"Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект
У статті йдеться про наративно-риторичні особливості твору Христофора Філалета «Апокрисис». Досліджено, що поєднання в тексті різних типів фігур виконує важливу функцію емоційного підсилення і може виступати додатковим експресивним аргументом. З'ясовано, що автор вправно використовує різні...
Збережено в:
| Дата: | 2016 |
|---|---|
| Автор: | |
| Формат: | Стаття |
| Мова: | Ukrainian |
| Опубліковано: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2016
|
| Назва видання: | Філологічний дискурс |
| Теми: | |
| Онлайн доступ: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178605 |
| Теги: |
Додати тег
Немає тегів, Будьте першим, хто поставить тег для цього запису!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Цитувати: | "Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект / В. Сребнюк // Філологічний дискурс: Зб. наук. праць. — 2016. — Вип. 4. — С. 156-164. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Репозитарії
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-178605 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1786052021-02-28T01:26:01Z "Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект Сребнюк, В. Літературознавство У статті йдеться про наративно-риторичні особливості твору Христофора Філалета «Апокрисис». Досліджено, що поєднання в тексті різних типів фігур виконує важливу функцію емоційного підсилення і може виступати додатковим експресивним аргументом. З'ясовано, що автор вправно використовує різні способи інтеграції тексту, звертаючись до основних прийомів поєднання різних його частин між собою – когезії, ретроспекції та проспекції. За допомогою когезії забезпечується зв’язок між різними частинами тексту. Особливо зчаста в Христофора Філалета серед засобів когезії зустрічаються вислови «з одного боку» та «з іншого боку», що демонструє його бажання подати читачеві об’єктивну картину, демонструючи різні аспекти проблеми, що розглядається. Простежено вплив полемічного канону на композиційну та стильову специфіку твору, виокремлюється та аналізується комплекс риторичних засобів, які використовуються автором задля впливу на реципієнта. The article refers to the narrative-rhetorical peculiarities of the work by Khrystofor Filalet «Apokrysys». It is investigated that the combination in the text of different types of shapes performs a vital function in the emotional gain and can act as an additional expressive argument. It is found out that the author cleverly uses different ways of integrating text, addressing to the main techniques of combining its various parts to each other – cohesion, retrospection and prospects. With the help of cohesion the connection between different parts of the text is kept. Very often Khrystofor Filalet among the means of cohesion, uses the expressions «on one hand» and «on the other hand», which demonstrates his desire to provide the reader with an objective picture, showing different aspects of the problem under consideration. The influence of the polemical Canon on the compositional and stylistic specifics of the work is traced, the complex of rhetorical means used by the author to influence the recipient are singled out and analyzed. 2016 Article "Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект / В. Сребнюк // Філологічний дискурс: Зб. наук. праць. — 2016. — Вип. 4. — С. 156-164. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2411-4146 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178605 808.5:27–285.4Христофор Філалет uk Філологічний дискурс Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Літературознавство Літературознавство |
| spellingShingle |
Літературознавство Літературознавство Сребнюк, В. "Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект Філологічний дискурс |
| description |
У статті йдеться про наративно-риторичні особливості твору
Христофора Філалета «Апокрисис». Досліджено, що поєднання в
тексті різних типів фігур виконує важливу функцію емоційного
підсилення і може виступати додатковим експресивним аргументом.
З'ясовано, що автор вправно використовує різні способи інтеграції
тексту, звертаючись до основних прийомів поєднання різних його
частин між собою – когезії, ретроспекції та проспекції. За допомогою
когезії забезпечується зв’язок між різними частинами тексту.
Особливо зчаста в Христофора Філалета серед засобів когезії зустрічаються вислови «з одного боку» та «з іншого боку», що
демонструє його бажання подати читачеві об’єктивну картину, демонструючи різні аспекти проблеми, що розглядається.
