Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року)

Нобелівську премію з літератури у 2020 р. присуджено американській поетесі Луїз Глік (Louise Glück) за «її безпомилковий поетичний голос, який завдяки своїй суворій красі перетворює індивідуальне існування на універсальне». Як зазначають у Нобелівському комітеті, твори Л. Глік вирізняються прагненн...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Стембковська, Г.О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України 2020
Назва видання:	Вісник НАН України
Теми:	Статті та огляди
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174303
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року) / Г.О. Стембковська // Вісник Національної академії наук України. — 2020. — № 12. — С. 50-55. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-174303
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1743032021-01-13T01:25:56Z Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року) Стембковська, Г.О. Статті та огляди Нобелівську премію з літератури у 2020 р. присуджено американській поетесі Луїз Глік (Louise Glück) за «її безпомилковий поетичний голос, який завдяки своїй суворій красі перетворює індивідуальне існування на універсальне». Як зазначають у Нобелівському комітеті, твори Л. Глік вирізняються прагненням до ясності, а «дитинство і сімейне життя, близькі стосунки з батьками, братами і сестрами — тема, яка залишається центральною для поетеси». The Nobel Prize in Literature in 2020 was awarded to the American poet Louise Glück “for her unmistakable poetic voice that with austere beauty makes individual existence universal.” According to the Nobel Committee, Louise Glück's work is characterized by a striving for clarity, and “childhood and family life, the close relationship with parents and siblings, is a thematic that has remained central with her.” 2020 Article Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року) / Г.О. Стембковська // Вісник Національної академії наук України. — 2020. — № 12. — С. 50-55. — Бібліогр.: 5 назв. — укр. 0372-6436 DOI: doi.org/10.15407/visn2020.12.050 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174303 uk Вісник НАН України Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Статті та огляди Статті та огляди
spellingShingle	Статті та огляди Статті та огляди Стембковська, Г.О. Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року) Вісник НАН України
description	Нобелівську премію з літератури у 2020 р. присуджено американській поетесі Луїз Глік (Louise Glück) за «її безпомилковий поетичний голос, який завдяки своїй суворій красі перетворює індивідуальне існування на універсальне». Як зазначають у Нобелівському комітеті, твори Л. Глік вирізняються прагненням до ясності, а «дитинство і сімейне життя, близькі стосунки з батьками, братами і сестрами — тема, яка залишається центральною для поетеси».
format	Article
author	Стембковська, Г.О.
author_facet	Стембковська, Г.О.
author_sort	Стембковська, Г.О.
title	Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року)
title_short	Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року)
title_full	Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року)
title_fullStr	Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року)
title_full_unstemmed	Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року)
title_sort	поезія як стратегія виживання (нобелівська премія з літератури 2020 року)
publisher	Видавничий дім "Академперіодика" НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Статті та огляди
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174303
citation_txt	Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року) / Г.О. Стембковська // Вісник Національної академії наук України. — 2020. — № 12. — С. 50-55. — Бібліогр.: 5 назв. — укр.
series	Вісник НАН України
work_keys_str_mv	AT stembkovsʹkago poezíââkstrategíâviživannânobelívsʹkapremíâzlíteraturi2020roku
first_indexed	2025-07-15T11:14:35Z
last_indexed	2025-07-15T11:14:35Z
_version_	1837711309299253248
