Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2009
Автор:	Салій, О.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2009
Теми:	Знаменні дати
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17603
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя / О. Салій // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 72-76. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-17603
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-176032011-03-05T12:03:22Z Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя Салій, О. Знаменні дати 2009 Article Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя / О. Салій // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 72-76. — Бібліогр.: 13 назв. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17603 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Знаменні дати Знаменні дати
spellingShingle	Знаменні дати Знаменні дати Салій, О. Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя
format	Article
author	Салій, О.
author_facet	Салій, О.
author_sort	Салій, О.
title	Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя
title_short	Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя
title_full	Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя
title_fullStr	Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя
title_full_unstemmed	Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя
title_sort	дмитро трощинський і микола гоголь. до 200-річчя від дня народження м.в.гоголя
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2009
topic_facet	Знаменні дати
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17603
citation_txt	Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя / О. Салій // Відлуння віків. — 2009. — № 1(11). — С. 72-76. — Бібліогр.: 13 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT salíjo dmitrotroŝinsʹkijímikolagogolʹdo200ríččâvíddnânarodžennâmvgogolâ
first_indexed	2025-07-02T18:46:16Z
last_indexed	2025-07-02T18:46:16Z
_version_	1836561965383680000
fulltext	72 Âодному з листів до маE тері Марії Іванівни ГогольEЯновської Микола Гоголь, виховаE нець Ніжинської гімназії вищих наук БезбородьE ка, 10 вересня 1826 р. виявляє велику заціE кавленість щодо наE міру Дмитра ПрокоE повича ТрощинськоE го відвідати ВасилівE ку. “Що він там знайE де доброго, що йому сподобається, мені з нетерпінням хочеться знати думки великої людини, навіть про найE менші дрібниці: зробіть ласку, матусю, не проE пустіть нічого” [1]. Хто ж він, “наш благодійник”, як писала мати Миколи Гоголя, і “благодійник України”, “велика людиE на”, як його називав сам письменник? Виходець із козацької старшини ХVII ст., відомий державE ний і громадський діяч другої половини ХVIII – початку XIX ст. (26.10.1749 – 26.02.1829). Прадід Матвій, родич Івана Мазепи, був полковником на Запорозькій Січі. Після битви під Полтавою у 1709 році, звинувачений російською владою у підтримці гетьмана, помер у в’язниці. Степан Трощинський — племінник Івана Мазепи, був гаE дяцьким полковником. Дмитро Яворницький в “Історії запорозьких козаків” наводить дані про те, як Степан Трощинський приїхав до ЗапорозьE кої Січі, вручив козакам від гетьмана ікону Божої Матері “Покрова”, яку встановили у церкві. Батько Дмитра — військовий товариш. Старші брати Юхим та Андрій загинули у російськоEтуE рецькій війні 1768 — 1774 рр. Дмитро ще у диE тинстві виявив зацікавленість до знань, і дядько ЗНАМЕННІ ДАТИ Дмитро Трощинський і Микола Гоголь Олександр Салій Іван (він же отець Амфілохій, згодом — архімандрит КиE рилівського монастиря, потім — єпископ ПереясE лавський) узяв хлопчиE ну з Яресьок МиргоE родського повіту до себе. Дмитро закінчив КиєвоEМогилянську академію. Працював канцеляристом у Малоросійській коE легії у м. Глухові. КоE ли розпочалася роE сійськоEтурецька війE на, продовжував служE бу у військовій похідній канцелярії. Доводилося із зброєю в руках разом з коE закамиEкавалеристами кидаE тися в атаки. У 1773 р. одержав перший чин полкового писаря, зайE мав посаду секретаря канцелярії генеE ралEаншефа Миколи