Простежено вплив полемічного канону на композиційну та стильову специфіку твору, виокремлюється та аналізується комплекс
риторичних засобів, які використовуються автором задля впливу на реципієнта. |
| format |
Article |
| author |
Сребнюк, В. |
| author_facet |
Сребнюк, В. |
| author_sort |
Сребнюк, В. |
| title |
"Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект |
| title_short |
"Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект |
| title_full |
"Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект |
| title_fullStr |
"Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект |
| title_full_unstemmed |
"Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект |
| title_sort |
"апокрисис" христофора філалета: наративно-риторичний аспект |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2016 |
| topic_facet |
Літературознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178605 |
| citation_txt |
"Апокрисис" Христофора Філалета: наративно-риторичний аспект / В. Сребнюк // Філологічний дискурс: Зб. наук. праць. — 2016. — Вип. 4. — С. 156-164. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Філологічний дискурс |
| work_keys_str_mv |
AT srebnûkv apokrisishristoforafílaletanarativnoritoričnijaspekt |
| first_indexed |
2025-07-15T17:11:35Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:11:35Z |
| _version_ |
1837733769856942080 |
| fulltext |
Філологічний дискурс, випуск 4, 2016 / Philological Discourse, Issue 4, 2016
УДК 808.5:27–285.4Христофор Філалет
ВАЛЕНТИНА СРЕБНЮК,
аспірантка
(м. Тернопіль)
«Апокрисис» Христофора Філалета:
наративно-риторичний аспект
У статті йдеться про наративно-риторичні особливості твору
Христофора Філалета «Апокрисис». Досліджено, що поєднання в
тексті різних типів фігур виконує важливу функцію емоційного
підсилення і може виступати додатковим експресивним аргументом.
З'ясовано, що автор вправно використовує різні способи інтеграції
тексту, звертаючись до основних прийомів поєднання різних його
частин між собою – когезії, ретроспекції та проспекції. За допомогою
когезії забезпечується зв’язок між різними частинами тексту.
Особливо зчаста в Христофора Філалета серед засобів когезії
зустрічаються вислови «з одного боку» та «з іншого боку», що
демонструє його бажання подати читачеві об’єктивну картину,
демонструючи різні аспекти проблеми, що розглядається.
Простежено вплив полемічного канону на композиційну та стильову
специфіку твору, виокремлюється та аналізується комплекс
риторичних засобів, які використовуються автором задля впливу на
реципієнта.
Ключові слова: автор, наратив, риторика, полеміка,
композиція, стиль, трактат.
Постановка проблеми в загальному вигляді… Христофор Філалет
своїм твором «Апокрисис або відповідь на книжки про собор
Берестейський від імені людей старожитньої грецької релігії через
Христофора Філалета невдовзі дана» вписав славетну сторінку в давнє
українське письменство. Його опубліковано під кінець 1597 р.
польською мовою у Вільно, а через рік – в Острозі українською мовою,
що стало значимою подією як у громадсько-церковному, так і
літературному житті в Україні. Появу твору ініціювали різні чинники.
Насамперед, це загострення міжконфесійного протистояння у Речі
Посполитій, що увиразнилося після проголошення Берестейської унії
1596 року, та поява твору Петра Скарги «Берестейський синод». Автор
виявив глибоку обізнаність у православній доктрині та виразну
симпатію до неї, почуття спільної долі з православними [5, c. 201].
Попри наявні наукові студії про твір, залишаються ще нез’ясованими
Філологічний дискурс, випуск 4, 2016 / Philological Discourse, Issue 4, 2016
157
проблеми жанрово-стильових особливостей. Тому його подальше
дослідження залишається актуальним та перспективним.
Формулювання цілей статті… Метою даної розвідки є
дослідження наративно-риторичної структури твору Христофора
Філалета «Апокрисис» як однієї з найхарактерніших літературних
пам’яток епохи, що закарбувала важливий момент формування в
традиційному церковно-дидактичному творі барокової системи ідейно-
естетичних цінностей.
Виклад основного матеріалу... За жанром «Апокрисис» є
трактатом, найпоширенішим для релігійної полеміки кінця XVI –
початку XVII століття жанром [3]. Твір логічно й струнко вибудований,
пронизаний духом інтелектуального пошуку та юридичної казуїстики,
сповнений викладом різних позицій, документальних свідоцтв, і,
безперечно, містить вкрай важливий синхронічний зріз духовного
життя України в добу запровадження унії та подальшої розгорнутої
релігійної полеміки. Нарація тут доволі часто базується на конкретиці,
на вчинках відомих усім осіб, на відтворенні комплексу провідних ідей
епохи.
