Псевдонімія як антропонімна категорія
У статті йдеться про українські псевдоніми ХХ століття, зокрема про місце псевдонімів в антропонімійній системі національної мови, історію вивчення псевдонімів, функціональне навантаження, вибір номінативних форм, мотиви та принципи псевдонімного найменування, ступінь інформативності....
Gespeichert in:
| Datum: | 2019 |
|---|---|
| 1. Verfasser: | |
| Format: | Artikel |
| Sprache: | Ukrainian |
| Veröffentlicht: |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України
2019
|
| Schriftenreihe: | Філологічний дискурс |
| Schlagworte: | |
| Online Zugang: | http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178751 |
| Tags: |
Tag hinzufügen
Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
|
| Назва журналу: | Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| Zitieren: | Псевдонімія як антропонімна категорія / Н. Павликівська // Філологічний дискурс: Зб. наук. праць. — 2019. — Вип. 9. — С. 214-221. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
Institution
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine| id |
irk-123456789-178751 |
|---|---|
| record_format |
dspace |
| spelling |
irk-123456789-1787512021-03-10T01:27:11Z Псевдонімія як антропонімна категорія Павликівська, Н. Мовознавство У статті йдеться про українські псевдоніми ХХ століття, зокрема про місце псевдонімів в антропонімійній системі національної мови, історію вивчення псевдонімів, функціональне навантаження, вибір номінативних форм, мотиви та принципи псевдонімного найменування, ступінь інформативності. The article deals with the Ukrainian pseudonyms of the XX century, in particular the place of pseudonyms in the anthroponymic system of the national language, the history of the study of pseudonyms, the functional load, the choice of nominative forms, the motives and principles of pseudonym name, the degree of informativeness. 2019 Article Псевдонімія як антропонімна категорія / Н. Павликівська // Філологічний дискурс: Зб. наук. праць. — 2019. — Вип. 9. — С. 214-221. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. 2411-4146 DOI: 10.31475/fil.dys.2019.09.21 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178751 811.161.2’373.23 uk Філологічний дискурс Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| institution |
Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine |
| collection |
DSpace DC |
| language |
Ukrainian |
| topic |
Мовознавство Мовознавство |
| spellingShingle |
Мовознавство Мовознавство Павликівська, Н. Псевдонімія як антропонімна категорія Філологічний дискурс |
| description |
У статті йдеться про українські псевдоніми ХХ століття,
зокрема про місце псевдонімів в антропонімійній системі
національної мови, історію вивчення псевдонімів, функціональне
навантаження, вибір номінативних форм, мотиви та принципи
псевдонімного найменування, ступінь інформативності. |
| format |
Article |
| author |
Павликівська, Н. |
| author_facet |
Павликівська, Н. |
| author_sort |
Павликівська, Н. |
| title |
Псевдонімія як антропонімна категорія |
| title_short |
Псевдонімія як антропонімна категорія |
| title_full |
Псевдонімія як антропонімна категорія |
| title_fullStr |
Псевдонімія як антропонімна категорія |
| title_full_unstemmed |
Псевдонімія як антропонімна категорія |
| title_sort |
псевдонімія як антропонімна категорія |
| publisher |
Інститут літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України |
| publishDate |
2019 |
| topic_facet |
Мовознавство |
| url |
http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/178751 |
| citation_txt |
Псевдонімія як антропонімна категорія / Н. Павликівська // Філологічний дискурс: Зб. наук. праць. — 2019. — Вип. 9. — С. 214-221. — Бібліогр.: 6 назв. — укр. |
| series |
Філологічний дискурс |
| work_keys_str_mv |
AT pavlikívsʹkan psevdonímíââkantroponímnakategoríâ |
| first_indexed |
2025-07-15T17:23:54Z |
| last_indexed |
2025-07-15T17:23:54Z |
| _version_ |
1837734544484073472 |
| fulltext |
Філологічний дискурс, випуск 9, 2019 / Philological Discourse, Issue 9, 2019
214
The verbs of feeling are derived from frequency value abstract action in the
word formation paradigm.They quite often create paradigm, which includes verbs
with specific meanings formed with prefixes or suffixes and lexemes expressing
additional semantic modification.
