Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів

У статті в компаративному аспекті з'ясовано стильову природу й функціональну вагу авторських зображально-виражальних засобів. Проаналізовано відмінності в художньому опрацюванні спорідненої тематики на рівні форм і функцій пластичної зображальності, розповідної презентації дії, сюжетно-компози...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Брайко, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2020
Назва видання:	Слово і Час
Теми:	Порівняльне літературознавство
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174343
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів / О. Брайко // Слово і Час. — 2020. — № 5. — С. 3-20. — Бібліогр.: 26 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-174343
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1743432021-01-16T01:26:13Z Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів Брайко, О. Порівняльне літературознавство У статті в компаративному аспекті з'ясовано стильову природу й функціональну вагу авторських зображально-виражальних засобів. Проаналізовано відмінності в художньому опрацюванні спорідненої тематики на рівні форм і функцій пластичної зображальності, розповідної презентації дії, сюжетно-композиційної цілісності творів. Аналіз доводить стильову оригінальність українського письменника-початківця. The paper focuses on the functionality and style characteristics of the authors’ expressive means. It shows differences in the literary handling of similar subjects at the level of forms and functions of pictorial-like images, narrative presentation of action, the integrity of plot and composition in the works. The analysis proves the style originality of the Ukrainian aspiring writer. Gorky’s bright pictorialism with a tendency towards impressionistic images and enthusiastic evaluation connects his narration to the codes and toposes of a higher, elite culture, open to aesthetic contemplative perception and intellectual reaction to the action of a work. While Vynnychenko’s model revises or even rejects external picturesqueness as an attribute of national realistic style. This feature gets a universal ontological dimension, and the verbal representation of scenes approaches to the reality of the potential reader’s world. The internal action in Gorky’s works is characterized by reflection that stays in line with the literary tradition of the rational interpretation of a character and the logical development of a plot leading to the disclosure of existential truth. Vynnychenko, using emotionally perceptible plastic tools of naturalistic psychologism and minimal narrative rhetorical devices, appeals to universal anthropological experience. The representations of the internal action by Russian and Ukrainian prose writers reveal the communicative aspects of the styles. The minimization of the depictive element makes Vynnychenko’s literary model more adequate to the actual reader’s expectations. 2020 Article Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів / О. Брайко // Слово і Час. — 2020. — № 5. — С. 3-20. — Бібліогр.: 26 назв. — укp. 0236-1477 DOI: 10.33608/0236-1477.2020.05.3-20 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174343 [821.161.1 +821.161.2]: 82-31 + 82-32: «189/190» uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Порівняльне літературознавство Порівняльне літературознавство
spellingShingle	Порівняльне літературознавство Порівняльне літературознавство Брайко, О. Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів Слово і Час
description	У статті в компаративному аспекті з'ясовано стильову природу й функціональну вагу авторських зображально-виражальних засобів. Проаналізовано відмінності в художньому опрацюванні спорідненої тематики на рівні форм і функцій пластичної зображальності, розповідної презентації дії, сюжетно-композиційної цілісності творів. Аналіз доводить стильову оригінальність українського письменника-початківця.
format	Article
author	Брайко, О.
author_facet	Брайко, О.
author_sort	Брайко, О.
title	Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів
title_short	Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів
title_full	Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів
title_fullStr	Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів
title_full_unstemmed	Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів
title_sort	повість в. винниченка «краса і сила» і проза м. горького: поетика й типологія індивідуальних стилів
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2020
topic_facet	Порівняльне літературознавство
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174343
citation_txt	Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів / О. Брайко // Слово і Час. — 2020. — № 5. — С. 3-20. — Бібліогр.: 26 назв. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT brajkoo povístʹvvinničenkakrasaísilaíprozamgorʹkogopoetikajtipologíâíndivídualʹnihstilív
first_indexed	2025-07-15T11:16:18Z
last_indexed	2025-07-15T11:16:18Z
_version_	1837711417806946304
fulltext	ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 3 ПОРІВНЯЛЬНЕ ЛІТЕРАТУРОЗНАВСТВО DOI: 10.33608/0236-1477.2020.05.3-20 УДК [821.161.1 +821.161.2]: 82-31 + 82-32: «189/190» Олександр БРАЙКО, кандидат філологічних наук Інститут літератури ім. Т. Г. Шевченка НАН України, вул. М. Грушевського, 4, м. Київ, 01001 e-mail: olbrayko@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0441-0184 ПОВІСТЬ В. ВИННИЧЕНКА «КРАСА І СИЛА» І ПРОЗА М. ГОРЬКОГО: ПОЕТИКА Й ТИПОЛОГІЯ ІНДИВІДУАЛЬНИХ СТИЛІВ У статті в компаративному аспекті з’ясовано стильову природу й функціональну вагу авторських зображально-виражальних засобів. Про- аналізовано відмінності в художньому опрацюванні спорідненої темати- ки на рівні форм і функцій пластичної зображальності, розповідної пре- зентації дії, сюжетно-композиційної цілісності творів. Аналіз доводить стильову оригінальність українського письменника-початківця. Ключові слова: горизонт очікування, стиль, реалізм, імпресіонізм, пейзаж, російська література, українська література. Повість Винниченка «Краса і сила» неодноразово при- вертала увагу дослідників. Предметом розгляду були про- блемно-тематичні аспекти твору [10; 23], його наративні особливості [14; 25]. Порушувалося й питання стильової природи цього офіційного дебюту українського проза- їка. В. Панченко писав: «За стильовими ознаками його рання новелістика вписувалася в реалістичну традицію української прози <…>» [17, 39]. «В. Винниченко віддає перевагу точному реалістичному малюнкові, намагаючись залишатися об’єктивним, безпристрасним “портретис- Ци т у в а нн я: Брайко Олександр. Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів. Слово i Час. 2020. № 5 (713). С. 3—20. https://doi.org/10.33608/0236-1477.2020.05.3-20 4 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) том”» [17, 41]. Полемізуючи з «деякими» вітчизняними письменника- ми у відомому портреті Мотрі, молодий початківець, на думку цього на- уковця, «не руйнував традицію, а лише злегка модернізував її» [17, 41]. Варто також брати до уваги ширший (міжлітературний) контекст появи мистецького артефакту. Підставою для глибшого компаративного розгляду «Краси і сили» можуть бути відгуки перших читачів рукопису (редакції журналу «Киевская старина»), які зафіксував Є. Чикаленко: «Всі кажуть — написано талановито, але зміст дуже брудний, очевидне подражаніє Горькому» (цит. за: [13, 34]). І. Франко також указав на пе- регуки «Краси і сили» з популярним російським письменником (див.: [22, 716]). Л. Рева розглядає повість у зіставленні з доробком Горького як зразок неореалізму, приділяючи увагу психологічному та моральному стану персонажів [19, 278—290]. Помічено й можливі контактно-гене- тичні зв’язки твору з романом Л. Толстого «Воскресіння» (див.: [3]). Є. Чикаленко й І. Франко у своїх уподібненнях «Краси і сили» до прози Горького орієнтувалися на тематичні й сюжетно-фабульні перегу- ки. Однак аналітичний розгляд типологічних відповідностей, подібних і відмінних рис потребує чіткого проблемного ракурсу. Стильовий аспект видається вагомим з огляду на те, що сформована манера популярного автора, а також усталені засоби загальномистецьких стилів дають змо- гу оцінити міру оригінальності початківця й водночас його інтеграції в поточний контекст авторитетних письменницьких практик. П. Бур- дьє, аналізуючи поле літератури як «сукупність об’єктивних відношень (домінації чи підпорядкування, взаємодоповнюваності чи антагонізму тощо) між позиціями» [4, 38] (до яких належать жанр, внутріжанрові диференціації, маніфестації — окремі твори тощо), розглядає цей фе- номен зосібна як «простір наявних можливостей», «набір “прикладів для наслідування”» [4, 63], «набір нормативних уявлень» [4, 64], на- приклад, про місію й сутність письменницької роботи. Такий ракурс дає змогу вбачати у практиці М. Горького-прозаїка чинник впливу, детермі- нувальний для початківця без відповідного життєвого і творчого досві- ду, достатньо багатої лектури й без виробленої манери. У літературному процесі стиль постає вагомим фактором трансфор- мації художніх систем, нерідко — упізнаваною рисою індивідуальної ма- нери, об’єктом наслідування чи показового відштовхування, критерієм оцінки нових явищ в актуальному контексті, матеріалом для практично- го засвоєння його тривких культурнозначущих елементів і структурних моделей. О. Соколов убачає у стилі мистецьку закономірність у виборі й поєднанні стильових елементів [20, 33], яка надає художній системі сти- льової єдності [20, 42]. «Виражаючи закономірність стилю, елементи структури стають його носіями» [20, 68]. До таких належать «родова Олександр БРАЙКО ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 5 й жанрова форми», композиція [20, 70], «зображення й вираження» [20, 82], «компоненти структури художнього твору» «у своїй стильовій характерності» [20, 90]. Як стильові категорії вчений вирізняє «співвід- ношення об’єктивного і суб’єктивного в мистецтві» [20, 94], «співвід- ношення таких носіїв стилю, як <…> зображальність і виражальність (експресивність)» [20, 95]. Художня обробка, літературна фіксація, мис- тецька модель зображеного середовища, послідовна організація деталей цілісної словесної картини, відбір мовних і наративних засобів надають стильової своєрідності твору чи накладають характерний відбиток на його значущий уривок. Ю. Борев, розглядаючи функціональний аспект стилю, указував на такі форми його реалізації, як «переробка багатоманітних вражень бут- тя в єдину художню систему», «переробка художньої традиції, <…> яка забезпечує художню взаємодію зі збереженням структури твору, зумовле- ної даною особистістю й даною епохою» [2, 78]. Це чинник «орієнтації митця щодо суспільства», він визначає «характер естетичного впливу твору на авдиторію», «орієнтує митця на певний тип читача й орієнтує останнього на певний тип мистецьких цінностей» [2, 78]. Аналізуючи прозовий дебют Винниченка, можна впевнено говорити про його вза- ємодію з відносно сформованими індивідуальними стилями авторитет- них сучасників, часом досить далекими між собою за естетичними наста- новами (на це вказує, з одного боку, первинна читацька рецепція твору, з другого, — згадки про «наших письменників» і пародіювання їхньої манери в самій повісті). Ю. Борев трактує стиль як «спосіб організації мистецької комунікації» [2, 79]. Очевидно, найбільш помітні у процесі сприйняття індивідуальні композиційні й наративні риси розглядуваних творів засвідчують їх комунікативну спрямованість, значною мірою орі- єнтують читача щодо естетичних настанов автора й можливої інтерпре- тації тих чи тих показових структурних елементів естетичної цілісності. Водночас ці риси можуть бути виявом усвідомленого чи неусвідомлено- го діалогу з літературною чи ширшою культурною традицією або ж від- штовхуванням від неї. Т. Адорно вбачав у стилі «умовності, що перебувають у стані завжди хисткої рівноваги з суб’єктом» [1, 278]. Ця думка вказує на історичну мінливість уявлень про вагу виражальних засобів (у конструюванні мис- тецької візії) — показників одивнення реальності в конкретному творі. Учений фіксує «копіювання», «удавання» й відповідно «брак сти- лю» в ХІХ ст. як продукт буржуазної доби промислового виробництва. У світлі цих спостережень набувають особливої значущості потенційні (у читацькому сприйнятті) стильові риси структури мистецьких зразків — носії нових чи знайомих тенденцій художнього мислення. «Коли йдеть- ся про окремі художні твори, концепція стилю принаймні застосовна як Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів 6 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) квінтесенція елементів, що промовляють у ньому <…>» [1, 279—280]. Із цього погляду семіотично значущими є складники художньої форми, наділені експресивним, сюжетотвірним і дискурсивним потенціалом. У них доцільно вбачати естетичні тенденції чи навіть стильові домінан- ти, а в компаративному аспекті — показники наслідування чи відштов- хування від визнаних літературних зразків. Є. Устюгова зазначає: «Стиль — форма, яка існує саме для того, щоб виражати, а не означати» [21, 85]. Ж. Дерріда трактує стиль як вияв письма, стимулювальний чинник, що оприявнює «опозицію прихова- ного/розкритого, <…> відвертості/вдавання» [7, 50]. Такі антиномії вдало фіксують діалектику традиційного і нового, епігонства чи насліду- вання і оригінальності, стилізації і пошуку питомих, органічних засобів моделювання художнього дискурсу. Ці аспекти, як буде показано далі, суттєві для розуміння аналізованих літературних явищ. Зіставляючи індивідуальні манери оповідань Горького і Винничен- кового дебюту, навряд чи можна ігнорувати ширший контекст їх почат- кового сприйняття, який був визначальним горизонтом сподівань — ро- зумінням літературності, актуальним для моменту появи творів і таким, що вплинув на їх структуру чи зазнав у ній показової модифікації. Тобто йдеться про контекст поточного вітчизняного (національного) письмен- ства, значущий для формування й історично первісної читацької рецеп- ції прозаїків-початківців), а також для порівняльної інтерпретації «Кра- си і сили». Тож ті стильові елементи, які перегукуються з близьким у часі рідномовним мистецьким досвідом і показово відрізняють російського і українського авторів, варто пов’язати з іншими фактами, ширшими до- мінантами й детермінантами літературного процесу — чинниками кон- струювання жанрово-стильових моделей Горького і Винниченка поза докладнішим розглядом відповідних зв’язків і типологічних відношень (окремим предметом аналізу). Л. Кисельова, зауважуючи стильову поді- бність прозаїків, далеких за своїм світоглядом і відповідними художніми завданнями, застосовує поняття стильової