Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України

Gespeichert in:

Bibliographische Detailangaben
Datum:	2008
1. Verfasser:	Жолтікова, Т.О.
Format:	Artikel
Sprache:	Ukrainian
Veröffentlicht:	Інститут економіки промисловості НАН України 2008
Schlagworte:	Регіональна економіка
Online Zugang:	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17882
Tags:	Tag hinzufügen Keine Tags, Fügen Sie den ersten Tag hinzu!
Назва журналу:	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
Zitieren:	Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України / Т.О. Жолтікова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 2(12). — С. 76-83. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.

Institution

Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine

id	irk-123456789-17882
record_format	dspace
spelling	irk-123456789-178822013-02-13T02:46:45Z Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України Жолтікова, Т.О. Регіональна економіка 2008 Article Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України / Т.О. Жолтікова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 2(12). — С. 76-83. — Бібліогр.: 7 назв. — укр. 1817-3772 http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17882 uk Інститут економіки промисловості НАН України
institution	Digital Library of Periodicals of National Academy of Sciences of Ukraine
collection	DSpace DC
language	Ukrainian
topic	Регіональна економіка Регіональна економіка
spellingShingle	Регіональна економіка Регіональна економіка Жолтікова, Т.О. Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України
format	Article
author	Жолтікова, Т.О.
author_facet	Жолтікова, Т.О.
author_sort	Жолтікова, Т.О.
title	Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України
title_short	Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України
title_full	Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України
title_fullStr	Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України
title_full_unstemmed	Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України
title_sort	ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві україни
publisher	Інститут економіки промисловості НАН України
publishDate	2008
topic_facet	Регіональна економіка
url	http://dspace.nbuv.gov.ua/handle/123456789/17882
citation_txt	Ринкові умови всередині первинних виробничих підрозділів колективних сільськогосподарських підприємств як противитратний механізм у сільському господарстві України / Т.О. Жолтікова // Економічний вісник Донбасу. — 2008. — № 2(12). — С. 76-83. — Бібліогр.: 7 назв. — укр.
work_keys_str_mv	AT žoltíkovato rinkovíumovivseredinípervinnihvirobničihpídrozdílívkolektivnihsílʹsʹkogospodarsʹkihpídpriêmstvâkprotivitratnijmehanízmusílʹsʹkomugospodarstvíukraíni
first_indexed	2025-07-02T19:02:01Z
last_indexed	2025-07-02T19:02:01Z
_version_	1836562955904221184
fulltext	76 Економічний вісник Донбасу Т.О. Жолтікова 1. Постановка проблеми. Сільське господарство України зараз знаходить- ся в перехідному періоді й зорієнтоване на три секто- ри: підприємницький — представлений великими організаційними структурами (господарські товари- ства, виробничі кооперативи, приватні підприємства), другий — особисті підсобні господарства населення, третій — селянські (фермерські) господарства. Як показав аналіз ефективності діяльності сільського господарства, незважаючи на перші кроки в розвитку підприємництва в сільському господарстві України, простежується подальший розвиток кризи сільськогосподарського виробництва. 2. Аналіз останніх досліджень публікацій. На сьогодні проблема впровадження ринкових відносин всередені первинних виробничих підрозділів, противитратного механізму, який дає можливість подолати збитковість,підвищити доходи колективних сільскогосподарських підприємств має займати пріоритетне положення у соціально-еко- номічній політиці України. Вивченням цього питання займались вчені — П. Саблук, Ю. Коваленко, В. Ме- сель-Веселяк, З. Румянцева, Н. Саломатін, П. Сте- цюк, В. Гальчинська та інші. Аналіз показав, що подальший розвиток кризи у сільськогосподарському виробництві країни продов- жується. Причиною цього стали зовнішні фактори, що криються в сфері макроекономіки і полягають у неек- вівалентності обміну продукцією між галузевими ком- плексами, а також переросподіл значної частини при- бутку у циклі «виробництво — заготівля — перероб- ка — торгівля» не на користь товаровиробників сільскогосподарської продукції [1]. Але найбільш значною внутрішньою причиною збитковості сільскогосподарських підприємств яв- ляється часткове реформування системи управління господарств, відсутність побудови економічних внут- рішньогосподарських відносин. Вітчизняна та світова наука і практика свідчать, що найважливішою умо- вою перетворення організацій у ефективні підприєм- ницькі структури — є участь працюючих у власності і управлінні та введення противитратних систем [ 6 ]. 