Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича

Степан Петрович Яремич — видатний мистецтвознавець, художник, знавець реставраційної справи, художній критик, письменник, редактор, педагог. Його називали найвидатнішим, блискучим знавцем мистецтва, додаючи слова “яких нараховуються одиниці”, людиною енциклопедичних знань, першокласним діячем культу...

Повний опис

Збережено в:

Бібліографічні деталі
Дата:	2010
Автор:	Булаєвська, Н.
Формат:	Стаття
Мова:	Ukrainian
Опубліковано:	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури 2010
Теми:	Знаменні дати
Онлайн доступ:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17631
Теги:	Додати тег Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Цитувати:	Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича / Н. Булаєвська // Відлуння віків. — 2010. — № 1(12). — С. 61-66. — Бібліогр.: 12 назв. — укp.

Репозитарії

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-17631
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-176312011-03-05T12:03:45Z Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича Булаєвська, Н. Знаменні дати Степан Петрович Яремич — видатний мистецтвознавець, художник, знавець реставраційної справи, художній критик, письменник, редактор, педагог. Його називали найвидатнішим, блискучим знавцем мистецтва, додаючи слова “яких нараховуються одиниці”, людиною енциклопедичних знань, першокласним діячем культури. А директор Державного Ермітажу академік Борис Піотровський відзначав: “С. П. Яремич — цілковито значуща, цікава і колоритна фігура у художньому світі”. 2010 Article Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича / Н. Булаєвська // Відлуння віків. — 2010. — № 1(12). — С. 61-66. — Бібліогр.: 12 назв. — укp. XXXX-0045 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17631 uk Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Знаменні дати Знаменні дати
spellingShingle	Знаменні дати Знаменні дати Булаєвська, Н. Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича
description	Степан Петрович Яремич — видатний мистецтвознавець, художник, знавець реставраційної справи, художній критик, письменник, редактор, педагог. Його називали найвидатнішим, блискучим знавцем мистецтва, додаючи слова “яких нараховуються одиниці”, людиною енциклопедичних знань, першокласним діячем культури. А директор Державного Ермітажу академік Борис Піотровський відзначав: “С. П. Яремич — цілковито значуща, цікава і колоритна фігура у художньому світі”.
format	Article
author	Булаєвська, Н.
author_facet	Булаєвська, Н.
author_sort	Булаєвська, Н.
title	Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича
title_short	Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича
title_full	Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича
title_fullStr	Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича
title_full_unstemmed	Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича
title_sort	людина семи талантів. до 140-річчя від дня народження с.п. яремича
publisher	Центр пам’яткознавства НАН України і Українського товариства охорони пам’яток історії та культури
publishDate	2010
topic_facet	Знаменні дати
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17631
citation_txt	Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича / Н. Булаєвська // Відлуння віків. — 2010. — № 1(12). — С. 61-66. — Бібліогр.: 12 назв. — укp.
