Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення

Метою дослідження є вивчення реалій проведення Коломацької ради 25 липня 1687 р., з'ясування головних провідників виборів гетьмана, а також виявлення місця розташування учасників цього важливого заходу. Методи дослідження, які добиралися відповідно до мети, базуються на принципі історизму. За...

Ausführliche Beschreibung

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2020
1. Verfasser:	Павленко, С.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2020
Schriftenreihe:	Сiверянський літопис
Schlagworte:	Дослідницькі нотатки
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/173318
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення / С. Павленко // Сіверянський літопис. — 2020. — № 5. — С. 128-140. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-173318
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1733182020-11-30T01:27:47Z Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення Павленко, С. Дослідницькі нотатки Метою дослідження є вивчення реалій проведення Коломацької ради 25 липня 1687 р., з'ясування головних провідників виборів гетьмана, а також виявлення місця розташування учасників цього важливого заходу. Методи дослідження, які добиралися відповідно до мети, базуються на принципі історизму. Застосовані методи історіографічного аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний та порівняльний методи. Наукова новизна. На основі аналізу зібраних джерел уперше йдеться про те, що найактивніші учасники скинення гетьмана посіли провідні старшинські уряди 24 липня у нагороду за те, що вони підтримають наступного дня висуванця В. Голіцина, претендента на булаву, генерального осавула Івана Мазепу. Кандидат на найвищу посаду в автономії та його покровитель – головний урядовець Московії не впливали на розподіл полковницьких посад та генеральних урядів між опозиціонерами. У публікації спростовано дослідницьку версію щодо проведення Коломацької ради у селищі Коломак на Харківщині. Представлені в дослідженні аргументи дають додаткові докази на користь того, що місцем обрання І. Мазепи в гетьмани стала одна із долин поблизу Чутового на Полтавщині. Висновки. Коломацька рада проводилася під контролем головного урядовця Московії Василя Голіцина. Вона обирала не лідера опозиції, а людину, яку головнокомандуючий російської армії, начальник Посольського приказу знав протягом багатьох років як вправного дипломата. Новий гетьман не добирав свою команду старшин, тому з перших днів свого кермування мав проблеми з призначеними урядовцями, які більше оглядалися на Москву, ніж на нього. Місце проведення Коломацької ради не могло бути в непідконтрольному Гетьманщині Охтирському полку. Мікротопонім Буцький брід чітко фіксується у документації старшин Полтавського полку Буцьких. До переправи у мілкому місці на річці Коломак на Чутівщині постійно з'їжджалися гетьманські війська, які вирушали у походи як наприкінці ХVІІ, так і на початку ХVІІІ ст. The purpose of the research is to study the realities of the Kolomak Council of July 25, 1687, to discover the main participants in the election of the hetman, as well as to identify the location of the participants in the important event. The methods of the research, which were selected in accordance with the purpose, are based on the principle of historicism. The methods of historiographical analysis and synthesis, problem-chronological, retrospective and comparative methods are applied. Scientific novelty. Based on the analysis of the collected sources it is stated for the first time that the most active participants in the overthrow of the hetman took the leading officers’ governments on July 24 as a reward for supporting the next day the nominee by V. Golitsyn, the candidate for the mace of General Osavul, Ivan Mazepa. The candidate for the highest post in the autonomy and his patron, the chief official of Muscovy, did not influence the distribution of colonel positions and general governments among the opposition. The publication refuted the research version about the holding of the Kolomak Council in the village Kolomak in Kharkiv region. The arguments presented in the study provide additional evidence in favor of the fact that the place of election of I. Mazepa as hetman was one of the valleys near Chutovy in the Poltava region. Conclusions. The Kolomak Council was held under the supervision of Muscovy’s chief government official, Vasily Golitsyn. It did not elect the opposition leader, but the man whom the commander-in-chief of the Russian army, the head of the Ambassadorial Order, had known for many years as a skilled diplomat. The new hetman did not select his team of starshyna officers, so from the first days of his rule he had problems with the appointed government officials, who looked more at Moscow than at him. The venue of the Kolomak Council could not be in the Okhtyrka Regiment, which was not under the control of the Hetmanate. The microtoponym Butsky ford is clearly recorded in the documentation of the starshyna of the Poltava Butsky Regiment. Hetman’s troops constantly gathered before the crossing in a shallow place on the river Kolomak in the Chutiv region, and went on campaigns, both at the end of the 17th century and at the beginning of the 18th century. 2020 Article Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення / С. Павленко // Сіверянський літопис. — 2020. — № 5. — С. 128-140. — Бібліогр.: 23 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.4120891 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/173318 94 (477) uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки
spellingShingle	Дослідницькі нотатки Дослідницькі нотатки Павленко, С. Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення Сiверянський літопис
description	Метою дослідження є вивчення реалій проведення Коломацької ради 25 липня 1687 р., з'ясування головних провідників виборів гетьмана, а також виявлення місця розташування учасників цього важливого заходу. Методи дослідження, які добиралися відповідно до мети, базуються на принципі історизму. Застосовані методи історіографічного аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспективний та порівняльний методи. Наукова новизна. На основі аналізу зібраних джерел уперше йдеться про те, що найактивніші учасники скинення гетьмана посіли провідні старшинські уряди 24 липня у нагороду за те, що вони підтримають наступного дня висуванця В. Голіцина, претендента на булаву, генерального осавула Івана Мазепу. Кандидат на найвищу посаду в автономії та його покровитель – головний урядовець Московії не впливали на розподіл полковницьких посад та генеральних урядів між опозиціонерами. У публікації спростовано дослідницьку версію щодо проведення Коломацької ради у селищі Коломак на Харківщині. Представлені в дослідженні аргументи дають додаткові докази на користь того, що місцем обрання І. Мазепи в гетьмани стала одна із долин поблизу Чутового на Полтавщині. Висновки. Коломацька рада проводилася під контролем головного урядовця Московії Василя Голіцина. Вона обирала не лідера опозиції, а людину, яку головнокомандуючий російської армії, начальник Посольського приказу знав протягом багатьох років як вправного дипломата. Новий гетьман не добирав свою команду старшин, тому з перших днів свого кермування мав проблеми з призначеними урядовцями, які більше оглядалися на Москву, ніж на нього. Місце проведення Коломацької ради не могло бути в непідконтрольному Гетьманщині Охтирському полку. Мікротопонім Буцький брід чітко фіксується у документації старшин Полтавського полку Буцьких. До переправи у мілкому місці на річці Коломак на Чутівщині постійно з'їжджалися гетьманські війська, які вирушали у походи як наприкінці ХVІІ, так і на початку ХVІІІ ст.
format	Article
author	Павленко, С.
author_facet	Павленко, С.
author_sort	Павленко, С.
