Зі словом Шевченка — крізь усе життя
Минає сто років від дня народження відомого українського літературознавця, доктора філологічних наук Василя Єфремовича Шубравського (1920—1992).
Gespeichert in:
| Datum: | 2020 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2020
|
| Schriftenreihe: | Слово і Час |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174332 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Зі словом Шевченка — крізь усе життя / М. Бондар // Слово і Час. — 2020. — № 4. — С. 88-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-174332 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1743322021-01-16T01:25:52Z Зі словом Шевченка — крізь усе життя Бондар, М. Постаті Минає сто років від дня народження відомого українського літературознавця, доктора філологічних наук Василя Єфремовича Шубравського (1920—1992). 2020 Article Зі словом Шевченка — крізь усе життя / М. Бондар // Слово і Час. — 2020. — № 4. — С. 88-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174332 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Постаті Постаті |
| spellingShingle |
Постаті Постаті Бондар, М. Зі словом Шевченка — крізь усе життя Слово і Час |
| description |
Минає сто років від дня народження відомого українського літературознавця, доктора філологічних
наук Василя Єфремовича Шубравського (1920—1992). |
| format |
Article |
| author |
Бондар, М. |
| author_facet |
Бондар, М. |
| author_sort |
Бондар, М. |
| title |
Зі словом Шевченка — крізь усе життя |
| title_short |
Зі словом Шевченка — крізь усе життя |
| title_full |
Зі словом Шевченка — крізь усе життя |
| title_fullStr |
Зі словом Шевченка — крізь усе життя |
| title_full_unstemmed |
Зі словом Шевченка — крізь усе життя |
| title_sort |
зі словом шевченка — крізь усе життя |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Постаті |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174332 |
| citation_txt |
Зі словом Шевченка — крізь усе життя / М. Бондар // Слово і Час. — 2020. — № 4. — С. 88-99. — Бібліогр.: 11 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT bondarm zíslovomševčenkakrízʹusežittâ |
| first_indexed |
2025-07-15T11:15:39Z |
| last_indexed |
2025-07-15T11:15:39Z |
| _version_ |
1837711376312696832 |
| fulltext |
88 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
ПОСТАТІ
Микола БОНДАР
ЗІ СЛОВОМ ШЕВЧЕНКА —
КРІЗЬ УСЕ ЖИТТЯ
Минає сто років від дня народжен-
ня відомого українського літера-
турознавця, доктора філологічних
наук Василя Єфремовича Шубрав-
ського (1920—1992). Понад чоти-
ри десятиліття учений працював в
Інституті літератури ім. Т. Г. Шев-
ченка НАН України, присвятивши
свою діяльність дослідженню життя
й творчості Шевченка, порушуючи
також низку інших питань україн-
ського літературного процесу.
У жовтні 1950 р. В. Шубравський вступив до аспіран-
тури Інституту літератури, яку успішно закінчив у жовт-
ні 1953 р., захистивши наукову роботу «Драматургія
Т. Г. Шевченка». Проте внаслідок складних перипетій, у
яких вирішальне слово належало столичній (у Москві) Ви-
щій атестаційній комісії, захистом дисертації це визнано
не було. Отже, працюючи вже у відділі шевченкознавства,
В. Шубравський пише ще одну дисертаційну роботу —
«Українська драматургія 20—40-х років ХІХ ст.». Чільне
місце в ній відведено двом драматичним творам Т. Шев-
ченка; водночас ґрунтовно, як на той час, було простеже-
но творчість драматургів-попередників. Ця робота була
захищена як кандидатська дисертація у квітні 1956 р.
[11, арк. 29]. Обидві наукові роботи В. Шубравського ста-
ли основою двох вагомих видань: нарису «Драматургія
Шевченка» (Київ, 1957; 2-е вид. — Київ, 1961) та збірника
«Українська драматургія першої половини ХІХ століття:
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 89
Маловідомі п’єси» (Київ, 1958). В обох цих працях молодий науковець
прагне сказати своє слово та ввести в науковий обіг низку практично но-
вих літературних фактів.
