Чи справді «без школи й спадкоємців»?

У статті досліджується повернення імені Богдана Ігоря Антонича в літературу після кількох десятиліть замовчування й заборони в Україні тоталітарним режимом, інтерпретація творчості поета в українському та зарубіжному літературознавстві. Зосереджено увагу на таких аспектах: висока оцінка творчості...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2020
Автор:	Ільницький, М.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України 2020
Назва видання:	Слово і Час
Теми:	ХХ століття
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174383
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Чи справді «без школи й спадкоємців»? / М. Ільницький // Слово і Час. — 2020. — № 6. — С. 47-56. — Бібліогр.: 14 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-174383
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-1743832021-01-17T01:26:32Z Чи справді «без школи й спадкоємців»? Ільницький, М. ХХ століття У статті досліджується повернення імені Богдана Ігоря Антонича в літературу після кількох десятиліть замовчування й заборони в Україні тоталітарним режимом, інтерпретація творчості поета в українському та зарубіжному літературознавстві. Зосереджено увагу на таких аспектах: висока оцінка творчості Антонича провідними поетами й літературними критиками в Україні та в діаспорі, переклади творів іноземними мовами, вплив творчості поета на покоління 1960—1980-х років. Наголошується на спорідненості поезії Б. І. Антонича з творчістю західноєвропейських поетів-модерністів: Р. М. Рільке, Т. С. Еліота, Г. Лорки, Ч. Мілоша, акцентовано на елементах різних стильових течій — футуризму, імажинізму, сюрреалізму, на міфотворчому характері поезії Антонича. The paper analyzes the return of Bohdan Ihor Antonych’s name to the literature after several decades of suppression and prohibition by the Soviet totalitarian regime. The author also focuses on the interpretation of the poet’s work in Ukrainian and foreign literary studies. The researcher points out the following historical and cultural factors: partial liberalization of the communist regime in the Soviet Union; high appreciation of Antonych’s work by leading poets and literary critics in Ukraine and the Ukrainian diaspora; translations of works into foreign languages, in particular, Slavic ones; the influence of the poet’s work on the generations of the 1960s—1980s. Special attention is paid to the cooperation of American scholars and translators Watson Kirkconnell and Constantine H. Andrysyshen in translating the Ukrainian poet’s texts into English. The researcher traces the changes in views on Antonych’s poetry: the claims that he was a talented poet who did not have time to fully realize his talent due to his early death were eventually substituted by recognition of his poetry’s kinship with the works of Western European modernist poets such as R. M. Rilke, T. S. Eliot, F. G. Lorca, Cz. Miłosz. The paper also highlights the discussion on the stylistic dominant of Antonych’s poetry and focuses on the elements of different literary movements, namely futurism, imagism, and surrealism. It is emphasized that the poet was not only interested in the issues of style but also shaped the different styles of the time with his special features. He characterized impressionism as the relation of color to light, pointed out the idea of movement in futurism, focused on the geometric outlines of real objects in cubism, appreciated pure harmony of geometric patterns in suprematism. Moreover, Antonych’s poetry was related to creating myths, based on the tradition of the national folklore worldview. 2020 Article Чи справді «без школи й спадкоємців»? / М. Ільницький // Слово і Час. — 2020. — № 6. — С. 47-56. — Бібліогр.: 14 назв. — укp. 0236-1477 DOI: 10.33608/0236-1477.2020.47-56 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174383 821.161.2’06-1.091 Антонич uk Слово і Час Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	ХХ століття ХХ століття
spellingShingle	ХХ століття ХХ століття Ільницький, М. Чи справді «без школи й спадкоємців»? Слово і Час
description	У статті досліджується повернення імені Богдана Ігоря Антонича в літературу після кількох десятиліть замовчування й заборони в Україні тоталітарним режимом, інтерпретація творчості поета в українському та зарубіжному літературознавстві. Зосереджено увагу на таких аспектах: висока оцінка творчості Антонича провідними поетами й літературними критиками в Україні та в діаспорі, переклади творів іноземними мовами, вплив творчості поета на покоління 1960—1980-х років. Наголошується на спорідненості поезії Б. І. Антонича з творчістю західноєвропейських поетів-модерністів: Р. М. Рільке, Т. С. Еліота, Г. Лорки, Ч. Мілоша, акцентовано на елементах різних стильових течій — футуризму, імажинізму, сюрреалізму, на міфотворчому характері поезії Антонича.
format	Article
author	Ільницький, М.
author_facet	Ільницький, М.
author_sort	Ільницький, М.
title	Чи справді «без школи й спадкоємців»?
title_short	Чи справді «без школи й спадкоємців»?
