Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року)

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2008
Автор:	Болюк, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України 2008
Теми:	Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17545
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року) / О. Болюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 95-100. — укр.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-17545
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-175452011-03-03T12:03:30Z Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року) Болюк, О. Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу 2008 Article Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року) / О. Болюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 95-100. — укр. 978-966-02-5045-1 XXXX-0047 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17545 uk Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу
spellingShingle	Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу Болюк, О. Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року)
format	Article
author	Болюк, О.
author_facet	Болюк, О.
author_sort	Болюк, О.
title	Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року)
title_short	Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року)
title_full	Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року)
title_fullStr	Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року)
title_full_unstemmed	Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року)
title_sort	сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року)
publisher	Інститут мистецтва, фольклористики та етнології ім. М.Т. Рильського НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Етнічні та міжкультурні взаємини в історії та культурі етносу
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17545
citation_txt	Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року) / О. Болюк // Матеріали до української етнології: Зб. наук. пр. — К.: ІМФЕ ім. М.Т. Рильського НАН України, 2008. — Вип. 7(10). — С. 95-100. — укр.
work_keys_str_mv	AT bolûko sučasnijínterêrbojkívsʹkihcerkovproblemahudožnʹoícílísnostízamateríalamimistectvoznavčoíekspedicíí2005roku
first_indexed	2025-07-02T18:44:10Z
last_indexed	2025-07-02T18:44:10Z
_version_	1836561833003057152
fulltext	95 12. Тищенко О. Р. Декоративно-прикладне мистецтво східних слов’ян і давньоруської на- родності. К., 1983. 13. Косменко А. П. Народное изобразитель- ное искусство вепсов. Л., 1984. 14. Шангина И. И. вышивка вологодского края. // Русский Север. Этническая история и народная культура ХІІ –ХХ века. М., 2001, с. 760-785. 15. Чижикова Л. Н. Русско-украинское по- граничье: истории и судьбы традиционно- бытовой культуры. М., 1988. 16. Кацар М. С. Беларускі народны арнамент. Минск, 1955. 17. Беларусы т. 8. Дэкаратыуна-прыкладное мастацтва / Склад. Я. М. Сахута. Мн., 2005. 18. Фадзеева В. Я. Беларуская народная вышыука. Мн., 1991. 19. Беларускі ткацкі орнамэнт перебіранай і накладной тэхнікі. Сабрала А. Астрэйка. Менск, 1929. 20. Кацар М. С. Народно-прикладное искус- ство Белоруссии. Мн., 1972. 21. Кокотко А. И. Белорусское народное творчество. Минск, 1991. 22. Арнаменты Падняпроуя. / аут. тэксту Г. Р. Нячаева і інш.; навук. Рэд. Я. М. Сахута. Минск, 2004. Олег Болюк (Львів) СУ Ч АСНИй ІНТЕР’єР бОйК ІВСЬК И х ЦЕРКОВ: ПРОб ЛЕМ А х УДОж НЬОЇ ЦІ ЛІСНОСТІ (ЗА М АТЕРІ А Л А МИ МИСТЕЦТВОЗН А ВЧОЇ ЕКСПЕ ДИЦІЇ 2005 РОК У ) І нтер’єр церкви, обладнаний сакраль- ними, обрядовими, ужитковими предме- тами, може становити художню цілісність внутрішнього простору храму – утворю- вати ансамбль. Окремі предмети в церкві мають постійне місце, визначене впродовж розвитку християнства та вимогами кон- фесії, і формують інтер’єр кожної осно- вної частини будівлі: святилище, наву або ще й бічні нави та притвор. Окрім цього, у просторих храмах ними