Васильовича Рєпніна (1734–1801). У 1775–1776 роках супроводжував його як надзвичайного і повноважного посла до Константинополя для укладання мирного догоE вору з Туреччиною. Потім продовжував завідуваE ти канцелярією князя М. В. Репніна вже як смоE ленського генералEгубернатора, орловського намісника, командира 30Eтисячного корпусу у Польщі, дипломата на Тешенському конгресі, коE мандуючого спостережним корпусом в Україні, Польщі. У 1783 році Д. П. Трощинський перейшов на цивільну службу. Займав державні посади: керівника дипломатичної канцелярії графа Олександра Безбородька й водночас радника Поштового департаменту. З 1793 року призначеE ний “вести особисто її Імператорської Величності справи” (Катерини II — О.С.). До 2001річчя від дня народження Миколи Гоголя 73 Пізніше — президент ГоловE ного поштового управління, член Неодмінної ради. Він — авE тор маніфесту про воцаріння Олександра І та інших важлиE вих актів першого періоду діяльності цього імператора. Один з актів — про надання сеE лянам волі від кріпацтва — Олександр І пообіцяв оприлюдE нити, але потім відклав, не наE важився. З 1802 р. — Міністр ДепартаE менту наділів. У 1814–1817 рр. — Міністр юстиції [2]. Дмитро Прокопович творив закони і все життя стояв на сторожі спраE ведливості, за що його навіть називали “бичем справедлиE вості”. А ще постійно турбувавE ся про Україну, любив її історію, культуру і був “свого роду центром для шанувальE ників малоросійської старовиE ни”, — за образним висловом фольклориста, академіка ПеE тербурзької Академії наук Олександра Пипіна. Не випадE ково саме йому етнограф МиE кола Цертелєв присвятив книгу “Опыт собрания старинных маE лороссийских песней”, опубE ліковану у Петербурзі 1819 р. І закони пропонував приймати, враховуючи традиції, звичаї кожного народу, що проживає у Російській державі. Щоліта жив у придбаному маєтку у с. Кибинці МиргоE родського повіту на ПолтавE щині, частково — у с. Яреськах, де народився. У 1807–1811 рр., в період тимчасового звільнення від служби, — часом у Кибинцях або у Кагарлику на Київщині, де теж мав маєток з 1795 р. У Кагарлику розпочав будівництE во палацовоEпаркового ансаE мблю. Адже рід Трощинських (Трощин) пішов саме з цих надE росянських місць. Його вихідці ще у ХVII ст. мешкали на землях Білоцерківського староства. Виплекав господар ще й таку мету, щоб створити у Кагарлику осередок культури, подібний до кибинецького, котрий назиE вали “Українськими Афінами”. Д. П. Трощинський дбав про освіту, здоров’я, побут людей, всіляко підтримував пропозиції, проекти щодо розширення наE родних шкіл, збільшення посад фельдшерів, удосконалення заE собів поштового зв’язку, прокE ладання нових шляхів та надійне утримання діючих. ЩоE року забезпечував власним коштом навчання не менше деE сяти хлопців у Полтавському буE динку виховання бідних двоE рянських дітей, яким опікувався відомий письменник і гроE мадський діяч Іван КотляревсьE кий. Підтримував також юнаків, котрі виявляли бажання і мали здібності до навчання у ПетерE бурзькому кадетському корпусі. Ці й інші яскраві факти з житE тя, діяльності Дмитра ПрокопоE вича, близьких йому людей заE пам’яталися Миколі Гоголю. У дитинстві проживав разом з батьками у Василівці, неподалік від Яресьок. Мати Марія Іванівна (1791–1868), у дівоцтві Косяровська, була племінниE цею Ганни Матвіївни, дружини Дмитрового рідного брата Андрія. Батько Василь Панасович ГогольEЯновський (1777–1825) управляв маєтками Д. П. ТроE щинського у Кибинцях та КаE гарлику. Дмитро Прокопович, упевнившись у його старанні, ще з більшою пошаною ставивE ся до цієї родини: виділив навіть флігель у кибинецькому маєтку, де ГоголіEЯновські знаменні дати В. Боровиковський. Портрет Д. П. Трощинського. 