3. Постановка завдання. З метою перетворення у підприємницькі струк- Т.О. Жолтікова, м. Феодосія РИНКОВІ УМОВИ ВСЕРЕДИНІ ПЕРВИННИХ ВИРОБНИЧИХ ПІДРОЗДІЛІВ КОЛЕКТИВНИХ СІЛЬСЬКОГОСПОДАРСЬКИХ ПІДПРИЄМСТВ ЯК ПРОТИВИТРАТНИЙ МЕХАНІЗМ У СІЛЬСЬКОМУ ГОСПОДАРСТВІ УКРАЇНИ тури сільскогосподарські підприємства мають розро- бити і ввести економічний механізм управління пер- винними виробничими підрозділами на основі по- єднання власності й управління, внутрішньогоспо- дарській реорганізації підприємства. Відсутність адек- ватного сільськогосподарському виробництву підприємницького середовища зумовлює поглиблен- ня кризи в цій галузі, а неможливість реалізації підприємницького інтересу стає гальмом на шляху подальшого розвитку аграрного підприємництва. Тому без радикальних змін у вигляді введення економічно- го механізму управління, створення підприємницько- го середовища, а тому й виходу отраслі із кризи, є неможливим. Для створення підприємницького середовища у сільському господарстві потрібно в першу чергу здійснити ряд організаційних заходів: — прийняти закони України про оптимізацію міжгалузевого обміну між сільським господарством та іншими галузями економіки, про равноправний ста- тус галузі; — про доступність кредитних ресурсів; — про введення управління сільским господар- ством через економічний механізм. Для забезпечення успіху такого рішення в Ук- раїні, необхідно прийняти рішення про створення сис- теми державного регулювання та контролю за введен- ням економічного механізму управління сільским гос- подарством, що стане основним противитратным фак- тором у виробництві та забезпеченні конкурентоспро- можності сільскогосподарських підприємств. 4. Виклад основного матеріалу. Відомо, що саморегулююча конкуренція, як еко- номічна свобода, існує лише на ранніх стадіях роз- витку товарного виробництва і формування ринково- го середовища, в усі інші часи конкуренція частково регулюється. Впровадивши економічний механізм уп- равління підприємствами та контроль за його введен- ням в вигляді державного регулювання економіки, можливо доповнити ринкове саморегулювання, що в сукупності складе єдиний механізм макроекономіч- ного регулювання всього сільского господарства. Зараз держава виконує численні функції з конт- ролю економічної діяльності і контролює реалізацію 2008’2 77 закрнрдавчими актами про мінімум заробітної плати, виконання законів про рівне право на працю і соц- іальне забезпечення, встановлення цін, оподаткову- вання та інше. Впровадив введення економічного ме- ханізму управління сільгоспвиробництвом, практич- но, всі дані функції будуть регулюватися в автома- тичному режимі. Ринкова економіка змішаного типу являє собою складний і майже досконалий механізм свідомого і цілеспрямованого макроекономічного регулювання, що здійснюється на основі з’єднання ринкових ме- ханізмів саморегулювання та державних важелів втру- чання у процес економічного розвитку. В даний час у сільскому господарстві України функціонує багато майже однакових по розміру, дрібних та середьніх підприємств. В умовах конкуренції за допомогою по- пита і пропозиції стихійно, через механізм свободно- го ціноутворення визначаются найбільш оптимальні пропорції виробництва, розподілення ресурсів, ефек- тивність економіки сільскогосподарського виробниц- тва України. В цій ситуації та при інших рівних умо- вах, на ринку залишаться ті підприємства, котрі пер- шими введуть всі механізми антикризового менедж- менту створення високоефективного виробництва в своїх первинних виробничих підрозділах. Тобто, жит- тєздатність кожного підприємства залежить від внут- рішнього менеджменту, від створення конкурентнос- проможної продукції, де основними функціями є: 1. Стратегичне управління і тактичне планування виробництва та реалізації продукції, підвищення її кон- курентноспроможності, вивчення кон’юктури ринку та повсякденне керівництво господарською діяльністю підприємницьких структур; 2. Розробка, організація і координація виконання планів (договорів), рішень спрямованих на найбільш ефективне виробництво продукції; 3. Мотивація праці. Розробка універсальних, єди- них, мотивуючих факторів, стимулів до ефективної праці, які збережуть ресурси, у тому числі енерго- носії, забезпечать одержання найвищого кінцевого результату — прибутку; 4. Контроль ефективності виробництва, якості продукції та мінімізації витрат. Організація роботи сільскогосподарського підприємства потребує формування його оптимальних структур — структуризації та застосування в них внут- рішньогосподарського механізму. Структуризація підприємства представляє собою виділення суб’єктів внутрішньогосподарських економічних відносин у таких розмірах, які б забезпечили максимальний ефект від їх роботи. У підрозділах, де поєднання грунтуєть- ся на технологічних зв’язках між ними, в процесі удос- коналення