обладнані та- кож хори та допоміжні приміщення – зо- внішній притвор і захристія, в яких вони розміщені довільно. Предмети церковного інтер’єру для нової будівлі створюють від- разу або згодом для вже існуючої. З пев- них причин їх також могли перенести з іншої сакральної споруди. Облаштування храму досить різне залежно від його при- значення, тому окремими його предмета- ми користуються під час священнодійств і потреб священнослужителі, іншими – па- рафіяни. Ансамбль внутрішнього простору бу- дівлі становить гармонійне поєднання площин церковного інтер’єру та його пред- метів, кожен із яких належить художній ідеї автора чи колективу, стилю, течії чи їх інтерпретації й не викликає у візуаль- ному сприйнятті емоційно-чуттєвого дис- онансу. Для досягнення ефекту піднесено- урочистого настрою у спостерігача, дотримання єдиного стилю або концепції одного автора в церковному інтер’єрі не є обов’язковим, оскільки значний відсо- ток його обладнання виготовлений пере- важно різними майстрами з привнесенням власного розуміння художнього образу та своїх чи замовника вподобань, у різний історичний період або навіть епоху. Упро- довж існування храму його предметне се- редовище часто змінюється, тому про ху- 96 дожню цілісність облаштування в повному сенсі цього значення говорити доводиться лише в тому випадку, коли інтер’єр за- лишається незмінним або нововведення не порушують архітектоніки інтер’єру. Наприклад, на стінах мурованих хра- мів можна побачити створені пізніше за будівлю епітафії чи навіть скульптурні композиції, художні ознаки яких відріз- няються від автентичного стилю внутріш- нього простору, однак вони не виклика- ють негативного їх сприйняття. Подібно до цього існує, скажімо, співвідношення поміж рясно різьбленим іконостасом та лавами-“кліросами”, оздоблення яких за- вжди лаконічне, навіть якщо виготовлені водночас із вівтарною перегородкою. Тому в більшості церков (як мурованих, так і дерев’яних) в інтер’єрі панує еклектичне предметне середовище, яке також може становити ансамбль. Отже, для збережен- ня цілісності існуючого церковного про- стору майстер повинен враховувати при- значення, місце розташування, матеріал, художні особливості майбутнього виробу. Одним із проблематичних аспектів збереження первісних художніх ознак інтер’єру церкви є не лише реставрація, консервація чи реконструкція давніх тво- рів відповідними спеціалістами, а й розу- міння парафіянами доцільності маловар- тісних з мистецького погляду предметів. Це особливо стосується сільських церков, де часто місцеві мешканці складають для храму офіру у вигляді власноруч виго- товлених предметів чи придбаних речей у церковних крамницях або інших торго- вельних закладах, які дисгармонують із іншим облаштуванням. в Україні таке явище особливо поширилося наприкінці ХХ ст., коли релігійне життя відроджу- валося, відтак парафіяни та священнос- лужителі зважали на художньо-естетичні засади християнського храму не всюди однаково. Проблема дотримання худож- ньої цілісності інтер’єру сакральної бу- дівлі залишається актуальною й сьогодні, оскільки серійне виробництво окремих церковних предметів нівелює особливість і неповторність інтер’єру кожної церкви і наближає її до певної однотипності. Художній цілісності церковного інтер’єру властива одночасно її поліварі- антність, таким чином, це уможливлює трактування внутрішнього простору кож- ного храму з усім його устроєм, включаючи площинні зображення, як оригінального, однак мінливого, у випадку привнесення нових форм та зміни декору його площин (стінопису, вітража, плит тощо) на інший. Останнім також властиво залишатися ав- тентичними або з часом частково видозмі- неними. До них належать, зокрема, твори художнього деревообробництва, призна- чені для сакральних споруд. Облаштування церкви з дерева, як і з інших матеріалів, виготовляли в основному професійні майстри, які надавали виробу