З історії пошти України: Ніжинська поштова станція
Пошта України — одна з найдавніших у світі. Перше літописне повідомлення про посилку вісників згадується в “Повісті минулих літ”: “У рік 6393(885). Послав Олег до радимичів, питаючи: “Кому ви данину даєте? Вони ж сказали: “Хозарам”. І мовив їм Олег: “Не давайте хозарам, а мені давайте”. І дали вони...
Збережено в:
| Дата: | 2010 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
2010
|
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17621 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | З історії пошти України: Ніжинська поштова станція / О. Пономар // Відлуння віків. — 2010. — № 1(12). — С. 18-21. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-17621 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-176212011-03-05T12:03:33Z З історії пошти України: Ніжинська поштова станція Пономар, О. Краєзнавчо-етнографічні нариси Пошта України — одна з найдавніших у світі. Перше літописне повідомлення про посилку вісників згадується в “Повісті минулих літ”: “У рік 6393(885). Послав Олег до радимичів, питаючи: “Кому ви данину даєте? Вони ж сказали: “Хозарам”. І мовив їм Олег: “Не давайте хозарам, а мені давайте”. І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. З посилки військових вісників і почалась пошта. 2010 Article З історії пошти України: Ніжинська поштова станція / О. Пономар // Відлуння віків. — 2010. — № 1(12). — С. 18-21. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17621 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Краєзнавчо-етнографічні нариси Краєзнавчо-етнографічні нариси |
| spellingShingle |
Краєзнавчо-етнографічні нариси Краєзнавчо-етнографічні нариси Пономар, О. З історії пошти України: Ніжинська поштова станція |
| description |
Пошта України — одна з найдавніших у світі. Перше літописне повідомлення про посилку вісників згадується в “Повісті минулих літ”: “У рік 6393(885). Послав Олег до радимичів, питаючи: “Кому ви данину даєте? Вони ж сказали: “Хозарам”. І мовив їм Олег: “Не давайте хозарам, а мені давайте”. І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали. З посилки військових вісників і почалась пошта. |
| format |
Article |
| author |
Пономар, О. |
| author_facet |
Пономар, О. |
| author_sort |
Пономар, О. |
| title |
З історії пошти України: Ніжинська поштова станція |
| title_short |
З історії пошти України: Ніжинська поштова станція |
| title_full |
З історії пошти України: Ніжинська поштова станція |
| title_fullStr |
З історії пошти України: Ніжинська поштова станція |
| title_full_unstemmed |
З історії пошти України: Ніжинська поштова станція |
| title_sort |
з історії пошти україни: ніжинська поштова станція |
| publisher |
Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури |
| publishDate |
2010 |
| topic_facet |
Краєзнавчо-етнографічні нариси |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17621 |
| citation_txt |
З історії пошти України: Ніжинська поштова станція / О. Пономар // Відлуння віків. — 2010. — № 1(12). — С. 18-21. — Бібліогр.: 9 назв. — укp. |
| work_keys_str_mv |
AT ponomaro zístoríípoštiukraíninížinsʹkapoštovastancíâ |
| first_indexed |
2025-07-02T18:46:59Z |
| last_indexed |
2025-07-02T18:46:59Z |
| _version_ |
1836562010206109696 |
| fulltext |
18
Ïошта України — одна з найдавніших у світі. Перше літо!
писне повідомлення про посилку вісників згадується в
“Повісті минулих літ”: “У рік 6393(885). Послав Олег
до радимичів, питаючи: “Кому ви данину даєте? Вони ж сказали:
“Хозарам”. І мовив їм Олег: “Не давайте хозарам, а мені давайте”.
І дали вони Олегові по шелягу, як ото й хозарам давали.[1] З посил!
ки військових вісників і почалась пошта. З розвитком Київської
держави будуються міста, розширюються дипломатичні і торгові
стосунки між державами. Для доставки грамот князі виділяли мо!
