Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості

Мета статті – проаналізувати рецепцію образу митрополита Петра Могили в різдвяних віршах Лазаря Барановича з поетичної збірки «Apollo chrześciański» (1670), окреслити жанрово-тематичні особливості віршованого диптиху та часові рамки його створення. У дослідженні використано компаративістичний під...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Максимчук, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України 2020
Назва видання:	Сiверянський літопис
Теми:	Літературознавчі студії
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174215
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості / О. Максимчук // Сіверянський літопис. — 2020. — № 6. — С. 106-118. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-174215
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1742152021-01-09T01:25:24Z Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості Максимчук, О. Літературознавчі студії Мета статті – проаналізувати рецепцію образу митрополита Петра Могили в різдвяних віршах Лазаря Барановича з поетичної збірки «Apollo chrześciański» (1670), окреслити жанрово-тематичні особливості віршованого диптиху та часові рамки його створення. У дослідженні використано компаративістичний підхід, що дозволяє розглянути вірші Барановича в контексті інших творів українського Бароко, а також проінтерпретувати композиційну цілісність друкованого слова та гравюри, що його супроводжує, у виданні збірки. Наукова новизна студії полягає в тому, що вона доповнює уявлення про письменницьку діяльність і художні преференції Лазаря Барановича, а також засвідчує, яким чином сприймали постать Петра Могили його молодші сучасники. Досягнуті висновки демонструють, що автор, слідуючи традиції публічних привітань визначних осіб зі святами, ще за життя Петра Могили підготував різдвяні вірші, адресовані київському митрополиту. Зокрема, на це вказує спільний заголовок, що об'єднує два віршованих тексти на різдвяну тематику; сам автор називає їх колядою. Подібне визначення віншувань з нагоди Різдва можна побачити у творчості інших українських авторів XVII ст., а також у польському письменстві того часу. Перший вірш Лазаря Барановича зі згаданого диптиха був, очевидно, виголошений від імені друкарів, що характерно для панегіричних текстів лаврського друку, присвячених Петру Могилі. Можливо, і сам Баранович був дотичний до книговидання у Києво-Печерському монастирі. Прикметною особливістю другого вірша з диптиха є його смисловий зв'язок із розміщеною поряд ілюстрацією: на анонімній гравюрі у колі Святої Родини, поруч з маленьким Ісусом зображено фігуру Петра Могили. Митрополит намагається послабити туго зав'язані пелюшки, якими сповито Немовля – цей самий мотив використано і у вірші Барановича, що демонструє характерну для української барокової книги кореляцію тексту і зображення. This article analyzes reception of the person of the Metropolitan Petro Mohyla in Lazar Baranovych’s Christmas poems published in the collection of his Polish language poetry «Apollo chrześciański» (1670). The aim of the paper is to describe genre and thematic peculiarities of the poetical diptych and to concretize the time of its creation. The comparative approach applied in this study gives an opportunity to see Baranovych’s poems in the context of other Ukrainian Baroque works; moreover, it helps interpret the correlation between the text and the engraving illustrating the second poem of the diptych. Novelty of the research lies in supplementing the existing knowledge about the writing activity and poetic preferences of Lazar Baranovych. Conclusions drawn in the paper demonstrates that the author follows the shared tradition of the public greetings of prominent persons or patrons on the occasion of some Christian holyday. Baranovych composed his poems for presenting them personally to Petro Mohyla, the Metropolitan of Kyiv, on Christmas Eve, and they were written long before they were published in 1670 whereas Mohyla died on the 1st of January 1647. Similarly to other Ukrainian authors of that period, the poet defines his Christmas poems as carols. Polish early modern literature has a tradition of composing such panegyric carols as well. The significant feature of the second carol is its correlation with the illustration accompanying the poem. The woodcut by an unknown Ukrainian master depicts the typical Christmas scene with the Holy Family and the angels. What is remarkable is that the master portrayed Petro Mohyla leaning over the Baby Jesus and trying to weaken swaddling bands with which the Newborn had been tied up. According to the text of poem, tight swaddling made the Baby Jesus cry, so the Metropolitan decided to comfort him and free from it. The woodcut depicts this scene exactly in a way it is described in the carol. Such semantic parallels between the text and the graphic image is a characteristic trait of the Ukrainian Baroque book. 2020 Article Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості / О. Максимчук // Сіверянський літопис. — 2020. — № 6. — С. 106-118. — Бібліогр.: 26 назв. — укр. 2518-7430 DOI: 10.5281/zenodo.4394435 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174215 821.161.2-1.09 uk Сiверянський літопис Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Літературознавчі студії Літературознавчі студії
spellingShingle	Літературознавчі студії Літературознавчі студії Максимчук, О. Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості Сiверянський літопис
description	Мета статті – проаналізувати рецепцію образу митрополита Петра Могили в різдвяних віршах Лазаря Барановича з поетичної збірки «Apollo chrześciański» (1670), окреслити жанрово-тематичні особливості віршованого диптиху та часові рамки його створення. У дослідженні використано компаративістичний підхід, що дозволяє розглянути вірші Барановича в контексті інших творів українського Бароко, а також проінтерпретувати композиційну цілісність друкованого слова та гравюри, що його супроводжує, у виданні збірки. Наукова новизна студії полягає в тому, що вона доповнює уявлення про письменницьку діяльність і художні преференції Лазаря Барановича, а також засвідчує, яким чином сприймали постать Петра Могили його молодші сучасники. Досягнуті висновки демонструють, що автор, слідуючи традиції публічних привітань визначних осіб зі святами, ще за життя Петра Могили підготував різдвяні вірші, адресовані київському митрополиту. Зокрема, на це вказує спільний заголовок, що об'єднує два віршованих тексти на різдвяну тематику; сам автор називає їх колядою. Подібне визначення віншувань з нагоди Різдва можна побачити у творчості інших українських авторів XVII ст., а також у польському письменстві того часу. Перший вірш Лазаря Барановича зі згаданого диптиха був, очевидно, виголошений від імені друкарів, що характерно для панегіричних текстів лаврського друку, присвячених Петру Могилі. Можливо, і сам Баранович був дотичний до книговидання у Києво-Печерському монастирі. Прикметною особливістю другого вірша з диптиха є його смисловий зв'язок із розміщеною поряд ілюстрацією: на анонімній гравюрі у колі Святої Родини, поруч з маленьким Ісусом зображено фігуру Петра Могили. Митрополит намагається послабити туго зав'язані пелюшки, якими сповито Немовля – цей самий мотив використано і у вірші Барановича, що демонструє характерну для української барокової книги кореляцію тексту і зображення.
format	Article
author	Максимчук, О.
author_facet	Максимчук, О.
author_sort	Максимчук, О.
title	Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості
title_short	Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості
title_full	Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості
title_fullStr	Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості
title_full_unstemmed	Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості
title_sort	присвячені петру могилі різдвяні вірші лазаря барановича в парадигмі барокової творчості
publisher	Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С. Грушевського НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Літературознавчі студії
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174215
citation_txt	Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості / О. Максимчук // Сіверянський літопис. — 2020. — № 6. — С. 106-118. — Бібліогр.: 26 назв. — укр.