1819. Національний художній музей України здебільшого й проживали. МаE ючи у постійному розпорядE женні екіпаж, нерідко їздили господарювати у Кагарлик. Велику увагу приділяли наE лежному вихованню дітей — Нікоші (Миколи), Ганни, Лізи, Марії, Ольги, зацікавлюючи їх розповідями про бувальщину, спільним задушевним співом. Пробуджували любов до чиE тання — у бібліотеці Д. П. ТроE щинського налічувалося понад 12 тисяч книг. Найбільше ж — у розділі “Словесність”, де лише перелік займав 110 сторінок [3]. На полицях бібліотеки — книги із богослов’я, філософії, права, історії, математики, фізики, військової справи, приE родознавства, медицини, мисE тецтва, мовознавства, усної наE родної творчості, побуту, наE родних ремесел. Крім друковаE ної літератури, немало виписок із літописів, неопублікованих творів відомих і невідомих авE торів, альбоми, листи, архівні матеріали, інші документи. Микола Гоголь розкошував серед цього царства книг. ВелиE ка кількість прочитаної літераE тури не могла не розширити світогляду юнака і не надихнути його на творчість. А ще, коли траплялося, любив слухати споE гади умудреного знаннями і досвідом, вельми шанованого і гаряче обожнюваного родича. Особливе враження справляли розповіді про 1812 рік. Тоді Дмитро Прокопович як предвоE дитель дворян Полтавщини раE зом з письменниками — своїм секретарем Василем Капністом та Іваном Котляревським — поE чали відроджувати козацькі полки, які практично зникли після ліквідації Запорозької Січі у 1775 р. Першим організували козацький кінний полк у с. ГоE рошині (тепер Горошине СеE менівського району) на березі р. Сули та її притоки р. Борис. Згодом було сформовано ще п’ять козацьких полків та наE родне ополчення для протистоE яння наполеонівським війсьE кам. Тільки в полках налічуваE лося понад 11 тисяч козаків, які разом з ополченням прикриваE ли від ворога північні кордони України. Взяли участь у визвоE ленні південної Білорусі, закорE донному поході до Парижа. Протягом усього цього часу Дмитро Трощинський вів переE писку безпосередньо з генеE ралEфельдмаршалом МихайE лом Кутузовим, з яким приятеE лював багато літ. Все це збуджувало уяву, хвилювало юного Гоголя. Найбільше йому припали до душі устрій життя, звичаї, поE ведінка представників козацьE ких родин. Все зібране, вивчене згодом яскраво постало на сторінках повістей з українсьE кою тематикою, що увійшли до збірок “Вечори на хуторі біля Диканьки” та “Миргород”, які швидко набули популярності серед читачів. “Козацтво для Гоголя, — відзначав академік, лауреат Державних премій СРСР МиE хайло Храпченко у книзі “МиE кола Гоголь”, — це та сила, яка відіграла найважливішу роль у захисті російської землі від зовнішніх ворогів” [4]. Роль козацтва Микола Гоголь блискуче висвітлив у повісті “ТаE рас Бульба”. Козаки у повісті — люди хоробрі, широкого розмаE ху душі. Для них немає нічого вищого, ніж інтереси народу, вірність Вітчизні, незалежність. Рішучість, сміливість, шляE хетність помислів, вірність друE зям навіть у найтяжчі години, нехтування смертю заради спраE ведливості — саме такі риси вияE вилися і в діях сучасників МикоE ли Гоголя — декабристів, декого з яких він знав особисто: Матвія, Сергія, Іполита — синів Івана Матвійовича МуравйоваEАпосE тола (1770–1851), просвітителя, перекладача, дипломата, акаE деміка Російської Академії наук, нащадка останнього виборного гетьмана Лівобережної України Данила Апостола. Знав Микола Гоголь і Михайла БестужеваE Рюміна — підпоручика, члена Південного товариства, ресE 74 знаменні дати Хата Гоголів у Василівці. Акварель М. В. Гоголя Портрет М. Гоголя. Автолітографія О. Венеціанова. 1834 публіканця, одного з керівників (як і Сергій МуравйовEАпостол) Васильківської управи та повсE тання Чернігівського полку. Декабристи нерідко бували не тільки у Великій Обухівці, ХоE мутці теперішнього МиргородE ського району, а й у Кибинцях. Деякі історики, серед них і генеE рал О. МихайловськийEДаниE левський, висловлюють думку, що діячі Південного товариства використовували будинок Д. П. Трощинського як місце зустE річей. Про одну з них пригадує С. СкалонEКапніст. 