fulltext	50 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (12) ПОЕЗІЯ ЯК СТРАТЕГІЯ ВИЖИВАННЯ Нобелівська премія з літератури 2020 року Нобелівську премію з літератури у 2020 р. присуджено американській по- етесі Луїз Глік (Louise Glück) за «її безпомилковий поетичний голос, який завдяки своїй суворій красі перетворює індивідуальне існування на універ- сальне». Як зазначають у Нобелівському комітеті, твори Л. Глік виріз- няються прагненням до ясності, а «дитинство і сімейне життя, близькі стосунки з батьками, братами і сестрами — тема, яка залишається цен- тральною для поетеси». Контекст. У 2020 р. очікування присудження Нобелівської премії з літератури було особливо напруженим. Ледве огов- тавшись після скандалу 2018 р., викликаного звинуваченнями поетки та члена Шведської академії Катаріни Фростенсон у корупції і «зливі» інформації про Нобелівську премію з літе- ратури, у 2019 р. журі премії назвало одразу двох лауреатів у галузі літератури за два попередні роки — польську письмен- ницю Ольгу Токарчук (Olga Tokarczuk) та австрійця Петера Гандке (Peter Handke). Тоді розголос і протести під час вручен- ня премії були пов’язані з одіозною постаттю останнього, зо- крема його неоднозначним ставленням до сербських воєнних злочинів і виправдовуванням Слободана Мілошевича. Отже, в 2020 р. передбачалося, що вибір Академії в галузі літератури буде більш «безпечним». Судячи з прогнозів букмекерів, цьогоріч від журі премії очі- кували радше раціонально-збалансованого рішення як данини культурному різноманіттю та свідчення поваги до соціальної позиції, але в «зоні комфорту» (лідирувала за ставками фран- цузька письменниця карибського походження Маріз Конде, яка у своїх творах зосереджується на темах рабства та колоніаліз- му). Втім, розв’язалася ця інтрига несподіваним — і прекрас- ним — чином. Нобелівську премію з літератури 2020 р. прису- дили американській поетці Луїз Глік (англомовні критики не втомлюються наголошувати, що її прізвище слід вимовляти так, як «click», не «cluck», а беручи до уваги ймовірні трансфор- doi: https://doi.org/10.15407/visn2020.12.050 СТЕМБКОВСЬКА Ганна Олександрівна — кандидат філологічних наук, науковий співробітник відділу компаративістики Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 12 51 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ мації єврейського прізвища її роду в угорсько- му середовищі, з якого той походить, приймемо такий контрінтуїтивний факт за даність). Обґрунтування вибору журі бездоганне, як і сам вибір: «за безпомилковий поетичний го- лос, який своєю строгою красою робить уні- версальним індивідуальне існування». Нижче ми підтвердимо правильність цієї формули, а поки обґрунтуємо тезу про бездоганність ви- бору. На нашу думку, те, що премію здобула саме Луїз Глік, виправдане принаймні з трьох причин. По-перше, це рішення не кон’юнктурне, в ньому дуже мало політики (авторка сама на- голошує, що вона була «ошелешена, що вони вирішили обрати білу американку — автора лі- ричної поезії» [1]). По-друге, оскільки рішення Нобелівського комітету не було кон’юнктурним, воно зумов- лене саме естетичною цінністю доробку автор- ки, що, напевно, з усією повагою до виховної чи політичної ролі художньої творчості, має залишатися суттю (принаймні хоча б однією з сутей) літературного процесу. По-третє і, зрештою, найголовніше — в роз- пал безпрецедентної глобальної кризи та транс- формації звичних моделей існування, глибокої онтологічної розгубленості ми знову говоримо про поезію як спосіб спертися на осмислення багатовимірності буття та багатства людської душі. Актуальність поезії у 2020 р. — це еска- пізм, але продуктивний, терапевтичний; це уважний інвертований погляд углиб, поки на поверхні з гуркотом валяться надійні, здавало- ся б, конструкції світобудови. Авторка. Луїз Глік народилася в Нью- Йорку в 1943 р. і почала писати поезію, ледве навчившись читати. Її батьки любили літера- туру, батько й сам мріяв про письменницьку кар’єру, але зайнявся бізнесом і долучився до розроблення моделі ножа, що згодом став по- пулярним під торговою маркою X-Acto (цю деталь часто згадують, бо ж яка це влучна ме- тафора витонченої точності поезії Глік). Давньогрецькі міфи стали її «казками на до- браніч» [1], а згодом сформували важливий алюзивний вимір її текстів та