Після вступу, у першій частині, автор планує показати «мішанину
щодо віри в Річі Посполитій» та дезавуювати позицію митрополита
Рогози, який погодився з Брестською унією. У другій частині критично
розглядаються «пригани» опонента-католика щодо «розрізнених від
митрополита осіб грецької релігії на Берестейському синоді». У третій
піддано нищівній критиці «єдиновладдя костельне отця папи
римського», яке, на думку Філалета, «не є уфундовано, як твердить
дієписець, у Євангелії, у святих отців та в костельних історіях». У
четвертій частині розгорнуто полеміку з критикою у «дієписця» позиції
патріарха царгородського та загалом послушенства східним патріархам
[1].
Більше того, Філалет явно спеціально оголює свої композиційні
прийоми, розраховуючи, мабуть, на краще розуміння читачем тексту
завдяки розробленій ним методиці оповіді. Так, на початку розділу не
лише проголошено композиційний задум, але й вказано на структурні
елементи всередині самого розділу. Скажімо, перед висновками до
розділу автор пише: «Juz tedy tak wtora czesc rozdzialy zamykam» [2,
ст. 1541]; «Teraz juz ten rozdzial, a przytym zaraz y trzecia czesc
odpowiedzi naszey konczac, tak zamykam...» [2, ст. 1561]. Проте,
змоделювавши певну логічно-теологічну систему доказів, насправді
вправно педалює й емоційний регістр, спрямовуючи увагу читача не
стільки в річище логіки, скільки у бурхливий вир емоції, що забезпечує
певну «театральність» нарації.
Філологічний дискурс, випуск 4, 2016 / Philological Discourse, Issue 4, 2016
158
Так, беззастережно акцентуючи з самого початку «безхитрісність» й
«лагідність» власної позиції, автор (який сам пише від імені Філалета!)
звинувачує свого опонента у приховуванні власного імені, сіючи
підозріння щодо його чесності та відкритості: «Невдовзі перед сеймом
хтось пустив поміж людей друковану книжку під таким титулом:
«Собор Берестейський» <…> Xтоceм його кличу, бо ймення своє затаїв,
аби що подобається йому, тим швидше віднайшов собі писати» [1]. Далі
автор, демонстративно приписуючи собі християнську незлобливість та
«пристойність», водночас вкрай ущипливо ганьбить і ображає
супротивника, натякаючи, що йому відоме його справжнє ім`я: «Але,
зважаючи на пристойність нашу, не відповідаємо дурному відповідно
до глупства його, на розпусту розпустою, до чого й уродження, і
виховання, і вуста наші не звикли – такого не вживаємо, скаргою на
скаргу (виділено нами) не подаватимемо, перестерігаючи, аби була
всім людям явна наша скромність; не тільки не віддаватимемо злого на
зле, але не зломовитимемо на зломов’я, а з відкиданням тих
фальшивих примовок, з упевнення про з’єднаність святої церкви, яка
завжди підлягала хресту, тим більше беремо підтвердження віри нашої
і неабияку втіху» [1]. Зазначимо, що апелювати до власної скромності
був сенс, щоб не виглядати занадто убого, бо автор хизуватися своїм
розумом та ерудицією з відомих причин побоювався. Та й
супротивники-католики не змовчали щодо авторського прагнення
зберегти анонімність і ганили його твір як написаний десь у темному
закутку [6, с. 2].
Ця лінія вперто продовжується надалі. Викладаючи у передмові
план своєї розгорнутої (хоча й доволі запізнілої) відповіді на
Берестейський заклик до єдності, автор імпліцитно глумитися над
«анонімністю» його ініціатора, замовчуючи його титули й принизливо
іменуючи «синодовим дієписцем»: «Із тієї скромності нашої й те
походить, що тому, котрий ту книжку про синода писав, не надаємо
жодних образливих титулів, хіба синодового дієписця, і то через те, що
взявся описати дійство Берестейського синоду, а подекуди й простим
дієписцем називаємо в цій нашій відповіді» [1]. Дорікає також
«дієписцеві» за алогічність та хаотичність викладу: «… оскільки деякі
речі кількаразово на різних місцях повторює, а нам на одну річ
кількакрат відповідати здається неслушним, через це всі ті
найпередніші пропозиції, які він утверджує, котрих ми не признаємо,
ніби реєструємо, чи є вони правдиві, а чи ні, в осібних розділах, на
кшталт розкладу квестій, його підпори поважаючи, а свої супроти тих
приточивши, на них спираємося, аби від того, хто в тих наших
Філологічний дискурс, випуск 4, 2016 / Philological Discourse, Issue 4, 2016
159
суперечках усвідомлений, міг би легше їх розсудити і з сумніву, коли б
якого мав, міг розв’язатися» [1].