title	Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення
title_short	Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення
title_full	Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення
title_fullStr	Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення
title_full_unstemmed	Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення
title_sort	коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Дослідницькі нотатки
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/173318
citation_txt	Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення / С. Павленко // Сіверянський літопис. — 2020. — № 5. — С. 128-140. — Бібліогр.: 23 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT pavlenkos kolomacʹkarada25lipnâ1687rtamísceííprovedennâ
first_indexed	2025-07-15T09:58:35Z
last_indexed	2025-07-15T09:58:35Z
_version_	1837706527762284544
fulltext	128 ДОСЛІДНИЦЬКІ НОТАТКИ________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________________ УДК: 94 (477) Сергій Павленко • КОЛОМАЦЬКА РАДА 25 ЛИПНЯ 1687 Р. ТА МІСЦЕ ЇЇ ПРОВЕДЕННЯ DOI: 10.5281/zenodo.4120891 © C. Павленко, 2020. CCBY 4.0 Метою дослідження є вивчення реалій проведення Коломацької ради 25 лип- ня 1687 р., з’ясування головних провідників виборів гетьмана, а також виявлення місця розташування учасників цього важливого заходу. Методи дослідження, які добиралися відповідно до мети, базуються на принципі історизму. Застосовані ме- тоди історіографічного аналізу та синтезу, проблемно-хронологічний, ретроспек- тивний та порівняльний методи. Наукова новизна. На основі аналізу зібраних джерел уперше йдеться про те, що найактивніші учасники скинення гетьмана посіли провідні старшинські уряди 24 липня у нагороду за те, що вони підтри- мають наступного дня висуванця В. Голіцина, претендента на булаву, генераль- ного осавула Івана Мазепу. Кандидат на найвищу посаду в автономії та його покровитель – головний урядовець Московії не впливали на розподіл полковниць- ких посад та генеральних урядів між опозиціонерами. У публікації спростова- но дослідницьку версію щодо проведення Коломацької ради у селищі Коломак на Харківщині. Представлені в дослідженні аргументи дають додаткові докази на користь того, що місцем обрання І. Мазепи в гетьмани стала одна із долин поблизу Чутового на Полтавщині. Висновки. Коломацька рада проводилася під контролем головного урядовця Московії Василя Голіцина. Вона обирала не лідера опозиції, а людину, яку головнокомандуючий російської армії, начальник Посоль- ського приказу знав протягом багатьох років як вправного дипломата. Новий гетьман не добирав свою команду старшин, тому з перших днів свого кермування мав проблеми з призначеними урядовцями, які більше оглядалися на Москву, ніж на нього. Місце проведення Коломацької ради не могло бути в непідконтрольному Гетьманщині Охтирському полку. Мікротопонім Буцький брід чітко фіксується у документації старшин Полтавського полку Буцьких. До переправи у мілкому місці на річці Коломак на Чутівщині постійно з’їжджалися гетьманські війська, які вирушали у походи як наприкінці ХVІІ, так і на початку ХVІІІ ст. Ключові слова: Коломацька рада, гетьман, Василь Голіцин, старшини, Буць- кий брід, Патрік Гордон. Хоча про Коломацьку раду свого часу писали М. Костомаров, О. Лазарев- ський, О. Оглоблин, Б. Крупницький та інші, чимало помилкових оцінок та узагальнень і досі мандрують із дослідження в дослідження, зокрема, історики дорікають І. Мазепі за прийняті на ній рішення. Так, А. Яковлів вважав, що на Коломаку ситуація для української сторони «не була загрозлива й можна було б не йти на такі великі уступки»1. І. Куташов виправдовував гетьмана, який, «укла- 1 Яковлів А. Українсько-московські договори в XVII–XVIII віках. Варшава: [З друк. Наук. Т-ва ім. Шевченка у Львові], 1934. (Праці Українського наукового інституту. Серія правнича; т. 19, кн. 3). С. 128. 129 Siverian chronicle. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ даючи (???) Коломацькі статті»2, «розумів, що треба йти і на поступки», «тому він змушений був погодитися на суттєве обмеження незалежної міжнародної діяль- ності Козацької держави, поставивши формально її зовнішню політику у повну залежність від Москви»3. У цій студії ми не торкаємося питання угоди, прийнятої на Коломаку між Гетьманщиною та Московією, оскільки це є темою окремого до- слідження. Проте в поле нашого зору потрапляють реалії, які диктували рішення Коломацької ради, визначали кадрові призначення 25 липня 1687 р. Нещодавно в історичному середовищі виникла дискусія про місце прове- дення Коломацької ради (її найактивніші учасники – В. Мамалага, С. Одаренко, В. Усенко, О. Шинкаренко, І. Юхно). Ознайомившись із протилежними позиція- ми сторін, ми зрештою доповнили її додатковими аргументами, спростували під- тасовані постулати. Коломацька рада, призначена на 25 липня 1687 р., повинна була відбутися за сценарієм, погодженим головними учасниками зміщення гетьмана напередодні, 24 липня. За натяком, зробленим В. Голіциним4, козаки і старшини мали обра- ти гетьманом генерального осавула І. Мазепу. Тоді ж, увечері, погодивши це пи- тання, а також проєкт договору між Гетьманщиною та Московією (не І. Мазепа його складав, а нав’язав безпортфельним опозиціонерам фаворит царівни Со- фії. – Авт.), старшини розподілили між собою головні урядові посади. Важливо зазначити, що в екстремальних умовах скинення з гетьманства І. Самойловича саме за таким принципом на Коломаку прийшла до влади нова команда. Вибори полковників у полках не проводилися. Козацька рада не висувала й не обгово- рювала головних урядовців Гетьманщини. Ці старшини «взяли» уряди, бо так розпорядився момент, і їхньою головною заслугою стало те, що вони брали ак- тивну участь у перевороті, підтримавши дії московського командування. О. Лаза- ревський вважав, що «тільки влада Голіцина могла позбавити без суду попередніх полковників, поставивши їм у провину близькість до попереднього гетьмана»5, а тому «вибори нових осіб на місце знятих також не могли пройти без чиєї-не- будь особливої вказівки та клопотання»6. На думку історика, головним призна- ченцем цих високопосадовців був фаворит В. Голіцина, бо «уряди вони отримали завдяки цього самого Мазепи»7. З частиною вищезгаданих тез О. Лазаревського можна погодитися лише частково: справді кардинальна зміна головних урядовців сталася на Коломаку 24 липня з волі генералісимуса. Однак навряд чи розподіл старшинських посад відбувався за представленням майбутнього гетьмана. Пре- тендент на булаву, якби він був лідером опозиції, з допомогою заступника-покро- вителя зміг би заздалегідь подбати про надійне оточення, «своїх полковників»8. Проте, як показали пізніші місяці та роки, більшості з них він шукав заміну. Отже, це засвідчує, що змовники-підписанти чолобитної домовлялися про вищі урядові посади, швидше за всього, між собою як ті, хто доклав найбільше зусиль щодо повалення І. Самойловича. Кожен дбав про власний інтерес. Мабуть, були дискусії, інтрига. Адже не всім вистачило посад, яких було обмаль. Крім того, ексурядовці прагнули зайняти попередні уряди. На перерозподіл останніх також впливали амбіції, інтереси «правобережних» та «лівобережних» еліт. 2 Куташов І. Державотворча концепція і політична діяльність Івана Мазепи. Наукові записки [Інститу- ту політичних і етнонаціональних досліджень ім. І. Ф. Кураса НАН України]. 