художніх ознак, властивих певному стилю. Однак багато збережених творів свідчать також про авторство народних майстрів, які відображали впливи тих самих стилів по-своєму, залишаючи в основі устале- ні способи формотворення й оздоблення, притаманні місцевим естетичним уподо- банням. Тому внутрішній простір укра- їнського храму часто містить регіональні ознаки художньої виразності. Про співіснування таких різних за стилем, місцем виготовлення, авторством предметів церковного облаштування пе- реконливо свідчать результати польових досліджень комплексної мистецтвознавчої експедиції науковців відділу народного мистецтва Інституту народознавства НАН України, яка була проведена в серпні 2005 року на території Старосамбірського, Турківського районів Львівської області, великоберезнянського та Перечинського районів Закарпатської області для вияв- лення й дослідження творів народного та професійного сакрального мистецтва. Удалося зафіксувати численний матеріал, який репрезентує дерев’яне церковне об- лаштування цієї частини Бойківщини. Окремі твори містять тектонічно- декоративні ознаки місцевого художньо- го деревообробництва, іншим притаманні риси загальноєвропейських мистецьких стилів. Наприклад, у церквах населених пунктів, досліджених експедицією, тра- плялися престоли двох типів, уживаних не лише в регіоні, а й властиві для цер- ков загалом: столоподібна конструкція (як поширений варіант – із виступами- “пілястрами” на кутах) та тектонічнопо- дібна конструкція з ківорієм. Декор обох типів проявляється в різноманітно про- фільованих, інколи рельєфно різьблених рамах, що оточують зображення на анти- педіумі; багетних поясках, які підкреслю- ють форму конструкції у вигляді невелич- 97 ких фризів біля стільниці (престольної дошки) та на профільованому цоколі; рельєфних накладках із зображенням стилізованої рослинності (квітів, листя, пуп’янків, пагонів); кольоровому вирі- шенні престолу із золоченими деталями, що є ремінісценцією поширених стилів. У художніх особливостях обстежених тут ківоріїв кінця ХІХ–ХХ ст. також по- мітні впливи як загальноєвропейських стильових течій, так і локальних спосо- бів оздоблення. Наприклад, декоративні елементи ківорію церкви Миколая Чу- дотворця 1905 р. с. Стужиця Стара ве- ликоберезнянського району своїми пропо- рціями, лініями та композицією загалом відображають течію неокласицизму, своє- рідно інтерпретовану в сакральному мис- тецтві цієї місцевості. Канелюри колон конструкції вирізані на значній відстані одні від одних, масивні коринфські капі- телі, між якими кріплені рельєфно різь- блені драперії, ніби стягнуті шнурами з китицями, ряд великих іонік, завершення з вазами на кутах балдахіну вказують на інтерпретації класицистичних декоратив- них елементів. Прикладом трансформації окремих предметів церковного інтер’єру із первіс- них у нові слугує ківорій церкви св. ва- силія великого с. Сіль цього ж району. Надпрестольну конструкцію парафіяни нещодавно частково розібрали, прикріпи- ли ланцюгами до стелі святилища власне балдахін, а одну із колон використали як стрижень аналоя. Лаконічний за формою ківорій з мінімальним використанням оздоблення, гладеньким стовбуром колон схиляє до думки, що він був виготовлений у першій половині ХІХ ст. під впливом пізнього класицизму, а то й пізніше, коли ознаки цього стилю у великих культур- них центрах зникають. Очевидно, що такі зміни конструкції в інтер’єрі святилища зумовили нове сприйняття простору, від- мінного від автентичного задуму. Ківоріїв, які б були виготовлені впро- довж кінця ХХ – початку ХХІ ст., за час експедиційних досліджень не виявлено, що свідчить про зникнення традиції їх- нього спорудження в регіоні. Натомість зафіксовано престоли, проскомидійники, тетраподи, окремі деталі бічних вівтарів, аналої та інше церковне облаштування, створені за останні тридцять років як професійними столярами й різьбярами на