На вкрай малодосліджене поле ступає В. Шубравський, беручи до
розгляду українську драматургію першої половини ХІХ ст. Згаданий
збірник п’єс (у якому він виступає упорядником та автором коментарів
і вступної статті), ставши підсумком настійливих розшуків цих тво-
рів, а далі й розмірковувань над ними, набув на довгі роки значення
джерельної основи для багатьох поколінь літературо- і театрознавців
(включаючи й сьогоднішніх) у їхніх судженнях про українську драма-
тургію початкового етапу її становлення. Разом із «Назаром Стодо-
лею» Т. Шевченка та кількома п’єсами Г. Квітки-Основ’яненка (які
друкувалися неодноразово в інших виданнях) твори, вміщені в збірни-
ку, давали практично вичерпне уявлення про драматургічний набуток
цього періоду у Східній Україні, становили міцний фундамент для до-
сліджень та узагальнень. І якщо цей збірник затребуваний і сьогодні, то
можна уявити, яким одкровенням був він у 1958 р. Колега й однодумець
В. Шубравського з приводу виходу цього збірника писав: «Сучасним
поколінням мало що відомо <…> про драматургічну творчість першої
половини ХІХ ст. — адже те, що було видане раніше, зберігається тіль-
ки в бібліотеках, та й то не всіх» [6, 153]. Але значення цього видання
було не лише едиційне, воно утверджувало нову, власне, новаторську
позицію стосовно національної культурної спадщини, посутньо про-
тистояло незадовго до того народженій в потугах, викликаних ідеоло-
гічними втручаннями, догматично скутій «Історії української літерату-
ри» 1954 р. із ретельно дозованим у ній переліком імен письменників,
із недопущенням згадки або ж із убивчими характеристиками тих літе-
раторів, творчість яких не вкладалася в накреслені позанаукові схеми й
мимоволі свідчила про реально більшу глибину літературного процесу,
аніж це могло випливати із верхнього шару порахованих ідеологічними
наглядачами, дозволених «до вжитку» літературних персоналій. Час
іще був такий, що сміливу справу публікації «маловідомих» п’єc упо-
рядник змушений був компенсувати їх критикою, знаходити компро-
міс між доведенням потреби вмістити ці твори і згодою бачити їхні хиби.
Комплексний розгляд драматургії першої половини ХІХ ст., здій-
снюваний Шубравським і в передмові до щойно згаданого збірника п’єс,
і в низці статей, і в кандидатській дисертації, вінчає аналіз двох драма-
тичних творів Т. Шевченка — «Никита Гайдай» та «Назар Стодоля».
Науковець обирає тут відносно інший ракурс порівняно з драматурго-
знавцями, що відмітилися раніше на цьому полі (П. Рулін, Д. Антонович,
А. Шамрай, Б. Варнеке, Ю. Костюк, О. Борщаговський, М. Йосипенко
та ін.). У центр дослідження поставлений зв’язок головних героїв із жит-
Зі словом Шевченка — крізь усе життя
90 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
тям народу у його історичному й повсякденному вимірі, зумовлення їх-
ніх характерів вірністю інтересам народних мас, та, безперечно, вплив
народної української творчості на особливості драматургічних творів
Шевченка (уже в цій постановці питання намічався органічний підхід
науковця до наступної значної теми — теми народності в українському
письменстві).
Слід додати, що розгляд Шевченкових творів супроводжувався низ-
кою цікавих спостережень над їх загальною побудовою й поетикою. Ціл-
ком сучасно звучать міркування В. Шубравського про потребу прово-
дити глибші, суттєві розрізнення між об’єктами схематичної типології,
якою зазвичай об’єднують сюжети чималої групи п’єс, що з них почина-
лася нова українська драматургія:
<…> нельзя признать состоятельным распростаненное мнение о сюжетном и темати-
ческом сходстве пьес «Назар Стодоля» и «Наталка Полтавка». И по теме, и по сюже-
ту драма Шевченко написана в совсем ином социально-историческом плане, чем пьеса
И. Котляревского. Сводить все дело к любовному конфликту и на этой почве строить
параллели, сопоставления, выводы — значит ориентироваться в анализе произведе-
ния не на его идейно-тематическое содержание, а лишь на частный вопрос, который не
составляет ведущей коллизии драмы, не определяет ее главной идеи [7, 14].
Згодом науковець молодшого покоління віддасть належне автору у вста-
новленні ним явища еволюції образів героїв в ході розвитку сюжету
«Назара Стодолі» [4, 70]. Ґрунтовність Шубравського як джерелознав-
ця відмітив пізніше І. Дзюба, пославшись на розшукане Шубравським у
далеко не знаменитому журналі «Репертуар и Пантеон» повідомлення
про постановку в 1843 р. однією провінційною трупою Шевченкового
«Назара Стодолі» [1, 193].
Із лютого 1958 р. В. Шубравський працює на посаді старшого науко-
вого співробітника Інституту літератури. «Незвичайна інтенсивність і
всесторонність творчих інтересів В. Є. Шубравського, — зазначає його
учень і послідовник, автор присвяченого вченому нарису, — стала поміт-
ною вже на початку 60-х років» [5, 149]. У цей період разом із науков-
цями відділу шевченкознавства, очолюваного Є. Кирилюком, дослідник
бере участь у підготовці нового Повного зібрання творів Т. Шевченка в
шести томах (вийшло у світ у 1963—1964 рр.), у першому з них (містить
поетичну творчість) виступаючи співупорядником, а в третьому (драма-
тургія і частина прозових повістей) — співупорядником і редактором.