лодих і сильних воїнів, що добре знали шляхи сполучення і були
віддані князю. Кінні гінці руха!
лись зі швидкістю 100–115 км на
добу від стану до стану, де
змінювали коней і забезпечува!
лись всім необхідним у дорозі.
Упродовж багатьох століть
поштові екіпажі були єдиним
видом транспорту, доставки
грошей, вантажів, кореспон!
денції. За часів козаччини регу!
лярної пошти на території Ук!
раїни не було. Кореспонденцію
гетьмана і козацької старшини
доставляли нарочиті козаки!
стойчики. Після укладення Пе!
реяславської угоди з Російсь!
кою державою цар Олексій Ми!
хайлович у 1669 році видає Указ
про запровадження регулярно!
го поштового тракту між
Києвом і Москвою, а у Києві,
Ніжині і Батурині заснували
поштові станції для прийому
пошти і утримання коней. У
Києві і Ніжині знаходилось по 5
стрільців і солдат і по 10 коней. З
1674 року на поштових станціях,
крім службових грамот, почали
приймати і особисті листи.
Російський уряд не був
зацікавлений у розвитку пош!
тового тракту між Києвом і
Москвою, виділяв дуже мало
грошей на розвиток пошти і до!
даткові витрати покривали
коштом населення України.
Для проїзду царських чинов!
ників і їхніх слуг місцеве насе!
лення поставляло велику кіль!
кість коней, підвід, провіанту.
Крім того, часто вони не повер!
тали коней на поштові станції,
чинили грабежі і насильства
над поштовими службовцями.
КРАЄЗНАВЧОFЕТНОГРАФІЧНІ НАРИСИ
З історії пошти України:
Ніжинська поштова станція Ольга Пономар
19
Велику увагу розвитку пошти
приділяв гетьман Іван Мазепа.
Він наполягав на тому, щоб уся
кореспонденція Запорізької Січі
доставлялась поштовим трак!
том, що надавало можливість
зменшити кількість нарочитих
гінців і економію коштів казні.
Іван Степанович неодноразово
писав донесення царю на само!
управство російських чинов!
ників, безчинства і грабежі. І
тільки у 1710 році Петро I видає
Указ про заборону чинити
свавілля в українських містах.
Незважаючи на скарги ук!
раїнських гетьманів і царські
грамоти, чиновники і приїжд!
жаючі безкарно порушували
закони, а українські жителі ма!
ли великі збитки. Про це збе!
реглись універсали гетьмана
Івана Скоропадського 1711 року,
тексти грамот російських царів
1710, 1715, 1721, 1730 років.
У 1765 році на території Ук!
раїни запроваджено регулярну
пошту двох видів — для листів і
естафет, і для подорожуючих.
Упродовж багатьох століть
поштові екіпажі були єдиним
видом транспорту, доставки
грошей, вантажів, кореспон!
денції. По трактах поштові ста!
ни влаштовували на відстані
16–30 верст. В містах з’явилися
поштові контори, а внутрішню
кореспонденцію в сотенні
правління розвозили козаки [2].
Така система поштового зв’язку
діяла впродовж багатьох років.
Тільки у 1803 році керуючим
Поштовим департаментом кня!
зем О. А. Безбородьком (на йо!
го кошти побудована Гімназія
вищих наук у Ніжині) здійснена
корінна реформа пошти, яка
полягала у скасуванні незнач!
них поштових станів і збіль!
шенні кількості коней на вели!
ких станціях. Пасажири плати!
ли за проїзд від однієї станції до
другої по 10 копійок за версту
відповідно до кількості коней в
екіпажі згідно табеля рангів.
Поштові контори надавали у
відкуп радчикам, які платили
орендну плату й утримували
станції за власний кошт. Пош!
тарів набирали з різних верств
населення на 20!річний термін.
Поштова служба приносила
значні прибутки державі й рад!
чикам.
До нашого часу в Ніжині
зберігся єдиний в Україні комп!