2006. Вип. 32. С. 26–27. 3 Там само. С. 27. 4 Гордон П. Дневник. 1684–1689. Перевод с английского, статья и примечания Д. Г. Федосова. Москва: Наука, 2009. С. 149. 5 Лазаревский А. Очерки, заметки и документы по истории Малороссии. Киев: Типография универси- тета Св. Владимира, 1899. Т. V. С. 24. 6 Там же. 7 Там же. С. 25. 8 Павленко С. О. Оточення гетьмана Мазепи: соратники та прибічники. Київ: Видавничий дім «КМ Академія», 2004. С. 23. 130 Сіверянський літопис. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ В. Голіцин, дозволивши зміщення полкової старшини, практично не знав більшості опозиціонерів-змовників, з якими уперше побачився у ході військової кампанії. Визначити «на око» їхню здатність бути кращими, ніж попередники, а також управляти полками він не міг. Головні посади української автономії зрештою вночі після дискусій були роз- поділені таким чином: генеральний обозний – Василь Дунін-Борковський; генеральний суддя – Михайло Вуяхевич; генеральний писар – Василь Кочубей; генеральний осавул – Войца Сербин; генеральний осавул – Андрій Гамалія; генеральний хорунжий – Василь Забіла; генеральний бунчужний – Юхим Лизогуб; чернігівський полковник – Яків Лизогуб; київський полковник – Костянтин Солонина; переяславський полковник – Родіон Дмитрашко-Райча; лубенський полковник – Григорій Гамалія; ніжинський полковник – Степан Забіла; гадяцький полковник – Михайло Борохович; стародубський полковник – Тимофій Олексієвич9. Частина полковницьких урядів на той момент була вакантною, не зайнятою. Сава Прокопович став другим генеральним суддею, як зазначив у своїх нотатках П. Гордон 26 липня, тобто на другий день після обрання гетьмана з його ж пода- чі10. Ось у цьому випадку ми бачимо, що з якихось причин це призначення було відкладено на деякий час. Можливо, щодо цієї кандидатури 24 липня виникли якісь розбіжності (правдоподібно, частина змовників не хотіла бачити у новому гетьманському уряді генерального писаря С. Прокоповича як фактичного «друго- го» за значимістю високопосадовця старої команди). Зрештою, ця фігура могла розглядатися й козацтвом як неприпустима для висування в уряд Гетьманщини з цих же міркувань. Тому організатори виборів вирішили цього діяча з вищезазна- чених причин не «засвічувати» для загалу. Водночас для І. Мазепи С. Прокопович став близькою людиною за роки співпраці у Батурині. Взявши владу у свої руки, володар булави уже на другий день самочинно увів до складу уряду нового чле- на. Отже, один із активних учасників змови під час Першого Кримського походу зайняв досить високе становище у батуринській ієрархії високопосадовців. Він до того ж піднявся на свій вищий щабель кар’єри. Зауважимо, що І. Мазепа відновив у складі генералітету посади двох генеральних суддів11, які були в урядах І. Брюхо- вецького12, Д. Ігнатовича (Многогрішного)13 та на початку правління І. Самойло- вича14 (останній володар булави після смерті І. Домонтовича у 1681 р.15 мав лише тимчасово виконуючого обов’язки на цьому уряді). 9 Статѣ, данніе гетману Івану Мазепѣ на Коломаку року 1687, іюля 25 дня. Універсали Івана Мазепи. 1687–1709 / Упорядкування І. Бутича [Далі УІМ]. Київ; Львів: НТШ, 2002. Кн. 1. С. 63. 10 Гордон П. Дневник. 1684–1689. С. 150. 11 При гетьманові Богдані Хмельницькому було 3 генеральні судді (Переписныя книги приведенных к присяге на подданство царю Алексею Михайловичу жителей малороссийских городов. Акты, относящиеся к истори Южной и Западной России, собранные и изданные археографическою комиссиею. Санкт-Петербург: Типография брат. Пантелеевых, 1878. Т. 10. С. 294). 12 1663, листопада 17. Батурин. – Батуринські статті. Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича (1657–1687) / Упорядкування І. Бутича, В. Ринсевича, І. Тесленка. Київ–Львів: НТШ, 2004. С. 260. 13 1669, березня 6. Глухів. – Глухівські статті. Там само. С. 460. 14 1672, червня 17. Козача Діброва. – Конотопські статті. Там само. С. 589. 15 Кривошея В. В. Українська козацька старшина. Частина І. Урядники гетьманської адміністрації. Київ: ПВКП «Укртиппроект», 1997. C. 7. 131 Siverian chronicle. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ Легалізувати всі кадрові новопризначення мала 25 липня Коломацька рада, яка у формі голосування козацького товариства узаконила команду, що прийшла до влади. Незважаючи на формальність її проведення (адже старшина досягла консенсусу в задоволенні запитів на уряди), без неї легітимність гетьманських інституцій вважалася б сумнівною та спірною. Хоч роль Москви та царів у цих питаннях у більшості випадків була визначальною під час козацьких рад на Ліво- бережжі, усе ж «призначені зверху гетьмани» затверджувалися голосами геть- манців. Разом із тим кулуарне зібрання старшин різного рівня, в основному задоволе- не нічним перерозподілом впливових урядів на свою користь, повністю не могло гарантувати голоси козацького товариства на раді. Симпатії полчан важко було спрогнозувати. У цьому зв’язку видається правдоподібним, що вночі та вранці новопризначенці доклали немало агітаційних зусиль, аби переконати виборців, щоб вони одностайно голосували за І. Мазепу. В інакшому разі полкові завору- шення з побиттям старшин, що мали місце відразу після усунення від влади І. Са- мойловича, продовжилися б на невизначений час і їх довелося б приборкувати московським стрільцям. Зрозуміло, що серед коломацького товариства були й інші гідні претенденти на гетьманську булаву. Але, якщо б усупереч підказці В. Голіцина козаки-вибор- ці висунули у противагу І. Мазепі іншу кандидатуру, то чи визнали б у Москві результати цих виборів? Учасники зміщення І. Самойловича добре розуміли, що вони усі є заручниками генералісимуса: будь-який спротив його волі міг зруй- нувати досягнуті домовленості. Зрештою, причина для цього була вагома: на Коломаку зібралася лише частина козацького війська (Лубенський, Гадяцький, Стародубський, Київський, Полтавський полки). Інші п’ять городових та шість охотницьких полків перебували за сотні кілометрів від основного табору. Отже, старшина не мала інтересу все проводити «по справедливості», відкла- дати важливий захід на пізніші часи, коли війська повернуться додому і пришлють на раду в Батурин своїх представників-виборців. Адже у такому разі врахування волі більшості навряд чи забезпечило б їй безперешкодне зайняття здобутих на Коломаку урядів. Вибори нового гетьмана запланували на 25 липня на місцевості поблизу Буць- кого броду16 річки Коломак (недалеко від межі Гетьманщини та слобідських пол- ків, орієнтовно між нинішніми населеними пунктами Новофедорівкою та Чуто- ве17). Зазначимо, що табори московського та козацького військ розтягнулися на кільканадцять кілометрів уздовж водного русла, яке давало воду коням, волам та військовикам. Поряд, уздовж річки, стояв ліс, багатий на сухостій, гілки, при- датні для розведення вогнищ та приготування гарячої їжі. На луках росло вдо- сталь трави. Таке багатотисячне угруповання (мінімально в 50 – 70 тисяч чоло- вік) не могло концентруватися на невеличкій території, на одному з пасовиськ, оскільки кожен полк повинен був мати простір для самозабезпечення. У цьому зв’язку твердження про те, що Коломацька рада відбулася у Чутовому чи Коло- маку18 не зовсім коректні. Першого населеного пункту в той час ще не існувало, 16 Величко С. Літопис / Пер. з книжної української мови, вст. стаття, комент. В. О. Шевчука; Відп. ред. О. В. Мишанич. Київ: Дніпро, 1991. Т. 2. С. 345. 