series	Сiверянський літопис
work_keys_str_mv	AT maksimčuko prisvâčenípetrumogilírízdvânívíršílazarâbaranovičavparadigmíbarokovoítvorčostí
first_indexed	2025-07-15T11:08:50Z
last_indexed	2025-07-15T11:08:50Z
_version_	1837710946973253632
fulltext	106 УДК 821.161.2-1.09 Ольга Максимчук • ПРИСВЯЧЕНІ ПЕТРУ МОГИЛІ РІЗДВЯНІ ВІРШІ ЛАЗАРЯ БАРАНОВИЧА В ПАРАДИГМІ БАРОКОВОЇ ТВОРЧОСТІ DOI: 10.5281/zenodo.4394435 © О. Максимчук, 2020. CC BY 4.0 Мета статті – проаналізувати рецепцію образу митрополита Петра Моги- ли в різдвяних віршах Лазаря Барановича з поетичної збірки «Apollo chrześciański» (1670), окреслити жанрово-тематичні особливості віршованого диптиху та часові рамки його створення. У дослідженні використано компаративістичний підхід, що дозволяє розглянути вірші Барановича в контексті інших творів укра- їнського Бароко, а також проінтерпретувати композиційну цілісність друкова- ного слова та гравюри, що його супроводжує, у виданні збірки. Наукова новизна студії полягає в тому, що вона доповнює уявлення про письменницьку діяльність і художні преференції Лазаря Барановича, а також засвідчує, яким чином сприй- мали постать Петра Могили його молодші сучасники. Досягнуті висновки1 де- монструють, що автор, слідуючи традиції публічних привітань визначних осіб зі святами, ще за життя Петра Могили підготував різдвяні вірші, адресовані київському митрополиту. Зокрема, на це вказує спільний заголовок, що об’єднує два віршованих тексти на різдвяну тематику; сам автор називає їх колядою. По- дібне визначення віншувань з нагоди Різдва можна побачити у творчості інших українських авторів XVII ст., а також у польському письменстві того часу. Пер- ший вірш Лазаря Барановича зі згаданого диптиха був, очевидно, виголошений від імені друкарів, що характерно для панегіричних текстів лаврського друку, присвячених Петру Могилі. Можливо, і сам Баранович був дотичний до книгови- дання у Києво-Печерському монастирі. Прикметною особливістю другого вірша з диптиха є його смисловий зв’язок із розміщеною поряд ілюстрацією: на ано- німній гравюрі у колі Святої Родини, поруч з маленьким Ісусом зображено фігуру Петра Могили. Митрополит намагається послабити туго зав’язані пелюшки, якими сповито Немовля – цей самий мотив використано і у вірші Барановича, що демонструє характерну для української барокової книги кореляцію тексту і зображення. Ключові слова: барокові вірші, коляда, Лазар Баранович, Петро Могила, гра- вюра. Перша збірка польськомовних віршів Лазаря Барановича з’явилася на світ у 1670 р. у друкарні Києво-Печерської лаври. У науковій бібліографії вона відома під двома назвами – «Apollo chrześciański opiewa żywoty świętych…» та «Żywoty swiętych ten Apollo pieie…», оскільки це, по суті, той самий твір, надрукований з трьома різними варіантами початкових аркушів, зокрема і титульного2. Заголовки двох варіантів видання, що починаються словами «Żywoty swiętych…», майже 1 Деякі з отриманих висновків було представлено у тезах на тему «Вірші, присвячені Петру Могилі, зі збірки «Apollo chrześciański…» Лазаря Барановича»; див.: Бібліотека. Наука. Комунікація. Розви- ток бібліотечно-інформаційного потенціалу в умовах цифровізації : матеріали міжнародної наукової конференції (Київ, 6–8 жовтня 2020 р.) / НАН України, Нац. б-ка України ім. В. І. Вернадського [та ін.]. Київ, 2020. С. 288–291. 2 Рудакова Ю. Примірники видань творів Лазаря Барановича латинським шрифтом у фонді Національ- ної бібліотеки України імені В. І. Вернадського. Рукописна та книжкова спадщина України. 2016. Вип. 20. С. 60–64. 107 Siverian chronicle. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ однакові (різняться тільки набором тексту заголовку та скороченням &cæt:/&c)3. Ще один варіант становлять примірники, текст на титулі яких починається сло- вами «Apollo chrześciański»: С. Маслов називає їх примірниками групи C, тоді як попередні два варіанти – А і В відповідно4. Визначити, яка версія назви була по- чатковою, наразі досить складно5. Оскільки відмінності складають лише аркуші першого рахунку (ненумеровані), текст на нумерованих сторінках в усіх трьох групах примірників ідентичний. Цю статтю підготовлено на матеріалі примір- ника «Apollo chrześciański…»6 з фондів відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського (шифр Р 1748). «Apollo chrześciański…» починається віршованим викладом подій із земно- го життя Христа, Богородиці, біблійних пророків, євангелістів та апостолів; далі вміщено віршовані житія ряду святих – Лазаря з Віфанії (що його Баранович, оче- видно, вшановує як свого небесного покровителя), Костянтина та Єлени, Василія Великого, Григорія Богослова, Йоана Золотоустого, Миколая Мирлікійського, Амвросія Медіоланського тощо. Згадано також і давньоруських святих – заснов- ників Києво-Печерської лаври Антонія та Феодосія, князя Володимира, страс- тотерпців Бориса і Гліба. За словами Дж. Броджі-Беркофф, підібраний Лазарем Барановичем «пантеон святих, що увійшли в «Żywoty świętych», привідкриває і панправославні рамки, й побутування специфічного «київського канону»7, тому книжка, «позірно адресована всій східнослов’янській ecclesia, насправді була щільно пов’язана з Києво-Печерським монастирем та культурним простором України – як духовним, так і політичним»8. Її автор є виразником інтелектуальних ідей києво-чернігівського церковно-культурного кола середини – другої половини XVII ст., сформованого переважно з випускників та викладачів Могилянського колегіуму. На перших нумерованих сторінках збірки (с. 1–12 II рах.) розміщено кілька віршів різдвяної тематики. Два із них вирізняються від решти різдвяних поезій тим, що були колись піднесені у дар митрополиту Петру Могилі; про це зазна- чено у спільному заголовку на початку диптиху: «Uciecha z łez płaczącego we żłobie Christusa Pana. Dla świąt wesełszych iaśnie przewielebnemu w Bogu swiętey pamięci iego mości oycu Piotrowi Mohile archiepiskopowi metropolicie Kiiowskiemu, Halickiemu, y wszystkiey Rossiey: exarsze świętego apostolskiego thronu Konstantinopolskiego. Archimandricie Pieczarskimu, fundatorowi szkoł Kiiowskich y Hoyskch. Panu pasterzowi y dobrodźieiowi na[m] welce milościwiemu, niegdyś za kolędę przez drukarzów ofi arowana» (с. 7 II рах). Між віршами диптиха розміщено гравюру на тему Різдва в овальній рамці з рослинними мотивами (с. 8 II рах.). Тексти зі збірки уже ставали об’єктом наукового зацікавлення дослідників. Приміром, О. Руда запропонувала мотивно-тематологічний аналіз деяких віршів зі згаданої книжки, зокрема і тих, що належать до різдвяного циклу та стосуються постаті київського митрополита9. Утім, питання про час створення адресованих 3 Там само. С. 62. 4 Маслов С. Етюди з історії стародруків, I–VIII / Український науково-дослідний інститут книгознав- ства. Київ : Київ-друк, 1925. С. 11–19. 5 Рудакова Ю. Примірники видань творів Лазаря Барановича… С. 61–62. 6 Baranowicz Łazarz. Apollo chrześciański opiewa żywoty świętych. [Kijów]: Z Typographiey Kijowo- Pieczarskiey, 1670. [8], 404 [i. e. 400], [14] s. Надалі посилання на сторінки з цього джерела подаємо у круглих дужках у тексті статті. У цитатах з польськомовних текстів Барановича дещо модернізуємо правопис, зокрема, додаємо діакритичні знаки. 