замовлення, так і місцевими умільцями- деревообробниками, а то й парафіянами без спеціальних знань і художніх нави- ків. Так, антипедіум престолу церкви Ми- колая Чудотворця 1690 року с. Тур’є Старосамбірського району становить ла- мінована темно-вишневим штучним шпо- ном тирсоплита, на якій наведено жовтою фарбою смуги ромбоподібного орнаменту. Подібним прикладом застосування низь- ковартісних матеріалів у конструкціях церковного облаштування є виготовлений у 1970 х роках тетрапод церкви Успіння Богородиці 1730 року с. Топільниця Го- рішня Старосамбірського району. Плити боковин та їхні краї доповнені накладни- ми гіпсовими деталями яскравих кольо- рів у вигляді стовбурів дерев, по яких в’ються лілії, фігурами ангелів на хма- рах, Агнцем із хоругвою. Ця конструкція спотворює сприйняття ансамблю церков- ного інтер’єру загалом й особливо на тлі різьбленого іконостаса. У бойківських храмах випадки існування таких дисону- ючих і художньо невиразних богослужбо- вих предметів з іншим церковним обла- штуванням часті. вони інколи, залежно від їх габаритів та місця розташування, можуть дещо нівелюватися в ансамблі інтер’єру в порівнянні із художньо вартіс- ними творами. Частіше траплялося використання пластикових рослин на іконостасах, біч- них вівтарях, тетраподі та іншому об- лаштуванні, що вказує на проблему розуміння місцевою громадою, а то й священиками, чуття гармонії, естетичних засад і доцільності привнесення в цер- ковний інтер’єр не властивої традиційній культурі антимистецької продукції. До позитивних проявів новочасних ін- спірацій в облаштуванні храмів, відтак зміни їх художньої цілісності, належить застосування в сакральних предметах гео- метричного контурного різьблення на ла- кованій поверхні із заповненням орнамен- ту та композицій аніліновими барвниками, що було властиво для вітчизняної сувенір- ної продукції 1970–1980-х років: шкату- лок, скринь, альбомів, рамок тощо. Опиту- вання місцевих респондентів підтвердило припущення щодо періоду їх датування. в окремих випадках площини тетраподів, проскомидійників, окрім оздоблення, ви- конаного у згаданій техніці різьблення, до- 98 повнені точеними накладними деталями у вигляді півбалясин, інколи з нанесеною на них тригранно-виїмчастою різьбою. Пра- вильність ліній, виваженість композицій та вдале поєднання кольорових елементів різьби, що нагадує вишивку не лише цього регіону, свідчать про виконання їх профе- сійним майстром. важливо зазначити, що предметів з геометричним різьбленням, по- критим аніліновими фарбами, в інтер’єрах досліджуваних церков Закарпаття не ви- явлено, окрім невеликої рами для образу, яка, очевидно, є привізною, що вказує на локальне художнє явище 1970–1980-х ро- ків, принаймні на території Турківщини та Старосамбірщини. Упродовж останніх кільканадцяти ро- ків, завдяки відродженню української Церкви, та в окремих випадках раніше, – з середини 1980-х років коли покращило- ся ставлення тогочасних владних структур до інших, окрім московського православ’я, віросповідань, в облаштуванні храмів по- мітні вдалі художні вирішення дерев’яних богослужбових предметів. Це стосується, зокрема, престолів, проскомидійників, кивотів, тетраподів, аналоїв, іконостасів та ін., якими замінено старі чи художньо невиразні конструкції. Так, престол, виготовлений на початку 1990-х років, церкви с. Топільниця До- лішня оздоблений рельєфними золочени- ми накладками у вигляді смуг із своєрідно видовжених “намистин”, рослинних зави- тків з листям та квітами, розміщеними на антипедіумі нав-коло намальованих єван- гелістів, оточених різьбленими квадратної форми рамами, кріпленими у вигляді ром- ба. виконавцем престолу міг бути, ймо- вірно, автор кивоту та семисвічника цієї ж церкви – професійний майстер, топіль- чанин Микола Пліш 1960 року народжен- ня. Для його творів характерна пластика, наближена до реалістичного трактування, що проявляється