Це видання, базоване на досвіді академічного десятитомного Повного
зібрання творів (1939—1964), було водночас і спробою піти в окремих
моментах далі (так, у шеститомник були, уперше за багато років, вміщені
всі без винятку поетичні твори Шевченка), увійшли поодинокі тексто-
логічні уточнення й варіації. У 1964 р. у видавництві «Наукова думка»
Микола БОНДАР
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 91
виходить книжка «Т. Г. Шевченко. Біографія», праця трьох авторів —
Є. Кирилюка, Є. Шабліовського та В. Шубравського. Це була перша
спроба системного, критично вивіреного біографічного зводу, робота
над яким далі тривала та через два десятиліття означилася створенням
нового дослідження на цю тему. Водночас В. Шубравський активно пра-
цює над завершенням нової книжки про творчість Шевченка.
У його монографії «Шевченко і літератури народів СРСР» (Київ,
1964) була простежена рецепція творчості Шевченка у визначеному, про-
те досить широкому колі літератур. Сьогодні назва її видається умовною,
адже у двох чималих розділах мовиться про явища, відлік яких почина-
ється з перших рецензій на Шевченків «Кобзар» 1840 р. і закінчується
бурхливим в усіх відношеннях 1917 р., — тобто йдеться про літератури
тих народів, які були на той час в основному підпорядковані російській
імперії і лише потім увійшли в державу, назва якої винесена в заголовок
видання. В. Шубравський змушений був погодитися також із певною,
встановленою «вищими» ідеологічними інстанціями, штучністю тери-
торіального обмеження дослідження, адже характер освоєння творчості
Шевченка в білоруській, литовський чи молдавській літературах цілком
міг бути зіставним із подібним процесом, що розгортався в літературах
сусідніх — західних і південних слов’ян, народів дунайського регіону.
Ще одним зовнішнім чинником загрози для науковості дослідження
була обов’язковість зазначення тих випадків, коли рядки творів Шев-
ченка, неодноразово трансформовані, використовувалися в ролі агіток
під час політичних протистоянь, а вся його творчість в цілому ставала
предметом «боротьби за Шевченка» на сторінках політичної преси.
В останньому розділі, присвяченому радянському періоду, складними
для аналізу поставали окремі явища, у яких живий, природний інтерес
перекладача до Шевченка подеколи підпадав під спроби ідеологічного
режиму втрутитися, визначити як бажані, так і небажані для популяри-
зації частини Шевченкової спадщини.
Незважаючи на все це, досліднику вдалося створити цікаву і змістов-
ну працю, в основі якої лежать реальні явища справжнього, широкого за-
цікавлення творчістю українського поета, де наявні «моменти глибокої
внутрішньої спільності з великими поетами національних відроджень
ряду інших народів Російської імперії» [2, 28]. Не може не справляти вра-
ження великий масив літературних фактів та імен, яких торкнувся вчений
на шістнадцяти друкованих аркушах. В. Шубравський ґрунтовно систе-
матизував чималий матеріал перекладів, переспівів поезії Шевченка, оче-
видних фактів Шевченкового впливу, тематичних і смислових перегуків з
Шевченковими творами, літературознавчих і публіцистичних відгуків на
його творчість, інших явищ (як-от створення відповідних списків із «Коб-
заря» тощо). Помітне місце в цьому дослідженні належить висвітленню
Зі словом Шевченка — крізь усе життя
92 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
поетичної творчості білорусів Ф. Богушевича і Я. Купали, литовців Ю. Ан-
дзюлайтіса-Кальнени і Л. Гіри, осетина К. Хетагурова, грузинів А. Цере-
телі та І. Чавчавадзе — поетів, котрі високо цінували здобутки Шевченка
та орієнтувалися на нього у визначенні своїх світоглядних і творчих по-
зицій. Як варті уваги профігурували в дослідженні і ґрунтовні розгляди
Шевченкової творчості, що їх здійснили свого часу К. Доброджяну-Геря
(Молдова), М. Богданович (Білорусь), інші шанувальники і знавці Шев-
ченкового слова. У книжці В. Шубравського український поет справді
постає поборником дружби народів, гуманістом, пристрасним речником
слова, що вітав боротьбу за утвердження вільного життя людини, тим ча-
сом «в кожній нації чужими й ворожими були йому тільки гнобителі та їх
прислужники» [10, 46]. У цілому у виданні окреслено широке силове поле
ідейного й мистецького впливу творчості Шевченка-поета.
