Вербівське Лебедине озеро
Gespeichert in:
| Datum: | 2009 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2009
|
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17589 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Вербівське Лебедине озеро / Н. Лавріненко // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 12-13. — Бібліогр.: 7 назв. — укp. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-17589 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-175892011-03-05T12:02:37Z Вербівське Лебедине озеро Лавріненко, Н. Червона книга 2009 Article Вербівське Лебедине озеро / Н. Лавріненко // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 12-13. — Бібліогр.: 7 назв. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17589 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Червона книга Червона книга |
| spellingShingle |
Червона книга Червона книга Лавріненко, Н. Вербівське Лебедине озеро |
| format |
Article |
| author |
Лавріненко, Н. |
| author_facet |
Лавріненко, Н. |
| author_sort |
Лавріненко, Н. |
| title |
Вербівське Лебедине озеро |
| title_short |
Вербівське Лебедине озеро |
| title_full |
Вербівське Лебедине озеро |
| title_fullStr |
Вербівське Лебедине озеро |
| title_full_unstemmed |
Вербівське Лебедине озеро |
| title_sort |
вербівське лебедине озеро |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2009 |
| topic_facet |
Червона книга |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17589 |
| citation_txt |
Вербівське Лебедине озеро / Н. Лавріненко // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 12-13. — Бібліогр.: 7 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT lavrínenkon verbívsʹkelebedineozero |
| first_indexed |
2025-07-02T18:45:42Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:45:42Z |
| _version_ |
1836561929097707520 |
| fulltext |
12
червона книга
Вербівське
Лебедине озеро
Îспівана поетами краса українських пейзажів впродовж віків
вабила творців вічного. Це й не дивно: доглянуті лани, приE
чепурені села, обдаровані людською турботою луки та озеE
ра, сяючі у променях сонячного світла бані православних храмів
дарували художнім натурам дивовижне натхнення…
Ми з товаришем об’їздили села Кам’янського району Черкаської
області, оглядаючи тутешні історичні пам’ятки. Їхали ми, заздалегідь
знаючи, що потрапимо до місць‚ де бував П. І. Чайковський. ПощасE
тило нам побувати і у селі Вербівка, де часто гостював митець, і де
стоїть його погруддя. Місцеві мешканці щиро переконані, що саме у
них він написав балет “Лебедине озеро”.
Так це було чи ні, але, дійсно, до Вербівки Чайковський
приїздив майже щороку, починаючи від 1865 і до 1893 р. Гостював
він у своєї рідної сестри Олександри Іллівни, дружини власника
села — Льва Васильовича Давидова. Тут, у новому будинку родини
Давидових, Петро Ілліч працював над операми “Мазепа”, “Євгеній
Онєгін”, “Орлеанська діва”, “Черевички”, дитячим одноактним балеE
том “Лебедине озеро”, над Другою симфонією, яка ще за життя комE
позитора була названа “Українською”, циклом п’єс “Пори року” та
іншими творами [1].
Петру Іллічу це село насправді припало до душі. В одному із
листів він писав: “Вербовка мне очень нравится. Нельзя достаточE
но нарадоваться на здешнюю тишину, на чистый воздух и простоE
ту нравов”. Саме у Вербівці композитор вперше продемонстрував
родичам оперу “Євгеній Онєгін”, над якою тут і працював. У листі
від 3 серпня 1878 року з Вербівки є рядки: “Я сыграл здешним всеE
го Евгения Онегина и произвел немалый эффект” [2].
Після смерті Л. В. Давидова село перейшло до його сина,
племінника П. І. Чайковського — Дмитра Львовича Давидова. Він
володів Вербівкою аж до 1917 р.
Ці мальовничі місця надихали на творчість і відомого польськоE
го композитора, уродженця сусідньої Тимошівки, Кароля ШимаE
новського. Він неодноразово приїздив до Вербівки на селянські
фольклорні концерти, які влаштовувала власниця села Наталія ДаE
видова [3].
У 1915 р. Давидова організуE
вала у Вербівці майстерню наE
родної вишивки. Ескізи для цієї
майстерні робив сам Казимир
Малевич, що декілька років жив
і працював у селі. Тут під його
керівництвом сформувалася
нова художня школа — супремаE
тисти. 1917 р. у Москві, на висE
тавці сучасного декоративного
мистецтва, експонувалися 400
зразків вишивок, що виконали
вербівські майстрині [4].
Що ж зосталося у Вербівці
від тієї пори? Чи збереглося
місцеве Лебедине озеро, яке
Назар Лавріненко
червона книга
13
надихнуло композитора на однойменний твір?
Нам розповіли, що озеро колись було дуже гарE
ним, і на нього дійсно щороку прилітали лебеді.
Але сьогодні від нього лишилися лише заболочеE
на місцина та яр, що тягнеться вздовж невеликої
річки. Що ж тут трапилося, які вітри та буревії
пронеслися над тихим квітучим селом? Адже це
місце заслуговує на гідне піклування й збереженE
ня для нащадків тієї атмосфери, що так надихала
П. І. Чайковського.