7 Броджі-Беркофф Дж. Чи існує канон українського літературного бароко? / пер. О. Федорко. Україн- ський гуманітарний огляд. Київ : Критика, 2012. Вип. 16–17. С. 31. 8 Там само. С. 32. 9 Руда О. Образність поезії Лазаря Барановича: художній експеримент як відстоювання свободи твор- чого пошуку. Вісник Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна. Серія : Філологія. 2018. Вип. 78. С. 23–28. 108 Сіверянський літопис. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ Петру Могилі різдвяних поезій та їхній вплив на сюжет гравюри, що ілюструє вірші, досі лишилися практично не розглянутими. Викликає інтерес жанрова природа віршів, їхня кореляція з іншими поетичними текстами доби Бароко, на- приклад, українськими віршованими панегіриками. Висвітленню цих наразі не- проаналізованих питань і присвячено нашу студію. Показово, що хоча в заголовку різдвяного диптиха про митрополита згадано як про покійного («w Bogu świętey pamięci»), однак текст обох віршів не лишає сум- нівів у тому, що вони були створені ще за життя «господарича». Перший вірш, що має окрему назву «Litera ztąd rada, Bóg Słowo że składa», був зарепрезентований Могилі як словесний подарунок-колядка від друкарів, – очевидно, Києво-Печер- ської лаври: «Uciecha… niegdyś za kolędę przez drukarzów ofi arowana» (с. 7 II рах). У другому вірші, що називається «Lub Pan y płacze, człowiek ztąd skacze», окрім безпосереднього звертання до Могили, можна також побачити похвалу митропо- литові як турботливому і, безсумнівно, ще живому пастирю: «My twe owieczki, co też mówić mamy? / Piotra Mohiłę za pasterza znamy; / On ieden wszystkich nas owieczek lubi, A my go wszyscy: niech że stąd się chlubi» (с. 11 II рах.). Достеменно визначити, коли саме Лазар Баранович склав свої присвячені Пет- ру Могилі вірші, поки що неможливо. Можемо тільки висловити здогад, що, ймовірно, це сталося тоді, коли автор був викладачем київського колегіуму. Май- бутній чернігівський архієпископ викладав у колегіумі приблизно у період між 1642 та кінцем 40-х рр.10. Позаяк Петро Могила помер у ніч на 1 січня 1647 р., то верхня часова межа написання різдвяного диптиха – 1646 р. Якщо ж припус- тити, що його автор, будучи особливо здібним спудеєм, почав віршувати ще за свого навчання в Києві і йому доручили почесну місію скласти поетичне приві- тання Петру Могилі, то нижня часова межа створення диптиха може опуститися до 1630-х рр. (як доводить О. Травкіна, Лазар Баранович народився у 1616 р.11, а тому до навчання він міг приступити наприкінці 20-х рр., ще за існування київ- ської братської школи, і продовжив свої студії вже у 30-х рр. XVII ст.). У першому зі згаданих віршів Барановича мова ведет ься від імені друкарів, які виголосили колядку на свято Різдва. Вірш містить кілька семантичних рівнів образу Слова: з одного боку, Христос прославляється як воплочене Слово-Логос, а з другого боку, самі видавці, які працюють зі словами, але звичайними, надру- кованими («Dziś się Słowo narodziło, / To drucarnią pobudziło. / Która się bawi słowami, / Słowa oney zabawami»), підносять свою колядку як словесний дарунок («Przymiż winszuiącę słowa / z świąt chwalebnych chęć gotowa») (с. 7 II рах). Уже в цьому тексті зринає згадка про самообмеження, умалення Бога-Слова, яке «się wszak skrociło», народившись від земної жінки. У другому тексті з різдвяного диптиха віршована оповідь розгортається до- вкола образу маленького Ісуса в яслах. Автор протиставляє слабкість людської природи і всемогутність Бога, який вирішив зійти на землю, зодягнувшись у тіло людини. Про безпомічність Немовлятка Ісуса свідчить його дитячий плач; Лазар Баранович припускає, що Ісус плаче через те, що його надто міцно сповито пе- люшками: «Co Bóg zawinił? że leży związany, / Ieszcze niewinien a iuż y skarany», – допитується автор (с. 8 II рах). Автор неочікувано витлумачує сльози Ісуса як велику радість для людей, адже плач божественної Дитини – це свідчення того, що у зіпсутий гріхом світ прийшов Спаситель. Такі антиномії (плач, що перетво- рюється на радість) характерні для барокової естетики парадоксів, виразником якої виступає Лазар Баранович. Навіть Марія в його віршах не поспішає заспо- коювати свого Сина: «Przeto y Matka łez mu nie ociera, / Radość się oney y o łzy 10 Корзо М. Лазарь (Баранович) [Електронний ресурс]. URL: http://www.pravenc.ru/text/2462531.html. 11 Див.: Матушек О. Проповіді Лазаря Барановича в дискурсі українського Бароко : монографія. Харків : Майдан, 2013. С. 16. 109 Siverian chronicle. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ opiera» (с. 9 II рах). Очевидно, такий гротесковий опис подій у різдвяному хліві суперечить християнській традиції, яка зображувала Марію люблячою та ніжною матір’ю, і мав би викликати ефект очуднення в читачів цих рядків. Зближенням, здавалося б, несумісних понять і уявлень, Баранович увиразнює відтворений у вірші консепт – тобто дотепну, неочікувану метафору – зв’язаної Боголюдини. Практика тугого повивання немовлят була поширена в багатьох країнах домо- дерної Європи12, тож підставою для образу знерухомленого пелюшками Дитятка автору слугували справжні побутові реалії тих часів. Несподівано на протива- гу Марії Лазар Баранович представляє реципієнтам своїх віршів Петра Могилу, який із жалощів починає розв’язувати ремінці, що ними стягнуті пелюшки Ісу- са. Автор звертається безпосередньо до митрополита: «Przeoświęcony pasterzu Mohiło, / Że związan Pasterz to tobie nie miło. / Ty od pieluchów pasy odwiązuiesz, / A iemi swoię mantyią farbuiesz. Żal ci Pasterza iako pasterzowi, / A on iak Słowo tak do ciebie mowi: / Pietrze lubisz mię, paś że owce moie» (с. 11 II рах). Мотив плачу Дитятка Ісуса, що обертається у радість простим людям, тра- пляється й у інших текстах української літератури ранньомодерного часу. При- міром, його можна знайти у різдвяній драмі «Комедія на день Рождества Хрис- това» (1702) святителя Димитрія Туптала. У четвертій яві драми пастух Аврам, що прийшов привітати новонародженого Спасителя, промовляє до нього: «И аз ти кланяюся, Боже воплощенный, / Да нас возвеселиши, в плоти умаленный! / Плачеши, здѣ лежащиі за грѣхи Адама; / Обрадуй же плачуща и мене, Аврама!»13. Подібним чином оспівано маленького Ісуса в одному з ліричних кантів, що, ймовірно, виконувалися між явами «Комического дѣйствія» Митрофана Довга- левського14 (1736): «Сей плачет в алчбѣ, всѣм брашно давій / В сладост вѣчну, / А за плач радост тол даровавій / Необичну»15. Утім, за походженням цей мотив не питомо український, а мандрівний, оскільки трапляється і в інших європей- ських літературах, зокрема, польській. Наприклад, у поетичному циклі Станіс- лава Гроховського «Wirydarz abo Kwiatki rymów duchownych o Dziecięciu Panu Jezusie» (1607), що був вільним перекладом першої частини книги Якоба Пон- тана «Floridorum libri octo» (1595), польський автор, описуючи перші дні Ісуса на землі, згадує про його «płacz i narzekanie dziecięce»; більше того, він також веде мову про туге пеленання божественного Немовляти – достоту як і у вірші Лазаря Барановича: «Ściska powojnik Rządźce niebieskiego, / płacze, co cieszy smut- nego każdego»16. Одне зі значень слова «powojnik» – пелюшка17, а отже, у тексті Гроховського, як і в Лазаря Барановича, також ідеться про плач «стиснутої» ре- мінцями святої Дитини, що, парадоксальним чином, втішає засмучених людей. Український поет, порівняно з його польським колегою, більш докладно розвинув образ тугих ремінців-сповивачів, проте не залишається сумнівів у тому, що він за- позичив і розробив мандрівний різдвяний мотивів, поширений як на українських теренах, так і за їхніми межами. Впадає в око те, що Лазар Баранович називає свої вірші, присвячені Петру Могилі, колядою. Визначення авторських різдвяних поезій як коляди не пооди- ноке серед українських текстів XVII ст., які належать до високого «стильового 12 De Mause L. Foundations of psychohistory. С. 41–43. [Електронний ресурс]. URL: https://psychohis- tory.com/books/foundations-of-psychohistory/chapter-1-the-evolution-of-childhood/ 13 Рєзанов В. Драма українська. 