Утім, навіть у відносно вільні, позначені відомою «відлигою» 1960-ті
роки, коли створювалася й видавалася ця книжка, тема її не позбавлена
була політичного ризику, оскільки розкривалася на такій кількості імен,
фактів і явищ, політичну «благонадійність» яких практично неможливо
було перевірити. До того ж, в умовах постійної зміни ідеологічних уста-
новок то в бік лібералізації, то в бік суворіших вимог у питанні конкрет-
ної оцінки того чи того діяча, відповіді на які не завжди знали й самі
партійні ідеологи. Цей сторонній об’єктивний чинник (а ще, мабуть, мав
місце і чинник суб’єктивний — несприйняття посередністю успіху
колеги) уповні відчув науковець, коли у 1966 р. подав свою роботу як
докторську дисертацію, навіть захистив її у стінах Інституту літератури
[11, арк. 57], але Вища атестаційна комісія у Москві, оповіщена непідпи-
саними застережними листами щодо його роботи, захисту не за твердила.
Наполегливо розробляючи шевченкознавчу проблематику, В. Шу-
бравський у другій половині 1960-х років активно долучається до ваго-
мого інститутського проєкту — написання «Історії української літера-
тури» у 8-ми томах (видана у 1967—1971 рр.), виступає автором двох
розділів «Драматургія» — у частині 2 тому (письменство першої по-
ловини ХІХ ст.) та у 7 томі (період довоєний і воєнний, 1933—1945 рр.).
Помітною віхою на шляху розвитку шевченкознавства стала колек-
тивна монографія «Шевченкознавство: Підсумки й проблеми» (Київ,
1975), у якій досліднику належать розділи як історико-хронологічно-
го плану («Прижиттєва критика», «Шевченко в критиці другої по-
ловини ХІХ століття», «Шевченко в критиці кінця ХІХ — початку
ХХ ст.»), так і плану структурного (розділ про дослідження драматур-
гії Шевченка). У наступні роки (1976—1977) виходять у світ два томи
«Шевченківського словника» (перевидання — 1978 р.), вагома праця
шевченкознавців України, яка не мала аналогів у межах тодішньої дер-
жави. Сюди увійшли окрім низки артикулів-«персоналій», також і кіль-
Микола БОНДАР
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 93
ка оглядових, узагальнюючих статей («Драматургія Т. Г. Шевченка»,
«Назар Стодоля», «Народність Т. Г. Шевченка» та ін.), написаних
В. Шубравським.
У 1976 р. у видавництві «Наукова думка» з’являється друком нова
праця В. Шубравського «Від Котляревського до Шевченка (Проблема
народності української літератури)». Набутий досвід вивчення явищ
української літератури органічно підводив дослідника до постановки за-
вдання широкого й узагальнюючого огляду, проте водночас у багатьох
часткових питаннях науковець ступав на поле, нове для нього і мало-
розроблене взагалі. Проблема народності наділена цілком очевидним
історичним буттям, дискурс її обговорення під кутом зору на українську
літературу крізь поняття народності, виступав одним із вагомих чинни-
ків поступу нового українського письменства на початкових і пізніших
його стадіях.
Історико-літературне, а невіддільно від нього і літературно-теоре-
тичне розкриття поняття народності передбачало звернення насампе-
ред до проблематики становлення нової української літератури — етапу,
коли воно мало найповніший і найвагоміший зміст. Таке дослідження
не могло не передбачати розгляд і ранніх зразків художньої творчості,
і текстів, які можна вважати письменницькими маніфестами, і фактів із
галузі фольклористики та мовознавства, і виявів літературної критики
та естетики (зокрема в культурному процесі сусідніх народів). Книжка
В. Шубравського стала одним із перших монографічних досліджень з
цієї проблематики, продовжуючи напрям, заданий працями А. Шамрая
(про «харківську школу романтиків» і твори І. Котляревського), П. Во-
линського («Теоретична боротьба в українській літературі. Перша по-
ловина ХІХ ст.», 1959), почасти розділами книжки Є. Кирилюка («Іван
Котляревський та українська література», 1969) та попереджуючи сво-
єю появою цілу низку наступних досліджень 1977—1982 рр., зокрема
праць М. Яценка, Н. Калениченко, І. Іваньо, П Федченка, О. Гончара,
П. Хропка ін.
Поняття народності, що виникло у преромантичних концепціях За-
ходу, відіграло вирішальну роль у трансформації європейських літератур:
їх орієнтацію на чужі, уже загальникові, зразки було, завдяки усвідомлен-
ню цього поняття, заміщено зверненням до власних автохтонних дже-
рел. Неабияке значення ідея народності мала у слов’янських літературах,
зокрема в українській. Гаслом народності було покликано до життя роз-
виток національних мов (адже саме народ виявився носієм і зберігачем
національної мови), піднято із забуття скарби народної творчості, заря-
джено літературні жанри живою емоцією. Багато в чому дискусіям про
народність українське письменство завдячує новими кроками на шляху
свого утвердження в першій половині ХІХ ст.