work_keys_str_mv	AT bulaêvsʹkan lûdinasemitalantívdo140ríččâvíddnânarodžennâspâremiča
first_indexed	2025-07-02T18:47:24Z
last_indexed	2025-07-02T18:47:24Z
_version_	1836562036724596736
fulltext	61 писи в переходах древньої свя! тині. Потім разом із Щусєвим розробляв ескізи комплексу на Козацьких могилах у Пляшовій. Здійснено лише частину із цьо! го проекту, а саме, розписи Ге! оргіївської церкви, де, зокре! ма, Їжакевич створив унікаль! ний образ Христа Спасителя. Розписи Рильського духов! ного училища, храму в Красно! дарі, собору нинішнього Дні! пропетровська — це багато со! тень ескізів та персональних виконань. На дев’ятому десятку літ Їжа! кевич пише образ священно! мученика Макарія для одной! менного храму в Києві. Господь дав йому сили та зберіг тверду руку й гострий митецький зір, про що свідчать майстерно на! писані образи для кіотів цього храму. Писались ті ікони за ду! же несприятливих обставин то! гочасного ставлення держави до іконопису. Потрібно було це робити “підпільно”. Щодня ми! тець їхав з дому на Куренівці на Шулявку, на Борщагівську, 135, де й виконував замовлення, ховаючись за воротами при! ватного будинку. Зберіг Іван Сидорович здат! ність високопрофесійно працю! вати аж до своїх 98 років. Зали! шилась на мольберті недописа! на велика картина “Декабристи в Забайкаллі”. Згадаймо і його ілюстрації до “Енеїди”, виконані з таким розмахом, що, здається до майстра повернулась знову молодість, а було це вже після закінчення робіт для Ма! каріївського храму. Залишився сиротливий бу! динок на Бондарському про! вулку, 11, де нам, родичам, так і не вдалося організувати му! зей, хоч і було колись прийня! то рішення міськради. Та й ме! моріальна дошка є лише на но! вому будиночку в кінці садиби, що збудував Їжакевич на деся! тому десятку літ... Добре було б, аби в одному з багатьох приміщень Києво! Печерської Лаври організували хоча б кімнату!музей видатного митця. Ñтепан Петрович Яремич — видатний мисте! цтвознавець, художник, знавець рестав! раційної справи, художній критик, пись! менник, редактор, педагог. Як мовиться, володів щонайменше сімома талантами. У документах ряду архівів, музеїв, бібліотек вражає висока оцінка цієї багатогранної особистості найславетнішими інте! лектуалами. Його називали найвидатнішим, блискучим знав! цем мистецтва, додаючи слова “яких нараховують! ся одиниці”, людиною енциклопедичних знань, першокласним діячем культури. А директор Дер! жавного Ермітажу академік Борис Піотровський (1908–1990) відзначав: “С. П. Яремич — цілковито значуща, цікава і колоритна фігура у художньому світі” [1]. Степан Петрович завдяки природним здібностям, знанням, постійній цілеспрямованій праці опинився в числі перших трьох співробітників знаменні дати Портрет Степана Яремича. 1900. Із фондів Національного художнього музею України. Наталія БулаєвськаЛюдина семи талантів До 140�річчя від дня народження С. П. Яремича 62 знаменні дати з плеяди Ермітажу, яким присвоєно звання профе! сора цього мистецького закладу світового значен! ня. Безпосередньо пов’я! зав свою долю з Ерміта! жем із 1918 року: 11 жовтня був обраний членом його ради, а 28 жовтня — храните! лем рисунків і гравюр. Як фахівця високого класу його цінили і в інших провідних музейних та наукових устано! вах: був членом ради Дер! жавного Російського музею, членом правління Академії історії матеріальної культури. В архіві Ермітажу збе! рігається лист!запрошення на його ім’я від 10 грудня 1924 р., надісланий Андрієм Вінницьким, директором Всеукраїнського історич! ного музею ім. Т. Г. Шев! ченка. У ньому йдеться: “...