Сеньківка: історія села та походження назви

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Перегуда, В.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2008
Schlagworte:	Краєзнавчо-етнографічні нариси
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17570
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Сеньківка: історія села та походження назви / В. Перегуда // Відлуння віків. — 2008. — № 2(10). — С. 60-65. — Бібліогр.: 15 назв. — укp.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-17570
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-175702011-03-03T12:03:51Z Сеньківка: історія села та походження назви Перегуда, В. Краєзнавчо-етнографічні нариси 2008 Article Сеньківка: історія села та походження назви / В. Перегуда // Відлуння віків. — 2008. — № 2(10). — С. 60-65. — Бібліогр.: 15 назв. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17570 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Краєзнавчо-етнографічні нариси Краєзнавчо-етнографічні нариси
spellingShingle	Краєзнавчо-етнографічні нариси Краєзнавчо-етнографічні нариси Перегуда, В. Сеньківка: історія села та походження назви
format	Article
author	Перегуда, В.
author_facet	Перегуда, В.
author_sort	Перегуда, В.
title	Сеньківка: історія села та походження назви
title_short	Сеньківка: історія села та походження назви
title_full	Сеньківка: історія села та походження назви
title_fullStr	Сеньківка: історія села та походження назви
title_full_unstemmed	Сеньківка: історія села та походження назви
title_sort	сеньківка: історія села та походження назви
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2008
topic_facet	Краєзнавчо-етнографічні нариси
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17570
citation_txt	Сеньківка: історія села та походження назви / В. Перегуда // Відлуння віків. — 2008. — № 2(10). — С. 60-65. — Бібліогр.: 15 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT peregudav senʹkívkaístoríâselatapohodžennânazvi
first_indexed	2025-07-02T18:44:55Z
last_indexed	2025-07-02T18:44:55Z
_version_	1836561880246648832
fulltext	60 КРАЄЗНАВЧО!ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ КРАЄЗНАВЧО!ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ Виникнення назви села Сеньківка Бо� риспільського району в етимо� логічному комплексі вивчення назв населених пунктів Перегуди, Велика Ста� риця, Дударків несе багато цікавого. Так, наприклад, прізвище Синько ми зустрічає� мо у другому договорі князя Ігоря з греками ще у 912 році, а герб “Долмат–Долмат” з давніх часів використовував шляхетський рід Сенько, польське Senko, білоруське Сянько. Історія цієї назви ще і досі зали� шається малодослідженою. У топонімах, гідронімах, прізвищах тощо простежується чіткий взаємозв’язок білоруського Слуцька і київського Слукова, що, вірогідно, пов’я� зано з родиною литовських князів Олелько� вичів та їхнього вимушеного переселення з Києва до Слуцька. Відповідно до цього було виявлено, що шляхетні роди Перегуд і Сеньків однаково часто зустрічаються і у Києві, і у Слуцьку. Дослівно Сеньківка поз� начає “місто Синька” або “місто, яке засну� вав Синько”, бо “ков” у назвах багатьох давніх міст і сіл вказує саме на ознаку ремісничого центру. “Ков” походить від слова “кувати, виковувати” тощо, відомо, що сама постать коваля вважалася у давні часі найважливішою. Ковалів сприймали