17 Одаренко С. Ймовірність прийняття Іваном Мазепою гетьманства в 1687 р. на Чутівщині. Чутів- щина: від давнини до сьогодення: Зб. наук. праць / Чутівська районна державна адміністрація, сек- тор культури Чутівської райдержадміністрації / [упоряд. В. М. Усенко]. Полтава: ТОВ «АСМІ», 2018. С. 156. 18 Шинкаренко О. А. Чому доленосна для України козацька рада відбувалася в Коломаку 25 липня 1687 року? Гетьман Мазепа: історична постать у контексті процесів українського державотворення: збірник статей за матеріалами всеукраїнської наукової конференції «Гетьман Мазепа: історична постать у контексті процесів українського державотворення», присвяченої 330-річчю обрання Івана Мазепи гетьманом України. Харків: ТО Ексклюзив, 2017. С. 50–52. 132 Сіверянський літопис. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ а інший вважався невеличким прикордонним форпостом Охтирського полку (у ньому переважали переселенці з Правобережжя України, однак населений пункт не підлягав юрисдикції Гетьманщини19; у зв’язку з Першим Кримським походом 30 березня 1687 р. наказано було «учинить от Москвы до Ахтырска и до Коло- мака почту в 17 местах. А поставить на станех конюшенного чину да стрельцов по четыре человека, для гоньбы дать им по две лошади человеку»20). І. Мазепа свої перші універсали як гетьман підписував однозначно: «З табору над Коло- маком, июля 25»21, «дан в таборѣ над Коломаком, июля 27»22. Отже, це вказує на те, що поряд не існувало населеного пункту, а головним орієнтиром вважалася річка. С. Величко зробив уточнення про загальне місце перебування козацьких та московських військ: «де брід Буцького»23. Зазначимо, що останній був орієн- тиром для збирання городових полків і в пізніші роки. Так, у 1723 р. наказному лубенському полковнику наказувалося «в означенній поход до Буцкого Броду… слѣдовати припадает»24, «старшина енералная, панове асаул и бунчучній войско- віи енералніи, виступили в поход и завзяли тракт до Буцкого Броду»25, «к Буцкому Броду в обоз, где рейменту гетманского полки стоять»26. Тут 26 серпня 1723 р. були обговорені старшиною та підписані нею тексти двох Коломацьких чолобит- них27. Не викликає сумніву, що це місце у ті часи було загальновідомим як пункт збирання військ для проведення південних походів: у 1696 р. «гетман Іван Мазе- па стоял на Коломаку з боярином Шереметом»28, у 1697 р. «сам гетман Мазепа, скупивши усі полки, ишол на Україну на Коломак, и там свокупившися з бояри- ном Долгоруким, ишли на Самар»29. Брід Буцького отримав свою назву від полтавських старшин Буцьких. Спочат- ку землі та ліси довкола нього на великій площі (територія її охоплювала простір між сучасними селами Водяне [Штурмова долина], Лисича, Щасливе, Черняків- ка, Верхні Рівні. – С. П.) зайняв полтавський полковий суддя Петро Буцький30, а потім отримали у спадщину його сини Григорій та Матвій31. В останніх частину ґрунтів викупив Полтавський Хрествоздвиженський монастир і заснував тут у першій чверті ХVІІІ ст. слобідку Рівні Коломацькі32. У 1739 р. Буцькі продали усі свої землі на Чутівщині Кочубеям33 (ті активно скуповували володіння у Пол- тавському полку34). З межового опису купчого документа отримуємо додаткові 19 Маслійчук В. Іван Мазепа і Слобідська Україна. Харків: Харківський приватний музей міської садиби, 2014. С. 43. 20 Вигилев А. Н. История отечественной почты. Москва: Связь, 1979. Ч. 2. 160 с. (ЦГАДА. Ф. 210. Разрядный приказ. Столбцы Московского стола. Ст. 702. Столпик 1. Л. 640). URL: https://www.libfox. ru/466621-aleksandr-vigilev-istoriya-otechestvennoy-pochty-chast-2.html. 21 1687, липня 25. Табір під Коломаком. – Універсал Івана Мазепи, який повідомляє про обрання його гетьманом. УІМ. Кн. 1. С. 70. 22 1687, липня 27. Табір біля Коломака. Універсал Івана Мазепи полтавському полковому обозному Прокопові Левенцю на село Мильці. УІМ. Кн. 1. С. 70. 23 Величко С. Літопис… Т. 2. С. 345. 24 Уривки зі щоденника гетьманської канцелярії за 1722–1723 рр., записаного військовими канцеля- ристами Пилипом Борзаківським та Павлом Ладинським. Універсали Павла Полуботка (1722–1723). Упорядкував В. Ринсевич. Київ, 2008. С. 437. 25 Там само. С. 438. 26 Там само. С. 440. 27 Коваленко О. Б. Павло Полуботок – політик і людина. Чернігів: Деснянська правда, 1996. С. 50. 28 Літопис Самовидця / Підготував Я. Дзира. Київ: Наукова думка, 1971. С. 158. 29 Там само. С. 159. 30 Модзалевский В. Малороссийский родословник. Киев: Типография т-ва Г. Л. Фронцкевича, 1908. Т. І.С. 151. 31 Усенко В. Брід Буцького в історії України. Чутівщина: від давнини до сьогодення: Зб. наук. праць. С. 145. 32 Генеральне слідство про маєтності Полтавського полку 1729–1730 / Упорядкування І. Бутича. Пол- тава: ВАТ «Видавництво «Полтава», 2007. С. 34. 33 Усенко В. Брід Буцького в історії України… С. 145–146. 34 Скрипченко Н. Диканський маєток Кочубеїв (ІІ половина XVII – початок ХІХ ст.). Вісник Київського національного університету імені Тараса Шевченка. Серія: «Історія». Київ, 2013. Вип. 4. С. 59. 133 Siverian chronicle. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ відомості про Буцького брід. Учасники встановлення меж зафіксували, що він був розташований поблизу Лисячої долини, у верхів’ях Чутової долини. «Которіе Лисичіе сѣнокосніе рукави висшеписанним Буцким надлежат, – зазна- чали межувальники, – а степ сколко его есть взявши з висшой голови от Долины Чутовой на низ по шлях чрез Коломак на Брод Буцких у Орчик уз могилы ж другіе розробленіе в межу Івана Буцкого идучіи по полам з висше реченними Буцкими, которого степу за краткостію времены як имѣется разстояніем не мѣрыли, а шири- ною от висшеписанной розробленой могилы не оподаль Долины Лисичой до другой розробленой же могилы при шляху Орчиковском имѣется вшир мѣрою една верста триста сажней от могилы до броду три версти, от броду чрез луг и луки у межу Івана Буцкого з лѣвой сторони до дорогы будучіе, по сей уже сторони Коломака лежачой една верста сто сажней где копцями ново от лугу до гори и далей викопанними озна- чено от дорогы тоей на гору понад Долиною Ровенскою до Могил Майданних една верста сто сажней, а от Могил Майданних чрез степ [где на правой сторонѣ зін бы в полтори версти внутрь сего купленного грунта имѣется сам собою лѣсъ Кругликом зовемій] на могилки неболшіе до шляху з Ровень чрез Штурмовую лежачого три двести и двадцят сажней, а шляхом и направо з шляху…»35. Орчицький шлях про- стягався до гирла невеличкої річки Чутовки, не перетинаючи її. Важливим джерелом із визначення місця Коломацької ради є щоденник П. Гордона, який у своїх нотатках записував пройдені відстані у милях та возо- вих верстах36 (проаналізувавши їх співвідношення, ми прийшли до висновку, що генерал вимірював шляхи польськими милями (1 миля=8534 м37). Він зазначив, що військо, дійшовши до лівого берега річки Коломак, стало на нічліг за 4 милі (35 км) від Полтави38. Зрозуміло, що це була не точна цифра, можливо, приблиз- на. Проте якби полки зайшли у прикордонне поселення Коломак (тоді у ньому налічувалося за даними С. Величка «усіляких чинів усього двісті чоловік»39; за джерелом 1686 р. – 230 осіб чоловічної статі козацького стану40), що ще далі Чу- тового, то ця похибка була б дуже значною – мінімум у 2 милі (15–20 км). 