title_full	Чи справді «без школи й спадкоємців»?
title_fullStr	Чи справді «без школи й спадкоємців»?
title_full_unstemmed	Чи справді «без школи й спадкоємців»?
title_sort	чи справді «без школи й спадкоємців»?
publisher	Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
publishDate	2020
topic_facet	ХХ століття
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/174383
citation_txt	Чи справді «без школи й спадкоємців»? / М. Ільницький // Слово і Час. — 2020. — № 6. — С. 47-56. — Бібліогр.: 14 назв. — укp.
series	Слово і Час
work_keys_str_mv	AT ílʹnicʹkijm čispravdíbezškolijspadkoêmcív
first_indexed	2025-07-15T11:18:25Z
last_indexed	2025-07-15T11:18:25Z
_version_	1837711551359877120
fulltext	ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 47 DOI: 10.33608/0236-1477.2020.47-56 УДК 821.161.2’06-1.091 Антонич Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ, доктор філологічних наук, член-кореспондент НАН України, професор Львівський національний університет імені Івана Франка вул. Університетська, 1, Львів, 79000 e-mail: mykolailnyts@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0593-7997 ЧИ СПРАВДІ «БЕЗ ШКОЛИ Й СПАДКОЄМЦІВ»? У статті досліджується повернення імені Богдана Ігоря Антони- ча в літературу після кількох десятиліть замовчування й заборони в Україні тоталітарним режимом, інтерпретація творчості поета в українському та зарубіжному літературознавстві. Зосереджено увагу на таких аспектах: висока оцінка творчості Антонича провідни- ми поетами й літературними критиками в Україні та в діаспорі, переклади творів іноземними мовами, вплив творчості поета на по- коління 1960—1980-х років. Наголошується на спорідненості поезії Б. І. Антонича з творчістю західноєвропейських поетів-модерністів: Р. М. Рільке, Т. С. Еліота, Г. Лорки, Ч. Мілоша, акцентовано на еле- ментах різних стильових течій — футуризму, імажинізму, сюрреаліз- му, на міфотворчому характері поезії Антонича. Ключові слова: Богдан Ігор Антонич, замовчування, повернення, інтерпретація, переклад, модернізм, національне світосприйняття. Сталося так, що поет, який у 1930-х роках яскраво засві- тився на поетичному видноколі у Львові, але в 1937 році раптово помер у 28-річному віці, після закінчення Другої світової війни «випав» з українського літературного про- цесу. Більшість представників того літературно-мистець- кого середовища, в якому поет формувався і які це сере- Ци т у в а нн я: Ільницький Микола. Чи справді «без школи й спадкоємців»? Слово i Час. 2020. № 6 (714). С. 47—56. https://doi.org/10.33608/0236- 1477.2020.06.47-56 Слово і Час. ХХ СТОЛІТТЯ 48 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) довище творили, емігрували на Захід, а в умовах радянського режиму на його ім’я було накладено табу. На Заході, у середовищі еміграційному, про Антонича іноді згадували, але спорадично. Так, Ю. Шевельов (Ше- рех) у доповіді «Стилі сучасної української літератури на еміґрації» на першому з’їзді Мистецького Українського Руху (МУРу) сказав про «блискавичну появу Антонича», що «показала можливості цілком не- сподіваної справді української поезії необароккового стилю, але про- майнула метеором без школи й спадкоємців…» [13, 599]. Тезу «без шко- ли й спадкоємців» згодом спростувала літературна практика. З початку 1960-х років ситуація склалася так, що повернення Анто- нича в літературу відбувалося одночасно двома відгалуженнями. Можна назвати навіть конкретну дату — 1963 рік. Джерело перше: «Український календар», який виходив у Варшаві для українців Польщі, надрукував спогад нареченої поета Ольги Олій- ник «Забутий поет Лемківщини». Джерело друге: у щорічному збірни- ку «День поезії» (Київ) з’явилася стаття Д. Павличка «Поет весняного розвою» та добірка творів Антонича. За збігом обставин, ці два факти виявилися пов’язаними між собою, як у детективному романі. Перебува- ючи на батьківщині своєї дружини Богдани на Тернопільщині, Павличко серед книжок її матері натрапив на збірки поезій Богдана Ігоря Анто- нича і був захоплений ними. Але хто такий Антонич і як його книжки тут опинилися? Виявилося, що мати дружини Павличка була подругою О. Олійник і та подарувала їй збірки поезій свого нареченого. Історію третього джерела подає український літературознавець