насамперед у виноград- них пагонах, листі та китицях. Особли- вою є також архітектоніка кивоту: макет п’ятиверхої церкви, бані якої почленовано вертикальними жолобками, доповнюють колонки. Їх капітелі складають чотири волюти, а на грушеподібних стовбурах по спіралі прорізано канелюри, що надають їм опуклості й нагадують пластику бань. Дверцята кивоту прикрашають фрагмен- ти стовбура дерев, листя дуба, винограду та його грона. Престол 2005 року роботи василя Ан- дрійовича Римця для церкви с. Тисовиця вирізняється серед інших нововиготов- лених поєднанням форми конструкції на зразок правильної призми з невеликими колонами-стовпцями на його кутах, що є ремінісценцією ківорію. Оригінально трак- товані обрамлення та краї ікон антипедіума у вигляді чотирипелюсткових медальйонів, які оточують рельєфно різьблені накладні пагони й листя рослин. Подібні декоратив- ні елементи, кольорова гама, техніка вико- нання властиві проскомидійнику та дарох- ранильниці на ньому (окрім обрамлення з іконою “Розп’яття” ХІХ ст.), переконують, що їх автором був також василь Римець. Серед творів сакрального мистецтва останніх десятиліть, зафіксованих під час експедиції, вартий уваги престол хреща- тої трибанної церкви Архистратига Ми- хаїла 1903 року (проект архітектора ва- силя Нагірного, майстер василь Марків) с. Ясениця Замкова Старосамбірського району. Найбільш незвичними щодо ху- дожнього вирішення є боковини престолу, які становлять карбовані на міді біблійні сцени (авторство встановити не вдалося), серед них – інтерпретація відомого твору Леонардо да вінчі “Тайна вечеря”. Кон- струкцію фланкують витончені колонки, покриті золотом. Їхні стовбури оздоблено традиційними виноградними пагонами, листям, гронами. Храм також містить об- лаштування та церковні речі як нові, так і з ХІХ ст., що збереглися від попередньої церкви 1760–1761 років. Тоді, коли й пре- стол, було виготовлено кивот, архітекто- ніка якого є в основному традиційною: храмоподібна конструкція із завершенням п’ятьма банями; однакові фасади (окрім іконок) фланкують колонки; фронтони з розкріповкою в нижній частині, над якою тимпан прикрашають мушлі. У церквах Бойківщини дарохранильні кивоти XVIIІ – початку ХХІ ст. трапля- ються кількох типів: у вигляді каплич- ки, базиліки, хрещатого храму, вежі, саркофага, скриньки (шафки) та скринь- ки з розвиненим постаментом для інших літургійних предметів або вівтарних сті- нок. Наприклад, кивот першої третини ХХ ст. церкви с. Ботелка Нижня у вигля- ді каплички виготовлений самбірським Товариством “Ризниця”. Архітектонічні елементи цього літургійного предмета, зокрема точені кулясті маківки, розміще- 99 ні над спіралеподібними колонками, час- то застосовувалися майстрами з “Ризни- ці”, що свідчить про типовість їх виробів. Мушлі, що прикрашають тут аркоподібні фронтони, вказують на використання ху- дожніх ознак стильової течії неорококо. Проскомидійники, зафіксовані в дослі- джуваних церквах, переважно становлять три частини – жертовник, на якому під час літургії готуються Святі Дари, дарох- ранильний кивот та стінка з іконою – ре- табулум. Часто траплялися випадки, коли їхні стінки є давніші й раніше слугували як частини бокових вівтарів або приблизно одного часу виготовлення з оздобленням різного виду. Один із найдавніших рета- булумів, встановлений біля проскомидій- ника, виявлено в церкві с. Сухий. На його іконі “Розп’яття з Пристоячими”, оздобле- ній рельєфним різьбленням, у нижній час- тині хреста написано: “АΨМІ” (1741 р.). Як іконографія центрального зображення, так і поліхромний розпис площин та різьблен- ня ковчега й карнизів є цілковито збере- женим твором, що дозволяє означити його роком, нанесеним на хресті. Кільком творам такого типу обла- штування властиве художнє вирішення з ознаками сецесії. Їх виявлено в закар- патських селах – Новій та Старій Сту- жицях, Костринській Розтоці, вишка. в останньому