So, most of the feeling verbs are active fund of the vocabulary, which causes a
natural interaction, the exchanging of verb lexemes. There is no doubt that the
connection of feeling verb with lexical-semantic group of perception, desire and
emotional distress ones is existed.
Key words: verb, feeling, sphere, semantics, lexeme, sema.
Дата надходження статті: «23» січня 2019 р.
Дата прийняття до друку: «28» лютого 2019 р.
УДК 811.161.2’373.23
DOI: 10.31475/fil.dys.2019.09.21
НАТАЛІЯ ПАВЛИКІВСЬКА,
доктор філологічних наук, професор
(м. Вінниця)
Псевдонімія як антропонімна категорія
У статті йдеться про українські псевдоніми ХХ століття,
зокрема про місце псевдонімів в антропонімійній системі
національної мови, історію вивчення псевдонімів, функціональне
навантаження, вибір номінативних форм, мотиви та принципи
псевдонімного найменування, ступінь інформативності.
Ключові слова: псевдонім, функціональне навантаження,
номінативна форма, мотиви, принципи, номінація,
інформативність.
Постановка проблеми в загальному вигляді… Псевдоніми
посідають важливе місце в антропонімійній системі національної мови,
вони є різновидом власних найменувань людей і покликані
приховувати їхнє справжнє ім′я або прізвище.
Аналіз досліджень і публікацій… Мовне явище української
псевдонімії розглядали такі вітчизняні лінгвісти як В. В. Німчук, П. П.
Чучка, М. П. Лесюк, О. В. Петрова та слов′янської – Г. В. Суслова, О. В.
Суперанська, В. А. Никонов, С. Вархол. Науковці акцентували увагу на
проблемі лінгвістичного статусу псевдоніма, а також призначення,
функції та номінації, на структурі класу псевдонімів тощо. Однак
Філологічний дискурс, випуск 9, 2019 / Philological Discourse, Issue 9, 2019
215
науковій та читацькій спільноті були репрезентовані лише окремі
дослідження з означеної проблеми. Це незначна кількість статей про
політичну псевдонімію середини XX століття (В. В. Німчук, М. П.
Лесюк). Нерозв'язаною залишалася проблема літературної та
мистецької псевдонімії. Поза науковою рефлексією перебувало
вивчення псевдонімії кримінальних спільнот на території України.
Нерозв'язаною є також й проблема побудови повної тематичної
класифікації псевдонімікону, яка враховує динаміку сучасної
соціокультурної комунікації в її зіставленні з розвитком самоназивання
в попередні періоди історії національної мови.
Зазначені вище причини зумовили актуальність наступних
досліджень у цій галузі. Так, у 2007 році вийшов у світ «Словник
псевдонімів ОУН-УПА» [1]. У 2009 році було підготовлено монографію
«Питання української псевдонімії XX століття» [2], у якій вперше
здійснено комплексне вивчення і зіставне дослідження українських
літературно-мистецьких, громадсько-політичних та кримінальних
псевдонімів XX століття, аналіз яких дає змогу глибше пізнати
своєрідність їх системної організації, з′ясувати особливості формування
й функціювання псевдонімів як окремого сектору ономастичного
простору. Автором цієї студії розв′язано низку питань: вивчено і
розкрито специфіку псевдоніма з погляду його лінгвістичного статусу,
структури, функціональних можливостей; визначено лінгвомотивацію
лексем, підданих псевдонімізації, основні принципи, мотиви, способи та
засоби номінації в українській псевдонімії; з′ясовано функціональне
навантаження та «об′єм» основної та додаткових функцій псевдонімів
різних соціально-професійних груп; досліджено структурно-словотвірні
типи псевдонімів; вивчено екстралінгвальні чинники, що детермінують
процес їх становлення; здійснено порівняльний аналіз формування й
функціонування літературних, політичних й інших
псевдоантропонімів; укладено бібліографічний покажчик.
Здійснене комплексне дослідження української літературно-
мистецької, громадсько-політичної, кримінальної псевдонімії дозволило
умотивувати власне розуміння псевдоніма як особливого різновиду
антропоніма і запропонувати найповнішу дефініцію поняття: псевдонім
– різновид антропоніма, прибране (вигадане) особове іменування, яке
використовують представники окремих груп суспільства (письменники,
публіцисти, композитори, актори, художники, співаки, громадсько-
політичні діячі, злочинні елементи) поряд із своїм справжнім іменем та
прізвищем або замість них з метою конспірації через причини
особистісного, політичного та юридичного характеру [3].