35 Межовая опись проданного Матвеем Буцким Кочубею коломацкого грунта, 1739 г. Краєзнавчий та генеалогічний кадастр Полтавщини [Електронний ресурс]. URL: http://poltava-cadastr.blogspot. com/2015/10/90-g-91-92-93.html. 36 Уже в Першому Кримському поході для обрахунку відстаней застосовувалось «мірне колесо», тобто його прикріплювали до спеціального воза й у такий спосіб командування добре знало пройдений шлях (Лаврентьев А. В. «Записка государевым мерным верстам и станом того Крымского походу по верстам мерному колесу» 1689 г. Естественнонаучные представления Древней Руси. Москва: Наука, 1988. С. 208–219). Щоденник походу –«Записка государевым мерным верстам и станом того Крымского походу по верстам мерному колесу» (1689 г.) засвідчив відстань від Перекопу до Охтирки в 322 возові версти (нині ця відстань з урахуванням рельєфу, мінімального обходу річок становить близько 687 км, тобто 1 возова («тележная») верста становила 1000 сажнів або 2133,6 м (при Петрі І сажень був 2,133 м). У цій «Записці» йдеться про те, що відстань від Охтирки до Красного Кута війська пройшли за три дні (3 квітня – 5 верст, 4 квітня – 6 верст, 5 квітня – 4 версти, що дорівнює 15 верстам (32 км). Нині пряма відстань між Охтиркою та Краснокутськом становить 32 км. 37 Возова («тележная») верста становила 1000 сажнів (2133,6 м). П. Гордон часто писав, що пройшли милю або 4 версти. Польська верста становила 8534 м. Стільки ж метрів було і в 4 возових верстах (4х2133,6 м = 8534,4). 38 Гордон П. Дневник. 1684–1689. С. 145. 39 Величко С. Літопис. Т. 2. С. 285. 40 Мамалага В. В. Спроба локалізації місця проведення Коломацької ради 1687 р. Сіверщина в історії України. 2017. Випуск 10. С. 124. Маршрут руху союзної армії теж говорить не на користь того, що військовики поспішали до форпосту Коломаку. За щоденником П. Гордона, протягом 15, 16, 18 липня 1687 р. військове угруповання подолало три паси уверх вздовж річки Орчик довжиною 5,3 милі (45 км). 20 липня пройшло від сучасної Варварівки по рівнині близько 3 милі (25,5 км). Це відстань до нинішнього Чутового. Напряму відстань від Варварівки до Коломаку – населеного пункту становить близько 34 км. Але тоді б воякам та обозу довелося долати водні перешкоди. Ще така деталь. Прямолінійний рух армії до верхів’я Орчика (Варварівки) вказує подальший напрямок пересування російських полків у бік Любівки, далі – Охтирки. 134 Сіверянський літопис. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ Заувага П. Гордона про зупинку за 4 милі від Полтави дає підставу зробити ви- сновок, що велике угруповання військ, піднявшись верхів’ям русла річки Орчик, далі йшло Орчицьким шляхом уверх до річки Коломак. Літописець С. Величко, до речі, згадує цю дорогу у нотатках за 1693 р.: тоді кримські ординці «повернули … від Полтави до Сторожевої могили, а від Сторожевої через Орчик, Берестову та Оріль назад до Криму»41. Другого дня козаки та стрільці переправилися на правий берег і розбили кіль- ка вагенбургів: ліворуч зупинилися гетьманці («Це в 3 верстах42 від нашого по- переднього табору»43). Якщо при цьому взяти нову відстань до Полтави (35 км + 7 км44), то вийде 42 км. Напряму це і є відстань від окраїн колишнього полкового міста до лугу (між нинішнім селом Стінкою та Чутовим). У тодішніх реаліях по- селення-острог Коломак стояло на правому березі річки. Отже, до нього ще треба було прямувати кілометрів 2045. На карті стрілкою позначено брід Буцького (за дослідженнями А. Шутя). Мікротопонім Буцьківське (Боцьківське) зафіксований сучасними дослідни- ками на лівому березі Коломака на дальній околиці Чутового (виїзд у бік Полта- ви46, за спорудами колишнього відгодівельного радгоспу47). «Брід Буцького – до- сить мілке (по кісточки людині), особливо у кінці липня, місце на річці Коломаку, – повідомила директор Чутівського районного краєзнавчого музею Г. Бафталов- ська. – Протяжність броду по течії близько 25 метрів. За останні 10 років він заріс очеретом»48. Місцевий співробітник Чутівського краєзнавчого музею Андрій Шуть лока- лізував колишній хутір Буцьків у районі споруд лікарні. О. Шинкаренко визна- чив брід Буцького у селищі Коломаці, у районі «сучасного цукрового заводу», 41 Величко С. Літопис. Т. 2. С. 405. 42 6480 м. 43 Гордон П. Дневник. 1684–1689. С. 145. 44 3 версти (6480 м.). 45 В. Мамалага у статті «Спроба локалізації місця проведення Коломацької ради 1687 р.» (Сіверщина в історії України. 2017. Випуск 10. С. 125), йдучи за П. Гордоном, слушно вказує на те, що острог Коломак не міг бути за 4 милі від Любівки; тому, на його думку, йдучи у напрямку до цього пункту, пройшовши берегом 2 милі, «поворот від р. Коломаку військо зробило приблизно в районі північної околиці смт Коломак» (с. 125). Загалом, схвалюючи це міркування, ми водночас зауважуємо, що П. Гордон нічого при цьому не згадує про коломацьке поселення. А отже, воно не було на їхньому шляху. Найімовірніше, армія пішла оминаючи його, вийшовши лісовою дорогою на шлях Охтирка- Коломак. 46 Дослідження співробітника Чутівського краєзнавчого музею Андрія Андрійовича Шутя. 47 Юхно І. У пошуках істини. Зоря Полтавщини. 2017. 25 липня. URL: http://www.old.zorya.poltava. ua/2017/07/25/u-poshukah-istyny-2/. 48 Лист Галини Бафталовської до Сергія Павленка (11 червня 2020 р.). Приватний архів автора. 135 Siverian chronicle. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ оскільки «в цьому місці татари завжди переходили річку Коломак»49. Однак це припущення не підтверджене дослідженнями мікротопонімів населеного пунк- ту та округи50. Ще С. Величко, публікуючи підсумки розмежування кордону між полтавськими та коломацькими жителями (водночас між Гетьманщиною та Мос- ковією), зауважував біля Коломака у 1680 р. Страшний Брід, Гришкову долину, Коломацький ліс51. Місце проведення ради біля козачого табору на рівному місці напередодні вранці щільно, у глибину по 6 чоловік, оточили російські вояки52 («полки … Нов- городцкого розряду боярина і воеводы Алексея Семеновича Шеина с товарыщи, Резанског(о) розряду боярина і воеводы кн(я)зя Володимера Дмитреевича Долго- руково с товарыщи»53). Віддалік стояла у готовності московська кавалерія54. У центрі виборного майдану облаштували церковний намет55. О 10 годині до 49 Шинкаренко О. А. Поле коломацької козацької ради 1687 року. Гетьман Мазепа: історична постать у контексті процесів українського державотворення: збірник статей за матеріалами всеукраїнської наукової конференції «Гетьман Мазепа: історична постать у контексті процесів українського державотворення», присвяченої 330-річчю обрання Івана Мазепи гетьманом України. Харків: ТО Ексклюзив, 2017. С. 53. 