із Канади М. Р. Стех. У канадському місті Торонто цього ж року була видана антологія «Th e Ukrainian Poets 1189—1962» [«Українські поети 1189—1962»], до якої увійшли переклади восьми віршів Антонича. Поява цієї антології була результатом співпраці канадського ученого та перекладача, голови славістичного відділу при Саскатунському університеті К. Андрусиши- на (син українського священника з міста Калуша на Прикарпатті), і про- фесора літератури Аркадійського універститету провінції Нова Шот- ландія В. Кірконела, якого цікавила українська мова і література та який у співпраці з К. Андрусишиним переклав англійською мовою «Слово о полку Ігоревім», низку творів Т. Шевченка. Як зауважує М. Р. Стех, Ан- друсишин і Керконел інтерпретують Антонича як поета непересічного таланту, проте таланту здебільшого не реалізованого через його ранню смерть. Пізніше, при повнішому ознайомленні з творчістю поета, як стверджує М. Найдан, «на думку багатьох, які глибоко пізнали його тво- ри, [Антонича] слід ставити на ті ж самі висоти [поетичної майстернос- ти], що й отаких його сучасників, як Райнер Марія Рільке, Т. С. Еліот, Федеріко Ґарсія Лорка та Чеслав Мілош» [11, 354—355]. Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 49 Публікації після понад двадцятирічного замовчування збудили ве- ликий інтерес до творчості Антонича і сприяли її поширенню, породи- ли боротьбу за нього в умовах, коли офіційна влада всілякими спосо- бами намагалася гальмувати інтерес до творчості поета, звинувачуючи його то в асоціальності, то в націоналізмі. І все ж припинити чи навіть пригальмувати інтерес до творчості поета було вже неможливо. Поезію його підхопило молоде покоління. Атмосферу цього зацікавлення ви- разно засвідчив вечір, присвячений творчості Антонича, який провів у Львові Клуб творчої молоді «Пролісок» (львівський аналог київського Клубу «Сучасник»). Один з організаторів і учасників цього вечора На- родний артист України, актор львівського академічного драматичного театру імені Марії Заньковецької, тоді студент Львівського університету імені Івана Франка Ю. Брилинський пізніше згадував: А потім почалася підготовка до вечора Б. І. Антонича… Складність полягала в тому, що поезії Антонича ніде не були надруковані за радянської влади. <…> Ігор Ка- линець працював тоді в архіві і звідти виносив на одну ніч якусь з книжок Антонича, а ми за ніч переписували її… Весь чар, вся велич поезії Антонича, наче могутній вал чистоджерельної воли спадали на тебе, і ти захлинався неймовірним чаром магічної сили. <…> Вечір відбувся. Сценарій був скомпонований так, щоб дати якнайбільше інформації про поета і якнайбільше самої поезії [3, 732]. Тоді ж почалися пошуки могили поета. Бо хоч минуло менше трид- цяти років після смерті Антонича, ніхто не міг показати місця його похо- вання. Поет І. Калинець у книжці «Знане і незнане про Антонича», яка вийшла вже кількома виданнями, докладно розповідає про складність цих пошуків, в яких він і його дружина Ірина відіграли основну роль. Мусив настати новий етап «реабілітації» творчості Антонича: ви- дання його книжок і дослідження творчості. І він справді надходив. Тут, як і у випадку окремих публікацій, виявилися три джерела цього проце- су. Першою ластівкою стала книжка вибраного «Перстені молодості», яку підготував словацький і український літературознавець із тодішньої Чехословаччини, що переживала період соціалізму «з людським облич- чям» М. Неверлі (Неврлий), а видало Словацьке педагогічне видавни- цтво в Братиславі (відділ української літератури в Пряшеві) в 1966 р. До цього видання увійшли за незначними винятками п’ять збірок Антонича, вірші поза збірками, лібрето опери «Довбуш», фрагменти незакінчено- го роману «На другому березі», літературно-критичні статті та спогади про поета. Книжка давала більш-менш повне уявлення про різножанро- вий характер передчасно померлого поета й поклала початок новим ви- данням. Укладач та видавці, усвідомлюючи політичну ситуацію в Україні і бажаючи, щоб книжка поширювалася і в межах СРСР, пішли на деяку хитрість. Так, автора статті про лібрето опери «Довбуш», репресова- Чи справді «без школи й спадкоємців»? 