Філологічний дискурс, випуск 9, 2019 / Philological Discourse, Issue 9, 2019
216
При виділенні інтегральних ознак псевдоніма необхідно
враховувати лінгвістичний статус цієї номінації, сферу, тривалість
вживання, оскільки різні класи псевдонімів мають свої особливості.
Виділяємо такі визначальні особливості псевдоніма:
ознаки лексичної семантики: а) вторинна назва особи; б)
факультативна назва, нерегламентована законодавством; в) назва
здебільшого позначена інформативністю та характеристичністю; г)
назва, що залежно від сфери вживання може набувати певних
конотацій та виконувати у зв′язку з цим додаткові функції (оцінну,
символічну, естетичну та ін.);
соціокомунікативні та функціональні ознаки: а) неофіційна назва
людини, але може вживатися в офіційних ситуаціях; б) псевдонім має
особливе призначення – оберігати таємницю справжнього іменування
носія; в) псевдонім виконує особливу функцію – езотеричну, яка не
властива іншим антропонімам; г) використання псевдоніма пов′язане із
суспільною діяльністю носія (письменники, журналісти, актори та ін.;
громадсько-політичні діячі, злочинні елементи); д) псевдоніми можуть
бути самоназвами (літературно-мистецькі) або надаватися з боку
оточення (більшість громадсько-політичних, кримінальних); е)
функціональне навантаження псевдоніма залежить від його різновиду:
так, літературно-мистецькі самоназви можуть набувати сталості й
заступати справжнє ім′я людини, стаючи знаковим елементом історії
культури, прецедентним феноменом, для інших же характерне
вживання лише протягом певного періоду – доти, доки ним
послуговується сам носій; є) псевдонім, який стає єдиним іменем
людини, втрачає свою специфіку і переходить в інший антропонімічний
розряд; ж) псевдоніми не успадковуються; з) особа може мати один,
кілька й багато псевдонімів [4, с. 7-8].
Формулювання цілей статті... Мета цієї статті – розкрити
особливості псевдоніма щодо функціонального навантаження, вибору
номінативних форм, місця у національному антропоніміконі тощо.
Виклад основного матеріалу… Спостережено, що співвідношення
функцій у псевдонімах різних класів неоднакове. У політичних
псевдонімах після номінативної на перший план виступає езотерична
функція, а потім уже можуть накладатися додаткові функції:
характеристична, оцінна, експресивна, символічна тощо. У псевдонімії
діячів культури – письменників, журналістів, акторів, співаків та ін.
спостерігаємо поліфункціональність, тобто на основну функцію
обов′язково накладається інша/інші, тому творча особа самоназву часто
використовує для маніфестації свого ідеологічного кредо [4, с. 10].
Філологічний дискурс, випуск 9, 2019 / Philological Discourse, Issue 9, 2019
217
Питання про вибір номінативних форм також є важливим при
розгляді номінаційних особливостей псевдоніма. Цей вибір зумовлений
як загальними закономірностями виникнення лексичних одиниць, так
і специфікою засобів вторинного називання. У ролі псевдоніма
використовуються готові слова або створюються нові. Окрім
псевдонімів-слів, як засоби вторинної номінації виступають астериски
(зірочки), ініціали, шифри. Загальна назва зашифрованих підписів –
криптоніми [4, с. 10].
У національному антропоніміконі псевдоніми посідають проміжне
місце між ядровими (імена, прізвища, імена по батькові) та
периферійними (прізвиська) найменуваннями людей. Псевдоніми
мають як спільні, так і диференційні ознаки з цими одиницями
пропріальної лексики.