СЕНЬКІВКА: СЕНЬКІВКА: ІСТОРІЯ СЕЛА ТА ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИІСТОРІЯ СЕЛА ТА ПОХОДЖЕННЯ НАЗВИ Вадим Перегуда Історія села Сеньківка сягає часів виникнення жовтоEблакитної символіки нашої держави та символу — Тризуба. На жаль, глибина віків, як і дрімучі дубові гаї цього краю, відгороджують ту велику історичну правду від сучасної людини. А може, сама природа так охороняє себе від невігласів сучасності — не відкриває їм секретів минулоE го, бо вони того не варті… синами Сварожими, тими, хто був найближче до рідних богів. У своїй відомій праці “Утвердження християнства на Русі” Михайло Брайчевсь� кий назву столиці України ви� водить від імені легендарного її засновника князя Кия, що етимологічно також пов’язано з терміном “кувати” (слово “кий” у давньоруській мові оз� начало “молот”). У візантійсь� ких текстах Кий виступає під іменем Кувер. На переконливо аргументовану думку мовоз� навців, слов’янське ім’я Кий в архетипі звучало як “Кув” [3]. У цьому аспекті назва Київ дослівно може позначати “ве� лике місто ремісників” і є подібним до таких давніх утво� рень, як Ковно (стара назва Вільнюса), Ко� вежичи під м. Слуцьк, Ковечичи під м.Чер� нігів тощо. Хто ж той легендарний Синько, що міг заснувати Сеньківку у такі давні часи, що пам’ять людська майже нічого не зберегла для наступних поколінь? Назву селища, яку ще ототожнюють із синім кольором, одним із старовинних та державних кольорів Ук� раїни, відомий дослідник української міфо� логії Валерій Войнович пояснює так: “Синій — колір небесного простору і моря. У ньому — таїна пізнання світу. Символізує чесність, доброту, славу, вірність. Разом із тим викликає почуття холоду та нагадує про тінь. Синій колір символізує також блискав� ку, яка порівнюється із синіми вогниками, що перебігають по червоних жаринах дого� ряючого вогнища” [9]. У “Слові о полку Іго� ревім” є вислів “тріпотять сині блискавиці”. У своїй великій монографії “Українська Міфологія” Валерій Войтович із синім кольо� ром пов’язує такі язичницькі імена: Синець, Синиця, Синька (Синько), Синявка та ін. Довго вважалося, що синій колір не вико� ристовувався чи використовувався досить обмежено у стародавні часи. Виявилося, це зовсім не так, підказку знайшли у неочіку� ваній галузі — народній медицині [14]. Ро� били синю фарбу з кореня дев’ясилу високо� го — ця рослина з давніх часів була однією з найшанованіших та найпопулярніших рос� лин України. Поширена народна назва дев’ясилу — “Ом Ману Бадра” або Оман — відома прадавня індо�європейська мантра часів Трипільської культури. Інші народні назви цієї ж рослини — Око Христове, Око Лади, Старий Хліб тощо красномовно гово� рять самі за себе [15]. Глибокий аналіз наз� ви села Сеньківка доводить, що ця назва пов’язана з язичницькими культами вша� нування богів Лади і Перуна. Археологічні пам’ятки, знайдені безпо� середньо у самому селищі та на його околи� цях, розповідають про дуже давню і бурхли� ву історію цієї місцевості. Великий курган� ний могильник підтверджує існування у цій місцевості потужного древнього культурно� ремісничого центра, що у якійсь мірі відпо� відає та перегукується із загальною назвою цих місць — Велика Стариця [10]. Відомо, що вздовж річок Трубіж і Остер проходив давній “Змійовий вал”, частини якого збе� реглися і донині. Сьогодні, згідно з тверд� женням відомого