економічних відносин можливе їх под- рібнення на економічно обргунтовані відособлені гру- пи працівників, зайнятих виробництвом (наданням послуг). Ступінь подрібнення повинен грунтуватися на чіткому визначенні циклу виробництва, переліку видів продукції або послуг з відкриттям особового рахунку на кожний структурний підрозділ, та відображенні в облікових документах розміру виробленої продукції, витратах. Виділення певних структурних одиниць за своїм змістом є одночасно і формуванням первинних трудових колективів. Дія економічного механізму внут- рішньогосподарських відносин зумовлює необхідність введення ринкових відносин всередині господарства, між виробничими первинними підрозділами. Функці- онування такого ринку в середині господарства за- безпечує наявність внутрішньогосподарських «підприємств» в підприємстві по типу відомих в еко- номіці як «завод в заводі». Внутрішньогосподарські товарно-грошові відносини в підприємстві повинні грунтуватися на приватній власності на засоби вироб- ництва та колективній формі організації виробництва, через функціонування первинних внутрішньогоспо- дарських підрозділів.Такі внутрішньогосподарські підрозділи не потрібно створювати знову, вони існу- ють в сучасний період і це не порушує організаційно- технологічну цілісність господарства. Внутрішньогосподарська організаційна структу- ра на основі економічного механізму передбачає роз- виток самостійних виробничих підрозділів та їх взає- мовідносини на договірній основі, з повною економі- чною відповідальністю за результати своєї діяльності. Самостійність структурних підрозділів повинно забез- печуватися на договірних відносинах з передчею їм всіх необхідних засобів виробництва. Всі види про- дукції, послуг та робіт, що виконують первинні ви- робничі підрозділи на внутрішньогосподарському рівні повинні стати товаром. Внутрішньогосподарські підрозділи необхідно створити за технологічними та територіальними ознаками, спеціалізуючись на вироб- ництві основних видів продукції або наданні послуг. Такі первинні виробничі підрозділи необхідно зали- шати в складі господарства, зберігаючи з ними тру- дові та економічні зв’язки, які регламентуються дого- ворами. При цьому вони повинні мати повну ступінь виробничої і фінансової самостійності. Розширення самостійності первинних підрозділів різко підвищує значення самоврядування. Це зв’яза- но із тим, що в нових економічних умовах багатора- зово збільшується коло питань, розв’язуваних на рівні первинної ланки керування, оскільки прямих указі- вок районого та обласного управліньського апарату вже немає. Таким чином, самоврядування на будь-якому Т.О. Жолтікова 78 Економічний вісник Донбасу рівні керування уособлює собою процес перетворен- ня робітника, усього трудового колективу з об’єкта управлінської діяльності в її суб’єкт. Це особливий варіант організації управління, коли колектив сам ви- рішує питання комплектування первинного виробни- чого підрозділу, розподілу трудових функцій і спільно- го прибутку. Йдеться про найпростіший вид колектив- ності — асоціації працівників, що регулює реальне з’єднання персоналу із засобами виробництва і роз- поділ по праці, тобто яка здійснює ключові організац- ійно-економічні процеси. Самоврядування в цьому змісті поєднує у собі працю і керування, складається новий тип соціально-економічних відносин між рівноп- равними суб’єктами в процесі їхньої спільної трудо- вої діяльності з приводу управління виробництвом. Прикладом подібних перетворень являються госпроз- рахункові підрозділи, підрядні й орендні колективи. Саме на цьому — нижчому, але основному рівні са- моврядування виробляються ті напрямки і засоби його подальшого розвитку і поглиблення, що повинні бути поширені і на вищі рівні управління. Ринкова економіка передбачає високий ступінь децентралізації керування, вона є гарантом становлення і розвитку самоврядування трудових колективів. Пе- реростання бригадного (низового) самоврядування в більш високі форми само-управлінської діяльності зв’язано насамперед зі зміною планування і керуван- ня в основній (первинній) ланці підприємства. При цьому самоврядування повинно розглядатися як ре- альний засіб залучення до планової та управлінської діяльності не тільки членів всіх первинних колективів, а і фахівців усіх рівней керування сільскогосподарсь- кого підприємства. Характер самоврядування у ринкових структу- рах незалежно від його прояву об’єктивно сприяє розвитку й удосконаленню самоврядування, тому що особистий економічний і соціальний інтерес кожного учасника виробничого процесу ставиться у залежність від ефективності управління підприємством в цілому. Колективна матеріальна і моральна зацікавленість спо- нукує всіх членів трудового колективу брати участь в обговоренні всіх аспектів господарської діяльності, прийнятті та реалізації управлінських рішень тільки на колективній основі. Обов’язковим стає