50 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) ного критика І. Світличного, вони підписали іменем «Іван Сірко», а відгук Є. Маланюка про збірку «Привітання Життя» — «Е. Малюк» (Маланюк, як відомо, своє ім’я писав тільки через «Е»). Буквально че- рез рік виходять два нові видання: «Зібрані твори» (Нью-Йорк; Вінні- пеґ, 1967), підготовлене С. Гординським і Б. Рубчаком, та «Пісня про незнищенність матерії» (Київ, 1967). Ці бібліографічні факти містять у собі цікаві нюанси. Нью-Йоркське видання виражає тенденцію до охоплення повноти творчого доробку по- ета. Тут уперше опублікована збірка поетичних творів християнської те- матики «Велика гармонія». А назва київського видання — «Пісня про незнищенність матерії» — натякає на те, що в поезії Антонича присутні матеріалістичні тенденції. Хоча «матерія» в Антонича була зовсім не субстанцією у марксистському дусі, а радше «субстанцією незримою», духовною, у дусі філософії Г. Сковороди. Український літературознавець і філософ Д. Чижевський свого часу у статті «Філософія Г. С. Сковоро- ди» писав, що матерія вічна та тлінна заразом! Ці твердження про матерію стоять, як здається, в різкому протиріччі між собою. Сковорода говорить не раз про тлінність матерії, подаючи фор- мули, як «квіт, що зникає», «потік, що тече мимо», «вода, що тече мимо», «смерть, що вмирає…, тлінна тлінність», «тлінність», «непостійна… брехня». Але він і сполу- чує часто обидві формули — вічність — тлінність, не лише ставить їх поруч, але навіть підкреслює одночасову значність обох [12, 230]. Поняття про вічність матерії у вченні Сковороди пов’язували також із християнським креаціонізмом (божественним створінням), оскільки час виник тільки зі створенням світу. Але для укладача книжки Д. Пав- личка та київських видавців термін «незнищенність матерії» був ви- грашний, бо давав можливість легітимізувати поета, а в тонкощі філо- софських понять чиновники від літератури навряд чи вникали. Та й зупинити зростання популярності Антонича ставало просто неможливо. Поезія його вплинула на творчість поетів Київської школи, а отже, на покоління вісімдесятників. Збірки творів поета виходять у перекладах іноземними, передусім слов’янськими, мовами: польською, словацькою, а потім чеською, хорватською… Дослідники творчості Ан- тонича вдаються до дипломатичних ходів, пропагуючи творчість автора «Зеленої євангелії». Я наводив приклад зі зміною прізвищ у пряшів- ському виданні «Перстенів молодості». Наведу ще один цікавий факт, свідком якого був сам. У 1983 р. в Києві відбувався ІХ Міжнародний з’їзд славістів. Хорватський літературознавець А. Флакер попередньо за- декларував темою своєї доповіді особливості реалізму оповідань Мар- ка Вовчка. І якою ж несподіванкою було, коли він, вийшовши на три- буну, оголосив, що темою його доповіді буде: «Від “Воза життя” (тобто Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 51 “Телеги жизни” А. Пушкіна) до “Великої подорожі” (“Велика подо- рож” Б. І. Антонича). Антонич на стильовій межі». Вірш українсько- го поета було розглянуто в широкому контексті європейської, зокрема слов’янської, поезії на рівні глобальної метафори «життя-подорож». На межі 1980—1990-х рр. з’являється низка видань творів Антони- ча, які охоплюють усі грані його творчої діяльності. Нарешті у 2008 р. побачило світ Повне зібрання творів, яке упорядкував Д. Ільницький. Настав час інтерпретацій, зокрема у плані «стильових меж», як це окреслив хорватський літературознавець А. Флакер. Зазначимо, що зга- дуваний уже М. Неврлий у передмові до упорядкованої ним книжки ви- браного «Перстені молодості» визначив домінанту в поезії Антонича стилю імажинізму, передусім стосовно збірки «Три перстені», що її, як і раніше Є. Маланюк, вважав найбільшим досягненням поета. На думку дослідника, ця збірка — єдиний у нашій літературі і «найкращий доку- мент українського імажинізму» [5, 18]. Риси імажинізму в творчості поета М. Нервлий вбачав не перший. Ще в 1936 р. Ю. Клен у статті «Слово живе і мертве» назвав Антони- ча «найліричнішим з поетів молодняку», проте зауважив, що він зако- рінений у творчості С. Єсеніна, наслідує його, і це наслідування не йде йому на користь, бо в російського поета «метафора є на послугах по- езії, — у Антонича вона домінує, затемнює зміст і вірш часто стає тільки звичайним механічним