краєзнавця і дослідника цієї місцини Володимира Гузія, старо� давній вал чітко простежується до Русано� ва, а далі, через Бориспіль — Воронків йде у напрямку Києва. Між древніми містами Го� голів і Бориспіль проходив давній шлях, с. Сеньківка знаходиться прямо на цьому шляху. В описі села Перегуд, що межують із Сеньківкою, ще на початку ХХ століття місцевий краєзнавець і старожил М. Під� грушний наводить цікаву народну назву од� ного з кутків села — “Пригородок”. Це ще раз підтверджує думку про те, що історична Сеньківка могла існувати задовго до першої фіксації назви цього селища в історичних документах. На думку Володимира Гузія, у КРАЄЗНАВЧО!ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ 61 Перегудах і Сеньківці могли мешкати за� хисники давнього “Змієвого валу”, що та� кож контролювали давній шлях від Борис� поля до Оглава (Гоголів) і далі, який прохо� див до самого селища Княжичі. Безумовно, Княжичи, Бориспіль, Воронків, Русанів, Оглав, Велика Стариця тощо — прадавні міста і містечка, що були тісно пов’язані з долею багатьох київських князів. На жаль, ще й сьогодні ми дуже мало усвідомлюємо глибину історії та важливість цих місць. Знаходячись на кордоні з так званим “Ди� ким полем”, всі ці міста неодноразово руй� нувалися і так і не змогли досягти свого роз� витку, на відміну від численних княжих містечок на правому березі Дніпра. Велика кількість давніх міст, давні шляхи і залиш� ки могутніх валів на лівому березі Дніпра свідчать лише про те, що ще до ІХ–Х століть і появи завойовників�печенігів ці райони були дуже густо заселені. Можливо, саме тут знаходився і територіальний центр племінного об’єднання сіверян. Що нам відомо про них сьогодні? Лише скупі дані про об’єднання останніх з племенем полян та численні легенди про місцевого князя Со� лов’я, що стояв в опозиції до київської кня� жої влади. Слушним буде відмітити, що більша частина населення цих місць після початку набігів печенігів, а, можливо, й раніше — з часів розквіту Хазарського кага� нату — змушена була переселитися на пра� вий, більш спокійний та захищений берег Дніпра. Правий берег Дніпра, як відомо, стоїть на горах, що створює кращі умови для захисту поселення. Але все це не вик� лючає думки, що задовго до появи небезпе� ки зі степу, центр Русі міг виникнути і фор� муватися на лівому березі Дніпра. На ко� ристь цієї версії говорить не ли� ше те, що лівий беріг дійсно краще пристосований до жит� тя: велика кількість озер, рівнинна місцевість, великі ліси, частина яких збереглася і до сьогодні, а й наявність біль� шої кількості давніх поселень. Потребу оселятися на горах могла викликати лише необ� хідність захиститися, яка і ви� никла у часи великого пересе� лення народів. Лівий берег і історія загадкових сіверян ще зовсім не досліджені, у май� бутньому на нас ще чекають наукові сенсації та відкриття з так званої “Великої Стариці”. Всім відома легенда про Кия — перевізника через Дніпро. У такому разі, він дійсно міг очоли� ти “перевіз”, фактично бути рятівником ба� гатьох мешканців лівого берега Дніпра у ча� си, коли виникла небезпека. Легенда про величезне озеро, де плавали варязькі ко� раблі, ставить перед майбутніми пошуков� цями багато запитань. Велика кількість боліт і солончаків поблизу Сеньківки — чи не є красномовним доказом існування того озера�моря? Якщо і було те озеро�море, то чи не