й участь у про- веденні обліку і контролю за мірою праці і споживан- ням, збереженням товарно-матеріальних цінностей. Функція контролю трансформується у самоконтроль. Самоврядування передбачає не тільки вибір і само- стійне прийняття колективом тих чи інших рішень, але й їхнє обов’язкове виконання його членами. Крім того, кожен член колективу несе особисту відповідальність за виконання рішень. З одного боку, самоврядування припускає визначену самостійність організаційно-гос- подарських ланок підприємства стосовно вищих органів керування, тобто наділення їх правами прий- мати самостійні рішення з ряду питань, а з іншого боку — повну самостійність (на базі злиття об’єкта та суб’- єкта управління) забезпечуючи об’єкту управління повноту влади приймати рішення і в міру можливості виконувати його. Усе залежить від вибранного рівня і форми виробничої демократії: — співучасть у керуванні — право працівників на одержання інформації про функціонування підприє- мства і плани адміністрації, на висловлювання своєї думки, на залучення самих себе до керування підприє- мством з правом дорадчого голосу і на представниц- тво в органах керування; — спільне керівництво — право на участь у прий- нятті рішень; — накладення вето на окремі постанови, прий- няті адміністрацією; — право самостійного рішення питань виробни- чого і соціального характеру; — право на рівне представництво в органах ке- рування підприємством; — внутрішній (робітничий) контроль — право контролю за воробничим процесом, діями ІТР, адмін- істрації з правом вето, без прямого залучення праців- ників до керування справами підприємства; — самоврядування — право на пряме самовря- дування підрозділом по головних напрямках на ос- нові принципу «одна людина — один голос» і на не- пряме (через обраних представників). Самоврядування можливе тільки при таких еко- номічних умовах, у яких кожен працівник і трудові колективи реалізують себе як суб’єкти власності. В умовах самоврядування праця з’єднується з управлі- нням через відносини власності. Тому що економіч- ною формою їхньої реалізації є повний госпрозраху- нок, то більш сприятливі умови для розвитку само- врядування складаються на нижньому рівні, де гос- прозрахункові відносини виявляються найбільш зна- чимо. Розвиток і впровадження повного госпрозра- хунку і самофінансування підводить міцний економіч- ний фундамент під процеси самоврядування і демок- ратизації всієї діяльності колективу. Кожний з них в такій системі самоврядування та кооперації виробництва продукції матеріально відпов- ідає за виконання договору з партнерами про вироб- ництво продукції і надання послуг перед іншими підроз- ділами та підприємством в цілому. Використання і розвиток кооперації в підприєм- ствах сільского господарства можливо розглядати у організаційних аспектах як об’єднання кооперативних первинних підрозділів у асоціацію. Кооперація на первинному рівні може мати фор- Т.О. Жолтікова 2008’2 79 му найпростішого об’єднання у кооперативи для спільного вирощування рослинницької продукції, у тому числі і вирощування кормів (механізовані бри- гади), вирощування худоби, ветеринарне обслугову- вання худоби, послуги ІТР, де лінійні функції повинні змінитися на функціональні з налагодженням економ- ічного механізму саморозвитку. Визначаючи параметри еффективної організацій- ної функції антикризового менеджменту в сільсько- господарському виробництві, у процесі складання договірних відносин, кожен кооператив — первинний підрозділ повинен керуватися виконанням організац- ійних функцій: — деталізація цілей; — визначення видів діяльності для досягнення мети; — розподіл праці; — координація усіх видів діяльності підрозділу праці за допомогою чіткого визначення хто здійснює керівництво співпідпорядкованості; — єдність цілей усіх працівників підрозділу. Така взаємодія-кооперація по виробництву про- дукції повинна, в протиріч сьогоденню, обов’язково регламентуватися укладанням письмових договорів. З економічної точки зору для набуття статусу виробничого сільськогосподарського кооперативу виробничі підрозділи існуючих тепер господарств по- винні мати такі ознаки: — виробничі підрозділи-кооперативи повинні мати у оренді розпайовані земельні угіддя і займатися сільськогосподарською діяльністю; — кожний член підрозділу-кооперативу одночас- но повинен бути його власником. Приватна індивіду- альна або корпоративна власність має розглядатись як базіс первинної виробничої структури для гарантуван- ня свободи особистого економічного вибору; — член підрозділ-кооперативу повинен робити внесок у виробництво своєю працею, майном та інве- стиціями, а також брати на себе відповідальність за збитки, мати право на отримання частини прибутку; — члени первинних виробничих сільськогоспо- дарських кооперативів повинні обирати свою раду (правління). Усі обрані члени правління повинні бути членами-власниками підприємства. Рада