домінанти, яке «прояснює цілу низку явищ стилю письменника й самого по собі, і в його зв’язках, співвідношеннях і обопільній залежності від стильових закономірнос- тей часу, позаяк у ній в особистісній, притаманній саме даному пись- менникові формі й у найбільш концентрованому вигляді засвідчене (за- печатляется) позаособистісне, часове, епохальне начало». Це ніби вияв «“наказу доби” в індивідуально-художньому його відкритті, усвідомлен- ні й відображенні» [9, 302]. Мета статті — з’ясувати стильову природу й функціональну вагу зо- бражально-виражальних засобів, залучених до порівняльного розгляду. Завданнями статті є: з’ясувати індивідуальну своєрідність предметно-зо- бражальних письменницьких моделей; розкрити художні функції зна- Олександр БРАЙКО ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 7 чущих сюжетно-композиційних складників. Беручи до уваги, що термін стиль позначає й індивідуальну письменницьку манеру, і ширші літера- турні типологічні явища, розгляд буде зосереджено передусім на струк- турно-функціональних елементах окремих творів — носіях художньої виразності, сумірних із актуальними естетичними домінантами й мис- тецькими дискурсами, які дають змогу інтерпретувати тексти в річищі ширших параметрів і складників літературного процесу, регулятивних для автора й читача. У порівняльному розгляді варто приділяти увагу тим елементам по- етики та образотворення, які виявляють стильову характерність, своє- рідність давнішого твору й мають показові відмінності чи семіотично значущі відповідники в повісті українського початківця. За тематикою, а почасти й жанрово-стильовими ознаками найближчі до повісті Винни- ченка новели «Челкаш» (1891) і «Мальва» (1897). Характерна риса манери раннього Горького — яскрава предметна образність, поєднана з виразною присутністю наратора. Обидва твори російського прозаїка починаються пленерним малюнком, який теж становить одну зі стильо- вих прикмет цього етапу його художньої еволюції. У літературі кінця ХІХ — початку ХХ ст. пейзаж стає формою образної концептуалізації авторської думки, символізації чи психологізації дії, а також виявом імп- ресійного багатства чуттєвого досвіду чи емоційної експресії. Мистецьку значущість зображального тла дії, його вагомість у читацькому сприйнят- ті засвідчили вже перші критики Горького (див., напр.: [18, 237—238]). Ініціальний краєвид у повісті Винниченка своєю програмністю щодо фіксованого цивілізаційного часопростору й модельованого хронотопу також не залишався поза увагою дослідників (див.: [23]). Це дає підстави для компаративної інтерпретації індивідуальних манер. Експозиційний приморський ландшафт «Челкаша» побудований на домінанті різноманітних звукових вражень; вони витворюють образ сучас- ної цивілізації як джерела відчуження (див.: [6:2, 7—8]). У цьому урбаніс- тичному краєвиді прикметне нагромадження й навіть певна гіперболізація слухових образів-імпресій із виразною інтерпретаційною активністю роз- повідача, котрий водночас претендує на роль спостерігача. Такий підхід апелює до реалістичного всевідання, пояснювального дискурсу з етичним підтекстом чи навіть експліцитно вираженою моралістичною позицією. Молодому прозаїкові притаманний доволі різкий оцінний кут зору, який тяжіє до романтичного типу творчості й відповідної експресії. Акценто- вана чутливість до вражень, конструюючи особливо яскраву, одивнену картину цивілізаційного часопростору, увиразнює імпресіоністичні й ро- мантичні тенденції образотворення, загалом більш суб’єктивного порів- няно з реалістичною аналітикою, і тим модифікує читацькі очікування в бік помітної патетики літературного викладу, суб’єктивізації аналітичного Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів 8 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) дискурсу, дистанціювання від культурних шаблонів. Саме така комбінація яскравої зображальності й дещо епатажної позиції розповідача закладає для публіки новий стильовий горизонт очікування. Акцент наратора на комічності портових вантажників різко розхо- диться з апологією праці в дискурсі народницької літератури (напри- клад, у Г. Успенського) й актуалізує ніцшеанські й соціально-есхатоло- гічні мотиви, сумірні з модерною критикою дегуманізованої цивілізації. У контексті картини головний герой постає водночас продуктом зобра- женого суспільства і визивною альтернативою його впорядкованості. Докладний портрет Челкаша завершують характерні оцінки розповіда- ча, які вможливлюють романтизоване сприйняття персонажа — жертви соціального відчуження: Даже и здесь, среди сотен таких же, как он, резких босяцких фигур, он сразу об- ращал на себя внимание своим сходством с степным ястребом, своей хищной худобой и этой прицеливающейся походкой, плавной и покойной с виду, но внутренне возбуж- денной и зоркой, как лёт той хищной птицы, которую он напоминал [6:2, 9]. У контексті попередніх пророкувань грядущої катастрофи постать злодія одразу ж набуває рис секулярного демонізму, непересічності, есте- тичної привабливості. Експозиційний морський пейзаж в оповіданні «Мальва» (див.: [6:3, 343]), оснований на комбінації світло-зорових, слухових і навіть ольфакторних сигналів, маркує часопростір земного раю на противагу профанній сучасній цивілізації. Оптимістична настроєва домінанта ви- кладу, увага до фіксації динамічного повітряного середовища вносить імпресіоністичну тональність, пов’язану зі споглядально-гедоністичним сприйняттям ситуації. Маркування місця й часу дії як осереддя краси й насолоди дає підстави тлумачити розповідь у річищі не лише соціаль- ного побутописання, а й декадентських і ранньомодерністських світо- глядних пріоритетів, дискурсу вітальності й багатства чуттєвого досвіду. Демонстративна зовнішня словесна красивість та ідеальність змісту про- тистоїть буденній ситуації й низькому культурному рівню осіб, уключе- них у детерміністські ретроспективні й актуальні зв’язки. Експресивне тропеїчне оформлення зображеного краєвиду з виразними еротичними алюзіями засвідчує комунікативну спрямованість індивідуального сти- лю. Ототожнення пафосу замилування з позицією автора (своєрідний рецепційний код) уможливлює трактовку дії з погляду вищих, рафіно- ваних культурних запитів, естетичної, а не соціально-детерміністської інтерпретаційної настанови. З одного боку, пейзажні ремарки становлять паралелізм до безтур- ботного стану персонажів, які свідомо зреклися важких цивілізаційних обов’язків. Із другого, ці штрихи увиразнюють кут зору розповідача й ав- тора, інтелектуальний і культурний потенціали котрого значно переви- Олександр БРАЙКО ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 9 щують рівень свідомості зображених людей. Таке обрамлення унаочнює наративну оцінну дистанцію, яка дає змогу протиставити новітній есте- тизм існуванню дійових осіб й акцентувати значущість космічної сти- хії — джерела благодаті. Водночас пейзажна орнаментика в «Мальві» засвідчує певну надмірність естетичних маркерів «краси» порівняно з профанною дією, посилюючи контраст фабули авторському замилуван- ню її величною декорацією. Морські краєвиди «Мальви» узгоджують- ся з тодішнім «горизонтом очікування» національного письменства. Л. Колобаєва трактує 1890-ті роки як «добу “панестетизму” в російській літературі, у її модерністському крилі» [11, 171]. Поєднання мальовни- чої натури (природи в її мінливості) з міркуваннями й оцінками