1. Старовинний театр український / Українська академія наук. Київ : З друкарні Української академії наук. 1927. Вип. 4 : Шкільні дійства різдвяного циклу. С. 107. 14 Див.: там само. С. 71. 15 Там само. С. 181. 16 Grochowski S. Wirydarz abo Кwiatki rymów duchownych o Dziecięciu Panu Jezusie / wydała Justyna Dąbkowksa. Warszawa : Instytut Badań Literackich, 1997. S. 41. 17 Słownik polszczyzny XVI wieku / Instytut Badań Literackich PAN. Warszawa, 2001. T. 29 : Potylica– Pożżon. S. 217. [Електронний ресурс]. URL: https://kpbc.umk.pl/dlibra/publication/18638/edition/34031/ content. 110 Сіверянський літопис. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ регістру» Бароко. Приміром, до цього поняття апелює Памво Беринда у своїх «На Рождество Господа Бога и Спаса нашего Ісуса Христа вѣршах» (1616), коли, звер- таючись до львівського єпископа Єремії Тиссаровського, просить прийняти їх у подарунок: «Прійми о архієрею великій значный… / За коляду в щодрый день, книжечку тую, / Празника зацного на памятку святую. / Котрая то през дѣток єст деклямована, / И для утѣхи на день тот, з друку выдана»18. Наведена цитата свідчить, що подібні різдвяні вірші, названі автором колядою, справді публічно виголошувалися (у випадку віршів П. Беринди – львівськими спудеями) перед аудиторією, зокрема, перед особою, якій вони присвячувалися. Такий звичай виголошувати на Різдво, а зарівно і на Великдень, привітальні вірші прийшов в Україну «з заходу разом з учителями, які в Західній Європі здобували освіту»19. Отже, українські авторські коляди, формуючись на «питомому», націо- нальному ґрунті, водночас були споріднені з католицькою культурою та вченістю. У польській літературі того часу так само функціонує жанр віншування-коля- ди. Прикметно, що у старопольській мові одне зі значень цього слова – подарунок з нагоди Різдва чи Нового року20, а тому коляда («kolęda życząca») – це ще й своє- рідний літературний дар, «твір, що його поет офірує своєму меценату, син-спудей своєму батькові тощо»21. Коляда як словесний подарунок існувала не лише у вір- шованій, а й у прозовій формі: духівництво виголошувало казання-коляди на свята Обрізання Господнього (Нового року) чи Трьох царів (Богоявлення)22. На українських теренах, напевно, існував звичай презентувати прозові привітання з нагоди Різдва, адресовані високому покровителеві; зокрема, про це свідчать промови київських школярів із пер. пол. XVII ст. (дійшли донині в рукописно- му вигляді), що були звернені до їхнього ректора та архімандрита23. Збірник, у якому вміщено ці привітальні промови, зберігається в Інституті рукопису Націо- нальної бібліотеки ім. В. І. Вернадського, ф. 312, од. зб. П 169(46); опис пам’ятки наведено в праці М. Петрова «Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве» (вип. 3)24; дослідницьку увагу різним текстам з цього збірника було приділено у студіях Ю. Олешко25та М. Корогодіної26. С. Щеглова, очевидно, маючи на увазі народні форми побутування колядок, зауважує, що на території України діяла церковна заборона на колядування, від- голоски якої можна знайти, зокрема, й у писаннях Івана Вишенського; проте з часом православна церква почала поблажливіше ставитися до цього звичаю, на- давши йому християнського змісту27. Відтак українські автори XVII ст. уже самі називають свої віншувальні тексти колядами. Дослідниця наводить як приклад, 18 Сычевская, А. И. Памва Берында и его вирши на Рождество Христово и др. дни. Киев: Тип. Т. Г. Мейнандера, 1912. С. 20. 19 Возняк М. Матеріяли до історії української пісні і вірші: тексти й замітки : [у 3 вип.]. У Львові : Накладом НТШ, 1913. Вип. 1. С. 45. (Українсько-руський архів, т. 9). 20 Słownik polszczyzny XVI wieku. / Instytut Badań Literackich PAN. Wrocław, 1976. T. 10 : K–Korzyść. S. 468. [Електронний ресурс]. URL: https://kpbc.umk.pl/dlibra/publication/18619/edition/28122/content. 21 Kuran M. „Kolęda, Nowe Lato i Szczodry Dzień” – geneza, rozwój i schyłek gatunku w XVII wieku. Acta Universitatis Lodziensis. Folia Litteraria Polonica. 2014. № 3(25). S. 31. 22 Tamże. S. 37. 23 Див.: Харлампович К. К истории западнорусского просвещения. Виленская братская школа в первые полвека ее существования (Окончание). Литовские епархиальные ведомости. 1897. № 22. С. 193–195. 24 Петров М. Описание рукописных собраний, находящихся в городе Киеве. Москва: Университетская типография, 1904. Вып. III. С. 50–53. 25 Олешко Ю. Староукраїнська проповідь XVII ст. у комунікативно-когнітивному вимірі : дис. ... канд. філол. наук : 10.02.01 / Київський національний університет ім. Тараса Шевченка, Інститут філології. Київ, 2016. С. 102. 26 Корогодина М. Схождение Благодатного огня по рассказам Иерусалимского патриарха Феофана (1620 г.). Древняя Русь. Вопросы медиевистики. 2020. №1(79). С. 160–168. 27 Щеглова С. Один з київських літератів XVII віку. Науковий збірник за рік 1925: Записки українського наукового товариства в Києві тепер історичної секції Української академії наук. Київ : Державне видавництво України, 1926. Т. XX. C. 87–88. 111 Siverian chronicle. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ окрім віршів Памви Беринди, ще й панегіричну поезію Олександра Митури, що має назву «Вѣзерунк цнот... Єлисея Плетенецкого…» (1618). Автор, звертаючись зі славослів’ям до печерського архімандрита, каже, що хоче «працу тую то ма- лую», тобто свої вірші «за коляду ть отдати»28. Остання віршована частина пане- гірика Митури навіть озаглавлена як «Коляда»; у ній і справді головною стає тема Господнього Різдва. Певно, саме до цього свята і був підготовлений та виголо- шений панегірик. С. Щеглова вважає, що Митура міг попередньо ознайомитися з віршами Беринди і саме під їхнім впливом назвати свій твір «колядою», презен- тованою у дар Єлисею Плетенецькому29. Отже, «Вѣзерунк цнот…» Олександра Митури демонструє зв’язок між вір- шами-колядами та панегіричними практиками того часу. Водночас хоча діалог Беринди, який послужив претекстом для твору Митури, не є власне панегіриком, однак присвята визначній особі та звертання до неї робить його дотичним до па- негіричного віршування. Можна зробити висновок, що вірші Лазаря Барановича продовжують тради- цію привітання видатних українських