Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк
Збережено в:
| Дата: | 2020 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2020
|
| Назва видання: | Слово і Час |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174351 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк / Ю. Григорчук // Слово і Час. — 2020. — № 5. — С. 120-125. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-174351 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1743512021-01-16T01:26:24Z Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк Григорчук, Ю. Штрихи 2020 Article Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк / Ю. Григорчук // Слово і Час. — 2020. — № 5. — С. 120-125. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. 0236-1477 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174351 uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Штрихи Штрихи |
| spellingShingle |
Штрихи Штрихи Григорчук, Ю. Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк Слово і Час |
| format |
Article |
| author |
Григорчук, Ю. |
| author_facet |
Григорчук, Ю. |
| author_sort |
Григорчук, Ю. |
| title |
Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк |
| title_short |
Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк |
| title_full |
Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк |
| title_fullStr |
Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк |
| title_full_unstemmed |
Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк |
| title_sort |
повернення у слові: віднайдені в архіві р. братуня автографи віри вовк |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2020 |
| topic_facet |
Штрихи |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174351 |
| citation_txt |
Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк / Ю. Григорчук // Слово і Час. — 2020. — № 5. — С. 120-125. — Бібліогр.: 5 назв. — укp. |
| series |
Слово і Час |
| work_keys_str_mv |
AT grigorčukû povernennâuslovívídnajdenívarhívírbratunâavtografivírivovk |
| first_indexed |
2025-07-15T11:16:49Z |
| last_indexed |
2025-07-15T11:16:49Z |
| _version_ |
1837711449768591360 |
| fulltext |
120 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713)
Юлія ГРИГОРЧУК
ПОВЕРНЕННЯ У СЛОВІ:
ВІДНАЙДЕНІ В АРХІВІ Р. БРАТУНЯ
АВТОГРАФИ ВІРИ ВОВК
Автограф, як і автопортрет, самобутньо й оригінально ві-
дображає обличчя автора і постає своєрідною світлиною
його творчої індивідуальності. «І видавці, і читачі автограф
автора сприймають як ще один “портрет”, точніше “авто-
портрет”, характерну ознаку особистості письменника, сво-
єрідний прояв авторського “я” або авторський символ…»
[4, 44]. Рукописні тексти, власноруч нотовані письменни-
ком, мовби привідкривають ще одне віконце в царину його
художнього світу, дозволяють за руку з автором пройтися
стежками його уяви, і тим самим уможливлюють зустріч —
позачасову і в часі — із митцем на списаних його рукою сто-
рінках.
Саме тому віднайдення у львівському архіві публіциста
й поета Ростислава Братуня авто-
графів української письменниці з
Бразилії Віри Вовк (Віри Селян-
ської) можна вважати ще однією
унікальною нагодою зустрічі, ще
одним поверненням у слові автор-
ки, яка й зараз у 94-літньому віці
невтомно творить і живе для бать-
ківщини (зокрема, у 2020 р. в Ріо-
де-Жанейро вийшли дві її збірки
«Розарій для Богородиці» і «Ро-
зарій для Христа» — молитовно-
поетичне осмислення долі люди-
ни у світі та долі рідної землі).
Слово і Час. ШТРИХИ
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 121
Невідомі рукописи Віри Вовк (автографи 8 віршів з інскриптами, ві-
тальні листи й листівки) знайшла у Львові донька письменника Р. Брату-
ня Наталія Колісніченко-Братунь нещодавно, у травні 2020 р.
Прикметно, що саме в цю весняну пору, коли в Києві цвіли кашта-
ни, а в Шевченківському гаю у Львові солов’ї воскрешали світанки, Віра
Вовк найчастіше приїздила в Україну. Так було й під час останніх відвід-
ин у травні 2018 р. і тоді, у далекому 1965 р., коли вперше приїхала в
Україну після вимушеної еміграції і тривалої понад 25-літньої розлуки.
Відтоді приїздила вже не раз: у 1967, 1968, 1970, 1989, 1990 рр., а після
здобуття Україною незалежності — майже щороку.