26 жовтня 1825 р. всі вони приїхали до КиE бинців з нагоди дня народженE ня 76Eрічного Дмитра ТроE щинського. Саме тут, дізнавE шись про смерть Олександра І, негайно виїхали до Василькова, де дислокувався Чернігівський полк. Як відомо, 29 грудня 1825 р. – 3 січня 1826 р. відбулоE ся повстання Чернігівського полку, у якому найактивнішу участь взяли Сергій МуравйовE Апостол та Михайло БестужевE Рюмін [5]. З пори світлого, ще не збенE теженого неправдою дитинства, Нікоша прилучився у Кибинцях, окрім книг та розповідей, до заE хоплюючого виду мистецтва — театрального. Василь ГогольE Яновський був знаний як шануE вальник художньої літератури, сценічного мистецтва, писав вірші, комедії, зокрема “СобаE каEвівця”, “Простак, або хитE рощі жінки, перехитрені солдаE том”, що їх ставили на сцені доE машнього театру Дмитра ТроE щинського. І сам, і дружина Марія Іванівна залюбки виконуE вали ролі у постановках п’єс. Акторські здібності виявили й Надія Дмитрівна — дочка волоE даря кибинецького маєтку, Ольга Дмитрівна — дружина Андрія, племінника Дмитра Прокоповича, сусід — письменE ник Василь Капніст, його доньE ки. У спектаклях брали участь і сільські аматори сцени, співаки, танцюристи. За пропозицією Дмитра Трощинського, Василь Панасович як режисер ставив п’єси зарубіжних і вітчизняних авторів: Вольтера, Готгольда Лессінга, Мольєра, Василя Капніста (“Ябеда”), Фонвізіна (“Недоросток”). До Кибинців приїздили арE тисти Полтавського вільного теE атру, в репертуарі якого були п’єси “НаталкаEПолтавка”, “МоE скальEчарівник” Івана КотляE ревського. У ролі Макогоненка виступав тоді молодий МихайE ло Щепкін — основоположник реалізму в сценічному мисE тецтві, реформатор українсьE ких і російських театрів [6]. У неділю й свята виступав місцевий музичний оркестр, який виконував твори зарубіжE них, російських композиторів, народні мелодії. Нікоша брав участь у постаE новках, з великим сумлінням виE конуючи довірені ролі. Ще більE шу захопленість сценічним дійством він відчув у період, коE ли навчався у Ніжинській гімназії вищих наук Безбородька. До речі, і про навчання талановитоE го юнака в цьому відомому виE щому навчальному закладі подE бав Дмитро Трощинський (зокE рема, про звільнення від плати за навчання, яка на той час була високою — 1200 рублів на рік). З роками молодий Гоголь поE чинає глибоко замислюватись, чим і як він послужить своїй Вітчизні. У листі до одного із своїх родичів П. П. КосяровськоE го (жовтень, 1827 р.) Микола ГоE голь писав про “незгасний заE пал” “зробити життя своє потрібE ним для блага держави”, ознаE чити життя “одним благодіянE ням, одною користю вітчизні”. “Я розмірковував подумки, — писав він, — всі стани, всі посади в дерE жаві й зупинився на одному. На юстиції. Я бачив, що тут роботи буде більше всього, що тут тільE ки я можу бути благодіянням, тут тільки буду справді корисним для людства. Неправосуддя, найбільше у світі нещастя, більE ше всього розривало моє серE це” [7]. А хто з близьких займавE ся юстицією? — Дмитро ПрокопоE вич! Отож правий був дослідник життя і творчості геніального письменника Пантелеймон КуE ліш, коли дійшов висновку, що Д. П. Трощинський мав вплив на Миколу Гоголя, “на його поняття і почуття”, був для нього авториE тетом, діячем, людиною, яку беE реш як взірець у житті [8]. Рішення здібного родича присвятити себе служінню дерE жаві зворушило Дмитра ПрокоE повича. Коли Микола виїздив до Петербурга (приїхав у місто напE рикінці 1828 року), Трощинський написав рекомендованого листа до свого доброго приятеля ЛоE гіна ГоленищеваEКутузова з проE ханням, щоб той прийняв хлопE ця, потурбувався про влаштуE вання на державну службу [9]. Випускникові гімназії, не маE ючи ані досвіду, ані навичок, нелегко було на початку облашE товуватися в Петербурзі. Навіть у департаменті, що його свого часу очолював Д. П. ТрощинсьE кий, Микола Гоголь працював недовго, усвідомивши дріб’язE ковість змісту ділових паперів, які готували нижчого рангу чиE новники. знаменні дати 75 М. Гоголь. Малюнок К. Мазера. 1840 У цей час Гоголю поталанило познайомитися з видатними письменниками — ОлександE ром Пушкіним, Василем ЖуE ковським. Розпочався інший напрям його життя: своїм змістом літературна діяльність відповідала духу, ідеям, що визрівали, утверджувалися у свідомості протягом незабутніх дитячих і юнацьких літ. На щастя юнака, у ПетерE бурзі подовгу бував племінник Д.