церковних діячів з нагоди християнського свята, а саме Різдва. Як і Памво Беринда та Олександр Митура, чернігівський ар- хієпископ називає свій твір колядою і представляє його як святковий подарунок. Це вказує на те, що в українській літературі XVII ст., подібно як і в польській, міг функціонувати окремий поетичний жанр різдвяних віршів-коляди, якими він- шували покровителів та інших духовних чи світських очільників; частина таких коляд існувала, ймовірно, в усному вигляді, і лише поодинокі взірці дійшли до нас у друкованій формі. Я. Гординський указує на деякі паралелі між панегіриками та українськими різдвяними віршами, навіть якщо вони і не визначаються їхніми творцями як коляди. Досліджуючи різдвяну декламацію з Дернівського рукопису кін. XVII – поч. XVIII ст., він зауважує, що між нею та українськими панегіричними тек- стами, зокрема присвяченими Петру Могилі анонімними віршами «Eυφώνια ве- селобрмячаа» (1632), існують деякі тематичні подібності: так, їх споріднює мо- тив заклику до радості та прощання зі смутком30. «Евфонію» було презентовано новообраному митрополиту 5 липня 1633 року, щойно він прибув після свого висвячення до Києва. Прикметно, що цей панегірик, створений у середовищі Ки- єво-Печерського монастиря, представлено від імені «типографов в той же свя- той чудотворной лаврѣ Печерской працуючих»31. Подібним чином «Имнологіа си єст, пѣснословіє» – інший панегірик, присвячений Петру Могилі, – була йому «през дѣлатели в типоґрафіи в даруночку низко принесенаа» на свято Великодня у 1630 р.32 Отже, «дарителями» панегірика знову виступають ті, хто працював у друкарні Києво-Печерської лаври. Так само і присвячені Петру Могилі різдвя- ні вірші Лазаря Барановича, як випливає з їхнього заголовка, були митрополиту «niegdyś za kolędę przez drukarzów» принесені в дар. Очевидно, що саме ті, хто був відповідальний за видання панегіричних чи привітальних текстів, тобто пра- цівники лаврської друкарні, переважно і підносили їх Петру Могилі. Отже, друкарі виступають у ролі панегіристів, які, користуючись нагодою свя- та (наприклад, Великодня чи Різдва) або з іншої значної оказії, дарують свій твір 28 Хрестоматія давньої української літератури (доба феодалізму) / упоряд. О. І. Білецький. Київ : «Радянська школа», 1949. С. 142. 29 Щеглова С. Один з київських літератів XVII віку. С. 89. 30 Гординський Я. З української драматичної літератури XVII–XVIII ст. : тексти й замітки. У Львові : З друкарні Наук. т-ва ім. Шевченка, 1930. С. 58. (Пам’ятки української мови і літератури, т. 8). 31 Українська поезія. Середина XVII ст. / упорядники В. І. Крекотень, М. М. Сулима ; Академія наук України, Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка. Київ : «Наукова думка», 1992. С. 62. 32 Студинський К. Три панегірики XVII віку. Записки Наукового товариства імені Шевченка / ред. М. Грушевського. Львів : Накладом Т-ва імені Шевченка, 1896. Т. 12, кн. 4. С. 11 III рах. 112 Сіверянський літопис. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ шанованій особі. Можливо, дотичним до видавничої справи у лаврі був і Лазар Баранович. Його різдвяний диптих перебуває на стику кількох жанрових пара- дигм. Тематично ці вірші можна визначити як метафізичну чи духовну поезію, функціонально, уславлюючи митрополита, вони належать до панегіричної тради- ції, а сам автор називає їх колядою. Прикметно, що інший панегірик Петру Могилі – «Eυχαριστηριоν, албо Вдяч- ность…» авторства Софронія Почаського – також поєднав риси панегіричного жанру з релігійними факторами – церковним календарем та біблійним підтек- стом. Схожість між «Євхаристиріоном» і віршами Лазаря Барановича не лише в тому, що і там, і там восхваляється особа Петра Могили. Обидва віршовані тексти були підготовлені для виголошування на великі свята, адже «Євхарис- тиріон» представлений студентами колегіуму «при вѣншованю свят хвалебных Въскресенія Христова, спасителя міру»33. Інша риса, що зближує твори Почась- кого та Барановича, – їхнє видання супроводжується анонімними гравюрами із зображенням самого «господарича». Дереворит із «Євхаристиріону» більше знаний у науковому дискурсі, ніж ілюстрація до різдвяних віршів Барановича. На гравюрі з «Євхаристиріону» зображено випростану постать Могили (тоді ще тільки лаврського архімандрита) на горі Геліконі, що вважалася оселею муз. В од- ній із частин панегірика дійсно прославляється київський Гелікон – тобто поста- лий зусиллями Петра Могили колегіум. Отже, творець гравюри дбав про те, щоб вона відповідала змісту твору. Могила спирається на пасторський посох і тримає в руці миртову галузку, тоді як від нього з гори падають берло, корона і дорогі шати – символи світської влади; ця візуалізована метафора відмови від світської влади на користь вищого, бо духовного стану священства знаходить своє відо- браження і в рядках панегірика (дескриптивному вірші під гравюрою): «Сцептра тот зоставуєт, шарлат и короны, / Кого Бог взываєт до свои обороны…Зверхность, слава, оздоба – то все по[д] ногою, / Вѣра, милость до Бога – то над головою»34. Н. Яковенко вважає, що символіка гравюри та вірша означає «пропаговану київ- ськими інтелектуалами ідею зверхності Церкви над справами «сегосвітніми»35. Зображення Петра Могили з регаліями церковної влади можна побачити і на гравюрі з віршованої збірки Лазаря Барановича. Дереворит розміщено між дво- ма віршами різдвяного диптиха, у верхній половині сторінки, на якій нижче по- чинається текст другого вірша. Можливо, гравюра оформлена згідно із задумом самого Лазаря Барановича: вона, подібно до ілюстрації з «Євхаристиріону», ви- разно корелює зі змістом твору, а саме: розташованого під нею вірша, додатково розкриваючи його тему. Анонімний гравер відтворив митрополита, який, схилив- шись над Ісусом, розв’язує шнури, що ними заміцно стягнуто пелюшки Дитини, адже, за словами Барановича, надто туге пеленання змушує Немовля плакати. Композиція деревориту взорована на українську іконографію Різдва: на гравюрі зображено Діву Марію, святого Йосифа, маленького Ісуса в яслах. Утім, устале- ний сюжет дещо видозмінено: майстер не зобразив ані царів із дарами, ані пас- тушків, ані худоби у вертепі-хліву. Поряд зі Святою Родиною і Петром Могилою – лише троє ангелів; показово, що майстер розмістив їх на землі, разом із людьми, а не на небесах, як це часто трапляється на українських барокових іконах36. Ан- гели тримають знаки архіпастирського достоїнства (нагрудний хрест на ланцюгу, хрест, посох, омофор). Три ангели мовби заміщають собою трьох волхвів із дара- 33 Українська поезія. Середина XVII ст. С. 174. 34 Там само. С. 176. 35 Яковенко Н. Паралельний світ. Дослідження з історії уявлень та ідей в Україні XVI–XVII ст. Київ : Критика, 2002. С. 324. 36 Див.: Гелитович-Федак М. Різдво Христове в українській іконі. [Електронний ресурс]. URL: https:// risu.ua/rizdvo-hristove-v-ukrajinskiy-ikoni_n53584. 113 Siverian chronicle. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ ми, простягаючи замість золота, смирни й ладану архієрейські речі, що належать митрополитові, а може, й маленькому Ісусу як найпершому архіпастирю усієї християнської отари. О. Жмурко, досліджуючи геральдичні гравюри в українських стародруках XVII ст., які походять з території Галичини, зауважує, що хрест, посох, а також митра були тими інсиґніями сану, що зображувалися на гравюрах із гербами ви- щого духівництва церкви східного обряду37. На геральдичній композиції з гербом Петра Могили, вміщеній у львівському виданні «Апостола» (1639 р., друкарня Михайла Сльозки), можна побачити нагрудний хрест, хрест і посох, прив’язані шнурами до «кардинальського» капелюха38. Це ті самі знаки єпископського до- стоїнства власника герба, що зображені і на гравюрі зі збірки Лазаря Барановича. Біля Діви Марії розміщено грецькі літери ΜΡ ΘΥ, що, як і на іконах візан- тійського зразка, означають «Марія Богородиця». У лівій частині гравюри, між двома ангелами, можна побачити латиномовну цитату: «Gloria in excelsis Deo et in terra pax hominibus». Наведена фраза є ангельською піснею, що її співали небесні сили у ніч народження Спасителя: «Слава Богу на висоті, і на землі мир, у людях добра воля!» (Лк. 2:14). Цими словами починається католицький гімн, що викону- ється під час меси39. Можливо, латинська цитата свідчить про те, що гравер мав за прототип для своєї роботи якісь ілюстрації з католицьких видань. Петра Могилу зображено в облаченні архієрея: голову прикрашає митра, вид- но омофор; митрополит побожно схилився над яслами з Немовлям. Серед усіх зображених на гравюрі (Святе Сімейство, ангели), він єдиний не має довкола го- лови німба – символу святості, однак прямо над ним середній ангел тримає хрест на ланцюгу, що ніби благословляє його на служіння. Фігура митрополита поряд із Ісусом, від якого поширюються сонцеподібні промені, розташована в центрі гра- вюри. Майстер, що працював над її композицією, напевно прагнув цим показати вагомість постаті Петра Могили, уведеної ним та автором віршів до біблійного хронотопу. Ім’я гравера не встановлене. Однак привертає увагу те, що схожі рамки для сю- жетних дереворитів використовували гравери, які працювали над оформленням видання проповідей Лазаря Барановича «Трубы на дни нарочитыя», яке вийшло у лаврській друкарні у 1674 р.40 Одна з ілюстрацій (присвячена чуду воскресіння Лазаря) підписана монограмою СЯ, що, очевидно вказує на Семена Ялинського. Хто різав непідписані гравюри у збірці казань – невідомо, дослідники називають імена граверів Дамаскина, отця Костянтина й того ж таки Семена Ялинського41. Різцю Семена Ялинського належить також дереворит на тему Різдва, вміщений у «Трубах на дни нарочитыя», однак алегоричність зображення сильно відріз- няє її від гравюри, що ілюструє різдвяні вірші Барановича. Отже, попри деяку подібність рамки гравюри, вміщеної в книзі «Apollo chrześciański…», до рамок гравюр із пізнішого лаврського видання проповідей, встановити авторство дере- вориту, на якому зображено Петра Могилу, наразі неможливо. Варто зауважити, що Лазар Баранович присвятив Петру Могилі не тільки 37 Жмурко О. Герби духовних осіб у кириличних стародруках Галичини XVII століття: художні особливості зображення. Вісник Львівської національної академії мистецтв. 2016. Вип. 28. С. 207. 38 Там само. С. 213, також іл. 4. 39 Fortescue A. Gloria in Excelsis Deo. The Catholic Encyclopedia. New York: Robert Appleton Company, 1909. Vol. 6. [Електронний ресурс]. URL: https://www.newadvent.org/cathen/06583a.htm. 40 Баранович, Лазар. Трубы на дни нарочитыя. Київ : Друкарня Києво-Печерської лаври, 1674. Арк. 50, арк. 170 зв., арк. 296. Див. також: Украинские книги кирилловской печати XVI–XVIII вв. : каталог изданий, хранящихся в Государственной б-ке СССР им. В. И. Ленина : в 3 вып. / сост. А. А. Гусева и др. Москва : [б. и.]. 1981. Вып. 2, т. 1: Киевские издания 2-й половины XVII в. Илл. 1478, 1492, 1516. 41 Украинские книги кирилловской печати… С. 20. Див. також: Попов П. Матеріали до словника українських граверів: додаток 1 / Український науковий ін-т книгознавства. Київ : «Київ-Друк», 1927. С. 16, 22. 114 Сіверянський літопис. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ свій різдвяний диптих-коляду. У наступній його поетичній збірці, що має назву «Lutnia Apollinowa kożdey sprawie gotowa» (1671), серед так званих віршованих «надгробків»-епітафій вміщено шість віршів у пам’ять про покійного митропо- лита. Разом із ними автор видав «надгробки», присвячені ряду інших своїх сучас- ників, – особам з царської родини, київському та брацлавському воєводі Адамові Киселю, київським митрополитам Сильвестру Косову, Діонісію Балабану та ін- шим. Поміж датами їхньої смерті є досить велика часова різниця, однак з тексту віршів випливає, що «надгробки» могли створюватися задовго після смерті згада- них у них небіжчиків: наприклад, епітафія печерському архімандритові Йосипу Тризні починається словами, у яких ідеться про те, що його гербова лілея вже давно зав’яла («Dawno zwiędniała Trzyznianska lilia»42). У першій епітафії Петрові Могилі автор говорить про те, що тепер «колись живого» митрополита прига- дують тільки по його портретах: «Mohiłę tylko na obraziech mamy, / Był kiedyś w żywych, to przypominamy, / Obrazem tym kto ukontenowany?»43. Показово, що Лазар Баранович називає покійного митрополита пастирем, що тепер піклується про своїх овечок, уже будучи на небесах44. За словами Барановича, церква досі згадує та оплакує свого померлого очільника, – його неможливо забути; другого такого пастиря вона вже не матиме. Очевидно, що Петро Могила користувався серед своїх сучасників настільки значним авторитетом, що навіть після кончини до нього продовжували ставитися як до духовного керманича й опікуна – уже не- бесного, хоч він і не був на той час визнаний святим: «Będąc na Niebie postaray się o to, / Aby nas ziemnie nie zatarło błoto, / Uproś u Pana by nas owce twoie, / Przyiął na pasze Pan y zdrowe zdroie»45. Хоча небесним покровителем молдавського «господарича» вважався не апос- тол Петро, а київський митрополит Петро Ратенський, проте у своїх «надгробках» Лазар Баранович порівнює Могилу саме з верховним апостолом, якому Ісус по своєму воскресінні доручив пасти Господнє стадо: «Pietrze lubisz mię paś że owce moie, / Miałeś do siebie to słyszeć we troie. / Iak Pana lubił tak miał rządzić trzodą / Prawie z pasterską Mohiła urodą»46. Привертає увагу те, що подібне зіставлення з апостолом Петром та апеляція до євангельського мотиву про трикратне питання Ісуса та наказ пасти Його вівці автор використовує і в другому вірші з різдвяного диптиха («Żal ci Pasterza iako pasterzowi, / A on iak Słowo tak do ciebie mowi: / Pietrze lubisz mię, paś że owce moie» – с. 11 II рах.). Очевидно, це порівняння було для Барановича особливо помічним, адже він хотів представити Петра Могилу як архіпастиря, якого сам Господь настановив піклуватися про вірних. Автор під- креслює прихильність Христа до митрополита та велику любов Петра Могили до Господа на підставі спорідненого «роду занять»: Ісус є найвищим пастирем усіх християн, тоді як Могила дбає про Божу отару – підпорядковану йому церкву. Об- раз Ісуса як пастиря невипадково зринає у контексті Різдва: адже Ісус народився у вертепі – у пастушому хліві, а перші, хто прийшли привітати Спасителя, були вифлеємські пастухи. Лазар Баранович свідомо використовує ці деталі, аби пред- ставити новонародженого Христа саме як пастуха людських душ. Очевидно, це є однією з найулюбленіших його різдвяних метафор, адже Баранович використовує її не лише у вірші, присвяченому Петру Могилі, а й, наприклад, в одному зі своїх листів, написаних у січні 1670 р. до Йоаникія Галятовського, який на той час був архімандритом Єлецького монастиря в Чернігові: «Із задоволенням отримав я привітання від твоєї пречесності зі святом Різдва Христа, найвищого пастиря, 42 Baranowicz Łazarz. Lutnia Apollinowa kożdey sprawie gotowa. [Kijów] : Drukarnia Pieczerskiej Ławry, 1671. S. 501. 