я і всі трудівники на культурній ниві у Києві, знаючи Вашу багаторічну працю в галузі мистецтва, про! симо Вас погодитися зайняти посаду директора Ханенківсь! кого музею”[2]. З ним постійно радилися Микола Біляшівський, дирек! тор Київського музею старо! житностей і мистецтв, Карл Болсуновський, дійсний член Київського товариства старо! житностей і мистецтв. Фонд С. П. Яремича в архіві Ермітажу нараховує 31 лист першого ад! ресата і 15 листів другого. Як до талановитого експерта до нього постійно зверталися щодо оцінки того чи іншого тво! ру мистецтва. Після лютневої ре! волюції 1917 р. С. П. Яремич бере участь у нараді діячів культури, яка відбувалася за ініціативою та на квартирі Максима Горького. Йому одному з перших після жовтневих подій надходить уря! дова телеграма із запрошенням прийти до Зимового палацу на конференцію художніх комісій колишнього Міністерства двору. Він відгукнувся і багато зробив у виявленні та врятуванні пам’яток мистецтва у покинутих палацах та особистих зібраннях. Вагомим було його слово у пресі на захист художньої спадщини минулого, якій нерідко тоді пришивався яр! лик “продукт буржуазії”. Післяреволюційний період характерний був і тим, що на ринках почали з’являтися пред! мети мистецтва із колишніх ба! гатих сімей. Існувала реальна загроза їхнього розпорошення та вивезення за кордон. Степан Петрович перший задумався над цим фактом і запропонував Товариству заохочування ху! дожників закуповувати особли! во цінні речі для поповнення державних музеїв. За розроб! леною ним же програмою були організовані художні аукціони і введені друковані каталоги. У відділі рукописів Російської На! ціональної бібліотеки (м. Санкт! Петербург) у фонді №399, од. зб. №125 є копія повідомлення 1934 р. голови комітету популя! ризації художніх видань Івана Степанова (1857–1941), в якому наводиться відгук Альфреда Кубе (1886– 1942), завідувача відділу середньовічного мистецтва Ермітажу про діяльність С. П. Яремича у перші після! революційні роки: “Проди! вився каталоги номер за но! мером: які речі, які імена. Всі придбання Комітету, разом узяті, могли б самі собою скласти чудовий музей”[3]. Велика заслуга Степана Петровича у налагодженні реставраційної справи. Очо! ливши у 1928 р. рестав! раційну майстерню Ерміта! жу, він організував плано! мірний догляд за картина! ми, налагодив своєчасну їх профілактику. Водно! час був прибічником яко! мога меншого втручання у життя картин і дбайливого до них ставлення, насамперед, реставраторів. До такого вис! новку прийшов значно раніше. У матеріалі “Про реставрацію картин”, датованому 1916 р., на питання ним же поставлене: “Що таке реставратор за покли! канням?” — відповів: “Це пере! дусім артист у всеозброєнні своєї майстерності, який не тільки обдарований розумін! ням всього розмаїття художніх технік, але й людина, котра до кожного художнього твору тор! кається обережно, ніжною і тур! ботливою рукою, і в якої сві! жість і безпосередність стосов! но предметів мистецтва ніколи не послаблюється” [4]. Ця невеличка цитата дово! дить ще й те, що Степан Петро! вич майстерно викладав свої думки на папері. Його друкують у “Кіевской старине”. Він співпрацює у журналах “Мир ис! кусства”, “Художественные сок! ровища России”. У 1910 р. прий! має запрошення відомого у Києві видавця Василя Кульжен! ка редагувати журнал “Искус! ство и печатное дело” і виводить Титульний лист до часопису “Археологическая летопись Южной России”. Автор С. Яремич 63 його у число кращих. У 1912 р. очолює художній відділ новост! вореної газети “Русская молва” у Петербурзі. На замовлення ре! дактора А. Дайо паризького журналу “L’art et les artistes” (“Мистецтво і художники”), дос! конало володіючи французь! кою, написав у 1913 р. історич! ний огляд вітчизняного живопи! су для французького читача. З!