Зі словом Шевченка — крізь усе життя
94 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
У монографії В. Шубравського при розгляді поняття народності оче-
видним є прагнення реалізувати конкретно-історичний підхід, певною
мірою послабити партійно-ідеологічну догму. Автор вважав поверховим
як розуміння принципу народності у практиці деяких літераторів пер-
шої половини ХІХ ст., так і спроби окремих із них наблизитись до сут-
тєвішого вираження ідеї, що була на часі. У динаміці подані на сторінках
книжки публіцистичні суперечки про долю українського слова (зокрема
й ті, що велись за участю російських публіцистів). Докладно науковець
говорить про мову літературних творів, звертає увагу на позначені на-
родним світоглядом ті мотиви й образи, які зафіксувала тогочасна фоль-
клористика, при цьому уникає однозначності в оцінці фольклорних
орієнтацій того чи того письменника. Слід особливо наголосити, що до
широкого контексту розвитку українського письменства, торкаючись
сфер фольклористики, літературної критики, публіцистики, естетики,
філософії, проблем мовного розвитку тощо, учений залучає чималу кіль-
кість фактів, як відносно відомих, так і на той час менш задіяних у літе-
ратурознавчих текстах.
Цілком правомірним і всебічно обґрунтованим висновком моногра-
фії є те, що в межах досліджуваного періоду вищим виявом народності
постає поетична творчість Шевченка, що зумовлено демократичним сві-
тоглядом поета, майстерністю художнього узагальнення, баченням лю-
дини, якого воно набуло в світовому літературному досвіді. Автор пере-
конливо доводить, що Шевченко виходить далеко за межі пасивного, хоч
би й точного в деталях засвоєння народності — його поезія виступає
розвитком потенціалу цієї категорії. Ознаки саме такого її розгортання
можна констатувати як у правдивості й глибині змалювання поетом на-
родного характеру, так і в тому, що Шевченко, на переконання дослідни-
ка, першим висловив заповітне прагнення народу — здобути соціальне
визволення (ця остання теза, у дусі часу створення монографії, особливо
широко обґрунтована). Бачення позиції Шевченка афористично сфор-
мульовано (при аналізі «Заповіту»): «шану він хоче прийняти не з рук
музи, а від рідного народу після здобуття ним волі» [8, 263].
Час, коли писалася праця В. Шубравського, наклав свій відбиток на
тому, що науковець не наважувався шукати атрибутів народності в етніч-
но-національних глибинах, а, поряд із дослідженням життєдайних фоль-
клорних первнів, констатацією розширення мовних засобів, образного
ладу літературної творчості, змушений був вибудовувати й ідеологічну
конструкцію «народності», вести мову, зокрема, про «ідейно-есте-
тичний ідеал», гіперболізувати риси героя із селянського середовища,
постулювати в народі сили, які треба «привести в дію». Подібним до
цих категорій є й віднаходжуваний дослідником у творчості Шевченка
«зв’язок етики, естетики і революції». Утім, не забуває автор наголоси-
Микола БОНДАР
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 95
ти й на ролі художності та «національної самобутності» в Шевченковій
поезії, де народність, поза сумнівом, здобула — за цими параметрами —
найповніше виявлення. Так, мовлячи про «Кобзар» 1840 р. та поему
«Гайдамаки», він зазначає, що
і змістом, і формою народне начало виявилось у них органічно злитим з вищою куль-
турою художнього мислення»; невдовзі по цьому, на думку дослідника, в ході еволюції
поета «народне виступало у складних і багатоманітних зв’язках із злободенними полі-
тичними, філософськими, морально-етичними проблемами епохи, <…> не втрачаючи
своєї виразної конкретності, національної самобутності, творчість Шевченка сягала
узагальнень великої місткості [8, 271].
Безперечно, розкриття провідних думок творчості великого поета, у
якій розглядувана автором ідея народності одержала найповнішу реалі-
зацію, не могло не зазнаменовувати переконливого композиційного за-
вершення дослідження.
Монографія стала основою докторської дисертації В. Шубравсько-
го «Проблема народності української літератури першої половини ХІХ
століття», захищеної у 1979 р.; схвальне рішення ВАКу датоване лютим
1980 р. [11, арк. 94]. Того ж 1980 р. у видавництві «Наукова думка» ви-
йшла друком фундаментальна монографія «Творчий метод і поетика
Т. Г. Шевченка», авторський колектив якої склали шість співробітни-
ків відділу шевченкознавства: Є. Кирилюк (відповідальний редактор),
В. Бородін, Ю. Івакін, В. Смілянська, Н. Чамата, В. Шубравський, кожен
із яких виступив зі своїм розділом. У монографії було поглиблено про-
аналізовано низку найважливіших проблем шевченкознавства.