роз- повідача чи персонажа (наративним складником) — прикметний засіб у тогочасній російській прозі. Показовий приклад маємо в оповіданні А. Чехова «Дама із собачкою» (1898) в описі морського пейзажу в Оре- анді (див.: [24, 133—134]). Позаяк у центрі уваги — інтелігент із вищою освітою, то коментарі до пленерних вражень (у читацькому сприйнят- ті) — це потенційна фіксація думок (ідеологічного кута зору) персонажа, необхідна частина його поточного екзистенційного досвіду, виразник піднесеного настрою. Таку можливість репрезентації внутрішнього світу підтверджує й пряма авторська вказівка («Гуров думал»). Ю. Кузнецов зазначає: «Пейзаж <…> переломлений крізь призму сприйняття героїв. <…> Почуття краси, елегійності, що охопило героїв, — це ще й почуття новонароджуваного кохання, яке вони до кінця не усвідомлюють <…>. Неначе вічність, як неосяжне, безкінечно рухливе море, торкнулась сво- їм крилом їх сердець» [12, 253—254]. Дослідник розглядає цей краєвид як зразок імпресіонізму, спробу подати «цілісну, синтезовану картину в її мінливості, миттєвості, несподіваності побаченого» [12, 253]. На про- тивагу чеховській гармонізації, узгодженості краси розкішної субтро- пічної природи і душевного стану дійових осіб, взаємній детермінації людини і чуттєвого образу світу в її сприйнятті, у Горького прикметне домінування авторського патосу, естетської спостережливості, не влас- тивої персонажеві. Т. Надозірна зазначає: «У “Мальві” <…> величавій природі проти- ставлено людину. <…> Тут же намічено протиставлення моря і рибного промислу, а ширше — природної стихії і людини. <…> Море, сонце й небо зображені як гармонійне ціле, а косу подано як осердя безладу, хао- су» [15, 214]. У річищі розглядуваної проблеми така комбінація орієнтує на образні й дискурсивні узагальнення, ширші за безпосередній зміст фабульної історії й особливо за порівняно типові обставини дії, на мож- ливість залучати до читацької інтерпретації актуальні коди «високої», елітарної культури. Ідеться про оцінний контекст гармонійної краси як показника нових стильових тенденцій, зокрема символічного підтексту Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів 10 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) дії, багатоплановості зображення в романтичній візії природного світу з її гіперболізмом й одухотворенням сущого, сугестивністю авторської об- разної моделі. С. Єфремов, оцінюючи нові явища в літературі межі сто- літь, скептично писав про те, що «розширення художньої вразливості породило прагнення створити шляхом нового поєднання елементів різ- них мистецтв якесь усеохопне, універсальне мистецтво, котре має своїм завданням одночасний вплив на всі почуття людини <…>» [8, 52—53]. Цілком інакша стримана експресія й інформаційне навантаження властиві експозиційному краєвиду в повісті Винниченка. Слід зазначи- ти, що у класичних творах української літератури панорамний пейзаж із численними деталями (наприклад, у повістях І. Нечуя-Левицького «Бурлачка», «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я») налаштовував на мальовничість краєвиду як атрибут авторської розповіді, формуючи сво- єрідний паралелізм чи антитезу до характерів персонажів. Це художнє втілення архетипу Magna Mater до певної міри визначало морально-ди- дактичний підтекст зображення. У «Красі і силі» ініціальний краєвид містечка, попри генетичний зв’язок із реалістичною поетикою й топікою середовища як детермінанти людського характеру й сюжетних ситуацій, засвідчує істотну відмінність і від попередників у вітчизняному письмен- стві, і від популярних на той час оповідань М. Горького. На початку опису розповідач передусім вільно комбінує різночасові фрагменти, виказуючи не лише брак літературної вправності в початківця, а й авторське праг- нення універсалізувати картину (див.: [5, 21]). Художня візія, позбавле- на мальовничості й водночас насичена різноманітними об’єктами, уви- разнює перманентність стану «тиші» як потенційного знебуттєвлення. Міський краєвид Винниченка в зіставленні з манерою Горького прикметний мінімізацією слухових образів, власне, нівеляцією їх зна- чущості. В. Хархун зазначає: «Онтологічна модель, репрезентована на початку твору, співвідносна <…> з естетикою відсутності буття: пустоти світу й пустоти “я”» [23, 73]. Зорові подразники швидким чергуванням і браком докладнішого опису, колірних маркерів чи оцінки нагадують плин кінокадрів на екрані, своєрідний монтаж коротких планів, крає- вид, знятий у різний час порівняно статичною камерою. Така увага до численних деталей повсякденного життя, пересічного читацького до- свіду, ніби реконструюючи реалістичну естетику й поетику, заперечує, майже демонстративно відкидає її аналітичні й викривальні настанови. Патосне зображальне тло в оповіданнях Горького дістає тут показову антитезу — своєрідний мінімалізм, який для модерного читача вмож- ливлює онтологічні підтексти. Стиль початківця-дебютанта фактично полемічний щодо впливового російського автора, як і стосовно класич- ної української традиції з її замилуванням у природному середовищі. Прикметна також «приземленість», невибагливість образних засобів. Олександр БРАЙКО ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 11 Манера викладу в подальших указівках розповідача наближена до рів- ня людини зі змальованого цивілізаційного часопростору, позбавлена в цьому описі аналітичних інтенцій і передбачає самоочевидність і вну- трішню переконливість змісту зображення. За патетикою наративного експозиційного опису в Горького відчутна модель цивілізаційного де- термінізму людської поведінки («Челкаш») й естетизований оцінний контекст як інтерпретаційні матриці сюжетної дії. У «Красі і силі» пе- ресічність краєвиду, відсутність експресивних тропів і позиція розпові- дача як «місцевого гіда» — стильові маркери потенційної «докумен- тальності» викладеної історії, її життєвої достовірності. Звісна річ, такі сигнали радше оманливі, бо маскують за зовнішньою правдоподібністю авторські ідеологічні конструкції (протиборство двох екзистенціалів у свідомості Мотрі). Проте вони показові як нові стильові коди для чита- ча, порівняно з популярними літературними зразками, зокрема й опо- віданнями Горького. В обох авторів маємо своєрідний контраст фабульної ситуації, яка зображає дію агресивних інстинктів, і її пейзажного обрамлення. Виклад останнього містить сліди культурних кодів, інтерпретаційних моделей і міфологем, співвідносних із різними художніми дискурсами чи стильо- вими тенденціями. Сцену побиття Мальви супроводжують еротичні ремарки й ідилічні пейзажні штрихи: «Василий в этих словах услыхал обещание, приятное ему, оно сладко волновало <…>. Чайки носились над ними. Ласковый ветер с моря приносил брызги волн почти к их ногам, а неугомонный смех моря все звучал…» [6:3, 355]. Розкішний морський краєвид, актуалізуючи топос раю, водночас подає ідеальний оцінний контекст — антитезу до сюжетної дії, нівелює потворність по- ведінки героя, увиразнюючи «природний» (відповідний етнічним по- ведінковим стереотипам, у цьому випадку — неповазі до жінки) стан його свідомості. Оцінні епітети й метафори засвідчують імпліцитну орієнтацію на читача як носія «незацікавленого» (у кантівському сенсі, тобто позбавленого практичного інтересу) естетичного смаку. З погляду автора й читача контекст Magna Mater, оприявлений у ремарках розпо- відача, водночас і протистоїть