Павло Чубинський в історії української антропології

Першим серед українських вчених, хто усвідомив нерозривний зв’язок історії, етнології та антропології, був Павло Чубинський (1839–1884) — визначний вчений-народознавець і громадський діяч, один із засновників київської "Громади", яка вела велику просвітницьку роботу, спрямовану на відродже...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Сегеда, С.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2009
Теми:	Краєзнавчо-етнографічні нариси
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17598
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Павло Чубинський в історії української антропології / С. Сегеда // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 55-57. — Бібліогр.: 10 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-17598
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-175982011-03-05T12:03:08Z Павло Чубинський в історії української антропології Сегеда, С. Краєзнавчо-етнографічні нариси Першим серед українських вчених, хто усвідомив нерозривний зв’язок історії, етнології та антропології, був Павло Чубинський (1839–1884) — визначний вчений-народознавець і громадський діяч, один із засновників київської "Громади", яка вела велику просвітницьку роботу, спрямовану на відродження українства. 2009 Article Павло Чубинський в історії української антропології / С. Сегеда // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 55-57. — Бібліогр.: 10 назв. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17598 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Краєзнавчо-етнографічні нариси Краєзнавчо-етнографічні нариси
spellingShingle	Краєзнавчо-етнографічні нариси Краєзнавчо-етнографічні нариси Сегеда, С. Павло Чубинський в історії української антропології
description	Першим серед українських вчених, хто усвідомив нерозривний зв’язок історії, етнології та антропології, був Павло Чубинський (1839–1884) — визначний вчений-народознавець і громадський діяч, один із засновників київської "Громади", яка вела велику просвітницьку роботу, спрямовану на відродження українства.
format	Article
author	Сегеда, С.
author_facet	Сегеда, С.
author_sort	Сегеда, С.
title	Павло Чубинський в історії української антропології
title_short	Павло Чубинський в історії української антропології
title_full	Павло Чубинський в історії української антропології
title_fullStr	Павло Чубинський в історії української антропології
title_full_unstemmed	Павло Чубинський в історії української антропології
title_sort	павло чубинський в історії української антропології
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2009
topic_facet	Краєзнавчо-етнографічні нариси
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17598
citation_txt	Павло Чубинський в історії української антропології / С. Сегеда // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 55-57. — Бібліогр.: 10 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT segedas pavločubinsʹkijvístorííukraínsʹkoíantropologíí
first_indexed	2025-07-02T18:46:03Z
last_indexed	2025-07-02T18:46:03Z
_version_	1836561951725977600
fulltext	55 Ïочинаючи з шестиE десятих років ХІХ ст., на сторінках євроE пейських наукових видань і періодичної преси все частіше почав зустрічатись термін “антE ропологія”. Це був період стаE новлення нової наукової дисE ципліни, що мала на меті вивE чення людини, час активних пошуків, помилок і здобутків. Інтерес до антропології поясE нювався відкриттям кісткових решток так званої “доісторичE ної людини” (неандертальців і кроманьйонців) в місцезнаE ходженнях Німеччини та Франції і сплеском національE ної самосвідомості, який охоE пив широкі верстви європейсьE кого суспільства. Згідно з тогоE часними уявленнями, фізичні риси людей розглядались як етновизначальні характеристиE ки, й увійшли до програми і практики народознавчих доE сліджень. Першим серед українських вчених, хто усвідомив нерозE ривний зв’язок історії, етнології та антропології, був Павло ЧуE бинський (1839–1884) — визE начний вченийEнародознавець і громадський діяч, один із засE новників київської “Громади”, яка вела велику просвітницьку роботу, спрямовану на відродE ження українства. 