Не відомо достеменно, у який із цих приїздів Віра Вовк познайоми-
лася з Р. Братунем, де відбулася їхня зустріч і як у письменника опини-
лися її автографічні рукописи. Гіпотетично, що найраніше це могло тра-
питися в 1967 р., коли був організований літературний вечір Віри Вовк
у Спілці письменників України [1, 175] і відбулося її особисте знайом-
ство з тогочасною українською мистецькою елітою: І. Драчем, М. Бажа-
ном, Д. Павличком, Л. Костенко, В. Стусом, І. Світличним, Г. Кочуром,
Є. Сверстюком. На той час письменниця була уже авторкою п’яти по-
етичних збірок («Юність», «Зоря Провідна», «Елегії», «Чорні ака-
ції», «Любовні листи княжни Вероніки») і чотирьох прозових книжок
(«Леґенди», «Казки», «Духи й дервіші», «Вітражі»). Однак твори
Віри Вовк в Україні ще були невідомі. Друковані на сторінках закордон-
них журналів «Нові поезії», «Сучасність», на батьківщині вони поши-
рювалися переважно в рукописних списках. Про ці нічні переписування
таємно роздобутих «поетичних скарбів» з теплотою згадує М. Сулима,
у домашньому архіві якого досі зберігаються документи-свідки тієї доби:
тексти старанно переписаних ним віршів Віри Вовк, у 1966—1967 рр.
опублікованих в «Нових поезіях», та новоствореної, модерної за зміс-
том і формою збірки «Любовні листи княжни Вероніки» (1967).
Вірогідно, саме через відсутність в Україні закордонних видань і за-
борону їх поширення письменниця також вдалася до перепису власних
творів, оформивши їх у поетичний дарунок. Рукопис, обсягом 4 арку-
ші, охоплює 8 віршів, опублікованих у двох поетичних збірках: «Зоря
Провідна» (Мюнхен, 1955) і «Чорні акації» («Сучасність», 1961). Це
вірші патріотичного («Баляда Карпатська», «До ниви»), інтимно-лі-
ричного («Але часом я хотіла б…»), народно-релігійного («Благовіщен-
ня», «Свято Еманжа») та філософсько-екзистенційного спрямування
(«Кане троянда», «Appassionata», «Adaggio»).
Вочевидь, тексти поезій Віра Вовк записувала з пам’яті після того, як
твори вже були надруковані. Про це свідчить зіставлення автографічного
документа й публікацій: варіанти віршів у рукопису репрезентують сти-
лістично довершенішу і стрункішу форму.
Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк
122 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713)
Свідчення цього — вірш «Adaggio». Якщо в публікації він розпочи-
нається рядками «Поклало небо коралевий крок / На море, що шуміло по
колони» [3, 25], то в рукопису пейзажний образ візуально чіткіший, до-
стовірніший: «Поклало сонце коралевий крок / На море, що шуміло по
колони» [підкреслення моє. — Ю. Г.]. Подальша поетична візія в опублі-
кованому варіанті розгортається у 8 рядках, а в автографі — згущена до 6
рядків. У них майстерно описано стан екзистенційної самотності ліричної
героїні. Прикметно, що акварельні образи природи, притаманні першій
редакції, у другій пропущені, натомість увага зосереджена на русі, почут-
тях, експресії, внутрішньому світі героїні. Як ілюстрація — текст вірша у
двох варіантах: первинному (публікації) і вторинному (рукопису).
Ададжо (публікація) Adaggio (рукопис)
Поклало небо коралевий крок
На море, що шуміло по колони.
Пісок котився в пінах. Вітер грав
В волоссі кручім, як на довгих струнах.
А зір холодний впився в далечінь,
І малював на обрій сині гори.
Чиїсь прегорді, стиснені уста
Мовчали криком смертоносних ран,
Аж хиже небо блискавками зір
Нам посвятило вічну боротьбу.
Поклало сонце коралевий крок
На море, що шуміло по колони.
Потонув зір у обрій. Вітер грав
В моїм волоссі— темних струнах.
Чиїсь прегорді, зціплені уста
Мовчали криком смертоносних ран,
А хиже небо блискавками зір
Нам посвятило вічну боротьбу.