В. Шубравському належить у цій книжці розділ «Жанри». Беручи
до уваги міркування попередників, подеколи полемізуючи з окремими
з них, дослідник запропонував своє бачення жанрів поезії Шевченка.
Встановити жанрове віднесення кожного Шевченкового твору до того
чи того жанру виявилося неможливим навіть і в такому чималому об-
сязі (понад сто сторінок), що його має праця В. Шубравського. Усе ж,
поділяючи весь масив творчості поета на три частини — лірика, балади
та поеми, дослідник здійснив таке завдання в межах останніх двох. Сто-
совно деяких ліричних творів жанролог подеколи уникає того, щоб в усіх
випадках давати жорстко точне жанрове найменування, зате відмічає чи-
малу кількість тих характеристик поетичного тексту, що виступають ви-
значниками ліричного жанру, склад яких у жанровій палітрі тієї чи тієї
групи лірики змінюється, переакцентовується в часовому русі, від одно-
го етапу Шевченкової творчості до другого. Слід зазначити, що відпо-
відно до таких етапів, дослідник послідовно розглянув і балади, і поеми;
такий «діахронічний» підхід послаблює параметри системності жан-
рового корпусу в цілому, проте унаочнює еволюцію творчості в аспекті
жанру.
Зі словом Шевченка — крізь усе життя
96 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
У 1980 — на початку 1990-х років В. Шубравський, старший, а зго-
дом провідний науковий співробітник відділу шевченкознавства, бере
участь у написанні колективної монографії «Т. Г. Шевченко. Біогра-
фія» (1984). Йому належать розділи «У казематі» (1847), «Заслання
(Орська фортеця — Аральська експедиція — Оренбург. 1847—1850)»
та, спільно із Є. Шабліовським, — «У Петербурзі» (1858—1859),
«На Україні» (1859). У ці роки розгортається активна робота відділу
над підготовкою Повного зібрання творів Т. Шевченка у 12-ти томах,
початковий варіант якого у складі перших трьох томів вийшов у світ у
1989—1991 рр. (згодом, у 2001—2016 рр. проєкт було реалізовано по-
вністю, перші томи перевидано із незначними змінами, приміром, вста-
новлення іншого — згідно хронології творчості — місця подання кіль-
кох Шевченкових поем, удосконалення коментаря тощо); у кожному з
цих трьох перших томів одним із співупорядників виступав В. Шубрав-
ський. Взяв участь науковець і у ґрунтовному виданні «Воспоминания о
Тарасе Шевченко» (Київ, 1988), у якому була вміщена його передмова.
Цікавим епізодом наукової діяльності дослідника була його участь (упо-
рядкування, передмова) в підготовці видання книжки «Повести» Яко-
ва де Бальмена (Харків, 1988), — художника, літератора, Шевченкового
друга, пам’яті якого поет присвятив свою поему «Кавказ». Паралельно
з усіма названими проєктами В. Шубравський працює над новим індиві-
дуальним дослідженням про поетичну творчість Шевченка в сучасному
їй контексті.
Отже: дві академічні біографії Т. Шевченка (1964, 1984), двотом-
ний «Шевченківський словник» (1976—1977), колективні монографії
«Шевченкознавство: Підсумки й проблеми» (1975), «Творчий метод
і поетика Т. Г. Шевченка» (1980), видання Повного зібрання творів
Т. Шевченка у 6 томах (1963—1964), підготовка видання Повного зі-
брання творів у 12 томах — у всіх цих етапних для шевченкознавства
працях неодмінною була участь В. Шубравського. Крім власних моно-
графій, його доробок нараховує ще близько 170 інших наукових праць.
Тут вимальовуються широкі, багатоаспектні зацікавлення вченого жит-
тєвим щляхом, різноманітними гранями творчості великого поета, уза-
гальненим баченням проблематики їх вивчення донесенням до читача.