П.Трощинського Андрій АндE рійович. Він з охотою допомаE гав Миколі матеріально і моE рально. Мати Марія Іванівна в листі до А. А. Трощинського від 13 листопада 1830 р. писала: “Я Вас покірно прошу, …якщо Ви удостоїте інколи відповідями Миколу ... продовжувати строгі йому повчання, а я, зі свого боE ку, продовжуватиму свої моE ралі; і тоді з Божою поміччю, можна чекати, що він буде справжнім християнином і добE рим громадянином” [10]. Микола Гоголь, як і його рідні, постійно підтримував дружні зв’язки з ТрощинськиE ми. Спадкоємцем КагарлицьE кого маєтку Д. П. Трощинського став його племінник, генералE майор Андрій Андрійович ТроE щинський. Коли він із своєю сім’єю виїздив до Києва, Одеси, Петербурга чи Полтавської гуE бернії, до Кагарлика приїздила Марія Іванівна з доньками для господарювання. Так сталося і впродовж зими 1850E1851 рр. Микола Гоголь тоді перебував в Одесі, проживаючи у ТроE щинських, а на початку квітня приїхав до Кагарлика. Провів час разом з рідними, аж поки, на початку травня, всі відправиE лися до Василівки [11]. У Кагарлику Микола Гоголь розповідав про свій твір “РоздуE ми про Божественну літургію”, над яким працював майже 20 років, ділився враженнями про поїздку до Єрусалиму та Риму, читав перший розділ другого тому “Мертві душі”, любив гуE ляти алеями парку. Відвідував Чорногорку, її яблуневий сад. Ходив липовою, каштановою алеями у Слобідський ліс, садE жав молоденькі дубки, їздив у с. Горохуватку, був на службі у церкві св. Димитрія, збудованій із цегли на кошти Д. П. ТроE щинського у 1815 р. На Великдень родина ГоE голів була на службі у СвятоE Троїцькій церкві, побудованій на кошти Д. П. Трощинського у 1800 р. на місці, де раніше стояв дерев’яний храм. Микола ГоE голь у цій церкві слухав дитяE чий хор. Отець Антоній КомашE ко розповів письменнику: на запрошення Андрія ТрощинсьE кого в Кагарлик час від часу приїздить відомий київський співак Солавкін і спрямовує виE конавську манеру хору із 25 хлопчиків. Микола Васильович висловив велике задоволення з того, що діти зуміли досягти виE сокої досконалості у виконанні духовних творів [12]. Цікаво, що перебування роE дини Гоголів у Кагарлику на час приїзду туди М. В. Гоголя мало вплив на поєднання двох слаE ветних родів. У Кагарлику тоді квартирувала саперна рота. Сестра Гоголя Єлизавета позE найомилася з поручиком ВолоE димиром Биковим і вийшла за нього заміж. У них народився син, названий на честь Миколи Гоголя. Пізніше він одружився з Марією Пушкіною — онукою Олександра Пушкіна [13]. Отож особистість Дмитра Прокоповича Трощинського та його нащадків виявилась велиE ким благом для родини Гоголів, передусім, Миколи ВасильовиE ча, бо сприяла освіті, духовноE му зростанню, розвитку здібE ностей, таланту, та й, врешті, його становлення як письменE ника. 76 знаменні дати 1. Барабаш Юрій. Кибинці й недалеко Кибинців // Київська старовина. — 1994. — С. 61. 2. Шилов Д. Н. Государственные деятели Российской империи. 1802 — 1917. Библиографический справочник. — СПб., 2001. — С. 678–680. 3. Каталог антикварной библиотеки книгопродавца, приобре� тенный после бывшего Министра Д. П. Трощинского. — К., 1874. — С. 343. 4. Храпченко М. Б. Николай Гоголь. Литературный путь. Величие писателя. — М., 1984. — С. 654. 5. Машинский С. Художественный мир Гоголя. — М., 1979. — С. 37–41. 6. Полтавщина. Енциклопедичний довідник. — К., 1992. — С. 1022. 7. Храпченко М. Б. Николай Гоголь... — С. 66. 8. Салій Олександр. Дмитро Трощинський — козак знатний. — К., 2000. — С. 229. 9. Вересаєв В. Гоголь в жизни. Систематический свод подлинных свидетельств современников. — Харьков, 1990. — С. 95. 10. Мочульский К. Духовный путь Гоголя. — Рагіs, 1934. 11. Боголепов П., Верховская Н. Тропа к Гоголю. — М., 1976. — C. 69. 12. Комашко А. Кагарлик // Киевск. губерн. ведомости. — 1854. — 29.05, 5.06. 13. Салій Олександр. Жар�птиця Кагарлицького парку. — К., 1993. — C. 90–91.

Дмитро Трощинський і Микола Гоголь. До 200-річчя від дня народження М.В.Гоголя

Репозитарії

Схожі ресурси