Водночас, оскільки автор полемізує саме з «латинниками», то
зберігає основний гомілетичний принцип апеляції до св. Письма та св.
Передання, тримаючись запровадженої ще в античності системи
цитації: «…приводимо найбільше свідоцтв із латинських писань» [1].
Цей момент – використання «латинських писань» – набуває особливої
ваги в тій вишуканій грі у «простака», що її моделює автор. активно
використовуючи культурний код опонента, даючи зрозуміти, що тут для
нього таємниць немає: «А для того, щоб побачив: коли він, бувши з
римського костела, на нас, людей грецької віри, захотів здобувати
докази із наших грецьких творців, то й ми супроти нього маємо
здобувати докази із власне римських писань, а подавати можемо
слушніше й правдивіше <…>» [1]. У такий спосіб Христофор Філалет
полегшує собі завдання. По-перше, можна спокійно оперувати добре, чи
не з дитинства, знайомим матеріалом, а по-друге – видобути з того
значний ефект: адже такий собі «простак» грецької віри раптом
виявляється доволі-таки обізнаним в культурі «латинян». Більше того,
ця обізнаність виступає у автора як доказ того, що щире серце
«простака» дозволяє, пройшовши всі хитрі спокуси й зваблення, що їх
опоненти вважають за «мудрість», взяти гору у цьому змаганні: «Інша
причина тих таких частих запитань: аби догодити фантазії та
передзавзяттю тих, котрі, не бувши вченими, але в усьому всіх, а
особливо нас, хоча їх про те не просимо, прагнуть учити, приписуючи
собі мудрість, а нам простоту …» [1].
Отож, автор, розпочавши доводити в суто теологічному дусі, що
«релігія грецька» правильніша за «римську», поволі, непомітно, але
послідовно переводить стрілки на «моральну ницість» супротивника, не
шкодуючи ущипливих слів, аби кинути тінь на добрі християнські
наміри Риму. Зокрема він вдається до конспірологічних натяків: «Чи то
правда, як дієписець твердить, що папа із своїми, ведучи людей
грецької віри під свою зверхність, шукає не якогось пожитку свого в
тому, але тільки духовної втіхи, згоди, любові християнської і постраху
для єретиків та турків?» [1]. Але авторові зрозуміло наперед, що про
глибокі християнські почуття в членів римської курії та й у самого папи
не може бути й мови. Отож, він не шкодує слів, аби переконати своїх
читачів у моральній ницості опонентів й кинути густу тінь на
латинське благочестя: «Коли б це все правда була, було б чому вірити.
Але коли до правди й щось інше примішалося, нехай дієписець не має
за зле, що йому не ціла віра в тій науці подається. Можливо, що є такі
поміж римських католиків, котрі тим уявленням опоєні, що, не
Філологічний дискурс, випуск 4, 2016 / Philological Discourse, Issue 4, 2016
160
з’єднавшись із римським костелом, ніхто збавлений бути не може і із
зичливості щодо нас та спасіння нашого, раді були б бачити наше
з’єднання із римським костелом, не шукаючи в тому своїх приватних
пожитків» [1]. Автор апелює вже не до Отців Церкви й не до богослов’я
взагалі, а до «народної думки», яку, втім, сам наполегливо й формує:
«Але щоб дієписці та йому подібні цікавці, а що більше, аби папа
римський, дбаючи про те наше з’єднання, прибутку свого не доглядав
чи того в нас цілком не бажав? Не відаю, щоб мало статися, адже мали
б відмінити звичай! Вельми давня є приповідка: «Двір римський не
просить про вівцю або не прагне вівці без вовни» <…> А що це правда,
сама річ свідчить» [1].