50 Зазначимо, що О. Шинкаренко «прив’язує» Коломацьку раду до нинішнього Коломака дещо підтасованими аргументами. Зокрема, він довільно трактує щоденник П. Гордона, який чітко пише про те, що І. Самойлович молився у похідній церкві (у дослідника ж вона стала коломацькою Успіння Богородиці – с. 51). Автор посилається дуже часто на літопис коломацької церкви «Писчая книга», який, імовірніше, є творінням-компіляцією з доступних історичних праць місцевого священика ХІХ ст. з додаванням його власних гіпотез та трактувань історичної події. Наприклад, О. Шинкаренко зазначає: «По закінченні привітань і поздоровлень гетьман Мазепа зі своєю свитою провів В. Голіцина до половини дороги в напрямку села Перекоп, до нинішнього хутора Бровки, де проходив військовий кордон Росії з Гетьманщиною. Про цю подію детально розповідає і шотландський генерал Патрік Гордон» (с. 54–55). Насправді нічого такого у П. Гордона нема: «Після вітань вони сіли на коней і поїхали у табір, причому гетьман проводжав боярина до половини шляху» (Гордон П. Дневник. С. 150). Згідно з «Писчею книгою», пише О. Шинкаренко, «дивитися на раду прийшли все козацьке військо, коломачани, мешканці близьких і далеких сіл (з Валківщини, Чутівщини, Красного Кута)» (с. 54). За цим описом складається таке враження, що на вибори запросили як глядачів жителів зі слобідських полків, які не підлягали юрисдикції Гетьманщини. Зрозуміло, що їх туди ніхто не кликав і не запрошував, оскільки у цьому не було ніякої потреби. Важливо наголосити й на такій важливій деталі. Коломацька рада проходила на території Геть- манщини. Московське військо прибуло в супроводі козацьких полків до кордону тодішньої Московії (у її підпорядкуванні були й слобідські полки, але з меншими правами самоврядування). Поселення Коломак зі своїми землями справді було довгий час спірною територією між Батурином та москов- ськими урядовцями. Та все ж, попри розмежування та тодішні судові розгляди, як зазначав С. Велич- ко, «а Коломацькому місту землі, сінних покосів і всіляких угідь униз по ріці Коломак… в довжину за виміром – чотири верстви дев’ятсот сажень, упоперек – по версті, а в інших місцях по пів версти і менше» (Т. 2. С.285). Отже, від Коломаку до кордону з Гетьманщиною було близько 7 кілометрів. У Коломацькому лісі стояло 42 пасіки полтавчан (Величко С. Т. 2. С. 285). Полтавський полковник Іван Іскра у другій половині ХVІІ ст. поряд із спірним прикордонням заснував село Іскрівку, щоб за- кріпити ці землі у складі свого полку та Гетьманщини. Неподалік зайняли землі суддя Полтавського полку Петро Буцький, полковник цього ж полку у 1680–1682 рр. Леонтій Черняк (його син, теж пол- тавський полковник, Іван Черняк у 1712 р. на батьковій спадщині заснував Черняківку, у якій, за Ге- неральним слідством про маєтності Полтавського полку 1729–1730 рр., було вже «дворов 144». Отже, козацькій армії не було ніякого сенсу переходити кордон, іти додаткові версти, аби зайняти Коломак та проводити аж за ним (!!!) вибори. Зрозуміло, що так могло бути, якби військо поверталося, скажімо, з Харкова чи іншого міста. Натомість шлях союзницьких військ до Буцького броду на Коломаці більш- менш добре описаний П. Гордоном: полки піднімалися в напрямку до Любівки, Охтирки практично прямолінійно по річці Орчик. 51 Величко С. Літопис. Т. 2. С. 285. 52 Гордон П. Дневник. 1684–1689. С. 149. 53 27 июля (4 августа) 1687 г. Отписка государственные царственные большие печати и государственных великих посольських дел оберегателя, ближнего боярина и наместника новгородского воеводы князя В. В. Голицына российским царям Иоанну и Петру Алексеевичам и царевне Софье Алексеевне / Публікація О. Алмазова. Український археографічний щорічник. Київ: Українські Пропілеї, 2018. Випуск 21/22. Т. 24/25. С. 718. 54 Гордон П. Дневник. 1684–1689. С. 149. 55 Там же. 136 Сіверянський літопис. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ цього місця прибули бояри Олексій Шеїн, Володимир Долгоруков, Костянтин Щербатов, окольничий Данило Борятинський, ближній окольничий Венедикт Змєєв, думний дворянин Іван Леонтієв, думний генерал Аггей Шепелєв, стольник та воєвода Борис Мещерський, думний дяк Омелян Українцев56, а також «ближ- ний боярин и болшого полку дворовой воевода, и царственнія болшія печати и государственних великих посолских дѣл оберегатель и намѣстник новагородский князь»57 Василь Голіцин. На невеличкому столі, вкритому дорогим килимом, пе- ред ними були викладені символи гетьманської влади58. Очевидно, до виборів гетьмана були допущені лише старшина, значні товариші, виборні представни- ки сотень. П. Гордон у щоденнику повідомляв, що козаки, «800 на конях і 1200 піших», які протягом години стояли в полі, були запрошені у коло біля намету59. Найповажніші з них разом із російським командуванням зайшли з клейнодами до похідної церкви і чверть години молилися. Повернувшись на майдан, старшини повернули атрибути влади на стіл. «Тоді генералісимус, – писав свідок події П. Гордон, – ставши на лавку, оголо- сив козакам, що царі дарували їм вільне право, згідно з давнім звичаєм, обрати собі гетьмана, і кожний з них повинен мати на виборах вільний голос; через це він просить їх оголосити свою волю. Спершу було недовге мовчання, потім хтось поблизу назвав ім’я Мазепи, що було підхоплено й понеслося далі, так що ніби всі кричали «Мазепу в гетьмани!» Деякі призивали за Борковського, але їх скоро за- глушили. Крики повторилися, і на питання генералісимуса головним козакам, кого вони бажають собі гетьманом, була одностайна відповідь: «Мазепу!» Тоді думний дяк, або канцлер, стоячи на лавці, зачитав гучним голосом присягу, яку їм треба було прийняти; також була пред’явлена книга зі статтями, що вони обіцяли під- писати, як і гетьман, – прийняти присягу; до її його привели звичним порядком, і він повторяв за канцлером. Потім піднесли книгу зі статтями, котру гетьман і всі присутні вожді підписали»60. Мазепа не був настільки одіозний, неприйнятний для козацької спільноти, щоб його персона викликала спротив, гостре заперечення. Старшина не потра- пив за роки праці на Лівобережжі в жоден резонансний конфлікт, про який би знали усі. Його дипломатичний хист та здібності були не на видноті. Однак про І. Мазепу як захисника українських інтересів на виборах київського митрополита та передачі Київської митрополії, у справі приєднання слобідських полків, по- сожських сіл більшість, зокрема сотенна старшина, знала. Генеральний осавул до того ж часто їздив у полки, зустрічаючись від імені І. Самойловича з полков- никами, сотниками для розв’язання тих чи інших проблем. Хоча він і мав реноме наближеного гетьмана, та, однак, не зловживав своїм статусом і не нажив у Бату- рині та за його межами непримиренних ворогів. Тобто він загалом влаштовував не тільки В. Голіцина-латиніста, який знав добре його як здібного батуринського дипломата і вбачав у ньому освіченого однодумця, а й був компромісною фігу- рою і для козаків. Серед козацьких старшин не знайшлося такої резонансної осо- бистості-полководця, яка б затьмарила своїми подвигами та авторитетом інших. Навпаки, після усунення команди Самойловича полчани поскидали своїх очіль- ників (у Гадяцькому полку в той самий час вбили полкового осавула Кияшка, у Прилуцькому полку – полковника Лазаря Горленка61). У Київському полку на Ко- ломаку відправили у відставку як полкових, так і сотенних старшин (замість них очолювали козацькі підрозділи наказні сотники62). 