Одна з виразних ознак між прізвищами, особовими іменами та
іменами по батькові й псевдонімними формами – їхні структурно-
словотвірні моделі. Особлива подібність простежується між
псевдонімом і прізвиськом: псевдоніми і прізвиська – засоби вторинної
номінації особи; їхнє уживання має необов′язковий, факультативний
характер; більшість псевдонімів, як і прізвиська, наділені
інформативно-характеристичним потенціалом; юридично вони не
усподковуються. Однак псевдоніми і прізвиська – це різні
антропонімічні розряди. Основна відмінність полягає в призначенні та
сфері вживання цих неофіційних назв людей. По-перше, псевдонім на
відміну від прізвиська, має особливе призначення – приховати
справжнє іменування носія; по-друге, псевдоніми використовуються
представниками окремих соціальних груп і пов′язані з їхньою
громадською діяльністю. Ними послуговуються переважно діячі
культури та громадсько-політичні діячі. Крім цього, псевдоніми, як
правило, - результат самоіменування носія вигаданого імені (за
винятком частини політичних та кримінальних). Прізвиська ж носії
отримують з боку оточення [4, с. 11].
Зауважимо, що предметом дискусії до сьогодні залишається зміст
терміна «кличка», котрий вживається в кількох значеннях: те саме, що
зоонім; конспіративне прізвисько людини; жартівливе прізвисько [5, с.
65]. У підпільників та кримінальних колах кличка – це «конспіративне
ім′я чи прізвище», яке виконує езотеричну функцію псевдоніма. Тому
кличка в нашому розумінні – різновид псевдоніма, застаріла назва на
його позначення.
Провідне місце серед мотивів псевдонімного найменування займає
характеристика носія псевдоніма – самохарактеристика або ж
характеристика з боку інших осіб. Це передусім вказівка на його
Філологічний дискурс, випуск 9, 2019 / Philological Discourse, Issue 9, 2019
218
фізичні особливості, риси характеру та вдачі, інтелектуальні якості
тощо [4, с. 10].
У запропонованій статті ми зупинимося на особливому принципі
найменування у літературно-мистецькій псевдонімії, який грунтується
на мотиваційному зв′язку псевдоніма зі справжнім ім′ям чи прізвищем
носія. Так, в умовному називанні літераторів, акторів, композиторів й
ін. поширеною є видозміна справжнього іменування автора. Це
реалізується шляхом штучної деформації та субституції його окремих
елементів.
Штучна деформація справжнього іменування автора передбачає
прочитання у зворотньому порядку його прізвища: Наглоч – Чолган;
Кіднир – Риндик; Йикснитапол Вел. – Лопатинський Лесь В.; Ріншук
– Кушнір Володимир; Окнерачва И. – Овчаренко І.; Возор І. – Розов І.;
Чивомискам – Максимович Михайло. Трапляються псевдоніми,
утворені завдяки зворотньому порядку імені номінатора: Ародис-а –
Навроцька Сидора; початкової частини прізвища: Гард О. –
Драгоманова Оксана Ол.; початкової частини власного імені: Лю –
Середюк Юліан.
Опущення середньої частини прізвища (синкопа) спостерігаємо у
найменуваннях: Ленський Ю. – Лещинський Юліан; Уско Ф. – Устенко-
Гармаш; Ф. Лес А. – Лейтес Олександр; Мара Н. – Манжура Іван; Тан
В. – Турган Володимир; Анський В. – Андрієвський Віктор; Марія Ш-ко
– Шевченко Марія; Крич Євген – Кротевич Євген; Сенко Ф. –
Слюсаренко Ф.; Яко – Яременко Іван Мих.; Кара Я. – Качура Яків
Дем.; Корицький І. – Коровицький Іван Ів.; Химко Андрій – Хименко
Андрій Ів.; Рубач Мих. – Рубанович Михайло; З-ров М. – Зеров Микола;
Равич – Рабинович Мойсей.
В інших назвах, навпаки, – встановлення середньої частини
прізвища: Циганенко – Циганко П.В.; Косарик Я. – Косач Юрій;
Зоранчук Йосип – Зорук Йосип.
Деякі самоназви утворені завдяки пропущенню частини букв у
прізвищі: Реме – Шеремет Микола; Оей – Боберський Іван; Затрв. И. –
Золотарьов Іван; Рич Євген – Кротевич Євген; Тась – Тарновський
Микола; Чек О. – Подчекаєв Олексій.
У псевдоніміконі письменників, публіцистів, акторів, композиторів
зрідка трапляються номінації, утворені шляхом перерозкладу
іменування з виділенням фіктивних іменних елементів (Вроцький Н.А.