сполучалося воно із Дніпром, та чи не могла Велика Стариця або Сеньківка знахо� дитися на березі того моря і мати власні ко� рабельні причали? Чи не підходили до тих причалів варязькі кораблі Аскольда чи Рю� рика перед тим, як іти по озеру до Дніпра і Києва ? Все це можна було б вважати фан� тазіями закоханих у свою малу батьківщи� ну краєзнавців. Але… великі поклади торфу та розташування села у природній западині дозволяють припускати можливість існу� вання в минулому у цій місцевості такого озера. Слід нагадати ще й про загадковий острів Кучаків, що згадується поблизу Сеньківки. Цілком ймовірно, що у ХVІ столітті води у цій місцевості було значно більше, ніж спостерігаємо сьогодні [10]. У документах стосовно будівництва Біло� церківського замку 1552 р. згадується тата� рин Сенька Романович, у якого “за шість коп. грошей найняли два вози по одному ко� ню з Вільни до Києва” [16]. Вихідці з татар, шляхетний рід Сенкевичів, що фіксуються серед легітимованої шляхти Київської гу� бернії, належали до герба “Сенюта” [17]. Це викликає припущення про можливість зас� нування Сеньківки вже після зруйнування 62 КРАЄЗНАВЧО!ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ Києва татаро�монгольською ордою під про� водом Батия у 1240 році. Чи має відношен� ня відомий польський письменник Генрік Сенкевич до роду Сенкевичів з Київського воєводства, на жаль, ніким досі не досліджувалося, але відомо, що нобелівсь� кий лауреат з літератури мав у своїй генеа� логії монголоїдних предків. Поблизу Сеньківки є місце, де на давньо� му городищі знаходять велику кількість кам’яних голок. Ця територія і досі вва� жається сакральною, еніологи дійшли вис� новку про існування тут однієї з найпо� тужніших геоенергетичних зон Київщини. Водночас, загальновідомою є знахідка риту� альної сокири із зображенням вовків, яке на� водиться практично у кожній книзі з пра� давньої історії та міфології України. Знайш� ли цю сокиру неподалік від сучасної Сеньківки, добуваючи торф у районі села Ду� дарків. Цікаво, що саме тут знаходиться не� великий, але дуже давній хутір з дивовиж� ною назвою — Вовчий Ріг. Один із моїх ста� рих знайомих якось запитав: “І де ви бачили у вовків роги?”. Виявляється, були, але вов� ки були не справжні, а міфологічні, подібні до таких загадкових істот, як “грифони” або “кло”. З міфології відомо про поклоніння вовкам древніх слов’ян. У давньоруській би� лині є відомий персонаж — Вольга Волхв, який, перекидаючись на хижого звіра, годує свою дружину. Найулюбленішим персона� жем української міфології є вовкулака або перевертень. “Вовкулаки тікають до лісу й там живуть, як звірі.” Згадка про переверт� ництво є у “Слові о полку Ігоревім”: “Упав на бистрого коня і скочив з нього сірим вовком” або “Великому Хорсові вовком путь пе� ребігав” [9]. Красномовні свідчення про яск� раві полювання на цього звіра відомі ще від князівських часів. І хоча ні Л.