звичаям персонажів, і вможливлює їхню поведінку. Ця амбівалентність позиціонує наратора як прибічника ак- туальних культурних топосів і дискурсів (естетизму), суголосна тенден- ціям російського літературного процесу кінця ХІХ ст. з його увагою до розширення чуттєвої культури та збагачення зображально-виражальних засобів мистецтва слова. В українського прозаїка схоже поєднання психологічного малюнку з картиною довкілля маємо в описі вечірньої вулиці після сцени розмови Андрія й Мотрі про одруження, якій передує побиття жінки тим-таки Андрієм і фіксація вияву їхніх почуттів: «На вулиці помалу прокидалось Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів 12 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) життя: заревла череда, замекали вівці, заляскали батогами пастухи, за- торохкотіли потроху вози, заскрипів журавель біля криниці, задимились димарі, почулися пісні» [5, 33]. В. Хархун тлумачить поведінку Андрія і його сприйняття героїнею передусім у життєствердному плані: Краса дає Мотрі відчуття радості буття, лише сила забезпечує повноту буття. <…> Момент гармонійної погодженості героїв на одруження співвіднесений із «прокидан- ням життя». <…> Отже, психологізований вияв краси, гармоніюючи з естетизованою силою, укладають нову онтологічну модель, забезпечуючи буттєвий простір україн- ського світу [23, 78]. Однак у контексті попередніх сюжетних зрушень і сигналів дина- мічна картина сільського краєвиду не лише гармонує зі взаємним любов- ним почуттям, а й дисонує з побутом і вчинками «подонків та відпадків суспільности» (І. Франко) [22, 716], унаочнюючи радше ідеальний об- раз буття у свідомості героїні, нереалізоване бажання, яке контрастує з її досвідом. Життєвий світ героїв у пластично-зображальній структурі твору — це проєкція їхніх емоцій і водночас ілюзія гармонії взаємин, можливість наповнити сенсом індивідуальне існування. Внутрішня дія як композиційне й семіотично-кодувальне доповне- ння чи й альтернатива фабульної матриці (моделі соціальної типізації, джерела очікувань щодо передбачуваної поведінки персонажів) постає носієм модерного, сюжетно нового змісту й порівняно оригінальних художніх рішень. У «Челкашеві» естетичний складник свідомості — споглядання моря — вносить новий штрих у характеристику персонажа (див.: [6:2, 21]). Морський краєвид як засіб розкриття психології дійо- вої особи відроджує романтичні прийоми й шаблони прозового письма, загальнозрозумілу риторичну топіку «житейської скверни». Стильова риса, значуща для трактування сюжетного уривка (і закладена ще в екс- позиції), — переплетення зображальності й розповідності з авторською інтелектуальною рефлексією, яка домінує в літературній презентації цьо- го моменту дії. Оцінні ремарки наратора, обрамлюючи опис, підносять свідомість Челкаша над рівнем його соціального прошарку й навіть ро- блять ширший моралістично-виховний висновок зі словесної картини. Така комбінація зображення з антропологічним дискурсом, актуалізу- ючи руссоїстську інтерпретаційну матрицю й літературний стереотип шляхетного злочинця, надає настроєво-сентиментального виміру фа- бульній ситуації, підтримує попередні медитативні і психологічно-ана- літичні імпульси викладу й водночас конструює художній світ новели як подолання буденності в чуттєвому досвіді. У «Красі і силі» відповідником такого стильового переакцентуван- ня теми можна вважати опис еротичних почуттів Ілька й Мотрі. Ількове сприйняття коханки натуралістичною деталізацією надає красі амбіва- лентного екзистенційного виміру. «Ілько мовчав і почував, як молоде, Олександр БРАЙКО ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 13 гнучке її тіло тремтіло під його рукою, що лежала на стані, як тепло сього тіла переходило на його; як із кожним обіймом, з кожним поглядом в її очі, що любувалися з його, серце його все більш завмирало і стукало до болю в грудях…» [5, 26]. Далі зовнішня краса набуває патетики, актуалізує одухотворену ри- торику, співвідносну з екзистенціалами універсального внутрішнього до- свіду: «Ілько подивився на Мотрю: дивно хороша вона була, хороша, як радість, як молоде, тепле чуття, хороша, як мрія бажана» [5, 49]. Ефект впливу на читача тут сумірний із відповідними пасажами Горького в опи- сах морського краєвиду. Але в повісті Винниченка ощадливість засобів по- стає як спроба віддати перцептивний кут зору персонажа з його інтелек- туальним рівнем і можливими психологічними асоціаціями від поточних вражень, поєднавши його з елементами літературної умовності. З одного боку, стислість ремарки вдало фіксує швидкий плин пере- живань Ілька, «невідрефлексованість» його почуттів, симбіоз емоцій і спонтанної думки. З другого, — наснажена підтекстом номінація вод- ночас апелює до розповідача як тлумача персонажного досвіду в річищі літературних топосів, навіть стильових шаблонів сугестивно-психологіч- ного письма, культурних асоціацій, актуальних для тодішнього читача. О. Ковальчук, цитуючи цей уривок, зазначає: «Константними у природ- ній красі є емоційно-чуттєві, вітальні категорії — радості, чуття, мрії» [10, 9]. Однак слід також зауважити, що змістові акценти твору, його структурні зв’язки ширші за декларовану в назві антитезу двох об’єктів людського схиляння, адорації чи навіть обожнення, надто ж у компара- тивній проєкції. Відповідно в цитованій фразі повісті йдеться про актуа- лізацію екзистенціалів, наповнених позитивним сенсом; вони постають значущими подібно до таких складників людського досвіду, зафіксова- них у новочасних гуманітарних дискурсах, як кантівське зачудування зоряним небом чи гоголівська апологія молодечого ентузіазму в поемі «Мертві душі». Ця двоїстість зображення, «розмитість», варіатив- ність суб’єкта зору, потенційна, хоч не експлікована в розповіді апеляція до культурного контексту наближають авторську візію епізоду до нових стильових тенденцій української літератури межі століть, узгоджують із її естетичними домінантами — психологізмом, увагою до екзистенцій- ної цінності краси, царини ідеального («мрії»). Водночас лапідарність згадок про особливості персонажного сприйняття залишає можливі асо- ціації поза експліцитним викладом. Читач лише домислює їх, виходячи з власної ерудиції. Мистецький ефект у Винниченка походить від доволі визивної (при- наймні в тогочасному українському літературному контексті) пластичної конкретики у відтворенні чуттєвого досвіду з наближенням зображаль- ного уривка до натуралістичної правдоподібності. Водночас прикметна Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів 14 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) ощадливість у риторичних засобах, майже банальність порівнянь-асоці- ацій, ледь не аскетичних у своєму номінативному лаконізмі, не лише за- свідчує стильове учнівство початківця, а й певною мірою узгоджується з маргінальними цивілізаційним часопростором і духовним рівнем персо- нажів, тобто постає мистецьки доцільною. Стильове вирішення ситуації спонукає до пошуку її дискурсив- ного аналога — інтерпретаційного ключа, актуального в тогочасному культурному контексті. Артур Шопенгауер, чий доробок набував ваги наприкінці ХІХ ст., зокрема в Російській імперії, уважав, що «будь-яка закоханість» — це «точно визначений, спеціалізований, <…> індиві- дуалізований статевий інстинкт» [26, 373—374]. Вияв цього потягу у свідомості — це «воля до життя», омана з боку «волі роду» під мас- кою «об’єктивного захвату»: «природа для своїх цілей потребує поді- бного стратегічного прийому» [26, 376]. Геній роду діє через ілюзію — інстинкт, породжуючи видимість індивідуальної мети. Почуття краси, «котре завжди передує статевому інстинкту» [26, 380], якнайчистіше увиразнює «родовий характер», а пристрасть у формі ілюзії «те, що має ціну для роду, подає як щось цінне для індивідуума» [26, 401]. Цю єд- ність природної основи й суб’єктивного переживання інстинкту, зачуду- вання людською красою, натуралістичного і романтичного, естетського світоглядних первнів відтворив український прозаїк-початківець. У зіставленні з Горьким (опис еротичних переживань Василя, крає- види з еротичними конотаціями) увиразнюється спільний стилетвірний чинник — естетизм як засіб впливу на читача. Проте в російського пись- менника гедоністична домінанта зображення змушує згадати поширені уявлення про декадентське мистецтво як культ зовнішньої краси й чут- тєвої насолоди (їх описує С. Єфремов у статті «В пошуках нової краси» (1902) [8, 52—53, 67—68, 110, 113, 115, 119]). Натомість у Винниченка лаконізм викладу дає змогу актуалізувати психологічні підтексти, на- лаштовує на інтроспекцію й домислювання, ба навіть пошук можливих культурних кодів. Істотний засіб характеристики персонажа в «Мальві» — мовлення героїні. Чи не найпоказовіший із цього погляду монолог, який розкриває мінливі прагнення жінки, сумірні не з реалістичним типажем, а з роман- тичними топосами і протеївською непередбачуваністю, химерністю: — Мне всегда хочется чего-то, — задумчиво заговорила Мальва. — А чего?.. не знаю. Иной раз села бы в лодку — и в море! Далеко-о! И чтобы никогда больше людей не видать. А иной раз так бы каждого человека завертела да и пустила волчком вокруг себя. Смотрела бы на него и смеялась. То жалко всех мне, а пуще всех — себя самое, то избила бы весь народ. И потом бы себя… страшной смертью… И тоскливо мне и весело бывает… А люди все какие-то дубовые [6:3, 379]. Олександр БРАЙКО ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 15 Ця психологізація налаштовує на другий план зображення — образ нещасної свідомості, позначає колізію, внутрішній драматизм і душевну дисгармонію персонажа, елемент театралізації, екзистенціальної ритори- ки і психоаналітичної символіки. У «Красі і силі» невизначеність Мотрі у виборі між двома об’єктами бажання (красою Ілька і силою Андрія) — авторська модерна сюжетна конструкція, накладена на більш зрозумілу реалістичну й раціоналістичну мотивацію — вибір між становищем дру- жини злодія і безпорадністю самотньої матері. У тогочасній українській рецепції вихідна соціально детермінована сюжетна ситуація з непевним вибором постає навіть опосередкованою читацьким літературним досві- дом («Злочин і кара» Ф. Достоєвського, «Морозенко» Панаса Мир- ного, «Серед темної ночі» й «Під тихими вербами» Б. Грінченка). Функціональна вага найновішої прози у формуванні манери Горького й Винниченка, на мою думку, має бути предметом окремого аналізу. Вод- ночас уривки, які моделюють персонажне сприйняття (еротичні пережи- вання Ілька й Мотрі, розмова жінки з кривдником — Андрієм — після побиття [5, 32—33, 50]), зображальною конкретикою відкривають дру- гий план дії — ірраціональні потяги, царину індивідуального досвіду. Її художня репрезентація надає викладу пластичності, сугестивності, пси- хологічної переконливості й, відповідно, екзистенційної й онтологічної значущості, розкриває драму свідомості як майже фатально детерміно- вану. Носії стилю й комунікативна інтенція впливу на читача тут цілком відмінні від горьківської експресивної риторики персонажа й закорінені в емоційно-чуттєвому досвіді, суголосні з емпіричними настановами на- туралізму й апологією переживання у «філософії життя». Монолог Мальви має показові сюжетні відповідники в повісті Вин- ниченка. У діалогах Мотря спершу вагається й демонстративно відкла- дає рішення про шлюб одразу ж після власної пропозиції [5, 31—33], супроводжуючи обіцянку співом «навмисне голосно, якось нервово» [5, 33]. Далі ж у розмові з Ільком пов’язує свій вибір із хазяйновитіс- тю й непередбачуваністю Андрія [5, 52]. В. Хархун зазначає: «Краса дає Мотрі відчуття радості буття, лише сила забезпечує повноту буття. <…> Саме тому розлука з Андрієм мислиться як втрата життя» [23, 78]. Тобто несподівані повороти внутрішньої й зовнішньої дії — це форма психологізації розповіді, аналітичне начало стилю й водночас гра із чи- тацькими очікуваннями. У зіставленні з Горьким прикметна художня й ситуаційна вмотивованість реплік Мотрі, стильова доцільність сюжетної мікроподії, її комунікативна ефективність і переконливість у пересічно- му сприйнятті. Але така швидкоплинність, сюжетна невизначеність у розгортанні дії, мінливість акцентів у зображенні героїні, неможливість ідентифікувати Мотрю з однозначними почуттями чи настановами має й вагомий у тогочасній культурній ситуації літературно-дискурсивний Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів 16 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) претекст. У філософській поемі Ніцше «Так казав Заратустра» сфор- мульовано етико-антропологічний імператив пошуку тожсамості через заперечення індивідуальної й колективної заангажованості: «Воістину, раджу вам: ідіть від мене і захищайтеся від Заратустри! А ще краще — соромтеся його! Може, він вас ошукав. <…> Ви ще не шукали себе, а вже знайшли мене. <…> Тепер я наказую вам згубити мене і знайти себе, і аж тоді, як усі ви мене зречетесь, я знову прийду до вас» [16, 78—79]. Тож у контексті майже фатальних натуралістичних детермінант поведін- ки Мотрі, окреслених іще в розповідній експозиції, примхливі поворо- ти внутрішньої дії, своєрідна психологічна недомовленість актуалізують глибший культурний підтекст як основу інтерпретації художніх засобів, надають авторській манері модерного інтелектуалізму. Стильова модель аналізованих оповідань Горького загалом трима- ється на домінанті зображення-показу, алюзійна підтекстова значущість якого особливо відчутна у прикінцевих наративних пасажах. Фінал пові- сті Винниченка у формі лаконічної розповіді містить відомості про різ- ні взаємопов’язані зміни, визначальні для долі кожного персонажа. Така стислість акцентує увагу передусім на події, найменш передбачуваній у контексті сюжетного розвитку, — радикальному вчинку Мотрі. Виклад, позбавлений зображальності, нагадує не лише рівень можливої поінфор- мованості стороннього спостерігача — мешканця Сонгорода, а й, примі- ром, лаконізм в описі непересічних біблійних подій на зразок покликання перших апостолів (Мк. 1:16—20; Мт. 4:18—22), митаря Матвія (Мт. 9:9) чи раптової загибелі зрадника Юди (Дії 16:16—18). Стислість у наратив- ній презентації екстраординарної події налаштовує на недомовленість ху- дожнього повідомлення, яка дає підстави, приміром, для інтерпретаційних проєкцій ніцшеанського культу сили (див.: [10, 7—15]) чи для повчально- го висновку про небезпеку соціально-культурної маргіналізації свідомості, для домислювання межової психологічної ситуації. У порівнянні з «Кра- сою і силою» фінал «Мальви» (в усіх персонажних реалізаціях) постає як цілком умотивований попередньою дією. Попри подібність фабульних ситуацій і соціального типажу персона- жів, у площині стильового вирішення теми повість Винниченка засвідчує істотні відмінності від оповідань Горького. Звісна річ, навряд чи