a Maze of Theology]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 4, 148–161. DOI: 10.5281/zenodo.4018457.

Христоф Шерль і Лейпцизький диспут 1519 року: гуманістична дружба в лабіринтах теології

Institution

Ähnliche Einträge