храмі вівтарна стінка (окремі фрагменти втрачені) на краях оздоблена плодами винограду, груші, шестипелюст- ковими квітами, спрощеної форми рокай- лями, в’язками лавра. Її спіралеподіб- ні колони прикрашають стебла й квіти троянд, а над невдало перемальованою іконою “Христос виноградна Лоза” при- кріплено рельєфно вирізьблені польові квіти з листям. Прикладом літургійного облашту- вання, в якому поєднано давні й нові елементи конструкції в цілісний пред- мет, слугує проскомидійник церкви с. Ясениця Замкова, власне жертовник якого змайстровано в ХХ ст., а ретабулум з іконою “Поклоніння волхвів” виготовле- но століттям раніше. Серед проскомидійників останніх де- сятиліть вирізняється виріб 1986 року церкви с. Топільниця Горішня. Компози- ційне вирішення й ретельність виконання його ажурного різьблення у вигляді рос- линних завитків, рельєфних виноградних грон і листя на площинах точених баля- син, рами ікони “Різдво Ісуса Христа” та інше свідчать про виконання їх професій- ним сницарем (авторство не встановлено). Тут вдало підібрано кольорове поєднан- ня: темно-вишневі, фіолетові площини акцентують позолочені накладні елементи проскомидійника. Такі самі художні озна- ки властиві боковому вівтареві “Молитва про Чашу”, що вказує на авторство того ж майстра. Аналогічно вирішено обрамлен- ня фігури Богородиці Непорочне Зачаття, виготовлене також в цей час. Існування фігур Діви Марії в церквах цієї території й церквах на західноукраїнських землях взагалі є інспірацією облаштування хра- мів латинського обряду, в яких вони вста- новлені майже в кожному костьолі. До іншої групи облаштування святили- ща храму належать “горне сідалище” для архієрея, обабіч якого інколи ставлять інші сидіння для священиків та дияконів – “сопрестолія”, які розміщують у просто- рих вівтарних частинах позаду чи з боків престолу. Час виготовлення зафіксованих упродовж експедиції сідалищ охоплює XIX–ХХІ ст. Архітектоніка таких пред- метів інтер’єру дозволяє їх розділити на троноподібні сідалища, крісла та ослінчи- ки. До першого типу належать сідалища, конструктивні елементи яких, особливо опертя, оздоблено рельєфно різьбленими мотивами й точеними деталями. Такі самі художні прийоми меблярства властиві тут і для підлокітників та ніжок сідалищ, а власне сидіння й центральна частина опер- тя, інколи підлокітники, встелено м’якими матеріалами, які накриті тканиною з окса- миту (в окремих випадках із рельєфним малюнком). Іншим сідалищам такого типу притаманна лаконічність конструкції, ви- ражена пластикою деталей, тобто її форма утворена точеними й ледь профільовани- ми в окремих місцях елементами, що на- ближує ці предмети до вживаних у побуті крісел. Проте різниця між широко вико- ристовуваними кріслами (як і стільцями) серійного виробництва із сідалищами (що в останніх десятиліттях стало властиво для інтер’єрів святилищ) полягає в осо- бливостях конструкції останніх. Тут їхні підлокітники кріплено до рам опертя або високо над царгами, або близько них, а сидіння формою наближене до квадрата й воно відносно великих розмірів, що функ- ціонально виправдано для використання їх священнослужетелями. 100 До троноподібного типу сідалищ нале- жать виплетені з лози крісла, що є в церк- вах с. велика Лінина та Тур’є (Різдва Іва- на Хрестителя). Архітектоніка їхня різна: тур’ївське сідалище ажурне, натомість в іншому ажурні лише тримачі підлокітників та хрестовина проніжок, а опертя й сидіння суцільно сплетені з лози. Обидва твори, ви- готовлені, ймовірно, у першій половині ХХ ст., слугують певними акцентами інтер’єру, однак не створюють у ньому дисгармонії. Поряд з плетеним “горним місцем” у церкві Різдва Івана Хрестителя с. Тур’є розміщено інший предмет умеблюван- ня – стілець із сидінням круглої форми, що слугує сопрестолієм, призначеним для священиків нижчого, аніж архієрей, сану. Оздоблення стільця зосереджено на сидінні у вигляді