Головна, домінуюча ознака «Апокрисису» – це його стиль, який
спирається на потужні літературні традиції – спадщину Середньовіччя
та Ренесансу. Важливим у цьому контексті є спостереження
В. Назарука: «Для авторської манери Х. Філалета характерне
поєднання двох поширених мовностилістичних систем викладу
текстового матеріалу. З одного боку, в «Апокрисисі» натрапляємо на
широке використання засобів риторично-патетичної, емоційно-
піднесеної мови автора, що дає змогу говорити про неабияку
зацікавленість автора тематикою, його добре розуміння тогочасних
релігійних процесів, активне обстоювання інтересів простого люду; з
іншого – виважене аргументоване слово часто сповнене їдкою іронією,
навіть зневагою до опозиційної єзуїтської риторики. Христофор Філалет
часто використовує риторичний прийом нагнітання емоційного фону…»
[4, с. 244].
У творі постійно зустрічаються також риторичні звернення. Їхніми
адресатами виступають двоє: «деєпісцець» та читач. Їх дискурс
кардинально різний. До «дієписця» автор звертається зазвичай з
риторичними питаннями, сам контекст яких частіше за все свідчить
про полемічний характер, причому Філалетові вдається імітувати живу
розмову, він ніби веде діалог «наживо» зі своїм ідейним опонентом,
використовуючи звернення на кшталт: «Słyszysz, dzieiopisie» [2,
ст. 1581], «Nie podoba sie to tobie, dzieiopisie?» [2, ст. 1607], «Słabec sie to
tobie podobno będa zdały, dzieiopisie, konięktury!» [2, ст. 1559].
Риторичні звернення до читача – іншого характеру. Тут панує дух
злагоди. Автор начебто заздалегідь вбачає у читачеві розумну й
освічену людину, що добре орієнтується у непростих духовних боріннях
епохи та вже поділяє його, автора, точку зору. Характерними є епітети,
які використовує Філалет у цих зверненнях до читача: «laskawy
czytelniku» [2, ст. 1529].
Філологічний дискурс, випуск 4, 2016 / Philological Discourse, Issue 4, 2016
161
Варто відзначити, що автор настільки вільно володіє тонкощами
риторичної майстерності, що нерідко вдається до поєднання одразу ж
декількох фігур та прийомів. Так, однією з особливостей
індивідуального стилю Філалета є широке поєднання риторичних
запитань з анафорою. Як відомо, риторичне запитання приховано вже
містить в собі відповідь, додавання ж до подібного типу запитань
анафори покликане підкреслити абсурдність тих тверджень, на які
ніби натякають вже самі риторичні питання. І з кожним таким
повтором стає дедалі очевиднішою безглуздість позиції опонента.
Поєднання цих двох прийомів зустрічається в «Апокрисисі» дуже часто.
Іноді автор настільки захоплюється цими прийомами, що він може за
їхньою допомогою вибудовувати грандіозні конструкції, що ширяться
не на одну сторінку. Так, скажімо, звертаючись до дієписця, він адресує
йому ціле гроно риторичних питань, повторюючи на початку «czys nie
czytal» [2, ст. 1523–1525], а, наводячи приклади листування,
використовує зачин «iako iest list», так само повторюючи його багато
разів [2, ст. 1551–1553].
Іноді автор невимушено долучає до сполучення згаданих вище двох
фігур ще одну. Так, наприклад, ми можемо зустріти поєднання
риторичного питання не лише з анафорою, але й з синтаксичним
паралелізмом: «…pytam się: co rozumiesz o ziezdzie biskupow w Sardyce?
Czy synodem ma być nazywan, czyli nie? Bo na nim nie Rzymski, ale
Hozyus Kordubeński biskup przezywodał. Co rozumiesz o ziezdzie
biskupow w Karthaginie? Czy też za synod ma byc poczytan? Bo na nim
nie Rzymski, alе Aurelius Karthagiński biskup presidował. Co rozumiesz o
ziezdzie biskupow w Aquieliey? Czy też na synod ma być poczytan? Bo na
nim nie Rzymski, alе Ambrozy Mediołański biskup prezydował?»3 [2,
ст. 1531].
Можна стверджувати, що таке поєднання різних типів фігур
виконує важливу функцію емоційного підсилення і може виступати
додатковим експресивним аргументом.