56 Статѣ, данніе гетману Івану Мазепѣ на Коломаку року 1687, іюля 25 дня. УІМ. Кн. 1. С. 50. 57 Там само. С. 49–50. 58 Гордон П. Дневник. 1684–1689. С. 149. 59 Там же. 60 Там же. C. 149–150. 61 Величко С. Літопис. Т. 2. С. 345. 62 Статѣ, данніе гетману Івану Мазепѣ на Коломаку року 1687, іюля 25 дня. С. 65. 137 Siverian chronicle. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ Генеральний обозний Василь Дунін-Борковський, схоже, мав якусь надію, що козаки своїми голосами підтримають його кандидатуру. Напевне,частина лідерів заколоту й вела агітацію за нього усупереч побажанню В. Голіцина. Саме тому виборці вигукнули і його прізвище. Проте орієнтири головного московського уря- довця були визначальними для загалу старшини, яка побоювалася втратити до- сягнуті домовленості щодо своїх урядів. Тому ця кандидатура не знайшла загаль- ної підтримки. Не сприяло успіху В. Дуніна-Борковського і те, що на Коломаку не було Чернігівського полку. Відомо, що у зв’язку з цим останній «оказывал свое в том неудовольствие и роптание», бо «против их прав и узаконениев то было учинено, и им в том цар- ского объявления не сделано»63. За гетьманським проханням у Чернігів 3 грудня 1687 р. була направлена царська грамота, у якій полковнику, старшині та козакам наказано «подданному нашему, Войска Запорожского обеих сторон Днепра гет- ману, Ивану Степановичу Мазепе, в наших государских и во всяких делах по- слушание и повиновение отдавать, яко было при прежних гетманах»64. Подібна грамота65 надійшла й у Прилуцький полк66. Ця кореспонденція засвідчує, що в Чернігові або В. Дунін-Борковський, або його наближені висловлювали невдо- волення результатами Коломацької ради. Напевне, у генерального обозного від депресії та смутку через зазнану поразку подальше розслідування Батурином ви- токів опозиційності Чернігівського полку загострилися болячки. «Их Царского Пресвѣтлого Величества войск Запорозких обозный Василий Борковский, приехавши по Воскресеніи Христовом з Батурина в Чернѣгов, – писав у книзі «Руно орошенное» (1697 р.) відомий церковний діяч і сучасник І. Мазепи Д. Туптало, – так захорѣл и опухл (йдеться про 1687 р. – С. П.), же не могл сам о себѣ на одрѣ повернутися, и з одра не могл востати. А гды долго так хоровал, при- слан был к нему з Батурина от их Царского пресветлого Величества Гетмана доктор з розними лѣкарствы. Так же из Литвы доктора зискано, и не могли доктори тыи отнюдь жадной помощи дати хорому»67. 28 липня новообраний гетьман запросив до себе на банкет впливових бояр, російських генералів68. Тринадцять з них отримали подарунки69. Напевне, їх під- 63 Вторичное представление гетманское об озорничествах козацких (3 декабря 1687 г.) Рігельман О. І. Літописна оповідь про Малу Росію та її народ і козаків узагалі. Київ: Либідь, 1994. С. 500. 64 Грамота царская, присланная на вторительное гетманское представление в полк Черниговский к полковнику Лизогубу (3 декабря 1687 г.). Там же. С. 501. 65 1688, лютого 12(2). Прилуки. Лист прилуцького полковника Івана Стороженка до гетьмана Івана Мазепи / Публікація Ю. Мицика. Сіверянський літопис. 2020. № 2. Документ № 2. С. 12–13. 66 Там само. Через певний час до генерального обозного завітав ієродиякон Іллінського монастиря Феофіл, який, «видячи его тяжко болящаго», радив старшині звернутися сердечно до образу чудотворного Пресвятої Богородиці. І хоч В. Дунін-Борковський образився на прибулого, мовляв, «всегда ейофѣруюся», але все ж послухався поради. «А Пан обозный по отходѣ діяконовом, воздохнув от сердца ко Пресвятѣй Богородици, и зараз повернувся на одрѣ на другий бок. Потом другий зараз, и третий раз повернулся, и здалося ему легко. Потом дѣвчину малую предстоящую призвавши, речет: подай мнѣ черевики и подними мене. А дѣвчина, подавши черевики, принялася за него, и встав само себѣ и почав ходити по свѣтлици, а дѣвчина, злякавшися, побѣгла до Панеи, и сказала же щось Пану сталося, схопившися з ложка, ходит по свѣтлици. А Панѣ собѣ злякавшися, прибѣгла до Пана, мовячи: що тобѣ Пане дѣется, ляж не турбуйся. И, плачучи, удержует его. А он мовит: дайте минѣ покой, видыте, що естем здоров Благодатію Пресвятой Богородици нашой Ілинской, которои яко на иных многих видѣлем ласку, так тепер и на собѣ дознаю. И послав в Монастыр, жебы молебен отправлено пред чудотворною Иконою Пресвятой Богородици, и зостал здоровым, хвалячи Бога и Матер Божію» (Сіверянський літопис. 2009. № 4. С. 167–168). Д. Туптало при цьому згадав, що генеральний обозний власним коштом виготовив до чудотворного та зцілюючого образу золоту корону, прикрашену коштовностями, а також дорогу оправу. 67 Туптало Д. Руно орошенное. Чернигов, 1697 [Туптало Д. Руно орошенное (підготовка тексту, передмова та коментарі О. Тарасенка). Сіверянський літопис. 2009. № 4. С. 167]. 68 Гордон П. Дневник. 1684–1689. С. 150. 69 Там же. 138 Сіверянський літопис. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ готував для вручення ще І. Самойлович згідно з традиційним протоколом завер- шення військової кампанії, але у нових реаліях цю місію виконав новий правитель Гетьманщини. Здравниці на честь Мазепи супроводжувалися п’ятьма гарматни- ми залпами70. Наступного дня гетьман вирушив з козаками71 з місця коломацького базування у напрямку Батурина. Полки отримали офіційний дозвіл повертатися додому. References Almazov, O. (2018). 27 yiulia (4 avhusta) 1687 h. Otpyska hosudarstvennыe tsarstvennye bolshye pechaty y hosudarstvennykh velykykh posolskykh del oberehatelia, blyzhneho boiaryna y namestnyka novhorodskoho voevody kniazia V. V. Holytsyna rossyiskym tsariam Yoannu y Petru Alekseeevycham y tsarevne Sofe Alekseevne. [July, 27 (August, 4) 1687. The reply of the state royal large seals and state great ambassadorial affairs of the guardian, near boyar and deputy of the Novgorod voivode prince V. V. Golitsyn to the Russian tsars Ioann and Peter Alekseyevich and princess Sophia Alekseyevna]. Ukrainskyi arkheohrafi chnyi shchorichnyk – Ukrainian Archaeographic Yearbook. Vol. 24/25. Kyiv, Ukraine: Ukrainski Propilei. Butych, I. (2002). Universaly Ivana Mazepy. 1687–1709. [The Universals of Ivan Mazepa]. Vol. 1. Kyiv, Lviv, Ukraine: NTSh. Butych, I. (2007). Heneralne slidstvo pro maietnosti Poltavskoho polku 1729– 1730. [General investigation of the estate of the Poltava regiment 1729–1730]. Poltava, Ukraine: VAT «Vydavnytstvo «Poltava». Butych, I., Rynsevych, V., Teslenko, I. (2004). Universaly ukrainskykh hetmaniv vid Ivana Vyhovskoho do Ivana Samoilovycha (1657–1687. [The Universals of Uktainian hetmans from Ivan Vyhovskyi to Ivan Samoylovych (1657–1687] Kyiv, Ukraine: Lviv: NTSh. Velychko, S. (1991). Litopys [Chronicle]. Vol. 2. Kyiv, Ukraine: Dnipro. Vyhylev, A. (1979). Ystoryia otechestvennoi pochty. [The History of National Post]. Vol. 2. Moscow, USSR: Sviaz. Hordon, P. (2009). Dnevnyk. 