Із наведених варіантів видно, що текст рукопису коротший від пу-
блікації. Пейзаж у ньому локалізований до метафоричних образів у пер-
шій і останній строфах. Зокрема, відсутні такі живописні деталі, як пісок,
що «котився в пінах», «сині гори» на обрії [3, 25]. Натомість форма
викладу стрункіша, чіткіше відтворена взаємодія поетичного слова та
музичної інтонації, чому сприяє також складова анафора, що поєднує
суміжні строфи («Поклало сонце… Потонув зір…»). Цікаво, що цен-
тральний за смислово-емоційним навантаженням оксиморонний образ
«німого крику» душі у первинному і вторинному варіантах тексту пе-
реданий фактично без змін: «Чиїсь прегорді, зціплені уста / Мовчали
криком смертоносних ран». Тут епітет «зціплені» — єдине слово, яким
ці рядки рукопису відрізняються від першодруку, де вжито менш про-
мовистий синонім «стиснені». Загалом, хоч вірш має назву «Adaggio»
(в публікації: «Ададжо»), що з італійської означає «повільно», «спо-
кійно», — ритмічна та настроєва тональність поезії в рукопису і публі-
кації відображає плавний перехід від спокою до неспокою, від опису ти-
хого заходу сонця на морському узбережжі до відтворення різкого, ледве
стримуваного зойку душі, що в художній свідомості ліричної героїні
асоціативно переноситься на довкілля, малюючи образ «хижого неба» з
«блискавками зір»[3, 25], рівносильної «боротьби» стихій у природі й
почуттів у серці.
Юлія ГРИГОРЧУК
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 123
Ще однією плідною сферою зіставлення автографів і публікацій по-
стає лексичний рівень. На відміну від вивіреного, відредагованого ва-
ріанта в публікації, рукопис об’єктивніше передає живу мову авторки.
У цьому контексті слід виокремити актуальне для текстів письменниці
вживання буквосполучення «ля» у словах іншомовного походження
(«баляда», «лямпадки» — вірші «Баляда Карпатська», «Але часом я
хотіла б…») чи м’якого знака у фітонімі «незабудьки» (вірш «До ниви»).
Усе це — орфографічні норми, відображені у взірцевому для Віри Вовк
харківському виданні «Правописного словника» Г. Голоскевича (1929).
Актуальне для мови письменниці, дитинство якої пройшло на Косівщині,
в смт. Кути, залучення до лексичного пласту творів слів і словосполучень,
властивих гуцульському діалекту, як-от у вірші «Благовіщення»: «ґер-
дан» (гуцульська нашийна прикраса з бісеру), «Черемош» (ріка в Карпа-
тах), «леґіні» (парубки), «Йсус» (Ісус), «красно» (гарно), «кошелик»
(кошик), «бриндзя» (гуцульська страва зі сиру), «колачі» (калачі), «на
руки ймуть…» (візьмуть на руки), «Марічко-чічко» (розповсюджене в
карпатському регіоні демінутивне звертання-прикладка). Цікаво, що у
творі наведене звертання стосується Марії-Богородиці. Це оригінальне
поєднання слів із різних, на перший погляд незіставних пластів лексики
(діалектної й релігійної) сприяє художній сакралізації етнічного, націо-
нального, дорогого з дитинства: «Марічко-чічко, впаде сніг / І прийдуть
ясні леґіні. / До Йсуса твого припадуть, / Заграють красно коляду. / По-
ставлять з воску три свічі, / В кошелик бриндзю й колачі…». Ця цитата,
як і попередньо наведені діалектизми, виписані з автографа вірша «Бла-
говіщення» і майже повністю відтворені в публікації [2, 12].
Особливо цікавим під час зіставлення власноруч нотованих і надру-
кованих творів Віри Вовк постає оприявнення відображеного в рукопи-
сах процесу пошуку найвідповіднішого слова, як-от у творі «Кане тро-
янда». Уже назва вірша, порівняно з варіантом публікації — «Смерть
троянди», — виразніша, промовистіша, оскільки вказує на зміст не
прямо, а через інтертекстуальне суголосся з фразеологізмом «канути у
вічність (у безвість, у небуття) — зникнути безслідно, безповоротно»
[5, 364], і тим самим спонукає уяву читача до активного пошуку, розко-
дування смислу, а отже, й до співтворчості. Прикметно також, що в ру-
копису названий твір поданий серед віршів збірки «Чорні акації», тоді
як насправді (і це підтверджує видання) він належить до збірки «Зоря
Провідна» [2, 31]. Ця деталь увиразнює припущення, що виявлені в ар-
хіві Р. Братуня тексти віршів Віра Вовк записувала з пам’яті, не взоруючи
на опубліковані джерела. Свідчення цьому — авторські вставки в канву
поезії строф, згаданих під час писання і розміщених праворуч від тексту
(як у вірші «Благовіщення»).
Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк
124 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713)
Прикметно також, що, хоч невеликий
за обсягом (усього 8 творів), автограф має
свою самостійну мікрокомпозицію, тема-
тично об’єднану в цикл, який розпочинає
«Баляда Карпатська», а завершує вірш
«До ниви» (обидва присвячені Батьків-
щині). Актуально й те, що віднайдений
документ постає своєрідною репрезента-
цією Вірою Вовк власної поетичної твор-
чості: він стисло акумулює домінантні мо-
тиви її лірики і актуальні варіації форми.
З-поміж рукописних текстів — вірші, що
відображають український і бразильський
етнічний колорит, народні вірування гу-
цулів і бразильських індіанців («Благовіщення», «Свято Еманжа»).
Оригінальні за змістом і поетикою твори з «музичними» назвами
(«Appassionata», «Adaggio»). Написані верлібром — улюбленою ху-
дожньою формою Віри Вовк, — вони ілюструють своєрідну синестезію
мистецтв: слова, музики, барви, засобами яких письменниця прагне до-
сягнути найвідповіднішого опису екзистенційного стану душі. Ще один
з домінантних мотивів творчості поетеси — це філософсько-релігійні
пошуки тривких основ людського буття у крихкому світі. Їх образно
втілюють вірші «Кане троянда», «Але часом я хотіла б…» (в опубліко-
ваному варіанті названа «Бажання» [2, 52]). У рукопису твори не роз-
міщені суміжно, а розмежовані іншими віршами, однак тематично вони
утворюють композиційну пару, де перша поезія метафорично окреслює
драму нерозділеного кохання, нагнітає емоційну напругу («Дні будуть
зріти, але не наші… / Ой, не кропися так рясно, росо! / Кане троянда:
чаша по чаші / Тоне у м’якість півтемних красок»), а друга — умиротво-
рює, врівноважує настроєву гаму, гармонізуючи в контексті щирої віри
полярні вектори бажаного і дійсного («Щоб ми не ставили Богові пи-
тань, / І щоб усе було добре. / Щоб нас дома зустрінув / Тихий погляд із
понад червоної лямпадки, / Спокій святих і порядок вишивок»).
Графічна фактура рукопису теж виразно ілюстративна. Усі вірші на-
писані рівним, розміреним, акуратним почерком, майже без виправлень.
Окремі графеми («Д», «к») нагадують літери латинської абетки («D»,
«k»), оскільки письменниця середню й вищу освіту здобувала за кордо-
ном (у Німеччині). Вірші структуровані за збірками: спершу подані тек-
сти зі збірки «Чорні акації», потім — зі збірки «Зоря Провідна». На-
зви збірок і творів підкреслені прямою лінією. Текст написаний чорним
чорнилом. Сторінки рукопису не пронумеровані, але кожен із чотирьох
аркушів має у верхньому правому куті виразний авторський інскрипт
Юлія ГРИГОРЧУК
ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 5 (713) 125
«Віра Вовк». Так, мовчазно і промовисто, усі ці мікродеталі сприяють
формуванню живого портрета поетеси, відображеного в її рукописному
слові, та уприсутнюють позачасовий діалог-зустріч з художнім світом її
творчості.
Загалом, збережений у архіві Р. Братуня автограф поетичних тек-
стів Віри Вовк — важлива й цінна знахідка як для дослідників творчос-
ті письменниці, так і для науковців-текстологів, музейних працівників і
всіх шанувальників недрукованого художнього слова. Написані від руки
(пером, олівцем чи ручкою) художні тексти з плином часу і стрімким
розвитком сучасних технологій набувають дедалі більшої ваги як доку-
ментальні світлини епохи, культури, особистості, а водночас — як тихе
запрошення «ad fontes», риторичний заклик про повернення до дже-
рел власної ідентичності.
ЛІТЕРАТУРА
1. Вовк В. Етю д «Україна» — опус другий // Вовк В. Спогади. Київ: Родовід, 2003.
С. 166—176.
2. Вовк В. Зоря Провідна. Мюнхен: Молоде життя, 1955. 74 с.
3. Вовк В. Чорні акації // Сучасність. 1961. № 2. С. 22—26.
4. Лосієвський І. Автографи у бібліотечних фондах: актуальні питання теорії та практики
колекціонування // Вісник Книжкової палати. 2016. № 1. С. 42—48.
5. Фразеологічний словник української мови / ред. кол.: Л. Паламарчук, В. Білоноженко,
В. Винник та ін. Кн. 1. Київ: Наукова думка, 1993. 528 с.
Отримано 19 червня 2020 р. м. Київ
Повернення у слові: віднайдені в архіві Р. Братуня автографи Віри Вовк
|