Похілевич, ні сучасна історія назв і сіл Бо� риспільського району про цей хутір практично не згадують, сама назва повертає нас до тих давніх часів, коли у слов’ян існували культи поклоніння вовку. Було це дуже давно, ще до впровадження християнства, мабуть, у ті часи, коли різні тва� рини чи птахи ставали тотема� ми окремого роду або навіть племені. Наприклад, про тоте� ми сокола, тура�бика або со� лов’я на Київщині відомо дос� татньо. А тотем вовка і досі за� лишається великою таємницею. На самому хуторі, під час етнографічної розвідки, знай� дено стародавню кераміку, цінні зразки цег� ли ХVІІІ–ХІХ ст. з клеймами. Відомо, що Сеньківка, як і Перегуди, відноситься до дуже давніх кельтських назв. На думку видатних науковців Костян� тина Тищенка та Віталія Скляренка, назви Сеньківка і Перегуди мають дуже давнє кельтське походження [1]. Цікаво, що у літописному тексті русько� грецького договору зустрічаємо поруч імена князівських бояр і послів — Синько і Гуда. Доречно було б припустити, що історія цих сіл починається ще за дохристиянської до� би — часу появи на Русі перших варягів з дружини Олега Віщого. Ім’я Синько відно� ситься до прадавніх язичницьких часів, і, як вважають деякі дослідники, походить від імені одного з легендарних братів Рюрика — Синеуса. Зменшена форма імені Синеус мо� же звучати, як Синько. “Від Синеус, очевид� но, за допомогою слов’янського суфікса ут� ворено ім’я Синько”, — пише у своїй відомій монографії “Русь і варяги” академік НАН України, доктор філологічних наук, профе� сор Віталій Григорович Скляренко [1]. Мо� же, один із синів Синеуса — Синько і засну� вав Сеньківку у ті давні часи? Якщо це так, було б доречним у 2011 році відмітити 1100 річницю заснування села Сеньківка, бо саме у 911 році у русько�грецькому договорі кня� зя Олега згадуються посли і представники боярства: Гуди і Синько. Святкування 1500� ліття Києва, яке офіційно відмічалося на са� мому вищому рівні, базується на припу� щенні, що саме у ті часи легендарний князь Кий заснував місто. Всі добре знають, що та дата виведена досить умовно — Київ міг бути заснованим і існував набагато раніше від офіційно прийнятої дати. Що заважає на тих самих умовах і за аналогічних методів аргу� ментації, відсвяткувати тисячолітню історію села Сеньківка? До того ж, це майже доведе� ний факт! Як вважають Віктор та Ольга Ко� цюби, “Поселення Сеньківка було названо так від імені обраного старости громади Се� мена — Сеня — Сенька, який доклав найбільше зусиль і організаторських здіб� ностей як до забудови, так і до щоденного ви� живання своїх людей” [10]. Але велика кількість скіфських курганів поблизу села говорить про те, що місцевість ця була засе� лена і у більш віддалені часи. Назва ж одного з історичних куточків хутора Перегуди — Пригородок, який межує з історичною Сеньківкою, говорить і про можливість існу� вання тут значного поселення задовго до ко� зацьких часів. Назва села Перегуди, що сьогодні май� же злилося з Сеньківкою, зустрічається у давньоруському фольклорі, а саме — давньоруській билині “Вавило і скоморо� хи”. Виходячи з тексту билини, засновник села Перегуди був “сином царя�собаки”, можливо, варяга�язичника, який правив під час відсутності представників правля� чої династії з роду Рюриків. Поруч з Пере� гудою згадується і Прекраса, дочка того ж царя�собаки. Пересвіт виступає зятем “ца� ря�собаки”. Якщо відштовхуватись від на� укових припущень, що князь Ігор був од� ружений на дочці Олега Віщого, воєводи Рюрика, то маємо цікавий висновок: Пе� ресвіт — ім’я князя Ігоря, сина Рюрика. Виходить, що Велику Старицю міг засну� вати сам Олег Віщий. Тут могли розміщу� ватися табором прийшлі варяги — дру� жинники, які потім пішли на Київ та, вбивши князя Аскольда, здобули Рюрику і собі владу. Цікаво, що Прекрасою або Пе� рекрасою, як вважають