Монографія В. Шубравського «Творчість Т. Шевченка в літератур-
ному контексті його часу», над якою він працював останні роки свого
життя і яку, безперечно, варто видати, є досить вдалою спробою під пев-
ним кутом зору, акцентуючи на явищі виняткової самобутності поета,
оглянути всю його творчість: від перших «думок» і балад до поем і вір-
шів останнього періоду. Провідною в поезії Шевченка дослідник наразі
бачить ідею суспільного оновлення, яка, за його спостереженнями, ви-
читується із творчості поета у перебігу її еволюції із дедалі зростаючою
Микола БОНДАР
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 97
силою переконливості. Наявність гнівних, жорстких, а то й жорстоких
Шевченкових образів, про які В. Шубравський не боїться вести мову (на
відміну від декотрих товаришів по перу, які на початку 1990-х років, зба-
ламучені гаслами фальшиво зрозумілих «демократичних цінностей»,
готові були дезавуювати радикалізм Шевченка, «пом’якшити» або вза-
галі оминути ці образи), дослідник пояснює визначальним осердям у
Шевченковій етиці: проєктом вибудування світу на засадах добра, злаго-
ди, милосердя (Шевченко: «щоб милость душу осінила») і справедли-
вості. На нашу думку, такими витлумаченнями зроблено ще один крок до
осягнення діалектики поетової емоції, цілості поетового переживання.
Шевченко, — пише у своїй монографії В. Шубравський, — закипав гнівом, коли
чинилася наруга над людиною. Зненависть до кривдників породжувала і прагнення
заплямувати їх, зганьбити, і відверті заклики до розправи з ними в науку як сущим, так
і прийдешнім нелюдам. У таких випадках добиралися найдошкульніші епітети, най-
страшніші прокляття, але не будемо забувати, що вони диктувалися поетовим мило-
сердям, його глибокою стурбованістю виявами безсердечності, жорстокості.
Окреслюючи контекст Шевченкової поетичної творчості та доводя-
чи її неповторність, дослідник особливу увагу звертає на ті явища, які,
з підставами для того чи безпідставно, виступали об’єктом порівняння
з Шевченковими творами чи його творчістю в цілому. Такий перегляд
не раз змушує науковця до полемічних розмірковувань. Так, протилеж-
ними щодо ідей Шевченка бачить дослідник вірші «Клеветникам Рос-
сии» О. Пушкіна та «К ненашим» М. Язикова, рішуче не погоджується
із твердженням (висловленим однією з дослідниць) про нібито однако-
во абстрактне змалювання природи в поемі «Еда» Є. Баратинського та
Шевченковій «Катерині». Не в усьому приймає В. Шубравський новіші
схвальні висловлювання про П. Куліша як шевченкознавця, нагадуючи
його скептичні випади проти трактування історичної теми у Шевченка,
тривалі Кулішеві вагання, чи саме Шевченкові належить пріоритет у ви-
значенні провідних рис українського письменства нового часу.
Дуже точно і справедливо окреслено в дослідженні ставлення росій-
ського критика В. Бєлінського до творчості Шевченка. Слід зазначити,
що В. Шубравський свого часу був першим у правдивому, ідеологічно
неупередженому висвітленні цього питання — у журнальній розвідці
1988 р. основні положення якої далі розгорнуто в монографії. Не може
не імпонувати стиль такого висвітлення — об’єктивний, виважений, ака-
демічний, певний себе, геть далекий від спроб (як це, бува, трапляється
в подібній темі) якимсь дотепом уколоти масштабну постать. Звертаючи
увагу на загальнофілософські й естетичні уподобання Бєлінського, риси
великодержавницької зверхності у його світогляді, дослідник переконли-
во доводить як цілковиту зумовленість цими рисами негативних оцінок
Зі словом Шевченка — крізь усе життя
98 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712)
Бєлінським творчості Шевченка і багатьох явищ української літератури,
так і абсолютну неприйнятність (і в ті часи, і нині) позиції Бєлінського
для справи українського культурного розвитку.
Чимало слушних міркувань монографії походять від уважних спосте-
режень дослідника над внутрішньою динамікою поетики Шевченка. Він,
приміром, знаходить аргументи для таких вартих уваги тез, що звернен-
ня Шевченка до жанру псалмів об’єктивно протистояло «слабкодухим
елегійним мотивам» тогочасної поезії; що «політична тенденція», яка
на певному етапі владно заявляє себе в Шевченка, означала не лише роз-
ширення тематики, а й сприяла започаткуванню нової парадигми об-
разності, яким збагачувалася існуюча вже образна система Шевченкової
поезії тощо. Варто, нарешті, зазначити й те, що розгортання запропоно-
ваних науковцем провідних думок свого дослідження не раз надає нагоду
побачити той чи той твір поета в нестандартному вимірі, відкриваючи
можливість додання нових штрихів до існуючих його інтерпретацій.
Отож наукова робота, над якою В. Шубравський працював в останні
роки життя, засвідчує подальше зростання вченого як дослідника поезії
Шевченка, відкриває нові грані його літературознавчих зацікавлень, у
формі певної концепції організовує багатолітні роздуми автора над твор-
чістю великого поета. Вона свідчить про заглибленість у предмет дослі-
дження та органічно доповннює інші його праці — монографії, статті,
розвідки, нариси, передмови, коментарі, розділи історико-літературних
досліджень.