1869 р. після повернення із заслання ЧуE бинський очолив ЕтногE рафічноEСтатистичну експеE дицію в ПівденноEРуський край (так тоді називалась Україна в офіційних документах РосійсьE кої імперії), організованої РоE сійським Географічним ТовариE ством. За відносно короткий проміжок часу (три польових сезони) експедиція зібрала веE личезні за обсягом матеріали у Київській, Волинській, ПодільE ській, Мінській, Гродненській, Люблінській, Седлецькій гуE берніях і Бессарабії, де переваE жала або компактно проживала українська людність. У 1872 р. Чубинський заснував ПівденE ноEЗахідний відділ Російського Географічного товариства і заE початкував семитомне видання “Праць етнографічноEстатисE тичної експедиції в ПівденноE Західний край”, де було узаE гальнено колосальні етногE рафічні, фольклорні, статисE тичні та демографічні матеріали. На сторінках одного з них він узагальнив матеріали антропоE логічних досліджень українців, зібрані на підставі т. зв. анкетноE го методу, який доволі широко застосовувався на початковому етапі розвитку антропології. Програма досліджень, розE роблена Чубинським з урахуE ванням досвіду європейської науки, охоплювала 18 ознак зовнішнього вигляду людини, а саме: зріст, колір шкіри, форму голови, колір волосся, форму брів, вигляд і колір очей, велиE чину рота, форму щелеп, форE му і ширину носа, ширину плеE чей, висоту і ширину грудей, довжину рук і ніг, швидкість хоE ди. Особлива увага приділяE лась зросту і пігментації волосE ся та очей [1]. Більшість ознак, які увійшли до програми Павла Чубинського, й досі широко застосовується в етнічній антроE пології. Виняток складає хіба що швидкість ходи. Наведені ознаки були вклюE чені до анкет, розісланих лікаE рям рекрутських комісій з проE ханням заповнити їх під час меE дичного огляду призовників. В такий спосіб вдалось отримати дані щодо рис зовнішності 1355 юнаків і молодих чоловіківEукE раїнців (вік більшості рекE рутів — 21 рік). За підсумками проведеного дослідження, Павло ЧубинсьE КРАЄЗНАВЧО;ЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ Павло Чубинський в історії української антропології Сергій Cегеда кий виділив три антропологічні типи, а саме: український, розE повсюджений в Середній Наддніпрянщині, поліський, поE ширений в північних регіонах України, та подільський, предсE тавлений на Поділлі. За його спостереженнями, серед предсE тавників найбільш поширеного українського типу переважав сеE редній і високий зріст, темноEруE сяве чи чорне волосся (майже 72 % обстежених осіб), сірі очі, пряE ма спинка носа (близько 70 %). Світловолосі складали близько 28 %, блакитноокі та сіроокі — трохи більше 17 %, кароокі — близько третини. Цікаво, що ці дані загалом добре узгоджуютьE ся з результатами досліджень Василя Дяченка — керівника УкE раїнської антропологічної експеE диції Інституту мистецтвознавE ства, фольклору та етнографії АН УРСР 1956–1963 рр., які грунE тувались на сучасних методичE них засадах [2]. Слід взяти до уваги, що ПавE ло Чубинський не обмежився загальною антропологічною хаE рактеристикою українського народу, намагаючись з’ясувати, які компоненти увійшли до його складу. Особливого значення вчений надавав т. зв. “східній”, або “степовій” чи “кочівницьE кій” домішці, появу якої серед українців він пов’язував із сеE редньовічними тюркомовними групами. “Проміж малоросів часто зустрічаються типи зовсім татарські. Взагалі малоруський тип не позбавлений східної домішки, — писав він. — Не каE жучи вже про кочівницькі нароE ди княжого періоду — печенігів, козарів тощо, які б могли хоча б частково осідати в краю, — тут на Україні поселилися торки, берендеї і чорні клобуки. Потім постійні набіги татарів, захопE лення жінок не могли не вплиE вати як на татарський, так і маE лоруський типи”. Аналіз наукових даних, отE риманих шляхом застосування сучасних методів фіксації антE ропологічних ознак, свідчить про те, що серед української людності Середньої НаддніпE рянщини, надто Поросся, справді спостерігається тенденE ція до сплощення обличчя і поE перечної спинки носа, а також дещо сильніший розвиток складки верхньої повіки, що свідчить про наявність незначE ної “східної”, або монголоїдної домішки [3]. За даними історичE них, археологічних та палеоE антропологічних джерел її пояE ва в цьому регіоні України пов’язана з тюркомовними кочівниками доби Київської Русі. Відомо, що в ХІІ ст. в ПоE россі існував союз Чорних КлоE буків — одного із печенізьких племінних об’єднань, яке знаE ходилось на службі у київських князів. Основним завданням цього об’єднання, куди входили також пізні алани та протоболE гари, був захист південних руE бежів Київської Русі від нападів половців, які намагались прорE ватися на Київщину так званим “бузьким степовим коридоE ром” [4]. За підрахунками відоE мого археолога Олександра Моці, в ХІІ ст. ці групи кочовиків складали приблизно п’яту частиE ну населення Поросся [5]. ПриE родно, що тривале спілкування давньоруської та асимільованої 56 краєзнавчо;етнографічні нариси Українці Середньої Наддніпрянщини та Поділля (узагальнені антропологічні портрети) Українець Правобережного Полісся (узагальнений антропологічний портрет) Українець степової зони (узагальнений антропологічний портрет) кочівницької людності, що згоE дом перейшла на осілий спосіб життя, залишили певний слід в генофонді українців Середньої Наддніпрянщини. Це ж стосується і кримських татар, які не лише воювали, а й активно спілкувались зі своїми сусідамиEкозаками. Так, на одній із сторінок Львівського літопису ХVII ст. читаємо: “В тім же року (мова йде про 1637 р. — С.