контрбаланс їхньої автобіографічності. Поетка живе архе- типовими образами, розпізнає сюжети давніх міфів як патерни колективного: «Певні історії мені резонували більше, особливо Персефона, і я пишу про неї, періодично повертаючись, протягом 50 років. Я думаю, що була захо- плена боротьбою зі своєю матір’ю, як це часто трапляється з амбітними дівчатами. Я думаю, що цей міф наділив таке протиборство новим аспектом» [1]. До основних автобіографічних факторів формування авторського стилю Луїз Глік, на думку дослідників, належить те, що Луїз-Пер- сефона з середньої школи страждала на нерво- ву анорексію. Це часто пов’язують з фактом смерті старшої сестри, якої Луїз ніколи не зна- ла, але чиєю «заміною», ймовірно, вона стала для батьків. Цей розлад, що зрештою переріс у загрозу її життю, потребував медичної та пси- хотерапевтичної підтримки і завадив авторці здобути вищу освіту. Втім, Луїз Глік згодом успішно співпрацювала з академічними уста- новами, і нині вона викладає поезію в Єльсько- му університеті. Травматичний підлітковий період, згідно з власними спостереженнями поетки, залишив Луїз Глік (photo by Gasper Tringale) 52 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ їй «нав’язливе прагнення чистоти та встанов- лення контролю» [2]. Це, безумовно, позначи- лося на стилі її письма. Однак ще помітніший вплив, на нашу думку, мала її подальша трива- ла психотерапевтична робота, що дозволила талановитій авторці розширити й поглибити сприйняття глобальних екзистенційних про- цесів і спостереження того, як вони втілюють- ся в її власному досвіді. «Ми тепер дорослі, нас аналізували / ми розуміємо свої прояви», — підтверджує поетка. Саме завдяки такій «опра- цьованості», здається, Л. Глік було б хибно від- носити до американської традиції сповідальної поезії — поезії персональної травми та психіч- них страждань — і порівнювати з Сильвією Плат, як це часто роблять. Як сучасниця зародження та популярності цього поетичного жанру, а також низки важ- ливих американських субкультур зі слоганом «живи швидко, вмирай молодим» (бітники, рок-поезія), Луїз Глік багато черпала зі свого культурного контексту, але не руйнувалася, а ставала дедалі зрілішою. Іншими словами, уні- кальність художнього таланту Луїз Глік у тому, що, маючи високий рівень поетичної чутли- вості, вона напрочуд стабільна психологічно. Авторка перейшла межу, якої не пережили ба- гато американських поетів пасіонарної епохи 1960-х, зберігши вразливість, набувши мудрість і відточивши лезо свого поетичного слова. Поезія. Нарешті, до головного — до текстів. Наразі в Луїз Глік вийшло друком чотирнад- цять збірок поезії. Перша (промовисто й ла- конічно) «Первісток» (Firstborn) — у 1968 р. Наступні збірки, що привернули особливу увагу поціновувачів і літературознавчої спіль- ноти, — «Будинок на болоті» (The House on Marshland, 1975), «Арарат» (Ararat, 1990), «Дикий ірис» (The Wild Iris, 1992) та «Аверно» (Averno, 2006). Рання поезія Луїз Глік — це лаконічне й точ- не відтворення коротких імпресій попередніх і поточних подій, міркувань, марень, а також чуттєвих портретів вигаданих персонажів. Зго- дом текст дещо ускладнюється, сюжет починає перетікати з однієї поезії в наступну, форму- ється завершений наратив збірок, авторка екс- периментує з різними форматами, але по суті продовжує дотримуватися свого впізнаваного довірчого, радше розмовного стилю. «Іноді я пишу розмовною мовою. Не працюю над голо- сом. Речення саме знаходить спосіб вимовити- ся. Це звучить так по-дельфійськи», — зізна- ється авторка [1]. «Її твори — ніби внутрішня розмова. Мож- ливо, вона розмовляє з собою, можливо, — з нами», — зазначає Джонатан Галассі, прези- дент видавництва Farrar, Straus & Giroux, що публікує пізніші збірки поетки. А поет Роберт Хан навіть характеризує її стиль як «практич- ну відсутність стилю» [3]. Утім, позірно про- стий, позбавлений прикметників і складних стилістичних прийомів текст Л. Глік завжди ховає несподівані інсайти, непересічні ракур- си, її око не замилене умовностями, вона при- сутня в кожному моменті, кожній деталі. Портрет Луїз Глік, використаний для плаката, що про- пагував читання, в Центрі поезії Музею сучасного мистецтва в Чикаго. 