Із 1962 р. з Василем Єфремовичем поруч у житті йшла його дружи-
на Марія Митрофанівна Шубравська (1933—1994), відомий етнолог і
фольклорист, співробітниця ІМФЕ, авторка монографії «Д. І. Явор-
ницький. Життя, фольклористично-етнографічна діяльність» (Київ:
Наукова думка, 1972), праць про наукову спадщину Д. І. Яворницького
та, особливо, досліджень весільного обряду в Україні протягом багатьох
століть (упорядник та автор передмов фундаментальних збірок у двох
книгах «Весілля», 1970, «Весільні пісні», 1982), інших видань. М. Шу-
бравська також неодноразово зверталася до поезії Т. Шевченка, окремі її
сегменти розглядаючи крізь призму народної обрядовості та пісенності,
що не раз давало прирощення знань про той чи той твір. Прикладом
може служити роз’яснення М. Шубравською ключового сюжетного епі-
зоду поеми Т. Шевченка «Якби тобі довелося»: героїня твору покидає
весільну учту — і щезає; дослідниця зауважує, що тут має місце прихова-
на згадка про ритуал: на певному етапі весільного дійства молода пови-
нна десь «заховатися», а інші учасники — її шукати; отже, стає зрозумі-
ло, що поет не просто додав мотив щезнення героїні до сюжету твору, а
«вписав» цей мотив з алюзією на народний весільний обряд, водночас
продовживши його кінетику нестандартним рішенням героїні не повер-
Микола БОНДАР
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 4 (712) 99
татись на своє весілля. Праці М. Шубравської свого часу вагомо забез-
печували етнологічний та етнографічний складники шевченкознавчих
досліджень.
Василь Єфремович Шубравський пішов з життя 1 грудня 1992 р.
«В. Є. Шубравський, — зазначили у некролозі його колеги, — завжди
тяжів до широкої обсервації фактів літературного процесу, відкидав
спрощене і догматичне їх тлумачення». Вони звертають увагу й на праці
останнього періоду його діяльності, які «засвідчили великий потенціал
творчих сил вченого, його високу патріотичну наснагу, прагнення вли-
тися у творення нової культурної атмосфери» [3, 31]. Увесь науковий
набуток В. Є. Шубравського, різноманітний за жанром і характером
дослідницької праці, створюваний не раз за складних обставин, але від
того не спотворений кон’юнктурно, виразно структурований довкола
найчільнішої постаті українського письменства, постає одним із яскра-
вих прикладів працелюбності, громадянської й наукової чесності, при-
страсного захоплення національним поетичним скарбом та прагненням
осягнути його природу.
ЛІТЕРАТУРА
1. Дзюба І. Тарас Шевченко: Життя і творчість. Київ: ВД «Києво-Могиляська академія»,
2008. 718 с.
2. Дзюба І. , Жулинський М. . На вічному шляху до Шевченка // Шевченко Т. Повне зібран-
ня творів: У 12 т. Т. 1. Київ: Наукова думка. 2001. С. 9—66.
3. Жулинський М., Сивокінь Г., Дончик В., Ситник К., Бородін В., Смілянська В., Міщук Р.,
Мовчанюк В. Василь Шубравський // Слово і Час. 1993. № 3.
4. Івашків В. Українська романтична драма 30—80-х років ХІХ ст. Київ: Наукова думка,
1990. 143 с.
5. Мовчанюк В. Василь Шубравський — дослідник-шевченкознавець // ХХХ наукова
шевченківська конференція: тези і матеріали. Донецьк, 1993. С. 148—152.
6. Нудьга Г. З маловідомого української драматургії // Жовтень. 1959. № 2. С. 153—156.
7. Шубравский В. Украинская драматургия 20—40-х годов ХІХ в. : Автореферат дисс.…
канд. филол. наук. Киев, 1955. 16 с.
8. Шубравський В. Від Котляревського до Шевченка: (Проблема народності української
літератури). Київ: Наукова думка, 1976. 291 с.
9. Шубравський В. Жанри // Творчий метод і поетика Т. Г. Шевченка. Київ: Наукова дум-
ка, 1980. С. 192—302.
10. Шубравський В. Шевченко і літератури народів СРСР. Київ: Вид-во АН УРСР, 1964.
271 с.
11. Особова справа В.Є.Шубравського. 118 арк. // Архів Інституту літератури ім. Т. Г. Шев-
ченка НАН України.
Отримано 5 травня 2020 р. м. Київ
Зі словом Шевченка — крізь усе життя
|