– Навроцький Олександр; Роль К.О. – Королів Василь), імені (Левський
Данило – Данилевський), або ж, навпаки, злиттям ініціали імені з
прізвищем (Івозич – Возич І) та інші прийоми.
Філологічний дискурс, випуск 9, 2019 / Philological Discourse, Issue 9, 2019
219
Субституція окремих елементів справжнього прізвища автора
представлена такими номінаціями: заміщення однієї чи декількох букв
в іменуванні, субституція фінальної частини прізвища, заміна
прізвища фонетично подібним словом, заміна апелятивної основи
прізвища синонімічною їй лексемою чи пов’язаною з нею тематично.
Презентативною є група самоназв, сформованих завдяки
субституції фінальної частини прізвища: Будай Л.; Будай С. – Буда
Сергій; Алексеенко А.М. – Алексєєв А.М.; Алешка Вас. – Алешко
Василь; Горненко З. – Горницький Зенон; Симонівна Н. – Кибальчич
(Симонова) Надія; Станчук – Станинець Ю. та ін..
Вирізняється група псевдонімів, які утворилися шляхом
заміщення однієї чи кількох голосних або приголосних звуків (букв) в
прізвищі автора: Ярочевський Солов. – Яричевський Сильвестр;
Дороженко, Д. – Дорошенко Дмитро; Стринський Тіядор – Стрипський
Гіадор; Петрушенко Ф. – Петруненко Федір; Редько Микола – Родька
Микола; Сава-Степняк – Сова-Степняк Степан та ін.
Користувалися популярністю у літературно-мистецьких колах
псевдоніми, сформовані шляхом заміни апелятивної основи прізвища
синонімічною їй лексемою чи пов’язаною з нею тематично (метоніми):
Крук А. – Ворон Андрій Мих.; Перлулайнен Лана – Жемчужина
Світлана Ром.; Хрущ А. – Жук Андрій; Віл М. – Биков Микола; Дубков
Є.; Дубков Ю.; Дубков Юхим – Поберезін А.Я.; Волиняк – Поліщук
Клим; Співаченко – Піснячевський Віктор; Рыбин В.И. – Акулов
Василь; Кобзаренко Т. – Шевченко Іван; Прийдешній А. – Приходько
Антон; Комишов – Очеретний Володимир Ф.; Чубатий – Кучер Віктор
М.; Потяг – Поїзд Анатолій Ів. та ін.
Висновки… Отже, псевдоніми посідають важливе місце в системі
власних назв людей. Вони мають низку спільних і відмінних рис з
іншими антропонімами. Особливість псевдоніма, на відміну від інших
антропонімічних одиниць, полягає в його призначенні: він
використовується насамперед для того, щоб приховати справжнє
іменування особи, або з інших причин – самоіндентифікації,
позиціонування себе в суспільстві тощо.
Виконуючи номінативну функцію, псевдоніми обов′язково
позначені ще й езотеричністю, яка у літературних, мистецьких,
політичних класах має різний ступінь прояву. Найвищий ступінь
«таємності» мають політичні псевдоніми, що пояснюється специфікою
діяльності їхніх носіїв.
Псевдонімам притаманний значний ступінь інформативності.
Крізь призму псевдонімів розкриваються своєрідність народного
Філологічний дискурс, випуск 9, 2019 / Philological Discourse, Issue 9, 2019
220
світобачення, сторінки історії, природно-географічні особливості
території проживання носіїв тощо.
На вибір псевдонімів впливали переважно національні риси,
історичне минуле, фольклор, реалії традиційного побуту, природно-
географічні особливості краю. Окремі псевдоніми яскраво
віддзеркалюють символи національної культури та своєрідність
української ментальності.
Досліджена псевдонімія ґрунтується загалом на всеукраїнській
літературно-мовній основі.
Узагальнення й висновки проведеного дослідження поглиблюють
уже відомі та формують нові знання про українську антропонімію,
окреслюють місце псевдонімів у системі пропріальної лексики ХХ
століття. Предметом наступних наших студій будуть новітні псевдоніми
ХХІ століття.
Список використаних джерел і літератури:
1.Павликівська Н. М. Словник псевдонімів ОУН-УПА. Вінниця: О.