С.) татаров поддалося дваE надцять тисяч королю польсьE кому і присягнули пред гетьмаE ном Конецьпольським, і указаE но їм мешканнє за Дніпром меE жи козаками” [6]. Поява носіїв “східних” рис у Дніпровському Лівобережжі швидко позначиE лась на фізичному типові місцеE вої людності. Виразні наслідки шлюбних контактів колишніх ворогів і досі простежуються поблизу селища Іркліїв (нині це Чорнобаївський район ЧерE каської області). Цікаво, що тут їх засвідчують не лише антропоE логічні ознаки, а й прізвища: Ханделій (тюркське “вдатний хан”, Хандюк (“ханський слуE га”), Кучук (“малий”), Каракаш (“чорнобривий”) і т.п. [7]. ПосеE лення кримських татар відомі не лише у Нижньому Подніпров’ї, а й на Волині (в с. Ювківці побE лизу м. Острога, де ще в ХІХ ст. була невелика мечеть); на Львівщині (в с. Наконечне, друге поблизу м. Яворова) тощо [8]. З наведеного випливає, що суто візуальні спостереження Павла Чубинського стосовно “східного” компоненту в антроE пологічному складі українців аж ніяк не розходяться з реE зультами наукових досліджень, які ґрунтуються на досконаE ліших методичних засадах. Все ж слід зауважити, що ця доE мішка на загал має незначний характер і її можна “вловити” лише за допомогою спеціальE них фахових методів шляхом порівняння з тими групами, які за будовою обличчя вважаютьE ся “еталоном” європеоїдної раE си, наприклад, вірменами [9]. Дещо інакше слід розцінюваE ти ті зауваження вченого, які стосуються південних слов’ян та румунів (молдаван). “Крім цьоE го східного елементу, в часи коE зацтва, — писав він, — повинен був мати хоча б якийсь вплив південнослов’янський й руE мунський елементи, які вливаE лись в козацьку Україну, а особливо в Запорізьку Січ” [10]. З контексту цієї ремарки можна зрозуміти, що Павло ЧубинсьE кий перебільшував роль згадаE них етнічних груп у формуванні таких південних рис зовнішE ності українців, як темний колір волосся та очей. Аналіз антропологічних даE них показує, що представники південноєвропеоїдних антроE пологічних варіантів, які у фаE ховій літературі дістали назву “неопонтійських”, населяли теE риторію України принаймні з енеолітичної доби. Це і племеE на раннього етапу розвитку трипільської культури, який даE тується принаймні IV тисяE чоліттям до н.е., це і більшість іраномовних скіфів та сарматів І тис. до н.е. — початку І тис. н.е., це і алани другої половини І тис. н.е., з якими слов’янські праукраїнські племена активно взаємодіяли на Лівобережжі. Саме їм й іншим етнічним груE пам давньої України сучасні укE раїнки завдячують оспіваним в усній народній творчості “чорE ним бровам та карим очам”. Загалом рівень антропоE логічної розвідки Павла ЧуE бинського відповідав загальE ному стану тогочасної науки про людину. Однак її окремі положення все ж витримали випробування часом. Історія відвела автору слів Гімна УкE раїни роль першопроходця в царині української антропоE логії. І він блискуче впорався з цією роллю. краєзнавчо;етнографічні нариси 57 1. Чубинский П. П. Труды этнографо�статистической экспедиции в Западно�Русский край. — СПб., 1972. — Т.7. — С. 343. 2. Дяченко В. Не тільки чорнії брови, карії очі (антропологічні типи на етнічній території українського народу) // Віче. — 1992. — №4 . — С. 122. 3. Чубинский П. П. Труды этнографо�статистической ... — С. 345. 4. Плетнева С.А. Салтово�маяцкая культура // Степи Евразии в эпоху средневековья. — М.: Наука, 1981. — С. 282. 5. Моця О. П. Населення Південно�Руських земель ХІ–ХІІІ ст. (За матеріалами некрополів). — К., 1993. — C. 130. 6. Бевзо О. А. Львівський літопис і Острозький літописець. Джерелознавче дослідження. Видання друге. — К.: Наукова думка, 1971. — C. 117. 7. Дяченко В. Д. Антропологічний склад українського народу. — К: Наукова думка, 1965. — C. 109. 8. Наулко В. И. Развитие межэтнических связей на Украине (историко�этнографический очерк). — К.: Наукова думка, 1975. — С. 51. 9. Дяченко В. Д. Антропологічний склад … — С. 72. 10. Чубинский П. П. Труды этнографо�статистической ... — С. 345.

Павло Чубинський в історії української антропології

Репозитарії

Схожі ресурси