нанизуванням отих метафор» [4, 485]. При всій повазі до Ю. Клена, з його думкою погодитися важко. Радше навпаки, якраз в Антонича домінує логіка розвитку образу, а російські імажиністи зводили образ до абсолюту, і, за словами В. Шершеневича, твір має бути хвилею образів, де може бути вийнятий один образ, а вставлено десять. В Антонича при яскравій образній палітрі образ не поглинає ідеї, з їх поєднання можна вилущити концепційне ядро, і тому, мабуть, не випад- ково літературознавці О. Зілинський з Праги, Б. Рубчак з Нью-Йорка заперечували трактування Антонича як поета-імажиніста, хоч і не запе- речували, що ознаки цього стилю, як і футуризму, а пізніше сюрреалізму, присутні в його поезії. Сам Антонич у статті «Національне мистецтво» виступав проти «переваги напрямів» у підході до творчості митців, на- зивав такі підходи «наліпками» на творчу індивідуальність, був пере- конаний, що мистецтво творять митці, а не напрями. Це не означає, що проблема стилів його не цікавила взагалі, радше навпаки. У статті «Між змістом і формою» його окреслення стильових домінант по-своєму ці- каве: мистецькою ідеєю імпресіонізму він вважав відношення барви до світла, футуризму — рух, кубізму — геометричні обриси реальних пред- метів, супрематизму — гармонію чистих геометричних зразків. Коли ж виходити поза рамки стильових меж, то мені видається, що тут може бути застосований до літератури кантівський термін антино- Чи справді «без школи й спадкоємців»? 52 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) мії як суперечності між двома однаково обґрунтованими твердженнями, що послужив назвою монографії про Антонича польської дослідниці української літератури Л. Стефановської. При цьому зауважу, що ті чи ті підходи, запропоновані авторкою в її монографії «Антонич. Антино- мії», могли бути в іншому варіанті вжиті раніше. Приміром, починаючи з передмови М. Новикової до книжки Антонича «Твори» (1998), по- ширення набула концепція «міфосвіту Антонича». Центр авторської світобудови дослідниця визначає як антиномію «ліс — місто», що вира- жає полярність язичницького захвату і християнського етосу, розкол між мітом та історією. «Єдиний спосіб подолати цю роздвоєність, — твер- дить авторка, — перебороти незнищенність етики полягає в тому, щоб хоч поетично вирушити туди, де ні історії, ні етики справді ще немає: в “незнищенність матерії”» [6, 17]. Космічна надособистісна й особистіс- на історична моделі в Антонича, на її думку, не синтезуються. М. Новикова не перша заговорила про міфосвіт Антонича. Про «другу дійсність» у його поезії писав у рецензії на книжку «Перстені молодості» в 1966 р. відомий український літературознавець з тодіш- ньої Чехословаччини О. Зілинський. А в 1974 р., коли в США вийшла збірка віршів Антонича англійською мовою «Площа янголів» («Square of Angels») у перекладах М. Радмена і П. Насмера, передмова до неї Б. Рубчака мала назву «Міти метаморфоз» (згодом під назвою «Міти метаморфоз у поезії Антонича» вона ввійшла до його книжки літера- турознавчих есеїв «Міти метаморфоз, або Пошуки доброго світу»). Трактування мітологічності в Б. Рубчака має свої акценти. Так, єдність світу він вбачає в моментах протистояння «близькості й віддаленості», «трансцендентності та іманентності», зокрема в антиномії «село — місто»: Отже, село являється калиновим мостом між людиною і природою. Але стіна, що віддаляє, відділює людину від її зелених праджерел, — це штучно, інтелектуаль- но створене місто, і неприродне, камінне життя в ньому. Місто створене не силами, що створили природу, село та атавістичний суспільний лад <…>. Воно створене анти- природними, чисто інтелектуальними силами цивілізації, які намагаються або скувати життєтворчу енергію природи для своїх потреб, або цілком викреслити її з щоденнос- ти людини [7, 214]. Стверджуючи, що Антонич шукає основ у висотах і глибинах, Б. Рубчак рух образного мислення поета веде в напрямі сходження до земного, до природи. Дослідник спирається в такому підході на концеп- цію «рідної стихії» французького філософа Ґ. Башляра, згідно з якою ключові образи багатьох поетів групуються навколо чотирьох стихій природи: води, повітря, вогню і землі. Український дослідник намага- ється простежити перетворення цих