Не менш вправно автор використовує різні способи інтеграції
тексту, звертаючись до основних прийомів поєднання різних його
частин між собою – когезії, ретроспекції та проспекції. Так, за
допомогою когезії забезпечується зв’язок між різними частинами
тексту. Особливо часто у Христофора Філалета серед засобів когезії
зустрічаються вислови «з одного боку» та «з іншого боку», що демонструє
3 «… питаюся: що думаєш про з’їзд єпископів у Сардикії [сучасне м. Софія]? Чи має
іменуватися синодом, чи ні? Бо його не Римський, але єпископ Кордобенський Гозій
проводив. Що думаєш про з’їзд єпископів у Карфагені? Чи теж має вважатися за синод?
Бо його не Римський, але єпископ Амвросій Медіоланський проводив?»
Філологічний дискурс, випуск 4, 2016 / Philological Discourse, Issue 4, 2016
162
його бажання подати читачеві об’єктивну картину, демонструючи різні
аспекти проблеми, що розглядається. Використання прийому
ретроспекції дозволяє нагадати читачеві інформацію, про яку вже
йшлося, як-от: «Przyklady takich synodow wyzszey sie w wtorey czesci
rozdziale 3 przypominaly»4 [2, ст. 1539] або «K temu pokazalo sie iuz
wyzszey, ze…»5 [2, ст. 1595]. Проспекція дозволяє натякнути на
матеріал, про який буде йтися далі, що зазвичай використовується або
для зацікавлення читача, або для можливості кращого розуміння
логічності викладу: «Ja o tym wiecey tu mowic niechce, gdyz zwlaszcza w
czwartey czesci o tey koscielney zgodzie szyrzey mowic przydzie»6 [2,
ст. 1549]. У низці випадків «Апокрисис» демонструє вдале поєднання
ретроспекції та проспекції в межах одного речення: «Bo iesliz kwoli
iednosci koscielney, o tym acz sie iuz y wyzszey nieco przypomnialo, iednak
y w przyszlym rozdziale szyrzey sie bedzie»7 [2, ст. 1586].
Найчастіше автор використовує риторичні питання та звернення,
інверсії й анафори. Специфічною ознакою стилю Христофора Філалета
є те, що він, вдаючись до якогось риторичного прийому, неодноразово
повторює його, іноді вибудовуючи з його допомогою доволі великі
текстові періоди, що простягаються на декілька сторінок. Другою
специфічною рисою можна назвати часте поєднання риторичних
прийомів. Так, риторичне питання в «Апокрисисі» неодноразово
сусідить з анафорою та (або) синтаксичним паралелізмом. Нарешті,
твір насичений (можливо, навіть перенасичений) різними способами
інтеграції тексту, що, очевидно, на думку автора мало
продемонструвати логічність та композиційну довершеність його твору.
Висновки... Таким чином, ми бачимо, що концепція дійсності, яку
моделює автор в «Аполкрисисі», дійсно базується на реальних фактах
утискування «релігії грецької» в тодішній Речі Посполитій та
протистояння значної частини українства унії. У низці своїх моментів
«Апокрисис» може правити за надійне джерело історичних свідоцтв про
релігійне життя України поч. ХVII cт. Однак, «дійсність», що її формує
автор на сторінках свого твору, пропущена крізь ідеологічну призму
автора, який ускладнивши структуру твору та заховавшись під маскою
«православного простака» веде палку й пристрасну дискусію зі своїм
опонентом, залишаючись при цьому людиною Реформації.
4 «Приклади таких синодів вище у другій частині розділу 3 пригадували».
5 «До того ж було показано вище, що…».
6 «Я про те більше тут говорити не хочу, бо особливо в четвертій частині про ту
церковну згоду ширше говорити вийде».
7 «Бо, оскільки щодо єдності церковної, про яку вже вище трохи згадувалося, однак і
в наступному розділі ширше буде».
Філологічний дискурс, випуск 4, 2016 / Philological Discourse, Issue 4, 2016
163
Список використаних джерел і літератури:
1. Апокрисис, або відповідь на книжки про Берестейський собор,
від імені старожитньої релігії грецької, через Христофора Філалета
нашвидку подана. – [Електроннний ресурс].– Режим доступу:
litopys.org.ua/suspil/sus26.htm.