43 Там само. С. 497. 44 Там само. С. 497–498. 45 Там само. С. 498. 46 Там само. С. 499–500. 115 Siverian chronicle. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ що принизив себе до ясел. Оскільки Христос є усім в усіх, то для мене, пастиря, народився пастир, а для твоєї пречесності архімандрита архімандрит, щоб усіх надбати – і пастирів, і архімандритів»47. У підсумку можна сказати, що особливість різдвяних віршів Лазаря Барано- вича, присвячених постаті Петра Могили, полягає в тому, що вони були написані задовго до того, як вийшли друком у поетичній збірці «Apollo chrześciański…» у 1670 р. Ймовірно, автор підготував їх за часів свого викладання в Київському ко- легіумі, а тому орієнтований часовий проміжок, у який було створено вірші – між 1642 р. (початок професорської роботи Барановича) та 1646 р. (митрополит упо- коївся у ніч на 1 січня 1647 р.). Якщо ж припустити, що автор написав їх у період власного навчання в Києві, то нижня часова межа опуститься, ймовірно, до 30-х років XVII ст. Отже, майбутній чернігівський архієпископ почав віршувати ще у молодому віці та, очевидно, зберігав найбільш вдалі, на його думку, тексти аж до того часу, коли зміг їх видати кілька десятиліть опісля. Аналіз різдвяного диптиха Лазаря Барановича у контексті його творчості та жанрово-тематичних особливостей української літератури XVII ст. засвідчує, що вірші є частиною традиції привітань видатних осіб, передовсім на свята Велико- дня та Різдва. Різдвяні віншування-декламації, які, ймовірно, проголошувалися безпосередньо перед тим, кому вони присвячувалися, називалися колядами; саме таке визначення дає своїй поезії і Лазар Баранович. Як випливає зі спільного за- головка до різдвяного диптиха, вірші були представлені Петру Могилі друкарями, очевидно, Києво-Печерської друкарні. Це наближає вірші Барановича до інших друкованих панегіриків лаврського походження («Евфоніа веселобрмячаа», «Ім- нологіа си ест, пѣснословіе»), що також були піднесені в дар «господаричу» від імені лаврських друкарів. Таким чином поезія Лазаря Барановича дотична також до панегіричних тенденцій в українській бароковій літературі. Прикметно, що різдвяні вірші проілюстровано анонімною гравюрою, на якій поруч зі Святою Родиною зображено і Петра Могилу. Її рисунок суголосний зміс- ту другого вірша з диптиха, у якому Петро Могила, щоб маленький Ісус не пла- кав, розв’язує тугі паски, що стягують його пелюшки,– відповідне зображення можна побачити на гравюрі. Текст і графічний образ творять смислову єдність, що є характерною рисою української друкованої книги епохи Бароко. Насамкінець варто сказати, що різдвяний диптих – не єдині вірші Баранови- ча, присвячені покійному митрополиту. У циклі «надгробків» з наступної віршо- ваної збірки «Lutnia Apollinowa…» чернігівський архієпископ знову звертається до образу Могили, так само, як і в попередній поетичній книзі, порівнює його з верховним апостолом Петром, представляючи як призначеного самим Богом пас- тиря церковної отари. У цих епітафіях, що, на відміну від різдвяних віршів, були створені уже по смерті Могили, автор з великим пієтетом прославляє пам’ять покійного, підкреслює гіркоту та непоправність утрати, а також продовжує звер- татися до митрополита, прохаючи поопікуватися з небес полишеною паствою, адже Всевишній тепер неодмінно вислухає молитви свого вірного слуги. Тексти «надгробків», як і різдвяного диптиха засвідчують велику пошану, що її відчував і виявляв Лазар Баранович як представник могилянського культурного осередку до особи покійного митрополита навіть через багато років після його кончини. References Brogi Berkoff, G. (2012). Chy isnuie kanon ukrainskoho literaturnoho baroko? [Does a canon of the Ukrainian Baroque literature exist?] Ukrainskyi humanitarnyi ohliad, 16–17, 9–54. 47 Письма преосвященного Лазаря Барановича с примечаниями. Изд. 2-е. Чернигов : В тип. Ильинского монастыря, 1865. С. 100. 116 Сіверянський літопис. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ DeMause, L. Foundations of psychohistory. Retrieved from: https://psychohistory. com/books/foundations-of-psychohistory/chapter-1-the-evolution-of-childhood/ Fortescue, A. Gloria in Excelsis Deo (1909). The Catholic Encyclopedia (Vol. 6). New York: Robert Appleton Company. Retrieved from: https://www.newadvent.org/ cathen/06583a.htm Guseva, A. A., Kameneva, T. N., and Polonskaia, I. M. (Comps.) (1981). Ukrainskie knigi kirillovskoi pechati XVI–XVIII vv. : katalog izdanii, khraniashchikhsia v Gosudarstvennoi biblioteke SSSR imeni V. I. Lenina [Ukrainian Cyrillic books of the 16th-18th centuries: catalog of the editions deposed in V. I. Lenin State library of the USSR] (Vol. 2, part 1: Kievskie izdaniia 2-i poloviny XVII v [Kiev editions of the 2nd part of the 17th century]). Moscow: Izdatelstvo GBL. Helytovych-Fedak, M. Rizdvo Khrystove v ukrainskii ikoni [Nativity of Christ in the Ukrainian Icon]. RISU. Retrieved from: https://risu.ua/rizdvo-hristove-v-ukrajinskiy- ikoni_n53584 Hordynskyi, Ya. (1930). Z ukrainskoi dramatychnoi literatury XVII–XVIII st.: teksty y zamitky [From the Ukrainian drama of the 17th and 18th c.: texts and notes] (Pamiatky ukrainskoi movy i literatury [Monuments of Ukrainian language and literature], Vol. 8). Lviv: Z drukarni Nauk. t-va im. Shevchenka. Kharlampovich, K. (1897). K istorii zapadnorusskogo prosveshhenija. Vilenskaja bratskaja shkola v pervye polveka ee sushhestvovanija (Okonchanie) [To the history of the Western Russian Enlightenment. The Vilnius brotherhood school during its fi rst half-century of existence (the ending)]. Litovskie eparhialnye vedomosti, 22, 192–196. Korogodina, M. (2020). Shozhdenie Blagodatnogo ognja po rasskazam Ierusalimskogo patriarha Feofana (1620 g.) [Descending of the Holy Fire according to the Stories of the Jerusalem Patriarch Theophanes (1620)]. Drevnjaja Rus. Voprosy medievistiki, 1(79), 160–168. Korzo, M. Lazar (Baranovych). Pravoslavnaja jenciklopedija [Lazar (Baranovych). Orthodox encyclopedia]. Retrieved from: http://www.pravenc.ru/text/2462531.html Kuran, M. (2014). «Kolęda, Nowe Lato i Szczodry Dzień» – geneza, rozwój i schyłek gatunku w XVII wieku. Acta Universitatis Lodziensis. Folia Litteraria Polonica, 3(25), 31–72. Maslov, S. (1925). Etiudy z istorii starodrukiv, I–VIII [Essays in the history of the old-printed books]. Kyiv: Kyiv-druk. Matushek, O. (2013). Propovidi Lazaria Baranovycha v dyskursi ukrainskoho Baroko: monohrafi ia [Lazar Baranovych’s sermons in the discourse of the Ukrainian Baroque: a monograph]. Kharkiv: Maidan. Oleshko, Yu. (2016). Staroukrainska propovid XVII st. u komunikatyvno- kohnityvnomu vymiri [Old Ukrainian sermon of the 17th century in communicative and cognitive dimension] (PhD thesis). Taras Shevchenko National University of Kyiv, Institute of Philology, Kyiv. Petrov, N. (1904). Opisanie rukopisnyh sobranij, nahodjashhihsja v gorode Kieve [The description of manuscript collections held in Kyiv ] (Issue 3). Moscow: Universitetskaja tipografi ja. Popov, P. (1927). Materialy do slovnyka ukrainskykh hraveriv: dodatok 1 [Materials for the dictionary of Ukrainian engravers: appendix 1]. Kyiv: «Kyiv-Druk». Riezanov, V. (1927). Drama ukrainska. 