косо закомпонованої смуги тисненого на фанері орнаменту, а також на оперті з такими самими мотива- ми: фітоподібні завитки оточують ромби- ки, а вільне між ними поле прикрашають чотирипелюсткові квіти, що нагадують хрестики. Цей предмет виготовлений, очевидно, до 1940-х років і міг уживати- ся в побуті, а згодом принесений у храм. До останнього типу “горних сідалищ” належать ослінчики, які використовують- ся в разі відсутності в храмі троноподібних крісел або мають призначення сопрестолія. Один із таких сучасних ослінчиків розмі- щено позаду престолу в церкві с. Сіль, що є рідкісним випадком облаштування храму. Єдиним прикладом облаштування у ви- гляді сталль серед досліджуваних церков стали сопрестолія (ієрейські сідалища) храму с. Ясениця Замкова. виготовлені в останніх роках (автора чи майстерню встановити не вдалося), вони своєю ар- хітектонікою наближені до аналогічного облаштування латинських храмів: видо- вжені двометрової висоти опертя увінчу- ють півциркульної форми завершення із кріпленими до них рельєфними наклад- ними деталями. Інші мотиви оздоблюють боковини лави-сидіння та її царгу. Серед- ина опертя й сидіння підбиті м’яким ма- теріалом, покритим оксамитом вишневого кольору. Незвично й те, що у святилищі православного храму містяться сталлі, традиційні для костьолів. в окремих церквах можна було побачити запрестольні конструкції, збудовані у вигля- ді пристінних вівтарів для ікони, що також є впливом римо-католицького обряду. Чи не найпомпезнішим серед досліджених запре- стольних вівтарів диспонує яворівська церк- ва. Двоярусна конструкція містить ознаки неоренесансу, хоча виготовлена, як і бокові вівтарі “Благовіщення” та “Богоявлення”, в останні десятиліття: чіткий поділ площин, стрункі колони коринфського ордеру, арко- подібна ніша нижнього ярусу й такої самої форми обрамлення ікони “Архистратига Ми- хаїла” верхнього, оздоблення між’ярусного антаблемента – притаманні цьому мистець- кому напрямку. Як і в більшості випадків опитувань респондентів, встановити час ви- готовлення й авторів твору не вдалося. Отже, в обстежених нами під час мис- тецтвознавчої експедиції церквах Бойків- щини виявлено дерев’яне облаштування XVIII – початку ХХІ ст., тектоніка і ху- дожні особливості якого тісно пов’язані з віяннями загальноєвропейських стилів, а також з локальними художніми явищами того чи іншого періоду, що й створило в мистецькому сенсі таке розмаїття. водно- час у сучасних предметах облаштування простежується застосування новітніх мате- ріалів, які не завжди гармонують із вну- трішнім простором церкви. Разом з тим із середини 1980 х років в облаштуванні храмів помітні вдалі художні вирішення дерев’яних богослужбових предметів, зо- крема престолів, проскомидійників, киво- тів тощо, які не порушують існуючий ан- самбль, а навпаки – збагачують його. Ансамбль, як багатокомпонентний мис- тецький комплекс, виникає на основі ком- позиційних закономірностей та їх прийомів, і суть його полягає в єдності розмаїття. він може утворитися завдяки єдиному задуму автора або первісна архітектоніка доповню- ється ідеями (реалізованими та злагодже- ними з основною) інших авторів. Особлива виразність художньої цілісності інтер’єру, зокрема церковного, досягається способом синтезу архітектури і пластичного мисте- цтва. Мистецького комплексу в інтер’єрі можна досягти не лише завдяки оздобленню площин приміщення, а й у поєднанні з його облаштуванням. Утилітарність, розташу- вання, період виготовлення, неоднорідність матеріалу, художньо-естетичні засади впли- вають на гармонійну цілісність площинних та об’ємних компонентів інтер’єру. Без до- тримання композиційних закономірностей ансамбль може бути порушений іншими формами через необдумане їх привнесення.

Сучасний інтер’єр бойківських церков: проблема художньої цілісності (за матеріалами мистецт возна вчої експедиції 2005 року)

Репозитарії

Схожі ресурси