під його пера у 1911 р. вийш! ла унікальна монографія “Ми! хайло Олександрович Врубель”, яка й досі вважається неперевер! шеною. Він — автор статей про художника і прославленого пе! дагога Павла Чистякова, худож! ників Валентина Сєрова, Костян! тина Сомова, Віктора Замирай! ла, художника, захисника куль! турних цінностей Миколу Реріха, про зарубіжних майстрів — фла! мандського Рубенса, голландсь! кого Рембрандта, англійського Доу та інших. Степана Петровича постійно турбує проблема збере! ження традицій у мистецтві. Це йому вдається переконливо до! вести на прикладі французьких художників у статті “Класики і романтики на виставці “100 років французького мистецтва”, під! кресливши, що їхня майстер! ність народжується на основі за! своєння ними багатих традицій. У 1930 році опрацював і ви! дав із вступною статтею перепис! ку Льва Толстого із художником Миколою Ге. Особисто знав ти! тана слова і на його запрошення у 1897 році десять днів гостював у Ясній Поляні. Під час цієї зустрічі поважний літератор обговорю! вав з молодим художником мис! тецькі проблеми. А Степан Яре! мич зробив зарисовки олівцем Л. М. Толстого, котрі зберігають! ся у фондах Державного Ерміта! жу і Державного Російського му! зею (м. Санкт!Петербург). Степану Петровичу нале! жить велика дослідницька пра! ця впродовж 1924–1934 років (близько двадцяти друкованих аркушів) “Російська Академічна художня школа у ХVIII ст.”, у якій ним особисто написано три розділи і наведено понад 1000 приміток [5]. Незважаючи на зайнятість науковою, експертною, музей! ною, літературною діяльністю, мав досягнення і як художник. За неповними даними, 45 кар! тин і близько 300 акварелей та рисунків — така спадщина май! стра. На творчість його надиха! ла, передусім, природа і тво! ріння людського розуму та рук — пам’ятки історії і культури. Це відчуває і глядач. Мені приємно було знайомитися в Ермітажі із зібранням акварелей і рисунків С. П. Яремича (папка №52), на яких зображені пей! зажі Санкт!Петербурга і Парижа, квіти (гладіолуси, мальви, флокси, чорнобривці) для серії листівок. У фондах Державного Російського музею чудове вра! ження розкоші природи зали! шає одне з перших художніх по! лотен “Зелень” (ліщина в саду М. М. Ге). У Національному художньо! му музеї України цікавою є пей! зажна картина “Вид на Дніпро з Княжої гори”. Знаменитий С. П. Яремич і як колекціонер. Для нього ко! лекціонування — це подвиж! ницька праця на благо науки і культури, а не для власного за! доволення і збагачення. Завдяки невтомним пошукам йому вда! лося, як зазначав відомий живо! писець і графік, один із заснов! ників і теоретик об’єднання знаменні дати С. П. Яремич. Весняний пейзаж. 1900. П., м. 64 “Мир искусства” Олександр Бенуа (1870–1960), “зібрати у повному розумінні слова му! зей, який охоплює всі століття, починаючи з ХVІ!го, і майже всі школи, у тому числі таку не! доступну щодо цін — фран! цузьку” [6]. Степан Петрович збирав як шедеври знаменитостей, так і твори напівзабутих художників. Прикладом може бути пейзаж Джованні Домініко — учня Кло! да Лоррена. Приваблював до себе Степан Петрович Яремич і своїми чесно! тами — щедрістю душі, любов’ю до людей. Завжди щиро ділився знаннями і набутим досвідом, тому не один із його соратників радів із зустрічей з ним. Худож! ник!графік Дмитро Митрохін (1883–1973) писав у своєму спо! гаді “Учитель на все життя...”: “Зустрічі й бесіди з ним — це найкращі дні мого життя. Вони стали для мене свого роду університетом” [7]. І подібних відгуків збереглося чимало. А скільки разів у скрутний час він допомагав друзям. Міг навіть, піддаючи небезпеці своє здоров’я, годинами сидіти біля ліжка хворого. Олександр Бе! нуа так висловився про свою співпрацю і дружбу з Степаном Петровичем: “Яремич — один з найчудовіших і приємних лю! дей, котрих я коли!