наймає за контрактом директора (керуючего), головних та се- реднього рівня фахівців; — виробничі підрозділи-кооперативи повинні роз- рахуватися за ринковими цінами зі своїми партнера- ми. Це забезпечить гарантії свободи вибору каналів постачання-реалізації; — виробничий підрозділ-кооператив повинен, го- ловним чином, оріентуватися на використання фінан- сових коштів (власних або позичених) і стимулювати капіталовкладення. Реструктуризація колишніх колгоспів із створен- ням самостійних первинних виробничих сільскогос- подарських первинних підрозділів-кооперативів може забезпечити збереження крупномасштабного сільско- господарського виробництва в Україні. Створені первинні виробничі підрозділи-коопера- тиви на рівні оранізації виробничого процесу в про- цесі організаційної роботи виробничої діяльності, при формуванні майнових і земельних комплексів, повинні також укласти договори оренди земельних і майно- вих паїв з людьми, що не працють у підрозділі (пенс- іонери, непрацездатні, ті, хто покинув господарство та живе у іншій місцевості), передбачити фіксовану орендну плату в натуральній або грошовій формі. Така внутрішньогосподарська кооперація по виробництву продукції, як форма ведення господарств із приват- ною власністю, формує ринкову ідеологію товарови- робників через формування ринкової психології і ос- воєння ринкового механізму господарювання. Система внутрішньогосподарських відносин обу- мовлюється дією інтересів трудового колективу в ціло- му і кожного члена окремо, а також інтересів підроз- ділу. При товарно-грошових відносинах у результа- тивності роботи кожного підрозділу-кооперативу ве- лике значення мають внутрішні розрахункові ціни між структурними одиницями. В основі формування ціни на вироблену продукцію — може бути закладена по- вна фактична собівартість виробленої продукції, по- слуг, робіт та нормативний рівень рентабельності, а може бути і фактична ринкова ціна. Практичний досвід впровадження внутрігосподарського економічного механізму на виробництві в сільгосппідприємстві Лу- ганської області показав, що при використанні фак- тичної собівартості в якості розрахункової ціни немож- ливо в первинному підрозділу-кооперативі повністю відзеркалити існуючу дійсність вартості товарів, ви- користаних у виробництві продукції і розрахунок по таких цінах є нереальним. При використанні собівар- тості продукції як внутрігосподарскої ціни, при тепе- решніх темпах зміни цін на складові, приходиться іноді розподіляти неіснуючий прибуток, а частіше втратити час у розв’язанні кризової ситуації, створеної підви- щенням цін на матеріально-технічні засоби. Що сто- сується до розрахункової ціни на послуги, то в цих випадках більш реально використовувати договорні ціни, що зазвичай дуже відрізняються від планових, однак це приблизить підрозділи до цін на реальному ринку. При цьому противитратному механізмові ко- жен підрозділ-кооператив повинен мати окрему стра- тегічну оріентацію. Стратегічна орієнтація менеджменту для розвитку сільськогосподарських підприємств по- винна передбачати основні напрями по забезпеченню земельними угіддями— як одну з найважливіших стра- Т.О. Жолтікова 80 Економічний вісник Донбасу тегій, оскільки підприємства з більшими площами зе- мель досягають вищих результатів забезпечення капі- талом, стратегічна орієнтація на формування необхід- ної матеріально-технічної бази; стратегічна оріентація по формуванню прибуткових видів діяльності, бо саме прибуток забезпечує стабільність підприємства, стра- тегічна спрямованість на внутрішньогосподарське ре- формування, забезпечення ефекту синергії, формуван- ня команди підприємців як по горизонталі, так і по вертикалі; стратегічне спрямованість з інноваційній діяльністі — постійність впровадження новацій, пошу- ку кращих рішень щодо виробничої діяльності, вихо- дячи з наявних факторів виробництва та можливостей для їх використання, форм організації діяльності, пра- вових форм господарювання, стратегічна оріентація на зниження витрат виробництва для забезпечення конкурентноспроможності продукції; по стабілізації та раціоналізації витрат на маркетингові поліпшення якості продукції, по збереженню професійних кадрів, підви- щення їх кваліфікації; по введенню економічного ме- ханізму до всіх операційних систем. Структура операційної стратегії підприємства не може бути реалізована без операційних систем, де враховуються в першу чергу як приоритети (ціна, якість продукції), так і можливості підприємства. Ефек- тивність операційних систем залежить від вірного виз- начення конкретних вимог операціям внутрі систем, вдало розроблених стратегічних та оперативних планів виробництва продукції, гарантуючих, що операційні можливості будуть достатньо ефективними для вико- нання вимог. Ефективність внутрішього менеджменту визна- чає наявність в агровиробництві високоефективної роботи всіх операційних систем — системи плануван- ня, організації і управління виробничими процесами, системи управління персоналом, системи стимулю- вання, системи збуту та закупівель, системи опера- тивного контролю. Виконуючи завдання виробництва сільскогосподарської продукції, операційні системи повинні забезпечити первинним виробничим підрозд- ілам і підприємству в цілому, досягнення вираженної компетентності і конкурентноспроможності на ринку, котрі здатні створити кращі показники продукції ніж у його конкурентів. Конкурентноспроможність сільскогосподарсько- го продукта можливо забезпечити за рахунок: 1. Лідерства з низької ціни виробництва. 