1684–1689. Perevod s anhlyiskoho, statia y prymechanyia D. H. Fedosova [Diary. 1684–1689]. Moscow, Russia: Nauka. Kovalenko, O. (1996). Pavlo Polubotok – polityk i liudyna. [Pavlo Polubotok: a politician and a person]. Chernihiv: Desnianska pravda. Kryvosheia, V. (1997). Ukrainska kozatska starshyna. Chastyna I. Uriadnyky hetmanskoi administratsii [Ukrainian Cossack Starshyna. Part I. The offi cials of the hetmans administration]. Kyiv, Ukraine: PVKP «Ukrtypproekt». Lazarevskyi, A. (1899). Ocherky, zametky y dokumenty po ystoryy Malorossyy [Essays, notes and documents on the history of Malorossiya]. Vol. V. Kyiv,Ukraine: Typohrafyia unyversyteta Sv. Vladymyra. Litopys Samovydtsia. (1971). Pidhotuvav Ya. Dzyra [The Chronicle of the Eyewitness]. Kyiv, Ukraine: Naukova dumka. Mamalaha, V. (2017). Sproba lokalizatsii mistsia provedennia Kolomatskoi rady 1687 r. [An attempt to localize the venue of the Kolomak Council in 1687]. Sivershchyna v istorii Ukrainy, Issue 10. Masliichuk, V. (2014). Ivan Mazepa i Slobidska Ukraina [Ivan Mazepa and Sloboda Ukraine]. Ukraine: Kharkivskyi pryvatnyi muzei miskoi sadyby. Mytsyk, Yu. (2020). 1688, liutoho 12(2). Pryluky. Lyst prylutskoho polkovnyka Ivana Storozhenka do hetmana Ivana Mazepy [1688, February, 12 (2). Pryluky. The letter of Pryluky colonel Ivan Storozhenko to Hetman Ivan Mazepa]. Siverianskyi 70 Там же. 71 Там же. 139 Siverian chronicle. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ litopys – Siverian Chronicle. 2. Modzalevskyi, V. (1908). Malorossyiskyi rodoslovnyk [The pedigree of Malorossiya]. Vol. 1. Kyiv, Ukraine: Typohrafyia t-va H. L. Frontskevycha. Odarenko, S. (2018). Ymovirnist pryiniattia Ivanom Mazepoiu hetmanstva v 1687 r. na Chutivshchyni [The possibility of Ivan Mazepas receival of the position of hetman in 1687 in the Chutiv region ]. Chutivshchyna: vid davnyny do sohodennia: Zb. nauk. Prats. Poltava, Ukraine: TOV «ASMI». Pavlenko, S. (2004). Otochennia hetmana Mazepy: soratnyky ta prybichnyky [Surroundings of hetman Ivan Mazepa: associates and supporters]. Kyiv, Ukraine: Vydavnychyi dim «KM Akademiia». Rihelman, O. (1994). Litopysna opovid pro Malu Rosiiu ta yii narod i kozakiv uzahali [The annalistic narration about Little Russia and its people and the Cossacks in general]. Kyiv, Ukraine: Lybid. Tuptalo D. Runo oroshennoe. Chernigov, 1697 [Tuptalo, D. The Irrigated Fleece. Chernihiv, 1697]. O. Tarasenko (Ed.) (2009). Siverianskyi litopys – Siverian Chronicle, 4. Universaly Pavla Polubotka (1722–1723). (2008). V. Rynsevych (Ed.). Kyiv, Ukraine. Usenko, V. (2018). Brid Butskoho v istorii Ukrainy [Butsky ford in the history of Ukraine ]. Chutivshchyna: vid davnyny do sohodennia: Zb. nauk. prats. Poltava, Ukraine: TOV «ASMIS. Shynkarenko, O. (2017). Pole kolomatskoi kozatskoi rady 1687 roku [The fi eld of the Kolomak Cossack Council of 1687]. Hetman Mazepa: istorychna postat u konteksti protsesiv ukrainskoho derzhavotvorennia: zbirnyk statei za materialamy vseukrainskoi naukovoi konferentsii «Hetman Mazepa: istorychna postat u konteksti protsesiv ukrainskoho derzhavotvorennia», prysviachenoi 330-richchiu obrannia Ivana Mazepy hetmanom Ukrainy. Kharkiv,Ukraine: TO Ekskliuzyv. Yukhno, I. (2017). U poshukakh istyny [Seeking the truth]. Zoria Poltavshchyny. Retrieved from https://www.old.zorya.poltava.ua/2017/07/25/u-p. Павленко Сергій Олегович – шеф-редактор наукового журналу «Сіверян- ський літопис» (вул. Гетьмана Полуботка, 53, м. Чернігів, 14013, Україна). Pavlenko Serhii O. – managing editor of the scientifi c journal «Siverian Chronicle». (53 Hetmana Polubotka St., Chernihiv, 14013, Ukraine). E-mail: pavlenkoso1955@gmail.com THE KOLOMAK COUNCIL OF JULY 25, 1687 AND ITS VENUE The purpose of the research is to study the realities of the Kolomak Council of July 25, 1687, to discover the main participants in the election of the hetman, as well as to identify the location of the participants in the important event. The methods of the research, which were selected in accordance with the purpose, are based on the principle of historicism. The methods of historiographical analysis and synthesis, problem-chronological, retrospective and comparative methods are applied. Scientifi c novelty. Based on the analysis of the collected sources it is stated for the fi rst time that the most active participants in the overthrow of the hetman took the leading offi cers’ governments on July 24 as a reward for supporting the next day the nominee by V. Golitsyn, the candidate for the mace of General Osavul, Ivan Mazepa. The candidate for the highest post in the autonomy and his patron, the chief offi cial of Muscovy, did not infl uence the distribution of colonel positions and general governments among the opposition. The publication refuted the research version about the holding of the Kolomak Council in the village Kolomak in Kharkiv region. The arguments presented in the study provide additional evidence in favor of the fact that the place of election 140 Сіверянський літопис. 2020. № 5______________________________________________________________________________________________________________________ of I. Mazepa as hetman was one of the valleys near Chutovy in the Poltava region. Conclusions. The Kolomak Council was held under the supervision of Muscovy’s chief government offi cial, Vasily Golitsyn. It did not elect the opposition leader, but the man whom the commander-in-chief of the Russian army, the head of the Ambassadorial Order, had known for many years as a skilled diplomat. The new hetman did not select his team of starshyna offi cers, so from the fi rst days of his rule he had problems with the appointed government offi cials, who looked more at Moscow than at him. The venue of the Kolomak Council could not be in the Okhtyrka Regiment, which was not under the control of the Hetmanate. The microtoponym Butsky ford is clearly recorded in the documentation of the starshyna of the Poltava Butsky Regiment. Hetman’s troops constantly gathered before the crossing in a shallow place on the river Kolomak in the Chutiv region, and went on campaigns, both at the end of the 17th century and at the beginning of the 18th century. Keywords: Kolomak Council, Hetman, Vasily Golitsyn, starshyna offi cers, Butsky ford, Patrick Gordon. Дата подання: 30 серпня 2020 р. Дата затвердження до друку: 21 вересня 2020 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Павленко С. Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення. Сіверян- ський літопис. 2020. № 5. C. 128–140. DOI: 10.5281/zenodo.4120891. Цитування за стандартом APA Pavlenko, S. (2020). Kolomatska rada 25 lypnia 1687 r. ta mistse yii provedennia [The Kolomak Council of July 25, 1687 and its venue]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 5, 128–140. DOI: 10.5281/zenodo.4120891.

Коломацька рада 25 липня 1687 р. та місце її проведення

Institution

Ähnliche Einträge