небудь зустрічав у житті” [8]. Де ж виростав цей геній, де здобував перші знання, навчав! ся високим людським якостям? Народився 3 серпня 1869 р. у селі Галайки тодішнього Тара! щанського повіту Київської гу! бернії (нині Тетіївського району Київської області) [9]. Про своє нелегке дитинство не любив розповідати, тому мало знаємо про цей період його життя. Відомо тільки, що він, слабоси! лий і мрійливий хлопчина, не міг справлятися з важкою фі! зичною сільською працею, зате мав великий потяг до малюван! ня і читання. Батько його, Петро Власович, теж був багато обда! рованою від природи люди! ною: гарно співав, грав на скрипці і був майстром на всі руки. У дитинстві навіть змай! стрував собі маленьку скрипоч! ку і так захопився грою, що за! був про все на світі, а також про волів, яких пас. За цим заняттям застав його батько Влас Мико! лайович і на друзки розбив са! моробний інструмент. Ці бо! лючі переживання власного ди! тинства примусили його заду! матися над долею свого сина. Отож, не заперечував, коли 13! річний Степанко у 1882 році після завершення літніх польо! вих робіт попросив дозволу піти разом з ним на прощу до Києва. Батько вирішив, що спробує прилаштувати у Лаврі свого сина на навчання. Так і вчинили. Спо! чатку зайшли до живописної майстерні. Але у ній не виявило! ся вільного місця. Хтось порадив їм піти до позолотної майстерні. С. П. Яремич. Вид Венеції. Собор Св. Марка. 1908. П., м. С. П. Яремич. Петербурзький пейзаж. Ескіз. Поч. XX ст. П., м. 65 Проте і там не почули нічого втішного. І все!таки вигляд бідно одягненого хлопчини з блідим об! личчям і розумним, допитливим поглядом розчу! лив керівника майстерні, і він прийняв його на до! поміжні роботи. Ті, хто бажав, у вільний час могли там і малювати. Степанко сильно цього прагнув і незважаючи на всілякі труднощі, через п’ять років врешті потрапляє до Київської рисувальної школи Миколи Мурашка, у якій навчається впродовж се! ми років — із 1887 по 1894. Цілеспрямованість у досягненні мети і природ! ний дар дають свої результати. Здібного учня помітив художник Микола Ге. Майстер живопису настільки пройнявся турботою про здібного юна! ка, що запросив його до себе на хутір Плиски на Чернігівщині. Там юний художник п’ять років про! водить літні сезони і пише етюди на пленері під керівництвом самого Миколи Миколайовича. Згодом на його шляху зустрівся геніальний Михайло Врубель, під керівництвом якого нап! рикінці 90!х років ХІХ ст. бере участь у створенні чудових орнаментів Володимирського собору Києва. Хто ними милуватиметься, то має знати: над ними попрацювала рука і нашого земляка, прізвища якого, на жаль, немає серед переліку імен художників на меморіальній дошці у соборі. Микола Ге і Михайло Врубель були його вчи! телями, порадниками, наставниками. У своїй “Автобіографії”, написаній уже наприкінці жит! тя — у 1936 році (помер 14 жовтня 1939), Степан Петрович зізнається: “Зближення з цими худож! никами мало величезний вплив на вироблення мого художнього світогляду” [10]. За порадою Михайла Врубеля у 1900 р. С. П. Яремич їде до Петербурга, де ще наполегливіше працює над вдосконаленням майстерності. З 1904 по 1907 живе у Парижі. Там, відвідуючи художні центри мистецтва — Національну бібліотеку, Лувр та інші, збагачується знаннями про живописну культуру. У Парижі бере участь у виставці “Два століття російського мистецтва”. Зиму 1908–1909 рр. проводить у Венеції, де проходить ще одну школу живопису, вивчає майстрів Відродження. У 1911, 1913 роках мав поїздки до Риму, Ферра! ри, Мілану. Все це його збагачувало як митця. І, взагалі, удосконалює свій фаховий рівень постійно, де тільки буває. Степан Петрович Яремич тривалий час працю! вав далеко від Києва. Але від рідного краю, де на! родився, його віддаляли тільки відстані. У думках завжди жив, а в серці носив його. Про це свідчать і творчість, і турбота про свою “альма!