1. Starovynnyi teatr ukrainskyi [The Ukrainian drama. 1. The ancient Ukrainian theater] (Issue 4: Shkilni diistva rizdvianoho tsyklu [Christmas school play]). Kyiv: Z drukarni Ukrainskoi akademii nauk. Ruda, O. (2018). Obraznist poezii Lazaria Baranovycha: khudozhnii eksperyment yak vidstoiuvannia svobody tvorchoho poshuku [Imagery system of Lazar Baranovych’s poetry: a poetic experiment as defending the freedom of the creative search]. Visnyk 117 Siverian chronicle. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ Kharkivskoho natsionalnoho universytetu imeni V. N. Karazina. Seriia: Filolohiia, 78, 23–28. Rudakova, Yu. (2016). Prymirnyky vydan tvoriv Lazaria Baranovycha latynskym shryftom u fondi Natsionalnoi biblioteky Ukrainy imeni V. I. Vernadskoho [The copies of the editions of Lazar Baranovych works in Latin script in the fond of V. Vernadsky National Library of Ukraine]. Rukopysna ta knyzhkova spadshchyna Ukrainy, 20, 58– 89. Shchehlova, S. (1926). Odyn z kyivskykh literativ XVII viku [A Ukrainian writer of the 17th century]. In Naukovyi zbirnyk za rik 1925. Zapysky ukrainskoho naukovoho tovarystva v Kyievi teper istorychnoi sektsii Ukrainskoi akademii nauk [The scientifi c works collection for 1925. Annals of the Ukrainian Scientifi c Society of the historical section of the Ukrainian academy of sciences in Kyiv] (Vol. XX, pp. 85–109). Kyiv: Derzhavne vydavnytstvo Ukrainy. Słownik polszczyzny XVI wieku (1976) (T. 10: K–Korzyść). Wrocław: Instytut Badań Literackich PAN. Retrieved from: https://kpbc.umk.pl/dlibra/publication/18619/ edition/28122/content Słownik polszczyzny XVI wieku (2001) (T. 29 : Potylica–Pożżon). Warszawa: Instytut Badań Literackich PAN. Retrieved from: https://kpbc.umk.pl/dlibra/ publication/18638/edition/34031/content Studynskyi, K. (1896). Try panehiryky XVII viku [Tree panegyrics of the 17th century]. Zapysky Naukovoho tovarystva imeni Shevchenka, 12, book 4, 1–32. Sychevskaja, A. (1912). Pamva Berynda i ego virshi na Rozhdestvo Hristovo i dr. dni [Pamva Berynda and his poems on the nativity of Christ and other days]. Kiev: Tip. T. G. Mejnandera. Vozniak, M. (1913). Materiialy do istorii ukrainskoi pisni i virshi: teksty y zamitky [Materials concerning the history of Ukrainian songs and poetry: texts and notes] (issue 1). Lviv: Nakladom NTSh. Yakovenko, N. (2002). Paralelnyi svit. Doslidzhennia z istorii uiavlen ta idei v Ukraini XVI–XVII st. [The parallel world. Research on history of representations and ideas in Ukraine in the 16th and 17th centuries]. Kyiv: Krytyka. Zhmurko, O. (2016). Herby dukhovnykh osib u kyrylychnykh starodrukakh Halychyny XVII stolittia: khudozhni osoblyvosti zobrazhennia [Clerical coats of arms in Cyrillic 17th-century old-printed books from Halychyna: the artistic peculiarities of engravings]. Visnyk Lvivskoi natsionalnoi akademii mystetstv, 28, 205–220. Максимчук Ольга Василівна – кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу стародруків та рідкісних видань Національної бібліотеки України імені В. І. Вернадського (Голосіївський просп., 3, м. Київ, 03039, Україна). Maksymchuk Olha V. – Ph.D. in Philology Sciences, Associate Researcher in the Department of Old-Printed and Rare Books of the V. I. Vernadskyi National Library of Ukraine (3 Holosiivskyi avenue, Kyiv, 03039, Ukraine). LAZAR BARANOVYCH’S CHRISTMAS POEMS DEDICATED TO PETRO MOHYLA IN THE PARADIGM OF BAROQUE LITERATURE This article analyzes reception of the person of the Metropolitan Petro Mohyla in Lazar Baranovych’s Christmas poems published in the collection of his Polish language poetry «Apollo chrześciański» (1670). The aim of the paper is to describe genre and thematic peculiarities of the poetical diptych and to concretize the time of its creation. The comparative approach applied in this study gives an opportunity to see Baranovych’s poems in the context of other Ukrainian Baroque works; moreover, it helps interpret the correlation between the text and the engraving illustrating the second poem of the diptych. 118 Сіверянський літопис. 2020. № 6______________________________________________________________________________________________________________________ Novelty of the research lies in supplementing the existing knowledge about the writing activity and poetic preferences of Lazar Baranovych. Conclusions drawn in the paper demonstrates that the author follows the shared tradition of the public greetings of prominent persons or patrons on the occasion of some Christian holyday. Baranovych composed his poems for presenting them person- ally to Petro Mohyla, the Metropolitan of Kyiv, on Christmas Eve, and they were written long before they were published in 1670 whereas Mohyla died on the 1st of January 1647. Similarly to other Ukrainian authors of that period, the poet defi nes his Christmas poems as carols. Polish early modern literature has a tradition of composing such panegyric carols as well. The signifi cant feature of the second carol is its correlation with the illustration ac- companying the poem. The woodcut by an unknown Ukrainian master depicts the typi- cal Christmas scene with the Holy Family and the angels. What is remarkable is that the master portrayed Petro Mohyla leaning over the Baby Jesus and trying to weaken swaddling bands with which the Newborn had been tied up. According to the text of poem, tight swaddling made the Baby Jesus cry, so the Metropolitan decided to comfort him and free from it. The woodcut depicts this scene exactly in a way it is described in the carol. Such semantic parallels between the text and the graphic image is a charac- teristic trait of the Ukrainian Baroque book. Key words: Baroque poetry, carol, Lazar Baranovych, Petro Mohyla, engraving. Дата подання: 10 жовтня 2020 р. Дата затвердження до друку: 16 листопада 2020 р. Цитування за ДСТУ 8302:2015 Максимчук О. Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості. Сіверянський літопис. 2020. № 6. C. 106–118. DOI: 10.5281/zenodo.4394435. Цитування за стандартом APA Maksymchuk, O. (2020). Prisvjacheni Petru Mohyli rizdviani virshi Lazaria Baranovycha v paradyhmi barоkovoi tvorchosti [Lazar Baranovych’s Christmas poems dedicated to Petro Mohyla in the paradigm of Baroque Literature)]. Siverianskyi litopys – Siverian chronicle, 6, 106–118. DOI: 10.5281/zenodo.4394435.

Присвячені Петру Могилі різдвяні вірші Лазаря Барановича в парадигмі барокової творчості

Репозитарії

Схожі ресурси