першоелементів в образи, довести Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 53 їх до розуміння інтуїтивного «мітологічного життя землі». Поверта- ючи таким чином об’єкт до первісного, «не осмисленого» стану, поет «підносить його до рівня поезії» [8, 232]. При таких метаморфозах виникає своєрідний діалог між природою і духовністю, взаємозаміна і взаємозбагачення: черешні стають столистими книжками, місяць пише елегії на пнях. Проглядається і авторське «я», хоча й заховане в поза- часовий простір: «Мої малюнки буйволів замазав вітер». Попри цю позачасовість і позапросторовість не втрачається відчуття духовного родоводу автора: Антонич був хрущем і жив колись на вишнях, на вишнях тих, що їх оспівував Шевченко. Моя країно зоряна, біблійна й пишна, квітчаста батьківщино вишні й соловейка [2, 218]. Хотілося б звернути увагу на ще один аспект поняття «антиномії» стосовно творчості Антонича, який визначає назву і основну ідею дослі- дження Л. Стефановської: «Антонич. Антиномії». Стефановська дала своїй книжці кантівську назву, виходячи з переконання, що Антонич, зоставшись як поет і теоретик у вузькому часопросторі міжвоєнного мистецького світу Галичини, все ж як поет залишив нам універсально значущі твори. А тому тепер на часі проаналізувати якщо не всі, то принаймні найважливіші шари Антоничевого письма в аспекті елементів складної мистецької структури, котрі в ху- дожній формі відображають світоглядні й мистецькі ідеї [10, 170]. У дослідженні Л. Стефановської якраз виокремлене питання, яке стосується творчої генеалогії, становлення таланту поета. Так, у книжці читаємо: «Вражає, що <…> досі не були серйозно досліджені ті чи не найбільш очевидні питання, про які, однак, у цих [Антоничевих] тек- стах не йдеться прямим чином. Це двомовність поета, його польська освіта і творчий діалог з польською літературою» [10, 15]. Якщо дво- мовність Антонича розуміти в тому сенсі, що він володів українською і польською мовами, і що польська освіта відіграла важливу роль у форму- ванні його поглядів на літературу та становлення як митця, то це питан- ня безперечно заслуговує на увагу. Та все ж польська призма, «польське вікно» призводять до недооцінки національної традиції, яка, на думку дослідниці, мала народницький характер, хоча насправді в часи Антони- ча вона не була такою, щоб виводити цю яскраву постать української лі- тератури з «марґінесів польської культури». Теза про «двомовність по- ета» передбачає, що Антонич писав і українською, і польською мовами. Так зрозуміли твердження про його двомовність частина читачів поета і деякі з перекладачів його творів польською мовою. Зокрема А. Помор- Чи справді «без школи й спадкоємців»? 54 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) ський у передмові до збірки своїх перекладів польською мовою «Елегія про співучі двері та інші вірші» пише: Перші вірші Антонича з’явилися польською мовою — повернення його до рідної мови коштувало йому немало зусиль і відбулося щойно в середовищі культурно незалежних укра- їнських студентів Університету Яна Казимира, в якому Антонич у 1928—1933 рр. студіював полоністику і славістику під керівництвом найкращих польських професорів [14, 5]. Уточнимо, що гурток студентів-україністів, до якого належав Антонич, іс- нував при науковій секції товариства «Прихильників освіти» у Львові. Однак виникає питання: до якої рідної мови відбулося повернення Антонича? У родині поета розмовляли лемківським діалектом україн- ської мови, у якій є відхилення від норм літературної, зокрема щодо на- голосів, але не такі вже й значні, щоб вважати її чужою, і в студентські роки він швидко подолав цей бар’єр. Тепер щодо віршів польською мо- вою. Звісно, вони могли з’явитися. Українські письменники починали або писали деякі твори і німецькою (Ю. Федькович, І. Франко, О. Коби- лянська), російською (О. Олесь, В. Сосюра, Є. Маланюк, М. Зеров), але стосовно Б. І. Антонича немає реального підтвердження. В його архіві є студентські реферати, написані польською, але нема жодного вірша. Принаймні їх досі не виявлено. На цьому можна було б не наголошувати, але, як справедливо заува- жила І. Старовойт у рецензії на монографію Л. Стефановської: Білінґвізм — суттєвий компонент гібридності, третій