Місцева жителька Ганна Іванівна Солом’яна,
1921 р. н., про Лебедине озеро розповіла таке: “Та
тоді зими були великими. 1933 року як розтав
сніг та як пішла вода, містки геть поламало, та й у
нас містка поваляло й геть забрало. Ну, а ставище
зробилося пустим. Воно висохло, а по краях, воE
но (озеро) довге, його й звідси видно, там рогіз
ріс. І люди там, коли висохло, стали там пасти, в
кого кози, корівка потроху лишилася, і там виE
найшли, викопали коріння з рогозу. Воно таке
товсте, як оце в мене худа рука.
І ці люди, що оце пасли, збіглися копати, а воE
но зверху висохло, а внизу болото. А ми всі даE
вай копати, видовбали його геть… І це ж мати моя
прийшла, і це ж я, і дітлахи копають, хто собі
скільки вспіне. Вирили, додому, і це ж мати переE
мива його, оті корінці усі. Потім у піч суне, на
піч — воно висихає. Тоді розрізає таку плівочку, а
воно там борошно таке біле, як ото у вас сорочка,
білеEбіле, як ото сніг… (сльоза побігла щокою баE
бусі). Нічим воно не одгониться, таке воно хароE
ше, й мати ото трошки натовкли такогоEсякого
зерна та вмішали трошки борошна та того та такі
чуреки пекли. Отаке, і тоже тяглось воно отаке, і
їли, ой… Не дай Боже!!!” [5]. З того часу озеро не
відновлювали, не до того було.
Цінною пам’яткою старовини у Вербівці є
будівля парафіяльної церкви. Стоїть та дерев’яна
споруда у центрі села, обдерта, без дзвіниці, без
бань, крита руберойдом, який тече в усіх стиках.
І церква ця діюча, хоча все її вбоге “убранство”
складається з кількох вишитих українських рушE
ників та ікон.
На цьому місці храми ставили здавна. Відомо,
що у 1768 р. на Вербівську церкву Різдва БогороE
диці гайдамаки пожертвували ризи. Є також
відомості, що у 1794 та 1857 рр. її перебудовуваE
ли: востаннє — коштом тодішньої власниці села
Олени Стааль. У церкві збереглося поховання
дочки Олени Стааль — Єфросинії.
За розмірами споруда була віднесена до 5 клаE
су, що було рідкістю серед сільських дерев’яних
храмів, адже більшість із них підпадала під найE
нижчий 7Eй клас [6]. У 1911 церкву оновили восE
таннє, а 1935 прихід було закрито. У 1941 р. богосE
лужіння поновились, але 1946 храм вчергове закE
рили та ще й спотворили, зруйнувавши дзвіницю
та бані. “Коли наказали розібрати церкву, то один
чоловік (він був то головою сільради, то колгоспу,
я ще його пам’ятаю) знайшов, як її врятувати. Він
запропонував бані зняти (“щоб не гавкали”), а
решту споруди використовувати як зерносховиE
ще”, — пригадує церковна староста О. І. Руденко.
1973 р. рішенням облвиконкому будівлю було
взято на облік як пам’ятку місцевого значення [7].
Це рішення врятувало її від остаточного знищенE
ня. До 1989 р. храм використовували як колгоспE
не зерносховище, а потім передали місцевій паE
рафіяльній громаді.
Для відновлення колись ошатного храму cил
прихожан виявилося недосить. З великими трудE
нощами вдалося поновити покриття даху. “Ото як
зібралися ми гуртом та вимели рештки зерна,
позмивали пил та позносили домашні ікони,
рушники, із сусідньої Лузанівки став приїздити
батюшка”, — розповіла місцева жителька М. Ф.
Бондаренко. Щорічно селяни збирають кошти на
латання та оновлення благенького накриття
понівеченого храму. Більшого громада зробити
не в змозі, і допомоги поки чекати нема від кого.
Колись письмову обіцянку допомогти давав
навіть В. А. Ющенко, однак і досі у держави не
знаходиться на це коштів…
За нашої мовчазної згоди в Україні постійно
руйнуються сотні унікальних історикоEархітекE
турних пам’яток. Руйнується і стара церква у коE
зацькій Вербівці на Черкащині. Якщо не можемо
захистити й зберегти всю нашу культурну спадE
щину, усе те, що залишили нам діди й прадіди,
спробуймо почати з малого — врятуймо староE
винний парафіяльний храм у мальовничому селі,
що пам’ятає великого Чайковського. У селі, де
з’явилося, аби пізніше завоювати світ, його
геніальне “Лебедине озеро”.
1. Стежками Черкащини — місто Кам'янка. http://prostir.museum/tourists/ua/mustseesdetails?id=49; Тут дух по�
езії і музики витає... http://svitlytsia.crimea.ua/index.php?artID=4473§ion=article.
2. Особистий архів автора. Довідка видана Кам'янським літературно�меморіальним музеєм за № 124 від 7 ве�
ресня 2000 р.
3. Чи можна вважати Кароля Шимановського також українським композитором? http://fanej.net/?p=117
4. Кара�Васильєва Т., Чорноморець А. Українська вишивка. — К. : Либідь, 2002. — 160 с.: іл. — С.47.
5. Особистий архів автора. Аудіозаписи cвідчень Голодомору 1932–33 рр., с. Вербівка. Солом’яна Ганна Ва�
силівна. 1921 р. н., запис від 14.06.2008 р.
6. Похилевич Л. Сказание о населённых местностях Киевской губернии. — К., 1864. — С. 705–706.
7. Особистий архів автора. Довідка Управління містобудування та архітектури за № 134 від 14.07.2000.
|