матер” — київську Лавру [11–12], і навіть те, що ніколи не роз! лучався з книгами, котрі нагадували йому про Київ. Як же вшановують видатного митця і чудову людину земляки? На превеликий жаль, його ім’я майже забуто. Ані у Києві, ані у Тетіївському районі ніщо про нього не нагадує. Немає тут ні ву! лиці на його честь, ні музею, не кажучи вже про засоби монументального увічнення пам’яті. Тож велику зацікавленість у громадськості вик! ликала науково!практична конференція “Мистецт! вознавець. Художник. Людина”, ініційована двома Київськими обласними організаціями — Українсь! кого товариства охорони пам’яток історії та культу! ри (голова — Народний депутат України Остап Се! мерак) і Національної спілки краєзнавців України (голова — професор кафедри новітньої історії Ук! раїни Київського Національного університету ім. Тараса Шевченка Григорій Савченко). Конфе! ренція відбулася 29–30 вересня 2009 року. Завер! шальним акордом роботи конференції 29 вересня стало відвідання Кирилівської церкви, де її учасни! ки оглянули унікальні фрески ХII ст. і слухали роз! повідь заступника директора Національного за! знаменні дати С. П. Яремич (?). Портрет молодої жінки. Поч. XX ст. П., м. 66 повідника “Софія Київська” Ірини Марголіної на тему “Оцінки Степаном Яремичем живопи! су Михайла Врубеля у Кирилівській церкві”. 30 вересня конференція проходила безпосе! редньо у Тетієві та у с. Галайки Тетіївського району. Подією дня стало відкриття ме! моріальної дошки на приміщенні Галайківсь! кого будинку культури, на якій зазначено, що у селі Галайки народився і провів дитячі роки класик мистецтвознавства, художник, профе! сор Ермітажу Степан Петрович Яремич. Цьо! му дієво посприяла Згурівська районна ор! ганізація Товариства охорони пам’яток (голо! ва Галина Щур), подбавши про виготовлення пам’ятної дошки. Слід відзначити щиру допомогу у підго! товці до проведення науково!практичної конференції Державного Ермітажу і Дер! жавного Російського музею (м. Санкт!Пе! тербург), редакції журналу “Русское искусство” (м. Москва). знаменні дати 1. Пиотровский Б. Б. Из Эрмитажной плеяды. Предисловие к неизданному сборнику “С. П. Яремич об искусстве”, май 1986 г. Сте� пан Петрович Яремич. Оценки и воспомина� ния современников. Статьи Яремича о совре� менниках. Сборник // Сост. И. И. Выдрин, В. П. Третьяков. — СПб.: Издательство “Сад искусств”, 2005, т. 1, С.12. Далее — Сбор� ник. Степан Петрович Яремич. 2. АДЕ, ф.7, оп. 1, од. зб. 231. 3. ВР РНБ, ф. 399, од. зб.125. 4. Яремич С. П. О реставрации картин. — М., — 1916, С. 30. 5. Выдрин И. И. Хронология жизни и творчест� ва С. П. Яремича. Сборник. Степан Петрович Яремич, т. 1, С. 242. 6. Бенуа А. Н. О коллекции рисунков Степана Петровича Яремича. Степан Петрович Яре� мич. Сборник // Сост. В. П. Третьяков. СПб.: Крига, Сад искусств, 2009, т. III., С. 253. 7. Митрохин Д. И. Учитель на всю жизнь. Сбор� ник. Степан Петрович Яремич, т. 1, С. 93–96. 8. ВР ДРМ, ф.137, оп.П, од. зб.12. 9. Митці України. Енциклопедичний довідник. — К.: Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1992. 10. Яремич С. П. Автобиография. Сборник. Сте� пан Петрович Яремич, т. 1, С. 36. 11. Яремич С. П. Памятники искусства ХVІ и ХVII ст. в Кіево�Печерской лавре // Кіевская ста� рина, 1900, № 6, С. 379–390. 12. Яремич С. П. Еще о памятниках искусства Кіево�Печерской лавры. Кіевская старина, 1900, № 10, С. 180–188. Джованні Домініко. Пейзаж. (Збірка С. Яремича). Ван Дейк. Портрет Альваро де Базана, маркіза де СантаFКруз. (Збірка С. Яремича). Зображення картини італійського художника Джованні Домініко “Пейзаж” подається із збірника: Степан Петрович Яремич: Переписка С. П. Яремича и А. Н. Бенуа. Статья А. Н. Бенуа “Собрание рисунков С. П. Яремича”. Статьи С. П. Яре! мича и другие материалы // Сост. В. П. Третьяков. СПб.: Крига; Сад искусств, 2009 .— т.III., 354 с. Фото картин С. П. Яремича — із зібрання Державного Ермітажу (м. Санкт!Петербург).

Людина семи талантів. До 140-річчя від дня народження С.П. Яремича

Репозитарії

Схожі ресурси