випадає говорити про сформованість цілісного стилю в тодішнього українського прозаїка-початківця. Радше можна фіксувати його окремі риси, досить виразні як у межах самого твору в його читацькій і дослідницькій рецеп- ції, так і в зіставленні з мистецьким досвідом старшого сучасника. Обидва автори модифікують, найімовірніше, відомі їм жанрово-сти- льові моделі, пов’язані з реалістичним типом творчості. Яскрава зображаль- ність із нахилом до імпресіоністичного живописання й вираженим оцінним патосом у Горького налаштовує на коди й топоси вищої, елітарної культури. Олександр БРАЙКО ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 17 Натомість у Винниченка переосмислено чи й відкинуто зовнішню мальов- ничість як атрибут національної реалістичної стильової парадигми, цьому засобу надано універсального онтологічного виміру й водночас наближено словесну репрезентацію місця дії до реалій потенційного читацького жит- тєвого світу. Показові ощадливість пластичних подразників у зображенні місця дії, уникання локальної провінційної екзотики на користь провідного сюжетного конфлікту й соціально-аналітичних акцентів. Увага до внутрішнього сюжету в обох авторів актуалізує культурно- антропологічні топоси й дискурсивно-інтерпретаційні моделі. У Горько- го цей структурний складник прикметний рефлексійністю й медитатив- ністю, пов’язаною з літературною традицією раціоналістичної трактовки персонажа, розкриття екзистенціальної істини як логічного висновку з руху дії. Специфічна риса горьківського стилю в аналізованих творах — акцентування естетсько-споглядальної й мислительної присутності автора з його книжною культурою. Ці засоби літературної обробки потенційно натуралістичних сюжетів надають викладу своєрідного інтелігентського інтерпретаційного патосу. У Винниченка емоційно-чуттєва пластика нату- ралістичного психологізму й мінімалізм розповідних риторичних засобів трансформує найновіший стильовий «горизонт очікування», долає певні літературні умовності (порівняно з аналогічними тематично близькими епізодами Горького) і вітчизняні зображальні шаблони в доробку старших сучасників, апелюючи до універсального антропологічного досвіду й за- свідчуючи радше зв’язок із натуралізмом. Притлумлення, мінімізація зо- бражального елементу робить Винниченкову художню модель більш адек- ватною актуальним читацьким очікуванням. Виокремлюючи стильову домінанту — показник взаємодії із шир- шим літературним контекстом і провідними художніми тенденціями доби, можна вказати на естетизм як конструктивний принцип обра- зотворення. У Горького він зафіксований у словесному малюванні сере- довища й увиразнює передусім авторську ціннісну позицію. У Винни- ченка цей принцип показово відкинуто в описі місця дії (де помітна радше настанова на документальність розповіді) й актуалізовано в зо- браженні психологічного сюжету і його наративно-риторичному оформ- ленні. Щойно згадані стильові засоби українського і російського проза- їків об’єднує апологія чуттєвого досвіду і його мистецька репрезентація як прикметна спільна риса творів із різними світоглядними настановами їхніх авторів. Особливості внутрішньої дії російського й українського прозаїків виявляють комунікативний аспект стилю. Поза сумнівом, оповідання Горького були для початківця стимулом власних творчих пошуків. Однак якщо соціальний типаж персонажів і фабульна схема «Краси і сили» в перших ерудованих читачів асоцію- валися з популярними прозовими зразками російського письменника, Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів 18 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) то стильові засоби радше трансформують і приховують цей вплив, інте- грують повість в український літературний і соціокультурний контекст. У цьому зв’язку на окрему дослідницьку увагу заслуговують інтертексту- альні елементи і структурні перегуки Винниченкового дебюту з вітчиз- няною літературною традицією, аналіз яких увиразнить рецепцію відпо- відного стильового й дискурсивного досвіду. ЛІТЕРАТУРА 1. Адорно Т. Теорія естетики / Пер. з нім. П. Таращук. Київ: Вид-во Соломії Павличко «Основи», 2002. 518 с. 2. Борев Ю. Б. Художественный стиль, метод и направление // Теория литературных сти- лей. Современные аспекты изучения. Москва: Наука, 1982. С. 76—90. 3. Брайко О. Роман Л. Толстого «Воскресіння» і повість В. Винниченка «Краса і сила»: міжтекстові перегуки й особливості індивідуального художнього мислення // Слово і Час. 2018. № 9. С. 42—55. 4. Бурдье П. Поле литературы / (пер. с фр. М. Гронаса) // Новое литературное обозрение. Теория и история литературы, критика, библиография. 2000. № 45. С. 22—87. 5. Винниченко В. Краса і сила // Винниченко В. Краса і сила. (Упоряд., авт. приміт. Федчен- ко П., авт. передм. І. Дзеверін). Київ: Дніпро, 1989. С. 21—66. 6. Горький М. Полное собрание сочинений. Художественные произведения в 25 томах. Москва: Наука, 1968—1976. 7. Дерріда Ж. Питання стилю // Філософська думка. 2004. № 6. С. 35—50. 8. Єфремов С. О. В поисках новой красоты // Єфремов С. О. Літературно-критичні статті. Київ: Дніпро, 1993. С. 48—120. 9. Киселёва Л. Ф. О стилевой доминанте // Теория литературных стилей. Современные аспекты изучения. Москва: Наука, 1982. С. 301—319. 10. Ковальчук О. Г. Краса і сила у практиках повсякдення (Творчість В. Винниченка 1902— 1920 рр.): Монографія. Ніжин: Вид-во НДУ ім. М. Гоголя, 2008. 166 с. 11. Колобаева Л. Горький и Ницше // Вопросы литературы. 1990. № 10. С. 162—173. 12. Кузнецов Ю. Б. Поетика прози Михайла Коцюбинського. Київ: Наук. думка, 1989. 266 с. 13. Кульчицький С., Солдатенко В. Володимир Винниченко. Київ: Видавничий дім «Аль- тернативи», 2005. 376 с. 14. Мацевко-Бекерська Л. В. Українська мала проза кінця ХІХ — початку ХХ століть у дзеркалі наратології. Монографія. Львів: Сплайн, 2008. 408 с. 15. Надозирная Т. В. Особенности мотивной структуры рассказов М. Горького босяках 1890-х годов // Вісник Харківського нац. ун-ту. № 659. Сер. Філологія. Вип. 44. Харків, 2005. С. 212—215. 16. Ніцше Ф. Так казав Заратустра // Ніцше Ф. Так казав Заратустра; Жадання влади. / Пер. з нім. А. Онишка, П. Таращука. Київ: Основи, Дніпро, 1993. С. 7—328. 17. Панченко В. Будинок з химерами. Творчість Володимира Винниченка 1902—1920 рр. у європейському літературному контексті. Кіровоград, 1998. 272 с. 18. Поссе В. Певец протестующей тоски // Максим Горький: pro et contra / Вступ. ст., сост. и примеч. Ю. В. Зобнина. Санкт-Петербург: РХГИ, 1997. С. 225—239. 19. Рева Л. В. Неореалізм: дискурс теорій та художніх ідей (на матеріалі української та російської літератури і критики): монографія. Київ: Видавничий дім Дмитра Бураго, 2011. 344 с. 20. Соколов А. Н. Теория стиля. Москва: Искусство, 1968. 224 с. 21. Устюгова Е. Н. Стиль как явление культуры: Уч. пос. / Санкт-Петербургский гос. ун-т. Санкт-Петербург, 1994. 96 с. 22. Франко І. Володимир Винниченко. «Краса і сила». Видавництво «Вік» у Києві, 1906, стор. 411. [Рец.] // Франко І. Додаткові томи до Зібрання творів у п’ятдесяти томах / Редкол.: М. Г. Жулинський (голова) та ін. Київ: Наук. думка, 2010. Т. 54: Літературоз- Олександр БРАЙКО ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 19 навчі, фольклористичні, етнографічні та публіцистичні праці. 1896—1916 / Ред. тому Є. К. Нахлік. С. 715—719. 23. Хархун В. Ідеосфера Володимира Винниченка: краса і сила як моделювальні категорії (на матеріалі повісті «Краса і сила») // Винниченкознавчі зошити. Вип. перший. / Відп. ред. В.