2. Першості з якісних характеристик продукта. 3. Гарантованих обсягів та часу поставки в місця сбуту. 4. Урахування побажань споживажа; Типовою основою будь-якої операційної систе- ми та її функції являються два критерії — ціна та якість продукту. Ці критерії повинні визначати і операційну стратегію підприємства в цілому і первинних вироб- ничих підрозділів, як його складових. Операційна стра- тегія первинних виробничих підрозділів повинна ста- ти часткою сукупної стратегії сільскогосподарського підприємства. В неї повинна входити сукупна політи- ка ведення виробництва, плани використання ресурсів, спрямовані на максимально ефективну підтримку її довгострокової конкурентної стратегії. Операційна стратегія первинних виробничих підрозділів — це на- явність системи планування, системи організації, ефек- тивної організіційної структури управління виробниц- твом продукції, внутрішній економічний механізм уп- равління, системи мотивації, контролю. З огляду на те, що виробнича діяльність зв’язана із використанням та удосконаленням виробничих (опе- раційних) систем: система матеріалів, система вироб- ничих процесів, управління персоналом, система пла- нування, а це є не що інше як системи операційного менеджменту, то можна вважати, що саме операцій- ний менеджмент є основою загальної системи менед- жменту підприємства. Згідно із відомою у світовій економіці концепції «завод у заводі « (запропонована одним із дослідників цієї проблеми У. Скінером) ви- робництво необхідно розбити на окремі виробничо- технологічні лінії і для кожної з них розробити (спла- нувати) окрему операційну стратегію. В даний час, з огляду на перехідний період економіки в Україні, ак- туальним стає розробка комплексу взаємопов’язаних стратегій як комплексу планів, як організації праці у виробничих процесах, що дозволяють первинним ви- робничим підрозділам ефективно працювати в усіх напрямках і цей підхід зараз є головним при визна- ченні пріоритетів. Успішність операційної стратегії первинних ви- робничих підрозділів буде залежати від: 1. якісно проведеного аналізу — діагностики ста- ну економіки первинних виробничих підрозділів; 2. максимально точного визначення всіх мож- ливих варіантів пріоритетів; 3. якісного проектування плануючо-організацій- ної операційної стратегії первинних виробничих підрозділів; 4. визначення можливих компромісів з партне- рами по виробництву продукції. Плануючо-організаційна операційна стратегія од- ного первинного виробничого підрозділу не може бути реалізована ізольовано від інших структурних одиниць підприємства. Вона повинна виглядати як єдиний, об’- єднаний (комплексний) план-договір, де відбиті ре- сурси, об’ємні показники, зобов’язання партнерів і виробничо-економічні відносини з працівниками, парт- нерами. Т.О. Жолтікова 2008’2 81 З усіх відомих стратегій для сільськогосподарсь- кого виробництва неможливо рекомендувати лише яку-небудь одну. З огляду на те, що ситуація на ринку, в кожному сільськогосподарському підприємстві по- стійно змінюється, внутрішньогосподарським первин- ним підрозділам, як ринковим суб’єктам, необхідно відслідковувати ці зміни (відповідно до діагностики), а також й стратегію ведення виробництва. В умовах реорганізації сільськогосподарського виробництва необхідно створювати загальну корпоративну страте- гію, у яку повинні ввійти основні стратегії: конкурен- тносдатності (куди ввійдуть основні стратегії — мак- симум прибутків, стратегія лідера), а якщо є мож- ливість розширення бізнесу — то стратегія інтенсив- ного зростання та обов’язково стратегія відповідності організаційного потенціалу організаційним змінам. Наміри оперативних дій на виробництві, згідно виб- ранної стратегії, повинні відображатися в єдиному плановому документі, котрий можливо назвати план- договір. Планування є способом вираження стратегічних та оперативних намірів первинних виробничих підрозділів. Планування як загальна фунція менеджменту є одним з економічних методів управління виробницт- вом. До недавніх часів адміністративно-командна си- стема управління зобов’язувала кожне сільскогоспо- дарське підприємство складати виробничо-фінансо- вий план, де планували об’єм, кошти на виробництво сільскогосподарської продукції, спосіб та канали реа- лізації