лекс будівель Поштової станції
(контори) — унікальної пам’ятки
архітектури, побудованої у 70!х
роках XVIII ст. на кошти Петра
Васильовича Клобукова [3].
У 1785 р. його син продає це
приміщення Банковій конторі, а
після її ліквідації у 1787 р. — для
потреб Поштової контори [4].
Тривалий час велись ремонтні
роботи, і з 1802 р. у цьому
приміщенні почали приймати
пошту і пасажирів. Комплекс
будівель складався з великого
двоповерхового будинку і двох
флігелів. На другому поверсі
великого будинку розташову!
вались службові квартири на!
чальника станції і його заступ!
ника, а на першому —
приміщення для прийому поси!
лок і великогабаритних ван!
тажів, канцелярія та декілька
кімнат готельного типу. Плата
краєзнавчоFетнографічні нариси
20
за проживання була невеликою, і ці кімнати ко!
ристувались особливим попитом серед
приїжджих. Поруч з основним будинком, симет!
рично один до одного, знаходились два однопо!
верхові флігелі. У лівому флігелі було обладнане
робоче місце станційного наглядача і кімната для
відпочинку проїжджаючих, а пізніше дві кімнати
виділили під службове житло для поштарів: у
правому — службові приміщення для ямщиків і
вартових. На задньому дворі знаходилась стайня
на 6 кур’єрських коней, сараї, погріб, колодязь.
Весь комплекс будівель обнесений високою
цегляною огорожею [5]. Цікаво, що в ЦДІАР
зберігається декілька документів з проекта!
ми Поштової контори 1 класу, всі вони
подібні до Ніжинської за планом розміщен!
ня будинків, але за браком коштів не були
побудовані.
У XVIII!XIX ст. Ніжинська поштова
станція була однією з найбільших на пере!
тині головних поштових трактів із Західної
Європи через Київ на Москву і з Санкт!Пе!
тербурга до Криму. У 1805 р. на Ніжинській
поштовій станції постійно у роз’їздах знахо!
дилося 9 кур’єрських і 42 поштових ко!
ней [6]. З дев’яти поштових трактів України
того часу, сім проходили через Ніжин: на
Київ, Москву, Санкт!Петербург, Ригу, Пол!
таву, Харків, до Криму.
У 1835 р. між Києвом і Москвою запро!
ваджено рух диліжансів, які їздили один раз
на тиждень. Диліжанс перевозив 8 пасажирів,
запрягали 6 коней, якими керував ямщик [7].
Пошта першою в Росії ввела пільги для своїх
працівників: надання службового житла, фірмо!
вого одягу, оплати за опалення, освітлення.
Станційний наглядач мав чин службовця 14 роз!
ряду, такий самий розряд отримав і Микола Го!
голь після закінчення гімназії. Діти поштових
службовців (незалежно від посади) могли навча!
тися коштом поштового відомства в одному нав!
чальному закладі. Заробітну плату отримували
досить пристойну: начальник Ніжинської пошто!
во!телеграфної контори у 1913 році отримував на
рік 1200 рублів, телеграфні службовці —
600 рублів, поштарі — 370 рублів [8].
Навчаючись у Ніжині, Микола Гоголь часто
приходив на поштову станцію відправляти і от!
римувати листи з дому та від друзів. В одному з
листів до Г. Висоцького він писав: “…а теперь
главное — узнай, что стоит пошитьё самое от!
личное фрака по последней моде, и цену выс!
тавь в письме, чтобы я мог знать, сколько нуж!
но посылать тебе денег. А сукно — то я думаю
здесь купить, оттого, что ты говоришь — в Пе!
тербурге дорого. Сделай милость, извести меня
как можно поскорее, и я уже приготовлю всё
так, чтобы по получении письма твоего сейчас
всё тебе и отправить, потому что мне хочется
ужасно как, чтобы к последним числам или к
первому ноября я уже получил фрак гото!
вый”.(26 червня 1826 р. Ніжин) [9]. В експозиції
музею “Поштова станція” представлені копії по!