Власюк, 2007. 440 с.
2.Павликівська Н. М. Питання української псевдонімії ХХ століття:
Монографія. Вінниця: «Глобус-Прес», 2009. 338 с.
3.Павликівська Н.М. Вивчення псевдонімів у вітчизняній і зарубіжній
лінгвістиці. URL: file:///C:/Users/%D0%A7%D0%B8%D0%BF/Downloads
/Nzvdpu_filol_2011_14-15_11.pdf
4. Павликівська Н.М. Українська псевдонімія ХХ століття: автореф. дис. д-
ра філол. н. : 10.02.01 / Інститут української мови НАН України. Київ, 2010. 38 с.
5. Подольская Н. В. Словарь русской ономастической
терминологии. Москва: Наука, 1978. 198 с.
6. Дей О. І. Словник українських псевдонімів та криптонімів (ХVІ –
ХХ ст.). Київ: Наукова думка, 1969. 559 с.
References:
1. Pavly`kivs`ka N. M. Slovny`k psevdonimiv OUN-UPA. Vinny`cya: O.
Vlasyuk, 2007. 440 s.
2. Pavly`kivs`ka N. M. Py`tannya ukrayins`koyi psevdonimiyi XX stolittya:
Monografiya. Vinny`cya: «Globus-Pres», 2009. 338 s.
3. Pavly`kivs`ka N.M. Vy`vchennya psevdonimiv u vitchy`znyanij i zarubizhnij
lingvisty`ci. URL: file:///C:/Users/%D0%A7%D0%B8%D0%BF/Downloads
/Nzvdpu_filol_2011_14-15_11.pdf
4. Pavly`kivs`ka N.M. Ukrayins`ka psevdonimiya XX stolittya: avtoref. dy`s. d-
ra filol. n: 10.02.01 / Insty`tut ukrayins`koyi movy` NAN Ukrayiny`. Ky`yiv, 2010.
38 s.
5. Podol`skaya N. V. Slovar` russkoj onomasty`cheskoj termy`nology`y`.
Moskva: Nauka, 1978. 198 c.
6.Dej O. I. Slovny`k ukrayins`ky`x psevdonimiv ta kry`ptonimiv (XVI – XX st.).
Ky`yiv: Naukova dumka, 1969. 559 s.
Філологічний дискурс, випуск 9, 2019 / Philological Discourse, Issue 9, 2019
221
Summary
Nataliia Pavlykivska
Pseudonymy as an Anthroponymic Category
The article deals with the Ukrainian pseudonyms of the XX century, in
particular the place of pseudonyms in the anthroponymic system of the national
language, the history of the study of pseudonyms, the functional load, the choice of
nominative forms, the motives and principles of pseudonym name, the degree of
informativeness.
Key words: pseudonym, functional load, nominative form, principles,
nomination, informativeness.
Дата надходження статті: «19» лютого 2019 р.
Дата прийняття до друку: «28» березня 2019 р.
УДК 811.112.2’42
DOI: 10.31475/fil.dys.2019.09.22
ТЕТЯНА ПЄШКОВА
кандидат філологічних наук, доцент
(м. Хмельницький)
Прагмалінгвістичні, граматичні та соціокультурні аспекти
українсько-німецького перекладу (на матеріалі перекладу
української авторської пісні Ніни Матвієнко "Квітка-душа")
Статтю присвячено дослідженню німецького прекладу
української пісні. Матеріалом дослідження слугував переклад
української авторської пісні відомої співачки Ніни Матвієнко
«Квітка-душа». Розглянуті важливі аспекти українсько-німецького
перекладу: граматичний, прагмалінгвістичний та соціокультурний,
визначені особливості даного перекладу.
Ключові слова: художній переклад, прагмалінгвістичний
аспект, соціокультурний аспект, граматичний аспект, прагматика.
Художній переклад залежить від вибору шляху передачі вихідної
інформації, який призводить у перекладеному тексті до адекватного
впливу на одержувача. Головним об'єктом в такому способі перекладу є
не стільки мовний склад вихідного тексту, як його утримання і
емоційно-естетичне значення. Причому такий переклад не передбачає
ні скорочень, ні спрощень вихідного матеріалу. Оскільки синтаксичні
|