в цілому по підприємству. З переходом до рин- кових відносин, річний виробничо-фінансовий план замінили на бізнес-план підприємства в цілому, що містить систему заходів на отримання прибутків. Раз- робка планів-договорів окремих первинних виробни- чих підрозділів, на практиці має виглядати як плано- во-економіна робота, яку повинен проводити кожен первинний підрозділ. В умовах, коли підприємство самостійно обирає стратегію своїх дій, планово-економічна робота є обо- в’язковою необхідністю. Обираючи напрямок діяль- ності та стратегію дій, приймаючи певне управлінське рішення, керівництво підприємства в тому числі і пер- винних підрозділів зобов’язане максимально перед- бачати, що його може чекати внаслідок тих чи інших дій. Планово-економічна робота, як частка операцій- ної системи, первинних підрозділів повинна склада- тися із цілісного взаємопов’язаного комплексу: — аналіз визначення направлення, визначення об’ємів, ресурсів, виробництва продукції та ефектив- ності діяльності сільскогосподарського підрозділу; — ведення системи економічного механізму сти- мулювання; — оперативне прогнозування роботи первинних виробничих підрозділів — передбачення впливу зовнішніх та внутрішніх факторів на його функціону- вання; — перспективне бізнес плануваня — стратегічні плани; — виробничий облік — ретельна фіксація над- ходження виробленої продукції та витрачанних ма- теріально-технічних ресурсів — індивідуальний облік в кожному первинному виробничому підрозділі; — економічний контроль — постійне оперативне відслідковування виконання планово-організаційних завдань, виробничих витрат та визначення причин відхилень і їх коригування та повторний контроль. Планово-економічна робота на рівні первинних підрозділів в ринкових умовах повинна орієнтуватися насамперед на забезпечення чіткого бачення його діяль- ності у часі та просторі, створення можливостей вільного орієнтування у ринковому середовищі, ефек- тивне ведення сільскогосподарського виробництва. Для ведення планово-економічної роботи, аналізу еко- номічного стану первинних виробничих підрозділах слід використовувати витратно-ціновий аналіз, який грунтується на вивченні взаємозв’язку основних еко- номічних категорій: витрат, собівартості, ціни, прибут- ку, рентабельності. Основними завданнями цього аналізу повинні бути: — внутрішньогосподарське управління витратами: контроль співвідношення розміру собівартості та ціни реалізациї продукції через розроблену «таблицю беззбитковості»; — визначення відтворювальної собівартості оди- ниці продукції («таблиця беззбитковості»), контроль та пошук шляхів її зниження; — розробка етапного економічного ведення ви- робництва до отримання першої копійки прибутку; — прогнозування доходності продукції на основі відтворювальної собівартості та прогнозу цінової си- туації; — відслідковування та аналіз інформації про стан ринку при принятті оперативних та стратегічних уп- равлінських рішень; — прогнозування можливих наслідків зміни ціно- вих параметрів ринкового середовища з точки зору збуту своєї продукції. В сучасний період у сільгосппідприємствах не- обхідним являється практичне (щоденне) використан- ня основ бізнес-планування, який повинно проводити кожне підприємство — виявляти прибутковість та стабільність прибутків на планові роки. Бізнес-план використовують, як оріентир у діяльності, майбутніми Т.О. Жолтікова 82 Економічний вісник Донбасу партнерами, інвесторами, банківськими установами, послугами яких підприємство планує скористатися. Але таке планування в цілому по підприємству не дає змоги мати оперативний документ — орієнтир пер- винним підрозділам. Планів для структурних підрозділів на виробництві не розробляють. Для підви- щення ж ефективності сільскогосподарського вироб- ництва, для щоденного економічного ведення та ви- ходу його з кризової ситуації — необхідно планувати кожен крок не тільки підприємства, а й окремого пер- винного виробничого підрозділу. Реформа сільскогосподарського виробництва вимагає обізнаності робітників, чіткої роботи, що по- винно відображатися в щомісячному організіційно- оперативному, тактичному плануванні для первинного підрозділу. Тактичне планування первинного вироб- ничого підрозділу повинно визначати проміжні цілі щодо досягнення стратегічних цілей підприємства, відзеркалювати координацію і взаємодію різних ла- нок підприємства. Оперативне планування повинно створювати систему стандартів діяльності та опис робіт (оплати праці, послуг, всіх взаємовідносин) в кож- ному первинному підрозділу. Взаємовідносини між підрозділами виявляють ступінь організації виробниц- тва, як функції менеджменту первинного підрозділу. У сільскогосподарському виробництві такі плани-до- говіри, як показав практичний досвід, для структур- них підрозділів з метою мобільності та легкості візу- ального сприйняття, бажано мати єдиний для усіх учасників кооперації по