дорожніх Миколи Гоголя і Тараса Шевченка. Го!
голь їхав з Одеси до Москви і йому надавали 4
коней для проїзду, а Тарасу Шевченку із Севсь!
ка до Кролевця — 2 коней.
краєзнавчоFетнографічні нариси
1868 р. у Ніжині побудовано залізничний
вокзал, а з 1870 почав діяти регулярний рух
поїздів Курсько!Київською залізницею. З
того часу основною функцією пошти стала
доставка кореспонденції.
У 1993 році в одному з флігелів Поштової
контори — пам’ятки архітектури XVIII ст. —
відкрито музей як відділ Ніжинського
краєзнавчого музею.
Експозицію єдиного в Україні музею
“Поштова станція” побудовано на основі
архівних документів про Ніжинську пошту,
які збереглися в Державному історичному
архіві м. Києва і Центральному історичному
архіві Санкт!Петербурга, і присвячено історії роз!
витку кінної пошти України з періоду Київської
Держави — до кінця XIX ст. Велику кількість екс!
понатів подарував колекціонер, почесний грома!
дянин Ніжина О. М. Лазаренко.
В музейних вітринах представлені оригінальні
колекції дорожнього побуту: поштове приладдя,
чорнильні прибори XIX–XX ст., піддужні дзвіноч!
ки, свічники, колекції поштових марок Росії і Ук!
раїни, листівки, конверти, матеріали про функ!
ціонування Ніжинської поштової контори та ро!
боту її працівників.
За архівними джерелами в окремому залі
відтворено інтер’єр робочого місця станційного
наглядача: старовинний стіл, стільці, рахівниця,
поштові прилади, настінний годинник і дзеркало
ХІХ ст. з різьбленням роботи місцевого майстра;
місця для відпочинку подорожуючих з самова!
ром, чайним посудом, меблями, а також дорожні
валізи, скрині тощо.
У різні часи на Ніжинській поштовій станції се!
ред численних подорожуючих зустрічалось бага!
то імен видатних діячів культури: Г. Сковорода,
Д. Фонвізін, О. Пушкін, О. Грибоєдов, М. Гоголь,
М. Глінка, В. Даль, Т. Шевченко, А. Чужбинсь!
кий, М. Вовчок, Г. Штернберг, І. Рєпін, М. Лисен!
ко, Л. Глібов та інші.
У цьому будинку 25 жовтня 1860 р. в сім’ї
поштаря народився і провів дитячі роки видатний
український художник!баталіст, академік Мико!
ла Семенович Самокиш. В експозиції представ!
лені різноманітні матеріали про життя і творчість
художника і його учнів.
Кожна цивілізація залишає після себе рукот!
ворні пам’ятки: письмові джерела, предмети
мистецтва, побуту. Шляхом багатовікового
відбору ці джерела зберігаються для майбутніх
поколінь і дають неповторне відчуття реальності
минулого. Понад 15 років функціонує відділ
Ніжинського краєзнавчого музею “Поштова
станція”. За цей час він став невід’ємною части!
ною архітектурних ансамблів древнього Ніжина,
одним із осередків культурного життя міста.
Щорічно з експозицією музею знайомляться май!
же 5 тисяч відвідувачів.
21
1. Літопис руський / Переклад з давньоруської
Л. Махновця. — К., 1989. — С. 14.
2. Центральний державний історичний архів
Росії в Санкт�Петербурзі, ф. 1289, оп. 1, спр.
28, арк. 4.
3. Там само, спр. 44, арк. 44.
4. Там само, арк. 59�62.
5. Там само, арк. 15�15 зв., 53–54.
6. Там само, спр. 141, арк. 16 А.
7. Там само, спр. 172, арк. 2, 12.
8. Там само, спр. 511, арк. 62.
9. Гоголь Н. В. Письма // Собр. соч. в 7 т. — М.,
1979. — Т. 7. — С. 47.
|