2. Апокрисисъ. Сочиненіе Христофора Филалета. Въ двухъ
текстахъ – польскомъ и западно-русскомъ 1597–1599 года / Христофор
Филалет // Русская историческая библиотека. – СПб : s. l. – 1882. – Т. 7.
– ст. 1003–1820.
3. Ларін Ю.В. Жанрова диференціація полемічної прози раннього
бароко / Юрій Валерійович Ларін // Вiсник Харкiвського нацiонального
унiверситету iм. В.Н. Каразiна. – Сер.: Філологія. – 2011. – № 936. –
Вип. 61. – С. 109–114.
4. Назарук В. М. Специфіка авторської стилістики полемічного
тексту «Апокрисис» Христофора Філалета // Наук. зап. нац. ун-ту
«Острозька академія». – 2015. – Серія «Філологічна». – Вип. 57. – С.
242–244.
5. Поплавська Н. Полемісти. Риторика. Переконування
(Українська полемічно-публіцистична проза кінця XVI – поч. XVII
ст.)/Н.М.Поплавська – Тернопіль, 2007. – 379 с.
6. Скабаланович Н. Об «Апокрисисе» Христофора Филалета /
Николай Скабаланович. – СПб. : Тип. К. В. Трубникова, 1873. – 225 с.
References:
1. Apokrysys, abo vidpovid na knyzhky pro Beresteyskyy sobor, vid
imeni starozhytnioi relihii hretskoi, cherez Khrystofora Filaleta nashvydku
podana. – [Elektronnnyy resurs].– Rezhym dostupu:
litopys.org.ua/suspil/sus26.htm.
2. Apokrysys. Sochineniye Khrystofora Filaleta. V dvukh tekstakh –
polskom i zapadno-russkom 1597–1599 goda / Khrystofor Filalet //
Russkaya istoricheskaya biblioteka. – SPb : s. l. – 1882. – T. 7. – st. 1003–
1820.
3. Larin Yu.V. Zhanrova dyferentsiatsiya polemichnoi prozy rannoho
baroko / Yurii Valeriiovych Larin // Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho
universytetu im. V.N. Karazina. – Ser.: Filolohiya. – 2011. – № 936. – Vyp.
61. – S. 109–114.
4. Nazaruk V. M. Spetsyfika avtorskoyi stylistyky polemichnoho
tekstu «Apokrysys» Khrystofora Filaleta // Nauk. zap. nats. un-tu
«Ostrozka akademiya». – 2015. – Seriya «Filolohichna». – Vyp. 57. – S.
242–244.
Філологічний дискурс, випуск 4, 2016 / Philological Discourse, Issue 4, 2016
164
5. Poplavska N. Polemisty. Rytoryka. Perekonuvannia (Ukrayinska
polemichno-publitsystychna proza kintsia XVI – poch. XVII
st.)/N.M.Poplavska – Ternopil, 2007. – 379 s.
6. Skabalanovich N. Ob «Apokrysyse» Khrystofora Filaleta / Nykolai
Skabalanovich. – SPb. : Tip. K. V. Trubnikova, 1873. – 225 s.
Summary
Valentyna Srebniuk
«Apokrysys» by Khrystofor Filalet: Narrative and Rhetorical Aspect
The article refers to the narrative-rhetorical peculiarities of the work by
Khrystofor Filalet «Apokrysys». It is investigated that the combination in
the text of different types of shapes performs a vital function in the
emotional gain and can act as an additional expressive argument. It is
found out that the author cleverly uses different ways of integrating text,
addressing to the main techniques of combining its various parts to each
other – cohesion, retrospection and prospects.
With the help of cohesion the connection between different parts of the
text is kept. Very often Khrystofor Filalet among the means of cohesion, uses
the expressions «on one hand» and «on the other hand», which demonstrates
his desire to provide the reader with an objective picture, showing different
aspects of the problem under consideration. The influence of the polemical
Canon on the compositional and stylistic specifics of the work is traced, the
complex of rhetorical means used by the author to influence the recipient are
singled out and analyzed.
Key words: author, narrative, rhetoric, debate, composition, style,
treatise.
Дата надходження статті: «20» жовтня 2016 р.
Дата прийняття до друку: «03» листопада 2016 р.
|