шлях між полюсами куль- турної асиміляції та культурної ізоляції. Побутовий білінґвізм не універсальний, але вельми поширений досвід <…>. Таж очевидна різниця між побутовою і творчою дво- мовністю. У ній завжди, крім поетики, є своя політика. Ось хоча б рецензент книги «Антонич. Антиномії» Світлана Василенко у «Друзі читача» уже назвала Антони- ча «людиною, яка писала чужою для себе українською мовою» (рідною поетові була польська) чужі європейські вірші». Творчий діалог львів’янина Антонича з польською культурою був непростим, бо — за великим рахунком — одностороннім. Антонич лю- дина широкого світогляду і як митець він справді не замикається в українській ідентич- ності. Однак польська сторона навряд чи відповідає йому взаємністю. Якщо польські поети міжвоєння і мають інтерес до українського культурного продукту, то на т. зв. ве- ликій Україні, а українського доробку в Галичині часів Другої речі Посполитої вони не помічають, бо йому немає місця у спільній культурі [9, 312]. Але ми мимоволі переходимо тут з літературної у суспільно-полі- тичну сферу. Цей аспект виходить за рамки нашої теми. ЛІТЕРАТУРА 1. Антонич Б. І. Національне мистецтво // Антонич Б. І. Повне зібрання творів / упоряд. і коментарі Д. Ільницького. Львів: Літопис, 2008. С. 580—590. Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 55 2. Антонич Б. І. Вишні // Антонич Б. І. Повне зібрання творів / упоряд. і коментарі Д. Ільницького. Львів, 2008. С. 218. 3. Брилинський Ю. Київський десант // Україна: культурна спадщина, національна сві- домість, державність. Вип. 12 / НАН України, Інститут українознавства імені Івана Крип’якевича. Львів, 2004. С. 726—733. 4. Клен Ю. Слово живе і мертве // Клен Ю. Вибрані твори. Поезія, спогади, статті. Дрого- бич: НВЦ «Каменяр», 2003. С. 472—489. 5. Неверлі М. Поет із серцем у руках / Антонич Б. І. Перстені молодості. До тридцятиліт- тя від смерті поета (1909—1937). Пряшів: Словацьке педагогічне видавництво в Бра- тіславі, відділ української літератури в Пряшеві, 1966. С. 5—30. 6. Новикова М. Міфосвіт Антонича // Антонич Б.-І. Твори / ред.-упоряд. М. Москаленко, упоряд. Л. Головата. Київ: Дніпро, 1998. С. 5—18. 7. Рубчак Б. Міти метаморфоз у поезії Антонича (Есей) // Рубчак Б. Міти метаморфоз, або Пошуки доброго світу. Есеї. Львів: ЛА «Піраміда», 2012. С. 198—228. 8. Рубчак Б. Поетичне бачення землі: три слов’янські варіанти // Рубчак Б. Міти метамор- фоз, або Пошуки доброго світу. Есеї. Львів: ЛА «Піраміда», 2012. С. 229—271. 9. Старовойт І. Антонич / Antonicz. Біографічний метод і замісна терапія // Парадигма. Збірник наукових праць. Вип. 4. Львів: Інститут українознавства ім. І. Крип’якевича НАН України, 2009. С. 308—315. 10. Стефановська Л. Антонич. Антиномії. Київ: Критика, 2008. 312 с. 11. Стех М. Р. Антонич англійською // Стех М. Р. Есеїстика у пошуках джерел. Київ: Пен- мен, 2016. 74 с. 12. Чижевський Д. Філософські твори: у 4-х т. / за заг. ред. В. С. Лісового, Т. 1: Нариси з іс- торії філософії на Україні. Філософія Григорія С. Сковороди. Київ: Смолоскип, 2005. XXXVIII; 402 с. 13. Шевельов Ю. Стилі сучасної української літератури на еміґрації // Шевельов Ю. Вибрані праці: У 2 кн. Кн. 2. Літературознавство. Київ: ВД «Києво-Могилянська академія», 2009. С. 593—632. 14. Pomorski A. [Przedmowa] // Antonycz B.-I. Elegia o spiewajacych drzwiach i inne wiersze. Wojnowice, 2017. S. 5—7. Отримано 17 серпня 2020 р. REFERENCES 1. Antonych, B. I. (2008). Natsionalne mystetstvo. In Antonych B. I. Povne zibrannia tvoriv, uporiad. i komentari D. Ilnytskoho, pp. 580-590. Lviv: Litopys. [in Ukrainian] 2. Antonych, B. I. (2008). Vyshni. In Antonych B. I. Povne zibrannia tvoriv, uporiad. i komentari D. Ilnytskoho, p. 218. Lviv: Litopys. [in Ukrainian] 3. Brylynskyi, Yu. (2004). Kyivskyi desant. In Ukraina: kulturna spadshchyna, natsionalna svidomist, derzhavnist, vyp. 12, pp. 726-733. Lviv: Instytut ukrainoznavstva imeni Ivana Krypiakevycha NAN Ukrainy. [in Ukrainian] 4. Klen, Yu. (2003). Slovo zhyve i mertve. In Klen Yu. Vybrani tvory. Poeziia, spohady, statti, pp. 472-489. Drohobych: NVTs “Kameniar”. [in Ukrainian] 5. Nevеrli, M. (1966). Poet iz sertsem u rukakh. In Antonych B. I. Persteni molodosti. Do trydtsiatylittia vid smerti poeta (1909—1937), pp. 5-30. Priashiv: Slovatske pedahohichne vydavnytstvo v Bratislavi, viddil ukrainskoi literatury v Priashevi. [in Ukrainian] 6. Novykova, M. (1998). Mifosvit Antonycha. In Antonych B.