деякі дослідники (Дивися “Іменослов”), величали Ольгу Псковську у дівоцтві (дошлюбне ім’я), майбутню дружину князя Ігоря, сина Рю� рика [5]. Знайдені археологами поблизу Сеньківки досить типові варязькі фібули, схожі на здобуті у Вишгороді, резиденції княгині Ольги, дають право припустити, що Сеньківку, як і Перегуди, було заснова� но у часи до хрещення Русі язичниками — родичами та представниками адміністрації князя Рюрика. Імовірно, Сеньківку міг заснувати син великого і легендарного князя Синеуса, рідного брата Рюрика. Майбутні дослідження, маємо надію, пос� тавлять крапку у вирішенні питання цієї справжньої “білої плями” в історії Бо� риспільщини. Ймовірність існування великого княжо� го міста у районі Великої Стариці деякою мірою могло б пояснити, чому князь Борис залишився на річці Альта, де прийняв му� ченицьку смерть від підісланих вбивць. До речі, озеро і селище з назвою Літки (можли� во, на честь слов’янської богині Літо), що деякою мірою співзвучно з назвою річки Льта, де було вбито князя Бориса, знахо� диться недалеко від Сеньківки. У давні часи Сеньківка, розташовуючись серед непрохідного лісу, солончаків і боліт, була добрим місцем для схованки від різних ворогів, яких у княжого роду було дос� татньо. Стародавня назва “Кучаків ліс” і досі викликає багато запитань і цікавих по� яснень. Слід також згадати, що не дуже да� леко від Сеньківки знаходиться ще одна відома князівська резиденція — Княжичі, оповита легендами про місцевого князя сіверян Солов’я [2]. Поблизу Сеньківки є ще декілька загадкових місць, щодо яких знайдені археологами та краєзнавцями ар� тефакти говорять, що тут могли існувати ве� ликі міста та духовні центри забутої і багато у чому ще не пізнаної Давньої Русі. Назва річки Красилівка, на якій розки� нулося село Сеньківка, мабуть, є пізнішою, вона замінила більш ранню назву — Стари� ця. У нижній течії Красилівку і досі назива� ють Старицею [2]. Сама назва “Красилівка” є досить розповсюдженою і типовою, бук� вально означає “гарна місцевість”. Можли� во, назва річки якимось чином пов’язана з назвою міста Красилів та річкою Кра� силівкою, що на заході України. Там, як, до речі, і в Польщі, розповсюдженими і досить типовими є назви населених пунктів і прізвища, що є похідними від — синь, сень. Наявність та вивчення польських старовин� них шляхетських прізвищ Сеньківські, Сенкевичи, Синькевичи тощо свідчать про переміщення населення на захід і північ країни у часи великої небезпеки. Наприк� лад, предки відомого польського письмен� ника Генріка Сенкевича були нащадками монголо�татар, які служили польському ко� ролю і у недалекому минулому сповідували мусульманство. Відомі давні польські шля� хетські герби “Сенюта” і “Срженява” та ма� лоросійський герб “Троцкіє–Сенютовичи” мають досить подібні риси, але що позначає їх символіка і як вона може бути пов’язана з українським селищем Сеньківка, на жаль, 64 КРАЄЗНАВЧО!ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ КРАЄЗНАВЧО!ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ 65 ніхто не досліджував. Відомо тільки, що сот� ник Новомлинський Кирил Троцький (1722–1727) носив герб “Сенюта”, де розміщувався “щит, на якому зображено у червоному полі прапор з кавалерським хрес� том”. Чим не герб сучасного селища Сеньківка? Чи пов’язана шляхта гербу “Се� нюта” з Сеньківкою, зараз сказати важко, але той факт, що такий герб існував і його використовував козацький сотник на Чернігівщині (місто Лубни, Новомлин), що недалеко від Сеньківки, підштовхує до роз� думів [12]. Порівнюючи герби “Сенюта” і “Троцьких — Сенютовичів”, можна поміти� ти, що вони дуже подібні за зображенням і змістом. Цікавий й інший герб Троцького: “Щит: в красном поле желтая ладья. Надш� лемник: три павлиньих пера, обремененных подобною же ладьею” (герб “Лодзя”). Ціка� во, що існування цього герба співпадає з ча� сами приходу на Русь варягів Рюрика, з ім’ям рідного брата якого — Синеуса або Синька — ми і пов’язуємо походження наз� ви Сеньківка [12]. Забутий рід Сенют або Се� нютовичів можна порівняти з прадавнім і відомим у Гоголеві родом Русановичів. Во� лодимир Гузій вважає, що цей рід ведеться з часів Київської Русі [2]. Відомо, що землев� ласник Сава Русанович заснував не лише се� ло Русанів Броварського району, а і селище Русанівка — сучасний мікрорайон Києва. Дослідження шляхетського роду Сенютови� чів і Сенют — тема для майбутніх краєзнав� чих розвідок. Згідно з легендою, у 375 році готський король звелів розіп’яти антського вождя Буса або Божа, його синів і сімдесят стар� шин. Деякі дослідники вважають, що це сталося у Києві, у гирлі річки Либідь, де історична місцевість закарбувала у назві згадку про ті події — Бусове поле і гора Бу� совиця [7]. У битві антів з готами, можли� во, брали активну участь і мешканці Сеньківської та Перегудівської земель, бо були зовсім поруч. Хто ті давно забуті герої і легендарні воїни, чиї численні кургани ми можемо бачити і навколо Горобіївки, і поблизу Сеньківки? Багато води річки Красилівка витекло з тих часів. Дослід� ження тривають… Література 1. Ñêëÿðåíêî Â.Ã. Ðóñü ³ âàðÿãè: ²ñò.-åòèìîë. äîñë³äæ. — Ê.: Äîâ³ðà, 2006. — 119 ñ. 2. Ãóç³é Â.Ì. Çîëîòà î÷åðåòèíà: Áðîâàðùèíà. ²ñòîðèêî-êðàºçíàâ÷³ íàðèñè. — Áðîâàð³: Óêðà¿íñüêà ³äåÿ, 1997. — 400 ñ. 3. Áðàé÷åâñüêèé Ì.Þ. Óòâåðäæåííÿ õðèñòèÿíñòâà íà Ðóñ³. — Ê.: Íàóêîâà Äóì- êà, 1988. — 264 ñ. 4. Áîðîâñüêèé ß.ª. Ïîõîäæåííÿ Êèºâà. ²ñòîðè÷íèé íàðèñ. — Ê.: Íàóêîâà Äóì- êà, 1981. — 152 ñ. 5. Ëîçêî Ã.Ñ. ²ìåíîñëîâ: ³ìåíà ñëîâ ’ÿíñüê³ , ³ ñòîðè÷í³ òà ì³ôîëîã ³÷í³ . — Ê. : Ñâàðîã, 1998. — 178 ñ. 6. Øåðîöüêèé Ê.Â. Êè¿â. Ïóò³âíèê. Ðåïðèíòíå â³äòâîðåííÿ âèäàííÿ 1917 ðîêó. — Ê.: ÓÊÑÏ “Êîáçà”, 1994. — 380 ñ. 7. Çíîéêî Î.Ï. Ì³ôè Êè¿âñüêî¿ çåìë³ òà ïîä³ ¿ ñòàðîäàâí³ . Íàóê. -ïîïóë.ñò . , ðî çâ ³ äêè . — Ê.: Ìîëîäü, 1989. — 304 ñ. 8. Äðåâíèå ñëàâÿíå è Êèåâñêàÿ Ðóñü: Ñá. íàó÷. òðóäîâ / ÀÍ ÓÑÑÐ. Èí-ò àðõåî- ëîãèè. — Ê.: Íàóêîâà Äóìêà, 1989. — 200 ñ. 9. Âîéíîâè÷ Â.Ì. Óêðà¿íñüêà ì³ôîëîã³ÿ. — Ê.: Ëèá³äü, 2005. — 664 ñ. 10. Êîöþáà Â., Êîöþáà Î., Ì³ùåíêî Î. Ï³ä ïîêðîâîì Ñâÿòîãî Õàðëàìï³ÿ. ²ñòîðè- êî-êðàºçíàâ÷³ íàðèñè. — Áðîâàð³: Óêðà¿íñüêà ³äåÿ, 2007. — 280 ñ. 11. Ïðîöåíêî Ë.À. ² ñòîð ³ÿ Êè¿âñüêîãî Íåêðîïîëÿ. — Ê.: “Óêðáëàíêâèäàâ”, 1995. — 414 ñ. 12. Ëóêîìñêèé Â.Ê., Ìîäçàëåâñêèé Â.Ë. Ìàëîðîññèéñêèé Ãåðáîâíèê. — Ê.: “Ëèá³äü”, 1993. — 214 ñ. 13. Êîöþáà Î., Êîöþáà Â., Îâä³ºíêî Ì. Äóìà ïðî Ãîãîë³â. ²ñòîðèêî-êðàºçíàâ÷èé íàðèñ ïðî ñ. Ãîãîë³â Áðîâàðñüêîãî ðàéîíó íà Êè¿âùèí³. — Áðîâàðè: Óê- ðà¿íñüêà ³äåÿ, 2004. — 448 ñ . 14. Áîëòàðîâè÷ Ç.ª. Íàðîäíà ìåäèöèíà óêðà¿íö³â. — Ê.: Íàóêîâà Äóìêà, 1990. — 267 ñ . 15. Ñìèê Ã.Ê. Êîðèñí³ òà ð³äê³ñí³ ðîñëèíè Óêðà¿íè — Ê., 1991. — 282 ñ.

Сеньківка: історія села та походження назви

Institution

Ähnliche Einträge