П. Хархун. Ніжин: Вид-во НДПУ ім. М. Гоголя, 2003. С. 73—79. 24. Чехов А. П. Сочинения в 18 томах // Чехов А. П. Полное собрание сочинений и писем в 30 томах. Москва: Наука, 1977. Т. 10. Рассказы, 1898—1903. С. 128—143. 25. Чумаченко О. Наміри автора та наративні прийоми в повісті В. Винниченка «Краса і сила») // Винниченкознавчі зошити. Вип. 4. / Відп. ред. Н. І. Михальчук, В. П. Хархун. Ніжин: Вид-во НДПУ ім. М. Гоголя, 2011. С. 93—99. 26. Шопенгауэр А. Метафизика половой любви // Шопенгауэр А. Избр. произведения / Сост., авт. вступ. ст. и примеч. И. С. Нарский. Москва: Просвещение, 1992. С. 371—412. Отримано 5 травня 2020 р. REFERENCES 1. Adorno, T. (2002). Teoriia estetyky. (P. Tarashchuk, Trans.). Kyiv: Vydavnytstvo Solomii Pavlychko “Osnovy”. [in Ukrainian] 2. Borev, Yu. B. (1982). Khudozhestvennyj stil’, metod i napravlenie In Teoriya literaturnykh stilej. Sovremennye aspekty izucheniya, pp. 76-90. Moscow: Nauka. [in Russian] 3. Braiko, O. (2018). Roman L. Tolstoho “Voskresinnia” i povist V. Vynnychenka “Krasa i syla”: mizhtekstovi perehuky y osoblyvosti indyvidualnoho khudozhnoho myslennia. Slovo i Chas, 9, рр. 42-55. [in Ukrainian] 4. Bourdieu, P. (2000). Pole literatury. (M. Gronas, Trans.). Novoe literaturnoe obozrenie. Teoriya i istoriya literatury, kritika, bibliografi ya, 45, рр. 22-87. [in Russian] 5. Vynnychenko, V. (1989). Krasa i syla. In Vynnychenko, V. Krasa i syla, pp. 21-66. Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian] 6. Gorky, M. (1968—1976). Polnoe sobranie sochinenij. Khudozhestvennye proizvedeniya (Vol. 1-25). Moscow: Nauka. [in Russian] 7. Derrida, J. (2004). Pytannia styliu. (Trans.). Filosofska dumka, 6, рр. 35-50. [in Ukrainian] 8. Yefremov, S. O. (1993). V poiskakh novoj krasoty In Yefremov, S. O. Literaturno-krytychni statti, pp. 48-120. Kyiv: Dnipro. [in Russian] 9. Kiselyova, L. F. (1982). O stilevoj dominante. In Teoriya literaturnykh stilej. Sovremennye aspekty izucheniya, pp. 301-319. Moscow: Nauka. [in Russian] 10. Kovalchuk, O. H. (2008). Krasa i syla u praktykakh povsiakdennia (Tvorchist V. Vynnychenka 1902—1920 rr.): Monohrafi ia. Nizhyn: Vydavnytstvo NDU im. M. Hoholia. [in Ukrainian] 11. Kolobaeva, L. (1990). Gor’kij i Nicshe. Voprosy literatury, 10, рр. 162-173. [in Russian] 12. Kuznetsov, Yu. B. (1989). Poetyka prozy Mykhaila Kotsiubynskoho. Kyiv: Nauk. dumka. [in Ukrainian] 13. Kulchytskyi, S. & Soldatenko, V. (2005). Volodymyr Vynnychenko. Kyiv: Vydavnychyi dim “Alternatyvy”. [in Ukrainian] 14. Matsevko-Bekerska, L. V. (2008). Ukrainska mala proza kintsia XIX — pochatku XX stolit u dzerkali naratolohii. Monohrafi ia. Lviv: Splain. [in Ukrainian] 15. Nadozirnaya, T. V. (2005). Osobennosti motivnoj struktury rasskazov M. Gor’kogo o bosyakakh 1890-kh godov. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu, 659, Ser. Filolohiia, issue 44, pp. 212-215. [in Russian] 16. Nietzsche, F. (1993). Tak kazav Zaratustra. In Nietzsche, F. Tak kazav Zaratustra; Zhadannia vlady, pp. 7-328. (A. Onyshko & P. Tarashchuk, Trans.) Kyiv: Osnovy, Dnipro. [in Ukrainian] 17. Panchenko, V. (1998). Budynok z khymeramy. Tvorchist Volodymyra Vynnychenka 1902— 1920 rr. u yevropeiskomu literaturnomu konteksti. Kirovohrad. [in Ukrainian] 18. Posse, V. (1997). Pevec protestuyushchej toski. In Maksim Gor’kij: pro et contra / Vstup. st., sost. i primech. Yu. V. Zobnina, pp. 225-239. Saint Petersburg: RXGI. [in Russian] Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів 20 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 19. Reva, L. V. (2011). Neorealizm: dyskurs teorii ta khudozhnikh idei (na materiali ukrainskoi ta rosiiskoi literatury i krytyky): monohrafi ia. Kyiv: Vydavnychyi dim Dmytra Buraho. [in Ukrainian] 20. Sokolov, A. N. (1968). Teoriya stilya. Moscow: Iskusstvo. [in Russian] 21. Ustyugova, E. N. (1994). Stil’ kak yavlenie kul’tury: uchebnoe posobie. Saint Petersburg: Sankt-Peterburgskij gosudarstvennyj universitet. [in Russian] 22. Franko, I. (2010). Volodymyr Vynnychenko. “Krasa i syla”. Vydavnytstvo “Vik” u Kyievi, 1906, stor. 411. [Rets.]. In Nakhlik, Ye. K. (Ed.). Franko I. Dodatkovi tomy do Zibrannia tvoriv u piatdesiaty tomakh (Vol. 51-54; Vol. 54), pp. 715-719. Kyiv: Naukova dumka. [in Ukrainian] 23. Kharkhun, V. P. (2003). Ideosfera Volodymyra Vynnychenka: krasa i syla yak modeliuvalni katehorii (na materiali povisti “Krasa i syla”). In Kharkhun, V.P. (Ed.) Vynnychenkoznavchi zoshyty, 1, pp. 73-79. Nizhyn: Vydavnytstvo NDPU im. M. Hoholia. [in Ukrainian] 24. Chekhov, A. P. (1974—1983). Sochineniya v 18 tomakh In Chekhov, A. P. Polnoe sobranie sochinenij i pisem (Vol. 1-30; Vol.10). Moscow: Nauka. [in Russian] 25. Chumachenko, O. (2011). Namiry avtora ta naratyvni pryiomy v povisti V. Vynnychenka “Krasa i syla”. In Kharkhun, V. P. & Mykhalchuk, N. I. (Eds.) Vynnychenkoznavchi zoshyty, 4, pp. 93-99. Nizhyn: Vydavnytstvo NDPU im. M. Hoholia. [in Ukrainian] 26. Schopenhauer, A. (1992). Metafi zika polovoj lyubvi (Trans.). In Schopenhauer, A. Izbrannye proizvedeniya, pp. 371-412. Moscow: Prosveshhenie. [in Russian] Received 5 May 2020 Oleksandr Braiko, PhD Shevchenko Institute of literature, 4 M. Hrushevskoho st., Kyiv, 01001 e-mail: olbrayko@ukr.net ORCID: https://orcid.org/0000-0002-0441-0184 STORY “BEAUTY AND FORCE” BY V. VYNNYCHENKO AND PROSE BY M. GORKY. POETICS AND TYPOLOGY OF INDIVIDUAL STYLES Th e paper focuses on the functionality and style characteristics of the authors’ expressive means. It shows diff erences in the literary handling of similar subjects at the level of forms and func- tions of pictorial-like images, narrative presentation of action, the integrity of plot and com- position in the works. Th e analysis proves the style originality of the Ukrainian aspiring writer. Gorky’s bright pictorialism with a tendency towards impressionistic images and enthu- siastic evaluation connects his narration to the codes and toposes of a higher, elite culture, open to aesthetic contemplative perception and intellectual reaction to the action of a work. While Vynnychenko’s model revises or even rejects external picturesqueness as an attribute of national realistic style. Th is feature gets a universal ontological dimension, and the verbal representation of scenes approaches to the reality of the potential reader’s world. Th e internal action in Gorky’s works is characterized by refl ection that stays in line with the literary tradition of the rational interpretation of a character and the logical develop- ment of a plot leading to the disclosure of existential truth. Vynnychenko, using emotion- ally perceptible plastic tools of naturalistic psychologism and minimal narrative rhetorical devices, appeals to universal anthropological experience. Th e representations of the inter- nal action by Russian and Ukrainian prose writers reveal the communicative aspects of the styles. Th e minimization of the depictive element makes Vynnychenko’s literary model more adequate to the actual reader’s expectations. Keywords: horizon of expectation, style, realism, impressionism, landscape, Ukrainian litera- ture, Russian literature. Олександр БРАЙКО

Повість В. Винниченка «Краса і сила» і проза М. Горького: поетика й типологія індивідуальних стилів

Репозитарії

Схожі ресурси