-I. Tvory, red.-uporiad. M. Moskalenko, uporiad. L. Holovata, pp. 5-18. Kyiv: Dnipro. [in Ukrainian] 7. Rubchak, B. (2012). Mity metamorfoz u poezii Antonycha. In Rubchak B. Mity metamorfoz, abo Poshuky dobroho svitu. Esei, pp. 198-228. Lviv: LA “Piramida”. [in Ukrainian] 8. Rubchak, B. (2012) Poetychne bachennia zemli: try slovianski varianty. In Rubchak B. Mity metamorfoz, abo Poshuky dobroho svitu. Esei, pp. 229-271. Lviv: LA “Piramida”. [in Ukrainian] Чи справді «без школи й спадкоємців»? 56 ISSN 0236-1477. Слово i Час. 2020. № 6 (714) 9. Starovoit, I. (2009). Antonych / Antonicz. Biohrafi chnyi metod i zamisna terapiia. In Paradyhma. Zbirnyk naukovykh prats, vyp. 4, pp. 308-315. Lviv: Instytut ukrainoznavstva im. I. Krypiakevycha NAN Ukrainy. [in Ukrainian] 10. Stefanovska, L. (2008). Antonych. Antynomii. Kyiv: Krytyka. [in Ukrainian] 11. Stekh, M. R. (2016). Antonych anhliiskoiu. In Stekh M. R. Eseistyka u poshukakh dzherel. Kyiv: Penmen. [in Ukrainian] 12. Chyzhevskyi, D. (2005). Filosofski tvory. (Vol. 1-4). / za zah. red. V. S. Lisovoho. Vol. 1. Narysy z istorii fi losofi i na Ukraini. Filosofi ia Hryhoriia S. Skovorody. Kyiv: Smoloskyp. [in Ukrainian] 13. Shevelov, Yu. (2009). Styli suchasnoi ukrainskoi literatury na emigratsii. In Shevelov, Yu. Vybrani pratsi. Kn 1-2. Kn. 2: Literaturoznavstvo. Kyiv: Vydavnychyi dim “Kyievo- Mohylianska akademiia”. [in Ukrainian] 14. Pomorski, A. (2017). [Przedmowa]. In Antonycz B.-I. Elegia o śpiewającuch drzwiach i inne wiersze, pp. 5-7. Wojnowice: Kolegium Europy Wschodniej. [in Polish] Recieved August 17, 2020 Mykola Ilnytskyi, doctor of philology, corresponding member of NAS of Ukraine, professor Ivan Franko National University of Lviv, 1, Universytetska st., Lviv, 79000 e-mail: mykolailnyts@gmail.com ORCID: https://orcid.org/0000-0003-0593-7997 IF REALLY “WITHOUT SCHOOL AND INHERITORS”? Th e paper analyzes the return of Bohdan Ihor Antonych’s name to the literature aft er several decades of suppression and prohibition by the Soviet totalitarian regime. Th e author also focuses on the interpretation of the poet’s work in Ukrainian and foreign literary studies. Th e researcher points out the following historical and cultural factors: partial libera- lization of the communist regime in the Soviet Union; high appreciation of Antonych’s work by leading poets and literary critics in Ukraine and the Ukrainian diaspora; transla- tions of works into foreign languages, in particular, Slavic ones; the infl uence of the poet’s work on the generations of the 1960s—1980s. Special attention is paid to the cooperation of American scholars and translators Wat- son Kirkconnell and Constantine H. Andrysyshen in translating the Ukrainian poet’s texts into English. Th e researcher traces the changes in views on Antonych’s poetry: the claims that he was a talented poet who did not have time to fully realize his talent due to his early death were eventually substituted by recognition of his poetry’s kinship with the works of Western European modernist poets such as R. M. Rilke, T. S. Eliot, F. G. Lorca, Cz. Miłosz. Th e paper also highlights the discussion on the stylistic dominant of Antonych’s po- etry and focuses on the elements of diff erent literary movements, namely futurism, imagism, and surrealism. It is emphasized that the poet was not only interested in the issues of style but also shaped the diff erent styles of the time with his special features. He characterized impressionism as the relation of color to light, pointed out the idea of movement in futu- rism, focused on the geometric outlines of real objects in cubism, appreciated pure harmony of geometric patterns in suprematism. Moreover, Antonych’s poetry was related to creating myths, based on the tradition of the national folklore worldview. Keywords: Bohdan Ihor Antonych, suppression, return, interpretation, translation, modernism, national worldview. Микола ІЛЬНИЦЬКИЙ

Чи справді «без школи й спадкоємців»?

Репозитарії

Схожі ресурси