виробництву, юридичний і оперативно-організаційний документ, яким може бути комплексно укладений договір , як система внутрішніх та зовнішніх договорів — «план-договір». Такі плани-договори повинні затверджувати всі ке- рівники створенної ассоціації кооперативів. Опера- тивний план-договір дає характеристику основних компонентів технічного рівня виробництва, техноло- гічного процесу, його енергомісткості, договірних зв’язків з партнерами і відносин з працівниками. Оперативний план-договір виробництва необхідно об’єднувати з маркетинговим планом, де необхідно розробити календарно деталізовані обсяги виробниц- тва з урахуванням відсотку виходу товарної продукції, використанням продукції на виробничі та інши по- треби у господарстві. Принципове значення тут ма- ють також обсяги запасів технологічних матеріалів, які підрозділи повинні мати для виробництва про- дукції, або ж налагоджену систему поставок логіст- іко-маркетінговою групою. Обов’язковою умовою якісної підготовки плану-договору виробництва є відображення у ньому економічних аспектів діяль- ності підрозділів. Основою такої успішної роботи підрозділів є ефективний антикризовий менеджмент і планування підготовки професійних менеджерів. Тому одним із розділів тактичного плану-договору має бути характеристика системи управління кадра- ми, контрактна робота ІТР, організаційно-виробнича структура управління підприємством, обов’язки підрозділів та керівників, наявність техніки, плану- вання робіт, виробництво та реалізація продукції, облік та система аналізу ефективності виробництва. Особливу увагу слід звернути на управління якістю продукції та витрат, рівень та систему оплати праці робітників та керівників, зазначення стандартів внут- рішних виробничих відносин. Одним із розділів плану-договіру підрозділу не- обхідно присвятити юридично-правовому статусу, де необхідно розкрити повну відповідальність за вироб- ництво та реілізацію продукції статутним завданням господарства. Має бути також обов’язкова частина плану-договору як характеристика ризиків та систе- ма запобіжних заходів. Ризиком вважається небез- пека виникнення втрати очікуваного прибутку або майна та грошових коштів через настання випадко- вих подій, які змінюють умови економічної діяльності у несприятливий бік. Ризики, як правило, діють не- залежно один від одного. Іх аналізують якісними та кількісними методами. Якісні порівняно прості і зво- дяться до визначення факторів ризику, характеру їх дії та економічної природи наслідків настання. Кількісні методи потребують статистичних даних для розрахунку коефіцієнта частоти виникнення страхо- вих подій та негативних економічних наслідків. За- гальнодоступною кількісною інформацією про розмір ризиків є тарифи майнового страхування, які наво- дяться в угоді господарства зі страховою організа- цією на страхування майна та продукції. Ризик втра- ти майна має точні кількісні виміри (в межах точ- ності статистичних методів) і дозволяє визначити не- обхідні суми коштів для усунення наслідків. Щодо інших видів ризиків сільськогосподарське підприє- мство змушене обмежуватись самостійним якісним аналізом і відповідно визначати зміст запобіжних за- ходів. Однак, як показав досвід років ринкових відно- син, основним ризиком втрати прибутку являється внутрішня неготовність первинних виробничих підрозділів конкурувати на ринку. Висновки. На сьогодні, сільське господарство України зна- ходиться у перехідному періоді. Соціально-економіч- на ситуація, яка склалась в отраслі, вимагає негайно- го провадження противитратного економічного меха- нізму, ринкових відносин всередені первинних вироб- ничих підрозділів. Такі дії нададуть можливість подо- лати збитковість, підвищити доходи колективних сільскогосподарських підприємств, повністю забез- Т.О. Жолтікова 2008’2 83 печити населення України вітчизняною сільскогоспо- дарською продукцією. Це питання має займати пріо- ритетне положення у соціально-економічній політиці України. Література 1. Коваленко Ю.С. Сільскогосподарське підприємство в ринковому середовищі. — К.: ІАЕ УААН, 2000. — 204 с. 2. Месель-Веселяк В.Я. Ре- формування аграрного виробництва. — К.: ННЦ ІАЕ, 1999. — 272 с. 3. Саблук П.Т. Особливості аграрної реформи в Україні. — К.: ЗАТ «Нічлава», 1997. — Т.О. Жолтікова 304 с. 4. Саблук П.Т. Аграрна економіка і політика в Україні. Підсумки минулого та погляд у майбутнє. — Т. 2: Аграрна економіка в умовах демократичного дер- жавотворення. — К.: ННЦ ІАЕ, 2001. — 482 c. 5. Саб- лук П.Т. Розвиток земельних відносин в Україні. — К.: ННЦ ІАЕ, 2006. — 395 с. 6.Саблук П.Т. Аграрна економіка і політика в Україні. Підсумки минулого та погляд у майбутнє. — Т. 3: Формування наукової рин- кової школи економістів-аграрників. — К.: ННЦ ІАЕ, 2001. — 485 с. 7. Саблук П.Т. Ціноутворення в пері- од ринкового реформування в АПК. — К.: ННЦ ІАЕ, 2006. — 438 с.

Institution

Ähnliche Einträge