1977 р. ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 12 53 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ Пізній грудень: ми з батьком їдемо до цирку, до Нью Йорка. Він тримає мене за плечі у прикрий вітер: клапті сніжного паперу розлітаються понад залізничними шляхами. Батько любив стояти ось так, тримати мене, щоб не бачити. («Сніг», переклад В. Фещук) Як я це бачила, протягом усього життя моєї матері мій батько обтяжував її, ніби свинець, що прив’язаний до щиколоток. Вона була життєрадісна від природи; вона хотіла подорожувати, ходити до театру, ходити до музеїв. Чого він хотів, так це лежати на дивані, накривши обличчя «Times», так щоб коли прийде смерть, це не видалося суттєвою зміною. («Арарат», переклад авторки статті) Темами поезії Луїз Глік є процеси буття. Передовсім вона досліджує власний досвід. У цьому вона егоцентрична, як наголошують деякі критики. Втім, точно передані в її поезії моменти-спалахи індивідуального досвіду, час- то через міфічні алюзії, стають точкою входу для осягнення великої картини вічного буття та небуття, масштабними фракталами, де кож- на маленька деталь відображає велич сущого. Це той колективний рівень, на якому людські емоції втрачають будь-яку вагу, це непізнавана логіка речей, проти якої немає жодного сенсу повставати, згораючи. Це те місце, де людина здатна набути внутрішній спокій та усвідомле- ність, хоча й продовжує рватися на частини на рівні буденного існування. Критик Девід Орр описує це так: «Безосо- бові сили, які насправді контролюють наше життя (час, простір, наші власні несвідомі ба- жання), діють таким чином, що це виходить за межі наших повсякденних завдань: виплат за автомобіль чи дедлайнів. Вони не стільки ір- раціональні, скільки нераціональні, і вони не- милосердні. Ця правда може лякати, але, як де- монструють перші декілька книжок Глік, вона Луїз Глік отримує Пулітцерівську премію в жанрі «Поезія» за збірку «Дикий ірис». 1993 р. 54 ISSN 1027-3239. Visn. Nac. Acad. Nauk Ukr. 2020. (12) СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ може бути й тривожно красивою, як може бути красивою акула або хвиля припливу» [4]. У психології, говорячи про взаємодію сві- домого та несвідомого, іноді використовують символ дошки-гойдалки — тому, що видно над поверхнею, відповідає невидимий глибокий несвідомий пласт під поверхнею, що подеку- ди виринає могутніми проявами несвідомого. Цей образ добре описує й особливість поезії цьогорічної нобелівської лауреатки — здат- ність захоплююче балансувати між автобіогра- фічним і колективно-міфологічним: «Людина завжди спирається на власний досвід, адже це матеріал її життя, починаючи з дитинства. Але я шукаю досвід архетиповий, я припускаю, що мої тягарі й радощі не є унікальними. Вони відчуваються нібито неповторними, коли ти їх переживаєш, але я не зацікавлена в тому, щоб зосереджувати увагу на собі та своєму особис- тому житті» [1]. Кілька тижнів тому я знайшла фотографію моєї матері, яка сиділа на сонці, її обличчя почервоніло, ніби в час звитяг або тріумфу. Світило сонце. Собаки поснули біля її ніг, там спав і час, спокійний, незворушний, як на всіх фотографіях. Я витерла пил із обличчя матері. Справді, пил покрив усе; він здався мені тривким серпанком ностальгії, що охороняє всі реліквії дитинства. На другому плані — паркові меблі на будь-який смак, дерева й кущі. Сонце спускалося небом, тіні видовжувались і темніли. Що більше пилу я прибирала, то більше тіні росли. Літо прийшло. Нахилилися над трояндовою огорожею діти, їхні тіні зливаються з тінями троянд. Слово спало мені на думку, щодо цих зміщень та змін, цих стирань, що стали тепер очевидними — воно з’явилось і зникло так само швидко. Сліпота, а може темрява, загроза, збентеження? Літо прийшло, потім осінь. Листя кружляє, яскраві плями дітей у суміші бронзи й сієни […]. («Літній сад», переклад Л. Панасюка і Д. Гладун) І, звісно, важливою складовою цих процесів є старіння та смерть... «Вона стала глибоким і дотепним поетом, що пише про старіння», — зауважує Двайт Гарнер [5]. Старіння як при- родний цикл, трагічний у масштабі індивіду- ального життя, але безальтернативно мудрий у вимірі вічності, як цикл вмирання та від- родження природи протягом року. Луїз Глік, напевно, одна з найкращих оповідачів проце- су старіння: тонко й гостро переживаючи та відзначаючи його наближення, вона приймає трагізм старості як неодмінну частину цілого, вона спостерігає, не засліплена жахом: «Я пи- сала про смерть, щойно навчилася писати. Буквально, коли мені було 10 років, я писала про смерть. Я була жвавою дівчинкою. Старін- ня складне. Це не просто той факт, що ви на- ближаєтеся до своєї смерті, це коли можливос- ті, на які ви розраховували, — фізична грація та сила, спритність розуму — ці речі зраджують або потрапляють під загрозу. Дуже цікаво за- вжди було думати та писати про це» [1]. Президент Сполучених Штатів Америки Барак Обама вручає поетесі Луїз Глік Національну гуманітарну ме- даль за 2015 рік під час церемонії в Білому домі 22 ве- ресня 2016 р. (photo Reuters) ISSN 1027-3239. Вісн. НАН України, 2020, № 12 55 СТАТТІ ТА ОГЛЯДИ Коли я створив вас, я любив вас, нині ж я вас жалію. Я дав вам усе, що треба: ложе землі, синю ковдру повітря… Віддаляючись від вас, я бачу вас чіткіше. Досі, ваші душі вже мали б розростися безмірно, натомість вони скніють, малі балакучі цурпалки… Я не шкодував для вас дарів: блакиті весняних ранків, часу, з яким ви не знали, що робити… Та вам праглося більшого — ще одного дару, відкладеного до часу іншого творіння. Тож хай як ви сподівалися, вам не жити в саду, серед буяння рослин, ваші життя — не колобіжні, як їхні: ваші життя — це політ птаха, що починається й завершується нерухомо, що починається й завершується, як дуга, що сягає від яблуні до берези. («Вітер відлітає», переклад І. Шувалової) Як людина соціальна (за її власним зізна- нням), Луїз Глік важко сприйняла обмеження, пов’язані з пандемією короновірусної хвороби. Навесні вона переживала творчу кризу, од- нак згодом повернулася до написання поезії й оголосила про вихід нової збірки наступного, 2021, року. Її назва — «Зимові рецепти з колек- тивного» (Winter Recipes From the Collective). Іронічно й істинно — поезія завжди була міст- ком до міфу як прояву колективного, несвідо- мого, того тіла айсберга, на верхівці якого ми проживаємо своє щоденне життя. І нехай чу- дова поезія нової нобелівської лауреатки допо- може нам пройти цю апокаліптичну зиму, адже «є надія, що, якщо це пережити, на тому боці буде мистецтво» [4]. REFERENCES [СПИСОК ЛІТЕРАТУРИ] 1. Alter A.,“I Was Unprepared”: Louise Glück on Poetry, Aging and a Surprise Nobel Prize. The New York Times. October 8, 2020. https://www.nytimes.com/2020/10/08/books/louise-gluck-nobel-prize-literature.html 2. Alter A., Marshall A. Louise Glück Is Awarded Nobel Prize in Literature. The New York Times. October 8, 2020. https:// www.nytimes.com/2020/10/08/books/nobel-prize-literature-winner.html 3. Hahn R. Transporting the Wine of Tone: Louise Gluck in Italian. Michigan Quarterly Review. 2004. 43(3). http://hdl. handle.net/2027/spo.act2080.0043.313 4. Orr D. Louise Glück’s Metamorphoses. The New York Times. January 20, 2013. https://www.nytimes.com/2013/01/20/ books/review/louise-glucks-metamorphoses.html 5. Garner D. Louise Glück, a Nobel Laureate Whose Poems Have Abundant Intellect and Deep Feeling. The New York Times. October 8, 2020. https://www.nytimes.com/2020/10/08/books/louise-gluck-nobel-winner-appraisal.html Ganna O. Stembkovska ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0340-3924 Taras Shevchenko Institute of Literature of the National Academy of Sciences of Ukraine, Kyiv, Ukraine POETRY AS A SURVIVAL STRATEGY Nobel Prize in Literature for 2020 The Nobel Prize in Literature in 2020 was awarded to the American poet Louise Glück “for her unmistakable poetic voice that with austere beauty makes individual existence universal.” According to the Nobel Committee, Louise Glück's work is characterized by a striving for clarity, and “childhood and family life, the close relationship with parents and siblings, is a thematic that has remained central with her.” Keywords: Nobel Prize in Literature, Louise Glück.

Поезія як стратегія виживання (Нобелівська премія з літератури 2020 року)

Репозитарії

Схожі ресурси